Посмертна судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі (питання теорії і практики)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

14.01.16 - психіатрія

Посмертна судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі (питання теорії і практики)

Ілейко Володимир Ростиславович

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Науковий консультант доктор медичних наук, старший науковий співробітник Первомайський Віталій Борисович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ судово-психіатричної експертизи, завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Чуприков Анатолій Павлович, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра дитячої, соціальної та судової психіатрії, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Сонник Григорій Трохимович, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, кафедра психіатрії, наркології та медичної психології, професор кафедри

доктор медичних наук, професор Юр'єва Людмила Миколаївна Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, факультет удосконалення лікарів, кафедра психіатрії, завідувач кафедри

Провідна установа Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, м. Харків.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наук Гриневич Є.Г.

Анотація

Ілейко В.Р. Посмертна судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі (питання теорії і практики). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.16 - психіатрія. - Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Київ, 2005.

На основі вивчення теоретичних аспектів посмертного судово-психіатричного експертного дослідження обґрунтовано зміст та визначення ключових понять вітчизняного законодавства, що пов'язані з психічним станом особи, запропоновано пропозиції щодо змін відповідних статей цивільного законодавства.

При аналізі даних щодо проведення посмертної СПЕ виявлено низку недоліків, які стосуються її призначення та виконання, зокрема, недосконалість існуючих методичних підходів щодо структури акту експертизи, оцінки об'єктів експертного дослідження, формулювання та обґрунтування експертних висновків.

Розроблено, апробовано при проведенні посмертних та очних СПЕ і запропоновано: а) новий метод дослідження - експертний метод; б) методики оцінки об'єктів експертизи та складання акту посмертної СПЕ у цивільному процесі, що дозволить забезпечити науковість і доказовість експертних висновків.

Ключові слова: судово-психіатрична експертиза, посмертне дослідження, цивільний процес

Аннотация

Илейко В.Р. Посмертная судебно-психиатрическая экспертиза в гражданском процессе (вопросы теории и практики). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.16 - психиатрия. - Украинский научно-исследовательский институт социальной, судебной психиатрии и наркологии МЗ Украины, Киев, 2005.

В теоретической части работы проведен анализ статей и положений гражданского и гражданского процессуального кодексов, которые регламентируют признание юридического действия недействительным в связи с психическим состоянием лица. Обосновано содержание и определение понятий “дееспособность”, “недееспособность”, “ограниченная дееспособность”, дееспособность на период юридического действия”. Разработаны общие принципы и механизмы практического использования категории ограниченной дееспособности в отношении лиц с психическими расстройствами. Внесены предложения об изменении соответствующих статей гражданского законодательства.

В практической части работы исследовано 372 случая посмертной и очной СПЭ в гражданском процессе (основная группа - 183 наблюдения посмертной экспертизы, группа сравнения - 86 наблюдений очной экспертизы, основной задачей которой была оценка психического состояния лица на интересующий суд период времени в прошлом, группа апробирования - 103 наблюдения посмертной и очной экспертизы).

Проведено всестороннее изучение и анализ практики назначения, выполнения СПЭ, оценки объектов и составления акта экспертизы, его структурных частей и их содержательного наполнения, формулирования и обоснования экспертных выводов.

Кроме того, исследованы нозологические группы подэкспертных, которые были представлены в тематическом материале, с уточнением критериев диагностической и экспертной оценки психического состояния лица на юридически значимый период времени при различных психических расстройствах.

Полученные результаты, включая типичные ошибки и трудности, обнаруженные при выполнении судебно-психиатрической экспертизы с ретроспективной оценкой психического состояния лица, показали ориентированность актов СПЭ на парадигму психиатрии, которая не базируется на принципах доказательности, несовершенство существующих методических подходов, с отсутствием общепринятых и научно обоснованных стандартов на всех этапах проведения экспертизы.

Для преодоления выявленных недостатков, усовершенствова-ния экспертной практики, разработаны и апробированы при проведении посмертных и очных СПЭ в гражданском процессе: а) новый метод исследования - экспертный метод; б) методики оценки объектов экспертизы и составления акта посмертной СПЭ в гражданском процессе. Их использование позволит обеспечить соответствие экспертного заключения современным научным требованиям и действующему законодательству.

Ключевые слова: судебно-психиатрическая экспертиза, посмертное исследование, гражданский процесс.

Summary

Ilejko V.R. Posthumous forensic-psychiatric expertise in civil trial (questions of the theory and practice). - Manuscript.

Thesis for the obtaintion the Doctor of medical sciences degree in speciality 14.01.16 - psychiatry. - Ukrainian Research Institute of Social and Forensic Psychiatry and Drug Abuse, Ministry of Public Health of Ukraine, Kiev, 2005.

On the basis of study of theoretical aspects of posthumous forensic-psychiatric expert research the contents and definition of key concepts of the domestic legislation is proved which are connected to mental condition of the person, the offers on change of conforming clauses of the civil legislation are brought in.

At analysis of the data reflecting conducting posthumous FPE the disadvantages are revealed which are connected to its appointment and performance, in particular, imperfection of the existing methodical approaches concerning frame of the examination claim, assessment of objects of expert research, formulation and substantiation of expert conclusions.

Is developed, tested at conducting posthumous and life FPE and it is offered: а) a new method of research - expert method; б) of procedure of an assessment of objects of examination and taking formal note posthumous FPE in civil trial, that will allow to provide scientific character and aprovement of expert conclusions.

Key words: forensic-psychiatric expertise, posthumous research, civil trial.

1. Загальна характеристика роботи

посмертний судовий психіатрія

Актуальність теми. В останні десятиріччя відзначається прогресуюче зростання кількості судово-психіатричних експертиз у цивільному процесі (Т.М. Арсенюк, 2004).

