Увага та її роль в учбовій діяльності молодшого школяра

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Кафедра психології

Курсова робота

Увага та її роль в учбовій діяльності молодшого школяра

Виконав:

Гринишин М.П.

Перевірила:

Кальба Я.Є.

Тернопіль, 2013 рік



Зміст

Вступ

1. Проблема уваги в структурі пізнавальної сфери особистості

1.1 Загальна характеристика уваги. Проблема класифікації уваги

1.2 Аналіз основних властивостей уваги

1.3 Дитяча неуважність, її причини та шляхи подолання

2. Аналіз результатів проведеного емпіричного дослідження

2.1 Дослідження властивостей уваги учнів молодшого шкільного віку

2.2 Загальний опис методичного матеріалу

2.3 Кількісна і якісна інтерпретація результатів проведеного емпіричного дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додаток



Вступ

На сучасному етапі розвитку суспільства вельми актуальним постає з'ясування механізмів, які визначають вибірковість процесів збудження, що є основою функціонування уваги. Розробкою цього питання уже давно цікавляться фізіологи й психологи.

Так, природу уваги розглядали як результат рухового пристосування, тобто до складу уваги включали м'язовий, руховий елемент. Згодом увага стала незмінним структурним компонентом психолого-педагогічної науки.

Проблема уваги широко досліджується у психології. У працях зарубіжних учених (В. Джеймса, Т. Рібо, К. Кофки) було сформульовано фундаментальні поняття психології уваги. У вітчизняній психології проблему уваги вивчали в межах загальнотеоретичних підходів Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн. Глибоко досліджували розвиток уваги молодших школярів в учбовій діяльності Л. Божович, О. Леонтьєв та інші.

Актуальність проблеми уваги в учнів молодшого шкільного віку полягає в тому, що увага є одним з ключових компонентів серед психічних процесів людини.

Також увага є одним з вирішальних аспектів пізнавальних процесів молодшого школяра.

Враховуючи актуальність проблеми темою курсової роботи обрано: «Увага та її роль в учбовій діяльності молодшого школяра».

Об'єкт дослідження: особистість школяра.

Предмет дослідження: психолого-педагогічні особливості формування уваги в молодшому шкільному віці.

Мета курсової роботи полягає в теоретичному аналізі проблеми уваги у молодшому шкільному віці, визначенні сприятливих психолого-педагогічних умов для її розвитку, проведенні емпіричного дослідження переключення уваги дітей молодшого шкільного віку.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

1) Розкрити сутність, функції, види, властивості уваги та їх роль у підвищенні рівня інтелектуальної чи моторно-рухової активності людини;

2) Охарактеризувати психологічні особливості проявів уваги у дітей молодшого шкільного віку та їх вплив на успішність перебігу учбової діяльності;

3) Провести пілотажне дослідження та емпірично дослідити рівень переключення учнів у молодшому шкільному віці;

4) Узагальнити результати дослідження в психолого-педагогічних рекомендаціях.

Методи дослідження. У ході дослідження розроблено і застосовано комплексний підхід, який полягає у поєднанні теоретичного аналізу наукових джерел, порівнянні, систематизації, узагальненні здобутої інформації із застосуванням взаємодоповнюючих психологічних методів вивчення проблеми. Для обробки та інтерпретації отриманих у ході експериментальної роботи даних використовувалися кількісний і якісний аналізи.

Вибірку пілотажного дослідження склали 21 респонденти: 12 учнів 1 класу ЗОШ І-ІІ ступенів с. Дичків і 9 учнів 1 класу ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Товстолуг Тернопільської області, Тернопільського району.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (22 найменувань) та додатків. Основний зміст роботи викладений на 28 сторінках.



1. Проблема уваги в структурі пізнавальної сфери особистості

1.1 Загальна характеристика уваги. Проблема класифікації уваги

Увага - це спрямованість і зосередження свідомості на певному реальному або ідеальному об'єкті, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного перебігу психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв'язку з відчуттями, сприйняттями, пам'яттю, мисленням тощо. Ці явища актуалізуються у людини не самі по собі, а під впливом спрямованості особистості.

Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості особистості на об'єктах, що відповідають її потребам, інтересам та цілям діяльності або поведінки. Як зазначає С.Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі присутній момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема до світу людей, природи, свідомості до об'єкта. Це ставлення виявляється в увазі.

Наприклад, коли учень з інтересом ставиться до фізики, вона ніби в полон бере його свідомість.

Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над виконанням фізичних задач.

Виділяють такі функції уваги:

1) Вибір значущих предметів, які відповідають проблемам або діям індивіда;

2) Ігнорування (гальмування) впливів інших предметів, явищ, подій;

3) Збереження у свідомості образів, певного предметного змісту до того часу, доки не завершиться акт поведінки, пізнавальна, доки не буде досягнута мета;

4) Регулювання і контроль протікання діяльності.

Як самостійну форму психічної діяльності увагу розглядає П.Я. Гальперін. Він дотримується гіпотези про те, що увага є діяльністю психічного контролю. Основні положення цієї гіпотези полягають у тому, що увага є однією зі складових орієнтовно-виконавчої діяльності, що в цій діяльності вона не має власного продукту, а виконує функцію контролю, поступово стаючи внутрішньою скороченою автоматизованою дією.

Увагу як дію контролю можна формувати. Для цього потрібно не просто поставити завдання, а й навчити перевіряти його виконання на основі певних критеріїв у конкретному напрямі та послідовності. Розпочинати слід з організації контролю як зовнішньої дії, дії, що виконується в матеріальній або матеріалізованій формі. А потім дія контролю, шляхом поетапного опрацювання, доводиться до розумової, узагальненої, скороченої та автоматизованої форми, коли вона, власне, і перетворюється на акт уваги.

Види уваги класифікують передусім за особливостями об'єктів. Залежно від того, належать вони до зовнішнього світу (наприклад, різні предмети сприймання) чи ними є наші відчуття, уявлення пам'яті, думки, переживання тощо, вирізняють зовнішню (сенсорну) увагу і внутрішню.

На сьогодні більше вивчена зовнішня увага. Вона зумовлена структурою зовнішніх подразників, що впливають на людину, або «структурою зовнішнього поля». Ці подразники визначають напрям, обсяг та стійкість уваги суб'єкта за умови, що подразник відрізнятиметься від інших за силою, інтенсивністю дії. У разі, якщо дія подразників у певний час урівноважена, жоден із них не домінує, виникає коливання уваги. Напрям зовнішньої уваги змінюється під впливом новизни об'єктів та їх структурної організації. Важко сприйняти велику кількість предметів, якщо вони розкидані, представлені без будь-якого порядку, і навпаки, ми легко це зробимо, якщо вони будуть організовані в певні структури.

