Мотиви скоєння злочинів неповнолітніми

Недотримання правил аналізу процесу мотивації в одиницях "дії" і "діяльності" приводить до серйозних помилок.

Мотиваційний процес злочинної поведінки може включати в себе ряд психічних фактів, кожен із яких має свою специфіку і виконує певні функції. При цьому ні один з мотиваційних фактів не є автономним, а пов'язаний з іншими елементами мотивації. Тому процес мотивації складається в результаті взаємодії всіх його елементів. Посилення (або ослаблення) одного з елементів може викликати відповідне ослаблення (або посилення) інших елементів, що веде до зміни змісту мотивації злочинної поведінки в цілому. Так, загострення емоційного стану особи може призвести до зміни смислових функцій, виконуваних почуттями в процесі мотивації, коли з емоційного фону вони перетворюються на мотив злочину. З іншого боку (наприклад, в мотивації ситуативних злочинів), при сильному душевному хвилюванні послаблюється вольовий контроль в поведінці, що пояснюється силою негативних емоцій, що виникають у особистості під впливом несприятливої ситуації, що склалася. З цього слід зробити висновок, що всі елементи процесу мотивації необхідно розглядати як цілісну психологічну структуру. Об'єднуючим фактором цієї системи є одне спільне - свідомість особистості.

Зрушення в структурі мотивації можуть відбуватися за рахунок участі в них інших психічних фактів і впливу зовнішніх подій, наприклад сильного душевного хвилювання (психологічного афекту), що знижує розсудливі здатності особи, зовнішнього тиску (з боку співучасників), різкої зміни ситуації.

У результаті мотивації завершується вироблення поведінки на етапі «спонукання - мотив» - «ухвалення рішення» і намічається смислова лінія «мета-бажаний результат» майбутньої протиправної поведінки.

Модель мотиваційної сторони злочину, описану в кримінальному законі, слід вважати вельми умовною. Вона схоплює, та й то вибірково, лише окремі мотиваційні чинники, що природно не співпадає з фактичним станом речей.

2.3 НЕАДЕКВАТНА МОТИВАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ СКОЄНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ

На практиці нерідко доводиться зустрічатися з так званими безмотивними злочинами. Вони вражають своєю безглуздістю і не вкладаються у звичні уявлення про механізм злочинної поведінки. У правовій літературі "безмотивні" злочини не отримали ще належного аналізу. Удавана на перший погляд "безмотивної" злочинів і відсутність науково обґрунтованих рекомендацій по цій категорії справ, нерідко призводять до слідчих і судових помилок.

До "безмотивних" злочинів, як правило, відносять злочини, мотиви яких неадекватні зовнішнього приводу, а також "відстрочені", "заміняючи" і ряд інших злочинних дій, психологічна природа яких, у загальному, досить вивчена.

До першої групи "безмотивних" злочинів відносяться злочини, що здійснюються по неадекватним мотивами, тобто за мотивами, сила яких зовсім не відповідає приводу, що їх породив. У більшості випадків слідчий і суддя у своїй професійній діяльності мають справу з мотивами, які так чи інакше відповідні приводу, що їх викликав. До подібних мотивів, наприклад, відносяться корисливість, помста, ревнощі, інші спонукання, що виникають на ґрунті особистих неприязних відносин. Зазвичай це мотиви, породжувані типовими, повторюваними ситуаціями.

Інша справа - неадекватні мотиви злочину. Це суто індивідуальні мотиви, явно не відповідають приводам, що їх породив. Вони не типові, тобто притаманні не ситуаціям, а лише окремим особистостям. У силу цього неадекватні мотиви нерідко виступають синонімом відсутності видимого (звичного) мотиву. Саме ж діяння розцінюється як "безмотивний злочин". Фактично мотиви скоєння злочину є і в цих випадках. Але вони настільки непропорційні приводу і породженим ними злочинним наслідкам, що викликають часом серйозні сумніви у слідчих, суддів та оточуючих людей.

"Безмотивність" злочинів нерідко виникає внаслідок примітивної "підстановки" слідчим себе на місце правопорушника. Відбувається так звана проекція психіки, тобто підміна одного типу свідомості (правопорушника) іншим типом (слідчого, свідка). Це може призвести часом до серйозних помилок в аналізі реального психологічного механізму злочину. Для слідчого вчинена підозрюваним дія представлялася незрозумілою, безглуздою і в силу цього - "безмотивною".

До неадекватних мотивів злочину можуть ставитися емоції гніву і люті, особливо якщо виникли з незначного приводу. У такому випадку і складається уявлення про "загадкові" мотиви скоєння злочину, і процес мотивації (тобто підготовка у свідомості) подібної протиправної поведінки стає "нез'ясовним". Насправді емоційний відгук особи на подію, що торкнулася його, набуває таку силу, що як би суперечить будь-якій логіці. І для оточуючих людей подібні правопорушення виглядають як "безмотивні".

