Психологічні особливості виникнення девіантної поведінки у підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

«ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ»



Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи дослідження проблеми виникнення девіантної поведінки у підлітків

1.1 Девіантна поведінка як категорія виникнення психологічних особливостей у підлітків

1.2 Причини виникнення девіантної поведінки та її типи

1.3 Гендерні особливості виникнення девіантної поведінки у підлітків

2. Емпіричне дослідження девіантної поведінки у підлітків

2.1 Організація дослідження девіантної поведінки у підлітків

2.2 Результати дослідження, щодо психологічних особливостей виникнення девіантної поведінки у підлітків

2.3 Психологічні умови профілактики та психокорекції девіантної поведінки у підлітків

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

девіантний поведінка психологічний підліток



Вступ

Актуальність: Підлітковий вік - це найбільш важкий і складний з усіх дитячих вікових груп, що представляє собою період становлення особистості. Цей вік характеризується наявністю самих різноманітних психологічних проблем і труднощів, які найчастіше витісняються у зв'язку зі страхом усвідомлення.

Тривожним симптомом є зростання числа підлітків з девіантною поведінкою, що проявляється в асоціальних, конфліктних та агресивних вчинках, деструктивних і ауто - деструктивних діях, відсутності інтересу до навчання, адиктивних тенденцій тощо.

Проявами девіантної поведінки у підлітків цікавилось багато дослідників, чиї позиції збереглися й до сьогодні для подальших досліджень. Вони досліджували девіантну поведінку з різних позицій.

Ч. Ломброзо з позиції антропології вважав, що у самогубців є характерні особливості будови черепа, які діють на його мозок і поведінку. Е. Дюркгейм розвивав соціологічну теорію суїцидальної поведінки, пов'язуючи її з процесом дезінтеграції соціальних інститутів.

За думкою спеціалістів А. А. Бодальова, М. І. Буянова, А. Г. Хрипкова причинами девіації перш за все є грубість батьків, які займають низький статус в соціальному відношенні.

Основним завданням є дослідити психологічні особливості девіантної поведінки у підлітків, та встановити причини виникнення такого феномену, який впливає на психічний і психологічний розвиток підлітка.

Мета: особливості виникнення девіантної поведінки у підлітків, та їх прояви.

Об'єкт дослідження: девіантна поведінка у підлітків.

Предмет дослідження: психологічні особливості виникнення девіантної поведінки у підлітків.

Завдання:

1. Опрацювати наукову літературу з проблемами виникнення девіантної поведінки у підлітків;

2. Визначити основні причини виникнення девіантної поведінки у підлітків;

3. Дослідити гендерні та вікові особливості виникнення девіантної поведінки у підлітків;

4. Проаналізувати гендерні чинники та порівняти їх прояви;

5. Організувати дослідження девіантної поведінки у підлітків;

Методи:

1. Теоретичний аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з названої теми у сфері психології.

2. Емпіричне дослідження:

« Определение склонности к отклоняющемуся поведению» (СОП) А.Н.Орел.

«Тест склонности к зависимому поведению В.Д Менделевич»

3. Кількісний і якісний аналіз, обробка і інтерпретація даних, узагальнення результатів дослідження.

Експериментальна база:

Дослідження проводилось на базі ССЗОШ № 34 І-ІІІ ст. з поглибленим вивченням фізики і математики м. Вінниці. Експериментальну вибірку складають 30 підлітків, з них 15 хлопців і 15 дівчат.

Структура й обсяг роботи:

Дослідницька програма складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, та додатків. Основний зміст роботи викладено на 4-13ст. Дослідження містить 6 таблиць і 4 графіки, на 21-27 ст.



1. Теоретичні основи дослідження проблеми виникнення девіантної поведінки у підлітків

1.1 Девіантна поведінка, як категорія виникнення психологічних особливостей у підлітків

Девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо) [10, с.255].

У перекладі з латинської „ девіація ” означає відхилення. Негативні форми відхилень - це не випадкові факти, а процеси, що набули певного поширення в суспільстві. Слід зауважити, що не завжди просто класифікувати той або інший вчинок, як девіацію.

Справа в тому, що норми, стандарти в суспільстві рухливі, і вони по-різному сприймаються різними групами [19, с.124].

На сьогоднішній день найпоширенішими видами девіантної поведінки серед підлітків є: злочинність, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид [19, с.130]

На думку О.І Бондарчук [2, с.88] девіації у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні.

У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації, та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства.

Негативні девіації поведінки пов'язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, і не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми.

У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, не адаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою.

У зв'язку з цим М. Андрєєв [1, с.154] стверджує, що девіантність особистості - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя. Девіантна поведінка з одного боку, це перш за все, така поведінка, яка суперечить прийнятим в суспільстві нормам, цінностям, соціальним очікуванням вона порушує правові та культурні норми; з іншого - поведінка, яка відхиляється від норми психічного здоров'я, проявляється у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення адаптації та процесу самоактуалізації.

Існують різноманітні взаємопов'язані фактори, що обумовлюють генезис девіантної поведінки.

Індивідуальний фактор, який діє на рівні психобіологічних передумов девіантної поведінки та ускладнює соціальну і психологічну адаптацію індивіда.

Педагогічний фактор, що виявляється в дефектах шкільного, сімейного та трудового виховання.

Психологічний фактор який розкриває несприятливі особливості взаємодії індивіда з оточенням і який проявляється в активно-вибірковому ставленні індивіда до середовища, до норм та цінностей, до психолого-педагогічного впливу та саморегуляції своєї поведінки.

Соціальний фактор визначається соціальними, економічними, політичними та іншими умовами існування суспільства.

