Тривожність та страхи в підлітковому і юнацькому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра психології і педагогіки

Курсова робота

на тему «Тривожність та страхи в підлітковому і юнацькому віці»

Єпіфанової Дарії Ігорівни

Київ - 2011



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні підходи до вивчення тривожності і страхів

в підлітковому і юнацькому віці в психології

1.1 Проблема тривожності в психології

1.2 Психологічні причини виникнення тривожності

1.3 Визначення страху, його прояви та причини виникнення

1.4 Тривога і страх як два взаємопов'язаних поняття

1.5 Особливості прояву тривожності та страхів

Розділ 2. Дослідження тривожності та страхів в підлітковому і юнацькому віці

2.1 Характеристика методів і процедури дослідження

2.2 Аналіз та інтерпретація отриманих результатів

Висновки

Додатки

Список використаної літератури



Вступ

У наші дні психологи самих різних напрямків визнають, що проблема тривоги стала сьогодні досить актуальною. Будь-які порушення збалансованості системи людина-середовище, нестача психічних або фізичних ресурсів індивіда для задоволення актуальних потреб, неузгодженість самої системи потреб, побоювання щодо свого майбутнього та багато інших проблем викликають тривогу.

У вітчизняній психології досліджень з проблем тривожності досить мало, і вони носять досить фрагментарний, прикладний, «службовий» характер. Порівняно велика кількість праць була присвячена дітям5-8років (що багато в чому пов'язане з проблемою готовності до школи), а от досліджень тривожності у більш старших дітей тау підлітків явно недостатньо[18]. Тривожність найчастіше вивчається переважно в рамках певного віку, роботи ж, присвячені порівняльному прояву тривожності у різні періоди життя, поодинокі.

Вивчення тривожності на різних етапах життєдіяльності індивіда важливо як для розкриття суті даного явища, так і для розуміння вікових закономірностей розвитку емоційної сфери людини, становлення емоційно-особистісних утворень [7]. Значення профілактики тривожності, її подолання важливо при підготовці дітей і дорослих до важких ситуацій(іспити, змагання та ін.), в опануванні нової діяльності.

Згідно з останніми даними, сьогодні можна спостерігати збільшення кількості тривожних дітей, що відрізняються підвищеним занепокоєнням, невпевненістю, емоційною нестійкістю. Виявляються ознаки неблагополуччя, напруженості в контактах, страхи, тривога, регресивні тенденції.

В останні роки в порівнянні з попереднім періодом кількість дітей зі стійкою тривогою і постійними інтенсивними страхами, істотно збільшилася в нашій країні. Про зростання тривожності і страхів у дітей свідчать спеціальні експериментальні дослідження, згідно з якими кількість тривожних дітей серед школярів за останні 5 років збільшилася майже вп'ять разів [9]. психологічний страх тривожність

В даній роботі ми також приділяли увагу взаємозалежності тривожності і страху. Аналіз літератури показує, що дане питання розробляється в сучасних концепціях, а отже і теоретична та методична оснащеність досліджень у цій області зростає.

У той же час, можна стверджувати той факт, що точки зору багатьох вчених щодо даної проблематики багато в чому не співпадають. Основною трудністю в оцінці сучасних робіт з даної проблематики є те, що більшість дослідників визначають тривогу як складний особистісний процес з множинними компонентами, причому кожен фахівець прагне врахувати ті аспекти або компоненти, які випливають з його теоретичних побудов [25].

Так, одні автори трактують тривогу в рамках доступних спостереженню поведінкових ознак, інші - в рамках захисних механізмів, треті схильні пов'язувати її з минулими подіями, четверті визначають її як фізіологічну реакцію, як різновид афекту.

Загалом дану проблему досліджували багато авторів, серед них В. С.Мерлін, Н. В. Імедадзе, Р. Мэй, К. Ясперс, З. Фрейд, Є. Савіна, Керол Ізард, М.Ливак, проводилися також практичні дослідження Дж. Тейлором, Ч. Д. Спілбергером, Ю. Щербатих, О. Івлевою та ін [11], [6], [24], [26].

У даній роботі вибір тривожності та страхів в якості об'єкту досліджень має дві цілі: наукову і практичну. Перша пов'язана з тим, що тривога і страхи - найбільш типова форма афективних і поведінкових порушень у підлітків та юнаків. Друга ціль обумовлена тим, що тривога і страхи є одними з найпоширеніших видів психічного неблагополуччя.

Актуальність проблеми зумовлена також тим, що аналіз механізмів і ролі тривожності і страхів у діяльності та поведінці дозволяє підійти до вирішення багатьох теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з пізнанням закономірностей генезису та формування тривожних синдромів, а також визначити, можливі шляхи і способи психологічної допомоги.

Об'єкт дослідження: тривожність як особистісна властивість

Предмет дослідження: види особистісних страхів татривожності в підлітковому та юнацькому віці

Ціль:

1. Виявити основні детермінанти та психологічні механізми виникнення і розвитку тривожності і страхів в підлітковому і юнацькому віці

2. Визначити та порівняти рівень тривожності в підлітковому та юнацькому віці

3. Виявити які види страхів переважають в підлітковому та юнацькому віці, провести порівняльну характеристику

4. Виявити наявність зв'язку між рівнем тривожності та інтенсивністю прояву страхів

Завдання:

1. На основі системного аналізу психолого-педагогічної літератури по проблемі дослідження розглянути механізм виникнення і розвитку тривожності і страхів в підлітковому і юнацькому віці

2. Порівняти прояви тривожності в підлітковому та юнацькому віці

3. Порівняти переважання певних видів страхів в підлітковому та юнацькому віці

Гіпотеза:

Види страхів та тривожність мають свою динаміку, яка змінюється з віком. Так у підлітків рівень тривожності нижчий, ніж в юнаків. Це можна пояснити тим, що юність - це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії й свого місця в житті, вироблення світогляду і життєвої позиції, супутника життя, створення своєї сім'ї; всі ці та багато інших факторів впливають на емоційний стан юнаків, таким чином, підвищуючи рівень тривожності.

Крім того, в юнацькому і підлітковому віці переважатимуть соціальні страхи, такі як страх відповідальності, страх перед екзаменами, майбутнього та ін., тобто такі, які направлені на свою особистість, на своє положення в суспільстві як його повноцінного члена.

