Проблеми фізіологічної, психічної та соціальної зрілості особистості (теоретико-методичні аспекти)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Проблеми фізиологічної, психічної та соціальної зрілості особистості (теоретико-методичні аспекти)»



Зміст

Вступ

Розділ 1. Психологічна характеристика фізичної, психічної та соціальної зрілості особистості

1.1 Теоретичний аналіз проблеми зрілості особистості

1.2 Види зрілості особистості

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Методичні засади дослідження фізичної, психічної та соціальної зрілості особистості

2.1 Огляд і обґрунтування вибору методик

2.2 Індивідуально-типологічнмй опитувальник (ІТО) Л.М. Собчик

2.3 Методика «Дослідження вольової саморегуляції « О.Г. Зверькова та Є.В. Ейдмана (Опитувальник ВСК)

2.4 Шкала соціально- психологічної адаптованості (шкала СПА) розроблена К. Роджерсом і Р. Даймондом і адаптована Т. В. Снегірьовою

Висновки і рекомендації

Список використаних джерел

Додаток



Вступ

Згідно Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ сторіччя»), Національною доктриною розвитку освіти, Законами України "Про освіту" та "Про вищу освіту" основним завданням на сучасному етапі є формування соціально зрілої особистості. Соціальна зрілість може бути розглянута як основний критерій якості освіти. Не існує однозначного погляду щодо визначення поняття «зрілість особистості», щодо видів, критеріїв визначення зрілості особистості. Проблема особистісного розвитку вивчається представниками багатьох наукових дисциплін ( соціології , історії , філософії , юриспруденції та ін), в тому числі представниками психологічної науки .

Вивченням питань фізиологічної, психічної та соціальної зрілості особливості у вітчизняній та зарубіжній психології займалися Б.Г. Ананьєв, О.О. Бодалев, Е.Е. Вахромов, М.В. Гамезо, Т.В. Драгунова, М.В. Єрмолаєва, І.О. Ільїн, В.Ф. Моргун, А.В. Петровський, А.О. Реан та ін. Вчені, які займаються вивченням обговорюваної проблеми , належать до різних шкіл і напрямів в психології , проте , незважаючи на це , виявляється і загальна тенденція в їхніх підходах . Вона полягає в тому , що розвиток особистості в різноманітних концепціях розглядається в контексті взаємного впливу індивідуальних особливостей людини і соціокультурного середовища в процесі соціалізації і. У даній роботі ми розглядаємо критерії визначення фізиологічної, психічної та соціальної зрілості.

Актуальність дослідження полягає в необхідності виявлення цілісної системи соціально-психологічних та фізиологічних чинників детермінації зрілості особистості.

Мета дослідження - виявлення критеріїв визначення фізиологічної, психічної та соціальної зрілості особистості.



Завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні підходи до розуміння природи фізиологічної, психічної та соціальної зрілості особистості.

2. Проаналізувати критерії визначення фізиологічної, психічної та соціальної зрілості особистості.

3. Описати комплекс методичних процедур для визначення фізиологічної, психічної та соціальної зрілості особистості.

Об`єктом дослідження є фізиологічна, психічна та соціальна зрілість особистості.

Предметом дослідження є критерії визначення фізиологічної, психічної та соціальної зрілості особистості.

Методи дослідження. Для розв`язання поставлених завдань, досягнення мети використано загальнонаукові методи теретичного рівня (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення науково-теоретичних даних).

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів,

висновків, списку використаних джерел, що нараховує … найменування (…українсьською, …російською і … англійською мовами) та …додатків. Робота викладена на … сторінках друкованого тексту, вміщує … таблиць.



Розділ 1. Психологічна характеристика фізичної, психічної та соціальної зрілості особистості

У цьому розділі подано психологічний аналіз зрілості як соціально-психологічного явища, проаналізовано різні погляди на природу зрілості особистості.

Поняття «зрілість» надзвичайно широке і сутність його трактується по-

різному багатьма авторами. Однозначного погляду на це явище не існує, але найчастіше це явище трактується як вища психологічна інстанція організації та управління своєю поведінкою, переборення себе, самореалізації. Це сукупний стан високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних, професійних, ділових, вольових, моральних і соціальних параметрів людини.У психологічній літературі існують три напрями вживання поняття «зрілість»: «зрілість» як характеристика особливостей розвитку людини на різних вікових етапах, «зрілість» як характеристика окремого вікового етапу розвитка людини, «зрілість» як особистісна характеристика. Незважаючи на доволі часте вживання в спеціальній літературі поняття «зрілість», воно залишається неоднозначним і використовується для опису різних характеристик і станів людини.

Згідно з цим, у підрозділі будуть розглянуті психологічні теорії аспектів природи зрілості, на основі яких проаналізовано структуру, типологію і динаміку зрілості особистості.

1.1 Теоретичний аналіз проблеми зрілості особистості

У психологічній літературі термін «зрілість» вживається в різних значеннях.

Доволі часто замість поняття “зрілість” використовують поняття «дорослість», а зрілість розуміють як якість у психічному розвитку людини. Нерідко ці терміни використовують як синонімічні [1]. Різниця між цими поняттями намітилася на початку XXI століття.

На думку Б.Г. Ананьєва, який досліджував зрілість на рівнях індивіда, суб'єкта діяльності, особистості та індивідуальності, заміна поняття «зрілість» поняття м «дорослість» нерівноцінна і неприйнятна, оскільки виключає із кола наукових досліджень проблему «зрілості» як таку [цит. за 2, с.83.] За Б.Г. Ананьєвим,: "Життєвий шлях людини -- це історія формування і розвитку особистості в певному суспільстві, сучасника певної епохи і ровесника певного покоління. Разом з тим, фази життєвого шляху датуються історичними подіями, зміною способів виховання, змінами способу життя і системи відносин, сумою цінностей і життєвою програмою -- цілями і смислом життя, якими дана особистість володіє... Практично, ступені суспільного виховання, освіти і навчання, що складають сукупність підготовчих фаз життєвого шляху, формування особистості стали визначальними характеристиками періодів росту і дозрівання" [3]

Нерідко у вікових періодизаціях використовуються терміни "дорослість" і "зрілість". На початку шістедесятих років ХХ сторіччя ці понятя використовувалися як синоніми. На початку ХХІ століття намітилося розрізнення понять «дорослість» і «зрілість» як назв різних періодів життя людини.Так, М. В. Гамезо, Е. А. Петрова, Л. М. Орлова розрізняють період дорослості в межах 25-30 -- 40-45 та період зрілості у віці 40-45 -- 55-60 років [4]. Разом з тим, поняття «дорослість» як синонім поняття «зрілість» вживається М.В. Ермолаєвою[5].

