Асоціальна поведінка як соціально-психологічний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти асоціальної поведінки як соціально-психологічного феномену

1.1 Поняття асоціальної поведінки та її основні різновиди

1.2 Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою

1.3 Профілактика та корекція асоціальної поведінки дитини у виховному процесі

Розділ 2. Експериментальне дослідження психологічних особливостей виховання дітей з асоціальною поведінкою

2.1 Методики і процедура дослідження

2.2 Результати дослідження та їх інтерпретація

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Актуальність теми.

Виникнення асоціальної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших чинників. Серед цих чинників у наш час слід особливо відзначити посилення соціального розшарування суспільства, непідготовленість соціальних інститутів до забезпечення успішної соціалізації особистості в умовах трансформації суспільства, дефіцит засобів і технологій розвитку соціальних служб, орієнтованих на створення умов для самореалізації кожної людини, недостатньо високий рівень психологічної компетентності більшості населення, у тому числі тих фахівців, які покликані надавати допомогу особистостям з поведінкою, котра не відповідає нормам.

Досить часто про негативні прояви поведінки говорять як про спеціальний засіб, психологічний захист, що розглядається в медичній психології, маючи на увазі тільки аномалії психічного розвитку.

Поведінку особистості загалом можна розглядати як взаємодію з довкіллям, опосередковану її зовнішньою і внутрішньою активністю у формі цілеспрямованої послідовності вчинків. При цьому кожний вчинок особистості являє собою свідому дію, акт морального самовизначення, в якому людина стверджує себе як особистість у ставленні до іншої людини, самої себе, соціальної групи або суспільства, життя загалом .

За поведінкою особистості можна визначати успішність її соціалізації,тобто процесу входження до різних спільнот людей. Слід зауважити, що важливою складовою процесу соціалізації людини є виникнення і розвиток уявлень про правила поведінки, що співпадають чи не співпадають з традиціями і звичаями людської спільноти, про моральне чи аморальне, таке, що схвалюється або засуджується, що дозволено або заборонено тощо. Саме ці уявлення реалізуються в актах поведінки людини.

Оцінка будь-якої поведінки передбачає порівняння її з певною нормою. При цьому за норму можна брати статистичну норму(особливості поведінки, що властиві більшості людей в популяції), соціальну норму(моральні, правові, професійно-організаційні або інші вимоги до поведінки, що висуває суспільство в певний період розвитку), норми психічного здоров'я, психологічну норму особистісного розвитку тощо.

За результатами порівняння з нормою визначають нормальну(таку, що відповідає нормі) і аномальну девіантну поведінку особистості. Таким чином, дефекти соціалізації у дитячому віці призводять до несприятливого (аномального) формування особистості. Це проявляється, зокрема, у виникненні негативних психологічних новоутворень, відсутності чи втраті психосоціальної ідентичності, деформованих потребах. Кінцевим результатом є схильність до девіантної поведінки, пошук відповідних ситуацій і навіть створення умов, сприятливих для її прояву.

Об'єктом дослідження є асоціальна поведінка дітей.

Предметом дослідження є особливості виховання дітей із асоціальною поведінкою.

Метою дослідження є теоретичний аналіз сутності асоціальної поведінки, як об'єкту дослідження, причин та факторів, які детермінують цей вид поведінки, формування знань щодо психологічних особливостей виховання дітей з асоціальною поведінкою.

Для написання курсової роботи ставимо перед собою такі завдання:

підібрати необхідну літературу для написання курсової роботи;

з'ясувати загальні відомості про асоціальну поведінку;

висвітлити основні причини виникнення асоціальної поведінки;

дослідити вплив асоціальної поведінки на виховання дитини;

простежити основні етапи профілактики та корекції асоціальної поведінки у виховному процесі;

здійснити експериментальне дослідження психологічних особливостей виховання дітей з асоціальною поведінкою;

на основі проведеного дослідження зробити висновки.

Емпіричною базою дослідження є опитувальник діагностики агресивних та ворожих реакцій людини Басса--Дарки ,16 PF-опитувальник Р.Кеттела та методика виявлення схильності до відхилень у поведінці (А. Орел).

Структура: курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.



Розділ 1. Теоретичні аспекти асоціальної поведінки як соціально-психологічного феномену

Асоціальна поведінка -- поведінка, що виражається у відхиленні від виконання етичних норм і деструктивно впливає на міжособистісні відносини.

Соціалізація - багатосторонній процес освоєння людської культури і життя в суспільстві, засвоєння його норм, правил, знань. Одним із соціально-психологічних механізмів соціалізації є адаптація як пристосування індивіда до виконання ним певної соціальної ролі. [21, с. 864]

Соціальна дезадаптація в педагогічному аспекті - особливий вид поведінки, що не відповідає основним суспільним нормам, визнаним як обов'язкових.

Соціальна занедбаність - такі наслідки недостатніх виховних факторів, які призводять до упущень у соціалізації, у розвитку соціальних якостей, потреб, ціннісних орієнтацій, слабкої соціальної рефлексії, в набутті мінімального соціального досвіду, труднощів у оволодінні соціальними ролями. Як правило, такі особи розвиваються в особливому соціальному оточенні, неповноцінному за структурою (відсутність або заміна одного з батьків, низький соціальний рівень самих батьків і педагогів, соціальна депривація і сегрегація дитини).

Соціальні відхилення бувають:

- корисної орієнтації - правопорушення, проступки, пов'язані з бажанням отримати матеріальну, грошову, майнову користь (крадіжки, пограбування, спекуляції, протекція);

-агресивної орієнтації - дії, спрямовані проти особистості (образа, хуліганство, побої, згвалтування);

- соціально-пасивного типу - бажання самоусунутись від активного способу життя, ухилитись від громадянських обов'язків, небажання вирішувати особисті і соціальні проблеми (ухилення від праці, бродяжництво, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид).

