Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

Спеціальність: 19.00.06 - юридична психологія

АВТОРЕФЕРАТ

ОСОБИСТІСТЬ ЯК СУБ'ЄКТ ПРАВОСВІДОМОСТІ ТА ОБ'ЄКТ СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Землянська Олена Володимирівна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі прикладної психології Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України Бандурка Олександр Маркович, Харківський національний університет внутрішніх справ, ректор, м. Харків

Офіційні опоненти:

- доктор психологічних наук, доцент, Лефтеров Василь Олександрович, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, начальник науково-дослідного центру психотренінгових технологій, м. Донецьк

- доктор психологічних наук, професор, Барко Вадим Іванович, Академія управління МВС, проректор з наукової роботи, м. Київ

- доктор психологічних наук, професор, Тімченко Олександр Володимирович, Національний університет цивільного захисту України, начальник науково-дослідної лабораторії екстремальної та кризової психології, м. Харків

Захист відбудеться "22"липня 2010 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.04 в Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою 61080, м. Харків, пр. 50-річчя. СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою 61080, м. Харків, пр. 50-річчя. СРСР, 27.

Автореферат розісланий "22"червня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П.В. Макаренко

Анотації

Землянська О.В. Особистість як суб'єкт правосвідомості та об'єкт судово-психологічної експертизи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.06 - юридична психологія. - Харківський національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2010.

У дисертації здійснена комплексна розробка проблеми використання спеціальних психологічних знань при проведенні судово-психологічних експертиз не тільки в процесі карного, але і цивільного судочинства, з урахуванням змін, що відбулися в концепції і змісті карного законодавства України. В дослідженні реалізований системний підхід. Показано, що об'єктом судово-психологічної експертизи повинний виступати полісистемний комплекс, що включає в себе обвинувачуваного, потерпілого, свідків, взаємодії яких у свою чергу також є системами, системоутворюючим фактором цього комплексу виступає задача, поставлена на розв'язання судово-психологічної експертизи. Предметом - особистість підекспертного, "психологічний портрет" якого важливий для встановлення об'єктивної істини в карному і цивільному процесі. Особистість розглянута як суб'єкт правосвідомості, рівень розвитку якої забезпечує різноспрямовану правову поведінку: правослухняну або протиправну. Правосвідомість можна охарактеризувати як концептуальну (внутрішню інтелектуальну) модель суб'єкта, в якій, з одного боку, відбивається сутність правових норм суспільства, а з іншого боку - формуються програми цілеспрямованої діяльності. Психологічний механізм взаємодії відображаючої (теоретичної) сфери правосвідомості з її регуляторною сферою уявляється надзвичайно складним, але він одержує своє розкриття завдяки методам системного аналізу.

Ключові слова: особистість, суб'єкт правосвідомості, об'єкт судово-психологічної експертизи, "психологічний портрет" підекспертної особи, системний аналіз.

Землянская Е.В. Личность как субъект правосознания и объект судебно-психологической экспертизы.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.06 - юридическая психология. - Харьковский национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2010.

В диссертации раскрыты возможности современной психологической науки относительно использования специальных психологических знаний и методов научной психологии, которые разрешают объективно устанавливать и оценивать психологические особенности, причины и внутренние механизмы конкретных поступков людей, вовлеченных в сферу уголовного и гражданского судопроизводства.

В исследовании реализован системный подход. Автором показано, что объектом судебно-психологической экспертизы должен выступать полисистемный комплекс, который включает в себя обвиняемого, потерпевшего, свидетелей, взаимодействия которых в свою очередь также есть системами, системообразующим фактором этого комплекса выступает задача, поставленная на разрешение судебно-психологической экспертизы. Предметом - должна выступать личность участника события криминала или гражданского конфликта, "психологический портрет" которого важен для установления объективной истины в уголовном и гражданском процессе. Сама специфика психологической структуры личности определяет своеобразие протекания психических процессов, возникновения тех или иных временных психических состояний и совершения определенных поступков. В силу этого ни одно психическое явление, о котором ставится вопрос перед экспертизой (черты характера: внушаемость, трусливость, агрессивность и др., особенности эмоционально-волевой регуляции поведения; интеллектуальные особенности, степень моральных страданий), не может быть правильно понятым и оцененным без изучения всей личности в целом и в совокупности ее отношений с микро- и макро-социальной средой.

Личность в диссертации рассмотрена как субъект правосознания, уровень развития которого обеспечивает разнонаправленное правовое поведение: правопослушное и противоправное. Анализ результатов проведенных судебно-психологических экспертиз показал, что разнообразные формы противоправного поведения были обычно связаны с низким уровнем или деформацией правосознания. В правосознании личности объединены отражательные и регуляторные сферы психики. Иногда субъект владеет системой правовых представлений, адекватных требованиям общества и системы права, но при этом его правосознание не опирается на достаточный уровень развития волевой регуляции и саморегуляции поведения, на необходимые умения и привычки и его правосознание лишается практической направленности.

Поведение личности - это одна из форм ее взаимодействия с социальной и предметной действительностью. Впервые в отечественной юридической психологии осуществлена комплексная разработка задач и возможностей использования психологических знаний при проведении судебно-психологических экспертиз не только в процессе уголовного, но и гражданского судопроизводства с учетом изменений, которые состоялись в концепции и содержании уголовного законодательства Украины.

Выявлены тенденции и перспективы развития судебно-психологической экспертизы как особой области юридической психологии. Рассмотрены новые виды судебно-психологических экспертиз, необходимость проведения которых обусловлена действием трех основных факторов: стремлением к обеспечению прав и свобод человека в нашей стране, которая развивается как правовое и демократическое государство (что отражено в Конституции Украины и материалах, связанных с судебной реформой); появлением новых видов уголовных и экономических преступлений (правонарушений), которые наблюдаются в данный момент; развитием юридической психологии, психологической науки, в целом и ее возможностей.