За Б.Г. Ананьєвим вікова періодизація життєвого циклу людини базується: на послідовній зміні станів розвитку, односпрямованості і незворотності часу життя людини, тобто на топологічній характеристиці, і на тривалості існування індивіда, яке, в свою чергу, залежить від тривалості життя всіх індивідів даного віку -- метричній характеристиці [4].

Ці характеристики представлені у схемах вікових періодизацій, прийнятих як міжнародні.

Середній вік: перший період 22 -- 35 років чоловіки

21 -- 35 років жінки

другий період 36 -- 60 років чоловіки

36 -- 55 років жінки

Люди похилого віку 61 --74 роки чоловіки

55 -- 74 роки жінки

Старечий вік 75 -- 90 обидві статі

Довгожителі старші 90 років.

У геронтології використовується періодизація Дж. Біррена-- одного із дослідників процесів старіння людини. За Дж. Бірреном :

Рання зрілість триває від 17 до 25 років

Зрілість 25 -- 50 років

Пізня зрілість 50 -- 75 років

Старість 75 -- ...років

За класифікацією Д.Б. Бромлей людське життя розглядається як сукупність п'яти циклів: утробного (стадія вагітності), дитинства, юності, дорослості і старіння.

Так, цикл дорослості складається із чотирьох стадій:

Рання дорослість 21 --25 років

Середня дорослість 25 -- 40 років

Пізня дорослість 40 -- 55 років

Передпенсійний вік 55 -- 65 років є перехідним до циклу старіння

Цикл старіння складається із трьох стадій :

"Відставка, відсторонення від справ" 65 -- 70 років

Старість 70 і більше років

"Дряхлість, хвороблива старість" максимум 110 років

Г. Крайг вважає, що на період дорослості припадає три чверті людського життя і розподіляє цей період на три стадії:

Рання дорослість 20 -- 40 років

Середня дорослість 40 -- 60 років

Пізня дорослість від 60 років і більше.

Е. Еріксон пропонує такі стадії розвитку особистості в період дорослості:

Рання дорослість

Середня дорослість

Пізня дорослістьвід 20 до 40--45 років

від 40--45 до 60 років

понад 60 років

Деякі російські антропологи початок зрілості називають юністю.Наприклад, на думку В.В. Гінзбурга, цей період у чоловіків охоплює проміжок з 16-18 до 22-24 років, у жінок - від 15-16 до 18-20 років.

Ще більшою невизначеністю відрізняються характеристики і часові межі середнього віку або середньої дорослості: від 20 до 35 років (Д. Векслер), 25-40 (Д. Б. Бромлей), 25-50 (Д. Бірен), 36-60 років (згідно світової вікової классификації). Біррен визначає весь діапазон розвитку між юністью та старістью як періоди зрілості: Д. Бромлей --як періоди дорослості, а В. В. Гінзбург и В. В. Бунак ранній період називають дорослістю, а пізній (40-55 років) -- зрілостью.

Вчені доводять, що визначення об'єктивних критеріїв зрілої людини є проблематичним, тому що фізична зрілість, розумова зрілість, громадянська зрілість і т. ін., не співпадають у часі. Б.Г. Ананьєв підкреслює, що "...настання зрілості людини як індивіда (фізична зрілість), особистості (громадська), суб'єкта пізнання (розумова зрілість) і праці (працездатність) в часі не співпадають, і подібна гетерохронність зрілості зберігається у всіх формаціях" [4]. Б.ГАнаньєв і представники його школи вивчили і описали явища гетерохронності суспільного, статевого і нервово-психічного дозрівання. При цьому було відмічено, що чим старша людина, тим більш помітна гетерохронність, а на стадії середнього віку збільшується і кількість розбіжностей. На думку Б.Г. Ананьєва, зрілість - це новоутворення періоду дорослості, її мета.

Російський філософ, письменник і публіцист, І. А. Ільїн також розмежовує дорослість та зрілість як два самостійні періоди людського життя, які йдуть один за одним. На думку І.А. Ільїна, доросла людина “має час для завершення особистісного характеру, знаходження своїх сил і здібностей, це час цікавих задумів і перспектив, час вступу у шлюб і народження першої дитини. Щастя початку життя і радість завершеного кохання”. Натомність, зріла людина має час на “...опублікування головних праць і виховання нового покоління, час здобутків, визнання і сходження… щастя зрілих і завершених творінь” [6].

У питанні дослідження співвідношення понять “дорослість” та ”зрілість” інтерес становлять роботи визначного російського психолога А.А. Реана, на думку якого існує чотири критерія особистісної зрілості: відповідальність, терпимість, саморозвиток та інтегративний компонент, який охоплює всі попередні й міститься в кожному з них: позитивне мислення, позитивне ставлення до світу, яке визначає позитивний поглад на світ [7]. Автор вважає, що вони є базові, фундаментальні та структуроутворюючі. Проаналізуємо їх більш детально.

Ознакою зрілості є усвідомлення людиною відповідальності і прагнення до неї, тому що зріла людина відповідає за зміст свого життя в першу чергу перед самою собою, а також перед іншими людьми [1]. Відповідальність - це те, що відрізняє соціально незрілу особистість від середньої норми.

На думку С.Л. Рубінштейна , відповідальність - це здатність людини детермінувати події, дії в момент і по ходу їх здійснення[8]. Для дозрівання дитини важливі як внутрішні, так і зовнішні фактори. На думку автора, різні періоди у розвитку особистості детерміновані різним образом життя, формами існування, різними для немовляти і дошкільника, для дошкільника та школяра. При цьому не сам по собі іманентний саморозвиток пізнання і діяльності дітей визначає зміни їх оразу життя (який включає в себе їх діяльність у єдності з її об'єктивними умовами), визначає нові ступіні у розвитку їх практичної і пізнавальної діяльності. Оскільки стиль життя обумовлений діяльністю дорослих, то образ життя, так само, як і розвиток дитини, є історичним продуктом. В той же час, згідно до С.Л Рубінштейна, при визначенні образу життя дитини, дорослим необхідно враховувати об'єктивні умови, які є в єдності з внутрішніми, у тому числі, фізіологічними, пов'язаними з дозріванням дитини. З іншого боку, само дозрівання, той чи інший ступінь зрілості, вже передбачає певний спосіб життя, певні зовнішні вимоги і умови, які визначають цю зрілість; поза відношенням до цих зовнішніх умов зрілість втрачає свій внутрішній зміст.

