Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія педагогічних наук України

Інститут психології ім. Г.С. Костюка

УДК 159,9 (477.53): 17,023,36 (09) „17-19”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Історико-культурні передумови становлення полтавської психологічної школи у ХVІІІ-ХХ століттях

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Колодочка Вікторія Валентинівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С. Костюка НАПН України, лабораторія загальної та етнічної психології

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Чепа Мирослав-Любомир Андрійович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України, лабораторія загальної та етнічної психології, завідувач

Офіційні опоненти: історичний культурний психологічний

доктор психологічних наук, професор Рибалка Валентин Васильович, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, відділ педагогічної психології та психології праці, провідний науковий співробітник;

кандидат психологічних наук, доцент Данилюк Іван Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра соціальної психології, доцент

Захист відбудеться «05» жовтня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка НАПН України за адресою: 01033, Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України (01033, Київ-33, вул. Паньківська, 2).

Автореферат розісланий ”03” вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.М. Третяк

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. З кінця ХХ століття розпочинаються процеси деідеологізації українського суспільства та зацікавленість національними надбаннями у культурній сфері. З проголошенням незалежності України загострилася потреба в усвідомленні власної історії, культури, освіти й науки. Особливу увагу нашої країни до розвитку вітчизняної науки офіційно засвідчила Національна доктрина розвитку освіти, згідно якої серед пріоритетних напрямків державної політики чільне місце посідає психологічна наука, оскільки саме вона сприяє зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості та суспільства. Підвищення ролі та значення психологічної науки, зростання її суспільного авторитету висуває нові вимоги до досліджень у сфері її історії та визначення перспектив подальшого розвитку.

Потреба в осмисленні духовної спадщини зумовлює необхідність вивчення історії розвитку вітчизняної наукової думки. Результати таких розвідок не обмежуються лише інформацією про погляди маловідомих вчених або про недостатньо вивчені здобутки знаних пращурів, але й вказують на місце вітчизняної психологічної науки в контексті світових інтелектуальних надбань, її загальні та особливі риси. Вивчення розвитку історії психології є органічною складовою дослідницької діяльності, оскільки саме через призму минулого можна з'ясувати особливості сучасного стану даної науки, простежити тенденції її розвитку.

Очевидно, що подальший розвиток української психології унеможливлюється без переосмислення та узагальнення історичної спадщини вітчизняної психологічної думки та науки. Не зважаючи на численну літературу, присвячену висвітленню історії психології (Р. Абдурахманов, Л. Акімова, С. Богданчиков, Б. Братусь, А. Брушлинський, О. Будилова, І. Данилюк, М. Дессуар, Г. Ждан, В. Зінченко, О. Іванова, Л. Кандибович, Г. Костюк, Т. Ліхі, Б. Ломов, І. Маноха, В. Мартинюк, Т. Марцинковська, О. Матласевич, В. Москаленко, П. Пелех, А. Петровський, І. Пивоварчик, О. Прангішвілі, С. Пухно, В. Рибалка, Ю. Рождественський, В. Роменець, П. Саугстад, А. Смірнов, Б. Теплов, О. Феніна, М. Хант, О. Чебикін, М.-Л. Чепа, Д. Шульц, С. Шульц, М. Ярошевський), історія української психології залишає чимало невідомих сторінок, зокрема маловивченим чи взагалі невідомим залишається питання регіональної історії, впливу її на загальний розвиток психології.

Питанню історії розвитку психології в окремих регіонах України присвячені праці Л. Акімової (Становлення і розвиток вітчизняної експериментальної психології (на матеріалі Південноукраїнського регіону), І. Данилюка (Історія психології в Україні: Західні регіони (кінець ХІХ - початок ХХ століття). Проблеми періодизації та основні напрями), О. Іванової (Історія психології ХІХ-ХХ століття (на матеріалі розвитку психології на Слобожанщині), О. Матласевич (Психологічні ідеї гуманізму в світлі концепції Острозьких просвітників ХVІ-ХVІІ ст.), П. Пелеха (Психологія в Києво-Могилянській академії в ХVІІІ столітті), І. Пивоварчик і О. Чебикіна (Історія становлення психологічних наукових шкіл на Півдні України (ХІХ-ХХ ст.), С. Пухно (Університетська психологія в Україні першої половини ХІХ століття), Ю. Рождественського (Київська школа академічної психології першої половини ХІХ ст.). Проте історія становлення та розвитку психологічної науки у Наддніпрянській Україні, зокрема на Полтавщині, залишається недослідженою.

Упродовж ХVІІІ-ХХ ст. в Україні діяли регіональні наукові центри, серед яких значне місце належить Полтавщині, де психологічна думка розвивалася у межах теології, філософії, літератури та мовознавства, а з початком ХХ століття презентована самостійною лінією. Організаційне оформлення психологічної науки та освіти відбулося у 1914 р., коли було організовано Полтавський учительський інститут, який у подальшому, отримавши статус педагогічного університету, перетворився на центр психологічної освіти й науки Полтавщини.

Психологія у Полтавському регіоні представлена плеядою таких постатей ХVІІІ ст., як С. Кулябка, П. Величковський, Г. Сковорода, Я. Козельський; ХІХ ст. - І. Котляревський, М. Максимович, М. Гоголь, П. Юркевич, О. Потебня, Панас Мирний; ХХ ст. - О. Лазурський, В. Вернадський, О. Волнін, О. Щербина, Г. Ващенко, А. Макаренко, Д. Ельконін, Д. Арановська-Дубовіс, В. Сухомлинський, Т. Гавакова, Л. Проколієнко, Ю. Гільбух, В. Моляко, В. Моргун та інші, які народилися або працювали на Полтавщині. Характерною рисою психологічної думки ХVІІІ-ХХ століть на Полтавщині є зосередженість її на проблемах психології особистості, вікової та педагогічної психології.

