Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральний інститут післядипломної

Педагогічної освіти АПН України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

19.00.07 - педагогічна і вікова психологія

Формування психологічної культури керівників загальноосвітніх шкіл у системі післядипломної освіти

Кот Галина Миколаївна

Київ 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України.

Науковий керівник доктор психологічних наук, професор Семиченко Валентина Анатоліївна, Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор Говорун Тамара Василівна, Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, кафедра психології і педагогіки Інституту педагогіки і психології, професор

кандидат психологічних наук, доцент Сінгаївська Ірина Валентинівна, Університет економіки та права „КРОК”, проректор з корпоративного управління

Провідна установа Дрогобицький педагогічний університет імені І.Франка, кафедра психології, МОН України, м. Дрогобич.

Захист відбудеться “7” жовтня 2004 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.455.01 в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, корпус 3, аудиторія 20.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А).

Автореферат розіслано “7” вересня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.С.Снісаренко

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Побудова демократичного суспільства з високорозвиненою економікою об'єктивно зумовлює необхідність значного підвищення управлінської і психологічної культури керівників всіх рівнів і галузей суспільного життя. Розбудова української держави на засадах демократизації та гуманізму пов'язана зі зміною базових підходів, умов і стилів керівництва у напрямку розширення участі в управлінні кожної людини. За роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, розпочато практичне реформування галузі на основі прийнятої Урядом Державної національної Програми “Освіта” (Україна ХХІ століття). Складність впровадження нововведень, економічні обмеження, старі стереотипи керівництва та інші чинники з особливою гостротою обумовлюють неможливість реалізації новітніх програм без змін в методології, стратегії і тактиці керівництва закладами освіти. Реалізація загальнодержавних програм передбачає вдосконалення існуючих та розробку нових психолого-педагогічних систем навчання, знаходження нових методів підвищення якості та інтенсивності навчально-виховного процесу, що потребує подальших психолого-педагогічних досліджень.

Практичний досвід роботи та наукові спостереження свідчать, що спеціальні психологічні знання і управлінські вміння здатні багатократно підвищити загальну ефективність організацій насамперед у зв'язку з малими витратами на впровадження психолого-педагогічних технологій, але до психології, на жаль, керівники звертаються тільки після чисельних невдалих спроб використання інших можливостей. Тоді як логічніше для підвищення організаційної ефективності використовувати насамперед засоби з мінімальними затратами. Відмова від психологічних технологій в управлінні є свідченням низької психологічної культури керівників - нерозумінням переваг і можливостей психологічних знань і умінь.

На індивідуальному рівні проблема формування психологічної культури керівників закладів освіти ще не вивчалась, хоча в окремих аспектах і в зв'язку з іншими цілями виступала предметом спеціального вивчення в дослідженнях як зарубіжних (Р.Маслоу, Ф.Харцберг, Д.Мак-Грегор, Р.Болейк, Д.Мутон та ін.), так і вітчизняних вчених (Л.М.Карамушка, Л.С.Колмогорова, Н.Л.Коломінський, Б.Д.Паригін, Р.Х.Шакуров, Л.Г.Лаптєва, В.А.Семиченко, В.О.Сластьонін, Н.В.Чепелєва та ін.).

Щоб вирішити проблему підвищення ефективності керівництва навчальними закладами, з метою розробки комплексного підходу до формування психологічної культури в системі післядипломної освіти, на наш погляд, необхідне визначення відповідних компонентів та структури їх взаємозв'язків, особистісних детермінант, гендерних характеристик особистості і умов формування психологічної культури керівників. У такому аспекті проблема ще не досліджувалась.

Таким чином, соціальна значущість проблеми визначення змісту і структури психологічної культури керівників та недостатня наукова розробка процесу її формування у закладах післядипломної освіти зумовили вибір теми нашого дослідження “Формування психологічної культури керівників загальноосвітніх шкіл в системі післядипломної освіти”.

Зв'язок з науковими планами і програмами. Тема входить до плану науково-дослідних робіт в Цільовій програмі професійної підготовки управлінських кадрів Миколаївської області, затвердженій Колегією Управління освіти Миколаївської області від 19.12.2001 р.

Об'єкт дослідження - психологічна культура керівників загальноосвітніх шкіл.

Предмет дослідження - зміст, психологічні та організаційно-методичні умови формування психологічної культури керівників в системі післядипломної освіти.

Мета дослідження - на основі теоретико-експериментального визначення специфіки психологічної культури керівників загальноосвітніх закладів виявити зміст, організаційно-методичні умови її формування та розвитку в процесі підвищення кваліфікації у системі післядипломної освіти.

В основу дослідження було покладено припущення про те, що:

У діяльності керівників загальноосвітніх закладів психологічна культура - це системний ефект функціонування і взаємодії аксіологічних, праксеологічних, гносеологічних і афективних складових особистості, детермінований її базовими рисами, властивостями в цілому і особистісними потенціалами, який визначає якість та рівень індивідуальної управлінської ефективності і реалізується як інтегральний стиль управлінської діяльності.

