Психогенна корекція функціонального стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальні поняття психогенної корекції

1.1 Визначення психогенної корекції

1.2 Роль несприятливих соціально-біологічних факторів у психічному розвитку дитини

1.3 Історія розвитку психологічної допомоги дітям із порушеннями в розвитку

Розділ 2. Психогенна корекція функціонального стану

2.1 Характеристика функціональних станів організму

2.2 Основні принципи психогенної корекції функціонального стану

2.2.1 Психологічне консультування

2.2.2 Психологічний супровід

2.2.3 Психологічна підтримка

2.3 Шляхи корекції аутизму

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність. Проблема психогенної корекції дітей з різними вадами фізичного і психічного розвитку в нашій країні є актуальною.

На сьогодні Україна перебуває у стані трансформації економіки та переживає економічну кризу. Витрати на соціальну сферу та медицину скоротилися більш як на половину. Через нестачу фінансування більшість соціальних програм була згорнута, значну частину державних організацій, що займалися соціальним захистом населення, було розформовано.

Категорія людей з порушенням функціонального стану тривалий час залишалася і залишається найбільш незахищеною і ізольованою від соціуму.

За останніми соціологічними дослідженнями науково-дослідного інституту проблем молоді здебільшого в юридичній практиці таких людей називають “люди з особливими потребами”, “діти з особливими потребами”, але особливі потреби бувають і у талановитих людей, і у людей, що не мають достатньо коштів. Застосовується термін “людина з обмеженою дієздатністю”, хоча у людини може бути обмежена дієздатність внаслідок нетривалої хвороби.

Психологія людини з обмеженими можливостями розглядається в межах окремої галузі психологічної науки, що вивчає закономірності психічного розвитку й особливості психічної діяльності дітей і дорослих із психічними й фізичними недоліками - спеціальної психології.

Спеціальна психологія - це галузь психологічної науки, яка вивчає своєрідність психічного розвитку осіб з психофізичними порушеннями [172].

Як окремі напрямки в неї входять: психологія розумово відсталих (олигофренопсихологія), психологія глухих і слабочуючих (сурдопсихологія), психологія сліпих і слабозорих (тифлопсихологія), а також почали розвиватися пізніше психологія дітей з недоліками мови, психологія дітей із затримкою психічного розвитку, психологія сліпоглухих і ще більше молодий - психологія осіб з недоліками опорно-рухового апарата. Спеціальна психологія, у свою чергу, входить як важлива складова частина в дефектологію - інтегративну наукову область, що охоплює проблеми різнобічного вивчення, виховання, навчання, підготовки дітей і дорослих з порушеннями фізичного й розумового розвитку до праці й самостійного життя в суспільстві [180,14].

На думку провідних українських вчених В. М. Синьова, М. П. Матвєєвої, О. П. Хохліної, предметом спеціальної психології: "... є всі психічні явища, а саме: пізнавальні та емоційно-вольові психічні процеси, психічні стани та психічні властивості, які виявляються у різних формах активності людини - діяльності, спілкуванні, поведінці" [172,13]. Вони також зазначають, що: "... спеціальна психологія вивчає психічний розвиток особи в несприятливих умовах. Порушення розвитку під впливом таких умов є стійкою зміною параметрів функціонування психіки та темпів її вікової динаміки, що достовірно відрізняються від середніх значень, що характеризують певний вік" [12, с.14-15].

Об'єкт роботи - поняття функціонального стану дитини.

Предмет роботи - психогенна корекція функціонального стану.

Метою роботи є дослідження зовнішніх засобів корекції функціонального стану.

Завдання курсової роботи:

1. Визначити поняття психогенної корекції;

2. Дослідити роль несприятливих соціально-біологічних факторів у психічному розвитку дитини;

3. Проаналізувати історію розвитку психологічної допомоги дітям із порушеннями в розвитку;

4. Дати характеристику функціональних станів організму;

5. Розкрити основні принципи психогенної корекції функціонального стану;

6. Визначити шляхи корекції аутизму



Розділ 1. Загальні поняття психогенної корекції

1.1 Визначення психогенної корекції

У перекладі з латинської correctio (корекція) -- це поправка, часткове виправлення чи зміна. Термін "корекція психічного розвитку" вперше був використаний у дефектології як один із варіантів психолого-педагогічної допомоги дітям з проблемами у розвитку; означав сукупність педагогічних впливів, спрямованих на виправлення, компенсацію недоліків, відхилень у психічному і фізичному розвитку дитини.

Із розвитком практичної психології поняття "корекція" все ширше використовується у віковій психології й психологічній допомозі не лише дітям з проблемним, а й з нормальним психічним розвитком. У зв'язку з цим відбулася принципова зміна характеру завдань і напрямів корекційних впливів: від виправлення дефектів при порушеному розвиткові до створення оптимальних можливостей та умов для психічного розвитку здорової дитини.

Нині психологічна корекція широко застосовується у системі психологічної допомоги дітям і підліткам. Незважаючи на широкий спектр використання понять психологічної корекції, є розбіжності стосовно її застосування. Наприклад, деякі автори розглядають психологічну корекцію як спосіб профілактики нервово-психічних порушень у дітей (A.C. Співаковська, 1988), інші розуміють її як метод психологічного впливу, що спрямований на створення оптимальних можливостей і умов розвитку особистісного й інтелектуального потенціалу дитини (В. Бурменська, O.A. Карабанова, А.Г. Лідерс, 1990), або як сукупність прийомів, які використовує психолог з метою виправлення психіки чи поведінки психічно здорової людини (P.C. Нємов, 1993).

У патопсихології та спеціальній психології корекцію визначають як один із засобів психологічного впливу, спрямований на виправлення відхилень у психічному розвитку дитини.

Часто поняття психологічна корекція заміняється терміном психотерапія. Психотерапія (від грец. psyche -- душа і therapeia -- догляд) -- це система спеціально організованих методів лікувального впливу. Психокорекція, як випливає з визначення, спрямована на корекцію, тобто виправлення тих чи інших порушень. Але відмінність у термінах "психокорекція" та "психотерапія" виникла не у зв'язку зі специфікою їх впливу на особистість, а внаслідок поширення в Україні думки, що психотерапією можуть займатися лише фахівці, які мають медичну освіту, а психокорекцією -- психологи. Слід зазначити, що термін психотерапія є міжнародним і в багатьох країнах світу однозначно використовується стосовно методів роботи, які здійснює спеціаліст-психолог.

