Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровській національний університет ім. О. Гончара

Факультет безперервної освіти

Спеціальність психологія

КУРСОВА РОБОТА

«Аналіз зв'язку стилів сімейного виховання з мотивацією досягнень»

Дніпропетровськ 2010

План

• Вступ
• Постановка задачі
• 1. Стилі сімейного виховання
• 1.1 Потуральний стиль сімейного виховання
• 1.2 Змагальний стиль сімейного виховання
• 1.3 Розважливий стиль сімейного виховання
• 1.4 Запобігливий стиль сімейного виховання
• 1.5 Контролюючий стиль сімейного виховання
• 1.6 Співчутливий стиль сімейного виховання
• 1.7 Гармонійний стиль сімейного виховання
• 2. Мотивація досягнень
• 2.1 Мотив і мотивація
• 2.2 Потреби і мотивації
• 3. Результати дослідження
• 3.1 Тести
• 3.2 Розрахунки
• Висновки
• Література

Вступ

Кожен період в історії характеризувався певними стилями виховання: залежно від того, в якому типі особистості було зацікавлене суспільство. Стилі виховання в різні історичні епохи вивчали багато вчених, серед яких Я. А. Коменський, Й. Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо та ін.

Отже, під стилем сімейного виховання слід розуміти характерне ставлення батьків до дитини, які застосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, що полягають у своєрідній манері словесного звертання та взаємодії. мотивація виховання потреба сімейний

На формування стилів сімейного виховання впливають об'єктивні та суб'єктивні фактори, а також генетичні особливості батьків і дитини. На вибір стилю сімейного виховання впливають:

типи темпераменту батьків, їхня сумісність;

традиції родин, у яких виховувалися самі батьки;

науково-педагогічна література, яку читають батьки;

рівень освіти батьків.

Діяльність завжди спонукає певними мотивами. Мотиви - це те, ради чого виконується діяльність (наприклад, ради самоствердження, грошей і тому подібне).

Поняття "мотив" (від латів. movere - рухати, штовхати) означає спонука до діяльності, спонукальну причину дій і вчинків. Мотиви можуть бути різні: інтерес до вмісту і процесу діяльності, борг перед суспільством, самоствердження і тому подібне.

Основною темою цієї роботи є зв'язок між стилем сімейного виховання та мотивацією досягнень дитини. Вивчивши велике ріноманіття робіт з таких тем, як мотивація і стилі сімейного виховання, робіт, які б вивчали їх зв'язок, мною знайдено не було. Тому я вважаю, що ця робота є важливою і досить актуальною в даний момент. Внаслідок технічного і наукового прогресу стає майже неможливо відокремити дитину від надлишка інформації, яку їй надають зі всіх сторін: через телебачення, плакати з рекламою, інтернет. Дітей, які знають набагато більше в деяких питаннях, ніж їх батьки в такому ж віці, дуже важко надихнути до якоїсь корисної діяльності. Якщо у молодшому, дошкільному віці батькам можливо контролювати надходження інформації до дитини, то у шкільному віці це важче. У такому випадку метою батьків стає підготувати свою дитину до сприйняття нової інформації, навчити ставитися до неї, правильно реагувати або ігнорувати її. Також не втратити психологічний зв'язок з дитиною, що у майбутньому допоможе їй у мотивації до навчання, а також інших ситуаціях, з якими вона зіткнеться у школі. І тому особливо гостро стає питання вивчення зв'язку стилю виховання і мотивації досягнень дитини.

Для вивчення цього питання мною були проведені дослідження тематичної літератури, а також дослідження деякої групи людей, в які входили батьки і їх діти.

У даній роботі розглянуті стилі виховання, які виділили вчені у цій області. А також розглянуто поняття «мотивація».

Для батьків були розроблені тести, метою яких було виявити стилі виховання в цих сім'ях. Для дітей були розроблені тести з мотиваціїї. Мною буди отримані дані, які були оброблені і результати були представлені у практичній частині цієї роботи. На основі отриманих даних були зроблені висновки, які були представлені в цій роботі.

Постановка заданя. Метою написання цієї курсової роботи є аналіз зв'язку стилів сімейного виховання з мотивацією досягнень. Для цього потрібно вивчити роботи різних авторів, а також провести дослідження у групі людей, у яку входять батьки і їх діти. Піддослідним батькам було запропоновано пройти тест за методикою діагностики батьківського відношення А. Я. Варга, В. В. Столина, піддослідним дітям було запропоновано пройти тест за методикою діагностики особистості на мотивацію досягнень Т. Елерса. В ході роботи потрібно представити класифікацію стилів виховання. Особливості психології мотивації. Обрахувати результати досліджень, представити результати у зручному вигляді. Зробити висновки про зв'язок стилів виховання та мотивації досягнень. У додатку представити тексти пройдених тестів.

1. Стилі сімейного виховання

З`являючись на світ, кожна людина мас специфічні, біологічно обумовлені особливості, які передаються їй у спадок від попередніх поколінь, а також те об'єктивно спільне, що притаманне кожному індивідові -- фізіологічні потяги й потреби, будову психіки й закони її функціонування. Проте все це не є раз і назавжди даним незмінним. У процесі життєдіяльності -- від моменту народження i до самої смерті -- ці якості піддаються впливу суспільства і змінюються. Зумовлено це тим, що кожна особистість має певні потенціали розвитку її існування неможливе «без безперервної взаємодії з іншою системою (або сукупністю систем) -- навколишнім середовищем. Виходячи з такого розуміння природи людини, її поведінка та діяльність, формування всіх психічних функцій нерозривно пов'язані з навколишнім середовищем і зумовлюються ним».[9]

Основним впливом на людину у ранньому віці є виховання. Виховання у широкому розумінні - це функція суспільства, яка забезпечує його розвиток через передавання новим поколінням людей соціально-історичного досвіду попередніх поколінь відповідно до вимог часу. [8]

Виховання можна визначити як встановлення деяких меж свободи, яке діє або під контролем батьків, або внаслідок самоконтролю, або ж у гармонійному сполученні того й іншого. Який же стиль виховання буде найбільш ефективним, якщо потрібно виростити людину соціальну зрілу, етичну, здатну мати і відстоювати власну точку зору на дійсність, яка займає активну життєву позицію. Звісно «чистих» стилів виховання не існує, є їх сполучення, в яких ті або інші види взаємодіють і впливом тим не менш переважають. [12]

