Ставлення старшокласників до майбутнього сімейного життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Глава 1. Підготовка молоді до сімейного життя як соціально-педагогічна проблема

1.1 Формування гендерної культури як аспект підготовки молоді до сімейного життя

1.2 Сім'я як фактор підготовки до сімейного життя (шлюбно-сімейних стосунків)

1.3 Аналіз рольових відносин як основа вивчення сім'ї

Глава 2. Характеристика ставлення старшокласників до майбутнього сімейного життя

2.1 Вікові особливості підготовки до сімейного життя

2.2 Вивчення соціально-педагогічних особливостей ставлення старшокласників до сім'ї, до шлюбу, передшлюбних відносинам

3. Експериментальна частина

3.1 Вплив на учнів 10-11 класів бесід, лекцій, дискусій про шлюб

Висновок

Література

Додатки



Вступ

Стійкість шлюбно-сімейних відносин залежить від готовності молодих людей до сімейного життя, де готовність до шлюбу розуміється як система соціально-психологічних установок особистості, що визначає емоційно позитивне ставлення до сімейного способу життя.

Найважливіша соціальна функція сучасної сім'ї - виховання майбутнього сім'янина, тобто підготовка підростаючого покоління до шлюбно-сімейних стосунків. Це обумовлено підсилюються негативними процесами: деградацією сімейного способу життя, поширенням альтернативних форм шлюбно-сімейних відносин, зниженням престижу сім'ї, потреби мати дітей, зростанням розлучень і внутрішньосімейного насильства. Становище молоді в суспільстві, тенденції та перспективи її розвитку становлять для суспільства великий інтерес і практичне значення, перш за все тому, що вони визначають його майбутнє. Тут істотне місце займають ставлення молоді до шлюбу і сім'ї як основному осередку суспільства.

У більшості регіонів світу середній вік вступу в шлюб підвищується, і в даний час в підлітковому віці в світі полягає шлюбів менше, ніж десять років тому.

В даний час в сімейних відносинах відбуваються значні зміни. У моделях сім'ї відзначаються значні відмінності, відсутнє будь-яке свідчення того, що формується єдина форма сімейних відносин. У багатьох країнах все більш широкого поширення набуває новий тип відносин - незареєстрований шлюб. Однак ідеальним вважається зареєстрований шлюб, при укладенні якого подружжя спільно вирішують питання про кількість дітей.

Тим не менш, дослідження ціннісних орієнтацій молоді показує, що сім'я залишається основною цінністю для молоді.

Молоді люди шукають в сім'ї своїх батьків підтримку й опору в процесі соціалізації, а свою майбутню сім'ю готові будувати на основі гуманістичних і моральних принципів, але відчувають при цьому величезний недолік у психологічних знаннях і уміннях.

Серед багатьох аспектів проблеми формування готовності молоді до сімейного життя в даній роботі виділяється правильне розуміння соціальної ролі сім'ї та шлюбу в сучасному суспільстві, наявність громадянського правової свідомості.

Об'єктом курсової роботи є підготовка молоді до сімейного життя.

Предметом курсової роботи є соціально-педагогічні особливості ставлення до шлюбу і передшлюбних відносинам сучасної молоді.

Метою даної курсової роботи є теоретико-практичний аналіз соціально-педагогічної проблеми підготовки молоді до сімейного життя.

До основних завдань можна віднести:

визначити вікові особливості підготовки до сімейного життя;

визначити основні шляхи розв'язання соціально-педагогічної проблеми підготовки молоді до сімейного життя;

проаналізувати рольові відносини в сім'ї;

вивчити ставлення студентів до шлюбу, передшлюбних відносин в сучасних умовах;

виявити основні пріоритети і цінності сучасної молоді.

Шлюб і сім'я в поданні окремих людей все більше стають в основному засобом задоволення їх потреб в інтимному і неформальному спілкуванні.

Поряд з моральним регулюванням шлюбно-сімейних відносин існує і правове регулювання цих відносин, яке фіксує та закріплює їх соціальну сутність шляхом визначення основних громадянських прав і обов'язків членів сім'ї один перед одним і перед суспільством.

З точки зору формування особистості, суттєвим моментом психологічної готовності молодої людини до вступу в шлюб є його готовність не тільки до реалізації потреби в близькості з людиною іншої статі, а й до усвідомлення значення своїх дій, насамперед у системі правових норм, що регулюють шлюбно-сімейні відносини.

Таким чином, підготовка молоді до сімейного життя, формування адекватних уявлень про сім'ю і шлюб в умовах існуючої серйозної ситуації в сфері демографії є серйозною загальнодержавною проблемою, чим і пояснюється актуальність теми курсової роботи.



Глава 1. Підготовка молоді до сімейного життя як соціально-педагогічна проблема

1.1 Формування гендерної культури як аспект підготовки молоді до сімейного життя

На нашу гендерну роль впливає величезна кількість зовнішніх факторів з самого народження. Ми спостерігаємо за поведінкою наших батьків та інших дорослих, намагаючись наслідувати людям свого гендеру.

Будучи народженими, дівчинка або хлопчик залучені в сукупність хромосомних, гормональних, генітальних, соціальних, комунікативних та інших відмінностей. Очевидно, що вся життєдіяльність людства має статевої відтінок - зовнішність, манери, спілкування, темперамент, діяльність вдома і поза його, цінності і т.д. Іншими словами, різні процеси розвитку людини так чи інакше включені в гендерну систему.

Засоби масової інформації створюють в нашому суспільстві стереотипи жіночності і мужності, які ми не можемо залишати без уваги.

Ми зростаємо, намагаючись в більшості своїй відповідати своїй ролі, бути справжнім чоловіком чи справжньою жінкою, далеко не завжди погоджуючись з тим що, наказує нам суспільство.

Сучасне суспільство часто провокує людини до універсального поведінки в різних ситуаціях. Відповідно, змінюється уявлення про гендерні ролі чоловіків і жінок, вони стосуються не тільки трудової сфери, а й сімейного. Існує безліч обмежень, накладених жіночої або чоловічою роллю. Жіночі проблеми включають в себе: низьку зарплату, низький статус і невеликі владні можливості, а так само завантаженість домашніми обов'язками. До чоловічим можна віднести: позбавлення змістовності відносин, недостатня соціальна підтримка, фізичні проблеми, викликані перевтомою на роботі і ризикованим поведінкою. Ці обмеження вказують на те, що ролі повинні зміниться. [10, 15]

У сучасному суспільстві спостерігається процес ослаблення сім'ї як соціального інституту, зміна її соціальних функцій, нерольових сімейних відносин. Сім'я втрачає свої провідні позиції у соціалізації індивідів, в організації дозвілля та в інших найважливіших функціях.