Формування психологічної культури - це складна проблема цілісного розвитку особистості, яка може бути вирішена шляхом багатомірної цілеспрямованої зміни рівня розвитку складових особистості впливом на системоутворювальні компоненти психологічної культури на основі використання активних методів навчання та спеціальних технологій (соціально-психологічних тренінгів), які враховують і використовують системні ефекти взаємодії рис особистості, управлінських умінь і спеціальних психологічних знань і сприяють зростанню особистісного потенціалу та оптимізації стилю управлінської діяльності.

Відповідно до мети та гіпотези були поставлені такі завдання дослідження:

1. Визначити теоретичні та методичні підходи до проблеми формування психологічної культури керівників загальноосвітніх закладів.

2. Визначити інтегральні ознаки психологічної культури керівників.

3. Виявити базові та інваріантні компоненти психологічної культури керівників.

4. Виявити гендерні особливості психологічної культури керівників.

5. Розробити та експериментально апробувати методику розвитку психологічної культури керівників загальноосвітніх закладів у системі післядипломної освіти.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали положення, що пов'язані з проблемою формування психологічної культури у цілому: в філософському аспекті (Т.І.Артем'єва, Г.С.Батищєв, Л.П.Буєва, М.С.Каган); в соціально-психологічному аспекті (К.А.Абульханова-Славська, Г.М.Андрєєва, О.І.Донцов, Н.Л.Коломінський, Б.Ф.Ломов); в психологічному аспекті (Б.Г.Ананьєв, О.О.Бодальов, Л.С.Виготський, О.О.Голубєва, О.Б.Добрович, І.А.Зимня, А.І.Крупнов, Н.В.Кузьміна, В.Н.Куніціна, О.О.Леонт'єв, В.М.Мясищев, К.К.Платонов, Б.М.Тєплов, С.Л.Рубінштейн, В.Д.Шадріков); в педагогічному аспекті (Е.Е.Антон, О.В.Мудрик, Е.С.Михайлова); з позицій діяльнісної методології (В.П.Беспалко, В.І.Бондар, І.А.Зязюн, М.С.Каган, Л.Г.Коваль, О.О.Лєонт'єв, В.М.Мадзігон, М.І.Приходько, Б.М.Ребус, В.В.Рубцов, В.К.Тарасов, Л.І.Уманський та ін.). Специфіка управлінської діяльності відображена в питаннях теорії управління, яка пояснює і пропонує форми та методи реалізації управлінських функцій (К.Б.Єсиповіч, І.В.Кузьмін, А.М.Лутошкін, В.І.Маслов, В.С.Пікельна, Р.Х.Шакуров, В.О.Якунін та ін.); в положеннях теорії функціонування педагогічних систем (А.А.Деркач, М.І.Д'яченко, Н.В.Кузьміна, В.В.Олійник, В.О.Сластьонін); в теоретичних поглядах на процес формування психологічної культури (Л.М.Карамушка, Л.С.Колмогорова, В.А.Семиченко, Н.В.Чепелєва); в аспекті формування загально-педагогічних та управлінських умінь, їх класифікації (О.В.Мудрик, В.І.Маслов, А.П.Маркова, Н.Г.Протасова, В.І.Пуцов, В.О.Сластьонін, Л.Ф.Стрін, В.О.Сухомлинський, П.В.Худомінський). Визначення сутності психологічної культури засновувалось на відомих психологічних концепціях керівництва, лідерства, відносин (Г.К.Ашин, О.І.Зотова, О.І.Кітов, Ю.Д.Красовський, В.Г.Крисько, Р.Л.Кричєвський, Є.С.Кузьмін, Л.Д.Кудряшова, Б.Д.Паригін, Н.П.Піщулін, В.М.Мясищєв, О.В.Філіпов, В.М.Шепель, В.О.Ядов) та сучасних зарубіжних теоріях менеджменту (М.Альберт, М.Вудкок, В.Зігерт, Л.Ланг, М.Х.Мескон, та ін.)

Дослідження ґрунтувалось на загальних положеннях методології багатомірних системних досліджень (Е.М.Браверман, В.П.Бітинас, В.П.Кузьмін, В.М.Мельников, М.Б.Мучнік, В.А.Семиченко, Л.Т.Ямпольський) та принципах психометрики та психодіагностики (А.Анастазі, К.Берка, О.О.Бодальов, Л.Ф.Бурлачук, В.В.Столін та ін.).

В основу системної психолого-педагогічної технології формування психологічної культури керівників покладено принципи і механізми соціально-психологічного тренінгу, розробленого зарубіжними та вітчизняними психологами (Н.Н.Богомолова, Є.Берн, Т.Бурроу, Г.О.Ковальов, К.Левін, Дж.Морено, Л.А.Петровська, У.Шутц, Ю.М.Ємельянов та ін.), теоретичні і методичні розробки ділових, навчальних, організаційних, імітаційних та психотехнічних ігор (С.Р.Гідрович, В.Ф.Комаров, А.Я.Лівшиц, Ю.В.Пахомов, О.П.Ситніков, Є.А.Хруцький, Н.В.Цзен, Г.П.Щєдровицький та ін.).

