Дослідження особливостей самооцінки студентів та курсантів 3 курсу соціально-психологічного факультету НУЦЗУ

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність. Однією з найважливіших особливостей соціального й психологічного буття людини є його відношення до себе, до своїх вчинків, власної особистості, тобто самосвідомість. У самосвідомості проявляється складна сукупність психічних процесів і станів, за допомогою яких особистість виокремлює себе з навколишнього світу, формує власний світогляд, змінює відношення до свого минулого, сьогодення й майбутнього. У ньому співвідносяться мотиви і вчинки, бажання, потяги, прагнення людини, у результаті чого особистість самовизначається, виділяє для себе найбільш важливі потреби. Відомо, що самооцінка є тим компонентом самосвідомості, що містить у собі й оцінку людиною самої себе, і шкалу значимих цінностей, щодо якої визначається ця оцінка. Дослідження самосвідомості пов'язані з такими іменами, як О.О. Бодальов, В.Д. Еткінд, І.С. Кон, В.В. Столін і багато інших.

Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості.

Самооцінка - це оцінка особистості самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і дальший розвиток її особистості. Тому дуже важливо, пізнати особливості впливу самооцінки на успішність діяльності.

Метою нашого дослідження стало вивчення особливостей самооцінки студентів та курсантів 3 курсу соціально-психологічного факультету НУЦЗУ.

Об`єктом дослідження є особистість.

Предметом дослідження стала самооцінка студентів та курсантів 3 курсу соціально-психологічного факультету НУЦЗУ.

Завдання нашого дослідження є:

- теоретичний аналіз літературних джерел за темою самооцінка у юнацькому віці;

- дослідити особливості самооцінки респондентів 3 курсу соціально-психологічного факультету НУЦЗУ.

1. Теоретичні підходи до вивчення проблеми самооцінки особистості в сучасній психології

1.1 Проблема особистості у вітчизняній та зарубіжній психології

Особистість -- це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи.

Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, почуттів, волі, особливості її мотиваційної сфери, спрямованості.

Т.В. Слотіна у своїй роботі указує на те, що у сучасній психологічній науці відсутнє одне єдине визначення у розумінні самого терміна «особистість». Часто відбувається змішання поняття «особистість» з поняттями «індивід», «людина», «індивідуальність», «суб'єкт діяльності», «характер»,«темперамент» і т.п. Причому кожен науковець привносить у це змішання свій особливий акцент.

Одним з родоначальників визначення особистості в психологічному аспекті прийнято вважати Гордона Олпорта. Запропонувавши близько 50 визначень, він в 1937 р. зупинився на тому, що перш за все особистість - це динамічна організація в людині тих психічних і фізіологічних систем, які визначають його мислення і поведінку. Сьогодні в психології існує величезна кількість різних визначень особистості.

Згідно А.Б. Орлова особистість традиційно визначається як «синтез всіх характеристик індивіда в унікальну структуру, яка визначається і змінюється в результаті адаптації до постійно мінливого ??середовища і значною мірою формується реакціями оточуючих на поведінку даного індивіда». Таким чином, «особистість - це соціальне за своєю природою, відносно стійке прижиттєво виникаюче психологічне навчання, представляють собою систему мотивів і потреб відношення, яких опосередковує собою взаємодії суб'єкта та об'єкта». Психологічний словник пропонує нам таке визначення: «Особистість - це соціальна сторона, соціальна якість в індивіді. Це конкретна людина, представник певних соціальних спільнот (нація, клас, колектив), що займається певними видами діяльності, усвідомлює своє ставлення до довкілля і має свої індивідуальні особливості». Відповідно до одного з сучасних підручників з загальної психології, особистість - «це конкретна людина, взята в системі його стійких соціально обумовлених психологічних характеристик, які виявляються в суспільних зв'язках і відносинах, визначають його моральні вчинки і мають суттєве значення для нього самого і оточуючих.

Відомий психолог С.Л. Рубінштейн розглядав особистість у контексті детермінізму та єдності свідомості й діяльності. На його думку, особистість у з'ясуванні психічних процесів постає як взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються усі зовнішні діяння. До цих внутрішніх умов належать і психічні явища - психічні властивості та стани особистості.

Особистість є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлено загальне, суспільне. Як власне особистісні серед усього розмаїття властивостей С.Л. Рубінштейн виокремлює ті, що спричиняють суспільно значущу поведінку або діяльність людини. Тому основне місце серед них посідатимуть система мотивів і завдань, які людина ставить перед собою, а також властивості характеру, що зумовлюють вчинки людини, здібності, роблять її здатною до виконання історично сформованих видів суспільно корисної діяльності.

Асмолов А.Г. вважає, що особистість визначається своїм ставленням до навколишнього світу, до суспільного оточення, до інших людей. Це ставлення реалізується в діяльності людини. Завдяки їй люди пізнають і змінюють світ, природу, суспільство. Не можна відокремити особистість від тієї реальної ролі, яку вона відіграє в житті. Однак значущість особистості зумовлена не лише самими її властивостями, а й значущістю тих суспільно-історичних сил, які вона представляє.

Особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім середовищем, тому таке велике значення для розуміння особистості має діяльність. Особистість - це реальний індивід, жива, діюча людина, яка є носієм суспільних стосунків. Особистість неможлива поза психікою, поза свідомістю. Усі психічні явища і процеси органічно вплітаються в цілісне життя особистості, оскільки основна їхня життєва функція полягає в регуляції діяльності людей. Зумовлені зовнішніми впливами, психічні процеси особистості самі опосередковують поведінку і діяльність, залежність суб'єкта від об'єктивних умов.

Фундаментальне значення має положення С.Л. Рубінштейна про багатоплановість психічного, багаторівневість перебігу психічних процесів. Структура особистості складається з різноманітних компонентів.