Рівень тривожності перебуває в безпосередній кореляції з інтенсивністю вираження страхів: чим вищий рівень тривожності, тим вищий середній показник інтенсивності страху.

Метод:

1. Тестування

Методики:

1. «Опитувальник ієрархічної структури актуальних страхів особистості» Ю.Щербатих та Е.Івлєвої

2. «Визначення рівня особистої та ситуативної тривожності» Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л.Ханіна

Вибірка:

- Учні 7-А класу, школи №258

- Студенти ІІІ курсу КНЛУ, спеціальність: філологія, психологія



Розділ 1. Теоретичні підходи до вивчення тривожності і страхів в підлітковому і юнацькому віці в психології

1.1 Проблема тривожності в психології

Проблема тривожності набуває неабиякої актуальності, це позначується збільшенням кількості досліджень, дисертацій, статей. Однак в психологічній літературі і досі не існує чіткого визначення цього поняття.

Так, Прихожан визначає тривожність як переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки. Розрізняють тривожність як емоційний стан і як стійку властивість, рису особистості або темпераменту. У вітчизняній психологічній літературі це розрізнення зафіксовано відповідно у поняттях «тривога» і «тривожність» [3]. Останній термін, крім того, використовується і для позначення явища в цілому.

За визначенням Р.С.Немова, «тривожність- постійно абоситуативно проявляюча властивість людини перебувати в стані підвищеного неспокою, відчувати страхі тривогув специфічних соціальних ситуаціях» [12].

Ролло Мей пропонує таке визначення тривожності - це відчуття боязні в певній ситуації, коли під загрозою опиняється цінність, яка життєво важлива для існування індивіда. Це може бути загроза фізичному існуванню (загроза смерті) або ж існуванню психологічному (втрата свободи). Або ж небезпека може відноситися до ще якоїсь цінності, з якою людина ідентифікує своє існування (патріотизм, любов іншої людини, "успіх" і т.д) [15].

Таким чином, поняттям «тривожність» психологи позначають стан людини, який характеризується підвищеною схильністю до переживання, побоювання і занепокоєння, що має негативний емоційний відтінок.

Прослушать В останнє десятиліття зацікавленість вітчизняних психологів до вивчення тривожності істотно посилилася у зв'язку з різкими змінами вжитті суспільства, які породжують невизначеність і непередбачуваність майбутнього і, як наслідок, переживання емоційної напруженості, тривоги. Разом з тим необхідно відзначити, що і сьогодні у вітчизняній психології тривожність досліджується переважно у вузьких рамках конкретних, прикладних проблем(шкільна, екзаменаційна, льотчиків-випробувачів, спортсменів, тривожність при психотерапії та ін.)

На психологічному рівні тривожність відчувається як напруга, занепокоєння, стурбованість, нервозність і переживається у вигляді почутті в невизначеності, безпорадності, безсилля, незахищеності, самотності, неможливості прийняти рішення іін. На фізіологічному рівні реакції тривожності проявляються в посиленні серцебиття, почастішанні дихання, збільшенні хвилинного об'єму циркуляції крові, підвищенні артеріального тиску, зростанні загальної збудливості, зниженні порогів чутливості, раніше нейтральні стимули на бувають негативне емоційне забарвлення [2].

Значна частина досліджень була присвячена встановленню корелятивних залежностей між тривогою і особистісними, інтелектуальними особливостями, деякими особливостями сприйняття (зокрема, сприйняття часових інтервалів), а також статтю, національністю і расою дітей, параметрами соціального, шкільного середовища і т.д. Так, наприклад, виявлений ??прямий зв'язок між тривожнісю і крайнімизначеннямикогнітивногостилю«імпульсивність-рефлексивність».

Важливу групу досліджень становить вивчення функцій тривоги і тривожності . Дані, за невеликим винятком, свідчать про те, що тривога сприяє успішності діяльності у відносно простих для індивіда ситуаціях і перешкоджає і навіть веде до повної дезорганізації діяльності - в складних. Це описується в термінах теорії навчання[18].

Крім того, тривожність як сигнал про небезпеку привертає увагу до можливих труднощів, перешкод для досягнення мети, що наявні в певній ситуації, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти найкращого результату. Тому нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного пристосування до дійсності (адаптивна тривога). Надмірно високий рівень розглядається як дезадаптивна реакція, що виявляється в загальній дезорганізації поведінки та діяльності.

У руслі вивчення проблем тривожності розглядається і повна відсутність тривожності, що перешкоджає нормальній адаптації і так само, як і стійка тривожність, яка заважає нормальному розвитку і продуктивної діяльності.

1.2 Психологічні причини виникнення тривожності

Питання дослідження причин виникнення тривожності тривалий час залишалося досить актуальним. Так, Фрейдзауважував, що"тенденціяпереживатиоб'єктивнутривогу"- вроджена якістьдитини; на його думку, цяздатністьєпроявомінстинктусамозбереження.

Серед причин, що викликають дитячу тривожність, на першому місці, на думку Є. Савіної стоїть неправильне виховання і несприятливі відносини дитини з батьками, особливо з матір'ю. Більшість страхів передаються дітям несвідомо, але деякі страхи, точніше - побоювання, можуть свідомо культивуватися батьками в процесі виховання. У цілому, матері більш "успішно" передають дітям занепокоєння, тривогу, страхи, а батьки - підозрілість, сумніви в правильності своїх дій. Разом це і породжує тривожно-недовірливий спосіб реагування у дітей як базис виникнення страхів, побоювань і сумнівів [8].

Вік батьків також має досить важливе значення, як правило, у молодих, життєрадісних батьків діти менш схильні до проявів неспокою і тривоги. У "літніх" батьків (після 30 і особливо 35 років) діти більш неспокійні, що відображає переважно тривожність матері.

Недостатня рухова і ігрова активність, а також втрата навичок колективної гри сприяють розвитку у дітей занепокоєння. Відсутність емоційно насичених, галасливих і рухових ігор суттєво збіднює емоційне життя, призводить до надмірно ранньої і однобічної інтелектуалізації психіки. У той же час гра була і залишається самим природним способом виживання страхів та тривоги, оскільки в ній у алегоричній формі відтворюються багато життєвих колізій, які викликають занепокоєння [5].

