Роль темпераменту в регуляції поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

На тему: "Роль темпераменту в регуляції поведінки"



ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність темпераменту

1.1 Поняття про темперамент

1.2 Характерні риси темпераменту

2. Історія розвитку вчення про темперамент

2.1 Вчення Гіппократа про темперамент

2.2 Класифікація типів темпераменту К.Леонарда

2.3 Темперамент у розумінні Е. Кречмера

3. Підходи до дослідження темпераменту

4. Типи вищої нервової діяльності і темперамент

4.1 «Нервова теорія темпераменту»І.П. Павлова

4.2 Властивості темпераменту

5. Психологічна характеристика типів темпераменту

6. Темперамент і стиль діяльності

6.1 Індивідуальний стиль діяльності

6.2 Роль темпераменту в діяльності людини

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП

Темперамент (лат. temperameritum -- узгодженість, устрій) -- характеристика індивіда з боку динамічних особливостей (інтенсивності, швидкості темпу, ритму) його психіки. Це форма способу життя, яка, на відміну від змісту, виникає на ґрунті дозрівання, а не навчання чи виховання. Одна людина стримана, врівноважена, емоційно невиразна, її рухи скупі мовлення уповільнене. Друга, навпаки, рухлива, жвава, активна, енергійна Динамічні особливості третьої начебто маскуються вміннями та навичками і вдивляються лише у певних ситуаціях. Подібним буде і характер перебігу пізнавальної діяльності, динаміка якої варіюється в досить широких межах: від уповільненої і рівномірної в одних людей до прискореної і нерівномірної в інших.

Причому такі індивідуальні відмінності між людьми проявляються досить рано, але немовлята з різною активністю реагують на зовнішні подразники характеризуються більшою чи меншою збудливістю. З віком властивості темпераменту ускладнюються й певним чином змінюються, та все ж продовжують досить стійко характеризувати індивіда. Вразлива й легко ранима людина нерідко залишається такою до глибокої старості. Протягом онтогенезу темперамент зазнає незначних змін.

Темперамент -- одне з найдавніших і найпопулярніших понять психології Проте на думку В. М. Русалова, «навряд чи є ще одне таке фундаментальне поняття, яке було б усім так добре зрозуміле на рівні здорового глузду, але фактично було б так мало вивчене, незважаючи на численні публікації».

Для висвітлення цього питання потрібно з'ясувати сутність темпераменту.

Об'єкт курсової роботи : темперамент як психічна властивість індивіда

Предмет дослідження: властивості темпераменту як фактор формування індивідуального стилю діяльності.

Мета: розкрити роль темпераменту у виробленні індивідуального стилю діяльності особистості



1. СУТНІСТЬ ТЕМПЕРАМЕНТУ

1.1 Поняття про темперамент

Спостерігаючи за людьми, неважко помітити їх неповторну індивідуальну своєрідність у загальній рухливості, швидкості мовлення, виявлені почуттів. Одні з них запальні, рухливі й веселі, інші-повільні, спокійні й холодні, ще інші - дуже переживають, але свої почуття, кволі й пасивні. Ці індивідуальні відмінності зумовлені їх темпераментом.

ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. temperamentum - устрій, узгодженість) - сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності і спілкуванні.

1.2 Характерні риси темпераменту

1. Порівняно цілісна сталість індивідуально-психологічних властивостей особистості (швидкість сприйняття, швидкість розуму, швидкість переключення уваги, темп і ритм мови, прояв емоцій і вольових якостей та ін.).

2. Властивості темпераменту, об'єднані у визначені структури (типи темпераменту), адекватні основним типам вищої нервової діяльності (ВНД).

Прийнято вважати, що темперамент у людей формується в онтогенезі. У дорослої людини властивості темпераменту в основному стабільні, але можуть змінюватися у визначених межах під впливом психічних станів і життєвих колізій.

Взаємозв'язок темпераменту з типами вищої нервової діяльності. Темперамент є біологічним фундаментом особистості, тобто заснований на властивостях нервової системи, пов'язаний з будовою тіла людини (її конституцією), з обміном речовин в організмі. І.П.Павлов розкрив закономірності вищої нервової діяльності, встановив, що в основі темпераменту лежать ті самі причини, що її в основі індивідуальних особливостей умовно-рефлекторної діяльності людини, - властивості нервової системи. Ці властивості є спадковими і надзвичайно погано піддаються зміні.

Динаміка психологічної діяльності залежить не тільки від темпераменту, а й від мотивів, які спонукають людину до діяльності, та від її психічного стану. Так, належно від типу темпераменту за наявності інтересу до певної діяльності людини працює енергійніше, швидше, а за відсутності - повільніше, в'яло. У будь-якої людини горе може викликати моральне і фізичне знесилення.

Щоб відрізнити індивідуальні особливості поведінки, зумовлені темпераментом, від тих, які породжені мотивами і психічними станами ,треба врахувати, що :

на відміну від мотивів і психічних станів ті самі властивості темпераменту виявляються в однієї людини в різних видах діяльності - грі, навчанні, праці, спорті;

властивості темпераменту є стійкими і постійними протягом тривалого відрізка часу або навіть усього життя;

різні властивості темпераменту в людини поєднується між собою не випадково, а закономірно і утворюють стійку структуру, що характеризує його тип.

Темперамент забарвлює всі психічні прояви індивіда, впливаючи на темп рухів і мови, перебігу емоцій та мислення. Однак від нього не залежать ні інтереси, ні соціальні установки, ні моральна вихованість особистості. Він обумовлює характер перебігу психічної діяльності, а саме: швидкість виникнення і стійкість психічних процесів, їх психічний темп ритм, інтенсивність психічних процесів і спрямованість психічної діяльності на певні об'єкт

2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ

2.1 Вчення Гіппократа про темперамент

темперамент нервовий леонард індивідуальний

Існування індивідуальних відмінностей у психічній діяльності людини було помічено давно. Першу спробу з'ясувати їх причини зробив давньогрецький лікар Гіппократ ( V - IV ст.. до н. е.). Ґрунтуючись на тодішній матеріалістичній філософії, що визначала чотири основні початки ( землю, воду, вогонь і повітря) і пов'язувала з ними чотири властивості (твердість, рідинний стан, тепло і холод ), він за аналогією стверджував, що тіло людини теж складається з чотирьох елементів-гуморів, соків: крові(тепла), слизу(холоду), чорної жовчі(вологості) і жовтої жовчі(сухості). Поєднанням цих соків, красисом, пояснював усі особливості організму.

