Психологічні чинники подолання дисгармонійного розвитку характеру молодшого школяра

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І.Мечникова

УДК 371.044.2 + 371.398

Психологічні чинники подолання дисгармонійного розвитку характеру молодшого школяра

19.00.07 - педагогічна і вікова психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Ерастова Лариса Євгенівна

Одеса 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі суспільних наук Одеського ордена Леніна інституту Сухопутних військ, Міністерство оборони України.

Науковий керівник - кандидат психологічних наук, доцент Троц Анатолій Степанович Одеський ордена Леніна інститут Сухопутних військ, начальник

Офіційні опоненти

доктор психологічних наук, професор Вісковатова Тетяна Павлівна Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, професор кафедри клінічної психології

кандидат психологічних наук, доцент Меліхова Ірина Олексіївна Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К. Д. Ушинського, доцент кафедри теорії та методики практичної психології

Провідна установа - Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, м. Київ

Захист відбудеться 22 січня 2005 р. о 10.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.07 в Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Дворянська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий 20 грудня 2004 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Коробіцина М. Б.

соціальна дезадаптація дисгармонійний психокорекційний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Прогресивний розвиток України можливий лише за умови психічного та фізичного здоров'я її громадян. Тому особливого значення набуває вирішення проблем гармонійного розвитку молодого покоління. Виявлення основних причин дисгармонійного розвитку вже в молодшому шкільному віці і розвиток системи сприяння становленню цільного характеру особистості набуває вагомого значення. Це можливо реалізувати тільки в ситуації здійснення індивідуального підходу до кожної дитини як із боку викладачів, так і батьків, який необхідно засновувати на всебічному знанні особливостей особистості, і в першу чергу - особистісних її характеристик.

У психолого-педагогічній літературі неодноразово підкреслювалася роль сім'ї у формуванні особистості дитини, акцентувалась увага на тому, що сім'я є головною умовою її соціалізації. Але багато батьків не справляються з виконанням виховної функції, не спроможні виховати гармонічну та впевнену в собі особистість. Відродження традиційного укладу сім'ї, розвиток психологічної культури її членів дозволяє суспільству сприяти становленню здорової особистості.

Психолого-педагогічним аспектам роботи з дітьми молодшого шкільного віку приділяється значна увага (І. А. Василенко, О. М. Мильникова, О. Я. Митник, Є. Б. Насонова та ін.). На сторінках сучасної наукової літератури, присвяченої питанням виховання молодшого школяра, розкриваються психологічні аспекти роботи з дітьми з відхиленнями в поведінці - за наявності шкільної дезадаптації в учнів молодшого шкільного віку (Л. В. Дзюбко, Л. П. Пономаренко), подається характеристика дітей із соціальною та педагогічною занедбаністю (Р. В. Овчарова), показуються причини і форми проявлення соціальної дезадаптації (Н. Ю. Максимова, К. Л. Мілютіна), описуються характерологічні особливості молодших школярів із невротичним складом (О. І. Захаров, Х. Р. Копистянська).

У літературі пропонується досить велика кількість різних корекційних програм, розроблених для дітей і підлітків із певними порушеннями (І. В. Вачков, М. Ф. Віглсуорт, Т. П. Вісковатова, Ю. В. Касаткіна, Н. В. Клюєва, Н. Ю. Максимова, К. Л. Мілютіна, Л. П. Пономаренко та ін.). Однак не всебічно розглянуто питання про систему комплексних корекційних занять з дітьми молодшого шкільного віку в умовах постійної роботи з їхніми батьками, але тільки одночасна робота в цих напрямках дає психокорекційний ефект. Недостатньо всебічно розглянуте питання про створення таких психолого-педагогічних умов, які б дозволили змінити ставлення дитини до психотравмуючих факторів у сім'ї та школі.

Спеціальних досліджень, спрямованих на вивчення ролі психолога у взаємодії сім'ї, школи і психоневрологічного диспансеру в подоланні дисгармонійного розвитку особистості молодшого школяра, не проводилося.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідницької роботи виконана відповідно до НДР “Патріот України” (номер держреєстрації 0102U03701), яка затверджена у грудні 2003 р.

Мета дослідження полягає у визначенні психологічних особливостей різних типів акцентуацій характеру молодших школярів і психолого-педагогічних умов, що сприяють соціальній дезадаптації і дисгармонійному розвитку особистості молодшого школяра.

Мета дослідження визначила такі задачі:

1) здійснити аналіз психолого-педагогічних аспектів проблеми розвитку особистості дитини у молодшому шкільному віці в нормі і визначити ступінь розробленості проблеми подолання розвитку характеру молодшого школяра по дисгармонійному варіанту;

2) експериментально досліджувати взаємозв'язок умов виховання у сім'ї і варіантів характерологічного розвитку молодших школярів, визначити психологічні особливості різних типів акцентуацій характеру молодших школярів;

3) провести аналіз існуючих методів психокорекційної роботи з молодшими школярами;

4) розробити варіант групової психокорекційної роботи з дітьми, що поєднується з роз'яснювально-навчальною допомогою батькам і педагогам.

Об'єктом дослідження - взаємодія молодшого школяра в системі “батьки - діти - психолог” у нормі і патології.

Предметом дослідження є характерологічні особливості молодших школярів при дисгармонійному розвитку в системі “сім'я - школа - ПНД” (ПНД - психоневрологічний диспансер).

Гіпотеза дослідження: при створенні певних психолого-педагогічних умов у системі взаємодії “сім'я - школа - ПНД” можна запобігти ризику виникнення та зменшити прояв дисгармонійних варіантів розвитку характеру.

Методологічною і теоретичною основою дослідження стали: система пояснювальних принципів психологічних теорій особистості (Б. Г. Ананьєв, П. К. Анохін, М. О. Бернштейн, П. Я. Гальперін, Г. С. Костюк, С. Л. Рубінштейн); концепція навчання дітей молодшого шкільного віку В. В. Давидова; положення Л. І. Божович про “внутрішню позицію” дитини, що формується у складній динаміці взаємодії діяльності і міжособистісного спілкування; концепція про порушення особистісного розвитку О. Є. Лічко, В. В. Ковальова; особистісно-орієнтований підхід до розвитку молодшого школяра (І. Д. Бех); теоретичні основи психокорекційних аспектів роботи з дітьми, розроблені П. В. Лушиним і О. Ф. Бондаренко, факторна модель структури особистості (Р. Кеттелла); принципи роботи з дітьми, що мають відхилення в психічному розвитку, Т. П. Вісковатової.