Психологічна думка на Полтавщині пройшла доволі непрості етапи свого становлення, зміст і особливості яких ще недостатньо вивчені. Розкриття останніх зумовлює вибір теми даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою науково-дослідної теми, яка розробляється у лабораторії загальної та етнічної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України „Етнопсихологічний дискурс розвитку українського суспільства в умовах глобалізації” (державний реєстраційний № 0108U000104). Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (протокол № 1 від 07 лютого 2008 року) та узгоджена з бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 8 від 22 грудня 2009 року).

Об'єктом дисертаційного дослідження є процес інституалізації психології в Україні.

Предмет дослідження - історико-культурні передумови формування Полтавської психологічної школи.

Мета дослідження полягає у вивченні історико-культурних передумов еволюції психологічної думки та становлення психологічної школи у Полтавському регіоні впродовж ХVІІІ - ХХ століть.

Досягнення мети здійснювалося шляхом вирішення таких завдань дослідження:

1) систематизувати, узагальнити та конкретизувати теоретичний зміст феномену наукової школи, підходи до визначення поняття психологічної наукової школи та її ознак;

2) обґрунтувати методичні основи історико-психологічного дослідження для визначення змісту та кола наукових шкіл у психології, виявити критерії сформованості й результативності їх діяльності, проаналізувати роль вченого у їх становленні та розвитку;

3) вивчити основні риси та історико-культурні фактори розвитку психологічної думки і науки у Полтавському регіоні; розробити й обґрунтувати періодизацію еволюції Полтавської психологічної школи впродовж ХVІІІ - ХХ століття;

4) проаналізувати напрями розвитку психологічної думки на Полтавщині періоду ХVІІІ - ХХ століть, охарактеризувати внесок учених-психологів Полтавського краю у галузі психології особистості, вікової та педагогічної психології і дослідити перспективи їх подальшого розвитку; оцінити рівень сформованості Полтавської психологічної школи.

Теоретико-методологічні засади дослідження складали концептуальні положення історіографії психології (Р. Абдурахманов, Б. Ананьєв, С. Богданчиков, Б. Братусь, А. Брушлинський, І. Данилюк, А. Ждан, Г. Костюк, Л. Кандибович, В. Кольцова, Т. Ліхі, І. Маноха, Т. Марцинковська, Г. Ожиганова, П. Пелех, А. Петровський, В. Роменець, П. Саугстад, М. Соколов, С. Степанов, Д. Шульц, С. Шульц, М. Ярошевський), психологічні концепції розвитку особистості (Б. Ананьєв, О. Бодальов, Л. Божович, Ш. Бюлер, Л. Виготський, Д. Ельконін, Е. Еріксон, О. Коржова, О. Леонтьєв, С. Максименко, В. Моргун), епістемології історії (М. Блок, М. Вебер, Р. Коллінгвуд, Ш. Лангруа, Ле Февр, К. Поппер, Е. Трольч, М. Фуко), положення про генезис й місце науки загалом і психології конкретно у розвитку суспільства (Д. Бернал, В. Вернадський, П. Гальперін, М. Гусельцева, В. Дільтей, Г. Добров, В. Дружинін, Д. Зербіно, Б. Кедров, Т. Корнилова, В. Косолапов, Т. Кун, С. Смірнов, С. Хайтун, О. Юревич).

Методи дослідження. У складі основних методів використовувались:

– історико-генетичний (відповідно до якого вивчення психологічних ідей минулого нерозривно пов'язане з урахуванням загальної логіки розвитку науки у певний історичний період);

– порівняльно-історичний (що дає можливість вивчити взаємозв'язки між психологічними явищами різних епох);

– історико-функціональний метод (завдяки якому аналізується наступність наукових психологічних ідей);

– методи категоріального аналізу (що передбачає врахування соціально-психологічних умов, які визначили появу та розвиток наукової школи, а також вивчення ідеогенези, когнітивного стилю, кола опонентів та інших детермінант, які обумовили появу психологічних наукових ідей);

– метод вивчення архівних документів (що дозволяє здійснювати пошук офіційних та особистих матеріалів з метою досконалішого вивчення наукової спадщини);

– біографічні та автобіографічні методи (що передбачають відтворення атмосфери реального життя і є джерелом знань про причини та умови формування поглядів вчених на ту чи іншу наукову проблему у галузі психології);

– авторська методика вивчення наукових шкіл (яка дає можливість розкрити особливості їх формування та подальший розвиток).

Як історико-психологічні методи дослідження були використані: алгоритм аналізу рівня сформованості та розвитку психологічних наукових шкіл за змістовно-структурними, формальними, географічними та етнопсихологічними показниками; метод оцінки результативності наукової школи за організаційним, функціональним і кількісним критерієм; метод дослідження ролі особистості в науці.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в ньому:

уперше:

– застосовано системно-історичний підхід до вивчення історії формування психологічної думки у Полтавському регіоні;

– розкрито зміст наукової психологічної школи на Полтавщині;

– виділено та охарактеризовано етапи розвитку психологічної думки та науки у Полтавському регіоні впродовж ХVІІІ - ХХ століття;

– проаналізовано теологічний, філософський, літературний і мовознавчий напрямок розвитку психологічних ідей на Полтавщині у ХVІІІ - ХІХ століттях;

– комплексно охарактеризовано здобутки полтавських психологів у сфері психології особистості, педагогічної та вікової психології у ХХ столітті;

удосконалено:

– розуміння поняття „наукова школа” у психології на основі узагальнення пізнавального, особистісного, географічного та етнопсихологічного підходів;

– методику вивчення ролі особистості вченого у розвитку науки;

– концептуальну схему підходів до аналізу сформованості наукової школи та оцінки її діяльності;

– підходи до вивчення територіальних аспектів розвитку психологічної науки в Україні, на основі дослідження локальних наукових центрів;

отримали подальший розвиток:

– науково-методичні підходи в дослідженні історії психології та феномену психологічної наукової школи;