У тих випадках, коли виховання грунтується на завищених вимогах, з якими не може впоратися дитина, тривожність може викликатися боязню зробити не так, як потрібно. Нерідко батьки дотримуються культу «правильності» поведінки: відношення до дитини може включати в себе жорсткий контроль, сувору систему норм і правил, відступ від яких тягне за собою осуд і покарання. У цих випадках тривожність дитини може породжуватися страхом відступу від норм і правил, які встановлюються дорослими («Якщо я буду робити не так, як сказала мама, вона не буде мене любити», «Якщо роблю не так, як треба, мене покарають») [1].

Тривожність підлітка може викликатися і особливостями взаємодії педагога з дитиною, переважанням його авторитарного стилю спілкування чи непослідовності вимог і оцінок. І в першому і в другому випадках підліток знаходиться в постійній напрузі через страх не виконати вимоги педагога, не «догодити» йому.

До обмежень можна також віднести і переривання емоційних проявів дітей. Так, якщо в процесі діяльності в дитини виникають емоції, часто дитині їх необхідно виплеснути, чому може перешкоджати авторитарний педагог («це комусь там смішно?! Це я буду сміятися, коли на твої малюнки подивлюся").

Жорсткі рамки, встановлювані авторитарним педагогом, нерідко передбачають і високий темп заняття, що тримає дитину в постійній напрузі протягом тривалого часу і породжує страх не встигнути або зробити неправильно [18].

Тривожність має яскраво виражену вікову специфіку, для кожного вікового періоду існують певні області, об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей незалежно від наявності реальної загрози або тривожності як стійкого утворення.Ці «вікові тривожності» є наслідком найбільш значущих соціальних потреб. У дітей раннього віку тривожність породжується розлукою з матір'ю. У віці 6-7 років головну роль грає адаптація до школи, у молодшому підлітковому - спілкуванні з дорослими (батьками і вчителями), в юності - ставлення до майбутнього і проблеми, пов'язані з відносинами статей [5].

В роботах Мясищева, Новікова,Кочубей тривога розглядається як така, що може бути викликана, по суті, будь-яким внутрішнім конфліктом. Визначальним є не зміст конфлікту і не ступінь усвідомленості або неусвідомленість його складових, а його особистісний сенс. Саме значимість визначає силу конфліктуючих переживань, створює емоційну напругу, що переживається як тривожність. Тривале збереження внутрішньо особистісних конфліктів сприяє збереженню і посиленню тривожності [20].

Як певна емоційна реакція на внутрішньоособистісні протиріччя розглядається тривожність і в роботах К. Роджерса. Тривога, по Роджерсу, - це пережитий людиною стан скутості, напруженості, причину якого він усвідомити не може. Це представлений у свідомості якийсь знак, символ загрози, яка створюється внаслідок неконгруентності «Я-концепції" індивіда і актуальним досвідом, тобто це конфлікт між «Я-реальним», з одного боку, і «Я-ідеальним» - з іншого. Спосіб подолання цього конфлікту - відома «клієнт-центрована» терапія Роджерса, в результаті якої «почуття, які раніше не допускалися до області свідомого, переживаються і включаються в« Я-концепцію ».

Перлз, як і багато інших психологів, вважав, що тривожність викликається конфліктом, неузгодженістю рівнів самооцінки і домагань. Механізм дії подібної неузгодженості описується наступним чином: дивергентність самооцінки та рівня домагань перешкоджає вибору цілей поведінки, діяльності, відповідних оцінці людиною своїх можливостей, що веде до переживання напруженості, внутрішнього дискомфорту, виявом яких і є підвищення особистісної тривожності. При цьому висота рівня тривожності виявляється у прямій залежності від глибини розходження рівня самооцінки та рівня домагань [2].

1.3 Визначення страху, його прояви та причини виникнення

Страх належить до категорії фундаментальних емоцій людини. Емоції страху виникають у відповідь на дію загрозливого стимулу, тобто коли наявна загроза біологічномуабосоціальному існуваннюіндивіда.

Страх умовно поділяється на ситуативний і особистісний. Ситуативний страх виникає в незвичайній, вкрай небезпечній для дорослої людини або дитини ситуації, наприклад при стихійному лихові, нападу собаки і т. д. Особистісно обумовлений страх обумовлюється характером людини, наприклад її підвищеною підозрілістю, і здатний з'являтися в новій обстановці або при контактах з незнайомими людьми. Ситуативно та особистісно обумовлені страхи часто доповнюють один одного.Страх також буває реальний і уявний, гострий і хронічний. Реальний і гострий страхи зумовлені ситуацією, а уявний і хронічний - особливостями особистості [5].

Зазвичай страх короткочасний, зникає з віком, не зачіпає глибоко ціннісні орієнтації людини, істотно не впливає на її характер, поведінку і взаємовідносини з оточуючими людьми.На патологічний страх вказують його форми вираження (жах, емоційний шок, потрясіння) чи затяжну, нав'язливу дію.

Як же проявляється страх? Іноді прояви страху настільки очевидні, що не потребують додаткових коментарів, наприклад жах, заціпеніння, розгубленість, плач, втеча. Про інші страхи можна судити тільки по ряду непрямих ознак, таких як прагнення уникати відвідування ряду місць, розмов і читання книг на певну тему, зніяковілість і сором'язливість при спілкуванні.

Незважаючи на те, що вивченням страху і пов'язаних з ним фізіологічних процесів психологи займаються вже давно, надійних критеріїв страху до цих пір не виявлено. Звичай виділяються три форми прояву страху: фізіологічна, поведінкова і когнітивна [24].

Спочатку всі три форми прояву страху розглядалися психологами як тісно пов'язані один з одним. Ця теорія, іменована Рахманом, "теорією брили" довгий час служила фундаментом для безлічі як теоретичних, так і психотерапевтичних орієнтованих досліджень. Передбачалося, що поведінкові, когнітивні та фізіологічні прояви страху утворюють деяку єдність, і в загрозливій ситуації у людини можна виявити всі ці три компоненти.