Ключевые слова: личность, субъект правосознания, объект судебно-психологической экспертизы, "психологический портрет" подэкспертного лица, системный анализ.

Zеmlyanskya Е.V. The personality as a subject of legal consciousness and object forensic of psychological expertise.- the Manuscript.

The dissertation for scientific degree of the doctor of psychological sciences on speciality 19.00.06 - juridical psychology. - Кharkovs National University of Internal Affairs. - Kharkov, 2010.

The dissertation is studied the opportunities of modern psychological science for using of special psychological knowledge and methods of scientific psychology which can objectively establish and estimate some psychological features, reasons and internal mechanisms of concrete acts of the people which are included in sphere of criminal and civil trial. The research is realised the system approach. Have been shown, that the object of forensic psychological expertise have to be done the polysystem complex which includes accused (we), victim (them), witnesses, which interactions in turn are also a systems, constructional factors of this complexes are the tasks put on the forensic psychological expertise award. The subject is a personality of participant of criminal or civil conflict, which "psychological portrait" is important to establish a truth in criminal or civil trial, speciality of psychological structure of this personality defines direction of mental processes and original of temporary states of mind and behaviour.

By this reason any psychological phenomenon, which obtain an expert's opinion (character trait: suggestiveness, cowardice, aggression and so on; speciality of emotional and willed behaviour regulation; intellectual features; the level of moral suffering), can not be correctly clear and appreciated without studying of whole person, his features and qualities and relationship with social environment, there stands for the system approach. The personality is considered as the subject of legal consciousness, which level of development defines multy-directed legal behaviour: law-abiding or law-offending.

Key words: рersonality, subject of legal consciousness, object of forensic psychological expertise, "psychological portrait" of expertising person, system's analysis.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Людина, її права і свободи є, відповідно до Конституції України, найвищою цінністю суспільства, а її захист - головний обов'язок правоохоронних органів держави. Процеси демократизації і гуманізації життя суспільства знаходять своє втілення в підвищенні інтересу до людини як суб'єкта суспільних відносин, суб'єкта свідомості і правосвідомості, інтересу до її внутрішнього світу, який формується в результаті і на основі активного психічного відображення дійсності.

Складність соціально - економічної ситуації в країні, різка диференціація населення в матеріальному забезпеченні, поява великої кількості людей з низьким рівнем статку, безробіття значної частки працездатних громадян, недоліки в системі освіти, падіння рівня моральної та правової культури і поваги до закону, поширення порушень законності в різних галузях життя, недосконалість законодавства й ін., - все це загострює проблему злочинності. В останні роки спостерігаються якісні зміни її структури, поява нових видів, збільшення частки тяжких злочинів проти особистості. У ситуації злочину особистість опиняється або сама, або до того ж втягує інших, а потім у процесі слідства і судового розгляду виступає в різних ролях, в якості: свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного - підсудного, позивача, відповідача у цивільних і кримінальних справах.

Зародження судово-психологічної експертизи (СПЕ) традиційно пов'язують зі становленням юридичної психології, розробкою її теоретичних основ і з розвитком можливостей емпіричних методів дослідження, впровадженням математичних методів. Слід зазначити, що при відправленні правосуддя потреба в застосуванні психологічних пізнань у формі експертизи послужила одним з головних стимулів зародження ідеї про необхідність розвитку судової, а потім ширше - юридичної психології.

Психологічні аспекти теорії судово-психологічної експертизи розроблялися у фундаментальних дослідженнях Ю.М. Антоняна, Л.В. Алексєєвої, Н.В. Алікіної, О.М. Бандурки, С.П. Бочарової, Т.П. Вісковатової, В.В. Гульдана, В.Є. Коновалової, Л.П. Конишевої, М.В. Костицького, Й.А. Кудрявцева, В.С. Медведєва, З.І. Мітрохіної, В.В. Нагаєва, В.В. Романова, Ф.С. Сафуанова, О.Д. Ситковської, Ю.В. Чуфаровського і ін.

Наукова психологія давно досягла того етапу свого розвитку, коли усе більш виразною стає потреба поєднання аналітичного вивчення окремих психічних функцій, процесів і станів з системним підходом до оцінки даних, що накопичуються, до розкриття інтегральних якостей людини, до розуміння її як цілісності. Особливо слід підкреслити внесок у розробку даної проблеми таких провідних вчених як П.К. Анохін, А.А. Абульханова-Славська, С.П. Бочарова, А.В. Брушлинський, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, Н.В. Чепелєва, В.І. Семіченко та ін.

СПЕ у своєму розвитку також досягла того етапу, коли предметом СПЕ повинні виступати не окремі якості, а цілісна особистість учасника події криміналу чи цивільного конфлікту, психологічний портрет якого важливий для встановлення об'єктивної істини в кримінальному і цивільному процесі. У нашому дослідженні ми системно розглядаємо особистість як суб'єкта різноспрямованої правової поведінки: правослухняної і протиправної.

Нерозуміння цілісності людської особистості, системності і взаємозв'язку всіх психічних явищ приводить до ствердження (яке постулюється в деяких дослідженнях з проблем судово-психологічної експертизи) про те, що предметом експертизи можуть бути окремі психічні властивості, а не цілісна особистість. З таким твердженням не можна погодитись, бо сама специфіка психологічної структури особистості визначає своєрідне протікання психічних процесів і виникнення тих чи інших тимчасових психічних станів і визначених вчинків. У силу цього жодне психічне явище, про яке ставиться питання перед експертизою, не може бути правильно зрозуміло й оцінено без вивчення особистості в цілому, у сукупності властивих їй рис і якостей та в сукупності її відносин з іншими людьми, із соціальним середовищем.