Флегматичний тип, вважав Гіппократ, зумовлений переважанням у красисі слизу (phlegma). Для людей цього типу властиві сповільненість дій, важке переключення на іншу діяльність, емоційна невиразність.

Переважання жовтої жовчі ( chole ) визначає холеричний тип, якому властиві велика енергійність і активність, поривчастість рухів, нестримність у діях.

Домінування крові ( sanguis ) визначає сангвінічний тип, який відзначається великою активністю та емоційністю, багатою мімікою, барвистою мовою, швидкими рухами і легким пристосуванням до оточення.

Меланхолійний тип характеризується переважанням чорної жовчі (melas chole), і йому властиві мала активність, уповільненість у діях, швидка втомлюваність.

Учення Гіппократа розвивав давньоримський лікар Гален (ІІ ст.), який для позначення поняття «нервово конституційний тип» використав латинський термін «темперамент» (temperamentum ), що означав узгодженість, устрій, правильне співвідношення частин. За його твердженнями, кожна людина належить до одного з тринадцяти темпераментів.

Наївна гуморальна (рідинна) теорія темпераменту існувала тривалий час, хоч і не давала правильного пояснення фізіологічних основ властивостей людини.

Аристотель вважав, що темперамент залежить від якості крові людини (густини і теплоти). Ця точка зору була підтримана в пізніші часи у працях німецького психіатра і психолога Ернеста Кречмера (1888 - 1964) та інших дослідників.

Філософ Кант говорив, що з фізіологічної точки зору, коли мова йде про темперамент, мають на увазі фізичну конституцію (слабка або сильна статура) і комплекцію (рідке, за допомогою життєвої сили закономірно рухливе в тілі. До чого відносять також тепло або холод при обробці цих соків.)

Але з погляду психологічної, тобто як темперамент душі (здатності почуття і бажання), ці вираження крові, що стосуються властивостей,, визначені тільки за аналогією гри почуттів і бажання з тілесними рушійними причинами (з яких кров сама головна).

Головний розподіл вчення про темпераменти таке: темпераменти почуття і темпераменти дії поділяються на два види, що в сукупності дає чотири темпераменти.

До темпераментів почуттів Кант відніс: А) сангвінічний і В) його протилежність - меланхолійний. Перший має особливість, що на відчуття виявляється швидкий і сильний вплив, але відчуття проникає не глибоко (не буває тривалим); у другому ж темпераменті відчуття буває менш яскравим, зате пускає глибокі корені. У цьому варто вбачати розходження темпераментів почуттів, а в не розташуванні до веселощів або сумування.

В. Вунд трактував темперамент як індивідуальну схильність до ефектів. Холериків і меланхоліків він зарахував до групи із сильними афектами, а в сангвініків і флегматиків відзначав слабкі афекти.

Гуморальний підхід не зміг розкрити природу темпераменту. Тому на зміну його в XIX - XX ст. Прийшли нові теорії, автори яких намагалися знайти фізіологічні основи темпераменту в морфологічних особливостях людської голови (Ф. Галль), у товщенні нервових волокон ( В. Бехтерев ), у особливостях будови організму, його конституції (Е. Кречмер, Вільям Шелдон (1899 - 1977) та ін.)

2.2 Класифікація типів темпераменту К. Леонарда

Класифікація темпераментів, запропонована І. Павловим, є лише однією з найбільш розроблених спроб вирішити цю складну проблему. Існують і інші підходи. Так, К. Леонгард виділяє чотири головних типи темпераменту на основі зіставлення типів акцентуацій: гіпертимний, дистимний, афективно-лабільний і афективно - екзальтований.

Для представників гіпертимного (гр. hyper-надміру і thymia-душа) типу характерні висока активність, комунікабельність, ініціативність, життєрадісність.

Людям із дистимним (лат. dis-префікс, що надає поняттю протилежний або заперечний зміст, гр. thymia-душа, настрій, почуття) темпераментом властива уповільненість дій, пасивна життєва позиція і знижена мовна активність.

Афективно-лабільні люди є емоційно нестійкими, з різкими перепадами настрою.

Афективно-екзальтований темперамент проявляють люди, які легко захоплюються радісними подіями і впадають у відчай від сумних.

Запропоновані класифікації темпераментів є цікавими здебільшого в теоретичному плані.

Водночас недостатня чіткість і неузгодженість характеристик кожного типу створюють труднощі для їх практичного застосування.



2.3 Темперамент у розумінні Е. Кречмера

Відходячи від традиційного розуміння темпераменту, за Гіппократом - Галеном, Е.Кречмер пов'язує темперамент із будовою тіла, думаючи, що і темперамент і будова тіла знаходяться один з одним у внутрішніх біологічних відносинах. Він виділив і описав три типи будови тіла, що найбільш часто зустрічаються. І хоча досить глибокого обґрунтування цієї класифікації їм не запропоновано, нею користуються багато психологів і психіатрів.

1. Астенічний тип - це людина тендітної статури з плоскою грудною клітиною, вузькими плічми, довгими і худими кінцівками, витягнутим обличчям; зі слабкою мускулатурою і слабкими жировими нагромадженнями.

2. Атлетичний тип характеризується розвинутим скелетом, мускулатурою, шкірою. Чоловіка цього типу мають середній чи високий ріст, широкі плечі, ставну грудну клітку, пружний живіт.

3. Пікнічний тип відрізняється сильно розвинутими внутрішніми порожнинами тіла (груди, живіт) і схильністю торса до ожиріння при слаборозвинених м'язах плечового пояса і кінцівок.

Е.Кречмером були виділені шість груп темпераментів. Циклотиміки:

1. Гіпоманіки: палкі, рухливі, веселі.

2. Синтонні: практичні реалісти, обдаровані гумористи.

3. Важкокровні: повільні, схильні до депресії. Шизотиміки:

4. Гіперастеніки: дратівливі, нервозні, ніжні, самозаглиблені ідеалісти.

5. Шизотимні (середнє положення): холоднокровно енергійні, послідовні, спокійно-аристократичні.

6. Анестетики: холодні, нервозні, химерні диваки, афективно-слабкі, тупі ледарі.