В психологічному підході розрізняють кілька психологічних шкіл. Основною категорією тут є критерій здатності до адаптації. В цьому відношенні дєвіантна поведінка розглядається як внутрішній конфлікт, порушення самооцінки та деструкцію.

На думку В.Д Менделевич [16, с.444] девіантна поведінка обумовлена двома основними чинниками:

1) поведінка, що суперечить соціальним, культурним та правовим нормам (зовнішній фактор);

2) поведінка яка проявляється у вигляді порушення психічних процесів, адаптації та самоактуалізації індивіда (внутрішній фактор).

Психологічні причини девіантної поведінки підлітків також розподіляються на зовнішні (виявляються в недоліках сімейного та шкільного виховання) та внутрішні (пов'язані з наявністю певних характеристик індивіда, що ускладнюють процес його соціалізації). Внутрішні психологічні чинники включають наявність у людини психопатії або акцентуації окремих рис характеру. Ці відхилення виражаються в нервово-психічних захворюваннях, психопатіях, неврастеніях, межованих станах, що підвищують збудливість нервової системи і які обумовлюють неадекватні реакції.

До внутрішніх психологічних проявів девіантної поведінки особистості відносять:

1) психологічні бар'єри (неадекватна самооцінка, низький рівень механізмів саморегуляції, деформація моральних норм, некритичність мислення);

2) духовні проблеми (відсутність або втрата сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо);

3) порушення ціннісно-мотиваційної сфери - несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переживання девіантних цінностей, ситуативно-егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

4) емоційні проблеми - тривога, депресія, переживання негативних емоцій, алекситимія (ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх словами), емоційне огрубіння (втрата здатності визначити доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій тощо);

5) викривлення у когнітивній сфері - стереотипність, ригідність мислення, неадекватні установки, обмеженість знань, наявність забобонів;

6) негативний життєвий досвід - наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо.

На думку більшості дослідників, у виникненні та розвитку девіантної поведінки особливо велику роль відіграють особливості локусу контролю і рівень самоповаги особистості, які актуалізуються в підлітковому віці. Тобто низька самоповага переживається як психотравмуючий стан, якого підліток хоче позбутися. В результаті це спонукає його до вчинків, у яких він прагне підвищити рівень самоповаги, долаючи виявлені недоліки.

Дуже часто підлітки мають негативне самосприйняття, що проявляється, по-перше, у стійкому переконанні у відсутності у неї особистісно-цінних якостей, або можливості здійснювати особистісно і суспільно цінні вчинки; по-друге, в оцінюванні ставлення з боку значущих для неї особистостей як недоброзичливого або, взагалі, негативного; по-третє, відсутністю механізмів психологічного захисту, які дозволяють пом'якшити сприймання ситуації як негативної, або невмінням їх ефективного використання.

О.І Бондарчук [2, с.88] стверджує, що у результаті цього підліток опиняється перед вибором: продовжувати переживати негативні емоції через невідповідність вимогам і нормам, або діяти в напрямку підвищення самоповаги в поведінці, що спрямована проти цих норм. В останньому випадку бажання відповідати очікуванням суспільства зменшується, а прагнення ухилитися від них зростає. Нова, негативна соціальна ідентичність формує і нові критерії самооцінки: те, що було погано в системі загальноприйнятих норм, стає хорошим у системі антинорм. Таким чином, утворюється порочне коло: здійснюючи антинормативні вчинки, особистість тим самим привертає до себе увагу, інтерес, а отже, у власних очах підвищує самоповагу.

Н.Ю Максимова [14, с.308] у своїх дослідженнях вважає за основне звернути увагу на те, що девіантна поведінка особистості часто пов'язана з її важко вихованістю у дитинстві.

Автор зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб'єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб.

За результатами дослідження девіантної поведінки підлітків, Н.Ю. Максимова звернула увагу на те, що різні форми поведінки, які відхиляються від норми, є наслідком недостатнього засвоєння індивідом позитивного соціального досвіду.

Руйнівні масштаби девіантності призводять суспільство до стану соціальної аномії, суспільство втрачає свою історичну пам'ять, девальвує свою систему цінностей. Інакше кажучи, йому загрожує переродження, що веде до деградації, соціальному регресу. Щось подібне може відбутися сьогодні і в Росії, якщо не буде вжито ефективних заходів із зупинки падіння виробництва і зниження життєвого рівня більшості населення країни. Інакше ситуація з девіантною поведінкою ще більш ускладниться. [28, c.350]

Таким чином, девіантна поведінка - це сукупність засвоєних особистістю асоціальних та аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням, і за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя. В багатьох наукових дослідженнях встановлено, що асоціальна поведінка підлітків є результатом порушення його взаємодії із середовищем.

1.2 Причини виникнення девіантної поведінки та її типи

Сьогодні неможливо розв'язувати проблеми виховання, не враховуючи загального соціального тла. Негативні соціально - економічні та політичні процеси, які відбуваються в суспільстві досить масштабно впливають на виникнення правопорушень серед підлітків. Причин чимало: погіршення криміногенної обстановки в умовах кризових явищ в економіці, падіння виробництва, порушення людських стосунків, гострий дефіцит та низька якість промислових товарів, підпільний бізнес, азартні ігри тощо.

Статистика викликає тривогу та занепокоєність. За останні 10 років удвоє зріс рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч підлітків стоять на обліку в правоохоронних органах. Питома вага юних правопорушників складає 25% проти 13% 10 років тому [33, c.81].

Соціальна ситуація розвитку являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що проходять у розвитку протягом даного періоду.