Внутрішня увага суб'єкта пов'язана зі структурною організацією його діяльності. Увага індивіда може бути прикутою до потреб, що діють як мотиви, до мотивів, якщо вони усвідомлюються, якщо індивід намагається виробити мету, спланувати її виконання, прийняти рішення тощо. Під час діяльності увага може переноситись на уявлення пам'яті, думки, почуття, які індивід переживає, виявляючи певне ставлення до своєї діяльності.

У процесі діяльності внутрішня увага може бути більш і менш напруженою. Це залежить від досвіду суб'єкта, від складності мети, яку він ставить перед собою, тощо.

У діяльності, природно, зовнішня і внутрішня увага чергуються. Вони гальмують одна одну, наприклад, важко зосереджено думати про щось суб'єктивно важливе й одночасно виконувати креслення складних рисунків. Внутрішня увага сприяє підвищенню ефективності сприймання, пам'яті, мислення, уяви. Моральний, розумовий та естетичний розвиток особистості неможливий без формування внутрішньої уваги.

За характером цільового спрямування та за рівнем вольових зусиль вирізняють мимовільну, довільну та після довільну увагу.

Мимовільна увага виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів та мети індивіда. Російський психолог Є.М. Соколов виявив і дослідив механізм формування такої уваги. На думку вченого, у центральній нервовій системі утворюється «нервова модель» стимулу або ситуації. Раптова зміна характеристик подразника призводить до виникнення невідповідності між інформацією, що надходить, та уявленнями. Це зумовлює орієнтувальний рефлекс та на його основі - мимовільну увагу.

Мимовільна увага виникає внаслідок зовнішніх причин, тобто особливостей подразників, що діють на нас, а також внутрішніх спонукань, спрямованості особистості.

Оскільки орієнтувальний рефлекс є біологічною реакцією, то в процесі виникнення його спрацьовує «закон сили». Він полягає в тому, що відповідна реакція буде залежати від інтенсивних змін стимулу. До таких змін зовнішніх причин належать сила і раптовість дії подразника. Наприклад, виразне мовлення вчителя чи раптова зміна темпу мовлення, інтонації здатні викликати і підтримувати увагу.

Факторами, що зумовлюють мимовільну увагу, є також новизна, незвичність та контрастність подразника. Так, мимовільну увагу викличе у школярів поява серед них нового учня, нові види наочності на уроці.

Викликає увагу рухливість об'єкта, а також початок та припинення дії подразника. З огляду на це рекламу роблять «стрибаючою». Інколи корисно розпочати урок, не чекаючи абсолютної тиші в класі.

Крім зовнішніх причин, мимовільну увагу зумовлюють і внутрішні спонукання. Так, увага пов'язана з загальним станом людини, з її настроєм, переживаннями, потребами, інтересами. Особливо дійовий чинник активізації мимовільної уваги становить пізнавальна потреба, елементарними формами якої є зацікавленість, допитливість.

Чим сильніша пізнавальна потреба, тим частіше зміни у стимулі (ситуації) викликатимуть мимовільну увагу. Психологічними умовами побудови уроку, на якому пробуджується і підтримується мимовільна увага на основі пізнавального інтересу, є змістовність матеріалу, своєрідність форми викладу, організаційних форм, методів роботи.

Довільна увага є результатом усвідомлюваної спрямованості індивіда на певний об'єкт і цим принципово відрізняється від мимовільної. Він може скеровувати свою увагу на тільки на те, що приваблює, а й на те, що потрібно в певний момент. Більше того, індивід часто змушує себе зосередитись на меті своєї діяльності для цього вольових зусиль.

Відомий психолог У. Джеймс писав, що головний подвиг волі полягає у спрямованості свідомості на непривабливий об'єкт. Виникнення такої здатності пов'язане з розвитком і вдосконаленням спеціальних фізіологічних механізмів. Саме лобові ділянки кори великих півкуль програмують і коригують поведінку людини відповідно до тих завдань, які ставлять перед нею життя та діяльність.

Довільна увага, будучи цілеспрямованою, виступає як спрямованість людини на кінцевий результат діяльності. Людина, виробивши мету, передбачає кінцевий результат, планує способи його досягнення, здійснює контроль за процесом діяльності. Увага регулює напруження в реалізації того чи іншого етапу діяльності, але виявляє в кожному з них свою специфіку. Увага спрямована на активний пошук, на аналіз інформативних ознак та на ретельне планування діяльності.

Велику роль відіграє увага у прогнозуванні, або антиципації. На основі однієї інформативної ознаки досвідчений спеціаліст відшукає інші. Ступінь розвитку здатності до передбачення зумовлюється професійним досвідом. Досвідчений педагог, готуючись до уроку, завжди передбачає труднощі, які можуть виникати у школярів, намагається запобігти появі їх.

За участю уваги відбуваються процеси оцінювання, порівнювання та корекції. Особливу роль виконує контрольна функція уваги.

Таким чином, довільна увага керує психічною сферою людини при розв'язуванні різноманітних практичних та теоретичних завдань. Підтримання стійкої довільної уваги залежить від багатьох умов, зокрема від усвідомлення обов'язку щодо виконання певної діяльності. Усвідомлення школярем свого обов'язку добре вчитися викликає у нього довільну увагу в навчальній діяльності тоді, коли щось відволікає від учіння.

Підтриманню довільної уваги школярів сприятиме постановка вчителем перед ними конкретних завдань (наприклад, слухати відповіді учнів та фіксувати помилки у використанні правил з певної теми, готуватися до правильних відповідей).

Добре організований процес роботи, виконання домашніх завдань теж викликає готовність бути уважним. До того ж варто пам'ятати про негативну дію побічних подразників (телевізійні передачі, гучна музика тощо). Однак не слід домагатися й абсолютної тиші, коли учень виконує уроки. Згідно з поглядами російського фізіолога І.М. Сєченова такі умови не сприяють підвищенню ефективності розумової праці.

Спеціальні дослідження свідчать про те, що слабкі подразники не руйнують вольової уваги, а навпаки, підсилюють її (наприклад, приємна тиха мелодія, шум вітру, хід годинника тощо).

