Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Кафедра соціальної психології

Курсова робота

З психології сім'ї

на тему: Розлучення як соціально-психологічний феномен

Студентки ІІІ курсу,

групи ПС-32

Ілюк Тетяна Петрівна

Керівник:

Федоришин Г.М.

м. Івано-Франківськ

2013 рік

ЗМІСТ

розлучення сім`я психологічний допомога

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади вивчення проблеми розлучення як соціально-психологічного феномену

1.1 Детермінація розлучення на різних етапах життєвого циклу сім'ї

1.2 Розлучення у різних культурах

Висновки до І розділу

Розділ ІІ. Емпіричне дослідження рівня задоволеності шлюбом як однієї з причин розлучення

2.1 Організація та методики дослідження

2.2 Результати дослідження

2.3 Психологічний супровід подружжя, яке розлучається

Висновки до ІІ розділу

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

У даний час Україна переживає складні соціально-економічні зміни, які істотно відбиваються на становищі всіх елементів соціальних структур, зокрема сім'ї. Сім'я є найменшим осередком суспільства, що постійно відчуває на собі безпосередньо чи опосередковано ті зміни, які відбуваються у країні та відповідно сама накладає відбиток на розвиток суспільства. Процес формування, становлення та розвитку сучасної української сім'ї проходить у складних і суперечливих умовах, на фоні яких відбувається погіршення фізичного і психічного стану здоров'я людей, зростання міжособистісної ізоляції, агресивності, нездатності розв'язувати проблеми і конфлікти, що виникають на їх життєвому шляху. Сьогодні сім'я стикається з цілою низкою нових проблем, значною мірою втрачає здатність виконувати життєво необхідні функції і стоїть на порозі кризи.

Актуальність проблеми. Проблема розлучення є надзвичайно актуальною в Україні, особливо зараз, у період зміни ціннісних орієнтацій молоді, недостатньої підготовленості молодих людей до створення сім'ї, хибних мотивів створення шлюбу тощо. Дослідження М.І. Алексєєвої, Т.В. Говорун, С.В. Дворняка, В.І. Зацепіна, Т.С. Кириленко, С.В. Ковальова, О.С. Кочаряна, М.М. Обозова дозволяють стверджувати про наявність кризи, в якій опинилась сьогодні українська сім'я як елемент соціальної системи суспільства. Ознаками такої кризи є: високий рівень незадоволеності подружнім життям, дисфункційний розвиток взаємин у шлюбі, конфліктність, стійка орієнтація подружжя на розлучення та малодітну сім'ю, нездатність досягти злагоди, зростання кількості розлучень тощо.

Основні функції сім'ї залишаються незмінними вже багато тисячоліть. Це, наприклад, відтворення (народження й виховання дітей), взаємодопомога, ведення господарства, регулювання сексуальних відносин. З огляду на те, що чоловік і жінка доповнюють одне одного в багатьох аспектах -- емоційному, фізичному, соціальному -- саме така спілка, що традиційно складає сім'ю, виконує ці функції найкраще. Звісно, сім'я еволюціонувала. У традиційному патріархальному суспільстві вона була більш практичною, передусім орієнтованою на виконання господарсько-економічних функцій. У сучасних умовах її роль істотно змінилася. Тепер чимдалі більшого значення набувають психологічна близькість, підтримка, спільне дозвілля, які забезпечує сім'я. При цьому через принципові трансформації у структурі економіки сім'я перестає бути джерелом економічного розвитку, перетворюючись на джерело особистісної самореалізації, саморозвитку кожного з подружжя.

Сім'я інакше виконує й функцію відтворення. Ще сто років тому за колосальної смертності в сім'ях народжувалося багато дітей, а в наш час - одна-дві.

В останнє десятиліття в Україні з'явилася нова тенденція -- зростає кількість жінок, які взагалі відмовляються від шлюбу. Вони прагнуть вільних стосунків без зобов'язань, бо відчувають не лише психологічний, а й передусім фізичний тиск з боку суспільства, що пов'язано з нерівністю ролей чоловіка й жінки в сім'ї. З погляду на становище жінки в сім'ї Україна займає найгірше місце в Європі, оскільки в нас на плечі слабкої статі лягає непомірно більше навантаження, ніж на чоловіків. При чому це вважається нормою у свідомості й чоловіків, і жінок. Зворотний бік такого нерівного розподілу ролей у сім'ї -- і психологічне, і фізичне перевантаження, звідси і розриви стосунків, розлучення і небажання повторного шлюбу, виховання своїх дітей у негативному відношенні до інституту сім'ї. «Дивись на мене - я сама тебе виховую, без чоловіка і все в порядку, менше проблем» - таке послання мати - одиночка (розлучена) записує на підсвідомість дитини, яка в майбутньому не зможе (не схоче) створювати власну сім'ю. І це може стати життєвим сценарієм молодої людини (однією з можливих причин розлучень).

Статистичні дані свідчать, що за останні три роки кількість розлучень в Україні зменшилася. Хоча порівняно з Європою ми перебуваємо все ж таки в гіршому становищі. В Україні у 2010 році коефіцієнт розлучень становив 2,7 на тис. Осіб, а в наших найближчих сусідів, Польщі та Румунії, цей показник нижчий -- 1,8 на тис. Осіб. Скорочення розлучень пов'язують із кризою. Адже сім'я дозволяє переносити смутні часи. У 1991 році, коли було зруйновано всі основні інститути, єдиним інститутом, що все цементував і підтримував, родина. У перші 10-12 років він відіграв роль стабілізатора в суспільстві. Зростання кількості розлучень почалося вже у 2000-х роках.

Тоді економічна ситуація покращилася, й ми отримали шанс на звільнення від «ярма», зокрема сімейного. Крім того, в нас менш стійкі шлюби. _ікро один парадокс патріархального суспільства, у якому значно гірше ставляться до так званих громадянських шлюбів, коли люди живуть разом, не узаконюючи стосунків. У підсумку шлюби укладаються в ранньому віці після короткого знайомства й без необхідної економічної опори. Відомо, що фаза романтичного кохання триває два-три роки, укладати шлюб краще після її закінчення. Коли люди можуть продовжувати жити разом уже без романтики, родина буде більш стійкою, стабільною, краще переживатиме кризи сімейного життєвого циклу.

Розлучення як соціально-психологічний феномен було і залишається серйозною травмою для людей. За шкалою стресовості подій у житті розлучення перебуває на другому місці, після смерті одного з подружжя. Рідко коли розлучення відбуваються за взаємною згодою. Проблема завжди ускладнюється в сім'ях із дітьми. За статистикою, якщо в родині батьки чоловіка чи дружини розлучилися, імовірність того, що шлюб дітей розпадеться, зростає на чверть. Якщо розлучилися батьки обох, імовірність підвищується до трьох чвертей. Негативний досвід батьків, як було сказано вище, «програмує» і їхніх дітей на розлучення.