Наступна складова зрілої особистості - терпимість. З погляду А.А.Реана, поняття «толерантність», включає у собі поняття «толерантність», не зводиться щодо нього, а є загальним. Він виділяє 2 механізму терпимості (7):

1.Сенсуальна толерантність особистості. У цьому випадку соціально- психологічна толерантність обумовлена низькою соціально-психологічною чутливістю особистості («черствий», «холодний» тощо. п.). Фактично саме за такий варіант толерантності пов'язаний з підвищенням порога соціально-психологічної чуттєвості особистості до певної терпимої реакції на середовище. Кажучи образно,сенсуальна толерантність є терпимість-черствість, стіна.

2.Диспозиційна толерантність особистості. У цьому випадку підвищення терпимості пов'язано з формуванням відповідних установок особистості. («Усі люди можуть помилятися», «Чим більший точок зору, тим краще», «Кожен має право на свою думку» тощо. п.).

В основі диспозиційної терпимості лежить принципово інший механізм.

У цьому випадку йдеться про схильність, готовність особистості до визначеної (у разі -- терпимої) реакцію на середовище. Ця готовність проявляється на когнітивному (соціально-перцептивному), аффективному і поведінковому рівнях. За диспозиційною терпимістю стоять певні установки особистості, сукупність її відносин до дійсності, до інших людей, до їхньої поведінки, до себе, до впливу на інших людей, до життя взагалі, тому для зрілої особистості суттєвого значення набуває саме диспозиційна терпимість.

Основною складовою зрілої особистості є саморозвиток. Вважається, що динамічною умовою розвитку є активність особистості - результат загальної психічної енергії. На думку багатьох дослідників, потенціал особистісного розвитку закладено в кожній людині. їй притаманне вроджене прагнення до вдосконалення, до розвитку своїх здібностей [10,11]. Це прагнення зародились і відшліфовувались в еволюційному процесі постійного пристосування до оточуючого середовища. Іншими словами, головні енергетичні та мотиваційні ресурси, що забезпечують розвиток і особистісне зростання, лежать в найістотнішому прагненні особистості - існувати, бути. Тобто, головною рушійною силою розвитку особистості є вроджене прагнення людини до самоздійснення. Так в базових положеннях теорії К. Роджерса стверджується, що людині притаманне прагнення “розширюватися”, розвиватися, ставати зрілим, прагнення використовувати всі здібності організму в тій мірі, в який вони посилюють організм. На його думку, саме прагнення ставати компетентним і здібним настільки, наскільки це можливо біологічно, -підштовхує людину до дій. Логіка розвитку, як вважає К. Роджерс, така: те, чому дитина (чи доросла людина) навчається, що опановує на одній сходинці онтогенезу, повинно бути переоцінено на наступній [11].

Особистість розвивається впродовж всього життя і прагне реалізувати свій потенціал, максимально гармонізуючи внутрішній світ [10,11]. Особистість у розвитку- це, перш за все, поступово глибша індивідуалізація, дедалі виразніша своєрідність і все більша відособленість від зовнішніх впливів [11]. В цьому процесі людина пристосовується до життя, як ми вже казали, через свій внутрішній світ, використовуючи свій досвід для створення себе, визначення себе.

Саме досвід, на думку К. Роджерса, допомагає особистості будувати певні системи координат, в яких можливо створювати і змінювати свої уявлення про себе і про світ. “Поле досвіду” є унікальним для кожного і воно містить все, що вже усвідомлено (події, впливи, відчуття та ін.) чи потенційно доступне усвідомленню.

Деякі дослідники вважають, що розвиток особистості пов'язаний з відносинами людини з іншими [13, 14]. На їх думку, саме зміна відношень особистості до найбільш значущих сторін соціальної дійсності: до суспільства, до значущих інших, до самого себе, до норм і традицій - і призводить до змін в самій особистості. В цьому контексті дуже слушною є думка С.Д. Максименка про те, що розвиток особистості супроводжується переходом до особистісно-смислового типу взаємовідносин з оточуючими в контексті соціально-історичного образу життя [13]. К. Хорні [14] виділяє три головні стратегії чи особистісні орієнтації по відношенню до інших людей, які формуються під впливом суспільства: 1. рух до людей (всі люди з такою орієнтацією підпорядковані бажанням заслужити любов людей); 2. рух проти людей (система цінностей побудована на філософії “джунглів” - постійною боротьбою за виживання); 3. рух від людей (домінує потреба в незалежності і недоторканості, яка втім не дозволяє їм боротися). Ці життєві стратегії тим чи іншим чином впливають на якісь змін, які відбуваються в особистості в процесі її життєдіяльності.

Підводячи підсумок багаторічним дослідженням, Л.І. Анциферова [9] стверджує, що в психології ще не аналізувалася структура загальної здібності особистості до розвитку, але роботи, які є, дають можливість виділити хоча б три частні здібності, які входять в загальну здібність до розвитку. Перша - здібність утримати, зберегти весь позитивний зміст своєї історії, акумулювати результати розвитку. Друга - здібність актуалізувати потенційний зміст своєї свідомості, включити її в актуальні зв'язки, мати сенситивність до результатів минулої діяльності, які виникли не довільно, випадково, стихійно. Третя - здібність створювати щось нове і в світі і в собі, розширюючи при цьому сферу потенційного. На наш погляд, вище сказане відноситься саме до саморозвитку. Тобто, безперечно, що справжній розвиток особистості неможливий без саморозвитку.

В сучасній психології затвердився погляд на людину як на відкриту систему, яка має внутрішній зміст та обмінюється інформацією і енергією з оточуючим середовищем [15, 16]. Відкритість є основою існування людини. А всякій відкритій системі, яка самоорганізується, властиво саморух, саморозвиток. Тому, динаміка розвитку людини цілком логічно розглядається як процес набуття нею якісно нових властивостей: зростання самосвідомості, розвиток різноманітних форм і сфер активності, свідомої діяльності по оволодінню соціальними і індивідуальними компетенціями, прагненням і спробами реалізувати свій потенціал. Тобто, саморозвиток є складовою загального процесу розвитку особистості.