Отже, актуальність нашого дослідження визначається, насамперед, тим великим теоретичним та практичним значенням, яке має використання спеціальних психологічних знань і методів наукової психології, що дозволяють об'єктивно встановлювати й оцінювати психологічні особливості, суб'єктивні причини і внутрішні механізми конкретних вчинків людей, яких залучено до сфери кримінального і цивільного судочинства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилось у рамках наукової програми кафедри прикладної психології Харківського національного університету внутрішніх справ, пов'язано з "Пріоритетними напрямками наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.(п.6.1)". Тема дисертації відповідає науковим завданням, які стоять перед дослідними і навчальними закладами системи МВС України, зокрема, "Пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009рр. (п.2.1.58)", затвердженим наказом МВС України № 755 від 05.07.2004р.

Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № 11 від 07.07.2000 р.) та узгоджена на засіданні бюро ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні - АПН України (протокол № 106 від 27.02. 2001).

Нормативну та емпіричну базу дисертації складають: Конституція України; Кримінальний, Цивільний, Кримінально-процесуальний і Цивільно-процесуальний Кодекси України, Закон о судових експертизах України; реальна практика проведення судово-психологічних експертиз, використаний 33-річний особистий досвід проведення СПЕ самим здобувачем. Дисертантом вивчались 377 справ, по яких в процесі досудового та судового слідства призначалась СПЕ.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі теоретико-методологічного обґрунтування проблеми особистості, системного аналізу її як суб'єкта правової свідомості та об'єкта судово-психологічної експертизи, визначити сутність СПЕ, її принципи, розробити її концептуальні положення, визначити тенденції подальшого розвитку, визнати СПЕ як основний метод комплексного пізнання особистості в умовах кримінального і цивільного судочинства. У відповідності з метою були поставлені такі завдання:

1. Провести теоретико-методологічний аналіз психологічних досліджень щодо проблем особистості як суб'єкта та об'єкта судово-психологічної експертизи.

2. Сформулювати нові принципи щодо проведення судово-психологічної експертизи.

3. Розробити модель психологічної структури поведінки підекспертної особи в юридично значущих ситуаціях (в умовах кримінального та цивільного конфлікту).

4. Визначити психологічні механізми протиправної та законослухняної поведінки особистості як однієї з форм взаємодії із соціальною і природною дійсністю.

5. Розглянути особистість як суб'єкта правосвідомості, фактори і різні форми деформації її законослухняної поведінки.

6. Визначити специфіку різних видів судово-психологічних експертиз в умовах сучасних соціальних проблем.

7. Показати специфіку психолого-емпіричних методів, спрямованих на розкриття змісту тимчасових психічних відхилень і динаміки делінквентної поведінки (у психічній нормі і з урахуванням акцентуацій, психопатій).

8. Розробити комплекси методик для проведення різних видів судово-психологічних експертиз.

Об'єктом дослідження є особистість, що знаходиться в системі правових відносин, міжособистісних взаємозв'язків і взаємодій з навколишнім світом (мікро- і макро-соціальним середовищем) та її рольові позиції (підозрюваного, злочинця, потерпілого, свідка, цивільних позивача і відповідача) в умовах досудового слідства і судового розгляду.

Предметом дослідження є особистість як суб'єкт правосвідомості та об'єкт судово-психологічної експертизи.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети були використані комплекси взаємопов'язаних методів:

загальнонаукові методи: аналіз і синтез, логічне узагальнення, теоретичне моделювання, побудова структурно-функціональної моделі психологічної структури поведінки особистості в ситуації конфлікту, систематизація, системний аналіз досліджень щодо проблеми судово-психологічних експертиз як особливої галузі юридичної психології; аналіз матеріалів кримінальних і цивільних справ;

комплекси емпіричних методів: (спостереження, бесіда, експерименти для вивчення інтелектуальних процесів особистості, особистісні тести, реконструктивне моделювання при ретроспективному аналізі поведінки підекспертної особи в юридично значущих ситуаціях, контент-аналіз мовних висловлювань досліджуваних та ін.), що будувалися відповідно до задач конкретних видів судово-психологічних експертиз, віку, статі і рівня психічного розвитку підекспертної особи - уможливили комплексне вивчення різноманітних особистісних якостей досліджуваних;

методи математичної статистики - дозволили виявити достовірні розбіжності порівнюваних показників та підвищити обґрунтованість висновків у дослідженнях різних груп підекспертних.

Методологічну та теоретичну основу дослідження становили: положення щодо єдності свідомості, діяльності та спілкування (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, Б.Г. Ананьєв, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, С.П. Бочарова, В.О. Моляко та ін.); системно-структурний підхід до особистості (Б.Г. Ананьєв, К.К. Платонов, Б.Ф. Ломов, С.П. Бочарова, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, В.І. Барко, О.В. Тімченко та ін.); дослідження в галузі психології міжособистісного пізнання та спілкування (Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андрєєва, О.О. Бодальов, В.М. Мясіщев, В.О. Лабунська та ін.); суб'єктно-об'єктний підхід до особистості (С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, А.В. Брушлінський, К.А. Абульханова-Славська, В.О. Татенко); положення про механізми регуляції та саморегуляції особистості (П.К. Анохін, Г.С. Нікіфоров, Л.М. Балабанова, О.В. Тімченко, В.О. Лефтеров, М.Й. Боришевський, О.К. Польшин та ін.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ньому:

Вперше:

- у вітчизняній юридичній психології ґрунтовно розглянута проблема використання спеціальних психологічних знань при проведенні судово-психологічних експертиз не тільки в процесі кримінального, але і цивільного судочинства з урахуванням змін, що відбулися в концепції і змісті кримінального законодавства України. Це поставило вимогу щодо розробки власних методологічних і методичних підходів;

- представлено структурно-функціональну модель, що відображає регулюючу роль правосвідомості в структурі поведінки особистості в ситуації конфлікту та здійснено застосування системного аналізу до розкриття причин визначеної (протиправної і законослухняної) поведінки особистості в юридично значущих ситуаціях;

- визначено проблемне поле судово-психологічної експертизи - її об'єкт (полісистемний комплекс, що включає в себе особистісні системи обвинуваченого, потерпілого, свідків, взаємодії між ними, а також взаємовідносини в системах "особистість-особистість", "особистість-група", "особистість-суспільство"), предмет судово-психологічної експертизи (особистість підекспертної особи як суб'єкта правосвідомості, що знаходиться в системі взаємозв'язків і взаємин з навколишнім світом, мікро - і макро- соціальним середовищем) та проведено систематизацію внутрішніх та зовнішніх факторів, що обумовлюють недостатню сформованість правосвідомості або її деформацію;

- розглянуто нові види судово-психологічних експертиз, що обумовлені дією трьох основних детермінант: прагненням до забезпечення прав і свобод людини в нашій країні, яка розвивається як правова і демократична держава (що відбито в Конституції України і судовій реформі); появою нових видів кримінальних злочинів і цивільних правопорушень, що спостерігаються в даний момент; розвитком юридичної психології, психологічної науки у цілому і її можливостей.

Удосконалено:

- методичний комплекс, спрямований на досягнення основної мети судово-психологічної експертизи та вирішення її специфічних завдань;

- розуміння сутності судово-психологічної експертизи як комплексного методу дослідження особистості, що потребує універсальних психологічних знань не тільки з юридичної психології, але й вікової, соціальної, патопсихології, психофізіології та ін.

- виявлені тенденції і перспективи розвитку судово-психологічної експертизи як особливої галузі юридичної психології.

Дістало подальший розвиток:

- розробка методології системного підходу щодо судово-психологічної експертизи;

- емпіричне дослідження поведінки особистості в екстремальних умовах, які створюються ситуацією кримінального або цивільного конфлікту;

- принципи судово-психологічного дослідження особистості.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного автором дослідження забезпечують прирощення наукового знання, оскільки започатковують категоріально-методологічне оформлення нового підходу до судово-психологічної експертизи, що передбачає подолання звуженого погляду на СПЕ як на суто прикладний напрямок юридичної психології. Даний розділ юридичної психології має власне достатньо велике "теоретичне поле", яке повинно розвиватись. Позиціювання СПЕ як міждисциплінарного інтеграційного підходу до розробки і використанню методології інтерпретації, деталізації, застосування психологічних знань у специфічних галузях людської поведінки (в умовах делікту) дає можливість більш високого рівня співробітництва і взаємодії психологів з представниками юридичних дисциплін та призводить до взаємного збагачення категоріального та методологічного апарату юридичної психології.

Розроблені в дисертації теоретичні положення, понятійний апарат, основні ідеї та висновки складають достатню основу для подальших досліджень питань, що входять до проблемного поля СПЕ, а отримані результати повинні використовуватися для потреб ОВС, прокуратури і судових органів а також для проведення занять в рамках курсів "Юридична психологія", "Судово-психологічна експертиза", "Психологія слідчої діяльності", "Психологія девіантної поведінки", "Патопсихологія".

Результати дисертації впроваджено: у навчально-виховний процес Харківського національного університету внутрішніх справ (Довідка від 26.03.2010), Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (Довідка від 30.03.2010), Львівського державного університету внутрішніх справ (Довідка від 07.04.2010), Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ (Довідка від 09.04.2010), Української інженерно-педагогічної академії (Довідка від 12.04.2010), у практичну діяльність Науково-дослідного центру психотренінгових технологій Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка (Довідка від 28.04.2010).

Особистий внесок здобувача. Розроблені автором наукові положення та емпіричні дані, що були одержані в судово-психологічних експертних дослідженнях, є самостійним внеском у розробку проблеми особистості як суб'єкта правосвідомості та об'єкта СПЕ в психологічній науці і практиці. В опублікованих працях зі співавторами авторові належить висвітлення проблем, пов'язаних з вивченням особистості в умовах судово-психологічної експертизи.

В роботах: підручнику "Юридична психологія", монографії "Юридична психологія" (російською мовою, у співавторстві з О.М. Бандуркою, С.П. Бочаровою) доробок автора полягає в аналізі проблем: "Психологія правосвідомості особистості", "Методи юридичної психології", "Правова соціалізація особистості", "Правосвідомість та поведінка особистості", "Психологія окремих слідчих дій", "Судово-психологічна експертиза", "Психологія злочинної поведінки", "Психологія неповнолітніх правопорушників" та підготовці відповідних текстів розділів; в роботах: навчальному посібнику "Психологія управління" (1998), підручнику "Основи психології управління", навчальному посібнику "Психологія управління" (2007) (російською мовою, у співавторстві з О.М. Бандуркою, С.П. Бочаровою) доробок автора полягає в розробці проблем "Групової діяльності", "Взаємодії особистості та групи", "Психологічного аналізу діяльності", "Методів психічного впливу", "Аналізу конфліктних ситуацій", "Проблем діяльності особистості в екстремальних умовах", та підготовці відповідних текстів розділів; в навчальному посібнику "Професіоналізм і лідерство" (російською мовою у співавторстві з О.М. Бандуркою, С.П. Бочаровою) автором розроблено теми "Методи дослідження особистості", "Психологічна структура особистості", "Психологічна культура особистості", "Діяльність особистості в екстремальних умовах"); в навчальному посібнику "Соціальна робота в органах внутрішніх справ України" автором був проведений аналіз психологічної структури особистості на прикладі соціального працівника; в навчальному посібнику "Методи і техніки групової корекції девіантної поведінки" та статті "Вікова динаміка виникнення девіацій" (у співавторстві з Ю.М. Ковалевською) доробок автора полягає в теоретичному обґрунтуванні механізмів виникнення девіацій, їх вікової динаміки та технік групової корекції девіантної поведінки неповнолітніх. В дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам не використовувались.

