Психологічні закономірності розвитку антиципації людини

Мікрогенез вищих форм антиципування складається з таких фаз, як актуалізація футурогностичної потреби, власних антиципаційних здатностей та їх самооцінка. У разі спроможності розв'язати футурогностичну задачу власними силами суб'єкт переходить до наступного етапу, а в іншому випадку може виникати як діяльність, спрямована на вдосконалення власних антиципаційних здатностей, так і відмова від спроб пізнати майбутнє або ж звернення до сторонньої допомоги, в тому числі і професійної. Далі йде збирання необхідної передантиципаційної інформації. При багатьох пралогічних (ворожіння, яснобачення) та теологічних (пророцтво) різновидах антиципування ця фаза може бути майже відсутньою або дуже умовною. Третю фазу складає переробка вихідної інформації чи то на основі логічних умовиводів свідомого та інтуїтивного характеру, чи то за допомогою пралогічних процедур: астрологічних обчислень, тлумачення ліній руки тощо. Завершується процес формуванням прогнозу, плану чи мети, оформленням суб'єктивної моделі особистого майбутнього та використанням її в діяльності, а також удосконаленням й корекцією образу майбутнього шляхом його практичної апробації.

Пpодукти процесу антиципацiї також мають piзномасштабний та piзнопоpядковий хаpактеp і можуть виступати як антиципацiйна категоpизацiя майбутнього, антиципацiйнi обpази, стани, пеpеднастpойки, установки, антиципацiйно оpiєнтованi дiї, а також piзного pоду iнфоpмацiйно та пpедметно матеpiалiзованi пpодукти антиципацiї. Пpодукти i пpоцеси антиципацiї можуть поpоджуватися не тiльки в станi неспання, але й пiд час сну (вiщi сни), а також в аномальних станах (антиципацiйнi галюцинацiї, тpанс у шаманiв, пiфiй i т.п.), а також можуть мати як свiдомий, так i неусвiдомлюваний хаpактеp. Пpоцес поpодження пpодуктiв антиципацiї (антиципатогенез) має вiдносно сталу поетапно-ієрархічну закономipнiсть, яка тим чiткiша, чим вiддаленішою є майбутня подiя. Спочатку з'являється когнiтивне вiдобpаження антиципованої подiї, потiм у мipу її наближення посилюється емоцiйне та вольове ставлення до неї, потiм з'являється пеpеднастpойка та установка, якi можуть пеpеходити у вiдповiдну дiю, а дiя, у свою чеpгу, може поpоджувати певний матеpiалiзований пpодукт антиципацiї. Iншою закономipнiстю антиципатогенезу є «Ефект Едiпа», тобто вплив пpоцесу антиципацiї на антиципований об'єкт, подiю, що пpоявляється у феноменах «самознищення», самопоpодження та самотpансфоpмацiї пpогнозу. Можна видiлити такі ваpiанти «Ефекту Едiпа»: випадковий, сугестивний, манiпулятивний, пеpцептивно-упереджений.

Антиципацiя як специфiчна здатнiсть людини являє собою цiлiсне утвоpення, яке має у своєму складі такі пiдсистеми: енгpамний базис антиципацiї, засобо-семiотичний апаpат антиципування, систему антиципацiйних пpоцедуp, автоматизмiв, навичок, умiнь, систему енгpамних та концептуальних стpуктуp антиципацiї, хpонотопний, імовipнiсний та аксiологiчний апаpат, а також систему футуpогностичних потреб особистостi. З огляду на це розвиток антиципацiйних здатностей людини полягає в наpощуваннi, селекцiї, стpуктуpуваннi та вдосконаленнi елементiв кожної з цих пiдсистем, а також їх гаpмонiзацiї в цiлiсну функцiональну систему.

Зазначено, що індивідуальна людська здатність до антиципації тісно пов'язана з соцієтальним та соціальним антиципуванням. Для виникнення самої соціальної групи, спільноти чи суспільства потрібне антиципування, оскільки сукупність людей стає групою, по суті, тільки тоді, коли у них з'являється спільне майбутнє, яке треба досягти або уникнути. Таке майбутнє є результатом того, що антиципація одних людей отримує домінування над антиципаційними моделями інших. Той має владу, чиє бачення майбутнього буде реалізовуватися іншими, і той є підвладним, хто вимушено чи добровільно діє в напрямі, окресленому не своєю власною, а чужою антиципацією. Перебіг же процесів цілепокладання, планування та прогнозування залежить, насамперед, від нормативної системи та рольової структури групи. Поширеним явищем є більш чи менш жорстка монополія лідера на всі різновиди групової антиципації, решта ж членів повинна приймати цілі, плани та прогнози лідера групи до виконання. Нерідко в спільноті може виокремлюватися роль «оракула» і між «лідером» та «оракулом» може встановлюватися своєрідний розподіл праці у справі групового антиципування. У великих суспільствах роль «лідера» та «оракула» можуть виконувати групи в групах (політична еліта, науково-дослідні інститути, а в минулому це були касти жреців).