Метою курсової роботи є теоретичний огляд проблеми розлучення як соціально-психологічного феномену та дослідження ступеня задоволеності шлюбом як однієї з основних причин розлучення в сучасній українській сім'ї.

Гіпотеза дослідження: найчастішими причинами розлучення є - психологічна неготовність до шлюбу молодих людей; незадоволеність шлюбом; насилля в сім'ї; алкологізм.

Об'єкт дослідження - соціально-психологічне явище розлучення.

Предмет дослідження - причини розлучень, психологічна допомога парам, які розлучаються.

Перевірка гіпотези дослідження та досягнення його мети передбачає розв'язання наступних завдань:

1. Дослідити основні причини розлучення у сім`ях.

2. Дослідити основні завдання психологічної допомоги подружжю, яке розлучається.

3. Апробувати тест-опитувальник «Задоволеність шлюбом» В. Століна,

Т. Романової, Г. Бутенко.

4. Зробити кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.

Методологічну і теоретичну основу дослідження склали: науково-психологічні уявлення про особливості сімейних взаємин (М. А. Абалкіна, Т.В. Андрєєва, І.В. Гребенніков, Т.А. Гурко, Е.Г. Ейдеміллер, С.В. Ковальов, Ю.Н. Олійник, Л.Б. Шнейдер, В.В. Юстіцкіс), про причини виникнення подружніх конфліктів (Ю.Е. Альошина, Н.В. Грішина, С.В. Ковальов, В.А. Сисенко), психологічні підходи до надання консультативної допомоги сім'ї (Е. Берн, М. Боуен, П. Ватславік, С. Гордон, Н. Давідсон, В. Кемплер, В. Сатир), переживання розлучення (А. Адлер, А. Маслоу).

Для розв'язання поставлених завдань у дослідженні було використано такі методи:

1. Теоретичні - аналіз, синтез, систематизацію, узагальнення, порівняння, класифікацію матеріалів фахової літератури з окресленої проблематики.

2. Емпіричні - тестування.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗЛУЧЕННЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ФЕНОМЕНУ

1.1 Детермінація розлучення на різних етапах життєвого циклу сім'ї

Під розлученням розуміють розрив подружніх відносин в його юридичному, економічному та психологічному аспектах, що тягне за собою реорганізацію сімейної системи. Кризовий характер даної події (навіть якщо розлучення здійснюється за згодою обох партнерів), обумовлений тривалістю та болючістю переживань членів сім'ї і його дестабілізуючим впливом на всю сімейну систему.

Виділяють наступні фактори, які сприяють зростанню кількості розлучень:

- укріплення економічної самостійності та соціальної рівноправності сучасних жінок;

- лібералізація поглядів на розлучення;

- звільнення від класових, релігійних, національних стереотипів;

- зростання тривалості життя;

- зниження впливу батьків на вибір партнера;

- неадекватна мотивація створення шлюбу одного або обох партнерів [3, с. 144].

В якості основного мотиву розлучення виступає неможливість задоволення в існуючому шлюбі потреб і бажань партнерів.

У складному комплексі причин, які викликають дезорганізацію і розпад сім'ї, значне місце займають причини соціально-психологічні, пов'язані зі специфікою взаємостосунків та спілкування подружжя в сім'ї. Кожна сім'я проходить певні стадії розвитку, має так званий свій життєвий цикл. На думку Д. Лєві, «…дослідження життєвого циклу сім'ї вимагає лонгітюдного підходу. Це означає, що в сім'я у своєму розвитку проходить певні стадії, аналогічні тим, які в процесі онтогенезу проходить індивід. Стадії життєвого циклу сім'ї пов'язані зі створенням сім'ї, з появою нових членів сім'ї та «втратою» старих. Ці зміни у складі сім'ї багато в чому змінюють її рольове функціонування» [3, с. 79].

Картер і Мак Голдрінг виділяють шість стадій життєвого циклу сім'ї:

несімейний стан : холості та незаміжні люди, які не створили своєї сім'ї;

сім'я молодят;

сім'я з маленькими дітьми;

сім'ї з підлітками;

вихід дорослих дітей із сім'ї;

сім'я на пізньому етапі розвитку [3].

В. А. Сисенко виділяє:

зовсім молоді шлюби -- від 0 до 4 років спільного життя;

молоді шлюби -- від 5 до 9 років;

середні шлюби -- від 10 до 19 років;

похилі шлюби -- більше 20 років спільного життя [3].

Г. Навайтіс розглядає наступні етапи розвитку сім'ї:

Дошлюбне спілкування. На даному етапі необхідно досягнути часткової психологічної та матеріальної незалежності від генетичної сім'ї, набути досвіду спілкування з іншою статтю, вибрати шлюбного партнера, набути досвіду емоційного та ділового спілкування з ним. Якщо цього не відбулося, якщо партнери недостатньо спілкуються, є психологічно незрілими, зростає ризик розлучення у подальшому житті.

Шлюб -- прийняття подружніх соціальних ролей.

Етап медового місяця. До його завдань відносяться: прийняття змін в інтенсивності почуттів, встановлення психологічної та просторової дистанції з генетичними сім'ями, набуття досвіду взаємодії у вирішенні питань організації щоденного побуту сім'ї, створення інтимності, первинне узгодження сімейних ролей. На цьому етапі розлучення трапляються рідко. Але дуже важливим є емоційне спілкування подружжя, ефективне вирішення сімейних конфліктів.

Етап молодої сім'ї. Рамки етапу: рішення про продовження роду -- повернення дружини до професійної діяльності або початок відвідування дитиною дошкільного закладу. На цьому етапі розлучення найчастіше відбувається з причин ревнощів, тобто, якщо чоловік чи дружина психологічно незрілі, мають низьку самооцінку, вони нездатні поважати і приймати зміни в сімейних ролях, то на цьому грунті виникають серйозні конфлікти. Багато дослідників виділяють в якості першого періоду розвитку сім'ї перші рік-два спільного життя. На значення саме цього відрізка життєвого циклу сім'ї вказує вже той факт, що, за різними джерелами, за цей час розлучається от 20% до одної третьої всіх сімей. Можливо, для більш глибшого розуміння про_ікро молодої сім'ї слід розглядати відносини в ній до і після народження первістка, оскільки з появою дитини сім'я переходить на нову стадію незалежно від термінів її існування. Таким чином, сім'я до і після народження першої дитини опиняється на різних життєвих стадіях. Перехід до батьківства різко змінює стиль життя і від стійкості сім'ї залежить як переживе цей кризовий період подружжя.