Отже, соціальна поведінка, яка не відповідає суспільним нормам має назву асоціальної. Така поведінка буває двох видів:

а) аморальна - порушення норм моралі і правил людського співжиття;

б) протиправна - правопорушення, яке підлягає покаранню, але не кримінальному;

Асоціальна поведінка поділяється на адиктивну та делінквентну.

Девіантна поведінка - система вчинків або окремі вчинки людини, які мають характер відхилення від прийнятих у суспільстві норм (правових і моральних). Це порушення поведінки, не обумовлене психічними захворюваннями.

Девіантність буває:

- імпульсивна - порушення норм поведінки, які виникають неочікувано, непередбачувано і в порівняно незначний проміжок часу (агресія, суїцид);

- первинна - дії, які дозволяють робити висновок про наявність девіантної поведінки;

- вторинна - вчинки особи як відповідь на визначення девіанта;

- субкультурна - поведінка, якою людина відхиляється від норм оточуючого суспільства шляхом попадання піл вплив норм субкультури.

Фактори, які обумовлюють девіацію:

-індивідуальні-обумовлені психобіологічними і виховними передумовами девіантної поведінки, які утруднюють адаптацію індивіда до середовища, її самореалізацію;

- особистісні - фактори самої особистості, які проявляються в її активно-вибірковому відношенні до середовища існування, до норм і правил поведінки, ціннісних орієнтацій в житті та діяльності, самооцінці;

- соціальні - фактори соціального середовища, які негативно впливають на формування і розвиток індивіда;

- соціально-психологічні - обумовлені несприятливими особливостями взаємодії індивіда з своїм найближчим оточенням у сім'ї, шкільному колективі, середовищі ровесників, друзів;

- психолого-педагогічні - обумовлені недоліками виховання в сім'ї, дошкільному закладі, школі. [5, с. 103]

1.1 Поняття асоціальної поведінки та її основні різновиди

Асоціальна поведінка -- поведінка, коли людина систематично, свідомо порушує норми поведінки. Це дії проти суспільства: відмова ходити до школи, відмова від сім'ї. Форми асоціальної поведінки: бешкетування, хуліганство, правопорушення, жорстоке ставлення до природи.

У педагогічній науці існували різні погляди щодо визначення основ девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку, які можна об'єднати у три основні групи:

причини, пов'язані з особливостями психічного розвитку дитини;

причини, пов'язані з особливостями виховання у сім'ї;

причини, пов'язані з особливостями навчально-виховного процесу.

Основні чинники детермінації девіантної поведінки: біологічні, психологічні, соціальні та педагогічні.

Біологічні чинники. На поведінку дитини значний вплив має фізичне і психічне нездоров'я, а також протиріччя між рівнем її домагань та можливостями їх реалізації.

До психологічних чинників детермінації девіантної поведінки належить психопатологія, порушення психічно вольової сфери, негативізм, неслухняність, агресія, нестійкість уваги, порушення душевної рівноваги. У дітей також гальмується розвиток суб'єктивних якостей.

Значний вплив на поведінку дитини мають педагогічні чинники, які відображають недоліки навчально-виховного процесу і соціальні чинники девіантної поведінки (негативне ставлення батьків та вчителів, авторитарний стиль сімейного виховання та інше).

Асоціальна поведінка дітей виникає тоді, коли вони деградують у своєму духовному розвитку і зупиняються на рівні суто прагматичної взаємодії з навколишнім середовищем. За таких умов девіація стає формою свідомого неадекватного реагування школярів на цінності суспільного життя, які за своїм змістом і спрямованістю не відповідають освітньо-виховним і морально-правовим нормам.

Аномальна поведінка не шкодить суспільству, але виходить за межі певної вікової норми. Наприклад, дитина одягається екстравагантно і приходить до школи.

Форми аномальної поведінки: агресивність, знервованість, неадекватна поведінка. В підлітковому віці це називають афектом неадекватності (бурхлива реакція на те, що не заслуговує уваги).Шкідливі звички -- алкоголізм, паління, наркоманія, недотримання режиму дня, гігієнічні порушення.

Психологічні причини виникнення відхилень у поведінці:

1) порушення сімейного виховання, конфліктність, ворожість у сім'ї.

2) внутрішні конфлікти - рівень домагань (цілі, що вибирає людина).

3) прагнення до індивідуалізації, що блокується ставленням оточуючих.

4) порушення емоційної сфери дитини.

5) занедбаність дітей, нестача уваги з боку вчителів, батьків.

Асоціальна поведінка - це поведінка, що уникає виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособистісних відносин. Вона може виявлятися як агресивна поведінка, сексуальні девіації (безладні статеві зв'язки, проституція, спокушання, вуайєризм, ексгібіціонізм і ін), залученість в азартні ігри на гроші, бродяжництво.

У підлітковому віці найбільш поширені втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули або відмова від навчання, брехня, агресивна поведінка, проміскуїтет (безладні статеві зв'язки), графіті (настінні малюнки і написи непристойного характеру), субкультуральнідевіації (сленг, шрамування, татуювання).

У дітей частіше зустрічаються бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, лихослів'я, брехня, крадіжка, вимагання (жебрацтво). Межа асоціальної поведінки особливо мінлива, оскільки вона більше за інших поведінкових девіацій знаходиться під впливом культури та часу.[10, с. 32]

Асоціальна поведінка,на думку М. Андреєва, є формою дезорганізації індивіда в групі осіб або у суспільстві, де виявляється невідповідність очікуванням, що склалися у суспільстві, і, насамперед, його моральним вимогам.

Виокремлюють такі типи асоціальної поведінки особистості:

конфліктно-ситуативний -- з переважанням позитивної спрямованості;

ситуативний -- з незначною негативною спрямованістю;

нестійкий -- з переважно негативною спрямованістю;

стійкий -- з негативною спрямованістю .

