ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗУМІННЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ

У експериментальному дослідженні, на всіх його етапах, брали участь 309 дітей других, п'ятих, сьомих та дев'ятих класів середніх шкіл № 155, № 41, № 219, № 318 м. Києва, середній вік яких складав 8,5 ± 0,5 років, 10 ± 0,5 років, 12 ± 0,5 років, 15 ± 0,5 років. Було обрано саме ці вікові періоди життя людини, бо, за концепцією Л.С. Виготського про стадійний розвиток особистості (стабільні та кризові стадії), в проміжках між цими періодами відбувається “накопичування” змін, з'являються стійкі новоутворення, що фіксуються в структурі особистості. На другому етапі методом випадкових чисел було вибрано 200 учнів других, п'ятих, сьомих та дев'ятих класів порівну. На третьому етапі експериментального дослідження участь брали 104 молодші школярі та підлітки, в рівних пропорціях по зазначених вікових групах. На четвертому етапі експерименту участь брали 78 досліджуваних молодшого шкільного та підліткового віку. Зазначимо, що учасників четвертого етапу дослідження було обрано для поглибленого вивчення особливостей розуміння значних подій власного життя та здатності ці значні події інтегрувати до структури особистого досвіду відповідно до ступеня адаптивності (за допомогою методу експертних оцінок).

Аналіз дитячих наративів свідчить про різну якість сприймання та відтворення, а значить, і розуміння дітьми подій, свідками або учасниками яких вони були. Діти молодшого шкільного віку схильні більш відкрито відображати як позитивні, так і негативні події. У дитячих оповіданнях також траплялися наративи, в яких емоційне тло було взагалі не зазначене дитиною (10,3%), що свідчить про наявність порушень у розвитку афективної сфери. На відміну від молодших школярів, майже всі підлітки в якості важливих описували тільки позитивні або з благополучним завершенням події, і тільки 5,6% дітей описали події з неприємним завершенням. Зрозуміло, що реально вік дитини не є фактором, що впливає на реальний баланс сприятливих (позитивно забарвлених) та несприятливих життєвих подій. Отже, можна зробити висновок, що в підлітковому віці вже присутня орієнтація на соціальну бажаність та відповідні соціальні очікування. Підліток не бажає розкривати свої труднощі і проблеми, тому й описує тільки приємні пригоди.

У наративах підлітків представлено опис різних видів діяльності, що в першу чергу пов'язані з навчанням, розширенням кругозору та збагаченням знаннями з різних сфер життєдіяльності людей. В наративах дітей молодшого шкільного віку більше представлені різновиди активності (гра, відпочинок, похід тощо). Аналіз представленості маркера “діяльність” у наративах досліджуваних в разі розподілу їх за ступенем соціалізації показав наступне: 75% адаптованих дітей свої значущі події пов'язують з діяльністю і 25% дітей - з різновидами активності. Серед неадаптованих дітей 42,3% значущі події пов'язують з діяльністю і 57,6% подають різні види активності.

Прояв суб'єктності відповідно до вікового фактора показав, що серед молодших школярів 62,8% осіб у власному житті займають активну позицію, інша частина дітей - 37,2% осіб - відчувають себе невпевнено, проявляють позицію спостерігача. Серед підлітків 84,5% осіб виявляють себе як суб'єкти своєї життєдіяльності, а 15,5% - лише нецілеспрямовану активність. Отже, прояв суб'єктності відповідно до ступеня соціалізації свідчить про те, що серед адаптованих учнів майже 82,7% в подіях власного життя займають активну позицію. У неадаптованих дітей активну життєву позицію виявили 48,1% осіб, однак у деяких з цих неадаптованих дітей (21%) така активність виявлялась у формі антисоціальної поведінки.

Відповідно до критеріїв, визначених у теоретичній частині дослідження, було виокремлено три різновиди наративу, що класифікувались залежно від рівня інтегрованості особистого досвіду дитини:

І. Наративи, які умовно можна назвати “досконалими”, оскільки вони відображають високий рівень інтеграції свого особистого досвіду дитиною.

