Взаємозв'язки темпераментальних властивостей та соціальної адаптації старшокласників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького

Спеціальність 19.00.07

«Педагогічна та вікова психологія»

УДК 159.923.4:316.614

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ ТЕМПЕРАМЕНТАЛЬНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ТА СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Тимків Лідія Степанівна

Хмельницький 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор психологічних наук, професор

Москалець Віктор Петрович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, кафедра загальної та експериментальної психології, завідувач кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Савчин Мирослав Васильович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, кафедра психології, завідувач кафедри;

кандидат психологічних наук, доцент Дубровинський Георгій Ревмирович, Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра військової педагогіки та психології, доцент кафедри.

Захист відбудеться « 30 » листопада 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 70.705.02 Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького за адресою: вул. Шевченка, 46, м. Хмельницький, 29003.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького за адресою: вул. Шевченка, 46, м. Хмельницький, 29003.

Автореферат розісланий « 24 » вересня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник

О. Б. Самохвалов

Актуальність теми. В умовах гуманізації українського суспільства проблема соціальної адаптації шкільної молоді вимагає всебічного вивчення. Соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні, значно погіршила становище дітей, зруйнувала сталі умови для професійного самовизначення і самоствердження випускників освітніх закладів, зумовила послаблення виховного потенціалу сім'ї, спричинила зростання рівня бездоглядності і безпритульності дітей та учнівської молоді, посилення активності асоціальних, девіантних, делінквентних підліткових і молодіжних течій та угруповань різноманітного спрямування. Усе це створює низку проблем для юнаків та юнок у їх соціальній адаптації.

Водночас, протягом навчання у старших класах ускладнюються формування й реалізація спрямованості особистості (світогляду, переконань, ціннісних орієнтацій, віри, диспозицій), процесів її самопізнання й самовизначення, пошуки свого місця в соціумі. Поєднання проблем сучасного етапу розвитку українського суспільства і кризових переходів від дитинства до юності зумовлює складність особистісного становлення й соціальної адаптації молоді.

Готовність молоді до соціальної адаптації в контексті таких її складових,

як активна життєдіяльність, доброзичливі стосунки в соціумі, емоційна стабільність та реалістична налаштованість на життя, адекватна самооцінка, самоконтроль, самоорганізація, саморегуляція багатьма аспектами поєднані з індивідуально-типологічними властивостями й характерологічними рисами особистості. Це актуалізує необхідність більш детального вивчення цих особливостей в аспекті соціальної адаптації сучасної учнівської молоді до складних умов життєдіяльності в процесі її особистісного самовизначення й становлення.

На сьогоднішній день досліджені різні аспекти проблеми соціальної адаптації особистості (Г. Андрєєва, Ф. Березін, Л. Виготський, Т. Землякова, М. Лукашевич, А. Маклаков, Г. Медвєдєв, П. Кузнєцов, А. Налчаджян, А. Реан, Ч. Спілбергер, А. Фурман, Ю. Ханін, В. Ямницький та ін.), розроблена низка теорій індивідуально-типологічних властивостей (Гіппократ, К. Галлен, Г. Айзенк, А. Батаршев, Д. Кейрсі, Е. Кречмер, О. Лазурський, В. Мерлін, В. Небиліцин, І. Павлов, В. Петровський, В. Русалов, Я. Стреляу, Б. Теплов, Б. Цуканов та ін.). Однак не розробленими залишається чимало питань соціальної адаптації з позицій системно-синергетичного підходу, зокрема, не досліджені стратегії адаптивної поведінки, в тому числі й старшокласників з урахуванням реальних темпераментальних властивостей суб'єкта.

Соціальна значущість теми й недостатня розробленість теоретичних і прикладних аспектів проблеми соціальної адаптації старшокласників у психологічній науці, практична необхідність включення її важливих закономірностей у процес психологічного супроводу адаптації молодого покоління до складних умов життєдіяльності на сучасному етапі зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: «Взаємозв'язки темпераментальних властивостей та соціальної адаптації старшокласників».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану наукової діяльності Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в межах науково-дослідної теми кафедри загальної та експериментальної психології: «Психологічний супровід сімейного виховання» (протокол засідання кафедри №2 від 17.10.2003 р.). Роль здобувача у виконанні цієї теми полягає в розробці тренінгової програми для дезадаптованих старшокласників з різного типу сімей.

Тему дисертації затверджено вченою радою Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (протокол №5 від 28.01.1997 р.) та узгоджено в Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні АПН України (протокол №5 від 22.05.2007 р.).

Мета дослідження - встановити особливості взаємозв'язків темпераментальних властивостей та соціальної адаптації старшокласників, обґрунтувати умови корекції їх взаємовпливу.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

1. Систематизувати погляди вітчизняних і зарубіжних дослідників щодо проблеми взаємозв'язків темпераментальних властивостей і соціальної адаптації старшокласників.

2. Визначити зміст понять «культура прояву темпераментальних властивостей особистості» та «адаптивна культура особистості»; розробити

3. На основі системно-синергетичного підходу моделі цих культур.

4. Використовуючи технологічний підхід «Кваліметричний профіль», розробити експрес-діагностику темпераментальних та адаптивних властивостей особистості; визначити особливості взаємозв'язків темпераментальних властивостей і соціальної адаптації старшокласників.

5. Розробити програму тренінгових занять, спрямованих на підвищення культури прояву темпераментальних, соціально-адаптивних властивостей старшокласників та перевірити її ефективність.

Об'єкт дослідження - темпераментальні властивості і процес соціальної адаптації особистості.

Предмет дослідження - специфіка взаємозв'язків темпераментальних властивостей і соціальної адаптації старшокласників.

