Шкільна адаптація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Перехід від дошкільного віку до школярства в дитячій психології називають малою кризою. Це критичний вік. Які проблеми, труднощі можуть спіткати дитину в цей період? Які природні механізми готовності і за яких умов вони "спрацьовують"?

Шестирічна дитина - маленька дитина. Вона ще багато чого не може, якщо її порівнювати із старшими. Але вона вже багато що може, і дуже важливо знати, що саме і які можливості її психіки, її особи.

І от саме тоді, коли дитина, зіткнувшись з двоїстістю шкільного життя в повному обсязі, починає переживати психологічний дискомфорт, на сцену актуально гостро виступає фактор адаптації до шкільного навчання.

В перші дні занять увага першокласників нестійка, зосереджується на дуже вузькій ділянці, погано перемикається. Їм важко надовго зосередитися на виконанні завдань, відповідях товаришів. Діти часто не розуміють того, що завдання, пояснюване всьому класу, має відношення і до них самих.

Труднощі в перші дні навчання виникають практично у всіх дітей. Нові переживання, вимоги, форми організації діяльності вимагають від першокласників стільки сил і напруги , що поведінка дітей може різко відрізнятися від звичної. Опинившись в школі, новачки-першокласники стають як би не схожими самі на себе.

Удома або в дитячому саду дитина легко, вільно і упевнено справлявся з різними досить складними рухами, дорученнями, інтелектуальними завданнями. В школі, навпроти відчуває деяку невпевненість в тому, що може виконати все, що від нього вимагає вчитель. Разом з тим, нею рухає бажання зробити все якнайкраще, відмінно. На практиці виходить так, що діти як би втрачають здатність мислити самостійно, нерідко повторюють те, що говорять і роблять інші.

Якщо залишити дитину без батьківської уваги і коректної професійної підтримки, період пристосування до нових умов, нових людей, вимог, що пред'являються, затягується, його прояви набувають стійкого негативного характеру. Останніми роками наголошується різке збільшення числа дітей з вираженими труднощами.

Об'єкт дослідження - рівень інтелектуального, емоційного, морфологічного розвитку дитини.

Предмет дослідження - показники адаптації шестирічної дитини до навчання у школі. темперамент адаптація навчання

Мета дослідження - з'ясувати рівень розумової , психологічної і фізичної адаптації дітей до навчання у школі.

Завдання курсової роботи:

1. Опрацювати теоретичну і методичну літературу з обраної теми.

2. Провести і проаналізувати діагностику рівня адаптації дітей до навчання у школі.

3. На основі проведеної роботи зробити висновки про адаптацію дітей до навчання у школі.



Розділ 1. Функціональні критерії адаптації дитини до навчання

1.1 Зміни в житті дитини, пов'язані з вступом до школи

Вступ до школи становить етапний момент життя дитини. Це зустріч з новим світом - загадковим, бажаним , і, водночас, дуже непростим. Адже саме в початковій школі дитина вперше стане суб'єктом соціально-нормованої діяльності, коли виконувати слід не лише те, чого хочеться,а те, що треба і саме там, як цього вимагають дорослі-вчителі.

Безумовно,вся попередня історія розвитку особистості дитини готує її до такої діяльності, яку сама дитина сприймає як необхідний крок до справжньої дорослості. Більшість дітей бажають іти до школи і це дуже важливо, адже потреба "відкриває" смислову сферу індивіда, робить її гнучкою і чутливою до нових соціально-значущих впливів і змін. Одна давно вже в психології відомий факт, що бажання першокласників є дуже поверховим і не обґрунтованим: дитина хоче оволодіти новою соціальною роллю ("школяр"), яка приваблює своєю зовнішньою атрибутикою (своя нова форма, портфель, книжки, свій куточок для підготовки уроків) та ритуальністю - в школу ідуть всі діти,там своє життя, мабуть, захоплююче й цікаве, з роллю школяра пов'язане нове, більш поважливе, "доросле" ставлення з боку батьків та однолітків тощо. Саме цього хоче майбутній школяр. Але дуже швидко виявляється, що все зовсім, ну принаймні, майже зовсім, не так. Так вчитися хочеться, а уроки слід вчити завжди (це слово не дуже осмислене і стає воно якимось незатишним, тривожним). Та й просто фізично важко витримати навантаження, що існують. [14,с. 1]

Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем.

Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її взаємостосунки з навколишнім середовищем, змінюється життя дитини: усе підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам. Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень їй потрібно для того, щоб призвичаїтися до систем організму. Лише через 5-6 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показниками працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність.

Залежно від стану здоров'я, сімейної ситуації, відвідування чи не відвідування садка адаптація до школи, до нових умов життя може мати різний перебіг.

Безумовно, першокласники, що відвідували дитячі заклади, значно легше адаптуються до школи, ніж "домашні", які не звикли до тривалого перебування в дитячому колективі, до певного сталого режиму. [17, с. 20-21]

Легше проходить період пристосування до школи і краще вправляються з розумовими і фізичними навантаженнями здорові діти. Але, на жаль, сьогодні лише 20 - 25 % дітей ідуть до школи здоровими. Решта ж мають різноманітні порушення та відхилення в стані здоров'я. Тож зрозуміло, чому процес адаптації проходить з певними ускладненнями й затягується на більш тривалий термін.

Міняється місце дитини в системі суспільних відносин: з дошкільного дитинства з іграми і малим чином суспільних обов'язків він переходить в зовсім інший світ. Прихід в школу - це перехід до нового способу життя і умов діяльності, це перехід до нового положення в суспільстві, нових взаємостосунків з дорослими і однолітками; міняється чинник місця, тобто соціальні умови, що визначають розвиток і саме життя дитини.