– методики дослідження творчої діяльності учених та наукових шкіл;

– дослідження наукового доробку персоналій української психології.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її положення дають можливість концептуально поглибити подальші наукові дослідження у сфері історії української психології як загальнонаціональної, так і регіональної; аналіз еволюційних змін, що їх пережила вітчизняна психологічна думка та наука впродовж ХVІІІ-ХХ століть, вивчення внеску регіональних психологічних шкіл у розробку питань психології, зокрема таких її галузей, як психологія особистості, педагогічна та вікова психологія.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути впроваджені у навчальному процесі при викладанні дисциплін „Загальна психологія”, „Педагогічна та вікова психологія”, „Психологія особистості”, „Історія психології”, „Історія психології в Україні”, „Психологія вищої школи”, „Методологія та методи наукових досліджень”; розроблений методичний комплекс дослідження ролі вченого у розвитку науки та аналізу рівня сформованості наукової школи сприятиме подальшому вивченню локальної історії психології.

Особистий внесок здобувача. Отримані наукові результати є авторським дослідженням, у результаті якого показано еволюцію психологічної думки на Полтавщині та історико-культурні передумови становлення Полтавської психологічної школи. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі викладено лише ті ідеї та положення, які належать особисто автору.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні теоретичні положення й практичні результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція „Спадщина А.С. Макаренка і педагогічні пріоритети сучасності” (Полтава, 2008), Міжнародна науково-практична конференція „Методика викладання природничих дисциплін у вищій та середній школі” (Полтава, 2009), І Всеукраїнські Морозівські педагогічні читання (Київ, 2010).

Результати дослідження впроваджені в навчально-виховний процес Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова для практичного використання при викладанні дисциплін „Психологія вищої школи”, „Методологія і методи науково-педагогічних досліджень”, „Історія освітньо-виховних систем у вищій школі України” (довідка № 08-10/613 від 21.03.2010р.), Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка при викладанні курсів „Загальна психологія”, „Вступ до спеціальності”, „Історія психології” (довідка № 0631/01-37/28 від 15.02.2010р.), Севастопольського міського гуманітарного університету при викладанні курсу „Історія психології”, а також включені до комплексу матеріалів з інформаційно-методичного забезпечення таких дисциплін, як „Вікова психологія”, „Педагогічна психологія” (довідка № 4 від 10.02.2010р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 12 наукових праць, із них 5 публікацій - у фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи складає 216 сторінки комп'ютерного тексту. Основний зміст дисертаційного дослідження викладено на 187 сторінках. Робота містить 6 таблиць (5 сторінок), 8 рисунків (5 сторінок), 1 додаток (3 сторінки). Бібліографія (25 сторінки) включає 300 праць українських і зарубіжних авторів.

Основний зміст роботи

У вступі розглянуто сучасний стан вивчення регіональної історії психології, обґрунтована актуальність теми дисертаційного дослідження, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічні основи, методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, її практичне та теоретичне значення.

Перший розділ - „Теоретико-методологічні основи дослідження становлення психологічної школи на Полтавщині” - висвітлює та конкретизує обсяг поняття „наукова школа”, її критерії, а також підходи до їх типології.

Здійснений у розділі аналіз наукових досліджень показав неоднозначність поглядів на визначення змісту поняття наукової школи. Було виділено наступні підходи. Перший з них, що представлений такими дослідниками, як В. Гасілов, К. Ланге, Е. Мирський, А. Первозванський, М. Родний, основна увага яких звернена на форму організації наукової діяльності, колективну творчу співпрацю і групове креативне мислення, яке координує керівник або засновник школи.

У межах другого підходу дослідників (П. Анохін, М. Дубинін, Б. Кедров, М. Семенов, Г. Штейнер, М. Ярошевський) об'єднує позиція, відповідно до якої наукова школа характеризується певним стилем мислення, засвоєнням концептуального та методичного апарату, ціннісних орієнтацій і категорій науки.

Представники третього підходу (В. Добренков, Д. Зербіно, О. Кравченко) пропонують географічний підхід при характеристиці наукової школи.

У результаті аналізу праць дослідників у галузі етнопсихології (Т. Воропаєвої, П. Гнатенка, Р. Додонова, М. Гримич, В. Куєвди, Т. Літвінової, О. Лозової, О. Огир, Л. Орбан, В. Павленко, С. Тягліна, М.-Л. Чепи) у роботі запропонований підхід до вивчення наукової школи, що базується на понятті про національний характер як сукупності соціально-психологічних рис, що властиві нації на певному етапі розвитку і які проявляються у ціннісному ставленні до навколишнього світу, а також у науці, культурі, звичаях, традиціях. Показано, що національний характер є специфічним поєднанням загальнолюдських рис з конкретними історичними та соціально-економічними умовами існування нації. Констатовано, що в етнографічному плані Полтавщина входить до Наддніпрянщини - одного з найдавніше і найгустіше заселених районів України, що відзначається розмаїттям місцевих варіантів традиційної культури (виділяють локальні етнографічні групи полтавців і переяславців).

На основі аналізу наукових підходів до розуміння сутності „наукової школи” у дисертаційному дослідженні обґрунтовані структурно-змістовні, формальні, географічні та етнопсихологічні ознаки психологічної школи. До структурно-змістовних ознак належить: наявність наукової ідеї; формування програми дослідження; розробка гіпотез, концепцій, теорій, законів тощо; уточнення, деталізація основних положень науково-дослідної програми; результати наукової діяльності виступають методологічною основою інших досліджень; структурне розчленування предметної області на декілька нових напрямів і течій.