Однак у чистому вигляді описані типи конституції людини зустрічаються досить рідко. Найчастіше бувають змішані типи: пікніко-астенічний, пікніко-атлетичний, астено-атлетичний. Е.Кречмер у своїх дослідженнях виявив, що тип будови тіла корелює зі схильністю до цілком визначених психічних захворювань. .Так, маніакально-депресивним складом характеру найчастіше відрізняються люди з украй вираженими рисами пікніка, до шизофренічних захворювань більш схильні атлетики й астеніки. Перших він назвав циклотиміками, інших - шизотиміками. : Е.Кречмер відзначає, що циклотиміки за своїми життєвими установками «тут і зараз» і своєю поведінкою в суспільстві схильні цілком віддаватися навколишньому світу і дійсному моменту. Вони є людьми з відкритим і безпосереднім характером незалежно від того, чи здаються вони занадто завзятими чи споглядальниками, нерухливими і повільними. З них виходять такі типи, як діяльні практики і чуттєві шукачі насолод, реалісти і добродушно-сердечні гумористи, дослідники-емпірики, рішучі, натури що йдуть напролом, спритні організатори і вмілі посередники.

Життєва установка особистостей із шизотимічним темпераментом, навпаки, складається в самозадоволенні, у створенні свого внутрішнього життя, ізольованої індивідуальної області, внутрішнього світу, далекого від дійсності, світу принципів, ідей і мрій.



3. ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕМПЕРАМЕНТУ

У вивченні темпераменту виявилися два підходи до його дослідження -- структурний і типологічний.

Структурний підхід. Представники структурного підходу описують темперамент через набір ознак, характерологічних рис особистості. Якщо, наприклад, для сангвінічного темпераменту позитивними характерологічними рисами є висока рухливість, легка соціальна пристосованість (соціабельність), товариськість, життєрадісність, виразність міміки і пантоміміки, то для меланхолічного темпераменту - висока чутливість, сердечність, сприйнятливість. Іншими характерологічними рисами особистості володіють представники холеричного і флегматичного темпераментів. Отже, кожний з чотирьох типів темпераменту (у класичному його варіанті) має визначені ознаки, що у структурованому вигляді описані Г.Айзенком.

Структурний підхід до вивчення темпераменту найбільше яскраво виявляється в експериментальних дослідженнях прихильників в структурно-динамічної теорії рис (Г.Олпорт, Р.Кеттелл, Г.Айзенк); Логіка міркувань при розробці теорії рис зводилася до такого: якщо спробувати встановити основні характеристики, за якими люди істотно відрізняються один від іншого, то стане можливою розробка тестів, що дозволяє визначити кількісні значення параметрів, які виявляються для кожної людини, і порівняти ці параметри між собою.

Під рисами особистості варто розуміти стійкі особливості людини, що виявляються протягом тривалого часу і мало змінюються в різних життєвих ситуаціях. Основними особливостями рис особистості є ступінь виразності (у різних людей ступінь виразності рис різний), трансситуативність (прояв рис у різних ситуаціях) і вимірювання (риси особистості доступні виміру за допомогою спеціалізованих опитувальників і стандартизованих тестів). В експериментальній психології особистості найбільш досліджені такі риси особистості, як екстраверсія - інтроверсія; конформізм - домінантність; сором'язливість -- сміливість; тривожність; ригідність; імпульсивність та ін.

Ці риси особистості певною мірою властиві кожній людині. Кількісна їхня виразність різна в різних темпераментах.

Таким чином, відповідно до теорії рис поведінка людей детермінована в основному не життєвими ситуаціями, а особистісними характеристиками індивідуумів. Люди розрізняються між собою за мірою виразності визначених особистісних рис, що значно впливають на їхню поведінку.

Один із творців теорії рис Г.Олпорт зробив спробу розкласти надзвичайно складну складову особистості на вимірювані дослідним шляхом елементи. Ним розроблені й опубліковані ще в 1931 р. тести виміру ціннісних орієнтації людей. Представлені як основні альтернативні напрямки ціннісних орієнтації, ці цінності властиві в різній мірі всім людям і є, на думку Г.Олпорта, стрижневими в людському житті. У різних людей спостерігаються різні комбінації ціннісних орієнтацій як рис особистості. Кількісна виразність виділених Г.Олпортом цих рис (теоретична, економічна, соціальна, політична, релігійна) може бути зображена графічно у вигляді профілю ціннісних орієнтації обстежуваних.

Істотно інший напрямок у психології рис особистості відкрився завдяки статистичному методу, відомому як факторний аналіз. Під факторним аналізом розуміється комплекс аналітичних методів, що дозволяють виявити сховані ознаки і перетворити їх у більш просту і змістовну форму. Для застосування в дослідженні факторного аналізу були прийняті такі допущення: 1) елементи, з яких формується структура особистості, універсальні, є загальними для всіх людей; 2) основні параметри особистості мають упорядковану ієрархічну структуру; 3) люди мають стійку схильність реагувати певним чином на ситуації; 4) риси особистості кількісно вимірюються. Видатними представниками даного кількісного наукового методу є Р.Кеттелл, Г.Айзенк і їхні прихильники.

Так, у своїх дослідженнях Г.Айзенк, застосувавши метод факторного аналізу, вивів усього лише три незалежних один від одного фактори, що мають психофізіологічну основу, і достатні, на його думку, для повного опису особистості: екстравертованість (екстраверсія -- інтроверсія), нейротизм (емоційна стійкість - емоційна нестійкість) і психотизм.

В цей час в Америці усе більше застосування знаходить п'яти-факторний особистісний опитувальник NEO-PI-K («Велика п'ятірка»), розроблений американськими психологами П.Коста і Р.Маці-Краї. Автори виділяють п'ять базових параметрів, за допомогою яких може фути описана особистість: екстраверсія, нейротизм, відкритість досвіду, співробітництво і сумлінність.

Екстраверсія припускає товариськість, напористість, активність, оптимістичність. Інтроверсія тут розглядається не як протилежність екстраверсії, а як відсутність останньої.

Нейротизм відображає здатність індивіда пристосовуватися до життя, протистояти життєвим стресовим ситуаціям.

Відкритість досвіду виявляє такі особистісні характеристики, як уява, естетична чутливість, гнучкість розуму, незалежність у судженнях і оцінках.