Нове положення в суспільстві полягає в тому, що дитина не просто переходить з дитячого саду в школу, але в тому, що її навчання є обов'язковою, суспільно-значущою діяльністю. За результати свого навчання дитина несе відповідальність перед вчителем, школою, своєю сім'єю. Вона повинна вчитися. Тепер вона підлегла системі строгих, однакових для всіх школярів правил.[11, с.29]

Чинники, що зумовлюють адаптацію дитини до навчання в школі:

1. Адекватне усвідомлення свого статусу в групі ровесників. (97,8%)

2. Правильні методи виховання в сім'ї. (95,3%)

3. Відсутність (загалом) конфліктної ситуації в сім'ї. (94,4%)

4. Відсутність у сім'ї конфліктів через алкоголізм. (91,1%)

5. Високий рівень освіти батька. (87,9%)

6. Функціональна готовність до навчання в школі, шкільна зрілість. (86,9%)

7. Високий статус дитини в групі до вступу в 1 клас. (85,8%)

8. Високий рівень освіти матері. (83,2%)

9. Повна сім'я. (77,6%)

10. Задоволення від спілкування з дорослими.(74,3%)

11. Позитивний стиль ставлення до дітей з боку вихователя і учителя під час підготовчого періоду. (62,7%)

12. Позитивний стиль ставлення до дітей вчителя першого класу. (59,8%)

13. Психологічні особливості дітей деяких категорій дезадаптованості. (56%) [5, с. 12]

Первинне входження дитини в нові умови шкільного життя підготовлено психологічно. Діти з радістю йдуть в школу, чекаючи тут нового життя і розуміючи, що їх положення міняється - вони стали старшими, вони тепер не дошкільники, а школярі. Позиція школяра суб'єктивно важлива для дитини тим, що вона міняє його самооцінку - він школяр. Зміна позиції допоможе дитині швидко прийняти вимоги вчителя, що стосуються правил поведінки в класі, розпорядку дня, норм відносин з однокласниками. Ці вимоги дитина сприймає як неминучі. Вона прагне якнайскоріше розібратися в правилах поведінки, вони глибоко цікавлять її. Це перше, що починає опановувати шестирічна дитина в школі.

За своїм змістом і по організації: основна, ведуча діяльність школяра - учбова діяльність. Вона відрізняється від ігрової діяльності дошкільника. Засвоєння знань - основна мета, яка виступає в чистому вигляді. В сучасних умовах засвоєння знань не повинне бути єдиною метою. Дитина повинна бути ще і правильно вихована. Це друга по рахунку, але не по значенню, мета учбової діяльності.[6, с.43]

Основна форма організації учбової роботи школярів - урок, на якому час розрахований до хвилини. На уроці всім дітям необхідно стежити за вказівками вчителя, чітко їх виконувати, не відволікатися і не займатися зайвими справами. Всі ці особливості умов життя і діяльності школяра пред'являють високі вимоги до різних сторін його особи, його психічних якостей, знань і умінь.

Школяр повинен відповідально відноситися до навчання, усвідомлювати його суспільну значущість, підкорятися вимогам і правилам шкільного життя. Для успішного навчання йому необхідно мати розвинені пізнавальні інтереси, достатньо широкий розумовий кругозір. [17, с.33-35]

1.2 Морфологічна адаптація

Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному й соціальному відношенні, вона має досягти певного рівня розумового й емоційно-вольового розвитку. Поняття "адаптація дитини до школи" розглядаємо як комплексне, багатогранне і таке, яке охоплює всі царини життя дитини.

Фізична готовність до навчання характеризує функціональні можливості дитини і стан її здоров'я, виділяють такі групи.

Перша група. Це здорові діти, що не мають відхилень за всіма ознаками здоров'я (за окремими органами і системами). Це діти, що рідко хворіють або зовсім не хворіють, які мають відповідальний віковий психічний і фізичний розвиток. Кількість таких дітей, які зараховуються до першого класу, скорочується із року в рік і зараз у середньому складає близько 20 %.

Друга група. Діти з ризиком виникнення хронічної патології і схильні до підвищеної захворюваності. У цих учнів спостерігаються різні функціональні відхилення, обумовлені мірою морфологічної зрілості органів і систем. Функціональні відхилення значно впливають на успішність адаптації до школи та навчання. Діти, що входять до цієї групи, являють собою найбільш складну і тривожну категорію, оскільки навіть незначні навантаження можуть призвести до різкого погіршення стану їх здоров'я і розвитку хронічного захворювання. З іншого боку, саме ці діти, як правило, випадають з-під систематичного спостереження лікарів, учителів і батьків, оскільки школяр із функціональними порушеннями вважається "практично здоровим". Кількість таких дітей складає абсолютну більшість - 66%.

Третя група. До неї входять діти, що страждають на різні хронічні захворювання в період між загостреннями. [3, с.2-4]

Дитина повинна мати хорошу просторову орієнтацію, вміти локалізувати об'єкт у просторі, мати навички малювання та перемальовування предметів.

Технічно сам процес письма може ускладнюватись такими незалежними від дитини факторами, як рівнем окостеніння зап'ястків і фаланг пальців, рівнем збудливості нервової системи, загальною фізичною витривалістю, зокрема, здатністю переносити довготривалі статичні навантаження. Водночас досвід вчителів показує, що робота з правописання, навіть на етапі оволодіння графікою, має загально розвиваючий вплив на дитину, формує здібності, потрібні не тільки для набуття красивого і виразного почерку, але для навчання в цілому.

Формування навичок письма має велике не тільки педагогічне, а й суспільно-виховне значення. Привчаючись до чіткого, акуратного, усталеного письма, дитина формує у себе звичку до старанності у виконанні будь-якої роботи, а не тільки письмової. Щоб простежити тенденції розвитку письмових здібностей дитини, можна завести табличку для запису змін, які відбувалися в оволодінні дитиною навичок письма. Фіксувати зміни доцільно раз на тиждень. [2, с. 45-47]

1.3 Психологічна адаптація. Її структура

Під психічною адаптацією до школи зазвичай розуміють "необхідний і достатній рівень розвитку дитини для опанування шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків". [11, с.45-46]

Інакше кажучи, психологічна адаптація дитини до школи фактично характеризує її здатність засвоювати навчальний матеріал під час його вивчення на уроці. Якщо дитина здатна правильно поводитися на уроці, успішно керувати своїми пізнавальними процесами під час сприйняття, запам'ятовування й розуміння навчального матеріалу, швидко й адекватно виконувати всі вказівки вчителя, то, напевно, будь-який учитель зможе легко навчити таку дитину. Успішна діяльність дитини на уроці за умови загального позитивного ставлення до школи, учителя, однокласників свідчить про достатній рівень розвитку всіх сфер її особистості: інтелектуальної, вольової та соціальної. Психологічна готовність дитини до школи характеризує її здатність засвоювати на уроці навчальний матеріал в умовах наявної для початку першого класу методики викладання. [6, с.14-17]