Корекцією аномального розвитку займаються медичні психологи, пато- і нейропсихологи, спеціальні психологи. Кожна форма аномального розвитку має свою специфіку цілей, завдань і методів корекції. Наприклад, при психічних захворюваннях у дітей (синдром раннього дитячого аутизму, шизофренія та ін.) психологічна корекція спрямована на емоційну стимуляцію дитини, розвиток її комунікативних функцій, формування соціальної активації. При соматичних захворюваннях у дітей основне завдання корекції полягає в самооцінюванні, формуванні більш адекватних і гнучких реакцій на захворювання, удосконаленні особистісного контролю, відновленні в дитини комунікативних навичок.

У процесі психологічної корекції аномального розвитку потрібно враховувати складну структуру особливостей розвитку дитини, характер поєднання в картині її стану таких факторів, як соціальна ситуація розвитку, виявлення змін особистості, пов'язаних із захворюванням.

Залежно від характеру діагностики та спрямованості корекції Д.Б. Бльконін пропонував розрізняти дві форми корекції: симптоматичну, спрямовану на симптоми відхилень у розвитку, і корекцію, яка спрямована па подолання джерела і причин відхилень у розвитку. Симптоматична корекція, безумовно, має суттєві недоліки, адже одні й ті самі симптоми у дітей можуть зумовлюватися різноманітними причинами, і внаслідок цього по-різному відображатися на динаміці психічного розвитку дитини. Отже, психологічна корекція має концентруватися не на зовнішніх виявах відхилень у розвитку, а на дійсних джерелах, що спричинюють ці відхилення.

1.2 Роль несприятливих соціально-біологічних факторів у психічному розвитку дитини

Психічний розвиток дитини детермінований двома основними факторами: внутрішніми (біологічними) і зовнішніми (соціальними). До перших належать людська анатомо-морфологічна будова (задатки), збереженість і розвиненість органів відображення: аналізаторів кори великих півкуль головного мозку (вищої нервової системи). Різні структури мозку дозрівають нерівномірно. У зв'язку з цим готовність до виконання властивих їм функцій з'являється в різні вікові періоди.

Зовнішні, або суспільні, фактори -- суспільне середовище, в якому живе дитина, екологічна ситуація, сімейні стосунки, культурне середовище, рівень життя, включення в навчальну й виховну програми, особливості навчання та виховання, способи передачі суспільного досвіду. Контакти, взаємодія, їх повноцінність, широта й багатство, спосіб використання речей, усвідомлення й призначення, способи суспільної поведінки -- це суспільні умови розвитку. Несприятливими суспільними умовами є явища госпіталізації, депривації (дитячі будинки), ізоляції, гіпер- і гіпоопіки, педагогічної занедбаності, які згубні навіть для дітей з первинно збереженими потенційними можливостями; брак або неадекватна форма корекційної допомоги дітям із вадами психофізичного розвитку, що гальмує, спотворює їх розвиток. Про значення сприятливих соціальних умов розвитку дітей з вадами свідчать успіхи раннього корекційного втручання у розвиток: вторинні дефекти можуть не виникати, вдається компенсувати, подолати, усунути недоліки, запобігти їх виникненню, зменшити негативні вияви.

Роль соціальних факторів для дітей з вадами в розвитку є визначальною. Дитина оволодіває соціальним досвідом за допомогою дорослого, у процесі навчання, спілкування з оточенням. Кожен етап розвитку дитини має свою специфіку, на кожному з них її розвиток становить об'єкт соціальних впливів. Предмет, з яким взаємодіє дитина, соціальний за функціями і походженням, а людина, з котрою дитина спілкується, є носієм певних способів використання речей і певних смислів людської діяльності. Специфічні впливи на дитину на кожному етапі визначаються її віковими можливостями.

Для успішної адаптації та нормального психофізіологічного розвитку потрібне гармонійне поєднання внутрішніх, тобто біологічних, і зовнішніх, тобто соціальних, факторів, пов'язаних із соціальною ситуацією розвитку, в якій формуються вимоги до дитини. Порушення балансу біологічних і соціальних факторів в онтогенезі спричинює різні порушення психічного розвитку дитини. Взаємодія між структурно-морфологічним дозріванням мозку і соціальним впливом у процесі формування психіки є двоаспектною. Хронологічне дозрівання мозку -- це необхідна передумова розвитку психічних функцій. Водночас активний вплив різних соціальних факторів на дитину визначає спосіб формування у неї психічних функцій і стимулює дозрівання відповідних структур мозку.

Отже, варто враховувати, що процес психічного розвитку дитини має спиратися на гармонійну відповідність між нейрофізіологічними можливостями дитини і вимогами, що ставить перед нею суспільство.

1.3 Історія розвитку психологічної допомоги дітям із порушеннями в розвитку

Історія розвитку психологічної допомоги дітям із проблемами в розвитку не відокремлена від історії їх вивчення в психології, дефектології, психіатрії та інших науках. Умовно розрізняють чотири основні періоди розвитку цієї проблеми.

Перший період -- описовий, до якого належать медичні й педагогічні проблеми корекції аномального розвитку.

Проблемою аномального розвитку дитини протягом усієї історії її дослідження цікавилися педагоги, лікарі, психологи. Розвиток медичних і філософських знань сприяв тому, щоб із наукової позиції підійти до розуміння процесу психічного розвитку дітей з порушеннями в розвитку. Більшість праць лікарів і педагогів XIX ст. присвячувалися психології розумово відсталих дітей. Ці хворі виокремлювалися із загальної групи душевнохворих. Психіатри та психологи того періоду намагалися розробити класифікацію фізіологічних і соціальних причин інтелектуального порушення у дітей.

Другий етап розвитку теорії та практики психологічної корекції тісно пов'язаний із упровадженням експериментально-психологічних методів у систему психологічних досліджень. Гуманістичну спрямованість праць Б. Сегена і П.Я. Трошина продовжили у дослідженнях зарубіжних і вітчизняних психологів, присвячених вивченню психологічного розвитку дітей не лише з розумовою відсталістю, а й з іншими порушеннями.

