Психологічні особливості маніпуляцій особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні особливості маніпуляцій особистості



Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти дослідження психологічних особливостей маніпуляцій особистості

1.1 Сутність поняття «маніпуляції» у психологічній науці

1.2 Місце маніпуляцій в системі міжособистісних взаємодій

1.3 Характеристика психологічних особливостей маніпуляцій

Висновки до першого розділу

2. Методи дослідження психологічних особливостей маніпуляцій особистості

2.1 Огляд і обґрунтування вибору методик

2.2 Методика діагностики міжособистісних ставлень Т. Лірі

2.3 Методика дослідження міжособистісних стосунків «Q-сортування» (за Ф. Стефансоном)

2.4 Методика «Самооцінка психічних станів» (за Г.Айзенком)

2.5 Багатофакторний особистісний опитувальник (за Р. Кеттелом) Побудова особистісного профілю (16-факторний особистісний опитувальник Р.Кеттелла)

2.6 Методика дослідження комунікативних та організаторських здібностей (анкета Б.О.Федоришина)

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

А. Зразки бланків методик психодіагностики

маніпуляція психологічний особистість міжособистісний



Вступ

Останнім часом активізувалися дослідження проблеми маніпуляцій особистістю, людиною, його свідомістю і поводженням як на теоретичному, так і прикладному рівні. Філософський аналіз сучасного стану проблеми маніпуляцій особистістю і їхніми особливостями в радянський період розвитку суспільства проведений у дисертаційному дослідженні і роботах Ю.А.Єрмакова. Сучасний психологічний аналіз стану проблеми міжособистісних маніпуляцій проведений у роботах Е.Л.Доценко.

У той же час дослідження маніпуляцій особистістю, соціальними групами, суспільною свідомістю в контексті проблематики інформаційно-психологічної безпеки особистості в прямій постановці і як фактора основної небезпеки в сучасному українському суспільстві не розглядалися, хоча багатьма дослідниками відзначався негативний вплив маніпуляцій на особистість.

Інформаційно-психологічний вплив маніпулятивного характеру, здійснюваний в інтересах людини або груп людей стосовно інших, є специфічною формою керування. Така форма керування носить небезпечний характер у випадках, коли воно здійснюється таємно, приносить однобічні вигоди його організаторам. Усвідомлення інформаційно-психологічної безпеки як стану захищеності особистості, різноманітних соціальних груп і об'єднань людей від впливів, здатних проти їхньої волі і бажання змінювати психічні стани і психологічні характеристики людини дозволяє стверджувати про високу актуальність теми «Психологічн особливості маніпуляцій особистості».

В різний час дослідженням психологічних особливостей міжособистісного взаємовпливу, зокрема маніпуляції займаляся Е.Берн, Г. Лебон, Московичи, Д. Рудінов, В.М. Саратовський Е. Шостром, Г. Шиллер, З. Фрейд.

Мета дослідження: на основі аналізу літературних джерел зясувати психологічні аспекти маніпуляції особистості.

Завдання:

1. Зясувати сутність поняття «маніпуляції» у психологічній літературі.

2. Визначити місце маніпуляцій у системі міжособистісних відносин.

3. Охарактеризувати психологічні особливості маніпуляцій особистості.

4. Здійснити обґрунтування та підібрати методики дослідження психологічних особливостей маніпуляцій осбистості.

Об'єкт - психологічні особливості міжособистісної взаємодії.

Предмет - психологічні особливості маніпуляцій особистості як виду міжособистісної взаємодії.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел, синтез, порівняння, методи емпіричного дослідження:

- методика діагностики міжособистісних ставлень (за Т. Лірі);

- методика дослідження міжособистісних стосунків «Q-сортування» (за Ф. Стефансоном);

- методика «Самооцінка психічних станів» (за Г.Айзенком);

- багатофакторний особистісний опитувальник (за Р. Кеттелом);

- методика дослідження комунікативних та організаторських здібностей (анкета Б.О.Федоришина).

Структура дослідження обумовлена його метою і завданнями і включає вступ, два розділи, висновки і список використаної літератури, у кількості 38 найменувань. Основний обсяг роботи становить - 43 сторінки.



1. Теоретичні аспекти дослідження психологічних особливостей маніпуляцій особистості

У розділі розглянуто теоретичні основи психологічних особливостей маніпуляцій особистості, зокрема з'ясовано поняття «маніпуляції» у психологічній літературі, визначено їх місце в системі міжособистісних взаємодій, дослідженно психологічні особливості маніпуляцій особистості.

1.1 Сутність поняття «маніпуляції» у психологічній науці

До визначення поняття «маніпуляція» існує декілька підходів. Філософський словник словник визначає маніпуляцію як «акт впливу на людей або керування ними або речами зі спритністю, особливо з зневажливим підтекстом, як приховане керування або обробка». Саме в такому наповненні слово «маніпуляція» замінило в політичному словнику раніше існував термін «макіавелліанізм» [21].

У психологічній літературі термін «маніпуляція» має декілька значень. Перше повністю запозичене з техніки і використовується переважно в інженерної психології та психології праці.

У другому значенні, запозичений із етології, під маніпуляцією розуміється «активне переміщення тваринами компонентів середовища в просторі» (у протилежність локомоції - переміщення в просторі самих тварин) «при переважній участі передніх, рідше задніх кінцівок, а також інших ефекторів». У цих двох значеннях термін «маніпуляція» можна зустріти в психологічної літературі починаючи з 20-х років. А з 60-х років він став використовуватися ще і в третьому значенні, на цей раз запозичений із політологічних робіт [28].

Поступово - вже практично без доробки - слово «маніпуляція» почало використовуватися і в контексті міжособистісних відносин. Таким чином процес розширення сфери його застосування дійшов до тієї області, яка знаходиться в фокусі розгляду даної роботи. А саме, як про об'єкт (межсуб'ектное взаємодія), так і з предмета (механізми впливу) феномен маніпуляції опинився у колі проблем, які хвилюють безпосередньо психологію.

Отже, термін «маніпуляція» який нас цікавить, значенні був двічі перенесений з одного семантичного контексту в інший. Термін же, спожитий в переносному значенні, є метафора [11].

