Теоретичне, клініко-діагностичне, медико-психологічне, психотехнічне та психопатологічне обґрунтування й оцінка психотерапії психогенно-обумовлених розладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Харківська медична академія післядипломної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

19.00.04 - медична психологія

Теоретичне, клініко-діагностичне, медико-психологічне, психотехнічне та психопатологічне обґрунтування й оцінка психотерапії психогенно-обумовлених розладів

Чугунов Вадим Віталійович

Харків 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Михайлов Борис Володимирович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри психотерапії

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Луценко Олександр Григорович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, професор кафедри сексології та медичної психології

доктор медичних наук, професор Самохвалов Віктор Павлович, Кримський державний медичний університет ім. С.І.Георгієвського МОЗ України, завідувач кафедри психіатрії, наркології, психотерапії з курсом загальної і медичної психології

доктор медичних наук, професор Бабюк Ігор Олексійович, Донецький державний медичний університет ім. М.Горького МОЗ України, завідувач кафедри психіатрії, психотерапії, медичної психології та наркології з курсом сексології ФПО

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, м. Дніпропетровськ

Захист дисертації відбудеться “2” березня 2007 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.629.01 при Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України, м. Харків, за адресою: 61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58

3 дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, м. Харків, за адресою: 61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58

Автореферат розісланий “27” січня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат психологічних наук, доцент Н.К.Агішева

1. Загальна характеристика роботи

психотерапія розлад синдромогенез

Актуальність теми. В Україні й в світі відзначається значне зростання психогенно-обумовлених, соматоформних, психосоматичних розладів із хронічним перебігом, пограничних станів і форм адиктивної поведінки, посттравматичних стресових розладів, агресивних і віктимних форм поведінки, та виражений патоморфоз клінічної структури неврозів (Б.В.Михайлов, 1998 - 2006; Б.В.Михайлов, В.М.Козідубова, Н.О.Марута та ін., 1999; Т.І.Ахмедов та ін., 2000; В.Я.Гіндікін, 2000; Н.О.Марута, 2000; С.І.Табачніков, 2003; Л.Ф.Шестопалова, 2003; М.П.Беро, 2004; О.К.Напрєєнко, В.В.Домбровська, 2004; Л.М.Юр'єва, 2004).

У розділі V „Психічні та поведінкові розлади” МКХ-10, у пункті „Проблеми термінології”, декларується, що „у всій класифікації використовується термін „розлад”, окількі терміни „хвороба” і „захворювання” в контексті психічної сфери мають певну соціальну стигму”.

Констатується, що психогенно-обумовлені розлади (ПОР) характеризуються розгорнутим симптомокомплексом психоемоційної недостатності з неврологічними, вегетативними і соматичними корелятами, що призводить до їхньої курації неврологами або інтерністами (Б.В.Михайлов, 2000; Ю.А.Александровський, 2004).

Сьогодні визнається, що психотерапія, з урахуванням медико-психологічної корекції, є базисним терапевтичним методом у сфері компетенції психіатрії, наркології та сексології, і відіграє важливу роль у загальносоматічній практиці (Б.Д.Карвасарський та ін., 2000; Ю.А.Александровський, 2001; Б.В.Михайлов та ін., 2000, 2002; О.І.Сердюк, 2003). Але практика показує, що сучасна психотерапія не в змозі виконати соціальне замовлення,- внаслідок дефектів організаційного, клінічного, діагностичного, психометодичного, психотехнічного, теоретичного обґрунтування й розвитку (С.І.Табачніков та ін., 1999; Б.В.Михайлов та ін., 2000, 2002; В.А.Абрамов, О.К.Бурцев, 2004; О.О.Фільц, 2004).

Сучасна психотерапія - медико-орієнтована сукупність практик, які належать низці парадигм, доктрин, концепцій (найбільш відомі - нейродинамічна та психодинамічна) (R.Nelson-Jones, 2001; Б.В.Михайлов та ін., 2002). Численність і різноплановість методів і методик психотерапії (В.П.Самохвалов та ін., 2003; В.В.Макаров, 2004) обумовлюють базові труднощі вже на рівні систематизації (J.W.Aleksandrowicz, 2000; I.D.Jalom, 2000; Б.В.Михайлов та ін., 2000, 2002). Важливою проблемою є схильність цих практик до взаємопроникнення, взаємопотенціювання і взаємодетермінації, що обумовлює труднощі побудови типологій, систематик, класифікацій. Ці явища призводять до теоретико-методологічного й організаційно-терапевтичного безладдя.

Важливо й те, що психотерапія сприймається як допоміжна, параклінічна (“терапевтична”) спеціальність, що призводить до закономірної нібито відсутності специфічної психотерапевтичної клініки, як у плані нозологічної та синдромологічної компетенції, так і в організаційному відношенні, незважаючи на європейські та світові тенденції до розвитку клініко-організаційних форм психотерапії (Б.Д.Карвасарський та ін., 2000; Б.В.Михайлов та ін., 2002). Це обумовлює також відсутність клініко-діагностичних процедур і алгоритму (використовуються окремі, специфічні діагностичні прийоми: визначення гіпнабельності, сугестивності й ін.); психотерапевт орієнтується на психіатричний, неврологічний, кардіологічний діагнози, внаслідок чого причинно-наслідкові відносини з психотерапією невизначені і вибір методу / методики / психотехніки не стандартизований, необґрунтований, довільний.

Проблеми є і в дисциплінарній ідентичністі психотерапії: вона ототожнюється з вітчизняною фізіологічно-орієнтованою гіпнологією першої третини ХХ століття, і тому нібито знаходиться під патронатом клінічної психіатрії як її прикладна практика, або асимілюється то з медичною психологією, то з психоаналізом. Водночас поняття психотерапії трактується надто широко: до числа її “методів” включаються психотехніки релігійної й езотеричної орієнтації, небезпечні з точки зору формування тоталітарних сект і розвитку психічних епідемій (О.Г.Карагодіна, 2002; Б.В.Михайлов та ін., 2002).

