Мотиви скоєння злочинів неповнолітніми

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Мотиви скоєння злочинів неповнолітніми»



ВСТУП

Актуальність теми. На сьогодні проблема злочинності серед неповнолітніх є однією з найбільш актуальних у зв`язку з негативними соціальними наслідками та поширеністю цього явища. Сучасні статистичні дані свідчать, що при більш-менш стабільному кількісному показнику злочинності неповнолітніх (відсутність чіткої тенденції до її збільшення або до зменшення) серйозну занепокоєність викликають якісні показники: зниження віку неповнолітніх правопорушників, зростання жорстокості, зухвалості, „безмотивованості” при скоєнні злочинів, поява в структурі злочинності неповнолітніх так званих дорослих злочинів (вбивств, розбійних нападів), груповий характер злочинності серед цього контингенту, її підвищена латентність. Тобто злочинність неповнолітніх має свої, набагато складніші, притаманні тільки їй особливості.

Цю проблему треба розглядати саме з цього боку тому, що все це свідчить про необхідність системного дослідження всього комплексу чинників, що призводять до злочинності серед неповнолітніх. При розробці таких програм вагоме місце, як про це свідчить світовий досвід, посідають психологічні дослідження, зокрема вивчення психологічних механізмів протиправної поведінки.

Загальновідомо, що головними поняттями, які використовуються для пояснення рушійних сил поведінки людини, у тому числі й протиправної, є поняття мотивації та мотиву. Неможливо розкрити процес формування протиправної поведінки, не враховуючи того, яку роль у цьому процесі відіграють потреби, мотиви, прагнення, бажання, цінності, цілі, що складають мотиваційну сферу особистості неповнолітнього. З огляду на сказане, вивчення мотиваційної сфери особистості неповнолітнього з протиправною поведінкою є актуальною задачею та необхідним етапом у розумінні структури такої особистості взагалі.

Слід зазначити, що в науковій літературі, присвяченій дослідженню мотиваційної сфери неповнолітніх правопорушників, останні, на відміну від дорослих злочинців, розглядалися як єдина, однотипна група, яка відрізняється лише від законослухняних однолітків. Практично не застосовувалися диференційовані підходи при вивченні мотиваційної сфери неповнолітніх правопорушників за такими вимірами як спрямованість вчиненого ними злочину, вік, ступінь перевиховання, наявність кримінального досвіду. Крім того, мотиваційна сфера особистості - це динамічне утворення, що найбільш чутливе до будь-яких змін у суспільстві, (соціальних, економічних, політичних тощо). Всім цим зумовлена необхідність у глибокому науково-психологічному дослідженні мотиваційної сфери особистості неповнолітніх правопорушників різних категорій саме на сучасному етапі розвитку суспільства.

Метою дослідження є комплексне вивчення особливостей мотивів скоєння злочинів неповнолітніми.

Відповідно до поставленої мети у дослідженні розв'язуються наступні завдання: неповнолітній мотивація злочин

- Теоретично визначити проблеми мотиваційної сфери неповнолітніх злочинців.

- Розглянути фактори, які впливають на мотиви скоєння злочинів неповнолітніми.

- Визначити роль мотиву в злочинній поведінці.

- Розглянути вид мотивації злочинця

Об'єктом дослідження є мотиваційна сфера особистості.

Предметом дослідження виступає мотиваційна сфера неповнолітніх правопорушників.

Гіпотеза. Ми припускаємо, що мотив відіграє найважливішу роль в скоєнні злочину тому, що саме з мотиву і починається подальша протиправна дія, при встановленні мотиву, можна припустити чим керувався злочинець до моменту скоєння злочину.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ МОТИВАЦІЙНОЇ СФЕРИ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗЛОЧИНЦІВ

1.1 МОТИВАЦІЙНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА

Мотивація представляє собою сукупність мотивів особистості, що спонукають її до активної діяльності за для досягнення значущих цілей. Вперше термін «мотивація» застосував у своїй статті «Четыре принципа достаточной причины» відомий німецький філософ А.Шопенгауер(1788-1860 рр). Пізніше цей термін ввійшов до понятійного апарату у психологічній науці, з метою пояснення причин поведінки особистості, її початок, спрямованість та активність. Поняття мотивації та мотиву є одними з найважливіших при розумінні мотиваційної сфери особистості. Цією проблематикою цікавилося багато відомих вчених, як зарубіжних так і вітчизняних. В своїх працях до розкриття цієї теми зверталися Б.Г.Ананьєв, Л.І.Божович, В.К.Вілюнас, О.М.Леонтьєв, А.Б.Орлов, Л.С.Виготський, А.Г.Маслоу та інші. [15, с. 74; 14, с. 53]

Під мотиваційною сферою розуміють складне психологічне утворення, основу якого становлять потреби, тобто динамічно-активні стани, які виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на ліквідацію цієї залежності [18, с439]. Якісні особливості мотиваційної сфери характеризують такі показники, як її розвиненість, гнучкість та впорядкованість.

Розвиненість мотиваційної сфери відображає широту та якісне різноманіття мотиваційних чинників, таких як цілі, потреби, мотиви. При наявності у особистості розвиненої мотиваційної сфери більшість цих чинників достатньо сформовані, знаходяться у конструктивній взаємодії та не породжують конфліктів.

Гнучкість мотиваційної сфери є показником динамічних характеристик взаємодії та взаємозмінності різних мотивів та цілей. Більш гнучкою є мотиваційна сфера особистості, яка для задоволення відповідних потреб використовує більшу кількість різноманітних складових, таких як предмети, засоби, відносини та тощо. Гнучкість є своєрідним показником рухливості зв'язків, які виникають між різними рівнями мотиваційної сфери.

Впорядкованість мотиваційної сфери відображає ступінь організованості її структури. Під структурою розуміють: потреби, що лежать в основі мотиву; мотиви, що складають зміст мотиваційної сфери; зв'язки, що існують між окремими мотивами або групами мотивів; ієрархічність мотивів, як співвідношення основних та другорядних мотивів. [13, с. 42]

Мотиваційна сфера поєднує велику сукупність мотиваційних утворень, що притаманна конкретній особистості. До них відносяться ціннісні диспозиції, потреби, цілі, інтереси та інше. Але головними поняттями, що розкривають, описують та пояснюють спонукальну природу у поведінці людини є поняття мотивації та мотиву.