Як психологічний принцип, саморозвиток інтегрує систему фундаментальних принципів розвитку особистості, які сформульовані в культурно-історичній теорії походження і формування психіки і свідомості Л.С. Виготського, психологічній теорії особистості і діяльності А.Н. Леонтьева і С.Л. Рубінштейна, теорії розвитку особистості дитини Л.І. Божовіч, В.В. Давидова, Д.Б. Єльконіна ї, генетичної психології С.Д. Максименка. Нажаль, науковий розгляд названої проблеми стикається з серйозними методологічними труднощами. Головні із них: 1) об'єктивна складність процесу розвитку; 2) при розгляді різних аспектів саморозвитку і близьких до нього понять, автори спираються на певні теоретичні і методологічні положення, які притаманні тим чи іншим школам і науковим напрямкам. Зокрема, за цих обставин спостерігається певна понятійна неузгодженість. Немає загально прийнятого понятійного апарату і психологічні категорії, з однієї сторони, обростають часто протирічивими уявленнями, а з іншого - багато авторів оперують різними близькими поняттями, змісти яких пересікаються. Це стосується і набору понять, які описують процеси розвитку і, зокрема, саморозвитку особистості: самовдосконалення, самодетермінація, самоактуалізація, самореалізація, самотворення, саморух, самоздійснення, становлення, особистіснє зростання і ін.. Інтегрувати різні уявлення, на наш погляд, можна на основі розуміння сутнісних сил особистості і мотиваційної основи феномену, який розглядається. Зауважимо, що детальна диференціація всіх цих понять не входить в завдання цієї роботи. Але всі вони, так чи інакше, описують різні аспекти процесу формування компетентності, професіоналізму, зрілості.

Отже, що таке “саморозвиток”? На думку різних вчених це: форма розвитку (17); суттєва, визначальна функція особистості [13]; процес вироблення певних якостей і навичок [18, 19 ]; складова процесу розвитку особистості [9, 20]. Як одна із форм розвитку (поряд з такими як визрівання і формування), саморозвиток виникає на основі попереднього розвитку, змінюючи формування. Джерелом саморозвитку є внутрішня активність. Уточнюючи її, деякі автори [21] наголошують на самодетермінації, яка є свідченням переваги в процесі саморозвитку внутрішньої детермінації над зовнішньою). Як важливу функцію особистості, саморозвиток, саморух може забезпечити тільки цілісна особистість (С.Д. Максименко). Найпоширенішим є підхід до розгляду саморозвитку як до процесу. Наприклад, вважається [18], що в цьому процесі людина, відповідно до поставленої життєвої мети, свідомо виробляє у себе не тільки певні якості, навички, вміння, але й формує свою особистість (також відповідно до певної мети). Тобто, саморозвиток ототожнюється з особистісним розвитком суб'єкту, який створює себе.

Серед джерел саморозвитку і його механізмів виділяють такі взаємопов'язані між собою основи: нужду як енергетично-інформаційну сутнісну якість (С.Д. Максименко); притаманні людині природжені прагнення до самовдосконалення, до розвитку своїх здібностей, які зародилися й “відшліфовувалися” в еволюційному процесі постійного пристосування до навколишнього (А. Адлер, К. Роджерс, А. Маслоу та ін.); потреби в досягненнях; внутрішні протиріччя (зокрема, протиріччя між Я-реальним і Я-ідеальним; протиріччя між здібностями, можливостями індивіда і вимогами середовища; протиріччя між “можу” і “хочу” тощо); самооціночні механізми (незадоволеність собою внаслідок усвідомлення своїх недоліків, рефлексивне переосмислення і перетворення свого досвіду); власні зусилля особистості та ін.. Серед різних уявлень про послідовність, форми і механізми розгортання процесу саморозвитку в контексті нашої проблеми цікаві наступні моделі цього процесу:

- становлення саморозвитку відбувається через самооцінку і рефлексію, через формування потребу самовихованні, програмування саморозвитку, самокорекцію, самовплив, самоконтроль;

- саморозвиток відбувається через процеси самопізнання, самоспонукання, програмування (особистісного і професійного зростання), самореалізації, які змінюють один одного;

- процес саморозвитку здійснюється через такі найзагальніші механізми: а) самопізнання (самовідчуття, самосприймання, самоусвідомлення, самоспоглядання, само діагностику, самоаналіз та ін.) і самотворення (самоформування, аутотренінгу, самокорекції, самовдосконалення); б) самоприйняття і самопрогнозування;

- саморозвиток має форми: самоствердження, самовдосконалення, актуалізацію;

Узагальнюючи, опишемо суттєві характеристики саморозвитку, які розкривають психологічний зміст цього поняття:

- Саморозвиток - це одна із форм розвитку, суб'єктом якого є сама особистість.

- Саморозвиток розгортається впродовж всього свідомого життя індивіда. Але не завжди людина стає суб'єктом саморозвитку, тобто ініціює цей процес.

- Саморозвиток, особистісне зростання - це активний процес, в якому людина бере на себе відповідальність за своє життя.

- Саморозвиток особистості (на відміну від процесів розвитку) є більш цілеспрямований, керований і усвідомлюваний процес. Тобто, зміни особистості відбуваються відповідно поставленої (усвідомленої) цілі, завдяки власнім вольовим зусиллям. Завдяки цій більшій усвідомленості, вплив різних чинників і зміни, які відбуваються, - можуть в більшій мірі аналізуватися особистістю. Особистість знає, до чого вона рухається, чим керується, чого прагне, чого очікує, що хоче змінити в собі. Процес цілеспрямованого саморозвитку вимагає значних вольових зусиль, систематичної праці, самодисципліни, самоконтролю.

Саморозвиток, самовдосконалення як процес - відбуваються в ситуаціях цілеспрямованої поведінки (при включенні особистості в діяльність і установці особистості на реалізацію цілей і задач цієї діяльності), які характерні, перш за все, для професійної діяльності. Саме в цих ситуаціях зароджуються і формуються системні якості суб'єкта труда, які є відображенням особливостей взаємозв'язків особистісних характеристик (внутрішні фактори) і зовнішніх діяльнісних і соціальних факторів, які виступають в ролі вимог до особистості, стимулів розвитку особистості, формування тих її рис і якостей, котрі найбільш адекватні конкретним формам поведінки і діяльності [9].