Першим поставив під сумнів «теорію брили» Ланг, який припустив, що індикатори страху являють собою групу вільно пов'язаних між собою елементів, кожен з яких може або переважати в цілісній картині, або взагалі бути в певних ситуаціях єдиним індикатором страху. Суб'єктивні відчуття страху часто можна фіксувати без виражених тенденцій до втечі або фізіологічних змін [11].

Таким чином, три названі групи індикаторів страху, ймовірно, в достатній мірі незалежні один від одного. Відсутність змін в одній або декількох площинах - поведінкової, фізіологічної або когнітивної не може бути підставою для твердження про відсутність страху взагалі.

Традиційно найбільш надійними індикаторами страху вважаються фізіологічні зміни - почастішання пульсу, підвищення кров'яного тиску, зміна шкірно-гальванічної реакції, неприємні пропріоцептивні відчуття (важкість у шлунку і грудях, заціпеніння та інше), а також пітливість і м'язовий тонус. Ці фізіологічні зміни досить просто і легко фіксуються як у самозвітах, так і спеціальною апаратурою, що створює ілюзію точності. Однак проблема виникає через неспецифічність названих фізіологічних змін страху. Такі самі фізіологічні процеси можуть супроводжувати, наприклад, злість або сексуальне збудження. Для точної диференціювання страху нам буде потрібно або прямо запитати людину про її переживання, або поспостерігати за її поведінкою[25].

Більш надійними в плані діагностики страхів є поведінкові критерії - тобто особливості зовнішньої моторної поведінки. Тут як однозначний індикатор страху фахівці називають поведінкові стереотипи втечі (уникнення) або запобігання подій або явищ, які викликають страх.

Багато фахівців розглядають невербальну поведінку як один з надійних індикаторів страху. Тут прийнято вважати, що підняті і зведені до перенісся брови, широко відкриті очі і відкритий рот на рівні невербальної поведінки в достатній мірі точно відповідає почуттю страху [6].

Важливо також звернути увагу і на причини виникнення страхів. Перш за все, варто зазначити, що страх - невід'ємна ланка в еволюції людського роду, так як він завжди запобігав занадто небезпечним для життя, безрозсудним та імпульсивним діям.У міру розвитку психіки людини і ускладнення форм її життя, страх набував соціально опосередкований характер. Як і людина на ранніх етапах свого соціального розвитку, дитина з перших років життя боїться всього нового і невідомого, одухотворяє предмети і казкові персонажі, побоюється незнайомих тварин. У маленьких дітей все реально, отже, їх страхи також носять реальний характер. Тільки поступово складається об'єктивний характер уявлень, коли діти вчаться розрізняти відчуття й мислити абстрактно-логічно.

Діти у своєму розвитку переживають ряд загальних страхів: у дошкільному віці - страх відділення від матері, страх перед тваринами, темнотою, в 6-8 років - страх смерті. Це є доказом загальних закономірностей розвитку, коли дозрівають психічні структури, під впливом певних соціальних чинників, вони стають основою для прояву одних і тих же страхів. Наскільки буде виражений той чи інший страх і чи буде він виражений взагалі, залежить від індивідуальних особливостей психічного розвитку і конкретних соціальних умов, в яких відбувається формування особистості дитини [5].

Триваючий процес урбанізації віддаляє людину від природного середовища існування, веде до ускладнення міжособистісних відносин, інтенсифікації темпу життя. Прямо і опосередковано, через батьків, це може несприятливо відображатися на емоційному розвитку дітей. Так наприклад, у дітей, що живуть в окремих квартирах, страхи зустрічаються частіше, ніж у дітей з комунальних квартир, особливо у дівчаток. У комунальних квартирах багато дорослих, більше однолітків, можливостей для спільних ігор і тому менше страхів.

Цікавим є той факт, що у дівчаток не тільки більше страхів, ніж у хлопчиків, а й їхні страхи більш тісно пов'язані між собою, тобто більшою мірою впливають один на одного як в дошкільному, так і в шкільному віці. Як у дівчаток, так і у хлопчиків інтенсивність зв'язків між страхами найбільша в 3-5 років. Це вік, коли страхи "чіпляються один за одного" і складають єдину психологічну структуру занепокоєння. Оскільки це співпадає з інтенсивним розвитком емоційної сфери особистості, то можна припускати, що страхи в цьому віці найбільш "скріплені" і мотивовані емоціями [5].

Максимум страхів спостерігається в 6-8 років, при зменшенні інтенсивності зв'язків між страхами, але страх при цьому більш складно психологічно вмотивований і несе в собі більший пізнавальний заряд. Як відомо, емоційний розвиток закінчується в середньому до 5 років, коли емоції вже відзначаються певною зрілістю і сталістю. Починаючи з 5 років на перший план виходить інтелектуальний розвиток, в першу чергу мислення. Дитина в більшою мірою, ніж раніше, починає розуміти, що може завдати їй шкоди, чого слід боятися, уникати. Відповідно, в старшому дошкільному віці можна вже говорити не тільки про емоційну, але і раціональну основу страхів як нову психічну структуру особистості, що формується [16].

На кількість страхів впливає також і склад сім'ї. У дівчаток і хлопчиків старшого дошкільного віку число страхів помітно вище в неповних сім'ях, що підкреслює особливу чутливість цього віку до розриву стосунків між батьками.

Вік батьків також має досить важливе значення для виникнення страхів у дітей. Як правило, у молодих, життєрадісних батьків діти менш схильні до проявів неспокою і тривоги. У "літніх" батьків (після 30 і особливо 35 років) діти більш неспокійні, що відображає переважно тривожність матері.

Зазвичай виникненню страху сприяють такі типологічні властивості вищої нервової діяльності, як емоційна чутливість і вразливість, що призводять до яскравого, образного сприймання тих чи інших подій життя. Незважаючи на підвищену емоційну чутливість, нервові процеси відрізняються інертністю, негнучкістю, що разом з розвиненою довготривалою пам'яттю призводить до тривалого утримування та фіксації у свідомості об'єкта страху.