Не вивчені й не розроблені психофеноменологічна база, психотехнічні та саногенетичні аспекти психотерапії. В той час як психопатологічна синдромологія вивчена докладно і доповнена патопсихологічною регістр-синдромологією (В.М.Блейхер, І.В.Крук, 1986), симптоми і симптомокомплекси, що виникають у процесі психотерапії, практично не досліджені, не описані й не занесені до професійного тезаурусу. Побудовано теорії та виявлено шляхи патопсихогенезу багатьох психічних (N.Sartorius, 2001; Т.І.Ахмедов, 2002, 2005; О.М.Морозов, 2002, 2004, 2005;А.М.Скрипніков, 2002; І.Д.Спіріна та ін., 2002; В.І.Сухоруков, 2002, 2004; В.П.Самохвалов, 2003; В.Д.Мішиєв, 2004; В.С.Підкоритов, І.І.Кутько, 2004; С.Є.Казакова, 2006; О.С.Чабан, 2006) і психосексуальних розладів (В.В.Кришталь та ін., 1984, 1999, 2002; О.С.Кочарян, 1996; О.Г.Луценко, 1997; Г.С.Кочарян, 2004, 2006), адиктивних (І.О.Бабюк та ін., 2002; І.К.Сосін, 2002; Л.М.Юр'єва, 2002; В.С.Бітенський та ін., 2006; А.О.Мартиненко, 2006) і аутоагресивних (В.Л.Гавенко та ін., 2000; Г.Я.Пилягіна, 2004; Б.С.Положій, 2005) форм поведінки, однак санопсихогенетичні теорії, що можуть розкрити і пояснити механізми реалізації психотерапії (МРП), одиничні, аклінічні й, як правило, сформульовані в поняттях та категоріях окремих психотерапевтичних парадигм.

Аналогічна ситуація склалась і з уявленням про терапевтичний патоморфоз: психофармакотерапевтична динаміка психопатологічних синдромів різних регістрів детально вивчена, тимчасом як динаміка психопатологічної симптоматики в процесі психотерапії, навіть у тих класах ПОР, де психотерапія є каузальним методом вибору, практично не досліджена.

Ці проблеми актуальні й для клініки психогенних сексуальних розладів (а внаслідок психотравматичності будь-якого сексуального порушення психогенний компонент виступає на перший план).

Отже, актуальними й необхідними є розробка й обґрунтування теоретичних, клініко-діагностичних, медико-психологічних, психотехнічних, психометодичних, психодинамічніх, психопатологічних, терапевтичних аспектів психотерапії як самостійної, структурованої клінічної дисципліни, зі специфічною клінікою ПОР, дисциплінарною історією, клінічною феноменологією, діагностичними апаратом і алгоритмом, теоретико-методологічною базою, аутодисциплінарно-ідентифікаційною теорією і стандартами, й оцінка її ефективності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів НДР Харківської медичної академії післядипломної освіти “Соматоформні розлади (клініка, діагностика, патогенетичні механізми, критерії прогнозу, принципи відновлювальної терапії” (№ державної реєстрації 0101U001866) і “Соціальні, психологічні, біологічні чинники в етіології і патогенезі, корекції і профілактиці порушень сексуального здоров'я” (№ державної реєстрації 0195U020613).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження - на основі розробленої методології клініко-дисциплінарно-еволюційного аналізу провести теоретичне, клініко-діагностичне, медико-психологічне, психотехнічне, психопатологічне та терапевтичне обґрунтування і розробити алгоритмізовані стандарти психотерапії психогенно-обумовлених розладів і принципи оцінки її ефективності.

Для виконання мети були поставлені такі задачі:

1) розробка методології клініко-дисциплінарно-еволюційного аналізу (КДЕ-аналіз) і її адаптація до об'єктів дослідження: психотерапії, медичної психології і сексології;

2) денотація предмета психотерапії; опис і систематизація її концептуального базису; класифікація психотерапевтичних методів і методик; реконструкція історій дисциплінарної організації психотерапії, медичної психології і сексології;

3) розробка теоретичної концепції клініки психотерапії, ідентифікація сано(пато)генетичних механізмів (СПГМ); відмежування психотерапевтичної клініки й відповідна кваліфікація клінічних контингентів; вивчення психотерапевтичної феноменології та реактивно-особистісної симптоматики на різних етапах проведення психотерапії;

4) створення алгоритму психотерапевтичної діагностики й принципів формулювання функціонально-динамічного психотерапевтичного діагнозу (ФДПД); дослідження пато-нозологічної конгруентності (ПНК) психотерапії і розробка критеріїв вибору методів і методик психотерапії; визначення механізмів саногенетичної дії психотерапії на основі динаміки клінічних, патопсихологічних і нейрофізіологічних параметрів;

5) розробка алгоритмів стандартизованих психотерапевтичних схем та принципів оцінки ефективності психотерапії;

6) розробка і апробація спеціального, що базується на психотерапевтичній феноменології, СПГМ і принципах ПНК методу психотерапії;

7) утворення нової, уніфікуючої аутодисциплінарно-ідентифікаційної концепції (парадигми) психотерапії як самостійної клінічної дисципліни;

8) розробка принципів побудови нової, дисциплінарно-аутоідентифікаційної, концепції (парадигми) сексології та визначення її місця серед інших форм дисциплінарної аутоідентифікації; розробка теоретичної концепції клініки сексології та нових терапевтичних технік.

Об'єкт дослідження стратифікований за рівнями:

дисциплінарний рівень - психотерапія, медична психологія і сексологія як клінічні психодисципліни;

аналітико-терапевтичний рівень - методи і методики психотерапії і психокорекції;

каузально-етіологічний рівень - синдромально-нозологічні форми, об'єднані за ознакою їхнього відношення до психогеній;

клінічний рівень - особливості клінічних, клініко-психологічних, психологічних проявів у різних контингентів.

Предмет дослідження має складнопідрядну структуру:

стосовно психодисциплін-моделей - еволюція дисциплінарної організації, концепція дисципліни і сфера клінічної компетенції;

стосовно психотерапевтичних методів і методик - психотехнічні шляхи досягнення саногенного ефекту;

стосовно синдромонозології - механізми пато(сано)генезу;

стосовно клінічних контингентів - клініко-психопатологічна синдромологія, нейрофізіологічні зміни, „нормальна” і клінічна психотерапевтичні феноменології (НПФ і КПФ).

Методи дослідження. Клінічні методи включали загальноклінічні, клініко-психопатологічні, клініко-психофеноменологічні, неврологічні, сексологічні дослідження; структуровані дослідження процесу психотерапії; психотерапевтичний експеримент. Психодіагностичні дослідження включали експериментально-психологічні й нейропсихологічні (НП) методики, етологічний (ЕТ) аналіз. Використовувалися нейрофізіологічні, біохімічні, наукознавчі, медико-соціологічні, клініко-статистичні методи.