Методи дослідження: аналіз і узагальнення наукової літератури, психолого-педагогічний експеримент, бесіда, спостереження, психодіагностичні методики - тест Р. Кеттелла, опитувальник Г. Айзенка, адаптовані для дітей молодшого шкільного віку, проективна методика М. Люшера, тест-опитувальник батьківського ставлення В. В. Століна, проективна методика “Кінетичний малюнок сім'ї” Р. Ф. Беляускайте, методика Г. Шмішека, статистичні методи (кореляційний аналіз), якісні методи.

Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Одеського обласного психоневрологічного диспансеру і в школах І - ІІІ ступенів. Всього різними видами діяльності було охоплено 300 молодших школярів, 300 батьків і родичів, 20 вчителів і 5 лікарів, співробітників ООПНД.

Теоретичне значення роботи полягає в розробленні комплексного підходу до проблеми корекції поведінки з відхиленнями в системі “сім'я - школа - ПНД”.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у тому, що вперше проведено порівняльний аналіз особистісних особливостей молодших школярів у “нормі” і “патології”; виявлено канали зворотного зв'язку: “психолог - дитина - сім`я” у взаємодії соціальної системи: “психоневрологічний диспансер - сім`я - школа”; уточнено визначення типів розвитку характеру і встановленні взаємозв'язку між особистісними особливостями дитини і відповідними умовами виховання в сім`ї; створено та апробовано системи занять, спрямованих на підвищення рівня саморозуміння і самосприймання молодших школярів, підкреслено необхідність комплексного підходу до корекції дітей с дисгармонізацією особистості (психокорекційна робота з молодшими школярами проводиться в системі “сім`я - школа - психолог”); отримало подальшого розвитку уявлення про роль сім`ї у формуванні характеру дитини молодшого шкільного віку.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробленні та експериментальній перевірці корекційно-профілактичної методики роботи з дітьми молодшого шкільного віку (тренінгу), у визначенні рекомендацій учителям щодо форм роботи з дітьми, які мають дисгармонійний розвиток, та батькам. Висновки свідчать про необхідність урахування як особливостей характеру молодших школярів, так і особливостей психолого-педагогічних умов виховання в сім'ї і школі. Практичні результати дослідження дозволяють доповнити та уточнити програми консультативно-корекційної роботи практичних психологів та соціальних педагогів.

Особистий внесок здобувача. Подані в роботі матеріали є самостійною роботою автора і результатом багаторічної практичної роботи на посаді психолога психоневрологічного диспансеру, самостійним внеском у розробку наукової задачі, яка досліджується в даній роботі.

Апробація результатів дослідження дисертації здійснювалася шляхом їх опублікування й обговорення на наукових і науково-методичних конференціях: Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ, 2002), на конференції в Одеському ордена Леніна інституті Сухопутних військ (Одеса, 2003). Результати дослідження впроваджені в Одеському психоневрологічному диспансері (дитяче відділення) та середній школі м. Одеси № 46.

За темою дослідження опубліковано всього 5 статей, з них 4 статті у провідних наукових фахових журналах, 1 стаття надрукована у збірнику матеріалів.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох основних розділів, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації складає 252 сторінки. Ілюстративний матеріал поданий у 24 таблицях, 15 рисунках, 6 гістограмах. Список використаної літератури містить 278 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу і задачі, розкрито методологічну і теоретичну основи дослідження, методи, показано наукову новизну, обговорено практичне значення роботи, наведено дані про апробацію дисертації і впровадження її результатів у процес роботи з дітьми у школі і психоневрологічному диспансері.

У першому розділі “Аналіз психолого-педагогічної проблеми досягнення гармонійного психічного розвитку молодших школярів” розкриваються теоретичні основи проблеми дослідження, розглядаються існуючі підходи до розуміння особистості і рушійних сил її розвитку, підкреслюється роль сім'ї у формуванні і розвитку особистості молодшого школяра. Актуалізується особистісно-орієнтований підхід до виховання дітей. Показано необхідність спеціальних зусиль суспільства щодо профілактики порушень характеру молодших школярів.

При розгляді різних теоретичних підходів до розуміння розвитку особистості було проаналізовано сучасні психологічні уявлення про особистість дитини, проведено аналіз факторів розвитку і причин дисгармонійних варіантів розвитку особистості молодшого школяра. Проблема розвитку особистості широко досліджується вченими різних наукових напрямків (Л. С. Виготський, В. В. Зеньковський, Л. Кольберг, О. М. Леонтьєв, А. Маслоу, Ж. Піаже, К. Д. Ушинський, З. Фрейд та ін.). Г. С. Костюк, І. Д. Бех розглядають особистість як суб'єкта власної психіки з ним для нього ставленням до себе і навколишнього світу.

При розгляді вікових періодизацій особлива увага приділяється молодшому шкільному віку як особливому етапові розвитку особистості. Окремі психологічні аспекти особливостей розвитку особистості молодшого школяра показано в працях Л. І. Божович, Л. С. Виготського, П. Б. Ганушкіна, Р. Кемпбелла, Л. Кольберга, В. К. Котирло, М. І. Лісіної, Ж. Піаже, Д. Б. Ельконіна та ін. Початок шкільного життя збігається з початком диференціації внутрішньої і зовнішньої сторін особистості дитини, вона відчуває себе соціальним суб'єктом і має позицію школяра (Л. І. Божович). Розвиток внутрішнього плану дій, рефлексії, довільності у дітей молодшого шкільного віку розглядаються як новоутворення в рамках навчальної діяльності, що є провідним у даному віці (О. М. Леонтьєв). Велике значення приділяється спілкуванню дітей з дорослими й однолітками, тому що саме у сфері спілкування відбувається становлення особистості - формується її ставлення до себе. У молодшому шкільному віці дитина характеризується позаситуативно-особистісною формою спілкування (М.І. Лісіна).