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових джерел з проблем визначення, вимірів і розвитку психологічної культури особистості з метою розробки теоретичної моделі і обґрунтування загальних засад емпіричного дослідження; психолого-педагогічний експеримент (констатуючий - для вивчення емпіричної структури психологічної культури на рівні латентних факторів та формуючий - для оцінки впливу на окремі складові психологічної культури керівників участі в заняттях з спеціальної психологічної підготовки); психодіагностичні методики вивчення рис і властивостей особистості з метою отримання оцінок їх рівня та інтенсивності; метод експертних оцінок для вивчення особливостей і побудови моделі “ідеалу” керівника; методи математичної статистики (варіаційний, кореляційний, кластерний і факторний аналіз) з метою з'ясування латентної структури психологічної культури, особистісної детермінації її особливостей, оцінки значущості змін у формуючому дослідженні та ін.; метод активного соціально-психологічного навчання для цілеспрямованого впливу на рівень розвитку спеціальних вмінь керівників та інших складових психологічної культури.

База дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалась на базі Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Експериментальним дослідженням було охоплено 907 директорів, заступників з навчально-виховної роботи, керівних працівників районних управлінь освіти. Дослідження здійснювалось упродовж 1998 - 2003 років.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в уточненні змісту термінів “психологічна культура”, “психологічна культура керівника” з позицій послідовної реалізації системного (багатомірного) підходу; в розширенні уявлень про зміст та основні детермінанти формування психологічної культури; у виявленні змісту, структури, гендерних відмінностей та тенденцій розвитку психологічної культури управлінця; в розробці інтегральних показників сформованості психологічної культури керівників; в обґрунтуванні концептуального підходу і програми розвитку психологічної культури на основі активних методів навчання.

Практичне значення дослідження полягає в розробці засобів розвитку системи професійно-значущих якостей, рис, стилів та інших складових психологічної культури керівників загальноосвітніх шкіл, у розробці психологічних технологій її формування та методики оптимізації процесу психологічного тренінгу шляхом спрямування впливу на системоутворювальні фактори, окремі компоненти особистості і уміння, що входять в систему значущих характеристик психологічної культури керівника.

Вірогідність та надійність результатів дослідження забезпечувалась методологічною обґрунтованістю вихідних положень; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, адекватних меті, об'єкту, предмету та завданням дослідження; кількісним і якісним аналізом значного обсягу теоретичного і емпіричного матеріалу; репрезентативністю вибірки та адекватним використанням кількісних і якісних методів аналізу даних; використанням багатомірного підходу до інтерпретації результатів. Обробка даних проводилася з використанням ЕОM за допомогою статистичної програми KELLY, розробленої на факультеті психології МДУ (м. Москва), електронних таблиць MS Excel 97 та пакету статистичних програм SPSS.

Апробація та впровадження результатів дослідження здійснювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Післядипломна освіта: перспективи розвитку” (Київ, 12-13 грудня 2001 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Психолого-педагогічний супровід професійного становлення молодого спеціаліста” (Миколаїв, 17-18 червня 2003 р.), , Всеукраїнському семінарі керівників “Традиційні і нетрадиційні підходи до організації стажування молодих спеціалістів загальноосвітніх навчальних закладів” (Миколаїв, 23-24 листопада 2000 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Освітній менеджмент: перспективи розвитку та інновації” (Полтава, 23 жовтня 2001 р.), Всеукраїнському науково-методичному семінарі „Гендерна просвіта резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів України” (Львів, 9-10 грудня 2003 р., Одеса 1-2 квітня 2004 р.), V Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: проблеми та перспективи” (Київ, 24-26 березня 2004 р.)

Результати впроваджено у навчальний процес Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка №3/9-01 від 10.01.2004 р.), у практику діяльності Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України (довідка №01-14/548 від 05.07.2004 р.), Управління освіти та науки Миколаївської обласної державної адміністрації (акт №28-13 від 10.01.2004 р.), Миколаївського міського науково-методичного центру (акт №29 від 04.06.2004 р.), Відділу освіти Миколаївської районної державної адміністрації (довідка №06 від 10.01.2004 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення дисертації, результати дослідження, висновки відображені в 11 публікаціях автора, з них 8 одноосібних, з яких 3 у фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (220 найменувань), додатків. У ній подано 13 таблиць. Основний зміст роботи викладено на 216 сторінках, бібліографія 17 сторінок, додатки 116 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу, завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну цінність роботи, розкрито форми її апробації та наведено відомості про структуру дисертації.

У першому розділі - “Теоретичний аналіз проблеми формування психологічної культури керівників загальноосвітніх шкіл” - розглянуто зміст термінів, що розкривають поняття “психологічна культура керівників загальноосвітніх шкіл”. Психологічна культура в загальному розумінні - це система психологічних знань і здатності їх використовувати у відповідності з високими морально-етичними нормами і ціннісними критеріями. Психологічна культура керівника - поєднання систем спеціальних знань на перетині психології і менеджменту та спеціальних управлінських вмінь, які підвищують ймовірність ефективного виконання компонентів управлінського циклу і досягнення організаційних цілей на основі використання засобів психології. Психологічна культура керівника загальноосвітньої школи - це спеціалізований рівень професійної управлінської культури, обумовлений цілями системи освіти та організаційною специфікою.