Зріла сім'я, тобто сім'я, яка виконує всі свої функції. Якщо на четвертому етапі сім'я поповнилася новим членом, то на п'ятому вона доповнюється новими особистостями. Відповідно змінюються ролі батьків. Їхні можливості задовольняти потреби дитини в опіці, в безпеці повинні доповнюватися здібностями виховувати, організовувати соціальні зв'язки дитини. У нашому суспільстві існує тенденція зберігати шлюб заради дітей. Багато непорозумінь і незадоволеність шлюбом замовчується, подружжя «терпить» одне одного заради дітей. Підсвідомо діти відчувають цей конфлікт і переживають це дуже болісно, дітям властиве почуття провини - ніби то вони винні у сімейних негараздах.

Етап закінчується, коли діти досягають часткової незалежності від батьківської сім'ї. Емоційні задачі сім'ї можна вважати вирішеними, коли психологічний вплив дітей та батьків один на одного врівноважується, коли всі члени сім'ї умовно автономні.

Сім'я людей старшого віку. На даному етапі відновлюються подружні стосунки, надається новий зміст сімейним функціям (наприклад, виховна функція виражається у вихованні внуків).

Наявність проблем у членів сім'ї може бути пов'язане з необхідністю переходу сім' ї на нову стадію розвитку та адаптації до нових умов. Зазвичай найбільш стресогенними є третя стадія (за класифікацією Картера і Мак-Голдрінга), коли з'являється перша дитина, і п`ята стадія, коли структура сім'ї нестабільна у зв'язку з «приходом» одних членів сім'ї і «виходом» інших. Навіть позитивні зміни можуть призводити стрес у сім'ї.

Неочікувані і особливо травматичні переживання, такі як
безробіття, рання смерть чи народження пізньої дитини, можуть
утруднювати рішення задач з розвитку сім'ї та переходу її на нову
стадію. Ригідний і дисфункціональний стиль взаємовідносин у
сім'ї також збільшують вірогідність того, що навіть нормальні сімейні зміни будуть переживатися як криза. Зміни в сім'ї розглядаються або як нормальні, або як «ненормальні». Нормальні зміни в сім'ї -- це такі трансформації,
які сім'я може очікувати. А «ненормальні», навпаки, раптові і неочікувані, як, наприклад, смерть, самогубство, хвороба, втеча та ін. [10].

На думку Д. Лєві, існують наступні типи змін в сім'ї:

ѕ «вибуття» (втрата членів сім'ї з різних причин);

ѕ «приріст» (поповнення складу сім'ї у зв'язку з народженням, усиновленням, приїздом дідуся чи бабусі, поверненням з армії);

ѕ зміни під впливом соціальних подій (економічна депресія, повінь і т. П.);

ѕ біологічні зміни (статеве дозрівання, клімакс і т.д.);

ѕ зміна стилю життя (усамітнення, переїзд, безробіття і т.д.);

ѕ «насильство» (крадіжка, побиття , сексуальне насильство і т.д.) [3].

Для психологів важливо, в якій степені сім'я адаптується чи не адаптується до цих змін, наскільки сім'я гнучка у пристосуванні. Вважається, що відкрита та гнучка сім'я є найбільш благополучною та функціональною.

Однак, В.П. Левкович та О.Є. Зуськова стверджують, що «оптимізація одних лише соціально-економічних умов життя сім'ї не завжди приводить до підвищення стабільності шлюбу». Дані дослідники стверджують, що основним соціально-психологічним фактором, який викликає дестабілізацію і розпад сім'ї, є негативний характер подружніх взаємовідносин, який виражається у конфліктній взаємодії подружжя. Подружній конфлікт представляє собою складне явище, яке охоплює різні рівні взаємодії подружжя. Він може зароджуватися і протікати на рівні взаємостосунків подружжя, не реалізуючись певний час у їхній поведінці (стадія прихованого конфлікту). Наприклад, негативні міжособистісні стосунки між подружжям (недовіра, байдужість, незадоволеність та _ін.) можуть деякий час не знаходити відображення в їхньому спілкуванні. Загострення взаємостосунків подружжя призводить до того, що конфлікт охоплює і сферу їхнього спілкування, проявляючись у різних формах конфліктної поведінки (вербальної і невербальної).

Конфлікти можуть виникати не тільки в результаті негативних міжособистісних стосунків подружжя, але і як наслідок дезорганізації їхнього спілкування. Наприклад, недотримання подружжям елементарних норм повсякденного життя, що виражається в грубощах, неуважності, сарказмі, провокує конфлікти саме на поведінковому рівні. Якщо конфлікти часто повторюються, вони формують негативні взаємовідносини подружжя [7].

Виникнення подружнього конфлікту залежить не тільки від об'єктивних причин (наприклад, від специфіки умов протікання конфлікту і характеристик його учасників), але і від суб'єктивних факторів - уявлень учасників конфлікту про самих себе (про свої потреби, цінності, мотиви і т.д.) і уявлень про партнера по шлюбу. Усвідомлення конфлікту учасниками взаємодії може бути адекватним, неадекватним і навіть помилковим (коли конфліктна взаємодія подружжя виникає на основі неправильної оцінки себе і партнера) [7].

Згідно статистичних даних значний відсоток розлучень відбувається в молодих сім'ях, де тривалість шлюбу становить від одного до п'яти років. Особливо яскраво ця тенденція проявляється у великих містах.

Слід звернути увагу на аналіз дошлюбних та шлюбних факторів, які загрожують стабільності сім'ї та можуть стати причиною розлучення. Як показали результати багатьох досліджень, той «багаж», тобто сукупність дошлюбних факторів, з якими молоді люди починають сімейне життя, суттєво впливають на успішну адаптацію в перші роки спільного життя, на міцність сім'ї, ступінь вірогідності розлучення. До таких факторів відносяться деякі особливості генетичної сім'ї, соціально-демографічні характеристики самих молодят, особливості переживання періоду залицяння.

Із особливостей генетичної сім'ї найбільш дослідженим є вплив наступних факторів:

ѕ загальновідомо, що розлучення батьків збільшує вірогідність розлучення їхніх дорослих дітей. Встановлено також, що у людей, чиє особисте життя не склалося, частіше зустрічались розлучені брати і сестри. Вірогідно, в конфліктних та неповних сім'ях діти не отримують адекватного уявлення про модель успішних взаємовідносин у сім'ї. При цьому в сім'ях, де є розлучені, може складатися більш терпиме ставлення до розлучення («готовність до розлучення»);

ѕ при інших рівних умовах - чим нижчий рівень освіти, про_ікросоц статус та матеріальний дохід чоловіка, тим більша вірогідність розлучення [3].

