Психологічні особливості виникнення девіантної поведінки у підлітків

З існуючих соціально - психологічних методик для психокорекції важко вихованих підлітків застосовують індивідуально раціональну терапію й групову недирективну терапію. Допоміжне значення має аутогенне тренування, яке можна використати з метою усунення реакцій страху чи невпевненості в собі або надлишкової напруженості.

У межах групової терапії підлітків і молоді для аналізу причин дезадаптації зловживання алкоголем або наркотиками, непростої життєвої ситуації, що склалася в ході організованих дискусій можуть бути використані такі теми: « Мої стосунки з батьками», « Я і мої друзі», « Моє ставлення до педагогів», « Чому людина стає наркоманом», « Алкоголь і наркотики», « Кримінальна відповідальність за поширювання наркотиків», « Що буде зі мною через 10 років», « « Наркозалежність, як хвороба».

Розігрування рольових ситуацій з метою активного моделювання майбутньої поведінки також вважається ефективним засобом набування необхідних навичок соціально адаптивної поведінки. Умови організації рольової гри досить прості. Кількість учасників гри може бути меншою ніж кількість учасників групи в цілому. Найпростіше організувати гру з двома - трьома учасниками. Інші члени групи залишаються «глядачами, що співпереживають». Потім їм пропонується висловлювати свої думки щодо поведінки акторів. Розігруються такі ситуації, як співбесіда з класним керівником», « На прийомі у психолога», « Зустріч з товаришами», « Розмова з молодшим братом». У тому випадку коли вдається перебороти скутість учасників, їм притаманне емоційне блокування, виявляється несподівано великий обсяг інформації про делінквентів. Відкрито проявляються їхні щирі емоційні реакції, плани на майбутнє, ставлення до власної життєвої ситуації.

На їхній основі керівникові - психологові доцільно разом з іншими учасниками спробувати скласти прогноз для кожного члена групи і обговорити його разом з іншими учасниками.

Корисним засобом соціально - психологічної підтримки підлітків є тренінг із вирішенням проблем, зорієнтований на передавання молодій людині загальних навичок, які допоможуть їй вирішувати життєві проблеми, що стають на заваді рішенню підлітка змінити своє життя.

Таким чином, психокорекційна робота будується на використанні когнітивних (формування здатності до аналізу ситуації, своїх переживань, до логічного пошуку шляхів розв'язання конфліктів неагресивними методами), емоційно-вольових (рольове розігрування критичних життєвих ситуацій; навчання конструктивним формам поведінки) та поведінкових (оволодіння техніками саморегуляції для стримування небажаних поведінкових імпульсів) способів корекції.

Методами роботи можуть бути: групова дискусія, рольове програвання моделей бажаної поведінки, психогімнастика, ауторелаксація. Ці методи спрямовані на: розвиток групи або особи, розвиток уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, розуміти інших людей, обирати та реалізувати адекватні форми спілкування, розвиток внутрішньої і зовнішньої свободи; підвищення самооцінки, впевненості у собі; розвиток уяви, уміння нестандартно, оригінально мислити; підвищення пошукової активності орієнтації на активну позицію.

Вони є системою спеціально організованої інтенсивної дії, яка допомагає вирішити багато актуальних проблем життєдіяльності людини та використовується для засвоєння нової або корекції старої поведінки [ 31, с.404]. Ефективність корекції девіантної поведінки залежить від низки умов та факторів, серед яких: формування об'єму, глибини, дієвості знань про моральні цінності; принципів та норм поведінки; формування правомірності та визначеності ставлення до моральних норм; гуманного ставлення до людини; формування характеру моральних переживань, пов'язаних із нормами чи відхиленнями від них; формування морально-вольових спонук до реалізації моральних вчинків; свідомого морального обґрунтування вибору; розвиток здатності здійснювати моральні дії, проявляти відповідальне ставлення до дійсності; вміти оцінювати поведінку сучасників з позиції чинних норм [27]. Психологи пояснюють девіантну поведінку підлітка тим, що він не може задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні. Значна частина поведінкових порушень здійснюється підлітками в стані низького рівня розвитку психічної діяльності. А оскільки це так, то необхідно сприяти підвищенню рівня розвитку психічної діяльності, психічних процесів, свідомості і самосвідомості, які найбільше проявляються в самооцінці підлітка та його соціальному статусі в колективі однолітків [31, с.404].