Процес формування характеру в молодшому шкільному віці є ще не завершеним, тому в аналізі літератури подано дослідження окремих якостей, а не цілісні типології. Аналіз вивчення проблеми розвитку особистості молодшого школяра показав, що найбільш розробленими напрямками вивчення дітей молодшого шкільного віку є дослідження вивчення мотиваційної сфери (Л.І. Божович, І.В. Боятізова), моральних аспектів поведінки (І.Д. Бех, Л. Кольберг), самооцінки і самосвідомості (К. Блага, А.І. Ліпкіна, М. Шебек), особливостей спілкування і труднощів, що зумовлюють порушення спілкування (І.Д. Бех, Л.Н. Галігузова, М.І. Лісіна, О.Я. Митник, А.А. Рояк), особливостей емоційності при нормальному і патологічному варіантах розвитку особистості (О.І. Захаров). Отримані результати широко використовуються для розроблення різних корекційних і тренінгових занять, використовуються з метою підвищення ефективності навчання. У той же час, фахівці приділяють недостатню увагу формуванню характеру молодших школярів, не всебічно простежується взаємозв'язок між характерологічними особливостями дитини молодшого шкільного віку і умовами виховання дитини у сім'ї та школі.

У молодшому шкільному віці починає формуватися або вже закріплюється ряд дисгармонійних варіантів формування особистості, до яких Н. Ю. Максимова відносить психопатії і невротичний розвиток особистості. Термін “дисгармонійний розвиток характеру” вказує на недостатність розвитку емоційно-вольової і мотиваційної сфер (Л.І. Божович, Н.Ю. Максимова) і означає патологічний розвиток особистості, часто під впливом психогеній (А.Ю. Олександровський, А.А. Олександров, Ю.Ф. Антропов, О.І. Захаров, Ю.С. Шевченко та ін.). Дисгармонійний розвиток характеру особистості можна розглядати як процес руху до порушень та як результат, пов'язаний із відсутністю врахування психологічного і психофізіологічного стану, мотиваційної сторони поведінки дітей, вікових та особистісних особливостей дітей батьками, тривалими несприятливими впливами з боку вчителів, з іншого боку, з біологічними факторами (А.А. Беседін, Л.І. Божович, О.Є. Лічко та ін.). Дисгармонійний розвиток особистості зумовлює наявність постійного напруження, погіршення соціальної адаптації дитини (Т.П. Вісковатова, Л.В. Дзюбко, І. В. Жданова, Х.Р. Копистянська та ін.).

У нашій роботі можна відмітити класифікацію типів психопатій у дитячому і підлітковому віці, яка належить Г.Є. Сухаревій. Вона розвиває систематику П.Б. Ганушкіна і виділяє наступні типи психопатій, які розвиваються в дошкільному віці - шизоїд ний, істероїдний, у молодшому шкільному віці - нестійкий, психастенічний, гіпертимний; епілептоїдний тип згадується як рідкий тип.

На межі між нормою і патологією перебувають акцентуації характеру (П.Б. Ганушкін, О.Є. Лічко). Акцентуації характеру в молодшому шкільному віці проявляються у певних тенденціях поведінки, які до підліткового віку загострюються і на їхній базі може формуватися ряд порушень - гострі афективні реакції, реактивні психози, неврози. Наявність особливих рис особистості у невротиків підкреслюють В.М. Мясищев, Г.Є. Сухарева, H. Binder, G. Hisser. Невротичному розвитку особистості сприяють певні акцентуації та паталогічні риси характеру.

Учені вказують на надзвичайно важливу роль сім'ї у формуванні особистості дитини, процесі її соціалізації. У дослідженні ми спиралися на розуміння сім'ї як малої соціальної групи, важливої форми організації особистого життя та побуту, заснованої на подружній спілці і родинних зв'язках (Н. Я. Соловйов). Сім'я виконує багато функцій, але нас, у першу чергу, цікавила здатність батьків виконувати виховну функцію.

Серед різноманітних концепцій про вплив сім'ї на особистість дитини ми виділили підхід, який орієнтується на опис конкретних особистісних якостей, які набули діти внаслідок тієї чи іншої сімейної ситуації (структури сім'ї, стилю поводження батьків та ін.) (Д. Бомрінд, А.Я. Варга, О.І. Захаров, В.Л. Леві, В.В. Юстицький та ін.). Це стало підставою для дослідження визначених внутрісімейних факторів, здатних прямо і побічно впливати на характер молодшого школяра, що формується.

Сім'я нами розглядається як джерело психічної травматизації особистості, тому вона, в першу чергу, потребує допомоги і підтримки з боку фахівців - психологів. У роботі в сім'єю варто враховувати особливості характеру самих батьків, відсутність орієнтації дорослих на вікові і особистісні особливості своєї дитини. Відносини між батьками в сім'ї найчастіше дисгармонійні, що провокує відсутність правильного ставлення до дитини - з позиції любові, прийняття. Наявність великої кількості внутришньосімейних проблем логічно призводить до необхідності тривалої консультативної роботи з усіма членами сім'ї.

У другому розділі “Особливості діагностики негативних тенденцій розвитку характеру молодших школярів в аспекті його взаємин з дорослими й однолітками в сім'ї і школі” розглядаються різні використані методи вивчення особистості молодшого шкільного віку, аналізуються і обговорюються отримані результати. У роботі було обстежено 300 дітей у віці 8 років, вони були згруповані у дві групи - експериментальну і контрольну. У кількісному відношенні ці групи однакові за чисельністю. Експериментальна і контрольна групи складаються з двох рівних вибірок - 75 дітей належать до вибірки “школа” (ці діти були обстежені безпосередньо в школі, батьки цих дітей не пред'являли великої кількості скарг щодо поведінки своїх дітей), 75 дітей належать до вибірки “ПНД”, ці діти були приведені на консультацію в дитяче відділення ПНД з причини скарг батьків на поведінку і на стан здоров'я. Усім дітям, які відвідали ПНД, були поставлені психіатричні і неврологічні діагнози. Дві вибірки були взяті з метою, по-перше, виявити сукупність характерологічних особливостей, які належать дітям кожної з цих груп, по-друге, - розглянути умови, що сприяють загостренню характерологічних рис, розвитку хворобливого стану в дітей з ПНД (при цьому, ми акцентували увагу на взаєминах у сім'ї, як особливо важливих для дітей молодшого шкільного віку), по-третє, - простежити, чи є можливість впливати психологічними способами корекції на особистісні особливості дітей цього віку з відхиленнями в поведінці, чи можливо досягти позитивних змін у процесі корекційної роботи. У контрольній групі проводилося тестування, повторне - через рік після першого обстеження. В експериментальній групі крім тестування було проведено психолого-педагогічний експеримент.