Кравцов Т.Т. , Кравцова Є. Є. у своїх дослідженнях розглядають систему взаємовідносин дитини з оточуючим світом і виділяють показники психологічної адаптації до школи пов'язані з розвитком різних видів відносин дитини. У такому випадку основними сторонами психологічної адаптації до школи є: ставлення до дорослого, ставлення до ровесника, ставлення до самого себе. Слід зазначити, що довільність у спілкування з дорослими необхідна дітям для успішної реалізації навчальної діяльності, нормальної адаптації до школи. Розвиток певного рівня спілкування з ровесниками має для дитини не менш важливе значення для подальшого учня, ніж розвиток довільності у спілкуванні з дорослими. По-перше, певний рівень розвитку спілкування дитини з ровесниками дуже тісно пов'язане з розвитком навчальних дій. Психологічна адаптація до навчання передбачає готовність розумову, мотиваційну, емоційно-вольову. Проаналізуємо складові компоненти психологічної адаптації, оскільки рівень їх розвитку обумовлює успішність адаптації дитини до школи, її навчальні успіхи. [6, с.38, 44]

1.3.1 Мотиваційна адаптація

Мотиваційна адаптація до навчання - характеризується наявністю в дитини бажання навчатися, прагнення до діяльності, що має суспільне значення для нової соціальної позиції (Божович Л. І., Коломийський Я. Л., Панько Є. А., Проскура Є. В. та інші). Величезну роль тут відіграють адекватні уявлення дитини про навчальну діяльність та шкільне життя. Якщо у дитини сформовано бажання навчатися в школі, що ґрунтується на адекватних уявленнях про неї, про її вимоги, то це сприятливий фактор, який забезпечує нормальний перехід до навчальної діяльності. Прагнення до школи заради зовнішніх атрибутів свідчить про недостатню мотиваційну готовність дитини до школи. У такому випадку дитина виявляється не готовою до труднощів учіння, швидко розчаровується у шкільних справах. А це негативно позначається на процесі адаптації до школи, на навчальних досягненнях учнів. Відсутність належної спрямованості на учіння спричиняє неспроможність дитини взяти на себе обов'язки школяра, піклуватися про свої навчальні успіхи, переживати невдачі. Проявом цього є інфатилізм деяких першокласників: їх більше цікавить гра, ніж навчання; вони не розлучаються з улюбленими іграшками навіть у класі; найприємнішим часом для них є перерва; про домашнє завдання дбають батьки. [6, с. 39]

Бажання стати учнем, вчитися з'являється наприкінці дошкільного віку майже в усіх дітей. Воно пов'язане з тим, що дитина починає усвідомлювати своє становище, яке не відповідає її віковим можливостям. Вона вже не задоволена тими способами наближення до життя дорослих, які дає їй гра. Психологічно дитина неначе переростає гру (хоча ще довго не втратить інтересу до неї) і становище школяра уявляється їй певною моделлю дорослості. Навчання як відповідальна проблема, до якої всі ставляться з повагою, починає усвідомлюватися як спосіб досягнення бажаної зміни становища, "виходу" з дитинства. Навчання приваблює тим, що ця серйозна діяльність важлива не тільки для дітей, але й для тих, хто їх оточує. Сам факт вступу до школи змінює суспільне становище дитини, її громадянську роль. У неї з'являються обов'язки, своє шкільне життя.[17, с.42-43]

Змінюється її статус і в сімейному оточенні: вона має право на своє робоче місце в кімнаті, на необхідний для занять час, право на розваги і відпочинок. Саме це й підносить дитину у власних очах, зміцнює велике значення навчання. Бажання увійти в світ дорослих у новому статусі - не єдине підґрунтя позитивної налаштованості на майбутнє навчання. Прагнення дізнатися про невідоме, розібратися в складному, тобто задоволення пізнавальних інтересів дитини потребує спеціального навчання. Розвиток пізнавальної сфери деякою мірою визначає адаптацію до навчання, оскільки оволодіння знаннями, основами наук, передбачає передусім сформовану пізнавальну спрямованість. Таким чином, основними компонентами мотиваційної підготовки є правильні уявлення про навчання як важливу і відповідальну діяльність, а також пізнавальний інтерес до довкілля. [15, с.12-13]

1.3.2 Емоційно-вольова адаптація

Емоційно-вольова адаптація дитини до навчання - визначає уміння регулювати свою поведінку в достатньо складних ситуаціях, пов'язаних із напруженням, переживаннями.

Основними показниками емоційно - вольової адаптації є:

· певна міра сформованості довільності психічних процесів - сприйняття, пам'яті, уваги тощо;

· уміння долати помірні труднощі;

· навички самостійності;

· достатньо швидкий темп роботи;

· володіння основними правилами поведінки;

· уміння дитини правильно оцінити свою роботу. [16, с.7]

Ельконін Д. Б. вважав, що довільна поведінка народжується в рольовій грі в колективі дітей, яка дає можливість дитині піднятися на вищий рівень розвитку. Адже, без сумнівів, процес навчання в школі із перших кроків спирається на певний рівень розвитку довільної поведінки. Зміна соціального статусу й нормальна адаптація в нових умовах багато в чому визначаються рівнем вольового розвитку. У різних дітей цей рівень різний, але для успішного навчання необхідно, щоб учень зміг прийняти нові вимоги, зрозуміти і прийняти специфіку навчальної ситуації, вимоги вчителя. Саме рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам'ятовувати й відтворювати матеріал тощо.

Аналізуючи передумови, необхідні для успішного оволодіння навчальною діяльністю, Ельконін Д. Б. виділив такі параметри:

· уміння дитини свідомо підкорити свої дії правилу, що визначає спосіб дії;

· уміння орієнтуватися на задану систему вимог;

· уміння уважно слухати людину, що говорить, і точно виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

· уміння самостійно виконувати завдання за зразком, що поданий і сприймається зорово;

Фактично, ці параметри і є тим нижнім рівнем актуального розвитку довільності, на який спирається навчання в першому класі, але справа в тому, що цей рівень довільної поведінки проявляється тільки в певних умовах, а саме за відповідної мотивації - ігрової чи навчальної. У вивченні мотиваційної сфери першокласників слід виявити домінування ігрового або пізнавального мотивів, оскільки навчання учнів без опори на адекватну вікову мотивацію не сприяє гармонійному розвитку особистості дитини і довільної поведінки. Крім того, зазначимо, що дуже важливо визначити сформованість "внутрішньої позиції школяра". Адже вона являє собою потребу в пізнанні й потребу у спілкуванні з дорослими на новому рівні. [6, с.42]

1.3.3 Розумова адаптація

Центральним показником розумового розвитку дітей дошкільного віку є сформованість у них образного мислення. Мислення дітей, які вступають до школи, в основному наочно-образне. Образне мислення старшого дошкільника дає досить багаті можливості для оволодіння уявленнями, що відтворюють істотні закономірності явищ, які належать до різних сфер дійсності. Такі уявлення і є найбільш важливим надбанням, яке допоможе дитині перейти в школі до засвоєння наукових знань. Цілком достатньо, якщо в результаті дошкільного навчання дитина ознайомиться з тими сферами і сторонами явищ, і які слугують предметом вивчення наук, почне їх виділяти, відрізняти неживе від живого, рослини від тварин, природне від створеного руками людини, шкідливе від корисного. [2, с.4]

Дитина мислить у формі образних уявлень. Інтелектуальні задачі розв'язуються через уявлення предметів, їх можливих переміщень і змін.