Апробація результатів дослідження. Основні висновки та теоретичні положення дисертації обговорювалися на 32 наукових конференціях і науково-практичних семінарах: "Теоретичні та прикладні проблеми психологічної служби школи та ВНЗ" (Краснодар, 1992), "Міжнародні наукові Ломовські читання" (Москва, 1992, 1995), "Девіантна поведінка неповнолітніх і молоді: можливості впливу" (Харків, 1994), ІІ Міжнародні психологічні читання. "Актуальні проблеми сучасної психології. Кримінальна та пенітенціарна психологія" (Харків, 1995), "Актуальні проблеми юридичної психології" (Київ, 1999), "Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління" (Харків, 2000), "Ананьєвські читання" (Санкт-Петербург, 1999, 2000), "Новий Кримінальний кодекс України: проблеми впровадження" (Харків, 2001), "Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології", яка присвячена 30-річчю наукової та педагогічної діяльності видатного українського психолога, академіка С.Д. Максименка (Київ, 2002), "Актуальні проблеми суїцидології" (Київ, 2002), "Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика" (Київ, 2002), V1 Костюківські читання "Психологія у ХХ 1 столітті: перспективи розвитку" (Київ, 2003), "Психологічні проблеми суспільства епохи трансформації" (українсько-польська конференція - Львів, 2003), "Актуальні проблеми правового захисту материнства та дитинства в Україні" (Харків, 2005), "Соціальні проблеми росту безпритульності та профілактики правопорушень серед неповнолітніх" (Харків, 2006), "Нормативно-правові та методологічні аспекти юридичної та оперативної психології" (Харків, 2008), "Соціально-психологічні проблеми гендерної стратифікації суспільства" (Луганськ, 2008), "Особистісні та ситуативні детермінанти поведінки і діяльності людини" (Донецьк, 2008), "Особистісні та ситуативні детермінанти поведінки та діяльності людини" (Донецьк, 2008), "Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний, юридичний аспекти" (Харків, 2008, 2009), "Психологічні технології в екстремальних видах діяльності" (Донецьк 2008, 2009), "Права людини в Україні: зміст стан та перспективи розвитку" (Харків, 2008), "Соціально-психологічне забезпечення правоохоронної діяльності: теоретичні та прикладні аспекти" (Харків, 2009, 2010), "Сучасні напрямки профілактики та актуальні проблеми розслідування злочинів, що вчиняються неповнолітніми" (Харків, 2009), "Актуальні проблеми практичної психології" (Херсон, 2009), "Актуальні проблеми психології", (Київ, 2009), "Екстремізм, його причини та проблеми боротьби з ним" (Москва, 2010) та ін.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалась також в процесі проведення судово-психологічних експертиз; в процесі судових засідань, консультацій суддів, слідчих ОВС і прокуратури, адвокатів; в ході підготовки і читання курсів: "Судово-психологічна експертиза", "Юридична психологія", "Психологія слідчої діяльності", які автор викладає в Харківському національному університеті внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 65 публікаціях, з них: 4 монографії (2 одноосібні), 9 підручників та навчальних посібників (2 одноосібні), 32 статті (25 опубліковано у фахових виданнях ВАК України, одноосібні, 1 - у наукових виданнях), 20 - матеріали наукових конференцій (з них 15 одноосібні).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 6 розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (556, з них 31 іноземною мовою). Основний текст дисертації викладено на 397 сторінках. Повний обсяг дисертації - 532 сторінок. Дисертація містить 13 таблиць, 11 рисунків, обсяг яких складає 14 сторінок. Обсяг 7 додатків становить 52 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі наводяться положення, що розкривають актуальність наукової проблеми дисертаційного дослідження, показано зв'язок з науковими планами МВС України і Харківського національного університету внутрішніх справ, визначено об'єкт, предмет, сформульовані мета і завдання дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ "Проблема дослідження особистості в умовах слідчої діяльності і судочинства" присвячений системному аналізу і систематизації основних підходів до вивчення особистості в сучасній юридичній психології. Зроблений аналіз категорій (свідомості, особистості, діяльності, спілкування, правосвідомості, протиправної діяльності, нормативної як правослухняної поведінки і злочинної - протиправної), що склали основу категоріального апарату юридичної психології. Юридична психологія спирається на принципи, встановлені в загальній психології (об'єктивності, детермінізму, єдності свідомості і діяльності, розвитку, особистісного підходу), трактуючи їх стосовно до своєї галузі знання. Становленню цих принципів у юридичній психології сприяли дослідження Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, Б.Ф. Ломова, Г.С. Костюка, С.Д. Максименка, С.П. Бочарової, В.О. Моляко та ін. Підкреслюється, що саме залученістю особистості до певних видів діяльності (продуктивної соціально-позитивної або асоціальної) обумовлюється становлення певного типу поведінки і формування законослухняної або протиправної свідомості людини.

Впровадження в психологію принципу системності (П.К. Анохін, Б.Ф. Ломов, С.П. Бочарова, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, В.О. Татенко та ін.) призвело дослідників до розуміння психіки людини не як набору окремих процесів і властивостей, а як єдиного цілісного утворення - системи, в якій усі когнітивні, комунікативні і регулятивні функції взаємодіють і взаємно обумовлюють одна одну.