Експериментальна частина містила три етапи: установочно-діагностичний, власне корекційний, контрольний, на якому отримані дані закріплювалися. У ході установочно-діагностичного етапу різними психологічними методами проводилася оцінка особистісних особливостей молодших школярів, вивчалися особливості внутрісімейних відносин, розглядалися скарги батьків і педагогів (вибірка “школа”). На цьому етапі окреслювалося коло проблем дітей, що вимагали вирішення не тільки за допомогою медикаментозного лікування (вибірка “ПНД”), але, у першу чергу, за допомогою психокорекційної роботи. За результатами попереднього тестування дітей по опитувальнику Г. Шмішека, було виділено шість тенденцій до формування певних типів акцентуації характеру в молодшому шкільному віці. Вони зустрічаються найбільш часто. Характерологічні особливості дітей цих типів і стали предметом дослідження нашої роботи.

Дослідження особливостей особистості дитини здійснювалося за допомогою основних і додаткових методів діагностики. Запропонована нами комплексна діагностична методика може бути умовно поділена на два блоки - “дитячий”(спрямований на роботу з дітьми) і “дорослий”. У “дитячий” увійшли спостереження, а також психодіагностичні методики: дитячий варіант 16-факторного тесту Р. Кеттелла, дитячий опитувальник Г. Айзенка, методика М. Люшера, а також проективний тест “Кінетичний малюнок сім'ї” Р. Ф. Беляускайте. У “батьківський блок” увійшли - тест - опитувальник батьківського ставлення А.Я. Варги і В. В. Століна, спостереження і бесіда, у ході якої з'ясовувалися особливості дитини, обговорювалися отримані результати. Відомості, виявлені за допомогою тесту Р. Кеттелла були доповнені аналізом внутрішніх станів і причин тої чи іншої поведінки дитини (методика М. Люшера). Використовувався опитувальник Г. Айзенка для визначення типу темпераменту, досліджувався взаємозв'язок між типом темпераменту і проявами агресивності. У результаті отриманих за тестом Г. Шмишека даних було виділено шість типів акцентуацій характеру і виявлено, що для кожного типу своя сукупність факторів по тесту Р. Кеттелла є найбільш характерною.

Таблиця 1 Типологічні особливості дітей виділених типів

Примітка: фактор A - “комунікабельність”, С - “упевненість”, D - “збудливість”, E - “домінантність”, H - “соціальна сміливість”, F - “схильність до ризику”, G - “нормативність”, I - “чутливість”, O -“тривожність”, Q3 - “самоконтроль”, Q4 - “напруженість”. Бали приведені по тесту Р. Кеттелла.

За результатами дослідження підтверджено наше припущення про наявність кількісних і якісних розходжень між двома вибірками. У вибірці “ПНД” переважають діти чутливого, нестійкого і демонстративного типів. У дітей із вибірки “ПНД” виявлено ряд наступних характерологічних особливостей: у них нижчі показники за фактором “упевненість”, “схильність до ризику” і вище за факторами “чутливість”, “тривожність”, “нормативність”, “самоконтроль”.

Виявлено, що діти, які належать до гіпертимного, чутливого, нестійкого, демонстративного типів частіше, ніж представники інших типів, схильні до дисгармонійного варіанту розвитку характеру, виникнення шкільної і соціальної дезадаптації. Вони частіше попадають до “групи ризику” у плані виникнення відхилень у поведінці, порушень в емоційно-вольовій сфері, утруднень у спілкуванні. У дітей нестійкого типу часто виникають проблеми у процесі навчання. Причини і зовнішні прояви порушень у дітей різних типів відрізняються. Особливо це стосується дітей з найбільш вираженими результатами. Такі особистісні особливості дітей гіпертимного типу, як висока соціальна сміливість і схильність до ризику у поєднанні з імпульсивністю, непослідовністю і неорганізованістю, прагненням домінувати без врахування інтересів інших людей, наполегливе досягнення своїх цілей без урахування об'єктивних умов, є якостями, які за певних умов можуть сприяти виникненню дисгармонізації характеру та соціальної дезадаптації. Недостатність розвитку навичок продуктивного спілкування з однолітками, тривожність, надзвичайна активність і нереалізована потреба домінування у поєднанні із самовпевненістю, високою схильністю до ризику, імпульсивністю є передумовами для виникнення дисгармонізації характеру та соціальної дезадаптації в дітей нестійкого типу. До числа особливостей, що сприяють виникненню дисгармонізації характеру та соціальної дезадаптації у дітей демонстративного типу, у першу чергу, належать підвищена недиференційована товариськість, схильність до домінування, але в прихованій формі, постійна потреба у підбадьоренні, висока залежність від підтримання значимих людей, високий рівень емоційної лабільності, тривожності. Дітям чутливого типу властиві такі якості, як низький рівень товариськості, пасивність, конформність, розважливість, а також високий рівень тривожності і внутрішньої напруженості, висока сензитивність, у ряді ситуацій можуть привертати до виникнення дисгармонійних рис характеру.

За результатами тесту Р. Кеттелла отримано ряд гендерних відмінностей. При цьому, у хлопчиків вищі показники по факторах “емоційна збудливість”, “домінантність”, “схильність до ризику”, у дівчаток відзначається підвищення по факторах “тривожність”, “емоційна чутливість”. Виявлено, що в усіх дітей отримано підвищені результати за фактором “тривожність”. Високий рівень тривожності в різних типів дітей сприяє формуванню різноманітного, властивого кожному типу, способу поведінки.

За результатами наших досліджень виявлено, що група дітей, у якої рівномірно збалансовані риси характеру, нечисленна (4%), у силу чого не виділялася в окрему групу, а входить до складу гіпертимного типу (її представники відзначаються слабо вираженими рисами гіпертимного типу).