Так, перед нею стоїть завдання знайти вихід із намальованого лабіринту доріг, який містить об'їзні шляхи і глухі кути, вона може уявно намітити найбільш доцільний шлях, уявити собі, як може по ньому пройти, і дати правильну відповідь. Психологічними дослідженнями доведений зв'язок образного мислення з уявою і творчістю. Розвиток наочно-образного мислення відкриває перед дитиною шлях до виходу за рамки жорстких правил і пошуку самостійних шляхів розв'язання. Характер творчого мислення особливо яскраво виявляється у ситуації, коли дитина отримує завдання, що не мають заздалегідь відомого, чітко запропонованого, єдиного способу виконання.

До кінця дошкільного віку образне мислення дітей вже не суто конкретне і ситуативне. Водночас з уявленням предметів у всій повноті і різноманітності їх характеристик дитина вже здатна виділяти їх істотні ознаки і відношення. У неї формується наочно-схематичне мислення. Воно проявляється в тому, що малюк розуміє і успішно використовує у своїй діяльності різноманітні схематичні зображення типу плану, макету і найпростішого креслення. Наприклад, якщо йому дається план кімнати, на якому позначено контури меблів і вказано, під яким з них сховано іграшку, він може зіставити предмети на плані з реальними меблями в кімнаті і знайти цю іграшку. Діти розуміють і умовні зображення більш опосередкованих відношень між словами в реченні, між буквами в слові, різних математичних відношень. Це відкриває шлях до навчання малюків грамоти і математики з опорою на наочне умовне відображення основних закономірностей у самому навчальному матеріалі.

Протягом дошкільного віку в дітей починають закладатися основи словесно-логічного мислення. Цей вид мислення остаточно формується в підлітковому віці. [10, с. 12-13]

Шестирічна дитина здатна до найпростішого аналізу довкілля, поділу на основне і неістотне, вона може будувати нескладні міркування і робити з них правильні висновки. Проте ця здатність обмежена дитячими знаннями й уявленнями. У межах знаного дитина легко встановлює причино-наслідкові зв'язки. Вона використовує вислови: «якщо… то», «тому що», «отже» тощо. Її побутові міркування, як правило, цілком логічні.

Варто з'ясувати, чи може дитина будувати логічні міркування, встановлювати найпростіші причино-наслідкові зв'язки. Для цього можна запропонувати їй придумати продовження розпочатих дорослим фраз, які передбачають знаходження можливих причин і наслідків явищ. Щоб малюк зрозумів суть завдання, варто розпочати з легкої фрази: «Якщо до кімнати занести шматочок льоду, то … ». Потім дати складніше « В кімнаті погане світло, тому що …»; «Хлопчик захворів через те, що …»; «Недавно йшов дощ, отже …». Оцінюючи передбачувані дитиною доповнення фраз, потрібно враховувати, чи є в них реальний взаємозв'язок явищ («У кімнаті погасло світло, тому що його вимкнули»). Підміна такого взаємозв'язку повторною констатацією факту, повідомленого на початку речення («У кімнаті погасло світло, тому що темно»), свідчить про труднощі в побудові логічного висловлювання. Якщо в доповненнях дитини не враховується зміст фрази («У кімнаті погасло світло»), можна зробити висновок про дуже низький рівень міркувань. [15, с.15]

Щоб оцінити здатність дитини об'єднувати об'єкти за понятійним принципом, найкраще використовувати картки з зображенням різноманітних предметів. Висновок про явно недостатню готовність до школи в сфері розумового розвитку можна робити лише стосовно дітей, які виявляють низькі результати у розв'язуванні всіх типів запропонованих їм завдань.

Формування у дошкільників основ словесно-логічного мислення, без якого неможливо успішно навчатися в школі, здійснюється в тісному зв'язку з оволодінням рідною мовою, розвитком мовлення. К. Ушинський підкреслював, що головним предметом у початковому навчанні є рідна мова, бо вона проникає у всі інші предмети початкового навчання, об'єднує і узагальнює їх результати. Власне, мова - це підґрунтя, на якому будується вся навчальна діяльність. Особливо важливо володіти зв'язним монологічним мовленням - спочатку усним, а потім писемним.

Для дітей найпростішою формою монологу є переказ сюжетного оповідання. [3, с.8-11]



1.5 Особливості темпераменту та індивідуальний підхід до дитини

Темперамент означає індивідуальні особливості дітей і їхні реакції на різноманітні подразники та досвід; індивідуальні відомості у виконанні рутинних щоденних видів діяльності: прийманні їжі, сну, досліджені предметів тощо. Темперамент передбачає генетичні відомості серед дітей.

Знаючи, що тип темпераменту - вроджена якість, шкільний психолог повинен постійно застерігати не лише класних керівників, а всіх учителів, вихователів, батьків від надмірних надій, претензій до дітей, не вимагати від них неможливого. Психолог підкаже, як нейтралізувати небажані вияви темпераменту, як грамотно керувати емоційним станом дитини.

Сангвініки. Сангвініків можна охарактеризувати трьома ознаками: сильні, урівноважені, рухливі.

Сангвініки легко пристосовуються до нових людей, нового середовища, нових потреб. Емоційні, контактні, життєрадісні, з живою мімікою. З виразу обличчя легко здогадатись, який у них настрій , як ставлення до того, хто з ними спілкується. У них переважає веселий настрій. Вони довірливі, з ними приємно спілкуватись, їхня увага нестабільна, вони уникають труднощів, з прийняттям рішень поспішають.