Б.Н. Бессонов визначає маніпуляції як форму духовного впливу, прихованого панування, що здійснюється насильницьким шляхом.

На думку Д.А. Волкогонова, маніпуляції - це панування над духовним станом, керування зміною внутрішнього світу.

Гудін Р. стверджує, що маніпуляції - це приховане застосування влади (сили) врозріз з волею іншої особистості. Представимо інші погляди щодо поняття «маніпуляції»:

Згідно визначення О.Т. Йокояма, - обманний непрямий вплив на користь маніпулятора.

Відомий психолог та соціолог Шостром Е, вважав, що маніпуляції це управління та контроль, експлуатація іншого, використання в якості об'єктів, речей.

Отже, так чи інакше, всі підходи до трактування терміну маніпуляції, зводяться до впливу на особистість, використання у власних цілях, нав'язування певних думок та переконань.

Було отримано п'ять груп ознак, у кожній з яких виділено узагальнений критерій, який претендує на те, щоб увійти до визначення маніпуляції:

1) родова ознака - психологічний вплив,

2) ставлення маніпулятора до іншого як засобу досягнення власних цілей,

3) прагнення одержати однобічний виграш,

4) прихований характер впливу (як факту впливу, так і його спрямованість),

5) використання (психологічної) сили, гра на слабкості.

Крім того, ще два критерії виявилися дещо відокремленими:

6) спонукання, мотиваційний привнесення і

7) майстерність і вправність у здійсненні маніпулятивних дій [31].

Одна з обов'язкових елементів визначення - вказівка на родову приналежність поняття. Тому необхідно зазначити, що маніпуляція є видом психологічного впливу.

Основна сутнісна ознака маніпуляції раніше визначалася як прагнення маніпулятора до отримання одностороннього виграшу. Цей критерій виявився незручним в роботі, оскільки регулярно поставала проблема відносності визначення характеру виграшу. Тому переміщаючи критерій однобічності виграшу в розряд причин маніпуляції (однією з важливих), потрібно перевизначити її сутнісну ознаку. Такою може стати цілепокладання за адресата [19].

Дж. Рудін виявився єдиним серед обговорюваних авторів, який звернув увагу на центральну роль у маніпуляції мотиваційного впливу на адресата. Маніпуляція виникає тоді, коли маніпулятор придумує за адресата цілі, яких той повинен дотримуватися, і впроваджує їх у його психіку.

Оскільки обов'язковою умовою дієвості маніпуляції є приховування як факту впливу, необхідно відзначити цю її особливість. І нарешті, слід позначити основний ефект занесення змін в мотиваційні структури адресата - спонукання до вчинення певних дій маніпулятором.

Отже, пропонується наступне визначення. Маніпуляція-це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини намірів, які не збігаються з його актуально існуючими бажаннями.

Зрозуміло, конкретні слова виявляються не цілком точними. Тому можна запропонувати й інші формулювання - у тому числі спрощені - визначення міжособистісної маніпуляції [9]:

Маніпуляція - це вид психологічного впливу, при якому майстерність маніпулятора використовується для прихованого впровадження в психіку адресата цілей, бажань, намірів, відносин або установок, не збігаються з тими, які є у адресата у даний момент.

Маніпуляція - це психологічний вплив, націлений на зміну спрямування активності іншої людини, виконаний настільки майстерно, що залишається непоміченим ним [23].

Маніпуляція - це психологічний вплив, спрямований на неявне спонукання іншого до здійснення певних дій маніпулятором [36].

У ескізному огляді Е. Шостром запропонував наступний перелік причин маніпуляції: конфлікт людини з самим собою, недовіра по відношенню до інших людей, нездатність до любові, відчуття абсолютної безпорадності (екзистенціалізм), боязнь тісних міжособистісних контактів і некритичне прагнення отримувати схвалення всіх і кожного. Цей список можна також доповнити прагненням до символічного (сублімація) оволодіння партнерами по спілкуванню як об'єктами сексуального жадання - з відповідним поділом на активних і пасивних маніпуляторів, а також і природної по формі реалізацією компенсаторного прагнення до влади.

Маніпуляції також можна було б розглядати як репродукцію способів впливу, які як ринкові, так і тоталітарні суспільства застосовують по відношенню до своїх громадянам: маніпулятивний відтворення саме себе підтримує тому що така поведінка отримує систематичне позитивне підкріплення у вигляді соціального успіху або в силу пасивного заповнення індивідуального смислового вакууму культивуються в таких суспільствах псевдоцінностей [13].

Причин маніпуляції можна назвати безліч, вони не можуть бути розглянуті в одному ряду. Вони мають різне походження і володіють різним онтологічним статусом: загальнокультурний аспект, соціальні апекти, міжособистісний аспект, мотиваційний внутрішньо психічний, контекст діяльності.

Місце маніпуляцій в системі міжособистісних взаємодій визначимо у наступному парграфі нашого дослідження.

1.2 Місце маніпуляцій в системі міжособистісних взаємодій

Кожна людина стає об'єктом впливу багатьох людей, впливаючи і на них. При цьому кожен намагається протистояти чужому впливу. Процес міжособистісного впливу залежить від індивідуальних, психологічних можливостей тих, хто впливає, і тих, хто стає об'єктом впливу.

Міжособистісний вплив -- процес і результат зміни одним індивідом поведінки, установок, намірів, уявлень, оцінок іншого індивіда. Вплив може бути спрямованим (суб'єкт ставить перед собою завдання досягти певного результату від об'єкта впливу, що проявляється у переконанні і навіюванні) і неспрямованим (вплив не переслідує конкретної мети, ефект його виникає у результаті дії зараження та наслідування). У спілкуванні виявляються прямий (суб'єкт відкрито пред'являє об'єкту впливу свої претензії і вимоги) та опосередкований, непрямий (вплив спрямований не на об'єкт, а на навколишнє середовище) впливи. Розрізняють також навмисний (наявність мети) і ненавмисний (наявність причини) впливи. Процес міжособистісного психологічного впливу охоплює стратегію, тактику, засоби, форми, систему аргументації і критерії його ефективності.