Традиційні ролі, при яких жінка вела домашнє господарство, народжувала і виховувала дітей, а чоловік був хазяїном, часто одноосібним власником майна, і забезпечував економічну самостійність сім'ї, замінилися рольовими, при яких переважна більшість жінок у країнах з християнською і буддійської культурами стали брати участь у виробничій , політичної діяльності, економічному забезпеченні сім'ї та приймати рівне, а іноді провідну участь у прийнятті сімейних рішень. Це суттєво змінило характер функціонування сім'ї і спричинило за собою ряд позитивних і негативних для суспільства наслідків. З одного боку, воно сприяло зростанню самосвідомості жінки, рівність у подружніх стосунках, з іншого боку, посилило конфліктну ситуацію, впливало на демографічну поведінку, приводячи до зниження народжуваності і збільшувало рівень смертності.

Колишні, століттями діючі уявлення про те, якими мають бути чоловіки та жінки, стаючи чоловіком і дружиною, вже не відповідають вимогам сьогоднішнього дня. З точки зору ідеальних відносин, не повинно бути нерівності і якогось особливого розподілу ролей. Чоловік і жінка починають прагнути, перш за все, до таких відносин, які протягом довгого часу характеризуються яскравістю чуттєво-емоційних переживань, спрямованих на задоволення всієї сукупності подружніх орієнтацій в їх спільному житті.

Звичайно, не варто прагнути до абсолютного гендерної рівності. У певних ситуаціях все-таки варто залишити привілей чоловікам бути сильними і мужніми, а жінкам бути ніжними, слабкими, жіночними. Просто необхідно зменшити негативні наслідки, які накладає на нас наша гендерна роль, а це можливо лише за відміну в якійсь мірі до гендерної рівності.

Сьогодні дуже багато уваги в суспільстві та науці приділяється гендерним дослідженням. У Республіці Білорусь поняття "гендер" вперше було озвучено на одній з конференцій більше десяти років тому. Доступ широких мас до гендерних знань обмежений. Матеріали з'являлися у вигляді статистичних даних, викладених у науковому стилі [1, 53].

Гендер у психології - це соціально-біологічна характеристика з допомогою, яку людям дають визначення "чоловік" і "жінка". Оскільки стать є біологічною категорією, соціальна психологія часто посилається на ті гендерні відмінності, які обґрунтовані біологічно, як на статеві [5, 21].

У Концепції виховання дітей та учнівської молоді в Республіці Білорусь від 1989 р. гендерна культура, розкриває зміст виховної роботи та критерії сформованості - гендерна, культура.

Концепція передбачає виховання гендерної культури у молоді, яка передбачає формування в дитини уявлень про життєвий призначення чоловіка і жінки, притаманне їм позитивних якостях і рисах характеру; розкриття психологічних, фізіологічних і етичних особливостей хлопчиків-юнаків, дівчат-дівчат; формування про жіноче і чоловічу гідність, етичному сенсі краси дитинства, юності, зрілості.

Критеріями сформованості гендерної культури виступають:

· встановлення правильних відносин хлопчика і дівчинки, юнаки та дівчата;

· прагнення до взаєморозуміння;

· наявність якостей, характерних для хлопчика: сміливість, лицарство, працьовитість;

· наявність якостей, характерних для дівчаток: доброта, любов до дітей, жіночність, турбота.

Процес виховання особистості дитини правильніше розглядати як процес виховання особистості певної статі. Ще Ж.-Ж. Руссо підкреслював, що не можна одну стать вважати досконаліше іншого, так і не можна їх зрівняти. Виховання гендерної культури направлено на формування цілісної особистості хлопчика-юнаки-чоловіки і дівчатка-дівчата-жінки [3, 99].

Життєдіяльність будь-якої дитини відбувається в умовах неповторного. Тільки йому властивого оточення. В останньому значне місце займають інститути, перш за все сім'я і школа. Отже, необхідно розглянути місце і функції всіх суб'єктів виховного процесу та їх цілеспрямовану діяльність щодо створення умов для формування гендерної культури підлітків.

Для досягнення необхідного ефекту в процесі формування гендерної культури підлітків необхідно вирішити ряд конкретних педагогічних задач, до числа яких належить виховання: соціальної відповідальності у взаєминах між особами жіночої та чоловічої статі; прагнення мати міцну, дружну сім'ю, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправності батька і матері в сім'ї; народження декількох діти; взаємини між дітьми і батьками; здатності розуміння інших людей і почуття поваги до них не тільки як до людей взагалі, але також як до представниками чоловічої або жіночої статі, здатності враховувати і поважати їх специфічні психологічні та статеві особливості; адекватного розуміння дорослості: її змісту, істинних ознак, проявів і якостей.

Відповідно до цих завдань кожен підліток повинен на рівні свого віку знати специфічні особливості протилежної статі, вважати їх природними і закономірними, розуміти принцип рівноправності чоловіків і жінок, усвідомлювати необхідність будувати відносини з іншими людьми, враховуючи їх гендерні особливості.

Для реалізації проекту виховання гендерної культури підлітків були виділені умови:

В основі ідеології проекту закладені реалізація та задоволення запитів, потреб та інтересів дітей;

Наявність єдності намірів і дій родини, школи, установ позашкільної освіти і виховання;

Творчий підхід до виховання;

Компетентність педагогів [4, 24].

Таким чином, головною фігурою процесу формування гендерної культури виступає особистість підлітка, тобто в основі закладена реалізація та задоволення запитів потреб та інтересів дітей. Велике значення має єдність намірів і дій сім'ї, школи і виховання. Обов'язковий творчий підхід до організації процесу виховання гендерної культури підлітків в залежності від ситуації, віку учнів, що склалися; взаємовідносин у колективі, компетентність педагога полягає в чітких уявленнях про гендерну культурі, обліку особливостей соціального розвитку хлопчика і дівчинки, знанні про облік особливостей сексуального розвитку і статевого дозрівання.