До числа дошлюбних факторів, які збільшують вірогідність розлучення, психологи також відносять вагітність нареченої (можливо, вплив так званих вимушених шлюбів). Серед причин цього ефекту зазвичай називають порушення процесу адаптації нареченого та нареченої до шлюбу, «перестрибування» одразу на наступну стадію життєвого циклу сім'ї, яка пов'язується з народженням і вихованням дітей, загострення економічних проблем подружжя у зв'язку з народженням дитини. Важливими є мотиви шлюбу: в даному випадку часто його єдиною причиною є -- перспектива скорого народження дитини.

Збільшують вірогідність розлучення і інші характеристики дошлюбного періоду життя:

ѕ короткий термін дошлюбного знайомства (психологи рекомендують термін -- 1--1,5 року);

ѕ серйозні суперечки та конфлікти під час періоду залицяння;

ѕ негативне ставлення батьків до даного шлюбу (не отримали благословення під час створення сім'ї 43% тех, хто розлучився, і тільки 13%, які живуть у стабільному шлюбі).

Факторами ризику є такі обставини, як надто ранній шлюб (до 19 років), відкладання офіційного оформлення стосунків (як ознака неготовності до прийняття на себе відповідальності), різниця у віці подружжя більше 10 років, суттєва різниця у фізичній привабливості, деякі мотиви при створенні сім'ї (матеріальні вигоди, заміжжя із бажання допекти кому-небудь третьому, заміжжя з метою піти із ненависного батьківського дому).

Негативний вплив на побудову довготривалих стосунків мають деякі особливості особистості, такі як особистісна (емоційна) незрілість, низька самооцінка (оскільки вона є причиною невпевненості та ревнощів, ускладнює стосунки, побудовані на любові та довірі), надмірна залежність (від батьків), емоційна ізоляція (як нездатність виявляти свої почуття і приймати почуття іншого). А. Адлер пов'язував зрілість особистості з вірою в себе, зі здатністю відкрито зустрічати життєві проблеми і вирішувати їх, з наявністю друзів та нормальними відносинами з сусідами. Крім цього, важливим показником правильного напрямку в житті Адлер вважав корисну діяльність і професіоналізм. «Тому, хто не володіє всіма цими якостями, -- писав він, -- не варто довіряти, він не зовсім дозрів для любовних відносин». До недоліків, які збільшують вірогідність розлучення, Адлер відносив: вияв недовіри до партнера, так як це знак установки, яка породжує постійні сумніви, і вони ясно свідчать про неготовність до реальних проблем життя; бажання постійно критикувати і виховувати іншу людину; надмірна чуттєвість, яка може бути симптомом комплексу неповноцінності; постійне очікування розчарування, яке стає у шлюбі причиною ревнощів [24].

Слід відмітити, що перераховані фактори ризику не є «фатальними» під час прогнозу майбутніх подружніх стосунків, так як існують благополучні подружні пари з великою різницею у віці, з досить коротким терміном дошлюбного знайомства і т. д. Всі ці фактори мають скоріш за все певний «кумулятивний» характер, так що при їх накопиченні вірогідність розлучення збільшується. Наприклад , як свідчать М. Яффе и Ф. Фенвік, якщо ще можна сподіватися на те, що стосунки збережуться при наявності одного психологічно незрілого партнера, то при наявності двох незрілих особистостей вони приречені на провал [3, с. 146].

Вивчення мотивів розлучень за даними розірвань шлюбу в суді привело до створення різноманітних класифікацій мотивів розлучень у різних авторів. Основними мотивами розлучення є:

1) невідповідність (несумісність) характерів;

2) подружня зрада;

3) погані стосунки з батьками (втручання батьків та інших родичів у життя сім'ї);

4) залежність, погані звички (алкоголизм, наркоманія, ігроманія);

5) створення шлюбу без любові або легковажне створення шлюбу;

6) засудження одного з подружжя на позбавлення волі.

За вказаними мотивами розлучень часто приховані більш ґрунтовні та серйозні непорозуміння між подружжям. Матеріали судів з розірвання шлюбу найбільш достовірні в тих частинах, які свідчать про такі факти, як п'янство і алкоголізм чоловіка (дружини), зрада, створення іншої сім'ї, окреме проживання з об'єктивних причин. Суб'єктивні причини розлучень завжди дуже різноманітні. Іноді реальний мотив може підмінюватися іншим. Наприклад, чоловік може бути незадоволений лідерством жінки в сім'ї, її владністю, тим, що вона дозволяє собі висловлювати образливі зауваження, які принижують його гідність. А на суді він може назвати причиною розлучення те, що його дружина погана господиня, не виконує обов'язки, неекономно витрачає гроші і т. Д. Іноді між подружжям існує дисгармонія в інтимних стосунках, із-за природної сором'язливості подружжя, яке розлучається може вказати на суді любу причину, висунути будь-який мотив, наприклад, «не зійшлися характерами» [18] .

Основна маса розлучень стається до 40 років. Найбільша інтенсивність розлучень приходиться на вікову групу 25-29 років. Найчастіше зустрічається вік розлучення (модальний вік) у чоловіків -- 28,8 років, жінок -- 27 років. Середній вік -- 32,5 і 29,5 років (половина всіх розлучень трапляється до цього віку, а друга половина -- після нього). Існують дані, що найчастіше розлучаються подружні пари, які перебували в шлюбі: до 4 років, 4--5 років, 10-14 років. Співставлення з періодизацією шлюбів показує, що найбільш небезпечний з точки зору стабільності шлюбу період -- так звані «зовсім молоді шлюби» -- (від 0 до 4 років). В цей період виникають труднощі психологічної адаптації, входження в ролі чоловіка і дружини, розподіл обов'язків у сім'ї, проблеми ведення спільного господарства. Напруга у відносинах збільшується при появі дітей, побутових та фінансових проблем.

Досить небезпечним з точки зору вірогідності розлучень є період «молодих шлюбів» (5-9 років). В цей час у зв'язку з народженням та вихованням дітей бюджет часу подружжя стає досить напруженим, мало відпочинку, розваг, зростає нервова та фізична втома та фінансові проблеми сім'ї. Гостро постає проблема лідерства в сім'ї та розподілу праці. На перші 9 років спільного життя припадає 64,5% розлучень.