Термін «мотивація» є ширшим за своїм змістом, ніж поняття «мотив». Мотивація як термін в психології використовується у подвійному значенні. У першому випадку в нього вкладається зміст для позначення системи чинників, що детермінують поведінку (потреби, цілі, цінності). В другому випадку цей термін використовується для характеристики процесу, який стимулює та підтримує поведінкову активність на певному рівні або є етапом формування мотиву [11, с. 7].

Виділяють декілька функцій, що виконуються мотивацією у життєдіяльності особистості, а саме: спонукальну, енергетична, регуляторна, дозуючу, селективну, корегуючи, цілеутворюючу та сенсоутворюючу.

Спонукальна функція активізує процес вивільнення активності, що акумулюється в особистості. Енергетична функція обумовлює прояв потенціальної енергії, яка необхідна для реалізації відповідної активності. Регуляторна функція приводить у взаємну відповідальність внутрішні та зовнішні спонуки та характер протікання дії. Дозуюча функція спрямована на приведення у відповідність інтенсивності спонуки та кількості енергії, яка витрачається особистістю на виконання дії. Селективна функція блокує реалізацію менш значимих потреб та відповідних їм мотивів. Корегуюча функція відповідає за зміну рівня та спрямованості активності особистості в залежності від реальних обставин. Цілеутворююча функція визначає склад та структуру формування цілей. Смислоутворююча функція відповідає за збереження вищого смислу людської активності та забезпечує її пролонгованість [13, с. 40].

Мотивація є процесом формування мотива. Поняття «мотив» (від лат. movere - рухати, штовхати; від франц. motif - спонука) в буквальному смислі позначає спонуку до діяльності, спонукальну причину дій та вчинків. Під мотивом розуміють ті психологічні умови, які визначають цілеспрямований характер дій. [11, с. 8]

У світовій психології сформовано декілька точок зору щодо умов, які складають підґрунтя мотиваційної сфери.

Мотив як біологічна спонука, драйв. Таке уявлення про мотив базується на вченні біхевіоризму та необіхевіоризму. В його основі лежить погляд на природу мотиву як психофізіологічного імпульсу активності людини.

Мотив як інстинктивна спонука, що має біологічну природу. Теоретичним підґрунтям цього уявлення є вчення Фрейда. При такому погляді мотив відображається його динамічними характеристиками, які пов'язані з природними неусвідомленими потягами.

Мотив як емоційна спонука. В основу мотиву покладено емоції та почуття. При цьому допускається наявність інших основ, таких як потреби та їхні модифікації.

Мотив як потребнісна спонука. Мотивами виступають предмети потреби, самі потреби та інтереси. Це уявлення по природу мотиву допускає його ототожнення з потребами або наявність незначних відмінностей між ними.

Наступна точка зору представляє мотив як усвідомлена спонука. В основі цього уявлення лежить будь-яка усвідомлена спонука, а саме: потреби інтереси, почуття обов'язку, прагнення, бажання, цілі, наміри та тощо. Перетворення всіх цих спонукань на мотив відбувається шляхом їх усвідомлення

Мотив як інтегральний спосіб організації діяльності. Він є цікавим оскільки поєднує декілька функцій, а саме: когнітивну, потребнісну та регулятивно-виконавчу [11, с. 9; 13, с. 57-65].

До діяльності людину спонукають, як правило, декілька мотивів, що утворюють ієрархію. Одні мотиви в цій системі мають провідне значення і більшу спонукальну силу, справляючи більший вплив на діяльність, та частіше актуалізуються. Вплив інших мотивів менший, тому вони мають меншу спонукальну силу і перебувають внизу ієрархії мотивів. Мотивам, що мають більшу спонукальну силу, в ієрархії мотивів належить перше місце, мотиви, спонукальна сила яких незначна, розміщуються на останніх щаблях мотиваційної ієрархії. Мотиваційна ієрархія не є абсолютно стійким психічним утворенням, тому вплив спонукальної сили окремих мотивів змінюється в залежності від різних соціальних і психологічніх факторів. Мотиви, яким належить провідне місце, постійно актуалізуються та діють, справляючи мотиваційний вплив на діяльність людини. Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба і тільки тоді, коли задоволення цієї потреби багаторазово проходить через етап мотивації. Після чого вона безпосередньо переходить в дію. Будь-які психічні явища можуть виступати в якості мотива поведінки, якщо кожне з них перетворюється на потребу при цьому їх задоволення стає звичкою. Якщо дія стала звичкою, то між нею та потребою встановлюється прямий зв'язок. Таким чином, процес мотивації. Здійснювався раніше, переходить в неактуальний стан.

В процесі мотивації висвітлюється суттєва властивість потреби, а саме її предметність. До першого задоволення потреба не має свого предмета. Її опредметнення перетворює потребу на певний мотив діяльності. Мотив, як і мотивація, має певні функції. О.М.Леонтьєв зазначав, що функція мотивів полягає в тому, що вони оцінюють життєве значення для особистості об'єктивних обставин, її дій в цих обставинах та надають їм особистісного смислу. [9, с. 214-216; 11, с. 17]

Смислоутворююча функція мотиву забезпечує формування певного смислу для особистості значення предметів та явищ, що обумовлюють її поведінку.

Спонукальна функція мотиву відображає та характеризує систему умов, що впливають на інтенсивність спонуки до певної діяльності за даних умов.

Спрямовуюча функція мотиву передбачає та пояснює вибір, зроблений особистістю з цілого спектру потенційно можливих видів діяльності.

Регулююча функція мотиву забезпечує оперативне та адекватне реагування на всі зміни та перешкоди, що виникають у ході діяльності особистості [8, с. 6-9; 11, с. 20-22].

Таким чином, мотив це спонука до діяльності, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність особистості та визначають її спрямованість за для задоволення потреб. Мотивація це сукупність спонукальних факторів. Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, що спрямована на досягнення певної мети. Мотив на відміну від мотивації це те що належить самому суб'єкту поведінки. Це є множина диспозицій (органічних, матеріальних, соціальних, духовних),що спонукають його зсередини до здійснення певних дій [10, с. 190-191; 12, с. 163].