Отже, існує ряд різних психокорекційних, профілактичних, та реабілітаційних заходів, що створюють усі сприятливі умови та методи для того, щоб подолати соціально-небажанні форми поведінки, які у більшій мірі насамперед стосуються підлітків та негативно впливають на їхнє життя та соціальний статус у суспільному середовищі. Серед різних методів корекції і терапії девіантних форм поведінки у підлітків перевага надається груповій психотерапії. Працювати з підлітками 12-15 років найскладніше, проте такі групи мають високий терапевтичний потенціал, оскільки в цьому віці група однолітків грає виняткову роль в житті підлітка, а самі вони зазнають значні труднощі, пов'язані з імпульсивністю, статевим дозріванням, конфліктними взаєминами з дорослими. Багато психотерапевтів, розуміючи, що підлітки, які виявляють порушення поведінки, ? жертви сімейної ситуації (наприклад, сім'я з алкогольними проблемами). Разом з тим «важкий» підліток може сам багато що зробити для себе. Він відчуває глибокі переживання, якими йому важко поділитися зі своєю сім'єю. Йому потрібна підтримка, щоб виразити почуття тривоги, самотності і страху, пов'язаного з сексуальними проблемами. Крім того, підлітку потрібно показати, яким чином він може брати на себе відповідальність за своє власне життя. Метою групової психотерапії у підлітків з девіантними формами адиктивної поведінки є включення психодинамічних процесів і досягнення катарсичного відреагування інфантильних конфліктів. В ході останнього відбувається заповнення збиткового досвіду і наступає гармонізація індивідуального і соціального функціонування особистості. Це призводить до підвищення можливості продуктивного вирішення внутрішніх і зовнішніх конфліктів. Однією з форм групової психотерапії є арт-терапія - динамічна система взаємодії між учасниками, продуктами їх образотворчої діяльності та арт-терапевтом (психологом, педагогом) у арт-терапевтичному просторі. У психологічній науці вивчення арт-терапії здійснювалось: у біхевіоризмі; у гештальтпсихології; з позицій гуманістичного підходу; психоаналізу; трансперсонального підходу; у рамках експериментальної психології та прогресивної арт-педагогіки. Арт-терапія - метод лікування за допомогою художньої творчості - привертає до себе останнім часом усе більше уваги в усьому світі. Вона передбачає не лише надання лікувально-реабілітаційної допомоги пацієнтам з найрізноманітнішими захворюваннями, але й роботу із правопорушниками, особами з алкогольною й наркотичною залежністю, дітьми й підлітками з емоційними й поведінковими порушеннями, сім'ями й малими групами громадян, об'єднаних за релігійними, етнічними та іншими соціальними ознаками. Арт-терапія представляє унікальну можливість для створення девіантними підлітками продуктів творчості, що допомагають в подальшому усвідомленні і обговоренні внутрішніх і зовнішніх причин такої поведінки. Ті факти, які спочатку не визнавалися ними, стають очевидними в їх продуктах творчості (у малюнках, колажах, скульптурах). Після створення продукту творчості, обговоривши його з психологом або в групі, підліток готовий проаналізувати свій вчинок, сприймаючи себе очима іншої людини. Завдяки цьому він виявляється в змозі усвідомити можливість змін у власному житті і поступово перейти до реалізації цієї можливості, все більше укріплюючи в собі віру у власні сили. Така робота вимагає достатньо тривалого часу, але використання техніки «розповіді в картинках» дає можливість вже на перших сесіях виявити найбільш значущі проблеми. Створюючи малюнки, підлітки, що збилися з правильного шляху, нерідко поміщають себе в центр подій і завдяки цьому усвідомлюють, що є головними дійовими особами, а не жертвами обставин. Вони починають відчувати свою відповідальність за те, що відбувається, а також за перспективи подальшого життя.