1.2 Сім'я як фактор підготовки до сімейного життя (шлюбно-сімейних стосунків)

Соціально-педагогічні дослідження доводять, що вихідною орієнтацією індивіда в процесі формування уявлень про особисте життя є орієнтація на створення в майбутньому сім'ї. У людини з раннього дитинства формується і закріплюється досвід життя саме в сім'ї. Для дитини вона виступає найбільш природною і сприятливою формою його існування і дає йому уявлення про культуру колективного співіснування, про культуру праці, прищеплює йому навички інтелектуальної культури. У сім'ї формуються основні правові уявлення і моральні принципи. Засвоєні несвідомо, вони зберігаються на все життя.

Сім'я являє собою багатогранну систему, в якій існують не тільки взаємодія і взаємовідношення в діаді "батько-дитина", але й взаємопроникнення світу дорослих у світ дітей, що об'єктивно може сприяти формуванню у дітей "образу сім'ї". У цьому сенсі вже можна говорити про те, що орієнтації на сім'ю несвідомо починають складатися з самого раннього дитинства і закріплюються тоді, коли в підлітковому віці, а то й раніше, дитини починають готувати до створення власної сім'ї. Практично всі морально-трудові якості, які вироблялися у дітей, безпосередньо зв'язувалися з їх застосуванням у майбутній сім'ї.

Сімейна атмосфера сприяє розвитку у дитини багатою емоційної життя (співпереживання, співчуття, співрадість) і видається важливою для становлення позитивного образу сім'ї. Найважливішою умовою ефективності сімейного виховання і підготовки до сімейного життя є розумна організація всієї життєдіяльності сім'ї: дотримання загального режиму дня, підтримання порядку, точності в сімейному господарстві, плановий розподіл сімейного бюджету за участю дітей, проходження сімейним правилами і традиціями, створення сприятливого мікроклімату, спільна трудова діяльність.

Крім того, роль сім'ї на етапі підготовки до сімейного життя полягає у формуванні в дитини набору орієнтацій і установок на загальноприйняті норми поведінки в якості чоловіка. Зокрема, це - самоідентифікація себе як представника певної статі, прийняття існуючих в даному суспільстві життєвих цінностей, які визначають взаємодію чоловіка і дружини. [10, 5]

Крім цього, з дитинства починають закладатися стереотипи чуттєво-емоційного сприйняття близьких людей. Мати і батько є вихідними зразками чоловічої та жіночої поведінки в міжособистісному спілкуванні. Через своє чуттєво-емоційне ставлення до матері у хлопчика починає формуватися готовність сприйняття жінки взагалі. У дівчинки, відповідно, через чуттєво-емоційне ставлення до батька закладається готовність сприйняття чоловіків, зокрема, як майбутнього чоловіка.

У численних дослідженнях психологів і соціологів виявлено, що уявлення юнаків і дівчат про майбутнього сімейного життя стихійно формуються в самій батьківській родині - або як прагнення до повторення, або як бажання зробити все по-іншому і т.д. Причому в багатьох випадках ці подання заповнюють те, чого не вистачало в батьківському домі, тобто носять своєрідний компенсаторний характер.

Подружні стосунки батьків задають дитині варіант того взаємодії з майбутнім чоловіком, який він, швидше за все, буде реалізовувати у своєму особистому житті. Приклад батьків також вказує ті негативні риси міжособистісної взаємодії подружжя, яких дитина, ставши дорослим, буде намагатися уникати в своїй сім'ї.

Батьки виховують дітей у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями, прищеплюючи їм свої стереотипи статевого і подружнього поведінки. Але, опиняючись поза впливом батьківської сім'ї і набуваючи власний досвід, індивід стикається з іншою ситуацією, яка руйнує сформовані стереотипи. Виникає протиріччя: ідеального і реального, установок на шлюб старшого покоління і молоді.

При вступі в шлюб вони змінюються під впливом реальної практики спільного життя до народження дитини, а потім, після появи дітей.

Виникає ціла система суперечностей між виниклими уявленнями про шлюб на етапі первинної соціалізації особистості і тими вимогами, з якими вона стикається у своїй подальшій особистому житті. [10, 10]

Останнім часом соціологи відзначають вплив на процес соціалізації підлітків і старшокласників змін до самих соціокультурних цінностях батьків. Змінюються як основні життєві цінності, так і засоби їх досягнення.

Сім'я надає найбільш сильний вплив на поведінку і вибір підлітків. Більшість підлітків хотіли б отримувати поради і підтримку у своїх батьків. Однак за рідкісним винятком батьки не готові до обговорення зі своїми дітьми питань дорослішання і не впевнені щодо того, яку інформацію слід надавати дітям.

Реформи 90-х років різко скоротили можливості батьків із життєзабезпечення та освіті дітей, але не змінили так само швидко життєві установки щодо свого потомства. Завищені батьківські претензії безпосередньо позначаються на дітях, у яких теж виникають завищені устремління, а реальні можливості для їх реалізації різко скорочуються.

У результаті цілого ряду причин у сучасних підлітків складається деформований, спотворений образ сім'ї.

Н.І. Шевандрин виділяє наступні фактори, що сприяють формуванню неадекватних шлюбно-сімейних установок у молодого покоління:

- Аморальна поведінка батьків (алкоголізм, девіантна поведінка);

- Неповний склад сім'ї;

- Недостатній рівень знань і навичок батьків по вихованню дітей;

- Негативність відносин між батьками;

- Конфліктність відносин у сім'ї;

- Втручання з боку родичів у справи сім'ї та виховання дітей [12, 55].

В останні роки з'явилася велика кількість неповних сімей, які утворюються внаслідок розірвання шлюбу, позашлюбного народження дитини, смерті одного з батьків або окремого їх проживання.

У дитини, яка живе лише з одним з батьків, є значно менше можливості знайомитися з різними варіантами соціального досвіду.

Обмежене коло основних соціальних ролей, які дізнається дитина в неповній сім'ї, веде до того, що дитина мало знайомиться з соціальним досвідом людей, що може відбитися на його розвитку. Практично для нього знайома одна соціальна роль - його матері (чи батька, в залежності від того, з ким живе дитина).

Вважається, що обмежені можливості знайомства з різними соціальними ролями в неповній сім'ї найбільше стосуються дівчаток, так як хлопчики, особливо підліткового і старшого шкільного віку, завдяки спортивним, природничим або технічним інтересам, як правило, знаходять достатню кількість чоловічих прикладів, тому відсутність батька у них певною мірою згладжується. Тим не менше, приклад статеворольової поведінки подружжя в сім'ї він не має. У дівчинки, яку виховує одна мати, можуть формуватися спотворені уявлення про чоловіків. Якщо у дівчинки виховувалося уявлення про них на прикладі аварії ідеалу матері, її розчарування, її неприязне ставлення до колишнього чоловіка, то у дочки може розвинутися загальне деформоване уявлення про еротику та секс. Навіть без цього помилкового виховання існує небезпека, що дівчинка через відсутність власного батька створить свій ідеал чоловіка, найчастіше мало реалістичний, більше схожий на образи героїв художніх творів, кінофільмів або телепередач. Зрозуміло, що така дитина при зустрічі з дійсністю дуже легко може розчаруватися в житті.