Тому суттєвими у визначені причин виникнення девіантної поведінки слід вважати динамічний зв'язок і взаємозалежність умов життєдіяльності і соціальної ситуації розвитку підлітка, що впливає на соціальну адаптацію.

Проте несоціальних особистостей немає. Асоціальна поведінка - результат упущень у ході соціалізації. Соціалізація по суті є самореалізацією підлітка у процесі його активної навчальної діяльності.

Необхідно зазначити, що девіантна поведінка спостерігається у підлітків частіше, ніж у інших вікових групах. Відомий психолог Л.С.Виготський головною причиною девіантної поведінки вважав труднощі підліткового періоду з його інтенсивним анатомо - фізіологічним та психологічним розвитком, підвищеною збудливістю, вразливістю, неузгодженістю психічних процесів.

У загальній структурі соціальної дезадаптації, несприятливої ситуації розвитку чітко простежується група причин, які спричиняють девіантну поведінку у підлітків: соціально - економічні, психолого - педагогічні та медико - біологічні.

Соціально - економічні умови, впливають на кримінальні відхилення у поведінці неповнолітніх:

1. Загально - соціальні ( порушення принципів демократії, соціальної справедливості, крах соціальних ілюзій, дегуманізація суспільства);

2. Економічні ( порушення і диспропорції у народному господарстві, плануванні і розподільчих відносинах, невдоволеність потреб молоді у модних предметах, засобах дозвілля);

3. Соціально - демографічні ( перехід до малодітної сім'ї, тощо)

4. Соціотехнічні (урбанізація, негативний вплив засобів масової комунікації);

5. Організаційно - управлінські ( несвоєчасність прийняття і відсутність послідовності у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем).

Психолого - педагогічні причини.

Психологічними причинами важковиховуваності підлітка можна вважати його неспроможність соціально прийнятим способом компенсувати свою непристосованість до соціального середовища.

Із серйозними проблемами зустрічаються педагоги при вихованні підлітків з акцентуаціями характеру чи темпераменту: надмірною збудливістю, тривожністю, демонстративністю, педантичністю, тощо.

Важливим чинником, що впливає на виникнення девіантної поведінки у підлітків - це сім'я. Сім'я - відправний момент формування особистості, тому що вона повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів дор умов суспільного життя, а також підготувати грунт для прийняття підлітком соціальних норм. Криміногенний вплив з боку сім'ї на особистість полягає в стихійному чи цілеспрямованому формуванні антигромадських якостей ( в Україні 1,5 млн. алкоголіків, з них 250 тис. - жінки, щорічно 20 тис. дітей через пияцтво та алкоголізм залишаються без батьківської опіки; 49 5 сімей розривають щорічно шлюб; серед засуджених підлітків - 40 % з неповних сімей).

Існує три основні варіанти криміногенної позиції сім'ї:

1. Небажання виховувати дітей;

2. Невміння виховувати дітей;

3. Неспроможність виховувати дітей;

Також існує три основні форми криміногенного впливу в сім'ї:

1. Активне залучення неповнолітніх до пияцтва;

2. « Пасивний» приклад безкарної антигромадської поведінки, яку підліток сприймає, як стереотип звичайної повсякденної моральної поведінки.

3. Виштовхування дітей на вулицю, їх розчарування у батьках, відчуття власної ущербності, обділеності.

Медико - біологічні фактори включають в себе причини виникнення девіантної поведінки у підлітків у зв'язку з соціальною природою алкоголізму, наркоманії і токсикоманії, вони включають в себе такі особливості:

1. Оскільки сп'яніння знижує почуття тривоги, алкоголізм і наркоманія частіше зустрічаються там, де більше соціально напружених, конфліктних ситуацій.

2. Випивка пов'язана з специфічними формами соціального контролю;

3. Головний мотив пияцтва - бажання почувати себе впевнено і здаватися сильнішим.

4. Алкоголізм і наркоманія коріняться у внутрішньому конфлікті, зумовленого прагненням підлітка подолати тяжке почуття залежності.

В основі формування девіантної поведінки лежить взаємодія біологічних чинників та факторів навколишнього середовища.Біологічні фактори ризику: генетичний ризик (при цьому не доведено, що існує пряма залежність передачі девіантної поведінки через ген, мається на увазі передача конституційно-типологічних рис), гормональні фактори (наприклад, андрогени статевих залоз хлопчиків-підлітків пов'язані з агресивною поведінкою), нейрохімічні чинники, нейрофізіологічна реактивність.Соціальні стресові фактори: сімейні фактори (психічні захворювання батьків, алкоголізм, наркоманії; стійкі та тяжкі проблеми у стосунках між батьками, а також жорстокість та занедбаність; імпульсивно-агресивний стиль поведінки в родині), вплив малої референтної групи, особливо з асоціальними формами поведінки, економічні негаразди, проблема зайнятості тощо.При цьому наявність названих чинників не обов'язково приводить до формування девіантної поведінки. Так, підліток може і відійти від попередньої девіантної поведінки, що може бути пов'язане з позитивним впливом значущих для нього людей, зміною товариства, вибором позитивного партнерства, високим інтелектом, здатністю до постійного затримування у школі, на роботі.

Девіантна поведінка є досить стійкою, і саме вона найбільше відхиляється від соціальних норм.

Соціальні норми - це сукупність вимог та очікувань, які пред'являє соціальна група до своїх членів з метою регуляції їх поведінки та діяльності.

Існують різні підходи щодо оцінки поведінкової норми та девіації:

1. Нозоцентричний підхід (психіатричний) - розглядає поведінку в контексті пошуку симптомів відхилень, психопатології(Ю.Александровський, С.Белічева).

2. Нормоцентричний підхід передбачає оцінку поведінки людини з точки зору її відповідності певній нормі, тому що норма - це відсутність хвороби, чи певного симптому.

