Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гендерні особливості стратегій поведінки у конфліктних ситуаціях

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Визначення конфлікту та теоретичні особливості гендерної поведінки при конфліктній взаємодії
• 1.1 Конфлікт: поняття, основні складові
• 1.2 Характерні ознаки та причини виникнення конфліктів
• 1.3 Функції, стадії та форми перебігу конфлікту
• 1.4 Гендерні аспекти поведінки людей у конфліктних ситуаціях
• Розділ 2. Особливості стратегій поведінки студентів у вирішенні конфлікту
• 2.1 Стратегії та шляхи вирішення конфлікту
• 2.2 Методологічна основа дослідження
• 2.3 Аналіз проведеного дослідження
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Найважливішою діяльністю людини протягом життя є спілкування. Воно передбачає взаємодію між ровесниками, між різними поколіннями, між людьми з різними соціальними ролями та станами. Кожна людина має свої певні риси характеру, свої погляди на ті чи інші речі, щось своє особисте. І часом невміння правильно спілкуватися, насадження волі та поглядів однієї людини іншій призводить до міжособистісного конфлікту.

Міжособистісні стосунки складаються в реальних умовах життя та діяльності людей, у процесі їх взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, істотно позначаються різні об'єктивні чинники, що визначають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування. Найповніше суб'єктивний характер міжособистісних стосунків виявляється в сумісності людей.

Психологічна сумісність людей передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних і моральних установок, цінностей, ставлень. Усе це найбільше духовно зближує людей. Психологічна сумісність, яка на них базується, -- це вищий інтегративний рівень сумісності людей, яка характеризує глибокий, змістовий бік взаємодії та зумовлює її ефективність.

Відсутність сумісності у групі людей, включених у виконання суспільно чи особистісно значущої діяльності, за певних умов може спричинити конфлікт.

Проблемою конфлікту як психологічного феномену займалися та займаються відомі вчені минулого та сучасності: Андреєва Г.М., Бодалєв А.А., Гозман Л.Я., Левін К., Обозов М.М., Орбан-Лембрик Л.Е., Скотт Д. Г., Трофімов Ю.Л., Юсупов І.М. та інші.

Але як нам відомо, за кожною особистістю, яка вирішує конфлікт є певні особливості, які притаманні тільки їй. Та все одно можна виокремити спільні риси поведінки у конфлікті певних людей, їх можна об'єднати на статевою ознакою, властивостями характеру, типами темпераменту тощо.

Найбільш характерною ознакою, яка накладає відбиток на все життя та особливості взаємодії людини з оточуючими є її приналежність до статі. Чоловіки і жінки відрізняються багатьма сферами - у пізнавальному розвитку, у фізіологічному становленні, у складі розуму, у звичках, вольовій та емоційній сфері. Зрозуміло, що і ситуації вони вирішують по-різному.

Також важливими для формування особистості чоловіка і жінки є періоди становлення їх особистості - дошкільний вік, молодший шкільний, підлітковий та юнацький періоди. Завершення формування та удосконалення особистості, вироблення всіх її навичок та вмінь починається у юнацькому віці, який поєднується із вступом до Вузу. Змінюється соціальне середовище перебування особистості, з'являються нові ролі, нові члени колективу і т.д. І тому так важливо вміти знаходити з оточуючими спільну мову, досягти взаєморозуміння. Але цього не завжди вдається досягти, тому гостро стоїть питання профілактики конфліктів у студентському середовищі та знаходження правильних варіантів поведінки при вирішенні конфліктних ситуацій. конфлікт гендерний поведінка

Актуальність вибору теми курсової роботи зумовлена необхідністю дослідження гендерних особливостей поведінки студентів у конфліктних ситуаціях.

Об'єктом дослідження обрано конфлікт як психологічний феномен.

Предметом курсової роботи є гендерні особливості поведінки студентів у конфлікті.

Мета дослідження - розкрити сутність та особливості конфлікту, вказати на гендерні особливості поведінки студентів у вирішенні конфліктних ситуацій.

Мета, предмет та об'єкт зумовили виконання наступних завдань:

· зробити ґрунтовний аналіз теоретико-методологічної бази стосовно даної проблеми;

· розкрити особливості виникнення, перебігу та ефективного вирішення конфліктних ситуацій, з'ясувати доцільність використання конкретних шляхів подолання конфліктів;

· розглянути специфіку форм поведінки у конфліктній ситуації;

· вказати гендерні особливості поведінки студентів у конфлікті;

· провести дослідження та проаналізувати його результати щодо поведінки студентів-юнаків та дівчат у конфлікті.

При написанні курсової роботи використовувалися методи теоретичного та емпіричного дослідження, аналіз літератури, спостереження, опис, аналіз і синтез, узагальнення і систематизація.

Структура роботи. Курсова робота складається із двох розділів, висновків, списку використаних джерел (31 найменування). Також робота містить 3 таблиці 2 рисунки і 4 додатки.

Розділ 1. Визначення конфлікту та теоретичні особливості гендерної поведінки при конфліктній взаємодії

1.1 Конфлікт: поняття, основні складові

Як відомо, спілкування є не тільки основним процесом передачі - отримання інформації, а й чи не найголовнішою потребою людини у самореалізації та визнанні суспільством. Міжособистісна взаємодія не завжди відбувається спокійно, та з бажаними результатами. Агресивну форму міжособистісної взаємодії називають конфліктом.

Конфлікт, на думку Андрєєвої Г.М. -- це суперечність, що виникає між людьми у зв'язку з розв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя. Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоційними переживаннями його учасників. Конфлікт може виявитися на рівні свідомості окремо взятої людини -- це внутрішньо особистісний конфлікт, а також у міжособистісній взаємодії та на рівні міжособистісних групових стосунків [1, 124].

Внутрішньо особистісний конфлікт виникає тоді, коли спостерігається сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї й тієї самої людини (наприклад, необхідність дотримати дане слово та неможливість зробити це через зваби, утриматися від яких особистість не в змозі) [18, 73].

Міжособистісний конфлікт спричиняється ситуацією, в якій члени групи прагнуть до несумісних цілей або керуються несумісними цінностями чи нормами, намагаючись реалізувати їх у спільній діяльності. Конфлікт може виникнути при розподілі функціональних обов'язків між членами групи чи при обговоренні шляхів досягнення спільної мети діяльності.