Будь-яка особистість включає в себе «Я» як суб'єкт довільної діяльності, якому властиві мотиви свідомої поведінки. Поняття особистості у психології не зводиться до поняття суб'єкта у вузькому розумінні. Психічний зміст людської особистості не вичерпується лише мотивами свідомої діяльності - існує також розмаїття інших, зокрема неусвідомлених, тенденцій.

Характеристика особистості включає також її ідеї, принципи, на основі яких здійснюється оцінка власних і чужих вчинків. До структури особистості звичайно входять і пізнавальні процеси, без яких неможливі діяльність і поведінка людини. Багатоплановість, цілісність психічного устрою особистості зберігаються завдяки взаємозв'язку всіх його властивостей і тенденцій.

Видатний російський психолог О.М. Леонтьєв визначав особистість, як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини. Вона є результатом інтеграції процесів, що здійснюють життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ці відношення є схожими за своєю побудовою і передбачають свідоме їх регулювання, тобто наявність свідомості, а на певних етапах - і самосвідомості суб'єкта.

Реальною основою особистості людини визнано сукупність її відношень до світу, що є суспільними за своєю природою і реалізуються разом. Особистість характеризують тільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприяють здійсненню її діяльностей. У розвитку суб'єкта його відношення до явищ світу вступають між собою в ієрархічні стосунки. Ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості.

Є три основні параметри особистості: широта зв'язків людини зі світом, ступінь їхньої ієрархізованості та загальна структура.

Людина живе в реальності, що дедалі більше розширюється для неї. Багатство зв'язків індивіда зі світом породжує особистість. Ієрархії мотивів та діяльностей особистості утворюють відносно самостійні одиниці її життя.

Внутрішні співвідношення головних мотиваційних ліній у сукупності діяльностей людини характеризують загальний «психологічний профіль» особистості. Психологічні підструктури особистості - темперамент, потреби і потяги, емоційні переживання й інтереси, навички та звички, моральні риси характеру тощо - виявляють себе в умовах життя особистості. Важливою є думка О.М. Леонтьева про те, що особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості, яка не знає меж.

Відомий російський психолог Б.Г. Ананьєв вважав, що особистість - це суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Важливо вивчати зв'язок між інтеріндивідуальною структурою того соціального цілого, до якого належить особистість, та інтраіндивідуальною структурою самої особистості. Саме різноманітність зв'язків із суспільством визначає інтраіндивідуальну структуру особистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ. І навпаки, стійкі комплекси особистісних властивостей регулюють обсяг і міру соціальних контактів особистості, впливають на створення нею власного середовища розвитку.

Структура особистості поступово складається в процесі її соціального поступу. Особистість є продуктом життєвого шляху людини.

Інтраіндивідуальна структура особистості - це цілісне утворення та певна організація властивостей людини. Функціонування такого утворення можливе завдяки взаємодії різних компонентів структури особистості. Ці компоненти належать до різних аспектів та рівнів розвитку особистості. Можна виокремити різні види залежностей між психічними властивостями особистості - генетичні, функціональні, каузальні тощо. У структурі особистості наявні взаємозв'язки між соціальними, соціально-психологічними та психофізіологічними характеристиками людини.

Структура особистості будується за двома основними типами взаємозв'язків - субординаційним та координаційним. Вони забезпечують збереження цілісності особистості при її взаємодії з соціальним і природним середовищем.

Видатний український психолог Г.С. Костюк зробив значний внесок у психологічну теорію особистості. За його концепцією, індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції. Об'єктивна соціальна сутність особистості завжди реалізується суб'єктивними психічними засобами. Одночасно соціальне, яке зумовлює психічне в людини, визначає її соціальні відносини з іншими людьми. Психічна діяльність особистості відбувається в результаті інтеграції психічних процесів та властивостей і здійснюється нейрофізіологічними механізмами. Останні є системою, що у своєму функціонуванні залежить від тих систем організму, які складаються з біохімічних, біофізичних та інших компонентів. Між психічним і фізіологічним існують складні стосунки. Психічне не тільки реалізується фізіологічним, а й зазнає змін залежно від перебігу функціонування фізіологічних механізмів. Особливості нейродинаміки відіграють суттєву роль у становленні індивідуальної своєрідності особистості. Проте особистість може усвідомлювати власні слабкі грані і певною мірою компенсувати їх, завдячуючи сильним, наприклад, стримувати афективність, імпульсивність свого темпераменту тощо. Розглядаючи особистість як суспільну істоту, не можна забувати про її природну сутність. Природне «знімається» в суспільному, але не усувається, воно діє на всіх етапах життя особистості. Слід розрізняти поняття «індивід» та «особистість». Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і може перестати бути нею. Необхідно долати абсолютне протиставлення природного і суспільного, біологічного і соціального в житті особистості. Немає суспільного, соціального без природного, біологічного, як немає суспільства поза індивідами, які в ньому взаємодіють.