Вчені вважають, що існує спадкова передача тих чи інших конкретних страхів. Часто зустрічаються такі спільні страхи в матерів і дітей, як страхи самотності, темряви, тварин, болю і несподіваних звуків. Слід мати на увазі, що більшість дітей проходять у своєму психічному розвитку ряд вікових періодів підвищеної чутливості до страхів. Всі ці страхи мають скороминучий характер, але вони здатні оживляти аналогічні страхи, що зберігаються у пам'яті тривожних батьків, і передаватися дітям у процесі безпосередньо спілкування в родині. Це найбільш типовий шлях передачі страхів [7].

Більшість страхів передаються дітям несвідомо, але деякі страхи, точніше - побоювання, можуть свідомо культивуватися батьками в процесі виховання. У цілому, матері більш "успішно" передають дітям занепокоєння - тривогу - страхи, а батьки - підозрілість, сумніви в правильності своїх дій. Разом це і породжує тривожно-недовірливий спосіб реагування у дітей як базис виникнення страхів, побоювань і сумнівів.

1.4 Тривога і страх як два взаємопов'язаних поняття

Страх і тривога, на думку одних авторів, мають лише кількісні відмінності, а на думку інших - відрізняються принципово, як по своїм механізмам, так і по способу реалізації. Так, психотерапевт М.Ливак вважає, що тривога - це емоція, яка виникає при загальній оцінці ситуації як несприятливої, загрозливої. Якщо джерело тривоги усунути не вдається, тривога переходить в страх. Таким чином, на його думку, страх - це результат тривоги і процесу осмислення.

Однак, відомий спеціаліст в області психології емоцій, Керол Ізард, навпаки, вважає, що первинною і самостійною емоцією є страх, а тривога представляє собою комбінацію кількох емоцій, однією з яких є страх, а іншими її компонентами є почуття вини, смутку та сорому [6].

Мей вважає, що длярозуміння страху слід перш зрозуміти проблему тривоги. Він стверджує, що здатністьорганізму реагуватина небезпеку, яка загрожує йогожиттєдіяльностіі його цінностям, у своїйзагальної тапервинній форміпроявляєтьсяяктривога. Далі, коли розвитокнервовоїсистемиі психологічнихпроцесівдозволяє організмурозрізнятиконкретніоб'єктинебезпеки, захиснареакціяможестатиспецифічною, така диференційованареакціянаконкретнунебезпекуназиваєтьсястрахом. Такимчином, тривогаєбазовою, більшглибокоюреакцією, тобтобільшширшимпоняттям,астрах- цепроявтієїж здатності, однак вжевспецифічнооб'єктивнійформі [11].

Загалом, тривогу прийнято визначати як стан занепокоєння, передчуття небезпеки. Найбільш часто тривога проявляється в очікуванні якоїсь події, яку важко прогнозувати і яка може загрожувати неприємними наслідками для індивіда. Тривога в більшій мірі властива людям з розвиненим почуттям власної гідності, відповідальності, обов'язку.

Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, що відображається на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального тиску, виділення шлункового соку.

Отже, якщо страх - афективне (емоційно загострене) відображення у свідомості конкретної загрози для життя і благополуччя індивіда, то тривога - це емоційно загострене відчуття майбутньої загрози. Страх і тривога як відносно епізодичні реакції мають свої аналоги в формі більш стійких психічних станів: страх - у вигляді остраху, боязні, тривога - у вигляді тривожності [22], [6].

Спільною основою всіх цих реакцій і станів являється почуття хвилювання. Воно в залежності від психічної структури особистості індивіда, від його життєвого досвіду, взаємовідносин з батьками і однолітками може набувати значення як тривоги, так і страху. Якщо індивід знаходиться в стані невизначеного хвилювання, причин якого він не може знайти, він відчуває тривогу, а людина, яка боїться певних об'єктів або думок, відчуває вже не тривогу, а страх.

Страх можна також розглядати як вияв тривоги в конкретній формі, якщо передчуття не пропорційні небезпеці і тривога приймає затяжний характер. В деяких випадках страх являє собою своєрідний клапан для виходу тривоги, яка приховується за ним. Якщо індивід починає боятися самого факту виникнення страху, то тут яскраво виражається високий, позамежовий рівень тривоги, оскільки він боїться, а точніше, побоюється вже того, що може навіть посередньо загрожувати його життю і благополуччю[16].

Тривога, на відміну від страху, - не завжди є негативним відчуттям, вона може проявитися і у вигляді радісного хвилювання, хвилюючого очікування. Крім того, було встановлено, що в деяких ситуаціях тривога може бути корисною для індивіда, вона несе в собі певні адаптивні функції, попереджуючи про зовнішню чи внутрішню загрозу, «підказує» організму, що варто прийняти необхідні заходи для попередження небезпеки чи пом'якшення її наслідків. Ці заходи можуть бути усвідомлені (наприклад підготовка до екзамену) чи, переважно, несвідомі (захисні механізми) [11].

Для виявлення рівня тривожності в 1953 році проводилися дослідження американським вченим Дж. Тейлором, ним був розроблений тест, який складався з ряду стверджень. Результати дослідження показали, що існує два типи тривоги, перший тип - як більш-менш стійка риса особистості (особистісна тривожність) і другий тип - як реакція індивіда на загрозливу ситуацію (ситуативна тривожність). І хоча ці два типи тривоги представляють собою цілком самостійні категорії, все ж між ними існує зв'язок. Особистісна тривожність визначається типом вищої нервової діяльності, темпераментом, характером, вихованням і набутими стратегіями реагування на зовнішні фактори. Ситуативна тривожність більше залежить від поточних проблем і переживань, так перед відповідальними подіями в житті, вона значно вища, чим зазвичай. Детальніше ми розглянемо цей аспект в емпіричній частині нашої роботи.

Таким чином, ми дійшли висновку, що тривога - реакція на невизначений, часто невідомий сигнал, а страх - відповідь на конкретний сигнал небезпеки. Однією з основних відмінностей між страхом і тривогою є те, що джерело першого зазвичай усвідомлюється індивідом і носить цілком конкретний характер, тоді як джерело тривоги не усвідомлюється і не піддається логічному поясненню. Однак в страхові і тривозі є спільний емоційний компонент в вигляді почуття хвилювання [5].

