Психолого-педагогічні умови формування української ментальності учнів основної школи (на матеріалі української літератури і фольклору)

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Калмикова Лариса Олександрівна, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, проректор з НВР

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор член-кореспондент АПН України, Боришевський Мирослав Йосипович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, завідувач лабораторії психології особистості ім. П.Р. Чамати

кандидат психологічних наук, доцент Помиткін Едуард Олександрович, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, завідувач відділом теорії і практики педагогічної майстерності

Провідна установа: Слов'янський державний педагогічний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра психології.

Захист відбудеться 30 вересня 2003 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 26.453.02 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України ( 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: м. Київ-33, вул. Паньківська, 2

Автореферат розіслано 29 серпня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В. Андрієвська

Анотація

Видолоб Н.О. Психолого-педагогічні умови формування української ментальності учнів основної школи (на матеріалі української літератури і фольклору). - Рукопис. фольклор ментальність психологічний виховний

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. - Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2003.

У дисертації розкривається сутність української національної ментальності та її зміст, як психологічного і педагогічного поняття; аналізуються основні теоретичні здобутки у вивченні української ментальності; експериментально досліджуються психолого-педагогічні умови ефективного формування української ментальності на основі використання в навчально-виховному процесі особистісно зорієнтованих технологій розвитку кращих рис українського народу; обґрунтовується зміст зразків української літератури і фольклору та психолого-педагогічні умови їх ефективного використання на уроках гуманітарного циклу та у позаурочний час, необхідних для цього засобів з метою формування в учнів основної школи української національної ментальності.

Ключові слова: ментальність, українська ментальність, національна самоідентифікація, художня література, фольклор.

Аннотация

Выдолоб Н.А. Психолого-педагогические условия формирования украинской ментальности учащихся основной школы (на материале украинской литературы и фольклора). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07. - педагогическая и возрастная психология. - Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2003.

В диссертации на основе теоретического анализа социологической, культурологической и психолого-педагогической литературы представлена характеристика понятия ментальность. Под ментальностью понимается духовно-опредмеченный, культурно-психологический феномен; глубинно-вершинный психокультурный образ нации, что отражает жизнеутверждающий, непосредственно-процессуальный пласт национальной культуры.

Ментальность - это чувственно-мысленный инструментарий овладения окружающим миром, который определяет поведение людей; корневая система духовности людей и общностей, которые образуют данный социум на том или ином этапе его исторического развития.

Осуществленный в исследовании анализ этого феномена и его личностных проявлений дал право утверждать, что в структуре ментальности целесообразно различать эмоциональный, когнитивный и конативный (поведенческий) компоненты.

Результаты диссертационной работы показывают, что вершинной формой проявления украинской национальной ментальности есть духовность как квинтэссенция сознательной творческой жизни - служение высоким идеалам истины, добра, красоты и мудрости.

В работе раскрывается сущность украинской национальной ментальное т и ее содержание, как психологического и педагогического понятия, анализируются основные теоретические достижения в изучении украинской ментальности, экспериментально исследуются психолого-педагогические условия эффективного формирования украинской менталитета на основе использования в учебно-воспитательном процессе личностно ориентированных технологий развития лучших черт украинского народа; обосновывается содержание фрагментов украинской литературы и фольклора, психолого-педагогические условия их эффективного использования на уроках гуманитарного цикла, во внеурочное время, необходимых для этого средств с целью формирования у учеников основной школы украинской национальной ментальности.

По результатам констатирующего эксперимента дан анализ состояния украинской ментальности и её составляющих у современных подростков. Полученные эмпирические данные подтверждают наличие глубинного социального противоречия между требованиями развития Украины как государства современного, гуманистического, демократического, европейского типа и несоответствующей данному историческому периоду в жизни украинского народа национальной ментальности молодого поколения.

Установлено, что процесс эффективного формирования украинской ментальности средствами украинской литературы и фольклора у подростков в урочное время обеспечивается при соблюдении следующих условий:

* эффективность овладения необходимыми теоретическими знаниями и выработки мотивации поведения, соответствующего лучшим характеристикам украинской нации, обеспечивается положительным отношением учащихся основной школы к содержательному компоненту процесса формирования у них украинской национальной ментальности средствами литература я фольклора, поскольку создаёт предусловия осущастйлента образовательного процесса через смысловое погружение каждого индивида в собственную ментальность, реально и идеально воспринятый жизненный опыт украинского народа, самоидентификацию подростков;

* уроки украинской литературы основной школы, самоцелью которых есть национальная (этническая) самоидентификация подростков в сочетании с рефлексией и эмоционально-мотивационньм восприятием информационного материала, есть полем формирования различных сторон украинской ментальности личности;

* внедрение в педагогический процесс современной основной школы личностью ориентированных технологий изучения украинской литературы и фольклора обеспечивает эффективность формирования украинской ментальности у подростков.

Ключевые слова: ментальность, украинская национальная ментальность, национальная самоидентификация, художественная литература, фольклор.