Як правило, у присутності сангвініка, люди почуваються легко й невимушено, без напруження. Тільки-но зійшлись, а враження таке , ніби давно знайомі. Ці люди дуже енергійні, надзвичайно активні. Довго працюють без утоми. Але за тих умов, коли робота їх цікавить. Якщо вона не дуже захоплює, можуть покинути все, не довівши до кінця. До критики ставляться спокійно. Із задоволенням беруться за нову справу, відзначаються винахідливістю. Швидко реагують на навколишні події. Байдуже ставляться до нового. Товариські. Легко переборюють труднощі й допомагають їх долати іншим. Можуть бути лідерами. Добре стримують вияви своїх почуттів. Їх легко дисциплінувати.

У сангвініків практично немає ворогів: вони з розумінням ставляться до думок і вчинків інших, толерантні; контактні. У колективі відчувають себе впевнено, не бояться ризику і відповідальності. [1, с.21-22]

Працюючи з дітьми-сангвініками, варто давати вихід їхній енергії, стимулювати розкриття їхнього потенціалу та здібностей у суспільно корисній праці. Потрібно виявляти довіру до сангвініка, підтримувати його корисну ініціативу, здійснювати моральну підтримку в його починаннях, закріплювати віру у власні сили в переборенні труднощів. Не варто давати йому доручення, пов'язані з довготривалою монотонною діяльністю. Потрібно враховувати його особисті інтереси, схильності, потреби й труднощі - їх тимчасовий характер. Допомогу сангвініку краще надавати у формі відкритої дружньої підтримки, поради. Доцільно використовувати його лідерські якості в колективі, залучати до організації вечорів, диспутів та інших суспільно корисних заходів.

Компромісність, оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвініка за неправильного виховання чи не контрольованості здатні стати джерелом таких негативних рис характеру, як легковажність, поверховість, непостійність, егоїзм. [2, с. 5]

Холерики - сильні, неврівноважені, рухливі. Це люди з великим життєвим тонусом, великою активністю, енергійністю, непосидючістю, їх "наступ" важко зупинити. Вони нестримані, нетерплячі, запальні. У них є така особливість, якої немає в інших: з'являтися у потрібний момент. Трапляється з людиною нещастя, і холерики тут як тут, бо це люди з "оголеним нервом". Вони відчувають не лише свій біль, а й біль тих, хто поряд. Байдужими ніколи не бувають [5, с. 37]

Холерики - дуже компанійські люди, бойові, завзяті, але задиркуваті, запальні, правда, швидко відходять і потім страждають (їм треба багато прощати). А все через надмірну активність, навіть реактивність. В їхній поведінці це виявляється в нестриманості, роздратованості, настирливості. Швидке збудження веде до того, що вони мало роздумують і відразу діють. Швидко включаються в дію й переключаються на іншу діяльність. Відверто вступають у суперечки , бувають агресивними, їм важко приборкувати свої бажання, не можуть чекати (погано спрацьовують гальмівні центри). [18, с. 42]

У роботі з холеричними дітьми слід покладатися на позитивний авторитет дорослого, цілеспрямованість педагогічних впливів. Потрібно виявляти зацікавлене розуміння душевного стану учня. Тактовно й опосередковано запобігати "зривам"; враховувати мотиви вчинків, залучати до активної діяльності, пов'язаної з виявом ініціативи. Потрібно уникати різких емоційних реакцій, спрямованих безпосередньо на учня. Краще впливати на холерика опосередковано, через колектив. Варто пам'ятати, зайнятість корисною справою може спрямувати холерика на розвиток позитивних якостей особистості, відверне негативні впливи. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях.

Їхня невтомність, енергійність, схильність до ризику, упертість, пустотливість, задиркуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною биття посуду, бійок з однолітками, травм тощо. Холерика важко виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип дуже схильний до агресивності. Холерика потрібно вчити ввічливості, умінню стримувати емоції, застосовуючи не стільки пояснення, а й "програти" з ним можливі ситуації . [4, с. 120]

Використовуючи цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати посидючість, наполегливість, сумлінність, ретельність і точність у виконанні завдань. Організовувати життя дитини так, щоб вона, по можливості, перезбуджувалася. Практикувати ігри та інші цікаві для неї заняття, які сприяли б закріпленню в її нервовій системі процесів гальмування.

Батьки, вихователі, вчителі мають із розумінням ставитися до "зривів" у поведінці холериків, не принижувати їхньої гідності, формувати в них адекватне самооцінювання. Клопітка виховна робота з холериками в дошкільному віці дасть їм змогу легше адаптуватися до потреб школи і підготує до засвоєння навчального матеріалу. При вступі до дошкільного закладу чи до 1-го класу саме холерики потребують спеціальної психологічної підготовки щодо доцільності виконання вимог і правил спілкування з дітьми та дорослими. Корисно записати холерика до спортивної секції, де він зможе "дати вихід" своїй енергії. [11, с. 113]

Флегматики - сильні, урівноважені, інертні, пасивні. Це передусім тверезі консерватори, мудрі ведучі, які реально оцінюють свої здібності хранителі таємниць, це "річ у собі": непроникливі, нерозгадані. Нелегкі на підйом, нерішучі, недовірливі, пасивні. Відзначаються повільним виникненням і зміною почуттів та емоційних станів. Вони сповідують філософію людей: " Тихіше їдеш - далі будеш" . Можливо, саме вони її й створили. Це - "генії відстрочок". Вони очікують. До виконання завдання флегматиків слід не лише заохочувати, а й готувати заздалегідь, повторивши не один раз. А два чи три завдання - їм узагалі осягнути не під силу, їх охоплює паніка, їхньою діяльністю слід керувати, а не підганяти. Вони ретельно обдумують і планують свої дії. Рішення планують послідовно і невідступне. [2, с. 8-9]

Флегматики повільні, як їхнє мовлення. Малоемоційні, почуття виражають слабко, тобто мають слабку емоційну збудливість, їх нелегко розсмішити, розгнівати, але нагромаджені негативні емоції можуть дати непередбачуваний вибух гніву, їхня міміка одноманітна, мовлення невиразне. Імовірно, що прислів'я: "У тихому болоті чорти водяться" - саме про них. Флегматики наполегливі в роботі, розпочате доводять до кінця, проте надто повільно, чим дратують оточуючих. Вони зовні загальмовані, майже завжди утримуються від швидкого вирішення. Страждання переносять терпляче, не скаржаться на них, але страждання інших їх також мало хвилюють. До критики ставляться байдуже. Працьовиті. Винахідливістю не відзначаються, однак утілюють у життя ідеї інших. [5, с. 33]

У роботі з флегматиком слід наполегливо використовувати завбачливі настанови на будь-яку діяльність, яку йому потрібно виконати, здійснювати докладний інструктаж (що? коли? у якій послідовності?). Доцільно стимулювати вияв щирих почуттів учня. Залучайте його до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції і здійснює віру у власні сили. Довіряйте усно, давайте можливість реалізувати себе у справі, посильній допомозі іншим. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов'язаних із високим темпом діяльності, й допомагати йому займатись аутотренінгом та самовихованням.