На відміну від інших напрямків вітчизняної, зокрема, судової психіатрії, де здійснюється узагальнення практичного та теоретичного досвіду, систематизація наукових знань, що отримані (А.М. Морозов, 1992, 2002; О.С. Чабан, 1997; І.Й. Влох, 1998; О.А. Ревенок, 1999; Н.А. Марута, 2000; В.Б. Первомайський, 2000, 2001; В.С. Битенский, 2002; Л.Н. Юрьева, 2002, 2004; В.А. Абрамов, 2000, 2004; П.В. Волошин, 2001; В.Я. Пішель, 2001; В.І. Мельник, 2001; О.К. Напрєєнко, 2001; Л.А. Булахова, 2001; С.І. Табачніков, 2001, 2003; И.К. Сосин, 2002; Г.Т. Сонник, 2003; А.П. Чуприков, 2003), проблема судово-психіатричної експертизи (СПЕ) у цивільному процесі, яка навпрямки пов'язана з питаннями захисту прав, свободи волевиявлення громадян України, лишається поза увагою вітчизняних науковців.

В свою чергу, серед інших СПЕ у цивільному процесі, посмертна експертиза є одним з найбільш складних для вирішення та специфічних її видів (Т.Б. Дмитриева, 2000; А.Р. Мохонько, Е.Я. Щукина, 2002), і передбачає оцінку психічного стану особи на період часу, що цікавить суд у минулому, коли ця особа була учасником будь-якої юридично значущої дії за відсутності можливості її безпосереднього дослідження.

У даний час, відповідно практичному досвіду науковців відділу СПЕ Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології, саме при посмертній СПЕ трапляються фальсифікації і підробки її об'єктів, випадки проведення подібної експертизи неспеціалістами в галузі судової психіатрії, у тому числі судовими медиками, психологами. Цивільні справи, при розгляді яких виникають сумніви щодо психічного стану померлої особи на період юридичної дії, в якій вона приймала участь при житті, продовжуються роками через неможливість суду отримати повноцінний і чіткий експертний висновок. Все це, в свою чергу, стає підставою для призначення повторних судово-психіатричних експертиз, подовження терміну судочинства, значно збільшує витрати державних коштів.

Труднощі, які виникають при проведенні посмертної СПЕ, визнаються дослідниками даної проблеми як у минулому (В.П. Сербский, 1900; С.С. Корсаков, 1954;), так і у теперішній час (Е.М. Холодковская, 1964; Л.А. Яхимович, 1974; Б.В. Шостакович, А.Д. Ревенок, 1992; В.Р. Ілейко, 2002) і вимагають від експерта глибоких теоретичних знань та великого практичного досвіду.

Між тим, предмет, завдання, особливості та специфічність методичних підходів щодо цього виду експертизи взагалі не аналізувались та не висвітлювалися з урахуванням сучасних досягнень науки і змін у законодавстві.

Посмертна СПЕ, яка на перший погляд виглядає окремою проблемою судової психіатрії, вміщує та переломлює у собі цілу низку маловивчених питань щодо її теорії та практики, що є ключовими для судово-психіатричної експертизи. Зокрема, йдеться про питання дієздатності-недієздатності, обмеженої дієздатності, а також методології й методики дослідження об'єктів експертизи, доказовості експертного заключення тощо.

Тому на теперішньому етапі розвитку судової психіатрії є нагальна потреба удосконалення і оптимізації експертної практики щодо експертизи у цивільному процесі, і посмертної СПЕ, зокрема, розробці та стандартизації методичних принципів її виконання, структурної та змістовної побудови акту СПЕ, доведеності висновків.

Теоретичною основою предмета дослідження при посмертній СПЕ у цивільному процесі є, у кінцевому підсумку, дієздатність особи на період вчинення юридично значущої дії (правочину). Оцінка й обґрунтування цього поняття неможливі без первісного опрацювання проблеми дієздатності-недієздатності у цілому, тобто проблеми, що є наріжним каменем цивільних правовідносин, аналізу з сучасних позицій понять “дієздатність”, “недієздатність”, “обмежена дієздатність”, критерієв формул діє-недієздатності з їх визначенням та висвітленням взаємозв'язків, що їм притаманні.

Наукові розробки цієї проблеми за часів СРСР були малочисельні і в останні три десятиріччя стосувались окремих сторін СПЕ у цивільному процесі (В.В. Горинов, 1980; В.Г. Василевский с соавт., 1981; С.К. Носова, 1987; С.Н. Шишков, 1995, А.Ф. Алексеев, 2000; Н.К. Харитонова, Е.В. Королева, 2004), а в Україні - не проводились взагалі. Тому законодавча формула недієздатності та її складові містять у собі застарілу термінологію та протиріччя, що вимагає удосконалення. Крім того потребує аналізу та наукового обґрунтування поняття “обмежена дієздатність”. Його розповсюдження в новій редакції цивільного кодексу України на осіб з психічними розладами непсихотичного рівня, ставить багато запитань щодо розуміння та використання цього терміну, експертної оцінки осіб з такими розладами, їх впливу на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними при здійсненні правочину.

Наведені аргументи визначають актуальність і підтверджують необхідність, важливість, своєчасність дослідження теоретичних та практичних аспектів проблеми посмертної СПЕ у цивільному процесі, стандартизації принципів її проведення, які мають відповідати вимогам експертології, судово-психіатричної науки і практики, потребам законодавства, сучасного демократичного суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана відповідно до плану наукових досліджень Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології за темами - „Розробити критерії судово-психіатричної експертної оцінки психічних розладів при церебральному атеросклерозі в цивільному процесі” (№ державної реєстрації ИА01001623Р) і „Розробити методологічні та методичні підходи до визначення обмеженої дієздатності у осіб похилого віку з психічними розладами при судово-психіатричній експертизі у цивільному процесі” (№ державної реєстрації 0100U001027) і пов'язана з державними програмами боротьби з організованою злочинністю та „Здоров'я літніх людей”.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження - розробка та теоретичне обґрунтування стандартизованих підходів щодо проведення посмертної судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі, удосконалення існуючої моделі дієздатності-недієздатності у судовій психіатрії та чинному законодавстві.