ІІ. Наративи, які умовно можна назвати “посередніми”, оскільки вони відображають середній рівень інтеграції свого особистого досвіду дитиною.

ІІІ. Наративи, які умовно можна назвати “недосконалими”, оскільки вони відображають низький рівень інтеграції свого особистого досвіду дитиною.

Зазначений розподіл було здійснено на основі критеріїв - маркерів наративу, за якими ми аналізували дитячі оповідання, а саме: заголовок; наявність певного сюжету розповіді; наявність висновку; різновид діяльності або активності; наявність у автора позиції суб'єкта в оповіданні; емоційне тло; наявність інших персонажів.

До першої групи були віднесені наративи, які мали заголовок; чіткий сюжет; висновок; оповідання містило інформацію про певну діяльність, а автор виступав її суб'єктом; загальне емоційне тло розповіді було позитивним (тобто навіть якщо спочатку й були відображені певні негативні моменти, надалі все закінчувалось добре); в наративі були присутні інші персонажі, з якими автор взаємодіяв.

До другої групи були віднесені наративи, що містили принаймні половину зазначених маркерів або навіть всі, але іншої якості. Наприклад, заголовок не відображав змісту події або був відсутній; сюжет був нечіткий; висновок сформульований розмито; в оповіданні були представлені різновиди активності (але не діяльності), такі, як розваги, спілкування; взаємодія автора наративу з персонажами інколи мала характер підкорення або зовсім не відбувалась; загальне емоційне тло розповіді було негативним (або подія мала неприємне завершення).

До третьої групи були віднесені наративи, які містили менш ніж половину зазначених маркерів. Наприклад, заголовок відсутній; сюжет представлений вкрай недостатньо; висновки відсутні; замість діяльності в оповіданні йдеться про неструктуровану активність; позиція суб'єкта відсутня; загальне емоційне тло - негативне, або інформація про нього взагалі відсутня; з персонажами автор найчастіше не взаємодіє, інколи з ними конфліктує і сперечається, або вони відсутні.

В таблиці 1 наведено розподіл досліджуваних різного віку у відповідності з типом їх наративів.

Таблиця 1 Розподіл досліджуваних за типом наративу відповідно до віку (у %)

Представлені в таблиці результати доводять, що зв'язок здатності до інтеграції особистого досвіду з віком зростає в тому разі, якщо брати до уваги проміжок між 8 та 10 роками. Саме в цей віковий період спостерігається “стрибок”: збільшується кількість наративів І типу, практично вдвічі зменшується кількість наративів ІІІ типу. Стосовно вікового періоду 10-12 років картина дещо інша: у дванадцятирічних підлітків збільшується кількість наративів І типу та ІІ типу. Наративів ІІІ типу у дванадцятирічних підлітків стає набагато менше, ніж у молодших школярів. Розподіл наративів серед підлітків 12 та 15 років майже однаковий. Отже, здатність до розуміння свого особистого досвіду стабілізується після 12 років і є приблизно однаковою у підлітків, наративи яких відносяться до І та ІІ типу. Серед п'ятнадцятирічних підлітків таких, наративи яких відносились до ІІІ типу, було найменше (12,6%).

Відмінність груп дітей за здатністю до інтеграції свого особистого досвіду у віці 8 років та 10 років за критерієм Фішера досягає статистичної значущості (ц*=2,29, с<0,01), тобто є достовірною. За цим показником та віковим фактором відмінність між дітьми 8 та 12 років (ц*=2,31, с<0,01), 8 та 15 років (ц*=2,34, с<0,01) також статистично підтверджена. Однак між групами дітей 10 та 12 років, 12 та 15 років ця відмінність не досягає рівня статистичної значущості (ц*=0,53, с<0,05). Це пояснюється тим, що в цьому віці завершується формування поняттєвого мислення, отже, здатність до розуміння навколишнього світу різко зростає. Подальший розвиток здатності до інтеграції свого особистого досвіду вже не залежить тільки від інтелектуального рівня, тобто від розуміння як суто мисленнєвого (пізнавального) процесу. Той факт, що відмінність у якості наративів дітей 10, 12 та 15 років статистично не підтвердилась, свідчить про наявність інших факторів. Отже, можна припустити, що саме ці фактори й впливають на здатність до інтеграції свого досвіду дитиною.