Методи дослідження. Для вирішення зазначених завдань було застосовано такі методи: теоретичні - порівняльний аналіз та узагальнення психолого-педагогічних концепцій для визначення базового понятійного апарату дослідження, основних концептів взаємозв'язків темпераментальних властивостей та соціальної адаптації особистості; класифікація, моделювання

(для виявлення провідних теоретичних ідей системно-синергетичного підходу щодо розробки моделей культури прояву темпераментальних властивостей особистості та її адаптивної культури); емпіричні - констатувальний експеримент: спостереження, анкетування, тестування, бесіди з учителями, учнями, експертна оцінка та самооцінка, експрес-діагностика «Кваліметричний профіль»

(для визначення особливостей взаємозв'язків темпераментальних властивостей і соціальної адаптації старшокласників); формувальний експеримент (для перевірки ефективності тренінгової програми з корекції темпераментальних

та адаптивних властивостей старшокласників); математичні методи обробки експериментальних даних - кореляційний аналіз (коефіцієнти асоціації Юла

(Q) та контингенції (Ф)), критерії t-Стьюдента, Т-Вілкоксона (для опрацювання отриманих даних, встановлення кількісних залежностей між явищами та процесами).

Наукова новизна одержаних результатів:

уперше: визначено зміст понять «культура прояву темпераментальних властивостей особистості», «адаптивна культура особистості»; на основі системно-синергетичного підходу розроблено моделі цих культур;

з використанням технологічного підходу «Кваліметричний профіль»,

розроблено експрес-діагностику темпераментальних та адаптивних властивостей особистості; виявлено характерні особливості взаємозв'язків темпераментальних властивостей та соціальної адаптації старшокласників; розроблено програму тренінгових занять, спрямованих на підвищення культури прояву темпераментальних, соціально-адаптивних властивостей старшокласників;

удосконалено теоретичні та емпіричні підходи до визначення особливостей взаємозв'язків темпераментальних властивостей і соціальної адаптації старшокласників;

дістала подальшого розвитку систематизація поглядів вітчизняних і зарубіжних дослідників на проблему взаємозв'язків темпераментальних властивостей та соціальної адаптації старшокласників.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані: у роботі шкільних психологів для організації та проведення тренінгових занять з соціально дезадаптованими старшокласниками; при створенні психокорекційних програм, спрямованих на оптимізацію процесу соціальної адаптації учнів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій;

при викладанні навчальних курсів у ВНЗ з педагогічної та вікової психології, психодіагностики, психології особистості.

Результати дослідження впроваджено у практику роботи загальноосвітніх шкіл №1, №2 м. Галича, шкіл Галицького району Івано-Франківської обл. (довідка №01-31/830 від 25.05.2006 р.), ЗОШ №16, 24 та школи-інтернату №1 м. Івано-Франківська (довідка №02-5/916/1 від 25.05.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. У статті «Психологічні дослідження індивідуально-типологічних особливостей екстра-, інтровертованості українців», що написана у співавторстві з В. Костівим, особистий внесок здобувача полягає

в зборі емпіричного матеріалу та його інтерпретації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися та отримали схвалення на: Міжнародній науково-практичній конференції «Роль общественных организаций в социальной поддержке женщин и детей, находящихся в трудной жизненной ситуации» (Мурманск, 2009 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Ідеї народної та наукової педагогіки у вихованні дітей і молоді» (Івано-Франківськ, 1999 р.), «Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадської позиції» (Київ, 2002 р.), «Формування гендерної культури молоді: проблеми та перспективи» (Тернопіль, 2003 р.); науково-практичній конференції «Сучасна родина в системі самовідтворення української нації» (Івано-Франківськ, 2001 р.), на Другому всеукраїнському семінарі (Івано-Франківськ, 2007 р.).

Публікації. Основні результати дослідження надруковані в 11 наукових працях, з яких 6 наукових статей (1 - у співавторстві) - у виданнях, що включені ВАК України до переліку фахових у галузі психології.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 8 додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 172 сторінки і містить 21 таблицю та 1 рисунок. Список використаних джерел - 230 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі - «Теоретико-методологічні аспекти проблеми взаємозв'язків темпераментальних властивостей та соціальної адаптації особистості» - висвітлено стан розробленості досліджуваної проблеми в психологічній літературі, визначено базовий понятійний апарат дослідження, охарактеризовано основні компоненти функціональної структури соціальної адаптації старшокласників.

Соціальна адаптація була об'єктом наукового вивчення представників різних психологічних напрямів: неофрейдисти (К. Хорні, Г. Саллівен, Е. Фромм) трактували її як процес встановлення стабільно-гармонійного співвідношення зовнішнього і внутрішнього середовища особистості; необіхевіористи (Г. Айзенк, Р. Хенкі) досліджували соціальну адаптацію як складову психодинамічних процесів соціальних груп; у гуманістично-психологічних теоріях (А. Маслоу, Х. Кохут, Г. Оллпорт, К. Роджерс, В. Франкл) соціальна адаптація розглядається як відповідність спрямованості, ціннісних орієнтацій особистості високим духовним цінностям суспільства; інтеракціоніст Л. Філіпс показав, що соціальна адаптація це не тільки інтеріоризація особистістю соціальних норм соціуму, а й прояв її власної нормотворчої активності.

У радянській науковій літературі соціальна адаптація розглядалася як процес засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства загалом та мікросередовища, до якого вона належить, зокрема (Г. Медведєв, Ю. Колесніков, Б. Рубін та ін.); як поступовий процес переходу суспільних норм та ідеалів в особистісні установки й цінності (М. Єрмоленко); як звикання особистості і соціальної групи до мінливих умов, форм та способів суспільного життя, перетворення конкретного соціального оточення та самих себе згідно з цими умовами (А. Борискін, І. Милославова).