Міжгруповий конфлікт спостерігається там, де гострі суперечності виявляються у стосунках між окремими соціальними групами, що мають на меті власні інтереси, причому своїми практичними діями перешкоджають одна одній. До такого конфлікту можуть призвести шпигунство, суперництво у боротьбі за зони впливу тощо [19, 18].

Суперечності в міжособистісних стосунках не завжди спричинюються до конфлікту: чимало з них розв'язуються шляхом домовленості, досягнення консенсусу. У групах і колективах, які вже сформувалися і члени яких мають достатній досвід спільного співжиття, суперечності виникають не так часто, як у новоутворених. Це пов'язане з тим, що завдяки взаємопізнанню та взаємній адаптації досягається такий рівень сумісності членів, коли небезпека розв'язання конфлікту зводиться до мінімуму. У групах і колективах, що перебувають у стадії становлення та розвитку, суперечності часто завершуються конфліктами. Причинами цього можуть бути психофізіологічна та соціально-психологічна несумісності, важкий характер окремих членів, завищена самооцінка тощо.

В особистих взаємовідносинах, що ґрунтуються на дружніх стосунках і спільності життєвих інтересів, несумісність рідко буває причиною конфліктів. Коли ж з якихось причин тенденції несумісності починають виявлятися у стосунках, взаємовідносини людей припиняються.

Кожний реальний конфлікт має процесуальний характер. Розгляд динаміки конфлікту вимагає поділу його на стадії. Це виникнення об'єктивної конфліктної ситуації, усвідомлення її, здійснення конфліктної поведінки, розв'язання конфлікту.

У більшості випадків конфлікт зумовлений об'єктивною ситуацією. Але певний час вона може не усвідомлюватися Тому цю стадію названо стадією потенційного конфлікту. Об'єктивація конфлікту здійснюється лише після усвідомлення об'єктивної ситуації як конфлікту. Саме усвідомлення породжує конфліктну поведінку. Та нерідко реальний конфлікт виникає, коли об'єктивних умов конфлікту нема. Ю.Л. Трофімов вказує на такі можливі такі варіанти співвідношення між образом конфліктної ситуації та реальністю [25, 231-232]:

1. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, її учасники вважають, що їхні цілі, інтереси конфліктні, і правильно розуміють сутність себе, інших, ситуацію в цілому. Це адекватно усвідомлений конфлікт.

2. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, сприймається як конфліктна, але усвідомлюється з певними відмінностями від реального контексту. Це неадекватно усвідомлений конфлікт.

3. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, але не усвідомлюється. У цьому разі конфліктна взаємодія відсутня.

4. Об'єктивно конфліктної ситуації немає, але стосунки сприймаються як конфліктні. Це удаваний, помилковий конфлікт.

Усвідомлення ситуації як конфліктної завжди має емоційне забарвлення. Виникнення та вплив емоцій на перебіг конфлікту є дуже важливою проблемою адекватного розв'язання конфліктних ситуацій і вимагає спеціального аналізу.

Конфліктні дії різко загострюють емоційний фон перебігу конфлікту, а негативні емоції, що виникають цей час, у свою чергу, стимулюють конфліктну поведінку. Взаємні конфліктні дії здатні змінювати, ускладнювати первинну конфліктну структуру, що породжує нові чинники конфліктних дій. Стадія конфліктної поведінки може призвести до зміни конфлікту, його характеру, типу. З іншого боку, під час конфліктних дій учасники стикаються з реальністю, яка коригує первинні образи ситуації, що може привести до адекватного розуміння конфліктної ситуації і сприяти її адекватному розв'язанню.

Орбан-Лембрик Л.Е. [22] вважає, що процес взаємодії не завжди відбувається в бажаному напрямі. Між людьми, які контактують, можуть виникнути часткові суперечності, а може виявлятися й антагонізм позицій, породжений наявністю в них цінностей, цілей і мотивів, що взаємозаперечуються. Тоді стосунки ускладнюються до такої міри, що говорять про виникнення міжособистісного конфлікту, під яким прийнято розуміти зіткнення протилежних поглядів, інтересів і дій окремих людей та груп.

На психологічному рівні суперечність проявляється в сильних негативних переживаннях учасників стосовно ситуації, опонентів і самих себе. Тобто в конфліктів висока психологічна ціна -- розмаїття негативних емоцій, стресів, переживань, розчарувань, втрат, провин. Конфлікт може привести до зміни системи стосунків і цінностей. За умов конфлікту люди ніби по-іншому починають сприймати реальність, вдаватися до дій, які зазвичай для них не властиві. Важливо підкреслити, що в конфлікт переростає не будь-яка суперечність, а, як правило, така, в якій представлені найсуттєвіші потреби, прагнення, інтереси, цілі людей, соціальний статус особистості, її престиж [22, 515].

Якщо конфлікт своєчасно не вирішується, то це може призвести до неврозів, хворобливих станів, стійкого розладу стосунків між індивідами, які взаємодіють.

Соціальна психологія передусім зосереджує увагу на таких аспектах конфлікту, як усвідомлення ситуації конфлікту її учасниками; виокремлення соціально-психологічних складових, котрі зумовлюють внутрішню характеристику конфлікту, тобто сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей, що спонукують людину чи групу осіб брати участь у розв'язанні суперечностей; з'ясування причин і стадій формування суб'єктивного образу конфліктної ситуації.

Соціальна та індивідуальна важливість міжособистісного конфлікту може бути неоднозначною. За одних умов конфлікт може виникнути як результат відмінності базових цінностей, моральних якостей, особливостей світосприйняття окремих індивідів, в іншому разі суперечності, що виникають, можуть базуватися на «дрібніших» причинах. Має значення і той факт, що в міжособистісному конфлікті зменшується здатність його учасників до саморегуляції, свідомого самоконтролю, часто спостерігаються афективні дії, знижується стійкість до стресів та фрустрації.

Звичайно, бувають ситуації, коли саме конфлікти допомагають розв'язати злободенні проблеми. Тобто, з одного боку, конфлікти створюють напружені взаємини між людьми, переключають їхню увагу з безпосередніх турбот на «з'ясування стосунків», важко позначаються на нервово психічному стані сторін конфлікту, а з іншого, міжособистісні конфлікти можуть мати не лише деструктивну, руйнівну, а й творчу силу, коли їх подолання сприяє поліпшенню стосунків, взаєморозуміння між людьми.