Найпродуктивнішим, на думку Г.С. Костюка, є підхід до проблеми структури особистості, який спирається на аналіз її діяльності. Адже суспільні умови визначають психічні властивості особистості лише через дії самого індивіда. Зв'язок між діяльністю особистості та її психічними властивостями складний і багатозначний. У тій самій діяльності, навчальній або трудовій, психічні властивості нерідко формуються по-різному. Якості особистості, що виникають під час діяльності, включаються у структуру її подальшої діяльності, зазнають змін, диференціюються та інтегруються і стають компонентами більш складного цілого, яким є структура особистості. Остання постає при цьому як стійка й динамічна система психічних властивостей. Структуру особистості утворюють різні психічні властивості. Це передусім свідомість і самосвідомість. Індивід стає особистістю, оскільки він усвідомлює навколишнє буття і себе самого, своє ставлення до нього, свої функції та обов'язки. Формою існування свідомості є насамперед знання. Вони входять у систему психічних властивостей як певна підсистема, що характеризує освіченість особистості. Крім того, важливою підсистемою структури особистості є спрямованість її діяльності, яка визначається потребами й інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями та установками, моральними та іншими почуттями. Особистість характеризується й тим, як вона здійснює свої потяги, реалізує свою цілеспрямованість, якими вміннями, здібностями та вольовими якостями володіє. Звичайно, у структуру особистості включають і психофізіологічні властивості індивіда. Під час розв'язання проблеми структури особистості виникає питання співвідношення психічних властивостей, зокрема ідеологічного і психічного, інтелектуального й емоційного, мотиваційної спрямованості та операційної озброєності, свідомого і несвідомого в діяльності тощо.

З`ясовуючи вище зазначене, можемо сказати, що структура особистості - ієрархічне утворення, куди входять підструктури різного онтогенетичного віку. Ці підструктури входять у загальну організацію особистості як суб'єкта спілкування, пізнання і праці. Особистість являє собою діалектичну єдність різноманітних та взаємопов'язаних психічних процесів і властивостей. Як систему, що сама себе регулює та вдосконалює її характеризує єдність протилежних тенденцій і процесів - інтеріоризації та екстеріоризації, диференціації та інтеграції, потяг до спілкування та до усамітнення, відокремлення тощо.

Важливою є проблема джерел і характеру суперечностей особистості, їхньої ролі у формуванні особистості та шляхів подолання. Динамічність і стійкість особистості дають їй змогу бути незалежною від безпосередніх впливів ззовні, змінювати середовище відповідно до своїх намірів і планів, створювати умови для власного розвитку.

1.2 Самооцінка та її значення у житті людини.

Самооцінка - одне з найважливіших особистісних утворень, істотна складова самосвідомості. Важливість її вивчення наголошувалася в роботах провідних психологів - Б.Г. Ананьєва, В.В. Століна, В.М. Мясищева, Е.В. Шорохової, І.І. Чеснокової, І.С. Кона, С.Л. Рубінштейна, що підкреслюють актуальність її дослідження для розробки широкого кола проблем, пов'язаних з формуванням гармонійної особистості.

Не дивлячись на те, що термін самооцінки є одним з найуживаніших в роботах по психології особистості, зміст цього поняття настільки аморфний і невизначений, що в різних дослідженнях має абсолютно різний концептуальний сенс. У безлічі робіт, безпосередньо присвячених самооцінці, як правило, розглядається не сам процес породження оцінок, не система психічних явищ, що беруть участь в реалізації оцінної функції, а місце і досвід "готових" оцінок в процесі мислення, самореалізації діяльності, формування і функціонування самооцінки як особистісної властивості або межі. При цьому до цих пір немає скільки-небудь цілісних уявлень про природу в механізмах оцінного процесу, про структуру оцінного акту, про специфіку оцінок різного вигляду і їх класифікації.

Одна з небагатьох спроб підступиться до вирішення цих проблем була недавно зроблена М.О. Батуріним. Провівши детальний логічний аналіз можливої структури оцінного акту, він прийшов до висновку: "Будь-яка оцінка (оцінювання) - це психічний процес віддзеркалення об'єкт-об'єктних, суб'єкт-об'єктних і суб'єкт-суб'єктних стосунків переваги, який реалізується в ході довільного і мимовільного порівняння предмету оцінки і оцінної підстави, що є впорядкованим за принципом переваги сукупності уявлень про відповідний клас однорідних об'єктів або різнорідних предметів однієї потреби".

Т. Шибутані говорить про самооцінку так: «Якщо особистість - це організація цінностей, то ядром такої функціональної єдності є самооцінка».

Б.Г. Ананьєв висловив думку, що самооцінка є найбільш складним і багатогранним компонентом самосвідомості (складний процес опосередкованого пізнання себе, розгорнутий у часі, пов'язаний з рухом від одиничних, ситуативних образів через інтеграцію подібних ситуативних образів у цілісне утворення - поняття власного Я), що є прямим вираженням оцінки інших осіб, що беруть участь у розвитку особистості.

Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінка. Від самооцінки залежать взаємини людини з оточуючими, його критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини й подальший розвиток її особистості.

В ході життя людина пізнає себе і накопичує про себе знання, ці знання складають змістовну частину її уявлень про себе - її «Я-концепції». Проте знання про себе саму її небайдужі: те, що в них ховається, виявляється об'єктом її емоцій, оцінок, стає предметом її більш менш стійкого самовідношення.

Спосіб відношення до себе не стоїть поряд з когнітивним, емоційним або регулятивними моментами самосвідомості; навпаки, феномен самоовідношення як свої окремі сторони включає самосвідомість, самопізнання, самооцінку, емоційне відношення до себе, самоконтроль, саморегуляцію, а поняття самоовідношення є родовим щодо понять самопізнання, самооцінки і інших подібних понять, що мають приставку "само" і що відображають широкий спектр феноменів внутрішнього життя особистості.

Самооцінка відноситься до фундаментальних утворень особистості. Вона в значній мірі визначає її активність, відношення до себе і інших.

Розрізняють загальну і часткову самооцінку. Частковою самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис вдачі. В загальній, або глобальній самооцінці відображається схвалення або несхвалення, яке переживає людина по відношенню до самої себе.

Людина може оцінювати себе адекватно і неадекватно (завищувати або занижувати свої успіхи, досягнення). Самооцінка може бути високою і низкою, розрізнятися за ступенем стійкості, самостійності, критичності.