Юридична психологія як наука, котра інтегрує в собі психологічні та юридичні знання, поряд із загально-психологічними принципами повинна додержуватися й основних принципів, що лежать в основі правової науки і чинного законодавства. Ці принципи добре відомі спеціалістам в галузі юриспруденції, тому що вони законодавчо введені в галузь права: дотримання законності, рівності громадян перед законом, презумпції невинності, справедливості, гуманності (ст.ст. 3, 8, 21, 24, 55, 62 Конституції України).

Юридична психологія і СПЕ має в якості свого об'єкта дослідження, насамперед, особистість як суб'єкта правослухняної або протиправної діяльності, тобто особу, яка виражає певне ставлення до норм права. Тому важливо досліджувати, як об'єктивні чинники зовнішнього соціального і природного середовища впливають і переломлюються через свідомість конкретної особистості, яка володіє певними інтелектуальними і характерологічними особливостями, а також переживає певні психічні стани, що опосередковують формування просоціальних та асоціальних форм поведінки.

Була розроблена схема системного аналізу ситуації злочину в СПЕ, яка використовувалася при проведенні СПЕ, згідно з якою, аналізуються: вплив макросередовища - суспільства (рівень його розвитку, умови життя, забезпечення прав і свобод і т.п.); умови моральної та правової соціалізації суб'єкта злочину - особистості злочинця; умови моральної та правової соціалізації об'єкта злочину - особистості потерпілого; ситуація злочину, її хронотопічні характеристики (час і місце злочину), ступінь її складності (співвідношення сил, інтенсивність діяння, його особистісна значимість, динаміка розгортання злочинних дій, рівень розуміння того, що коїться, відсутність можливої допомоги та ін.); показання осіб, що мають інформацію щодо злочину та його учасників (свідків, потерпілих, злочинців). Підкреслюється, що необхідно завжди співвідносити ситуацію з індивідуальними особливостями і можливостями підекспертної особи.

Реальна практика проведення автором судово-психологічних експертиз склала емпіричну основу дисертаційної роботи і дозволила сформулювати основні принципи судово-психологічного дослідження: принцип системності структурних компонентів правосвідомості, принцип об'єктивності детермінації делінквентної поведінки, принцип суб'єктивізації правових понять, принцип моделювання природних та соціальних ситуацій, принцип негентропії, принцип екстраполяції.

В процесі аналізу враховується можлива віктимність, тобто провокаційність поведінки учасників конфлікту.

У другому розділі "Право як чинник регуляції поведінки особистості" розкрито сутність процесу соціалізації особистості. Розкрито поняття і умови правової соціалізації особистості, в процесі якої відбувається засвоєння правової культури даного суспільства і на цій основі - формування правослухняної поведінки, що відповідає вимогам суспільства.

Особливою сферою свідомості особистості є правова свідомість. Правова свідомість - це засвоєна суб'єктом система знань, що відбиває прийнятий у даному суспільстві правопорядок і виступає підставою самоорганізації соціально-нормативної поведінки.

Правосвідомість характеризується як концептуальна (внутрішня інтелектуальна) модель суб'єкта, в якій, з одного боку, відбивається сутність правових норм суспільства, а з іншого боку - формуються програми цілеспрямованої поведінки. Психологічний механізм взаємодії відображаючої (теоретичної) сфери правосвідомості з її регуляторною сферою уявляється надзвичайно складним, але він одержує своє розкриття завдяки методам системного аналізу.

Правосвідомість особистості в процесі свого розвитку і функціонування виступає як провідний компонент складної саморегулюючої функціональної системи соціальної поведінки, що містить у собі процеси прийому і переробки правової інформації.

У становленні правосвідомості відіграє роль не тільки суб'єктивна самооцінка, але також об'єктивна соціальна (колективна) оцінка поведінки людини іншими людьми. Ця оцінка є найважливішим чинником, що стимулює інтелектуальний аналіз і емоційні переживання особистістю результатів своїх вчинків, відповідальність, прагнення до удосконалювання своєї соціально-нормативної поведінки. Розглянута роль правових норм в соціалізації особистості. Доведено, що той слід, який залишає соціальна (правова) норма в психічній структурі індивіда, виступає насамперед як установка, але цим аж ніяк не применшується значущість свідомих процесів.

Особистість розглядається автором як суб'єкт правової свідомості, в якій об'єднані відображальні і регуляторні сфери психіки.

Третій розділ "Судово-психологічна експертиза неповнолітніх обвинувачуваних". У даному розділі стверджується необхідність врахування впливу ранніх вікових періодів на наступний розвиток особистості правопорушника. Дитячий вік характеризується найбільш інтенсивною соціалізацією особистості, розвитком пізнавальних процесів, формуванням морально-вольової сфери, спрямованості, характеру, придбанням визначеної суми теоретичних знань і практичного досвіду. На основі результатів, одержаних автором в процесі судово-психологічних експертиз, був побудований "психологічний портрет" неповнолітнього правопорушника. Особистість неповнолітнього правопорушника, як правило, характеризується низьким рівнем морально-правової соціалізації, що проявляється у несформованості необхідного рівня правової свідомості, низькому рівні інтелекту, ригідності мислення; вузькості і примітивізмі кола інтересів; безвідповідальності, екстернальності. Для неповнолітніх злочинців також характерні завищені самооцінки, відсутність почуття сорому, дефіцит совісті, байдужість до інших людей, їх проблем і турбот. Типовими рисами для багатьох підлітків-правопорушників є знижений самоконтроль, емоційна неврівноваженість, упертість, імпульсивність, злостивість, мстивість, агресивність. У морально-психологічному плані особистість неповнолітніх злочинців характеризується низкою досить істотних специфічних ознак. Насамперед, на їх протиправної поведінці, безумовно, позначаються індивідуально-вікові психологічні особливості, такі, наприклад, як підвищена сугестивність (у молодших підлітків), схильність до соціально-психологічного заражування, наслідування, негативізм, відома несформованість життєвих орієнтацій і установок, інфантильність емоційно-вольової сфери. Про наслідки своїх протиправних дій, можливо трагічних, підлітки рідко замислюються, чому сприяє насамперед низький рівень розвитку правосвідомості. Мотиви власних дій ними нерідко прикрашаються, "облагороджуються", у той час як спонукання і поведінка потерпілих очорнюються, офарблюються в різко негативні тони.