«Середні шлюби» (10--19 років). В цілому відбувається стабілізація подружніх стосунків. При негативній динаміці відносин між подружжям в результаті суперечок та конфліктів може виникнути почуття ворожості, ненависті. Частка розлучень, які відбуваються в цьому періоді, - 23,6%.

«Похилі шлюби» (більше 20 років). До їхніх особливостей відносять відокремлення дітей, відтіснення попередньої взаємозалежності по догляду за дітьми та їхнім вихованням на другий і третій план. Можливі такі негативні явища, як деяка втома подружжя один від одного, іноді автономія у відпочинку та розвагах, певна дисгармонія сексуальних потреб та можливостей, психологічне відчуження. Найчастіші мотиви розлучень в цей період -- п'янство.

Розлучення, як правило, не є одномоментною подією і має свою динаміку проживання. А. Маслоу запропонував модель розпаду подружніх відносин, яка включає в себе сім стадій.

1. Емоційне розлучення обумовлене руйнуванням ілюзій подружнього життя, почуттям незадоволеності, відчуженням партнерів, страхом і відчаєм, спробами контролювати партнера, суперечками, намаганням уникання проблем.

2. Час роздумів і відчаю перед розлученням супроводжується біллю, злістю і страхом, протиріччям почуттів і вчинків, часто шоком, відчуттям пустоти і хаосу. Робляться спроби повернути любов, отримати допомогу від друзів, членів сім'ї.

3. Юридичне розлучення - оформлення розриву стосунків відбувається на формальному рівні. Під час розлучення і періоду правових суперечок покинутий партнер може відчувати жалість до себе, безпорадність, відчай і злість.

4. Економічне розлучення пов'язане з припиненням спільного ведення господарства і розділом сімейного бюджету (якщо до того він був спільним).

5. Встановлення балансу між батьківськими обов'язками і правом на опіку пов'язане з переговорами батьків з питань подальших взаємостосунків з дітьми і розподілення зон відповідальності.

6. Час самодослідження і повернення до рівноваги після розлучення. Основна проблема цього періоду - самотність та наявність амбівалентних почуттів: нерішучості, оптимізму, жалю, суму, допитливості, збудження, радості, печалі та _ін. Починається пошук нових друзів, сфер активності, виробляється новий стиль життя, визначаються обов'язки для всіх членів сім'ї.

7. Психологічне розлучення. На емоційному рівні - це прийняття факту розпаду відносин, стабілізація емоційного стану, припрацювання негативних почуттів, пов'язаних з розлученням. На когнітивно-поведінковому рівні - готовність до дій, впевненість у своїх силах, відчуття самоцінності, поява почуття незалежності і автономії, пошук нових об'єктів для любові і готовність до побудови нових стосунків [18].

Для опису стадій розлучення може бути використана модифікація моделі переживання втрати, яку запропонував Е. Кюблер-Росс.

1. Стадія заперечення. Спочатку реальність того, що відбувається заперечується. Зазвичай людина витрачає на близькі відносини багато часу, енергії та почуттів, тому їй важко одразу змиритися з розлученням. На цій стадії актуалізується робота захисних механізмів: раціоналізація, обезцінення, заперечення.

2. Стадія озлобленості. На цій стадії виникає почуття злості до партнера. Покинутий партнер переживає стан фрустрації, викликаний руйнуванням його планів та надій. Нерідко він починає маніпулювати дітьми, намагаючись привернути їх на свою сторону.

3. Стадія переговорів. Тут здійснюються спроби відновити шлюб. Подружжя використовують різні маніпуляції в ставленні один до одного, включаючи сексуальні стосунки, загрозу вагітності чи вагітність. Іноді намагаються давити на партнера за допомогою оточуючих.

4. Стадія депресії. Коли заперечення, агресивність та переговори не приносять жодних результатів, наступає пригнічений стан. Людина почуває себе невдахою, її самооцінка, довіра до людей паде.

5. Стадія прийняття. Ця стадія пов'язана з прийняттям факту розлучення і адаптацією до нових умов життя. У випадках, коли в шлюбі були діти, вони також потребують підтримки і допомоги в адаптації до нової ситуації [18].

1.2 Розлучення у різних культурах

Труднощі, які виникають, дають чоловіку і дружині можливість довести щирість своєї любові один до одного. Про міцність шлюбe не можна судити тільки по періодах «затишку» - спокою і благополуччя. Дійсний шлюб випробується на міцність у нелегких обставинах, коли подружжю приходиться витримувати натиск різних неприємностей.

Вірність чоловіка і жінки -- необхідність церковних шлюбів, оскільки «Бог повелів, щоб чоловік приліпився до дружини своєї і двоє стали одною плоттю» (Буття 2:24). У наш час багато хто боїться давати обітницю вірності. У Біблії пишеться, що в часи біблійного пророка Малахії багато чоловіків залишали своїх дружин для того, щоб женитися на більш молодих жінках. Бог сказав, що його жертовник облитий сльозами покинутих дружин, він засудив тих, хто вчинив віроломно стосовно супутниці життя. Багато хто переконався, що ранній шлюб (до 20 років) неміцний, тому що в 25-30 років почуття, смаки й прагнення ще будуть змінюватися. А все тому, що в юності сексуальні бажання нові й особливо сильні, вони засліплюють засліплюють, не дають можливості тверезо оцінити спільне життя і свого майбутнього чоловіка, життєві труднощі, що очікують молоду родину в майбутньому. Протягом багатьох десятиліть проблема ранніх шлюбів і пов'язаних з ними наслідків привертає до себе найпильнішу увагу. Це знаходить висвітлення в різних міжнародних документах. Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації у відносинах жінок містить, зокрема, статтю, у якій говориться про необхідність забезпечення рівноправності чоловіка і дружини, надаючи жінці право самій вирішувати питання про те, коли і скільки мати дітей і т.д. Подібні питання зустрічаються й у найробських Перспективних стратегіях. Так, у пункті 73 мова йде про «шлюбні союзи», а в пункті 158 -- про вагітність неповнолітніх, її негативний вплив на організм матері і дитини , а також про те, що уряд повинен вжити заходів з підвищення мінімального віку вступу в шлюб.

Тепер у багатьох країнах близько 50 % усіх шлюбів закінчуються розлученням. І це сумно. Це важкі стреси для чоловіка і жінки, а ще більше для дітей. І в наш час багато тих, хто через розлучення змушений один виховувати дітей, їх можна назвати героями. І дуже смутно, якщо розлучення трапляється через дурницю. Природно, якщо один з подружжя вже не може переносити брутальність, насилля і погані звички свого партнера, то краще розійтися. Але дуже сумно і кривдно для дітей і залишеного чоловіка, якщо це робиться заради роботи, слави, влади.