Процес формування глобальної самооцінки суперечливий і нерівномірний. Це обумовлено тим, що часткові оцінки, на основі яких формується глобальна самооцінка, можуть знаходитися на різних рівнях стійкості і адекватності. Крім того, вони можуть по-різному взаємодіяти між собою: бути злагодженими, взаємно доповнювати одна одну або суперечливими, конфліктними. В глобальній самооцінці відображається єство особистості.

Підсумковим вимірюванням «Я», формою існування глобальної самооцінки є самоповага особистості. Самоповага - це стійка особистісна риса, і підтримка її на певному рівні є важливою задачею особистості. Самоповага особистості визначається відношенням її дійсних досягнень до того, на що людина претендує, яку ціль перед собою ставить.

Самооцінка виконує регуляторну й захисну функції, впливаючи на поведінка, діяльність і розвиток особистості, її взаємини з іншими людьми. Захисна функція самооцінки, забезпечуючи відносну стабільність і автономність особистості, проте може вести до перекручування досвіду.

Людина оцінює себе двома шляхами:

1) шляхом зіставлення рівня своїх домагань із об'єктивними результатами своєї діяльності,

2) шляхом порівняння себе з іншими людьми.

Чим вище рівень домагань, тим сутужніше їх задовольнити. Удачі й невдачі в, якої-небудь діяльності істотно впливають на оцінку людиною своїх здатностей у цьому виді діяльності: невдачі, як правило, знижують домагання, а успіх підвищує їх.

Не менш важливий і момент порівняння: оцінюючи себе, людина вільно або мимоволі порівнює себе з іншими, з огляду на не тільки свої власні досягнення, але й всю соціальну ситуацію в цілому. На самооцінку особистості сильно впливають також її індивідуальні особливості, і те, наскільки важливо для неї оцінювана якість або діяльність.

Самооцінка - відношення людини до своїх здатностей, можливостей, особистісним якостям, а також до зовнішнього вигляду. Вона може бути правильною (адекватною), коли думка людини про себе збігається з тим, що вона у дійсності собою представляє. У тих же випадках, коли людина оцінює себе не об'єктивно, коли її думка про себе різко розходиться з тим, якою її вважають інші, самооцінка найчастіше буває неправильною, тобто неадекватною.

При оптимальній, адекватній самооцінці особистість правильно співвідносить свої можливості й здатності, досить критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі й успіхи, намагається ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити на ділі. І до оцінки досягнутого вона підходить не тільки зі своїми мірами, але й намагається передбачати, як до цього віднесуться інші люди: товариші по роботі й близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, тобто без занадто великої переоцінки, але й без зайвої критичності до свого спілкування, діяльності, переживанням. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій. До оптимального відносяться самооцінки “високий рівень” і “вище за середній рівень” (людина заслужено цінує, поважає себе, але знає свої слабкі сторони й прагне до самовдосконалення, саморозвитку).

Але самооцінка може бути і неоптимальною - надмірно завищеною або занадто заниженою.

На основі неадекватно завищеної самооцінки в людини виникає неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ своєї особистості й можливостей, своєї цінності для навколишніх, для спільної справи. У таких випадках людина іде на ігнорування невдач заради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Завищена самооцінка приведе й до того, що людина схильна переоцінювати себе в ситуаціях, які не дають для цього приводу. У результаті вона не рідко зіштовхувався із протидіями навколишніх, які відкидають його претензії, тоді людина озлоблюється, проявляє підозрілість, помисливість, агресію й зрештою може втратити необхідні міжособистісні контакти, замкнутися у собі. Відбувається гостре емоційне “відштовхування” усього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, відношення до неї стає неадекватним - чисто емоційним. Раціональна ланка оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об'єктивна оцінка результатів роботи - як несправедливо занижена. Неуспіх з'являється як наслідок чийогось підступу або несприятливо сформованих обставин, ні в якій мері не залежних від дій самої особистості.

Людина із завищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це - наслідок власних помилок, ліні, недоліку знань, здатностей або неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан - афект неадекватності, головною причиною якого є стійкість сформованого стереотипу завищеної оцінки самої особистості. Якщо ж висока самооцінка пластична, міняється відповідно до реального положення справ - збільшується при успіху й знижується при невдачах, то це може сприяти розвитку особистості, тому що їй доводиться прикладати максимум зусиль для досягнення поставлених цілей, розвивати свої здатності й волю.

Неадекватна самооцінка ускладнює життя не тільки тих, кому вона властива, але і оточуючих, тих людей, які, в різних ситуаціях - виробничих, побутових і інших - спілкуються з ними. Конфліктні ситуації, в яких опиняється людина, дуже часто є наслідком її неправильної самооцінки.

Якщо ж висока самооцінка пластична, міняється у відповідність із реальним положенням справ - збільшується при успіху й знижується при невдачах, то це може сприяти розвитку особистості, поставлених цілей, розвивати свої здатності й волю.

Самооцінка може бути й заниженою, тобто нижче реальних можливостей особистості. Звичайно це приводить до непевності в собі, боязкості й відсутності дерзань, неможливості реалізувати свої здібності. Надмірно низька самооцінка може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, стійкості, непевності в собі, відмови від ініціативи, байдужності, самозвинувачення й тривожності. Такі люди не ставлять перед собою важкі цілі, обмежуються рішенням повсякденних завдань, занадто критичні до себе.

Занадто висока або занадто низька самооцінка порушують процес самоврядування, виконують самоконтроль. Особливо це помітно в спілкуванні, де особи із завищеною й заниженою самооцінкою виступають причиною конфліктів. При завищеній самооцінці конфлікти виникають через зневажливе відношення до інших людей і неповажного відношення до них, занадто різких і необґрунтованих висловлень на їх адресу, нетерпимості до чужої думки, прояву зарозумілості й зазнайства. Низька критичність до себе заважає їм навіть помітити, як вони ображають інших незаперечністю суджень.