У теоретичній частині дослідження було з'ясовано, що основними особистісними характеристиками, які забезпечують оптимальний рівень соціалізації дитини є: достатній рівень інтелекту, оптимальний рівень тривожності, здатність до саморегуляції та самоконтроль. Саме тому ми визначали наявність зв'язку між типом наративу та особистісними якостями його автора. Результати експериментального дослідження показали, що за якістю наративи дітей розподілились таким чином: І тип - 62 наративи, ІІ тип - 95 наративів та ІІІ тип - 43 наративи. Було виявлено показники ступеня досконалості наративу відповідно до рівня інтелекту та віку дітей (див. табл. 2).

Таблиця 2 Розподіл досліджуваних різного віку за типом їх наративу та рівнем інтелекту

Як видно з результатів, що наведені в таблиці 2, відповідно до віку, дитина з високим рівнем інтелектуальних здібностей здатна краще відтворювати значні події власного життя, тобто інтегрувати їх до особистого досвіду, що позначається на ступені досконалості наративу.

Наступна якість особистості, яка була виявлена експериментально і співвіднесена із якістю наративу, - “тривожність”. Так, серед 62 дітей, наративи яких належать до І групи, у 91,9% учнів спостерігається оптимальний рівень тривожності, який необхідний кожній особистості в процесі її життєдіяльності. Лише у 8,06% учнів спостерігався вищий за середній рівень тривожності.

Показники рівня тривожності у 95 дітей, наративи яких були віднесені до ІІ типу, показали наступне. У 60% учнів виявлено оптимальний рівень тривожності, у 35,8% учнів - вищий за середній рівень і у 4,2% учнів - низький рівень тривожності (тільки у другокласників).

Із 43 дітей, наративи яких належать до ІІІ типу, виявлено з оптимальним рівнем тривожності 37,2% учнів, з високим - 46,5% учнів, а з рівнем, нижчим за середній, - 16,3% учнів (див. рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Розподіл досліджуваних за рівнем тривожності та типами наративу

Аналіз розподілу досліджуваних за типом наративу та рівнем тривожності дає підставу зробити висновок, що лише у дітей, наративи яких належать до І типу, показники рівня тривожності не виходять за межі норми (Q=0,9, ц=0,58). У дітей, наративи яких відносяться до ІІ типу, розподіл за рівнем тривожності являє собою досить строкату картину, що не дозволяє встановити жодної закономірності. Разом з цим, в групі досліджуваних, наративи яких були “недосконалими” (ІІІ типу), виявлений стійкий зв'язок (Q=0,8, ц=0,47) між порушенням у функціонуванні емоційної сфери (високий чи занижений рівень тривожності) та недостатньою здатністю до розуміння свого особистого досвіду.

Розподіл наративів досліджуваних відповідно до рівня саморегуляції показав наступне. Серед 62 учнів, наративи яких віднесено до І типу, виявлено 45,2% учнів з високим рівнем саморегуляції. У 50% учнів рівень саморегуляції є середнім, та тільки у 4,8% учнів виявлено низький рівень прояву за цим показником.

Серед 95 учнів, наративи яких віднесено до ІІ типу, виявлено у 17,9% учнів високий рівень саморегуляції, у 30,5% учнів - середній рівень саморегуляції та у 51,6% учнів - низький рівень розвитку цієї особистісної якості.