Співробітництво - головний параметр міжособистісних тенденцій. Індивід, що співпрацює, симпатизує іншим, прагне допомогти їм. На відміну від нього людина суперечлива, егоцентрична, яка скептично відноситься до намірів інших і за духом є скоріше конкуруючою.,

Сумлінність при високих показниках цього фактора виявляє скрупульозність, пунктуальність, послідовність і надійність індивіда, Низькі бали свідчать про визначену млявість і апатичність у досягненні своїх цілей.

Більш докладно про історію становлення і розробку теорії рис дивіться: «Багатофакторний особистісний опитувальник Р.Кеттеллад.

Як видно з короткого викладу теорії рис, дослідниками пропонуються різні варіанти опису особистості з різною кількістю незалежних факторів (особистісних рис). Кожний з цих варіантів має визначені достоїнства, однак і не позбавлений деяких недоліків. Taк чи інакше, кількісна виразність досліджуваних факторів служить підставою для виявлення характерологічних рис особистості того чи іншого типу темпераменту.

Безперечно одне: темперамент має визначений набір психічних характеристик, таких як: активність -- інтенсивність взаємодії, навколишнім світом; реактивність - рівень інтенсивності реакції як відповідь на визначені подразники; темпові характеристики швидкість виконання будь-яких дій (мови, рухів, ходьби і т.п.); емоційна стійкість, емоційна нестійкість; екстраверсія -- інтроверсія; ригідність - пластичність; підпорядкованість - домінантність (схильність чи підкорятися підкоряти собі); чутливість тонкість сприйняття зовнішнього світу; тривожність та ін.

Типологічний підхід. Представники типологічного підходу вважають, що існує низка типів темпераменту, хоча також розходяться в думці про їхнє число. У чистому виді типи темпераменту (сангвінік, екстраверт, холерик-екстраверт, флегматик-інтроверт, меланхолік, інтроверт) не існують. Між чотирма типами темпераменту розташовуються (за оцінками деяких психологів) до 16 проміжних форм, як варіації основних типів. Крім того, варто врахувати, що прихильники типологічного підходу виділені ними типи темпераменту наділяють тими ж характерологічними ознаками і властивостями вищої нервової діяльності, якими користуються прихильники структурного); підходу (екстраверсія - інтроверсія, активність - пасивність, тривожність, емоційна стійкість -- нестійкість та ін.).

4. ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ТЕМПЕРАМЕНТ

4.1 «Нервова теорія темпераменту» І.П. Павлов

Принципово пояснення природи темпераменту запропонував І. П. Павлов [39; 40; див.: 60]. Він висунув нервову (від лат. nervus -- жила) теорію темпераменту, яку обґрунтував з позицій свого вчення про вищу нервову діяльність людини і тварин. Основою темпераменту він вважав властивості центральної нервової системи: силу, зрівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування.

За цією теорією, ознакою сили нервової системи є її здатність витримувати, не переходячи в стан гальмування, тривале або часто повторюване збудження. Зрівноваженість характеризують показники співвідношення між збудженням і гальмуванням. Рухливість -- це ступінь легкості, з якою збудження переходить у гальмування і навпаки. Певне поєднання цих властивостей являє тип нервової системи. Останній, за І П. Павловим, і є темпераментом.

Так, сильний, зрівноважений, рухливий тип нервової системи -- це сангвінічний темперамент; сильний, зрівноважений, інертний -- флегматичний; сильний, незрівноважений (з переважанням процесу збудження) -- холеричний; слабкий тип нервової системи -- меланхолійний. Кожна із згаданих властивостей нервової системи вивчалася методом умовних рефлексів, а об'єктом дослідження були собаки.

Хоча це й була спроба суто об'єктивного підходу до проблеми природи темпераменту, І.П. Павлов все ж ототожнював властивості темпераменту і властивості нервової системи, що було очевидним проявом редукціонізму в психології -- зведенням психічного до фізіологічного.

Дослідження, розпочаті в річищі вчення про вищу нервову діяльність (вже шляхом аналізу електроенцефалограм біоелектричної активності мозку людини), дозволили уточнити уявлення про властивості нервової системи й дали підставу вважати їх природними передумовами темпераменту (Теплов [57]; Небиліцин [34; 35; 36; див.: 47; 60]). У світлі нових даних, властивостями нервової системи є: сила, динамічність, лабільність і рухливість, які, до того ж, відносно процесів збудження і гальмування проявляють себе по-різному (табл. 29).

Окрім цього, шляхом поєднання трьох властивостей можна отримати не 4, а 24 типи нервової системи. Це свідчить про те, що він ставив перед собою завдання обґрунтувати «класичні» типи темпераменту, а не описати теоретично можливі. Тим часом ще К.Д. Ушинський зазначав: «Типи темпераменту, створені стародавніми, вражають своєю істиною; але так само, як і всі поетичні творіння, будучи прикладеними до дійсності, негайно потребують безлічі винятків». І далі: «Щоб домогтися в темпераментах фактичної істини, слід було б відкрити їх фізичні причини, проте це, незважаючи на всі спроби, досі не вдалося» [59, 441--442]. Можна констатувати, що цього не вдалося зробити й І.П. Павлову.

Таблиця 1. Структура основних властивостей нервової системи людини (за В. Д. Небиліциним)

Рівень властивостей	Властивості	Показники властивості
Первинні	Сила, динамічність, рухливість, лабільність	Збудження, гальмування
Вторинні	Сила, динамічність, рухливість, лабільність	Зрівноваженість (баланс)

У новій інтерпретації сила нервової системи характеризується здатністю невронів витримувати тривале збудження і гальмування. Динамічність (гр. 5uvauiЈ -- сила) -- властивість, що відповідає за легкість генерування нервовою системою збудження і гальмування. Лабільність (від лат. labi-lis -- нестійкість, рухливість) є швидкісною ознакою нервової системи, від якої залежить темп зміни циклів збудження за серійної подачі стимулів. Рухливість проявляється в легкості і швидкості реагування на зміни в навколишньому середовищі. Щодо балансу (фр. balance -- терези), то на відміну від згаданих -- первинних, він є вторинною властивістю нервової системи і визначається співвідношенням індексів збудження і гальмування за кожною з її первинних властивостей.