1.2 ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ПРОЦЕСУ МОТИВАЦІЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ

Характерна риса індивідуальної злочинної поведінки полягає в тому, що поряд із зовнішніми факторами (причини та умови) його обумовлюють і внутрішні (психологічні) чинники. Явища зовнішнього середовища стають мотивоутворюючими, спонукаючими силами поведінки, тільки змінені у свідомості особистості. При цьому соціальна детермінація протилежної поведінки реалізується не за простою формулою "стимул-реакція". У його генезисі важливу роль відіграють психологічні явища, стани і процеси, що протікають в свідомості людини. В якості таких опосередкованих особистісних чинників злочинної поведінки виступають потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні установки і інші елементи психологічної структури особистості.

У діалектико-матеріалістичному поясненні причин конкретних злочинів їм відводиться важлива роль, особливо коли мова йде про безпосередніх психологічні спонукання - мотиви злочинної поведінки. Вивчення злочинної поведінки неминуче призводить до розгляду його мотивації як найближчої і безпосередньої особистісної детермінанти. Це і зрозуміло. "Мотивація - це детермінація, що реалізується через психіку. Вчення про мотивацію виступає як конкретизація вчення про детермінацію" Тому процес мотивації набуває серйозного значення в теоретичному аналізі механізму протиправної поведінки, у виявленні складних процесів переходу соціального в індивідуальне та індивідуального в соціальне.[1, c. 350]

До останнього часу в соціально-психологічному аспекті проблема мотивації в правовій літературі не вивчалася. Такі психічні явища, як мотив, мета, афект і інші психічні процеси і стани традиційно розглядалися лише як елементи правового аналізу, що проводиться при кваліфікації вчинених діянь, тобто в межах схеми, виробленої в кримінальному законодавстві. Тим часом проблема мотивації є однією з ключових у соціально-психологічної характеристиці будь-якої людської діяльності. У якості якої вона активно розробляється в психологічній та соціологічній літературі.

Поняття "мотивація" має два значення. По-перше, цим поняттям позначається процес формування та виникнення мотиву поведінки. По-друге, поняттям мотивація позначається сукупність спонукань (потреби, інтереси, звички і т.д.), які можуть виступати в якості мотивів протиправної поведінки. У даному розділі поняття мотивація вживається в його першому значенні, тобто для позначення процесу виникнення мотиву і мети злочинної поведінки. Подібний підхід дозволяє простежити соціальну детермінованість мотивації і функції, виконувані нею в механізмі злочинної поведінки. Вивчення мотиваційної сфери злочинної поведінки сприяє виявленню місця і ролі, які виконуються в механізмі злочинної поведінки потребами, інтересами, звичками людини, вона є основою "діагностикою" соціальних цінностей особистості. [2, c. 243]

Мотивація злочину, як і всі психічні процеси, відноситься до фактів поведінки, безпосередньо спостережуваних. Однак це не означає її нереальність. Психічні факти та процеси існують реально поряд з фізичними діями і речовими елементами злочину. Вони мають матеріальну основу. Психічні елементи, що входять до мотиваційного процесу, "записані" в нервових клітинах мозку людини у вигляді певних білкових утворень. Мотивація злочинної поведінки, будучи невидима, є не менш реальною, ніж, скажімо, сліди, знаряддя і результати злочину, які безпосередньо сприймаються через органи відчуття.

У механізмі злочинної поведінки процес мотивації виконує одночасно дві основні функції - відбивну і спонукально-регуляційну.

У науковому плані найбільш розроблена спонукально-регуляційна функція мотивації.

Експериментально встановлена активуюча роль мотивації. Її наявність є необхідною умовою внутрішньої (психологічної) підготовки дії або утримання від неї. Мотив збуджує вольову енергію як у простої мускульної, так і в складних видах діяльності (розумової, пошукової, творчої і т.д.) Психологи вважають, що процес мотивації дійової особи може бути конкретно оцінений в певних "одиницях поведінки", у вигляді дій, діяльності.

Стосовно до відбивної функції мотивації найбільш розроблені положення про роль ціннісних орієнтацій особистості при "перекладі" зовнішньої детермінації поведінки у внутрішню; про соціальні потреби як основі і перехідної ланки перетворення зовнішніх детермінантів в безпосередні спонукання (мотиви) злочинних діянь.

Мотивація як процес завжди входить в структуру механізму злочинної дії або злочинної діяльності особи. Вивчення мотиваційних факторів як елементів механізму злочинної поведінки дозволяє подолати традиційне розглядання їх, яке склалося у правовій теорії поза діяльності особи, проводити їх дослідження з методологічно єдиних позицій, з'ясовуючи їх місце в структурі різних форм злочинної поведінки, а також функції, які виконуються ними в період підготовки і здійснення злочину.

Подібний підхід спирається на загальнонаукові дані аналізу мотивації поведінки, отримані в загальній психології та її галузях. Мова насамперед іде про розроблені психологічною наукою теорії діяльності та схемою мотивації поведінки. [5, c. 344]

Залежно від механізму дії, наявності або відсутності в ньому етапу мотивації розрізняють рефлекторні, імпульсивні, інстинктивні і вольові дії. Рефлекторні та інстинктивні дії не вимагають мотивації, усвідомлення мети і регулювання відповідно до неї, а здійснюються автоматично. Серед правопорушень з подібними діями зустрічатися не доводиться.

При вивченні злочинної поведінки практично доводиться мати справу з двома видами дій - вольовими і імпульсними.

Імпульсивна дія - це дія-розрядка, дія-спалах, коли вихідне спонукання (роздратування, невдоволення і т.п.), створене ситуацією, без зважування та оцінки його в якості мотиву, безпосередньо переходить в дію.

Вольова дія є свідомим актом поведінки. Від рефлекторних, інстинктивних і імпульсивних дій вона відрізняється змістом і структурою. Вольова дію має смисловий зміст, що визначається в значній мірі його метою і мотивом. Скоєнню вольової дії передує внутрішній процес у вигляді його мотивації. При цьому спонукання, перш ніж перейти в дію, усвідомлюється особою як мотив дії, а виконання вольової дії регулюється особою відповідно до його метою. Таким чином, можна сказати, що мотивація є структурним компонентом механізму вольових дій і відсутня в рефлекторних, інстинктивних, імпульсивних діях.