Відсутність наочного зразка взаємин чоловіка і дружини, батька та дитини, матері і дитини, відносин кожний з них до родини як колективу породжує ризик того, що у дітей сформуються викривлені погляди на шлюб та сім'ю, що перешкодить у майбутньому становленню їх власної сім'ї. За статистикою - частіше розпадаються сім'ї тих, хто виховувався в неповній сім'ї.

З. Матейчик підкреслює, що, незважаючи на те, що відсутність в сім'ї батька чи матері є (з точки зору соціальної підготовки дитини) серйозним недоліком, іноді краще, щоб взагалі не було батька, ніж мати деформований, негативний, відштовхуючий приклад.

Неадекватне уявлення про шлюбно-сімейних відносинах мають і діти, які виросли в так званих сім'ях групи соціального ризику. Найчастіше це сім'ї, які мають алкоголіків, наркоманів, осіб з девіантною поведінкою, де застосовуються різні форми насильства. У таких сім'ях деформуються уявлення дітей про шлюб, виникає неправильне розуміння рольової поведінки членів сім'ї.

Але не завжди неблагополуччя виявляється так явно. Є сім'ї, які на перший погляд цілком благополучні: батьки піклуються про дітей, про їх розумовому та фізичному розвитку. Однак при більш близькому знайомстві з'ясовується, що в сім'ї напружена атмосфера, між батьками постійні конфлікти, з'ясування відносин. Від сторонніх очей це приховано, але дитина день у день живе в цій обстановці, що травмує його психіку, формує неправильні уявлення про належну поведінку в сім'ї.

Німецький дослідник психології сім'ї Лінда Анзорг пише: "Молоді люди, що перейняли негативні риси поведінки своїх батьків, відчувають у житті великі труднощі, ніж інші: їхнє сімейне життя починається з того, що їм доводиться спочатку переучуватися, перш ніж почати вчитися мистецтву жити в сім'ї. Перенавчання вимагає додаткових сил - як від людини, так і від навколишнього його світу. Майже всі батьки хочуть "добре підготувати дітей до життя", але при конкретному аналізі виявляється, що багато дітей отримують неблагополучний старт у життя" [3, 156].

Результати соціологічних досліджень показують, що роль сім'ї у формуванні ставлення до самого шлюбу і бажаним форм взаємодії між чоловіком і дружиною, дуже суперечлива. У тих сім'ях, де батьки показують приклад високої задоволеності подружжя спільним життям, діти більшою мірою орієнтуються на реалізацію подібних відносин у власному особистому житті.

У більшості сімей батьки не ставлять в якості однієї з виховних завдань спеціальне формування і розвиток орієнтацій і установок на ідеальне подружжя. Сім'я, в першу чергу, займається виробленням тих навичок, які будуть потрібні в майбутньому сімейному житті, приділяючи менше уваги вихованню якостей, що забезпечують високу задоволеність подружніми відносинами. Вказується лише на необхідність турботи про близьку людину, однак її зміст нерідко зводиться до виконання деяких побутових функцій, а також до матеріального забезпечення чоловіком своєї дружини.

Дослідження Сисенко В.А. показали, що батьки намагаються прищепити, в першу чергу, своїм дітям такі якості, які будуть потрібні їм у майбутньому сімейному житті: працьовитість, хазяйновитість, відповідальність, здатність піклуватися про дітей, вміння поступатися, самостійно заробляти гроші. Вони, на думку старшого покоління, можуть забезпечити стійкі і тривалі, щодо безконфліктні відносини в родині.

Що стосується якостей майбутнього супутника (супутниці) життя, то батьки бажають бачити: любов до їх дитини з боку партнера, відповідальне ставлення до нього, вміння проявити працьовитість і хазяйновитість.

Якщо порівняти ті якості, які виробляли у дітей при підготовці до сімейного і до подружнього життя, то виявляється, з одного боку, їх тісне переплетення (працелюбність, хазяйновитість). У той же час, виявляється відсутність чіткого розуміння самої специфіки подружніх відносин, які потрібні сучасним життям. Любов не виділяється як головна їх характеристика. Вона поставлена в один ряд з умінням матеріально забезпечити сім'ю чоловіком і здатністю приготувати обід жінкою. Батьки не завжди чітко орієнтують дітей на те, що їм в першу чергу потрібно для того, щоб досягти високої задоволеності сімейним життям і тривалості самого шлюбу: вміння любити, співпереживати, співчувати, поважати іншу людину, розуміти його, бути добрим, вміти спілкуватися і обговорювати проблеми.

В.А. Сисенко так формулює основні напрями діяльності з підготовки до сімейного життя:

· моральна (усвідомлення цінності шлюбу, дітей і т.д.);

· психологічна (сума психологічних знань, необхідних у подружньому житті);

· педагогічна (навички та здібності до виховання дітей);

· санітарно-гігієнічна (гігієна шлюбу та побуту);

· економічна та господарсько-побутова. [5, 54]

Таким чином, підготовка молоді до сімейного життя являє собою комплекс всебічних взаємодій з батьками, вчителями, однолітками, з іншими людьми, із засобами культури і масової інформації, в результаті яких відбувається усвідомлення особливостей шлюбно-сімейних взаємин, розвиток відповідних почуттів, формування уявлень, поглядів , переконань, якостей і навичок, пов'язаних з готовністю до шлюбу та сімейного життя.

1.3 Аналіз рольових відносин як основа вивчення сім'ї

Для розуміння сім'ї як соціального інституту велике значення має аналіз рольових відносин у родині. Сімейна роль - один з видів соціальних ролей людини в суспільстві. Сімейні ролі визначаються місцем і функціями індивіда в сімейній групі і поділяються в першу чергу на подружні (дружина, чоловік), батьківські (мати, батько), дитячі (син, дочка, брат, сестра) та міжпоколінне (дід, бабуся, старший , молодший). Виконання сімейної ролі залежить від виконання низки умов, перш за все, від правильного формування рольового образу. Індивід повинен чітко уявляти собі, що, значить, бути чоловіком або дружиною, старшим у сім'ї або молодшим, якої поведінки чекають від нього, які правила, норми чекають від нього, які правила, норми диктує йому ту чи іншу поведінку. Для того щоб сформулювати образ своєї поведінки, молода людина повинна точно визначити своє місце і місце інших у рольовій структурі сім'ї.

