Деструктивний розвиток особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Введення

Глава 1. Теоретичні основи поняття деструктивного розвитку особистості

1.1 Основні ознаки професійної деформації особистості в роботах вітчизняних авторів

1.2 Особистісні особливості співробітників правопорядку і психологічні чинники, що детермінують розвиток їх професійної деструкції

1.3 «Емоційне вигорання», як прояв професійної деформації особистості

Глава 2. Результати емпіричних досліджень професійних деструкцій на прикладі співробітників УВС

2.1 Методи дослідження та етапи проведення експерименту

2.2 Аналіз отриманих результатів з виявлення чинників професійної деструкції співробітників УВС

2.3 Методи психогігієни і психопрофілактики синдрому емоційного «вигорання»

Висновки

Висновок

Рекомендації

Список використаної літератури

Вступ

деструкція емоційний вигорання деформація

Актуальність. На думку дослідників, негативні психічні переживання і стани можуть зачіпати різні грані трудового процесу - професійну діяльність, особистість професіонала, професійне спілкування, в цілому негативно позначається на професійному розвитку особистості.

Професійна деструкція особистості - це зміни якостей особистості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування і поведінки), які з'являються під впливом виконання професійної ролі. Слід зазначити, що в психологічних дослідженнях частіше розглядають небажані зміни в особистості фахівця, що негативно впливають на його роботу та життя.

Професійна діяльність людини - одне з провідних проявів активної особистості. Вона тягне за собою професійний розвиток працівника, що обумовлює формування професійного типу особистості.

Помітний вплив надає професія і на особистісні особливості представників тих спеціальностей, робота яких пов'язана з людьми. Крайня форма професійної деформації особистості виражається у формальному, суто функціональному відношенні до людей. Вона погіршує соціально-психологічний клімат у колективі, розвиток самої особистості, є основою виникнення психологічних бар'єрів.

Професійна діяльність, співробітника УВС незалежно від різновиду виконуваної роботи, відноситься до групи професій з підвищеною моральною відповідальністю за здоров'я і життя окремих людей, груп населення і суспільства в цілому.

Співробітникам УВС, за родом своєї діяльності, залученим у тривале напружене спілкування з іншими людьми, властивий, як і іншим фахівцям системи «людина - людина», так званий синдром «емоційного вигорання» або феномен «емоційного вигорання». Він проявляється як стан фізичного і психічного виснаження, викликаного інтенсивними міжособистісними взаємодіями при роботі з людьми, що супроводжуються емоційною насиченістю та когнітивної складністю.

Наявність проблемної ситуації та актуальність теми дослідження дозволяють визначити мету, об'єкт, і завдання дослідження.

Мета дослідження. Вивчення розвитку професійної деструкції та ступеня вираженості феномену «емоційного вигорання» в професійній діяльності в залежності від впливу різних психологічних чинників.

Об'єкт дослідження: професійна діяльність співробітника УВС.

Предмет дослідження: психологічні чинники, що впливають на розвиток професійної деструкції та формування «емоційного вигорання» в професійній діяльності.

Основна гіпотеза: розвитку професійної деструкції особистості та синдрому «емоційного вигорання» впливають особливості особистості співробітника УВС (тривожність, агресивність, самооцінка, рівень інтелекту, інтернальність), а також організаційні чинники - умови й організація праці, стаж професійної діяльності, відносини з безпосереднім керівником, ставлення до колективі, інтенсивність фізичних, інтелектуальних, психоемоційних навантажень і т.д.

Завдання дослідження:

1. Вивчити теоретичні підходи до проблеми вивчення професійної деформації особистості в працях зарубіжних і вітчизняних авторів.

2. Дослідити вплив психологічних факторів (особистісних, рольових, організаційних) на формування деструкції у професійній діяльності співробітника УВС.

3. Визначити сутність феномену «вигорання» та особливості його прояву в професійній діяльності особистості.

4. Експериментальним шляхом вивчити чинники професійної деформації особистості на прикладі синдрому «емоційного вигорання».

5. Описати методи запобігання та профілактики «синдрому емоційного вигорання» у співробітників УВС.

Новизна роботи полягає в уточненні та розширенні уявлень про фактори, що впливають на розвиток професійної деструкції особистості та синдрому «емоційного вигорання» в професійній діяльності співробітника УВС.

Практична значимість роботи. Отримані в ході дослідження результати використані для розробки рекомендацій та системи психогігієнічних, профілактичних та психокорекційних заходів, що забезпечують збереження і зміцнення психічного здоров'я співробітників УВС.

Методи дослідження. У дослідженні застосовувалися такі методи: контент-аналіз наукових робіт та документів, включене спостереження, анкетування, бесіди, тестування.

Обсяг і структура роботи: дипломна робота складається із введення, двох розділів, висновків, додатків, викладених на 98 сторінках. Список літератури включає 62 джерела.

Глава 1. Теоретичні основи поняття деструктивного розвитку особистості

1.1 Основні ознаки професійної деформації особистості в роботах вітчизняних авторів

Взаємозв'язок людини з професією довгі роки вивчалася крізь призму адаптації особистості до діяльності, її професійної придатності, задоволеності процесом праці і підвищення її результативності. Дослідження чинників, що перешкоджають професійному розвитку, обумовлювалося прагненням підвищити ефективність праці людини, зробити його надійним, безпечним, творчою. Облік індивідуально-типологічних властивостей людини зводився до профвідбору і вироблення індивідуального стилю діяльності.

Досліджувалися також фактори, що негативно позначаються на професійному розвитку: несприятлива соціально-економічна ситуація, низька організаційна культура праці, відсутність адекватної соціально-професійної мотивації змістом праці, недостатній рівень розвитку здібностей, професійно важливих якостей, психофізіологічних властивостей та ін

Поряд з цим при проведенні досліджень психологи підкреслювали, що професійний розвиток супроводжується періодами регресу, дезадаптації, стагнації, кризами, деформаціями, а в окремих випадках і професійної деградацією людини.