Протягом десятиліть люди приділяли занадто велику увагу матеріальному розвитку. Сьогодні це відвело наше суспільство від моральних і духовних цінностей. Дух матеріалізму (мається на увазі матеріальної забезпеченості) і жадібності, який підтримується егоїзмом, веде до розпаду родин і поширенню в суспільстві негативних явищ. Але тут зовсім забутий той факт, що там, де багатство, -- там і його антипод -- бідність, що теж є передумовою до неміцних шлюбів, як показали дослідження на початку 90-х років, у найзаможнішому окрузі Каліфорнії (США) -- найвище число розлучень у країні. У деяких місцях округу 90 % угод про нерухоме майно було викликано шлюбами, що розпалися.

Зі звіту про італійські родини випливає, що усе більше і більше людей живуть, не зв'язуючи себе узами шлюбу, а серед тих, хто є одруженим, збільшилася кількість випадків розлучень або окремого проживання. Щорічно укладається в середньому 18 000 шлюбів, де щонайменше один з подружжя одружується вдруге. Усе це найчастіше призводить -- за рахунок дітей від колишнього шлюбу -- до збільшення складу родини. Ця тенденція, крім зростаючого числа батьків-одинаків, різко й у корені змінює традиційну структуру італійської родини.

По всій Європі шлюб переживає іспит, але останнє дослідження виявило, що напевно ніде ця проблема не є такою гострою, як у Великобританії. Статистичний відділ ЄС (Європейського Союзу) намагався визначити, наскільки різноманітний стиль життя 177 мільйонів жінок, що живуть у державах, що входять до складу ЄС. У середньому 6,5 % жінок -- матері-одиночки, але у Великобританії середнє число виявилося найбільшим -- 10,1 %. Далі випливає Німеччина, із середнім числом 7,7 %. Англійки виходять заміж у середньому раніше, ніж в інших країнах ЄС -- до 24 років. Число розлучень у Великобританії також найвище.

У Німеччині усе менше людей зберігають шлюбну обітницю. У результаті цього росте число розлучень і страждає усе більше дітей. Статистика говорить, що в 1995 році було розірвано десь біля 170 000 шлюбів, що відбилося на долях близько 142 300 дітей. Ця цифра на 5 % перевищила попередній рік. Німецька газета відзначає, що протягом 25 років розпався кожен 10-ий шлюб, укладений у 1950 році, кожен 8-й -- укладений у 1957 році, кожен 5-й -- укладений у 1965 році і кожен 3-й -- укладений у 1970 році. Здавалося б, що це вже межа, але кількість шлюбів, що розриваються, усе росте.

В Іспанії до початку 1990-х років кількість розлучень зросла до одного на кожні вісім шлюбів, а в 1965 році розпадався лише кожен сотий шлюб. Англія ж досягла найвищого відсотка розлучень -- кожні чотири _ікросоц десяти подружніх пар, а це значить, що число неповних родин також стрімко зростає.

У Японії дивно різко збільшується відсоток розлучень серед групи 50 і 60-літнього віку, що за останні 20 років потроївся. Розлучення, на їхню думку, здається, є останньою можливістю знайти більш щасливе життя. Як уже згадувалося раніше, особиста думка жінки на Далекому Сході придушувалося. Наприклад, у старі часи японець міг розлучитися зі своєю дружиною «трьома з половиною рядками». І більше йому нічого не треба було робити, тільки вручити цей листок паперу дружині. Зате жінці одержати розлучення було дуже складно, за винятком хіба, якщо вона шукала притулки в храмі, що надавав захист жінкам, які тікали від своїх жорстоких чоловіків. Однак, не маючи засобів до існування, дружинам приходилося терпіти не тільки шлюби не по любові, але навіть і сексуальні зв'язки своїх чоловіків з іншими жінками.

ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ

Отже, розлучення - це розрив подружніх відносин в його юридичному, економічному та психологічному аспектах, що тягне за собою зміни в організації сім'ї.

Розлучення носить кризовий характер, бо обумовлений тривалістю та болючістю переживань членів сім'ї і його дестабілізуючим впливом на всю сімейну систему.

Факторами, які сприяють зростанню кількості розлучень є: укріплення економічної самостійності та соціальної рівноправності сучасних жінок; лібералізація поглядів суспільства на розлучення; звільнення від класових, релігійних, національних стереотипів; зростання тривалості життя; зниження впливу батьків на вибір партнера; неадекватна мотивація створення шлюбу одного або обох партнерів.

Основний мотив розлучення: неможливість задоволення у шлюбі потреб і бажань партнерів.

Негативний вплив на побудову довготривалих стосунків мають деякі особливості особистості, такі як особистісна незрілість, низька самооцінка , надмірна залежність, емоційна ізоляція.

Щодо детермінації розлучення на різних етапах життєвого циклу сім'ї, то дослідження показують, що найбільш небезпечний з точки зору стабільності шлюбу період -- «зовсім молодий шлюб» -- (від 0 до 4 років). В цей період виникають труднощі психологічної адаптації, входження в ролі чоловіка і дружини, розподіл обов'язків у сім'ї, проблеми ведення спільного господарства. Напруга у відносинах збільшується при появі дітей, побутових та фінансових проблем.

Досить небезпечним з точки зору вірогідності розлучень є період «молодих шлюбів» (5-9 років). В цей час у зв'язку з народженням та вихованням дітей бюджет часу подружжя стає досить напруженим, мало відпочинку, розваг, зростає нервова та фізична втома та фінансові проблеми сім'ї. Гостро постає проблема лідерства в сім'ї та розподілу праці. На перші 9 років спільного життя припадає 64,5% розлучень.

«Середні шлюби» (10--19 років). В цілому відбувається стабілізація подружніх стосунків. При негативній динаміці відносин між подружжям в результаті суперечок та конфліктів може виникнути почуття ворожості, ненависті. Частка розлучень, які відбуваються в цьому періоді, - 23,6%.

«Похилі шлюби» (більше 20 років). До особливостей цього періоду відносять відокремлення дітей. Спостерігається втома подружжя один від одного, іноді автономія у відпочинку та розвагах, певна дисгармонія сексуальних потреб та можливостей, психологічне відчуження. Найчастіші мотиви розлучень в цей період -- алкоголізм.

Розлучення має свою динаміку проживання, яка включає в себе сім стадій (за Маслоу): емоційне розлучення; час роздумів і відчаю перед розлученням; юридичне розлучення; економічне розлучення; встановлення балансу між батьківськими обов'язками, домовленості; час самодослідження і повернення до рівноваги після розлучення; психологічне розлучення.