Наприклад, чи може він виконувати роль глави сім'ї, взагалі або, зокрема, головного розпорядника матеріального надбання родини. У цьому плані важливе значення має узгодженість тій чи іншій ролі з особистістю виконавця. Людина зі слабкими вольовими якостями, хоч і старший за віком у родині або навіть по рольового статусу, наприклад, чоловік, далеко не підійде до ролі глави сім'ї в сучасних умовах. Для успішного формування сім'ї важливе значення також має чутливість до ситуаційних вимогам сімейної ролі і пов'язана з нею гнучкість рольової поведінки, яка проявляється у здатності без особливих труднощів виходити з однієї ролі, включатися в нову відразу, як цього вимагатиме ситуація. Наприклад, той чи інший багатий член сім'ї грав роль матеріального покровителя інших її членів, але його фінансове становище змінилося, і зміна ситуації відразу ж вимагає зміни його ролі.

Рольові відносини в сім'ї, які утворюються при виконанні певних функцій, можуть характеризуватися рольовим згодою або рольових конфліктом. [11, 117]

Соціологи відзначають, що рольовий конфлікт найчастіше проявляється як:

1) конфлікт рольових зразків, що пов'язано з неправильним їх формуванням в одного або кількох членів сім'ї;

2) міжрольовой конфлікт, при якому протиріччя закладено в протилежності рольових очікувань, що виходять з різних ролей. Такого роду конфлікти спостерігаються часто в багатопоколінних сім'ях, де подружжя другого покоління одночасно є і дітьми і батьками і повинні відповідно поєднувати протилежні ролі,

3) внутрішньорольовой конфлікт, при якому одна роль включає в себе суперечливі вимоги. У сучасній сім'ї такого роду проблеми бувають найчастіше притаманні жіночої ролі. Це відноситься до випадків, коли роль жінки передбачає поєднання традиційної жіночої ролі в родині (господині, виховательки дітей і т.д.) з сучасною роллю, яка передбачає рівну участь подружжя у забезпеченні сім'ї матеріальними засобами.

Конфлікт може поглибитися, якщо дружина займає більш високий статус у соціальній чи професійній сфері і переносить рольові функції свого статусу у сімейні стосунки. У подібних випадках дуже важлива здатність подружжя до гнучкого переключенню ролей. Особливе місце серед передумов рольового конфлікту займають труднощі з психологічним освоєнням ролі, пов'язані з такими особливостями подружжя, як недостатня моральна й емоційна зрілість, непідготовленість до виконання подружніх і, особливо, батьківських ролей. Наприклад, дівчина, вийшовши заміж, ніяк не хоче перекласти на свої плечі господарські турботи сім'ї або народити дитину, намагається вести колишній спосіб життя, не підкоряючись тим обмеженням, які накладає на неї роль матері, і т.д.

Формування готовності молоді до шлюбно-сімейних стосунків - невід'ємна складова частина загальної системи виховання підростаючого покоління. Дошлюбне виховання - систематичний вплив на підростаюче покоління з метою підготовки та включення до шлюбні відносини (відносини між чоловіком і жінкою), становлення особистості сім'янина, і забезпечення наступності поколінь у сфері шлюбно-сімейних відносин.

Тому необхідність цілеспрямованої підготовки молоді до сімейного життя обумовлена як подальшим розвитком шлюбно-сімейних відносин, тим, що вона сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості, так і подолання невірних поглядів на взаємини чоловіка і жінки, на сімейне життя. [11, 128]

Педагоги та психологи стверджують, що підготовка підростаючого покоління до сімейного життя повинна здійснюватися на всіх етапах його вікового розвитку і невіддільна від загальних проблем виховання. Особистість не формується по частинах і відсутність виховання в одній області деформує його результати в іншій. Не можна готувати людину окремо до сімейного життя, до виробничої діяльності, до прояву активної позиції у суспільному житті.

Сім'я є тією первинною і соціальною основою, яка формує моральний і психічний склад особистості. Психологічний клімат у родині, відносини між її членами безпосередньо впливають на виробничу діяльність людини, виконання громадських обов'язків, розвиток творчих можливостей у будь-якому віці. Серед комплексу виховних завдань, які необхідно вирішувати сучасній сім'ї, однією з головних є підготовка дітей до майбутнього сімейного життя.

Діти в процесі самого життя переймають від старших поколінь чимало знань про ставлення до людини іншої статі, про шлюб, про сім'ю, засвоюють норми поведінки. У них рано починають розвиватися почуття товариства, дружби, чесності, гідності. Це сприяє формуванню уявлень про кохання як вищому людському почутті, про шлюбно-сімейні відносини. Тому важливе місце має належати і спеціальної підготовки підростаючого покоління до життя в батьківській родині в пору дитинства і змужніння, до створення в майбутньому своєї родини, до виконання подружніх і батьківських обов'язків, до виховання дітей.

Статеве виховання, підготовка юнацтва до шлюбно-сімейних стосунків є однією з актуальних і складних педагогічних проблем. Про це висловлювалися Є. Лозінський, П. Блонський, А. Макаренко. Велика заслуга у здійсненні дошлюбного виховання молоді, підготовки молодого покоління до сімейного життя належить В.А. Сухомлинським. Сімейне виховання як одна з форм виховання підростаючого покоління в суспільстві включає, на думку В.А Сухомлинського, цілеспрямовані дії батьків, всіх членів сім'ї та об'єктивне вплив повсякденного побуту, сімейних відносин на дітей.

Аналізуючи досвід сімейного виховання дітей, педагог показав, що "сім'я з існуючими в ній взаємовідносинами між батьками та дітьми - перша школа інтелектуального, морального, естетичного та фізичного виховання" [6].

На глибоке переконання В.О. Сухомлинського, сім'я повинна бути основною школою виховання моральних почуттів у дітей, а це значить - формувати моральні уявлення і поняття, розвивати моральні почуття, виробляти моральні переконання, формувати навички та звички поведінки. Значним внеском у дошлюбне виховання є створена В.А. Сухомлинським теорія виховання духовно-моральної готовності до любові та сімейного життя. Педагог в "Листах до сина" звертався до всіх молодих людей: "Любов - це самий суворий іспит людяності. Без глибоко розвиненого почуття поваги людської гідності не може бути справжньої людської прихильності" [7].