Наукова новизна і теоретичне значення отриманих результатів. Уперше на основі системного підходу проведене теоретичне, клініко-діагностичне, медико-психологічне, психотехнічне, психодинамічне та психопатологічне обґрунтування психотерапії як каузальної терапевтичної стратегії в клініці ПОР.

Психотерапія представлена як самостійна клінічна дисципліна. Денотований її предмет зі складнокомпонентною структурою - загальна психотерапія, клінічна психотерапія, психотерапія в клініці, спеціальна і соціальна психотерапії.

Уперше проаналізований і структурований однорідний (“протокольний”) психотерапевтичний дискурс. Ідентифіковані концептуальні соціально-філософські й методологічні запозичення психотерапії і показані особливості її етно-культуральної диференціації; проведена реконструкція дисциплінарної організації психотерапії.

Уперше досліджені та визначені феномени та реактивно-динамічні симптомокомплекси, які виникають у процесі психотерапії і показано їх зв'язок із психопатологічною феноменологією; розкриті корелят-механізми (КМ), які лежать у їх основі. На цій підставі сформована концепція саногенетичних механізмів застосування психотерапії, визначено рівнево-ієрархічну їх підпорядкованість.

Визначена взаємозалежність пато(психо)генезу і сано(психо)генезу і показаний її визначальний вплив на психотерапевтичні шляхи досягнення клінічного саногенного ефекту.

Сформульована уніфікуюча, якісно нова, інтрадисциплінарна концепція психотерапії.

Уперше медична психологія позиційована як психодисципліна в середовищі інших нейропсихонаук шляхом установлення її аутодисциплінарно-ідентифікаційних атрибутів: дисциплінарної історії, сфери клінічної компетенції й ін.

Уперше проаналізовані сучасні уявлення про предмет сексології, побудована й обґрунтована періодизація історії сексології, дана оцінка системних модифікацій медичної сексології, встановлені причини її мультипарадигмальності. Встановлені основні закономірності формування системного підходу в сексології.

Розроблено принципи побудови дисциплінарно-аутоідентифікаційної - інтрадисциплінарної (метасистемної) - концепції сексології. Сформовані нові уявлення про концептуальну структуру сексології як медичної дисципліни.

Уперше розроблена методологія КДЕ-аналізу, що має загальнотеоретичне медичне значення.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблені алгоритмізовані стандарти застосування психотерапії й принципи оцінки її ефективності.

Уперше прописаний алгоритм психотерапевтичної діагностики і розроблені принципи формулювання ФДПД.

Уперше здійснене дослідження ПНК психотерапії і проведена розробка критеріїв вибору методів і методик психотерапії і психокорекції для застосування при ПОР на принципах доказової медицини.

Уперше розроблена адекватна сутнісна класифікація психотерапевтичних методів і методик.

Уперше розроблені принципи відмежування психотерапевтичної клініки (у т. ч. організаційні) і проведена відповідна кваліфікація клінічних контингентів.

Розроблено принципи організації психотерапевтичної допомоги і, зокрема, інтрагоспітального психотерапевтичного і психокорекційного процесів й амбулаторно-поліклінічної психотерапії, а також спеціальної психотерапії у дефектології.

Створена й обґрунтована системна психотерапевтична сексологічна модель “реадаптація - реституція - превенція”.

Створено оригінальний, що базується на НПФ і КПФ, СПГМ і принципах конгруентності патології-синдромології-нозології і клінічних психотерапевтичних ефект-синдромів (КПЕС) метод психотерапії та психокорекції - симультанно-мнестична психотерапія (СМП), або психометодологія (ПМ).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданнях Харківського медичного товариства (товариства психотерапевтів; сексопатологів), спільних засіданнях кафедр Харківської медичної академії післядипломної освіти (ХМАПО), а також на конгресах і конференціях:

міжнародних - науково-практична конференція “Питання клініки, лікування і профілактики сексуальних розладів” (21-23.04.1993 р., Н. Новгород, Росія), 17-th World Congress of Psychotherapy “Psychotherapy at the turn of the century: from past to future” (23-28.08.1998 р., Варшава, Польща), 2nd World Congress for Psychotherapy “Myth, Dream, Reality” (4-8.07.1999 р., Відень, Австрія), XI World Сongress of Рsychiatry “Psychiatry on New Thresholds” (6-11.08.1999 р., Гамбург, Німеччина), Міжнародна науково-практична конференція “Сучасна психотерапія: теоретичні проблеми та практика” (17-18.02.2005 р., Харків, Україна); XIII World Congress of Psychiatry “5000 Years of Science and Care: Building the Future of Psychiatry” (10-15.09.2005 р., Каїр, Єгипет);

українських та з міжнародною участю - конференція з міжнародною участю “Актуальні питання планування родини, сексології і репродукції” (24-26.05.1998 р., Київ), Республіканська науково-практична конференція національної ліги психотерапії, психосоматики та медичної психології України (НЛПУ) “Питання пограничної психіатрії, психотерапії, медичної психології” (4-5.06.1998 р., Бермінводи - Харків); науково-практична конференція з міжнародною участю “Актуальні проблеми курортології і медичної реабілітації” (5-6.05.1999 р., Хмільник), Республіканська науково-практична конференція НЛПУ “Актуальні проблеми пограничної психіатрії, психотерапії, медичної психології” (27-28.05.1999 р., Бермінводи - Харків); Республіканська науково-практична конференція НЛПУ “Проблеми екстремальної психіатрії” (11-13.05.2000 р., Харків), IV Республіканська конференція НЛПУ “Реабілітація хворих із психічними порушеннями” (31.05-2.06.2001 р., Харків); ІІ Національний конгрес неврологів, психіатрів та наркологів України “Психоневрологія ХХІ століття” (11-14.06.2002 р., Харків); V Всеукраїнська конференція НЛПУ з міжнародною участю “Спадщина Української школи психотерапії і сучасність” (20-21.06.2003 р., Харків); VI Всеукраїнська конференція НЛПУ “Психотерапія в психіатрії і наркології” (3-4.04.2003 р., Харків); ІІ з'їзді лікарів загальної (сімейної) практики України (25-26.10.2005 р., Харків).

Впровадження результатів дисертації. Стандарти впроваджені в Наказ МОЗ України від 28.12.2002 р. № 507 “Про затвердження нормативів надання медичної допомоги та показників якості медичної допомоги” (Додаток 1.1.20 - “Нормативи надання медичної допомоги дорослому населенню в амбулаторно-поліклінічних закладах за спеціальністю „психіатрія””).