Аморальна поведінка -- сукупність вчинків, що характеризуються негативним ставленням індивіда до етики і моралі, насамперед, до загальнолюдських цінностей, зокрема, до дисциплінованості, почуття обов'язку, поваги до оточуючих, ввічливості, чесності, порушення яких передбачає громадський осуд. Іноді аморальна поведінка, наприклад, статева розбещеність, супроводжується зниженням моральних критеріїв у суспільстві загалом.[18, с. 44]

Т. П. Малихіна виокремлює такі групи форм аморальних вчинків :

стійкі форми, коли поведінка особистості зумовлюється стійкими аморальними мотивами, при цьому після скоєння аморального вчинку особистість відчуває задоволення собою, у будь-якому випадку не переживає негативних емоцій;

нестійкі форми, коли особистість здійснює аморальний вчинок через відсутність безпосередньої загрози покарання, хоча й добре знає, що такі дії заслуговують на осуд; разом з тим, маючи певні моральні переконання, через скоєний негативний вчинок особистість зазнає докорів сумління;

одиничні форми, коли особистість відчуває сором за свої вчинки, хоча й вважає, що в певній ситуації вчинила правильно (тобто спрацьовують захисні механізми, які формують псевдоморальні почуття).

Як вже зазначалося раніше, різновидами асоціальної поведінки є делінквентна та адиктивна поведінка.

Делінквентна поведінка - поведінка індивіда, що порушує норми громадського правопорядку, загрожує благополуччю інших людей або суспільству взагалі та може бути правомірно покараною. У широкому значенні делінквентна поведінка - це злочинна (кримінальна) поведінка, правопорушення некримінального характеру, порушення офіційно визначених правил поведінки та дисциплінарних вимог. У вузькому значенні делінквентною поведінкою в літературі називають некримінальні правопорушення чи протиправну поведінку дітей та підлітків. Протиправну дію, що лежить в основі делінквентної поведінки, називають деліктом, а особу, якій властива така поведінка, -делінквентом.

До протиправних дій зараховують проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування ( наприклад,жбурляння з балкона в перехожих різних предметів, дзвінки телефоном до незнайомих осіб тощо).

Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуваність. Термін "важкий учень”, "важковиховуваний” характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки. 3 точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів. В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших. [22, с. 132]

За детермінацією поведінки виокремлюють декілька основних груп делінквентних особистостей:

- ситуативний правопорушник (протиправні дії якого переважно спровоковані ситуацією);

- субкультурний правопорушник (порушник, який індетифікувався з груповими антисоціальними цінностями);

- невротичний правопорушник (асоціальні дії якого виступають наслідком інтрапсихічного конфлікту і тривоги);

- «органічний» правопорушник ( здійснює протиправні дії внаслідок мозкових ушкоджень з переважанням імпульсивності, інтелектуальної недостатності і ефективності);

-психотичний правопорушник (здійснює делікти внаслідок тяжкого психічного розладу - психозу, помутніння свідомості);

-антисоціальна особистість (антисуспільні дії якої викликані специфічним поєднанням особистісних рис: ворожістю, нерозвиненістю вищих почуттів, нездатністю до близькості). [12, с. 94]

Адиктивна поведінка - це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному “віртуальному" світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісному розвитку, а в окремих випадках навіть деградує.[17, с. 244]

Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки: нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп'ютерна адикція, трудоголізм);проміжні форми адикції (анорексія - відмова від їжі, булімія - прагнення до постійного споживання їжі);хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Гебоїднаповедінкадитини характеризується інфантильним егоцентризмом, надмірним прагненням до самоствердження з грубою опозицією до оточуючих, повним ігноруванням моральних норм та цінностей, схильністю до імпульсивної агресії, відсутністю відповідальності, інтересу до продуктивної позитивної діяльності при посиленому патологічному прагненні до всього, що пов'язано з насильством, знущанням, терористичними актами.

До асоціальної поведінки можна віднести бродяжництво як наслідок соціальної дезадаптації, що спричинює прагнення уникнути соціального контролю, втечу від вимог суспільства через суб'єктивне переживання неможливості їхнього дотримання (з одного боку) і примирення з цим фактом (з іншого боку). Перші втечі діти здійснюють через страх покарання чи як реакцію опозиції, а в міру їх повторення вони набувають умовно-рефлекторного стереотипу.

Останнім часом зустрічаємо поняття "вуличний рух". У ньому беруть участь підлітки, які формально не втікають з дому, вони приходять додому лише для того, щоб заночувати. Ці підлітки своє життя поєднують із вживанням наркотиків, сексуальною свободою, пошуком їжі та місць для ночівлі. Стосунки із батьками у них напружені та конфліктні.

А.У. Нураєва виділяє наступні типи втеч із дому підлітків:

- емансиповані втечі зустрічаються найчастіше (45%) і здійснюються дітьми з метою звільнення від надмірного контролю дорослих, від набридлих обов'язків, щоб відчути "вільне легке життя". Як правило, початок таких втеч співпадає з віком 12-15 років. Дані втечі здійснюються з одним-двома приятелями;

- імпунітивним втечам (26%) сприяють переслідування однолітків, пригнічений стан дитини, роль "попелюшки" у сім'ї. Дані втечі зазвичай здійснюються одним учнем і його поведінка підпорядковується одній меті - забути, відволіктися від складної ситуації. Вік імпунітивних втеч дуже різний - від 7 до 15 років;

- демонстративні втечі є наслідком реакції опозиції і спостерігаються у 20% випадків. Їх відмінність - відносно невеликий ареал: діти тікають недалеко і у ті місця, де їх можуть знайти чи побачити, вернути додому. Під час втечі діти ведуть себе так, щоб привернути увагу оточуючих. Причина даних втеч - прагнення привернути до себе увагу, інколи - прагнення певних переваг, виконання їхніх бажань, особливо тих, що допоможуть підняти власний рейтинг серед однолітків;

- дромоманичні втечі зустрічається рідко (9%). Втечі здійснюються внаслідок різкої і безпричинної зміни настрою, невмотивованого потягу до зміни соціального оточення. Причину своєї втечі діти пояснити не можуть, власного вчинку соромляться.[2, с. 45]

1.2 Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою

Виховання - діяльність з передачі новим поколінням суспільно історичного досвіду; планомірний та цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування певних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтації, що забезпечують умови для його розвитку, підготовки до суспільного життя і праці. [1, с. 66]

У цілому сукупність батьківських настановлень, батьківського емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею складаються у стиль виховання. Роль сім'ї у становленні особистості дитини, на думку Е. Еріксона, має особливе значення на первинному етапі соціалізації дитини. [25, с. 132]

Важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують встановлені норми і правила поведінки, з відразою ставляться ідо навчання, виявляють негативізм до соціального оточення.