Для реалізації мети роботи було поставлено наступні задачі:

1. Провести аналіз понять “дієздатність”, “недієздатність”, “обмежена дієздатність”, їх об'єму, змісту, критеріїв, взаємозв'язків.

2. Вдосконалити модель дієздатності-недієздатності у законодавстві (в редакції до 2003 р.).

3. Обґрунтувати рекомендації по внесенню змін у законодавство (в редакції до 2003 р.) щодо понять “дієздатність”, “недієздатність”, “обмежена дієздатність”.

4. Провести аналіз випадків посмертної судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі та виділити недоліки, типові помилки, причини утруднень та невідповідності сучасним вимогам при її виконанні.

5. Розробити методики оцінки об'єктів та складання акту посмертної судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі, обґрунтування експертних висновків відповідно вимогам чинного законодавства та доказової медицини.

6. Розробити та науково обгрунтувати новий метод дослідження (експертний метод) і його принципи для методичного забезпечення проведення посмертної та інших видів судово-психіатричної експертизи в цивільному та кримінальному процесах.

Об'єкт дослідження - посмертна судово-психіатрична експертиза у цивільному процесі.

Предмет дослідження - теоретичні та методичні аспекти проведення посмертної судово-психіатричної експертизи у цивільному процесі, психічний стан особи на період вчинення юридичної дії при цьому виді експертизи та його експертна оцінка.

Методи дослідження. Інформаційно-аналітичний - для системного аналізу ключових понять вітчизняного цивільного законодавства та обґрунтування на підставі цього пропозицій щодо змін до нього. Епідеміологічний - для встановлення поширеності судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі, її структури та динаміки за певний період. Клініко-психопатологічний - для діагностичної оцінки та верифікації психічних розладів у підекспертних. Метод експертного дослідження документації - для всебічного вивчення матеріалу посмертних та очних судово-психіатричних експертиз (історій хвороб, амбулаторних карт, актів експертизи тощо) щодо їх призначення та виконання. Катамнестичний - для оцінки ефективності запропонованих експертних методик при проведенні повторних судово-психіатричних експертиз, розгляді справ та дачі роз'яснень по акту експертизи у судовому засіданні. Статистичний - для аналізу загальних статистичних показників та внутрішньогрупового порівняння клінічних, соціально-демографічних, експертних параметрів з застосуванням критеріїв Стьюдента і Фішера.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вперше у вітчизняній судовій психіатрії проведене дослідження та аналіз статей та положень цивільного та цивільного процесуального кодексів, що регламентують визнання юридичної дії недійсною у зв'язку з психічним станом особи. Вперше розроблено теоретичні підходи та механізми практичної реалізації застосування категорії обмеженої дієздатності щодо осіб з психічними розладами і, в першу чергу, осіб похилого віку. запропоновано пропозиції щодо змін у цивільному законодавстві (у редакції до 2003 року).

Вперше у вітчизняній судовій психіатрії проведено всебічне дослідження одної з найбільш складних та відповідальних судово-психіатричних експертиз, а саме посмертної судово-психіатричної експертизи. Вперше, з урахуванням сучасних вимог, розглянуто предмет, завдання, специфічні особливості та відмінності цього виду експертизи.

Вперше проведено детальне вивчення і аналіз практики призначення, виконання посмертної судово-психіатричної експертизи, складання акту експертизи, обґрунтування експертних та діагностичних висновків, з визначенням недоліків, труднощів та типових помилок, які при цьому спостерігалися. Уточнено клінічні та діагностичні критерії оцінки психічного стану особи на юридично значущий період часу при певних психічних розладах.

Вперше для удосконалення судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі та її приведення у відповідність сучасним науковим вимогам запропоновано нові методичні підходи, а саме методики оцінки об'єктів та складання акту посмертної судово-психіатричної експертизи. Вперше опрацьовано новий - експертний метод, який разом з клініко-психопатологічним, забезпечує якість та доказовість експертних висновків.

Вперше запропоновано теоретичні та методичні концептуальні підходи, які є новим напрямком розвитку судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі як в Україні, так і за її межами.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дисертаційної роботи полягає у введенні обґрунтованих доповнень і змін до цивільного та цивільного процесуального кодексів України. Отримані дані суттєво доповнюють існуючі уявлення щодо базових понять судової психіатрії та цивільного законодавства - „дієздатність”, „недієздатність”, „обмежена дієздатність”, „дієздатність на період юридичної дії”.

На підставі аналізу існуючої практики проведення посмертних судово-психіатричних експертиз у цивільному процесі, розроблені нові методичні підходи, які стандартизують та суттєво оптимізують цю експертну практику в Україні та відповідають сучасним науковим уявленням і вимогам експертології та доказової медицини.

Сформульовані у роботі методичні підходи доцільно використовувати при посмертній експертизі як у цивільному, так і в кримінальному процесах, а також при судово-психіатричній експертизі взагалі, де йдеться про ретроспективну оцінку психічного стану особи на період часу, що цікавить слідство та суд.

Результати дослідження розраховані на судових психіатрів, судових психологів, загальних психіатрів, юристів.