Особливий інтерес становлять дослідження особливостей психічного розвитку здорових дітей і дітей з проблемами в розвитку з позиції асоціативної психології (Е. Клаперед і М. Монтессорі).

Третій етап розвитку психологічної корекції пов'язаний з іменем Л.С. Виготського. Учений проводив численні дослідження в галузі дефектології й спеціальної психології, збирав емпіричний матеріал про особливості розвитку дітей з різними фізичними і психічними аномаліями. Аналізуючи причини аномального розвитку дитини, Л.С Виготський вирізняв фактори, що визначають процес аномального розвитку.

Четвертий етап розвитку теорії й практики психологічної корекції пов'язаний з інтенсивним формуванням практичної психологи, яке розпочалося з другої половини 60-х років XX ст.

У цей період розроблялися і впроваджувалися у практику програми психологічної допомоги дітям із дитячим церебральним паралічем (Р.Я. Абрамович-Лехтман, 1962; М.В. Іпполітова, 1961; К.А. Семенова, Є.М. Мастюкова, М.Я. Смуглін, 1972; Є.М. Мастюкова, 1973; І.І. Мамайчук, 1976; та ін.). На початку 80-х років XX ст. проводили дослідження стосовно проблеми психологічної корекції дітей, які страждають на ранній дитячий аутизм (1.0. Костін, 1997; В.В. Лебединський, 1985; К.С. Лебединська 1989; М.М. Ліблінг, О.С. Нікольська, 1980 та ін.).

У практику впроваджуються комплексні корекційні програми з нейропсихологічної корекції (Ю.В. Мі-кадзе.Н.К. Корсакова, 1994; Н.М. Пилаєва,Т.В. Ахуті-на, 1997), програми з формування просторових уявлень у дітей (Н.Я. Семаго, М.М. Семаго, 2000), корекційні психолого-педагогічні програми для навчальних закладів (І.В. Дубровіна та ін., 1990). З'явилася значна кількість робіт з проблем психологічної корекції дітей і підлітків з емоційними порушеннями (А.І. Захаров, 1982; A.C. Співаковська, 1988; В. Гарбузов, 1990), а також з питань сімейної психологічної корекції (Б.Г. Ей-деміллер, В.В. Юстицький, 1992 та ін.).

На сьогодні успішно розвиваються теоретичні й методологічні аспекти психологічної корекції дітей з проблемами у розвитку (Г.В. Бурменська, O.A. Каробанова Т.В. Лаврентьєва,А.Г. Лідере, І.І. Мамайчук,А.Г. Обухівська, A.A. Осипова, Т.В. Сак, Є.П. Синьова, В.В. Тарасун,О.В. Трошин, Л.І. Фомічова, I.A. Шаповал, І.І. Шевченко та ін.).



Розділ 2. Психогенна корекція функціонального стану

2.1 Характеристика функціональних станів організму

Для нормального функціонального стану характерна відсутність або згладжування нейрофізіологічного конфлікту між основною і побічною функціональними системами. Незважаючи на дію побічних подразників на працівника, основна функціональна система є стійкою домінантою, яка справляє гальмівний вплив на конкуруючі рефлекторні акти.

Другою особливістю нормального функціонального стану є те, що витрати функціональних ресурсів в організмі людини не виходять за межу працездатності. Затрати ресурсів поновлюються в ході роботи. Таким чином, нормальний функціональний стан -- це стан сформованої координації, коли процес збудження є рушійною силою лише для основної функціональної системи. Інші функціональні системи ще не сформувалися або заблоковані гальмуванням і не справляють негативного впливу на основну. Об'єктивною ознакою такого функціонального стану є максимальна ефективність трудової діяльності за умови функціональної мобілізації відповідно до фізіологічного закону межі працездатності.

Для граничного функціонального стану характерні значні затрати функціональних ресурсів, які виходять за межу працездатності. В зв'язку з цим відновлювальна функціональна система теж набуває значної сили і за допомогою процесу гальмування обмежує рефлекторні акти, які становлять зміст трудової діяльності. Одночасно розгальмовуються побічні рефлекторні акти. У результаті загострюється нейрофізіологічний конфлікт між основною, побічною і відновлювальною функціональними системами.

Внаслідок цього трудова діяльність сповільнюється, при виконанні роботи виникають зайві і неточні дії та рухи, розсіюється увага, погіршується мислення, посилюються реакції на побічні подразники, наростає нервово-емоційне напруження.

Патологічний функціональний стан організму характеризується крайнім загостренням нейрофізіологічного конфлікту між функціональними системами. Відновлювальна функціональна система досягає значної сили і за допомогою гальмування намагається виключити активний стан мозку і перевести організм у сон. Щоб змусити себе працювати, працівникові потрібні велике напруження і вольові зусилля.

Патологічний функціональний стан виявляється у вигляді різних функціональних порушень. У зв'язку з затратами «заборонених» енергетичних ресурсів відбуваються значні зрушення в показниках серцево-судинної системи, газообміну і діяльності інших внутрішніх органів. Ознакою патологічного функціонального стану організму людини є також дискоординація, яка виявляється в парадоксальних і ультрапарадоксальних реакціях. Суть їх у тому, що позитивні сигнали, які спонукають до правильних дій, втрачають своє стимулююче значення, а негативні, навпаки, -- спонукають і можуть викликати неадекватні реакції.

2.2 Основні принципи психогенної корекції функціонального стану

Ефективність психологічної корекції значною мірою залежить від аналізу психологічної структури дефекту і його причин. Складність і своєрідність аномального розвитку дитини потребує ретельного методологічного підходу до його аналізу та психокорекційного впливу. Розробка принципів як базових ідей є значущою в теорії та практиці психологічної корекції.

Важливий принцип психологічної корекції аномального розвитку -- принцип комплексності психологічної корекції, який розглядають як єдиний комплекс клініко-психолого-педагогічних впливів. Ефективність психологічної корекції значною мірою залежить від урахування клінічних і педагогічних факторів у розвитку дитини. Наприклад, комунікативні тренінги, котрі психолог проводить у клініці з метою оптимізації процесу спілкування дітей, не будуть дієвими, якщо він не враховуватиме клінічних факторів й того соціального середовища (медичний персонал клініки, педагоги, батьки), в якому перебувають діти.