Дослідники відзначають (С. П. Безносова, Р. М. Грановської, О. М. Корнєєвої), що під впливом умов праці, індивідуально-типологічних особливостей працівників, їх віку розвиваються професійно небажані якості, які негативно позначаються на продуктивності професійної діяльності.

Грунтуючись на аналізі літератури, ми можемо констатувати, що професійний розвиток - це не тільки вдосконалення (позитивна зміна), але й руйнування, виникнення негативних тенденцій і розвиток професійно небажаних новоутворень.

Отже, професійний розвиток обов'язково супроводжується виникненням професійних деструкцій, які негативно позначаються на динаміці розвитку, спотворюють профіль особистості, змінюють траєкторію професійного життя людини.

Професійна деструкція - це руйнування, зміна або деформація склалася психологічної структури особистості в процесі професійної праці Виникнення і розвиток професійних деструкцій знижує продуктивність виконання діяльності, негативно впливає на мотивацію та професійну позицію. Найбільш помітні професійні деструкції в професійній сфері «людина - людина».

Психологічними детермінантами розвитку професійно обумовлених деструкцій є конфлікти професійного самовизначення, кризи професійного становлення та професійна дезадаптація, а також стереотипи мислення і діяльності, соціальні стереотипи поведінки, окремі форми психологічного захисту: раціоналізація, проекція, відчуження, заміщення, ідентифікація. Освіта деструкції ініціюється професійною стагнацією фахівця, а також акцентуацією рис характеру. Але головним чинником, ключовою детермінантою розвитку деструкції є сама професійна діяльність.

Професійні деформації особистості детермінуються багатьма чинниками - об'єктивними і суб'єктивними. До об'єктивних можна віднести: зміст професійної діяльності та спілкування; умови виконання професійних обов'язків; чинники, пов'язані з соціальною макросередовищем (наприклад, соціально-економічні умови життєдіяльності, підвищена юридична регламентація праці, багатосторонній соціальний контроль з боку державних і громадських органів, приватний конфліктний характер взаємодій працівника з громадянами).

До об'єктивно-суб'єктивних факторів відносяться система і організація професійної діяльності, якість управління, стиль управління та професіоналізм керівників.

До суб'єктивних - онтогенетичні зміни, вікова динаміка, індивідуально-психологічні особливості, характер професійних взаємин, кризи професійного становлення особистості, службова необхідність ідентифікувати себе з патологічним внутрішнім світом інших людей для їх кращого розуміння.

Вже на стадії первинної професіоналізації може настати момент, коли подальший розвиток професійної діяльності, формування її індивідуального стилю неможливі без корінної ломки нормативно схвалюваної діяльності. Працівник повинен виявити наднормативну активність (вона може виразитися в переході на новий кваліфікаційний або творчий рівень виконання професійних обов'язків), але він може і змиритися з тим, що приведе до недовиконання навіть вузького кола своїх професійних обов'язків.

Кризи професійного розвитку можуть ініціюватися незадоволеністю працівника різними аспектами своєї праці, зниженням працездатності, погіршенням стану здоров'я, професійної втомою і багатьма іншими факторами.

До психологічних детермінант професійних деформацій відносяться різні форми психологічного захисту. Багато видів професійної діяльності характеризуються значною невизначеністю, що викликає психічну напруженість, часто супроводжуються негативними емоціями, деструкції очікувань. У цих випадках вступають в дію захисні механізми психіки. З величезного різноманіття видів психологічного захисту на освіту професійних деструкцій впливають заперечення, раціоналізація, витіснення, проекція, ідентифікація, відчуження.

Розвитку професійних деформацій сприяє емоційна напруженість професійної праці. Часто повторювані негативні емоційні стани із зростанням стажу роботи знижують фрустраційну толерантність фахівця, що може призвести до розвитку професійних деструкцій. Емоційна насиченість професійної діяльності призводить до підвищеної дратівливості, перезбудження, тривожності, нервових зривів. Таке нестійкий стан психіки отримало назву синдрому «емоційного згоряння». Цей синдром найчастіше спостерігається у педагогів, лікарів, управлінців, соціальних працівників. Його наслідком можуть стати незадоволеність професією, втрата перспектив професійного зростання, а також різного роду професійні деструкції особистості.

У дослідженнях Н.В. Кузьміної встановлено, що на стадії професіоналізації у міру становлення індивідуального стилю діяльності знижується рівень професійної активності особистості, виникають умови для стагнації професійного розвитку.^. Розвиток професійної стагнації залежить від змісту і характеру праці. Праця монотонний, одноманітний, жорстко структурований сприяє професійної стагнації. Стагнація ж, у свою чергу, ініціює утворення різних деформацій.

На розвиток деформацій фахівця великий вплив робить зниження рівня його інтелекту. Дослідження загального інтелекту дорослих показують, що із зростанням стажу роботи він знижується. Звичайно, тут мають місце вікові зміни, але головна причина полягає в особливостях нормативної професійної діяльності. Багато видів праці не вимагають від працівників вирішення професійних завдань, планування процесу праці, аналізу виробничих ситуацій. Незатребувані інтелектуальні здібності поступово згасають. Однак інтелект працівників, зайнятих тими видами праці, виконання яких пов'язане з вирішенням професійних проблем, підтримується на високому рівні до кінця їх професійного життя.

Деформації зумовлені також тим, що у кожної людини є межа розвитку рівня освіти та професіоналізму. Він залежить від соціально-професійних установок, індивідуально-психологічних особливостей, емоційно-вольових характеристик. Причинами утворення межі розвитку можуть стати психологічне насичення професійною діяльністю, незадоволеність іміджем професії, низькою зарплатою, відсутністю моральних стимулів.

Факторами, ініціювали розвиток професійних деформацій, є різні акцентуації характеру особистості. У процесі багаторічного виконання однієї і тієї ж діяльності акцентуації професіоналізуються, вплітаються в тканину індивідуального стилю діяльності і трансформуються в професійні деформації фахівця. У кожного акцентованого фахівця свій ансамбль деформацій, і вони чітко виявляються в діяльності і професійній поведінці. Іншими словами, професійні акцентуації - це надмірне посилення деяких рис характеру, а також окремих професійно обумовлених властивостей і якостей особистості.