Проблема формування психологічної культури неодноразово привертала увагу теоретиків, дослідників, педагогів, практиків, але активно вивчалась тільки в окремих, ізольованих аспектах. Сучасний стан вивчення цієї проблеми, на наш погляд, вимагає інтегруючого переосмислення, поєднання різних теоретико-експериментальних і концептуальних підходів та поглибленого дослідження на основі системної методології. Тенденції досліджень проблеми психологічної культури можна охарактеризувати як процес поступового переходу від системного аналізу (виділення елементів, компонентів) до системного синтезу (вивчення зв'язків, структур, латентних факторів). Багатомірний системний теоретико-експериментальний підхід визначено найбільш перспективним для вивчення і вирішення проблем формування психологічної культури як системного ефекту взаємодії окремих особистісних характеристик, пов'язаних з ефективністю управлінської діяльності. У першому розділі розкрито сутність методології системного підходу при вивченні проблеми психологічної культури, розглянуто можливості багатомірного емпіричного системного підходу для дослідження цієї проблеми.

На основі системної методології і аналізу сучасного стану вивчення проблеми розроблена теоретична модель психологічної культури керівника середнього навчального закладу і обґрунтовано шляхи експериментальної її перевірки з метою розробки навчальних програм і психолого-педагогічних технологій формування психологічної культури керівників в системі післядипломного навчання. Психологічна культура визначається як багатомірний вектор, інтегруючий гносеологічні, праксеологічні, аксіологічні та афективні компоненти особистості керівника, особлива конфігурація та системні взаємодії яких детермінують рівень ефективності керівництва. Для проведення дослідження із значної кількості можливих емпіричних показників були обрані 406 потенційно найбільш релевантних для оцінки компонентів теоретичної моделі психологічної культури керівників. Виходячи з особливостей і методичних можливостей їх виміру ці показники були інтегровані адекватним способом в емпіричну модель. Емпірична модель психологічної культури - це багатомірний простір, сформований з трьох підсистем характеристик: особистісних рис, особистісних потенціалів та особистісних стилів. Особистісні риси - робочий термін, що визначає простір конституціональних, індивідних, особистісних перемінних, які фіксують інтегральну диспозиційну стратегію поведінки керівників, що складається під впливом організмічного, соціально-нормативного і особистісного рівнів психічної регуляції. Особистісні потенціали - робочій термін для позначення груп вмінь і психологічних характеристик, які потенційно здатні забезпечити ефективне управління в якомусь відношенні (емпірично обчислюються як оцінки першого загального фактору емпіричних корелятів особистісного потенціалу). Особистісний стиль - робочій термін для позначення конфігурації ймовірностей використання управлінських модифікацій взаємодій. В контексті системного вивчення простору базових рис особистості психологічна культура - є підпростір головних факторів, в якому найбільш ефективно функціонує особистість керівника в області норми до межі акцентуації, а реальна поведінка керівника - це системний ефект взаємодії складових структури особистості, який активізується і виявляється як індивідуальна конфігурація стилів.

За даними літературних джерел окреслено основні погляди на систему психологічних знань і вмінь керівників, розглянуто психологічні характеристики особистостей, що сприяють підвищенню ефективності управління. Система психологічних управлінських вмінь керівників - це інтегрована, цілісна особистісна конфігурація навичок реальної поведінки, що включає на рівні компонентів: психологічні технології взаємодій; психологічні технології роботи з групами; внутрішні психологічні технології; інтелектуальні та інформаційні психологічні технології, а на рівні системних ефектів - існує як патерн стилів управлінської діяльності. Система особистісних потенціалів включає: інтелектуальній потенціал, потенціал ділового спілкування, потенціал ефективності керівництва, потенціал особистої ефективності, потенціал групової роботи, потенціал знань, потенціал відносин, етичний потенціал, світоглядний потенціал, комунікативний потенціал, педагогічний потенціал, потенціал саморозвитку, творчій потенціал та інші.

Визначено емпіричній шлях вивчення та формування психологічної культури на основі використання системоутворюючих особистісних факторів управлінської діяльності для прискорення особистісного розвитку керівників загальноосвітніх шкіл.

У другому розділі - “Емпіричне дослідження психологічної культури керівників” - визначено модель і внутрішню логіку емпіричного дослідження компонентів і структури психологічної культури, охарактеризовано алгоритми збору й інтеграції даних з урахуванням способу їх отримання. Окремо для директорів-чоловіків і директорів-жінок були факторизовані підпростори показників управлінської ефективності, рис особистості, стилів взаємодій, особистісних потенціалів. Оцінки латентних факторів були використані для нової факторизації спільного простору показників для побудови загальної емпіричної моделі психологічної культури керівників. Проаналізовано латентні структури і побудовані інтегральні показники підпросторів управлінської ефективності, стилів взаємодії, особистісних потенціалів з обчисленням оцінок факторів по кожному досліджуваних.