На сучасному етапі дослідження феномену адаптації взагалі та соціальної адаптації зокрема, вийшли на якісно нові позиції: від розуміння її як відносно пасивного пристосування індивіда до соціуму, до побудови системи оптимальної взаємодії особистості та оточення (О. Зотова, І. Кряжева, О. Жмиріков, Т. Землякова); від трактування її як результату досягнення гомеостазу - до самореалізації та самоактуалізації особистості в реальному соціальному довкіллі (К. Альбуханова-Славська, Г. Балл, А. Налчаджян, А. Реан, А. Фурман).

Враховуючи означені теоретико-концептуальні підходи, ми визначаємо соціальну адаптацію старшокласників як складне психодинамічне утворення, що має розгорнуті часові характеристики, реалізується під впливом соціальних умов та психічних, в тому числі темпераментальних властивостей особистості у системній взаємодії її структурно-функціональних компонентів (потребово-мотиваційних, емоційно-вольових, комунікативних та ін.) і дає змогу школярам без тривалих внутрішніх та зовнішніх конфліктів продуктивно здійснювати соціально значущу адаптивну діяльність.

На соціальну адаптацію старшокласників чинять істотний вплив, насамперед, вікові психічні новоутворення старшого підліткового й раннього юнацького віку: становлення самосвідомості, нестійкість самооцінки, конфліктність її структури, характерний завищений чи занижений рівень домагань, виникнення потреби у самовихованні та ін. (Л. Божович, Б. Братусь, Б. Зейгарник, А. Фурман) та їх індивідуально-типологічні, зокрема, темпераментальні властивості. Адаптивні функції індивідуально-типологічних властивостей (психофізіологічні, конституційно-морфологічні, нейродинамічні, характерологічні) вивчали: Б. Ананьєв, Г. Айзенк, В. Мерлін, В. Розов, В. Рибалка, В. Русалов, Я. Стреляу та ін. Адаптивну роль тривожності висвітлено у працях О. Прихожан, емоційності - О. Саннікової та О. Кузнєцової.

Дослідники (Г. Балл, А. Налчаджян, А. Фурман) вважають важливими ознаками-параметрами соціальної адаптації особистості адаптивну спрямованість суб'єкта; перебіг процесів його самопристосування (самоорганізації та саморегуляції поведінки); рівень адекватності між метою і результатами його діяльності; ставлення суб'єкта (оцінка, розуміння, прийняття) до навколишнього світу і до самого себе; наявність особистісних адаптивних якостей та властивостей; адекватну самооцінку, активне включення суб'єкта в адаптаційну діяльність, що загалом зумовлює необхідність системно-синергетичного вивчення цього складного утворення й ефективного упорядкування на цій основі його адаптивних функціональних структур.

У дослідженнях темпераментальних властивостей особистості виразно прослідковуються два підходи: структурний (опис якостей, ознак, характеристик темпераменту) і типологічний (типологізації темпераменту, розроблені на основі тих чи інших критеріїв). У межах першого підходу в кожному з чотирьох типів темпераменту (у класичному варіанті, за Гіппократом-Галеном) виявлені істотні додаткові ознаки, які в розгорнуто-структурованому вигляді описані прибічниками структурно-динамічної теорії рис (Г. Айзенк, Р. Кеттелл, Г. Оллпорт та ін.) й авторами п'ятифакторного особистісного опитувальника «Велика п'ятірка» (П. Коста і Р. Мак-Рей). За результатами їхніх досліджень, темперамент складається з таких психічних якостей: активність - інтенсивність взаємодії з навколишнім світом; реактивність - рівень інтенсивності реакції у відповідь на подразники; темпові характеристики - швидкість динаміки (мовлення, рухів, ходи, дій тощо); емоційна стабільність - емоційна нестійкість; екстраверсія - інтроверсія; пластичність - ригідність; підпорядкованість - домінантність; чутливість; тривожність; відкритість досвіду; схильність до згоди; сумлінність. У другому підході класична типологія з чотирьох типів темпераменту доповнюється типологією особистості К.-Г. Юнга, яка ґрунтується на поєднанні двох типів налаштованості (екстраверсія, інтроверсія) та чотирьох психічних функцій - мислення, емоцій, відчуття та інтуїції, на основі яких будується вісім типів темпераменту (К.-Г. Юнг, А. Аугустінавічюте).

Кожна властивість темпераменту робить свій специфічний внесок у цілісну адаптивну реакцію, певним чином впливає на пристосувальний ефект. Отож, досягнення певного адаптаційного реагування у різних людей відбувається неоднаково й залежить від їхніх психологічних, в тому числі темпераментальних властивостей (В. Мерлін, Ю. Бохонкова, І. Галецька, О. Кузнєцова, А. Реан, А. Фурман та ін.).

Таким чином, проаналізувавши погляди зарубіжних та вітчизняних дослідників стосовно проблеми соціальної адаптації, констатуємо наявність різноаспектних підходів на досліджуване явище. Це дало змогу виокремити низку важливих положень: адаптація - стан гармонії між індивідом і природним та соціальним довкіллям, процес, завдяки якому цей гармонійний стан досягається (Г. Айзенк); у процесі соціальної адаптації формуються новоутворення особистості - сукупність психічних властивостей, які призводять до того чи іншого результату (А. Реан); характер адаптаційних можливостей особистості залежить від стадії онтогенезу (Г. Балл, Л. Божович), від наявності «універсальних» характеристик особистості (Ф. Березін, С. Розум), до яких входять такі властивості як екстравертованість-інтровертованість, ергічність, пластичність, реактивність, соціабельність, рухова та емоційна експресія. Ці трактування сутності соціальної адаптації та значення темпераментальних властивостей особистості для її перебігу нами було узагальнено і використано у вигляді базового понятійного апарату на етапі теоретико-експериментального дослідження.