Корекція девіантної поведінки підлітків має певні особливості. Така робота буде мати стійкий ефект, коли вона буде тривалою, системною із залучення небайдужих осіб, насамперед батьків не доцільно відразу включати підлітка у надзвичайно популярні сьогодні тренінги, тому що без усвідомлення власної поведінки, без бажання змінитися така робота буде малоефективною. Тому потрібно розпочинати потрібно з індивідуальної роботи, основна мета якої усвідомлення не конструктивності агресивної поведінки і формування мотивації до позитивних змін. При цьому важливо, щоб усі висновки дитина робила самостійно, а психолог повинен вести консультативно-корекційну роботу спокійно, впевнено, не поспішати і, звичайно, не моралізувати. Абсолютно неефективними виявляються загальні бесіди про необхідність добре поводитися. На початкових етапах психологу слід докласти багато зусиль для встановлення доброзичливих і довірливих стосунків із девіантним підлітком, тому що діти з відхиленнями у поведінці, як правило, є важкими у спілкуванні, з недовірою, а іноді, з ворожістю ставляться до дорослих. При корекції девіантної поведінки підлітків особливу увагу слід приділити проблемі недисциплінованості. Девіантом не можна назвати того підлітка, який випадково і одноразово відхилився від поведінкової норми, а того, що постійно демонструє девіантну поведінку, яка носить соціально-негативний характер. Дисциплінованість, як позитивне ставлення до правил і поведінка згідно до них, з'являється з умови, що учням пояснюють правила так, щоб вони були зрозумілими, при цьому систематично здійснюється контроль за їх виконанням. При опікунській позиції дорослого, великій кількості заборон, постійному роздратованому та категоричному тоні, в школярів виникає ворожість до будь-яких правил, протест проти обмежень, закріплюється негативна поведінка. Для того, щоб у підлітка виникло внутрішнє бажання змінитися, він з допомогою психолога, повинен усвідомити не конструктивність своєї поведінки. Для цього йому можна запропонувати детально описати ситуації, у яких проявлялася проблема, проаналізувати причини, які її викликали. Можна попросити відтворити поведінку інших людей (яку психологу не потрібно коментувати і оцінювати). При цьому важливо, щоб дитина детально описала свої почуття. На цьому етапі психолог може задати наступні запитання: Коли, у яких випадках це відбулось? Як це проявлялося, виглядало з боку? Які почуття ти переживав при цьому? Як діяли інші - дорослі і ровесники? Як ти думаєш, що відчували і думали вони? Якщо дитині важко розповісти, можна попросити намалювати, відтворити у рольовій грі. Важливо, щоб підліток самостійно оцінив свої вчинки. Психолог повинен уникати прямих оцінок, але за допомогою певних запитань може сприяти цьому процесу (Як зараз ти оцінюєш свою поведінку? Що ти зараз відчуваєш? Ти вважаєш, що ти правильно зробив? Що було б, якщо ти цього не зробив?) У подальших індивідуальних бесідах психолог повинен сприяти поступовому формуванню нових стереотипів поведінки підлітка (Розкажи, як на твою думку можна було б грамотно справитись з цією ситуацією. Яким би ти хотів бачити оптимальний вихід із даної ситуації? Як у такій ситуації діяли б значимі для тебе люди? А ти так зміг би? Який новий для тебе спосіб поведінки тобі хотілось би спробувати втілити у життя? У чому ти сумніваєшся? Яка допомога тобі потрібна?) Групова корекційна робота з підлітком, схильним до порушень поведінки, включає використання різних технік для розвитку вміння спілкуватися і взаємодіяти, позбавлення від напруження, агресії, негативної емоційної енергії, а також вправи для розвитку емпатії, розвитку кращих рис свого характеру. На нашу думку, у роботі з девіантними підлітками можна ефективно використовувати різні види: музикотерапію, малюнкову терапію, казкотерапію.