Принцип психологічної корекції -- це принцип поєднання діагностики та корекції. Перш ніж вирішити, чи потрібна дитині психологічна корекція, слід виявити особливості її психічного розвитку, рівень сформованості певних психологічних новоутворень, відповідність рівня розвитку умінь, знань, навичок, особистісних і міжособистісних зв'язків до вікових періодів. Завдання корекційної роботи можна правильно сформулювати лише на основі повної психологічної діагностики як зони актуального, так і найближчого розвитку дитини.

Схема і підбір діагностичних та психокорекційних методів мають відповідати нозології захворювання дитини, особливостям її вікових характеристик, специфіці провідної діяльності, яка властива кожному віковому етапу.

Психологічна діагностика й корекція -- процеси, котрі доповнюють один одного. Процедура психологічної корекції має величезний діагностичний потенціал. Наприклад, за жодного психологічного тестування так не розкриваються комунікативні здібності особистості, як у процесі групових психокорекційних занять. Під час ігрової психокорекції найліпше виявляються психогенні переживання дитини. Водночас психологічне діагностування має корекційні можливості, особливо у процесі використання навчального експерименту.

Сутність принципу особистісного підходу полягає в тому, що дитину розглядають як цілісну особистість з урахуванням усіх її труднощів та індивідуальних особливостей. У процесі психологічної корекції аналізують не окрему функцію чи ізольоване психічне явище людини, а особистість у цілому.

Принцип діяльнісного підходу. Особистість виявляється і формується у процесі діяльності. Дотримання такого принципу є важливим під час психологічної корекції дітей і підлітків. Психокорекційна робота передбачає не лише тренування умінь і навичок дитини, виконання окремих вправ, спрямованих на удосконалення психічної діяльності, а й цілісну, осмислену діяльність дитини, що органічно вписується в систему її щоденних життєвих відносин. Психокорекційний процес має здійснюватися з урахуванням основного виду діяльності дитини: якщо це дошкільник -- у контексті ігрової діяльності, якщо школяр -- у навчальній діяльності. Але з огляду на специфіку та завдання психокорекційного процесу потрібно орієнтуватися не тільки на провідний тип діяльності дитини, а й на той вид діяльності, що важливий для особистості дитини й підлітка. Це особливо суттєво під час корекції емоційних порушень у дітей. Ефективність корекційного процесу залежить від використання продуктивних видів діяльності дитини, наприклад, малювання, конструювання, танців, драматизації та ін.

Ієрархічний принцип психологічної корекції ґрунтується на положенні Л.С. Виготського, який вважав, що основним завданням корекційної роботи є створення зони найближчого розвитку особистості й діяльності дитини. Тому сутність психологічної корекції полягає у цілеспрямованому формуванні психологічних новоутворень, що становлять найголовнішу характеристику віку.

Реалізація каузального принципу психологічної корекції спрямована на усунення причин і джерел відхилень у психічному розвиткові дитини. Складна ієрархія зв'язків між симптомами та їх причинами, структура дефекту визначають завдання й цілі психологічної корекції. Наприклад, першопричиною емоційних порушень і порушень поведінки у дітей можуть бути як соціальні фактори, так і біологічні або їх поєднання. Це формує стратегію психокорекції. Якщо причиною емоційного неблагополуччя дитини є сімейні конфлікти, то психокорекційний процес має спрямовуватися на нормалізацію сімейних стосунків.

У спеціальному навчальному закладі для дітей з порушеннями мовлення психокорекційну роботу потрібно поєднувати з корекційно-педагогічною.

Залежно від форми організації корекційної роботи розрізняють два основні її види: індивідуальна та групова. У процесі індивідуальної психокорекції відбувається безпосередній вплив на конкретну дитину з боку психолога, який використовує для цього різноманітні методи роботи. Під час групової психокорекції робота здійснюється із групою дітей, як правило, одного віку, і які мають подібні проблеми. У цьому разі вплив на конкретного індивіда відбувається шляхом організації спеціального процесу взаємовпливу учасників групи, в результаті чого досягаються цілі психокорекції.

Залежно від корекційних завдань виокремлюють такі види психокорекції: ігрова, сімейна, нейропсихологічна та ін.

Деякі автори пропонують поділяти психологічну корекцію на три форми організації: загальну, часткову та спеціальну.

Під загальною психокорекцією розуміють загально-педагогічні заходи, за допомогою яких нормалізується соціальне середовище дитини. До такої психокорекції належить регуляція психофізичних та емоційних навантажень дитини відповідно до її віку й індивідуальних особливостей. Завдання загальної психокорекції збігаються із завданнями психогігієни, психопрофілактики, педагогічної етики та деонтології, які вирішуються у процесі організації навчально-виховних заходів.

Часткова психокорекція -- сукупність психолого-педагогічних впливів, тобто це спеціально розроблені системи психокорекційних заходів, таких як сімейна психокорекція, музична терапія, психогімнастика та ін. За визначенням Ю. Шевченко (1995), спеціальна психокорекція -- комплекс прийомів, методик й організаційних форм роботи з дитиною чи групою дітей одного віку, що є найефективнішими для досягнення конкретних завдань, спрямованих на формування особистості.

Основна мета спеціальної психокорекції полягає у виправленні наслідків неправильного виховання.

Отже, психологічна корекція розглядається як метод психологічного впливу, що реалізується за допомогою загальних, часткових і спеціальних процедур. Такий поділ досить умовний і не відповідає головному призначенню психологічної корекції як процесу психологічного впливу" спрямованого на виправлення у дітей недоліків у розвитку психічних функцій та особистісних властивостей. Під час психологічної корекції психолог може використовувати загальні, часткові й спеціальні методи.

психогенний корекція функціональний стан

2.2.1 Психологічне консультування

Одним із основних елементів у системі психологічної допомоги дітям з порушеннями у розвитку є психологічне консультування.

Консультування (від лат. consultatio -- порада) -- це порада фахівця з будь-якого питання. Психологічне консультування -- один із видів професійної діяльності, спрямованої на надання людині психологічної допомоги.