Дитинство - найпрекрасніша пора життя людини, яка отримала цілий букет гарних визначень: щасливе, безтурботне, безхмарне… Отроцтво - це час, коли закладається все те, що потім буде складати суть людини, її особа. Адже у підлітковому періоді відбуваються потужні зрушення у всіх областях життєдіяльності дитини, складаються і оформлюються стійкі риси вдачі. Це найвідповідальніший етап психічного розвитку людини, становлення самосвідомості, здатність до аналізу навколишніх явищ. Мудрий батько і педагог подібний до архітектора, який, проектуючи нову будівлю, добре представляє не тільки фасад, але й інтер'єр. Те що дорослі вкладають у дитину з раннього дитинства і особливо у період статевого дозрівання, зберігається у неї як у скарбничці, довгі роки, переплавляючись в риси характеру, якості особистості, формуючись у звички і навички. [11]

У процесі вчення виникає багато запитань, у тому числі і такі: хто вчить, кого вчать, чому вчать, за допомогою чого вчать? Суперечки на ці теми виникають драматичні. Батьки нарікають на вчителів, вчителі посилаються на недоліки у системі шкільної освіти. [5]

Практично у всіх батьків є ясні або смутні ідеальні представлення про те, якими повинні бути їх діти, тобто які знання, етичні цінності і форми поведінки вони повинні засвоїти у процесі розвитку. Намагаючись втілити ці ідеальні образи, батьки пробують різноманітні стратегії, оскільки для досягнення кожної цілі необхідні свої методи. [10]

Багато авторів приводять свою класифікацію стилів виховання. У цій роботі приведено одну з них.

1.1 Потуральний стиль сімейного виховання

Майже з пелюшок дитині надано повну, безконтрольну свободу дій. Дорослі в таких родинах частіше за все зайняті собою: власними справами, друзями та роботою, їх майже не хвилює душевний стан дитини, вони байдужі до її потреб і запитів, а іноді просто не вважають за потрібне звертати на них увагу.

Непослідовно й невміло такі батьки використовують методи як покарання, так і заохочення: наприклад, карають дитину й відразу ж заохочують її, лишень би вона не засмучувалася та не заважала батькам.

Головний метод виховання в такій родині -- батіг та пряник. Взаємини з дитиною будуються таким чином, що мимоволі провокують її на пошук найбільш вигідних форм взаємодії з оточуючими, стимулюють формування таких якостей, як догідництво, лестощі та підлабузництво. Батьки постійно демонструють дитині нещире ставлення до оточуючих: друзів, сусідів і родичів, у присутності дітей у таких родинах обговорюють інших людей, а в міру дорослішання дитини -- разом із нею. Діти занадто рано опановують науку вигоди: вигідні люди, вигідні взаємини, вигідне для родини розв'язання проблем. На перший погляд дитина з такої родини вільна у виборі форм поводження, однак поза власною родиною від неї вимагається формальне прилюдне дотримання правил пристойності. Такі діти зберігають свої таємниці за сімома печатками, тобто весь час перебувають насторожі, у стресовому стані. Навіть інтелектуальну діяльність своїх дітей батьки в таких сім'ях стимулюють для отримання максимальної вигоди. Як наслідок такого виховання -- формування конформного соціально-психологічного типу особистості.

У дитиначому середовищі молодші школярі конформного типу мають славу наклепників, підлабузників і підлиз. Такі учні полюбляють вихвалятися, не здатні на щире співчуття та співпереживання. Діти цього типу не люблять ані розумової, ані фізичної праці: ця тенденція триває усі вікові періоди життя. Під час уроку молодші школярі такого типу дуже швидко втомлюються і намагаються під будь-яким приводом ухилитися від роботи. Часто такі учні несумлінно ставляться до доручень учителя і різноманітних обов'язків. Для них нерідко не існує заборон і моральних норм: уже з молодшого шкільного віку вони зовсім не налаштовані на навчальну діяльність, бо їх цікавить лише кінцевий результат -- оцінка.

Такі учні можуть демонструвати самовпевненість, яка межує з хамством. Виявлятися це починає в молодшому шкільному віці, але наочно спостерігається у старшому. Насамперед це відбивається на батьках, коли підліток починає грубіянити їм, не зважаючи на реакцію дорослих. З раннього дитинства характерові цих дітей притаманно обіцяти, але не виконувати свої обіцянки; вимогливо ставитися до інших, але не до себе. Такі учні не здатні безкорисливо дружити, важко вживаються в дитиначий колектив, намагаються весь час бути «на очах» і, якщо такого не відбувається, готові обвинувачувати у своїх проблемах будь-кого, крім себе. Найчастіше манера поведінки таких учнів призводить до конфліктних ситуацій, ними ж і спровокованих. Під час психологічних консультацій батьки нерідко скаржаться на те, що в класі дитину не люблять, не дають їй можливості проявити себе; у класі не проводиться нічого цікавого, класний керівник не приділяє уваги учнівському колективу. Насправді ж дитина сама ігнорує і відкидає пропозиції педагога та однолітків, різко критикує всі колективні заходи, натомість не пропонуючи нічого.

У свою чергу, батьки не вважають за потрібне розібратися в ситуації і цілковито довіряють своїй дитині, весь час підкреслюючи її достоїнства, навіть до вад ставляться з любов'ю і розчуленням. Зазвичай такі батьки кажуть: «Я сам був таким, однак виріс порядною людиною».

1.2 Змагальний стиль сімейного виховання

У разі застосування змагального стилю сімейного виховання батьки з раннього віку вбачають у діях своєї дитини щось видатне і незвичайне, постійно заохочують активність самої дитини, іноді не лише морального, але й матеріального характеру. Батьки постійно порівнюють своє малятко з іншими й дуже страждають, якщо це порівняння не на її користь. Намагаючись розкрити таланти своєї дитини, батьки -- іноді всупереч її бажанню -- наполягають на багатобічному і не завжди виправданому розвиткові, однак такий різнобічний розвиток, зовсім не пов'язаний з інтересами дитини,-- це наслідок батьківського егоїзму. За зручної нагоди такі батьки охоче заявляють про те, що їхній малюк, наприклад, «захоплюється тенісом, займається вокалом» тощо. Врешті-решт це призводить до того, що дитина стає цілком переконаною у своїй перевазі над іншими дітьми. Якщо ж вона раптово зазнає поразки, це надовго вибиває її зі звичної колії і призводить до депресії й апатії. Участь дитини з раннього віку в різноманітних гуртках і секціях інколи спричиняє проблеми, пов'язані з її здоров'ям: перевантаження, хронічна втома згодом можуть позначитися на дитині хворобами.