Групове антиципування може набирати і колегіального характеру, коли лідер, принаймні, епізодично надає членам групи можливість формулювати цілі, прогнози та плани або дозволяє обговорювати антиципації, висловлені ним самим, а також вносити пропозиції щодо їх коригування шляхом використання дорадчого антиципування. Існує також і норма демократичного групового антиципування шляхом голосування з приводу реалізації того чи іншого варіанта майбутнього. Однак за демократичної системи регуляції групової антиципації переважна більшість членів зазвичай приєднуються до антиципацій референтного загалу і віддають перевагу засвоювати цілі, плани та прогнози від когось, ніж антиципувати самому.

Шостий розділ «Емпіричне дослідження життєвої антиципації» присвячений опису результатів використання авторської концепції функціонування й розвитку антиципації до дослідження такого її конкретного різновиду як життєва.

Дослідження життєвої антиципації мало на меті виявити діапазон та характер індивідуальної мінливості суб'єктивних моделей майбутнього студентів, репрезентованих у формі імовірнісних футуроматриць, а також з'ясувати спектр можливих деструкцій життєвого антиципування, які б потребували подальшої розробки відповідних корекційно-розвивальних програм. Виявлення діапазону індивідуальної мінливості життєвих антиципацій досліджуваних здійснювалося двома шляхами. Перший - математичне моделювання потенційно можливих типів імовірнісних профілів та футуроматриць і їх співставлення з емпірично виявленими. Другий - кластерний аналіз отриманих футуроматриць.

Для емпіричного виявлення суб'єктивних моделей майбуття на основі психосемантичної методології (Д. Банністер, Дж. Келлі, А. Ю. Козловська, Ч. Осгуд, В. Ф. Петренко, В. І. Похилько, Ф. Франселла, А. Г. Шмельов) автором було розроблено метод імовірнісного диференціалу. Цей метод полягає в експлікації суб'єктивних імовірностей здійснення варіантів майбутнього, заданих дескриптивним та імовірнісним конструктами (імовірнісний профіль майбутнього) або (і) дескриптивним, імовірнісним та хронологічним конструктами (імовірнісна хрономатриця) (табл. 1 і табл. 2).

Імовірнісна футуроматриця є множиною імовірнісних профілів, кожен з яких репрезентує той чи інший віковий період. Залежно від конфігурації значень суб'єктивних імовірностей відносно квартилів числового імовірнісного конструкта було теоретично виокремлено 14 типів імовірнісного профілю: гіпероптимістичний, оптимістичний, гіпооптимістичний, буденно-оптимістичний, гіпербуденний, буденний, буденно-песимістичний, гіпопесимістичний, песимістичний, гіперпесимістичний амбівалентний, гіперамбівалентний, рівноймовірний, гіперрівноймовірний. Типологію імовірнісних футуроматриць було побудовано враховуючи хронологічний порядок слідування імовірнісних профілів: стійкий оптимізм, коли всі профілі належать до оптимістичного типу; стійкий песимізм, коли всі профілі належать до песимістичного типу; стійкий амбівалентний тип, коли всі профілі належать до амбівалентного типу; стійкий буденний тип, коли всі профілі належать до буденного типу; стійкий рівноймовірний тип, коли всі профілі належать до рівноймовірного типу; оптимізм, який у перспективі переходить у буденний тип; оптимізм, який у перспективі переходить у буденний тип, а потім у песимістичний; песиміст, який у перспективі переходить у буденний тип тощо.

Таблиця 1 Імовірнісна футуроматриця 16х11 життєвого шляху на прикладі емпіричних даних одного з досліджуваних

Емпіричне дослідження суб'єктивних моделей майбутнього біографічного масштабу проводилося в три етапи. Перший здійснювався у період з 1994 по 1996 рр. У цей час в основному використовувалося індивідуальне глибинне вільне інтерв'ювання. В результаті було зібрано великий масив емпіричного матеріалу, який важко піддавався кількісній обробці. Проте у підготовчому плані цей етап був досить продуктивний, оскільки в його результаті сформувалася ідея методу імовірнісного диференціалу. На другому етапі, який в основному зайняв період з 2000 по 2004 роки, метод імовірнісного диференціалу розроблявся у формі імовірнісного профілю майбутнього та імовірнісних ґраток. На третьому етапі (2006-2009рр.) метод імовірнісного профілю майбутнього був розвинутий у метод імовірнісних футуроматриць, який описано вище.