При заниженій самооцінці конфлікти можуть виникати через надмірну критичність цих людей. Вони дуже вимогливі до інших, не вибачають жодного промаху або помилки, схильні постійно підкреслювати недоліки інших. Коли в тобі бачать тільки погане й постійно вказують на це, то виникає ворожість до джерела таких оцінок, думок і дій.

Низька самооцінка може бути обумовлена багатьма причинами: її можна перейняти в дитинстві у своїх батьків, що не розібралися зі своїми особистими проблемами; вона може розвитися в дитини через погану успішність у школі; через глузування однолітків або надмірного критицизму з боку дорослих; особистісні проблеми, невміння поводитися в певних ситуаціях також формують у людини невтішну думка про себе.

Самооцінка - достатньо складне утворення людської психіки. Вона виникає на основі узагальнювальної роботи процесів самосвідомості, яка проходить різні етапи і знаходиться на різних рівнях розвитку в ході становлення самої особи. Тому самооцінка постійно змінюється, удосконалюється. Вище вже підкреслювалося, що дитина починає себе оцінювати за допомогою інших людей, переважно дорослих, але поступово з переходом на вищі генетичні рівні психічного розвитку у нього починає складатися більш менш адекватна і стійка власна оцінка себе. Процес встановлення самооцінки не може бути кінцевим, оскільки сама особа постійно розвивається, а, отже, міняються і її уявлення, поняття про себе, емоційно-ціннісне відношення до себе. Все це і приводить до зміни змісту, способу вироблення самооцінки і міри її участі в регуляції поведінки особи.

Отже в результаті спільної діяльності і спілкування людина стає особистістю. Самооцінка формується в процесі діяльності і міжособистісної взаємодії, під впливом оцінок оточуючих і на основі оцінки людиною результатів діяльності. Оцінки власного «Я», що склалися, є результат постійного порівняння того, що особистість спостерігає в собі, з тим, що бачить в інших людях. Зіставлення, порівняння себе з іншими є звичайним критерієм самооцінки. Людина, вже знаючи дещо про себе, придивляється до іншої людини, порівнює себе з нею, припускає, що і та небайдужа до її особистісних якостей, вчинків. І все це входить в самооцінку особистості і визначає її психологічне самопочуття. Іншими словами, у особистості завжди є референтна група, з якою вона рахується, в якій черпає свої ціннісні орієнтації, ідеали якої є її ідеалами, інтереси - її інтересами. Референтна група - це коло осіб, думки яких є визначними для особистості і з якими вона - і в прямому контакті, і в думках - співвідносить свої оцінки, дії і вчинки.

Знання, накопичені людиною про самому себе, а також глобальна самооцінка, що формується на основі таких знань, дозволяють сформувати багатовимірне утворення, яке називається «Я - концепцією» і складає ядро особистості. Я - концепція - це більш-менш усвідомлена і неповторна система уявлень людини про себе, на основі якої вона будує взаємодію з іншими людьми, здійснює регуляцію своєї поведінки і діяльності.

Таким чином, найважливіший компонент цілісної самосвідомості особистості, якою є самооцінка, виступає необхідною умовою гармонійних відношень людини, як з самою собою, так і з іншими людьми, з якими вона вступає в спілкування і взаємодію.

Оскільки самооцінка складається під впливом оцінки навколишніх і, ставши стійкою, міняється на превелику силу, то змінити її можна, змінивши відношення навколишніх (однолітків, співробітників по роботі, викладачів, рідних). Тому формування оптимальної самооцінки сильно залежить від справедливості оцінки всіх цих людей. Особливо важливо допомогти людині підняти неадекватно занижену самооцінку, повірити в себе, у свої можливості, у свою цінність.

Для нас людина визначається, насамперед, не її відношенням до власності, а його відношенням до його праці. Тому і його самооцінка визначається тим, що він як суспільний індивід робить для суспільства. Це свідоме, суспільне відношення до праці є стрижнем, на якому перебудовується вся психологія особистості, воно ж стає основою й стрижнем її свідомості.

Самооцінка людини істотно обумовлена світоглядом, що визначає норми оцінки. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань особистості, тобто прагненням до досягнення цілей того ступеня складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня домагання особистості лежить така оцінка своїх здатностей, збереження якої стало для людини потребою.

Самооцінка є складним особистісним утворенням. В ній відображається те, що людина дізнається про себе від інших, і її власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей.

Знати самооцінку людини дуже важливо для встановлення відносин з нею, для нормального спілкування, в яке люди, як соціальні істоти, неминуче включаються.

1.3 Особливості самооцінки в юнацькому віці

Юнацький вік - це період життя людини між підлітковим віком і дорослістю. У схемі вікової періодизації онтогенезу. Прийнятої фахівцями з проблем вікової морфології, фізіології і біохімії, юнацький вік визначається як 17-21 рік - для юнаків і 16-20 років - для дівчат.

У фізичному відношенні це період спокійного розвитку. Зростання тіла в довжину сповільнюється, збільшується вага. Інтенсивно розвивається мускулатура, немає диспропорцій окремих частин тіла, зникає незграбність і нерозмірність рухів. Наростає м'язова сила. Збільшується відносний об'єм грудей, голови, подовжується і збільшується особа.

Відбуваються зміни у розвитку нервової системи і мозку зокрема (не за рахунок збільшення його маси, а завдяки ускладнення будови мозку). Будова клітин кори великих півкуль набуває особливості, характерні структурі клітин мозку дорослої людини. Збільшується кількість асоціативних волокон, що з'єднують ділянки кори між собою.

Таким чином, створюються передумови для ускладнення аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль в процесі навчання та праці.

Юнаки стоять на порозі вступу в самостійне життя. Цим і пояснюється соціальна ситуація розвитку особистості в даному віковому періоді.