Конструктивна, позитивна роль конфлікту може також полягати в зростанні самосвідомості учасників конфлікту, якщо той переслідує соціально значущу мету; у багатьох випадках конфлікт формує та затверджує визначені цінності, поєднує однодумців, відіграє роль запобіжного клапана для безпечного й навіть конструктивного виходу емоцій. Таким чином, до самого факту конфлікту не можна ставитися однозначно. Аналізуючи його, слід враховувати як соціальну природу конфлікту, так і його психологічні наслідки [22, 515-516].

У соціальній психології в основному склалося уявлення про конфлікт, його структуру, динаміку, функції й типологію. Щодо структури конфлікту, то Орбан-Лембрик Л.Е. виокремлює такі його основні елементи:

· учасники конфлікту, які називаються опонентами (від лат. -- той, що заперечує), суперниками, противниками і представляють не менше двох сторін;

· позиція сторін (внутрішня і зовнішня);

· конфліктна ситуація;

· інцидент, тобто дія, що спрямована на створення конфлікту;

· об'єкт конфлікту (реально наявна об'єктивна причина, через яку опоненти вступають у «боротьбу»);

· предмет конфлікту (та внутрішня причина, наприклад особиста неприязнь, яку має кожен опонент, що вступає в конфлікт);

· розвиток і розв'язання конфлікту [22, 517].

Оскільки в конфліктах беруть участь окремі особи, які передусім захищають не власні інтереси, а інтереси групи, то опоненти, що вступають у конфлікт, мають різну «вагу», «силу», яка й визначає можливість перемоги. Зазначену характеристику «сили» в теорії і практиці конфлікту називають рангом опонента. При цьому опонентом першого рангу стає людина, яка діє від свого імені й переслідує в конфлікті досягнення особистих цілей.

Учасником другого рангу є «особистість», яка обстоює в конфлікті інтереси малої групи. Учасником третього рангу називають структуру (чи окрему особистість), яка складається із взаємопов'язаних груп (наприклад організація), що обороняє у цьому конфлікті спільну мету. Можна виокремити й четвертий ранг, при якому опонент має можливість говорити від імені соціальної системи, уособлювати собою культуру, моральність та ін. Також ведуть мову і про так званий нульовий ранг, котрий утілює особливості порушника певних соціальних норм. У ході розв'язання конфлікту свідомо чи несвідомо опоненти намагаються підвищити свій ранг і знизити ранг протилежної сторони аж до нульового.

На думку Степанова О.М., у кожному конфлікті можна виділити його окремі компоненти (сторони) -- пізнавальний, емоційний, вольовий [28, 211].

· Пізнавальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напруженості, можливі варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися акцентуванням уваги не на цілісному тлі події, а на окремих її фрагментах (частинах, деталях); загостренням пам'яті на негативних обставинах, пов'язаних з контактами конфліктуючих у минулому; низьку критичність мислення, нездатність зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність відмінної від своєї точки зору, тенденційність та упередженість оцінок.

· Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаємна антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобливість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емоційна тупість чи, навпаки, підвищена ранимість, а також як зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено демонструється у спілкуванні.

· Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (звичайно -- словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася, затяте нав'язування своєї точки зору.

Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу виявляючись по-різному.

Також важливими в конфлікті є мета, яка стоїть перед опонентами (протиборствуючими сторонами), та питання: чи можливо вирішити цей конфлікт мирним шляхом та з максимальною вигодою для обох сторін.

1.2 Характерні ознаки та причини виникнення конфліктів

Виокремлюючи особливості та складові частини конфліктної ситуації, доречно буде зазначити, що важливим моментом у знаходженні взаєморозуміння є саме причина конфлікту, його першопочаток та стадії розвитку.

Необхідно розрізняти причину і привід виникнення конфлікту, причому вони можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною із сторін по-різному. Причини не завжди «лежать на поверхні», вони інколи знаходяться в минулому і тому приховані, незрозумілі одній із конфліктуючих сторін.

Конфлікт може виникнути непередбачено (випадково, ситуативно) чи викликатися спеціально (провокуватися), загострюватися при виникненні сприятливої ситуації. Є ще один варіант виникнення конфлікту, який полягає в поступовому накопиченні у стосунках різних, поки що незначних суперечностей, виникненні ворожнечі та її загостренні, «розпалюванні» родичами, близькими -- аж до цілковитої неможливості нормального співіснування.

Основними ознаками конфлікту як психологічного феномену, на думку Максименко С.Д., є:

1) наявність протиріччя (реального чи уявного, вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демонстративної форми. Таке протиріччя може виникнути власне як функція ситуації, так і бути результатом «зусиль» учасників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один до одного;

2) зміна характеру спілкування в напрямі конфронтації, негативної спрямованості мінімум однієї, а частіше -- обох сторін. Відчуваючи взаємну неприязнь і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені це робити (через наявність відносин службової залежності чи підпорядкованості, для «збереження» сім'ї тощо), що стимулює ескалацію конфлікту;

3) активність сторін, прагнення до перемоги будь-що, поступове розширення арсеналу використовуваних засобів -- осуд, залякування-шантаж, погрози, фізичний вплив та ін.;

4) підвищений емоційний фон, загострення негативних емоцій аж до їх повної безконтрольності [18, 72].

Серед загальних причин виникнення конфліктів, пов'язаних із психологічними та соціально-психологічними особливостями учасників міжособистісної взаємодії, Орбан-Лембрик Л.Е. називає такі:

· ціннісні чинники (принципи, які проголошує людина або відкидає; особистісні системи переконань, вірувань тощо);

· особливості стосунків, пов'язаних з почуттям задоволення від взаємодії чи його відсутністю (враховуються їхні основа, сутність, баланс сили, значущість для себе й інших, тривалість, сумісність/несумісність сторін тощо);

· поведінкові чинники (ущемлення інтересів, підривання самооцінки, егоїзм, безвідповідальність, несправедливість, скептицизм, зосередження уваги на дріб'язках, грубість, тиск);

· незнання тих чи інших характерологічних, психологічних властивостей іншої особи;

· неправильне тлумачення думок, вчинків (брак неформального спілкування, внаслідок чого створюється поверхове уявлення про співрозмовника; психологічна скутість, невміння або боязнь продемонструвати свої справжні якості; психологічна насиченість, коли одноманітність осіб, умов роботи, ритму праці викликає негативні емоції);

· недотримання загальноприйнятих моральних норм, переоцінка власних можливостей і недооцінка можливостей інших [22, 517-518].