SUMMARY

Vydolob, N.A. Psychological and pedagogical conditions of Ukrainian mentality forming in basic school students (on the material of Ukrainian literature and folklore). - The manuscript.

Thesis for the candidate degree in psychology, speciality 19.00.07 -pedagogical and developmental psychology. - G.S.Kostiuk Institute of Psychology, Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2003.

The dissertation deals with the substance and content of the psychological and educational notion of the Ukrainian national mentality. Principal theoretical outcomes of research on the Ukrainian mentality were analysed. Carried out was an experimental study of psychological and pedagogical environment favourable for effective formation of the Ukrainian mentality, using personally oriented technologies aimed at development of the best features characteristic of the Ukrainian people and practised in the educational process. The grounds were provided for the content of the Ukrainian literature and folklore, as well as for tutorial environment conditioning their effective use at lessons and in out-of-class activities. Necessary instruments were considered, required for development of the Ukrainian national mentality in basic school students.

Key words: mentality, Ukrainian mentality, national self-identification, fiction and poetry / literature, folklore.

Актуальність дослідження. Процес розбудови та утвердження суверенної, правової, демократичної, соціально орієнтованої держави Україна органічно пов'язаний із становленням громадянського суспільства, що, у свою чергу, передбачає істотну трансформацію світоглядних орієнтацій та самосвідомості народу. Школа, поряд з іншими соціальними інститутами виховання, відіграє в суспільстві перехідного періоду важливу роль у формуванні особистості, яка б органічно поєднувала моральні чесноти, громадянську зрілість, патріотизм, професійну компетентність, активність, високий творчий потенціал, почуття обов'язку і відповідальності перед Батьківщиною. Система національної освіти повинна максимально повно спиратись у навчально-виховній роботі на традиції і культурні цінності української нації, її духовні вершини; культивувати у вихованців кращі риси українського народу - любов до рідної землі, працелюбність, прагнення до індивідуальної свободи, повагу до жінки, глибокий зв'язок з природою, толерантність, віру у справедливість.

З огляду на сказане, актуальною проблемою є пошук перспективних шляхів та виявлення ефективних умов, що забезпечують розвиток у школярів відчуття належності до українського народу, потреби й готовності захищати інтереси своєї Вітчизни, реалізовувати свій особистісний потенціал на її благо.

Методологічні, світоглядні основи дослідження української ментальності розкриті у працях В. Вернадського, Б. Грінченка, М. Грушевського, М. Драгоманова, Д. Донцова, О. Духновича, М. Костомарова, П. Куліша, В. Липинського, Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка.

Сутність поняття ментальності нації (етносу) на теренах сучасної української філософської науки проаналізовано у роботах Т. Гетало, О. Красовської, Е. Макаренко, Н. Михайловської, М.-Л. А. Чепи, А. Шведової та інших.

Психолого-педагогічний аналіз феномену української ментальності та практики його розвитку і використання у процесі становлення особистості сучасного українця здійснили М. Боришевський, Г. Ващенко, О.Кульчицький, І. Огієнко, С. Русова, М. Стельмахович, В. Сухомлинський, В. Янів, Я. Ярема, М. Шлимкевич та інші.

У культурологічній та психолого-педагогічній літературі представлено результати досліджень соціальних і психолого-педагогічних умов ефективного використання засобів народознавства з метою формування у особистості окремих сторін української ментальності. Так, у працях О. Воропая, П. Ігнатенка, О. Киричука, П. Кононенка, В. Кравця, В. Кузя, Ю. Руденка, З.Сергійчика, Р. Скульського, Б. Ступарика, Є. Сявавко, Б. Цимбалістого обґрунтовується необхідність використання у навчально-виховній роботі з учнями морально-етичних принципів українського народу, відображених у звичаях, традиціях, фольклорних творах. Структурно-змістові компоненти української ментальності, національної морально-етичної концепції та особливості їх втілення як у класичній так і в сучасній педагогічній практиці аналізуються в роботах О. Вишневського, С. Бабишина, Н. Ганнусенка, Є. Маланюка, В. Марного, І. Мартинюка, С. Єрмоленко, Г. Онковича, В. Онопи, Ю. Ступака, І. Суханова, Є. Сявавко, В. Ужченка, А. Фурмана.

Дисертаційні проекти з проблеми формування окремих змістових компонентів української ментальності в учнів загальноосвітніх шкіл виконали Р. Булашов, І. Бужина, С. Горбенко, В. Горленко, Т. Гуменникова, Г. Довженок, М. Іванчук, В. Киричок, С. Литвиненко, В. Сапіга, Н. Сумцов та інші автори.

Разом з тим, психолого-педагогічні умови, що забезпечують здійснення освітнього процесу через усвідомлення індивідом основних компонентів ментальності свого народу і формування у школярів на цій основі її змістових компонентів засобами української літератури і фольклору, досліджені явно недостатньо. Як результат, робота педагогічних колективів у цьому напрямку не має ознак цілісної системи, здійснюється спорадично у рамках неузгоджених між собою уроків та виховних заходів, містить багато суперечливого, дискусійного.