Соціальна психологія зосереджується на таких стратегіях впливу:

-- імперативна - відповідає “об'єктній” парадигмі в психології, згідно з якою психіка і людина загалом розглядаються як пасивний об'єкт впливу зовнішніх умов, їх продукт;

-- маніпулятивна - відповідає “суб'єктній” парадигмі, заснованій на твердженні про активність й індивідуальну вибірковість психічного відображення зовнішніх впливів, де суб'єкт здійснює перетворювальний вплив на психологічну інформацію, що надходить ззовні;

-- розвивальна - заснована на “суб'єкт-суб'єктній”, “діалогічній” парадигмі, згідно з якою психіка розглядається як відкрита, наділена зовнішніми і внутрішніми контурами регулювання система.

Ці стратегії враховують усю гаму взаємин, що виявляються у процесі міжособистісної взаємодії.

Тактики впливу реалізуються у контексті передбачення і управління поведінкою людей, котрі перебувають у ситуації міжособистісної взаємодії. їх вибір залежить від індивідуальних особливостей індивідів. Наприклад, ефективність більшості тактик впливу на підлеглих відрізняється від їх ефективності впливу на керівників. Серед засобів впливу виокремлюють вербальні і невербальні; серед форм впливу -- мовні (письмові й усні) та наочні. Система аргументації передбачає як абстрактні докази, так і конкретні знання, (наприклад цифрова, фактологічна інформація, яка легше сприймається, запам'ятовується і зіставляється). Критерії ефективності впливу поділяють на стратегічні (перспективні) й тактичні (проміжні).

Психологічний вплив -- застосування у міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з метою впливу на стан, думки, почуття, дії іншої людини. Здійснюється він на усвідомленому і неусвідомленому рівнях психіки.

За змістом психологічний вплив буває педагогічним, управлінським, ідеологічним. Суб'єктом його є індивід в ролі організатора, виконавця (комунікатора) або дослідника процесу свого впливу. Він вивчає об'єкт і ситуацію впливу, обирає стратегію, тактику і засоби, враховує сигнали про успішність -- неуспішність впливу, що надходять від об'єкта, організовує протидію об'єкту тощо. Об'єкт, будучи активним елементом системи впливу, осмислює інформацію, що надходить до нього, може не погоджуватися із суб'єктом, здійснювати контрвплив на комунікатора [ 23].

Різновидом психологічного впливу є психологічно конструктивний вплив, який має бути психологічно коректним, задовольняти потреби обох сторін, зберігати цілісними особистості, взаємини індивідів, котрі беруть у ньому участь.

Найвищою його метою і головним результатом є зміни у свідомості й душі іншої людини, а не вигідні для суб'єкта впливу зміни в діях. Особистий вплив -- властивість, особистісна якість, сутнісна сила людини, які виявляються у здатності впливати на іншу особу спонукальним, стримуючим, заспокійливим або іншим розвивальним способом, змінюючи не тільки її поведінку, а й погляди, мотиви, свідомість, характер.

Розвивальний аспект впливу відмежовує особистий вплив від тиску, маніпуляції. Особливість особистого впливу більше пов'язана із внутрішньою сутністю людини, а не з соціальною роллю. Він виявляється тоді, коли йдеться про вищі чи духовні потреби (потреба в самоактуалізації і мотивація росту, в служінні іншим людям і мотивація допомоги тощо). Взаємодія між людьми на такому рівні не може відбуватися в атмосфері агресивності, суєти, коли свідомість зайнята тільки особистісними потребами. Вимагає у взаєминах хоча б мінімальної довіри, саморозкриття, поблажливості до позиції партнера.

Люди у процесі міжособистісного спілкування орієнтуються передусім на відповідність своїх та чужих дій і вчинків нормам і правилам, регламентованим рольовою розстановкою сил. Функціонально-рольовий вплив -- вид міжособистісного впливу, характер, спрямованість та інтенсивність якого зумовлюються не особистісними властивостями партнерів, а їх рольовими позиціями [16].

Яскраво вираженою формою такого впливу є авторитет влади, не підкріплений справжнім особистісним авторитетом її носія. Особистість стає об'єктом наслідування, навмисно чи ненавмисно пропонуючи іншим взірці своєї активності та індивідуальності. У такий спосіб індивідуально-специфічний вплив немовби продовжує цю особистість в інших людях. Індивідуально-специфічний вплив -- трансляція індивідом іншим людям своїх особистісних рис у формі взірців особистісної активності.

Систематичний індивідуально-специфічний вплив поступово змінює поведінку і мотиваційну сферу інших людей, що простежується у зміні їхньої діяльності на момент актуалізації в їх свідомості суб'єкта впливу.

Безпосередній процес взаємодії, під час якого відбувається обмін інформацією, пов'язують із комунікативним впливом. Комунікативний вплив -- внутрішня комунікативна установка комунікатора стосовно себе і реципієнта, вербальні і невербальні особливості повідомлення, характеристики комунікативного простору спілкування, складові соціально-психологічного середовища.

Психологічна установка комунікатора має суттєві відмінності за авторитарної та діалогічної комунікації, визнаючи стиль його комунікативного впливу:

-- за авторитарного впливу -- установка “зверху вниз”. Вона передбачає сприймання комунікатором реципієнта як пасивного об'єкта впливу, підкорення його, вплив на нього без зміни автора повідомлення, захист від зворотного зв'язку, намагання зробити вплив одностороннім. Та взаємовплив неминучий, а те, що комунікатор його не відстежує, може мати непередбачувані наслідки для нього. За авторитарної комунікації текст, який зумовлює позицію реципієнта, знеосібнений, загальний, однобічний, не враховує особливостей слухача, супроводжується невиразною мімікою та жестами, приховує почуття комунікатора. Це означає, що не текст повідомлення орієнтується на реципієнта, а реципієнт стає залежним від його змісту та форми подання. Щодо організації комунікативного простору, то авторитарний вплив вибудовується за принципом монофонії (одна думка -- один голос), характеризується позицією “над реципієнтом”, “над аудиторією” (всі учасники комунікативного процесу бачать тільки комунікатора) [3];

-- за діалогічного впливу -- рівноправна установка. У такому разі слухач сприймається активним учасником комунікативного процесу, наділеним правом на власну думку при обговоренні проблеми. Комунікатор, усвідомлюючи, що вплив завжди є взаємним, внутрішньо відкритий до змін. Діалогічний вплив передбачає поліфонію (один просторовий рівень), організацію простору за принципом: усі учасники комунікації бачать і автора інформації, і один одного.