1.5 Особливості прояву тривожності та страхів

Розглядаючи підлітковий та юнацький вік з точки зору їх взаємозв'язку з тривогою і страхами не можна не зупинитися на ключових особливостях, параметрах даного періоду життя, а конкретно на соціальній ситуації розвитку, психологічних особливостях, та новоутвореннях. Звертаючи увагу на дані аспекти, можна отримати більш повну картину причин виникнення та розвитку тривожності та страхів в підлітковому та юнацькому віці.

Особливості прояву тривожності та страхів у підлітковому віці

Розглядаючи підлітковий вік та його взаємозв'язок з тривогою і страхами не можна не зупинитися на ключових особливості, параметрах даного періоду життя, а конкретно на соціальній ситуації розвитку, психологічних особливостях, передумовах та новоутвореннях.

Підлітковий вік - відповідальний період в становленні світогляду, системі відношень, захоплень і соціальної спрямованості. Підліток, з одного боку, прагне зберегти свою індивідуальність, бути собою, а з іншого - бути разом з усіма, належати групі, відповідати її цінностям і нормам. Потреба бути собою - це і прагнення до вдосконалення свого "я", що невіддільне від неспокою, тривоги, страху бути не собою, тобто стати кимось іншим [17].

Найчастіше страх бути не собою означає страх зміни. Тому емоційно чутливі, вразливі підлітки бояться не тільки психічного, а й фізичного каліцтва, що іноді виявляється у нетерпимості до фізичних недоліків інших людей або в нав'язливих думках про власну "потворну" фігуру, "некрасиві" риси обличчя і т. п .

Крім того, підлітковий вік характеризується бурхливими змінами в анатомії і фізіології підлітка. У ході перебудови організму підлітка може виникнути відчуття тривоги, підвищена збудливість, депресія. Почуття тривоги при тривалому і інтенсивному повторенні може стати рисою особистості - тривожністю. З'являються такі почуття у підлітків, як незграбність, ніяковість, стурбованість зовнішнім виглядом, зростом.

Також у підлітка з'являється необхідність власної позиції, незалежності від впливу дорослих, відбувається інтенсивна саморефлексія, яка при повторних невдачах в чому-небудь може викликати у підлітка тривожність як особистісне утворення [4].

Виражена нерівномірність дозрівання органічних систем у підлітка в цей період призводить до підвищеної стомлюваності, дратівливості, занепокоєння, негативізму, збудливості, в деяких випадках до появи девіантної поведінки.

У підлітковому віці починає формуватися нове коло інтересів. Виготський поділяв їх на чотири групи, але безпосередньо до теми тривожності варто віднести лише одну з чотирьох груп інтересів - це "домінанта романтики", цілком і повністю відноситься до прагнення до ризику, героїзму, тяги до невідомого, що, знову ж таки, є можливою причиною появи у підлітків тривожного стану.

Криза підліткового віку на відміну від інших є більш затяжною і гострою, тому що в зв'язку з швидким темпом фізичного та розумового розвитку у підлітків виникає багато таких актуально діючих потреб, які не можуть бути задоволені в умовах недостатньої соціальної зрілості школярів цього віку. У цей критичний період депривація потреб виражена дуже сильно, а джерелом депривації стають не тільки зовнішні заборони, хоча й вони мають місце, але і внутрішні заборони, що накладаються підлітком на самого себе [14]. Отже, внутрішні заборони можуть перерости у внутрішні конфлікти, враховуючи всю складність даної підліткової кризи. А внутрішні конфлікти є ні чим іншим, як прямою причиною появи підвищеної тривожності у підлітків, як відзначала А.М. Прихожан [17].

Тривожність розвивається внаслідок наявності у підлітка внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний: суперечливими вимогами що висуваються батьками з одного боку, та вимогами, висунутими школою з іншого; часто завищеними вимогами батьків по відношенню як до навчальної діяльності, так і до вільного часу підлітка; негативними вимогами, які принижують підлітка, ставлять його в залежне становище, обмежують його права і свободу вибору.

Тривожність підлітків багато в чому залежить від рівня тривожності дорослих, які його оточують. У доброзичливих сім'ях діти менш тривожні, ніж у сім'ях, де часто виникають конфлікти. Тривога зростає і після розлучення батьків. Ще однією вагомою причиною тривожності у підлітка є авторитарний тип батьківського виховання.

Зміст страхів і тривог у підлітків неодноразово вивчався в психології, соціології, педагогіці і медицині. У дослідженнях виділено ряд страхів і тривог, типових для дітей різного віку, і хоча тут відзначаються культурні, національні відмінності, одночасно виявляється і певна подібність. Проблема вивчення змісту страхів і тривог тісно переплетена з вивченням тих типів реальних ситуацій, які найбільшою мірою викликають тривожність у дітей різного віку. У підлітковому віці прикладом таких ситуацій є відповідь біля дошки, написання контрольної роботи, іспит [5].

Підлітки найбільше побоюються глузувань, власних невдач, а також війни, хвороби і смерті батьків. У підлітків виражені також страхи нападу і пожежі, у хлопчиків, до того ж, страхи захворіти, у дівчаток - стихії і замкнутого простору. Всі перераховані страхи носять переважно характер побоювань і так чи інакше пов'язані зі страхом смерті, нагадують про нього підкресленим і певним чином сфокусованим інстинктом самозбереження. У дівчаток підлітковий вік більше насичений страхами, ніж у хлопчиків, що відображає їхню схильність до страхів взагалі.

Взагалі всі страхи можна умовно розділити на природні та соціальні. Природні страхи основані на інстинкті самозбереження і крім страху своєї смерті і смерті батьків включають страхи чудовиськ, примар, тварин, темряви, транспорту, стихій, висоти, глибини, води, замкнутого простору, вогню, пожежі, крові , уколів, болю, лікарів, неочікуваних звуків і т. д. Соціальні страхи - це страхи самотності, якихось людей, покарання, не встигнути, спізнитися, не впоратися з чимось, бути не собою, осуду з боку однолітків і т. д.

Спеціальний опитування підлітків 10-16 років показали явну перевагу природних страхів у 10-12 років і соціальних - в наступні роки, з максимальним наростанням в 15 років. Ми бачимо своєрідний перехрест розглянутих страхів у підлітковому віці - зменшення інстинктивних і збільшення міжособистісно обумовлених страхів [26].