До того ж, аналіз електроенцефалограм дав змогу обґрунтувати необхідність розрізняти парціальні та загальні властивості нервової системи [34; 35; 36; див.: 47; 60]. Парціальні (від лат. partis -- частина) -- це властивості рецепторної системи головного мозку з підсистемами у вигляді окремих аналізаторів (насамперед зорового і слухового). Вони відіграють помітну роль у динаміці психічних явищ, пов'язаних з побудовою чуттєвого образу. Загальні властивості мають мозкові структури, які не беруть безпосередньої участі в переробці інформації, що надходить. Це лобові частки та утворення старої і стародавньої кори, а також підкірки, що взаємодіють з ними, тобто структури, які регулюють перебіг усіх процесів в організмі.

За В. Д. Небиліциним, властивості нервової системи є парціальними, тому що вони досліджувалися на прикладі роботи аналізаторних систем (предметом аналізу були зміни електроенцефалограми у відповідь на зорові та слухові подразники). Тобто вони характеризують індивідуальну роботу окремих аналізаторів, а не мозку в цілому. Щодо загальних властивостей, то до них належать: «нейродинамічні параметри мозкової регуляторної системи, яка охоплює структури фронтальної кори і ряду розташованих нижче утворень, насамперед лімбічного комплексу і сітчастого утвору.

Є також дані про існування ще двох властивостей нервової системи -- концентрованості (лат. Соn - зcentrum -- середина), пов'язаної з розрізненням якостей, що впливають на рецептори подразників (Борисова, див. [45]) та активованості, що відображають притаманний індивідові показник загального рівня активації мозку [15; 16; див.: 48].

середнього мозку», що перебувають у складній взаємодії [34, 362]. Саме вони є морфологічною основою темпераменту людини.

Отже, дослідження властивостей нервової системи, здійснені в межах нервової теорії темпераменту, довели складність їх структури, зумовлену багатоаспектністю роботи мозку. Це стало на заваді створення типології нервової системи та відповідної типології темпераменту.

Криза нервової теорії зумовила появу конституційної (від лат. cons-titutio -- устрій, будова) теорії темпераменту -- своєрідного синтезу попередніх підходів до вивчення природи темпераменту (Василевський та ін., див.: [33]; Русалов [51; 53]; Стреляу [55]). За цією теорією, темперамент ґрунтується на роботі цілісного організму в сукупності його біохімічного, соматичного і нейродинамічного рівнів. Серед них властивості нервової системи є характеристикою найвищого рівня і тому вони як-найщільніше пов'язані з властивостями темпераменту. Принаймні вплив на останні обмінних процесів організму, що відбуваються на біохімічному рівні, опосередковується впливом з боку нервової системи. Загалом же, темперамент базується не на властивостях нервової системи самих по собі, а на властивостях багаторівневої конституції організму людини, закріпленої в її спадковому апараті.

Проте ця теорія має більше гіпотетичний характер, що пояснюється труднощами дослідження різних рівнів роботи організму та переходів між ними у їх відношенні до властивостей темпераменту.

Таким чином, протягом історії психології проблема природи темпераменту вивчалася в межах гуморальної, соматичної, нервової та конституційної теорій. Кожна з них бере за основу темпераменту ті чи ті властивості організму, але навіть найрозвиненіша й найпопулярніша серед них -- нервова, не дає вичерпної відповіді на це питання. Проте очевидно, що природні передумови темпераменту існують і ними є не лише властивості нервової системи, а й різнорівневі властивості людського організму в цілому. Серед них властивості нервової системи безпосередньо стосуються темпераменту і визначають стійкість його виявів. Порівняння таких властивостей у монозиготних і дизиготних близнюків показало, що зв'язок між ними у перших значно сильніший, ніж у других (Равич-Щербо [43; див.: 47]). У першому випадку (а це були пари близнюків віком до 56 років) значення показника такого зв'язку -- коефіцієнта кореляції досягало 0,70--0,90 (максимальне теоретично можливе значення -- 1,00), а в другому -- наближалося до 0. Цікаво, що повна ідентичність електроенцефалограм спостерігається у 85% монозиготних близнюків і у 5% дизиготних (Вадилевський та ін., див.: [33]).

Для з'ясування впливу середовища на властивості нервової системи було проведено такий експеримент. Вісім цуценят двох поносів у випадковому порядку поділили на дві групи і протягом тривалого часу утримували в різних умовах (Виржижковський, Майоров, цит. за: [57]). Цуценята першої групи зростали на волі, а другої -- з двомісячного віку в клітці, з якої їх не випускали навіть під час прибирання. Через два роки в обох групах перевіряли особливості утворення умовних рефлексів. З'ясувалося, що майже в усіх собак, вихованих у неволі, був різко виявлений пасивно-оборонний рефлекс (у вигляді боягузливої поведінки), характерний для слабкої нервової системи, і лише одна з них виявляла властивості сильної нервової системи. У другій групі кількість і «сильних», і «слабких» собак була приблизно однаковою.

Проте ці дані, на думку Б. М. Теплова, свідчать не стільки про переважне значення середовища, скільки про те, що «типові картини поведінки собак не є прямими й однозначними показниками вищої нервової діяльності» [57, 37].

Іншими словами, нервова система і поведінка -- це взаємопов'язані, хоча й різні характеристики собак. Ще менше підстав для перенесення цих даних на людину. Нервова система обслуговує тут уже не стосунки організму з середовищем, а процеси власне людської діяльності. І в ній, як зазначає. В. Равич-Щербо, «чим вища роль специфічно людської, мовної довільної регуляції, тим меншу роль відіграють чинники генотипу, і навпаки, чим вона нижча тим виразніше індивідуальні Особливості цієї діяльності визначаються спадковістю [47,119). Тобто, чим вищий рівень організації цієї діяльності, тим менше впливає генотип на його складники. Відтак, на властивості нервової системи, які функціонують на нижчих рівнях такої організації, цей вплив буде сильніший, а на властивості темпераменту, які стосуються вищих її рівнів, слабший.

Очевидно, як і будь-яке інше психічне явище, темперамент має природне підґрунтя, до того ж він, як формальна характеристика психіки, щільніше пов'язаний 3 останнім, ніж змістовні характеристики, Проте це власне психологічна, а не фізіологічна реальність. Тому не випадково Тенденція до фізіологічного редукціонізму при поясненні природи Темпераменту з позицій згаданих теорій була малопродуктивною.