Виділяють наступні стадії переживання розлучення: стадія заперечення; стадія озлобленості; стадія переговорів; стадія депресії; стадія прийняття.

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СУПЕНЯ ЗАДОВОЛЕНОСТІ ШЛЮБОМ ЯК ОДНІЄЇ З ПРИЧИН РОЗЛУЧЕННЯ

2.1 Організація та методика дослідження

Для емпіричного дослідження ступеня задоволеності шлюбом я обрала тест-опитувальник “Задоволеність шлюбом”, автори - В. Столін, Т. Романова, Г. Бутенко (див. Додаток А).

Тест-опитувальник «Задоволеність шлюбом” призначений для експрес-діагностики ступеня задоволеності шлюбом, а також ступеня узгодженості-неузгодженості задоволеності шлюбом конкретної подружньої пари.

Опис методики. Опитувальник є одновимірною шкалою, що складається з 24 тверджень, які належать до різних сфер: сприйняття себе і партнера, думки, оцінки, установки тощо. Кожному твердженню відповідають три варіанти відповіді.

Процедура дослідження. У дослідженні взяли участь 10 подружніх пар з міста Косова (відповідно 20 досліджуваних) у віці 25-30 років, які прожили у шлюбі 5-7 років («молоді шлюби»). Ці подружні пари мають намір розлучитися.

Кожному учаснику тестування було запропоновано наступну інструкцію: «Уважно читайте кожне твердження і вибирайте один з трьох запропонованих варіантів відповідей. Намагайтеся уникати проміжних відповідей типу «важко сказати”, «важко відповісти”».

Підрахунок результатів проводився наступним чином: якщо обраний опитуваним варіант відповіді (а, б, чи в) збігається з наведеними у ключі, йому нараховується 2 бали; проміжний варіант (б) -- 1 бал, якщо відповідь не збігається з наведеними у ключі -- 0 балів. Потім підрахували сумарний бал. Можливий діапазон тестового бала -- від 0 до 48. Високий бал свідчить про задоволеність шлюбом. По сумі отриманих балів у такий спосіб оцінювалася задоволеність шлюбом:

- 0-16 балів -- повна незадоволеність;

- 17-22 бала -- значна незадоволеність;

- 23-26 балів -- скоріше незадоволеність, ніж задоволеність;

- 27-28 балів -- часткова задоволеність, часткова (приблизно в однаковій мірі) незадоволеність;

- 29-32 бала -- скоріше задоволеність, чим незадоволеність;

- 33-38 балів -- значна задоволеність.

2.2 Результати дослідження

Отримані результати тесту я занесла в таблицю 1 (див. Додаток Б) та підрахували загальний результат для кожної пари.

Узагальнені результати тестування представлені в таблиці 2 і таблиці 3 (див. нижче).

Таблиця 2

Ступінь задоволеності шлюбом	Кількість респондентів, які виявили певну ступінь задоволеності шлюбом
Повна незадоволеність	50 %
Значна незадоволеність	20 %
Скоріше незадоволеність, ніж задоволеність	15 %
Часткова задоволеність, часткова (приблизно в однаковій мірі) незадоволеність	10 %
Скоріше задоволеність, чим незадоволеність	5 %
Значна задоволеність	0 %

Таблиця 3

Ступінь задоволеності шлюбом	Чоловіки	Жінки
Повна незадоволеність	30 %	70 %
Значна незадоволеність	30 %	10 %
Скоріше незадоволеність, ніж задоволеність	20 %	10 %
Часткова задоволеність, часткова незадоволеність	10 %	10 %
Скоріше задоволеність, чим незадоволеність	10 %	0 %
Значна задоволеність	0 %	0 %

Як бачимо з таблиці 2, половина опитаних (50 %) виявляють повну незадоволеність шлюбом; значну незадоволеність відчувають 20 %; скоріше незадоволеність, ніж задоволеність відчувають 15% респондентів; 10 % в однаковій мірі задоволені і незадоволені шлюбом; тільки 5 % опитаних відчувають скоріше задоволеність, ніж незадоволеність шлюбом. Жоден з опитаних не показав результат значної задоволеності шлюбом.

Цікаво порівняти результати опитаних чоловіків та жінок (див. _ікро. 3). 70 % відсотків опитаних жінок виявляють повну незадоволеність шлюбом і тільки 30 % чоловіків повністю незадоволені шлюбом.

Також слід відмітити певну неузгодженість у питанні задоволеності шлюбом у досліджуваних парах (див. _ікро.4).

Таблиця 4

Узгодженість у питанні задоволеності (незадоволеності) шлюбом	Неузгодженість у питанні задоволеності (незадоволеності) шлюбом
60 %	40 %

В чотирьох парах різняться результати тестування - у трьох парах жінки виявили ступінь повної незадоволеності шлюбом, у той час, як чоловіки показали результати часткової незадоволеності. В одній з цих чотирьох пар (6 пара) ситуація складається навпаки - чоловік незадоволений шлюбом, а жінка в однаковій мірі задоволена і незадоволена шлюбом.

2.3 Психологічний супровід подружжя, яке розлучається

Основними завданнями психологічної допомоги подружжю, яке розлучається є наступні: змінити образ «непоправної втрати»; стабілізувати емоційний стан подружжя, допомогти їм подолати почуття тривоги, страху, безвиході; знайти почуття фінансової та економічної самостійності; допомогти прийняти відповідальність за благополуччя себе і дітей; забезпечити ефективний розподіл сімейних ролей із залученням ресурсів генетичної сім'ї, узгодити взаємні рольові очікування подружжя, включаючи ролі бабусі та дідуся [19].