Саме діти-флегматики найбільше ризикують утратити свою індивідуальність в оточені дорослих холериків і сангвініків. Дорослі позитивно реагують на вміння флегматиків певний час самостійно займатися якоюсь справою, не турбуючи дорослих, на неконфліктність, поступливість, розсудливість цих дітей. Варто дитині-флегматикові розпочати діяльність, продиктовану повсякденною необхідністю (їсти, вдягатися, мити посуд, робити уроки), як дорослі з іншим темпераментом нерідко доходять найвищої стадії роздратування.

Неправильний підхід до організації виховання і навчання флегматика - це звинувачення його в тупості, некмітливості, постійні покарання за повільність. Наслідки такого ставлення здебільшого трагічні: у дитини виникають неврози, вона починає виконувати доручення швидко та неякісне, несумлінно; формується комплекс неповноцінності через постійні невдачі. [1, с.26-27]

Правильний підхід до виховання дитини - флегматика передбачає створення сприятливих умов для її фізичного, духовного і інтелектуального розвитку. Флегматики не витримують значних фізичних навантажень, якщо змушені виконувати їх у швидкому темпі. Отже, вправи ранкової гімнастики і вправи на уроках фізкультури флегматики мають виконувати у дещо вповільненому темпі. [4, с. 123]

Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, непомітно допомагати у складних справах , не дратуватися повільними темпами дитини. З флегматиками корисно часто грати в нетривалі ігри, у яких необхідна швидкість і точність рухів, кмітливість. Щоб ровесники не насміхалися над невдалими спробами дитини, доцільно допомогти їй заздалегідь потренуватися.

Дорослим доводиться докладати спеціальних зусиль, щоб допомогти флегматикові увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів. З дитиною-флегматиком необхідно проводити спеціальні ігри, розвиваючи мислення, почуття, уяву, її потрібно навчити правильно переключати увагу під час виконання завдань і раціонально розподіляти час. [2, с. 10]

У самостійних або контрольних роботах задавати по два-три однотипних приклади, рівняння, слова або речення і давати флегматикам інструкцію записувати завдання через одне чи через два, наприклад: 1,3,5 або 1,4,7. В іншому випадку особливо важливу контрольну роботу дозволяти завершити після останнього уроку. Але практикувати другий спосіб слід не частіше разу на чверть, інакше дитина перевтомлюється.

Усіх флегматиків, які не встигають працювати в одному темпі з класом, бажано посадити разом за 1-3 парти в одному ряду. Це зручніше для вчителя і спокійніше для них самих. Сусідство флегматиків і холериків за однією партою недоцільне, тому що холерик надзвичайно стомлює і відволікає дитину, у якої переважають гальмівні процеси.

Флегматики здебільшого не люблять довготривалих громадських доручень, пов'язаних з активною діяльністю і спілкуванням з багатьма особами. Водночас не можна, як окремі психологи, стверджувати, що флегматики не здатні до керівної, організаторської діяльності. Флегматик може чудово виконувати роль старости класного колективу, бути бібліотекарем класної бібліотеки, керувати і займатися шефською роботою. Дорослим важливо не забувати, що ця дитина, не здатна швидко орієнтуватися, тому всі справи їй потрібно доручати заздалегідь. [5, с. 37-38]

Меланхоліки, як правило слабкі, процеси збудження і гальмування протікають повільно.

Вони дуже чутливі люди, друзі книги і природа. Мрійливі, мляві, замкнені, песимістичні. Міміка і рухи невиразні, голос тихий (рідко сміються). Настрій дещо пригнічений, бо переважають гальмівні процеси. Кожен життєвий поворот для меланхоліків - удар, бо вони переживають сильний страх у небезпечній ситуації. Вони дуже чутливі й вразливі. Довго пам'ятають образи, навіть невеликі неприємності виводять їх із рівноваги, можуть викликати сльози. При невдачі - пригнічені й розгублені.

Завжди серйозні, а почуття свободи, розкутості й приємної веселості майже ніколи не відчуваються. Вони невпевнені у собі. Серйозність у меланхоліків іноді досягає патології (це з погляду життєрадісних людей). У них повільна зміна почуттів і контролю, повільні рухи, мовлення, одноманітна міміка.

Сором'язливі, перед труднощами розгублюються. Терпіння дуже слабке, адаптація важка, недооцінюють свої здібності, недовірливі. Важко засвоюють точний розпорядок життя, колектив їх стомлює, а служба в армії для меланхоліків проходить неймовірно важко. Активність низька, не здатні витримувати сильне нервове напруження. Вони швидко втомлюються. При сильних подразниках погіршується діяльність. Рідко користуються допомогою товаришів. [18, с. 45-47]

Меланхоліку в навчанні слід приділяти увагу, турботу і доброту. Головні особливості цих дітей: лякливість, нерішучість, бачення подій у темних тонах. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати. Покарання, демонстрування дорослими постійного невдоволення тільки поглиблюють їх, розладнуючи надзвичайно чутливу нервову систему меланхоліків. Правильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття і повне розуміння почуттів дитини. Слід тактовно, глибоко й зацікавлено проникати в його духовний світ, здійснювати моральну підтримку та зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння його душевного стану. Періодично потрібно переключати переживання меланхоліка в русло переживань групи (колективу). Виховувати волю, наполегливість і почуття власної цінності в колективі. [1, с. 28-29]

Меланхоліки часто відзначаються сором'язливістю. Батьки та вчителі дитини ніколи, а тим більше у цьому випадку, не мають орієнтуватися на реакцію оточуючих ("Що скажуть? Що подумають?"), а винятково на психологічний стан вихованця. Соромлячи і караючи дитину, можна розвинути сором'язливість до рівня психічного захворювання. Як радять відомі вчені А.І. Баркан, Е.Ле Шан, дитині слід пояснити, що соромитися - нормальна реакція, якої не потрібно лякатися, і в кожній конкретній ситуації допомагати вихованцеві знайти спосіб оволодіння собою. Наприклад, якщо дитина соромиться спілкуватися з гостями, їй можна доручити розносити бутерброди тощо.