Фактором, який ініціює утворення деформацій, є вікові зміни. Фахівці в області психогеронтології відзначають наступні види і ознаки психологічного старіння людини:

· соціально-психологічне старіння, яке виражається в ослабленні інтелектуальних процесів, перебудові мотивації, зміні емоційної сфери, виникненні дезадаптивних форм поведінки, зростання потреби у схваленні та ін;

· морально-етичне старіння, що виявляється в нав'язливому моралізування, скептичному ставленні до молодіжної субкультури, протиставленні цього минулого, перебільшенні заслуг свого покоління і ін;

· професійне старіння, яке характеризується несприйнятливістю до нововведень, канонізацією індивідуального досвіду і досвіду свого покоління, труднощами освоєння нових засобів праці і виробничих технологій, зниженням темпу виконання професійних функцій та ін

Дослідники феномену старості підкреслюють, та й прикладів тому багато, що фатальної неминучості професійного старіння немає. Це дійсно так. Але не можна заперечувати очевидного: фізичне і психологічне старіння деформує професійний профіль людини, негативно позначається на досягненні вершин.

Грунтуючись на аналізі літератури та власних дослідженнях, нами були сформульовані наступні концептуальні положення розвитку професійних деструкції особистості:

Професійне становлення супроводжується різноспрямованими онтогенетичними змінами особистості.

Професійні деструкції в самому загальному випадку - це порушення вже засвоєних способів діяльності, руйнування сформованих професійних якостей, поява стереотипів професійної поведінки та психологічних бар'єрів при освоєнні нових професійних технологій, нової професії або спеціальності.

Переживання професійних деструкцій супроводжується психічною напруженістю, психологічним дискомфортом, а в окремих випадках конфліктами та кризовими явищами.

Професійні деформації розвиваються в процесі тривалої «експлуатації» професійно важливих якостей особистості і характеризуються зміною рівня їх вираженості.

Очевидно, багаторічне виконання професійної діяльності не може постійно супроводжуватися її вдосконаленням і безперервним професійним розвитком особистості. Неминучі, нехай тимчасові, періоди стабілізації. На початкових стадіях професіоналізації ці періоди недовговічною. На наступних стадіях професіоналізації в окремих фахівців період стабілізації може тривати досить довго: рік і більше.

Сенситивними періодами освіти професійних деформацій є кризи професійного розвитку особистості. Непродуктивний вихід з кризи спотворює професійну спрямованість, ініціює виникнення негативної професійної позиції, знижує професійну активність. Ці зміни активізують процес утворення професійних деформацій.

Під кризами професійного розвитку ми розуміємо нетривалі за часом періоди (до року) кардинальної перебудови професійної свідомості, діяльності та поведінки особистості, зміни вектора її професійного розвитку. Кризи призводять до переорієнтації на нові цілі, корекції і ревізії соціально-професійної позиції, готують зміну способів виконання діяльності, ведуть до зміни взаємин з оточуючими людьми, а в окремих випадках - до зміни професії.

Е.Ф. Зеєр і Е.Е. Симанюк докладно описали кризи професійного становлення особистості, що вони розділили на нормативні (часто зустрічаються при переході від однієї стадії професіоналізації до іншої) і ненормативні - викликані психотравмуючими чинниками, несприятливими обставинами.^. До нормативних криз ставляться наступні кризи:

Криза нереалізованості. Вона виникає в тих випадках, коли з тих чи інших причин в суб'єктивній картині життєвого шляху слабко представлені реалізовані зв'язку подій життя.

Криза спустошеності. Вона виникає в ситуації, коли з тих чи інших причин в суб'єктивній картині життєвого шляху слабко представлені актуальні зв'язку, які ведуть від минулого і сьогодення в майбутнє.

Криза безперспективності. Вона виникає в ситуації, коли з тих чи інших причин у свідомості слабко представлені потенційні зв'язки подій, проекти, плани, мрії про майбутнє.

Немає сенсу строго «прив'язувати» типи криз до календарного віку. Їх виникнення і перебіг дуже індивідуально. Найголовніше - своєчасно, в зародку їх вбачати й раціонально з них виходити.

Дослідники відзначають, що найбільшою мірою професійні деформації розвиваються у представників соціономічних професій, постійно взаємодіючих з людьми: лікарів, педагогів, працівників сфери обслуговування та правоохоронних органів, держслужбовців, керівників, підприємців та ін Емоційна насиченість професійної діяльності призводить до підвищеної дратівливості, перезбудження, тривожності, нервових зривів.

У представників соціономічних професій деформації можуть проявлятися на чотирьох рівнях:

1. Загальнопрофесійні деформації, типові для працівників цієї професії. Ці інваріантні особливості особистості та поведінки професіоналів простежуються у більшій частині працівників зі стажем, хоча рівень вираженості даної групи деформацій різний.

2. Спеціальні професійні деформації, що виникають у процесі спеціалізації за професією. Будь-яка професія об'єднує кілька спеціальностей. Кожна спеціальність має свій склад деформацій.

3. Професійно-типологічні деформації, зумовлені накладенням індивідуально-психологічних особливостей особистості (темпераменту, здібностей, характеру) на психологічну структуру діяльності. У результаті складаються професійно і особистісно зумовлені комплекси. Ця група деформацій розвивається в різних професіях і не має чіткої професійної орієнтації.

4. Індивідуалізовані деформації, зумовлені особливостями працівників найрізноманітніших професій. У процесі багаторічного виконання професійної діяльності, психологічного зрощування особистості та професії окремі професійно важливі якості, як, втім, і професійно небажані, надмірно розвиваються, що призводить до виникнення сверхкачеств, або акцентуацій.

Аналізуючи причини, що перешкоджають професійному розвитку людини, А.К. Маркова вказує і на вікові зміни, пов'язані зі старінням, професійну втома, монотонно, тривалу психічну напруженість, обумовлену складними умовами праці, а також кризи професійного розвитку.