Звичайно, що корекційну роботу з девіантними підлітками потрібно будувати не як просте тренування вмінь і навичок, не як окремі вправи по вдосконаленню психологічної діяльності, а як цілісну усвідомлену діяльність. Тому соціально-психологічні тренінги доповнюються ретельною роботою по формуванню кола інтересів підлітка на основі особливостей його характеру і здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу дитини за рахунок залучення до соціально-корисних справ і позитивно-розвивальних занять: читання, самоосвіти, заняття музикою, спортом, залучення до прибирання, тощо.

На думку Л. Шнейдера [36, с.5-6] профілактика девіантної поведінки повинна будуватись на конструктивному формуванні самоорганізації часу життя, що, в свою чергу вимагає розгорнутого процесу актуалізації смислоутворення. Це пов'язано з нездатністю підлітків організовувати свій вільний час і відсутністю офіційних структур, які традиційно організовували дозвілля молоді. Безумовно, що поряд із безпосередньою індивідуальною та груповою корекційною роботою з підлітком практичний психолог повинен працювати з батьками, вчителями та іншими людьми, які взаємодіють з дитиною. Дорослі повинні навчитись проявляти турботу, терпіння і любов до таких учнів. Важливо, щоб вони показали дітям, що їм не байдуже те, що відбувається з ними і що вони дійсно хочуть, щоб діти відчули себе гідними та почали поважати самі себе. Вчителі та батьки повинні змінити своє сприйняття підлітка, схильного до девіантної поведінки, на позитивне, знайти сильні, хороші боки дитини. Важливо допомогти дітям виробити прагнення до саморозвитку та самореалізації, зростання мотивації досягнення, складання життєвих планів, а також поглиблення духовності.

Отже, девіантна поведінка підлітків є тим явищем, що визначатиме не лише розвиток окремої особистості, а й подальшу долю суспільства загалом. Тому існує гостра необхідність створення нових методів її профілактики і корекції. Така тривимірність дозволяє зміцнити особистість, забезпечити її необхідним досвідом задоволеності і субординації потреб. Розширюються і гармонізуються стосунки, особистість готується до успішного пристосування до соціально-психологічних змін життя.

Висновки

Психологічних особливості виникнення девіантної поведінки у підлітків дозволило сформулювати такі висновки, що саме девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо).

Саме девіантна поведінка - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя. Девіантна поведінка з одного боку, це перш за все, така поведінка, яка суперечить прийнятим в суспільстві нормам, цінностям, соціальним очікуванням вона порушує правові та культурні норми; з іншого - поведінка, яка відхиляється від норми психічного здоров'я, проявляється у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення адаптації та процесу самоактуалізації.

На основі теоретичного матеріалу та емпіричного дослідження, які були проведені з підлітками за допомогою методики А.Н Орел, та методики В.Д. Менделевич, виявлено не лише певні форми девіантності, але й встановлено гендерні особливості, що впливають на форму вираження протиправності у суспільстві. Також було визначено основні психологічні умови профілактики та психокорекції девіантної поведінки у підлітків, які є досить дієвими у подоланні небажаних прояві поведінки.

Отже слід зазначити, що підлітки є однією із особливих категорій населення, які потребують неодноразової уваги під час навчання і виховання, а також індивідуального підходу для того щоб уникнути антисоціальних вчинків, які можуть перерости у кримінальну відповідальність.

Список використаної літератури

1. Андреев Н.А, Тараканов Ю.В Асоциальное поведение несовершеннолетних // Н.А. Андреев, Ю.В.Тараканов. М.: Изд-во « Самара», 2001. С. 154.

2. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки / О.І.Бондарчук // Курс лекцій. К.: 2006. С. 88.

3. Байярд Дж, Байярд Р.Т. Ваш беспокойный подросток /Дж.Байярд, Р.Т.Байярд // « Просвещение», 1983.

4. Блонский П.П. Трудные школьники. 1930.

5. Власова О.І. Педагогічна психологія/ О.І. Власова.// Методи психокорекції осіб з девіантними ознаками.: Київ, «Либідь», 2005. С. 304.