Матеріали дисертації впроваджені в курси кафедр психотерапії; сексології та медичної психології; невропатології та дитячої неврології; соціальної медицини, управління та бізнесу в охороні здоров'я ХМАПО; кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Української медичної стоматологічної академії; кафедри соціології управління та соціальної роботи Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.

Опубліковані підручник й 15 учбово-методичних видань використовуються у педагогічному процесі.

Запропоновані діагностичні, психотерапевтичні, психокорекційні та сексологічні терапевтичні розробки (у т. ч. 2 патенти) впроваджені в лікувально-профілактичні установи та медико-педагогічні заклади України: Харківська обласна психіатрична клінічна лікарня (ХОПКЛ) № 3, Харківський обласний психоневрологічний диспансер (ХОПНД), Харківський міський психоневрологічний диспансер № 3, Київська міська клінічна психоневрологічна лікарня № 2, Центральна клінічна лікарня “Укрзалізниці” (ЦКЛ УЗ), Харківська міська клінічна поліклініка (ХМКП) № 8, Харківська обласна спеціалізована гімназія-інтернат для сліпих дітей (ХОСГІСД) ім. В.Г.Короленка.

Розроблена “Інформаційна система автоматизації документообігу медичного вузу” (підтримує телемедичні технології).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 58 праць, у т. ч. 3 одноосібні монографії, 1 підручник у співавторстві, 1 розділ в монографії. Надруковано 39 статей у спеціалізованих наукових журналах (з них 28 - у рекомендованих ВАК України), у т. ч. закордонних (з них 25 - без співавторів), 12 статей у наукових збірниках, матеріалах конференцій і тез доповідей конференцій і конгресів. Отримані 2 патенти на винаходи.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація обсягом 472 сторінок машинописного тексту (основний текст - 308 сторінок) складається зі вступу, аналітико-критичного розділу (огляд літератури), методолого-методичного розділу (із характеристикою контингентів і матеріалів), шести розділів результатів конкретних клінічних досліджень, клініко-теоретичного (з історико-реконструктивною часткою) розділу, розділу оцінок і стандартів, аналізу й узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаної літератури, що включає 687 джерел (570 - авторів країн СНД, 117 - закордонних), і додатків.

2. Основний зміст роботи

Методологія, методи й експерименти, контингенти обстеження і матеріали (джерела) дослідження. На початковому етапі дослідження була розроблена й апробована на моделях психодисциплін (психотерапії, медичної психології і сексології) методологія КДЕ-аналізу (структурно-логічні блоки: клініка - дисциплінарна історія (еволюція) - дискурс).

Методичне забезпечення дослідження будувалося відповідно до виділених методологічних рівнів і включало такі групи методів: клінічні, експериментально-психологічні, ЕТ, інструментально-функціональні, соціологічні та медико-соціологічні, математичні.

Клінічні методи були представлені клініко-психопатологічними, неврологічними, сексологічними та спеціально розробленими клініко-психофеноменологічними (психометодологічними) (психотерапевтична співбесіда, спеціальні діагностичні (феноменні) прийоми, діагностика КПЕС, клініко-культуральне дослідження).

Експериментально-психологічні методи включали методи мнестологічні, методи дослідження інтелекту (зокрема, спрямовані на дослідження гнозису), а також персонального часу; у модифікованому вигляді вони були введені в діагностичний апарат СМП (ПМ). Використовувався НП-експеримент (коректурна проба).

ЕТ-методи були представлені діагностикою поведінки за В.П.Самохваловим (1993).

Інструментально-функціональні методи включали електроенцефалографію (ЕЕГ), ехоенцефалографію і реоенцефалографію. ЕЕГ-дослідження проводили з використанням універсального програмно-апаратного комплексу, призначеного для реєстрації, збереження й аналізу електроенцефалограм і викликаних потенціалів,- “DX-2000” виробництва фірми “DX-SYSTEMS Ltd.”

Із соціологічних методів були обрані: спостереження (включене, структуроване), традиційний і контент-аналіз документів, метод експертних оцінок й низка спеціальних медико-соціологічних методів.

До математичних були віднесені методи обробки результатів (клініко-статистичний аналіз), яка проводилась з використанням “Інформаційної системи автоматизації документообігу медичного вузу” (підсистеми “Ведення клінічних баз”, “Клініко-статистичний аналіз (аналітик клінічної бази)” і “Експертна система психічних і поведінкових розладів”) за допомогою модулів пакету програм Statistica for Windows.

Наукознавчі й документально-бібліографічні методи в цілому були асимільовані процедурами КДЕ-аналізу. У наукознавчій частини дослідження дотримувалися критеріїв включення / виключення ознак, ґрунтуючись на сутнісних дефініціях понять науки, дисципліни, професії, спеціальності.

Загальне число обстежених склало 1426 осіб. Пацієнти пройшли обстеження на кафедрі психотерапії і кафедрі сексології і медичної психології ХМАПО та їхніх клінічних базах: ХМКП № 8; ХОПКЛ № 3; ХОПНД; ЦКЛ УЗ; ХОСГІСД ім. В.Г.Короленка.

При формуванні психотерапевтичних контингентів обстеження виходили з принципів представленості патологічних, нозологічних та синдромальних форм, які традиційно підлягають психотерапії, з урахуванням дефектологічних контингентів. При формуванні сексологічних контингентів обстеження виходили з необхідності обґрунтування правомірності концепції клініки розладів нормальної сексуальності (НС) і, власне, моделей розладів НС (РНС).

Психотерапевтичний експеримент реалізовувався на групі клінічно здорових волонтерів (48 осіб), після чого проводилися вибіркові перевірки (? 10 осіб) на основних контингентах обстеження (з урахуванням терапевтичного фармакологічного фону (ФФ)), що підтвердили отримані результати, тому екстраполяція правомірна.

Структура обстежених контингентів наведена в табл. 1.