Аналіз результатів застосування числових імовірнісних футуроматриць для експлікації самоантиципування студентами свого власного майбутнього та майбутнього України дав підстави зробити такі висновки. По-перше, із 14 імовірнісних профілів, виділених шляхом математичного моделювання, емпірично виявляються лише половина змодельованих варіантів. Серед них переконливо переважають оптимістичні профілі. Те ж саме стосується й імовірнісних футоматриць власного майбутнього студентів (50 % - стійкий оптимістичний тип, 14,3 % - оптимістично-буденний, 7,1 % - буденний). По-друге, помітна обставина, що студенти власне майбутнє бачать набагато оптимістичніше, ніж майбутнє України.

Таблиця 2 Імовірнісна матриця футурологічного тла життєвого шляху 17х11 з емпіричними даними одного з досліджуваних

Кластеризація футуроматриць бачення студентами власного майбутнього дає таку картину. Усі досліджувані розділяються на тих, хто вважає вірогідність нещасливого майбутнього для себе дуже малою («оптимістично-буденні» (92 %)) та тих, хто вважає, що в зрілості та старості вони все ж можуть бути нещасливими (8 %). У першому великому кластері можна виділити підкластери тих, хто оптимістично дивиться на своє майбутнє (60 %) та тих, хто найбільшу вірогідність надає буденному майбутньому (40 %). «Оптимісти» розділяються на тих, у кого піки показників припадають тільки на щасливе майбутнє та тих, хто окрім цього припускає високу вірогідність буденності у старості. Перша група розділяється на тих, хто відводить буденному майбутньому середню вірогідність з піком у старості та з піком у юності. Далі група розділяється на тих, хто вважає для себе щасливе майбутнє приблизно рівновірогідним у будь-якому віці та тих, хто вважає щастя вірогіднішим у зрілості та старості. «Нещасливе майбутнє» не диференціюється. У цій вибірці практично немає нікого, хто б уважав, що може бути нещасливим у юності чи мати буденну зрілість.

Кластеризація хрономатриць майбутнього України показує, що всі досліджувані розділяються на «песимістів» (44 %) та «оптимістично-буденних» (56 %). «Оптимістично-буденні» розділяються на тих, хто припускає можливість щасливого майбутнього України в найближчі часи, та тих, хто вважає вірогідність цього близькою до нуля. Перша група розділяється на три підкластери: ті, хто на вірогідність щастя в часи своєї старості дивиться з оптимізмом, з песимізмом, або вважає, що його віддалене майбутнє буде буденним. Загалом у результаті аналізу дендрограми видно, що як і у випадку автобіографічного антиципування «нещасливе майбутнє» також не диференціюється. «Оптимістично-буденні» не розділяються на «оптимістів» та «буденних», натомість чинником, за яким виділяються наступні підкластери, стає відношення до найближчого майбутнього - чи може воно бути щасливим, чи такого не може бути.

Установлено, що песимістичні профілі в структурі імовірнісних хрономатриць власного майбутнього у студентів зустрічаються вкрай рідко (6,3 %), але зазвичай вони стосуються не конструкта щастя, а інших конструктів (успіху, добробуту, здоров'я, особистого життя). Загалом досліджувані значно оптимістичніше бачать власне майбутнє, ніж майбутнє України і вважають, що в майбутньому будуть жити дуже щасливо в не дуже щасливій країні. Шляхом аналізу інтеркореляцій в п'ятиконструктних імовірнісних хрономатрицях встановлено наявність статистично значущих взаємозв'язків в групі конструктів для оцінки власного майбуття: щастя в цілому, здоров'я, добробуту, кар'єрного успіху та щастя в особистому житті та в групі конструктів для оцінки майбуття України: щасливе в цілому, стан економіки, екології, авторитет держави та соціальної напруги. Результати інтеркореляційного аналізу доповнено додатковим глибинним інтерв'юванням. У такий спосіб виокремлено такі типи деструкцій життєвого антиципування: песимізм, гіпопесимізм, гіпероптимізм, оптимізм з низькою диференційованістю моделей майбутнього, соціальна екстраконтекстність, збіднена система антиципаційних категорій та конструктів, збіднена оснащеність антиципаційними схемами, наявність деформованих антиципаційних схем, слабке володіння логічними процедурами антиципування. Обгрунтовано, що виокремлені типи деструкцій життєвого антиципування (антиципаційної неспроможності) потребують у практичному плані розробки відповідних корекційно-розвивальних програм.

У сьомому розділі «Корекція та розвиток життєвого антиципування» наведено результати пошуків методів надання психологічної допомоги у сфері життєвої антиципації.

Психологічна допомога особистості у сфері життєвої антиципації може бути надана у формі: по-перше, психологічного консультування, коли психолог допомагає подолати утруднення процесу перебудови суб'єктивної моделі власного майбутнього клієнта на даному етапі життєздійснення; по-друге, навчання життєвій антиципації як традиційними, так і активними груповими методами.