Зазначене зумовило вибір нами теми дисертаційної роботи: “Психолого-педагогічні умови формування української ментальності учнів основної школи (на матеріалі уроків української літератури)”.

Об'єкт дослідження - процес формування української ментальності учнів основної школи.

Предмет дослідження - психолого-педагогічні умови ефективного формування української ментальності в учнів основної школи засобами української літератури і фольклору.

Полягала у теоретичному обґрунтуванні та експериментальному з'ясуванні психолого-педагогічних умов ефективного формування української ментальності в учнів основної школи засобами української літератури і фольклору.

Дисертація складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, що налічує 282 найменування, додатків. В роботі 10 таблиць і 4 діаграми. Основний зміст дисертації викладено на 185 сторінках.

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначаються об'єкт, предмет, мета, гіпотеза та завдання дослідження; розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі - “Теорія української ментальності та її формування в практиці виховання учнів основної школи” - розглянуто основні підходи до проблеми ментальності як соціально-психологічного явища в контексті сучасного наукового знання. На основі розгляду соціально-філософської, культурологічної, психолого-педагогічної літератури розкривається структура і зміст компонентів української ментальності, їх відображення в особистісних проявах індивідів.

У Західній Європі кінця XІX-початку XX століття дослідниками ментальності були М. Блок, Е. Дюркгейм, Р. Емерсон, Л. Леві-Брюль, Ж.Лефевр, К. Юнг. Розкриття ментальності як етнопсихологічного феномену розпочинається з робіт 50-х років XX століття французьких вчених Ж. Любьє та Р. Мандру.

Представники школи “психології народів” (В. Вундт), “психології мас” (Г. Лебон), творці теорії архетипів (К.Юнг), феноменології (Е. Гуссерль), теорії соціального характеру (Е. Фромм), культурології ХХ століття (М. Вебер, А. Вебер, Е. Трьольч та ін.), школи “Анналів” (Ле Февр, М. Блок), концепції базової (А. Кардинер) та модальної (А. Інкелес) особистостей, “модульної людини” (Е. Геллнер), теорії “поведінкових комплексів” (Д. Хоніман, Ф. Хсю), концепції “нового соціального характеру” (О. Тоффлер та інші) вкладають у поняття ментальності, як на рівні спільноти, так і на рівні особистості, насамперед соціально-культурологічний сенс.

Істотний внесок в дослідження етнопсихологічної сутності ментальності внесли діячі української культури - В. Антонович, М. Драгоманов, О. Потебня, І. Франко, М. Грушевський, М. Хвильовий, Д. Донцов, М. Міхновський, Ю. Липа, В. Липинський та інші та вчені з української діаспори Г. Ващенко, О. Кульчицький, І. Мірчук, Д. Чижевський, В. Янів. Дослідження проблеми національнї ментальності, характеру народу у зв'язку з теорією етносу та етногенезу здійснено в роботах цілого ряду вчених ЧЧ століття (Ю. Бромлей, І. Варзар, І. Винниченко, Л. Гумільов, В. Жмир, І. Іванченко, В. Ігнатов, Я. Калниболотська, О. Картунов, М. Кириченко, П. Кожин, Ю. Корж, І. Кресіна, В. Крисаченко, В. Ліщук, Г. Лозко, О. Майборода, Г. Марков, І. Музика, О. Нельга, В. Огірчук, В. Панібудьласка, Р. Подольний, В. Потульницький, Ю. Семенов, В. Сокрут, М. Степико, В. Тишков, В. Трощинський, Б. Чепурко, С. Чешко, А. Шевченко, В. Школьняк, М. Шульга та інші). Результати вивчення основних сторін національної ментальності представлені в роботах I. Бичка, А. Бичко, В. Васильєва, Л. Гамаль, Я. Гарасима, В. Дорошкевич, I. Старовойт, В. Храмової.

Дослідження взаємовпливів і загальних характерних рис стародавнього і сучасного менталітетів різних народів (Е. Ануфрієв, Д. Аскоченський, Д.Валєєв, М. Вебер, Е. Виноградова, О. Вишневський, І. Габдулгафарова, Є.Галкіна, П. Ігнатенко, С. Гуревич, І. Ільїн, А. Інкелес, В. Іорданський, А.Кардингер, Л. Кострюкова, Дж. Левинсон, Л. Лєсная, Р. Линтон, Н.Лосской, Л. Пушкарьов, С. Рижова, В. Скуратівський, С. Соколовський, Г.Солдатова, М. Стельмахович, Б. Ступарик, Є. Сявавко, Н. Уфімцева, В.Хрущ, Р. Шаріпов, Г. Шпет, П. Шулиндін та інші) доводять, у кінцевому рахунку, їхню структурну єдність і наступність.