Обидва комунікативні процеси мають свої можливості і обмеження. Так, авторитарний вплив, будучи наділеним швидким і сильним, але нетривалим ефектом, може бути незамінним в екстремальних умовах, а також у ситуаціях, Що передбачають зовнішнє підкорення думці комунікатора. Монологічна комунікація більш ефективна для трансляції готових знань, аксіоматичних повідомлень (норми, правила, загальні вимоги, певні рекомендації тощо) [11].

Діалогічний вплив, ефект якого триваліший і психологічно глибший, рідше використовується в оперативних, тактичних цілях. Оскільки він вимагає багато часу, то частіше застосовується у виховній роботі, у процесі формування громадської думки. Загалом діалогічна форма впливу придатніша для трансляції складної за змістом інформації. Для неї потрібна цілісна ситуація взаємодії. Сила діалогічного впливу закладена у принципах діалогу, якими є відкритість, готовність партнерів до розкриття своїх почуттів, гнучкість, демонстрація своєї компетентності, вміння переконливо викладати думки, здатність приймати зустрічний вплив.

До видів психологічного впливу та маніпуляцій зокрема, належать передусім належать переконання, зараження, навіювання, наслідування.

Переконання. Як спосіб психологічного впливу, переконання спрямоване на зняття своєрідних фільтрів на шляху інформації до свідомості і почуттів людини. Його використовують для перетворення інформації, котра повідомляється, на систему установок і принципів індивіда.

Переконання -- метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження [4].

Реалізуючись у процесі комунікативної взаємодії, переконання забезпечує сприйняття і включення нових відомостей у систему поглядів людини. Ґрунтується воно на свідомому ставленні індивіда до інформації, на її аналізі й оцінці. Ефективність переконання залежить від багатьох чинників, особливо від майстерності його суб'єкта. Одна з передумов її -- свідоме ставлення реципієнта до процесу формування переконань. У цьому процесі задіяні водночас і елементи неусвідомленого. Отже, переконання, впливаючи на розум і почуття людини, є способом психологічного впливу однієї людини на іншу або групу людей, що діє на раціональне та емоційне начало, формуючи при цьому нові погляди, взаємини [34].

З огляду на ставлення реципієнта до інформації, що використовується з метою психологічного впливу, розрізняють прямий і непрямий (опосередкований) спосіб переконання. Передумовою прямого способу переконання є зацікавленість реципієнта в інформації, зосередженість його уваги на логічних, правдивих, очевидних аргументах.

Більш аналітичний, стійкий і менш поверховий прямий спосіб переконання. Ефективнішим є його вплив на установки і поведінку індивіда. Сила і глибина його залежать і від переконуючої комунікації -- сукупності заходів, спрямованих на підвищення ефективності мовного впливу. На її основі здійснюють прикладні дослідження особливостей комунікативного впливу, розробляють експериментальну риторику, аналізують основні та допоміжні елементи переконання, складові переконуючого комунікативного впливу [17].

На думку американського журналіста Г. Лассуела, модель комунікативного процесу охоплює п'ять елементів: 1) хто передає повідомлення (комунікатор); 2) що передається (повідомлення, текст); 3) як здійснюється передавання (канал); 4) кому спрямоване повідомлення (аудиторія); 5) з яким результатом здійснено повідомлення (ефективність впливу) [6].

Компетентному, надійному, привабливому, здатному переконливо доводити свою правоту комунікатору довіряють і як ефективному експерту. Значущими щодо комунікативного впливу є такі його якості, як комунікабельність (міра прагнення особистості до спілкування), контактність (оволодіння способами спілкування) тощо. У процесі взаємодії комунікатор, як правило, займає відкриту, закриту або відсторонену позиції. У відкритій позиції він відверто викладає свою точку зору, оцінює факти, що її підтверджують. Закрита позиція зобов'язує його приховувати свої думки, навіть використовувати для цього певні прийоми. Підкреслено нейтральна поведінка, безпристрасне зіставлення протилежних поглядів свідчать про відсторонену позицію комунікатора [27].

Важливим чинником впливу на сприймання інформації є взаємодія інформації та установок аудиторії. Як специфічний вид психологічного впливу, переконуючий вплив відрізняється ситуацією, що детермінує його необхідність, психологічним станом партнерів у процесі комунікації. Йдеться про усвідомленість ними акту впливу, можливість критичного оцінювання епізодів спілкування, комунікативну автономність при виборі реципієнтом остаточного рішення, про моральний аспект змісту і цілей впливу.

Ефективність переконуючого комунікативного впливу залежить від зацікавленості партнерів один одним: реципієнт повинен бути готовим до сприймання і прийняття інформації, а комунікатор -- зацікавленим у тому, на кого спрямований вплив. Крім того, зміст і форма переконання повинні відповідати віковим, а переконуюча комунікація -- індивідуальним особливостям людини. Переконання має бути логічним, послідовним, доказовим, аргументованим [22].

Зараження -- психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу. Цей найдавніший спосіб інтеграції групової діяльності виникає за значного скупчення людей -- на стадіонах, у концертних залах, на карнавалах, мітингах тощо. Однією з його ознак є стихійність.

Під час психічного зараження передається емоційний стан від однієї особи до іншої на несвідомому рівні. Сфера свідомості за таких умов різко звужується, майже зникає критичність до подій, інформації, що надходить з різних джерел. Психологія тлумачить зараження як неусвідомлювану, мимовільну схильність людини до певних психічних станів. Соціальна психологія розглядає його як процес передавання емоційного стану одного індивіда іншому на рівні психічного контакту. Відбувається зараження через передавання психічного настрою, наділеного великим емоційним зарядом. Воно є одночасно продуктом впливу на інших енергетики психічного стану індивіда чи групи, а також здатністю людини до сприймання, співпереживання цього стану, співучасті [8].