Від розвитку до режиму саморозвитку людина переходить, за даними багатьох досліджень, на підлітковому етапі онтогенезу, коли починає усвідомлено ставити цілі самовдосконалення, самореалізації. В цей час особистість стає суб'єктом власного розвитку, суб'єктом, який вже здатний до планування, проектування свого життєвого шляху, тобто може визначити перспективи того, до чого рухається, що хоче змінювати в собі [9,18]. Про появу тенденції до саморозвитку можна говорити тоді, коли людина від мрій, фантазування переходить до складання реалістичних життєвих планів і спроб їх реалізації через багатокрокові стратегії і саморегуляцію. Далеко не у всіх цей етап наступає в підлітковому віці. Саме в цих перших спробах досягнення запланованого, відбувається стиковка і узгодження мотиваційної сфери, механізмів когнітивного аналізу і вольових аспектів, необхідних для виконання цих задумів. Успіхи в цих дієвих спробах дозволяють особистості формувати ієрархічну структуру мотивів, набувати нових особистісних смислів, цінностей тощо [9,10]. В ході такої діяльності відбуваються рефлексивні процеси, які вносять корективи в уявлення суб'єкту про себе. Підкреслимо, що кожний значний акт усвідомлення людиною самої себе в тій чи інший ситуації свого існування може серйозно поміняти її відношення до світу, а отже і її поведінку.

Зарубіжні психологи психоаналітичного напрямку також використовують поняття «зрілість» при характеристиці становлення особистості, насамперед, дорослої.

Так, З. Фрейд описує різні типи характеру - оральний, анальний, фалічний та геніальний. Перші три свідчать про фіксацію людини на одній із стадій його психосексуального розвитку. Генітальний тип характеру - це ідеальний тип особистості. Це зріла і відповідальна людина.Ця людина повноцінно працює, проявляє турботу по відношенню до інших і, насамперед, бере на себе активну роль у віриш енні життєвих проблем [22]

А. Адлер вважав, що постоянство особистості, її основна орієнтація на протязі життя пояснюється стилем життя. Істина форма життя може бути розпізнана тільки при умові знання, які шляхи і способи людина використовує для рішення своїх життєвих проблем. Оскільки стиль життя кожної людини неповторний, то виділення окремих типів можливе тільки завдяки грубому узагальненню. В системі поглядів Адлера втіленням зрілості є соціально-корисний тип особистості, в якій є і високий соціальний інтерес, і високий ступінь активності. Така людина є соціально-орієнтована, проявляє турботу про інших і зацікавлена у спілкуванні з ними. Вона сприймає три основні життєві проблеми - працю, дружбу та кохання - як соціальні проблеми. Така людина усвідомлює, що рішення цих життєвих проблем потребує співпраці, особистої мужності [23]

Згідно о К. Г. Юнгу, кінцевою життєвою метою людини є самість. Особистість, що рухається в напрямі самореалізації, у процесі розвитку досягає інтеграції та врівноважує різні елементи в структурі особистості. Така особистість стає індивідованою - досягає розвитку своєї самості через об'єднання всих аспектів структури особистості. Процес об'єднання різних елементів особистості навколо сутності має назву індивідуації. У процесі індивідуації замість стає в процесі особистості, а особистість досягає самореалізації. Лише окремі люди досягають такого високого розвитку особистості. Для того, щоб стати індивідованими особистостями, людина має бути талановитою, освіченою та мати достатньо вільного часу. Досягнення зрілого «Я» потребує постійності, наполегливості, інтелекту і великого життєвого досвіду [23].

Е. Фром писав про зрілу цілісну структуру людини., тільки продуктивна особистість має зрілий цілісний характер. Продуктивний характер - це ідеальна кінцева мета особистого розвитку, тому навряд чи хтось досягає всіх рис продуктивної особистості. Провідними рисами продуктивної особистості є її здатність до продуктивного логічного мислення, любові та праці. Завдяки продуктивному мисленню люди встановлюють істину, знають, які вони є, і, позбавляються самообману та ілюзій.Продуктивна любов дозволяє їм пережити гаряче почуття любові до всього живого на Землі. Е. Фром зазначав, що проявами продуктивної любові є турбота, відповідальність, повага та знання. Продуктивна праця забезпечує можливість створення необхідних предметів, творче самовиявлення [23].

К. Хорні розрізняла здорових і невротичних людей. Вона ввжала, що дитина, намагаючись впоратися з почуттями небезпеки, безпорадності і ворожості, змушена використовувати різні захисні стратегії. различала здоровых и невротических людей. Она считала, что ребенок, пытаясь справиться с чувствами недостаточной безопасности, беспомощности и враждебности, вынужден прибегать к разным защитным стратегиям. Хорні описала десять таких стратегій: в любові і схваленні, у керівному партнері, в чітких обмеженнях, у владі, в експлуатуванні інших, в суспільному визнанні , у замилуванні собою , в честолюбстві, в самодостатності і незалежності , в бездоганності і незаперечності. Вона стверджувала , що ці потреби присутні у всіх людей , вони допомагають справлятися з почуттями знехтування, ворожості і безпорадності , які в житті є неминучими. Однак невротик, реагуючи на різні ситуації , використовує їх негнучко , він примусово покладається лише на одну з усіх можливих потреб. Здорова людина, навпаки, легко замінює один спосіб на інший, якщо цього вимагають мінливі обставини. Здоровій людині властива велика гнучкість , він здатний змінювати стратегії згідно обставинам [14].

Підводячи підсумок огляду теорій, що відносяться до психоаналітичного напряму, можна відзначити , що їх об'єднує наступне: прихильність до уявлень З. Фрейда про структуру психіки (співвідношення свідомого і несвідомого , наявність психічної енергії , її роль у розвитку людини і т. д.); переконаність у тому, що зрілою особистістю людина може стати лише в результаті тривалої роботи , спрямованої на аналіз неусвідомлених структур; розуміння того, що зріла особистість - це , в першу чергу, соціально успішна людина , здатна повноцінно трудитися , гнучка в контактах , що піклується про інших , що досягла справжньої цілісності різних компонентів своєї особистості.

Дещо відрізняється підхід до природи зрілості в екзестенціально-гуманістичній психології. В основних теоріях екзистенційно-гуманістичного спрямування зріла людина розглядається як людина, що прагне до зростання, самоздійснення. Це - людина, яка вільно робить свій вибір серед наданих можливостей. Вона живе справжнім життям лише за умови того, що воно відповідає за реалізацію якомога більшої кількості можливостей (автентична особистість).