У другому розділі - «Теоретико-експериментальне дослідження взаємозв'язків темпераментальних властивостей та адаптивності старшокласників» - здійснено теоретичний аналіз культури прояву темпераментальних властивостей особистості (далі - КПТВО) та її адаптивної культури (далі - АКО); встановлено залежність між особливостями соціальних взаємин суб'єкта та рівнями сформованості культури прояву його темпераментальних властивостей; обґрунтовано методику дослідження рівня сформованості цих проявів; розглянуто динаміку формування КПТВО й основні тенденції взаємозв'язків темпераментальних властивостей та соціальної адаптації особистості.

На основі системного аналізу темпераменту як елементу структури особистості встановлено, що КПТВО - це інтегральне утворення трьох підсистем: 1) механізму ціннісно-нормативної регуляції темпераментальних проявів поведінки особистості; 2) темпераментальних реакцій-ставлень і темпераментальних якостей особистості; 3) темпераментальних якостей особистості, поєднаних у симптомокомплекси: ергічності (сила, активність, енергійність, витривалість, зосередженість); лабільності (рухливість, моторність, рівність, реактивність, холоднокровність); пластичності (врівноваженість, гнучкість, мінливість, принциповість); емоційності (оптимістичність, веселість, безтурботність, стійкість, спокійність); соціабельності (відкритість, надійність, комунікабельність, мирність); темпераментальної спрямованості особистості (екстравертованість чи інтровертованість).

Динамічний аспект формування КПТВО базується на механізмі автентичної ціннісно-нормативної регуляції поведінки суб'єкта. Стосунки між особистістю й соціумом породжують проблемні ситуації, що вимагають розв'язання. Через різне оцінно-мотиваційне вирішення проблемної ситуації, а відтак, ціннісно-орієнтаційне регулювання процесів збудження й гальмування актуалізується активність особи. Відповідно з визначеними нею нормами темпераментальних реакцій реалізуються конкретні форми її поведінки, характерні для її типу темпераменту, що веде до розвитку відповідної темпераментальної якості, тобто, до формування певного темпераментального стилю діяльності.

У результаті постійного повторення темпераментальних реакцій суб'єкта, відбувається збагачення однієї чи декількох сукупних інтегративних якостей, у соціально-адаптивному сенсі актуальних саме для його темпераменту. Сукупність інтегративних темпераментальних рис, сформованих у відповідності з певними видами ціннісно-нормативних ставлень за принципом діади «ставлення - риса», суттєво впливає на екстравертовану чи інтровертовану спрямованість поведінки суб'єкта, яка, в свою чергу, визначальним чином діє на ці інтегративні якості. Сполучення, поєднання елементів усіх цих підсистем забезпечує розвиток цілісної системної властивості - загальної КПТВО.

На основі такого розуміння КПТВО та аналізу адаптивності як інтегральної особистісної властивості вважаємо можливим використовувати термін «адаптивна культура особистості» (АКО) з відповідними структурними й динамічними характеристиками. Звідси, КПТВО й, відповідно, АКО визначаються як інтегрально-системні властивості, що характеризуються мірою сформованості генетично заданих і соціально набутих рис темпераменту (так само - адаптивності), набутих у результаті дії механізму автентично-особистісної ціннісно-нормативної регуляції поведінки, що реалізується в темпераментальних експресивних реакціях чи адаптивних вчинках суб'єкта в процесі його життєвої самореалізації.

Виходячи з викладеного, формування КПТВО й АКО старшокласників трактуємо як спільну творчу діяльність, взаємодію працівників психологічної служби загальноосвітніх навчальних закладів, вчителів, батьків та учнів, яка розвиває темпераментальні й адаптивні властивості школярів через включення їх у різнобічні соціальні стосунки і забезпечує необхідні умови для ефективного функціонування механізму автентично-особистісної ціннісно-нормативної регуляції поведінки суб'єкта.

У результаті теоретичного аналізу досліджуваних феноменів встановлено діадичну взаємозалежність темпераментальних реакцій і темпераментальних рис, адаптивних стосунків та адаптивних якостей особистості, які, зокрема, в АКО взаємовизначаються таким чином: оперативність вчинків і здатність до ефективної взаємодії - мобільність та компетентність; зосередженість на аналізі вчинків і самостійне прийняття рішень - зібраність і рішучість; адекватне ставлення до змін в оточенні та прогнозуванні подій, вчинків - гнучкість і передбачливість; ієрархізація взаємин з іншими та утвердження своєї значущості для них - домінантність і самодостатність; критичне співвіднесення своїх і чужих поглядів, вчинків та реалістичне розуміння своїх сил і можливостей - референтність і впевненість; відстоювання власної позиції та здатність ініціювання починань - незалежність та ініціативність; співчуття, співпереживання, співдія з оточуючими, чутливість щодо їхніх переживань - емпатійність і сенситивність; турбота про людей, їх потреби і об'єктивне сприймання ситуацій, вчинків інших - чуйність і безпристрасність; адекватне сприймання повідомлень, дій інших і толерантність до чужої думки - неупередженість і терпимість; налагодження взаємозв'язків з оточенням і потреба спілкування з іншими - контактність і компанійськість; сприйняття думок і позицій інших і виваженість у спілкуванні, діях - згідливість і стриманість; здатність до компромісів у діяльності, спілкуванні та відповідність слова і діла - поступливість і діловитість.