Психологічне консультування є одним із засобів психологічної допомоги клієнтові, який має рекомендоване направлення. Психологічне консультування -- це складний динамічний процес, зміст якого залежить від суб'єкта консультування, поставленої мети, теоретичної бази, яку психолог використовує у роботі.

Як зазначає І.І. Мамайчук (2001), психологічне консультування -- система, що складається з таких основних блоків: гностичний; конструктивний; організаційний; оцінювальний.

Ці блоки взаємопов'язані і відображають динаміку консультативного процесу.

Завдання гностичного блоку консультування дітей і підлітків з порушеннями у розвитку багатогранні та залежать від проблем, що виникли у тих, хто консультується. Невід'ємною складовою цього блоку в процесі консультування є психологічне діагностування дітей, тому в процесі консультування психолог може запропонувати дитині деякі психологічні методики. Психологічне діагностування дітей підчас консультування здійснюється у таких напрямах:

1) аналіз ступеня обґрунтованості скарг батьків на поведінку і розвиток дитини. Вирішення цього діагностичного завдання визначає діагностику ставлення батьків до дитини і характер подальшої роботи з батьками;

2) оцінювання стану психічного розвитку дитини, виявлення і класифікація дефекту розвитку, його сутності у разі, якщо скарги батьків повністю або частково обґрунтовані;

3) формулювання на основі вирішення перших двох завдань наступної діагностичної цілі (щодо особистісних характеристик батьків, їх взаємостосунків із дитиною, відносин у родині загалом, відносин дитини за межами сім'ї), а також визначення напрямів консультативної роботи з батьками і психокорекційної роботи з дитиною.

Основне завдання конструктивного блоку психологічного консультування полягає в проектуванні консультативного процесу, відбиранні засобів і методів консультування з урахуванням інтелектуального та психічного потенціалу дитини.

Головною метою організаційного блоку є послідовна реалізація складеної на попередньому етапі програми щодо розв'язання виявлених проблем. Важлива умова для реалізації завдань -- позитивно налаштовані на процес консультування батьки, діти й власне психолог.

Процес консультування завершується оцінювальним блоком, коли психолог надає батькам відповідну інформацію про дитину. Він висловлює свою думку про дитину, відповідає на запитання батьків, консультує їх про різні аспекти проблем, які обговорюються. Мета цього блоку полягає в узагальненні досягнутих результатів під час консультування й обговорення разом із батьками наступних планів роботи з дитиною.

Представлена модель відображає динаміку консультативного процесу, але реальне консультування значно загальніше і не завжди відповідає такому алгоритму.

2.2.2 Психологічний супровід

Психологічна допомога дітям з порушенням у розвитку не має обмежуватися лише консультуванням і психокорекційними заняттями.

Ефективність психологічної допомоги значною мірою залежить від впливу на соціально-психологічне середовище, в якому перебуває дитина з проблемами у розвитку.

Цей вплив успішно здійснюється у вигляді психологічного супроводу, що інтенсивно впроваджується у систему психологічної допомоги в останні десятиріччя.

Психологічний супровід дітей із порушенням у розвитку розглядається як діяльність психолога, яка спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і психотерапевтичних у мов, що сприяють успішній адаптації дітей, їх реабілітації й особистісному становленні в соціумі.

За визначенням ІЛ. Мамайчук (2001), супровід -- це цілісна діяльність психолога, яка полягає у:

-- систематичному відстеженні клініко-психологічного і психолого-педагогічного статусів дитини в динаміці її психічного розвитку;

-- створенні соціально-психологічних умов з метою ефективного психічного розвитку дітей у соціумі;

-- систематичній психологічній допомозі дітям із порушеннями у розвитку -- консультуванні, психокорекції, психологічній підтримці;

-- систематичній психологічній допомозі батькам дітей і підлітків з проблемами в розвитку;

-- організації життєдіяльності дитини з порушеннями у розвитку в соціумі з урахуванням ц психічних і фізичних можливостей.

Розглянемо основні етапи процесу психологічного супроводу.

Підготовчий етап включає вирішення таких завдань:

-- встановлення контакту з усіма учасниками супроводу дитини;

-- визначення обсягу роботи і послідовності процесу супроводу;

-- підготовка необхідної документації;

-- складання графіка роботи.

Завдання орієнтовного етапу полягають у:

-- встановленні контакту з батьками і родичами дитини;

-- встановленні контакту з групою, яку відвідує дитина, а якщо супровід дитини здійснюється в межах школи або дитячого садка, -- то з класним керівником або вихователем;

-- ознайомленні фахівців з результатами психологічного обстеження;

-- спільному обговоренні з педагогами та іншими фахівцями особливостей психічного розвитку дитини.

Етап планування передбачає:

-- створення індивідуальної програми супроводу дитини;

-- затвердження цієї програми усіма фахівцями, які працюють з дитиною.

Слід зазначити, що складання програми супроводу можливе лише після ретельного клініко-психологічного та психолого-педагогічного діагностування дитини.

На заключному етапі відбувається обговорення з фахівцями ефективності здійснення роботи з рекомендаціями щодо подальшої діяльності дитини.

Отже, можна сказати, що соціально-психологічний супровід -- це:

1) один із видів соціального "патронажу" як цілісної та комплексної системи соціальної підтримки і психологічної допомоги, що здійснюється у межах діяльності соціально-психологічних служб;

2) інтегративна технологія, сутність якої полягає у створенні умов для відновлення потенціалу розвитку і саморозвитку сім'ї й особистості у результаті ефективного виконання окремою людиною або всією родиною основних функцій;

3) процес особливого виду побутових відносин між тим, хто супроводжує, й тим, хто потребує допомоги.

2.2.3 Психологічна підтримка

Важливою ланкою психологічної допомоги дітям і підліткам з проблемами у розвитку є психологічна підтримка.

Психологічна підтримка розрізняється залежно від об'єкта, на який вона спрямована, і представлена двома головними напрямами: психологічна підтримка батьків та інших родичів дітей з порушеннями у розвитку та психологічна підтримка власне дітей і підлітків.

Психологічна підтримка батьків -- система заходів, спрямованих:

-- на зменшення емоційного дискомфорту в батьків у зв'язку із захворюванням дитини;

-- підтримку впевненості батьків у можливостях дитини;

-- формування у батьків адекватного ставлення до проблем дитини;

-- підтримку адекватних батьківсько-дитячих стосунків і стилів сімейного виховання.