Антропоцентричний підхід до здійснення педагогічного процесу вимагає пошуку нових підходів до створення національної системи виховання, органічно пов'язаної з національною культурою і національним характером, ментальністю українського народу. З'ясування тих чи інших рис національної самосвідомості і національних поведінкових стереотипів на сьогодні ще не має однозначно розробленої методології і чіткого категоріального апарату. Як приклад, поняття “ментальність” і “менталітет” і дотепер залишаються у більшості науково-літературних джерел взаємозамінними, що продемонстрував виконаний нами аналіз праць вітчизняних та закордонних вчених (Є.Ануфрієв, А. Баронін, Б. Гершунский, М. Гнатко, І. Грабовська, А.Гуревич, Е. Донченко, І. Дубов, М. Захарченко, В. Знаков, О. Колісник, С.Корецька, Л. Кострюкова, Л. Лісна, Г. Лозко, О.Макаренко, І. Мартинюк, В. Павленко, М. Пірен, С. Плющ, Є. Причепій, Н.Хазратова, В. Кузь, Ю.Руденко, З. Сергійчук, В. Храмова, О. Чеховський, А. Фурман та інш.).

Взагалі, під ментальністю розуміють духовно-оречевлений, культурно-психологічний феномен; глибинно-вершинний психокультурний образ нації, що відображає життєствердний, безпосередньо-процесуальний пласт національної культури; психологічну спадковість, яка визначає поведінку та досвід (О. Донченко); таку духовність соціального цілого, що виносить себе за свої власні межі (Б. Попов); "мисленнєвий інструментарій" людини й суспільства; спільне психологічне оснащення представників певної культури, що дає змогу хаотичний потік різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у певне світобачення; рівень суспільної свідомості, на якому думка невід'ємна від емоцій, латентних звичок і прийомів свідомості (А. Гуревич); колективне несвідоме; соціальний характер і індивідуальність етносу (нації); соціально-психологічну самоорганізацію представників певної культурної традиції. Вона визначає той рівень суспільної свідомості, на якому думки не відділені від емоцій, почуття від вольових дій, учинки від загального поступу життєактивності, а тому люди користуються латентними звичками і прийомами усвідомлення, не помічаючи цього, не вдумуючись у їх суть, не зважаючи на ступінь їх логічної обґрунтованості. Саме вона глибинно спричинює вироблення, трансляцію і відтворення біопсихічних програм поведінки, прийнятних проектів діяльності, ситуативних моделей спілкування, канонічних взірців учинення, а відтак стимулює або гальмує своєчасну з'яву нових смислів, значень, соціальних кодів та вітальних цінностей, за допомогою яких передається від покоління до покоління зростаюча лавина соціального досвіду (А.Фурман); пов'язана з духовністю, культурою і буттям (предметною реальністю), а тому визначає глибинний смисл вчинків людей, історичних подій, епосу (В. Знаков). Отже, ментальність - це чуттєво-мисленнєвий інструментарій освоєння довкілля, що визначає поведінку людини.

Ментальність українського етносу сформована історично не на деструктивних, а на конструктивних духовно-творчих джерелах, на силі гуманізму, життєлюбства, життєпримирення з представниками інших етносів в межах своєї території (О. Борковський, І. Лисяк-Рудницький, Є. Маланюк, І. Мірчук, М. Шлемкевич, Д. Чижевський, В. Янів та інш.). Це підтверджено і в дослідженнях структури української ментальності (О.Вишневський, П.Кононенко, М. Пірен, Б.Попов, А.Фурман, М. Шугай).

В дисертаційному дослідженні ми будемо спиратись на визначення ментальності, дане Б. Гершунським. Ментальність - це результат культурного розвитку нації, етносу, групи чи особистості на терені сучасної цивілізації і водночас глибинне джерело розвитку культури; коренева система духовності людей та спільнот, котрі утворюють даний соціум на тому чи іншому етапі його історичного розвитку.

Дослідники ментальності українського народу (М.Костомаров, І.Нечуй-Левицький, В. Липинський, Є.Онацький, О.Кульчицький, Б.Цимбалістий, М.Шагамкевич, В.Дорошенко, С.Білокінь, Я.Ярема, С.Ярмусь, В.Янів, П.Юркевич, В.Храмова, П.Кононенко, А.Погрібний, В.Ященко та ін.) вважають, що духовний світ українства вирізняється емоційно-почуттєвим характером, кордоцентричністю та характеризується дуалістичною цілісністю несвідомого і надсвідомого, ірраціонального і розумного, почуттів і волі. Вершинною формою вияву української ментальності є духовність як квінтесенція свідомого творчого життя - служіння високим ідеалам істини, добра, краси і мудрості.

Формуванню окремих змістових компонентів української ментальності у сучасних школярів присвятили свої дослідження Р.Булашов, І. Бужина, С. Горбенко, В. Горленко, Т. Гуменникова, Г.Довженок, М. Іванчук, В. Киричок, С. Литвиненко, В. Сапіга, Н.Сумцов, Л. Ходанич, М. Шугай та інші автори. Отримані ними результати свідчать про необхідність у навчально-виховній роботі школи корегувати негативні наслідки деяких демографічних, історичних, політичних та культурологічних впливів, що виявляються у феномені спотвореної етноментальності сучасної молодої людини.