Зміст підготовки підростаючого покоління до сімейного життя включає наступні найважливіші аспекти:

Загальносоціальні, що розкриває політику держави в галузі шлюбно-сімейних відносин та демографії, про значущість сім'ї, про ідейні цінності, про соціальних ролях подружжя і батьків.

Етичний, що включає виховання наступних моральних якостей: рівноправного товариського ставлення до представників іншої статі, дружби, поваги до матері, батька, старшим і молодшим, потреби у вихованні дітей, відповідальності, вірності, чесності, стриманості, доброти, поступливості, усвідомлення моральних основ шлюбно-сімейних відносин, любові як моральної основи шлюбу; почуття обов'язку перед дружиною (чоловіком), сім'єю, дітьми; культури інтимних почуттів, правильних уявлень про ідеального чоловіка і дружини, про батька і матері.

Правовий: ознайомлення з основами законодавства про шлюб, з найважливішими положеннями сімейного права, з обов'язками подружжя по відношенню один до одного, до дітей, до суспільства.

Психологічний: формування понять про особистість, про особливості психології міжособистісних відносин юнацтва, про психологічні основи шлюбу і сімейного життя, вміння розуміти психологію інших людей; розвиток почуттів, необхідних для подружнього та сімейного життя, володіння навичками спілкування та ін. [3, 96]

Більшість фахівців, що займаються проблемами сім'ї та сімейного виховання, вважають головною умовою сталого існування шлюбу і сім'ї моральний рівень людей, що включає, перш за все, ту чи іншу ступінь усвідомленості моральних норм. Безперечність подібного становища очевидна. Дійсно, рівень розвитку моральної свідомості людини значною мірою визначає його діяльність і поведінку в сфері сімейних відносин.

У більшості випадків провідним мотивом вступу в шлюб є "любов". Однак, називаючи "любов" в якості мотиву шлюбу, молоді люди, мабуть, вкладають в це слово різні змісту. Т.А. Флоренска виділяє три різні розуміння цього слова: любов як сексуальний потяг, кохання як потреба бути коханим, кохання як домінанта.

Говорячи про шлюб, не можна забувати про те, що бажання вступити в подружній союз і ступінь готовності до його укладення - це далеко не однакові поняття. На думку психологів, морально-психологічна підготовленість особистості до шлюбу означає сприйняття цілого комплексу вимог, обов'язків і соціальних стандартів поведінки, якими регулюється сімейне життя.

До них відносяться:

* готовність прийняти на себе нову систему обов'язків по відношенню до свого шлюбного партнера, майбутнім дітям та відповідальності за їх поведінку;

* розуміння права й гідності інших членів сімейного союзу, визнання принципів рівності в людських відносинах;

* прагнення до повсякденного спілкування та співпраці, узгодження взаємодій з представником протилежної статі, що у свою чергу передбачає високу моральну культуру;

* вміння пристосуватися до звичок і рис характеру іншої людини і розуміння його психічних станів.

Сукупність факторів, що забезпечують зрілість особистості у сімейних відносинах і, отже, входять обов'язковим елементом у підготовку молоді до сімейного життя включає також:

комунікативні вміння;

володіння психотехнікою спілкування та саморегуляції;

психологічну підтримку;

добродушність і відхідливість у сварці;

терпимість до недоліків іншого;

вміння долати конфліктні ситуації;

бажання і готовність до появи дітей і спільної турботи про їх розвитку, вихованні та навчанні;

вміння прощати;

соціальну активність членів сім'ї та їх вміння не замикатися у вузькому колі сімейних справ.

Така зрілість не досягається одномоментно і залежить від багатьох факторів. В якості першого чинника виділяється потреба в психологічній готовності і здатності до виконання ролі чоловіка і дружини, я потім батька і матері. Кожна соціальна роль включає певні очікування, які пред'являються до її виконавцю. Тому готовність до ролі чоловіка і дружини означає чітке знання цих очікувань (тобто прав і обов'язків) і бажання виконувати їх.

Крім психологічної готовності найважливішими складовими сім'ї є функціонально-рольові зв'язку між чоловіком і жінкою. У недалекому минулому саме чоловік виконував найбільш важку фізичну роботу і ніс моральну відповідальність за благополуччя сім'ї. Зараз існує помітний розрив між традиційними уявленнями про "чоловічих" і "жіночих" сімейних ролях і реальним розподілом обов'язків у родині.

У більшості звичайних основний тягар домашніх турбот несе жінка. Це нерідко породжує психологічно напружені ситуації, особливо в молодих сім'ях. Отже, чинником стабільності сім'ї може бути раціональний розподіл обов'язків.

Крім того, функціонально-рольова узгодженість у структурі взаємодії подружжя передбачає дошлюбне освітньо-операциональну підготовку молоді. Молоді люди повинні мати певні знання, вміння та навички, необхідні для сімейного життя. Сукупність необхідних знань включає знання загального порядку, а також правові, економічні, медичні та інші. Окремі групи молоді, будучи фізіологічно і соціально - психологічно (на рівні міжособистісних відносин) готовими до шлюбу, тим не менш не повністю досягають необхідного для цього рівня обсягу знань, умінь і навичок, тобто інструментальної підготовки. Сучасні юнаки та дівчата в своїй переважній більшості не вміють готувати, не вміють стирати, лагодити одяг. Разом з тим переважна вихідна молодіжна установка в передбачуваний розподіл ролей у сім'ї базується на принципі "справедливості". Таким чином, доводиться констатувати, що багато молодих людей психологічно і технологічно є не готовими до виконання соціальних функцій подружжя.

У молоді необхідно формувати моральні якості сім'янина, формувати основи поведінки, пов'язаного з інтимними відносинами, з психосексуальних розвитком. "Це виховання, - зазначав В.А. Сухомлинський, - полягає, звичайно, не в тому, щоб маленькій дитині розтлумачувати питання любові і дружби, присвячувати його в те, що йому важко зрозуміти і поки не треба знати. До певного часу малюкові, школяру про все це не треба говорити. Виховання моральної готовності до любові і сімейного життя полягає насамперед у тому, щоб вся життя дитини, все, що він бачить, робить, відчуває, - щоб усе це вселяло переконання: найдорожче в житті - це людина; вища гідність, честь, совість , моральна доблесть - давати щастя іншій людині, створювати для нього красу, бути самому добрим, красивим, щоб його духовна краса приносила щастя людям" [9].