Характерологічні особливості є одним із проявів індивідуальності, але виражене загострення ряду рис характеру є, проте, сигналом до необхідності замислитися, що за цим стоїть - індивідуальність або перекручене формування характеру, подальший розвиток якого починається по дисгармонійному типу.

Таким чином ряд характерологічних особливостей, що загострюються в результаті взаємин дитини з дорослими та однолітками, призводять до виникнення складностей у процесі адаптації, перешкоджають задоволенню істотних потреб у любові і визнанні, реалізації здібностей, надалі сприяють виникненню дезадаптації із закріпленням певних стереотипів відносин у характері і поведінці. Очевидно, що діти певних типів, які мають сукупність певних якостей, найбільшою мірою виявляються психічно уразливими в ситуації відсутності врахування їхніх особистісних якостей.

За даними нашого дослідження різне батьківське ставлення до дитини у межах сім'ї здатне впливати на формування якостей характеру і стереотипів поведінки.

Розглядаючи в сукупності отримані дані (тест-опитувальник батьківського ставлення А. Я. Варги і В. В. Століна), можна виділити 4 типи батьківських відносин, що відрізняються один від одного перевагою однієї або декількох структурних одиниць ставлення: таке, що відторгає дитину (не приймає) - авторитарно-інфантилізуюче; таке, в якому прийняття і підтримка; прийняття - інвалідізація - авторитарність; прийняття і авторитарність.

Відносини, що характеризуються розумінням і прийняттям, характеризуються адекватним ставленням до особистісних особливостей дитини і її вчинків та позитивним емоційним зв'язком між батьками і дитиною. Цей тип відносин є більш бажаним типом взаємин між батьками і дитиною, тому що в силу довіри і розуміння, що складається між ними, досить легко переборюються всі проблеми і конфлікти, дитина розвивається без насильства і пригнічення, на основі дисципліни любові.

Прийняття і авторитаризм батьків у сукупності є досить амбівалентним типом взаємовідносин, тому що, незважаючи на прийняття особистості дитини, батьки здійснюють досить тверду форму контролю за поведінкою дитини, багато в чому обмежуючи її, і орієнтуються на значимі для батьків соціальні норми, не завжди зважають на інтереси, можливості і бажання дитини. Таке батьківське ставлення характерне у взаємовідносинах з дітьми гіпертимного, епілептоїдного типів.

При прийнятті і авторитаризмі у взаємовідносинах у силу наявності твердої форми контролю за дисципліною і дотриманням бажаних для батьків вимог, обмеженні самостійності і ініціативи, може спостерігатися загострення стенічності, протестної активності дітей гіпертимного, епілептоїдного типу, як формі реагування на несприятливу ситуацію. Це може сприяти також розвитку непослідовності, необов'язковості дітей цих типів у силу наявності постійного зовнішнього контролю, перешкоджати розвитку довільності через наявність вираженого авторитарного компоненту. Тверді форми контролю, прагнення нав'язати дитині свою волю приводять до посилення реакцій протесту в активній формі, агресивності стосовно інших, неадекватних форм поведінки, а надалі можуть сприяти розвитку акцентуації характеру відповідного типу. Даний тип виховання стосовно дітей епілептоїдного типу призводить до відчуження дітей від батьків в емоційному плані (появ скритності, замкнутості, емоційної холодності).

Відносини з прийняттям, авторитарністю та інвалідизацією також є амбівалентними, тому що в них крім вищеперерахованих особливостей, означений ще і страх за дитину в силу удаваної її непристосованості, безпорадності, інфантильності, що провокує підвищену гіперопіку з боку батьків. Таке батьківське ставлення характерно у взаємовідносинах дітей замкнутого, демонстративного, чутливого типів. Дисгармонійне коло взаємин “прийняття - авторитарність - інвалідизація” породжує у характері дітей різних типів свої характерні риси. Інфантилізація стосовно дітей демонстративного типу провокує відсутність можливості виявити себе у діяльності і поведінці, що призводить до посилення емоційної лабільності, тенденції з допомогою своїх емоцій маніпулювати діями ближніх у бажаному для дитини напрямку, а також може провокувати реакції протесту в активній формі стосовно батьків. Стосовно дітей замкнутого типу твердий контроль не сприяє виникненню близького емоційного зв'язку між батьком і дитиною, навпаки, призведе до дистанціювання і формалізації контактів, відчуження і інтровертованості. У дітей чутливого типу така форма контролю призводить до підтримування пасивної життєвої позиції, несамостійності, а також до появи страхів (один із них - страх бути не таким, яким його хочуть бачити батьки), що ще більше утрудняє соціальну адаптацію, сприяє загостренню таких рис характеру, як тривожність, помисливість, вразливість.

Відносини, що містять неприйняття дитини, авторитаризм та інвалідизацію є несприятливим типом взаємин між батьками і дитиною, тому що батьки емоційно не приймають дитину, не довіряють їй, не вірять у те, що вона зможе досягти чого-небудь гідного самостійно. Недовіра до дитини батьків, надмірна опіка дитини або ж досить тверда форма контролю за діями і вчинками дитини ще більше загострює відповідні риси характеру в дитини. Дана характеристика відносин властива батькам дітей нестійкого типу. Відсутність емоційної підтримки і визнання з боку найближчих людей сприяє розвитку в дітей суперечливих способів поводження в різних ситуаціях - поряд із прагненням до спілкування, бажанням самоствердитися, бажанням визнання співіснують побоювання і страх неформального контакту або ж компенсаторна недиференційована комунікабельність, імпульсивність у діях співіснує з нерішучістю і “відходом від реальності”. Відсутність прийняття значимими людьми є хронічною ситуацією, що фруструє. Це провокує розвиток хронічної емоційної незадоволеності.

Далі наведено більш докладні описи особливостей взаємин між дітьми певних типів і їхніми батьками, отримані за допомогою опитувальника В. В. Століна та А. Я. Варги, а також “Кінетичного малюнка родини” Р. Ф. Беляускайте.

Батькам дітей епілептоїдного типу властиво позитивне емоційне інтегральне ставлення до своїх дітей (85% батьків), контроль типу “авторитарна гіперсоціалізація”. Дитина сприймає сім'ю не дружньою, члени сім'ї здебільшого розрізнені, у процесі взаємодії дитина віддає перевагу матері або бабусі, у ряді випадків можна зустріти дистанціювання дитини від обох батьків; відзначається явне сприйняття батька домінантним, владним; іноді дитина зображує себе домінуючою над іншими членами сім'ї (це відбувається з причини як характерологічних особливостей самої дитини, так і її більш тісною взаємодією з жінками у сім'ї).