Виявлено, що формальними ознаками наукової школи у психології є: наукове товариство (секції, кафедри, лабораторії, товариства, об'єднання, дослідницькі організації, науково-дослідні інститути); соціальний та професійний статус учених у науковій ієрархії (науковий ступінь, учене звання, посада, національні та міжнародні премії і нагороди, членство у редколегіях, закордонних та національних академіях, наукових товариствах, радах, поширення інформації у енциклопедичних та довідникових виданнях); наукові результати (монографії, навчально-методичні посібники, підручники, статті, тези, авторські свідоцтва, патенти, винаходи, дисертації); форми презентації та апробації (участь та проведення з'їздів, конгресів, семінарів, конференцій різного масштабу, періодичні видання, участь у наукових національних та міжнародних програмах чи проектах).

Встановлено, що до географічних ознак наукової школи належить територіальна організація діяльності та ареал її поширення. Відповідно до цього нами було виділено локальний, регіональний і глобальний рівні розповсюдження наукових ідей та здобутків певної наукової школи та її визнання.

У системі етнопсихологічних ознак ми пропонуємо виділити такі сфери: мотиваційно-поведінкова (своєрідність мотивів діяльності представників національної спільноти); когнітивно-інтелектуальна (специфічність пізнавальних й інтелектуальних властивостей); емоційно-вольова (особливості емоційних і вольових рис); комунікативна (відмінності інформаційної і міжособистісної взаємодії спілкування у представників різних національних культур). Таким чином, під психологічною науковою школою ми розуміємо історичне об'єднання вчених-однодумців, які мають спільні етнопсихологічні риси, ідейно та територіально згуртовані навколо засновника визнаної наукової проблеми.

У другому розділі - „Методичний апарат дослідження процесу становлення психологічної школи Полтавщини” - висвітлено методичні підходи до вивчення становлення психологічних шкіл.

Досліджуючи історико-культурні передумови становлення Полтавської психологічної школи, ми розробили методику оцінки результативності діяльності наукових шкіл, яка дає змогу: видiлити вітчизняні школи у пcиxологiчнiй наyцi минyлoгo й сyчacнocтi; визначити їх рівень сформованості; виявити здoбyтки; визначити стaн i пeрспeктиви їх подальшого розвиткy (виникнення, становлення, утвердження, розпад).

Вищенаведена методика може бути доповнена алгоритмом аналізу рівня сформованості та розвитку психологічних наукових шкіл, який розроблений нами на основі структурно-змістовних, формальних, географічних та етнопсихологічних ознак психологічної школи.

На підставі аналізу результатів реалізації методик і на думку опитаних нами експертів, якими стали наукові співробітники Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, професорсько-викладацький склад Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (психолого-педагогічний факультет) і Севастопольського міського гуманітарного університету (загалом 65 кандидатів і 11 докторів психологічних наук), Полтавська психологічна школа перебуває на етапі свого становлення.

На основі аналізу теоретичних підходів до особистості в історії та психології, зокрема - багатовимірної теорії особистості (за В. Моргуном), нами була розроблена схема „Історико-психологічної характеристики особистості” як один із можливих засобів не лише історичного опису минулих подій, а й побудови опитувальника живих носіїв історії.

Таблиця 1. Схема історико-психологічної характеристики особистості як суб'єкта історичного процесу

Для аналізу ролі вчених у процесі становлення Полтавської психологічної школи, ґрунтуючись на підходах до аналізу структури особистості у психології та історії, на вимогах до біографічних методів, у дисертаційному дослідженні ми обґрунтували та застосували авторський опитувальник „Історико-психологічний портрет вченого”.

Дана методика має вступ, в основній частині питання розбиті на блоки: родовід, сім'я - 13 питань; навчання і професія - 8; посади та професійна кар'єра - 4; наука - 7; соціально-психологічні відносини, захоплення - 12; віра, релігія - 6 питань; насамкінець - 5 питань експрес-інтерв'ю, при складанні яких враховувався „Опитувальник реального, бажаного та фантастичного бюджетів часу людини” В. Моргуна.

У роботі використовувалися всі вищевказані методи, що дозволило істотно обмежити суб'єктивізм при інтерпретації та оцінці тих чи інших фактів.

Третій розділ - „Передумови формування Полтавської психологічної школи впродовж ХVІІІ-ХХ століть” - містить аналіз основних рис, історико-культурних факторів та етапів становлення Полтавської психологічної школи.

Спираючись на генетичну методологію (Л. Виготський, Ж. Піаже, С. Максименко), досвід створення періодизацій у психології та на трьохаспектний підхід до аналізу наукової діяльності, що передбачає поєднання соціального, предметно-логічного та особистісно-психологічного аспектів (за М. Ярошевським), нами розроблена модель періодизації розвитку психологічної думки на Полтавщині впродовж ХVІІІ-ХХ століття, в основу якої були покладені об'єктивні історичні умови наукового та суспільного життя в Україні й регіоні впродовж зазначених століть і загальні тенденції розвитку світової та вітчизняної психологічної науки:

Рис.1. Періодизація етапів формування Полтавської психологічної школи впродовж ХVІІІ-ХХ століть

Перший етап (ХVІІІ ст. - 1834 р.) характеризується розвитком психологічних ідей у межах теології, філософії та літератури і представлений поглядами С. Кулябки, П. Величковського, Г. Сковороди, Я. Козельського. Впродовж цього історичного проміжку зазнали зміни погляди стосовно людської душі, особистості, людського розуму, співвідношення розуму й волі, сенсу життя, особливостей пізнання та перетворення світу. Людина епохи Просвітництва (ХVІІІ ст.) прагне до гармонійного та щасливого життя у суспільстві. Причому гармонія повинна бути як зовнішня, так і внутрішня. Відповідно до цього виникає два шляхи пошуку істинного щастя: перший - у людині (пізнати самого себе та жити у сродності й природовідповідності - Г. Сковорода, П. Величковський), другий - в ідеальній організації суспільства (обов'язкова праця усіх членів суспільства на благо країни - Я. Козельський). У вищезазначених підходах велике значення надавалося знанням, волі та моральності, які ставали основними інструментами для досягнення людиною щастя.