З'ясовано, що вивчення рівня сформованості темпераментальних і адаптивних властивостей необхідно здійснювати на особистісному рівні, аналізуючи та зіставляючи окремі аспекти цілісного розвитку загальної й

АКО старшокласника. У їх формуванні простежуються активні центри - виразний позитивний розвиток чи «западання» окремих якостей, що виступає результатом попереднього включення школярів у відповідні адаптивні аспекти стосунків.

На основі технологічного підходу «Кваліметричний профіль» розроблено експрес-діагностику темпераментальних та адаптивних властивостей особистості, яка включає 4 блоки опитувальників для визначення: 1) моделі поведінки (на потребово-мотиваційному і ціннісно-орієнтаційному рівнях); 2) особливостей прояву темпераментальних і адаптивних реакцій-ставлень; 3) рівня темпераментальних і адаптивних властивостей особистості; 4) рівня спрямованості темпераментальних і адаптивних властивостей.

Шкали експрес-діагностики включають усі якості АКО та КПТВО, тому об'єктивно дають змогу визначати як їх загальний коефіцієнт, так і співгармонійність цих якостей у їх цілісності на рівні трьох підсистем. Кожен із чотирьох блоків цих культур отримує відповідну умовну вагу в такій пропорційності від загального рівня (у табл. 1 це показано на прикладі КПТВО), що допомагає встановити коефіцієнт гармонійності (оптимальної пропорційності) в розвитку цих якостей для окремої особистості.

Таблиця 1. Співгармонійність складових культури прояву темпераментальних властивостей

Загальний коефіцієнт гармонійності відповідної культури розраховується за формулою:

,

де К_{гарм КПТВО(АКО) і} - коефіцієнт гармонійності блоку відповідної культури,

V_i - вага блоку, n - кількість блоків (у нашому випадку n=4).

Цей коефіцієнт показує, наскільки повно респондент реалізує свій адаптивно-темпераментальний та загальний адаптивний потенціали, наскільки органічно проявляється співгармонійність усіх його темпераментальних й адаптивних властивостей. Доведення до кожного старшокласника результатів оцінки його інтегративних темпераментальних і адаптивних властивостей та зіставлення динаміки цих показників у фіксовані періоди дослідження дає змогу зробити висновки щодо корегування тих із них, які негативно впливають на процес соціальної адаптації. Ці результати сприяють педагогічно доцільному включенню старшокласників у соціальні стосунки, корекції та самовдосконаленню темпераментальних і адаптивних властивостей на шляху до професійного самовизначення.

Для визначення наявних особливостей взаємозв'язків темпераментальних властивостей і соціальної адаптації старшокласників було проведено емпіричне дослідження, яке здійснювалось на базі загальноосвітніх шкіл м. Івано-Франківська та Івано-Франківської області протягом 1999-2005 рр. Кількісний склад вибіркової сукупності складав 380 учнів старших класів.

Окрім цього, у констатувальній частині експерименту взяло участь 26 учителів та 112 батьків.

У ході констатувального експерименту виявлено, що вплив темпераментальних властивостей учнів старшого шкільного віку на їх соціальну адаптацію є суттєвим у випадках, коли вони максимально проявляються: надекстравертованість, надінтровертованість; високий рівень пластичності чи ригідності, емоційності й тривожності. Цей вплив прямо пропорційно пов'язаний з умінням (невмінням) регуляції особистістю своєї психічної діяльності в ситуації ускладнень життєвих обставин.

Рання юність характеризується посиленням інтегральних зв'язків між темпераментальними властивостями, внаслідок чого полегшується управління суб'єктом власними реакціями (В. Мерлін). Окрім цього, зростає роль емоційно-вольового компоненту, що пов'язано з врівноваженням емоційних процесів і станів. У зв'язку з цим старшокласники відчувають потребу керувати собою у складних ситуаціях, проте не завжди знають як її задовольнити. У ході констатувального етапу дослідження було з'ясовано, що старшокласники не знають особливостей прояву своїх темпераментальних властивостей, їх впливу на різноманітні види діяльності, стосунки та соціальну адаптацію. Вони не займаються власним самовдосконаленням, що частково пояснюється відсутністю знань про способи й методи психокорекції темпераментальних та адаптивних властивостей особистості, оскільки це не передбачено у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

У цілому результати констатувального етапу дослідження свідчать про суттєвий вплив темпераментальних властивостей старшокласників на їх соціальну адаптацію. З огляду на це, питання оптимізації процесу соціальної адаптації учнів старших класів вимагає не лише теоретичного, але й практичного вирішення.

У третьому розділі - «Взаємовпливи симптомокомплексів темпераменту та соціальної адаптації старшокласників» - встановлено впливи темпераментальних властивостей на соціальну адаптацію старшокласників; обґрунтовано сутність, зміст і форми оптимізації та корекції процесу соціальної адаптації учнів старших класів, умови врахування у цьому процесі темпераментальних властивостей особистості та психокорекції їх проявів.

З'ясовано, що екстраверт та інтроверт адаптуються різними шляхами й способами, обираючи та реалізуючи оптимальний для кожного з них стиль соціальної адаптації; низький рівень адаптації властивий старшокласникам із такими індивідуально-типологічними властивостями: високим рівнем ригідності, нейротизму, тривожності; підвищеної емоційності у поєднанні з інтроверсією. Загалом, простежується взаємозв'язок між межовими проявами екстраверсії-інтроверсії та рівнем соціальної адаптації старшокласників - саме ці властивості мають суттєвий вплив на її рівень.