До другої групи "безмотивних" злочинів відносяться так звані заміняючи дії. Суть їх у тому, що якщо початкова мета стає недосяжною, то особа прагне замінити її іншою - досяжною. Завдяки заміщуючим діям відбувається розрядка (зняття) нервово-психічної напруги. Подібні факти також зустрічаються в основному при здійсненні насильницьких злочинів. Як правило, ці злочини спрямовані проти певних осіб. В окремих же випадках застосування насильства (і в цьому виявляються елементи "несвідомого" в вольовій поведінці) переміщується на іншу особу або об'єкт, а не на те, поведінка якого з'явилося безпосереднім приводом для скоєння злочину. Це створює ілюзію відсутності будь-якої психологічної причини в діях злочинця, подання про неадекватність його поведінки.

Заміщення дії, а точніше, зміщення у об'єкті дії може відбуватися різними шляхами. По-перше, шляхом генералізації поведінки, коли насильницькі спонукання звертаються не тільки проти особи, яке викликало невдоволення злочинця, але і проти інших осіб, близько пов'язаних з ним (родичів, знайомих та ін.) У цих випадках правопорушник, посварившись з однією людиною, переносить свої ворожі почуття на друзів і близьких цієї людини. По-друге, за допомогою так званих суміжних асоціацій. Наприклад школяр, незадоволений вчителем, рве підручники з цього предмету. Третій шлях розвитку заміщуючих дій полягає в тому, що вони спрямовуються проти особи або неживого предмета, які першими "попалися під руку". У цих випадках реалізація заміщення дії пов'язане в основному з беззахисністю об'єкта нападу, а також з турботою нападаючого про власну безкарність. Четвертим видом заміщуючих дій виступає "автоагрессія", тобто перенесення насильства на самого себе. Не маючи можливості виконати свої агресивні наміри зовні, обличчя починає бичувати себе, нерідко завдає собі каліцтва або закінчує життя самогубством.

Отже, як правило, вони виникають тоді, коли на шляху до досягнення мети утворюються непереборні бар'єри, що викликають у суб'єкта стан психічного напруження (фрустрації). Розрядка виниклого нервового напруження виявляється у вигляді агресивної реакції особистості "не за адресою". Це, як вже зазначалося, затемнює дійсні психічні причинні зв'язки і ускладнює виявлення справжніх мотивів злочинної поведінки.

Ще одну, третю групу "безмотивних" злочинів становлять так звані відстрочені дії. Як і в попередніх випадках, через зовнішні перешкоди або протидії зацікавлених осіб винний не може в даний момент задовольнити мотив, що виник у нього. Виникає фрустрація. Проте в даному випадку вона вирішується не шляхом переносу (заміщення), а трохи інакше. На перших порах здається, що ніякої реакції суб'єкта не відбудеться. Проте насправді вона тільки відстрочена. Незначний привід може викликати гостре роздратування, і у особи виникають мотиви до протиправної поведінки.

По суті в цих випадках мотиви минулої (незавершеної) діяльності переносяться в сьогодення і майбутнє. Тим часом нерідко при розслідуванні шукають мотиви злочину тільки в сьогоденні. І, природно, не знаходять їх. Звідси і виникає думка про "безмотивність" подібних злочинів. Насправді "відстрочені" злочини достатньо мотивовані. Однак їхні мотиви виникли не зараз, а раніше, залишаючись у свідомості особистості як нереалізовані. При появі ж певних приводів вони знову стали чинними мотивами. [20]

Психологічний аналіз так званих немотивованих правопорушень свідчить про ряд особливостей в їх мотивації, пов'язаних з наявністю елементів "несвідомого" в механізмі злочинної поведінки. Виявлення процесу мотивації у всіх видах злочинів повинно ґрунтуватися на спільних закономірностях, властивих будь-якому вольовому акту. Ні один злочин не здійснюється без мотиву. Мотив визначає сенс всіх вольових вчинків, в тому числі і протиправних. Мотив - це психологічний підстава вчинку, без якого він перетворюється на сліпу фізичну силу.

Боротьба з неадекватними, які заміщують, відстроченими і іншими так званими невмотивованими злочинними діями повинна будуватися на основі знання їх мотиваційного механізму, пов'язаного не стільки з цим приводом, скільки з минулою (що залишилася в свідомості особи) причиною злочинної поведінки.

У законі вказується мінімум мотивації злочину, без з'ясування яких неможливо прийняття правильного рішення у справі. Фактично ж на слідстві і в суді в доказових і профілактичних цілях доводиться виявляти мотиваційний механізм злочину в повному обсязі.

ВИСНОВКИ

Отже, в ході курсової роботи, проаналізувавши поняття про мотиваційну сферу неповнолітніх, мотивацію, мотиви та їх види можна прийти до загальних висновків щодо даної проблеми. На сьогоднішній день чимало злочинів здійснюється за участі неповнолітніх і поняття про мотивацію цих злочинів відіграє важливу роль для зрозуміння істотних причин цих протиправних дій.