Встановлено, що для даного етапу характерним є виділення почуття у якості предмету дослідження і формування теоретичних основ психології, поширення асоціативної психології та вчення про самодостатню особистість. Стосовно особливостей пізнання світу, то впродовж ХVІІІ століття панівним був сенсуалізм.

Другий етап (1834 - 1897 рр.) супроводжувався продовженням класично-інтроспективного (філософсько-умоглядного) спрямування попереднього часового проміжку та характеризується розвитком психологічних поглядів у руслі мовознавства, філософії та літератури. Аналіз творчого доробку мислителів ХІХ століття (вихідців з Полтавщини) дозволив віднести до даного етапу І. Котляревського, М. Максимовича, М. Гоголя, П. Юркевича, О. Потебню та Панаса Мирного.

Виявлено, що цей період відзначався появою романтизму, звернення до минулого, до пошуків ідеальних основ життя народу, що стало предметом наукових досліджень у галузі фольклору, етнічної та історичної психології і психології народів. У працях П. Юркевича подальшого розвитку набула теорія кордоцентризму Г. Сковороди. Психологія особистості розглядалася через психологію народу шляхом звернення до фольклору. Видані М. Максимовичем збірники „Малоросійські пісні”, „Дні та місяці українського селянина”, його вступна ректорська промова „Про значення та походження слова” (1834 р.) розкрили багатство української народної поезії і стихію народного самопізнання. Народна мова стала предметом вивчення і для О. Потебні, який вважав, що вона виступає одиницею психіки як усього народу, так і конкретної особистості. При написанні своїх творів, до народної творчості як джерела для розуміння психології особистості, зверталися І. Котляревський, М. Гоголь та Панас Мирний, які відзначаються майстерністю при психологічному аналізі літературних героїв. Отже, вищезазначені мислителі вважали народну творчість вродженою властивістю та витвором людського духу. Даний хронологічний відрізок закінчується 1897 роком, з початком поширення у психології експериментального підходу.

Третій етап (1897 - 1917 рр.) у розвитку психологічної думки на Полтавщині позначився еволюцією психології як самостійної науки, що бере початок з часу видання О. Лазурським праці „Сучасний стан індивідуальної психології” (1897 р.), яка містила в собі огляд результатів світових і вітчизняних досліджень характеру та темпераменту особистості. У цей час розробляються питання оцінки об'єктивності методів психологічного дослідження. Завдяки О. Лазурському, виникає і в подальшому широко застосовується природний експеримент як особливий метод збору інформації. На цей період припадає заснування Полтавського вчительського інституту (у 1914 році), першими викладачами психології якого були О. Волнін, О. Щербина, Г. Ващенко. Загалом даному етапу властивим було формування основ об'єктивного, природничо-наукового підходу до розуміння людини та її психіки.

Четвертий етап (1917 - 1991 рр.) відповідає радянському періоду розвитку психології. Ставлення радянської влади до даної науки було неоднозначним: одночасно зі сприянням створенню нових кафедр, лабораторій та інститутів психологія перебувала під постійним тиском ідеологічних чинників. У цей час подальшого розвитку отримали емпіричне та природничо-наукове і виникає культурно-гуманістичне спрямування. Даний історичний етап у становленні Полтавської психологічної школи можна умовно поділити на наступні часові проміжки:

1917 - 1936 рр. - розвиток психології до Постанови ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936 року „Про педологічні викривлення в системі Наркомпросів”. Період після Лютневої революції 1917 року на Полтавщині позначився бурхливим розвитком національно-культурного руху, осторонь якого не опинилася і психологія. Для даного хронологічного відрізку характерним було поширення природничо-наукового розуміння людини та її психіки. Встановлено, що саме в цей час психологами Полтавського регіону велика увага приділялася експериментальній психології. Так, Г. Ващенко, будучи керівником педагогічного технікуму у Біликах (1921-1923 рр.), організовує виготовлення приладів для психологічних вимірювань (тахістоскоп, ергограф, естезіометр) та проводить досліди в галузі експериментальної психології; Д. Ельконін перші наукові праці - „Локальное действие постоянного электрического тока на спинномозговую энервацию мышц” (1929 р.), „Учение об условных рефлексах” (1931 р.) - пише як фізіолог. Відгуком на об'єктивні умови реальності першої третини ХХ століття (наслідки Першої світової війни, революції, громадянські війни: велика кількість фізично та психологічно травмованих людей, збільшення кількості безпритульних неповнолітніх і зростання правопорушень у їх середовищі) стала діяльність О. Щербини, який розробляв проблеми психології сліпих і тифлопедагогіки; Г. Ващенка - автор праці „Пять лет работы с детьми-правонарушителями” (1925 р.) та А. Макаренка, який очолював колонію ім. М. Горького (1920-1928 рр.) та комуну ім. Ф. Дзержинського (1927-1936 рр.), у галузі роботи з неповнолітніми правопорушниками.

1936 - 1953 рр. відзначилися призупиненням психологічних досліджень в умовах масових репресій, переслідувань та Великої Вітчизняної війни. Попри несприятливі умови психологами-вихідцями з Полтавщини продовжується розробка проблем психології особистості, вікової і педагогічної психології. Зокрема, Д. Ельконін публікує „Букварь (Учебник русского языка для хантымансийской начальной школы)” (1938 р.) і „Первую книгу по русскому языку для школ народов Крайнего Севера” (1946 р.), Г. Ващенко закінчує роботу над докторською дисертацією „Мова дітей переддошкільного та дошкільного віку як засіб спілкування (1941 р.)”. Панівна ідеологія ставила перед психологами завдання формування нової „радянської” людини та змушувала поєднувати психологію із ученням І. Павлова про умовні рефлекси. Даний історичний проміжок закінчується 1953 р. - початком поступової „відлиги” у всіх сферах життя країни.