Найпотужнішим спонукальним чинником уваги є пізнавальний інтерес, інтерес до знань та учіння. Цей інтерес справляє вирішальний вплив на всю психічну діяльність. Саме він сприяє переростанню довільної уваги у після довільну. Основні особливості її полягають у тому, що воля відходить на задній план, а її функції замінює інтерес. Під його впливом збільшується вибірковість уваги. У такому стані після довільна увага схожа на мимовільну, її можна зруйнувати сильнодіючим подразником, що свідчить про підвищення порога орієнтувального рефлексу. Після довільній увазі властива економність, вона є оптимальною для виконання різних видів діяльності. Примусово викликати її не можна: шлях до після довільної уваги лежить через захопленість справою.

Регулятивна та контрольна функції уваги відіграють важливу роль у діяльності тоді, коли вони своєчасно активізуються.

Для реалізації мети діяльності дуже важлива своєчасна, а інколи й випереджувальна активізація уваги. Кожен учитель знає, як важко викликати увагу збуджених після перерви школярів. У зв'язку з синхронізацією уваги розрізняють передувагу - стан підвищеної готовності свідомості до виконання завдання, до включення у роботу. Передувага може виникати мимовільно та під впливом інструкції. Цей стан може перейти у стан випереджувальної уваги, що передбачає цілеспрямований пошук та відбір інформативних ознак, результатів діяльності, планів здійснення мети, оптимальних методів її досягнення.

Протилежним явищем до випереджувальної уваги є запізніла увага. Ця увага пасивна, виникає повільно, часто - примусово.

За формою організації вирізняють колективну, групову та індивідуальну увагу.

Колективна увага означає зосередження уваги певної групи індивідів на одному об'єкті. Наприклад, учні зосереджено слухають розповідь учителя. Якщо більшість учнів класу уважно працюють, це позитивно впливає й на тих школярів, яким важко виявляти організовану увагу.

Групова увага полягає у зосередженні уваги групи в умовах роботи в колективі. Прикладом є увага школярів під час лабораторних робіт або розв'язування задач, підібраних відповідно до можливостей окремих груп учнів. Організовувати роботу групами важко, бо групи відволікають одна одну. Індивідуальна увага полягає у зосередженні суб'єкта на своєму завданні. Учитель має завжди чергувати, узгоджувати види уваги учнів, дбати про перехід від одного виду до іншого.

Залежно від походження виокремлюють природну та соціальну увагу.

Природна увага дана людині від народження у вигляді вродженої здатності вибірково реагувати на ті чи інші зовнішні або внутрішні стимули, які несуть у собі елементи інформаційної новизни. Головним механізмом, що забезпечує роботу такої уваги, є орієнтувальний рефлекс.

Соціально зумовлена увага складається в ході життя людини в результаті навчання та виховання і пов'язана з вольовою регуляцією поведінки, із свідомим вибірковим реагуванням на об'єкти.

Залежно від рівня опосередкованості розрізняють безпосередню та опосередковану увагу.

Безпосередня увага не керується нічим, крім того об'єкта, на який вона спрямована і який відповідає актуальним інтересом і потребам людини.

Опосередкована увага регулюється за допомогою спеціальних засобів, наприклад, слів, вказівних знаків, предметів.

Залежно від рівня когнітивної складності процесів, що забезпечуються увагою, виокремлюють чуттєву та інтелектуальну увагу.

Чуттєва увага переважно пов'язана з емоціями та вибірковою роботою органів чуття, а інтелектуальна - із зосередженням і спрямованістю думки. За чуттєвої уваги в центрі свідомості знаходиться яке-небудь чуттєве враження, за інтелектуальної - думка.

Отже, всі види уваги залежать від потреб, інтересів, цілей, цінностей особистості, які скеровують увагу, визначають її напрям, глибину та стійкість. Увага відіграє важливу роль у житті людини. Завдяки увазі здійснюється регулювання діяльності та поведінки людини. Без уваги неможлива цілеспрямована практична діяльність, неможлива ні фізична, ні розумова діяльність, бо людина повинна з увагою ставитися до об'єкта та плану своєї діяльності, уважно стежити за перебігом цієї діяльності та її наслідками. Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення навчального матеріалу та міцного засвоєння його. Згідно з поглядами К.Д. Ушинського, увага - це ті єдині двері нашої душі, через які, безумовно, проходять усі об'єкти зовнішнього світу, відображені свідомістю.

1.2 Аналіз основних властивостей уваги

Наявність уваги свідчить про зв'язок свідомості з певним об'єктом, її зосередженість на ньому. Особливості цієї зосередженості визначають головні властивості уваги. Вони досліджувалися під керівництвом М.Ф. Добриніна, І.В. та В.І. Страхових, Ф.М. Гоноболіна. Особливий інтерес становить розгляд уваги на основі діяльного (П.Я. Гальперін) та особистісного (І.В. Страхов, В.І. Страхов) підходів. До основних властивостей уваги належать: концентрація, стійкість, розподіл, переключення і обсяг уваги.

Концентрація - ступінь зосередженості індивіда на певному об'єкті. Як і інші, ця властивість уваги характеризує зв'язок індивіда з певним об'єктом і водночас засвідчує ступінь його інтенсивності. Як правило, індивід зосереджується на якомусь одному об'єкті, його увага ніби поглинається ним тим більше, чим більше значення він для нього має. Щоб утримати цей об'єкт у полі своєї уваги, індивід іноді докладає вольових зусиль.

Проте така концентрація може мати й після довільний характер. Архімед (287-212 рр. до н. є.), нібито, загинув тому, що, захопивши побудовою на піску геометричних фігур, не почув, як до міста, а потім і до його двору ввірвалися вороги. Однак концентрація уваги має природні обмеження, і вони залежать від властивостей нервової системи індивіда. Принаймні, носій сильної нервової системи здатний до більш тривалої концентрації уваги, ніж носій слабкої. За теорією настановлення, процес концентрації уваги є актом об'єктивації - виділення об'єкта в умовах, що порушують дію настановлення, яке регулює перебіг попередньої діяльності. Проте предметом концентрації уваги є також те, що лежить у царині актуального - цільового настановлення.

Це підтвердив експеримент, під час якого на кожне вухо досліджуваного передавали два різні повідомлення. З'ясувалося, що коли їх орієнтували на певне повідомлення, вони досить легко виконували завдання, проте нічого не могли сказати про зміст інформації, яку подавали на інше вухо (виняток становило лише їхнє власне ім'я).