Результати дослідження впроваджено у роботу відділу СПЕ Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології, Київського міського центру СПЕ, Донецького обласного центру СПЕ. Результати дисертаційного дослідження впроваджено у педагогічний процес: кафедри дитячої, соціальної та судової психіатрії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (передатестаційний цикл за спеціальністю “судово-психіатрична експертиза”); кафедри криміналістики Державного національного університету ім. Т.Г. Шевченко (цикл “судово-психіатрична експертиза”).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно виконано аналітичний огляд літературних наукових джерел відповідно до теми роботи та статей і положень цивільного законодавства України. Самостійно проведено теоретичне дослідження понять “дієздатність”, “недієздатність”, “обмежена дієздатність” і запропоновано їх дефініції. Дисертантом розроблено інструментарій дослідження (карти обстеження випадку посмертної та очної СПЕ у цивільному процесі), здійснено відбір та проведено дослідження 269 випадків посмертної та очної СПЕ у цивільному процесі, сформовано базу отриманих даних, виконано їх статистичну обробку, аналіз та інтерпретацію. Автором у якості безпосереднього виконавця (доповідача, члена експертної комісії) проведено 103 посмертних та очних судово-психіатричних експертиз у цивільному процесі з апробацією при цьому нових методик експертної оцінки об'єктів експертизи та нового метода експертного дослідження. Дисертантом особисто розроблено основні теоретичні та практичні положення роботи, сформульовано висновки, практичні рекомендації та пропозиції.

Основні положення роботи повною мірою відображені у 36 публікаціях. Особистий внесок здобувача до публікацій в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, які написані у співавторстві з В.Б. Первомайським, полягав у наступному: у роботах № № 3, 4, 14 зі списку праць, наведених наприкінці автореферату, автором самостійно поставлено мету й завдання дослідження, проведено теоретичний аналіз суттєвих характеристик понять „дієздатність”, „недієздатність”, „обмежена дієздатність”, обґрунтовані пропозиції щодо необхідних змін у статтях цивільного законодавства України; у роботі № 15, автором проаналізовано існуючи підходи щодо можливостей використання деяких статей цивільного законодавства для експертної оцінки психічного стану особи в межах проблеми обмеженої дієздатності, окреслено вплив різних чинників (клініко-психопатологічних, психологічних, ситуаційних, тощо) на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними на період правочину; у роботах № № 18, 21 автором поставлено мету й завдання дослідження, проведено обстеження випадків посмертної та очної СПЕ, узагальнення результатів та пропозиції щодо сучасних методичних підходів, які повинні використовуватися при експертній оцінці об'єктів експертизи, обґрунтуванні експертних висновків.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати роботи доповідалися й обговорювалися на: науково-практичній конференції “Актуальні проблеми судової психіатрії та криміналістики” (Київ, 1993); Пленумі Правління науково-медичного товариства невропатологів, психіатрів та наркологів (Чернівці, 1993); обласній науково-практичній конференції „Казуїстика в клінічній психіатрії” (Стрелечье, 1993); другій науково-практичній конференції молодих психіатрів і психологів „Медичні, соціально-психологічні і етичні аспекти психіатрії” (Київ, 1994); міжнародній конференції “Судова і соціальна психіатрія 90-х років” (Київ-Харків-Дніпропетровськ, 1994); I Національному Конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України (Харків, 1997); II Національному Конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України „Психоневрологія ХХI століття” (Харків, 2002); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми соціальної і судової психіатрії та наркології” (Київ, 2001); міжнародній науково-практичній конференції „Біопсихосоціальна модель як нова парадигма (концептуальний напрямок) розвитку психіатрії в Україні (Сімеїз, 2002); науково-практичній нараді „Актуальні питання судової психіатрії” (Дніпропетровськ, 2004); науково-практичній конференції з міжнародною участю „Актуальні проблеми впровадження засад доказової медицини в психіатричну, наркологічну, судово-психіатричну та психотерапевтичну практику (Ялта, 2004).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано у 36 наукових працях (з них 21 - одноособових), з них - 21 стаття у спеціалізованих фахових виданнях згідно з переліком ВАК України, 2 методичні рекомендації.

Обсяг і структура дисертації. Дисертацію викладено на 389 сторінках машинопису (285 сторінок - основний текст). Робота складається зі вступу, 5 розділів (огляду літератури та 4 розділів власних досліджень), узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаних джерел (з них 260 вітчизняних і 47 зарубіжних авторів). Дисертацію проілюстровано 39 таблицями.

2. Основний зміст

Теоретичну частину роботи викладено у розділах 1, 4 дисертації. У розділі 1 проведено дослідження понять „дієздатність”, „недієздатність”, „обмежена дієздатність” у історичному аспекті і аналіз сучасних поглядів щодо цих понять та їх передумови, а саме здатності особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що є предметом оцінки при очній і посмертній СПЕ у цивільному процесі. Позначено недоліки, що потребують змін та уточнень відповідно сучасним науковим вимогам.

У розділі 4 обґрунтовано зміст та визначення понять „недієздатність”, „заповідальна дієздатність”, з використанням сучасних психіатричних термінів. Системне дослідження поняття „обмежена дієздатність” дозволило обґрунтувати необхідність поширення інституту обмеженої дієздатності окрім станів токсикоманічної залежності, на осіб з психічними розладами непсихотичного рівня. При цьому доведено, що поняття „дієздатність”, „недієздатність”, як і поняття „осудність”, „неосудність”, є взаємовиключними (контрадікторними), тобто між ними не може знаходитися якесь третє, проміжне поняття, і поняття “обмежена дієздатність входить в об'єм поняття “дієздатність”. Якщо особа страждає на тяжкий психічний розлад (психоз, порушення свідомості, виражений психічний дефект), то цей розлад, будучи позначеним медичним критерієм формули недієздатності, завжди буде виключати його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. При відсутності у особи будь-яких психічних розладів, або при їхній наявності, але в ступені, що не сягає психотичного рівня (тобто не дорівнює тяжкому психічному розладу), при якому в цілому зберігається здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, особа є дієздатною. Водночас при наявності достатньо виражених психічних розладів, що істотно впливають (впливали, або можуть вплинути) на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними при здійсненні юридичних операцій, про що повинен бути відповідний висновок судово-психіатричної експертизи, особа може бути визнана обмежено дієздатною із виключенням для неї можливості виконувати визначені правові дії і встановленням піклування. У дисертації запропоновано формулювання відповідних статей для проекту нової редакції Цивільного кодексу України. Між тим, поряд з прийнятими до уваги пропозиціями щодо застарілих термінів, змісту статей, обмеження дієздатності осіб з психічними розладами, у цивільному кодексі в редакції від 16.01.2003 р. залишається низка недоліків та протиріч, які викликають зауваження і потребують додаткових роз'яснень та уточнень, основними з них є: а) невдале формулювання медичного критерію недієздатності, з використанням розпливчастого терміну „хронічний, стійкий психічний розлад”; б) застосування між інтелектуальним та вольовим компонентами психологічного критерію поряд з союзом „та”, союза „або”, що роз'єднує ці взаємопов'язані сфери психіки; в) практична неможливість поновлення дієздатності, що була обмежена у зв'язку з невдалим формулюванням вимог для цього; г) передбаченість тільки превентивного (перспективного) обмеження дієздатності особи і не прийняття до уваги наших пропозицій щодо можливості ретроспективного обмеження дієздатності особи (при посмертній та очній СПЕ), що значно ускладнить захист прав особи з непсихотичними психічними розладами, які суттєво впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними на період правочину, що вже було здійснено, з можливістю визнання такого правочину недійсним.