Причинами виникнення асоціальної поведінки дитини можуть бути: біологічні чинники (спадковість, вплив природного середовища,порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму, вроджені психопатії, мінімальні мозкові дисфункції); психологічні чинники (акцентуації характеру, інфантилізм, підвищеній рівень тривожності, різноманітні реакції, задоволення почуття цікавості, потяг до самоствердження, потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації);соціально-педагогічні(зростання кількості сімей з конфліктними та асоціальними стилями виховання); соціально-культурні(зниження морально-етичного рівня населення, руйнування духовних цінностей, наростання неформальних об'єднань, в яких домінує культ сили, пропаганда в засобах масової інформації насильницьких та безвідповідальних стереотипів поведінки).

Рідко причиною важковиховуваності є тільки одна, частіше - комплекс причин. Тоді говорять про патернважковиховуваності.[8, с. 101]

А. Лічко і Е. Едеміллер виокремлюють такі стилі виховання, особливо несприятливі для розвитку особистості:

потуральнагіперпротекція (центрація батьків на дитині, потурання її капризам і слабкостям, іноді на шкоду іншим дітям чи членам сім'ї);

гіпопротекція(недостатність опіки і контролю за поведінкою, недостатність або відсутність уваги, душевного тепла, турботи про фізичний і духовний розвиток підлітка, невключеність у його життя);

домінуюча гіперпротекція(поєднання загостреної уваги про підлітка з великою кількістю обмежень і заборон, що веде до нерішучості, несамостійності дитини чи до яскраво вираженої реакції емансипації);

підвищена моральна відповідальність (покладання відповідальності на дитину за життя і благополуччя близьких без врахування віку і реальних можливостей дитини, задля великих досягнень її у житті на тлі ігнорування дитячих потреб та інтересів);

* неприйняття, емоційне відкидання (неприйняття індивідуальних особливостей дитини у поєднанні з жорстким контролем, регламентацією всього життя дитини, нав'язуванням їй єдиного правильного (з погляду батьків) типу поведінки; поряд із жорстким контролем цей тип може сполучатися з недостатнім контролем, байдужістю, повним потуранням). [3, с. 143]

Нездатність батьків виробити сприятливу для розвитку дитини виховну позицію може призвести до серйозних порушень у стосунках з дітьми та до проявів жорстокості стосовно них. Як наслідок, у дитини формуються переважно негативні якості: агресія, жорстокість, безцільність буття, бажання неусвідомленої помсти чи, навпаки, загострене прагнення пошуку психологічного захисту, опіки з боку інших людей.

Слід зауважити на відсутність однозначного зв'язку між стилем сімейного виховання і девіантною поведінкою особистості в майбутньому. Велике значення тут мають й інші чинники, середяких -- наявність угруповань однолітків з негативною спрямованістю.

Великого значення набуває ставлення педагога до дитини з девіантною поведінкою, досліджуючи яке, І. Козубовська та Г. Товканець встановили, що:

ставлення стійко-позитивного типу (рівне, тепле ставлення, турбота, прагнення допомогти) є характерним лише для 10 % досліджуваних педагогів;

ставлення нестійкого типу (ситуативність поведінки педагога залежно від настрою, вчинків учня, загальної емоційно-позитивної спрямованості) виявляють близько 20 % вчителів;

ставлення стійко-негативного типу (відкрито вороже ставлення, необ'єктивність оцінки, упередженість, зосередження уваги лише на негативних вчинках, ігнорування позитивних якостей дитини) є властивим для 53 % досліджуваних педагогів;

байдуже ставлення (незацікавленість причинами неуспішності дитини, його особистістю, орієнтація на спілкування лише на офіційному, рольовому рівні) можна констатувати у 17 % досліджуваних учителів.

При цьому особливо несприятливим для розвитку особистості є поєднання ворожого ставлення вихователів до дитини, авторитарного характеру навчання і виховання а також пасивної або такої, що протидіє, позиції дитини.[15, с. 32]

"Важкі" діти -- це педагогічно запущені діти. Моральна деформація їх особистості -- результат педагогічних прорахунків. Терміном "важкий" позначають дітей, яким необхідна корекція їх особистості. До даної групи відносять неслухняних, впертих, примхливих дітей, які протистоять вимогам, порадам дорослих.

Частина дітей відрізняється недисциплінованістю, грубістю. До таких учнів доцільно застосовувати індивідуальний підхід і, перш за все, встановлення джерел їх неслухняності.

Робота з "важкими" дітьми обумовлює необхідність особливо коректного індивідуального підходу, що враховує:

1) уважне, доброзичливе ставлення до дитини;

2) опору на його позитивні риси;

3) довіру до моральних сил, потенційних можливостей.[13, с.132]

Як зазначають психологи, у "важких" дітей формується своєрідне ставлення до товаришів і педагогів, своєрідно проявляється і "опір" вихованню. Тому важлива типізація "важких" чад, яка створює можливість намітити типологію прийомів виховної роботи. В психології є ряд достатньо розроблених орієнтовних класифікацій "важких" дітей. Одна з них, проведена у відповідності з типом поведінки, типом входження дітей в систему суспільно-корисної діяльності, при врахуванні всього комплексу даних про моральну сферу їх особистості.