Результати проведеного дослідження показали, що високий рівень соціальної адаптації властивий 7,82% надекстравертам і 3,02% надінтровертам, 8,72% екстравертам та 4,57% інтровертам. Середній рівень соціальної адаптації має майже однакова кількість екстравертів (20,56%) та інтровертів (19,36%).

На низькому рівні соціальної адаптації перебуває 3,1% надінтровертів, 6,04% інтровертів та 1,14% надекстравертів і 4,72% інтровертів Статистично достовірні розбіжності за критерієм t-Стьюдента виявлено на рівні р<0,01.

Виявлено найвищі показники кореляції екстравертованості з такими адаптивними якостями: відкритістю, комунікабельністю, рухливістю, безтурботністю (0,840?Q?0,980, 0,3?Ф?1); низькі - з активністю, енергійністю, безпечністю, веселістю, балакучістю, моторністю, реактивністю (0,413?Q?0,660, 0,3?Ф?0,6); відсутні - з принциповістю, зосередженістю (0,238?Q?0,412, 0,1?Ф?0,3). Інтровертованість найбільшою мірою корелює з реактивністю, принциповістю, зосередженістю (0,691?Q?0,872, Ф?0,238). Амбівертність найбільше корелює з холоднокровністю, спокійністю, витривалістю, врівноваженістю, гнучкістю, надійністю, оптимістичністю, стійкістю, мирністю (0,804?Q?0,980, 0,3?Ф?1).

Юнакам і юнкам із високою пластичністю властивий дуже високий (2,28% і 3,41% відповідно) та високий (7,15% і 8,08% відповідно) рівні соціальної адаптації. Найбільша кількість старшокласників із високим рівнем пластичності відноситься до групи з середнім рівнем соціальної адаптації (15,04% юнаків і 16,21% юнок). Старшокласники, яким властивий низький рівень пластичності, тобто ригідність, мають середній рівень соціальної адаптації (2,36% юнаків і 1,06 юнок), проте, більшості з них властиві низький (6,34% юнаків і 5,07% дівчат) і дуже низький (1,53% юнаків і 1,51% юнок) рівні соціальної адаптації.

Дуже високого рівня соціальної адаптації не досяг жоден старшокласник із ригідними рисами, а високого рівня - тільки одна дівчина (0,26%). Простежується залежність дуже низького (1,53% хлопців і 1,51% дівчат) і низького (6,34% хлопців і 5,07% дівчат) рівнів соціальної адаптації з ригідністю: старшокласники з низьким рівнем пластичності мають низькі рівні соціальної адаптації. Статистично достовірні розбіжності за критерієм t-Стьюдента виявлено на рівні р<0,05. Отже, чим нижчий рівень ригідності, тим вищий рівень соціальної адаптації і навпаки. Старшокласники з високим рівнем пластичності здатні до кращої соціальної адаптації. Корекція ригідності, як засвідчили результати проведеного нами формувального експерименту, підвищує соціальну адаптивність ригідних суб'єктів.

За результатами кореляційного аналізу (табл. 2), здійсненого за допомогою коефіцієнта асоціації Юла (Q) і коефіцієнта контингенції (Ф) встановлено, що існує досить сильний взаємозв'язок між пластичністю і такими адаптивними властивостями, як мобільність (Q=0,870, Ф=0,280), контактність (Q=0,808, Ф=0,401) та емпатійність (Q=0,804, Ф=0,401). Чим вищий рівень пластичності, тим із більшою мобільністю, контактністю суб'єкт адаптується до соціального середовища; чим вищий рівень емпатійності, тим ефективнішим є процес соціальної адаптації.

Виявлено сильний зв'язок симптомокомплексу ергічності з такими адаптивними якостями як мобільність (Q=0,872, Ф=0,270) і контактність (Q=0,913, Ф=0,190): старшокласники зі здатністю витримувати тривале збудження та гальмування вміють мобільно й швидко налагоджувати контакти, ефективно співпрацювати з іншими людьми. Симптомокомплекс соціабельності має щільний взаємозв'язок з такими адаптивними властивостями як мобільність (Q=0,691, Ф=0,601) та емпатійність (Q=0,660, Ф=0,650), дещо менший - з контактністю (Q=0,544, Ф=0,410). Відсутній зв'язок з домінантністю (Q=0,413, Ф=0,357), - суб'єкт із високим рівнем соціабельності швидше адаптується до соціального середовища, не прагнучи до домінування.

Таблиця 2. Кореляційний взаємозв'язок симптомокомплексів темпераменту й адаптивності

Таким чином, є вагомі підстави для висновку, що високий рівень соціальної адаптації старшокласників досягається забезпеченням співгармонійності розвитку ергічності, лабільності, пластичності, емоційності, соціабельності та з урахуванням екстра-інтровертованої спрямованості темпераментальних проявів у поведінці.

Встановлені під час констатувального експерименту впливи темпераментальних властивостей на соціальну адаптацію старшокласників переконали нас у тому, що застосування будь-яких методик для розвитку особистості, удосконалення навчально-виховного процесу школи, підвищення рівня компетентності батьків не є достатньо ефективними без ґрунтовної психокорекції особистісних властивостей, несприятливих для соціальної адаптації старшокласників. Належну психокорекцію такого роду можуть забезпечити тренінги.