Таблиця 1 Нозологічна та синдромальна характеристика обстежених контингентів і їхній розподіл за рівнями клініки / клінічними моделями

Контингент (нозологічні та синдромальні форми патології)	Рівень клініки	Клінічна модель РНС	Кількість обстежених
Вегетосудинна / нейроциркуляторна дистонія (ВСД / НЦД)	НСР	-	213
Відсутність генітальної реакції (гіпоерекційні синдроми) (ВГР)	НСР	ГГМ	72
Гіпертонічна хвороба (ГБ)	ПСР	-	272
Гомосексуалізм (ГС)	-	ДІМ	15
Гострі та транзіторні психотичні розлади (реактивні психози) (ГТПР)	ПСР	-	13
Зміни особистості, психічні особливості і розлади внаслідок сліпоти (ЗОПРС)	ЕАР	ТСМ	104
Інтерсексуальні стани (ІС)	-	ДІМ	за даними
Невротичні та пов'язані зі стресом розлади (НР)	НСР	ДСМ	128
Передчасна еякуляція (дизеякуляторні синдроми) (ПЕ)	НСР	ГГМ	79
Патологія пубертату (ПП)	-	ПБМ	107
Розлади статевої ідентифікації (РСІ)	-	ДІМ	6
Соматоформна вегетативна дисфункція верхньої частини шлунково-кишкового тракту (СВДВШКТ)	НСР	-	13
Соматоформна вегетативна дисфункція нижньої частини шлунково-кишкового тракту (СВДНШКТ)	НСР	-	15
Соматоформна вегетативна дисфункція серця та седцево-судинної системи (СВДС)	НСР	-	21
Соматоформна вегетативна дисфункція урогенітальної системи (СВДУС)	НСР	-	12
Специфічні розлади особистості (СРО)	ЕАР	-	57
Фізіологічний / патологічний клімакс (ФПК)	-	ІНМ	98
Шизофренія та шизоформні розлади (ШР)	ЕФР	ПРМ	153
Всього	1378

Було обґрунтовано поняття клініки психотерапії: це сфера її нозологічної та синдромологічної компетенції; вона включає нозологічні та синдромальні форми, де основним етіологічним (етіопатогенетичним) фактором виступає психогенія і де психотерапія є основним (або єдиним) методом лікування. За ступенем виразності і характером відповіді ефекти психогеній можуть виявлятися на 5-ти рівнях: ефекторно-адаптивному (ЕАР); невротичному, або соматоформному (НСР); психосоматичному (ПСР); ендоформному (ЕФР); летальному.

Методика й результати клінічного психотерапевтичного експерименту. В межах психотерапевтичного експерименту використовувалися методи: клінічний (клініко-психофеноменологічний), НП експеримент (коректурна проба), ЕЕГ, ЕТ (діагностика поведінки).

У серіях експериментів планувалося встановити достовірні взаємозв'язки в низці: метод / методика / психотехніка асоційований саногенний феномен (СФ) КПЕС із відповідними КМ ФФ.

На підготовчій стадії експерименту були визначені СФ, асоційовані з певним методом психотерапії: гіпносугестивна психотерапія - сугестія; раціональна психотерапія - переконання; класичний психоаналіз - катарсис; поведінкова терапія - підкріплення; “ериксонівський” гіпноз - гіпнотичний транс; нейро-лінгвістичне програмування - ейдетизм; гештальт-терапія - гештальт-інсайт; трансактний аналіз - скрипт-інсайт; когнітивно-біхевіоральна терапія - навчення; екзистенціальна психотерапія - автентичність; психодинамічна психотерапія - усвідомлення; ПМ - забування.

Наступним кроком стало підбір і розробка методик / психотехнік, що дозволяють досягти цього СФ. Основним критерієм вибору була необхідна для проведення експерименту одномоментність.

Сугестія - одномоментний гіпноз; переконання - персуазія; катарсис - реверсивні переживання; підкріплення - „викликаний гнів”, „повінь”; гіпнотичний транс - вербально-невербальне підстроювання і ведення; ейдетизм - візуально-кінестетична дисоціація; гештальт-інсайт - проективна гра; скрипт-інсайт - деконтамінація / інтеграція; навчення - фрагментація / дефрагментація досвіду; автентичність - зняття дефензивності; усвідомлення - інтерпретація; забування - летотехніка.

Реєстрації підлягали об'єктивно реєстровані в межах експерименту, латентні (відстрочені об'єктивно реєстровані), інтерпретовані (непрямі або опосередковані) ознаки.

Нейро(електро)фізіологічне (Н(Е)Ф) дослідження здійснювалося безпосередньо в процесі проведення психотерапевтичного експерименту; НП-експеримент (проба) проводився в припустимому часовому проміжку післядії ефекту; ЕТ-елементи фіксувалися в процесі клінічного опису безпосередньо після процедури (сеансу).

Слід зазначити, що КПЕС були виділені на підставі фіксованих і відносно стабільних комплексів клінічних проявів, що супроводжувалися константними сполученнями КМ (табл. 2).