Темперамент слід вивчати 3 позицій психологічної теорії, яка б описувала його як суто психічне явище з урахуванням зв'язків з процесами Організму -- передусім з властивостями нервової системи. її предметом мають стати властивості темпераменту, взяті у їх відношенні до способу життя індивіда.

4.2 Властивості темпераменту

У будь-якій розвиненій мові є не один десяток слів, що описують властивості темпераменту.В психології його характеризують такі поняття, як активність, реактивність, сенситивність, темп реакцій, пластичність,

екстраверсія, емоційна збудливість, тривожність. Дослідження природного ґрунту кожної проливають світло на їх походження.

Активність (activus -- діяльний) -- властивість, яка свідчить про динаміку енергетичної напруженості життя індивіда. Активна людина завжди чимось зайнята, кудись поспішає, рухається. В неї жваві рухи і мовлення, її пізнавальна діяльність досить стрімка, вона не вдовольняється тим, що є, і прагне вийти за наявні обмеження. Протилежною властивістю є пасивність (від лат. passivus -- недіяльний), носій якої характеризується байдужістю, млявістю, бездіяльністю. Це стосується як зовнішньої, так і внутрішньої діяльності.

Дослідження свідчать, що рівень активності залежить від характеристик збудження цілого комплексу мозкових структур, до якого входять лобові частки кори та сітчастий утвір [34; 36; див.: 47; 60]. Встановлено також, що на активність впливає взаємодія різнорівневих структур організму, генетично зумовленого обміну речовин, особливостей будови тіла та властивостей нервової системи [51; 53]. Серед останніх безпосередній стосунок до активності має активованість (Голубева, Рождественська [17]; Лейтес та ін., див.: [48]). Періодичні коливання активності залежать від циклічної дії гормональної системи, харчового раціону, віку (Ню тен, див.: [61]).

Реактивність (від лат, ге -- проти, actor -- діючий) -- властивість, яка характеризує інтенсивність реагування індивіда на зміни ситуації життя. Високореактивні люди відразу ж, під безпосереднім впливом обставин, здійснюють якісь, найчастіше мимовільні дії, Низькореактивні, навпаки, виявляють обачність, прагнуть осмислити можливі наслідки своєї поведінки. Їм притаманні вповільненість процесів діяльності, запізнення з прийняттям рішення. Якщо високореактивні люди є імпульсивними особами, то низькореактивні -- розважливими й поміркованими. Головним показником реактивності є час, що минає від якоїсь події до початку відповідної поведінки. Загалом активність і реактивність Пе-ребувають між собою в обернено пропорційних зв'язках: чим активнішою за темпераментом є людина, тим вона менш реактивна (55). Співвідношення реактивності й активності показує, що більше характеризує спосіб життя індивіда: довільні чи мимовільні дії. Як І активність, реактивність залежить від характеристик збудження різних мозкових структур [53].

Сенситивність (від лат. sensus -- відчуття, почуття) -- властивість темпераменту, що виявляється у ступені чутливості індивіда до Певних подій. Високосенситивні люди сором'язливі, вразливі, схильні до зосередження на минулому, переживання можливих неприємностей, усвідомлення власних недоліків, в них підвищена вимогливість до себе, знижений рівень домагань. Натомість особам з низькою сенситивністю притаманні переважно протилежні властивості. Показником сенситивності є та най менша сила зовнішнього впливу, яка спричинює відповідну реакцію індивіда. Доведено, що, як жодна інша властивість, сенситивність несе на собі відбиток особливостей будови тіла людини |5і].

Темп (лат. tempus -- час) реакцій виявляється насамперед у швидкості перебігу різних психічних явищ і виразно характеризує динамічний бік життя людини. Його показниками є швидкість переробки інформації, що впливає на органи чуттів, час розв'язування задачі, динаміка запам'ятовування, забування, відтворення, швидкість прийняття рішення. Особи з високим темпом реакції швидше розв'язують проблеми, що постають перед ними, хоча нерідко це позначається на якості отримуваного результату. Особи з низьким темпом витрачають більше часу та ті чи інші дії, але припускаються при цьому менше помилок. Встановлено, що темп реакцій стійко пов'язаний з характеристиками біоелектричної активності мозку, зокрема з рівнем просторово-часової синхронізації електроенцефалограми [51].

Пластичність (від гр. рлбуфйкьт -- ліпний, скульптурний) -- показник ступеня пристосування людей до змін умов життя. За необхідності пластичні особи швидко змінюють спосіб життя, переходять від однієї діяльності до іншої. Завдяки цьому вони легко пристосовуються, рідше конфліктують з довколишніми. Водночас ригідні (від лат. rigidus -- твердий, заціпенілий) -- непластичні особи, що тяжіють до усталених способів діяльності, хоча це й не сприяє її ефективності в нових умовах.

Про ступінь ригідності можна судити за труднощами, що з ними стикається людина в змінених умовах свого життя. З віком виявляється тенденція до зміни співвідношення пластичності і ригідності у бік останньої. Пластичність пов'язана з характеристиками активності мозкових структур, що вказує на генетичний контроль за цією властивістю [51].

Екстраверсія (від лат. extra -- зовні, versio -- повертати) свідчить про переважну орієнтацію індивіда на довколишні об'єкти. Протилежною властивістю є інтроверсія (intro -- всередину) -- зосередження індивіда на власному внутрішньому світі. Екстравертам притаманні імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, комунікативність. Інтроверт зосереджується на своїх переживаннях і тому його менш цікавить те, що відбувається навколо. Якщо екстраверсія ґрунтується на сильній нервовій системі, то інтроверсія -- на слабкій 119]. Екстраверти пластичніші, інтроверти -- ригідніші {Юнг, див.: [47]). Аналіз трьох поколінь із 98 родин показав, що ця властивість чітко залежить від генотипу, причому його вплив виразніший за материнською лінією [11].

Емоційність -- властивість темпераменту, яка вказує на швидкість виникнення і перебігу емоцій. При цьому емоційна нестійкість (нестабільність) є свідченням високої швидкості, а емоційна стійкість (стабільність) -- низької. Емоційно нестійкі, збудливі люди відгукуються навіть на слабкі впливи, що стосуються їхніх потреб, тоді як емоційно стійкі -- лише на сильні. Загалом емоційність є індивідуально специфічною і індивідуально сталою характеристикою, що виявляється як в емоціо-генних, так і у відносно нейтральних ситуаціях [10; 38].