Вибудовування життєвої перспективи може проходити відносно благополучно при оптимальному поєднанні минулого, сьогодення і майбутнього "Я".

Саме формування самооцінки відбувається в процесі діяльності та міжособистісної взаємодії. Соціум в значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Ставлення людини до самої себе є найбільш пізнім утворенням у системі відносин людини до світу.

В процесі розвитку самосвідомості центр уваги юнаків все більш переноситься від зовнішнього боку особистості до її внутрішньої сторони, від більш-менш випадкових рис - до характеру в цілому.

Зміна оціночних суджень від підліткового віку до юнацького полягає в тому, що оціночні судження підлітків, які визначаються очікуваної оцінкою з боку однолітків, спрямовані в першу чергу на знаходження відповіді на питання, який він серед інших, наскільки він схожий на них. У юнаків ж оціночні судження, які визначаються власним ідеалом, спрямовані на знаходження відповіді на питання, який він в очах оточуючих, наскільки він відрізняється від них і наскільки він близький до свого ідеалу.

Пізніше самооцінюючі судження молодих людей визначаються вже синтезом різних видів оцінок оточуючих, результатами діяльності і спрямовані на пошук своєї значущості для інших і для самого себе.

Юнаки з адекватною самооцінкою мають більш високий рівень успішності, у них немає різких стрибків успішності і спостерігається більш високий суспільний та особистий статус. Юнаки з тенденцією до сильного завищення самооцінки виявляють достатню обмеженість у видах діяльності і більшу спрямованість на спілкування, причому слабозмістовне. Завищена самооцінка помітно виявляється в перебільшенні своїх розумових здібностей. Юнаки з низькою самооцінкою схильні до депресивних тенденціям. Причому одні дослідження виявили, що низька самооцінка передує депресивних реакцій або є їх причиною, а інші - що депресивний афект проявляється спочатку, а потім инкорпорируется в низьку самооцінку.

Агресивні юнаки характеризуються крайньою самооцінкою (або максимально позитивною, або максимально негативною), підвищеною тривожністю, страхом перед широкими соціальними контактами, егоцентризмом, невмінням знаходити вихід з важких ситуацій.

Спільними для всіх юнаків, незалежно від відмінностей в їх соціалізації, є ті психологічні особливості, в основі яких лежить розвиток рефлексії, які породжують потребу зрозуміти самого себе і бути на рівні власних до себе вимог, тобто досягти обраного зразка.

Рівень самооцінки юнаків істотно впливає як на якісні показники ефективності інтелектуальної діяльності, так і на час її виконання, якщо в ситуації присутні емоційні чинники (наприклад, стрес неуспіху, підвищена відповідальність за якість діяльності та ін.). У юнаків з низькою самооцінкою показники якості діяльності в емоціогенних ситуаціях нижче на статистично значущому рівні, ніж у юнаків з високою самооцінкою, а час виконання діяльності більше.

Самооцінка залежить і від рівня домагань, але не безпосередньо, а опосередковано. Не можна сказати, що високий рівень домагань піднімає самооцінку, а низький - опускає, швидше самооцінка залежить від адекватності домагань, від відповідності або невідповідності своїм рівнем домагань. Неадекватність самооцінки може привести до вкрай нереалістичним (завищеним або заниженим) домаганням.

Враховуючи всю специфіку юнацького віку, потрібно приділяти увагу становленню адекватної самооцінки. Необхідно надавати допомогу в подоланні труднощів, пов'язаних з виниклим почуттям дорослості, відкриттям свого внутрішнього світу, становленням свого "Я", щоб в подальшому у юнака не розвивалися різні комплекси неповноцінності і страхи.

Проведений аналіз наукових джерел дозволив зробити висновок, що особистість - одне з центральних понять в психології, і кожен психологічний підхід або напрямок має свою, відмінну від інших, теорію особистості. Формування особистості - це процес освоєння суспільного досвіду, але процес абсолютно особливий. Він відрізняється від засвоєння знань, умінь, способів дій. Це, перш за все, формування нових мотивів і потреб, їх перетворення, супідрядність і ін.

У процесі формування особистості реалізовується одна з центральних потреб особистості - самоствердженням. Самооцінка пов'язана із цією потребою, з прагненням людини знайти своє місце в житті, затвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і в своєму власному думці.

Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінка. Від самооцінки залежать взаємини людини з оточуючими, його критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини й подальший розвиток її особистості

У ранньому юнацькому віці самооцінка як компонент самосвідомості набуває особливої цінності, оскільки у міру накопичення досвіду реальної діяльності і спілкування складається більш реалістична оцінка власної особистості, зростає незалежність від думки батьків і вчителів.

2. Особливості самооцінки в юнацькому віці

2.1 Структура та методи дослідження

Наше дослідження проводилося на базі Національного університету цивільного захисту України. У дослідженні прийняли участь 28 осіб 3 курсу соціально-психологічного факультету НУЦЗ України, середній вік досліджуваних - 20 років.

Метою нашого дослідження стало вивчення особливостей самооцінки студентів та курсантів 3 курсу соціально-психологічного факультету НУЦЗУ.

Об`єктом дослідження є особистість.

Предметом дослідження стала самооцінка студентів та курсантів 3 курсу НУЦЗУ.

При виконанні курсової роботи використовувались такі методи: спостереження, емпіричне дослідження, тестування.

У даній роботі було проведено дослідження за допомогою методики самооцінки О.С. Будасі та Тест на виявлення рівня самооцінки.

1. Методика вивчення самооцінки особистості за С.О. Будасі.