Здійснений нами аналіз феномену ментальності та його особистісних проявів дає право стверджувати, що в структурі ментальності доцільно розрізняти емоційний, когнітивний і конативний (поведінковий) компоненти. Емоційна підсистема ментальності охоплює а) емоційні стани, що передують появі вербального і поведінкового компонентів. Вони виступають імпульсом систематизації знань, а також поведінкових готовностей (Л. Гутман); б) переживання, пов'язані з найважливішими когнітивними елементами. Когнітивна підсистема ментальності складається із знання про об'єкти і ситуації життєдіяльності, що є результатом набуття індивідуального життєвого досвіду (самонавчання). Конативна підсистема ментальності слугує імпульсом актуалізації (самоактуалізації) елементарних фіксованих та соціальних настановлень, ціннісних орієнтацій, етнічних цінностей.

Основні структурно-змістові характеристики української ментальності, які стали теоретичною основою моделювання процесу формування української ментальності учнів основної школи на уроках української літератури.

Основними завданнями проведеного нами констатувального експерименту були:

1) визначення стану розвитку національної самоідентифікації учнів основної школи;

2) встановлення основних інформаційно-освітніх джерел, з яких сучасні підлітки отримують інформацію про українську ментальність для сучасних підлітків;

3) з'ясування основних протиріч процесу формування української ментальності підлітків в навчально-виховному процесі основної школи.

Учасниками експерименту були 656 учнів 6-9 класів загальноосвітніх шкіл. Використання різних діагностичних методів (бесіда, творчі діагностичні завдання, анкетування, спостереження за практичною діяльністю і поведінкою учнів в спеціальних ситуаціях, рейтингова оцінка та інш.) дали можливість зробити висновок, що учні виявляють інтерес до цієї проблеми, проте рівень розвитку їх національної самоідентифікації низький; їх знання про явище ментальності носять поверховий характер; рівень сформованості емоційного і когнітивного структурних компонентів української ментальності учнів основної школи - низький; учні не можуть пояснити генезис окремих проявів своєї поведінки. Так, 62% підлітків відчувають себе громадянами України, а ще 14% - скорше так, ніж ні. 90% респондентів турбує майбутнє України. Отримано 70% ствердних відповідей на питання “Чи пов'язуєш ти своє майбутнє з Україною?” і 15% - “скорше так, ніж ні”. Число учнів основної школи, готових захищати України від її ворогів, становить 47%; погодились з ваганням - ще 33%. Динаміка відповідей на питання про бажання виїхати з України показала, що дана тенденція зростає від 13% (6 клас) до 40% (9 клас) у містах і стабільно низька в сільській місцевості - ? 10%.

Учням 5-8 класів (всього - 263 респонденти) було запропоновано прорангувати 7 провідних ознак, за якими вони себе ідентифікують українцями. Загальний підсумок дав наступний результат: українська мова - 63%, етнокультура - 55%, спільна історія - 54%, православна віра - 50%, територіальна єдність - 48%, спільне майбутнє - 30%, ментальність - 8%. Лише 15% респондентів володіють первісним розумінням поняття “ментальність”.

На пропозицію уявної можливості повторного вибору національності, у учнів сільських шкіл виявилась вікова стабільність шанобливого ставлення до своєї національності (вибір склав ? 88%), чого не простежилось у дітей міста, де вікова динаміка була негативною (підтвердили свій національний вибір 68% учнів 6 класу і 37% - 9 класу). Серед можливих повторних виборів потенційних національностей називались в основному або російська, або американська.

Результати діагностики у 255 учнів-респондентів 7-9 класів ієрархії власних життєвих цінностей та ролі різних соціальних інститутів виховання у їх формуванні представлені в таблицях 2 і 3.

Як видно з даних таблиць, останні місця в ієрархії життєвих вартостей посіли “чесність” і “чуйність”. За власне благополуччя висловилось 85-90%. Під успіхами в житті розуміють матеріальний добробут - 70-88%. Опитування найбільших бажань дітей виявило наступне: 56% - поїздки по країнах світу, 60% - відпочинок на морі, 56% - сучасна комп'ютерна аудіо і відеотехніка, 74% мріють про великі матеріальні прибутки у комерційній діяльності.

Аналіз даних анкетування учителів щодо максимально розвинених якостей особистості сучасного підлітка показав: демократичність (67%), правосвідомість (60%), національна гідність (53%), піклування про природу рідного краю (47%), прихильність до загальнолюдських цінностей (41%), етнічність (40%), піклування про державну мову (33%), готовність захищати Батьківщину військовими засобами (31%). Разом з тим спонукає до педагогічних роздумів факт виражених у підлітків антигромадянських якостей: державницький песимізм (60%), егоїстичність інтересів (42%), мізантропія (40%), державна нігілістичність (32%), громадянська покірливість (27%). Серед опитаних 80% учнів виявили національний індиферентизм, і лише 17% учнів проявляють основні якості національно-громадянської самосвідомості, а 8% - явно виражені якості патріотизму.