Вона полягає в домінуванні однієї з провідних емоцій: радості, гніву чи страху. Серед різних груп досліджуваних осіб з виразним домінуванням

однієї з таких емоцій буває від 30 до 40%. Великою мірою це залежить від збудливості структур лімбічного мозку і лобової кори [34; 36]. На рівень емоційності впливають також чинники гормональної та тілесної сфери індивіда [53].

Тривожність -- це очікування людиною несприятливого розвитку подій, до яких вона причетна. Як правило, високотривожні люди емоційно нестійкі. Вони невпевнені в собі, глибоко переживають наявні й можливі труднощі, перебільшуючи при цьому їх роль і загрозливе значення. Високий рівень тривожності може свідчити про несприятливі умови психічного розвитку, наявність травмуючих психіку чинників. Низькотривожні люди більш упевнені в своїх силах, а тому з меншими зусиллями долають труднощі, що трапляються на їхньому шляху, емоційно стійкі в ситуаціях, які зачіпають їхні потреби. Проте вони менш пластичні й більш реактивні.

Більшість властивостей темпераменту підлягають очевидному генетичному контролю (Басе, Пломін, цит. за: [49]). Так, порівняння за рівнем емоційності, активності, екстраверсії і реактивності 81 пари моно-зиготних і 57 пар дизиготних близнюків (хлопчиків та дівчаток віком від 1 до 9 років) засвідчило досить високий ступінь подібності перших (коефіцієнти кореляції 0,68--0,84) і низький других (0,0--0,18). Причому це більше стосувалося реактивності й було чіткіше виявлено у хлопчиків¹.

Властивості темпераменту вимірюють за допомогою тестів [5; 14; ЗО; 31; 38; 45; 55], які дають змогу не лише діагностувати певну властивість, а й, застосовуючи методи математичної статистики, схарактеризувати зв'язки між ними. В такий спосіб було встановлено, що властивості темпераменту пов'язані між собою відношеннями синергії, взаємної компенсації, антагонізму, взаємного зрівноваження.

Синергійні відношення полягають у взаємному підсиленні властивостей, що позначається на динаміці психічних явищ. Так, реактивність і емоційна збудливість, об'єднуючись, сприяють швидшому переключенню уваги індивіда. Взаємна компенсація виявляється в посиленні якихось властивостей за рахунок послаблення інших. Наприклад, ригідність і низька реактивність нерідко мають своїм наслідком високу тривожність. Відношення антагонізму (від гр. Ьнф,бгюнй-умб -- суперечка, боротьба) складаються між протилежними властивостями, якими, наприклад, є екстраверсія і інтроверсія, емоційна збудливість і емоційна стійкість тощо. Взаємне зрівноваження досягається взаємодією властивостей темпераменту, внаслідок якої емоційна нестійкість може бути врівноважена високою сенситивністю або підвищеною тривожністю, що відповідним чином проявляється в житті індивіда.

Ці ж дослідження довели, що в підлітковому віці під впливом інтенсивного дозрівання нервової системи і змін у роботі ендокринних залоз темперамент зазнає певних змін. Проте це стосується не стільки темпераменту в цілому, скільки його окремих складників. Тому, хоча зміна однієї властивості й призводить до відповідних змін пов'язаної з нею іншої властивості, їх співвідношення залишається практично незмінним. Особливо стійкою є така властивість темпераменту, як емоційність: в одних учнів та студентів завжди домінує емоція радості, в інших -- страху, в третіх - смутку.

Шляхом аналізу зв'язків між властивостями темпераменту великої кількості людей неодноразово робилися спроби все ж розв'язати проблему типу темпераменту. Одна з таких спроб бере за основу дві пари протилежних властивостей: емоційну стабільність -- емоційну нестабільність і інтроверсію - екстраверсію та зіставляє їх з «класичною» типологією (Айзенк, цит. за: -[33], мал. 1).

Мал. 1. Типологія темпераменту (за Г. Айзенком)

Інша спроба ґрунтується на даних, за якими відношення між певними властивостями темпераменту характеризуються інваріантною (invarians -- незмінний) величиною [5; 7]. Це дало підставу виділити дві взаємопов'язані групи властивостей і, відповідно, два типи темпераменту.

Представники першого типу характеризуються відсутністю тривожності в ситуації очікуваної загрози; низькою сенситивністю, що виявляється в недооцінюванні часу виконання заданої дії; екстраверсією, що супроводжується заглибленістю в теперішнє; емоційною стійкістю при

роботі як монотонного, так і різноманітного змісту; високим темпом реакцій навіть на подразники високого ступеня складності. Носіям темпераменту другого типу притаманні висока сенситивність, що зумовлює переоцінювання часу виконання заданої дії; тривожність у ситуації очікуваної загрози; інтроверсія, яка свідчить про більшу залежність діяльності від думок про минуле і майбутнє; ригідність, що виявляється у труднощах при переході від одних способів виконання дій до інших; емоційна стійкість.

Набула поширення також типологія, створена в результаті зіставлення типів акцентуації [28; 29]. За К. Леонгардом, наприклад, є чотири головні типи темпераменту: гіпертимний, дистимний, афективно-лабільний і афективно-екзальтований. Людям з гіпертимним темпераментом притаманні оптимізм, ініціативність, висока мовна активність, жвавість і веселість. Дистимний темперамент характеризує індивіда як пасивного суб'єкта зі зниженою мовною активністю і вповільненістю дій. Афективно-лабільний темперамент мають люди з різкими перепадами настрою. Нарешті, афективно-екзальтований темперамент відрізняє людей, які легко приходять у захоплення від радісних подій і впадають у відчай від сумних.

Отже, темперамент -- це сукупність певних властивостей, які досить стійко характеризують динамічні особливості психіки індивіда. У кожному випадку це зафіксована у вигляді психологічного поняття форма прояву притаманного конкретному індивіду способу життя. Активність, реактивність, сенситивність, пластичність, екстраверсія, темп реакцій, емоційність, тривожність значною мірою визначають, як людина живе, в який спосіб вона встановлює і реалізує свої стосунки зі світом.