Якісний аналіз головних факторів в підпросторі показників управлінської ефективності визначив наступний їх зміст в директорів-чоловіків: 1) розробка змісту діяльності працівників і стандартів виконання і формалізація їх в описах посад і організаційній структурі; 2) узгодження і програмування використання людських і матеріальних ресурсів; 3) виховання і розвиток персоналу; 4) здійснення повного управлінського циклу з акцентом на функції координації. На рівні латентних факторів управлінська ефективність директорів-жінок обумовлена факторами: 1) психологічно ефективними міжособистісними взаємодіями; 2) підбором за кваліфікаціями і інтенсивною роботою з кадрами; 3) здійсненням управлінського циклу з акцентом на виборі цілі, адмініструванні, передбаченні і мотивації; 4) інтенсивним контролем і керуванням фінансовими ресурсами, пов'язаними з функціями впливу, вихованням, розвитком і навчанням персоналу.

Головні компоненти в підпросторі показників стилів взаємодії директорів-чоловіків: 1) адміністративно-авторитарний, агресивно-захисний стиль; 2) компромісний, співпрацюючий, реалістичний стиль; 3) домінуючий, демагогічно-деспотично-авторитарний стиль; 4) ліберально-демократичний стиль; 5) м'який стиль; 6) виконавський стиль. Головні компоненти в підпросторі показників стилів взаємодії директорів-жінок: 1) демократичний, співпрацюючий, спрямований на результат ініціатор-організатор; 2) авторитарно-демагогічно-деспотичний стиль; 3) лідер-виконавець, діючий за рахунок сплеску почуттів і емоцій; 4) ліберальний стиль; 5) стиль узгодження ділових і особистісних інтересів; 6) реалістичний м'який стиль; 7) слабкий адміністративно-авторитарний стиль; 8) стиль вичікування.

Дискусійний стиль керівників-чоловіків відрізняється тим, що в ході дискусії вони розробляють і узгоджують (в континуумі минулого і майбутнього, ракурсів оптимістичності і песимістичності, балансу негативних і позитивних аргументів) систему і послідовність майбутніх дій після дискусії. Поведінку директорів-жінок в дискусії характеризує інтенсивний обмін інформацією, але реальні дії після дискусії ініціюються у зв'язку з переживанням емоцій і почуттів. Важливими факторами в керівників-жінок також є спрямованість на інтеграцію суджень, вектор оптимізму і тенденція жінок виносити остаточні судження і рішення.

Проаналізовано латентну структуру підпростору рис особистості керівників і виявлено головні відмінності факторної структури. Особистість керівників-чоловіків функціонує: інтровертивно; динамічно стабільно; спрямована на досягнення рівноваги; супроводжується частковим соціальним самообмеженням; співробітництво позитивно-оптимістичне; підвищення до певного рівня тривожності викликає авторитарність, домінування, прямолінійність і агресивність; невротизація обумовлена виснажливим інтелектуальним моделюванням рішень проблем і компенсується консервативністю, плануванням і слідуванням планам; незалежність - інструмент самозахисту спрямований на підтримку врівноваженого і гармонійного стану. Особистість керівників-жінок функціонує: екстравертивно; емоційно нестабільно; поведінка більш (у порівнянні з чоловіками) різноманітна і непередбачувана; підвищений рівень вербальної і емоційної експансивності; більший рівень критичності при співробітництві; високий рівень загальної психологічної напруги; невротизація викликається спілкуванням з метою упорядкування емоційних стосунків і міжособистісних відносин; тривожність підвищує емоційну напругу та інтенсифікує діяльність. Отримані дані свідчать про необхідність врахування гендерного фактору і розробки окремих стратегій розвитку психологічної культури для чоловіків і жінок.

Побудовано і проаналізовано зміст факторної конфігурації, яка моделює систему внутрішніх чинників психологічної культури управління керівників навчальних закладів, - спільного простору інтегральних показників (оцінки факторів) рис, стилів взаємодії, особистісних потенціалів і управлінської ефективності окремо для керівників-чоловіків і керівників-жінок.

В спільному просторі особистісних рис, стилів, потенціалів, критеріїв ефективності та інших показників в директорів-чоловіків виявлено наступні (табл. 1) латентні фактори: 1) “психологічна культура управління” (високий рівень поведінкової реалізації якої пов'язаний з станом особистості на полюсі “пристосованість” вектору “тривожність”); 2) “інтегрований стиль керівництва” - ситуативна суміш ліберально-демократичного, адміністративного, домінантного, демагогічно-деспотично-авторитарного стилів, до якої керівник-чоловік вдається при досягненні певного рівня особистісної тривоги, але типовим станом чоловіків є стиль раціонального узгодження, координації і програмування використання ресурсів у взаємодіях з високим самоконтролем; 3) “екстраверсія-інтроверсія” з типовим для чоловіків інтровертивним станом (ситуації, що потребують екстравертного поводження викликають в чоловіків невротичну тривогу, яка компенсується авторитарною, домінантною поведінкою); 4) “незалежність” спрямована на досягнення спокою, гармонійного, емоційно-захищеного стану; 5) “особиста і організаційна етика” (високий рівень пов'язаний з емоційною нестабільністю); 6) “емоційна позитивність, суб'єктивізм”; 7) “орієнтація на співпрацю конвенційного типу”; 8) “м'який стиль”; 9) “соціальна активність”. Інтегральні показники управлінської ефективності чоловіків - результат взаємодії перших трьох факторів.