Узагальнено досвід психологічного консультування 263 клієнтів, у яких було виявлено різні прояви антиципаційної неспроможності, що стали предметом корекційних зусиль. Ефективність консультативної роботи оцінювалася за допомогою критерію Фішера () (табл. 3).

Таблиця 3 Ефективність корегування антиційної неспроможності в процесі психологічного консультування

Навчання життєвій антиципації традиційними методами реалізовувалося за допомогою циклу бесід з психології життєтворчості, які були спрямовані на озброєння слухачів систематизованими знаннями, важливими для ефективного автобіографічного антиципування. Активну групову форму корекції та розвитку життєвої антиципації було побудовано у формі тренінгів автобіографічної та футурологічної антиципації.

Тренінг автобіографічної антиципації складався з таких етапів: вступні інструкції та індивідуальне самодослідження життєвої антиципації і отримання імовірнісних матриць майбуття, його семантичного спектра; взаємопрезентація і взаємовивчення імовірнісних хрономатриць і дискусія навколо цього; взаємопророкування; аналіз прислів'їв та афоризмів (афористичний тренінг); нова побудова образу власного майбуття; обговорення нових образів майбуття та підведення підсумків заняття. Грунтуючись на таких принципах було побудовано програму тренінгу автобіографічного та біографічного антиципування. Повний курс занять за програмою біографічного тренінгу життєвої антиципації пройшли 24 групи, загальна кількість учасників в яких становила 231 особу, у тому числі 110 жінок і 121 чоловік. Вік учасників коливався в межах від 18 до 37 років. За програмою футурологічного тренінгу життєвої антиципації проведено 15 тренінгових занять. Загальна кількість учасників становила 164 особи.

У біографічному варіанті тренінгу життєвої антиципації було виявлено статистично значущі зрушення за критерієм Фішера (), щодо зниження кількості випадків деструкцій життєвого антиципування (табл. 4).

Таблиця 4 Результати перевірки ефективності тренінгу життєвого антиципування

Таким чином результати апропобації тренігових програм щодо корекції та розвитку життєвої антиципації свідчать, що зазначена здатність добре піддається корекційно-розвивальному впливу й обраний підхід є перспективним напрямом розвитку практичної психології.

У висновках до дисертації представлено нове розв'язання проблеми антиципації, що передбачало концептуалізацію феномена антиципування, встановлення закономірностей генезису та розвитку антиципаційних функцій у філо-, соціо-, онто-, макро- та мікрогенезі, апробацію розробленої загальнопсихологічної концепції в емпіричних дослідженнях життєвої антиципації та практиці психологічної діагностики, корекції та розвитку автобіографічного, біографічного та футурологічного антиципування. Підсумок отриманих результатів можна представити у низці висновків:

1. Аналіз історії психологічних досліджень антиципації свідчить про такі тенденції розвитку поняття антиципації, як розширення його обсягу і змісту; перехід від розгляду антиципації як складової окремих явищ до уявлення про антиципацію як універсальний компонент будь-якої активності; пошук закономірностей функціонування та розвитку антиципації, інваріантних відносно конкретного змісту активності суб'єкта і формуванні загальнопсихологічної теорії антиципації; виявлення особливостей антиципування, зумовлених специфікою конкретних різновидів людської діяльності і становленні спеціально-психологічних концепцій антиципації (комунікативної, педагогічної, ділової тощо).

2. Розмежовано чотири етапи концептуалізації феномена антиципації в психології: апріорна ідея та знання про певні об'єкти, події та явища, що передують процесу їх пізнання; очікування певних об'єктів, подій, явищ, власних дій та їхніх результатів, а також превентивні, підготовчі та частково антиципуючі мету дії тощо; психічна форма випереджаючого відображення й просторово-часового упередження суб'єктом подій в контексті всіх психічних процесів, станів, психофізіологічних функцій, настанов, переднастройках, рухах, діях, діяльності та спілкуванні; двоєдиний процес випереджального відображення (прогнозування й упередження) і творення майбутнього (проектування (цілепокладання й планування) і опредметнення), розгляд її у контексті єдності антиципування з темпорально-альтернативними феноменами: ретроспекцією (психічне моделювання минулого), презенсоспекцією (психічне моделювання теперішнього), фантастоспекцією (екстратемпоральною формою психічного).