Причини конфліктів можна поділити на об'єктивні та суб'єктивні, причому в обох випадках вони негативно впливають як на стосунки в офіційній та неофіційній сферах, так і на психологічний стан окремої особистості.

На думку Скотта Д. Г. об'єктивними причинами конфліктів у колективі можуть бути: недоліки в організації роботи, нераціональний розподіл обов'язків та нерівномірна завантаженість людей роботою, а також формальне об'єднання в робочі групи без врахування психологічної сумісності учасників. Стосовно конфліктів у сім'ї -- це передусім матеріальні нестатки, побутова невлаштованість. Слід враховувати, що кожна об'єктивна причина набуває особистісного звучання, а наявні протиріччя призводять до загострення стосунків між людьми [27, 231].

Власне суб'єктивними причинами є: негативний соціально-психологічний клімат, невідповідність офіційної та неофіційної структур колективу (протиборство між керівником (наприклад, старостою в класі) і неформальним лідером, ворожнеча між окремими неформальними групами), негативні риси характеру та деякі особливості особистості (егоїзм, недостатні самовладання та витримка, завищені самооцінка та рівень домагань, тривожність), наявність психологічних бар'єрів.

Конфлікт може викликатись відразу кількома причинами, одна з яких -- основна, базова, а інші можуть не усвідомлюватись чи маскуватись (наприклад, особиста недисциплінованість пояснюється великим обсягом роботи, недоліками в роботі громадського транспорту). Під час конфлікту інколи виникають нові причини, які стають домінуючими або ж повністю заміняють первісні.

Які б не були причини конфлікту, потрібно гуманно вирішувати його, досягти взаєморозуміння протилежних сторін, та розв'язати цю ситуацію найбільш прийнятним способом.

1.3 Функції, стадії та форми перебігу конфлікту

Функціональний аспект конфлікту зумовлений потребою змін у людських стосунках. Щодо сутності цих стосунків конфлікт є протиборством, зіткненням протилежних тенденцій, оцінок, принципів, еталонів поведінки щодо предмета конфлікту. З боку цілей конфлікт відбиває прагнення затвердити принцип, вчинок, ідею, самоствердитися. З точки зору стану міжособистісних стосунків конфлікт є деструкцією цих стосунків на емоційному, пізнавальному та поведінковому рівнях. Якщо у визначенні конфлікту спиратися на його суб'єктів, то він може розглядатися як форма комунікації.

Трофімов Ю.Л. стверджує, що « … конфлікт як психічний стан є водночас захисною та емоційно забарвленою реакцією, реакцією на ситуації, що психологічно травмують людину, на перепони в досягненні певних цілей» [25, 236].

Виходячи з оцінки результатів конфлікту, його можна вважати дезінтегруючою силою людських стосунків, а його ліквідацію -- інтегруючою. З інструментальної точки зору конфлікт виступає як засіб самоствердження, подолання негативних тенденцій. Процесуальний бік конфлікту є ситуацією пошуку виходу, засобів стабілізації стосунків.

Розумінню природи конфліктів сприяє їх класифікація, що має спиратися на соціально-психологічні ознаки. Якщо розглядати конфлікт як протиборство, то треба виділити такі суперечності:

· суперечності пошуку (конфлікт нового та консервативного),

· суперечності групових інтересів,

· суперечності особистих інтересів,

· суперечності нереалізованих очікувань.

Вивчаючи конфлікти з різних точок зору, дослідники виділяють різні засади класифікації та висувають на їх основі різні типології. Тому не можуть здійснитися спроби запропонувати єдину класифікацію конфліктів.

Основною ознакою для класифікації конфліктів є співвідношення між об'єктивним станом справ та тим станом, який реально склався у конфліктуючих сторін. Обозов М.М. [21] виділяє такі типи конфлікту:

1. «Реальний конфлікт» -- це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається.

2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» -- залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.

3. «Зміщений конфлікт» -- реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.

4. «Помилково дописаний конфлікт» -- конфлікт, що помилково тлумачиться.

5. «Латентний конфлікт» -- конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється.

6. «Хибний конфлікт» -- у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації [21, 234-239].

Із функціональної точки зору класифікація конфліктів може будуватися за принципом доцільності-недоцільності. Згідно з цим принципом виділяють: позитивні (конструктивні), негативні (деструктивні) конфлікти.

Спираючись на велику кількість соціально-психологічних досліджень, можна зробити висновок, що конфлікт відіграє лише негативну роль, виконує лише деструктивну функцію. Насправді конфлікт, будучи одним із яскравих проявів протиріччя, сам є внутрішньо суперечливим. Він виконує не тільки деструктивну, а й конструктивну функцію. При з'ясуванні ролі конфлікту необхідно виходити з конкретної ситуації. Один і той самий конфлікт може бути деструктивним в одному плані та конструктивним в іншому, відігравати негативну роль на одному етапі розвитку й позитивну -- на іншому.

Як стверджує Ложкін Г.В. [17], вияви деструктивних функцій конфлікту дуже різні. Особистісний конфлікт породжує стан психологічного дискомфорту, що викликає інші негативні наслідки і може призвести до розпаду особистості. На рівні групи конфлікт здатний руйнувати систему комунікацій, взаємозв'язків, послаблювати ціннісно-орієнтаційну єдність групи, знижувати ефективність її функціонування в цілому. Так само деструктивні функції конфлікту виявляють себе й у міжгрупових взаєминах. Деструктивний вплив конфлікту може мати місце на кожному етапі його розвитку, етапі об'єктивної конфліктної ситуації, етапі її усвідомлення, етапі конфліктної поведінки та етапі вирішення конфлікту. Особливо гостро деструктивний вплив конфлікту виявляється на стадії конфліктної поведінки.