Можливо, що подальші дослідження цих властивостей відкриють шлях до створення більш досконалої типології темпераменту.



5. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТИПІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ

Кожен тип темпераменту характеризується різним рівнем вираження окремих властивостей і їх своєрідним поєднанням.

САНГВІНІК. Для сангвініка характерна підвищена реактивність. Він бурхливо сміється навіть із незначного приводу або може дуже розсердитися через дрібницю. Емоції виникають швидко, є сильними, але нетривалими, легко змінюються на протилежні. Радість може швидко перетворитися на гнів, чи навпаки. Цьому сприяє висока лабільність нервової системи. Тому почуття, інтереси, настрої і прагнення дуже мінливі. У колі друзів сангвінік завжди рухливий, веселий та життєрадісний. Переважає у нього оптимістичний настрій. Має добре розвинуту міміку й виразні рухи. По обличчю легко вгадується його настрій, ставлення до людей і речей. Жваво відгукується на все, що привертає його увагу. Знижена сенситивність характеризується високими порогами чутливості. Тому сангвінік часто не помічає слабких подразників або не реагує на них. Він дуже ініціативний, енергійний і працьовитий. Його цікавить усе нове. Тому з великим бажанням береться за нову справу, віддається їй і може зробити багато, якщо справа виявилась для нього цікавою. Якщо ж йому стало нецікаво, він починає нудьгувати і залишає розпочату роботу, не завершив її. Активність і реактивність збалансовані. Урівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування в корі головного мозку сприяють легкому утворенню тимчасових нервових зв'язків, їх варіативності. Тому сангвініки легко пристосовуються до будь-якої нової обстановки, легко зав'язують знайомства і вступають у спілкування з новими людьми, швидко схоплюють усе нове, засвоюють нові знання, навички і вміння. Їм властива висока кмітливість і гнучкий розум. Енергійні, веселі й комунікабельні сангвініки швидко привертають увагу інших людей і стають організаторами різних цікавих справ, лідерами різних компаній. У них розвиваються хороші організаторські здібності. Сангвінік - екстраверт. У більшості випадків його поведінку зумовлюють зовнішні впливи, а не внутрішні переживання.

ХОЛЕРИК. У холерика висока реактивність і активність, причому реактивність переважає над активністю. Неврівноваженість процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль може призводити до зриву нервової системи з боку гальмування. Його підвищена емоційна збудливість і неврівноваженість поведінки по-різному проявляються в житті. В одних людей ці якості можуть реалізовуватися через неабияку наполегливість й енергійність при виконанні завдань. В інших - спричинювати цілком бурхливі афекти, конфліктність, нестриманість та агресивність.

Для холерика характерна циклічність у роботі. Він може цілком віддаватися справі, енергійно долати труднощі на шляху до його мети - і раптом припинити роботу. Так буває тоді, коли вичерпуються сили, втрачається віра у свої можливості. Це є наслідком неврівноваженості нервової системи. Як і сангвінік, має низьку сензитивність, тому часто не помічає слабких подразників. Менша пластичність створює певні труднощі у пристосуванні до нових умов життя, у налагодженні спілкування з новими людьми. Постійне намагання нав'язати свою думку співрозмовнику, категоричність у судженнях, нетерплячість до думки партнера звужують коло його спілкування.

Значна ригідність сприяє стійкості інтересів і прагнень, підвищує наполегливість у роботі. Разом із тим ригідність створює труднощі при переключенні уваги і при переході з одного виду діяльності на інший. Високий психічний темп виявляється у швидких, іноді імпульсивних реакціях на подразники, різких поривчастих рухах, швидкій і пристрасній мові. Холерик - екстраверт. Його поведінка переважно зумовлена впливом зовнішніх обставин, а не внутрішніми переживаннями.

ФЛЕГМАТИК. Флегматику властиві мала сенситивність та реактивність і висока активність. Тому він сповільнено реагує на подразники. Емоції виникають у нього повільно, але відзначаються значною силою, тривалістю, і стриманістю у зовнішніх проявах. Його важко розсмішити чи розгнівити. Це емоційно стійкий тип. Урівноваженість і часткова інертність нервових процесів дають йому змогу залишатися спокійним за будь яких умов, стримувати свої пориви, завжди слідувати встановленому розпорядку життя. За висловом І. Павлова, флегматик - це спокійний, врівноважений, завжди рівний, упертий і наполегливий працівник. Йому властиві велика зосередженість і працездатність. Через малу рухливість нервових процесів має низький темп реакцій, йому важко переключати увагу, а тому має значні труднощі при оволодінні новими видами діяльності. Недостатньо впевнений у собі, тривожний, а значить, малоактивний і безініціативний. Високу продуктивність праці виявляє при виконанні добре освоєної (нерідко монотонної) роботи.

Висока ригідність створює певні проблеми в пристосуванні до нових умов. За своєю природою флегматик інтроверт, а тому мало комунікабельний. Йому важко знайомитися з новими людьми, знаходити теми для спілкування. Має небагатослівну мову, тихий і часто невиразний голос, збіднену міміку, повільні рухи.

МЕЛАНХОЛІК. Для цього типу темпераменту характерна слабкість нервових процесів збудження і гальмування. Умовні рефлекси у нього утворюються повільно і легко гальмуються. Меланхолійний темперамент, писав І. Павлов, є явно гальмівним типом нервової системи. Висока сенситивність зумовлена низькими порогами чутливості. Меланхолік дуже вразливий, сором'язливий, легко ображається навіть із незначного приводу, плаксивий, замикається в собі. Потрапляючи в нові умови, розгублюється, не знає, як себе поводити, червоніє, і мовчить. У нього виникає позамежне гальмування. Павлов називає меланхоліка аутичним типом і пояснює його артизм тим, що у нього виникає страх нової обстановки.

АУТИЗМ (гр. Autos - сам) -хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв'язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу.

Переживання меланхоліка є дуже стійкими і зовні слабо вираженими. Це високо тривожний і невпевнений у собі тип. Важко знайомиться з людьми, коло спілкування є дуже звуженим. Висока чутливість нервової системи спричинює її швидке виснаження. Тому меланхолік мало працездатний, швидко втомлюється. Проте якщо обстановка знайома і спокійна, а діяльність добре освоєна, він може справлятися зі складними завданнями. Особливо полюбляє спокійну, монотонну роботу.

...