А.Г. Абрумова і Ю.А. Юдчіц розглядають два основних компоненти професійної деформації особистості в системі професій «людина-людина».^. Це синдром хронічної втоми і синдром емоційного вигорання.

Під хронічною втомою розуміється зовсім специфічний вид втоми, обумовлений, постійним емоційним контактом із значною кількістю людей. При синдромі хронічної втоми людина страждає не просто від фізичного або нервового виснаження, що час від часу відчуває кожен з нас, а від «хронічних стресів нервової системи».

Узагальнюючи дослідження професіоналізму, А. К. Маркова виділила категорію «тенденції професійного дизонтогенеза», або напрямки порушень у професійному розвитку, а також описала механізм їх виникнення. З її точки зору несприятливі умови праці викликають негативні зміни в професійній діяльності, в поведінці, а також у професійному спілкуванні. Спочатку виникають тимчасові негативні психічні стани та установки, потім починають згасати і як би випадати позитивні якості. Далі «загострюються» прикордонні стани; пізніше на місці позитивних виникають негативні психічні якості, що змінюють особистісний профіль працівника і співвідношення ПВК в цьому профілі; питома вага позитивних якостей зменшується. Виникає стійке спотворення конфігурації особистісного профілю професіонала.

Н. С. Пряжников описує професійні деструкції як поступово накопичуються зміни в такій структурі діяльності й особистості, що негативно позначаються на продуктивності праці і на взаємодії з іншими учасниками цього процесу, а також на розвитку особистості професіонала.

Тенденції професійного дизонтогенеза, і професійні деструкції описують потенційно можливі порушення та обмеження в діяльності фахівця. Реально існуючий професіонал характеризується наявністю і ступенем розвитку якостей особистості, значуще негативно впливають на ефективність діяльності, які названі нами професійно-деструктивними (ГДК).

Деструктивність цих якостей проявляється в їх руйнівний вплив на професійну діяльність. І якщо структура діяльності мало схильна до змін під впливом індивідуально-психологічних особливостей, то її функціональна організація може бути порушена в значно більшому ступені. При цьому можливо практично повне випадання окремих функцій в індивідуальній діяльності, що призводить до значного зниження її ефективності.

Особливістю професійно-деструктивних якостей у порівнянні з професійними деформаціями є те, що останні характеризують функціонування особистості поза професійної сфери.

В якості професійно-деструктивних можуть виступати: якості, несумісні з даною діяльністю, в основному обмеження на фізіологічному і психофізіологічному рівнях, що включають і професійні захворювання; професійно важливі якості, недостатньо розвинені, які не досягли оптимального рівня розвитку; професійно важливі якості, розвинені понад оптимального рівня розвитку.

1.2 Особистісні особливості співробітників правопорядку і психологічні чинники, що детермінують розвиток їх професійної деструкції

Правоохоронна діяльність залежить не тільки від знань, умінь і навичок працівників, а й від особистісних якостей. Тому до числа професійних вимог завжди включалися і включаються відповідні психологічні властивості. У 1782 році Катерина II підписала "Статут благочиння чи поліцейський", значну частину якого складав "Наказ управі благочиння". У "Наказі управі благочиння" були сформульовані якості, визначеного до благочиння начальства і правила його посади (тобто вимоги до особистості поліцейського працівника):

1) здоровий розум;

2) добра воля у відправленні дорученого;

3) людинолюбство;

4) вірність до служби імператорської величності;

5) старанність до загального добра;

6) ратування за посаду;

7) чесність і безкорисливість.

Можна говорити про психологічний потенціал працівника органу правопорядку, що забезпечує ефективність його діяльності та реалізації професійних функцій. Структурно такий психологічний потенціал складається із:

1) індивідуальної професійної концепції;

2) морально-психологічних якостей;

3) пізнавальних та інтелектуальних якостей;

4) емоційно-вольових якостей;

5) комунікативних якостей.

1. Індивідуальна професійна концепція. Індивідуальна професійна концепція працівника органу правопорядку являє собою суб'єктивне, особистісне бачення системи основних професійних проблем, змісту, способів і прийомів праці, труднощів в організації взаємодії та особистої праці. Індивідуальна професійна концепція в її сформованому вигляді розкриває особистісний сенс діяльності працівника, впливає на мотивацію праці, постановку конкретних службових і життєвих цілей.

2. Морально-психологічні якості. Ці якості відображають моральні зобов'язання та етичні норми поведінки працівника органів правопорядку. Мова йде про належне та необхідну поведінку з точки зору моральності, професійної етики, конкретних норм моралі, гуманного ставлення до іншої людини. Моральну основу поведінки працівника складають такі морально-психологічні якості: почуття професійного обов'язку; професійна честь; справедливість; принциповість, чесність; порядність; співчуття і співпереживання; мужність; установка на дотримання законності і службової дисципліни; почуття товариства; гуманність і співчуття по відношенню до потерпілих від злочинів і т. д.

3. Пізнавальні та інтелектуальні якості. Відомо, що добре розвинені якості сприйняття і уваги дозволяють працівникові отримати достатню інформацію про що складається криміногенній обстановці, особливості особистості правопорушника і т. д. Професійна пам'ять працівника на особи, зовнішність людини, числа (дати народження, наприклад), ім'я, по батькові, прізвище та т. д. дозволяє ефективно вирішити професійні завдання. Продуктивне мислення працівника характеризується такими якостями, як гнучкість, широта, критичність, швидкість, кмітливість, прогностичність, евристичність та ін

4. Емоційно-вольові якості. Діяльність працівника органів правопорядку пов'язана зі стресами і негативними переживаннями. Серед стрес-факторів, пов'язаних з професійною діяльністю, часто називають: велику завантаженість роботою і відсутність вільного часу; складнощі, пов'язані з входженням в нову посаду; підвищену відповідальність за прийняті рішення; відчуття невідповідності між тим, що повинен, що хотів би і що реально робить; необхідність часто йти на компроміси в ім'я збереження службової кар'єри, вада зворотної інформації про свою діяльність; незадовільні стосунки з начальством; невизначеність посадового зростання; несприятливий соціально-психологічний клімат у професійному колективі та ін Працівникові слід звертати увагу на розвиток у себе таких емоційно -вольових якостей, як рішучість, наполегливість, самовладання, емоційна врівноваженість, витримка, витривалість, обачність, холоднокровність, впевненість у своїх силах і ін