Дієвість сили психічної заразливості залежить від глибини і яскравості спрямованих від комунікатора емоційних збуджень. Значущою є і психологічна готовність реципієнта до емоційного реагування на нього. Сильним каталізатором емоційного збудження стають вибухи емоцій, викликані позитивним чи негативним станом людей (плач, заразливий сміх). Головним каталізатором цього явища є комунікативний контакт індивідів -- суб'єктів взаємодії. Механізм соціально-психологічного зараження полягає у багаторазовому взаємному підсиленні емоційних впливів від багатьох індивідів.

Ступінь зараження людей, груп залежить від загального рівня розвитку, психічного стану, віку, емоційного настрою, самосвідомості. Конструктивна дія цього феномену виявляється у ще більшій груповій згуртованості, використовується також як засіб компенсації недостатньої її організації.

Навіювання може бути одним із небезпечних інструментів маніпуляції поведінкою людини, оскільки діє на її свідомість і підсвідомість.

Навіювання, або сугестія (лат. suggestio -- навіювання) -- процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний з істотним зниженням її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність, необмеженою довірою до її джерел.

Основою ефективності навіювання є довіра. Джерелом навіювання можуть бути знайомі і незнайомі люди, засоби масової інформації, реклама та ін. Навіювання спрямоване не до логіки індивіда, його здатності мислити, аналізувати, оцінювати, а до його готовності сприйняти розпорядження, наказ, пораду і відповідно до них діяти. При цьому велике значення мають індивідуальні особливості людини, на котру спрямований вплив: здатність критично мислити, самостійно приймати рішення, твердість переконань, стать, вік, емоційний стан тощо. Неабияким чинником, що зумовлює ефективність навіювання, є авторитет, уміння і навички, статус, вольові якості сугестора (джерела впливу), його впевнені манери, категоричний тон, виразна інтонація. Ефективність залежить і від стосунків між сугестором і сугерендом (об'єкт навіювання). Йдеться про довіру, авторитетність, залежність тощо [16].

Соціальна психологія розглядає навіювання як стихійний компонент повсякденного спілкування і як спеціально організований різновид комунікативного впливу, що використовується в засобах масової комунікації, моді, рекламі та ін. Сугестію вона пов'язує з довірою до інформації комунікатора, з покорою людини зовнішнім обставинам, її залежністю від примусової сили колективних дій та уявлень, збереженням звичаїв тощо. Контрсугестія ґрунтується на недовірі до інформації, непокорі до існуючого стану речей, на прагненні особистості до незалежності. Вона є знаряддям здійснення змін у суспільстві. Єдність дії механізмів сугестії і контрсугестії дослідники вважають необхідним у розвитку людини.

За змістом і результатом впливу виокремлюють позитивне (етичне) і негативне (неетичне) навіювання. Навіювання як позитивний, етичний чинник застосовується у багатьох сферах соціальних відносин. Воно є одним із методів активізації групової діяльності -- виробничої, навчальної та ін. Широко застосовують його в медицині (гіпноз, психотерапія). Водночас навіювання може мати і негативний вплив, ставши інструментом безвідповідальної маніпуляції свідомістю індивіда, групи.

Здійснюється навіювання у формі гетеросугестїі (вплив з боку) і аутосугестії (самонавіювання). Самонавіювання належить до свідомого саморегулювання, навіювання собі певних уявлень, почуттів, емоцій. Для цього людина створює модель стану або дій і вводить їх у свою психіку шляхом виявлення недоліків, яких хоче позбутися, розробляє та використовує формули і методики самонавіювання[29].

З огляду на механізм реалізації розрізняють пряме і непряме, навмисне і ненавмисне навіювання. Пряме навіювання полягає в заклику до певної дії, який сугестор передає як наказ, вказівку, розпорядження, заборону. За непрямого навіювання комунікатор приховує справжній зміст інформації. Розраховане воно на некритичне сприймання повідомлення, для чого використовують не наказові, а оповідні форми. Навмисне навіювання є цілеспрямованим, свідомо організованим психологічним впливом (сугестор знає мету, об'єкт впливу, відповідно добираючи його прийоми). Ненавмисне навіювання не переслідує спеціальної мети і відповідної організації. Сугеренд під час навіювання може перебувати в активному стані, у стані природного сну, гіпнозу, постгіпнотичному стані.

Наслідування -це одна з наймасовіших форм поведінки людини у спілкуванні. Наслідування -- процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення однією людиною дій, вчинків, жестів, манер, інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя.

Наслідування є емоційно і раціонально спрямованим актом. Буває воно як свідомим, так і несвідомим. Свідоме наслідування є цілеспрямованим виявом активності, ініціативи, бажання індивіда. Людина намагається повторити все, що здається їй правильним і корисним (навички майстерності, ефективні способи спілкування і діяльності, раціональні прийоми виконання трудових операцій). За несвідомого наслідування вона виявляє активність внаслідок впливу інших людей, які розраховують на таку реакцію, стимулючи її різними засобами [32].

Наслідування -- один із важливих механізмів соціалізації особистості, способів її навчання і виховання. Особливе значення воно має у розвитку дитини. Тому більшість науково-прикладних досліджень з цієї проблематики здійснюється в дитячій, віковій і педагогічній психології. У дорослої людини наслідування є побічним способом засвоєння навколишнього світу. її психологічні механізми наслідування значно складніші, ніж у дитини та підлітка, оскільки спрацьовує критичність особистості. Наслідування в дорослому віці є елементом навчання в певних видах професійної діяльності (спорт, мистецтво). Проте його не можна розглядати як односпрямований рух інформації, зразків поведінки від індуктора (комунікатора) до реципієнта. Завжди існує (іноді мінімальний) зворотний процес -- від реципієнта до індуктора [11].

На думку В. Знакова дослідника, важливою категорією, за якою допомогою можна пізнати підвалини психологічної суті феномену брехні, є поняття «макіавеллізму», під яким у західній психології розуміють схильність індивіда маніпулювати іншими людьми в міжособистісних стосунках. Передусім ідеться про такі випадки, коли співрозмовник приховує свої справжні наміри й за допомогою неправди, хибних, фальшивих відволікаючих маневрів досягає того, щоб партнер, сам того не помічаючи й не усвідомлюючи, змінив свої первинні цілі. Зазвичай, макіавеллізм як особистісна характеристика відображає невіру індивіда в те, що більшості людей можна довіряти, шо вони альтруїстичні, незалежні.