Ця методика спрямована на виявлення кількісної виразності рівня самооцінки. Був використований традиційний, розроблений автором бланк, що являє собою перелік з 20 якостей (акуратність, безпечність, вдумливість, запальність, гордість, грубість, доброта, жадібність, життєрадісність, заздрісність, сором'язливість, злопам'ятність, щирість, примхливість, легковір'я, мрійливість, ніжність, невимушеність, нерішучість, нестриманість, образливість, обережність, педантичність, підозрілість, принциповість, зарозумілість, привітність, розв'язність розсудливість, рішучість, стриманість, соромливість, терплячість, працьовитість, боягузтво, захопленність, завзятість, поступливість, упертість, черствість, чесність, чуйність, егоїзм).

При аналізі отриманих результатів необхідно спиратися на наступну шкалу оцінювання:

-1 R 0,2 - неадекватно занижена самооцінка;

0,2 R 0,5 - низька самооцінка;

0,5 R 0,6 - адекватна самооцінка;

0,6 R 0,8 - висока самооцінка;

0,8 R 1 - неадекватно завищена самооцінка.

Інтерпретація результатів тесту.

Самооцінка може бути оптимальною і неоптимальною. При оптимальній, адекватній самооцінці суб'єкт правильно співвідносить свої можливості і здібності, достатньо критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі і успіхи, намагається ставити перед собою досяжні цілі, які можна реалізувати на ділі. До оцінки досягнутого вона підходить не тільки зі своїми мірками, але й намагається передбачати, як до цього поставляться інші люди: товариші по роботі і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, тобто без занадто великої переоцінки, але і без зайвої критичності до свого спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій.

До оптимальної самооцінки відносяться «високий рівень» і «вище середнього рівня» (людина заслужено цінує, поважає себе, задоволена собою), а також "середній рівень" (людина поважає себе, але знає свої слабкі сторони і прагне до самовдосконалення, саморозвитку).

Самооцінка може бути неоптимальною - надмірно завищеною або занадто заниженою.

На основі неадекватно завищеної самооцінки у людини виникає неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ своєї особистості і можливостей, своєї цінності для оточуючих, для загальної справи. В таких випадках людина йде на ігнорування невдач заради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне «відштовхування» всього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, ставлення до неї стає неадекватним - чисто емоційним. Раціональне зерно оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об'єктивна оцінка результатів роботи - як несправедливо занижена. Неуспіх постає як наслідок чиїхось підступів або несприятливо сформованих обставин, ні в якій мірі не залежать від дій самої особистості.

Людина з завищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це - наслідок власних помилок, ліні, браку знань, здібностей або неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан - афект неадекватності, головною причиною якого є стійкість сформованого стереотипу завищеної оцінки своєї особистості. Якщо ж висока самооцінка пластична, міняється відповідно з реальним станом справ - збільшується при успіху і знижується при невдачі, то це може сприяти розвитку особистості, так як їй доводиться прикладати максимум зусиль для досягнення поставлених цілей, розвивати свої здібності і волю.

Самооцінка може бути і заниженою, тобто нижче реальних можливостей особистості. Зазвичай це призводить до невпевненості в собі, боязкості і відсутності дерзань, неможливості реалізувати свої здібності. Такі люди не ставлять перед собою важкодосяжних цілей, обмежуються рішенням повсякденних завдань, занадто критичні до себе.

Занадто висока або занадто низька самооцінка порушують процес самоврядування, спотворюють самоконтроль. Особливо це помітно в спілкуванні, де особи з завищеною і заниженою самооцінкою виступають причиною конфліктів. При завищеній самооцінці конфлікти виникають через зневажливого ставлення до інших людей і неповажної поведінки з ними, занадто різких і необгрунтованих висловлювань на їх адресу, нетерпимості до чужої думки, прояву зарозумілості і зазнайства. Низька критичність до себе заважає їм навіть помічати, як вони ображають інших зарозумілістю і незаперечністю суджень.

При заниженій самооцінці конфлікти можуть виникати через надмірну критичність цих людей. Вони дуже вимогливі до себе і ще більш вимогливі до інших, не прощають жодного промаху або помилки, схильні постійно підкреслювати недоліки інших. І хоча це робиться з найкращих спонукань, все ж стає причиною конфліктів у силу того, що мало хто може терпіти систематичне «пиляння». Коли в тобі бачать тільки погане і постійно вказують на це, то виникає неприязнь до джерела таких оцінок, думок і дій.

Афект неадекватності виникає як спроба осіб із завищеною самооцінкою захистити себе від реальних обставин і зберегти звичну самооцінку. Це призводить до порушення відносин з іншими людьми. Переживання образи і несправедливості дозволяє почувати себе добре, залишатися на належній висоті у власних очах, вважати себе потерпілим або скривдженим. Це підносить людину в його власних очах і виключає незадоволеність собою. Неминуче виникають конфлікти з людьми, які мають інші уявлення про дану особистість, її здібності, можливості і цінності для суспільства. Афект неадекватності - це психологічний захист, він є тимчасовим заходом, оскільки не вирішує головного завдання, а саме - докорінної зміни неоптимальної самооцінки, виступаючою причиною виникнення несприятливих міжособистісних відносин.

2. Тест на виявлення рівня самооцінки. Тест складається з 10 тверджень, та варіантів відповідей, серед яких треба вибрати найбільш підходячу респондентові.

Підрахунок балів - сумуються бали відповідей.

50-38 балів. Ви задоволені собою й упевнені в собі. У вас велика потреба домінувати над людьми, любите підкреслювати своє «я», виділяти свою думку. Вам байдуже те, що про вас говорять, але самі ви маєте схильність критикувати інших. Чим більше у вас балів, тим більше вам підходить визначення: «Ви любите себе, але не любите інших». Але у вас є один недолік: занадто серйозно до себе відноситеся, не приймаєте ви ніякої критичної інформації. І навіть якщо результати тесту вам не сподобаються, швидше за все, ви «захиститеся» твердженням «всі брешуть». А жаль ...