Першу групу характеризують стійкий комплекс суспільно-негативних аномальних, аморальних, примітивних потреб, система відверто антисуспільних поглядів, деформація ставлень, оцінок. У дітей цієї групи сформовані нечіткі уявлення про дружбу, сміливість, почуття сорому. Вони цинічні, грубі, агресивні. Егоїзм, байдужість до переживань інших, усвідомленість здійснюваних правопорушень, відсутність працьовитості і прагнення до споживацького проведення часу -- ось типові особливості цієї групи.

Другу групу складають школярі з деформованими потребами і прагненнями. Особи намагаються наслідувати тих неповнолітніх правопорушників, у яких проявляється стійкий комплекс аморальних потреб і відверто антисуспільної спрямованості ставлень, поглядів. Відрізняючись загостреним індивідуалізмом, нелагідністю, представники цієї групи прагнуть до привілейованого положення, кривдять слабких. Правопорушення здійснюють ситуативно.

Третю групу характеризує конфлікт між деформованими і позитивними потребами, ставленнями, інтересами, поглядами. Діти цієї групи усвідомлюють недостойність здійснюваних ними правопорушень. Сформовані правильні моральні погляди не стали переконаннями. Егоїстичні прагнення до одержання задоволень або невміння протистояти ситуації сприяють антисуспільним вчинкам, призводять до нагромадження аморального досвіду поведінки.

Четверту групу характеризують учні з слабо деформованими потребами. У них проявляється невпевненість в своїх силах, запопадливість перед вольовими товаришами.

В п'яту групу входять школярі, що стали на шлях правопорушень випадково. Вони піддаються впливу групи або лідера.

Типологія "важких" дітей орієнтує вихователя на корекцію системи виховних впливів у цілому, відкриває шляхи застосування індивідуального підходу до кожної дитини, яка знаходиться в конфліктній ситуації, орієнтує на організацію системи суспільно-корисної діяльності.

Т.М. Титаренко зазначає, що важковиховуваність досить часто є наслідком деяких відхилень у розвитку особистості, що проявляється в акцентуації. [10, с. 137]

Таким чином, психологія виховання вивчає психологічні закономірності формування людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу, розглядає виховання як процес, що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання.

1.3 Профілактика та корекція асоціальної поведінки дитини у виховному процесу

асоціальний поведінка девіантний дитина

Психолого-педагогічну допомогу особистості, схильної до девіантної поведінки,можна розглядати як комплекс соціально-психологічних і педагогічних заходів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які сприяють проявам девіантної поведінки; створення передумов попередження відхилень у поведінці, зокрема, через пропаганду здорового способу життя; створення сприятливого соціально-психологічного клімату в мікросоціальному оточенні дитини; створення можливостей для самореалізації особистості у суспільстві тощо. [20, с. 207]

Власне психологічна допомога особистості здійснюється за такими напрямами, як психологічна превенція (попередження, профілактика) і психологічна інтервенція (подолання, корекція, реабілітація).

Психодіагностика при цьому є допоміжним засобом, що вирішує проміжні практичні завдання .

Загалом профілактично-корекційна робота спрямована на реалізацію таких функцій:

виховну (поновлення позитивних якостей, що переважали до появи девіантної поведінки);

компенсаторну (формування прагнення компенсувати певні соціальні недоліки, активізація діяльності у тій сфері, де особистість може досягти успіху, реалізувати потребу в самоствердженні);

стимулюючу (активізація позитивної суспільно корисної діяльності через зацікавлене емоційне ставлення до особистості);

коригувальну (виправлення негативних якостей особистості, коригування мотивації, ціннісних орієнтацій, атитюдів, поведінки);

регулятивну (забезпечення впливу учасників міжособистісної взаємодії для зміни ступеня участі особистості у груповій діяльності з поступовим переходом до саморегуляції і самоконтролю). При цьому можна виділити такі етапи профілактично-корекційноїроботи: формулювання проблеми, висування гіпотези про причини девіацій, діагностичний етап для перевірки і уточнення гіпотези, вибір адекватних методів і технологій надання психологічної допомоги особистості, складання програми та її реалізація, контроль за ходом реалізації програми і, за необхідності, внесення до неї коректив. [6, с. 38-42]

Профілактика девіантної поведінкинерозривно пов'язана з процесом соціалізації особистості і залежить від таких умов,як комплексність (проведення спільних заходів не тільки на соціально-психологічному, але й економічному, правовому, медико-санітарному, педагогічному рівнях), послідовність, диференційованість (залежно від індивідуально-психологічних особливостей людини і особливостей її оточення), своєчасність(надання допомоги на ранніх етапах виникнення схильності до девіантної поведінки), пріоритет превентивностісоціальних проблем, прогностичність(спрямованість у майбутнє, насичене позитивними цінностями і цілями, планування життєвих планів без девіантної поведінки).

О. Зановська називає такі форми психопрофілактичної роботи:

організація соціального середовища, в рамках якої передбачається соціальна реклама з формування настановлень на здоровий спосіб життя; створення негативної громадської думки щодо проявів девіантної поведінки, насамперед, через засоби масової інформації; формування соціальних "зон підтримки", зокрема, через організацію і підтримку громадських організацій, молодіжних рухів та ін.;

інформування, що передбачає вплив на когнітивні процеси особистості для підвищення її здатності приймати конструктивні рішення щодо власної поведінки; здійснюється через організацію лекцій, бесід, групових дискусій, поширення відео- і телефільмів тощо;

активне соціальне навчання соціально-корисним навичкам, активізація особистісних ресурсів, що реалізується через групові тренінги, зокрема, тренінги асертивності або тренінги резистентності до негативних соціальних впливів, участь у групах спілкування і особистісного зростання тощо;

організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці, зокрема, через залучення особистості до пізнавальної діяльності, спорту, мистецтва, випробування себе у "позитивній" діяльності (подорожі, похід у гори, екстремальні види спорту тощо);

організація здорового способу життя, що передбачає, зокрема, розвиток екологічної культури особистості, дотримання режиму праці й відпочинку та виключає прояви надмірності;

* мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки, яка застосовується у разі сформованої схильності до девіантної поведінки і спрямована на профілактику рецидивів або їх негативних наслідків.