У розлученого подружжя можуть спостерігатися різкі коливання емоційного статусу - від депресії до ейфорії. Нерідко переживання знедоленої людини і емоційної порожнечі штовхає екс-дружину на негайний пошук нового об'єкта прихильності. Гарячкове прагнення якомога швидше «залікувати рани» і знайти душевний спокій представляє собою компенсаторну реакцію особистості на втрату і спрямованість на її заповнення. Тут простежуються два сценарії розвитку подій. У першому випадку активність спрямовується на пошук партнера як замісника колишнього партнера у відносинах любові. У другому - зоною пошуку об'єкта прихильності стають дитячо-батьківські відносини. З психологічної точки зору така стратегія подолання кризової ситуації є неефективною, оскільки остаточного розриву з колишнім об'єктом прихильності ще не відбулося. Шлюби, укладені на цій стадії, досить часто також завершуються розлученням, оскільки основним мотивом тут виявляється прагнення відновити его-ідентичність або знайти почуття безпеки. Партнер же розглядається інструментально, ставлення до нього як до унікальної та самоцінної особистості відсутній. Одружуються в цих випадках зазвичай чоловіки, оскільки жінка залишається з дитиною, що створює їй значні труднощі при повторному шлюбі. За статистикою близько 65% чоловіків одружуються повторно протягом п'яти років після розлучення. Наполегливе прагнення розлученого подружжя, в першу чергу жінок, у що б то не стало знайти нового партнера, вийти заміж, створити нову сім'ю відображає бажання компенсувати втрату і на цій основі реінтегрувати свою особистісну ідентичність. Для профілактики поспішних і необгрунтованих рішень про укладання повторного шлюбу необхідно працювати над розширенням системи соціальних і міжособистісних зв'язків розлученого подружжя для того, щоб забезпечити емоційну підтримку, співпереживання і розуміння.

Надання психологічної допомоги подружжю необхідна при збільшенні дисфункіональності сім'ї, пов'язаної з проблемами виховання дитини, розподілом ролей та обов'язків у неповній сім'ї, встановленням кооперативних відносин з генетичними сім'ями і включенням бабусь і дідусів у процес виховання. Важливим завданням психологічної роботи з розлученим подружжям стає допомога в реінтеграції та розвитку позитивної особистісної ідентичності.

Перелічимо основні напрямки надання психологічної допомоги сім'ї, яка розлучається:

1. Допомога у побудові нового образу сім'ї та сімейної структури. Стратегія психологічної роботи виробляється, виходячи з того, що особистості необхідно усвідомити і відчути свою здатність впоратися з ситуацією. Однак фокусування психологічної роботи на наданні емоційної підтримки, на думку ряду психотерапевтів, може призвести до формування залежності від психолога-консультанта. Тому акцепт повинен був перенесений на завдання планування способу життя сім'ї та створення рольової структури нової, неповної сім'ї. Специфічною особливістю неповної сім'ї є рольова перевантаженість матері і, в силу необхідності надання їй допомоги, посилення значення бабусі. Вкрай важливою стає завдання розмежування рольових обов'язків матері та бабусі. Наприклад, очевидним є питання, хто буде сидіти з дитиною, мати якої зайнята на роботі. Зазвичай на допомогу приходить бабуся. Роль її в разі неповної сім'ї набуває особливої значущості і багато в чому визначає подальшу долю родини. Погано, коли бабуся повністю заміщає працюючу мати, прагнучи бути максимально корисною сім'ї. У результаті мати виявляється позбавленою і подружньої, і материнської ролі. Якщо бабуся грає в неповній сім'ї значну роль, то залучення її до участі в психологічному консультуванні стає не просто бажаним, а життєво необхідним.

2. Відновлення реабілітаційного ресурсу мережі соціальних зв'язків і відносин сім'ї. Розлученій дружині необхідно зміцнювати відносини з однолітками та друзями кожного з подружжя. Нерідко після розлучення подружжя відмовляється від колишніх друзів, мотивуючи це гостротою спогадів про колишнє сімейне життя, боязню засудження і відкидання на користь колишнього чоловіка. Можуть бути затребувані різні стратегії, наприклад стратегія самоізоляції через острах соціального осуду або стратегія надлишкового поверхневого спілкування, мотивованого страхом і невпевненістю у власних можливостях осмислити нову ситуацію. Розлучений чоловік повинен бути максимально ініціативний в активізації вже наявних дружніх зв'язків і в створенні нових. Тим більше, що у випадку розлучення друзі часто уникають нав'язувати своє спілкування, побоюючись заподіяти біль.

Для подружжя, що пережили розлучення, важливо зберегти можливість соціальних контактів із загальними друзями. Між ними має бути досягнута домовленість про те, що обидва в рівній мірі можуть отримувати підтримку друзів. Для забезпечення такої можливості колишньому подружжю слід керуватися певними правилами: не створювати об'єднаного фронту з друзями екс-дружини, не спотворювати образ чоловіка, не приписувати йому слабкості і недоліки, а навпаки, стверджувати його гідність; не використовувати соціальні контакти для збору інформації про дружину, не допускати маніпулювання чоловіком, навіть переслідуючи благородні цілі.

У разі дефіциту дружніх зв'язків функцію емоційної та соціальної підтримки здійснює психолог, який одночасно разом з клієнтом робить кроки зі створення мережі соціальної підтримки, пошуку внутрішніх ресурсів тощо.

3. Формування нового образу сім'ї у дітей. Основна проблема розлучення для дитини - сепарація з емоційно значущим батьком, страх втратити його любов і турботу, відчуття втрати безпеки. Не менш важливою для стадії після розлучення стає завдання формування нової системи відносин з батьками. Страх і тривога дитини посилюються в тих випадках, коли дорослі залишають її в невіданні або накладають табу на тему розлучення. Психологічні рекомендації щодо формування нового образу сім'ї у дитини можуть бути сформульовані наступним чином: не можна приховувати від дитини ситуацію розлучення, «таємниця» і відсутність інформації багаторазово посилюють тривогу; необхідно повідомити дитині в чіткій і зрозумілій формі, що обоє батьків залишаються для неї люблячими мамою і татом, вони завжди будуть поруч із нею і піклуватимуться про неї; повідомляти про розлучення повинні обоє батьків - дитина повинна бути впевненою у своїй цінності для обох і відсутності між ними розбіжностей в тому, як будуть будуватися їхні стосунки з нею після розлучення; не можна ставити перед дитиною питання, з ким вона буде жити, аж до старшого підліткового віку. Якщо в сім'ї не одна, а двоє чи троє дітей, то батьки часто починають їх «ділити». Спільних правил щодо того, з ким залишиться дитина, немає, але беруться до уваги такі обставини. По-перше, ступінь прихильності дітей один до одного. Якщо розлучають братів і сестер, прив'язаних один до одного, то ця подія може зробити ще більший психотравмуючий вплив, ніж саме розлучення. Необхідно взяти до уваги плани кожного з батьків. Якщо хтось із них передбачає створити нову сім'ю, то вирішувати питання про те, з ким залишаться діти, необхідно усім разом, включаючи потенційних вітчима і мачуху. І, звичайно, як зазначалося вище, першочергове значення має ступінь прихильності дитини до батьків. Безумовна любов матері і прихильність до неї дитини свідомо переважують на чаші терезів матеріального достатку і економічного благополуччя батька. Матеріальні умови можна створити разовим зусиллям - любов і почуття безпеки потрібні як повітря щогодини й щомиті;

...