Одна з найпопулярніших теорій була запропонована К. Роджерсом [23]. Він ввів поняття «особистість повного функціонування» (fully functioning person) для характеристики людей, які успішно використовують свої здібності і таланти, реалізують свій потенціал і рухаються в напрямі до певного пізнання себе та своїх переживань. Роджерс вважав, що людям повного функціонування властиві спільні особистісні риси, які можна інтерпретувати як ознаки душевного здоров'я. Роджерс встановив наступні п'ять характеристик, спільних для повноцінно функціонуючих людей:

1. Відкритість переживання - головна характеристика людей, що повноцінно

функціонують. Вони відкриті до своїх переживань, здатні повністю розуміти себе, сприймати всю сверу власних вісцеральних, сенсорних, емоційних та когнітивних переживань, не відчуваючи в цьому загрози для себе і почуття власної цінності. Особистості повного функціонування тонко усвідомлюють свої найпотаємніші думки і почуття, не намагаються витіснити їх і діють відповідно до них або ясно розуміють розбіжності між своїми діями та переживаннями. Також, особистостям повного функціонування властива здатність до розширеного усвідомленя, якак поєднується зі здатністю витримувати неоднозначні переживання.

2. Екзистенційний спосіб життя. Людям, які повно функціонують, властива

тенденція проживати повно і насичено кожний момент існування, сприймаючи всі свої переживання як свіжі і унікальні, відмінні від тих, що мали місце у попередньому досвіді. Екзистенційний спосіб життя визначає, що особистість та її Я зумовлюються актуальними переживаннями, а не структуруються відповідно до заданої строгої структури особистості. Люди повного функціонування відкриті, гнучкі, адаптивні та безпосередні. Вони формують структуру свого досвіду у процесі актуального переживання.

3. Організмічна довіра зумовлює особливу якість рішень, що приймаються

людьми повного функціонування. Їхні рішення визначаються актуальними переживаннями більше, ніж зовнішніми чинниками (соціальними нормами, тиском інституцій та груп, близьких людей чи попереднім досвідом). Особистості повного функціонування спираються на свої актуальні переживання та довіряють їм, розглядають їх як повноцінну основу для прийняття рішень та управління своєю поведінкою. При функціонуванні на основі організмічної довіри переживання відзначається точністю. Інтегруючи всі грані своїх переживань, особистість приходить до внутрішньої осмисленості, що саме для неї правильне. Тоді вдається досягти надійного відчуття, що саме правильно, без того, щоб залежати від зовнішніх авторитетів.

4. Емпірична свобода. Люди повного функціонування живуть так, як хочуть.

Вони мають внутрішнє відчуття свободи- відчувають себе вільними діяти без обмежень та нехтувати забобонами. Вони є справжніми володарями своєї долі, здатні робити вібір та керувати собою.

5. Креативність. Люди повного функціонування живуть творчо і в кожний момент знаходять спосіб жити.

Особистості повного функціонування відкриті, гучкі, адаптивні та безпосередні.Вони формують структуру свого досвіду в процесі актуального переживання, здатні адаптуватися до нових умов, шукають нові способи жити, вони «авангард людської еволюції» (Роджерс, 1961). Люди повного функціонування достатньо сміли та мужні, щоб мати життя з більшою кількістю можливостей, більш різноманітне, усвідомлене, хвилююче, наповнене, цікаве та значуще.

Одним з перших психологів, який створив портрет зрілої особистості, був Гордон Оллпорт. Він доклав багато зусиль, щоб надати визначення зрілої особистості іта розкрити її особливості. Оллпорт ніколи не практикував психотерапії. Він був переконаний у тому, що клінічні спостереження не можуть бути використані для створення теорії зрілої особистості. Оллпорт вважав, що між зрілими і незрілими особистостями нема нічого спільного [23]. На думку Г. Оллпорта, зрілі особистості відзначаються функціонально автономною поведінкою., і їхня поведінка мотивована усвідомлюваними процесами. Незрілі ж особистості мотивовані перважно неусвідомлюваними мотивами, що виникають з дитячих травматичних переживань.

Г. Оллпорт вважав, що психологічно зріла особистість характеризується шістьма рисами.

1. Зріла особистість відзначається широкими межами власного.На думку Оллпорта, інтереси - це взагалі дуже хороший ключ до особистості. Зрілі особистості активно беруть участь у трудових, сімейних та соціальних стосунках, мають хобі, цікавляться політичними та релігійними питаннями і вім, що вважають важливим. Названі види діяльності вимагають залучення Его особистості, її справжньої захопленості. Життя зріло особистості не обмежене безпосередніми потребами та обов'язками, вона здатна брати участь у широкому колі діяльностей та радіти їм. ЇЇ задоволення та фрустрації різноманітні, а не обмежені та стереотипні; так само різноманітні спроектовані у майбутнє плани та надії особистості.

2. Зріла особистість здатна підтримувати теплі, сердечні соціальні стосунки. Під цю категорію підпадають два різновиди міжособисних стосунків: дружня інтимність та співчуття. Дружня інтимність проявляється у здатності людини виявляти глибоку любов до сім'ї, до друзів, любов, у якій нема ревнощів та претензій. Співчуття проявляється у здатності розуміти і приймати відмінності між собою та іншими в цінностях і установках, виявляти глибоку повагу до інших, визнання їхніх позицій, переживати єдність з усіма іншими людьми. Спілкування та взаємодія з іншими людьми зрілої особистості не визначені строгими приписами, стереотипними ролями та вимогами, зріла особистість здатна бути щирою, теплою та доброзичливою.

3. Зріла особистість демонструє емоційну нестурбованість і самоприйняття. Зрілі особистості відзначаються позитивними уявленнями про себе і здатні поставитись до власних недоліків, подій, що розчаровують і дратують, без того, щоб внутрішньо озлобитись, стати жорстокими. Вони вміють керувати власними емоційними станами, пригніченістю, почуттям гніву чи провини таким чином, щоб це не порушувало благополуччя інших. Вони не дозволяють собі зігнати злість на інших людей. Проявляючи свої думки та почуття, вони рахуються з тим, як це можу впливати на інших. Зріла особистість відзначається фундаментальною особистісною захищеністю, само прийняттям та почуттям власної гідності.