Виходячи з розуміння особистого впливу, В. Погольша виокремлює сім його типів, серед яких перших чотири -- основні, а інші -- компенсаторні, тобто такі, шо належать до категорії маловпливових, занадто обережних:

* соціальний інтелект (цей тип є найпоширенішим і об'єднує людей з високою адекватною самооцінкою, котрі легко спілкуються, добре адаптуються до будь-якої ситуації взаємодії, вміють приймати рішення, мають хороші переконувальні здібності, високий соціальний інтелект; такі люди уважні у стосунках, віддають переваїу партнерському стилю спілкування, позитивно впливають на інших одною лише своєю присутністю);

* особистий магнетизм (тип впливу, який близький до першого, але має більш виражений соціальний інтелект, вищі показники впливу, навички спілкування, адаптивності і впевненості в собі; для представників цього типу є властивим потяг до самовдосконалення; загалом «особистий магнетизм» є найвищим рівнем прояву здатності особистого впливу і властивий лише одній людині з десяти) [5];

* фрустраційний вплив (сюди належать люди, комунікабельні, які легко вступають у контакт, самовпевнені, імпульсивні, але не вирізняються високою самоповагою, стабільністю, рефлексивністю й задоволеністю спілкуванням; вони часто проявляють авторитарний стиль, намагаються зосередити увагу партнера тільки на власних проблемах, проявляючи при цьому агресивність, конфліктність, фрустрацію) [7];

* партнерство й довіра на основі емпатії (це скромні, уважні люди, які все розуміють і приваблюють співрозмовників; у них надзвичайно розвинені емпатія, рефлексія, сенситивність, потреба в довірливому, альтруїстичному, партнерському спілкуванні; коло спілкування в таких типів впливу вужче, ніж у перших двох, однак цей тип є поширенішим, ніж третій, особливо серед представників професій «людина -- людина») [13];

* маніпулятивна адаптивність (передбачається наявність хороших навичок спілкування, адаптивності, маніпуляторських здібностей, стійкості, сенситивності, обережності; такі люди не імпульсивні, не люблять ризикувати, не вирізняються високою впевненістю, відповідальністю, в інших людей викликають недовіру, що підкріплюється їхньою власною недовірою; як стійкий тип, маніпулятивний вплив у чистому вигляді трапляється не часто, але як тактика -- повсюдно);

* відповідальність і компетентність (у цих людей низький показник впливу, вони не люблять ризикувати, сором'язливі, обережні; їхні основні риси -- прагнення до стабільності, поступливості, компетентності, відповідальності, працездатності);

* «войовнича доброчесність» (це досить авторитарні особи з високими моральними установками, із дотриманням усіх правил і норм моралі, поведінки, але не завжди власної; цей тип людей трапляється рідко, вони дуже вимогливі до поведінки інших і впливають таким чином на них) [18].

Оскільки спілкування є одним із основних видів міжособистісної взаємодії, виділяють авторитарний та діалогічний типи спілкування. Так, за умов авторитарної чи діалогічної комунікації зміст психологічної установки автора повідомлення різниться й визначає стиль його комунікативного впливу: у випадку авторитарного впливу -- це установка «зверху вниз», а у випадку діалогічного -- «на рівних». Перша позиція передбачає стан підкорення реципієнта, сприймання його комунікатором як пасивного об'єкта впливу, вплив на реципієнта без зміни автора повідомлення, захист від зворотного зв'язку, намагання зробити вплив одностороннім, хоча взаємовплив неминучий, однак комунікатор його не відслідковує, а це може призвести до непередбачуваних наслідків для автора повідомлення.

За умов другої позиції -- рівноправної установки -- слухач сприймається як активний учасник комунікативного процесу, котрий має право на власну думку в обговоренні проблеми. Тобто, якщо в першому випадку реципієнт є пасивним сприймачем інформації, то у другому -- він змушений вдаватися до активного внутрішнього пошуку власної позиції з обговорюваної проблеми, аналізу доказів комунікатора, обстоювання і формування своєї думки, власних аргументів. Комунікатор у ситуації діалогічної комунікації сприймає реальний факт, що вплив завжди є взаємним, тобто він внутрішньо відкритий до неминучих змін [19].

Суттєвими показниками характеризується зміст і форма тексту за діалогічного впливу: персоніфікація тексту, урахування індивідуальних особливостей слухача, відкрите висловлення власної думки, дискусійний характер змісту, відкрита жестикуляція, активна міміка. Щодо особливостей організації комунікативного простору, то авторитарний вплив будується за принципом монофонії (одна думка -- один голос), характеризується позицією «над реципієнтом», «над аудиторією» (всі учасники комунікативного процесу бачать тільки комунікатора), а діалогічний вплив передбачає поліфонію, один просторовий рівень, організацію простору за принципом: усі учасники комунікації бачать і автора інформації, й одне одного.

Підсумовуючи розгляд проблеми міжособистісного впливу, варто наголосити на тому, що в кожної людини є право впливати на інших, водночас у кожного індивіда є таке ж саме право не піддаватися на чужий вплив, відвертати й відхиляти його. Впливаючи на інших, кожна людина виражає їм свої почуття, емоції, власні потреби, обстоює їх і, отже, свідомо чи несвідомо обстоює значущість власного існування маніпулює іншими.

Психологічні особливості маніпуляцій особистості розглянемо у наступному параграфі.

1.3 Характеристика психологічних особливостей маніпуляцій

Виходячи з маніпулятивних особливостей спілкування, Е. Шостром виокремлює чотири основні стратегії маніпуляторів.

- Активний маніпулятор намагається керувати іншими за допомогою активних методів. Він не демонструватиме свою слабкість у стосунках, а гратиме роль людини повної сил. При цьому він використовує своє соціальне становище (бос, батько, старший брат, учитель, начальник). Активний маніпулятор досягає задоволення, спираючись на безсилля інших і контролюючи їх. Він застосовує систему прав і обов'язків, наказів і прохань, табелів рангів, управляючи людьми як маріонетками.