В дослідженні визначена наступна класифікація мотивів протиправної поведінки у неповнолітніх: 1) біологічні мотиви, що забезпечують фізіологічні потреби; 2) загально "гуманні" мотиви, що задовольняють особисті потреби рідних і близьких; 3) корисливі мотиви з метою матеріального збагачення; 4) інфантильні мотиви, де домінують гедоністичні цілі з романтичним і пригодницьким відтінком; 5)мотиви самоствердження в рамках реакції наслідування референтній групі; 6) агресивні мотиви, що приводять до хуліганства, актам вандалізму, помсти, вбивствам; 7)мотив страху, можливий у двох варіантах: а) підпорядкування в силу психологічної залежності від членів групи чи її лідера і б) примус у силу фізичної залежності і прямих погроз розправи. Саме тут яскраво виявляється боротьба мотивів, коли суб'єкт усвідомлює і розуміє протиправність діяння, але не може керувати своїми діями у повній мірі.

Відзначається неусвідомлювана мотивація злочинної поведінки деяких неповнолітніх. Причин неусвідомлюваних мотивів злочинної поведінки багато. Це в основному залежить від особливостей особистісного розвитку. Неусвідомлювані мотиви були пов'язані з неадекватною самооцінкою особистості неповнолітнього злочинця і, найчастіше, з дисгармонійною структурою його особистості.

У деяких випадках неусвідомлювана мотивація злочинної поведінки носить компенсаторний характер, нерідко пов'язана з розвитком у юнака чи підлітка комплексу неповноцінності, спостерігається зв'язок неусвідомлюваних мотивів злочину з відстроченою у часі дією закріпленого у підлітка з дитинства психотравматичного досвіду.

Приниження, незаслужено жорстоке ставлення до дитини, емоційна ізоляція, несприятливий психологічний клімат родини, постійні негативні оцінки діяльності і поведінки можуть залишити свій відбиток в емоційній структурі особистості і за певними умовами породжувати відповідні форми поведінки. У психологічній літературі зустрічаються твердження, що злочини відбуваються при прагненні до задоволення перекручених і деформованих потреб.

Правопорушення часто є наслідком конфлікту. На рисунку 1 представлена розроблена нами модель поведінки особистості в юридично значущих ситуаціях (умовах кримінального та цивільного конфлікту), в неї підкреслюється провідна роль правосвідомості як регулятора поведінки.

В дослідженні встановлено, що значна частина правопорушень є антисоціальними головним чином у зв'язку з засобами, що були застосовані неповнолітніми для досягнення тих цілей, які самі по собі могли б розглядатися як соціально нейтральні чи навіть корисні (якщо відвернутися від засобів їх досягнення). Так, в основі корисливих злочинів лежить прагнення до придбання матеріальних благ, що саме по собі не є антисоціальним. Однак дана потреба може задовольнятися і недозволеним способом, ціною істотного порушення прав і інтересів інших осіб або суспільства в цілому (наприклад, придбання коштів до існування шляхом розбою, крадіжки, вбивства).

Злочини неповнолітніх носять переважно груповий характер. Соціально-психологічна специфіка злочинної групи неповнолітніх виявляється в тому, що сама наявність її, підтримка з її боку служать причиною залучення в її діяльність нових членів, а головне, є тим фактором, що формує в підлітків антисоціальні погляди і потреби, сприяє усвідомленню сили групи і приводить до здійснення правопорушень. У цих умовах з'являються великі можливості для виникнення і поширення визначеного злочинного "досвіду". Як правило, у групах відбуваються найбільш тяжкі злочини: пограбування, розбої, хуліганство, зґвалтування, вбивства. Психологічний аспект вивчення злочинів групи неповнолітніх виявляється в аналізі дій кожного учасника в процесі здійснення злочинного задуму, у з'ясуванні структурних відносин у групі.

Рис.1. Модель психологічної структури поведінки в ситуації конфлікту.

Рольова конкретизація дозволяє оцінити вплив авторитету організатора (лідера) на того чи іншого члена злочинної групи, визначити, який вплив групової думки здійснювався на індивіда, яким чином виникають і формуються мотиви групової кримінальної діяльності неповнолітніх. Мотиви групових злочинів неповнолітніх мають деякі особливості. Значний інтерес представляє явище конформізму. У процесі групової злочинної діяльності конформізм виявляється через вплив групової думки на індивіда. Варто помітити, що в умовах надзвичайної, екстремальної ситуації, що виникає при здійсненні злочину, конформність вище, ніж у звичайних умовах, оскільки індивід не має у своєму розпорядженні часу для аналізу конкретних обставин, оцінки свого становища.