6. Гурлєєва Т. Підліток, становлення відповідальності/ Т. Гурлєєва.// Київ.: «Шкільний світ», 2010.

7. Говорун Т.В. Кікінеджі О.М. Гендерна психологія/ Т.В.Говорун О.М. Кікінеджі // Навч.посіб. К.: «Академія», 2004. С. 198-250.

8. Зайцева З.Г. Школа та важковиховані підлітки / З.Г.Зайцева // Київ.: «Радянська школа», 1991. С. 23.

9. Змановская Е.В. Девиантология(Психология отклоняющего поведения) Учеб.пособ. для студ.высш.учеб.заведений/ Е.В.Змановская. М.: Издательский центр «Академия», 2003. С. 288.

10. Кон И.С. Психология раней юности/ И.С. Кон// Книга для учителя. М.:»Просвещение», 1989. С. 255.

11. Костяшкин Э.Г. Индивидуальная работа в школе с трудными подростками/ Москва, 1971.

12. Личко А.Е. Психопатия и акцентуации характера у подростков. 2-е изд. А.Е. Личко. Л.: «Медицина», 1983.

13. Лидерс А.Г. Психологический тренинг с подростками / Москва, 2001.

14. Максимова Н.Ю. Психологія адиктивної поведінки: Навч.посіб. К.: ВПУ «Київський університет», 2002. С. 308.

15. Маліхіна Т. Психолого - педагогічна робота з попередження аморальної поведінки підлітків: «Рідна школа». 1999. №9. С. 50 - 53.

16. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. М., 1998. С. 444.

17. Міщик Л.І. Білоусова З.Г. Соціально - психологічні та педагогічні проблеми дезадаптації дітей і підлітків. Запоріжжя: ЗДУ, 2003. С. 108.

18. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество. М.: «Академия», 1999.

19. Орбан - Лембрик Л. Соціальна психологія. К; 2005. С. 124 - 130.

20. Перевозна С.В. Робота з учнями із девіантною поведінкою// Вих. робота. С. 29.

21. Подмазин С.И. Сибиль Е.И. Как помочь подростку с трудным характером/ Киев, 1996. С. 5.

22. Профилактика и преодоление отклонений от норм поведения у подростков. Челябинск, 1985. С. 34.

23. Райский Б.Ф. Условия и причины возникновения и развития отклонений в поведении детей и подростков. М., 1999.

24. Рычкова Н.А. Поведенческие растройства у детей /Москва., 1998.

25. Скворцова Е.С. Сулаберидзе Е.В. О распространённости алкоголизма, курения и наркотизации среди старшекласников /Е.С. Скворцова Е.В. Сулаберидзе // Социологические иследования. 1997. №4; С. 161.

26. Смелзер Н. Социология. М., 1994.

27. Соціологія. Підручник. Харків, 2000.

28. Сидоренко Е.В. Спб.: «Речь», 2007. С. 350.

29. Соціально - психологічне забезпечення правоохоронної діяльності: теоретичні та практичні аспекти: матеріали науково - практичної конференції (Харків, 24 квітня 2009). Х.: Вид-во Харківський національний університет внутрішніх справ. 2009. С. 304.

30. Смелзер Н. Девиация и социальный контроль / Н.Смелзер// Социология: Уч.пособ. М., 1994.

31. Технология социальной работы: ученик// Под. ред.. проф.. Е.И.Холостовой. М., 2001. С. 404.

32. Технології соціально - педагогічної роботи : Нав.пос. // За аг.ред. проф. А.Й. Капської. К., 2000. С. 372.

33. Холковська І.Л. Організація діяльності класного керівника. Вінниця, 2005. С. 81-86.

34. Холковська І.Л. Корекційна педагогіка. Вінниця, 2007. С. 87- 91.

35. Штифурак В.С. Виховна робота з важковихованими дітьми. Вінниця, 2003. С. 4- 16.

36. Шнейдер Л.Б. Девиантное поведение детей и подростков / Л.Б. Шнейдер. М.: Академический проект; Трикста, 2005.

Размещено на Allbest.ru