4. Зріла особистість демонструє реалістичне сприйняття, досвід та домагання. Зрілій особистості не реалістичне піддаватися нереалістичному оптимізму на зразок того, що виграє саме її лотерейний білет; з іншого боку, вона не схильна до безпредметних тривог щодо того, що їй загрожує провал у будь-якій справі. Зрілі особистості бачать речі такими, якими вони є в реальності, а не такими, якими вони б хотіли їх бачити. Їм притаманне здорове почуття реальності: вони не сприймають її спотворено, не викривляють її на догоду своїй фантазії і потребам. Вони прагнуть досягти особисто значимих та реалістичних цілей. Зрілі особистості мають відповідну кваліфікацію і знання у своїй сфері діяльності. Вони спроможні відкласти тимчасово свої особисті побажання та потреби доти, доки не завершено важливі справи.

5. Зріла особистість демонструє здатність до самопізнання і почуття гумору. Зрілі особистості відзначаються властивістю, яку Оллпорт назвав самооб'єктивністю. Вони мають читкі уявлення про свої сильні і слабкі сторони. Важливою складовою дійсного самопізнання виступає гумор, який перешкоджає пихатому само возвеличенню і базіканню. Гумор дозволяє людям багато бачити та приймати крайні абсурдні аспекти власних і чужих життєвих ситуацій. Гумор - це здатність посміятися над самим собою, над найдорожчим і продовжувати одночасно цінувати його.

6. Зріла особистість має цілісну життєву філософію. Зрілі люди здатні бачити цілісну картину життя завдяки ясному систематичному і послідовному виділенню значимого в житті. Не тільки вчені або видатні філософи прагнуть сформулювати інтелектуальну теорію сенсу життя. Будь-яка людина має потребу в систеиі цінностей, що вказує їй головну ціль або тему, яка зробить її життя значимим. Різні люди можуть формулювати різні цінності, навколо яких буде формулюватися їх життя. Одні можуть обрати служіння істині, релігію чи будь-що інше. Найкращої істини чи філософії не існує. Зріла особистість має глибоко вкорінений у її структурі набір деяких цінностей, які слугують як об'єднавча основа її життя. Цілісна життєва філософія формує певний різновид домінуючої цілісної орієнтації, яка надає смислу та значимості практично всьому, що робить людина.

На думку А.Н. Леонтьєва, зріла особистість характеризується широкою системою звя'язків із світом, високим ступенем ієрархиєзованості мотивів діяльності і загальною структурою, під якою розуміють стійку конфігурацію головних мотиваційних ліній [24].

О.О. Бодалєв зазначає, що вершиною зрілості стає акме - реалізація сутнісних сил людини - соціальних, професійних, ментальних, моральних . Він зазначає, что досягнення акме - це, насамперед, особистісний процес, коли людина здійснює вчинок або серію вчинків, які свідчать про те, що вона на межі своїх можливостей проявила себе як високорозвинена Особистість, захищаючи своїм відношення основні цінності життя і культури, які стали її власними цінностями. В св'язку з цим, О.О. Бодалев стверджує, що поняття зрілість і дорослість не синонімічні. Можно стати дорослим (досягти зрілого віку), але не стати зрілою особистістю [25].

Вищезазначене дає змогу зробити висновки, що дорослість - це період життя людини, який йде за періодом дитинства і є попереднім перед старістю. Зрілість - це смисл дорослості, фізіологічний стан людини дорослого віку, соціальне, професійне, психологічне новоутворення, яке має виражену акмеологічну спрямованість. Досягнення зрілості як інтегративної характеристики особистості є центральним напрямком розвитку дорослої людини, зокрема в період ранньої дорослості. Саме в цей період закладається фундамент для досягнення зрілості у наступні періоди розвитку дорослої особистості. Зріла особистість - це особистість «тверезого» інтелекту та «розумних» почуттів, якак спроможна вибудувати та здійснити визначені самостійно життєві перспективи через засвоєні суспільні цінності й здатна до обов'язкової їх реалізації[135].

Отже, поняття «зрілість особистості» розглядається у психологічній науці як надзвичайно складне та багатоаспектне явище. Розглянемо, які класифікації видів зрілості особистості прийнято в психології.

1.2 Види зрілості особистості

В психологічній науці існують різні підходи до визначення видів зрілості особистості.

В.Ф. Моргун, окрім фізіологічної зрілості організму людини як індивіда, розрізняє психічну, соціальну і громадянську зрілість особистості [26].

Описуючи особливості зрілої людини , Б. Г. Ананьєв позначив такі види зрілості , як загальносоматична , статева , розумова , громадянська , особистісна , трудова . Б. Г. Ананьєв відзначав , що загально соматична і статева зрілість людини як індивіда визначається біологічними критеріями . Інтелектуальний розвиток людини має свої критерії розумової зрілості , вони залежать від конкретної системи освіти в конкретну історичну епоху. З настанням громадянської зрілості особистість стає юридично дієздатною, набуває цивільних прав , наприклад , виборче право , і т. д. Громадянська і особистісна зрілість варіюються залежно від суспільно -економічного устрою соціуму , національних особливостей і традицій і ніяк не залежать від фізичного розвитку людини. Критерії трудової зрілості ( повного обсягу працездатності ) багато в чому залежать від стану фізичного і розумового розвитку. Згідно Б. Г. Ананьєву , наступ зрілості людини як індивіда ( фізична зрілість ) , особистості ( громадянська зрілість ) , суб'єкта пізнання ( розумова зрілість ) і праці ( працездатність) не збігається в часі , і подібна гетерохронность зрілості зберігається у всіх формаціях [3].

Найпоширенішим є зараз виділення трьох основних видів зрілості, а саме фізичної, психічної та соціальної [8,9,4].

Фізичне дозрівання визначається , як мінімум , ростом, вагою , статевим дозріванням . Воно включає в себе зрілість тіла, мозку. До психічного дозрівання можна віднести: темперамент , емоційність, сенсорно- мовну пізнавальну діяльність і пам'ять. Зрілість психічних процесів і механізмів, сенсорно-пізнавальної діяльності пам'яті, функціональне дозрівання психіки людини. Про інтелектуальне дозрівання судять за такими ознаками: диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість ), що включає виділення фігури з фону; концентрація уваги; аналітичне мислення, що виражається в здатності збагнення основних зв'язків між явищами ; логічне запам'ятовування ; сенсомоторная координація ; уміння відтворювати зразок ; розвиток тонких рухів руки. Саме таким чином інтелектуальна зрілість в істотній мірі відображає функціональне дозрівання структур головного мозку [27].