Психологічна корекція девіантної поведінкипередбачає психологічне втручання в особистісний простір для стимулювання позитивних змін, послаблення або усунення тих форм поведінки особистості, що перешкоджають її соціальній адаптації [4, с. 33].

Зрозуміло, що надання психологічної допомоги у цьому випадку буде ефективнимза умови бажання таких змін з боку девіанта. Тому основними завданнями психологічної інтервенції за девіантної поведінки особистості є такі: створення сприятливих соціально-психологічних умов для особистісних змін або одужання, розвиток мотивації на соціальну адаптацію або одужання; стимулюванняособистісних змін; корекція поведінкиз урахуванням специфіки її проявів у процесі психологічного консультування або психотерапії.

Так, наприклад, у разі делінквентної поведінки особистості важливими завданнями психокорекційної роботи є створення саногенного середовища або "психотерапевтичних оаз", тобто груп або стосунків, вільних від деструктивних впливів, у яких підкріплюються позитивні способи поведінки, відбувається зниження чутливості до кримінальних, стресових впливів, соціальне навчання і підвищення здатності особистості конструктивно вирішувати проблеми в делінквентному оточенні і успішно виходити з нього. [19, с. 33]

Ефективною формою роботи з особами, що мають залежні форми поведінки, є групові форми роботи, зокрема, психологічні тренінги. Такі тренінги застосовуються як для реабілітації алкоголіків і наркоманів, так і для подолання посттравматичної залежності. При цьому враховують такі психологічні механізми формування залежності,як дисоціація"розуму" і "тіла" внаслідок порушення переживання себе і своєї цілісності, з тим, щоби не відчувати фізичного чи душевного болю; екзистенціальну ізоляціюяк наслідок переживання розриву між унікальним "Я" і "Іншими", що, у свою чергу може призвести до злиття,розчинення в іншому (як найрадикальніший засіб розсіювання тривоги через знищення самосвідомості, передачу контролю над своїм життям іншій людині); внутрішнє відчуття часу-- проживання не в теперішньому часі, а поза ним, відсутність часової перспективи, зокрема, через відсутність передбачуваного майбутнього [9, с. 267].

Слід зауважити, що ці тренінги спрямовані на попередження виникнення тяжких форм залежності, оскільки лікування її -- сфера психотерапії, що передбачає використання медичних препаратів. Основний зміст тренінгів складає робота з передачі особистості методів контролю і відповідальності за своє власне життя, ідентифікація ситуацій, в яких можливе формування шкідливих звичок, свідомої відмови від деструктивних форм поведінки. Відповідно вітчизняними дослідниками розроблені програми-тренінги профілактики алкогольної залежності у підлітків і молоді, профілактики тютюнопаління та інших форм залежної поведінки через формування позитивної Я-концепцїї та ін. [24, с. 19].

У разі успішного лікування осіб з адиктивною поведінкою актуальною стає проблемаїх соціально-психологічної реабілітації (відновлення життєвих функцій особистості, дезадаптованої через залежну поведінку). Ця проблема має розв'язуватися на декількох рівнях:

соціально-правовому (юридична підтримка, працевлаштування, розв'язання житлової проблеми та ін.);

медичному (протирецидивна терапія, лікування супутніх соматичних і нервово-психічних захворювань);

психологічному (активізація і розширення особистісних ресурсів, психологічна підтримка через консультування і психотерапію) [14, с. 108].

Одним із методів надання соціально-психологічної підтримки є так званий "телефон довіри", що дозволяє провести анонімне консультування особистості, схильної до девіантної поведінки.

Очевидно, що профілактика і корекція девіантної поведінки особистості є особливо дієвою на ранніх етапах,зокрема, під час навчання в школі. Тут слід приділити увагу тим особливостям поведінки, що можуть передувати правопорушенням. Йдеться, насамперед, про прогули(можуть бути як формою девіантної поведінки, так і наслідком невротизації дитини -- "шкільного неврозу"), погану успішність у навчанні(може бути зумовлена як педагогічною занедбаністю, так і дефектами інтелектуального розвитку, затримкою психічного розвитку загалом), низький статус дитини у шкільному колективі, ізольованість у ньому; наявність компенсаторної поведінки інфантильного характеру (через прагнення забезпечити успіх будь-яким чином, зокрема, через роль "класного блазня" або поведінку "луддита", який описує зошити відмінників та меблі, б'ється) тощо. Зрозуміло, що профілактична робота має здійснюватися в тісному контакті з батьками і педагогами. При цьому слід урахувати, що педагоги, часто не помічаючи цього, роблять більше зауважень "важким" дітям, ніж "нормальним", оцінка дається не окремому вчинку, а особистості загалом, до оцінювання нерідко підключається увесь клас. Тому передумовою успішної профілактичної роботи є психологічне консультування педагогів і батьків щодо змісту, особливостей прояву і чинників девіантної поведінки, а також специфіки взаємодії з девіантами[16, с. 87]. Програма роботи з дітьми молодшого шкільного віку у разі порушень розвитку особистості,що розроблена Р. Овчаровою, складається з таких блоків:

зняття стану емоційного дискомфорту;

створення ситуації успіху;

гармонізація внутрішньої суперечливості особистості;

корекція залежності від оточуючих;

зняття ворожості, формування адекватних форм соціальної поведінки;

* корекція тривожності, виховання впевненості у собі. [7, с. 231]