Напевно, у першому випадку йдеться про операційне настановлення. Перешкода справді порушує його дію і сприяє концентрації уваги на новому об'єкті. Однак у разі цільового настановлення, як це довів експеримент, має місце зосередження індивіда на предметі його мети. Настановлення є тут прямим механізмом функціонування уваги. Отже, ці дані свідчать на користь розуміння настановлення як багаторівневого явища. Увагу ж вони характеризують як процес, що виявляє себе залежно від будови діяльності.

Стійкість уваги - це тривалість зосередження уваги на одному й тому самому об'єкті чи предметі. У багатьох випадках увага не досить стійка. Зокрема вона не може довго затримуватися на якомусь нерухомому об'єкті. Спробуйте пильно подивитися на чорну крапку на чистому аркуші паперу. Це може продовжуватися лише кілька секунд. Ви або забудете про крапку і будете думати про щось інше, або вона почне „розпливатися" у ваших очах.

Властивістю, протилежною стійкості, є коливання уваги. Експерименти показали, що увага піддається періодичним мимовільним коливанням. Періоди таких коливань дорівнюють у середньому 2-3 сек., досягаючи максимум 12 сек. Під час сприймання зрізаної піраміди людина бачить її то випуклою, то ввігнутою. Але такі незначні за тривалістю періоди коливання уваги не є загальною закономірністю. Було помічено, що в одних випадках увага характеризується частими періодами коливання, в інших - значно більшою стійкістю. Доведено, що найістотнішою умовою стійкості уваги є можливість розкрити в предметі, на якому вона зосереджена, нові сторони і зв'язки, надати йому певного смислу. Так, зрізану піраміду можна уявити як власне піраміду, тобто бачити її випуклою або ж уявити її коридором з вікнами і дверима, тобто зосередитися на ній як на ввігнутій фігурі. Таким чином, щоб увага до певного предмета підтримувалася, його усвідомлення повинне бути динамічним процесом. Предмет уваги повинен розвиватися, виявляти перед людиною свій новий зміст.

Стійкість уваги залежить від певних умов. До них належать: особливості матеріалу, міра його складності, знайомство з ним, зрозумілість, ставлення до нього з боку суб'єкта - міра інтересу до матеріалу, а також індивідуальні властивості особистості.

Для вимірювання стійкості уваги використовують таблицю, в якій хаотично чергуються літери абетки. Показником стійкості уваги буде кількість правильно накреслених досліджуваним заданих літер за одиницю часу. За допомогою цієї методики можна визначити не лише ступінь враженості цієї властивості, а й її нерівномірний характер.

Наступна властивість уваги - це її обсяг. Він вимірюється тією кількістю об'єктів, яка може бути охоплена увагою за обмежений проміжок часу. Відомо, що людина не може одночасно думати про різні речі чи виконувати різні роботи. Це обмеження змушує ділити інформацію, що надходить із-зовні, на частини, які не перевищують можливості її обробки. Так само людина має обмежені можливості щодо утримання в полі зору кількох незалежних один від одного предметів.

Обсяг уваги досліджується шляхом аналізу кількості об'єктів, які одночасно пред'являються і можуть бути сприйняті суб'єктом. З цією метою застосовується тахістоскоп - прилад, який дає змогу пред'являти певну кількість подразників з такою швидкістю, щоб досліджуваний не встиг перевести погляду з одного об'єкта на інший. Це дає змогу виміряти кількість об'єктів (букв, цифр, фігур), досяжних для одночасного впізнавання. Досліджуваний називає лише деякі предмети, а про інші говорить, що не встиг звернути на них уваги. Кількість об'єктів, які сприйняв суб'єкт, і є показником обсягу уваги. Якщо об'єкти досить прості і невпорядковано розкидані по полю, обсяг уваги коливається від 5 до 7 об'єктів. Обсяг уваги - величина індивідуальна, але класичним показником обсягу уваги в людей вважається число 5+2. Ідеться про об'єкти, не пов'язані один з одним. Однак кількість пов'язаних між собою об'єктів, що знаходяться в полі нашого зору, може бути набагато більшою (окремі букви і букви, об'єднані у слова).

Отже, обсяг уваги залежить від організації матеріалу, на якому зосереджується індивід, а також від його здатності відтворювати такий матеріал у формі образу. В школярів ця властивість формується в міру становлення навчальної діяльності, в дорослих - оволодіння професією. При цьому перевагу мають ті професії, що потребують спостережливості.

Розподіл уваги виявляється як одночасна увага до двох або кількох об'єктів та одночасне виконання дій з ними чи спостереження за ними.

Розподіляти увагу можливо й необхідно, у житті це потрібно повсякчас, а деякі професії вимагають неодмінного розподілу уваги (водій, пілот, учитель). Учитель одночасно стежить за класом і дає пояснення. Розподіл уваги необхідний і школяреві. Наприклад, він слухає пояснення вчителя і стежить за тим, що він показує (карту, картину), або слухає й одночасно робить записи.

Уміння розподіляти увагу виробляється в практичній діяльності. Дві роботи тільки тоді можна успішно виконувати, якщо одна з них настільки засвоєна або легка, що не потребує зосередженої уваги, людина виконує її вільно, лише трохи контролює і регулює. Часто буває так, що в центрі уваги людини - лише одна основна діяльність, а друга займає порівняно малу частину уваги, вона перебуває не в центрі уваги, а на периферії. Отже, при розподілі уваги вона концентрується здебільшого на одній діяльності, основою якої є певний осередок збудження в корі великих півкуль, а друга діяльність забезпечується менш збудженими в цей момент ділянками кори. З огляду на це неможливо розподілити увагу між такими видами діяльності, які потребують участі одних і тих самих аналізаторів. Наприклад, неможливо бути однаково уважним водночас до двох музичних творів. Важко бути уважним до двох видів розумової діяльності.

Важко розподіляти увагу, якщо об'єкти уваги дуже складні. Успішніше відбувається розподіл уваги у разі поєднання розумової та моторної діяльності. Основною умовою успішного розподілу уваги є високий рівень засвоєння принаймні одного виду суміжних діяльностей.

Розподіл уваги залежить від ступеня її зосередженості. Якщо один з об'єктів викликає глибоко зосереджену увагу, її важко розподіляти на інші об'єкти. Вміння розподіляти увагу можна розвивати, виконуючи методично правильно відповідні вправи. Здатність людини до розподілу уваги залежить від її віку, рівня розвитку особистості та індивідуальних особливостей.