Загалом, під мотиваційною сферою можна розуміти складне психологічне утворення, основу якого становлять потреби, тобто динамічно-активні стани, які виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на ліквідацію цієї залежності. Як вже було згадано вище, мотивація представляє собою сукупність мотивів особистості, що спонукають її до активної діяльності за для досягнення значущих цілей. Таким чином, мотив це спонука до діяльності, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність особистості та визначають її спрямованість за для задоволення потреб. Мотивація це сукупність спонукальних факторів. Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, що спрямована на досягнення певної мети.

Злочинна діяльність як форма злочинної поведінки являє собою сукупність ряду дій, об'єднаних спільним мотивом і метою. У мотивації злочинної діяльності розрізняються мотиви і цілі окремої дії, мотиви і цілі злочинної діяльності в цілому. Вони займають самостійне місце в механізмі злочинної поведінки і не можуть підмінятися один одним: встановлення мотивації дії, що входить у злочинну діяльність, нерівнозначні з'ясуванню змісту мотивації діяльності в цілому, і навпаки.

Ми з'ясували у даній роботі, що неприпустимо спрощене уявлення про мотиваційний механізм як одномоментний прояв ізольованого і єдиного спонукання злочинної дії. Психологічною наукою встановлено, що людська поведінка полі мотивована, тобто вона породжується не одним, а кількома мотивами, при домінуванні одного або групи взаємодоповнюючих і підкріплюючих один одного спонукань. Тому мотивацію слід розуміти як систему мотивів, які спонукають до певного вчинку.

Злочинній діяльності відповідає певна структура цілей, дій що входять до неї. Розвиток діяльності відбувається як би у формі певних циклів (відрізків діяльності). При цьому результати одного циклу визначають умови для мотивації нового циклу. Мотивація, яка діяла спочатку на рівні першої дії, переходить на якісно іншу ступінь - на рівень другої, потім третьої дії і т.д. При цьому відбуваються певні зміни в мотивації: первинна мотивація слабшає, виникає свого роду «нова» (яка формується на базі досягнутої) мотивація кожної наступної протиправної дії.

Отже, мотивація злочинної діяльності, в цілому, відбувається за закону мотивації досягнення. Це означає, що кожна підмета (мета проміжної дії) стає як би автономною і незалежною від кінцевої мети. Утворення кінцевої мети одночасно відбувається в двох напрямах - як образного уявлення про ознаки кінцевого результату і як функціонального визначення циклу дій, що ведуть до його досягнення.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Аминов И.И. Юридическая психология - М,: ЮНИТИ, 2007. - 416 с.

2. Бедь В.В. Юридична психологія: навч. пос. для вузів. - Львів: Новий Світ - 2000, 2007. - 376

3. Блэкберн Р. Психология криминального поведения - М.;Питер, 2004.-495 с.

4. Боличова С.А. Этот «опасный» возраст. - М. Знание, 1962 - 96с.

5. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. - 5-е изд. доп и перераб. - М;СПб.; К.; Питер, 2005. - 656с.

6. Волков В.Н. Юридическая психология: Уч. Пособие/ В.Н Волков, С.И. Янаев - Щит-М, 2004 - 218с.

7. Димитров А.В. Введение в юридическую психологию. Курс лекций: уч-метод пособие. 2003 - 160с.

8. Занюк С.С. Психологія мотивації.-К.: Либідь, 2002.- 304 с.

9. Квинн В. Прикладная психология. - СПб. : Изд-во Питер. 2000.-560 с.

10. Корольчук М.С., Осьодло В.І. Психодіагностика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За заг.ред. М.С.Корольчука.-К: Ельга, Ніка-центр, 2004.- 400 с.

11. Кудріна Т.С. Психологія мотивації: теорія та експеримент: Навчальний посібник.-К.:2006.-214 с.

12. Ліфарева Н.В. Психологія особистості: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 240 с.

13. Семиченко В.А. Проблемы мотивации поведения и деятельности человека. - К.: Милленниум, 2004. - 521 с.

14. Столяренко Л.Д., Семи чин С.И., 100 экзаменационных ответов по психологи. Ростов н/Д: Издательский центр "МарТ", 2001.-256 с.

15. Психологія особистості: Словник-довідник/ За редакцією П.П Горностая, Т.М.Титаренко.- К.: Рута, 2001.- 320 с.

16. Криминальная мотивация, Сборник, отв. Ред. В. Кудрявцев, М. 1986

17. Механизм преступного поведения, М. 1981

18. Лунєєв В. В. Криминальная мотивация - М. 1986. С. 40-41

19. Петражицкий Л. О мотивах человеческих поступков, СПб, 1904

20. Харазишвили Б. Вопросы мотива поведения преступника в праве, Тбилиси, 1963

21. Обуховский К. Психология влечений человека, М. 1972

Размещено на Allbest.ru