За змагального стилю сімейного виховання батьки використовують методи як заохочення, так і покарання. Однак, якщо поведінка дитини порушує норми, які прийняті в родині, покарання може бути не тільки суворим, але й невиправдано жорстоким.

У своїй любові до дитини такі батьки інколи не звертають уваги на особистісні якості маляти, захищаючи свою дитину від будь-яких претензій з боку інших, у тому числі школи, вони при цьому не звертають те, права чи не права їхня дитина. Ці батьки не виносять кривдників своєї дитини, не бояться конфліктувати з ними, не зважаючи на те, дорослий це чи дитина.

Внаслідок такого виховання формується пошуковий соціально-психологічний тип особистості..

Батьки в таких сім'ях уважно стежать за інтелектуальним розвитком своїх дітей і заохочують пошукову діяльність дитини похвалою, діти ж, у свою чергу, привчаються демонструвати свої здібності й інтелектуальні досягнення. Для надання допомоги такій родині педагог повинен навчити батьків своїх учнів бачити також і слабкі боки дитини, адекватно реагувати на них і вчасно їх виправляти.

Учні пошукового типу, починаючи з першого класу, можуть навчатися тільки на «відмінно». Вони постійно демонструють свою ерудицію та здібності, внаслідок чого їм уже в початковій школі важко спілкуватися з однолітками. Висока активність цих дітей дозволяє їм легко та швидко досягати значних успіхів, особливо за умов конкуренції. У будь-якій діяльності їх цікавить результат. Такі учні охоче хапаються за будь-які справи в класі, беруть участь в усіх заходах, аби лише їх помітили й оцінили. Психологи вважають, що ці діти можуть виявляти агресивність, якщо результати їхньої діяльності не буде належно оцінено або якщо в них хоча б щось не вийде.

У дитиначому колективі такі учні претендують на лідерство й офіційне визнання. Вони полюбляють командувати іншими дітьми й дуже задоволені, якщо хтось потрапляє у залежність від них.

Свої помилки та промахи учні цього типу дуже глибоко переживають. У таких дітей надзвичайно розвинена воля.. Уже з раннього дитинства вони на диво дисципліновані та ініціативні. Їм притаманні самовпевненість, зарозумілість, егоїстичність, перебільшення своїх можливостей, байдужість до інтересів колективу, цілковита зосередженість на демонстрації своїх можливостей. Проте за умови плідної співпраці родини та педагогів такі діти матимуть можливість відкрити все найкраще, що закладено в них природою, та зможуть виявити й товариськість, й інтелект, й упевненість у собі, а також самоконтроль і сумлінність.

1.3 Розважливий стиль сімейного виховання

Від самого початку дитині надано повну свободу дій, можливість набувати особистого досвіду шляхом власних спроб і помилок. Педагогічний арсенал таких батьків виключає окрики, гримання та докори: батьки вважають, що активність дитини повинна мати природний вихід. У вихованні своєї малечі вони повністю виключають будь-яку примусовість та фізичні покарання, бо вважають, що дитина здатна сама обрати собі діяльність до душі, а вони мають право лише на рекомендацію або пораду.

У таких сім'ях складаються теплі, добрі та відверті взаємини. Діти разом із дорослими беруть участь у сімейних радах, розв'язанні сімейних ситуацій. Батьки опікуються тим, щоб гідність їхньої дитини ніколи не принижувалася ані сторонніми людьми, ані родичами. Крім того, батьки таких дітей з ентузіазмом беруть участь у житті того дитиначого колективу, в якому перебуває їхня дитина.

Результатом такого стилю сімейного виховання є сенситивний соціально-психологічний тип особистості.

Діти з малих років шанобливо ставляться до старшого покоління: бо саме так чинять у їхній родині. В такій сім'ї покарання не завжди миттєво супроводжує поганий вчинок -- батьки дають можливість дитині обміркувати вчинене, усвідомити свої помилки та провину Таким чином, дитина має змогу осмислити проблему з позицій різних людей, втягнених у конфлікт, у таких родинах діти виростають допитливими й активними. Вже в початковій школі вони добре поінформовані про події навколишнього світу, досить самостійні, не потребують зайвих нагадувань.

1.4 Запобігливий стиль сімейного виховання

Запобігливий стиль сімейного виховання можуть спричинити як патологічна хворобливість дитини, так і особливості характеру батьків. У випадку, якщо дитина часто хворіє, батьки стають надзвичайно недовірливими й болісно реагують на будь-який прояв її нездоров'я. Вони ані на хвилину не залишають дитину без догляду та опіки. Дитина в такій родині практично позбавлена активної діяльності, лише батьки визначають коло її інтересів, ініціюють дитиначі ігри, регламентують її поведінку

Таке ставлення батьків можна пояснити ще й тим, що вони страшаться порушити раз і назавжди заведений удома порядок, жахаються будь-яких проявів ініціативи з боку дитини. Ледве не з пелюшок батьки намагаються відсторонити своя дитина від будь-яких покарань з будь-якого боку. Дуже часто в таких родинах заведено задовольняти найменшу примху дитини. Коли дитина дорослішає, батьки починають використовувати матеріальне стимулювання для того, щоб вона не виходила з покори та була слухняною. Батьки вважають, що подібний нагляд захистить дитину і від гормональних змін, і від кризових ситуацій.

Несвідомо виховуючи в дитині інфантилізм, її батьки роблять усе можливе і навіть неможливе, щоб вона уникла будь-яких труднощів, особливо якщо їхнє життя труднощі не оминули. Оскільки такі батьки вважають інших людей джерелом неприємностей для своїх дітей, то усі сторонні люди викликають у них велику осторогу.

На жаль, вихованню моральних цінностей ці батьки приділяють занадто мало уваги, у дітей з таких сімей формується ситуативна мораль: опинившись в тій чи іншій соціальній групі, вони дотримуються моральних принципів цієї групи, із заплющеними очима довіряють чужій думці.

У процесі запобігливого стилю сімейного виховання формується інфантильний соціально-психологічний тип особистості.