- Пасивний маніпулятор являє собою протилежність активному. Цей тип людини вирішує, що оскільки він не може контролювати життя, то відмовиться від зусиль і дозволить розпоряджатися собою активному маніпуляторові. Пасивний маніпулятор прикидається безпомічним і грає роль «пригнобленого». Він перемагає своєю млявістю і пасивністю, дозволяючи активному маніпуляторові думати і працювати за нього [8].

- Маніпулятор, який змагається, ставиться до життя як до стану, що потребує постійної пильності, оскільки тут можна виграти або програти: третього не дано. Для такого типу людини життя -- це битва, де всі інші люди -- то суперники чи вороги, реальні або потенційні. Ця людина хитається між методами «пригноблювача» і «пригнобленого», і тому його можна вважати чимось середнім між активним і пасивним маніпуляторами.

- Байдужий маніпулятор грає в індиферентність. Він намагається відійти від контактів. Однак насправді його поведінка пов'язана з можтивістю обіграти партнера [11].

На противагу маніпуляторові актуалізатор -- це людина, яка виявляє свої внутрішні потенції активніше, ніж середній індивід, і тому живе більш повним і багатим життям. Е. Шостром звертає увагу на те, що стиль життя маніпулятора характеризують чотири основні чинники:

* неправда (маніпулятор ламає комедію і грає ролі, що мають справити враження);

* несвідомість (маніпулятор не усвідомлює справжнього значення життя, бачить і чує лише те, що хоче);

* контроль (маніпулятор здається спокійним, однак тримає себе та інших під постійним контролем, приховуючи від них свої мотиви);

* цинізм (маніпулятор не довіряє собі й іншим, вважає, що у стосунках між людьми наявні лише дві можливості: керувати чи бути керованим).

Тимчасом філософія життя актуалізатора вирізняється чотирма протилежними факторами:

* чесністю (актуалізатор здатен до чесного прояву своїх почуттів, хоч би якими вони були);

* усвідомленістю (актуалізатор сприйнятливий до себе та інших);

* волею (актуалізатор здатний до вільного вираження властивих йому можливостей);

* довірою (актуалізатор глибоко вірить у себе та інших) [21].

На думку автора, перехід від маніпуляції до актуалізації в цілому являє собою континуум від апатії та нарочитості до життєрадісності і спонтанності.

Психологічні особливості маніпуляцій (маніпулятора та актуалізатора) пов'язані з такими явищами як самооцінка, самосвідомість, рефлексією.

Один з центральних структурних компонентів самосвідомості -- самооцінка, яка передбачає оцінку особистістю самої себе, власних можливостей та якостей і свого місця серед інших людей. Вона є важливим регулятором поведінки особистості, її стосунків із соціальним оточенням, її критичності, вимогливості до себе та інших. Самооцінка впливає на спосіб утворення соціальних контактів і групових відносин, їхню тривалість і ефективність.

У соціальній психології самооцінка та оцінка з боку інших нерозривно пов'язані між собою. Отже, можна сказати, самооцінка поєднує оцінки інших, прийняті особистістю як власна програма поведінки. Завдяки здатності до самооцінки людина набуває можливості значною мірою самостійно спрямовувати й контролювати свої вчинки та дії, самовиховуватися й удосконалювати себе. Вона характеризується ступенем адекватності: самооцінка, адекватна рівню домагань і реальним можливостям людини, сприяє правильному виборові тактик і форм поведінки в групі; за умов, коли рівень домагань людини та її реальні можливості не збігаються (неадекватна самооцінка), індивід починає неправильно себе оцінювати, що, своєю чергою, призводить до неадекватної поведінки в групі. Як наслідок у людини виникають емоційні зриви, підвищується тривожність, а це певним чином позначається на групових стосунках [7].

Самооцінка особистості є динамічним утворенням, вона змінюється відповідно до рівня соціального благополуччя індивіда. Висока оцінка себе та своїх можливостей сприяє особистісному зростанню, самоутвердженню в соціумі та Структурі групових стосунків. Низька самооцінка, навпаки, заважає індивідуальному зростанню, гальмує розкриття індивідуальності, спричинює формування комплексів, які утруднюють процес стосунків (комплекс неповноцінності -- перебільшене почуття власної слабкості й неспроможності; комплекс перевищення -- тенденція перебільшувати свої фізичні, інтелектуальні, соціальні якості к здібності).

Самосвідомість пов'язана із здатністю до рефлексії (від лат. reflexio -- звернення назад, відображення), тобто процесом пізнання суб'єктом власних внутрішніх психічних актів і станів. Рефлексія охоплює не лише знання суб'єкта про себе та свою діяльність, але й уявлення про те, як він та його діяльність сприймаються іншими. Соціальна психологія тлумачить рефлексію як форму усвідомлення діючим суб'єктом (особою чи спільнотою) того, як вони насправді сприймаються та оцінюються іншими людьми та групами [27].

Формою самосвідомості є усвідомлення людиною власної гідності (поняття, що виражає уявлення про цінність будь-якої людини як особистості). Підтвердження та утвердження своєї гідності -- запорука благополуччя особистості у взаємодії з іншими людьми. З одного боку, усвідомлення людиною власної гідності є одним із способів усвідомлення своєї відповідальності перед собою як особистістю, а з іншого -- гідність особистості вимагає й від співрозмовників поваги до неї, визнання за індивідом відповідних прав і можливостей. Завдяки почуттю власної гідності людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, як самодостатню особистість. Результати численних досліджень показують, шо люди з почуттям власної гідності щасливіші, їм менше властиві невротизм та схильність до наркоманії і алкоголізму. Водночас той, хто вважає себе компетентним і результативним, перебуває у вигіднішому становищі [4].

Одним з рівнів розвитку самосвідомості особистості є самоконтроль, який передбачає усвідомлене, вольове управління своїм психічним життям та поведінкою відповідно до Я-характеристик, ментальності, ціннісно-смислової, погребово-мотиваційної та когнітивної сфер. Здатність до самоконтролю визначається вимогами соціуму до поведінки особистості й передбачає можливість індивіда як активного суб'єкта усвідомлювати й контролювати ситуацію. Показником зрілості й культури особистості є рівень розвитку самоконтролю.