Фізіологічний і психічний види зрілості докладно описані та проаналізовані в психологічній літературі. Ряд авторів вживає поняття «психофізіологічна зрілість особистості» (3,8,9). Критерії визначення поняття «соціальна зрілість» є більш неоднозначні. Наприклад, І.С.Кон вказував, що «намагаючися сформулювати єдиний критерій соціальної зрілості , деякі автори вибирають такий критерій, як початок самостійного трудового життя . Взявши за основу цей критерій , ми знайшли б насамперед величезну нерівномірність у темпах соціального дозрівання різних груп молоді : раніше дозріває сільська молодь , потім робітники і пізніше - молодь , студентство " [ 28 , с.42] . І. С. Кон робить висновок , що необхідно розглядати соціальне дозрівання як багатовимірний процес, що має не один , а кілька критеріїв . До найважливіших з них він відносить: " завершення освіти , придбання стабільної професії , початок трудової діяльності , матеріальну незалежність від батьків , політичне і цивільне повноліття , службу в армії ( для чоловіків) , вступ у шлюб , народження першої дитини. Перехід від дитинства до дорослості характеризується збільшенням кількості та розширенням діапазону фактично доступних або нормативно обов'язкових для індивіда даного віку соціальних ролей , що пов'язано з розширенням сфери його життєдіяльності. У процесі розвитку істотно змінюється суб'єктивна значимість і співвідношення різних ролей і пов'язаних з ними відносин " [ 4 , с.42] . зрілість особистість опитувальник роджерс

С. Сухобська [ 9 ] розглядає найважливіші атрибути соціально -психологічної зрілості і відносить до них наступні здібності: самостійне прогнозування своєї поведінки в будь-яких життєвих нестандартних ситуаціях на основі розвиненої здатності добувати потрібну інформацію і аналізувати, здатність мобілізувати себе для виконання власного рішення всупереч різним обставинам і внутрішньому соціально невмотивованому бажанню її припинити , самостійне відстеження ходу виконання власних дій та їх результатів ,прояв оціночної рефлексії на основі сформованої самосвідомості та об'єктивної неупередженої оцінки своїх думок, дій , вчинків [29].

Попередній аналіз поняття «cоціальна зрілість » дозволяє зробити висновок, що воно включає в себе дві складові - соціально -психологічну зрілість і глибинно -психологічну зрілість. Соціально- психологічна зрілість передбачає глибоке усвідомлення людиною своїх соціальних потреб , розширення засобів і способів їх реалізації , формування власної автономності , самодетермінації , самоврядування в соціумі. Глибинно- психологічна зрілість включає в себе довіру людини своєму внутрішньому досвіду , усвідомлення глибинних , духовних потреб , розширення засобів і способів їх реалізації , побудова духовних відносин з оточуючими людьми.

Узагальнюючи , слід зазначити, що в психологічній літературі описуються такі види зрілості особистості, як загально соматична, статева, розумова, громадянська, особистісна. Але найбільш поширеною класифікацією, що включає в себе всі вищезгадані види зрілості особистості, є виділення таких видів зрілості , як фізична, психічна та соціальна.

Розділ 2. Методичні засади дослідження фізичної, соціальної та психічної зрілості особистості

2.1 Огляд і обґрунтування вибору методик

Існує ціла низка чинників, що впливають на визначення критеріїв фізичної, психічної та соціальної зрілості особистості. Виходячі з того , что фізична зрілість характерізується зростанням , вагою , статевим дозріванням , включаючі в собі зрілість тіла та мозку , а психічна зрілість - рівнем сформованості та розвітку псіхічніх процесів , станів та властівостей , то дослідження психологічної зрілості буде доцільно здійснювати за допомогою методик , спрямованих на визначення рівня розвитку різніх псіхічніх процесів , станів та властівостей . А самє : методику «Дослідження вольової саморегуляції » А.В. Зверькова і Є.В. Ейдман , індивідуально- типологічний опитувальник Л.М. Собчик ( ІТЗ) , особистісний опитувальник « ОТКЛЕ » Н.І. Рейнвальд , опитувальник Гекса для визначення характерологічних особливостей, сігналетіческой опитувальник , опитувальник САН ( самопочуття, активність , настрій), перцептивная оцінка типу стресостійкості , самооцінка психічних станів ( за Айзенком ) та ін.

Соціальна зрілість особистості виявляється , перш за все , через стосунки з соціальнім середовищем, в тому, наскільки адекватно людина розуміє власне місце в суспільстві, яке її ставлення до соціальних інститутів, до своїх обов'язків та діяльності. Отже, прояви соціальної зрілості, можна побачити через призму її адаптованості чи дезадаптованості до життя, професійної діяльності, міжособистісного спілкування тощо. Саме тому, для дослідження даного компоненту зрілості особистості , доцільно використовувати наступні методики: шкала социально-психологической адаптированности (шкала СПА) К. Роджерс и Р. Даймонд в адаптації Т. В. Снегирьової, опитувальник Плутчика-Келлермана-Конте "Індекс життєвого стилю", методика диагностики рівня соціальної фрустрованості Л.І. Вассермана (модифікация В.В. Бойко), «Рівень суб'єктивного контролю» (РСК), «Цінністні орієнтації» М. Рокич та ін.

Отже , виходячі з розуміння псіхічної зрілості як рівня сформованості та розвитку псіхічніх процесів , станів та властивостей , досліджувати рівень її сформованості буде доцільно вікорістовувати індивідуально - типологічний опитувальник Л.М. Собчик ( ІТЗ) та методику «Дослідження вольової саморегуляції» А.В. Зверькова і Є.В. Ейдман .

Розглядаючі соціальну зрілість особистості як адекватність розуміння людиною власного місця в суспільстві, ставлення до соціальних інстітутів , до своїх обов'язків та діяльності, адаптованість чи дезадаптованість до життя , професійної діяльності, міжособістісного спілкування, досліджувати рівень ее сформованості буде доцільно, використовуючи шкалу соціально- психологічної адаптованості (шкала СПА) К. Роджерса і Р. Даймонда в адаптації Т. В. Снегірьової.

...