Сутність вольового діяння полягає в активному прагненні особи домогтися здійснення певної мети незалежно від того, чи збігається вона (при прямому умислі) або не збігається (у разі непрямого умислу і необережності) з суспільно небезпечними наслідками, які настали.

Вивчення слідчої і судової практики показує, що конкретні злочини можуть виступати у формі простого і у формі складного вольового акту. Простим вольовим актом, що має мотиваційний механізм, є злочинна дія. Складним вольовим актом є злочинна діяльність, яка складається з ряду дій-епізодів. В обох видах злочинної поведінки має місце мотивація, яка визначає вибір суб'єктом цілей і засобів їх досягнення, зміст і спрямованість умислу.

При аналізі механізму злочинної поведінки не слід змішувати мотив злочину з його метою. Мета виникає як форма реалізації мотиву, а сама реалізується в дії і його результатах. Мета - це передбачуваний і бажаний результат, якого прагне досягти особа шляхом вчинення злочинних дій (бездіяльності). Мета як образ, як внутрішня модель бажаного результату поведінки забезпечує можливість передбачення подій і регуляції поведінки. Необхідним моментом цілеутворення є попередня апріорна оцінка майбутньої діяльності як "здійсненною" або "нездійсненною". Тільки визнавши, що намічена мета здійсненна, суб'єкт приступає до діяльності. Образ мети виконує дві функції: функцію передбачення, носія програми поведінки на основі її зіставлення з інформацією, що надійшла в ході виконавчої діяльності. Суб'єктивний образ мети (бажаного результату поведінки) присутній в кожному акті вольової поведінки. Перетворення суб'єктивної мети в матеріальний результат - це перетворення елементів свідомості особи в об'єктивну реальність. [4, c.34; 6, c. 115]

У повсякденному слововживанні мотив і мета нерідко вважаються синонімами. А в психологічному і правовому сенсі вони розрізняються як самостійні поняття. Мотив призводить до постановки мети, але сам не виступає нею. Він - стимулятор, спонукальна причина, що лежить "попереду" акту поведінки. А мета - це уявний результат поведінки, який лежить "позаду", в кінці цієї поведінки.

Поняття мотиву охоплює лише уявлення про спонукання, джерела активності особистості і нічого не говорить про її цілі. Це положення наукової психології знайшло відображення в кримінальному законодавстві, де мотив і мета визначаються не в одному, а в двох самостійних поняттях. Відмінність функцій, які виконуються в індивідуальній злочинній поведінці мотивом і метою, робить недоцільним вживання для їх позначення одного терміна.

Як компонент злочинної дії, мета виконує певну функцію у вигляді усвідомлення дійовою особою об'єкта (предмета або особи), на який направляється його дія, а також бажання досягнення конкретного результату. Між метою і результатом злочинної дії існує пряма і зворотна взаємозалежність. Результат залежить від мети особи. Однак сама по собі мета, будучи "ідеальною силою" поведінки, не породжує результатів. Для її здійснення потрібні реальні кошти і певні дії особи. У силу цього злочинний результат є продуктом не самої мети особи, а його практичних дій. Цим пояснюється, що злочинний результат по відношенню до мети особи може бути прямим або побічним.

Прямий результат - той, який входив в ціль особи. Залежно від обсягу виконання мети прямий результат може повністю відповідати меті дії і бути "виконаною метою". За втручання об'єктивних, незалежних від волі дійової особи сил прямий результат може й не збігатися за своїм обсягом з метою. Зокрема, мета може бути реалізована не до кінця і результат бути "менше", ніж передбачалось метою. Розбіжність мети і результату виступає в цьому випадку у формі "недовиконання" цілі. Типовим прикладом є замах на вчинення злочину, коли мета злочину не здійснюється до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Відносини між результатом і метою можуть виступати і у формі "перевиконання" мети. У цьому випадку результат дії "перевершує" передбачувану мету і містить, окрім очікуваного, непередбачений результат. Прикладом є умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили за собою смерть потерпілого, хоча це й не входило до мети діючої особи.

Окрім цієї групи наслідків, які є реалізацією і виразом свідомої мети особи, дія може дати і інші, ненавмисні результати. Вони виникають у силу неузгодженості між метою і бажаним результатом в стадії виконання дії і виступають для діючої особи в якості побічних, небажаних результатів його дій. Цим пояснюється, зокрема, структурна і смислова відмінність співвідношення мети та результату в механізмі умисних і необережних злочинів. В умисних діях результат охоплюється метою дійової особи. У необережних діях мета охоплює безпосередньо лише прямий результат. Побічний результат дії метою особи не охоплюється. [16, c. 34]

Отже, під мотиваційною сферою можна розуміти складне психологічне утворення, основу якого становлять потреби, тобто динамічно-активні стани, які виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на ліквідацію цієї залежності. В свою чергу мотивація представляє собою сукупність мотивів особистості, що спонукають її до активної діяльності за для досягнення значущих цілей. Таким чином, мотив це спонука до діяльності, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність особистості та визначають її спрямованість за для задоволення потреб. Мотивація це сукупність спонукальних факторів. Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, що спрямована на досягнення певної мети.



РОЗДІЛ 2. МОТИВИ СКОЄННЯ ЗЛОЧИНІВ НЕПОВНОЛІТНІМИ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

2.1 ФОРМУВАННЯ МОТИВУ ЗЛОЧИНУ

Закон не розкриває поняття мотиву злочину. Походячи від латинського терміну «motum», мотив дослівно означає "двигун", тобто те, що рухає людиною в його діяльності. Поняття мотиву поведінки стало предметом дослідження багатьох психологів. Воно пов'язане з різноманітними психологічними концепціями, теоріями та школами, в яких це поняття визначається далеко не однозначно. Одні з авторів вважають мотивами будь-які спонукальні сили, будь-яке джерело активності людини. Інші розуміють мотив лише як усвідомлену потребу, а всі інші психічні феномени розглядають як похідні від потреб. Третя точка зору виводить мотив за межі психічного, іменуючи мотивом об'єктивний предмет потреби. Ряд психологів вважають, що мотивом є не кожне спонукання, а лише спонукання, породжене цінністю (значимістю) предмета (явища, особи, ситуації і т.д.), здатного задовольняти будь-яку потребу особистості.