Наростання тривожності і соціальних страхів є одним з критеріїв формування самосвідомості у підлітків, підвищення чутливості в сфері міжособистісних відносин.

Підводячи підсумок, слід сказати, що аж до старшого підліткового віку, наявність тривоги має швидше негативний характер, тільки зі старшого підліткового віку, тривога набуває мобілізуючу, якщо можна сказати, стимулюючу функцію.

Особливості прояву тривожності та страхів у юнацькому віці

Юність - це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії й свого місця в житті, сенсу життя, вироблення світогляду І життєвої позиції, супутника життя, створення своєї сім'ї.

Найважливішим психологічним процесом юнацького віку є становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого "Я". Головна особливість юнацького віку - це усвідомлення власної індивідуальності, неповторності і несхожості на інших. Як наслідок цього усвідомлення, може виникнути внутрішня напруженість, що породжує почуття самотності. Це почуття посилює потребу в спілкуванні і одночасно підвищує його вибірковість [7].

Величезну роль в юнацькі роки відіграє дружба. Вона виступає іноді як своєрідна форма психотерапії, дозволяючи молодій людині висловити свої почуття і отримати підтримку, необхідну для самоствердження. Рівновага внутрішнього світу індивіда порушується в ці роки і необхідністю самовизначення. Прийняття рішення про вибір спеціальності означає разом з тим і відмову від багатьох інших видів діяльності. Зробити цей відповідальний крок дуже важко, оскільки будь-яке рішення пов'язане з відмовою від інших можливостей - пов'язане з самообмеженням, що, у свою чергу, породжує внутрішню напруженість, тривожність.

Зміна соціальних відносин у юнацькому віці викликає значні труднощі, а зміна звичних умов навчання, високі вимоги до самостійної роботи студентів у середніх та вищих навчальних закладах актуалізують тривожний стан [12].

У юнаків виникає сильна залежність від думки інших, очікування несприятливої ??оцінки, незалежно від того, реальне це несхвалення або уявне. Тривожні переживання викликаються невідповідністю особистісних очікувань з оцінкою думки групи, дорослих та однолітків. Розбіжність між самооцінкою і оцінкою оточуючих, передбачувана втрата поваги з боку авторитетних для юнака людей приводять до невпевненості та посилення почуття тривоги.

Варто також зауважити, що в юнацькому віці, як і в підлітковому, можна спостерігати переважання соціальних страхів над біологічними. Серед безлічі соціальних страхів, які спостерігаються в юнацькому віці, можна виділити такі найбільш поширені [5]:

1. Страхи керівництва і підпорядкування.Страх перед начальником, викладачем, деканом, вчителем є типовим різновидом соціальних страхів. Особам, у яких наявний даний вид страху, спочатку слід підвищити власну самооцінку, що додасть почуття власної гідності та зменшить відчуття страху.

2. Страх відповідальності.Він може проявлятися у страхувідповідальності за доручену справу, сім'ю, своїх підлеглих. Сутність цього страху полягає в тому, що, приймаючи якесь важливе рішення, людина бере на себе відповідальність за його наслідки.Медичні дослідження показують, що даний страх впливає на розвиток серцево-судинних захворювань.

3. Страхи невдач.Страх невдачі пов'язаний з побоюванням зазнати невдачі в кар'єрі, бізнесі, навчанні або особистому житті. До цієї групи відноситься широко розповсюджений серед студентів страх перед іспитами. До групи страхів перед невдачами входить страх починання. Це досить поширений страх, який лякає людину тим, що вона розпочне щось нове, яке обернеться невдачею.

4. Страх успіху.Він властивий для не зовсім впевнених у собі людей, які примирилися зі своїм становищем і в глибині душі бояться, що у випадку успіху їм доведеться брати на себе нову відповідальність, докладати додаткових зусиль і утримувати завойовані позиції.

5. Страхи близьких соціальних контактів. Страх самотності особливо гостро відчувають люди, яким психологічно важко бути одним. Сюди ж відноситься страх втрати близької людини. Юнаки, у яких присутній даний вид страху, ухиляються від емоційних контактів зі своїм оточенням, що призводить до посилення егоцентризму і все більшої ізоляції.

6. Страхи оцінок.Страх оцінок може приймати дві протилежні форми: боязнь негативних оцінок з боку оточуючих, і страх перед неувагою з боку інших людей. Близьким до цього страху є острах осуду з боку оточуючих, де на перший план у свідомості виходить не кінцевий результат діяльності, а реакція найближчого соціального оточення. До цієї ж групи відноситься страхи говорити в оточені малознайомих людей [9].

Найпоширенішим страхом в юнацькому віці є страх невдачі, який являє собою узагальнений, інтегральний страх перед негативними наслідками неналежного виконання певного виду діяльності. Страх невдачі тісно пов'язаний з мотивацією діяльності. Особи з високим страхом невдачі мотивовані не на досягнення успіху, а на уникнення невдач, тобто уникання того виду діяльності, що може призвести до цієї невдачі.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що юнацький вік-це усвідомлення власної індивідуальності, неповторності і несхожості на інших. Як наслідок цього усвідомлення, може виникнути внутрішня напруженість, тривога. Крім того, для юнацького віку характерно також наявність страхів, причому на даному віковому етапі соціальні страхи, такі як страх невдач, оцінки, відповідальності, переважають.

Таким чином, тривожність - це стан людини, який характеризується підвищеною схильністю до переживання, побоювання і занепокоєння, що має негативний емоційний відтінок [3]. Крім того, певний рівень тривожності в нормі властивий всім людям і є необхідним для оптимального пристосування людини до дійсності. Наявність тривожності як стійкого утворення - свідчить про порушення в особистісного розвитку. Вона заважає нормальній діяльності та повноцінному спілкуванню.

На психологічномурівнітривожністьвідчуваєтьсяякнапруга, занепокоєння, стурбованість, нервозністьі переживаєтьсяу вигляді почуттівневизначеності, безпорадності, безсилля, незахищеності, самотності, неможливостіприйняти рішення.