Батьки дітей гіпертимного типу свідомо займаються вихованням і розвитком дитини, заохочуючи ініціативу і самостійність, намагаючись бути з ним на рівних. 83,3% батьків, що приймають дитину, вона подобається такою, якою є. Вони поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй. Для дітей даного типу це оптимальний спосіб виховання. У представників гіпертимного типу описаний стиль взаємин батьків із дітьми дає позитивні результати, що видно по сприйняттю своєї сім'ї очима дитини: діти сприймають членів сім'ї дружніми, при цьому батьки і дитина поєднуються в одну групу. На багатьох психомалюнках більш владним і домінантним членом сім'ї є мати або ж простежується тенденція, коли дитина намагається сама бути найбільш значимим членом сім'ї. Іноді дитина поєднує себе з батьком, з яким їй легше підтримувати стосунки, ніж з авторитарною мамою (у силу особливостей характеру дитини).

Стосовно дітей нестійкого типу на перший план виступає емоційне інтегральне неприйняття дитини. Міжособистісна дистанція у спілкуванні з дитиною мінімальна - батьки постійно відчувають тривогу за дитину, яка здається їм маленькою і беззахисною. Батькам властива директивна форма контролю - “авторитарна гіперсоціалізація”. Але своєю домінантністю вони відокремлюють дитину від себе, змушують шукати задоволення потреби у визнанні в чужих людей. Описаний стиль відносин батьків до дитини призводить до негативного ставлення дитини до своєї сім'ї або ряду її членів. Члени сім'ї в уявленні дітей даного типу розрізнені, на малюнках можна відзначити наступні варіанти внутрісімейних угруповань: мати - дитина, батько - дитина, батько - мати, дитина - сиблінг. Головним членом сім'ї сприймається або сиблінг, або мати. Сиблінг у таких сім'ях, на думку батьків, найчастіше є зразком для наслідування для їхньої іншої невдачливої дитини і, звичайно ж, це порівняння не на користь дитини нестійкого типу. Домінування матері не сприяє встановленню довірчих взаємовідносин між дитиною і нею, а ще більше загострює бажання уникнути взаємодії з нею.

Батькам демонстративного типу дітей властиве інтегральне позитивне емоційне ставлення до них. Але спостерігаючи підвищену емоційність, вразливість, непослідовність, а також залежність поведінки дитини від значимого для неї оточення, 73% батьків бачать дитину молодшою у порівнянні з реальним віком. У частини батьків простежується прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особисту і соціальну неспроможність. 52% батьків застосовують директивну форму контролю стосовно дітей - “авторитарну гіперсоціалізацію”, що провокує додаткові складності у взаєминах (відмовлення від виконання вимог, акції протесту), а також загострює ряд рис характеру (імпульсивність, неуважність, конфліктність, уразливість). Члени сім'ї в уявленні дітей даного типу у рівному співвідношенні спостерігаються як дружні сім'ї, так і розрізнені, де члени сім'ї уникають спілкування один з одним. У таких сім'ях існує велике різноманіття внутрісімейних угруповань: мати - дитина, батько - дитина, бабуся - дитина, мати - батько, а також дитина - сиблінг. З огляду на особливості характеру дитини цього типу, можна припустити, що дитина утворить угруповання з тим членом сім'ї, з яким її вигідно, при цьому ці угруповання не дуже стійкі і можлива зміна їхнього складу.

60% батьків замкнутого типу дітей своїми діями не сприяють близько му емоційному контактові з дитиною, дистанціюються від нього і формалізують контакти. Переважна форма контролю - “авторитарна гіперсоціалізація”. У представників замкнутого типу на малюнку можна зустріти як згуртовану, так і розрізнену сім'ю. Внутрісімейні угруповання не дуже різноманітні: батько - мати, сиблінг - дитина. Дитина дистанціюється від матері очевидно з її домінантності і владності.

Батьки чутливого типу дітей демонструють інтегративне позитивне ставлення до дитини, але при цьому прагнуть інфантилізувати їх, приписуючи соціальну неспроможність. Їхня опіка зумовлює загострення ряду таких рис характеру як тривожність, пасивність і вразливість, що перешкоджає нормальній адаптації дитини до дитячого колективу, заважає формуванню повноцінних дружніх відносин. При цьому 66% батьків схиляються до директивної форми контролю дітей. Діти чутливого типу звичайно сприймають сім'ю згуртованою, при цьому внутрішньосімейні угруповання наступні: батьки - дитина, мати - дитина, бабуся - дитина. Відсутність зв'язку між батьками і дитиною можливо з причини підвищеної здатності дитини ображатися, її тривожності, підвищеної чутливості до слів, що можуть ранити, а також відсутності урахування цих особливостей з боку дорослих членів сім'ї.

Багато батьків, що турбується за майбутнє дитини, прагнуть заохочувати розвиток саме таких якостей як наполегливість, рішучість, цілеспрямованість, домінантність, агресивність. Наявність таких якостей викликає у них схвалення і сприяє прийняттю батьками дитини, і навпаки, її пасивність, зниження адаптивних здібностей, викликає відмежування від дитини однолітків і неадекватну опіку з боку дорослих.

З боку батьків стосовно хлопчиків позитивне інтегральне відношення простежується трохи частіше і форма контролю за їхньою поведінкою більш м'яка, ніж стосовно дівчат. Батьки дівчат більш високо оцінюють їх інтелектуальні і творчі здібності, частіше проявляють почуття гордості за них.

Дослідження особливостей дітей з тенденціями до дисгармонізації рис характеру та взаємовідносин батьків і дітей, дозволили виявити порочне коло взаємодії між дорослими і дітьми. Джерела вад цього кола знаходяться у сім'ї, у звичних формах і стереотипах взаємодії між її членами, батьками і дітьми. Особливості дитини провокують дорослого до визначених стереотипних і непродуманих форм неконструктивної взаємодії, які, у свою чергу, спонукають дитину до дисгармонійних проявів відповідних ставлень, що згодом переходять у риси характеру.