Ще однією особливістю учнів інфантильного типу є те, що вони майже не мотивовані на навчальну діяльність. Маючи від природи непогані здібності до навчання, вони зовсім не бажають працювати, що призводить до поганої успішності. Багато проблем виникає з такими дітьми вже в початковій школі, тому що вони цілковито не самостійні, не хочуть виконувати домашні завдання, постійно відволікаються на уроках.

Останнім часом почастішали ситуації, коли батьки, втрачаючи терпіння, виконують домашні завдання за своїх дітей. Такі діти легко потрапляють до поганих компаній, тому що схильні одержувати задоволення негайно: віддалений результат цих дітей не цікавить, їм потрібен миттєвий.

Учні інфантильного типу досить прагматичні. У дитиначому колективі ці діти на лідерство не претендують: вони слідують або за лідером, або за більшістю. До критики такі діти дуже часто ставляться байдуже. Вони не здатні до самокритики, самостійного прийняття рішень. У класних колективах поводяться досить спокійно, дисципліну ж порушують просто за компанію.

Головними відмінними рисами цих дітей є пасивність, безвідповідальність, їхні байдужість і флегматизм зникають, якщо запропонована діяльність цікава та незвичайна.

1.5 Контролюючий стиль сімейного виховання

За контролюючого стилю сімейного виховання формується тривожний соціально-психологічний тип особистості.

Цьому сприяють будь-які з таких причин:

Дитина виховується або в дитиначому будинку, або в родині опікунів, які досить жорстко поводяться з нею.

Дитина тривалий час живе без батьків: можливо, вона перебувала в лікувальному закладі, де до неї ставилися інакше, ніж у родині. При цьому дитина могла зазнати стресового стану у зв'язку із жорстокістю дорослих, унаслідок чого замкнулася в собі, стала злою й агресивною.

Батьки автоматично перенесли жорстокий стиль виховання родини, у якій вони виховувалися, на власну сім'ю.

Батьки зважають на думку інших людей про власних дітей і керуються нею.

У таких родинах воля дитини суворо регламентується та контролюється: батьки диктують дитині, як одягатися, з ким дружити, визначають її режим дня. Молодші школярі переносять це досить спокійно, але більш старші протестують проти такого ставлення.

Батьки досить активно застосовують методи покарання: це може бути і командний тон, і гримання, і фізичне покарання, причому інколи досить жорстоке фізичне. У подібних родинах діти позбавлені батьківської ласки, тепла та підтримки.

Такі діти занадто добре знають свої слабкі сторони та зовсім позбавлені можливості демонструвати чи якимось іншим чином підкреслювати свої кращі сторони. Якщо ж вряди-годи батьки побачили та відзначили певний вчинок дитини, повз який не можна було пройти, то відразу ж знаходять привід вказати їй на недоліки. Батьки в подібних сім'ях не зважають на думку своєї дитини, говорячи: «Яйця курку не вчать».

Іноді такі батьки карають свою дитину лише задля демонстрації своєї влади над нею. Вони плекають надію на те, що їхня дитина виросте людиною високоморальною. Оскільки поведінка дитини завжди не задовольняє високі батьківські вимоги, то вона росте невпевненою в тому, де і як треба поводитися. Вчинки такої дитини вже в початковій школі можуть бути неадекватними та сприйматися як захисні реакції.

Звичайно, у таких учнів виникають проблеми з навчанням: їхня розумова діяльність позбавлена самостійності, вони не здатні мислити творчо, хоча їм і притаманні творчі здібності, не намагаються боротися за правду. Як наслідок, у них дуже високий рівень тривожності.

Ці діти відрізняються від інших зовні. Вони похмурі, підозрілі, схильні провокувати конфліктні ситуації навіть за відсутності потреби. Учні такого типу занадто нерішучі та замкнені, але цінують товариство і дружбу: саме заради дружби з кимсь вони готові на все. Через жорстокість удома, вони стають грубими та немилосердними до інших.

Такі школярі не здатні зосереджено працювати протягом 15--20 хвилин, однак у початковій школі вони можуть навчатися досить успішно. Якщо згодом педагоги залучатимуть цих дітей до участі в гуртках і секціях, то вони неодмінно потребують успіху, інакше більше ніколи не підуть на ці заняття. Якщо в них щось не виходить або виходить гірше, ніж в інших дітей, вони спроможні знищити все, що пов'язувало їх з цією роботою або забавкою, аби більше ніколи до неї не повертатися.

У дітей тривожного типу в колективі складаються досить непрості взаємини. У школі вони часто конфліктують не лише зі своїми однолітками, але й з учителями, що в колективі призводить до їхньої ізольованості.

За дослідженнями психологів, у таких учнів спостерігається гіпертрофована любов до самого себе. Ці діти практично не сприймають зауваження та критику на свою адресу. Найменша спроба з боку дорослих вказати на помилки викликає досить неадекватну реакцію: посмішку або сльози. Вже и початковій школі учнів такого типу дуже часто педагог «переводить» до розряду некерованих і недисциплінованих.

1.6 Співчутливий стиль сімейного виховання

Умовою формування співчутливого стилю виховання є недостатній матеріальний статок родини, погані побутові умови, відсутність духовної спорідненості членів родини або одного з батьків. У таких сім'ях дитина змалку залишається без належного нагляду. За відсутності вікового ігрового матеріалу дитина базує свої ігри, на трудових операціях, які виконують її батьки або інші близькі їй люди. Занадто багато часу такий малюк спостерігає життя батьків. Таким чином, дитина рано починає доросле життя та трудову діяльність, активно допомагаючи батькам. Такі діти переймаються проблемами своїх батьків через плідну та активну працю, однак при цьому вони сильно замикаються на житті родини. Зазвичай такі діти малоактивні, безініціативні, зі звуженим кругозором. У дитиначому колективі такі малюки поводяться насторожено, довго придивляються до оточуючих, не бажають говорити ані про себе, ані про свою родину. За такого стилю сімейного виховання немає потреби використовувати методи заохочення або покарання: в цій обстановці діти дорослішають досить рано, бачать і розуміють як труднощі, з якими стикається родина, так і ті радощі, якими вона живе. Потреби дітей у таких родинах задовольняються залежно від можливостей їхніх батьків та в межах розумного, тобто ніхто й ніколи не балує дитину. Батьківське завдання в таких сім'ях -- навчити дитину пристосуватися до життя у світі, долаючи труднощі та радіючи найменшій, але досягнутій власною працею перемозі. У таких родинах намагаються захистити дитину від зайвих переживань та засмучень, не розповідають про проблеми на роботі, не обговорюють та не засуджують людей, які спричинили ці труднощі. Однак діти все бачать і розуміють своїх батьків, намагаються їх підтримати; більш того, поведінка батьків є для них еталоном і прикладом.