Багато психологів приділяли увагу вивченню взаємозв'язку тривожності та страху. Причому, на думку одних авторів, вище згадані поняття мають лише кількісні відмінності, а на думку інших - відрізняються принципово, як по своїм механізмам, так і по способу реалізації. Однак в результаті аналізу літератури, ми дійшли висновку, що тривога - реакція на невизначений, часто невідомий сигнал, а страх - відповідь на конкретний сигнал небезпеки. Однією з основних відмінностей між страхом і тривогою є те, що джерело першого зазвичай усвідомлюється індивідом і носить цілком конкретний характер, тоді як джерело тривоги не усвідомлюється і не піддається логічному поясненню. Однак в страхові і тривозі є спільний емоційний компонент в вигляді почуття хвилювання [21].

В даному розділі ми також проаналізували причини виникнення страхів та тривожності і виявили, що вони багато в чому залежать від рівня тривожності дорослих, які його оточують, від особливостей стилю виховання, особливостей взаємовідносин в сім'ї, особливостей спілкування з однолітками, умовами проживання [14]. Крім того, тривожність може розвиватися внаслідок наявності у індивіда внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний суперечливими вимогами що висуваються батьками з одного боку, та вимогами, висунутими школою з іншого; часто завищеними вимогами батьків по відношенню як до навчальної діяльності, так і до вільного часу підлітка.

Тривожність має яскраво виражену вікову специфіку, для кожного вікового періоду існують певні області, об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей незалежно від наявності реальної загрози або тривожності як стійкого утворення. У дітей раннього віку тривожність породжується розлукою з матір'ю, у віці 6-7 років головну роль відіграє адаптація до школи, у молодшому підлітковому - спілкуванні з дорослими (батьками і вчителями), в юності - ставлення до майбутнього і проблеми, пов'язані з відносинами статей [2].

Важливо відмітити і той факт, що починаючи зі старшого підліткового віку тривога набуває мобілізуючу, якщо можна сказати, стимулюючу функцію, тобто набуває позитивного характеру для життєдіяльності індивіда.

Також ми провели теоретичний аналіз особливостей прояву страхів у підлітковому і юнацькому віці. Було виявлено, що як в підлітковому, так і в юнацькому віці переважають соціальні страхи, зокрема підліткинайбільше побоюються глузувань, власних невдач, страхи відповідати, страх перед екзамнами. Тоді як у юнаків можна спостерігати такі страхи, як страх відповідальності, оцінок з боку ровесників, авторитетних людей, страх невдач, страх змінта багато інших. Ми звернули увагу і на те, що у дівчаток спостерігається кількісно більше страхів, ніж у хлопчиків.



Розділ 2. Дослідження тривожності та страхів в підлітковому та юнацькому віці

2.1 Характеристика методів і процедури дослідження

Цілю нашого дослідження було виявлення рівня тривожності та домінуючих видів страхів в підлітковому та юнацькому віці та проведення порівняльної характеристики, а також визначення наявності зв'язку між рівнем тривожності та інтенсивністю прояву страхів

Завданням нашого дослідження було:

1. Проведення порівняльно-експериментального дослідження щодо особливостей прояву тривожності в підлітковому та юнацькому віці

2. Проведення порівняльно-експериментального дослідження з метою визначення переважання певних видів страхів в підлітковому та юнацькому віці

3. Виявлення наявності зв'язку між рівнем тривожності та інтенсивністю прояву страхів

Основне припущення дослідження: Види страхів та тривожність мають свою динаміку, яка змінюється з віком. Так у підлітків рівень тривожності нижчий, ніж в юнаків. Це можна пояснити тим, що юність - це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії й свого місця в житті, вироблення світогляду і життєвої позиції, супутника життя, створення своєї сім'ї; всі ці та багато інших факторів впливають на емоційний стан юнаків, таким чином, підвищуючи рівень тривожності.

Крім того, в юнацькому і підлітковому віці переважатимуть соціальні страхи, такі як страх відповідальності, страх перед екзаменами, майбутнього та ін., тобто такі, які направлені на свою особистість, на своє положення в суспільстві як його повноцінного члена.

Рівень тривожності перебуває в безпосередній кореляції з інтенсивністю вираження страхів: чим вищий рівень тривожності, тим вищий середній показник інтенсивності страху.

Дослідження проводилося на 2 етапах: на першому етапі визначалися ситуативна та особистісна тривожність підлітків та юнаків; на другому - діагностувався рівень інтенсивності страхів та види домінуючих страхів у підлітковому та юнацькому віці.

В нашому дослідження брали участь 20 учнів 7 - А класу, школи №258, віком від 12 до 14 років; та 20 студентів ІІІ курсу Київського національного лінгвістичного університету, англійського факультету, за спеціальністю філологія; психологія, віком від 18 до 20 років.

Тож, на першому етапі ми використовували методику для визначення ситуативної та особистісної тривожності, розроблену Ч. Д. Спілбергером.

Даний опитувальник складається з 40 тверджень. Двадцять запитань опитувальника дає змогу визначити рівень ситуативної тривожності. Наступні ж двадцять запитань визначають рівень особистісної тривожності. За допомогою даної методики ми можемо визначити який саме рівень тривожності характерний для даної особистості: низький, помірний чи високий [13].

Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, яка відображає схильність суб'єкта до тривоги і передбачає наявність у нього тенденції сприймати деякі ситуації як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги.

Ситуативна або реактивна тривожність як стан характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю та динамічністю в часі [21].

Вимірювання тривожності, як властивості особистості, дуже важлива, оскільки багато в чому обумовлює поведінку суб'єкта. Певний рівень тривожності ? природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності ? це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього суттєвим компонентом самоконтролю та самовиховання.

На другому етапі ми використовували «Опитувальник ієрархічної структури актуальних страхів особистості», розроблений Ю. Щербатих та О. Івлевою.

В опитувальнику дається опис 24 актуальних страхів. Досліджувані повинні визначити інтенсивність прояву перелічених страхів та позначити їх на шкалі від 1 до 10. Цілю даної методики є визначення інтенсивності переживання страхів, а також виявлення тих страхів, які є домінуючими на певному віковому етапі [26].

Бали, набрані по першим 24 питанням, сумуються, утворюючи «інтегральний показник страху» (ІПС), який відображає сумарний рівень актуальних страхів індивіда.

...