Таблиця 2 Агломерація клінічних проявів із відповідними КМ у КПЕС

Клінічні прояви	Кореляти	КПЕС	Ім-сть
	Н(Е)Ф (типи)	НП	Е
Синдроми типові (нормальні)
звуження свідомості, гіпокінезія, гіпомімія, відсутність реакції на сенсорні стимули поза вербальним контактом з терапевтом (сформований рапорт)	1-й	зниження	гіпокінезія гіпомімія	гіпноїдний	3
різке звуження свідомості, гіпокінезія, гіпомімія, відсутність реакції на сенсорні стимули, рухові феномени в системі довільно регульованої попереково-смугастої мускулатури акінетико-ригідного типу (“воскоподібна гнучкість”) і складні ззовні цілеспрямовані поведінкові акти відповідно до фабули навіювання	3-й	зниження	каталепсія	каталептичний	3
змінене сенсорне сприйняття навколишнього з відсутністю можливості цілеспрямованої рухової реакції і суб'єктивно-критичного диференціювання істинності того, що сприймається	3-й	зниження	Міміка розгубленості	просоночний	2
варіант повнообсяжного суб'єктивно-почуттєвого спектра відчуттів відповідно терапевтичній фабулі з відповідним емоційним аранжуванням	4-й	підвищення	Помірне психоемоційне зворушення	психовегетативний	3
переживання стану пасивного пильнування і нейтрально-позитивного емоційного тла зі збереженою, але не задіяною можливістю активно-експресивної реакції	4-й	підвищення	Атонічна поза	релаксаційний	3
зниження репродукції негативно-змальованих переживань зі зменшенням їхньої яскравості і почуттєвої жвавості і змінена репродукція з нейтралізацією (інверсією) знака емоційного супроводу	3-й	підвищення	Міміка замисленості	гіпомнестичний	2
гіперконформні реакції і поведінка, конгруентні терапевтичній фабулі з гіперпозитивним емотивним реагуванням	1-й	без змін	поза і міміка уваги постійний очний контакт посмішка	поліморфно-конформний	2
Синдроми атипові (парадоксальні)
виражена демонстративність з підвищенням експресивності емоційної, рухової, мімічної, вегетативної, емфатико-інтонаційної активності в представленні (презентації) хворобливих переживань з можливою зміною змістовної фабули	3-й	зниження	Міміка страждання міміка плачу істеричний сміх аутогрумінг	істеріформний	1
поява вираженої, як правило негативної, поведінкової вербальної, емоційної, емфатико-інтонаційної реакції в процесі терапевтичного контакту з елементами агресивності	2-й	зниження	Елементи агоністичної поведінки вербальна і переадресована агресія	експлозивний	1
тотальна вербальна редукція (клінічно близька до психогенного мутизму) як спонтанна, так і викликана, супроводжується багатим гіпермімічними і пантомімічними проявами	2-й	зниження	поліморфні мімічні комплекси міміка плачу підвищена моторика рук	“афективного мутизму”	1
виражена вербальна, поведінкова з вегетативним супроводом реакція неприйняття в процесі терапевтичного контакту	3-й	зниження	Міміка відрази міміка презирства	аверсивний	1
демонстрація вербальних і поведінкових інфантильно-регресивних феноменів зі збереженням психотерапевтичного контакту й утриманням ситуаційного контролю	1-й	зниження	Аутогрумінг сміх міміка хитрощів посмішка	псевдопуерильний	1
Синдроми інтеркурентні (патологічні)
переживання пацієнтом яскравих сценічно образних емоційно забарвлених зорових феноменів після припинення психотерапевтичного втручання, супроводжуване суб'єктивним емоційним відношенням, що не підлягають довільному контролю, але зі збереженням критики	3-й	підвищення	Фіксація погляду міміка задоволення	ейдетичний	1
формування нестійких, фрагментарних, неоформлених ідей, що легко редукуються, особливих відносин з психотерапевтом і/або особливого значення терапевтичного процесу з частковою редукцією критичного ставлення пацієнта і слабкістю раціонально-значеннєвої корекції	3-й	зниження	Міміка сторожкості поза високої статичності	“терапевтичної параної”	1
неадекватна фіксованість на власне терапевтичному процесі, що займає переважне місце, здобуває важливу роль у суб'єктивних переживаннях пацієнта з преформуванням патологічної фабули на КПЕС, що виник	1-й	без змін	Поза зосередженої уваги іноді з уникненням очного контакту	фіксаційний	2
стійкість, ригідність симптоматики стосовно будь-якого психотерапевтичного впливу (при дотриманні нормативної технологічності психотерапевтичного втручання) при емоційно-індиферентному типі ставлення пацієнта до психотерапії і поведінково нонконфронтаційному типі відносин із психотерапевтом	2-й	без змін	Поза чекання міміка байдужості	резистентний	1

У процесі експерименту було дослідженно з'єднаність СФ, асоційованих з кожним із основних методів / методик психотерапії, і КПЕС, що досягаються: сугестія - гіпноїдний, просоночний, поліморфно-конформний; переконання - “афективного мутизму”; катарсис - істеріформний, “афективного мутизму”; підкріплення - фіксаційний; гіпнотичний транс - гіпноїдний, просоночний, експлозивний, релаксаційний; ейдетизм - ейдетичний, фіксаційний, резистентний; гештальт-інсайт - резистентний; скрипт-інсайт - резистентний; навчення - фіксаційний; автентичність - псевдопуерильний; усвідомлення - істеріформний; забування - гіпомнестичний.

Були виявлені певні відносини між КПЕС і ФФ. ФФ терапевтичний створюється внаслідок традиційно застосовуваних при даній патології медикаментозних засобів; ФФ спеціальний одержують шляхом призначення препаратів, що потенціюють досягнення того або іншого СФ і / або КПЕС. Встановлено, що ФФ може потенціювати, послаблювати, спотворювати, трансформувати КПЕС, оказувати плацебо-ефект, а також обумовлювати ускладнення.

У медико-соціальній і гносеологічно-наукознавчій частинах дослідження аналізувалися (глибина пошуку 250 років) друковані й архівні матеріали, матеріали наукової діяльності, клінічні матеріали (регламентовані документи лікувально-діагностичного процесу, у т. ч. архівні й опубліковані), статистичні матеріали, матеріали включеного спостереження, матеріали експертного опитування й ін.

Результати дослідження та їх обговорення. Дослідження були підпорядковані виявленню різнорівневих ланок пато(психо)генезу і синдромальної структури психопатологічних розладів усіх регістрів. Психопатологічна симптоматика оцінювалася з позицій сполучення / досяжності для саногенних ефектів (що клініко-методологічно виражається у формуванні поняття сано(пато)генезу) та стратифікувалася за рівневим принципом.

Розподіл хворих за нозосиндромальною приналежністю був таким: ВСД / НЦД - 213, ВГР - 72, ГБ - 272, ГС - 15, ГТПР - 13, ЗОПРС - 104, НР - 128, ПЕ - 79, ПП - 107, РСІ - 6, СВДВШКТ - 13, СВДНШКТ - 15, СВДС - 21, СВДУС - 12, СРО - 57, ФПК - 98, ШР - 153.

Провідні психопатологічні синдроми в обстежених пацієнтів були наступні. На ЕАР - астенічний (42,1%), “екзистенціальної недостатності” (30,3%), “вигоряння” (27,6%). На НСР (системно-органні неврози) превалювали психопатологічні синдроми соматосенсорний (32,5%) і астено-вегетативний (29,0%) при ВСД / НЦД, соматосенсорний (64,9%) й іпохондричний (21,7%) при кардіоневрозі (СВДС), астенічний (36,5%) і соматосенсорний (28,3%) при невротичних та посттравматичних розладах, соматосенсорний (55,1%) і астенічний (25,3%) при синдромі “роздратованого” кишечника (СВДНШКТ), соматосенсорний (53,9%) й іпохондричний (28,9%) при синдромі “роздратованого” сечового міхура (СВДУС). На ПСР розподіл психопатологічних синдромів був таким: для реактивних психотичних розладів найбільш характерними виявилися сутінкові розлади свідомості (44,4%) і галюцинаторно-параноїдний синдром (34,7%), для психосоматозів (представлені ГБ) - синдром психастенічний (83,2%). Нарешті, для ЕФР (ендогенні психози) найбільш характерні були синдроми Кандінського-Клерамбо (35,3%) і параноїдний (35,0%).