Переключення - властивість уваги, яка виявляється при довільному переході індивіда від однієї дії до іншої. Воно може бути легким чи важким, повним чи неповним. Подекуди буває нелегко перейти від одних дій до інших, особливо, якщо новий об'єкт не приваблює. Неповне переключення має місце тоді, коли індивід перебуває під впливом попередньої діяльності. Ця властивість уваги також залежить від характеру об'єкта, виконуваних дій, їх смислу та індивідуально-психологічних особливостей індивіда. При цьому здатність до переключення є характеристикою гнучкості уваги, що істотно відрізняє одну людину від іншої.

Наприклад, одна людина може легко перейти до іншого виду діяльності, тоді як для другої це буде нелегким завданням. Якість переключення також знижується при переході від нескладних дій до складніших, від значущої діяльності до нецікавої. Чим цікавішою була попередня діяльність, тим важче зосередитися на наступній. Переключення може мати й мимовільний характер. У цьому разі воно набуває вигляду відволікання уваги, що спричинюється тими самими подразниками, які привертають до себе мимовільну увагу. Прикладом відволікання є так звана неуважність. Проте з іншого боку, неуважністю буде й такий ступінь концентрації уваги, за якого істотно звужується поле свідомості. Це, власне, два види неуважності: перший може стати причиною зниження продуктивності діяльності, тоді як другий, навпаки, підвищення. Тому неуважність молодшого школяра пояснюється по-іншому, ніж горезвісна неуважність ученого.

У процесі реальної діяльності властивості уваги виконують різні функції і перебувають між собою в різних відношеннях. Так, стійкість і концентрація нерідко порушуються під впливом переключення, останній може змінитися розподілом, який, в свою чергу, залежатиме від обсягу. Водночас кожна властивість має відносну самостійність: висока концентрація уваги може поєднуватися зі слабким переключенням, що характерно, наприклад, для неуважності зосереджених на якійсь проблемі людей. У зв'язку з відносною самостійністю кожної з цих властивостей можна говорити про типи уваги.

Відтак, увага може бути стійкою або нестійкою, концентрованою або флуктуйованою (від лат. fluctuatio - хвилювання, безперервний рух), з гарним чи поганим переключенням, вузьким чи широким обсягом, ефективним чи неефективним розподілом.

Рівень розвитку і властивості уваги істотно позначаються на успішності діяльності, наприклад навчальної. Проте це не означає, що вчитель, викладач повинен лише привернути увагу учня чи студента до певного матеріалу. їхня навчальна діяльність має бути побудована таким чином, щоб увага «йшла» за навчальними діями й обслуговувала процес їх виконання. Для цього навчальний матеріал доцільно подавати у вигляді задач, розв'язування яких передбачає і організацію уваги, і перехід її довільної форми у після довільну.



1.3 Дитяча неуважність, її причини та шляхи подолання

Неуважність молодших школярів - одна із важливих причин зниження успішності навчання. На жаль, неуважність учнів початкової школи є проблемою, яку вирішити іноді дуже важко. Більшість батьків та педагогів просять надати вправи для підвищення рівня уваги, не розуміючи, що деяким дітям такі вправи не тільки не підвищать уважність, а навпаки знизять її. Вирішення проблеми неуважності учнів потрібно починати з усвідомлення практичним психологом школи та учителями-класоводами важливості проведення профілактичної діагностики властивостей уваги дітей молодшого шкільного віку, підвищення рівня психологічної культури педагогів та їх готовності до просвіти батьків щодо розуміння причин неуважності учнів.

Зосередженість, спрямованість свідомості учня на певні предмети та явища присутнє на всіх етапах його учбової діяльності. Часто нерозуміння навчального матеріалу, поява помилок під час виконання самостійних завдань, невміння починати і послідовно проводити роботу над заучуванням текстів, виконанням малюнків, технічних виробів пояснюється не відсутністю здібностей до цих видів занять, не слабкою кмітливістю або поганою пам'яттю, а недостатньою уважністю.

Молодші школярі, зокрема першокласники й другокласники, часто бувають неуважними. Науковці виділяють ряд причин, що викликають неуважність, роблять спробу їх класифікувати. Аналіз психолого-педагогічних праць та власний педагогічний досвід дозволяють акцентувати увагу на наступних аспектах означеної проблеми у дітей молодшого шкільного віку. Для неуважних дітей характерна відсутність попередньої готовності до активної роботи на занятті. Вони постійно відволікаються від основного виду діяльності. Міміка і поза дуже яскраво свідчать про їхню неуважність. Головним показником неуважності молодших школярів є низька продуктивність і велика кількість помилок у роботі. Причинами низької зосередженості в молодшому шкільному віці є недостатня інтелектуальна активність, не сформованість навичок і умінь учбової діяльності та несформована воля. Під час організації учбової діяльності задля запобігання неуважності необхідно враховувати особливості усіх видів та властивостей уваги молодших школярів. Найбільш поширена причина нестійкості уваги дітей - їх недостатня розумова активність. Якщо учень пасивно слухає товаришів або тривалі пояснення вчителя, стійкість його уваги швидко спадає, він легко відвертає свою увагу. Коли ж діти в класі зайняті цікавою справою, коли в процесі роботи треба не тільки слухати, а й розв'язувати якісь задачі, якщо вони на уроці активно спостерігають і виконують практичні дії з навчальним матеріалом, то їх увага дістає величезну підтримку. Лічачи палички і складаючи візерунки, конструюючи моделі, малюючи ілюстрації до прослуханого оповідання, порівнюючи закінчення іменників у різних відмінках, знаходячи спільні і відмінні ознаки в трикутниках різного виду, дитина думає. Її розумова активність, підтримувана практичними діями, є основою стійкої уваги.

Якщо учень зайнятий одноманітною виконавською роботою, а на запитання вчителя має вже готові відповіді, увага його неминуче буде легко відвертатися. Увагу підтримує мислення. Коли на уроці немає матеріалу для активного мислення, то вчитель не доб'ється стійкої уваги, скільки б разів він не звертався до дітей із закликом бути уважними.

Неуважність пов'язана із загальною нестійкістю уваги. Хиби сприйняття дитини нерідко пояснюються неуважністю, яка найчастіше залежить від особливостей дитячого сприйняття, хиби сприйняття - це неточність у розпізнаванні схожих предметів, внаслідок чого діти можуть припускатися помилок під час читання, плутаючи літери або склади. Так, замість слова “перестав" вони читають “пристав", замість “Маша" читають “мама", окрім того діти часто “вгадують”, що написано, замість того, щоб уважно вдивлятися в літери слова. Часто це призводить до помилок.