Висновки до першого розділу

Дослідження теоретичних маніпуляції особистості, дозволяє зробити наступні висновки:

У психології існує багато підходів до визначння поняття маніпуляції, проте, всі вони зводяться до впливу на особистість, використання у власних цілях, нав'язування певних думок та переконань Маніпуляція-це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини намірів, які не збігаються з його актуально існуючими бажаннями.

Причин маніпуляції можна назвати безліч, вони не можуть бути розглянуті в одному ряду. Вони мають різне походження і володіють різним онтологічним статусом: загальнокультурний аспект, соціальні апекти, міжособистісний аспект, мотиваційний внутрішньо психічний, контекст діяльності.Маніпулятивна стратегія міжособистісного впливу відповідає “суб'єктній” парадигмі, заснованій на твердженні про активність й індивідуальну вибірковість психічного відображення зовнішніх впливів, де суб'єкт здійснює перетворювальний вплив на психологічну інформацію, що надходить ззовні. До видів психологічного впливу та маніпуляцій зокрема, належать передусім належать переконання, зараження, навіювання, наслідування. До особистого маніпуляційного впливу відносять: соціальний інтелект, особистий магнетизм, фрустраційний вплив, маніпулятивна адаптивність, партнерство й довіра на основі емпатії.

У маніпуляційній взаємодії виділяють маніпулятора (пасивного, активного, байдужого) та актуалізатора (вирізняється чотирма протилежними факторами: чесністю, усвідомленістю, волею, довірою. Психологічні особливості маніпуляцій (маніпулятора та актуалізатора) пов'язані з такими явищами як самооцінка, самосвідомість, рефлексією.

Методичні аспекти дослідження психологічних особливостей маніпуляцій розглянемо у наступному розділі.

2. Методи дослідження психологічних особливостей маніпуляцій особистості

У розділі представлено огляд та обґрунтування методик дослідження психологічних особливостей маніпуляції особистості у системі міжособистісних відносин: методика діагностики міжособистісних ставлень (за Т. Лірі), методика дослідження міжособистісних стосунків «Q-сортування» (за Ф. Стефансоном), методика «Самооцінка психічних станів» (за Г.Айзенком), багатофакторний особистісний опитувальник (за Р. Кеттелом), методика дослідження комунікативних та організаторських здібностей (анкета Б.О.Федоришина).

2.1 Огляд і обгрунтування вибору методик

При вивченні психологічних особливостей маніпуляцій можливі два шляхи дослідження. Перший - ретельний аналіз і співставлення змісту понять, які використовуються у науці для визначення цього феномену або близьких йому явищ. В список цих понять увійдуть перш за все фрустрація, комунікативні та організаторські здібності, міжособистісні стосунки. Другий шлях - від реальності до конструктів - припускає орієнтацію не на складаний понятійний апарат, а на зміст самого досліджуваного явища, у даному випадку - психологічних властивостей особистості.

Побудова системи методів, адекватних завданню нашого дослідження, являє собою складну та важливу методологічну, теоретичну і методичну проблему. Методи повинні бути підібрані так, щоб найбільш повно і всебічно досліджувати атракцію як емоційну міжособистісну взаємодію. Необхідні декілька незалежних методик, які б доповнювали одна одну, з метою отримання «об'ємної» картини досліджуваного явища.

Тести особистісні - це методики психодіагностики, за допомогою яких вимірюються різні сторони особистості та її характеристики: установки, цінності, відношення, емоційні, мотиваційні та міжособистісні властивості, типові форми поведінки.

Опитувальники відносяться до великої групи психодіагаостичних методик, завдання яких представлені у вигляді запитань (або тверджень). Опитувальники призначені для отримання об'єктивних і суб'єктивних даних зі слів досліджуваного. Опитувальники відносяться до розряду найбільш розповсюджених діагностичних інструментів і можуть бути розділені на опитувальники особистісні і опитувальники - анкети.

Для дослідження психологічних особливостей мотивації ми пропонуємо наступні методики: методика діагностики міжособистісних ставлень (за Т. Лірі), методика дослідження міжособистісних стосунків «Q-сортування» (за Ф. Стефансоном), методика «Самооцінка психічних станів» (за Г.Айзенком), багатофакторний особистісний опитувальник (за Р. Кеттелом), методика дослідження комунікативних та організаторських здібностей (анкета Б.О.Федоришина).

2.2 Методика діагностики міжособистісних ставлень ( за Т. Лірі)

Тест був створений у 1954 році. Його автори - Т. Лірі, Г. Лефорж, Р. Сазек. При виконанні завдань тесту перед людиною ставиться завдання пошуку розходжень між образами конкретних людей і уявленнями про те, якими вона хотіла б їх бачити. На думку авторів тесту, думка людини про себе і про інших людей - партнерів по спілкуванню (з погляду їх поведінки в групі) - найчастіше складається на основі двох факторів, які можна назвати "домінування-підпорядкування" та "дружелюбність-агресивність". У результаті виходить вісім факторів, що описують зміст міжособистісного сприйняття. За допомогою цих факторів можна оцінити наступні тенденції особистості, що виявляються в міжособистісній взаємодії: І - домінантність; ІІ - впевненість у собі; ІІІ - непохитність; ІV - незалежність; V - залежність; VІ - невпевненість у собі; VІІ - товариськість; VІІІ - чуйність[21].

Дослідження цих тенденцій складається із двох методик. На першому етапі використовується методика самооцінки досліджуваним власних якостей, а на другому - методика взаємооцінки. Тому в дослідницьку групу входять експериментатор і двоє респондентів, бажано такі, які знають один одного.

Респондентам дається перелік ознак або рис характеру, з якого необхідно вибрати ті, які на першому етапі діагностики кожен співвідносить з собою, а на другому - з іншим досліджуваним.

Мета обробки результатів - отримання індексів восьми характерологічних тенденцій і на їх основі вирахувати показники двох основних тенденцій - домінування й дружелюбність. Результати дослідження з методик самооцінки і взаємооцінки обробляються за тим самим принципом: спочатку підраховують у балах індекси по кожній тенденції за допомогою ключа й результати заносять у таблицю, а потім за спеціальною формулою визначають показники домінування й дружелюбності.

...