Л.Шнейдер [36] виділяє дві категорії девіантної поведінки:

1. Поведінку, яка відхиляється від норм психічного здоров'я, передбачає присутність явної або прихованої психопатології ( астеніки, шизоїди, епілептоїди, особи з акцентуацією характеру);

2. Поведінку, яка порушує певні соціальні та культурні норми, особливо правові і проявляється у вигляді правопорушень та злочинів. Відповідно така поведінка називається делінквентною(протиправною) та кримінальною.

У дослідженнях В.Д. Менделевича [16] тлумачаться також інші типи девіантної поведінки:

1. Адиктивна поведінка - одна із форм деструктивної поведінки, яка виражається у прагненні відійти від реальності шляхом зміни власного психічного стану через вживання ПАР. Суть такої поведінки полягає у тому, що людина свідомо намагається штучним шляхом (алкоголь, наркотики, лікарські препарати, токсичні речовини тощо) змінити свій психічний стан, що створює ілюзію безпеки, відновлення рівноваги.

2. Патохарактеорологічна поведінка - обумовлена патологічними змінами характеру, які сформувалися в процесі виховання( акцентуації характеру).

3. Психопатологічна девіантна поведінка - ґрунтується на психопатологічних симптомах і синдромах, що є проявами певних психічних захворювань.

Діагностичні індикатори девіантної поведінки включають в себе такі види:

Делінквентна (протиправна поведінка) особистості - дії конкретної особи, які відхиляються від встановлених у даному суспільстві на конкретному проміжку часу законів, вони загрожують благополуччю інших людей і караються згідно чинного законодавства.

Агресивна та ауто агресивна поведінка - це поведінка у якій проявляється надмірна агресія до оточуючих так і до самого себе, тобто це самопошкоджуюча поведінка, оскільки особистість спрямована на те, щоб причинити шкоду самій собі, домінуючим видом ауто агресії є фізична агресія та вербальна, яка включає в себе самопринижувальну та само звинувачувальну поведінку. Ауто агресивна поведінка виявляється у двох формах: самогубстві (суїцидальній поведінці), та само ушкоджені (парасуїцидальній поведінці).

Сексуальні девіації - це будь - яке кількісне або якісне відхилення від сексуальної норми.

Адиктивна поведінка - поведінка, яка полягає у вживані людиною хімічних речовин для того щоб змінити свій емоційний стан. Основну роль відіграє хімічна залежність - девіантна поведінка, яка супроводжується вживанням і зловживанням психоактивних речовин, які призводять до зміни психічного стану і викликають психічну та фізичну залежність.

Порушення харчової поведінки є теж одним із поширених видів девіантної поведінки. Основними порушеннями харчової поведінки є: нервова анорексія та нервова булімія. Загальними для них є такі параметри, як:

1. Заклопотаність контролем ваги власного тіла;

2. Спотворення образу свого тіла;

3. Зміна важливості прийому їжі в ієрархії особистісних цінностей;

Нервова анорексія - це розлад, який супроводжується навмисним зниженням ваги, що викликається і підтримується самим індивідом. Такий розлад часто спостерігається у підлітків, оскільки вони є досить прискіпливими до свого зовнішнього вигляду.

Нервова булімія характеризується постійними нападами переїдання, неможливістю навіть короткий час обходитись без їжі.

Існує також такий тип девіантної поведінки, який зумовлений гіперздібностями людини, здібності якої значно перевищують середньостатистичні, виходять за рамки (це прояв обдарованості, таланту, геніальності у якійсь одній з діяльностей людини).

Відхилення в бік обдарованості в одній сфері часто супроводжується девіаціями у повсякденному житті. Така людина часто виявляється непридатною до "побутового, приземленого" життя. Вона нездатна правильно розуміти і оцінювати вчинки та поведінку інших людей, виявляється наївною, залежною і неготовою до труднощів повсякденного життя.

Якщо при делінквентній поведінці спостерігається протиборство з реальністю, при адиктивній - втеча від реальності, при па-тохарактерологічному і психопатологічному - хворобливе протистояння, то при поведінці, пов'язаній з гіперздібностями, - ігнорування реальності.

Людина існує в дійсності ("тут і тепер") і одночасно ніби живе у власній реальності, не роздумуючи про необхідність "об'єктивної дійсності", у якій діють інші оточуючі люди.

Вона розцінює звичайний світ як щось малозначуще, неістотне і тому не бере ніякої участі у взаємодії з ним, не виробляє стилю емоційного ставлення до вчинків інших, приймає будь-яку подію відсторонено.

Вимушені контакти сприймаються як необов'язкові, тимчасові, а не як значущі для її особистісного розвитку.

Зовні в повсякденному житті вчинки такої людини можуть бути дивакуватими (наприклад, вона може не знати, як користуються побутовими приладами, як здійснюються побутові дії; весь інтерес зосереджений на діяльності, пов'язаній з неординарними здібностями).

Р.Мертон [9] виділяє такі типи девіантної поведінки:

1.Конформізм - повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;

2.Інновації - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами ( рекет, крадіжки, зловживання тощо);

3.Ритуалізм - людина не визнає суспільні цінності та норми, однак дотримується прийняття «правил гри», діє у відповідності до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

4.Ескейпізм - відхід, втеча людини від соціальної дійсності (анархія, наркоманія, бродяжництво);

5.Бунт, заколот - відкидання суспільних цінностей, цілей та засобів їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими ( тероризм, радикалізм).