У дошлюбне вихованні молодого покоління В.А. Сухомлинський вважав за необхідне виховання любові та глибокої поваги до матері, вироблення понять про ідеал сім'янина, про шлюбний віці, дбайливе ставлення до любові і культурі поведінки закоханих, знайомство молоді з основами виховання дітей, підготовку до виконання ролі батька і матері, чоловіка і дружини. Найдієвішим методом в цьому виступає приклад батьків та інших членів сім'ї.



Глава 2. Характеристика ставлення старшокласників до майбутнього сімейного життя

2.1 Вікові особливості підготовки до сімейного життя

Підготовка до сімейного життя розгортається на ранніх етапах життя. Подружня і батьківська соціалізація, як відзначають Ісаєв Д.Н., Каган В.Є., починається на 2-му році життя, коли дитина в сімейному спілкуванні сприймає перші зразки маскулінності і фемінінності.

Подружнє і батьківське поведінка матері й батька залишається ще в тіні, не усвідомлюється дитиною, але саме вони опиняються в ролі провідників статевих ролей. У 2-3 роки, коли дитина знає свою стать і починає співвідносити своє" я "з уявленнями про людей свого і іншої статі, у рольових іграх він здійснює маскулінна та фемінінна поведінка, як перш за все подружнє і батьківське (соціосексуальні гри в "тата - маму", "дочки - матері" тощо). У цих іграх відбивається формування першого, найпростішого рівня сімейних установок, які відповідають загальним стереотипам сім'ї.

Вже в цих іграх хлопчики виконують ролі, пов'язані з виходом за межі родини і поверненням у неї (полювання, війна, роботу і т.д.), а дівчатка - пов'язані з будинком ролі; хлопчики у проявах стилю гри більш ексцентричні і інструментальні в цих іграх, а дівчатка - більш концентричні і емоційні.

У 3-5 років у подібних дитячих іграх вже неважко простежити імітацію життя власної родини або інших бачених сімей. Дівчинка вже не просто заколисує ляльку, але робить це точно копіюючи свою матір. Ці ігрові перевтілення - один з сильних шляхів формування подружніх і батьківських ролей. Основний механізм цього формування - ідентифікація та імітація. Дитина ідентифікує себе з батьком своєї статі й імітує його поведінка у випадках, коли батько холодний, грубий, несправедливий, жорстокий.

Багато дорослих у своїй родині відтворюють "почерк" батьківської сім'ї.

Ці глибокі неусвідомлювані або психологічно конфліктноусвідомлювані ідентифікаційні установки, на думку Ісаєва Д.Н. і Кагана В.Є., при всій труднощі їх корекції повинні все ж контролюватися дорослими, щоб не бути знову відтвореними у дітей. Певною мірою знаходить в цьому віці установки залежать і від структури характеру дитини.

У цьому ж віці - 3-5 років - діти просять у батьків брата чи сестру, бувають зворушливо ласкаві і дбайливі з молодшими. Поява ще однієї дитини в сім'ї зазвичай не супроводжується дитячої ревнощами. Не в кожній сім'ї в цей час з'являється друга дитина. Але суттєву важливість набуває реакція батьків на дитячі прохання - осудна, відразлива, яка забороняє або м'яко пояснює. Іноді батьки намагаються піти обхідним, замінних шляхом обзаведення домашніми тваринами. У такому випадку краще, якщо це будуть кошенята, щенята, а не дорослі собаки чи кішки. Це вік інтенсивного закладення основ дітолюбства. Для його формування небайдужі способи роз'яснення походження дітей - у них не повинно бути місця лякаючої або "брудної" інформації і вони повинні сигналізувати дитині про те, що батьківство - щасливе і необхідне людині явище.

Молодший школяр вже намагається розбиратися в сімейній ситуації, розуміти і оцінювати позиції батьків, виробляти власні. При конфліктах з батьком вже може з'являтися усвідомлюване бажання "бути не таким". У періоді статевої гомогенізації часом можна спостерігати, що, в той час як одна дитина зближується з батьком своєї статі, інший шукає близькості з дорослим своєї статі поза сім'єю. Це серйозний сигнал для батьків, що вказує на їх невеликі виховні потенції в майбутньому. Чим менша дитина емоційно задоволений ситуацією в батьківській родині, тим він, мабуть, більше сприймає позасімейні зразки - і тоді багато що залежить від того, які ці зразки.

Підлітковий вік ставить перед вихователями ускладнюються завдання. Емансипаційні тенденції, висока критичність підлітка роблять його суворим суддею відносин в батьківській родині. Реальність часто сприймається через призму власної, схильної до наївної ідеалізації, романтичної закоханості. Багато це називають дрібницями, хоча насправді це найважливіші проблеми, які створюють труднощі і для підлітка, і для дорослих.

Для підлітка - тому, що він ще не готовий до цього: закоханість і власна сім'я для нього настільки ж близькі, скільки далекі один від одного. Поняття "мати дитину" зв'язується підлітками в основному з вагітністю і в кращому випадку з немовлям у колясці, але не з багаторічними турботами про нього. Смерть асоціюється з лікарнею та похованням, але не з відчуттям втрати. Відома складність полягає в тому, що почуття підлітків незрілі, подання наївні і контрастні, а відкритість світу величезна. [2, 168]

Дуже важливо, щоб підліток міг вести себе і висловлювати свою думку, не побоюючись засуджують реакцій вихователів. Дослідники Ісаєв Д.Н. і Каган В.Є. стверджують, що завдання полягає в тому, щоб формувати такі навички індивідуального заломлення загальних і вічних цінностей, які не суперечили б ні цим цінностям, ні індивідуальним потребам і особливостям. Сім'я має більші можливості виховання у юнаків чоловічої честі, поваги до дівчини, а у дівчат гордості, скромності, почуття власної гідності; формування у юнацтва самовладання, самодисципліни, витримки і почуття відповідальності.

Молоде подружжя часто чекають один від одного взяття на себе роль батька, але зробити це ні один, ні інший не може. Може здатися, що згущують фарби, але вони лише буквально відтворюють передумови розпаду багатьох сімей.