Серед 43 учнів, наративи яких були віднесенні до ІІІ групи, у жодного досліджуваного не виявлено високого рівня саморегуляції. З середнім рівнем саморегуляції виявлено 44,2% учнів, а з низькими показниками - 55,8% учнів (див. рис. 2.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Розподіл досліджуваних за рівнем саморегуляції та типами наративу

Проведений аналіз дозволяє дійти висновку, що якість наративу, тобто адекватне сприймання та розуміння дитиною значних подій життя, а значить, індивідуальне світосприйняття, має високий рівень кореляції із особистісними характеристиками автора саморозповіді, які відображені через відповідні параметри: інтелект (Q=0,8, ц=0,5), тривожність (Q=0,9, ц=0,6) та саморегуляція (Q=0,9, ц=0,5). Отже, інтеграція особистого досвіду школярами залежить не тільки (а, точніше, не стільки) від віку, скільки від наявності зазначених особистісних рис.

На четвертому етапі дослідження визначались особливості розуміння дітьми свого досвіду. Цей етап експерименту відбувався рівно через рік після того, як діти написали свої наративи. Така віддаленість у часі дала змогу підтвердити (або заперечити) той факт, що подія для дитини була дійсно значущою і інтегрувалась нею в структуру особистого досвіду.

Загальна кількість дітей, що брали участь на цьому етапі дослідження, складала 78 учнів. З них 42 учня змогли точно розповісти про минулі події життя рівно через рік після відображення їх письмово у вигляді тексту-наративу. Серед другокласників, тобто дітей віком 8-8,5 років, які пригадали важливу подію свого життя, - 12 учнів, серед п'ятикласників - дітей віком 10-10,5 років - таких виявилось 14 учнів і серед семикласників - дітей у віці 12-12,5 років - 16 учнів. Отже, з віком здатність до фіксування свого особистого досвіду до певної міри зростає.

Слід зазначити, що наративи 36 осіб, які не змогли пригадати минулих подій, відрізнялися емоційним забарвленням від наративів тих осіб, що пригадали події. Серед учнів, які не пригадали власних подій з позитивним емоційним тлом, зафіксовано 23 особи, а з негативним - 13 осіб. Із 23 учнів, що описали приємні події, але не змогли про них розповісти, виявилось другокласників та п'ятикласників по 6 осіб та семикласників - 11 осіб. Із 13 дітей, які у наративах відобразили негативні події і не пригадали їх, більшість - другокласники - 8 учнів, серед п'ятикласників виявлено 5 учнів, а серед семикласників - жодного.

Таким чином, можна дійти висновку, що рівень інтеграції дітьми свого особистого досвіду не залежить від віку, оскільки низький ступінь зв'язку підтверджує застосований метод статистики якісних ознак - чотирьохпільна таблиця Юла (Q=0,35, ц=0,18).

Зовсім інші результати щодо рівня інтеграції свого досвіду були отримані тоді, коли групи досліджуваних були розподілені за параметром адаптованість. Серед адаптованих досліджуваних пригадали власні події 69,2% осіб, з них другокласників - 20,5%, п'ятикласників - 23,1% та семикласників - 25,6%. Не пригадали свої події 30,7% адаптованих дітей, з яких більшість - другокласники (12,8%).

Серед неадаптованих досліджуваних 39% пригадали описані в наративах події, 61% - не пригадали. Із 39% неадаптованих досліджуваних, що розповіли про свої події, більшість склали семикласники (15,4%) та п'ятикласники (13%), серед другокласників таких виявилось 10,6% осіб. Серед 61% неадаптованих досліджуваних, які в процесі індивідуальної бесіди не змогли відтворити події власного життя, більшість другокласники - 23%. Не пригадали власні події 20% п'ятикласників та 18% семикласників.

Відтворення значних подій життя досліджуваними з груп неадаптованих та адаптованих дітей показало значну динаміку рівня розуміння того, що з ними відбувалося, і своєї участі в цьому. В процесі індивідуальної бесіди минулі події, пред'явлені адаптованими учнями, більша кількість яких - підлітки, містили майже незмінну інформацію щодо змісту і значущості подій; головне, детально коментувався вплив цих подій на саму дитину та на її життя в цілому. Ці факти свідчать про те, що в міру дорослішання у соціально адаптованих дітей активізуються процеси саморозуміння, інтенсивніше відбувається пізнання навколишнього і, водночас, формується адекватне власне уявлення про соціальну дійсність.