Отже, причини виникнення девіантної поведінки можуть бути досить різними, всі вони залежать, як від біологічних так і від соціальних умов, а також самої особистості, яка постійно розвивається. Девіантна поведінка включає в себе досить велику кількість визначень її типів, які досить негативно можуть впливати на психічне та фізичне здоров'я особистості, що супроводжується різними негативними наслідками.

1.3 Гендерні особливості виникнення девіантної поведінки у підлітків

Підлітковий вік є одним із періодів, коли виникає цілковита «суперечка» із соціальним середовищем. Бажання показати себе, та свої принципи є запорукою розвитку та формування девіантної поведінки, що зумовлена неприйняттям соціальних норм. Потяг до дорослості та самоствердження є основною рушійною силою у психічному розвитку. Ускладнення психічного розвитку в підлітковому віці урізноманітнює прояви середовищної дезадаптації і, відповідно, форми компенсаторної поведінки дитини.

Загалом, як зауважує І.С. Кон [10, с.255] підлітковий вік являє собою групу ризику в контексті девіантної поведінки через:

1) труднощі перехідного періоду, починаючи з психогормональних процесів і завершуючи перебудовою Я-концепції, що зумовлюють переживання підлітком тривоги, емоційну напруженість, нестійкість, неврівноваженість тощо;

2)граничність і невизначеність становища підлітка (уже не дитина, ще не дорослий); розходження між об'єктивним положенням учня і його прагненням вважати себе дорослим на тлі недостатніх навичок спілкування, засобів взаємодії зі світом дорослих на партнерських засадах; почуття “дорослості” як протиріччя між орієнтацією на самостійність і відсутністю відповідного життєвого досвіду;

3)суперечності, зумовлені перебудовою механізмів соціального контролю: дитячі форми контролю, що ґрунтуються на дотриманні зовнішніх норм і слухняності, вже не діють, а дорослі засоби контролю, що передбачають свідому дисципліну і самоконтроль, ще не склалися; ці чинники проявляються на тлі посилення орієнтації на однолітків і зростання залежності поведінки від групових норм.

Наведені чинники фатально не зумовлюють девіантну поведінку особистості. Разом з тим за несприятливих умов попереднього етапу розвитку вони можуть стати підґрунтям для виникнення різноманітних поведінкових девіацій. При цьому слід урахувати, що для підлітка значущими стають, насамперед, стосунки з однолітками, в очах яких він бажає ствердити себе. Якщо це не вдається, підліток може шукати інші кола спілкування, часто з асоціальною спрямованістю, стати “важким”.

Л. Міщик та 3. Білоусова [17, с.108] називають такі типові риси “важкого підлітка”

1) відставання в інтелектуальній сфері, нерозвиненість чи особлива вибірковість сприйняття й оцінки довкілля, недосконалі розумові процеси, нерозвинуте мовлення;

2) негативні риси характеру, безвідповідальність, лінь, шкідливі звички, часто байдужість, жорстокість до інших людей, тварин, природи тощо;

3) підвищена конфліктність у стосунках з товаришами по навчанню, батьками, вчителями;

4) підвищений інтерес до заборонених, не відповідних віку, розваг на тлі відсутності інтересу до соціально корисних видів діяльності;

5) афективність, відсутність бажання і вмінь стримувати себе в момент сильного збудження;

6) активізація механізмів психологічного захисту, що впливають на трактування підлітком поведінки як нормальної, формування нечесності, агресивності;

7) вибір негативних способів самоствердження через девіантну поведінку тощо.

За таких умов форми девіантної поведінки підлітка мають властиві для його віку особливості. Так, зокрема, алкоголізація підлітка відбувається через прагнення зменшити характерний для нього стан тривоги і водночас -- позбавитися надмірного самоконтролю і сором'язливості. Важливу роль відіграють також прагнення до експериментування і особливо -- норми підліткової субкультури, за якими алкоголь традиційно вважається однією з ознак мужності і дорослості, а також негативний приклад батьків.

Наркотизація підлітка, як і пияцтво, пов'язана з психічним експериментуванням, пошуком нових, незвичайних відчуттів і переживань, цікавістю, наслідуванням старших, впливом групи однолітків, а іноді й обманом з боку поширювачів наркотичних речовин, коли першу дозу нав'язують під виглядом певного напою чи сигарети, що зрештою невідворотно веде до звикання та кримінальної поведінки.

Суїцидальна поведінка підлітка часто є криком про допомогу в разі негараздів у взаємодії підлітків з оточенням, неможливістю самостійно розв'язати проблеми (недарма суїцидальні спроби підлітки найчастіше здійснюють вдома, ввечері чи вдень, коли хтось може втрутитися).

Така поведінка також може бути пов'язана з властивими підлітковому віку особистісними розладами, насамперед, із синдромом відчуження, який виникає в разі неможливості встановити емоційно значущі конструктивні стосунки із середовищем. У цьому випадку, щоби пом'якшити психотравмуючу ситуацію, особистість утворює між цим середовищем психологічну дистанцію, сприймаючи його як стороннє, емоційно незначуще (хоч насправді це не так).

Відчуження як засіб зменшення емоційної значущості травмуючих зв'язків із середовищем може бути спрямоване як на оточуючих, так і на власне «Я». У першому випадку виникає дереалізація, коли зовнішній світ сприймається як чужий, несправжній. У другому випадку відбувається деперсоналізація, коли зникає відчуття реальності власного Я, втрачає сенс будь-яка діяльність, з'являється апатія тощо. До особистісних розладів відносять також дисморфофобію -- страх зміни власного тіла -- від простої стурбованості зовнішністю до одержимості дійсними чи уявними дефектами, а також дисморфоманію -- маячіння через фізичний недолік.