Нову інформацію меланхоліки здатні засвоювати швидко чи повільно - залежно від обставин. У спокійній, доброзичливій атмосфері нові відомості засвоюються ними швидко й надовго. Тому створення сприятливих умов навчання і виховання дитини - основна проблема в роботі з меланхоліком. [4, с. 125]

Дослідження, проведені вченими у ХІХ-ХХ ст., показують, що темперамент кожної людини дещо змінюється природним шляхом протягом її життя. Причина в тому, що на кожному етапі розвитку організму розмір серця і його пропорції щодо судинної системи, а також ширина просвітів у артеріях змінюється. Цікавим є досвід Японії, а саме тест "Яка у вас група крові?". На думку японців, група крові більшою мірою визначає характер та індивідуальні особливості людини. [2, с.15]



Розділ 2. Дослідно-експериментальна робота по вивченню адаптації дітей в 1-Б класі Білгород-Дністровської ЗОШ №5 під час проходження педагогічної практики "Перші дні дитини в школі"

2.1 Програма дослідження "Педагогічна діагностика рівня розвитку учнів"

Практика " Перші дні дитини в школі" - узагальнення і систематизація теоретичних знань , отриманих при вивчені педагогіки, психології, окремих методик, формування відповідних педагогічних умінь.

Під час практики безперервно протягом першого тижня вересня спостерігалась адаптація дитини до нових умов навчання та виховання.

Класний керівник 1-Б класу Білгород-Дністровської ЗОШ №5 - Юрескул Тетяна Сергіївна , педагогічний стаж якої більш ніж 29 років. Це дуже ерудована та творча людина. Була можливість познайомитися з творчою лабораторією цієї вчительки, її професійною індивідуальністю, з тими аспектами діяльності, які залишаються поза зором майбутніх вчителів при проходженні інших видів практики.

На протязі педагогічної практики разом з вчителем класу та психологом школи велось спостереження за першокласниками.

На період практики було поставлено такі цілі та завдання:

- виявити рівень адаптації дітей до навчання;

- проаналізувати відношення дітей до школи;

- провести діагностику адаптації до навчання.

Діагностика адаптації до навчання включає в себе такі матеріали діагностування:

- індивідуальні картки учнів;

- бланки тесту "Малюнок людини".

Особлива увага приділяється індивідуальній карті, яка включає в себе ряд тестів та досліджень:

- орієнтування в довкіллі, запас знань, ставлення до школи;

- ступінь сформованості зорово-моторної координації; (субтест А. Керна)

- мовний розвиток дитини;

- розвиток елементарних математичних уявлень.

В кінці кожної індивідуальної карти зроблено висновки про рівень розвитку першокласника на початку навчального року.

1) Тест "Орієнтування в довкіллі, запас знань, ставлення до школи"

Даний тест дає змогу визначити опорні знання дитини про навколишні світ, рівень знань та розвитку дитини, уявлення про школу та відношення до неї. При опрацюванні даного тесту було отримано такі результати з орієнтування в довкіллі:

Високий рівень	48,15 %
Середній рівень	48,15 %
Низький рівень	3,7 %

Та такі результати з сформованості позитивного відношення дітей до школи:

Високий рівень	74 %
Середній рівень	14,85 %
Низький рівень	11,15 %

Більшість учнів мають високий рівень, але необхідно звернути особливу увагу хоч і на незначний відсоток учнів з низьким рівнем орієнтування в довкіллі та на низький рівень сформованості позитивного відношення до школи.

Методика та дослідження додаються

2) Ступінь сформованості зорово-моторної координації (субтест А. Керна)

Даний вид дослідження включає в себе три тести:

· тест "Малюнок людини"

Даний вид тесту дає змогу визначити загальний рівень розвитку дитини.

Висока вікова норма	18,52 %
Вікова норма	7,41 %
Середня вікова норма	40,74 %
Низька вікова норма	33,33 %

По результатам тесту помітно, що більшість дітей мають середній рівень розвитку. Вчителю та психологу необхідно звернути увагу на загальний розвиток в подальшій роботі.

Методика та дослідження додаються.

· тест "Наслідування письмових букв"

Завдяки даного виду тесту можливо визначити рівень сформованості дитячої кисті до письма.

Висока вікова норма	3,7 %
Вікова норма	59,26 %
Середня вікова норма	18,52 %
Низька вікова норма	18,52 %

Більшість учнів мають необхідну вікову норму і це говорить про готовність дитячої кисті до письма. Але вчителю треба приділити особливу увагу на дітей середньою та низькою віковими нормами.

Методика та дослідження додаються.

· тест "Замальовування групи крапок"

Даний тест дає змогу визначити вміння дітей орієнтуватися на аркуші паперу та наслідувати письмо крапок.

За результатами тесту помітно, що більшість класу мають високу вікову норму, але нажаль є діти з середньою та низькою віковими нормами. Це говорить про погане орієнтування дітей на аркуші паперу, тому вчителю треба звернути увагу на цих дітей.

Методика та дослідження додаються.

3) Мовний розвиток дитини

Даний вид тесту дає змогу визначити всебічний мовний розвиток дитини: її вміння володіти граматичною будовою мови, розвиток зв'язного мовлення, розвиток звуковимови і т. д.

Цей вид дослідження дав такі результати:

Висока вікова норма	14,82 %
Вікова норма	48,15 %
Середня вікова норма	25,93 %
Низька вікова норма	11,1 %

Після проведеного дослідження було виявлено, що більша частина дітей має достатній мовний розвиток. Діти вільно спілкуються з дорослими та ровесниками, але іноді виникають затруднненя у висловлені власної думки чи бажання, через малий словниковий запас. Погано розвинуте образне мовлення. У дітей присутне вміння розуміти чуже мовлення, але цього не достатньо для розвитку функцій мовлення. Непогано розповідають про те, що їм читали дорослі.

Методика та дослідження додаються.

4) Розвиток елементарних математичних уявлень

Даний вид тесту дає змогу визначити:

- розвиток розумових дій;

- уявлення про склад числа;

- знайомство з різними засобами та одиницями вимірювання;

- просторові уявлення і т.д.