Табл. 1 Головні компоненти в структурі психологічної культури директорів-чоловіків

В сумісному просторі особистісних рис, стилів, потенціалів, критеріїв ефективності та інших показників в директорів-жінок виявлено наступні (табл. 2) латентні фактори (без факторів з дисперсією менше 2%): 1) “психологічна культура управління” поляризована за критерієм відношення: “негативне поводження і підкріплення” (типове функціонування - стратегія інтенсивного особистісного тиску для блокування відхилень від системи встановлених правил методом негативного підкріплення і маніпуляціями відносинами в формі негативного емоційного впливу при невідповідності поведінки підлеглого встановленому порядку і особистому нормативному еталону порядності й справедливості; використання тиску відбувається через особисте ставлення та інтенсифіковане спілкування на фоні підвищеної емоційної напруги та чутливості до коливань в системах офіційних і неофіційних відносин) - “позитивне поводження і підкріплення” (позитивний характер управлінської взаємодії керівників-жінок, заснований на позитивних методах з поєднанням, одночасно, раціонального та ірраціонального (невербального) впливу); 2) з полюсами: “демократичний, співпрацюючий стиль” (типовий - психологічно ефективні міжособистісні взаємодії) - “інтегрований (змішаний) ліберально-авторитарно-демагогічно-деспотичний стиль” (здійснення управлінського циклу з акцентом на виборі цілі, адмініструванні, передбаченні і мотивації; інтенсивний контроль і керування фінансовими ресурсами, пов'язане з функціями впливу, вихованням, розвитком і навчанням персоналу); 3) полюси: “настройка на інших” (пристосування до співбесідників, конструктивність до зауважень, самоконтроль, оптимальна поведінка в конфліктах, інтуїтивність, мудрість) - “настройка інших на себе” (захоплення уваги і виклик позитивності до себе); 4) “співробітництво конвенційного типу” (утруднюється недовірливо-скептичною критичністю); 5) “тривожність”; 6) “фактор стажу”; 7) ”екстраверсія”; 8) “домінування”; 9) “психотерапевтичний стиль взаємодій”; 10) “нещирість”; 11) “управління увагою інших”; 12) “динамічна нестабільність”; 13) “вербально-логічний вплив”; 14) “раціонально-практичне мислення”. Інтегральні показники управлінської ефективності директорів-жінок - значуще пов'язані тільки з полюсами другого фактору.

Таблиця 2 Головні компоненти в структурі психологічної культури директорів-жінок

На основі системної методології і багатомірного підходу окреслено шляхи отримання інформації та логіку відбору об'єктів для формування в психологічній культурі керівників на основі співставлення “ідеальної” і “реальної” емпіричних моделей психологічної культури. Аналіз “ідеальної” моделі керівника виявив в підпросторі показників управлінської ефективності ключову відмінність: чоловіки ціле-орієнтовані, жінки людино-орієнтовані; в підпросторі управлінських стилів і в керівників-чоловіків, і в керівників-жінок виявлено першим фактором “демагогічно-деспотично-авторитарний стиль”, що добре відповідає теоріям управління орієнованим на досягнення результату і неприйнятне з психологічної і гуманістичної точок зору; в підпросторі особистісних потенціалів виявлено витоки протиріч і неузгодженостей в особистій психологічній культурі управління керівників, що зумовлено особливостями функціонування особистостей, невирішеними неузгодженостями етичного і економічного планів, тиском фактору часу, недостатністю репертуару управлінських вмінь тощо, які мають стати об'єктами розвитку засобами психологічного тренінгу або зміни шляхом психотерапевтичного втручання.

На основі порівняння “ідеальної” і “реальної” емпіричних моделей підпросторів рис, стилів, потенціалів, ефективності окреслено сукупність найважливіших внутрішніх об'єктів для розвитку засобами психологічного тренінгу.

Розвиток психологічної культури - це еволюційне зміщення керівника в багатомірному просторі професійно-значущих характеристик з кластеру “реальності” до кластеру з характеристиками, що поєднує “ідеал” керівника, теоретичні, управлінські, економічні, гуманістичні, прагматичні та інші вимоги. В контексті проведеного дослідження можливим шляхом такого розвитку є, насамперед: цілеспрямований вплив на ключові системоутворюючі фактори, вирішення (або згладжування) внутрішніх особистісних протиріч, значне розширення репертуару психологічних управлінських вмінь, послідовне уточнення в свідомості керівників моделі граничного рівня психологічної культури в ході спеціальної психологічної підготовки.