Конструктивні вияви конфлікту теж різноманітні. Відомо, що особистісний конфлікт не тільки здатний справляти негативний вплив на особистість, а й може сприяти позитивному розвитку (наприклад, у вигляді почуття невдоволеності собою) [17, 47].

У групових та міжгрупових стосунках конфлікт може запобігати стагнації організації, бути чинником розвитку, вияву нових цілей, норм, ціннісних орієнтацій. Конфлікт, особливо на етапі конфліктної поведінки, відіграє пізнавальну функцію, функцію практичної перевірки та корекції тих образів ситуації, що склалися. Виявляючи суперечності, що існують між членами групи, та ліквідуючи їх на стадії розв'язання, конфлікт звільняє групу від руйнівних факторів і сприяє її стабілізації. Зовнішній конфлікт може виконувати інтегративну функцію, згуртовуючи групу перед зовнішньою небезпекою.

Функціональний підхід потребує практичного ставлення до проблеми конфлікту, його причини. Тому не менш важливими, ніж розв'язання конфліктної ситуації, є питання, пов'язані з запобіганням конфлікту, його профілактикою, послабленням. Конфліктом треба вміти управляти. Це допомагає своєчасному виявленню ознак конфліктної ситуації та формуванню відповідного стилю поведінки [17, 49].

Визначивши особливості та функції конфліктних ситуацій, ми схиляємося до думки, що набагато простіше та краще уникнути, попередити та не допустити конфлікт, ніж потім виправляти помилки у спілкуванні.

Конфлікт, як будь який психологічний процес, має свої особливості та специфіку протікання. Орбан-Лембрик Л.Е. стверджує, що динаміка перебігу конфлікту залежить від поведінки його опонентів. Оскільки люди неоднаково поводяться під час конфлікту, то питання, яке є предметом суперечностей, може вирішуватися як у формі поради, прохання, так і у формі докорінної ломки взаємостосунків. Відомі такі форми перебігу конфлікту:

· відкритий конфлікт, який характеризується очевидним, яскраво вираженим, емоційно насиченим зіткненням сторін;

· прихований конфлікт (реальні розбіжності приховуються опонентами за зовні бездоганними формами стосунків);

· так званий «сліпий» конфлікт (один або обидва учасники взагалі не усвідомлюють його наявності);

· «невідомий» конфлікт (реальні суперечності замасковуються, а на поверхні стосунків залишається слабко виражена неприязнь) [22, 518].

Водночас кожна форма перебігу конфлікту має свій специфічний тип поведінки і взаємин людей. На стадії, коли стан напруження є прихованим, надзвичайно важливо відчути момент усвідомлення ситуації як конфліктної, тобто момент розуміння того, що суперечність, яка виникла, звичним чином не розв'яжеться. Саме таке усвідомлення й визначення ситуації як конфліктної стає своєрідним пусковим психологічним механізмом, який відсікає всі стратегії й форми поведінки, що не відповідають станові конфлікту, і «включає» той запас стратегій поведінки, який допомагає досягти мети, розв'язати проблему. На цій стадії, яка породжує різні емоції, неоднакове ставлення до конфлікту й опонентів, пропонуються деякі варіанти, форми спільних дій:

· відхід від конфліктної ситуації (усвідомивши ситуацію як конфліктну, оцінивши її можливі результати, один з опонентів може прийняти рішення про вихід із системи стосунків, що склалася);

· переговори або «торг», пошуки компромісів [22, 518].

У формі відкритого конфлікту кожна зі сторін розцінює власні ресурси як значні і вважає, що є резерв їх посилення. Для того, аби досягти максимуму бажаного, розробляються і пропонуються певні форми дій:

· демонстрація посилення власних ресурсів (тактика полягає в тому, що одна із сторін дає зрозуміти своїм опонентам, ніби в неї є реальна можливість збільшити власні ресурси таким чином що вони значно перекриватимуть ресурси іншої сторони; безперечно, на таку дію опонент може реагувати по-різному, а саме він виходить із конфліктної ситуації, адже власні можливості можуть здатися меншими; мобілізує додатковий потенціал відшуковує шляхи посилення власних ресурсів);

· вичікування, збереження попереднього стану (ця тактика часто застосовується, щоби здобути додаткову інформацію про опонентів, їхні ресурси тощо);

· ризик (сторона, що використовує подібну тактику, застосовує серію швидких, безперервних, максимально ефективних дій, на які неможливо не відповісти, створюючи тим самим своєму опонентові умови несподіванки, дефіциту часу, які в співвідношенні з дефіцитом інформації змушують робити грубі промахи й помилки);

· примус (тактика використовується сильнішою стороною або стороною, що має більше можливостей для посилення власних прав) [22, 518-519].

Кожен конфлікт має свою динаміку, він виникає і розвивається протягом певного часу. Динаміка конфлікту -- це послідовна зміна його стадій, що характеризують конфлікт з моменту його виникнення до вирішення.

Андрєєва Г.М. виділяє чотири основні стадії конфлікту [1, 125].

Перша -- виникнення конфліктної ситуації. На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками. Якщо конфлікт має намірений характер, то протиріччя, що було в прихованій формі, загострюється із ініціативи однієї з сторін.

Друга -- усвідомлення конфлікту. Конфліктуючі сторони починають розуміти, що перебувають у конфліктних, суперницьких стосунках із відповідним емоційним забарвленням. Формується оцінка ситуації як конфліктної -- визначаються причина, привід, склад учасників, перебираються варіанти дій та визначається оптимальний з них, приймається рішення на дію. Рішення може бути двох видів: усіляко попереджувати розвиток конфлікту, шукати компроміс, уникати конфлікту чи, навпаки, активізувати конфлікт, надати йому більш гострої форми і досягти перемоги.

Третя -- зовнішній вияв конфлікту, його апогей. Відбувається відкрите зіткнення протилежних сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Водночас робляться спроби блокувати дії суперника. Сторони можуть погодитись на компроміс, і тоді зіткнення набере форми переговорів (безпосередньо або через третю особу), причому найбільш ефективний результат таких переговорів -- взаємні поступки.

Четверта -- вирішення, завершення конфлікту. На цій стадії учасники оцінюють наслідки своїх дій, співставляють досягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвивається далі; в останньому випадку він заново проходить через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні.