5. Комунікативні якості. Дослідження показали, що існують комунікативні якості, що сприяють ефективності ділової взаємодії:

· організованість;

· впевненість;

· незалежність;

· скромність;

· установка на співробітництво;

· готовність до допомоги;

· співчуття;

· обов'язковість;

· володіння технікою спілкування;

· чуйність; чуйність;

· дбайливість;

· справедливість;

· щирість у спілкуванні;

· активність у спільній діяльності;

· товариськість;

· послідовність;

· тактовність.

Ускладнюють ділове взаємодія такі якості:

· скептицизм;

· сором'язливість;

· покірність;

· сверхконформность;

· переоцінка своїх можливостей;

· агресивність;

· прагнення до домінування;

· самовдоволення;

· відособленість;

· запальність;

· образливість;

· недовірливість;

· підозрілість;

· боязкість;

· грубість;

· поблажливість;

· замкнутість;

· скритність.

Професійне становлення - це не тільки прогресивний розвиток, не тільки придбання, але і втрати. Професійна діяльність вже на стадії її освоєння, а надалі при її виконанні призводить до спотворення особистісного профілю фахівця, так як виконання конкретних видів праці не вимагає різноманітних якостей та здібностей особистості, багато ресурсні можливості залишаються незатребуваними. Окремі професійно значущі якості з роками трансформуються у професійно небажані. Результатом цього є утворення професійних деформацій (Р. М. Грановська, Е. Ф. Зеєр, Л. Н. Корнєєва, А. К. Маркова).

Професійна деформація - це деструкції, які виникають в процесі виконання професійної діяльності і негативно впливають на її продуктивність. Вони породжують професійно небажані якості і змінюють професійну поведінку людини. Розвиток професійних деформацій визначається різними чинниками:

· різноспрямованими онтогенетичними змінами,

· вікової динамікою,

· змістом професії,

· соціальним середовищем,

· життєво важливими подіями і випадковими моментами.

До основних психологічних детермінант професійних деформацій відносяться:

· психофізіологічні зміни,

· стереотипи професійної діяльності,

· стагнація професійного розвитку,

· акцентуації характеру,

· психологічні захисту.

В даний час ознаки професійних деформацій класифікують за різними підставами (Н. І. Наєнко)^:

· за ступенем відхилення від соціальної норми;

· за ступенем вираженості делінквентної поведінки в процесі виконання соціальної ролі;

· за ступенем вираженості дисгармоній у розвитку особистості, що перетворюють суб'єктів у вузьких фахівців. Останній розрізняють по:

· глибині деформованості особистості;

· широті деформованості особистості (глобальна чи парціальна);

· ступеня стійкості проявів деформації: тимчасова (випадкова) або постійна (закономірна);

· швидкості настання профдеформацій (на ранніх стадіях професійної діяльності - на пізніх стадіях).

Як зазначає Н.Б. Московін, на сьогоднішній день відсутня загальноприйнята класифікація особистісно-професійних деформацій. Нею введено термін «третій стан», запозичений з медичних і валеологічних джерел і що означає невпевненість у благополуччі організму за відсутності діагнозу.

«Третій стан» - це можливість, подарована природою для реалізації механізмів з відновлення втрачених ресурсів організму. З її точки зору, про «третій стан» можна говорити як про предмет:

а) медичних досліджень (підвищена невротизація, ризик серцево-судинних захворювань, астенія);

б) валеологічних досліджень (низька культура самозбереження, невміння вести здоровий спосіб життя, перетворення здоров'я в засіб досягнення життєвих цілей;

в) психологічних (напруженість, дратівливість, жорсткість суб'єктивних установок, внутрішня невпевненість, втрата сприйняття реальності своєї особистості, розщепленість особистості, дисгармонія між інтелектуальним і емоційним, свідомим і несвідомим).

Н.Б. Московін розглядає деформацію як компенсацію, але не тільки в звичному сенсі як відшкодування, заповнення одних функцій і якостей за рахунок інших, але і як компенсацію більш небезпечних порушень, наприклад, порушень фізичного і психічного здоров'я. Внаслідок цього деформацію не можна долати поки невідомо, від яких більш серйозних деформацій дана проблема може захистити. Здається, що дана точка зору не позбавлена раціонального підходу до психології професіонала.

Професійна деформація являє собою результат спотворення професійних і особистісних якостей працівника правопорядку під впливом ряду негативних факторів діяльності і навколишнього середовища. Специфіка правоохоронної діяльності, у тому числі необхідність вступати у взаємодію з правопорушниками нерідко містять у собі елементи негативного впливу на особистість співробітника органу правопорядку.

При відсутності у працівника достатнього рівня психологічної і моральної стійкості розвиток його професійної деформації є часто спостерігається тенденцією. При цьому слід зазначити, що професійна деформація негативно впливає на ділове спілкування працівника і ефективність його службової діяльності.

У психологічній літературі виділяють три групи факторів (Буданов А. В., 1992), що ведуть до створення професійної деформації^: фактори, зумовлені специфікою діяльності органів правопорядку; фактори особистісної властивості; фактори соціально-психологічного характеру. До факторів, обумовленим специфікою діяльності правоохоронних органів, слід віднести:

· детальну правову регламентацію діяльності, що поряд з позитивним ефектом може призводити до зайвої формалізацією діяльності, елементів бюрократизму;

· наявність владних повноважень по відношенню до громадян, що деколи виявляється в їх зловживанні та необгрунтованому використанні;

· корпоративність діяльності, яка може служити причиною ізоляції органів правопорядку та їх відчуження від суспільства;

· підвищену відповідальність за результати своєї діяльності; психічні та фізичні перевантаження, пов'язані з нестабільним графіком роботи, відсутністю достатнього часу для відпочинку і відновлення витрачених сил і т. д.;

· екстремальність діяльності (необхідність виконання професійних завдань в небезпечних для життя і здоров'я ситуаціях, ризик, непередбачуваність розвитку подій, невизначеність інформації про діяльність кримінальних елементів, загрози з боку злочинців і т. д.);

· необхідність у процесі виконання службових завдань вступати в контакт з правопорушниками, що може призводити до засвоєння елементів кримінальної субкультури (використання кримінальних жаргонів, звернення за прізвиськами і т. п.).