3. Цілісна загальнопсихологічна концепція розвитку антиципації, що репрезентує взаємозв'язок процесів філо-, соціо-, онто-, макро- та мікрогенезу антиципаційних функцій людини полягає у твердженні, що у планi системогенезу феномен антиципацiї є наслiдком видiлення в стpуктуpуваннi психiчного тpьох типiв пiдсистем, функцiонально спецiалiзованих на вiдобpаженні pеальностi в pамках кожного з тpьох часових модусiв ? минулого, тепеpiшнього i майбутнього, де антиципацiя виступає як пiдстpуктуpа психiчного, спецiалiзована на суб'єктивному моделюванні майбутнього i pегуляцiї на цiй основi активностi живих iстот. Обґрунтовано, що у всіх аспектах розвитку антиципації домінує тенденція до прогресу, що проявляється у підвищенні точності, дальності, повноти, швидкості та продуктивності антиципування. Має місце ефект експонеціального розширення та поглиблення світохронотопу людини і перевершення антиципаційної спроможності послідовних форм розвитку антиципування. В основі розвитку вищих форм антиципації людини лежить механізм удосконалення медіації антиципаційних функцій, розширення та збагачення семіосфери антиципування, системи антиципаційних схем реальності та технологій організації процесів відображення, проектування та опредметнення змодельованого майбутнього. При цьому провідною тенденцією розвою людського антиципування є нарощування можливостей не лише пізнання та упередження прийдешнього, але й творення майбуття.

4. У еволюційно-генетичному плані антиципація людини є вищою формою розвитку випереджаючого відображення та преадаптації. Вивчення здатності різних тварин до елементарних форм антиципування показало величезну різницю між тваринами, що стоять на різних щаблях філогенетичного розвитку. Найрозвинутішими формами елементарної антиципації володіють ссавці, менш розвинутими у цьому плані є птахи, ще менш - рептилії, амфібії та риби. Особливо високо розвинуті елементарні форми антиципування у шимпанзе і вже в деяких рисах нагадуть людське, але все ж лишаються в межах натуральних форм. Відсутність мовлення та інших розвинутих семіотичних систем не дає змоги піднятися йому на більш високі щаблі. Наслідування культурних традицій хоч і існують серед шимпанзе, але за браком тих же розвинутих знакових систем не може перерости в такий могутній культурно-історичний фактор формування психіки, як це є у людини. Така перепона еволюційно долається у процесі антропосоціогенезу, коли здійснюється перехід від еволюційно-біологічних до культурно-історичних механізмів розвитку антиципування. Унаслідок цього поступово виникають вищi фоpми антиципацiї, які функцiонують та pозвиваються на основi натуpальних її фоpм завдяки засвоєнню, викоpистанню та вдосконаленню спецiальних засобiв i семiотичних систем, антиципацiйних пpоцедуp, а також суспiльно виpоблених антиципацiйних схем pеальностi, хаpактеpних для даної культуpи.

5. Розвиток вищих специфічно людських форм антиципації полягає у пошуку, засвоєнні та вдосконаленні засобів семіотичного опосередкування антиципаційних процесів, забезпеченні їх системою антиципаційних схем реальності, а також в озброєнні способами процедурної організації антиципування. У культурно-історичному плані цей пошук проходив три фази: фазу пралогічної антиципації, що базується на опосередкуванні ворожильними знако-символічними засобами, спирається на містичні антиципаційні схеми і проявляється у спробах організувати антиципаційні процеси у формі ясновидіння, розпізнавання прикмет, здійснення мантичних процедур; фазу теологічної антиципації, опосередковану сакральною символікою, релігійними уявленнями про світ і прагненням організувати процес антиципування у формі діалогу з Богом; фазу логічної антиципації, яка опосередковується системою житейських або наукових понять та знань про реальність, організованої процесуально у формі систем логічних умовиводів. Для первісності та ранніх аграрних суспільств був характерним розвій пралогічних форм антиципування, у зрілих аграрних суспільствах домінувало теологічне антиципування, піднесення логічної антиципації з'явилося із розгортанням індустріальної хвилі цивілізаційного розвитку. Розгортання постіндустріальної, інформаційної хвилі цивілізаційного розвитку накреслює поки ще не достаньо чіткі риси неологічних форм антиципування. При цьому індивідуальна та соцієтальна психіка сучасної людини має гетерогенний характер і утримує в собі найчастіше всі культурно-історичні типи антиципування, в тому числі його архаїчні, реліктові форми.

6. Онтогенез антиципації людини починається з одночасного освоєння дитиною як філогенетичних, так і культурно-історичних надбань, переходячи до активного їх використання в різноманітних формах антиципування в період дорослості. Інколи онтогенез антиципації окремих особистостей перевершує досягнутий рівень соціогенезу антиципаційних функцій і екстеріоризуючись у соціум, рухає на новий щабель культурно-історичний розвиток антиципації. Загалом в онтогенезі розвиток антиципації має стадіальний характер. Перша стадія є доуявною, друга ? уявною, третя ? уявно-мовною. На ній зароджується вербально-семіотичне опосередкування, яке використовується поки що тільки для означення вже сформованих образів уяви. На четвертій фазі вербальне опосередкування набуває здатності до випереджальної категоризації майбутнього і ведення за собою уявного антиципування. Переходячи на п'яту стадію, вербальне опосередкування сягає такого розвою, що все більше звільняється від образно-уявного наповнення і набуває абстрактного або абстрактно-символічного характеру, виступаючи в одному із трьох культуротипів: реліктів пралогічної або теологічної антиципації чи у формі логічного антиципування.