Проте самі підлітки вважають, що їм притаманні такі важливі громадянські якості як любов до Батьківщини (? 90%), повага до історії України і свого родоводу (? 80%), шанобливе ставлення до традицій і обрядів українського народу (? 80%) Серед морально-духовних якостей людини вони цінують: доброту (72%), чесність (60%), справедливість (31%), щирість (24%), порядність (21%), любов (22%), людяність і взаєморозуміння (17%), вірність (15%), чуйність (14%), взаємодопомогу (13%). Одночасно опитування цієї ж групи респондентів на предмет власного надбання названих духовно-моральних цінностей дало такий результат: 31% вважає себе добрими, 26% - чесними, 27% - справедливими, 12% - людяними, 9% - відвертими, 6% - духовно багатими.

Анкетування 78 вчителів української мови і літератури (вік від 25 до 55 років; серед них: 48 - жінок, 30 - чоловіків) Житомирської, Вінницької та Київської областей з проблем розуміння феномену ментальності, побудови педагогічного процесу на основі врахування ментальності українського народу, впливу ментальності вчителя на виховання духовно-моральних цінностей учнів виявило наступне: 96% респондентів правильно, або майже правильно тлумачать феномен ментальності; 78% визнають закономірну залежність результатів процесу виховання від ментальності вихователів та вихованців; 54,2% опитуваних вважають, що вчитель обов'язково повинен бути високоморальною людиною; 8,5% погоджуються з тим, що це є дуже бажаним; 22,8% - погоджуються з тим, що це є обов'язковим, але не завжди вдається; 8,5% думають, що в наш час моральною людиною бути дуже важко.

Суттєвим в констатувальному експерименті були відповіді педагогів на запитання анкети щодо реального врахування проявів української ментальності особистості учнів у навчально-виховному процесі основної школи та дотримання принципу системності у її формуванні: 14% вважають, що відбувається становлення такої системи; 20% - що робота проводиться, але системного характеру вона не носить; 39% - що важко однозначно дати відповідь на питання; 19% - що скоріше відсутня така цілеспрямована робота; 5% - що такого напрямку в змісті виховної діяльності в нашій школі поки ще не було. Негативними і деструктивними явищами сьогодення, що впливають на виховання сучасної молоді в Україні, 77% вчителів вважають наркоманію і сексуальну розпусту, 28,6% - безробіття, 25% - знецінення престижу педагогічної діяльності і освіти, 34% - неповагу до старшого покоління. Вчителі української мови і літератури вважають своїм першочерговим обов'язком формування у вихованців таких громадянських якостей, як громадянська мужність (35% респондентів), чесність (24%), толерантність (12%), співробітництво (8%), соціальна активність (15%), інші якості (6%).

Отримані теоретичні та емпіричні дані дослідження підтверджують наявність глибинного соціального протиріччя між вимогами розвитку України як держави сучасного гуманістичного, демократичного європейського типу і невідповідною даному історичному періоду в житті народу національною ментальністю молодого покоління.

Статистична обробка та якісний аналіз результатів констатувального експерименту дають підстави стверджувати, що:

– рівень сформованості структурно-змістових компонентів української ментальності у сучасних підлітків низький;

– в основній школі відсутній системний підхід до процесу формування української ментальності в учнів як в процесі вивчення предметів соціально-гуманітарного циклу, так і у виховній позаурочній та позашкільній роботі;

– фахова підготовка вчителів української мови та літератури не забезпечує якісної навчально-виховної діяльності з врахуванням особливостей національної ментальності українців та подальшого системного формування у учнів основної школи кращих рис української ментальності;

– потребує значних зусиль педагогічних колективів основної школи здійснення національно-громадянського виховання на основі врахування природи української ментальності та ширшого використання засобів педагогіки українського народознавства;

– у підлітків сільської місцевості рівень прояву кращих сторін української ментальності значно вищий, ніж у їх однолітків з міст, що, перш за все, зумовлено збереженням українських традицій і звичаїв переважно у сільських громадах, спільною сільськогосподарською та виробничою працею батьків і дітей.