У третьому розділі “Координування психологом взаємодії в системі “психоневрологічний диспансер - сім'я - школа” як один із варіантів подолання дисгармонійного розвитку характеру молодших школярів” описана корекційна робота, проведено аналіз ефективності експерименту і надані рекомендації для педагогів і батьків відповідно кожному типу виявлених особливостей характеру.

Другий етап експерименту містив у собі корекційну роботу, яка протікала у двох формах - індивідуальній і груповій. Третій - контрольний етап був найбільш тривалим у часі, приблизно близько року. У цей термін здійснювалась регулярна консультативна допомога батькам.

Нами запропонована авторська методика роботи психолога з дітьми молодшого шкільного віку. В експериментальній роботі з подолання тенденцій до дисгармонізації рис характеру в молодших школярів використовувалася особистісно-орієнтована технологія. У результаті цілеспрямованої роботи психолога з дитиною, як суб'єктом власної психіки, завдяки спільним зусиллям психолога, батьків і вчителів, поступово підвищувався рівень саморегуляції молодшого школяра. Головною частиною роботи був авторський психологічний тренінг “Знайомство з моїм внутрішнім світом і уміння керувати ним”. Тренінг умовно поділяється на дві частини. Його перша частина спрямована на самопізнання свого внутрішнього світу - знайомство з властивими дитині відчуттями, емоціями і почуттями, темпераментом і характером, особливостями її самооцінки. Перша частина у більшій мірі, ніж друга, має когнітивний характер, у структуру занять входять навчальні казки. У процесі проведення цієї частини діти знайомилися з окремими положеннями з психології, популярно викладеними на рівні розуміння дитини молодшого шкільного віку. Друга частина спрямована на корекцію особливостей взаємин дитини з однолітками і дорослими, на підвищення рівня вольової регуляції поведінки, особливо у ситуаціях, що викликають стан фрустрації. У ході тренінгу використовувалися різні види корекції: елементи терапії мистецтвом, казкотерапія, візуалізація, інтерактивні ігри тощо.

Тренінг представляє собою систему занять, спрямованих на вдосконалення навичок спілкування, усвідомлення особливостей свого характеру, сприяння розвиткові емпатії, самоконтролю, і корегуванню своєї самооцінки. У процесі тренінгу ставилися наступні задачі: дітей замкнутого, чутливого типів навчали способам, які знімали емоційне напруження, підвищували комунікативні навички, навички володіння собою в ситуаціях, що травмують дитину, підвищували самооцінку; дітей епілептоїдного, гіпертимного, нестійкого типів навчали правильної стратегії поведінки в різних конфліктних ситуаціях, знижували рівень їх агресивності, розвивали здатність до аналізу власних дій, емоцій; у дітей гіпертимного, нестійкого, демонстративного типів підвищували рівень самоконтролю, здатність до аналізу власних емоцій та переживань, дій і способів поведінки, спонукали до оволодіння конструктивними способами вирішення конфліктних ситуацій.

Ефективними в досягненні цілей групи виявляються ті ситуації і вправи, що дозволяють дитині брати активну участь в їх виконанні - інтерактивна гра, ліплення, малювання є властивими для цього віку видами діяльності. Тому психолог максимально використовує ці види діяльності і конструює такі ситуації, у яких дитина може спробувати виразити свої почуття, переживання, використати нові способи ефективної взаємодії з дорослими й однолітками. Психолог організовує такі ситуації, у яких члени групи можуть усвідомити та апробувати нові способи поведінки, чим підсилює суб'єктність дитини.

Особливе значення надавалося консультативній роботі з батьками. У процесі консультування з батьками психолог пропонував рекомендації, що сприяли поліпшенню статусної ролі кожного члена сім'ї на основі взаємоповаги. Сім'я, у якій кожен її член має право голосу, до думки якого прислухаються, позитивно впливає на психічне здоров'я дитини.

Сутність консультативної роботи з батьками - уміння психолога висвітити позитив у розвитку дитини і донести до батьків розуміння того, що образ їх життя є основним чинником формування гармонійної особистості.

Комплексне дослідження підтвердило ряд змін, що відбулися в характерологічній сфері, стилі поведінки: у дітей епілептоїдного типу підвищилися показники по факторах А, С; у дітей гіпертимного типу підвищилися показники по фактору Q₃, G; у дітей нестійкого типу підвищилися показники по факторах А, С і знизилися по факторах О і Q₄; у дітей демонстративного типу підвищилися показники по фактору С і знизилися по фактору О; у дітей замкнутого типу підвищилися показники по фактору А, С і знизилися по фактору Q₄; у дітей чутливого типу підвищилися показники по фактору А, С і знизилися по фактору О, Q₄.

Отже, в процесі експерименту, вдалося найбільш успішно впливати на якості особистості, подані факторами “товариськість” (p = 0,001), “упевненість” (p = 0,001), “сумлінність” (p = 0,001), “тривожність” (p = 0,001), “фрустрованість” (p = 0,001). Ряд змін відбувся в батьків у плані взаємовідносин з дітьми - значно підвищився рівень інтегрального позитивного емоційного ставлення до дітей (шкала “прийняття”), а також знизилися результати поза фактором “маленький невдаха”, що свідчить про зниження тенденції інфантилізувати дитину, приписувати їй особисту і соціальну неспроможність. У вибірці “ПНД” тенденцією, можна відзначити те, що батьки стали більш адекватно оцінювати потенціал своєї дитини, заохочувати її ініціативу, відповідно, з'явилися спроби прояву самостійності самої дитини. Взаємини, що змінилися, сприяли формуванню позитивних якостей характеру, покращилися показники “згуртованості” сім'ї.

Разом із тим, у дітей з контрольної групи відзначається небажане підвищення (фактори A, D, E, F, O, Q₄) або зниження показників (C, G, Q₃) по ряду факторів опитувальника Р. Кеттелла, опитувальника Г. Айзенка та інших методик, що свідчить про загострення ряду рис характеру. У батьків відмічено неадекватне підвищення контролю за дітьми, зменшення міжособистісної дистанції, що, у свою чергу, обумовлює інфантилізацію, провокує реакції протесту дітей залежно від їх типу акцентуації характеру.