На підставі аналізу у розділі 1 дисертації поняття „посмертна СПЕ”, у розділі 5 - визначено, що предметом посмертного експертного дослідження є оцінка психічного стану особи, її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на період юридично значущої дії, яка сталася у минулому. Його завданнями є: 1) діагностична кваліфікація психічного стану особи, при наявності психічних розладів - обгрунтування їх синдромальної та нозологічної належності; 2) оцінка ступеня виразковості проявів виявлених психічних порушень; 3) співвідношення виявлених психічних розладів з положеннями закону (ЦК і ЦПК України) у рамках формули діє-недієздатності, що складають її критерії; 4) вирішення питання про здатність (нездатність) особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в період часу, що цікавить суд. Специфічні особливості, що відрізняють посмертну СПЕ у цивільному процесі від інших психіатричних експертиз полягають у тому, що об'єктами цього виду експертизи є виключно матеріали справи та медична документація. Діагностична задача розв'язується експертом в умовах дефіциту інформації і не безпосередньо стосовно підекспертного, а опосередковано через оцінку інформації, яка міститься в досліджуваних об'єктах на предмет її відповідності існуючим у психіатрії діагностичним стандартам.

Практичну частину роботи викладено у розділах 3, 5. В основу цієї частини роботи покладено результати дослідження 372 випадків посмертної та очної СПЕ у цивільному процесі - вибірка по архіву Київського міського Центру СПЕ за період 1991-1997 роки, вибірка по архіву відділу СПЕ УНДІ ССПН за період 1990-2004 рр. Основна група - 183 випадки посмертної СПЕ; група порівняння - 86 випадків очної СПЕ (основною задачею якої була оцінка психічного стану особи на певний період часу у минулому, що цікавить суд); група апробовування - 103 випадки (83 - посмертної, 20 - очної) СПЕ.

Матеріалом дослідження були відповідні історії хвороби, акти посмертної та очної СПЕ та об'єкти експертизи, що використовуються при складанні експертних заключень - цивільні справи, медична документація (медичні картки стаціонарного та амбулаторного хворого, тощо). Інструментом дослідження служили спеціально розроблені карти - а) обстеження випадку посмертної СПЕ; б) обстеження випадку очної СПЕ.

При дослідженні тематичного матеріалу вивчено та проаналізовано дані щодо призначення, проведення експертизи, структури акту, оцінки об'єктів СПЕ, формулювання та обґрунтування експертних висновків - з метою розробки та запропонування нових методичних принципів проведення посмертної СПЕ у цивільному процесі. Окрім того, для виділення критеріїв експертної оцінки, були окремо досліджені нозологічні групи підекспертних, що складали структуру досліджуємої вибірки.

Методичні підходи, які було запропоновано у дисертації - експертний метод, методики оцінки об'єктів дослідження та складання акту посмертної СПЕ у цивільному процесі, розроблялися, апробувалися на 103 випадках посмертної та очної СПЕ - група апробовування, які були проведені за участю виконавця даного дослідження у відділі СПЕ УНДІ ССПН за період 1990-2004 роки.

Діагностична кваліфікація клінічних симптомокомплексів відбувалась згідно з діючою на час проведення експертизи класифікацією психічних розладів, з урахуванням традицій та уявлень вітчизняної психіатрії. Так на час до якого відноситься вибірка тематичного матеріалу діяла МКХ-9, тому й опис та аналіз психічних розладів, що були діагностовано у підекспертних проводився згідно з цією класифікацією з наступним зазначенням відповідності до діючої у теперішній час МКХ-10. Результати дослідження оброблені з використанням методів математичної статистики (критерії Стьюдента та Фішера), що дозволило встановити статистичну достовірність відмінностей порівнюваних величин.

На першому етапі цієї частини роботи, для отримання уявлень щодо загальної та нозологічної структури, динаміки СПЕ у цивільному процесі за певний період часу та у певному регіоні і для подальшого обґрунтованого відбору груп обстеження, було проведено дослідження та аналіз деяких статистичних показників щодо СПЕ у цивільному процесі за період 1991-1997 рр. у Київському міському Центрі СПЕ. Відповідно отриманим даним, експертиза загальної дієздатності, тобто здатності підекспертного усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на період експертизи та на майбутнє з вирішенням питання про необхідність встановлення опіки, становила 78,6 %, експертиза дієздатності на період юридичної дії в минулому (очна і посмертна), становила 6,8 % и 14,6 % відповідно, від загальної кількості експертиз по цивільним справам. У групі експертизи загальної дієздатності 59,2 % складали підекспертні з діагнозом „шизофренія” та „розумова відсталість”(37,5 % і 21,7 % відповідно); у групі експертизи дієздатності на період юридичної дії такі підекспертні складали лише 6,3 % - з діагнозом „шизофренія” та 1,1 % - з діагнозом „розумова відсталість” (різниця достовірна, p < 0,001). Більшість в цій групі (62,1 %) складали підекспертні з психічними розладами внаслідок судинного ураження головного мозку (в порівнянні з групою експертизи загальної дієздатності, різниця достовірна, р < 0,01).