Теоретична і емпірична моделі вказують напрямок і об'єкти для першочергового розвиваючого впливу, а особистісні детермінанти визначають можливі інструменти - психологічні закономірності та внутрішні механізми - прискорення формування психологічної культури.

У третьому розділі - “Розробка та апробація психолого-педагогічної програми формування психологічної культури керівників закладів освіти” - розкриті головні принципи, методичні підходи та зміст програми формування психологічної культури керівників. В контексті запропонованої теоретичної моделі формування психологічної культури керівників навчальних закладів психологічний тренінг слід розглядати як одночасний розвиток людини в наступному розумінні: 1) спеціальні психотехнічні вправи (фізичні, комунікативні, гумористичні та ін.) викликають розвиток особистості за параметрами афективної сфери (стан підвищеної активності, захопленість, позитивні емоційні відчуття та ін.); 2) друга категорія психотехнічних засобів стимулює розвиток особистості за параметрами аксіологічної сфери (саморозвиток, самореалізація, самоактуалізація та ін.) спрямуванням викликаного стану на об'єкти ціннісної сфери таким чином, щоб “загострити” їх сприйняття і забезпечити їх прийняття як особистих, значущих, вкрай необхідних; 3) третя група психотехнічних вправ викликає розвиток особистості за параметрами гносеологічної сфери особливим методом: по-перше, інформація для підвищення значущості надається тільки за прецедентами випадкових або свідомо викликаних тренером проблемних ситуацій, по-друге, не в теоретичній (лекційній) формі, а в такій, яка забезпечує миттєве використання, по-третє, застосуванням спеціальних мовних конструкції, що надають емоційно підсилене усвідомлення (з конструктивною метою) відсутності в учасника тренінгу конкретних знань або навичок реальної управлінської поведінки; 4) четверта категорія психотехнічних вправ спрямована на трансформацію особистості в праксеологічній сфері - шляхом ініціювання тренером конкретних ситуацій з можливістю багатократного їх повторення, реалізації зворотного зв'язку, позитивного підкріплення необхідних форм та значної кількості інших засобів і принципів прискореного навчання.

Важливою особливістю використовуваної тренінгової технології є оперативне (ситуативне, динамічне) реагування на поточний стан учасників: при знижені емоційного стану, втомі, знижені активності виконується більша кількість вправ спрямованих на афективну сферу; при виникненні самовпевненості, потягу до бездіяльності - акцент зміщується на вправи в аксіологічній сфері; при втраті почуття новизни, досягненні результату у вправах та ін. - надається інформація з новими об'єктами для тренінгу (гносеологічна сфера); при виникненні проблем особистого виконання управлінських дій - здійснюється акцент на методиці саморозвитку (вмінні навчатися, змінюватися). Отже, тренінгова технологія являє собою цілеспрямовану, адаптивну, індивідуалізовану, прагматичну систему формування психологічної культури керівника - трансформування особистості на кожному з чотирьох рівнів.

Таблиця 3Зміни, що відбулися в результаті формуючого експерименту

Визначено ключові методичні проблеми в проведені психологічної підготовки та шляхи їх розв'язання на основі сучасних методик психологічного тренінгу з використанням внутрішніх закономірностей і психологічних механізмів функціонування психологічної культури як складової цілісної особистості. Розглянуто важливі складові та організаційні аспекти психологічної підготовки керівників і методики проведення психологічного тренінгу управлінських вмінь та розвитку складових психологічної культури. Методичними умовами ефективності тренінгу керівників виступають: використання гнучкої стратегії формування програми тренінгу з урахуванням на основі дослідження поточної конфігурації управлінських проблем учасників тренінгу; цілеспрямовані дії з метою послаблення або вирішення внутрішніх протиріч в функціонуванні емоційної сфери особистості, що викликають тривогу, невротизацію, депресію, особистісну вразливість, зниження рівню управлінської ефективності, втрати часу тощо; активне формування системи цінностей особистості, що самоактуалізується, норм і стандартів високої управлінської культури і закріплення їх використанням спеціальних психотехнічних ігор дискусійного і конкурентного типу; проведення психологічної підготовки з урахуванням статі керівника і відповідних відмінностей в стилях, рисах, особливостях функціонування; підвищення рівня мотивації розвитку і саморозвитку; тренінгу навичок здійснення повного управлінського циклу з корекцією психологічних недоліків, протиріч, невідповідностей.

У відповідності з логікою психолого-педагогічних досліджень в третьому розділі викладено результати формуючого експерименту з формування психологічної культури керівників загальноосвітніх шкіл.

Підтверджено, що в процесі соціально-психологічного тренінгу імовірність високої ефективності управлінських дій керівників підвищується внаслідок формування ключових вмінь, пов'язаних з латентними факторами психологічної культури. Психологічний тренінг викликає актуалізацію особистісних потенціалів та управлінських стилів і закріплює в реальній поведінці компоненти психологічної культури пропорційно тривалості тренінгу і кількості повторних виконань спеціальних психотехнічних вправ з формування конкретних управлінських вмінь.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і на основі застосування багатомірного системного підходу запропоновано новий погляд на вирішення проблеми визначення складових, внутрішньої структури, закономірностей цілісного функціонування і методів формування психологічної культури керівників загальноосвітніх шкіл, що виявляється у розкритті сутності і специфіки цього процесу, виявленні особливостей його прояву в професійній діяльності та розробці системи психолого-педагогічних засобів розвитку психологічної культури.