Звичайно, виділення зазначених стадій досить умовне, якщо враховувати різноманітність ситуацій, в яких виникає конфлікт, та форм його перебігу. В одних випадках вони чітко виявляються, в інших -- сполучаються, зливаються одна з одною, що зокрема характерно для швидкоплинних конфліктів. Інколи не усвідомлюється або ж погано диференціюється причина конфлікту, рішення про варіант оптимальної поведінки для вирішення конфлікту може прийматися спонтанно. Нарешті, конфлікт може вирішитися повністю, частково чи не вирішитися зовсім (удаване вирішення).

В останньому випадку в однієї зі сторін або у всіх учасників виникають негативні емоційні стани (відчуженість, злобливість, песимізм тощо). Невирішений конфлікт може трансформуватися із міжособистісного у внутрішньо-особистісний, що супроводжується тяжкими переживаннями, самозвинуваченнями, виникненням невротичних станів, хоча зовні все виглядає пристойно. Вихід однієї зі сторін з конфлікту на останньому етапі його розвитку з установкою на тимчасове припинення протиборства характеризується награною байдужістю, визнанням поразки, зовнішніми проявами згоди, за якими маскується істинне ставлення до суперника. За нагоди такий конфлікт спалахує з новою силою.

На думку Андрєєвої Г.М., правильна діагностика вищезазначених стадій перебігу конфлікту дозволяє зацікавленій стороні вирішити питання про вибір способу розв'язання конфлікту, профілактики його можливих наслідків, чим значно зменшує негативні наслідки протиборства [1, 127].

Зазначимо, що важливо знаходити вирішення конфлікту, доки він не перейшов до агресивної форми перебігу. Та особливо слід враховувати причини та стадії конфлікту зацікавленій у співпраці стороні, адже мудрий співрозмовник навіть з конфлікту може зробити розумні висновки для себе та опонента.

1.4 Гендерні аспекти поведінки людей у конфліктних ситуаціях

Визначаючи особливості поведінки чоловіків та жінок у конфлікті, варто звернути увагу на значимість спілкування для кожної статі.

Психолог Ільїн Є.П. підкреслює, що жінки високо цінують відносини між людьми, це проявляється у високій значимості спілкування для жінок. Наявна вже в дітей молодшого ясельного віку (1,5 року) статева емоційна диференціація (велика емоційність дівчаток) і відмінності в інтересах впливають і на відмінності спілкування дітей чоловічої і жіночої статі. Так, граючи в дитячому саду, хлопчики виявляють цікавість до предметів, а дівчатка - до особистісних взаємин. Дівчатка виявляють більше відповідальності і «материнської поведінки» стосовно інших дітей [11, 177].

У будь-якому віці дівчатка частіше хлопчиків бувають задіяні в «соціальних» іграх за участю інших дітей. Значна заклопотаність дівчаток своєю зовнішністю і манерами поведінки є непрямим проявом їхнього інтересу до думки про себе оточуючих. Дівчатка задають батькам більше запитань про соціальні відносини. Внаслідок цього дівчатка більше готові до спілкування, ніж хлопчики.

Коростилєва Л.А. наприклад, виявила, що юнаки частіше, ніж дівчата, використовують шаблонні типи взаємодії. Вони в меншому ступені володіють прийомами і способами спілкування. Дівчата ж більш гнучкі і варіативні в спілкуванні [16, 134].

Значне прагнення дівчаток до спілкування показано й іншими дослідниками. Така ж закономірність була виявлена і для дорослих. А.А.Бодалєвим [3], наприклад, встановлено, що обсяг спілкування в чоловіків у півтора разу менше, ніж у жінок.

Велика значимість спілкування для жінок підкреслюється і тим фактом, що в людей у віці від 70 до 90 років товариськість дає високу позитивну кореляцію з переживанням щастя саме жінками, але не виявляє такого ж зв'язку в чоловіків.

А.А. Бодалєв показав, що в коло безпосереднього спілкування в жінок різновікових осіб входить більше, ніж у чоловіків. Це підтверджується і даними, отриманими І.С. Коном. Якщо юнаки в спілкуванні з представниками протилежної статі орієнтуються в основному на ровесниць, то дівчата в значній їх частині - на більш старших представників чоловічої статі [3, 154].

Так, на питання: «Друга якого віку ви б хотіли?» юнаки в 80 % віддали перевагу одноліткові, у 20 % - старшому і лише в рідких випадках - молодшому. Дівчата ж віддають перевагу старшим у 40-50 % і нікого не вибирають молодших себе. При цьому їхня позиція у відношенні спілкування з особами різного віку вкрай суперечлива. Так, вони охоче допомагають, наставляють, доглядають саме над молодшими дітьми.

За даними А.А. Бодалєва, підставою для включення тієї або іншої людини в коло спілкування в чоловіків є можливість одержання від цих осіб різного роду допомоги, а також участь їх у задоволенні повсякденних побутових потреб. З віком причини формування кола безпосереднього спілкування змінюються. Якщо в дітей перевага віддається по емоційно-стетевій ознаці, то в дорослих головним фактором у виборі партерів спілкування є прагматизм [3, 155].

Серед дівчаток, що дружать, відносини більш довірливі, ніж серед хлопчиків. У дівчаток близькі дружні відносини з протилежною статтю зав'язуються раніше, ніж у хлопчиків. Ця ж тенденція зберігається й у дорослих. Згідно з даними Єремеєвої В.Д. і Хризман Т.П., жінки мають більш тісні дружні взаємини, ніж чоловіки, вони більш схильні до саморозкриття і ведуть більш інтимні розмови. І чоловіка, і жінки описують свої дружні відносини з жінками як більш близькі, що приносять радість і взаємну турботу [10, 106].

За даними Фрідан Б., відносини між чоловіками характеризуються знаною конфліктністю і змагальністю. Конфліктні відносини між собою хлопчики з'ясовують за допомогою сили, відкидаючи більш слабкого. Конфліктні ситуації між дівчатками вирішуються на емоційному рівні, у суперечках, бойкотуванні. Вони частіше «наговорюють» одна на одну. Серед дівчаток поширені ніжні прізвиська, тоді як хлопчики за основу кличок беруть фізичні особливості або прізвища [29, 71].

Жінки гірше справляються з емоційними проблемами і виникаючими труднощами, сильніше переживають сімейні й особисті конфлікти.