Неуважність нерідко є наслідком перевтоми дитини. Якщо вона пізно лягає спати, якщо батьки перевантажують маленького школяра враженнями: дозволяють дивитися вечірні телевізійні передачі, часто водять в гості, нервова система дитини збуджується. Школяр погано і мало спить, у клас приходить у сонливому стані. Сон у цьому випадку - це охоронне гальмування, яке перешкоджає утворенню домінанти.

Окрім того, за даними медиків, неуважність може бути наслідком порушення дихання, а отже, й постачання мозку киснем. Причиною порушення правильного дихання можуть бути аденоїди, хронічні тонзиліти і т. ін. (наприклад, аденоїди (поліпи), що утворюються в носоглотці, розростаючись, заважать дихати). Дитина дихає ротом, а тому дихає неглибоко, поверхово, її мозок не збагачується киснем, що негативно впливає на працездатність. Низька працездатність заважає концентрації її уваги на об'єктах і це згубно позначається на її працездатності, спричиняючи постійну сонливість дитини, розосередженість.

Неуважність може бути наслідком неправильного виховання дітей. Коли занадто дбайливі батьки купують дитині дуже багато книжок і іграшок, рано і часто водять її на виставки, в музеї і театри, вона звикає до постійної зміни вражень. Не встигаючи розібратися в них, не маючи змоги вдуматись в те нове, що кожного дня їй показує дорослий, дитина звикає до легкого, поверхневого ознайомлення з навколишнім світом. Її увага стає ковзною.

У таких випадках педагог, борючись з неуважністю дітей, повинен уміти показати їм уже знайомий предмет, явище природи з нового для них боку. Треба трохи “відкрити" дитині ті якості предмета, його особливості і зв'язки, яких вона раніше не бачила.

Варто наголосити, що неуважність - це й негнучка увага, відсутність уміння переключатися, тобто в разі потреби зумисне переносити увагу з одного предмета на інший. Читаючи під час перерви пригодницьку книжку, деякі учні 2-4 класів не відразу можуть потім включитися в навчальну роботу. Вони здаються неуважними лише тому, що занадто зосереджені на іншому змісті. Подібне часто спостерігають у дітей з інертним, флегматичним типом темпераменту. На несподівано поставлене запитання такий учень не відповідає відразу, хоча й знає матеріал. Потрібна пауза, щоб він переключив свою увагу на новий об'єкт. Неуважність учнів початкової школи часто пов'язана з тим, що вони не вміють аналізувати конкретні одиниці тексту, не звертають увагу на особливості написання слів. Для учня важливим є смисл написаного чи прочитаного. Треба змінити позицію дитини до перевірки тексту - читати текст, наче це написав інший учень, який часто припускається помилок.

Неуважність, звичайно, найчастіше характерна для маленьких дітей, ніж для старших. Проте це зовсім не означає, що нестійкість уваги є такою віковою особливістю, яка визначає безумовну неможливість тривалого зосередження молодших школярів: 6-8-річні діти можуть довго слухати цікаве оповідання, тривалий час конструювати модель. Досвід експериментального навчання в молодших класах показує, що навіть діти 1 класу здатні до сильної, тобто концентрованої і стійкої уваги протягом усього уроку. Але для цього з метою запобігання неуважності треба додержуватись певних умов організації навчальної діяльності дітей:

- добрий темп уроку;

- чіткість і стислість пояснень;

- максимальна опора на активну розумову діяльність дітей;

- бережливе ставлення вчителя до уваги дітей;

- різноманітність форм і видів роботи, підпорядкованих основному завданню і темі уроку;

- залучення до учбової діяльності всіх учнів під час виконання не тільки письмових завдань, а й звичайних усних вправ;

- використання для першокласників деяких спеціальних вправ та дидактичних ігор на спостережливість.

Основними чинниками, що породжують неуважність в учнів початкових класів, можемо виокремити наступні:

- неправильна структура організації учбової діяльності (об'єкти, які сприймаються, не об'єднані, що утруднює їх сприйняття);

- недосконала організація навчального заняття (відсутній чіткий початок і чітке закінчення уроку, не створені необхідні умови для роботи і т. ін.);

- не оптимальний темп ведення навчального заняття (за надмірно швидкого темпу роботи можуть з'являтися помилки, за повільного - робота не захоплює дитину);

- не завжди послідовні і несистематичні вимоги учителя;

- відсутня зміна видів діяльності (слухове зосередження не змінюється зоровим чи моторним) у процесі учбової діяльності, постійна підтримка уваги за допомогою вольових зусиль пов'язана з великою напругою і дуже стомлює школяра;

- учитель не враховує вікових та індивідуальних особливостей уваги дитини.

Дбаючи про високий рівень знань учнів, кожен учитель намагається використовувати різноманітні інноваційні форми та методи роботи. Та й хоча вони роблять певні кроки в окремих аспектах педагогічної діяльності - шукають нові підходи, хочуть щось змінити на краще, чекають позитивного результату, намагаються досягти успіху у школярів щодо опанування основ наук - без розвитку уваги та виховання уважності учнів досягти хороших результатів дуже складно.



2. Аналіз результатів проведеного емпіричного дослідження

2.1 Дослідження властивостей уваги учнів молодшого шкільного віку

У дітей молодшого шкільного віку увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. їм важко довільно керувати своєю увагою. Першокласник вже здобувши знання про правила поведінки на уроці, може, порушувати їх (голосно сказати щось іншому учневі), заважаючи іншим учням, але це робиться переважно через те, що він не може розподілити свою увагу одночасно на виконання завдання і контроль власної поведінки. Слабкість довільної уваги і занадто розвинена мимовільна увага в молодших школярів можуть спричинитися до лінощів і слабовілля. Довільна увага спостерігається, особливо в учнів 2-4 класів, тоді, коли безпосередній інтерес не захоплює дітей. Якщо для дошкільника потрібні сильні емоційні фактори, щоб зосередитися на певній діяльності, то для старших достатньо буває інколи тільки усвідомлення важливості завдання. З цього, звичайно, не можна робити висновку про те, що не слід турбуватися про емоційні фактори під час організації діяльності учнів цього віку. Слід зважити і на загальну нестійкість, легке відволікання їх уваги, яке спостерігається тим більше, чим менше цікавий об'єкт, на якому концентрується увага.