Як зауважують Кон та Личко [10;12] існують труднощі у розпізнанні підліткової психопатології, адже девіантна поведінка підлітків в більшості випадків підкреслює лише риси, які характерні для даного віку, особливо акцентуйовані, які виявляються в так званому «слабкому місці» або місці « найменшого опору» підлітка.

Так на думку Змановської [9, с.288].підліткам з нестійкою акцентуацією притаманна навіюваність, посилена схильність до наслідування, тому вони потребують постійного контролю, вимогливості, перебування у сприятливому середовищі, де прикладом для наслідування є позитивні лідери.

Підліткам з гіпертимною акцентуацією постійний контроль витримати дуже важко, їх бурхливу енергію слід спрямовувати в конструктивне русло, намагатися зацікавити новими творчими завданнями, які вони вирішуватимуть самостійно. Для істероїдних підлітків “слабким місцем” є сильна потреба перебувати у центрі уваги оточуючих.

Відомі дослідники Міщик Л.І та Білоусова З.Г [17, с.108] стверджують, що на даний час серед підлітків поширене бродяжництво, і що саме воно є наслідком несприятливих умов виховання в сім'ї, часто із - за гіперопіки і авторитарного тиску, іноді діти втікають з дому через прагнення дистанціюватися від власної соціально неблагополучної сім'ї, особливо за наявності відповідних “вуличних” традицій у спільноті однолітків. Протиправна і злочинна поведінка підлітків часто пов'язана з їх недостатньо розвинутими правовою свідомістю, мотивоутворюючими структурами особистості, емотивністю поведінки, імпульсивністю і конформізмом.

Крім вікових, прояви девіантної поведінки підлітка мають також і гендерні особливості. Так, можна констатувати певну своєрідність прояву агресії залежно від статі: чоловіки частіше демонструють вищі рівні прямої та фізичної агресії, тоді як жінки -- непрямої і вербальної. Такі прояви адиктивної поведінки, як харчова залежність більш властиві жінкам, гемблінг та вживання наркотиків -- чоловікам. Завершені суїциди частіше зустрічаються у чоловіків після 40 років. Існують злочини, характерніші для жінок, зокрема, проституція, вбивство власних дітей, крадіжки в магазинах. Чоловіки частіше відбувають покарання за тілесні ушкодження, вбивства, розбій, викрадення автомобілів тощо.

Т. Говорун та О. Кікінеджі [7, с.198-250] встановили той факт, що однією з причин розбіжності у формах прояву девіантної поведінки може бути гендер, як жорстка регламентація поведінки особистості відповідно до її статі. Гендерна соціалізація хлопчиків сприяє розвитку агресивності, напористості, активності, змагальності, а дівчаток -- підлеглості, пасивності, слухняності. Так, зокрема, меншу кількість дівчат з девіантною поведінкою (у порівнянні з хлопцями) можна пояснити через більший вплив найближчого соціального оточення, що менш поблажливо ставиться до асоціальної поведінки дівчат, ніж хлопців. Випадки асоціальної поведінки дівчат, як правило, стають об'єктом посиленої педагогічної уваги, внаслідок чого агресія таких дівчат набуває непрямої форми і вербального характеру.

Отже, існують гендерно-вікові особливості девіантної поведінки, які мають різні форми вираження, їх слід враховувати при наданні психологічної допомоги для того щоб уникнути різних негативних та небажаних проявів у поведінці підлітка.



Висновок

На основі літературних джерел було встановлено, що девіантна поведінка являє собою систему асоціальних вчинків особистості, ці вчинки можуть бути зумовлені, як зовнішніми соціальними факторами( це поведінка, що суперечить соціальним, культурним, моральним та правовим нормам), так і внутрішніми психологічними чинниками, які проявляються у вигляді порушень психічних процесів, адаптації, та самоактуалізації підлітка. Внаслідок цього виникає « суперечка» із соціальним середовищем, у підлітків виникає бажання показати себе, свої принципи, саме це і є однією із найбільш важливих причин схильності до девіації. Девіантна поведінка є не лише асоціальним вчинком особистості, але вона ще й має окремі аспекти у гендерному прояві, які є важливі у її подальшому становленні, а також важливу роль відіграє сам підлітковий вік, оскільки він є перехідним періодом, він включає в себе зміни психічного стану, що несуть за собою теж багато небажаних проявів, які є основою для виникнення девіантної поведінки. Також виникнення девіантної поведінки включає в себе ряд різних причин на основі яких також було визначено основні її типи, які можуть виникати у підлітків залежно від рівня їх життя та ситуацій у яких вони можуть перебувати. Таким чином, девіантна поведінка - це сукупність засвоєних особистістю асоціальних та аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням, і за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя. В багатьох наукових дослідженнях встановлено, що асоціальна поведінка підлітків є результатом порушення його взаємодії із середовищем.



2. Емпіричне дослідження девіантної поведінки у підлітків

2.1 Організація дослідження девіантної поведінки у підлітків

Для проведення і реалізації дослідження, було використано методику, яка досліджує схильність підлітків до девіантної поведінки

« Определение склонности к отклоняющемуся поведению (СОП) А.Н Орел. Дана методика є стандартизованим опитувальником, який призначений для виміру схильності до реалізації окремих форм девіантної поведінки.

Шкали опитувальника поділяються на змістовні і допоміжні.

Змістовні шкали направлені на вимірювання психологічного комплексу зв'язаних між собою форм девіантної поведінки, соціальних та особистісних установок, які закріплені поведінковими проявами.

Допоміжна шкала призначена для виміру схильності досліджуваного давати про себе соціально - бажану відповідь. Методика включає в себе чоловічий та жіночий варіанти опитувальника, для того щоб встановити гендерні відмінності та їх особливості.