Іноді педагоги, працюючи з такою дитиною, помилково вважають її нездатною до прояву емоцій -- просто вона живе у власному світі, допуск до якого дозволений тільки дуже близькій людині. За будь-яких умов батьки не перестають поводитися з дитиною доброзичливо. Саме через це такі діти не охочі до багатолюдних збіговисьок, після уроків у школі намагаються швидше потрапити додому.

Батьки в таких родинах завжди вдячні вчителям за розумну допомогу та підтримку у вихованні їхньої дитини. У свою чергу педагог теж може завжди покластися на них у своїй діяльності: такі батьки найактивніші члени батьківського комітету й охоче підтримують школу та педагогів у всіх їхніх починаннях.

За співчутливого стилю сімейного виховання формується інтровертований соціально-психологічний тип особистості.

Діти інтровертованого типу надзвичайно спостережливі, мають багатий внутрішній світ: вони багато уваги приділяють вивченню поведінки своїх однолітків і дорослих, що формує в них організованість і відповідальність.

У певній діяльності це допомагає їм серйозно і подовгу зосереджено працювати, не вимагаючи уваги до себе з боку педагога. У молодшому шкільному віці такі учні можуть виявляти підвищену сором'язливість, у спілкуванні з однолітками вони обережні, розмовляють тихо та відповідають на уроці невпевнено, хоча й знають усе. Вони не охоче опиняються в полі зору інших людей.

Класний керівник може доручити їм будь-яку роботу в класі: діти завжди й усе виконають сумлінно та вчасно. Такі школярі одержують задоволення від процесу діяльності, однак майже завжди занижують власні здібності, що призводить до важкого початку будь-якої роботи тільки через побоювання, що в них нічого не вийде. Дитиначий колектив у початковій школі для цих дітей має невелике значення: вони не прагнуть вступати з будь-ким у дружні стосунки. З віком вони знайдуть собі в класі друзів, причому ця дружба може тривати довгі роки. Такі учні не дуже примхливі й не страждають через те, що не мають чогось матеріального (дорогих речей, подарунків тощо).

Особливістю їхнього характеру є досягнення поставленої життєвої мети, незважаючи на будь-які перепони. Такі школярі шанобливо ставляться до моральних норм, старших людей, завжди думають про вплив їхніх вчинків на інших. Одним із головних недоліків дітей цього типу є відсутність ініціативи, невміння захистити себе, поразковість у конфліктних ситуаціях. Крім того, вони дуже добре приховують власні переживання.

З усіх представлених типів особистості цей тип найбільш вольовий. Такі діти стійко переносять життєві труднощі й нікого не обвинувачують у них, їм властиві такі риси характеру, як чуйність і уважність, правдивість і чесність, ввічливість і врівноваженість; вони також вирізняються терплячістю, ретельністю, самокритичністю та, як ми вже казали, сильною волею.

1.7 Гармонійний стиль сімейного виховання

Суть гармонійного стилю виховання вбачається вже в його назві: гармонійний стиль виховання формує гармонійний соціально-психологічний тип особистості.

У таких родинах дитина завжди бажана, батьки задовго до її народження розмірковують над тим, якою людиною вони хочуть виростити та виховати її. Дитина народжується, виховується і росте в теплій і дружній атмосфері, батьки приділяють велику увагу формуванню традицій і звичаїв родини, яких вони й самі суворо дотримуються: незвичайні святкування днів народження, сюрпризи і подарунки членам родини, концерти і спільні ігри -- це й багато іншого формують власну значущість дитини, її вміння жити серед людей.

Діти такого стилю виховання вже з раннього дитинства виявляють розважливість і вміння мотивувати свої вчинки, бо батьки вмотивовано й усвідомлено поводять себе. З початкової школи діти такого стилю виховання виявляють чуйність до своїх однолітків й уважність до прохань дорослих. Характерна риса цих дітей -- правдивість, а якщо з якихось причин вони й мають таємницю, то ніколи не викажуть її. Такі діти вміють віддано дружити, у спілкуванні завжди відверті та правдиві, не приховують своїх справжніх почуттів.

Для таких школярів однаково значущим є чи то фізичне, чи то розумове навантаження: на всіх уроках вони виявляють активність та ініціативу. Нажаль, іноді дехто з учителів вимагає лише чіткого дотримання інструкцій, що творчих дітей не лише дивує, але й ускладнює їхнє спілкування з педагогом.

У навчанні такі школярі дуже старанні та відповідальні. їх не страшить жодна діяльність, якщо вона для них не заважка, при цьому вони не бояться сказати дорослому про те, чи впораються із завданням. Однак таке ставлення до справи не завжди викликає схвалення дорослого.

У таких учнів дуже розвинена адекватна самооцінка: діти не бояться давати слово та тримати його, свою обіцянку вони обов'язково виконають, навіть на шкоду собі. Найчастіше такі діти обирають собі друзів з важкою долею та позитивно впливають на них. Вони ніколи не розв'язуватимуть конфлікт з позиції сили.

Діти гармонійного типу демонструють абсолютну безстрашність перед будь-якою навчальною діяльністю. Ще з молодшого шкільного віку вони серйозно займаються самовихованням та самоосвітою, ведуть щоденники, описуючи власні переживання та зміни в собі. У цьому віці вони, як і всі інші діти, можуть порушувати дисципліну, але на всі зауваження реагують розумно й, беруть їх до уваги.

Почуття самоконтролю та вольові якості в таких учнів виявляються досить рано. Вже в середній школі немає необхідності «розважати» їх на уроці -- вони успішно виконують як монотонну, так і творчу роботу

Цим учням властиві такі якості, як урівноваженість і відповідальність, слухняність і поступливість, непримиренність до недоліків і потворних вчинків інших, правдивість, щирість і ввічливість, реальність оцінки власних можливостей, самокритичність і наполегливість у досягненні мети.

Класному керівникові, на превеликий жаль, не завжди комфортно поруч із такими дітьми. Насамперед це пов'язано з тим, що не всі класні керівники та педагоги впевнені у щирості таких учнів, тому весь час перебувають насторожі в очікуванні зриву в поведінці таких школярів.