Профілактика відхилень у поведінці молодшого школяра як суб'єкта спілкування,на думку дослідниці, можлива у груповій роботі з дітьми, яка здійснюється в 3 етапи: орієнтувальний(дає можливість, з одного боку, виявити стереотипні поведінкові реакції учасників, а з іншого -- згуртувати групу, створити почуття безпеки і захищеності); реконструктивний (створення нових форм поведінки і накопичення нового досвіду спілкування на основі задоволення потреб у безпеці і прийнятті-визнанні, що відбулося на першому етапі); закріпляючий(сприяння розвитку навичок довільного управління діяльністю і поведінкою, а також -- закріпленню набутих конструктивних навичок взаємодії з іншими).[23, с. 101]

Отож, особлива увага при цьому має бути приділена психологічній просвіті та психологічному консультуванню батьків і педагогів для попередження шкільної дезадаптації учнів, виникнення "шкільних" неврозів тощо.



Розділ 2. Експериментальне дослідження психологічних особливостей виховання дітей з асоціальною поведінкою

2.1 Методики і процедура дослідження

Дане дослідження було проведено у ЗОШ №19. Вибірка у 9-А класі становить 24 учня, серед них 15 - дівчаток (62, 5%), 9 - хлопчиків (37,5%); і у 6-А класі - 22 учнів , з яких - 12 - дівчаток (54,5%), 10 - хлопчиків (45,5%). У 9-А класі 88% учнів - з повних родин; матеріальне становище - середнє; в 69% є брати/сестри. Особливості сімейного виховання: строгий контроль над поведінкою дитини - 31%, співробітництво - 35%, обмеження самостійності - 13 %, велика самостійність - 21%. Відносини в родині дружні й близькі - 67%, «нормативні»- 15%, відсутність взаєморозуміння - 18%. У 6-А класі 93% учнів з повних родин; матеріальне становище - середнє, в 83% є брати/сестри. Особливості сімейного виховання: строгий контроль над поведінкою дитини - 20%, співробітництво - 64%, обмеження самостійності - 10%, велика самостійність - 6 %.

Для виявлення у дітей відхилень в поведінці було використано: опитувальник 16-PF Р. Кеттела,опитувальник діагностики агресивних та ворожих реакцій людини Басса--Дарки та методика виявлення схильності до відхилень у поведінці (А. Орел).

16-факторний особистісний опитувальник Кеттелла:

Особистісний опитувальник 16-PF (Sixteen Personality Factor Questoinnare) вперше був опублікований Р. Кеттелом у 1950 році, і з того часу широко використовується у психодіагностичній практиці.

Опитувальник Кеттелла є багатовимірною методикою, яка оцінює властивості особистості, він описує особистісну структуру людини, виявляє особистісні проблеми, допомагає знайти корекційні механізми для вирішення особистісних проблем.

Основою тесту Кеттелла служить "теорія особистісних рис", при цьому особистість описується сукупністю первинних властивостей особистості, які визначають її внутрішній зміст і поведінку. Особистість потрапляє у вже готову систему координат, і там вимірюються її властивості і порівнюються з наперед заданими властивостями.

Тест Кеттла продовжує залишатися одним з найбільш зручних і надійних тестів за визначенням особистісних характеристик. . Кеттел під час своїх наукових досліджень зауважив, що в основі будь-якої особистості лежати 16 головних рис, динаміка розвитку яких і визначає поведінку особистості. Ця ідея і лягла в основу тесту, і хоча після смерті самого Кеттелла з'явилися безліч модифікацій тесту, все одно всі вони використовують метод 16 факторів.

Цей тест-опитувальник допомагає максимально точно визначити особистісно-психологічні особливості, що необхідно як при профорієнтації учнів, так і при лікуванні психічних розладів. Серед переваг опитувальника Кеттела називається його простота, швидкість проходження, а також методика уникнення маніпуляції випробуваним під час проходження тесту.

Опитувальник знайшов достатньо широке застосування у вітчизняних психодіагностичних обстеженнях. Однак адаптація його ще не завершена, не зважаючи на проведену перевірку відповідності закордонних та вітчизняних нормативних даних.

Існує 4 форми опитувальника: А і В (187 питань) і С і Д (105 питань). Перед початком опитування досліджуваній особі дають спеціальний бланк, на якому він повинен робити певні позначки. Попередньо дається відповідна інструкція, що містить інформацію про те, що повинен робити досліджуваний. Контрольний час випробування 25-30 хвилин. У процесі відповідей на запитання експериментатор контролює час роботи випробуваного і, якщо випробовуваний відповідає повільно, попереджає його про це. Випробування проводиться індивідуально в спокійній, діловій обстановці.

Даний запропонований опитувальник складається з 105 питань (форма С) на кожній з яких пропонується три варіанти відповідей. Людина вибирає та фіксує його в бланку відповідей. Питання групуються за змістом навколо певних рис, що входять в кінцевому підсумку до тих чи інших факторів.

Фактори можна об'єднати в блоки по трьом напрямам:

Інтелектуальний блок: В - загальний рівень інтелекту; М - Рівень розвитку уяви; Q1 - сприйнятливість до нового радикалізму.

Емоційно-вольовий блок: С- емоційна стійкість, О - ступінь тривожності; Q3 - наявність внутрішніх напружень; Q4 - рівень розвитку самоконтролю; G - ступінь соціальної організованості.

Комунікативний блок: A - відкритість, замкнутість; H - сміливість; L - відношення до людей; E - ступінь домінування чи підлеглості; Q2 - залежність від групи; N - динамічність.

Опитувальник діагностики агресивних та ворожих реакцій людини Басса--Дарки:

Опитувальник розроблений А. Бассом і А. Дарки в 1957 році і застосовний для діагностики агресивних і ворожих реакцій.