Організація, проведення та результати формувального експерименту дослідження репрезентовані у другому розділі дисертації “Експериментальне дослідження особливостей формування української ментальності учнів основної школи за умов спеціально організованого навчання”

Аналіз представлених у науковій літературі підходів та результати проведеного нами констатувального експерименту щодо побудови освітнього процесу на засадах ментальності народу з метою подальшого розвитку і формування кращих її сторін в учнів основної школи на уроках української літератури засобами літератури і фольклору дозволив сформувати вихідні засади формувального експерименту дослідження, серед яких основними є:

– формування української ментальності в учнів має бути системним процесом, що включає в себе: оволодіння знаннями не тільки про роль та значення ментальності в житті конкретної людини і народу в цілому, а й про закономірності розвитку ментальності особистості та громади, етносу і нації; вироблення позитивної мотивації до збереження історично виправданого ставлення українського народу до своєї землі, праці на ній, культури життя в сім'ї та громаді, сусідів по дому і по кордонах, свободи і відповідальності за своє майбутнє; оволодіння життєво важливими національними звичаями і традиціями українського народу та етносів, що історично проживають на теренах України; реалізацію набутих знань і мотивів в активному громадянському житті;

– експериментальне навчання повинно не лише забезпечувати розвиток інформаційного поля учнів, а й формувати ціннісно-смислові якості особистості кожного вихованця;

– технологічно-методична розробка уроків повинна реалізовувати вимоги особистісно орієнтованої концепції діяльності суб'єктів навчально-виховного процесу;

– розроблена програма навчання повинна забезпечувати формування компонентів української ментальності у учнів основної школи на уроках української літератури.

Суть експериментальних уроків української літератури в основній школі полягала у максимальному виявленні особистісного досвіду дитини і його використанні, “окультуренні” шляхом збагачення змістом фольклорних та літературних творів, прикладами із суспільно-історичного досвіду. Реалізація особистісно зорієнтованої системи навчальних занять вимагала зміни орієнтації в освітніх настановленнях учасників педагогічного процесу: від навчання жорстко регламентованого, як нормативно побудованого процесу, до навчання, як індивідуальної діяльності школяра, її корекції і педагогічної підтримки. Виховна функція діяльності вчителя полягала в тому, щоб перейти від наставницького моралізування щодо правильного поводження на розуміючу і емпатійну співучасть. Педагогічна регуляція навчальної діяльності, що здійснювалась гуманістичним шляхом, послідовно переносила акцент з керування вольовими діями учнів на стимулювання у них мотивованих дій на основі усвідомлення їх особистісного сенсу. Суб'єктивізація навчальних дій мала, за задумом, спричиняти зміну напрямку активності учнів і підвищення ролі мотивації; розвивати самоорганізацію навчальних дій вихованців; позитивно впливати на результативність їх навчальної діяльності. Учитель сприяв створенню особистісних смислових утворень і формував потребово-мотиваційну сферу особистості кожного учня. Завдяки такому процесу навчальної діяльності повинно було змінюватись ставлення учнів до змісту одержуваної інформації. Ми вважали, що в результаті прийняття учнями завдань наших уроків, а також застосування розроблених нами стратегій і методик навчання не тільки формувались необхідні розумові дії, а й відбувався розвиток інтегративних, життєво цінних характеристик особистості.

Для проведення навчального експерименту ми вважали за необхідне:

§ збагатити прикладами додаткового фольклорного та літературного матеріалу, що розкриває специфічні сторони ментальності українського народу, програму курсу української літературі в основній школі;

§ провести системно-структурне його впорядкування як по роках вивчення, так і в середині тематичних блоків при ознайомленні з творчістю окремих письменників;

§ закцентувати численні біографічні приклади авторів творів і літературних героїв з метою використання їх у процесі формування української ментальності вихованців;

§ розробити систему практичних завдань для уроків української літератури з 5 по 9 класи, що дали б можливість не тільки розвивати і формувати окремі сторони української ментальності учнів, а й здійснювати практичну поточну і кінцеву діагностику результативності даної роботи.

Реалізація експериментальної навчальної системи засобами особистісно зорієнтованих технологій супроводжувалась її адаптацією до особистісних особливостей учнів, їх типологічних і індивідуальних властивостей, що істотно впливало на результати навчальної діяльності. Особлива увага зверталась на гнучкість цих технологій, їхню варіативність, етапність виконання дій учнями. Проектування особистісно зорієнтованої системи урочного і позаурочного навчання з української літератури в основній школі передбачало:

§ визнання кожного учня експериментальних класів суб'єктом процесу навчання;

§ визначення мети проектування як розвитку ціннісно-смислових утворень особистості кожного учня;

§ визначення змісту і засобів, що забезпечують реалізацію поставленої мети за допомогою виявлення і структурування суб'єктного досвіду кожного учня.

Дидактична і психологічна конструкція особистісно зорієнтованих технологій уроку передбачала адаптацію освітнього процесу (цілей, змісту і структури його освітньо-інформаційного компоненту, методів навчання і діагностики результатів учіння) до особистісних можливостей конкретних учнів. Особистісно зорієнтовані технології забезпечували включення у процес взаємодії вихователя і вихованця особистісного досвіду останнього (почуттів, переживань, емоцій, знань, виважених дій і вчинків), тобто персоналізували виховну взаємодію. Співдія психологічних механізмів інтеріоризації, рефлексії та ідентифікації забезпечували позитивну динаміку задоволення ментальнісно зумовлених потреб духовного розвитку особистості. Намагаючись досягти вищих результатів, учні знайомились з новою науковою філологічною та культурологічною літературою, використовували інформаційні можливості світової комп'ютерної мережі “Інтернет”, постійно стежили за періодичними виданнями, консультувалися з досвідченими спеціалістами-філологами. Внутрішньо зіставляючи свої дії і вчинки з більш досконалими зразками діяльності, з кращими суспільними еталонами, вихованці змінювали не тільки свої ставлення, оцінки, своє самоусвідомлення, але нерідко і саму поведінку. Інтеграція згаданих психологічних механізмів в ході розвитку і формування ментальнісно зумовлених вартостей культури вимагали в усіх випадках урахування діалектичної єдності когнітивного і чуттєвого, теоретичного і практичного, соціального та індивідуального в особистості.