Незважаючи на відмінності у визначенні мотиву, яке давали різні автори, його зміст загалом досить схожим чином розкривається в таких поняттях, як "спонукання", "спонукальна причина", "психологічна причина", "внутрішнє спонукання", "внутрішня сила", "суб'єктивна необхідність дії" і т.д. З цього можна зробити висновок, що мотив в психології визначається здебільшого в поняттях функції, виконуваної ним у поведінці.

Мотив злочину - те внутрішнє спонукання, яке викликає в особи рішучість вчинити злочин і керує ним при його здійсненні. Спонукання є формою відносини особи до навколишнього середовища як до джерела їх задоволення. Будучи спонуканням, мотив завжди спрямований на той чи інший об'єкт (особа, предмет), який виступає в якості засобу його задоволення.

У мотиві злочину знаходить відображення також і особистісний сенс зробленого людиною вчинку . У особистості - широкий діапазон мотивів, що обумовлює багатоплановість і багатосторонність мотивації дій. У конкретній ситуації особистість віддає перевагу певним мотивами, які стають провідними, головуючими в поведінці. Вони відсувають убік або підкорюють інші спонукання. [12, 145-147]

Виявлення мотиву веде до розкриття смислового змісту злочинних дій, допомагає встановленню характеру події злочину. Одночасно мотив є однією з ознак, що характеризують особу обвинуваченого. Мотив злочину, як більш-менш виразне спонукання до певної дії, породжується різними внутрішніми та зовнішніми чинниками. Їх прийнято іменувати мотивоутворюючими. До числа цих факторів відносяться потреби, інтереси, ціннісні орієнтації суб'єкта, конфліктні ситуації і інші суб'єктивні та об'єктивні обставини. Розглянемо деякі з них.

Серйозне місце в мотивації злочинної поведінки займає потреба особистості. Потреби - соціально-психологічна категорія (соціальна за змістом та психологічна за формою свого прояву). Вони формуються в процесі соціалізації особистості, тобто в ході її життєдіяльності, через спілкування з іншими людьми, через інші канали - під впливом об'єктивних факторів соціального середовища і у взаємодії з природною організацією індивіда.

Основним детермінуючим фактором потреб індивідів, що визначає їх зміст, є система соціально-економічних і соціально-психологічних суспільних відносин. Серед них найважливіше значення мають виробничі відносини (відношення до засобів виробництва, форми власності, характер праці та розподілу матеріальних і культурних благ), відносини між класами, ступінь соціальної однорідності суспільства, відмінності всередині класів, між соціальними групами і т.д. Ці соціальні чинники обумовлюють характер взаємодії особистості із соціальним середовищем, її місце, статус і роль у системі соціальних відносин, визначаючи тим самим спрямованість формування її потреб і реальні можливості їх задоволення. Формування системи потреб особистості здійснюється під впливом соціальних детермінантів і опосередковано, тобто заломлюючись через конкретні форми життєдіяльності індивідів: їхні життєві умови, найближче соціальне оточення, життєвий досвід, контакти, спільна діяльність в малих соціальних групах і т.п.

Потреби сучасної особистості дуже різноманітні. Виходячи з бісоціальной природи людини, потреби можна розділити на дві групи: органічні соціалізовані потреби (самозбереження, розмноження тощо) та соціальні потреби, які виникають і задовольняються в процесі прояву людини як соціального суб'єкта - у роботі, спілкуванні, творчості, самоствердженні та ін.

Об'єктивні соціальні чинники в їх індивідуальному конкретному приломленні (у тому числі з урахуванням психофізіологічних особливостей особистості) зумовлюють формування потреб, які істотно розрізняються за своєю соціальною значимістю, тобто по їх суспільній оцінкй і значенням у всебічному розвитку особистості. Можна виділити три види потреб: нормальні, задоволення яких схвалюється суспільством і правом, їм відповідають соціально схвалювані об'єкти і види поведінки; деформовані потреби, зміст яких спотворено за рахунок невиправданого переважання в особистості одних видів потреб над іншими, їм можуть відповідати як схвалені, так і засуджені об'єкти і види поведінки; перекручені потреби, зміст яких соціально засуджується, їх задоволення суперечить інтересам суспільства і перешкоджає нормальному розвитку особистості, їм завжди відповідають соціально засуджені об'єкти і види поведінки.

У кримінологічному плані найбільший інтерес представляють деформовані і збочені системи потреб.

Соціальні потреби становлять основу формування ціннісних орієнтацій індивіда, вони виступають як основоположні його якості і характеризують як окремі соціальні установки, так і соціальну спрямованість особистості в цілому.

Дослідження потреб в аспекті їх значення і функціонування в процесі мотивації злочинної поведінки дозволяє розкрити структуру і зміст процесу мотивації поведінки, виявити соціальні першопричини злочинів, пояснити механізм формування мотивів злочинних дій.

Між соціальними детермінантами, потребами особистості і самою злочинною поведінкою немає жорсткого причинного зв'язку. Остання має лише імовірнісний характер. Визначальним чинником актуалізації тих чи інших потреб є різні аспекти відносин суб'єкта з соціальним середовищем.

Перехід від актуалізованих потреб до реального протиправного повеління також опосередкований рядом факторів соціально-психологічного (загальною соціальною спрямованістю індивіда, обставинами конкретної життєвої ситуації, системою внутрішнього та соціального контролю та ін), а також індивідуально-психологічного (прагненнями, мотивами, прийняттям рішення та ін.) характеру.

Проведені кримінологічні дослідження свідчать про те, що, як правило, злочини здійснюються при прагненні до задоволення збочених і деформованих потреб.

При розгляді соціальних потреб як безпосередніх мотивів злочинів необхідно враховувати їх залежність від віку індивідуума. Так, аналіз вікової динаміки потреб, що лежить в основі мотивів вчинення тяжких насильницьких злочинів, показав, що для мотивації поведінки молодих злочинців характерні динамізм спонукань, переважання збочених потреб: придбання авторитету у товаришів, хуліганські спонукання і т.п. Насильницьким злочинцям старшого віку властиві велика стійкість психологічних спонукальних сил і наявність деформованих потреб (гіпертрофовані прагнення до незалежності, визнанню, самоствердження), а також мотив озлоблення і помсти.