Розвиток довільної уваги в молодших школярів здійснюється успішно, якщо створюються умови для їх цілеспрямованої роботи, за яких вони привчаються керуватись самостійно поставленою метою. Розвиток довільної уваги в дітей іде від керування цілями, які ставлять дорослі, до реалізації цілей, які ставлять учні, від постійного контролю дій учня вчителем до контролю дитиною своїх однокласників, а потім і до самоконтролю.

З віком учнів початкових класів зростає обсяг і стійкість їх уваги. Стійкість і продуктивність уваги в учнів третіх класів зростає у порівнянні з першокласниками на 33%, а діапазон індивідуальних відмінностей має тенденцію з віком учнів звужуватись, відповідно обсяг уваги зростає на 45%, а діапазон індивідуальних відмінностей з віком дітей має тенденцію також до звуження. Нестійкість уваги є однією з причин не вистигання в школі. Причиною нестійкості уваги в молодшого школяра буває недостатня його розумова активність, зумовлена як недосконалими методами навчання, так і рівнем його готовності до учбової діяльності, непереборними труднощами в навчанні, станом здоров'я.

Для дослідження властивостей уваги дітей молодшого шкільного віку, психологи розробили безліч методик. Найпоширенішими вважають:

- методика «Коректурна проба»;

- методика «Червоно-чорні таблиці»;

- методика Мюнстерберга;

- методика «Відшукання чисел»;

- методика «Відшукання чисел з переключенням».

Увага молодших школярів тісно пов'язана із значущістю для них навчального матеріалу. Усвідомлення учнями необхідності, важливості його засвоєння, інтерес до його змісту є умовою стійкості їх уваги. Увага залежить від доступності навчальних завдань, поставлених перед ними.

Діти із захопленням працюють над тим, що є нелегким, але доступним для них. Увага молодших школярів значною мірою залежить від уміння вчителя організовувати їх учбову діяльність у класі так, щоб охопити нею всіх учнів. Увага учнів залежить не тільки від згаданих внутрішніх чинників та методів і способів навчання, а й режиму роботи школярів.

Так, за даними дослідження П.Д. Білоуса, В.С. Компанця та ін., стійкість уваги під кінець уроку знижується. Протягом навчання вона також змінюється. Правда, її можна стимулювати різними засобами, але варто пам'ятати, що тут поряд з позитивним існує і негативно-розумова втомлюваність молодших школярів.

Серед молодших школярів є діти з дефіцитом уваги, тобто нездатні довго зосереджуватись на об'єктах навчального предмету. Для багатьох таких дітей характерна ще і гіперактивність. Це діти, які нездатні на протязі навчального часу сидіти, як переважна більшість дітей і тому постійно одержують зауваження від учителя. Така комбінація ознак у американських психологів визначається синдромом дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ). Діти з таким синдромом, як правило, погано встигають з багатьох предметів з тієї причини, що не приділяють достатнього часу на учіння.

Для таких дітей необхідний особливий індивідуальний підхід, як у класі, так і вдома. Суть його в тім, щоб зменшити кількість та інтенсивність факторів, які відволікають дитину, підвищити якість пояснень і чіткість постановки конкретних завдань. Необхідно спрямувати зусилля батьків, учителів, шкільних психологів на формування у таких дітей упевненості в самому собі та у самоповазі.

2.2 Загальний опис методичного матеріалу

Як показав огляд психологічних джерел, на сьогодні проблема уваги учнів молодшого шкільного віку є досить актуальною.

Отже, доцільним вбачається проводити дослідження по виявленню рівня переключення уваги молодшого школяра.

Для цього було використано модифіковану Ф.Д. Горбовим таблицю Шульте з червоними і чорними цифрами (додаток).

Вищеназвана методика була обрана тому, що, потребуючи невелику кількість часу, вона дає досить об'єктивні дані щодо рівня переключення уваги учнів молодшого шкільного віку. Перевагою даної методики є також її універсальність: вона може використовуватися на різних етапах успішності навчання молодшого школяра.

Процедура дослідження: Дослід складається із трьох серій, які йдуть одна за одною.

У першій серії за сигналом експериментатора досліджуваний відкриває таблицю з червоними і чорними цифрами, показує чорні цифри у зростаючому порядку (від 1 до 24).

У другій серії - вказує червоні числа у порядку спадання(від 25 до 1).

У третій серії - почергово показує червоні числа у порядку спадання, а чорні - зростання.

Наприклад, червоне число 25, чорне число 1, червоне число 24, чорне число 2 і т. д.

Завдання слід виконувати якомога швидше, намагаючись не робити помилок. Робота виконується під керівництвом експериментатора у парах: досліджуваний та протоколіст. Експериментатор перед кожною серією проводить інструктаж і подає команду «Починаємо!».

Протоколіст за допомогою секундоміра фіксує час виконання кожного завдання та помилки, допущені досліджуваним. Якщо досліджуваний у процесі виконання завдання будь-якої із серій помиляється, то він сам має знайти помилку. У складних випадках можливе підказування протоколіста.

Секундомір при цьому не зупиняють. Опрацювання результатів. Час виконання (в секундах) кожного завдання і кількість помилок (пропуск чи повторення числа) заносять до протоколу:

Таблиця 1. - Протокольна таблиця:

1-а серія	2-а серія	1-а + 2-а серія	3-я серія
час	помилки	час	помилки	час	помилки	Час	помилки

За таблицею-протоколом визначають час переключення уваги як різницю між даними третьої серії і даними 1+2 серій. Чим менша ця різниця, тим кращий показник переключення уваги.

Якщо час переключення є меншим або дорівнює 0, то дослід треба повторити. Це означає, що досліджуваний не сприйняв інструкції у першій чи в другій серіях.

Рівень розвитку переключення уваги визначається за допомогою шкали зазначеної у табл. 2.



Таблиця 2. - Рівень переключення уваги:

Час переключення уваги (у секундах)	Ранг	Рівень переключення уваги
Менше 60	1	Високий
60-90	2	Високий
91-100	3	Середній
101-120	4	Середній
121-150	5	Середній
151-180	6	Середній
181-200	7	Середній
201-250	8	Низький
251 і більше	9	Низький

Якщо досліджуваний виконував завдання в першій чи в другій серіях менше, ніж за 33 с, то кінцевий показник слід збільшити, піднявши ранг на одиницю чи на дві. Коли ж у першій чи в другій серіях досліджуваний на пошук цифр витратив більше 60 с., то ранг знижується на 1 чи на 2, тобто рівень переключення визначається як більш низький.