Психологічна культура керівників загальноосвітніх закладів - спеціалізований рівень професійної управлінської культури, обумовлений цілями системи освіти та організаційною специфікою - це характеристика високорозвиненої особистості, що полягає у сформованості до рівня майстерності системи спеціальних знань та управлінських вмінь в сферах психології і менеджменту та на їх перетині, здатності їх використовувати відповідно до високих морально-етичних і ціннісних критеріїв для підвищення ефективності управління і досягнення організаційних цілей.

Психологічна культура керівника - це багатомірній інтегративний вектор властивостей особистості, специфічна конфігурація та системні взаємодії яких детермінують рівень управлінської ефективності. Складовими теоретичної моделі психологічної культури виступають: гносеологічний компонент - система професійно-значущих психологічних знань, вищий рівень яких визначається їх науковим рівнем, єдністю теоретичного і практичного аспектів, сучасністю, готовністю до застосування і на рівні викладу, і в особистих практичних діях і взаємодіях; праксеологічний компонент - система професійно-значущих психологічних вмінь, розвиток якої визначається як рівень особистісної управлінської майстерності, що виявляється у граничному рівні розвитку спеціальних управлінських вмінь, заснованих на використанні психологічних знань і закономірностей, легкій ситуативній модифікації та спонтанній адаптивності їх практичного застосування; аксіологічний компонент - система особистісних цінностей, етичних, релігійних, наукових і філософських позицій, норм, еталонів, правил, ідеалів, критеріїв, соціальних установок, відношень та інших суб'єктивних конструктів, рівень яких визначається їх відповідністю гуманістичній філософії і психології, потребам прогресивного розвитку суспільства, задачам індивідуального саморозвитку, організаційним цілям учбових закладів та головним духовним цінностям людства; афективний компонент - система типових емоційно-вольових станів особистості та навичок їх саморегуляції, рівень розвитку якої, насамперед, виявляється у вмінні підтримувати функціонування особистості в межах норми (без перетинання границь дезадаптацій і акцентуацій), в досконалому (позитивному і стабільному) особистісному емоційно-вольовому стані, конструктивному і ефективному реагуванні на тиск проблем та факторів оточуючого середовища.

Багатомірний системний теоретико-експериментальний підхід є найбільш перспективним для вивчення і вирішення проблеми формування психологічної культури. Він полягає в послідовному системному аналізі та синтезі інформації про об'єкт дослідження, що надає можливість одночасного вивчення всієї доступної для оцінки і вимірів сукупності детермінант, умов і чинників, які розкривають і відображують психологічну і управлінську культуру керівників, як на рівні зв'язків поверхневих показників, так і на рівні глибинних факторних структур особистості. Такий підхід забезпечує можливість, спираючись на комплексну інформацію системного вивчення структури і компонентів психологічної культури, виробити оптимальну стратегію управління розвитком цілісної особистості керівника, сформулювати на методичному рівні конструктивні підходи до формування психологічної культури і підвищення управлінської ефективності та визначити засоби її розвитку на індивідуальному рівні.

Особистість керівника функціонує як дуже складна, інтегративна, динамічна, імовірнісна система взаємодіючих властивостей. Системна теоретико-емпірична модель психологічної культури - це континуально-ієрархічна модель особистості (з недискретним, безрозривним переходом властивостей одної в іншу) - поєднання співіснуючих підпросторів особистісних рис, стилів, потенціалів, які знаходяться у співвідношенні гнучкої ієрархії, тобто здатні до плавної адаптивної перебудови функціональної системи у відповідь на класи ситуацій на рівнях поверхневих і латентних факторів.

Емпірична модель психологічної культури - сукупність контрольних списків особистісних рис, особистісних потенціалів, особистісних стилів та числових матричних конструкцій, які містять інформацію про домінуючі закономірності і психологічні механізми співіснування особистісних якостей, потенціалів, стилів взаємодій і управлінських вмінь керівника, що відображується: гіперсферою “ідеального” і “реального” керівника, повним графом взаємозв'язків показників дослідження, багатомірним факторизованим простором показників дослідження, кластеризованими просторами параметрів дослідження і досліджуваних. Формування психологічної культури - це кероване багатомірне зміщення „особистості” у просторі властивостей.

Психологічна культура в контексті системного вивчення базових рис особистості - це область у підпросторі головних факторів другого і третього рівня, в якій найбільш ефективно функціонує особистість керівника в області норми до межі акцентуації, а реальна поведінка керівника - це системний ефект взаємодії компонентів особистісної структури. Головні аспекти розвитку психологічної культури в підпросторі рис - розв'язання внутрішніх протиріч, набуття здатності довільно викликати ситуативно необхідні стани особистості, виявляти адекватні інтенсивності прояву рис та використовувати відповідні поточним проблемам форми поведінки.