1953 - 1991 рр. - період поступової стабілізації суспільно-політичного та культурного життя країни й подальший розвиток питань психології засвоєння учнями граматичних знань, морального виховання підлітків (Л. Проколієнко), психології гри, періодизації розвитку дитини (Д. Ельконін), формування самоконтролю у навчальній діяльності учнів (Т. Гавакова), психології трудового виховання підлітків, темпераменту та пізнавальним процесам школяра, взаємовідносин в учнівських групах (Ю. Гільбух), психології творчості та творчої особистості, психології обдарованості й таланту (Ю. Гільбух, В. Моляко), розробка теоретичних, прикладних та практичні аспектів проблем особистості, її природи, структури, розвитку, періодизації становлення, психодіагностики, типології, психологічної допомоги, профорієнтації учнів, професійної підготовки вчителів (В. Моргун).

Встановлено, що у цей період на Полтавщині психологія отримала організаційне оформлення у вигляді психолого-педагогічного факультету (1977 р.) та кафедри психології (1980 р.) Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка.

П'ятий етап (1991 - 2000 рр.) - це розвиток психології в умовах самостійності України. Пріоритетними напрямками досліджень Полтавської психологічної школи стали питання вияву та подальшого розвитку обдарованості школярів, профілізація їх навчання та профорієнтація. У цей час продовжують свою наукову діяльність Ю. Гільбух (аналіз успішності, психологічного розвитку школярів і виявлення розумово-обдарованих дітей), В. Моляко (концепція виховання творчої особистості, інтелектуальна обдарованість і її вияв у дітей старшого дошкільного віку, психологічна система творчого тренінгу „КАРУС”), В. Моргун (моністична концепція багатовимірного розвитку особистості, психологічна діагностика, психологія делінквентного підлітка, багатовимірний аналіз досягнень учня з метою профілювання та профорієнтації, психолого-педагогічні основи інтеграції та диференціації навчання) у сфері психології особистості, вікової і педагогічної психології. На даному етапі на базі кафедри психології ПДПІ імені В.Г. Короленка була сформована наукова школа „Психологія багатовимірної особистості” (1984 р.). Серед її головних здобутків слід виділити наступні:

– створена багатовимірна концепція особистості;

– розроблені методики психодіагностики особистості: реального, бажаного і фантастичного бюджетів часу людини; мотивації кохання; багатовимірного аналізу вільних словесних асоціацій; аналізу досягнень людини з метою профілювання та профорієнтації; полімотивації учнів; експертної співбесіди з абітурієнтами; історико-психологічний портрет фахівця тощо;

– запропонована система вікової профорієнтації;

– визначено типи інтеграції та диференціації навчання: темпова, емоційна, профільна, рівнева, формодіяльнісна.

У четвертому розділі - „Внесок Полтавської психологічної школи у розвиток психології” - проаналізовані основні напрямки еволюції психологічної думки на Полтавщині, подана характеристика наукового доробку вчених, які народилися у Полтавському краї, або, будучи вихідцями з інших регіонів, працювали на Полтавщині та зробили внесок у розробку питань психології особистості, вікової та педагогічної психології. Встановлено, що психологічна думка на Полтавщині впродовж ХVІІІ-ХХ століть пройшла розвиток через ряд етапів і знайшла своє відображення у теологічному, філософському, літературному, мовознавчому та власне науковому напрямах Полтавської психологічної школи.

Теологічний напрям у розвитку психологічних ідей представлений поглядами П. Величковського (народився 1722 р. у м. Полтава), який розглядав людину як Боже творіння, акцентуючи увагу на тому, що первинною є духовна сутність людини.

Філософський напрям представлений вченням С. Кулябки, Г. Сковороди, Я. Козельського та П. Юркевича. С. Кулябка (народився 1704 р. у м. Лубни на Полтавщині) вважав, що розумна душа з'являється в зародку людини не відразу після народження, а на певному етапі її розвитку, схилявся до думки, що природа людської психіки полягає у цілеспрямованій діяльності. Г. Сковорода (народився 1722 р. с. Чорнухи на Полтавщині) розглядав оточуючу дійсність як три гармонійних світи: „макрокосмос” (природа), „мікрокосмос” (людина), світ символів (Біблія). Кожен з цих світів складається з видимої (створіння) і невидимої (Бог) натур. Із теорії взаємодії трьох світів з'являється проблема розвитку гармонійної особистості - людини, яка перебуває в єдності зі світом, людьми та сама з собою. На цих положеннях ґрунтується феномен самопізнання, „сродної” праці та природовідповідності. Я. Козельський (народився 1728 р. у м. Келеберда Полтавського полку) розглядав людину одночасно як частину природи і суспільства, тому її діяльність обумовлена біологічними особливостями та середовищем, якому належить головна роль у формуванні особистості. Оскільки риси темпераменту і характеру залежать від освіченості людини, але випробовуються у вчинках, то первинним є процес виховання, а потім навчання. Розроблена мислителем теорія інтересу, яка поєднує природну схильність людини до благополуччя, приводить до думки, що існує особистісна мораль і „пряма” або „філософська”, яка є загальною для всього людства. Будучи сенсуалістом, Я. Козельський вважав основою сприймання і мислення чуттєве пізнання. У природі не існує таких речей, які б не були доступні пізнанню. Таємницю складає лише пізнання сили та дії, користі та шкоди речей, не доцільно займатися і доказом чи спростуванням буття Божого, оскільки це людині не посильно. Саме в останній тезі простежується деїзм мислителя. Поряд із вченням про серце, П. Юркевич (народився 1826 р. у с. Ліпляве Золотоніського повіту Полтавської губернії) особливу увагу приділяв особистості й таким психічним процесам, як мислення та уява. Він розвиває вчення про людину як вільну, індивідуальну, конкретну й відповідальну істоту. Вона є центральною темою його філософії, а серце у вченні мислителя - хоронитель і двигун фізичних сил людини, центр її духовного і морального життя, багатогранних почувань, зворушень, пристрастей. У теорії пізнання мислитель підкреслював значення емоційних елементів.