При клініко-психофеноменологічному обстеженні пацієнтів реєструвалися КПЕС усіх рівнів: типові (нормальні), атипові (парадоксальні) й інтеркурентні (патологічні). Серед типових реєструвалися КПЕС гіпноїдний (21,0%), каталептичний (9,7%), просоночний (16,7%), психовегетативний (9,5%), релаксаційний (15,2%), гіпомнестичний (8,0%), поліморфно-конформний (5,6%). Зі КПЕС атипових спостерігалися істеріформний (2,1%), експлозивний (2,3%), синдром “афективного мутизму” (0,9%), аверсивний (1,1%), псевдопуерильний (2,7%). КПЕС інтеркурентні були представлені ейдетичним (0,5%), синдромом “терапевтичної параної” (0,4%), фіксаційним (1,2%), резистентним (3,1%).

Дослідження показали переважно методистську й, отже, саногенетичну детермінованість клініко-психофеноменологічних проявів.

Н(Е)Ф-КМ оцінювався за зрушеннями, що виникали в процесі психотерапевтичного впливу й об'єктивно реєструвалися на ЕЕГ. Н(Е)Ф-дослідження основних нозологічних та синдромальних форм показали, що в обстежених пацієнтів реєструвалися 6 типів ЕЕГ: умовно-нормальний, десинхронизований, гіперсинхронний, пароксизмальний, дезорганізований, пароксизмально-гіперсинхронний. Для оцінки Н(Е)Ф-корелята був уведений умовний показник, виражений формулою спрямованих змін ЕЕГ до та після експерименту.

Аналіз результатів Н(Е)Ф-досліджень виявив існування 4-х типів Н(Е)Ф-корелятів КПЕС: стабільного, з тенденцією до денормалізації, з тенденцією до метаморфози, з тенденцією до нормалізації.

Установлено, що НПФ розділяється на такі класи: 1-й - феномени “з боку пацієнта” (інструментальні, саногенні, дефензивні, змішані, інтеркурентні, допоміжні (ворьтні, орієнтаційні, діагностичні), артефакти), 2-й - феномени “з боку психотерапевта”, 3-й - трансперсональні феномени, 4-й - групові феномени, 5-й - конформні (індукційні) феномени.

Феномени 1-го класу мають, як правило, парний характер: гіпнабельність / гіпноз, сугестивність / навіяння, переконуваність / переконання і т. і. 2-му класові феноменів надається вирішальне значення в класичному психоаналізі, а також у методах психотерапії “new wave” (синхронізація низки невербальних проявів, а також емпатія, інтуїція й ін.). До 3-го класу відносяться феномени, що виникають у процесі комунікації між психотерапевтом і пацієнтом (перенос / контрперенос й ін.). Феномени 4-го класу пов'язані зі впливом групи і внутрішньогруповими процесами (групова динаміка). 5-й клас феноменів містить у собі “емоційне зараження”, що лежить в основі психічних епідемій.

Для з'ясування процесу психотерапевтичного лікування та механізмів ефективності психотерапії були введені поняття КПЕС і їхніх КМ (табл. 2).

Під КПЕС слід розуміти фіксований і стабільний комплекс клінічних, психологічних, поведінкових проявів, що виникають у процесі (результаті) реалізації методу (методики, техніки) психотерапії, який супроводжується константними комбінаціями КМ.

У результаті проведених досліджень і експериментів були виділені фіксовані КПЕС, які відповідають критеріям вірогідності й дозволяють обґрунтувати сано(пато)генетичні МРП.

Сукупність КМ КПЕС у їх специфічних - взаємозалежних - проявах може бути охарактеризована як корелят-патерн (КП). У результаті проведених досліджень було виявлено 5 типів КП: синхронно-синтонний (1-й), синхронно-асинтонний (2-й), асинхронно-синтонний (3-й), асинхронно-асинтонний (дезорганізований) (4-й), апокрифічний (5-й).

Були досліджені сполучення КПЕС та типів КП: гіпноїдний, гіпомнестичний, психовегетативний, релаксаційний - 1-й; каталептичний, поліморфно-конформний, резистентний - 2-й; аверсивний, “афективного мутизму”, просоночний, фіксаційний - 3-й; ейдетичний, експлозивний, істеріформний - 4-й; псевдопуерильний і “терапевтичної параної” - 5-й.

Порівняльний аналіз патопсихологічних регістр-синдромів, психопатологічних синдромів і КПЕС показав, що регістр-синдроми жорстко фіксовані, психопатологічні синдроми при вираженій рігідності структури інтерферують, а КПЕС - як реакції на психотерапевтичне втручання,- відрізняються варіативністю і високим ступенем інтерферентності.

Встановлено, що різні психопатологічні синдроми по-різному реагують на психотерапію (табл. 3).

Таблиця 3 Зміни психопатологічних синдромів при активному психотерапевтичному втручанні

Психопатологічний синдром	Психотерапевтичне втручання	Результат	Ім-сть
Апатико-абулічний		короткочасна активація	1
Астенічний		короткочасна активація	3
Астено-вегетативний		активація з редукцією вегетативного компонента (і внаслідок останньої)	3
“Вигоряння”		стійка редукція	3
Галюцинаторно-параноїдний		корекція суб'єктивно-емотивного забарвлення	1
Гіпотимний		редукція	2
Депресивний		модифікація з придбанням тривожного компонента	1
		редукція (при психогенних або ендореактивних варіантів)	2
Іпохондричний		мерехтлива редукція	2
Кандінського-Клерамбо		зниження рівня суб'єктивно-емотивного забарвлення	1
Кататоно-онейроїдний		без змін	3
Компульсивний		підвищення рівня довільного контролю і зниження ступеня адиктивності	2
Обсесивний		зниження компонента насильницького потягу	2
Параноїдний		часткова редукція (зниження) суб'єктивно-емоційного забарвлення	1
Парафренний		без змін	3
Психастенічний		короткочасна компенсація	2
Психоорганічний		корекція емоційного компонента і минуща компенсація когнітивних функцій	2
Сенестопатичний		відносна редукція	1
		модифікація (можливо, зі збільшенням)	1
Соматосенсорний		редукція достатньої виразності	3
		модифікація	1
Сутінкового розладу свідомості		без змін	3
Тривожний		відносна редукція	2
		модифікація	2
		активація	1
Фобічний		редукція	2
		погіршення з приєднанням тривожного компонента	2
“Екзистенціальної недостатності”		редукція або навіть компенсація	3

Такий розподіл свідчить про те, що результат (ефект) реалізації психотерапевтичного втручання може бути з високим ступінем імовірності спрогнозований при впливі, з урахуванням відсоткової ваги, на синдроми ЕАР і НСР, а також на окремі синдроми ЕФР і ПСР.