Автори даного тесту вважають, що агресивність має кількісну та якісну характеристику. Як будь-яка властивість, вона має різну ступінь вираженості: від майже повної відсутності до її граничного значення. Кожна особистість має певний ступінь агресивності. За її відсутності це буде пасивна і конформних особистість. Надмірний розвиток агресивності робить особистість конфліктною, нездатною на свідому кооперації і т.д.

Виходячи з цього, автори ділять агресивні прояви на два типи:

1. Мотиваційна агресія, як самоцінність;

2. Інструментальна - як засіб.

Визначивши рівень таких деструктивних тенденцій можна з більшою ймовірністю прогнозувати можливість прояву агресивності.

Агресія - мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, що завдає шкоди об'єктам нападу (живим і неживим), приносить фізичний збиток людям або викликає у них психологічний дискомфорт.

А. Бассрозділив поняття агресії та ворожості і визначив останню як «... реакцію, розвиваючу негативні почуття та негативні оцінки людей і подій». Створюючи свій опитувальник автор диференціює прояви агресії і ворожості. А. Басс і А. Дарки виділили такі типи реакцій:

1. Фізична агресія (напад)- використання фізичної сили проти іншої особи;

2. Вербальна агресія - виявлення негативних почуттів через форму (сварка, крик) і через зміст словесних погроз при звернення (прокльонів).

3. Непряма агресія - агресія, яка непрямим шляхом направлена на іншу людину (злісні плітки, жарти), і агресія без спрямованості (вибух гніву, що проявляється у крику, битті кулаками по столу).

4. Негативізм - опозиційна форма поведінки, спрямована звичайно проти авторитетів чи керівництва; ця поведінка в межах від пасивного супротиву до активної боротьби проти усталених традицій чи законів.

5. Схильність до роздратування - готовність до прояву при найменшому подразненні різкості, брутальності.

6. Підозріливість - недовіра і обережність щодо людей, заснована на впевненості в тому, що оточуючі мають намір нанести шкоду.

7. Образа - заздрість і ненависть до оточуючих, обумовлена почуттям гніву, гіркоти, образи на весь світ за дійсні чи надумані страждання.

8. Почуття провини - впевненість досліджуваного в тому, що він погана людина, вчиняє шкоду, наявність у нього докорів сумління.

Опитувальник складається з 75 тверджень, на які досліджуваний відповідає «так» чи «ні». Відповіді оцінюються за вісьмома зазначеним шкалами. Нормою агресивності є величина її індексу, що дорівнює 21 = - 4, а ворожості 6,5 + - 3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву агресивності.

За числом співпадінь із ключем підраховують індекси різних форм агресивних і ворожих реакцій. Сумування індексів 1, 2, 3 дає загальний індекс агресивності, а сума 6 і 7 - індекс ворожості.

Опитувальник Баса Дарки рекомендується використовувати в сукупності з іншими методиками: особистісними тестами (Кеттел, Спілберг), проективними методиками (Люшер) і т.д.

Методика виявлення схильності до відхилень у поведінці (А. Орел):

Дана методика діагностує схильність до відхилень у поведінці і є стандартизованим тест-опитувальником, призначеним для вимірювання готовності (схильності) людини до реалізації різних форм відхилень. Опитувальник являє собою набір спеціалізованих психодіагностичних шкал, спрямованих на вимірювання готовності (схильності) до реалізації окремих форм відхилень.

Методика передбачає врахування і корекцію установки на соціально бажані відповіді випробовуваних.

Шкали опитувальника діляться на змістовні і службову. Змістовні шкали спрямовані на вимірювання психологічного змісту комплексу пов'язаних між собою форм девіантної поведінки, тобто соціальних і особистісних установок, які стоять за цими поведінковими проявами.

Службова шкала призначена для вимірювання схильності випробуваного давати про себе соціально-одобрену інформацію, оцінки достовірності результатів опитувальника в цілому, а також для корекції результатів по змістовним шкалами в залежності від вираженості установки досліджуваного на соціально-бажані відповіді.

Вона становить сім шкал:

1) настановлення на соціальну бажаність;

2) схильності на соціальну бажаність;

3) схильності до адиктивної поведінки;

4) схильності до самопринижуючої і саморуйнівної поведінки;

5) схильності до агресії і насилля;

6) контролю емоційних реакцій;

7) схильності до делінквентної поведінки.

Необхідно також враховувати, що зміст та структура делінквентної поведінки у юнаків і дівчат істотно відрізняються і відповідно розрізняються пункти, що входять в шкалу делінквентності для жіночого та чоловічого видів методики.

2.2 Результати дослідження та їх інтерпретація

Дослідження асоціальної поведінки проводилося за допомогою теста-опитувальника Р. Кеттелла. Результати дослідження представлені у зведених таблицях, в Додатку А.

У ході проведення дослідження респондентам пропонується дати відповідь на ряд запитань, де потрібно вибрати один із трьох запропонованих варіантів відповідей.

Для визначення особистісних якостей дітей у 6 та 9 класах за методикою Кеттелла отримано наступні дані:

Фактор (А) -- у 54,8 % випадків у школярів виявлено такі риси характеру, як холодність, надмірна скептичність, негнучкість у ставленні до людей.

Фактор (В) -- у 65 % відносно примітивне мислення, труднощі у навчанні.

Фактор (С) -- у 29,4 % низька толерантність до емоціогенних факторів, невпевненість у собі, підвищена дратівливість, часті випадки хвилювання.

Фактор (Е) -- у 40 % школярі надмірно сором'язливі, у конфліктах обвинувачують інших, не визнають авторитетів.

Фактор (F) -- у 33 % підвищена обережність, розважливість, стриманість, іноді песимістичність, суворість.

Фактор (G) -- у 61 % діти схильні до зміни настрою, підвладні фактору випадковості, прагнуть не коритися правилам, ізолювати себе від впливу колективу.

Фактор (Н) -- у 35 % школярі сором'язливі, обережні, прагнуть перебувати в тіні, віддають перевагу вузькому колу друзів.

...