Аналіз даних по справах про групові зґвалтування показує, що учасники злочинних груп раніше вже скоювали злочини і, як правило, характеризуються стійкою злочинною правовою деформацією особистості, сполученням полової розбещеності з хуліганськими мотивами. Дослідження показують, що дуже часто групові зґвалтування в неповнолітніх сполучаються з хуліганством, або хуліганські дії передують здійсненню статевих злочинів. У загальному обсязі групових правопорушень неповнолітніх хуліганство займає значне місце. Воно є не тільки самостійним видом злочину, але і тим живильним середовищем, у якому визрівають ще більш небезпечні для суспільства злочинні діяння.

Проведення СПЕ підлітків потребує від експерта-психолога високої компетентності не тільки в галузі юридичної, але також - загальної, соціальної та вікової психології, потребує підбору адекватного комплексу методів з врахуванням віку, характеру здійсненого злочину, індивідуально-психологічних рис особистості підлітка, прогнозування вірогідності його подальшої соціальної реабілітації. Експерту-психологу повинні бути притаманні такі важливі якості, як комунікативність, тактовність, емпатія, без яких неможливо встановлювати довірчий продуктивний контакт і взаємодію з трудними підлітками в процесі СПЕ.

Четвертий розділ "Судово-психологічна експертиза повнолітніх обвинувачуваних". Результати вивчення особистості дорослих правопорушників показує, що правосвідомість обвинуваченого характеризується, як правило, низьким рівнем розвитку або її значною деформацією. Розвиток моральної і правової свідомості особистості є важливою складовою частиною процесу соціалізації індивіда, засвоєння ним певних соціальних ролей і духовних цінностей - ідеології, моралі, права, культури, соціальних норм поведінки - і їх реалізації в різноманітних видах соціальної діяльності. Соціалізація особистості, формування правової свідомості обумовлено дією трьох груп чинників: загальнолюдським досвідом у сфері праці, спілкування і поведінки; матеріальними і духовними рисами даного соціального ладу і тієї соціальної групи, до якої індивід належить; конкретним змістом виробничих, сімейних, побутових і інших соціальних зв'язків і відносин, що складають особистий життєвий досвід індивіда. психологічний експертиза правосвідомість судочинство

Результати дослідження дозволили дати докладну характеристику мотиваційній сфері особистості злочинця. Підкреслюється, що проблема мотивації складається в з'ясуванні не тільки первісних спонукальних моментів людської активності, але і усіх факторів, що направляють, регулюють і підтримують розвиток діяльності людини. Мотив злочинного діяння не можна розуміти як ізольований, одномоментний психічний акт. У механізмі здійснення злочину спонукання особистості корелюють із прийнятими нею способами поведінки. Між елементами системи "мотив - ціль - спосіб" існують не однобічні, а двосторонні, зворотні зв'язки: мотив - ціль - спосіб. Зрозуміти поведінку злочинця - визначає зрозуміти його поведінкові стереотипи і стійкі мотиви поведінки. Аналіз стимулів кримінальної поведінки показує, що провідними мотивами є помста, користь, хуліганські спонукання, низинні спонукання, ревнощі, неприязні стосунки і т.д. Деякі з цих мотивів містять у собі різний психологічний зміст. Наприклад, корисливі дії можуть бути мотивовані, із психологічної точки зору, прагненням до збагачення, потребою в самоствердженні, заздрістю, бажанням вести дозвільний спосіб життя, пристрастю до розваг чи азартним іграм, потребою в задоволенні потягів, які важко переборювати (наприклад, до алкоголю або наркотикам).

Експерт-психолог повинен враховувати також особливості станів і ситуацій, у яких знаходиться особа, котра вчинила злочин, причому, якщо цій стан і обставини істотно обмежують міру її усвідомлення, свободу волевиявлення, то розцінюються як пом'якшувальні. Психології відомий ряд емоційних станів, що характеризуються високою емоційною напругою. До них відносяться стрес, фрустрація і стан фізіологічного афекту.

Психологічний стрес як складний інтегративний стан потребує обов'язкового аналізу значущості ситуації із включенням інтелектуальних процесів і особистісних якостей індивіда. Виникнення психологічного стресу у певних життєвих ситуаціях може відрізнятися не в силу об'єктивних характеристик ситуації, а в зв'язку із суб'єктивними особливостями сприйняття її людиною, когнітивної переробки психотравматичного досвіду. Тому неможливо виділити універсальні психологічні стреси й універсальні ситуації, що викликають психологічну напругу рівною мірою в усіх людей. Наприклад, навіть дуже слабкий подразник у певних умовах може відігравати роль психологічного стресу. До характеристик події, що травмує психічно, було віднесено ступінь загрози життю; тягар втрат; раптовість події; ізольованість у момент події від інших людей, ступінь впливу навколишнього оточення; наявність захисту від можливого повторення події, що травмує психічно; моральні конфлікти, пов'язані з подією; пасивна або активна роль людини в цій ситуації, безпосередні впливи даної події. У людини найпоширенішим стрес-чинником є емоційний подразник.

Стан фрустрації виникає відповідно до більшості визначень при наявності: 1) сильної вмотивованості досягнення мети (задовольнити потребу) і 2) перепони, непереборних труднощів (або суб'єктивно так сприйманих) на шляху до досягнення цієї мети. Тенденція оцінювати індивідуальні потреби як високо значущі для особистості обумовлена як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Глибина фрустрації залежить від сили фрустратора, звичних форм реагування на перешкоди, досвіду й умінь подолання життєвих труднощів, від фрустраційної толерантності. Ситуації, які фруструють, класифікуються за характером фруструючих мотивів і за характером "бар'єрів". Перехід ситуації утрудненості в ситуацію фрустрації здійснюється за двома напрямками - по лінії втрати контролю з боку волі, тобто дезорганізації поведінки, або по лінії втрати контролю з боку свідомості, тобто втрати "мотиваційної доцільності" поведінки.