Особистісно зорієнтовані технології уроків в системі формування української ментальності учнів основної школи забезпечували:

§ пізнання свого родоводу, предків по материнській і батьківській лінії та їх родинної культури;

§ інтерес до традицій і звичаїв, духовних цінностей українців, підвищення їх статусу в свідомості учнів;

§ виявлення через фольклор і літературу та усвідомлення генезису становлення української етносу, нації, держави та основних етапів їх розвитку;

§ вивчення основних шляхів формування в попередніх поколіннях етнічної і національної свідомості, світогляду, ідеології, характеру;

§ виявлення національних пріоритетів українського народу в господарстві, освіті і вихованні, культурі на всіх етапах його історичного буття;

§ усвідомлення традицій, основних закономірностей і загальної тенденції змінювання ментальності української нації; осмислення як тих сторін української ментальності, що об'єднували й надихали на становлення і розвиток української державності, так і тих, що послаблюють соборність України, гальмують державницькі процеси.

Провідним психологічним механізмом, що нами використовувався в процесі формування основних рис сучасної української ментальності в учнів основної школи, була національна самоідентифікація. Реальна взаємодія завжди полегшує і підсилює ідентифікаційні процеси. Поділяючи думку українських і російських дослідники етнічної ідентифікації (Г. Шпет, П. Шулидін, Л.Іонін, В. Тишков, А. Асмолов, П. Гнатенко, Е. Шлягіна, Е. Галкіна, В.Павленко, С. Рижов, С. Соколовський, Г. Солдатова), під національною (етно-) ідентифікацією ми розуміємо результат процесу емоційно-когнітивного самоототожнення з нацією чи окремою етнічною групою на основі будь-якого зв'язку, що виражається в почутті спільності з членами цієї групи, включенні в свій власний світ і прийнятті норм, вартостей та взірців поведінки цієї спільноти. Національно-громадянська самоідентифікація учнів в процесі навчання забезпечувала ефективність самоконтролю і самокорекції, сприяючи тим самим формуванню позитивних характеристик ментальності особистості

З метою перевірки ефективності розроблених навчальних програм та технологій уроків з української літератури в експериментальних та контрольних 5-9 класах (198 осіб) було проведено діагностування рівнів сформованості когнітивного та афективного компонентів української ментальності на різних етапах навчання: на початку, всередині і по закінченні навчального року. Підсумки експерименту показують, що більше сформованим виявився когнітивний компонент менталітету (52%) в порівнянні з афективним (41%). Відповідно темпи змін у їх формуванні з роками навчання в основній школі відчутніше зросли в класах експериментальної програми, ніж в контрольних. Конативний компонент нами не досліджувався, оскільки для його змін необхідно значно більше часу, ніж тривав експеримент. Дослідження процесу розвитку і формування конативного компоненту ментальності особистості учня автором передбачається в подальшій науково-дослідницькій діяльності.

Як видно з узагальнених даних таблиці 4 та діаграми 1, експериментально створені умови сприяли досягненню більш вагомих показників у формуванні української ментальності учнів експериментальних класів. Високого рівня досягли 43% учасників експериментальних класів в порівнянні з 17% - контрольних. Відповідно середнього - 54% в порівнянні з 62%, залишились на низькому рівні 3% в порівнянні з 21%.

ВИСНОВКИ

Підводяться основні підсумки теоретико-експериментального дослідження, на основі отриманих даних робляться узагальнюючі висновки:

Результати формувального експерименту підтвердили висунуті гіпотези дослідження і дозволили з'ясувати психолого-педагогічні умови, що забезпечують ефективність формування української ментальності в учнів 5-9 класів засобами фольклору і української літератури. Зокрема, виявилось, що:

· позитивне ставлення до змістового компоненту процесу формування в учнів основної школи української ментальності засобами української літератури і фольклору забезпечує ефективність оволодіння необхідними теоретичними знаннями та вироблення мотивації, що відповідає кращим рисам української нації, оскільки створює передумови для здійснення освітнього процесу через смислове занурення кожного індивіда у власну ментальність, реально та ідеально осягнутий життєвий досвід українського народу, адекватну національну самоідентифікацію;

· уроки української літератури основної школи, самоціллю яких є національна (етнічна) самоідентифікація підлітків в поєднанні з рефлексією та емоційно-мотиваційним сприйняттям інформаційного матеріалу, є полем сприйняття та формування сторін української ментальності особистості;