З цієї позиції вся клініко-психопатологічна феноменологія може бути розподілена на два основних класи: феноменологія спокою (квисальна) і феноменологія відповіді (респонсна).

Отже відносини між ракурсами єдиної клінічної феноменології / синдромології (синдромотаксис) у сфері компетенції психотерапії можна представити у вигляді схеми: НПФ > патопсихологічна регістр-синдромологія - квисальна психопатологічна синдромологія (до психотерапевтичного втручання) > респонсна психопатологічна синдромологія (після психотерапевтичного втручання) > клінічна психотерапевтична синдромологія.

Встановлено, що КПЕС, вступаючи у взаємодію з психопатологічним синдромом, зазнає виражених трансформацій, аж до руйнування; подібному патоморфозу піддається й психопатологічний синдром. Психопатологічний синдром і конгруентний йому КПЕС модифікують один одного, що складає механизм формування метасиндрому (МС).

Встановлено, що клінічна характеристика МС повинна включати два вектори: динамічний і структурний. Були виділені 8 типів МС (табл. 4).

Таблиця 4 Типи МС

Тип МС	Клінічні прояви	Назва	%
1-й	поліпшення зі спрощенням	“позитивна редукція”	21,2
2-й	поліпшення зі збереженням структури	“кліше-редукція”	7,6
3-й	поліпшення з ускладненням	“позитивна орнаментація”	19,7
4-й	погіршення зі спрощенням	“негативна редукція”	5,1
5-й	погіршення зі збереженням структури	“кліше-ампліфікація”	4,5
6-й	погіршення з ускладненням	“негативна орнаментація”	4,3
7-й	статика	“клінічний монорим”	18,4
8-й	структурна перебудова з невизначеним вектором якості	“нейтральний метаморфізм”	19,2

Розподіл МС у залежності від психопатологічного синдрому і КПЕС, що досягається, представлений в табл. 5.

Таблиця 5 Розподіл МС в залежності від психопатологічного синдрому і КПЕС

Психопатологічний синдром	Типи МС	КПЕС
Апатико-абулічний	7-й	гіпноїдний, каталептичний, просоночний
Астенічний	3-й, 2-й	гіпноїдний, каталептичний, просоночний
Астено-вегетативний	1-й, 2-й	гіпноїдний, каталептичний, просоночний
“Вигоряння”	1-й, 2-й	релаксаційний, гіпомнестичний
Галюцинаторно-параноїдний	8-й, 7-й, 5-й, 6-й	ейдетичний, резистентний
Гіпотимний	1-й, 2-й, 3-й, 7-й	резистентний
Депресивний	6-й, 5-й, 8-й, 3-й	“афективного мутизму”
Іпохондричний	7-й, 8-й, 6-й, 5-й, 3-й	психовегетативний, резистентний
Кандінського-Клерамбо	6-й, 5-й, 8-й	“афективного мутизму”
Кататоно-онейроїдний	7-й	ейдетичний, каталептичний
Компульсивний	1-й, 2-й, 7-й, 8-й	експлозивний
Обсесивний	1-й, 2-й, 3-й, 7-й, 8-й	фіксаційний
Параноїдний	8-й, 7-й, 6-й, 4-й	аверсивний, фіксаційний, “терапевтичної параної”
Парафренний	7-й, 4-й, 5-й	резистентний, аверсивний
Психастенічний	1-й, 2-й, 3-й	“терапевтичної параної”, фіксаційний, істеріформний
Психоорганічний	7-й, 6-й, 5-й	експлозивний
Сенестопатичний	1-й, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й, 6-й, 7-й	психовегетативний, істеріформний
Соматосенсорний	1-й, 2-й, 8-й	релаксаційний
Сутінкового розладу свідомості	7-й	резистентний, аверсивний
Тривожний	6-й, 5-й, 3-й, 7-й	аверсивний, резистентний, експлозивний
Фобічний	1-й, 2-й, 3-й, 5-й, 6-й	релаксаційний, психовегетативний
“Екзистенціальної недостатності”	1-й, 2-й, 3-й	фіксаційний, аверсивний

На підставі проведених досліджень сформульовані принципи / правила розробки моделей клінічної реалізації психотерапії:

- адекватне, диференційоване використання психотерапевтичної феноменології;

- урахування сполучення (асоціації) методу (методики, психотехніки) і СФ;

- орієнтація на визвані КПЕС з відповідними КП для спрямованих і коректних сано(пато)генетичних психотерапевтичних впливів;

- детермінація застосовуваних МРП складнопідрядною клінічною структурою синдромів, що куруються;

- урахування клінічних особливостей МС, що виникають у процесі психотерапії.

Для реалізації цих положень було введене поняття ідіографічного ФДПД і розроблені його клінічна семіотика й алгоритм.

Семіотикою ФДПД є НПФ (клінічна психофеноменологія), клінічна психотерапевтична синдромологія, психопатологічна синдромологія і патопсихологічна регістр-синдромологія.

Розроблено універсальний набір методів для реалізації логіко-тактичних положень психотерапевтичної діагностики: психотерапевтична співбесіда; ЕТ-діагностика; збір психоанамнезу; клініко-психофеноменологічне дослідження, що включає спеціальні діагностичні (феноменні) прийоми, діагностику КПЕС і ракурсне клініко-психопатологічне дослідження; патоперсонологічне дослідження; НП-дослідження; клініко-культуральне дослідження.

Основні логіко-тактичні положення й алгоритм психотерапевтичної діагностики такі: 1) базування ФДПД на клініко-феноменологічному (клініко-психопатологічному) підході; 2) проведення ідентифікації особистості пацієнта; 3) дотримання принципів ПНК і критеріїв вибору психотерапевтичних методів (методик); 4) постійна орієнтація на НПФ і КПФ; 5) діагностика КПЕС як складової частини ФДПД; 6) перманентна діагностика МС; 7) постійний контроль ex juvantibus; 8) дискурсивна одноплановість діагностики і терапії; 9) дотримання етіопатогенетичної цілісності ФДПД; 10) проведення ідентифікації особистості психотерапевта для формування к...