Не завжди подобається педагогам і прямота та простодушність цих дітей: вони говорять те, що думають, без прикрас.[1]

2. Мотивація досягнень

2.1 Мотив і мотивація

Якщо людина прагне до виконання певної діяльності, можна сказати, що у нього є мотивація. Наприклад, якщо учень старанний в навчанні - у нього мотивація до навчання; у спортсмена, який прагне досягти високих результатів, високий рівень мотивації досягнення; бажання керівника всіх підпорядковувати свідчить про наявність високого рівня мотивації до влади.

Мотивація - це сукупність спонукаючих чинників, що визначають активність особи; до них відносяться мотиви, потреби, стимул-реакції, ситуативні чинники, які детермінують поведінку людини.

Мотиви - це відносно стійкі прояви, атрибути особи. Наприклад, стверджуючи, що певній людині властивий пізнавальний мотив, ми маємо на увазі, що в багатьох ситуаціях у нього виявляється пізнавальна мотивація.

Мотиви є відносно стійкими утвореннями особи, проте мотивація включає не лише мотиви, але і ситуативні чинники (вплив різних людей, специфіка діяльності і ситуації). Такі ситуативні чинники, як складність завдання, вимоги керівництва, установки навколишніх людей, сильно впливають на мотивацію людини в деякий проміжок часу. Ситуативні чинники динамічні, легко міняються, тому існують можливості впливати на них і на активність в цілому. Інтенсивність актуальної (що діє "тут і тепер") мотивації складається з сили мотиву і інтенсивності ситуативних детермінант мотивації (вимог і впливу інших людей, складнощі завдань і тому подібне).

Певний мотив (або навіть сукупність мотивів) однозначно не визначають мотивацію діяльності. Необхідно враховувати вклад чинників конкретної ситуації. Наприклад, надмірна складність учбової діяльності, відсутність нормальної взаємодії з вчителем або керівником призводять до зниження не лише мотивації, але і ефективності діяльності.

Таким чином, мотивація - це сукупність всіх чинників (як особових, так і ситуативних), які спонукають людину до активності. [3]

У поведінці людини є дві функціонально взаємозв'язані сторони: спонукальна і регуляція. Другу ми вже в основному розглянули в попередніх главах, а тепер звернемося до першої. Спонука забезпечує активізацію і спрямованість поведінки, а регуляція відповідає за те, як воно складається від початку і до кінця в конкретній ситуації. Психічні процеси, явища і стани: відчуття, сприйняття, пам'ять, уява, увага, мислення, здібності, темперамент, характер, емоції -- все це забезпечує в основному регуляцію поведінки. Що ж до його стимуляції, або спонуки, то воно пов'язане з поняттями мотиву і мотивації. Ці поняття включають уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, спонуки, що є у людини, про зовнішні чинники, які заставляють його поводитися певним чином, про управління діяльністю в процесі її здійснення і про багато що інше. Серед всіх понять, які використовуються в психології для опису і пояснення спонукальних моментів в поведінці людини, найзагальнішими, основнішими є поняття мотивації і мотиву. Розглянемо їх.

Термін «мотивація» представляє ширше поняття, ніж термін «мотив». Слово «мотивація» використовується в сучасній психології в двоякому сенсі: як що позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато що інше), і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Ми використовуватимемо поняття «мотивація» переважно в першому значенні, хоча в деяких випадках, коли це необхідно (і обумовлено), звертатимемося і до другого його значення. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, його початок, спрямованість і активність.

Мотиваційного пояснення вимагають наступні сторони поведінки: його виникнення, тривалість і стійкість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, передналаштування на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або смислова цілісність окремо взятого поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів мотиваційному поясненню підлягають їх вибірковість, емоційно специфічна забарвленість. [24]

Уявлення про мотивацію виникає при спробі пояснення, а не описи поведінки. Це -- пошук відповідей на питання типа «чому?», «навіщо?», «для якої мети?», «ради чого?», «який сенс...?». Виявлення і опис причин стійких змін поведінки і є відповідь на питання про мотивацію вчинків, що містять його. Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку як вихідний і кінцевий пункти пояснення виступають психологічні властивості суб'єкта поведінки, а в другому -- зовнішні умови і обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, цілі, наміри, бажання, інтересах і тому подібне, а в другому -- про стимул-реакції, витікаючі з ситуації, що склалася. Інколи всі психологічні чинники, які як би зсередини, від людини визначають його поведінку, називають особовими диспозиціями. Тоді, відповідно, говорять про диспозиційну і ситуаційну мотивації як аналоги внутрішньої і зовнішньої детерміації поведінки. [20]

Диспозиційна і ситуаційна мотивації не є незалежними. Диспозиції можуть актуалізуватися під впливом певної ситуації, і, навпаки, активізація певних диспозицій (мотивів, потреб) приводить до зміни ситуації, точніше, її сприйняття суб'єктом. Його увага у такому разі стає виборчою, а сам суб'єкт упереджено сприймає і оцінює ситуацію, виходячи з актуальних інтересів і потреб. Практично будь-яку дію людини слід тому розглядати як двоякодетерміні-рованноє: диспозиційнно і ситуаційно.

Поведінка особи в ситуаціях, які здаються однаковими, представляється досить всілякою, і цю різноманітність важко пояснити, апелюючи лише до ситуації. Встановлено, наприклад, що навіть на одні і ті ж питання чоловік відповідає по-різному залежно від того, де і як ці питання йому задаються. В зв'язку з цим є сенс визначити ситуацію не фізично, а психологічно, так, як вона представляється суб'єктові в його сприйнятті і переживаннях, тобто так, як людина розуміє і оцінює її. [25]

2.2 Потреби і мотивації

Мотивація - це сукупність спонукаючих чинників, які викликають активність особи і визначають спрямованість її діяльності.

Термін "мотівация" в широкому значенні використовується у всіх областях психології, які досліджують причини і механізми поведінки людини і тварин. Спонукаючі чинники можна розподілити на два відносно самостійних класу:

1) потреб і інстинктів як джерел активності;

2) мотивів як причин, які визначають спрямованість поведінки або діяльності.

Потреба - це стан деякого браку в чому-небудь, який організм прагне компенсувати; це внутрішня напруга, яка дінамізіруєт і направляє активність на здобуття того, що необхідне для нормального функціонування організму і особи в цілому.