Процес реалізації психологічної підтримки батьків тривалий і потребує обов'язкового комплексного підходу, що передбачає участь не лише фахівця-психолога, а й усіх інших фахівців, що супроводжують дитину: педагога-дефектолога, лікаря, логопеда, соціального працівника та ін. Але головну роль у цьому процесі відіграє спеціальний психолог. Саме він розробляє конкретні заходи, спрямовані на психологічну підтримку батьків, які виховують дитину з порушеннями у розвитку, залежно від наявних проблем у дитини та її родини.

Основним психотехнічним прийомом психологічної підтримки вважається батьківський семінар.

Головне завдання батьківського семінару полягає в розширенні знань батьків про психологічні особливості їх дітей, психологію виховання та психологію сімейних стосунків. Окрім того, на семінарах збільшується не тільки поінформованість батьків про дитину, а й відбувається зміна ставлення батьків до проблеми дитини і завдань її виховання.

Психологічна підтримка батьків здійснюється не лише у формі їх групового взаємозв'язку, а й у процесі індивідуальних бесід із психологом про проблеми родини й дитини.

Отже, психологічна підтримка -- це важлива ланка у системі психологічної допомоги батькам дітей з проблемами у розвитку. Основною метою такої підтримки є підвищення сенситивності батьків до проблеми дитини,зменшення емоційного дискомфорту в батьків у зв'язку із захворюванням дитини, формування у них адекватних уявлень про потенційні можливості дитини, оптимізацію їх педагогічного потенціалу.

Важливу роль в ефективності психологічної підтримки батьків відіграє створення різноманітних форм групового взаємозв'язку батьків та інших членів родини дитини. Потрібно, щоб процес психологічної підтримки був безперервним, комплексним і висував вимоги до особистості спеціаліста-психолога.

Отже, однією з важливих ланок у системі психологічної допомоги дітям з проблемами у розвитку є психологічна корекція, основна мета якої -- гармонізація особистісного й інтелектуального потенціалу дитини, виправлення порушень у психічному розвиткові, профілактика можливих відхилень у розвитку, що зумовлено як внутрішньою специфікою психічного дизонто-генезу, так і зовнішніми впливами.

З метою ефективної психологічної корекції дітей з проблемами у розвитку важливо враховувати складну системно-структурну й онтогенетичну моделі їх психічного дизонтогенезу.

Саме це і дає змогу розробити диференціальні методи психокорекційних впливів з орієнтуванням на ступінь тяжкості та специфічну структуру дефекту.

Особливе значення в ефективності психологічної корекції має сім'я дитини з проблемами у розвитку, що потребує обов'язкового включення у психокорекційний комплекс сімейної психокорекції, спрямованої на гармонізацію родинних стосунків і формування адекватних стилів сімейного виховання.

Різні теоретичні підходи до проблеми психологічної корекції, розроблені в зарубіжній та вітчизняній психології, сприяють розвитку різноманітних психокорекційних технологій. Слід зауважити, що під час розробки психокорекційних технологій для дітей і підлітків з проблемами у розвитку рекомендується орієнтуватися не на окремі теоретичні напрями, а використовувати різні способи психологічних впливів, що ґрунтуються на численних теоретичних спрямуваннях. Розроблення окремих психокорекційних технологій залежить від конкретних психокорекційних завдань, що визначаються ступенем вияву проблем у дитини та її батьків.

2.3 Шляхи корекції аутизму

На сучасному етапі розвитку корекційних шляхів подолання аутизму актуальними є різновекторні методи психологічної терапії. Важливим є проведення роботи у формі гри, що зацікавлює дитину з розладами спектру аутизму та ефективно долає комунікативні порушення. Проаналізуємо деякі напрямки психологічної корекції РСА у дітей.

1. Арттерапевтичні методики набувають чільного місця в сучасній психотерапії завдяки позитивним результатам їх застосування.

Арттерапія як напрямок використовується самостійно, а також у поєднанні з медикаментозними, педагогічними та корекційними засобами. Основні функції арттерапії: катарсистична - звільнює дитину від негетивних проявів; регулятивна - знімає нервово-психічне напруження, регулює психосоматичні процеси, моделює позитивний психоемоційний стан; комунікативно-рефлексивна - забезпечує корекцію спілкування, формує адекватну поведінку, тощо. Арттерапія містить такі напрями, як образотерапія бібліотерапію, музикотерапію, вокалотерапію, кінезотерапію, казкотерапія та ін.

Музикотерапія (З. Ленів, Т. Скрипник та ін.) це психотерапевтичний напрям, що ґрунтується на лікувальному впливі музики на психологічний стан людини. Емоційна вразливість дітей з РДА, робить особливо доречним застосування музики в ході корекційних занять. На думку Т. Скрипник актуальність використання музикотерапії обумовлена наступним:

1) правильно підібраний музичний матеріал привертає увагу та організовує відносну стійкість дитини із аутизмом в процесі заняття;

2) виявлена більша прихильність дітей із РСА у ставленні до предметів, ніж до людей обумовлює ефективність налагодження діалогу з ними опосередковано, наприклад, через музичні інструменти. Головним завданням методики музикотерапевтичної корекції розробленої Т. Скрипник визначено наступне: налагодити слухо-вокальну, слухо-рухову та зоро-рухову координацію, а також здатність синтезувати їх в одній діяльності.

Обов'язковими елементами заняття за даною методикою є: ритуал привітання, регуляційна вправа (активізація зорової, слухової, рухової уваги) з метою налагодження психофізіологічний стан дитини в плані її залучення до дій, корекційно-розвивальні вправи (головний блок завдань) та прощання як ритуал. Проводити заняття з музичної терапії може корекційний педагог чи психолог, який добре орієнтується в музичній культурі, має музичні здібності, обізнаний в проблематиці дитячої спеціальної педагогіки та психології.

Одним з найбільш дієвих ігрових методів арттерапії фахівці вважають спільне малювання, в ході якого дорослий разом з дитиною малює різноманітні предмети, ситуації з життя дитини та її сім'ї, різноманітні сюжети зі світу людей та природи. Таке малювання обов'язково супроводжується емоційними коментарями. Доречно наголосити на тому, що використання спільного малювання під час корекційних занять можливе лише після налагодження емоційного контакту між дитиною із РСА та дорослим. У цьому випадку вчені рекомендують застосовувати спеціально організовані сенсорні ігри, основною метою яких є створення емоційно позитивного настрою дитини.