ВИСНОВКИ

1. Згідно з теоретичним аналізом спеціальної літератури у молодшому шкільному віці зростає ймовірність розвитку характеру по дисгармонійному типу. Причини виникнення різних варіантів дисгармонійного розвитку особистості різноманітні, феноменологічні прояви знаходять висвітлення в особливостях емоційно-вольової, мотиваційної сфер, у поведінці. Порушення поведінки дітей виявляються у загальній дисгармонізації особистості, у взаєминах дитини з дорослими й однолітками. Патогенність соціопсихологічних причин визначається як об'єктивним характером психотравмуючих ситуацій, так і суб'єктивним відношенням до них самої дитини.

2. На основі типів розвитку характеру, що є загальновизнаними, нами виділено шість типів акцентуацій характеру у дітей молодшого шкільного віку: епілептоїдний, гіпертімний, нестійкий, демонстративний, замкнутий, чутливий, типологія зазнала уточнення відповідно до особливостей дітей. По кожному типу виділений ряд особистісних особливостей дітей, що, у своїй сукупності, у несприятливих умовах, можуть надалі визначити загострення розвитку особистості по дисгармонійному типу - невротичному чи психопатичному. Такими рисами особистості є демонстративність, гіпертрофоване бажання бути в центрі уваги, підвищена тривожність і вразливість, пасивне підпорядкування оточенню або ж виражена схильність до самоствердження (не завжди в адекватній формі), підвищена емоційна лабільність, а також слабість виразності вольових процесів.

3. Підкреслюється, що сім'ї дітей з дисгармонійним розвитком мають певну специфіку у виховному плані: особистісні особливості дітей з дисгармонійним розвитком не враховуються в 70,6% сімей, вікові особливості не беруть до уваги 53,3% родин з вибірки “ПНД”.

4. Виявлено, що ряд характерологічних особливостей дітей зазнав змін у результаті проведення корекції і наступного закріплення результатів протягом року. Це якості подані факторами тесту Р. Кеттелла “товариськість” (p = 0.001), “упевненість” (p = 0.001), “сумлінність” (p = 0.001), “тривожність” (p = 0.001), “фрустрованість” (p = 0.001).

5. Встановлено, що неадекватне батьківське ставлення (коли батьки одночасно приймають дитину, інфантилізують її та авторитарно ставляться, а також, коли відштовхують, інфантилізують і авторитарно ставляться) може змінитися в результаті співробітництва батьків з психологом і модифікації ряду звичних стереотипів реагування дитини в процесі психокорекційної роботи. Про це свідчить підвищення рівня інтегрального позитивного емоційного ставлення до дитини в експериментальній групі з боку батьків, зниження в них тенденції до інфантилізації. При цьому батьки хлопчиків легше змінювали сформовані поведінкові стереотипи у виховному аспекті, чим батьки дівчаток.

6. Відсутність емоційної близькості між батьками, конфліктні взаємини між ними, неприйняття визначених якостей один одного і виділення цих же якостей у дитини, центрація батьків на собі чи роботі; неадекватність рольових аспектів взаємин у сім'ї з різноманітного ряду причин, є причиною неправильного виховання, а також наслідком недоліку любові до своєї сім'ї, своєї дитини.

7. Розроблено тренінг для дітей молодшого шкільного віку “Знайомство з моїм внутрішнім світом і уміння керувати ним”. Результатами тренінгу є удосконалення навичок спілкування, усвідомлення своїх особливостей характеру дітьми, розвиток у них емпатії, самоконтролю, адекватної самооцінки. Ефективність тренінгу доведена апробацією.

8. Проведене припущення підтверджує, що при створенні певних психолого-педагогічних умов у системі взаємодії “сім'я - школа - ПНД” можливо нівелювати прояв і запобігти виникненню дисгармонійного розвитку характеру.

9. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів вивчення даної проблеми. Вимагає подальшого вивчення проблема збереження досягнутого рівня саморегуляції проблемних дітей і його поліпшення на наступних вікових етапах в умовах взаємодії всіх учасників педагогічного процесу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

Эрастова Л.Е. Личностные особенности детей, способствующие возникновению школьной и социально-психологической дезадаптации // Науковий вісник Південноукраїнського педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. - Одеса, 2002. - Вип. 11-12.- С. 95 - 101.

Эрастова Л.Е. Взаимосвязь личностных особенностей ребёнка и типов воспитания //Наука і освіта - Одеса, 2003. - №4.- С. 74 - 76.

Эрастова Л.Е. Вплив батьківського ставлення до дитини на розвиток її особистості //Педагогічний процес: теорія і практика / Збірник наукових праць. - К., 2003.- №2. - С. 246 - 254.

Эрастова Л.Е. Коррекция дисгармонизации характера у детей младшего школьного возраста // Наука і освіта. - Одеса, 2004. - №1.- С. 69 - 72.

Эрастова Л.Е. Коррекционная работа с младшими школьниками, предрасположенными к социальной дезадаптации /Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика //Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К.: Міленіум, 2002. - С.334 - 339.

АНОТАЦІЇ

Ерастова Л.Є. Психологічні чинники подолання дисгармонійного розвитку характеру молодшого школяра. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 - педагогічна і вікова психологія. - Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2005.

Дисертація присвячена попередженню розвитку дисгармонійного розвитку характеру дітей у молодшому шкільному віці. Теоретичну основу зміцнення психічного здоров'я дітей визначили положення особистісно орієнтованого підходу.Розглянуто особливості дисгармонійного кола взаємодії між дитиною і дорослим, які приводять до розвитку порушень у характері дитини. Показані причини негативних тенденцій у розвитку характеру дітей і шляхи їхнього подолання. Особливості молодших школярів експериментально вивчались у різноманітних проявах - у навчальній діяльності, спілкуванні з дорослими і дітьми, у побутовій праці. Показані можливості психокорекційної роботи психолога психоневрологічного диспансеру з проблемними дітьми та їх батьками.Запропоновано авторську методику роботи з подолання тенденцій дисгармонійного розвитку особистості дітей молодшого шкільного віку. Актуалізується важливість виховання дитини образом життя її сім'ї з характерною системою відносин батьків та дітей.Характеристикою обраних методик є те, що їх можна використовувати як шкільними психологами, так і психологами - клініцистами.