На підставі ґрунтовного аналізу літературних джерел, присвячених засобам та методам психокорекційної роботи зі старшокласниками (Л. Анн, І. Дубровіна, А. Грецов, А. Лідерс, Р. Смід, А. Шадура та ін.), а також результатів констатувального етапу дослідження було розроблено програму тренінгових занять, спрямовану на підвищення культури прояву темпераментальних та соціально-адаптивних властивостей старшокласників. Вона містить такі модулі: 1) вдосконалення моделі поведінки старшокласника - розвиток продуктивних цілей життєдіяльності, ціннісних орієнтацій, ідеалів; інтеріоризація норм і правил поведінки; 2) корекція важливих для соціальної адаптації темпераментальних властивостей особистості, що входять до симптомокомплексів ергічності, лабільності, пластичності, емоційності й соціабельності.

Для перевірки ефективності програми тренінгових занять упродовж 2006-2007 рр. було проведено формувальний експеримент. В експерименті взяли участь 52 старшокласника, з яких було створено дві експериментальні та дві контрольні групи (відповідно - по 14 і 12 осіб у кожній). До експериментальних груп увійшли високоригідні, тривожні, з недостатніми комунікативними здібностями, з низьким рівнем соціальної адаптації, а також дезадаптовані старшокласники.

У ході формувального експерименту встановлено, що ефективною умовою підвищення рівня соціальної адаптивності старшокласників є коригування інтегративних якостей (ригідність, імпульсивність, тривожність) особистості, необхідних для успішної адаптації, а також відповідних навичок саморегуляції, що допоможуть подолати їхню невпевненість і розгубленість у складних життєвих ситуаціях. Порівняльний аналіз результатів рівня сформованості адаптивних якостей старшокласників експериментальних та контрольних груп до та після закінчення тренінгових занять (за критерієм Т-Вілкоксона), засвідчили, що запропонована програма є ефективною і впливає на розвиток КПТВО та

АКО старшокласників (табл. 3).

Таблиця 3. Рівень сформованості інтегративних якостей адаптивної культури старшокласників, у балах

Так, за результатами дослідження встановлено, що у старшокласників експериментальних груп коефіцієнт гармонійності АКО за блоком «Модель поведінки» зріс на 0,09 бала, за блоком «Системна функція» - на 0,08 бала, за блоком «Адаптивні якості» - на 0,11 бала (статистично достовірні розбіжності за критерієм Т-Вілкоксона виявлено на рівні p<0,01), що загалом призвело до підвищення рівня соціальної адаптації старшокласників. У контрольних групах статистично достовірних змін не зафіксовано.

Рівень сформованості інтегративних якостей АКО є своєрідним та оригінальним поєднанням їх домінантних проявів (високого, середнього чи низького рівня) на рівні трьох підсистем, що дає можливість проектувати психолого-педагогічні умови їх корекції у навчальному та позанавчальному процесі загальноосвітньої школи.

Отже, взаємозв'язок темпераментальних властивостей і способів соціальної адаптації старшокласників має низку характерних особливостей: нерівномірність розвитку інтегративних якостей темпераменту визначає своєрідність соціальної адаптації; окрему адаптивну чи темпераментальну якість старшокласників можна розвивати за допомогою включення їх у різні види соціальних взаємин; недооцінка культурно-адаптивних особливостей однієї з сукупних якостей темпераменту збіднює зміст соціальної адаптації старшокласників; темпераментальні властивості особистості визначальним чином впливають на динаміку та інтенсивність саморегуляції темпераментальних проявів суб'єкта; цілісне вирішення індивідуальних корекційних завдань процесу її соціальної адаптації сприяє формуванню й розвитку його здатності до самовиховання, формує усвідомлене включення в систему саморозвитку, самовдосконалення. Загалом означені особливості прояву темпераментальних властивостей сприяють ефективній соціальній адаптації за умов: врахування екстравертованої-інтровертованої спрямованості темпераментальних проявів поведінки; забезпечення співгармонійності розвитку якостей ергічності, лабільності, пластичності, емоційності, соціабельності; цілеспрямованого включення старшокласників у соціально значущі види діяльності; корекції й самокорекції особистісних темпераментальних властивостей.

ВИСНОВКИ

1. Помітну роль в адаптації випускників загальноосвітньої школи до навчальної і майбутньої професійної діяльності відіграють їхні темпераментальні властивості. Це актуалізує дослідження взаємозв'язку цих властивостей і соціальної адаптації з метою вдосконалення підготовки молодого покоління до ефективної життєдіяльності в соціумі, істотного підвищення соціальної адаптивності випускників шкіл.

На основі систематизації поглядів дослідників цієї проблематики виявлено різнобічність підходів у трактуванні структурних компонентів темпераменту як інтегральної властивості особистості та їх взаємозв'язків. Встановлено, що серед таких компонентів на адаптацію старшокласників суттєво впливають: екстравертованість-інтровертованість, реактивність, пластичність, соціабельність, рухова та емоційна експресія.

2. На основі положень системно-синергетичного підходу (поєднання структурної цілісності й ієрархічності, динамічної гомеостатичності й функціональності, нелінійності й самоорганізованості) та використання процедури моделювання цілісних інтегральних властивостей культура прояву темпераментальних властивостей та адаптивна культура особистості трактуються нами як сукупні інтегративні утворення з генетично заданими й соціально набутими темпераментальними та адаптивними якостями, що розвиваються в результаті функціонування механізму ціннісно-нормативної регуляції поведінки суб'єкта в процесі включення його в систему соціальних взаємин.