37-24 бала. Ви живете в злагоді з собою, знаєте себе і можете собі довіряти. Маєте дорогоцінне вміння знаходити вихід з важких ситуацій як особистого характеру, так і у взаєминах з людьми. Формулу вашого ставлення до себе і оточуючих можна виразити словами: «Задоволений собою, задоволений іншими». У вас нормальна здорова самооцінка, ви вмієте бути для себе підтримкою і джерелом сили і, що найголовніше, не за рахунок інших.

23-10 балів. Очевидно, ви незадоволені собою, вас мучають сумніви і незадоволеність своїм інтелектом, здібностями, досягненнями, своєю зовнішністю, віком, статтю ... Зупиніться! Хто сказав, що любити себе погано? Хто надоумив, що думаюча людина повинна бути постійно собою незадоволений? Зрозуміло, ніхто не вимагає від вас самовдоволення, але ви повинні приймати себе, поважати себе, підтримувати в собі цей вогник.

2.2 Психологічні особливості самооцінки респондентів 3 курсу НУЦЗУ

Результати проведеної методики Будасі, яка спрямована на визначення рівнів самооцінки у всіх респондентів 3 курсу НУЦЗУ, представлені на рисунку 2.1.

Рис. 2.1. Показники рівнів самооцінки респондентів 3 курсу НУЦЗУ (%)

Отримані результати за методикою Будасі свідчать про те, що:

- неадекватно занижена самооцінка не спостерігається;

- низький рівень самооцінки спостерігається у 10 респондентів, що складає 35,7% від загальної кількості осіб 3 курсу. Дані свідчать про те, що оцінка особистістю самої себе нижче за свої реальні можливості. Звичайно, це приводить до невпевненості в собі, боязкості і відсутності прагнень, неможливості реалізувати свої здібності. Такі люди не ставлять перед собою важкодосягаємих цілей, обмежуються розв'язанням буденних задач, дуже критичні до себе;

- середній рівень самооцінки спостерігається у 14 осіб, що складає 50% від загальної кількості респондентів 3 курсу. Особи з середнім рівнем самооцінки правильно співвідносить свої можливості і здібності, достатньо критично відноситься до себе, прагнуть реально дивитися на свої невдачі і успіхи, ставлять перед собою досяжну мету, яку можна здійснити на ділі. До оцінки досягнутого вони підходять не тільки з своїми мірками, але і прагнуть передбачати, як до цього віднесуться інші люди: товариші по роботі і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, тобто без дуже великої переоцінки, але і без зайвої критичності до свого спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Така оцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій;

- високий рівень самооцінки спостерігається у 4 осіб, що складає 14,3% від загальної кількості руспондентів 3 курсу. У групі цих респондентів спостерігається неправильне уявлення про себе, образ своєї особи і можливостей, що ідеалізується, своїй цінності для тих, хто оточує, для загальної справи. У таких випадках людина йде на ігнорування невдач ради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Завищена самооцінка приводить і до того, що людина схильна переоцінювати себе в ситуаціях, які їй необхідно пережити;

- неадекватно завищена самооцінка не спостерігається.

Таким чином, результати методики самооцінки Будасі вказують на те, що в групі респондентів 3 курсу НУЦЗУ переважає середній рівень самооцінки. Це дає їм можливість правильно співвідносити свої можливості і здібності, досить критично відноситися до себе, реально дивитися на свої невдачі і успіхи, ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити на ділі.

Що стосується методики «Тест на виявлення рівня самооцінки», то результати отриманих даних представлені на малюнку 2.2.

Рис. 2.2. Показники рівнів самооцінки респондентів 3 курсу НУЦЗУ (%)

Отримані результати свідчать про те, що:

- незадоволені собою (низький рівень самооцінки) спостерігається у 11 респондентів, що складає 39,2% від загальної кількості осіб 3 курсу. Дані говорять про те, що респонденти незадоволені собою, своїм інтелектом, здібностями, досягненнями, своєю зовнішністю, віком, статтю;

- живуть в злагоді з собою (середній рівень самооцінки) спостерігається у 15 осіб, що складає 53,5% від загальної кількості респондентів 3 курсу. Особи з середнім рівнем самооцінки живуть в злагоді з собою, знають себе і можуть собі довіряти. Мають дорогоцінне вміння знаходити вихід з важких ситуацій як особистого характеру, так і у взаєминах з людьми;

- задоволені собою й упевнені в собі (високий рівень самооцінки) спостерігається у 2 осіб, що складає 7,3% від загальної кількості руспондентів 3 курсу. У групі цих респондентів спостерігається задоволеність собою й упевненість в собі. У них велика потреба домінувати над людьми, люблять підкреслювати своє «я», виділяти свою думку. Але їм байдуже те, що про них говорять, але самі мають схильність критикувати інших.

Таким чином, результати методики «Тест на виявлення рівня самооцінки» підтвердив дані методики самооцінки Будасі та вказуює на те, що в групі респондентів 3 курсу НУЦЗУ переважає середній рівень самооцінки.

Після проведеного діагностичного дослідження були отримані наступні дані:

- за результатами методики самооцінки Будасі високий рівень самооцінки спостерігається у 14,3% (а це 4 особи 3 курсу), середній рівень - 50% (а це 14 осіб 3 курсу) та низький рівень - 35,7% (а це 10 осіб 3 курсу).

- результати методики «Тест на виявлення рівня самооцінки» підтвердив дані методики самооцінки Будасі та вказуює на те, що високий рівень самооцінки спостерігається у 7,3% (а це 2 особи 3 курсу), середній рівень - 53,5% (а це 15 осіб 3 курсу) та низький рівень - 39,2% (а це 11 осіб 3 курсу).

...