Потреба - це необхідна умова будь-якої діяльності, проте потреба сама по собі ще не здатна надати діяльності чіткого напряму. Потреба повинна "знайти" предмет, на якому вона опредметітся (який здатний її задовольнити). Наприклад, наявність у людини естетичної потреби створює відповідну вибірковість, але це ще не вказує на те, що саме людина робитиме для задоволення цієї потреби. Можливо, він слухатиме музику, а можливо, прагнутиме написати вірш або картину.[3]



• 3. Результати дослідження

3.1 Тести

Дослідження проводились у групі 60 піддослідних, які були розділені на групу батьків і групу їх дітей. Кожна з цих груп отримала для проходження два види тестів.

Група батьків отримала тест за методикою діагностики батьківського відношення (ОРО) А. Я. Варга, В. В. Століна.

Батьківське відношення розуміється як система всіляких відчуттів і вчинків дорослих людей по відношенню до дітей. З психологічної точки зору батьківське відношення - це педагогічна соціальна установка по відношенню до дітей, що включає раціональний, емоційний і поведінковий компоненти. Всі вони в тій або іншій мірі оцінюються за допомогою опитувальника, що становить основу даної методики.

61 питання опитувальника складає п'ять наступних шкал, що виражають собою ті або інші аспекти батьківського відношення:

1. Прийняття - відкидання дитини. Ця шкала виражає собою загальне емоційне позитивне (прийняття) або емоційно негативне (відкидання) відношення до дитини.

Ця шкала відображає інтегральне емоційне відношення до дитини. Вміст одного полюса шкали: батьку подобається дитина такою, якою вона є. Батько поважає індивідуальність дитини, симпатизує їй. Батько прагне проводити багато часу разом з дитям, схвалює його інтереси і плани. На іншому полюсі шкали: батько сприймає свою дитину поганою, непристосованою, невдаха. Йому здається, що дитина не доб'ється успіху в житті через низькі здібності, невеликий розум, погані схильності. Здебільше батько відчуває до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Він не довіряє дитині і не поважає її.

2. Кооперація. Ця шкала виражає прагнення дорослих до співпраці з дитиною, прояв з їх боку щирої зацікавленості і участь в його справах.

Кооперація - соціально бажаний образ батьківського відношення. Змістовно ця шкала розкривається так: батько зацікавлений в справах і планах дитини, прагне у всьому допомогти дитині, співчуває їй. Батько високо оцінює інтелектуальні і творчі здібності дитини, переживає почуття гордості за неї. Він заохочує ініціативу і самостійність дитини, прагне бути з ним на рівних. Батько довіряє дитині, прагне встати на її точку зору в спірних питаннях.

3. Симбіоз. Питання цієї шкали орієнтовані на те, щоб з'ясувати, чи прагне дорослий до єднання з дитям або, навпаки, прагне зберегти між дитям і собою психологічну дистанцію. Це - своєрідна контактність дитину і дорослої людини.

При високих балах по цій шкалі можна вважати, що батько прагне до симбіотичним відносинам з дитиною. Змістовно ця тенденція описується так - батько відчуває себе з дитям єдиним цілим, прагне задовольнити всі потреби дитини, захистити її від труднощів і неприємностей життя. Батько постійно відчуває тривогу за дитину, дитина йому здається маленьким і беззахисним. Тривога батька підвищується. Коли дитина починає автономізуватися через обставини. оскільки по своїй волі батько не надає дитині самостійності ніколи.

4. Контроль. Дана шкала характеризує те, як дорослі контролюють поведінку дитини, наскільки вони демократичні або авторитарні в стосунках з ним.

Відображає форму і напрямок контролю за поведінкою дитини. При високому балі по цій шкалі у батьківському відношенні даного батька виразно є видимим авторитаризм. Батько вимагає від дитини беззастережної слухняності і дисципліни. Він прагне нав'язати дитині у всьому свою волю, не в змозі встати на йогу точку зору. За прояв свавілля дитину суворо карають. Батько пильно стежить за соціальними досягненнями дитини, його індивідуальними особливостями, звичками. думками, відчуттями.

5. Відношення до невдач дитини. Ця, остання шкала показує, як дорослі відносяться до здібностей дитини, до його достоїнств і недоліків, успіхів і невдач.

При високих значеннях за цією шкалою в батьківському відношенні даного батька є прагнення інфантилізувати дитину, приписати йому особисту і соціальну неспроможність. Батько бачить дитину молодшим в порівнянні з реальним віком. Інтереси, захоплення. думки і відчуття дитини здаються батьку дитячими, несерйозними. Дитина представляється непристосованою, не успішною, відкритою для поганих впливів. батько не довіряє своїй дитині, досадує на його неуспішність і невмілість. У зв'язку з цим батько прагне захистити дитину від труднощів життя і строго контролювати його дії.

Високі бали свідчать про значну розвиненість вказаних вище видів батьківських стосунків, а низькі бали - про те, що вони порівняно слабо розвинені. Якщо говорити конкретно, то оцінка і інтерпретація отриманих даних виробляються таким чином.

Високі бали за шкалою «прийняття - відкидання» - від 24 до 33 - говорять про те, що в даного випробовуваного є виражене позитивне відношення до дитини. Дорослий в даному випадку приймає дитину такою, якою вона є, поважає і визнає її індивідуальність, схвалює її інтереси, підтримує плани, проводить з нею багато часу і не шкодує про це.

Низькі бали за цією ж шкалою - від 0 до 8 - говорять про те, що дорослий відчуває по відношенню до дитини в основному лише негативні відчуття: роздратування, злість, досаду, навіть інколи ненависть. Такий дорослий вважає дитину невдахою, не вірить в її майбутнє, низько оцінює її здібності і нерідко своїм відношенням третирує дитину. Зрозуміло, що маючий такі схильності дорослий не може бути хорошим педагогом.

Високі бали за шкалою «кооперація» - 7-8 балів - є ознакою того, що дорослий виявляє щиру цікавість до того, що цікавить дитину, високо оцінює здібності дитини, заохочує самостійність і ініціативу дитини, прагне бути з нею на рівних.

Низькі бали поданій шкалі - 1-2 бали - говорять про те, що дорослий по відношенню до дитини поводиться протилежним чином і не може претендувати на роль хорошого педагога.

Високі бали за шкалою «симбіоз» - 6-7 балів - достатні для того, щоб зробити вивід про те, що дана доросла людина не встановлює психологічну дистанцію між собою і дитиною, прагне завжди бути ближче до неї, задовольняти її основні розумні потреби, захистити від неприємностей.