Розроблені нами на основі системно-синергетичного підходу моделі культури прояву темпераментальних властивостей особистості та адаптивної культури особистості базуються на трьох взаємопоєднаних підсистемах:

1) механізмі ціннісно-нормативної регуляції темпераментальних і адаптивних проявів поведінки суб'єкта; 2) темпераментальних реакціях-ставленнях і темпераментальних якостях особистості; адаптивних ставленнях і якостях - в адаптивній культурі; 3) темпераментальних якостях особистості, поєднаних у симптомокомплекси ергічності (сила, активність, енергійність, витривалість, зосередженість), лабільності (рухливість, моторність, рівність, реактивність, холоднокровність), пластичності (врівноваженість, гнучкість, мінливість, безпечність, принциповість), емоційності (оптимістичність, веселість, безтурботність, стійкість, спокійність), соціабельності (відкритість, надійність, комунікабельність, мирність) і темпераментальній спрямованості особистості (екстравертованість / інтровертованість); адаптивних якостях особистості, поєднаних у симптомокомплекси мобільності (компетентність, зібраність, рішучість, передбачливість, гнучкість), домінантності (самодостатність, референтність, упевненість, незалежність, ініціативність), емпатійності (сенситивність, чуйність, безпристрасність, неупередженість, терпимість), контактності (компанійськість, схильність до згоди, стриманість, поступливість, діловитість) і адаптивній спрямованості особистості (акомодація / асиміляція - за Ж. Піаже та А. Фурманом) - в адаптивній культурі. Складові культури прояву темпераментальних властивостей та адаптивної культури особистості є істотними елементами її загальної культури.

3. Розроблена експрес-діагностика темпераментальних і адаптивних властивостей особистості старшокласників, що здійснюється шляхом

самовизначення й визначення їх батьками, вчителями, однокласниками, побудована на основі технологічного підходу «Кваліметричний профіль» і складається з чотирьох смислових блоків: «Модель поведінки», «Системна функція», «Блок темпераментальних / адаптивних реакцій-ставлень», «Блок темпераментальних / адаптивних якостей». За допомогою цієї методики виявлено характерні взаємозв'язки темпераментальних властивостей і соціальної адаптації старшокласників, зокрема доведено, що високий рівень розвитку адаптивних властивостей старшокласників досягається забезпеченням співгармонійності розвитку інтегративних якостей темпераменту та екстра-, інтровертованої спрямованості темпераментальних аспектів поведінки. Ефективна корекція цих властивостей, а відтак соціальна адаптивність залежить від цілеспрямованого включення старшокласників у соціально значущі види адаптивних стосунків.

Виявлено взаємозв'язки екстравертованої / інтровертованої спрямованості старшокласників з результатами їх соціальної адаптованості. Високий рівень соціальної адаптації властивий 7,82% надекстравертам, 3,02% надінтровертам; 8,72% екстравертам та 4,57% інтровертам, що засвідчує тенденцію: високий рівень екстраверсії сприяє високому рівню соціальної адаптації, а високий рівень інтроверсії - низькому рівню соціальної адаптації (високого рівня соціальної адаптації досягло вдвічі менше старшокласників-надінтровертів, ніж низького). Високий рівень соціальної адаптації залежить від межових проявів екстра-, інтровертованості: на середньому рівні соціальної адаптації перебуває майже однакова кількість екстравертів та інтровертів.

4. На основі аналізу наукових праць та результатів емпіричного дослідження розроблено систему психокорекційних впливів з метою ефективного застосування їх практичними психологами й старшокласниками в процесі розвитку й саморозвитку темпераментальних і адаптивних якостей особистості.

Програма тренінгових занять, спрямована на підвищення рівня соціальної адаптивності старшокласників, забезпечила ґрунтовну психокорекцію темпераментальних і адаптивних властивостей особистості, несприятливих щодо цього процесу. Програма охоплювала такі модулі: вдосконалення моделі поведінки особистості старшокласника - розвиток продуктивних цілей життєдіяльності, ціннісних орієнтацій, ідеалів; інтеріоризація норм і правил поведінки; корекція темпераментальних властивостей особистості, що входять до симптомокомплексів ергічності, лабільності, пластичності, емоційності й соціабельності.

Формувальний експеримент, спрямований на реалізацію зазначеної програми, виявив її ефективність, яка підтверджується статистично достовірними позитивними змінами в показниках адаптивної культури і культури прояву темпераментальних властивостей, а відтак і соціальної адаптації.

Виконане дослідження не вичерпує всієї глибини розглянутої проблеми. Перспективні напрями її подальшої розробки вбачаємо у дослідженні впливу окремих симптомокомплексів темпераменту на формування адаптивної культури старшокласників, у модернізації розвивальних методик з метою подальшої оптимізації підготовки старшокласників до взаємодії з соціальним оточенням.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Тимків, Л. С. Психологічні дослідження індивідуально-типологічних особливостей екстра-, інтровертованості українців / Тимків Л. С., Костів В. І. // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія / голова ред.

кол. Л. Е. Орбан-Лембрик. Івано-Франківськ: Плай, 1999. - Вип. 3. - Ч. 1 С. 322-333.

2. Тимків, Л. Соціальна адаптивність підлітків як умова формування громадянської активності особистості / Тимків Л. // Збірник наук. праць: філософія, соціологія, психологія / голова ред. кол. Л. Е. Орбан-Лембрик. - Івано-Франківськ, 2000. - Вип. 5. - Ч. 2. - С. 209-212.

3. Тимків, Л. С. Темперамент та його вплив на соціальну адаптацію старшокласників / Тимків Л. С. // Збірник наук праць: філософія, соціологія, психологія / голова ред. кол. Л. Е. Орбан-Лембрик. - Івано-Франківськ, 2001. - Вип. 6. - Ч. 1. - С. 220-227.

4. Тимків, Л. С. Експрес-діагностика симптомокомплексів темпераментальної культури особистості і соціальної адаптації старшокласників / Тимків Л. С. // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки / гол. ред. кол. С. М. Возняк. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. - Вип. ІХ. - С. 194-201.