За допомогою цієї методики ми можемо на основі 7(чоловічий варіант) - 8 шкал (жіночий варіант), визначити:

1) установку на соціально бажану відповідь;

2) схильність до подолання норм і правил;

3) схильність до адиктивної поведінки;

4) схильність до самопошкоджуючої та саморуйнівної поведінки;

5) схильність до агресії і насильства;

6) вольовий контроль емоційних реакцій;

7) схильність до делінквентної поведінки;

8) прийняття жіночої соціальної ролі (опитувальник - жіночий варіант);

Опитувальник включає в себе «замасковані» пункти, які не інтерпретуються.

Наше дослідження проводилось в декілька етапів:

1) Організаційний етап.

На цьому етапі було опрацьовано теоретичний блок матеріалу, який стосується проблеми формування девіантної поведінки у підлітків, визначено науковий апарат дослідницької роботи, та переконання в актуальності.

2) Визначення проблеми.

На цьому етапі було визначено тему, об'єкт, предмет, завдання та гіпотезу дослідження. Проаналізовано арсенал даного діагностичного методу.

НЗ - « Определение склонности к отклоняющемуся поведению (А.Н Орел)

ЗЗ - уявлення досліджуваних про власний рівень формування девіантної поведінки

ДЗ - 1) нерозуміння змісту інструкцій, щодо виконання певних завдань

2) наявність особин, що не приймали участь в експерименті

3) спілкування досліджуваних один з одним

4) порушення репрезентативності вибірки, так як дослідження

проводилося на реально існуючій групі

3)Етап впровадження дослідницької взаємодії з групою.

4) Обробка результатів.

5) Інтерпретація результатів.

Також було обрано методику, яка дозволяє визначити схильність до залежної поведінки підлітків - методика В.Д.Менделевич.

Вона є стандартизованою, і включає в себе такі види залежної поведінки:

1. Схильність до наркозалежності

2. Схильність до алкоголізму

3. Схильність до спортивного та музикального фанатизму

4. Схильність до залежності від комп'ютерних ігор

Дана методика містить 116 тверджень, і на кожне твердження дається 5 варіантів відповідей.

Інтерпретація результатів відбувається за допомогою порівняння з ключем, і в кінцевому етапі включає в себе такі рівні:

1. Низький рівень: дана категорія характеризується малою вірогідністю розвитку залежності

2. Ознаки тенденції: досліджувані мають схильність до залежної поведінки в середній мірі

3. Ознаки підвищеної схильності: спостерігається ризик, що такі особи найбільше підлягають залежній поведінці.

Отже, на основі аналізу методик А.Н Орел, та « Тест склонности к зависимому поведению В.Д.Менделевич» що дозволяють визначити схильність до девіантної поведінки у підлітків, та виявити рівні схильностей до певних видів залежностей, було встановлено, що вони є найбільш адекватними для дослідження психологічних особливостей виникнення девіантної поведінки у підлітків, а тому саме вони дадуть можливість об'єктивно оцінювати її життєво важливі аспекти. [ДОДАТКИ].

2.2 Результати дослідження, щодо психологічних особливостей виникнення девіантної поведінки у підлітків

На основі обробки даних [ДОДАТКИ], отримано такі результати:

Таблиця 2.1

Визначення схильності до девіантної поведінки в учнів підліткового віку (за методикою А.Н Орел)

№ з/п	ПІ	Шкала методики А.Н Орел (чоловічий варіант)
		1	2	3	4	5	6	7
1	Б.А	58	50	53	51	60	48	48
2	Б.М	55	34	30	48	55	44	41
3	Б.О	58	59	42	48	46	44	43
4	В.В	44	53	46	56	51	58	39
5	В.С	44	63	59	56	58	58	50
6	Г.М	58	50	35	29	43	51	37
7	Г.О	74	53	62	72	55	62	62
8	Д.Б	55	56	44	59	74	62	48
9	К.С	50	56	53	51	58	55	53
10	Л.А	44	59	68	64	62	65	62
11	М.І	55	50	62	70	43	55	50
12	О.А	65	53	42	67	72	68	46
13	Т.В	50	46	42	51	46	44	43
14	Ю.В	58	56	62	62	70	62	62
15	Щ.О	62	53	46	59	51	51	50
Сума значень	772	847	693	843	844	829	734

Таблиця 2.1

Визначення схильності до девіантної поведінки в учнів підліткового віку (за методикою А.Н Орел)

№ з/п	ПІ	Шкала методики А.Н Орел (жіночий варіант)
		1	2	3	4	5	6	7	8
1	А.А	50	60	55	57	59	48	63	42
2	Г.В	54	48	43	61	55	58	48	58
3	Д.А	55	57	43	45	44	46	35	53
4	Д.А	55	48	32	41	47	41	43	53
5	Ж.І	50	54	38	52	57	55	43	50
6	І.Б	55	54	40	38	38	37	35	56
7	І.М	50	51	40	47	49	48	43	50
8	К.М	50	60	45	45	55	55	48	47
9	К.В	55	57	45	57	57	58	45	47
10	Л.Б	62	57	49	57	59	55	53	59
11	М.А	62	51	57	61	61	48	60	39
12	П.Д	70	45	34	41	55	46	37	53
13	С.А	54	48	43	52	53	46	45	53
14	С.А	74	45	45	50	49	51	48	50
15	Я.І	55	60	47	62	51	43	35	47
Сума значень	851	795	659	709	819	735	635	787

Рис 2.2 Результати діагностики виникнення девіантної поведінки у підлітків за методикою А.Н Орел