Таким чином, можна стверджувати, що існує достовірний зв'язок (у молодших школярів - Q=0,6, ц=0,3; у підлітків - Q=0,5 і ц=0,2) між рівнем розуміння дітьми свого особистого досвіду і ступенем їх адаптованості у соціумі.

У третьому розділі - “Моніторинг успішності процесу соціалізації методом наративу” - представлена розроблена нами проективна методика та надані результати її апробації.

Оскільки вище нами було виявлено, що ступінь адаптованості корелює зі ступенем досконалості наративу, ми припустили, що можливе використання наративу як засобу (інструменту) моніторингу успішності процесу соціалізації дитини. Зрозуміло, що метод наративу є проективним, а отже, принципи його побудови, застосування, його недоліки і переваги є спільними з усіма проективними методами.

Підбиваються підсумки проведеного теоретичного та емпіричного дослідження, які підтверджують висунуту гіпотезу; окреслено перспективи подальшої розробки проблеми. Узагальнення результатів дослідження дозволило констатувати наступне:

1. Відображення людиною процесу розуміння свого особистого досвіду може бути представлено у формі наративу - розповіді про події свого життя. Особистий досвід людини, відображений в наративній саморозповіді, символічно об'єднує навколишню об'єктивну дійсність та, водночас, особисте суб'єктивне буття людини. Події, які отримали ранг значних, відображають особливості сприйняття та ставлення людини до навколишнього світу, інших людей, самої себе, показують, яким є суб'єкт у власних діях та рішеннях, визначають обрану ним життєву позицію.

2. На різних вікових етапах наративи мають свою особливу будову та змістові характеристики, в яких виявляються особистісні якості дитини та її світосприйняття. Свідома активна вибірковість переживань і вчинків свідчить про рівень інтеграції, а отже, і про розуміння свого особистого досвіду. Завдяки аналізу змісту текстів-наративів можна виявити психологічно значущі структури досвіду як дитини, так і дорослого.

3. Виявлено зв'язок між здатністю до інтеграції особистого досвіду та рівнем тривожності, саморегуляції, і з показниками інтелекту. Досліджувані, які виявили високу здатність до інтеграції особистого досвіду, мають оптимальні показники за рівнем тривожності, достатній рівень саморегуляції та високі показники інтелекту. Досліджувані з високим рівнем інтелекту виступали в подіях власного життя активними суб'єктами, в той час, як досліджувані з низьким - частіше пасивними спостерігачами подій.

4. За результатами даних, отриманих методом наративу, встановлено, що уміння трансформувати нові враження до смислової, когнітивної, афективної сфер та інтегрувати їх до особистого досвіду залежить не тільки від вікового показника, а і від ступеня соціалізації. Це означає, що усвідомлення себе суб'єктом діяльності, здатним самостійно творити реальність, приймати рішення та відповідати за власні вчинки, розвивається відповідно до рівня соціальної адаптованості.

Прояв у наративній саморозповіді суб'єктності відповідно до ступеня соціалізації свідчить про те, що серед адаптованих учнів більшість займають активну позицію в подіях власного життя, а серед досліджуваних з групи неадаптованих таких лише половина.

5. Експериментально доведено, що наратив відбиває рівень адаптованості людини до соціуму, отже, його можна використовувати як метод діагностики, спираючись на відповідні маркери. Наратив, як проективний метод дослідження особистості, дозволяє виявляти, яку життєву позицію займає людина, а саме: активно чи пасивно діє у життєвих ситуаціях, в якому емоційному просторі існує, наскільки успішно відбувається процес її соціалізації.

Перспективи дослідження полягають у розробці методів психологічної корекції особистісного розвитку дітей різного віку шляхом застосування наративних технологій.