Низькі бали за цією ж шкалою - 1-2 бали - є ознакою того, що дорослий, навпаки, встановлює значну психологічну дистанцію між собою і дитиною, мало піклується про неї. Навряд чи такий дорослий може бути хорошим вчителем і вихователем для дитини.

Високі бали за шкалою «контроль» - 6-7 балів - говорять про те, що доросла людина поводиться дуже авторитарно по відношенню до дитини, вимагаючи від нього беззастережної слухняності і задаючи йому строгі дисциплінарні рамки. Він нав'язує дитині майже у всьому свою волю. Така доросла людина далеко не завжди може бути корисною, як вихователь, для дітей.

Низькі бали за цією ж шкалою - 1-2 бали - навпроти, свідчать про те, що контроль за діями дитини з боку дорослої людини практично відсутній. Це може бути не дуже добре для навчання і виховання дітей. Найкращим варіантом оцінки педагогічних здібностей дорослої людини за цією шкалою є середні оцінки, від 3 до 5 балів.

Високі бали за шкалою «відношення до невдач дитину» - 7-8 балів - є ознакою того, що доросла людина вважає дитину маленьким невдахою і відноситься до нього як до нетямущої істоти. Інтереси, захоплення, думки і відчуття дитини здаються дорослій людині несерйозними, і він ігнорує їх. Навряд чи такий дорослий може стати хорошим вчителем і вихователем для дитину.

Низькі бали за цією ж шкалою - 1-2 бали, навпаки, свідчать про те, що невдачі дитини дорослий вважає випадковими і вірить в нього. Такий дорослий, швидше за все, стане непоганим вчителем і вихователем.

Група дітей отримала тест за методикою діагностики особи на мотивацію до успіху Т. Елерса.

Особовий опитувальник. Призначений для діагностики, виділеною Хекхаузеном, мотиваційній спрямованості особі на досягнення успіх.

Стимульним матеріалом є 41 твердження, на яких випробовуваному необхідно дати один з 2 варіантів відповідей «та чи ні». Тест відноситься до моношкальних методик. Міра вираженості мотивації до успіху оцінюється кількістю балів, співпадаючих з ключем.

Аналіз результату.

От 1 до 10 балів: низька мотивація до успіху;

від 11 до 16 балів: середній рівень мотивації;

від 17 до 20 балів: помірно високий рівень мотивації;

понад 21 бал: дуже високий рівень мотивації до успіху.

Дослідження показали, що люди, помірно і сильно орієнтовані на успіх, віддають перевагу середньому рівню риски. Ті ж, хто боїться невдач, віддають перевагу малому або, навпаки, дуже великий рівень риски. Чим вище мотивація людини до успіху - досягнення мети, тим нижче готовність до ризику. При цьому мотивація до успіху впливає і на надію на успіх: при сильній мотивації до успіху надії на успіх зазвичай скромніше, ніж при слабкій мотивації до успіху.

До того ж людям, що мотивованим на успіх і мають великі надії на нього, властиво уникати високого ризику.

Ті, хто сильно мотивований на успіх і мають високу готовність до ризику, рідше потрапляють в нещасні випадки, ніж ті, які мають високу готовність до ризику, але високу мотивацію до уникнення невдач (захист). І навпаки, коли у людини є висока мотивація до уникнення невдач (захист), то це перешкоджає мотиву до успіху - досягнення мети.

3.2 Розрахунки

Для дослідження побудуємо варіаційний ряд для кожного з цих факторів

1. Мотивація досягнень

Діаграма

2. Прийняття - відкидання дитини

3,79	12,02	31,01	53,79	68,35	77,21	84,17	88,6
2	4	3	10	1	7	2	1

Діаграма



3. Кооперація

12,29	31,19	37,19	48,82
1	3	1	25

Діаграма

4. Симбіоз



13,86	32,13	53,87	69,3	74,97	83,79	95,76
2	4	6	7	1	4	6

Діаграма

5. Контроль

45,57	70,25	83,79	84,81	93,04
10	12	1	6	1

Діаграма



6. Відношення до невдач дитини

45,57	70,25	84,81	93,04
11	12	6	1

Діаграма

У таблиці представлено розрахунки кореляції між таким фактором, як мотивація і стилями виховання у сім'ях.

	Прийняття - відкидання дитини.	Кооперація	Симбіоз	Контроль	Відношення до невдач дитини
Мотивація	0,01	-0,05	-0,25	0,35	0,09

Висновки

В даній роботі було розглянуто таке питання як аналіз зв'язку стилів сімейного виховання з мотивацією досягнень. У ході роботи було досліджено багато різних джерел літератури. У теоретичній частині роботи представлена одна з класифікацій стилів сімейного виховання, визначення мотивації та потреби людини.

Цей зв'язок досліджувався на групах людей, у які входили батьки і діти. Кожна з цих груп отримала тести. Дослідивши результати цих тестів можна зробити наступні висновки.

Основна частина досліджуваних дітей мають середній рівень мотивації (33%) та помірно високий рівень мотивації (40%).

Стиль виховання Прийняття - відкидання дитини. Батьки, в яких є виражене позитивне відношення до дитини, становлять досить велику частину опитуваних (33% ). Також невелика частина опитуваних відчуває по відношенню до дитини в основному лише негативні відчуття (7%).

Стиль виховання Кооперація. Батьків, що виявляють щиру цікавість до того, що цікавить дитину, виявилась більша частина опитуваних (84%). Батьків, які по відношенню до дитини поводиться протилежним чином і не можуть претендувати на роль хорошого педагога, серед опитуваних виявилась незначна кількість(3%).

Стиль виховання Симбіоз. Батьки, які не встановлюють психологічну дистанцію між собою і дитиною, прагнуть завжди бути ближче до неї, задовольняти її основні розумні потреби, захистити від неприємностей, серед опитуваних виявилося невелика частина (20%). Батьків. які встановлюють значну психологічну дистанцію між собою і дитиною, мало піклуються про неї серед опитуваних є невелика частина (7%).

Стиль виховання Контроль. Серед опитуваних виявилась невелика частина батьків, які поводяться дуже авторитарно по відношенню до дитини, вимагаючи від неї беззастережної слухняності і задаючи їй строгі дисциплінарні рамки (23%). Але батьків, у яких контроль за діями дитини практично відсутній, не виявилось зовсім. Значна частина опитуваних у міри використовує цей стиль виховання.

...