Тяжкі насильницькі злочини найчастіше відбуваються в обстановці зіткнення протилежних потреб винного і потерпілого. Саме це зіткнення викликано соціально осуджуючим способом життя винного, його негативними соціально-психологічними особливостями, прагненням до задоволення збочених і деформованих потреб (у насильстві над іншими, у перевазі над оточуючими, бажанні володарювати, егоцентризмі). Це породжує соціально осуджувані мотиви поведінки (озлоблення, помста, хуліганські спонукання). При цьому збочені і деформовані потреби у багатьох порушників мають стійку особистісну значимість.

Велика значимість соціальних потреб особистості в процесі мотивації злочинної поведінки пояснюється також тим, що вони обумовлюють формування безпосередніх психологічних збудників злочинних діянь - мотивів.

Один і той же мотив злочинних діянь може відповідати різним потребам особистості. Останні по-різному характеризують причини злочинних діянь, особу злочинця, ступінь його суспільної небезпеки і скоєного злочину. Тому в кримінологічних цілях необхідно вивчати весь процес мотивації злочинів, враховувати не тільки мотиви, але й лежачі в їх основі потреби винного, як опосередковані соціально-психологічні чинники в механізмі злочинної поведінки.

Серед потреб - мотивів злочину велику питому вагу займають помилкові потреби, так звані квазіпотреби. До них належить, наприклад, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів. Алкоголіки, наркомани, любителі інших збуджуючих засобів є людьми з яскраво вираженими помилковими потребами, які нерідко стають мотивом скоєння злочинів.

Потреба, як правило, породжує злочинну поведінку не безпосередньо, а через ряд проміжних ланок механізму злочинної поведінки, до яких відносяться інтереси, установки, погляди, переконання і ін. Можна сказати, що в якості психологічної основи злочинного акту виступають не стільки самі потреби (соціальні і біологічні), скільки виникли на їх основі інші спонукальні фактори особистості. Представляючи собою свідомість потреб, багато з цих факторів виражають раціональну оцінку обираємої суб'єктом поведінки. Будучи результатом діяльності свідомості особи, вони володіють достатньою самостійністю, щоб виступати по відношенню до потреб в якості автономних видів спонукань, і здатні в деяких випадках навіть протистояти їм.

В якості одного з найбільш поширених мотивів злочинів виступають почуття особистості. Будучи проявом моральної установки, почуття є разом з тим елементами емоційної сфери.

У правовій літературі мотив злочину і почуття часто ототожнюються або, навпаки, протиставляються як взаємовиключні елементи поведінки. Помилковість як протиставлення, так і ототожнення почуття з мотивом злочину полягає в тому, що почуття є ознакою психологічної структури особистості, а не самої злочинної поведінки. Щоб стати компонентом поведінки, вони повинні бути усвідомлені особою в якості мотиву поведінки. Коли почуття не є мотивом злочинної поведінки, вони виступають як фон, тобто емоційного забарвлення поведінки, і не пов'язані з його мотивом. [21, c. 123]

Необхідно враховувати велику різноманітність почуттів, що виступають як мотиви. Науці відомо більше ста видів людських почуттів, з них більше тридцяти видів почуттів можуть бути мотивами вчинення злочинних дій.

Вивчення слідчо-судової практики свідчить, що почуття займають помітне місце серед мотивів злочину. При цьому почуття виступають в якості простих і складних (поряд з інтересами) мотивів вчинення злочинів. Мотивами вбивств виступають як епізодичні, так і стійкі почуття, виникнення і формування яких охоплюють значні проміжки часу.

Психологічна природа почуттів як мотивів поведінки характеризується низкою ознак. Вони з'являються в певній мірі ненавмисно: "почуттю не накажеш". Лише певна життєва ситуація, що зачіпає людину, викликає їх появу. Прояв почуттів відбувається у формі переживань, які можуть досягати більшого напруження. При цьому нерідко відбувається "зрушення" почуттів, в результаті якого вони стають мотивами вчинку. "Зрушення" почуттів може відбуватися також у результаті їх накопичення, коли достатньо незначної події, щоб почуття перетворилося у мотив дії. У цих випадках здається, що характер емоційної реакції, яка виявилася у злочині, неадекватний характеру безпосереднього приводу. Однак привід тут виступає по суті лише як "остання крапля, яка переповнила чашу терпіння". У результаті почуття спонукають до безпосередньої дії і ведуть до зриву в поведінці, стаючи мотивом протиправного вчинку.

Почуття як мотив здебільшого проявляється у злочинах проти особи. Службовий підлог, розкрадання, хабарництво не можна пояснити в плані емоційного конфлікту. Тут почуття не визначають, а лише супроводжують мотив злочину.

Деякі юристи вважають, що роль мотиву злочину можуть виконувати тільки почуття (емоції). Так, Б. В. Харазішвілі пише: "Мотив - це емоційний стан особи, що виражається в прояві волі, пов'язаної з розумінням необхідності даної поведінки і бажанням його здійснити". На цій же позиції стоїть Я. М. Бранін: "Мотив з погляду кримінального права є почуття (переживання), що перетворилося в стимул до винної поведінки". Подібного погляду на мотиви злочину дотримувався і Л. І. Петражицький. Він вважав "істинними мотивами, двигунами нашої поведінки" емоції. Однак, почуття, звичайно, не вичерпують всіх спонукань, які виступають в якості мотивів злочинів. [20, c. 155]

Ряд авторів зводить мотиви злочину до двох видів спонукань - потребам і почуттям. Так, І. Лекшас пише: "Цілі, які діюча людина перед собою ставить, не завжди виникають безпосередньо з матеріальних чи культурних потреб. Дуже часто окремі цілі породжуються також окремими почуттями".

В якості мотивів злочинів виступають різні "елементи" свідомості особистості. Серед мотивів злочинів перше місце займають інтереси особистості (матеріальні, службові, особисті, родинні, житлові і т.д.), за ними йдуть почуття (помста, ревнощі, заздрість, ненависть тощо), далі - потреби, погляди, переконання, ідеали і звички особистості.

Найбільш поширеним мотивом скоєння злочинів виступають інтереси особистості. Інтерес можна визначити як специфічне відношення особистості до об'єкту в силу його життєвої значущості та емоційної привабливості.