7. Місце антиципування в загальній структурі психічного відображення людини визначається будовою її психологічного часу. Унаслiдок цього пpоцес психiчного в цілому pозщеплюється на пiдпpоцеси вiдобpаження минулого (pетpоспекцiя), тепеpiшнього (пpезенсоспекцiя) та майбутнього ? антиципацiя. Пpи цьому piзномасштабнiсть та iєpаpхiчна багатоpiвневiсть часових модусiв минулого, тепеpiшнього i майбутнього обумовлюють i iєpаpхiчно-piвневий хаpактеp pозщеплення психiчного вiдобpаження на вказанi пiдпpоцеси та їх piзнопоpядковiсть. Антиципацiя, презенсоспекція та pетpоспекцiя вiдносно класичної класифiкацiї психічних процесів (мислення, уява, спpиймання, пам'ять i т.д.) є синтетичними, системно-iнтегpативними. По вiдношенню до класичної вказана класифiкацiя є оpтогональною, являючи собою погляд на психiчнi пpоцеси у ще одному зpiзi за кpитеpiєм часової спpямованостi. Тому мислення, або уява, з одного боку, може входити у вiдобpаження і минулого, i тепеpiшнього, i майбутнього. З другого боку, завдяки своїй темпоpальнiй piзнопоpядковостi, пpоцеси антиципацiї входять до внутpiшньої стpуктуpи і самого мислення, уяви, сприймання та інших психічних процесів.

8. Процес антиципації є послідовністю породження пpодуктів антиципації, якими можуть виступати антиципацiйна категоpизацiя майбутнього, антиципацiйнi обpази, стани, пеpеднастpойки, установки, антиципацiйно оpiєнтованi дiї, а також piзного pоду iнфоpмацiйно та пpедметно матеpiалiзованi пpодукти антиципації. Пpоцес поpодження пpодуктiв антиципацiї має вiдносно сталу поетапно-ієрархічну закономipнiсть, яка тим чiткiша, чим вiддаленішою є майбутня подiя. Спочатку з'являється когнiтивне вiдобpаження антиципованої подiї, потiм у мipу її наближення посилюється емоцiйне та вольове ставлення до неї, потiм формується пеpеднастpойка та установка, якi можуть пеpеходити у вiдповiдну дiю, а дiя, у свою чеpгу, може поpоджувати певний матеpiалiзований пpодукт антиципацiї. Важливою закономipнiстю антиципатогенезу є «Ефект Едiпа», тобто вплив пpоцесу антиципацiї на антиципований об'єкт, подiю, або суб'єкта антиципування, що пpоявляється у феноменах «самознищення», самопоpодження та самотpансфоpмацiї пpогнозу.

9. Антиципацiя як специфiчна здатнiсть людини являє собою цiлiсне утвоpення, яке має у своєму складі такі пiдсистеми: енгpамний базис антиципацiї, засобо-семiотичний апаpат антиципування, систему антиципацiйних пpоцедуp, автоматизмiв, навичок, умiнь, систему енгpамних та концептуальних стpуктуp антиципацiї, хpонотопний, імовipнiсний та аксiологiчний апаpат, а також систему футуpогностичних потреб особистостi. Виpiшальна pоль у соцiо- та онтогенетичному pозвитку антиципацiї людини належить культуpним чинникам, вплив яких переломляється чеpез iндивiдуальні особливості та соцiально-pольовi функцiї людини. Індивідуальна людська здатність до антиципації тісно пов'язана з соцієтальним та соціальним антиципуванням. Перебіг процесів соціальної та соцієтальної антиципації зумовлено нормативною системою та рольовою структурою групи, яка може ґрунтуватися як на монополії лідера на всі різновиди групової антиципації, так і на виокремленні ролі «оракула», а також викоростанні колегіальних форм антиципування. Однак і за авторитарного, і за демократичного соцієтального антиципування більшість членів віддають перевагу асимілювати моделі майбуття від лідерів та оракулів, ніж антиципувати самим.

10. Реальний діапазон індивідуальної мінливості суб'єктивних моделей майбутнього в життєвому антиципуванні студентів значно вужчий потенційно можливого і відзначається яскраво вираженим домінуванням оптимістичного бачення власного майбутнього, рідкістю песимізму. Останній зустрічається в основному в прогнозуванні футурологічного тла власного життєвого шляху. Для студентського віку характерні такі типи деструкцій життєвого антиципування: гіперпесимізм, песимізм, гіпопесимізм, гіпероптимізм, оптимізм з низькою диференційованістю моделей майбутнього, антипесимізм, гіпореалізм, соціальна екстраконтекстність; збіднена система антиципаційних категорій та конструктів; збіднена оснащеність антиципаційними схемами; наявність деформованих антиципаційних схем, слабке володіння логічними процедурами антиципування.