Можливості такого навчання навичкам сімейного життя по суті безмежні. Дитина тягнеться до дорослого життя і має потребу в тому, щоб йому допомагали відчувати себе "великим", а не вселяли, що він "ще маленький". Навіть маленькі діти можуть не тільки годувати своїх ляльок, а й накривати разом з дорослими на стіл; не чекати дорослого біля входу в магазин і не йти в магазин "за цукерку", а здійснювати всі необхідні покупки разом з дорослим (може бути, і купівлю цукерок); не просто пишатися полагоджений татом іграшкою або зшитим мамою сукнею, а робити це разом з ними. Дорослі розчулюють тим, як дівчинка "серйозно" грає в ляльки, але не знаходять часу або не бачать потреби показати, як правильно сповивати, купати, годувати ляльку-малюка, залучити до реальної і повноцінної допомоги у догляді за молодшими братом чи сестрою. "Так чи часто взагалі родина зайнята тієї ж прибиранням у будинку?" - Задаються питанням Д.М. Ісаєв і В.Є. Каган. На їхню думку, частіше звучить: "Ти піди погуляй - я буду забиратися" - і до приходу дитини його куточок або кімната сяють чистотою. Чи треба дивуватися тому, що кілька таких "уроків" призводять до того, що мати прибирає кімнату дитини і скандалить з ним через те, що він не робить це сам: потрібно чимало часу, щоб зруйнувати асоціації прибирання з негативними емоціями.

Підготовка до сімейного життя ставить і завдання формування мотивації шлюбу, і очікувань до нього. Пропоновані підростаючому поколінню стереотипи, лейтмотив яких вичерпується двома словами - "любов" і "щастя", поверхневі навіть у порівнянні з реальними установками молоді. сімейний старшокласник шлюб молодь

Але шлюб по любові ототожнюється в раз і назавжди даними щастям. Вступ до шлюбу сприймається як вступ в "сімейний рай", хоча вдаліше було б порівняти його зі вступом на будівельний майданчик, на якій доведеться створювати родину, далеко не кожна молода людина може адекватно сприйняти це відкриття взагалі, і в сімейному житті зокрема. Оптимізм, який виховується через приховування суперечливості і складності життя, обертається потужним стресом при зіткненні з нею. Такий "рожевий оптимізм" загрожує невротичними, психосоматичними, сексуальними розладами. Тенденція частини вихователів показувати, як має бути, а не як є, дуже збіднює підготовку до життя в родині. Якраз аналіз (не тільки вербальний, а й у рольовому тренінгу) того, що, як і чому є (може бути, буває), і допомагає прийти до того, що і як має бути.

Обговорення проблем виховання сім'янина призводить до питанню про те, що таке любов? Сенс цього поняття дуже різниться у різних людей. Але науці відомі дві моделі любові. "Песимістична" модель підкреслює момент залежно від коханої людини і зв'язок любові з негативними емоціями (страх втрати коханого або його любові). "Оптимістична" модель виходить з незалежності від коханої людини при позитивній на нього установці, характеризується психологічним комфортом і створює умови для особистісного прогресу подружжя. "Вибір" тієї чи іншої моделі не повністю довільний, але очевидно, що це не позбавляє вихователів всіх можливостей оптимізації моделі любові. Мабуть, особливо цього потребують підлітки та молоді люди з виразними рисами тривожності в структурі характеру.

Тактовне і переконливе прищеплення молоді поваги до особистості коханої людини, прийняття її, а не перекроювання "на свій смак" має важливе виховне значення.

Особливий розділ підготовки сім'янина - виховання дітолюбства (любов до дітей). У роботах В.В. Бойко показано, що воно є індикатором стратегії репродуктивної поведінки і визначається багато в чому неусвідомлюваними установками, які при розбіжності з декларованими думками можуть приводити до розбіжності бажаного і реального числа дітей. Особливе значення набуває виховання у дівчаток адекватних установок материнства.

Особисті відносини ґрунтуються на повній довірі подружжя, взаємної прихильності, почуття любові і глибокої поваги. Тому більшість особистих відносин регулюються не правом, а нормами моралі.

Таким чином, юнаків та дівчат, які готуються зв'язати себе узами шлюбу, потрібно навчити виявляти, ставити і відповідально вирішувати спільно з іншими членами сім'ї пов'язані з сімейним життям завдання і проблеми так, щоб морально-етичний зміст прийнятих рішень реалізувалося адаптивними і збагачують себе та інших шляхами.



2.2 Вивчення соціально-педагогічних особливостей ставлення старшокласників до сім'ї, до шлюбу, передшлюбних відносинам

Стійкість шлюбно-сімейних відносин залежить від готовності молодих людей до сімейного життя, а також від їх безпосереднього відношення до шлюбу, передшлюбних стосунків.

З метою виявлення думки про шлюб, основних цінностей, які переслідує і дотримується сучасна молодь, нами було проведено дослідження, учасники якого були старшокласники (22 чол.) у віці: 13 осіб - 15-16 років і 9 осіб - 16-17 роки, дівчата (19 чол.) у віці: 11 людей - 15-16 років і 8 осіб 16-17 роки.

Респондентам було запропоновано анкета складається з 7 питань, з наявними варіантами відповідей. (Див. додаток №1)

Після обробки отриманих даних були отримані наступні показники:

95% юнаків і 100% дівчат відзначили, що позитивно ставляться до шлюбу, але 5% юнаків відповіли, що ніколи не думали про це.

На питання про доречність вступу у шлюб під час навчання у ВНЗ: 40% юнаків і 75% дівчат - вважають це абсолютно нормальним, 35% хлопців і 5% дівчат - порахували, що шлюб заважає навчанню, по 20% і хлопців і дівчат - порахували можливим такий шлюб і тільки 5% опитаних хлопців не думали про таке складання обставин.

Більшість дівчат (75%) і хлопців (70%) упевнені, що вступати в шлюб потрібно у віці від 20-30 років, а 30% хлопців і 25% дівчат вважають оптимальним віком від 18-20 років.

Шлюб з різними національностями - не цікавить 50% хлопців і 25% дівчат, по 5% з кожної із сторін порахували його неприпустимим, нема ніякої різниці, але батьки проти - хлопці 10%, дівчата 15%, важко відповісти 35% хлопців і 55% дівчат.

По відношенню респондентів до шлюбу в ранньому віці (до 18 років) - 20% дівчат поставилися нормально, 40% дівчат і 25% хлопців-негативно, 25% хлопців і 15% дівчат вважають цей шлюб нормальним, але не тривалим.

Хотіли б однозначно вступати в шлюб 95% дівчат і 70% хлопців, хотіли б вступати, але після закінчення навчання 30% хлопців і 5% дівчат.

Респонденти вважають, що дошлюбний період повинен тривати:

...