Серед чинників, що відбивають особливості співробітників правопорядку, слід назвати:

· неадекватний можливостям працівника рівень домагань і завищені особистісні очікування;

o недостатню професійну підготовленість;

o специфічний зв'язок між деякими професійно значущими якостями особистості працівника (так, рішучість у поєднанні зі зниженим самоконтролем може розвинутися в надмірну самовпевненість і т.п.);

o професійний досвід;

o професійні установки (наприклад, сприйняття дій інших людей як можливих порушень закону може призвести до обвинувального ухилу в діяльності, "глобальної" підозрілості і т.п.);

o особливості соціально-психологічної дезадаптації особистості працівника органів правопорядку, які призводять до прояву агресивності, схильності до насильства, жорстокості у поводженні з громадянами тощо;

o зміна мотивації діяльності / втрата інтересу до діяльності, розчарування в професії і т.п.

До факторів соціально-психологічного характеру зазвичай відносять:

o неадекватний і грубий стиль керівництва підлеглими;

o конфліктні відносини і «мобінг» у спілкуванні співробітників органу правопорядку;

o несприятливий вплив найближчого соціального оточення поза службою (наприклад, родини, друзів тощо);

o низьку суспільну оцінку діяльності органів правопорядку, що часом веде до безвиході у діяльності співробітників органів правопорядку, виникнення професійного безсилля і невпевненості у потрібності своєї професії.

Таким чином, можна помітити, що професійна деформація розвивається під впливом факторів, що відносяться до зовнішнього середовища діяльності (спілкування з правопорушниками, вирішення завдань, застосування до них заходів профілактики і припинення і т.д.), а також факторів внутрішньосистемної взаємодії (відносини з керівником і товаришами по службі, спільне виконання службових завдань і т.д.).

Основні прояви професійної деформації працівників органів правопорядку. Перша група проявів пов'язана з деформацією індивідуальної професійної концепції працівника і поява в її структурі жорстких стереотипів, які відображають невірне сприйняття організації і самого себе в її організаційній структурі.

Дослідження дозволили виявити 6 подібних стереотипів.

Стереотип "начальник повинен бути жорстким, твердим, наполегливим". Цей стереотип змінює структуру управлінської взаємодії, переводячи її на режим погрози покаранням за провину, пріоритетності наказного спілкування перед іншими формами контактів, деформує систему управлінських впливів.

Стереотип "начальник завжди правий". Прояви цього стереотипу негативно впливають на самостійність рішень і суджень працівника, формують безініціативність, очікування наказів і розпоряджень з боку керівництва.

Стереотип догматичного прямування наказам. Установка на бездумне виконання будь-якого наказу начальника, не замислюючись про його наслідки, часто веде до внутрішньоособистісних конфліктів за умови наявності своєї власної думки про необхідність діяти по-іншому.

Стереотип "маленької людини". Цей стереотип прямо пов'язаний із самооцінкою та рівнем домагань працівника. Часто він веде до зниження своєї професійної самооцінки, прояву конформізму і відсутності своїх власних суджень з того чи іншого службового питання.

Стереотип "оптимального" рольової поведінки. Він часто виступає як механізм пристосувального поведінки до певних службовим ситуацій і конкретним професійним діям. Так, загрозливе і агресивна поведінка розглядається як оптимальне для отримання свідчень від підозрюваного, прояву наполегливості в аргументації єдиної версії злочину, висунутої працівником і т.д.

Стереотип "знаходження винного". Цей стереотип виправдовує всі дії по знаходженню винного, його покарання і т.п. При цьому робота з виявлення справжніх причин неефективності діяльності йде на задній план, і її недоліки залишаються невідомими.

Прояви професійної деформації мають місце як у зовнішньому середовищі діяльності, взаємодії з об'єктом діяльності (правопорушником) і іншими громадянами, так і у внутрішньосистемному спілкуванні, спільному виконанні службових завдань з іншими працівниками, контактах з керівником. У зовнішньому середовищі діяльності можна розглянути наступні прояви професійної деформації працівників органів правопорядку:

1) впевненість і часом самовпевненість у власній непогрішності при вирішенні професійних завдань, надмірна зарозумілість і завищена самооцінка;

2) наявність установки на "обвинувальний ухил" по відношенню до інших людей, надмірна підозрілість, грубі помилки в сприйнятті та оцінці інших людей, їх дій і вчинків;

3) "правовий нігілізм", який проявляється в зневажливому ставленні до вимог закону, ігнорування вимог закону та довільному тлумаченні закону і підзаконних нормативних актів;

4) "правовий ригоризм", що представляє собою виражену установку на жорсткість покарання, застосування до правопорушника більш жорстких мір покарання безвідносно до особливостей його особистості і ситуації вчиненого правопорушення;

5) стереотип закритості, прагнення до зайвої секретності, наданню своїй роботі уявної значущості, тенденція до сверхконтроля;

6) перенесення своєї службової ролі, фахових навичок і установок під позаслужбові відносини;

7) засвоєння елементів кримінальної субкультури (кримінального жаргону, норм поведінки, звернення до іншої людини і т.д.) та їх використання у своїй діяльності;

8) "спрощення ділового спілкування", що виражаються в зниженні культури та етики спілкування з громадянами, звернення на "ти", застосуванні виразів, образливих для інших людей тощо;

9) наявність установки на застосування тільки владних методів впливу на правопорушників та інших громадян, нехтування методами психологічного впливу, досягнення згоди, вирішення конфлікту на основі вербального впливу і т.д.