Таблиця 2.3

Гендерне порівняння виражених форм і показників девіантної поведінки

№ шкали	Показники вираження форм девіантної поведінки за методикою А.Н.Орел	Загальна сума значень (показники дівчат)	Загальна сума значень (показники хлопців)
1	Соціально-бажані відповіді	851	772
2	Схильність до подолання норм і правил	795	847
3	Схильність до адиктивної поведінки	659	693
4	Схильність до самопошкоджуючої та Саморуйнуючої поведінки	709	843
5	Схильність до агресії і насильства	819	844
6	Вольовий контроль емоційних реакцій	735	829
7	Схильність до делінквентної поведінки	635	734
8	Прийняття жіночої соціальної ролі	787	-

Узагальнюючи результати, отримані при проведені методики А.Н Орел по всій вибірці, на основі порівняння шкал, що свідчать про вираження певних форм девіантної поведінки, ми встановили, що у підлітків, (як у дівчат так і у хлопців), найбільше виражені схильність до агресії і насильства ( дівчата - 819), (хлопці - 844), та схильність до подолання норм і правил ( дівчата - 795), ( хлопці - 847) [ таблиця 2.3]

А це свідчить про те, що підліткам притаманна схильність до зовнішнього вираження агресії, як вербальної так і фізичної, в більшості саме для вирішення своїх проблем. Вони здатні принижувати інших, оскільки це є одним із засобів стабілізації їхньої самооцінки. Показники схильності до подолання норм і правил свідчать про те, що підлітки є надмірними нонконформістами, а отже вони здатні протистояти соціальним нормам. Дуже часто вони можуть шукати труднощі для того, щоб потім їх вирішувати, саме цим підлітки стараються самореалізувати себе.

Проте на основі отриманих результатів можна побачити те, що існують гендерні особливості у виражені девіантних форм поведінки, оскільки результати дівчат значною мірою відрізняються від результатів хлопців.

На основі обробки даних методики В.Д. Менделевич були встановлені такі результати:

Таблиця 2.4

Визначення схильності до залежної поведінки у підлітків

№	П.І	Шкали за методикою В.Д.Менделевич ( опитув.дівч)
		1	2	3	4
1	А.Т	111	90	69	75
2	В.Ю	100	105	62	65
3	І.М	108	118	55	71
4	Н.К	101	99	57	61
5	Н.Т	109	90	63	64
Загальний показник	529	502	306	336

1. Наркозалежність

2. Алкогольна залежність

3. Схильність до музикального та спортивного фанатизму

4. Схильність до залежності від комп'ютерних ігор

Таблиця 2.4

№	П.І	Шкали за методикою В.Д. Менделевич (опитув. хл)
		1	2	3	4
1	А.О	101	98	60	56
2	Д.К	110	100	60	66
3	І.В	112	104	67	59
4	С.Щ	112	107	68	60
5	О.П	114	110	71	67
Загальний показник	549	519	326	308

Рис. 2.5 Результати діагностики для визначення схильностей до залежної поведінки у підлітків за методикою В.Д. Менделевич

Таблиця 2.6

Гендерне порівняння виражених схильностей до залежної поведінки

№	Шкали схильностей до залежної поведінки за методикою В.Д. Менделевич	Загальний показник дівчат	Загальний показник хлопців
1	Наркозалежність	529	549
2	Алкогольна залежність	502	519
3	Схильність до музикального і спортивного фанатизму	306	326
4	Схильність до залежності від комп'ютерних ігор	336	308

Узагальнюючи результати за допомогою проведеної методики для визначення схильностей до залежної поведінки у підлітків було встановлено, що як у дівчат так і у хлопців найбільше виражена схильність до наркозалежності та до алкогольної залежності [таблиця 2.6.] особливо спостерігається тенденція до середньої та підвищеної схильності, як вживання наркотиків так і до вживання алкогольних напоїв. Проте якщо звертати увагу на гендерні відмінності, то можна побачити, що у дівчат така схильність знаходиться на нижчім рівні ніж у хлопців. Також схильність до музикального та спортивного фанатизму у більшій мірі притаманна хлопцям, оскільки за результатами дослідження вони отримали більший показник, це можна помітити також і в повсякденному житті. Показник щодо схильностей до залежної поведінки від комп'ютерних ігор, дівчата отримали вищий ніж хлопці. Він теж має середній рівень вираження, проте можна припустити, що показники хлопців менші ніж показники дівчат, тільки із за того, що вони ведуть більш рухливіший і активніший спосіб життя, їх може більше цікавити спорт,чи інші якісь угрупування, ніж соціальні мережі.

Отже, можна зробити висновок, що все таки існують гендерні відмінності у формах вираження схильностей до залежної поведінки, і це чітко можна побачити саме в результатах, які були отримані під час дослідження підлітків.



Висновок

На першому теоретичному етапі було встановлено причини виникнення девіантної поведінки у підлітків та її типи. Було виявлено, що крім вікових проявів девіантної поведінки, існують ще й гендерні. Це показано у багатьох психологічних дослідженнях і саме Т.Говорун та О.Кікінеджі встановили, те, що у виражені девіантної поведінки, відіграють важливу роль гендерні особливості, і їх слід враховувати під час навчання і виховання для того, щоб уникнути небажаних антисоціальних проявів у поведінці підлітків.

На другому етапі емпіричного дослідження, за допомогою методики А.Н Орел, та методики В.Д. Менделевич, було встановлено високий показник прояву алкогольної та наркозалежної поведінки, які досить негативно здатні впливати як на здоров'я, так і на поведінку в соціальному оточенні, що несе за собою негативні наслідки. Виявленні схильності до залежної поведінки також включають в себе гендерні відмінності, оскільки під час обробки методик...