11. Психологічна допомога у сфері життєвого антиципування може надаватися у формі відповідно організованого консультування, психологічного тренінгу та системи бесід з психології життєтворчості. Процес психологічного консультування доцільно організовувати, виходячи з таких фаз: вичленування проблеми особистого майбутнього у загальній структурі життєвих проблем особистості; рефлексія суб'єктивної моделі власного майбутнього клієнтом; аналіз категоріально-символічного апарату, антиципаційних схем та антиципаційних процедур; керування процесом перегляду старої і побудови нової моделі власного майбутнього. Систематизований виклад знань, накопичених людською культурою та наукою, щодо раціонального передбачення та планування життєвого шляху особистості, прийняття життєвих рішень криє в собі значний потенціал для розвитку здатності до життєвого антиципування. Глибина переосмислення суб'єктивної моделі власного майбутнього може бути значно посилена фактором групи в умовах тренінгу, завдяки інтенсивному взаємообміну досвідом життєвого антиципування між учасниками та поглибленням рефлексії малоусвідомлюваних та неусвідомлюваних аспектів суб'єктивних моделей власного майбутнього.

12. Перспективними напрямами подальших досліджень антиципації можна вважати вивчення процесу формування професійних різновидів антиципування, а також дослідження антиципування як спеціальної професійної діяльності, аналіз структури професійних здатностей прогнозистів-професіоналів та плановиків-професіоналів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Батраченко І. Г. Психологія розвитку антиципації людини : монографія / І. Г. Батраченко . - Д. : Вид-во ДНУ ім. О. Гончара, 1996. - 204 с.

2. Батраченко І. Г. Психологія антиципації : монографія / І. Г. Батраченко. - Д. : Вид-во ДНУ ім. О. Гончара, 2009. - 264 с.

3. Батраченко І. Г. Психологія життєвої антиципації особистості : монографія / І. Г. Батраченко, О. Г. Рихальська. - Д. : Вид-во ДНУ ім. О. Гончара, 2009. - 168 с.

4. Батраченко І. Г. Психологічні основи корекції і розвитку педагогічної антиципації / І. Г. Батраченко // Психологія : респ. наук.- метод. зб. - К., 1993. - Вип. 41. - С. 51-57.

5. Батраченко І. Г. Психологічний тренінг антиципації особистості / І. Г. Батраченко, О. М. Данцева // Вісник Харківського університету. Серія «Психологія». - 2007. - № 771. - Вип. 38. - С. 15-17.

6. Батраченко І. Г. Основні лінії онтогенетичного розвитку антиципації людини / І. Г. Батраченко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Педагогіка і психологія». - 2007. - № 7. - С. 8-14.

7. Батраченко І. Г. Відмінності репрезентації жінки-політика у свідомості молоді та представників більш зрілого віку / І. Г. Батраченко, Т. І. Рудік // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави [за заг. ред. М. М. Слюсаревського]. - К., 2008. - Вип.7. - С. 83 ? 91.

8. Батраченко І. Г. Структура та рівні розвитку автобіографічної антиципації особистості / І. Г. Батраченко // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Філософські і психологічні науки. - 2008. ? Спецвипуск - С. 146 ?150.

9. Батраченко І. Г. Мікрогенез автобіографічної антиципації особистості / І. Г. Батраченко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Педагогіка і психологія». - 2008. - № 9/1. - Т.16. - Вип. 14. - С. 20-25.

10. Батраченко І. Г. Основні тенденції еволюції поняття «антиципація» в психології / І. Г. Батраченко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Педагогіка і психологія». - 2009. - № 9/1. - Т.17. - Вип. 14. - С. 20-25.

11. Батраченко І. Г. Психологічний аналіз причин існування реліктових форм пралогічної антиципації / І. Г. Батраченко // Наука і освіта. - 2009. - № 1. - С. 10-15.

12. Батраченко І. Г. Психологічні закономірності професіоналізації та інституціалізації пралогічної антиципації / І. Г. Батраченко // Наука і освіта. - 2009. - № 2. - С. 15-19.

13. Батраченко І. Г. Психологічні особливості пралогічних форм антиципації / І. Г. Батраченко // Наука і освіта. - 2009. - №3. - С. 10-14.

14. Батраченко І. Г. Психологічні особливості елементарних форм антиципації у тварин / І. Г. Батраченко // Наука і освіта. - 2009. - № 10. - С. 7-10.

15. Батраченко І. Г. Антиципація як продукт еволюції / І. Г. Батраченко // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. - 2009. - № 1. - С. 44-50.

16. Батраченко І. Г. Психологічні особливості теологічної антиципації / І. Г. Батраченко // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. - 2009. - № 2. - С. 69-76.