10) педантичність, зайвий формалізм в роботі і затягування питань про прийняття конкретних рішень у рамках своєї компетенції.

У внутрішньосистемному управлінні, в спілкуванні з керівниками і товаришами по службі можливі наступні прояви професійної деформації:

1) "втрата ініціативи в роботі", що виражається в орієнтації лише на виконання наказів і розпоряджень керівників, вищих ланок управління і забуття своїх особистих посадових обов'язків і відповідальності;

2) установка на пріоритетність поточного процесу діяльності, виконання поточних завдань поза зв'язку з досягненням кінцевих результатів діяльності, "імітація активної діяльності";

3) переоцінка "старих", звичних методів роботи і недооцінка необхідності впровадження нових методів діяльності, інновацій;

4) установка на вчинення формалізованих, документально оформлених професійних дій при недостатній увазі до людини;

5) професійний егоїзм (егоцентризм), часто блокуючий ефективну взаємодію працівників різних служб органу правопорядку і знижує результати спільної діяльності.

Часто прояву професійної деформації є наслідком звернення працівника до неадекватних захисних механізмів у своїй діяльності:

o раціоналізації (пояснення своїх незаконних дій інтересами розкриття та розслідування злочину тощо);

o зганяння (наприклад, словесного образи затриманих і т.п.);

o заміщення (наприклад, досягнення помилкового відчуття своєї професійної значущості за рахунок зовнішньої атрибутики діяльності тощо);

o ізоляції (скорочення контактів з іншими людьми поза межами своєї правоохоронної системи, звуження комунікативних зв'язків) та ін

На наш погляд слід відзначити той факт, що у співробітників правоохоронних органів присутній гіпертрофоване почуття права на насильство. Силові відомства наділені владою, підкріпленої володінням бойовою зброєю. Це необхідно. Однак гіпертрофоване право на насильство може стати причиною деформації особистостей співробітників цих відомств. Надмірне, тобто незаконне привласнення і використання влади може бути результатом деформації особистості. Разом з тим, добре відомі періоди історії, коли державна владна еліта наділяла силові відомства надмірними репресивними повноваженнями, і це не могло не деформувати особистості співробітників цих відомств.

При гіпертрофованому право на насильство виникають два психолого-соціальних фактору деформації особистості. Перший з-за того, що співробітники низки служб і підрозділів УВС повинні професійно «спілкуватися» зі злочинцями, тобто особами в тій чи іншій мірі морально-неповноцінними.

У деяких з числа співробітників «явище професійної деформації змінює ставлення до правопорушників в діапазоні від повного неприйняття (агресивності, хамства, грубості) до вседозволеності, неслужбових зв'язків з кримінально-злочинними елементами, моральної і матеріальної залежності від них ... Крайній ступінь професійної деформації особистості співробітника ОВС - професійна деградація, коли порушення закону, аморальність, асоціальна поведінка або професійне безсилля робить неможливою подальшу службу в органах внутрішніх справ».

Ще один фактор деформації особистості співробітників силових відомств полягає, на думку вивчали його психологів, в тому, що «у більшості своїй громадяни Російської Федерації перестали звертати увагу на те, що співробітники міліції часто порушують або намагаються порушити їх права, допускають різного роду непрофесійні дії по відношенню до громадян (образа, грубість, нетактовність і т.д.). Громадяни не хочуть відстоювати свої права, "дозволяють" кривдникам залишатися безкарними, що сприяє більш серйозних проявів деформації».

При цьому психологічна порочність наростає по «замкнутому колу»: масовані репресивні тенденції «силових» органів (при байдужості і потурання вищих владних інстанцій) залишають населенню можливість лише неприязно терпіти нелегітимні дії. Фактична беззахисність громадян та їх ворожість до психологічно деформованим співробітникам УВС провокують останніх до подальших нелегітимних дій і поглиблюють їх особистісну деформацію. На жаль, наростання схильності «сильних» придушувати «слабких» може охоплювати не тільки окремих людей, а й великі спільноти, і державні системи.

У Росії, яка переживає історичний період нестабільності, поряд із зазначеними є й більш загальні причини девіантної (що відхиляється аж до злочинного) поведінки співробітників УВС: «нестабільна соціально-економічна і політична ситуація в країні; низька соціальна захищеність співробітників; розмитість професійного ядра; ненадійність правового захисту співробітників».

Таким чином, професійна деформація в своєму розвитку проходить три основних рівня: початковий, середній і глибинний, по різному впливають на ефективність службової діяльності.

Початковий рівень характеризується незначними, ззовні малопомітними, змінами в особистості. Співробітник пізнає й опановує професійною діяльністю, формуючи власний стиль її виконання, але ще не потрапляє у фатальну залежність від служби.

На цьому рівні професійна деформація, як правило, не робить помітного негативного впливу на ефективність службової діяльності, а навіть сприяє вирішенню конкретних оперативно-службових завдань. Це досягається за рахунок психологічного захисту, яка полягає в зниженні гостроти сприйняття негативних, психотравмуючих чинників діяльності, їх усвідомленні і оцінки як неминучих, буденних, звичайних. Таке спрощення зменшує психічну напругу до рівня, мобілізуючого особистість, оптимізує емоційне самопочуття, робить мінімально достатніми психологічні витрати на виконання діяльності.

Середній рівень деформації характеризується істотними кількісно-якісними змінами. Спостерігається поступова гіпертрофія, або загострення, надмірна вираженість професійно важливих якостей, подальша їх трансформація в свою протилежність. Так, притаманна міліціонеру уважність перетворюється на підозрілість; впевненість - у самовпевненість; самовладання, спокій - у байдужість; вимогливість - у прискіпливість; старанність - у педантизм і т.п.

Окремі психологічні риси, які суб'єктивно починають оцінюватися як другорядні, а то й зайві придушуються, а в подальшому і зовсім атрофуються, зникають. Втрачається переконаність в законослухняності громадян, можливості ефективної боротьби з правопорушеннями, в необхідності проявляти у своїй роботі такі почуття, як співпереживання, розуміння, бажання і готовність надати допомогу.