Жінки, відчуваючи пригніченість, прагнуть думати про можливі причини свого стану. Ця реакція «ретельно обміркувати» приводить до нав'язливого фокусування на проблемі і збільшує вразливість жінки стосовно стрес-фактору. Чоловіка, навпаки, намагаються відгородитися від депресивних емоцій, концентруючи на чомусь іншому, наприклад здійснюючи фізичну активність, щоб таким способом розрядити виниклу негативну напругу.

Ільїн Є.П. теж виявив, що чоловіки і жінки по-різному вирішують конфліктні ситуації, що виникають у сімейному і домашньому колі. Жінки виявляють більше терпимості і прагнення до компромісного примирення інтересів. Чоловіки в цій ситуації частіше прибігають до «міцних» висловлювань і лайок, а жінки швидше готові заплакати [11, 179].

Калабіхіна І., вивчаючи стратегії поведінки при психологічному захисті, виявила, що в жінок відмінності між трьома видами стратегії (утікання, агресія і миролюбство) мінімальні, у той час як у чоловіків спостерігається або втеча (прагнення піти від конфлікту), або агресія. Миролюбство в них виражено значно менше, ніж у жінок [13, 45].

За даними Єремеєвої В.Д., що порівнювала стратегії поведінки хлопчиків і дівчаток 1-5-х класів у важких і неприємних для них ситуаціях, хлопчики в 2 рази частіше, ніж дівчатка, звертаються до стратегії «борю, б'юся» і в 1,5 рази частіше - до стратегії «дражню кого-небудь». Таким чином, і ці дані підтверджують, що хлопчики частіше схильні прибігати до стратегії, пов'язаної з проявом агресії. Дівчатка вірогідно частіше хлопчиків використовують стратегії «обіймаю, притискаю, гладжу», «плачу, сумую». Це вказує на їхню велику потребу в тісній прихильності, в емоційній розрядці через сльози і жалість до себе й інших, на труднощі саморозкриття [10, 109].

Дещо інші дані отримані Коростилевою Л.А.: при подоланні конфліктів у чоловіків більше виражені, ніж у жінок, суперництво й особливо виражені компроміси, а в жінок - пристосування і співробітництво. Стратегія втечі, по її даним, була виражена в чоловіків і жінок однаково [16, 136].

Під час сварки, як відзначає Ільїн Є.П., жінки частіше згадують старі гріхи і помилки, допущені чоловіком у минулому. Чоловіки ж більше дотримуються проблеми, через яку виникла сварка [11, 180].

Жінки при вирішенні конфліктів більше орієнтуються на чужу думку, що пояснюється їх значною конформністю. Звідси при вирішенні конфлікту за участю жінок велика роль посередника. Тому, пише Калабіхіна І., жінки частіше звертаються по допомогу до інших людей, психологів, лікарів, психотерапевтів, намагаючись зняти психічну напругу шляхом розмови. При цьому чоловіки вибирають посередника за його діловими і статусними параметрами, а жінки надають значення і його зовнішності [13, 49].

Коростилева Л.А. відзначає, що жінки у важку хвилину більше потребують не тільки допомоги реальної значимої людини, але й «уявлюваної» (у тому числі і Бога), щоб обпертися на її силу і міць і вступити з нею в різні форми вербальної і невербальної взаємодії. Наприклад, дівчатка часто використовують такі прийоми, як «говорю сама із собою», «молюся». Це пояснює велику релігійність жінок, а також чоловіків з вираженим фемінінним особистісним профілем [16, 139].

Статеві відмінності у виробничих конфліктах, за даними Ільїна Є.П., виражаються в наступному. Чоловіки більше схильні до конфліктів, пов'язаних безпосередньо з трудовою діяльністю. Для жінок характерна тенденція до більшої частоти конфліктів у зв'язку з їхніми особистими потребами. Чоловіки значимо частіше використовують такі стратегії, як аналіз ситуації і систематизація робочого часу [11, 182].

Вивчення типів і спрямованості фрустрації в групах чоловіків і жінок Ільїним Є.П. показало, що в частоті прояву типів реакцій особливих відмінностей немає, а по спрямованості реакцій у чоловіків трохи частіше зустрічається варіант зовнішнього обвинувачення, а в жінок - варіант безобвинувальної реакції. У соціально-фруструючій ситуації жінкам більш властива спрямованість реакції, що пов'язана із самозвинуваченням [11, 183].

У конфлікті також відрізняються і види психологічного захисту, які обирають жінки і чоловіки. За даними Фрідан Б. [29] маються достовірні відмінності між юнаками і дівчинами по виразності деяких видів психологічного захисту.

У дівчат більше виражений захисний механізм по типу компенсації, реактивного утворення, регресії і проекції, у юнаків - витиснення і заперечення. Оскільки реактивне утворення має на увазі підміну негативного імпульсу або почуття на соціально схвалюване, то можна думати, що дівчата частіше приховують від самих себе мотив власної поведінки. У юнаків цей вид захисту має найменше значення, у той час як у дівчат на останнім місці як спосіб захисту стоїть витиснення.

Дослідження Калабіхіної І. засвідчило, що жінки частіше, ніж чоловіки, надають перевагу таким захисним механізмам, як проекція, регресія, реактивне утворення, а чоловіки частіше, ніж жінки, обирають витиснення й інтелектуалізацію [13, 53].

Таким чином, ми бачимо, що поведінка жінок та чоловіків значно відрізняється у вирішенні конфлікту - вони по-різному сприймають цілі спілкування, для них різна цінність самого конфлікту і вони відрізняються у стратегії вирішення гострих ситуацій.

Розділ 2. Особливості стратегій поведінки студентів у вирішенні конфлікту

2.1 Стратегії та шляхи вирішення конфлікту

Етап розв'язання міжособистісного конфлікту є найскладнішим завданням для його учасників, яке потребує прояву творчості. Саме міжособистісний рівень передусім вимагає вникнути в психологічну сутність суперечностей між сторонами, що конфліктують, не віддаючи переваги тому чи іншому опонентові.