Літературний напрям зосереджується на психологічному аналізі та характеристиці вчинків героїв художніх творів. У своїх творах І. Котляревський, М. Гоголь і Панас Мирний показують, що реальна поведінка та риси особистості залежать від середовища, соціальної ролі, суспільного становища та виховання індивіда. Психічний світ виявляється у вчинках та емоційних переживаннях людини. „Енеїда” І. Котляревського (народився 1769 р. у м. Полтаві) є видом сатирично-гумористичної літератури ХVІІІ ст., у якому психологія особистості та етнічна психологія постають в змалюваннях феноменології психічного на індивідуальному, народному та загальнолюдському рівнях. Психологічна майстерність М. Гоголя (народився 1809 р. у с. Великі Сорочинці Полтавської губернії) в описі характерів, у розкритті глибинних психологічних процесів у значній мірі визначила подальший розвиток психологічного напрямку в літературі критичного реалізму. Письменнику належить психологічна ідея про світ „мертвих” та „живих душ”, на його думку перший з них - шифром, до якого необхідно знайти ключ, щоб осягнути світ „живих душ”. Цей ключ потрібно шукати у власній душі. Майстром реалістичного психологічного аналізу та автором перших в українській літературі соціально-психологічних романів був Панас Мирний (народився 1849 р. у м. Миргороді Полтавської губернії). Емпіричний матеріал, почерпнутий із спостережень за людиною, феноменологія психічного в культурно-історичному аспекті, запропоновані І. Котляревським, М. Гоголем та Панасом Мирним, вимагали нових узагальнюючих психологічних теорій, пошуків у сферах етнічної, історичної та загальної психології, тому ХІХ століття відзначилося особливим розквітом етнографії, етнопсихології, мовознавства, психолінгвістики, психології у цілому та філософії.

Мовознавчий напрямок репрезентований поглядами М. Максимовича та О. Потебні. М. Максимович (народився 1804 р. на хуторі Тимківщина Золотоніського повіту Полтавської губернії) вважав, що людина піднесена над усіма земними творіннями своєю розумною й безсмертною душею, яка може виявлятися у видимих образах, звуках та слові. Саме останній є найповнішим і найближчим для людини, який здатен об'єднати два попередні способи. Особливе значення вчений надавав народній творчості, яку вважав вродженою властивістю та витвором людського духу, завжди пов'язаною з життям, побутом і звичаями народу. Дану тенденцію, що започаткувала сучасні уявлення про специфіку словесного художнього образу та психології художньої творчості, продовжував О. Потебня (народився 1835 р. у Роменському повіті Полтавської губернії) як засновник психолінгвістичної теорії. Науковець вважав, що мова й поетичне мистецтво генетично споріднені; мова та поезія мають триєдину структуру; внутрішня форма мови й образи в поезії мають генеративну силу; основна функція поезії - пізнання; естетичне сприймання швидше продуктивне, ніж репродуктивне; поезія й проза взаємодоповнюючі; поетичне сприйняття й переосмислення є переважно етноцентричним; поетичні знаки і їхнє значення, як правило, асиметричні.

З огляду на вказані вище напрями психологічних ідей, які були розвинуті мислителями Полтавщини, можна констатувати, що вони стали вагомим внеском до подальшого розвитку психології як самостійної науки. У роботі детально охарактеризовано наукову спадщину В. Вернадського, О. Щербини, О. Лазурського, В. Моляко та В. Моргуна у галузі психології особистості. Згадані вчені зробили вагомий внесок у розробку наукових теорій: про особистість, її структуру, типологію характерів, періодизацію розвитку, обдарованість, творчість, самореалізацію та психічне здоров'я.

Доведено, що наукові інтереси психологів, пов'язаних з Полтавщиною, значною мірою торкалися питань педагогічної та вікової психології. Загальнонаціонального та світового визнання набули розробки Г. Ващенка, А. Макаренка, Д. Ельконіна, Д. Арановської-Дубовіс, В. Сухомлинського, Т. Гавакової, Л. Проколієнко, Ю. Гільбуха, В. Моляко, В. Моргуна та інших у галузі розвитку пізнавальних процесів у дітей, самоконтролю у навчальній діяльності, становленню дитячої особистості, її формування у колективі, вікової профорієнтації та покращення психологічної підготовки педагогічних працівників.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в аналізі історико-культурних передумов становлення Полтавської психологічної школи впродовж ХVІІІ-ХХ століть.

1. Здійснений у дисертації аналіз методологічних основ історії психології показав неоднозначність поглядів науковців на дану проблему. Панівним щодо визначення парадигмального статусу психології є мультипарадигмальний та допарадигмальний підходи, які засвідчують відсутність єдиних, універсальних теорій і законів розвитку психологічної науки. Вищезазначені парадигмальні позиції спричиняють появу та еволюцію різноманітних наукових шкіл у психології. На основі аналізу та узагальнення попередніх досліджень з питань змісту поняття наукової школи, її критеріїв та підходів до їх типології, виокремлюється особистісний підхід (у якому основна увага звернена на форму організації наукової діяльності і колективну творчу співпрацю, що координується керівником школи), пізнавальний (наукова школа характеризується певним стилем мислення і методичним апаратом), географічний підхід (територія появи та ареал поширення наукових ідей), етнопсихологічний (сукупність соціально-психологічних рис, що властиві нації в цілому або локальним етнографічним групам). Проведений аналіз поглядів щодо наукових шкіл дав підставу стверджувати, що психологічна школа це - група вчених-однодумців, які пов'язані ідейно та територіально, згуртовані навколо засновника визнаної наукової проблеми. Запропоновано характеризувати психологічну наукову школу, спираючись на погляди дослідників щодо феномену наукової школи загалом і у психології зокрема, за такими критеріями: структурно-змістовними, формальними, географічними та етнопсихологічними.