По відношенню до людей, і, перш за все, до об'єктів своєї службової діяльності формується упереджене ставлення, яке у тому, що в людині відшукується і приймається до уваги, перш за все, те, що підтверджує професійні стереотипи ("будь-який громадянин - потенційний правопорушник", "доведи, що ти невинний", "злочинець, а тим, більш рецидивіст не підлягає виправленню" і т.п.) і відкидається як випадкове і неважливе все інше. Проявляється схильність до звинувачення як внутрішня установка співробітника УВС, на винність підозрюваного, однобоке тлумачення, недооцінка його доводів. Все це виникає внаслідок підозрілості, зниження самокритичності, невміння подивитися на свої дії і обставини справи об'єктивно.

Стиль службового спілкування переноситься на позаслужбовий поведінку. Співробітник може настільки ідентифікуватися з професією, що поза власної волі залишається міліціонером у всіх сферах позаслужбову життя. Конкретними проявами цього є, наприклад, роль у суспільному транспорті місця найбільш зручного для огляду, перевертання паперів з записами при появі іншої людини, мимовільна фіксація зовнішності громадян, номерних знаків автомобілів, недоречне вживання професійного гумору, жаргону і т.п.

Професійні інтереси починають займати стійке домінуюче місце і підпорядковують собі всі інші. Здавалося б, у цьому немає нічого шкідливого, особливо для діяльності. Але працівник все більше сприймає і оцінює навколишнє середовище з позиції користі для служби, цікавиться тільки тим, що можна безпосередньо використовувати в роботі. Поступово, але неухильно обмежується коло позаслужбовий спілкування, втрачається відчуття спільності з різними верствами населення. Нарешті службова діяльність виявляється самодостатньою, єдино важливою і бажаною сферою активності особистості. Спостерігається бажання під різними приводами довше перебувати на службі при відсутності в цьому об'єктивної необхідності, стійке цікавість до службових справах при знаходженні поза службою (у позаробочий час, вихідні, відпустка).

Завершується формування достатнього професійного досвіду. Вивчивши, образно кажучи, всі головні таємниці діяльності, співробітник починає добре орієнтуватися в тому, якими нормами та обов'язками можна нехтувати або підміняти їх власним тлумаченням, без особливого ризику понести відповідальність за це. Розуміння сутності законослухняної поведінки стає суто суб'єктивним і довільним: "Для досягнення мети всі засоби допустимі", "Якщо норми права обтяжують або заважають, їх можна не дотримуватися". В основі цього лежать дефекти правосвідомості працівника міліції, його морально-вольова ненадійність, психологічна нестійкість. Остання полягає у неможливості протистояти тиску з боку зацікавлених людей - посадових осіб, колег по службі, самого об'єкта діяльності, його родичів та інших

На глибинному рівні деформаційні зміни вражають всю особистість, яка потрапляє в повну залежність від професійної сфери. Співробітник починає оцінювати себе як неперевершеного професіонала, поблажливо і зневажливо ставитися до думок, які не збігаються з його власною позицією ("що вони в цьому розуміють, в порівнянні зі мною вони дилетанти"), болісно реагує на критику і контроль за своєю діяльністю, жорстко орієнтується на особистий досвід, включаючи презумпцію власної непогрішності ("я завжди дію правильно, тому що все знаю"). Можуть актуалізуватися соціально небажані риси характеру: жорстокість, мстивість, грубість, вседозволеність, цинізм; виникають і стають домінуючими певні психічні стани - розчарування, нудьга, дратівливість.

Виникає соціопрофесійна ізоляція: з одного боку, відчуття спільності, зокрема, корпоративної з вузьким колом бажаних для спілкування партнерів, з іншого - байдуже, підозріле ставлення до різних категорій громадян.

Що стосується ефективності службової діяльності, то на глибинному рівні деформації при загальному благополуччі можуть виникати серйозні зриви і невдачі, пов'язані з ослабленням внутрішнього контролю, самовпевненістю, втратою творчого підходу до вирішення нових завдань і відповідного ставлення до власного професійного досвіду.

Уникнути формування ознак професійної деформації можливо. Легше це вдається людям з розвиненою рефлексією, умінням об'єктивно оцінювати власну особистість, бачити істинні причини внутрішньоособистісних змін, не "ховатися" від самого себе за щадними самооцінку поясненнями власних вчинків. Широкий кругозір, інтереси позаслужбовий кола, спілкування з людьми іншої сфери діяльності дозволяють не зациклюватися лише на службових питаннях, гармонійно розвиватися, особистісно зростати. Важливим є здатність "залишати на робочому місці" рішення службових завдань, психологічно перемикатися на взаємини з рідними і близькими, грамотно організовувати відпочинок. Однак все це можливо лише за наявності у співробітника адекватної самооцінки, активної позиції щодо власної особистості, життєдіяльності, орієнтації на особистісний та професійний ріст.

Отже, специфіка правоохоронної діяльності, у тому числі необхідність вступати у взаємодію з правопорушниками, нерідко містить в собі елементи негативного впливу на особистість. При відсутності у працівника достатнього рівня психологічної і моральної стійкості часто спостерігається розвиток його професійної деформації. При цьому професійна деформація негативно впливає на ділове спілкування працівника і ефективність його службової діяльності, порушує цілісність особистості, знижує її адаптивність, стійкість.

1.3 «Емоційне вигорання», як прояв професійної деформації особистості

Традиційно і в суспільній свідомості, і в науковій літературі акцент робиться, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми (співробітників правопорядку, лікарів, педагогів, соціальних працівників і т. д.). Разом з тим цілком очевидно, що саме робота з людьми в силу пропонованих нею високих вимог, особливої відповідальності і емоційних навантажень потенційно містить в собі небезпеку тяжких переживань, пов'язаних з робочими ситуаціями, і ймовірність виникнення професійного стресу.

...