В групах як посмертної, так і очної експертизи переважали особи жіночої статі. Так у групі посмертної СПЕ вони становили 57,4 % (105 підекспертних), а в групі очної СПЕ - 59,3 % (51 підекспертна). Більшість підекспертних обох груп складали особи віком понад 60 років (88,0 % в групі посмертної СПЕ та 72,1 % в групі очної СПЕ), які вже постійно не працювали і перебували на пенсії за віком.

Основні нозологічні групи при посмертній і очній експертизі складали підекспертні з органічним ураженням головного мозку судинного генезу (61,2 % та 63,9 %, відповідно); порівняльно велику групу створювали також підекспертні з соматогенними психічними розладами, тобто розладами внаслідок несприятливого перебігу, декомпенсації, ускладнень соматичних захворювань, при посмертній СПЕ (19,7 %, 36 спостереження), які були відсутні при очній СПЕ. Випадки з іншими психічними розладами (шизофренія, маячні психози, хронічний алкоголізм, невротичні розлади та розлади особистості, розумова відсталість, тощо) було проаналізовано в межах, які дозволяла чисельність цих спостережень.

За експертними рішеннями, в групі посмертної СПЕ переважали підекспертні, що були визнані недієздатними (53,5 %), в групі очної СПЕ такі підекспертні становили 41,8 %. Підекспертні, що були визнані дієздатними, в групі посмертної СПЕ становили 41,0 %, в групі очної СПЕ - 57,0 %. Експертні питання не були вирішені в групі посмертної СПЕ у 10 випадках (5,5 %), в групі очної СПЕ у одному випадку (1,2 %).

В групі апробовування основні соціально-демографічні та клінічні характеристики не відрізнялися від груп досліджуємого тематичного матеріалу, лише показник повторності експертизи перевищував аналогічні показники у групах тематичного матеріалу (у порівнянні 79,5 % і 38,2 % відповідно при посмертній СПЕ та 60,0 % і 11,7 % відповідно при очній СПЕ - різниця достовірна, р < 0,001, р < 0,05), що свідчить про складність та відповідальність експертиз, які надходили у відділ СПЕ УНДІ ССПН.

Дослідження тематичного матеріалу висвітлило недоліки та труднощі стосовно усіх складових посмертного експертного дослідження, а саме його призначення, виконання, складання акту експертизи, обґрунтування висновків.

Для замовника СПЕ (тобто судів) воно продемонструвало необізнаність та недостатню інформованість судів у питаннях щодо мотивування призначення експертизи, формулювання питань для експертів, використання можливостей для отримання роз'яснень щодо експертних висновків; відсутність відомостей та знань щодо оцінки отриманого акту експертизи і як слідство цього, призначення повторних СПЕ у випадках, коли не були використані інші можливості, що передбачені чинним законодавством. Так при призначенні посмертної СПЕ (первинної і повторної) аргументоване мотивування мало місце лише у 23,0 % випадків; питання до експертів у 47,5 % формулювались судом недостатньо обгрунтовано, а у 6,0 % - взагалі немотивовано; у 65,8 % випадків призначення повторної експертизи були підстави для проведення додаткової експертизи або ж для виклику експертів у зал судового засідання, отримання їх пояснень, з подальшою судовою оцінкою не кількості наданих експертних заключень, а їх якості та відповідності вимогам закону.

Стосовно самого експертного заключення дослідження виявило низку методичних недоліків щодо складання акту експертизи, аналізу об'єктів СПЕ, обґрунтованості експертних висновків. Так, невідповідність форми та структури, змісту актів експертизи вимогам чинного законодавства, науковим пропозиціям та методичним рекомендаціям спостерігалася у 84,7 % посмертних та у 86,0 % очних СПЕ. Дослідження продемонструвало неспроможність та необізнаність експертів проаналізувати суперечливі дані щодо психічного стану підекспертного, усунути протиріччя, мотивувати своє рішення. Так, лише у 5,5 % випадків посмертної та 3,5 % випадків очної СПЕ суперечливі дані були проаналізовані у повному обсязі.

Типовими недоліками при аналізі об'єктів експертизи (медичної документації і свідчень свідків) були:

а) медична документація - 1) щодо формальної сторони дослідження - відсутність ідентифікації опису та окремого дослідження медичних документів; 2) щодо суттєвої сторони дослідження: аморфне викладення усіх даних з медичних документів, без їх розподілу на первинні та вторинні та без відповідних посилань щодо походження цих даних; підміна опису психічних розладів, що мали місце у підекспертного приведенням лише діагнозів (нозологічних, синдромологічних); вибіркове цитування даних з медичної документації; ігнорування таких даних (усіх чи деяких);

б) свідчення свідків: повне ігнорування свідчень; наведення лише тих з них, які підтверджують діагноз та експертні висновки; піддавання свідчень власній інтерпретації з викривленням їх змісту порівняно з наявними в матеріалах справи; вказування на хибність і невірогідність тих свідчень, які „не вписуються” у висновки експертів; їх “узагальнення”, коли в одну групу потрапляють різні за змістом, включаючи суперечливі свідчення.

Недостатня обґрунтованість та необґрунтованість експертних висновків відзначалась при посмертній СПЕ відповідно у 66,7 % та у 8,2 % спостережень, при очній СПЕ - у 62,8 % та у 7,0 % спостережень.