Поряд з методом спільного малювання одним із дієвих способів допомоги дітям із розладами спектру аутизму в рамках арттерапевтичного підходу є танцювально-рухова терапія (ТРТ), яка виникла у 40-х роках XX століття завдяки новаторським зусиллям Меріан Чейс (м. Вашингтон США). Метою ТРТ є розширення рухового діапазону дитини, працювати з нею як із особистістю, що виражає себе в рухах. На сьогодні танцювальну терапію використовують у цілому світі, застосовують в державних і приватних психіатричних лікарнях і клініках для душевнохворих, лікувальних центрах, установах та школах для людей із фізичними чи емоційними розладами, а також у приватній практиці.

Ефективні результати в корекції РСА у дітей були отримані сучасними вітчизняними науковцями (В. Синьов, Д. Шульженко) в результаті використання спеціально створених казок для дітей із спектром аутичних розладів. Суть цього методу терапії казками (казкотерапії) полягає в тому, що діти разом із дефектологом ознайомлюючись із змістом спеціальних казок написаних у корекційній книзі, засвоюють поняття емоцій та спосіб їх доречного застосування в реальних ситуаціях. Створюючи книгу «Казки для всіх» для дітей із аутизмом та їх батьків у вигляді казок, автор Д. Шульженко виходила з проблем формування афективної сфери. Книга знайшла прихильність серед фахівців, батьків та дітей і стала дієвим науково-практичним засобом для корекції не тільки емоційної, але й інших сфер психічної діяльності дитини.



2. Анімалотерапія лікування людини за допомоги тварин.

Анімалотерапія вже стала одним із системних методів психологічної реабілітації при аутичних станах, невротичних розладах, розумовій відсталості та ін. В рамках даного підходу виокремлюють наступні підвиди: фелінотерапію, доготерапію, дельфінотерапію. Подамо коротку характеристику кожному з зазначених підвидів. Наприклад, фелінотерапія - базується на взаємодії людини з кішкою. Кішка знімає втому, стрес, мігрень, нормалізує тиск, тощо. На думку лікарів, навіть прослуховування котячого нявкання (в середньому це 4-16 Гц) значно підвищує імунітет.

Доготерапія (собакопсихотерапія). Завдяки тому, що з собакою треба ходити на прогулянки, їхні господарі не хворіють на гіподинамію та є здоровішими, оскільки частіше дихають свіжим повітрям. У слині собаки міститься речовина ліцозим -- природний антисептик, який сприяє швидкому загоюванню ран. А якщо щоденно по півгодини тримати руки біля серця собаки, це створбє ефект кардіостимулятора.

Іпотерапія -- кінна терапія. З точки зору психології, контакт з конем дарує людині безліч позитивних емоцій, допомагає розслабитися. Для дітей із аутизмом цей фактор є дуже важливим, адже така дружба виключає властиві людському соціуму конкуренцію і недоброзичливість, а передбачає щиру любов і прихильність. Важливим є те, що при спілкуванні з конем не потрібно в буквальному сенсі говорити. Для даного спілкування набагато важливіше використовувати мову жестів. Кінь сприймає образ людини, реагує на його рухи, інтонації, запах і температуру тіла. Кінь служить посередником у комунікації дитини з аутизмом і її батьків.

Дельфінотерапія. Спеціально навчені тварини, що мають «хороший» характер, лікують дітей із такими захворюваннями, як дитячий церебральний параліч, аутизм та олігофренія (розумова відсталість). Окрім відновлення психологічної рівноваги, на переконання фахівців, дельфіни приносять дітям естетичну насолоду та загоюють душевні рани. До дельфінотерапії звертаються також тоді, коли людині потрібна психологічна реабілітація.

3. Реабілітаційний туризм -- це інтенсивний терапевтичний процес, що є сукупністю заходів у вигляді спеціально організованих поїздок і екскурсій, в яких беруть участь діти із РСА разом із батьками, педагогами та дітьми з нормальним розвитком, під час яких, завдяки спеціальним корекційно-педагогічним прийомам, створюються оптимальні умови для підвищення життєвої компетенції дітей з особливостями розвитку.

Г. Хворовою та її колегами практично запроваджені дві організаційні форми реабілітаційного туризму, а саме: реабілітаційний похід; інтеграційний літній табір.

Реабілітаційний туризм, як спеціальна технологія корекційної роботи з дітьми з аутизмом містить такі структурні елементи: терапія середовищем; корекційно-педагогічна робота з дітьми.

4. Психолого-методична підтримка батьків, (розвиток навичок ефективної взаємодії батьків з дітьми; методичне та інформаційне забезпечення батьків; психотерапевтична робота з батьками).

Інтеграційному табір є мікромоделью суспільства в якому дитина із РСА в процесі соціально-психологічних заходів опановує нові моделі поведінки, отримує певні знання і навички, усвідомлює власні можливості в реальних умовах. Передумовою ефективної корекційної роботи в інтеграційному таборі є оптимальне моделювання групи учасників за 1-2 місяці до початку роботи табору. Загони формуються за такими кретеріями: вік, емоційно-фізичні можливості особливості поведінки дитини, також учасниками груп є батьки, педагоги, психологи і діти з нормальним розвитком (останні розподіляються в групи за віковими критерями).

В ході табору проводять індивідуальні та групові корекційні заняття. В систему занять входить ранкова гімнастика, ігрова терапія, робота в майстерні, кінезотерапія, тощо.

5. Холдинг терапія

Метод розробив доктором М.Уелш (1983) як психотерапевтичну техніку, холдинг (від англійського hold -- тримати). У спеціально відведений час мати бере свою дитину на руки, міцно притискає її до себе. Дитина повинна сидіти у матері на колінах, притиснутою до грудей, так, щоб у матері була можливість подивитися їй в очі. Не послаблюючи обіймів, незважаючи на опір дитини, мати говорить про свої почуття і свою любов до свого сина чи доньки і про те, як вона хоче подолати ту чи іншу проблему.