2. Обґрунтовано методичну основу вивчення передумов становлення психологічних наукових шкіл і запропоновано методику оцінки результативності діяльності наукової школи у психології, яка на основі організаційних і функціональних критеріїв дозволяє визначити рівень сформованості, наявні здобутки та перспективи їх подальшого генезису. Дана методика може бути доповнена алгоритмом аналізу рівня сформованості та розвитку наукових шкіл у психології, який розроблений нами, базуючись на структурно-змістовних, формальних, географічних і етнопсихологічних ознаках наукової школи. З метою визначення ролі вченого в процесі становлення і розвитку психологічних шкіл, на основі аналізу підходів до особистості та її структури у психології та історії, нами була розроблена методика „Історико-психологічний портрет вченого” як різновид біографічних і автобіографічних методів.

3. Спираючись на трьохаспектний підхід до науки як соціальної, предметно-логічної та особистісно-психологічної системи, у дослідженні здійснено аналіз основних рис та історико-культурних факторів становлення психологічної школи у Полтавському регіоні. Упродовж досліджуваного періоду на Полтавщині відбувалося становлення та розвиток нових наукових галузей психологічної науки: психологія особистості, педагогічна та вікова психологія. На базі кафедри психології Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка організаційного оформлення набуває наукова школа „Психологія багатовимірної особистості”. Основними напрямками її досліджень є: теоретичні та прикладні проблеми психології особистості, педагогічної та вікової психології: розвиток мотивації та творчого мислення учнів, психологічний супровід профорієнтації, психологічні умови розвитку педагогічної рефлексії, особливості делінквентної поведінки, емпатія й атракція в системі „вчитель - учень”, мотивація суспільно-політичної активності молоді тощо.

Здобуття Україною незалежності сприяло якісно новому розвитку традиційних галузей психології в умовах їх внутрішньої диференціації та поглиблення теоретичних і прикладних аспектів дослідження.

4. Встановлено, що розвиток психологічної думки на Полтавщині впродовж ХVІІІ-ХХ століть пройшов свою еволюцію через ряд етапів, які багато в чому співвідносяться із загальносвітовим процесом розвитку психології і тенденціями національної науки. У процесі дослідження було встановлено наступні етапи: І період - філософсько-літературний: 1) ХVІІІ ст. - 1834 р.; 2) 1834 -1897 рр.; ІІ період - науково-психологічний: 3) 1897-1917 рр.; 4) 1917-1991 рр.; 5) 1991-2000 рр.

5. Дослідження історико-культурних передумов становлення Полтавської психологічної школи у ХVІІІ-ХХ століттях дозволило виокремити наступні напрями психологічної думки та науки на Полтавщині: теологічний (П. Величковський), філософський (С. Кулябка, Г. Сковорода, Я. Козельський, П. Юркевич), літературний (І. Котляревський, М. Гоголь, Панас Мирний), мовознавчий (М. Максимович, О. Потебня) та власне науковий (В. Вернадський, О. Лазурський, О. Щербина, Г. Ващенко, А. Макаренко, Д. Ельконін, Д. Арановська-Дубовіс, В. Сухомлинський, Т. Гавакова, Л. Проколієнко, Ю. Гільбух, В. Моляко, В. Моргун).

Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів становлення Полтавської психологічної школи. Відкритим залишається питання щодо розвитку психологічної думки на Полтавщині до ХVІІІ ст., психологічний аналіз творів таких вихідців з Полтавщини, як М. Чурай, С. Величко, Г. Граб'янка, взаємовпливу наукових шкіл на розвиток психологічних ідей.

Основний зміст дисертації висвітлено в таких публікаціях

Статті, опубліковані у фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України

1. Колодочка В. В. Значення лідера для наукової школи / В. В. Колодочка // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наукових праць Інституту психології Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. - Том Х. - Ч. 1. - Київ, 2008. - С. 210-218.

2. Колодочка В. В. „Історико-психологічний портрет фахівця” як метод дослідження ролі вченого у розвитку науки / В.В. Колодочка // Педагогічний процес: теорія і практика. Зб. наукових праць / За ред. С. Сисоєвої. - К. : Вид-во „ЕКМО”, 2009. - С.277-282.

3. Колодочка В. В. Полтавська земля як осередок психологічної думки / В. В. Колодочка // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - № 702. - Серія Психологія. - Вип. 34. - Харків, 2005. - С. 72-76.

4. Колодочка В. В. Проблема типології наукових шкіл / В. В. Колодочка // Проблеми загальної та педагогічної психології: зб. наук. праць Інституту психології Г.С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. - Том Х. - Ч. 5. - Київ, 2008. - С. 219-224.

5. Колодочка В. В. Психологія в творчості М.В. Гоголя та творчість з точки зору психології / В. В. Колодочка // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наукових праць Інституту психології Г.С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. - Том ХІ. - Ч. 3. - Київ, 2009. - С. 152.

Статті, опубліковані у спеціалізованих наукових журналах,

збірниках наукових конференцій

1. Колодочка В. В. Коректор вогню та психіки (Тамара Іванівна Гавакова) / В. Ф. Моргун, В. В. Колодочка // Історія Полтавського педагогічного університету в особах (на посвяту 90-річчя заснування навчального закладу). - Полтава: АСМІ, 2004. - С. 34-38.

2. Колодочка В. В. Історико-психологічний портрет фахівця. Методичні матеріали та рекомендації / В. В. Колодочка, В. Ф. Моргун. - Полтава : ПДПУ, 2006. - 50 с.

3. Колодочка В. В. Категорія щастя у творчості А. С. Макаренка як основа гармонійного розвитку особистості / В. В. Колодочка // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Спадщина А. С. Макаренка і педагогічні пріоритети сучасності” (м. Полтава, 13-14 березня 2008 р.) / За заг. ред. проф. М. В. Гриньової. - Полтава : Астрея, 2008. - С. 173-174.