Недостатня обґрунтованість полягала у: 1) відсутності узагаль-нення, співставлення, порівняння та аналізу даних, що підмінялося викладанням досліджувальної частини у скороченому вигляді; 2) використовуванні у якості доказів не лише фактичних даних, що наведені, а і уявлень експерта щодо можливих клінічних проявів та динаміки психічного розладу; 3) відсутності обговорення, аналізу та усунення суперечливих даних щодо психічного стану підекспертного, що наведені у досліджувальній частині акту; 4) недоведеності ступеня виразковості психічних розладів, як таких, що позбавляли усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; 5) формулюванні висновків на недостатній кількості даних (з порушенням принципу повноти дослідження) при відсутності заходів щодо їх отримання.

Необґрунтованість та невірна обґрунтованість полягали у: 1) відсутності обґрунтування взагалі, з наведенням тільки діагностичних та експертних висновків; 2) прийнятті до уваги свідчень тільки однієї сторони, з ігноруванням протилежних; 3) наведенні у заключенні даних, що відсутні у досліджувальній частині, або не співпадають з такими і вони покладені в основу експертного рішення; 4) невідповідності висновків фактичним даним, що наведені у досліджувальній частині акту; 5) трактуванні даних, однозначному та безпідставному, як таких, що свідчать тільки про хворобливий психічний стан (наприклад, суперечливі взаємовідносини, реальний побутовий конфлікт трактується як марення); 6) підміні обґрунтування припущеннями експертів, інколи взагалі безпідставними, з приводу можливого перебігу психічного розладу.

Аналіз випадків, де експерти відмовилися від вирішення експертних питань продемонстрував, що відмова від вирішення експертних питань в першу чергу була пов'язана з труднощами в оцінці суперечливих даних і невмінням, відсутністю відповідних методичних навичок щодо усунення протиріч.

Порівняння статистичних показників у групах посмертної та очної СПЕ щодо призначення, виконання експертизи, мотивування експертного рішення та обґрунтування висновків не виявило достовірних розбіжностей, що свідчить про типовість виявлених недоліків, які притаманні СПЕ у цивільному процесі взагалі.

Узагальнення результатів аналізу клінічних випадків СПЕ засвідчило, що як при посмертній, так і при очній СПЕ нозологічний діагноз сам по собі не мав безперечного та визначального значення при експертній оцінці психічного стану особи на певний період часу у минулому. Експертам потрібно було, незважаючи на діагнози, що були встановлені до події угоди, або після неї, спочатку сформулювати синдромологічну оцінку психічного стану особи на певний період часу на підставі наданих на експертизу об'єктів дослідження, а потім оцінити ступінь виразковості психічних порушень, що мали місце у підекспертного, тобто його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Серед синдромів, що було діагностовано в найбільш поширених нозологічних групах тематичного матеріалу певні утруднення викликали:

а) для підекспертних з органічним ураженням головного мозку судинного генезу - необхідність диференційно-діагностичного розмежування психоорганічного синдрому, а точніше, згідно з діагностичними висновками актів СПЕ, “вираженого інтелектуально-мнестичного зниження” в межах цього синдрому та синдрому недоумства;

б) для підекспертних з соматогенними психічними розладами, серед яких переважну більшість складали випадки злоякісних онкологічних захворювань у їх термінальній стадії - необхідність диференційно-діагностичного розмежування астенічного синдрому (згідно з терміном, що використовується в експертній практиці, так званої “вираженої” чи “глибокої” астенії) та синдрому порушеної свідомості, а саме синдрому оглушення.

Типовими помилками при діагностичній і відповідно подальшій експертній оцінці психічного стану підекспертного з органічним ураженням головного мозку судинного генезу було ототожнювання психоорганічного синдрому з синдромом недоумства та рішення про нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на основі кількісної сукупності ознак щодо зниження пам'яті, змін інтелекту тощо, які в цілому не перешкоджали її індивідуальному повсякденному функціонуванню, самообслуговуванню, вирішенню певних соціальних задач (наприклад, отриманню пенсії, здійсненню комунальних виплат), а також при відсутності фактів щодо особливостей поведінки і висловлювань цієї особи, які б свідчили про порушення розуміння нею того, що відбувається у навколишньому з некритичною оцінкою себе, свого стану, оточуючого, своїх намірів та вчинків.

Типовими помилками при діагностичній та експертній оцінці психічних розладів внаслідок несприятливого перебігу соматичних захворювань були:

по-перше, визнання особи нездатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на підставі діагностування у неї “вираженої астенії”, тобто соматогенного астенічного синдрому вираженого ступеню і, таким чином, ототожнювання цього синдрому з психічним розладом психотичного рівня;

по-друге, ґрунтування експертних висновків не на фактичних даних та у відповідності з діючими клінічними стандартами щодо психічного стану, у тому числі і стану свідомості у особи, а на припущеннях щодо можливого (імовірного) розладу свідомості при наявності тяжкого соматичного стану;

по-третє, діагностування “вираженої” астенії при наявності ознак синдрому порушеної свідомості, тобто при наявності не поглиблення астенічного синдрому зі зміною його кількісних характеристик, а появі іншого психопатологічного симптомо-комплексу, що виключає здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Проведене дослідження засвідчило: а) орієнтованість актів СПЕ на методичні рекомендації від 1973 р. та на парадигму психіатрії, що не базується на принципах доказовості та обґрунтованості; б) наявність недоліків у більшості актів експертизи, що пов'язані з необізнаністю та некомпетентністю експертів (тобто мають суб'єктивний характер) і які можуть бути підставою для призначення повторної СПЕ, подовження терміну розглядання судової справи, трати державних коштів і неможливості прийняття остаточного судового рішення; в) недосконалість існуючих методичних підходів, що визначає появу діагностичних та експертних помилок, недоліків і труднощів при проведенні посмертної СПЕ.