Така психологічна класифікація спонукань, які є мотивами злочинної поведінки. В реальній дійсності перераховані види мотивів виступають як у чистому вигляді, так і в різних, іноді досить складних, комбінаціях, включаючи не одне, а два-три і більш спонукань. Їх аналіз як суб'єктивних елементів механізму злочинної поведінки призводить до висновку про те, що спонукальними силами злочинної поведінки виступають різноманітні форми свідомості особистості: інтереси, почуття, потреби, погляди, ідеали, звички.

Існує безліч різних класифікацій злочинних мотивів. Нам представлена найбільш вдала класифікація, яку запропонував В.В. Лунєєв. Цей автор виділив наступні шість груп мотивів:

1) політичні;

2) корисливі;

3) насильно-егоїстичні;

4) анархістсько-індивідуалістичні;

5) легковажно-безвідповідальні;

6) боягузливо-малодушних

Мотиви та цілі класифікуються з точки зору їх морально-правової оцінки: виділяються низинні та не мають низького змісту мотиви і цілі. З низинними мотивами і цілями зв'язується посилення кримінальної відповідальності. Низинними є корисливі, хуліганські і інші мотиви, засуджувані суспільством: мотив расової, національної, релігійної ненависті або ворожнечі, кровної помсти, помсти за здійснення правомірної і суспільно корисної діяльності, цілі полегшити або приховати інший злочин, використання органів і тканин потерпілого, підриву конституційного ладу держави і т.д. Мотиви та цілі, що не мають низького змісту, або не впливають на відповідальність (це ревнощі, помста, кар'єризм, особиста неприязнь), або пом'якшують її (мотив співчуття, мета припинення злочину). [18, c. 40-41]

2.2 РОЛЬ МОТИВУ В ЗЛОЧИННІЙ ПОВЕДІНЦІ

Перший, підготовчий етап злочинної дії зазвичай складається з усвідомлення мотиву і мети дії, боротьби мотивів і прийняття рішення діяти. У цьому сенсі мотив є двигуном злочинної поведінки і стимулює вольову активність особи.

На етапі мотивації (психологічної підготовки) злочинної дії нерідко виникає внутрішній (у свідомості особи) конфлікт суперечливих спонукань, так звана боротьба мотивів у вигляді зіткнення кількох несумісних мотивів особи. Як правило, конкуруючі мотиви є спонуками різного соціального та психологічного рівня. Ними можуть бути, наприклад, низинні почуття і доводи розуму; почуття помсти і інтереси справи; органічна потреба і громадянський обов'язок; корисливий інтерес і посадовий обов'язок і т.д.

У мотиваційному конфлікті стикаються оцінки раціонального та емоційного рівнів. Це пояснюється відображенням змісту конкретної ситуації на двох рівнях - смисловому та емоційному. Емоційні оцінки відносяться до емотивного (недиференційованого) аспекту оцінок на рівні "симпатій - антипатій", приємно - неприємно. Раціональні оцінки відносяться до більш високого рівня. Емоційні та раціональні оцінки можуть збігатися (як паралельно йдуть процеси), бути в єдності, доповнюючи один одного. Емоційно-оцінні процеси і породжувані ними оцінки можуть пригнічувати протилежні оцінки раціонального характеру. Нерідко ж, навпаки, раціональні оцінки пригнічують протилежні їм емоції, тобто виступають як мотивоутворюючі фактори.

У зміст боротьби мотивів входить не просто боротьба двох несумісних спонукачів до дії, а й соціальна оцінка мотивів, які борються - як мотиву належної, соціально корисної поведінки, так і мотиву антигромадської, злочинної поведінки. Іноді така боротьба триває досить довго, викликаючи у особи певні психічні стани (пригніченість, замкнутість, скритність і т.п.).

Неприпустимо спрощене уявлення про мотиваційний механізм як одномоментний прояв ізольованого і єдиного спонукання злочинної дії. Психологічною наукою встановлено, що людська поведінка полімотивована. Вона породжується не одним, а кількома мотивами, при домінуванні одного або групи взаємодоповнюючих і підкріплюючих один одного спонукань. Тому мотивацію слід розуміти як систему мотивів, які спонукають до певного вчинку.

Процес виникнення мотиву злочину в мотиваційному конфлікті не носить прямолінійного характеру. Подання про просте "Переустановлення" у конфлікті мотивів того чи іншого спонукання не відповідає психічній реальності. Особа при цьому керується певною системою оцінок, в яких можна виділити: цінність бажаного результату злочинної дії; значимість ситуації, як що перешкоджає, що ускладнює, так і сприяє досягненню мети; ефективність наміченого способу дії в даній ситуації; ймовірність настання небажаних наслідків (покарання), і т.д. [19, c. 156]

У конфлікті різних мотивів беруть участь всі особистісні фактори: характерологічні та інтелектуальні особливості суб'єкта, пережиті їм психічні стани, вплив конкретної ситуації і т.д. У різних людей цей конфлікт протікає з різною швидкістю і ступенем усвідомлення всіх його елементів.

У свідомій діяльності, в тому числі і в мотивації, завжди є неусвідомлювані або не цілком усвідомлювані компоненти.

Мотивація поведінки може протікати в різних психологічних умовах: наприклад, без стресів і порушення стану, без "тиску" ситуації, при достатності часу на обдумування всіх "за" і "проти", що характерно для вчинення злочинів викрадачами чужого майна. Подібна мотивація, в якій переважають інтелектуальні моменти, породжує, як правило, розважливу злочинну поведінку, коли особистість, входячи в ситуацію, змінює її у відповідності зі своїми наміченими цілями.

Вже в процесі мотивації індивід ставить собі двояке завдання: по-перше, здійснити мету злочину і, по-друге, уникнути за це покарання. Норми кримінального права виконують при цьому мотиваційно-попереджувальну функцію. Перспектива залучення до кримінальної відповідальності, природно, створює психологічний бар'єр на шляху досягнення задуманої мети і породжує у психіці особи відповідний мотив на користь утримання від дії. Тим часом успіх досягнення мети злочину нерідко буває настільки привабливий, що заради нього індивід йде на ризик, нехтуючи тим, що це грозить йому покаранням. І страх покарання, як віддалене зло, долається бажанням досягти результатів злочину. Мотиваційний тиск загрози покарання виявляється недостатнім для того, щоб запобігти злочинну діяльність. Описаний мотиваційний вплив норм кримінального права має місце при обачливій злочинній поведінці.