2.3 Кількісна і якісна інтерпретація результатів проведеного емпіричного дослідження

Емпіричне дослідження ставило за мету з'ясування рівень розвитку властивостей уваги шестилітніх першокласників і ґрунтувалося на використанні комплексу зазначеного вище психодіагностичного інструментарію. Дане дослідження проводилося на базі ЗОШ І-ІІ ступенів с. Дичків та ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Товстолуг серед учнів 1-х класів (табл. 3).

Таблиця 3. - Розподіл досліджуваних за статтю:

Стать	Кількість учнів у 1 класі с. Дичків	%	Кількість учнів у 1 класі с. Товстолуг	%
Хлопчики	5	55,5	5	41,6
Дівчатка	4	44,5	7	58,4
Разом	9	100	12	100



Загальна кількість досліджуваних становить 21 чоловік, віком 6-7 років(див. табл. 4).

Таблиця 4. - Розподіл досліджуваних за віком:

Вік досліджуваних (роки)	Кількість учнів у 1 класі с. Дичків	%	Кількість учнів у 1 класі с. Товстолуг	%
6-6,5	6	66,7	3	25
7	3	33,3	9	75
Разом	9	100	12	100

Проаналізуємо результати емпіричного дослідження.

Описову статистику переключення уваги у досліджуваних учнів наведено у табл. 5.

Таблиця 5. - Статистика рівнів переключення уваги у загальної кількості досліджуваних учнів:

№		1-а серія	2-а серія	1-а + 2-а серія	3-я серія
1	Прізвище ім'я досліджуваного	час	помилки	Час	помилки	час	помилки	Час	Рівень переключення уваги
1	Пугач Богдан	42	1	37	0	79	1	185	Низький
2	Вітровий Денис	46	0	47	1	93	1	224	Середній
3	Кучер Софія	50	0	49	1	99	1	174	Середній
4	Бігус Ірина	52	0	43	1	95	1	175	Середній
5	Сенюк Роман	39	2	45	0	84	2	235	Низький
6	Тарнавська Діана	40	1	43	0	83	1	214	Низький
7	Галечик Діана	56	0	54	0	110	0	212	Середній
8	Пастух Володимир	64	0	67	0	131	0	250	Середній
9	Бриляк Назарій	36	1	35	1	71	2	210	Середній
10	Маньківська Марта	45	0	46	1	91	1	198	Середній
11	Швед Богдан	54	3	62	1	116	4	186	Середній
12	Бортняк Зоряна	56	2	43	3	99	5	242	Низький
13	Заболотна Адріана	42	0	48	0	90	0	199	Середній
14	Грицьків Юлія	46	0	54	0	100	0	232	Середній
15	Депутат Сергій	49	0	52	0	101	0	246	Середній
16	Бойко Марта	52	1	46	1	98	2	275	Низький
17	Жирук Максим	55	1	48	1	103	2	185	Середній
18	Дусанівська Віталіна	59	1	55	0	114	1	191	Середній
19	Дорош Діана	50	0	52	0	102	0	174	Високий
20	Рекшинський Петро	53	0	51	0	104	0	199	Середній
21	Сухорончак Вікторія	37	0	39	3	76	3	261	Низький

Серед загальної кількості досліджуваних виявлено такі рівні переключення уваги у відсотковому співвідношенні(див. табл. 6):

Таблиця 6. - Рівень переключення уваги досліджуваних:

Рівень переключення уваги	Кількість учнів	%
низький	6	28,5
середній	14	66,6
високий	1	4,9

Проаналізувавши результати проведеного емпіричного дослідження, ми отримали такі результати: менша частина досліджуваних дітей, а саме 28,5%, проявила низький рівень переключення уваги.

Цей показник може бути зумовлений психологічною неготовністю індивідів до навчання в школі. Їм важко вдається переключати свою увагу з одного виду діяльності на інший, а тому і важко швидко виконувати поставлені їм завдання.

Лише один учень проявив високий рівень переключення уваги. Отже, можемо зробити висновок, що цей індивід може довільно переходити з одного виду діяльності до іншого. Більша частина досліджуваних учнів молодшого шкільного віку проявила середній рівень переключення уваги. Це означає, що має місце неповне переключення уваги. Кожен індивід перебував під впливом попередньої діяльності і йому було важко повністю зосередитись на поставленій задачі. Достовірних відмінностей між показниками уваги за статевою ознакою не встановлено.

Уповільненість або швидкість переключення уваги залежить від рухливості основних нервових процесів (збудження та гальмування). Ми простежили, що із завданнями методики краще справлялися учні із сильним врівноваженим типом нервової системи. Слабкий тип нервової системи та інертність нервових процесів утруднювали переключення уваги.

Експертні оцінки та власні спостереження свідчать про те, що увага у шестилітніх першокласників має свою динаміку упродовж уроку: після перерви вона має невисокий рівень, а потім поступово підвищується. Найбільш стійкішою є увага приблизно з 4 до 20 хвилини на перших уроках та з 8 до 23 хвилини на останніх. Діти можуть бути зосередженими десь біля 15 хвилин. Найбільш ефективно першокласники можуть розподіляти свою увагу лише між 2-3 об'єктами. Їм легше зосереджуватись на конкретному навчальному матеріалі, підкріпленому різними засобами унаочнення.

Стан уваги не завжди може служити характеристикою та показником утоми організму дитини. Упродовж тижня простежуються підйом уваги. Найвищі показники припадають на середину тижня. Тобто можна припустити, що тут наявний ефект входження у стан роботи.

А зниження уваги та її найнижчі показники припадають на вихідні дні, оскільки у ці дні учні відпочивають від розумової праці, а увага та розумова діяльність - завжди поряд.

Даний експеримент свідчить про необхідність організації цілеспрямованої роботи із учнями-першокласниками з розвитку їх властивостей уваги, яка забезпечуватиме відповідний рівень функціонування пізнавальної сфери дітей і сприятиме покращенню результатів їх учбової діяльності.



Висновки

У сучасній психології продовжується науковий пошук нез'ясованих питань проблеми уваги методологічного, теоретичного та експериментального плану. У працях зарубіжних та вітчизняних учених сформульовано фундаментальні поняття психології уваги і запропоновано важливі парадигми його експериментального дослідження у загальній, віковій, педагогічній і медичній психології, психології праці, нейропсихології та інших галузях. Особливо актуальною є проблема формування та удосконалення видів та властивостей уваги у дітей на різних вікових етапах їх розвитку. Увага дитини розвивається у зв'язку з розвитком її життєдіяльності, виникненням нових потреб. Проте оптимальні умови с...