Зазначене вище спонукало на пошук нового шляху щодо удосконалення проведення судово-психіатричної експертизи, з її наближенням до надбань сучасної експертології, зрозумілою формальною та змістовною побудовою експертного заключення, наявністю відповідних методик дослідження об'єктів експертизи. Для цього було розроблено, апробовано при проведенні посмертних та очних СПЕ у цивільному процесі, доведено у наукових роботах: а) новий метод дослідження - експертний метод, який повинен використовуватися при посмертній СПЕ, а також при інших СПЕ у цивільному та кримінальному процесах, де одним із завдань є ретроспективна оцінка психічного стану особи; б) методики оцінки об'єктів експертизи при посмертній СПЕ у цивільному процесі; в) методика складання самого акту посмертної СПЕ у цивільному процесі.

Експертний метод включає три складові частини: а) судово-експертну ідентифікацію, яка передбачає встановлення кваліфікуючих ознак об'єктів експертизи, для забезпечення їх незмінності протягом проведення як первинної, так і повторної експертиз; б) судово-експертну діагностику, яка в умовах посмертної експертизи за своїм змістом є встановленням відповідності фактичних даних, що містяться в досліджуємих об'єктах експертизи, діагностичному стандарту, чинному на момент вчинення юридично значущої дії; в) ситуаційний аналіз, що передбачає оцінку різних аспектів, відмінностей, що характеризують подію правочину.

Експертний метод базується на послідовному дотриманні принципів презумпції, узгодженості даних і обґрунтованості висновків, розроблених у вітчизняній судовій психіатрії в останні десятиріччя.

Принцип презумпції (презумпція - припущення, що базується на імовірності; в свою чергу імовірність є мірою об'єктивної можливості появи випадкової події) має два правила. Перше правило принципу презумпції - презюмоване положення є істиним доки не доведено зворотне. У межах цього правила ключовим є поняття презумпції психічного здоров'я, згідно з яким - особа вважається психічно здоровою і здатною усвідомлювати свої дії та керувати ними доки зворотне не буде доведено у порядку, що визначений чинним законодавством. Так особа, що досягла повноліття, тобто віку психічної зрілості апріорі вважається психічно здоровою і здатною до свідомих дій і відповідальності за них, тобто, дієздатною. Таким чином, початково психічне здоров'я особи не підлягає доведенню. Доводити необхідно наявність хворобливого психічного розладу і певний стан здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, що змінена (і наскільки суттєво), наявним психічним розладом.

При встановленому (анамнестичному, клінічному) факті психічного розладу і відсутності даних про такий на період часу, що цікавить суд або слідство, діагностичний висновок про психічне здоров'я та експертний висновок про здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними, потребує обґрунтування і доведення у співставленні і з урахуванням даних про психічні розлади, що були наявні в анамнезі. Тобто у такому випадку презюмованим буде факт наявності психічного розладу, і він повинен залишатися істиним доки зворотне не буде доведено згідно з клініко-діагностичними стандартами та інструктивно-методичними вимогами.

Друге правило принципу презумпції - сумніви, які неможливо усунути, тлумачаться на користь стану який є більш ймовірним або вірогідним. Так, більш імовірним є менш тяжкий психічний розлад і наявність окремих неспецифічних психопатологічних симптомів, які можуть бути присутніми і при більш тяжкому розладі (при ураженні більш глибокого регістру психіки) не можуть однозначно бути доказом і підставою для констатації цього більш тяжкого розладу.

Принцип узгодженості даних, полягає у тому, що висновки експерта будуються на: а) даних, здобутих при дослідженні максимально можливої кількості об'єктів експертизи (тобто на максимально можливій кількості фактичних даних про психічний стан підекспертного, що потребує оцінки); б) даних, які узгоджуються між собою і діагностичним стандартом. Оскільки діагностичний стандарт з часом змінюється слід виходити із стандарту, що діяв на час вчинення юридично значущої дії.

Принцип узгодженості даних дозволяє з одного боку усунути протиріччя, що є у різних об'єктах експертизи, які досліджуються, а з другого виділити (відзначити) суттєві ознаки з різних об'єктів експертизи, і після їх узагальнення та співставлення з діагностичним стандартом, отримати вірогідний висновок.

Принцип обґрунтованості висновків має відношення до мотивувальної частини та висновків і відображає перебіг думки експерта при обґрунтуванні діагностичного та експертного рішення, висновків. Він є динамічною характеристикою процесу експертного дослідження і висвітлює декілька його аспектів. По-перше, це відповідність логічним прийомам формування поняття (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення). Тобто, як експертний висновок формується на основі узагальнення суттєвих характеристик досліджуємого психічного стану. По-друге, відповідність вимогам теорії аргументації, а саме структурі доказу з його складовими: теза, аргументи, демонстрація. При цьому тезою є експертний висновок, відповідність якого істині експерт має показати і довести; аргументами є факти про психічний стан, які він здобув в процесі експертизи, досліджуючи об'єкти експертизи, а демонстрацією є систематизація отриманих фактів, їх аналіз, співставлення, з усуненням протиріч, обгрунтуванням проміжних та кінцевих висновків. Тобто демонстрація - це зведення здобутих фактів до певної системи.

Методики оцінки об'єктів посмертної СПЕ передбачають певний і послідовний порядок дій експерта при отриманні, дослідженні цих об'єктів, а саме медичної документації та матеріалів справи і, зокрема, свідчень свідків. Найбільш суттєвими елементами пропонуємих методик є: а) ідентифікація (встановлення ознак) документу, що надано; б) забезпечення повноти експертного дослідження; в) вивчення та аналіз усіх фактичних даних щодо психічного стану особи з наданням переваги при цьому не нозологічним, феноменологічним, синдромологічним узагальнен-ням, а опису психічних розладів, що мали місце; г) подолання труднощів, що є основною причиною відмови від вирішення експертних питань ( насамперед це стосується оцінки суперечливих, взаємовиключних даних щодо психічного стану особи), з використанням способів щодо усунення протиріч; д) зрозуміле для суду мотивування та доведення діагностичних та експертних висновків.