Виходячи з цього пропонується чимало практичних рекомендацій і щодо попередження конфлікту, і стосовно його профілактики чи послаблення. При цьому вибір способів і методів подолання конфліктів залежить як від об'єктивної ситуації, психічного стану опонентів, так і від спрямованості конфлікту, тобто чи сприятиме він глибшому розумінню проблеми, а отже й розвитку елементів кооперативної взаємодії всередині конфлікту, чи, навпаки, призведе до розхитування й неузгодженості взаємодії [22, 520].

Слід відзначити, що конфлікти можуть розв'язуватись як у результаті прийняття та реалізації системи заходів цілеспрямованого впливу на обидві протиборствуючі сторони, так і шляхом самоплинного перебігу, коли учасники чи треті особи не вживають для регулювання процесу ніяких зусиль.

«Мимовільне затухання» конфлікту може статись через виникнення нової напруженої ситуації, внаслідок чого попередні переживання мовби відсуваються на другий план. Окремим випадком трансформації конфлікту є «механічне» розведення сторін у просторі. Але позиція «ще трохи, і все вирішиться само собою» -- непродуктивна, бо втрати (об'єктивні та суб'єктивні) від конфлікту надто великі, а інколи й непоправні.

Максименко С.Д. [18] вказує, що при вирішенні конфліктів найбільш ефективними є такі засоби:

1) попередження розвитку і накопичення відмінностей у оцінках, поглядах, цілях членів колективу -- доцільне на ранніх стадіях розвитку конфлікту, коли протиборство виявляється ще не відкрито, а в непрямій, потайній формі (наприклад, «Чому я повинен працювати за інших?», «Нащо нам ці додаткові проблеми?» та ін.);

2) досягнення взаєморозуміння -- передбачає в основному вплив на розум учасників, коли протиборство вже є очевидним, а кожна сторона прагне навести аргументи на свій захист, вибірково трактуючи ті чи інші факти. Учасників слід спонукати до «стратегії переговорів»: розкласти конфлікт на складові, що дозволить знайти елементи збігу оцінок чи перспективної мети. Спочатку згода досягається лише у найбільш загальних чи навіть зовсім часткових моментах, що не є принциповими та болючими для учасників конфлікту, а потім поширюється на інші питання;

3) переведення конфлікту з емоційного на інтелектуальний рівень -- виявляється у забороні нетактовних нападок, образ, погроз із метою подолання надмірного збудження сторін та регулювання їх взаємовідносин. Це має здійснюватися спокійним голосом, без упередженості: підкреслюється незначність приводу, через який виник конфлікт, та необхідність його вирішення, робиться спроба переключити увагу учасників на інші аспекти діяльності, не пов'язані з предметом загострення стосунків між ними;

4) трансформація мотивів конфронтації (протиборства) у мотиви пошуку згоди -- здійснюється за допомогою роз'яснення небажаних наслідків конфлікту для його учасників та оточення (родичів, близьких, колективу тощо), аморальності боротьби заради задоволення власних егоїстичних інтересів. Зміна позиції та пошук згоди не є проявом слабкості чи поразки, це природний шлях врегулювання взаємовідносин [18, 73].

Конкретними засобами вирішення конфлікту Андрєєва Г.М. називає:

1) вирішення проблеми, що стала причиною його виникнення;

2) компроміс, що базується на взаємних розумних поступках;

3) поступове згладжування протиріч;

4) відсторонення конфліктуючих від безпосереднього спілкування на певний час, повне припинення стосунків між ними [1, 126-127].

Практичні питання розв'язання конфліктних ситуацій у досить детально розглядають В. Бойко та О. Ковальов [4]. Серед шляхів розв'язання таких ситуацій вони виділяють:

а) попередження конфлікту;

б) управління конфліктом;

в) прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях;

г) розв'язання конфлікту.

Успішне розв'язання конфліктних ситуацій можливе з допомогою розробки тактик, що враховують усі аспекти конфлікту як соціально-психологічного явища. З них вибирається та, яка відповідає певній конкретній ситуації. В. Бойко та О. Ковальов [4] виділяють такі тактики:

Розв'язання конфлікту на основі його сутності та змісту. Насамперед треба реально встановити не тільки безпосередній привід конфліктного зіткнення, а й його причину, що часто не усвідомлюється учасниками конфлікту.

Далі треба визначити зону поширення конфлікту (та проблеми, які він зачіпає), виявити реальні мотиви, що зумовили його виникнення. Розв'язання конфлікту можливе тільки при з'ясуванні реальних причин. Це завдання ускладнюється, якщо його виконує представник однієї з конфліктних сторін. Ділові конфлікти частіше мають конструктивний та мобільний характер, вони зникають за умови вирішення проблеми, що породжує протилежні позиції. Але особистісні та міжособистісні конфлікти значно стійкіші [4, 254].

Розв'язання конфлікту з урахуванням його цілей. Нерідко протиставлення цілей зумовлене не їхнім реальним змістом, а недостатнім порозумінням, домінуванням емоційних станів, зниженням пізнавального компонента, різними позиціями, які відстоюють конфліктуючі сторони.

Насправді цілі можуть бути спільними, у цьому разі необхідно виявити та усвідомити розбіжності в розумінні цілей. У будь-якому випадку треба відмежувати цілі, що пов'язані з міжособистісною взаємодією (особисті домагання, стилі поведінки), від цілей соціальної взаємодії (вирішення виробничих завдань, виконання функціональних обов'язків, визначення стратегій управління організацією). В першому випадку ми ставимося до людини як до особистості, в другому -- як до виконавця певних соціальних функцій. А це визначає стратегію розв'язання конфлікту.

Розв'язання конфлікту з урахуванням його функцій. Учасників конфлікту треба переконати в тому, що стосунки між ними можна владнати шляхом обміну думками, уточнення позицій тощо.

Розв'язання конфлікту з урахуванням емоційно-пізнавального стану учасників полягає в тому, щоб показати негативний вплив емоційного напруження на учасників конфлікту. Знижується рівень критичності мислення, що призводить до необґрунтованих дій, емоційний стан негативно впливає на взаємодію, зумовлює неадекватне взаєморозуміння. Під впливом емоцій конфліктна ситуація сприймається як така, що загрожує позиції людини в групі, а це спонукає до крайніх дій з метою збереження свого статусу. Конфлікт починає поширюватися, він поглинає дедалі більше членів організації, деформує усталені стосунки [4, 255].

...