Але мотивація може протікати і за інших психологічних умов: при сильному емоційному порушенні особи, при недостатності часу для обліку всіх "за" і "проти"; при тиску ситуації і наявності конфлікту і т.п. Це тягне за собою згорнення процесу мотивації; у подібних випадках він носить характер "короткого замикання" і протікає дуже швидко. Мотив виникає просто як відповідна реакція на несприятливо складену для нього конкретну обстановку. Мотиваційно-попереджувальний вплив кримінального права виявляється також набагато слабкіше. Згорнута мотивація з переважанням емоційно-ситуативних моментів, як правило, породжує недостатньо продуманий акт злочинної поведінки, тобто вчинок, заснований не стільки на розрахунку, скільки на пориві. Це характерно для прийняття рішень при здійсненні злочинів проти особи (при вбивстві, заподіянні умисних тілесних ушкоджень тощо).

У процесі мотивації можуть відбуватися явища протидії і витіснення одного мотиву іншим і, навпаки, підтримки і посилення провідного мотиву іншими (супутнім); явища субординації і підпорядкування одних мотивів іншим; можливість зміни мотиву, що сформував дію, іншим мотивом, керуючим дією; закріплення мотивів внаслідок досягнення результату попередньої дії, і т.п.

Після прийняття рішення настає етап реалізації сформованої волі особи в діях. Виконання злочину вимагає відповідних вольових зусиль, які "харчуються" силою мотиву особи. На цій стадії головним у механізмі злочинної поведінки стає регулювання здійснюваної дії відповідно до його мети. У структуру правопорушення входить і так звана оперативна частина дії (окремі рухи, операції, різні прийоми і т.д.). Однак оперативна частина протиправної дії повністю підпорядкована його мотиваційної стороні і самостійного смислового значення не має.

Досягнення мети означає закінчення дії як вольового акту. Особа оцінює досягнутий результат, зіставляючи його з наміченою метою. При цьому воно констатує його вдачу чи невдачу, успіх або неуспіх.

Таким чином, потрібно розрізняти функції мотиву на стадіях підготовки і виконання злочинного діяння. На першій стадії воно формує рішення і породжує волю особи; в стадії виконання злочину - визначає зміст вже сформованої волі особи, виступаючи її смислової стороною. Завдяки цьому забезпечується втілення мотиву в дію і через нього - в реальні факти дійсності.

Злочинна діяльність як форма злочинної поведінки являє собою сукупність ряду дій, об'єднаних спільним мотивом і метою. У мотивації злочинної діяльності розрізняються мотиви і цілі окремої дії, мотиви і цілі злочинної діяльності в цілому. Вони займають самостійне місце в механізмі злочинної поведінки і не можуть підмінятися один одним: встановлення мотивації дії, що входить у злочинну діяльність, нерівнозначні з'ясуванню змісту мотивації діяльності в цілому, і навпаки.

Структура мотивації злочинної діяльності зазвичай складається із сукупності мотивів і цілей, що становлять її дії (епізоди). Подібна структура мотивації виявлена в переважній більшості кримінальних справ про умисні злочини, лише в незначній кількості справ мотивація охоплює одноразову злочинну дію.

Структура мотивації у злочинній діяльності розрізняється і залежно від виду злочину. Так, структура мотивації у справах про умисне вбивство і умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, як правило, охоплює 3-4 дії-епізоду, в тому числі незлочинні (попередні) дії, конфліктні дії, підготовчі (не завжди) і виконавчі дії.

Достовірно виявлено, що мотиви окремих дій (епізодів) знаходяться в підпорядкуванні і залежності від загального мотиву діяльності. По відношенню до окремої дії загальний мотив займає домінуюче місце і виступає в якості сили, детермінує їх на здійснення кінцевої мети діяльності. Лише взяті разом, мотиви дій-епізодів і загальний мотив діяльності визначають смислову лінію (вміст) злочинної поведінки.

Встановлено, що між кінцевою метою злочинної діяльності і метою кожної дії, що входить до неї, також складаються відносини залежності. Результат кожної дії по відношенню до кінцевої мети злочинної діяльності виступає як засіб її досягнення і разом з тим є метою даної дії. У кожній дії-епізоді злочинної діяльності, таким чином, виявляються дві мети: мета, що безпосередньо досягається цією дією, і загальна (кінцева) мета злочинної діяльності, заради якої особою і здійснюються всі дії. [19, c.174]

У результаті цього, злочинній діяльності відповідає певна структура цілей, дій що входять до неї. Розвиток діяльності відбувається як би у формі певних циклів (відрізків діяльності). При цьому результати одного циклу визначають умови для мотивації нового циклу. Мотивація, яка діяла спочатку на рівні першої дії, переходить на якісно іншу ступінь - на рівень другої, потім третьої дії і т.д. При цьому відбуваються певні зміни в мотивації: первинна мотивація слабшає, виникає свого роду "нова" (яка формується на базі досягнутої) мотивація кожної наступної протиправної дії.

В цілому мотивація злочинної діяльності відбувається за закону мотивації досягнення. Це означає, що кожна підмета (мета проміжного дії) стає як би автономною і незалежною від кінцевої мети. Утворення кінцевої мети одночасно відбувається в двох напрямах - як образного уявлення про ознаки кінцевого результату і як функціонального визначення циклу дій, що ведуть до його досягнення.

За своїм змістом мотиви і цілі злочинної дії та діяльності можуть збігатися. Лише за цієї умови можна говорити про єдину мотивацію злочинної діяльності особи. Однак мотиви і цілі злочинної дії і діяльності можуть не збігатися. У цих випадках єдиної мотивації злочинної діяльності не буде, так як порушиться смислова єдність діяльності і дії, в силу чого злочинна дія випадає зі структури мотивації даної діяльності і стає самостійним актом поведінки.

Зі сказаного випливають два принципових положення: а) мотив і мета як елементи механізму злочинної поведінки мають двоїсту природу і повинні розглядатися в двох аспектах; як психологічні компоненти, вкраплені безпосередньо в структуру злочинної поведінки, і як елементи загальної соціальної спрямованості і системи ціннісних орієнтацій особистості; б) аналіз процесу мотивації злочинної поведінки слід проводити з урахуванням виявлених відмінностей, тобто в одиницях "злочинної дії" і "злочинної діяльності".

...