Отже, холдинг-терапія містить повторювані процедури холдингу утримання дитини на руках у батьків до його повного розслаблення (фізичного та емоційного). Психологічним обгрунтуванням такого утримання може бути те, що воно протиставлене звичній для дитини із аутизмом поведінці, спрямованій на уникнення контакту (Дж. Річер, 1993). Для психолога очевидно, що нормальний розвиток дитини неможливий без встановлення тісного зв'язку, в першу чергу, з матір'ю. Від контактів з матір'ю дитина гармонійно переходить до контактів з суспільством. Порушення зв'язку з матір'ю загрожує важкими фізичними і психічними наслідками для дитини, що доведено численними дослідженнями з депривації.

Зазвичай на “ситуацію утримання” дитина з аутизмом реагує відчайдушним опором, сприймаючи таке “позбавлення волі” як життєву небезпеку. Тому багато чого залежить від того, що саме батьки кажуть дитині, які емоційні аргументи вони підбирають для того, щоб пояснити їй ситуацію. Страх дитини і викликаний ним опір завжди зникають, коли батьки наполегливо пояснюють дитині, як вона їм потрібна, кажуть, що не хочуть його скривдити, а, навпаки, хочуть з ним поспілкуватися і пограти.

Автор методу М. Уелш виділяє у процедурі холдингу три стадії: конфронтацію, відкидання (або опір) і дозвіл. Перша стадія будь-якої сесії холдингу є конфронтація. Звичайно дитина противиться початку холдингу, хоча часто протягом усього дня чекає на нього. Він (або вона) може знаходити будь-які приводи, аби ухилитися від початку” процедури “. Коли так чи інакше матері вдається наполягти на своєму, посадити дитину собі на коліна і обійняти, після конфронтаційної паузи настає фаза активного відкидання. Ця фази не повинна лякати матір. Її наступ як раз говорить про те, що холдинг проходить нормально. У ці хвилини не можна ні в якому разі піддатися скаргам та плачу дитини або злякатися і відступити під її фізичним тиском. Дитина може рватися з обіймів, кусатися, плюватися, кричати і обзивати матір різними образливими словами. Правильна реакція матері полягає в тому, щоб, погладжуючи дитину, заспокоювати її, говорити їй, як вона її любить і як переживає, що вона (дитина) страждає, але вона(мати) ні за що не покине її тому, що любить. Після різної за тривалістю другої стадії неминуче настає третя стадія -- стадія вирішення. На цій стадії дитина перестає чинити опір, встановлює контакт очима, розслабляється, у неї з'являється посмішка, їй стає легко проявити ніжність; мати і дитина отримують можливість говорити на найінтимніші теми і переживати почуття любові.

6. Поведінкова терапія (оперативне навчання)

Послідовники біхевіоральної теорії вважають, що поведінку дітей із аутизмом можна змінити за допомогою спеціально організованого навчального процесу (О. І. Ловеас). «Недосконалість поведінки» дитини зі РСА полягає в прояві агресії, раптових спалахах гніву нанесення фізичної шкоди собі та оточуючим. В рамках використання даного методу створюються умови для формування бажаної поведінки в усіх аспектах діяльності дитини зі РСА (у грі, в навчанні, в формуванні навичок самообслуговування і в комунікації, тощо). Спеціалістами складається індивідуальна програма навчання та психологічної корекції, аутичних проявів у дітей в ході реалізації якої бажана поведінка заоохочується, нагороджується, а небажані прояви - караються чи ігноруються дорослими.

Спеціалісти, що працюють з дитиною зі розладами спектру аутизму повинні володіти прийомами формування у дитини наслідування у поведінці. Тож ядром методу є імітація поведінки та манер дорослих дитиною на їх невербальному і вербальному рівнях. Також задачею фахівців є розвивати спостережливості дитини із РСА за поведінкою однолітків в ході навчальнання (Л. Шипіцина).

Поведінкові навички отримані дитиною в ході оперативного навчання відпрацьовуються в дома, а потім дитина реалізує їх в реальних життєвих ситуаціях (наприклад в дитячому садку чи школі). За даною методикою дитина зі РСА навчається 40 годин на тиждень у групі де є спеціалісти, батьки та діти з нормальним розвитком. Поведінкова терапія, як метод психологічної корекції розладів спектру аутизму у дітей вдосконалюється біхевіористами інтенсивністю впливів на особистість дитини. Проте не зважаючи на ці покращення методу критики всеж вважають що отримані навики дитина важко переносить в інші умови, тому бажана гнучність поведінки недосягається.

7. Групова терапія (програма «Ритм життя»)

Суть цього методу полягає в спільному навчанні дитини з аутизмом разом із дітьми без відхилень в розвитком. Головним принципом групової терапії (Kitahara, 80-ті роки ХХ ст.) є формування у дитини, так званого, ритму життя (методом злиття з груповими процесами), основна частина якого повинна відчуватися дитиною фізично. Метою групової терапії є стабілізація дитячої емоційної сфери, яка знаходиться в ослабленому стані. Процес стабілізації поведінки дитини з аутизмом здійснюється під впливом прийняття дитини групою однолітків такою яка вона є. Особливого значення при цьому надається спільним фізичним вправам, які покращують розвиток дитини, сприяють формуванню у неї навичок самообслуговування та через високоструктуровані та імітаційні повтори певною мірою забезпечують інтелектуальний розвиток.

Перед початком корекційного впливу за програмою «Ритм життя» проводиться ретельна діагностика дитини проте індивідуальний план роботи не складають. Навчання здійснюється на основі механічного запамятовування та процесу імітації дій. Програма роботи є інтенсивною та розписана похвилинно що робить інтеграцію дитини зі РСА в динаміку групового процесу єфективною. Експертна оцінка показала, що значних здобутків групова терапія досягає у подоланні стереотипій та деструктивних форм поведінки у дитини. Проте в плані формування соціальної взаємодії та комкнікативних навиків програма «Ритм життя» дещо помтупається традиційним методам навчання.

8. Метод вибору передбачає роботу з аутичною дитиною один на оди протягом всього дня (А.Кауфман, 1950).

Метод вибору складається з двох частин:

1. Зміна точки зору батьків і педагогів про дитину.

...