Після проведеного дослідження було виявлено, що більшість має необхідну вікову норму, але не всі діти мають достатній математичний розвиток. Діти вміють порівнювати предмети за розміром за допомогою накладання один на другий, розрізняють предмети за ознаками - кольору, форми, розміру. Мають погане уявлення про склад числа та не вміють користуватися основними вимірювальними засобами (лінійкою). Та добрим є те, що майже всі учні класу вміють рахувати в прямому та зворотному напрямку, вміють користуватися елементарними умовними позначками-знаками. Виникають затруднненя в просторових уявленнях та в уявленнях про час. Не вміють визначати час за годинником.

Методика та дослідження додаються.

Початок навчання у школі супроводжується рядом проблем, які потребують особливої уваги. Одною з головних проблем можна визначити протиріччя між збільшенням інтелектуальних можливостей та специфічними "дошкільними засобами їх вирішення". Також слід зазначити нестійкість поведінки дітей, яка залежить від їх емоційного стану.

Вчені зазначають, що 6-річний вік є сензетивним для навчання грамоти. При засвоєні соціальних норм та правил поведінки слід пам'ятати про недостатню міцність нервової системи, яка обумовлює особливості психічного розвитку шестирічок.

Для попередження можливих негативних явищ, виявлення труднощів в адаптації проведено психологічне дослідження: "Визначення морфологічного, психологічного, емоційно-вольового та інтелектуального рівня розвитку першокласників та їх адаптації до школи".

Була складена програма цього дослідження, в завдання якої входило:

· допомогти учителю самостійно побачити психологічні особливості учнів свого класу;

· знайти педагогічні шляхи подолання наявних у них труднощів;

· виявити дітей, які потребують корекційно-розвивальної роботи;

· закласти основу для розробки системи розвивальної чи корекційної роботи з учнями.

Більша частина дітей в класі відвідувала дитячий садок. Рівень розвитку фонематичного слуху та сприймання мови пов'язані з логопедичними проблемами учнів, які в останні роки стають все більш поширеними. певну роль відіграє і мовне середовище: навчання українською, поза школою - російська.

Було проведено такі тести:

· "Малюнок людини" ;

· "Пиши кружечками" ;

· "Упізнай фігуру".

Було проведено такі тести:

· "Будиночок";

· "Графічний диктант";

· Опитувальник "Тривожність (невроз)"

Враховуючи можливість спостерігати за дітьми на уроках та результати дослідження необхідно виділити групу дітей, які потребують корекційно-розвивальної допомоги - 2 учні.

Після проведених досліджень була складена психолого-педагогічна характеристика на клас та запропоновано рекомендації вчителю.

Психолого-педагогічна характеристика на учнівський колектив 1-Б класу Білгород-Дністровської ЗОШ №5 .

В 1-Б класі Білгород-Дністровської ЗОШ №5 навчається 32 учні. З них 15 дівчаток і 17 хлопчиків.

Із них чотири учні п'яти років, двоє семи, інші (26) - шести років. Класний колектив склався в 2012 році. В цілому успішність колективу добра, відвідуваність непогана. Учні пропускають уроки в основному лише в зв'язку з станом здоров'я. Так як діти щойно прийшли до школи і звикли вести рухливий спосіб життя, тому притримуватись дисципліни досить важко для них.

В цілому відношення до навчання позитивне. Учні відвідують школу не тому, що так треба, а тому, що їм цікаво. Деяким подобається письмо і читання (Раміз Б., Вадим А., Аліна Г., Ганна Г., Дмитро К., Дмитро М., Арина М., Євгенія М.), іншим - математика, "Я і Україна" (Олександр П., Оля М., Микола П., Артем Р., Максим Р., Анастасія Т., Кристина Ч.), третім - фізкультура (Максим Ч., Ганна Ш., Іван Г., Юлія Б.) та малювання(Ганна Г., Марія П., Кристина Ч., Софія Х.).

Отже, можна зробити висновок, що інтереси до певних предметів в учнів різні. Це проявляється в зацікавленості та активності школяра на певному уроці, підвищеними результатами праці. Взаємодопомога в навчанні знаходиться на етапі розвитку. Учні мало знайомі з даними правилами, але дуже швидко звикають і розуміють цілі поставленого завдання (взаємодопомоги). Відношення до праці дуже позитивне. Класу дуже важливо отримати кінцевий результат. Враховуючи вікові особливості дітей, ефективність праці та її якість знаходяться на середньому рівні . Не всі діти одночасно володіють певними навичками роботи (наприклад, різання ножицями, клеєння паперу і т. д.), тому рівень ефективності дещо знижується. Незважаючи на це, діти прагнуть досягти кращого результату.

Почуття обов'язку та відповідальності добре відчувається в класі. Але та група дітей, що відвідувала дитячий садок, показує більш високий рівень даних почуттів, ніж та група дітей, що перебувала вдома. Проте всі учні розуміють, що вони вже школярі, притримуються відповідних правил, несуть певні обов'язки та несуть певну відповідальність.

2.2 Батьківські збори по темі "Адаптація дитини до навчання в школі"

Під час педагогічної практики "Перші дні дитини в школі" в 1-Б класі Білгород - Дністровської ЗОШ № 5 з батьками першокласників були проведені батьківські збори по темі "Адаптація дитини до навчання в школі"

Збори були спрямовані на досягнення таких цілей:

· визначення проблем, які виникають у перший рік навчання у школі;

· ознайомити батьків з стандартною психологічною характеристикою дитини, яка добре підготовлена до школи;

· з'ясувати, яка роль батьків у подоланні труднощів, пов'язаних з адаптацією дитини до школи.

Батькам була запропонована анкета "Чи можете ви?", для отримання інформації про сім'ю першокласника, умови сімейного виховання та на що можуть піти батьки для своєї дитини.

Було виявлено, що більшість батьків притримуються демократичний стилю виховання. Батьки поважають свою дитину та люблять, незважаючи на їхні недоліки. Піклування про дитину для них головне. Вчинки дітей, батьки вважають, треба не засуджувати, а аналізувати і розуміти. Адже це, насамперед, помилки того, хто виховує дитину. Батьки прислухаються до своїх дітей, заохочують їх, ділитися своїми турботами та ненав'язливо навертають на прийняття правильного рішення. Дорослі розуміють, що повинні бути для дитини зразком у всьому.

...