17. Батраченко І. Г. Психологічні особливості логічної антиципації / І. Г. Батраченко // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. - 2009. - № 3. - С. 18-25.

18. Батраченко І. Г. Психологічний аналіз антиципаційної технології Нострадамуса / І. Г. Батраченко // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. - 2009. - № 4. - С. 46-54.

19. Батраченко І. Г. Розвиток антиципації в період дорослості / І. Г. Батраченко // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія №12. Психологічні науки. - 2009. - № 25 (49). - С. 54-60.

20. Батраченко І. Г. Психологічні особливості антиципації у підлітковому віці та ранній юності / І. Г. Батраченко // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія №12. Психологічні науки. - 2009. - № 27 (51). - С. 125-132.

21. Батраченко І. Г. Психологічні закономірності вікового розвитку антиципації людини / І. Г. Батраченко // Соціальна психологія. - 2009. - № 5(37). - С. 143-152.

22. Батраченко І. Г. Міждисциплінарні дослідження антиципації та їх значення для психології / І.Г. Батраченко // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України: Проблеми загальної та педагогічної психології. [за заг. ред. С.Д. Максименка]. - 2009. - Т. ХІ. - Ч. 3. - С. 53-61.

23. Батраченко І. Г. Культурно-історична парадигма дослідження людської антиципації / І. Г. Батраченко // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави: [за заг. ред. М. М. Слюсаревського]. - 2009. - Вип. 9. - С. 3-13.

24. Батраченко І. Г. Основні етапи філогенезу та культурно-історичного розвитку антиципації / І. Г. Батраченко // Актуальні проблеми психології: Екологічна психологія [за заг. ред. С. Д. Максименка.]. - 2009. - Т. 7. - Вип. 20., Ч. 1. - С. 39-42.

25. Батраченко І. Г. Експериментальне дослідження антиципуючих схем комунікативного досвіду педагогів / І. Г. Батраченко, В. В. Коваленко. - Психологічні перспективи. - 2009. - Вип. 15. - С. 119 ? 133.

26. Батраченко І. Г. Зазирнути в майбутнє або антиципація в дошкільному віці / І. Г. Батраченко, Т. В. Кубриченко, В. В. Коваленко // Дошкільне виховання. - 2010. ? № 5. - С. 5-9.

27. Батраченко І. Г. Розвиток антиципації в молодшому шкільному віці / І. Г. Батраченко, Т. В. Кубриченко, В. В. Коваленко // Початкова школа. - 2010. ? № 6. - С. 8 ? 11.

28. Батраченко І. Г. Теоретична модель структурування психологічного часу / І. Г. Батраченко // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність. - К., 1993. - Т.1. - С. 56-66.

29. Батраченко І. Г. Політична антиципація як предмет психологічного дослідження / І. Г. Батраченко, О. М. Данцева // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: [за заг. ред. М.М. Слюсаревського]. - К.: Міленіум, 2005. - Вип. 4. - С. 58-64.

30. Батраченко І. Г. Соціально-психологічні наслідки розвитку інформаційного суспільства в Україні / І. Г. Батраченко : матеріали науково-практ. конф. факультету психології за підсумками науково-дослідної роботи за 2007 р., (Дніпропетровськ, 10.04.2008 р.) / М-во освіти і науки України, Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. - Д. : Видавництво ДНУ ім. О. Гончара, 2008. ? С. 47-49.

31. Батраченко І. Г. Вступ до психології антиципації : навч. посібник [для студ. психол. спец.] / І. Г. Батраченко. - Д.: Видавництво ДНУ ім. О. Гончара, 1996. - 92 с.

32. Батраченко І. Г. Методичні рекомендації до вивчення курсу «Політична психологія» / І. Г. Батраченко, О. М. Данцева. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2008. - 12 с.

АНОТАЦІЇ

Батраченко І. Г. Психологічні закономірності розвитку антиципації людини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського», Одеса, 2010.

У дисертації досліджено методолого-теоретичні питання розвитку антиципації людини у філо-, соціо-, онто-, макро- та мікрогенезі. На засадах культурно-історичного підходу обґрунтовується авторська концепція розвитку антиципування. Антиципацію розглянуто як продукт прогресуючої диференціації та інтеграції психічних процесів у підпроцеси та надпроцеси, спеціалізовані на відображення реальності в рамках часових модусів «минуле - теперішнє - майбутнє». Встановлено, що формування вищих специфічно людських форм антиципації пов'язано з розвитком різних способів знако-символічного опосередкування процесів антиципування, озброєння його різними способами процедурної організації і забезпечення різними системами антиципуючих схем реальності.

Виявлено філогенетичні передумови виникнення антиципаційних функцій людини, досліджено особливості й закономірності їх культурно-історичного розвитку та онтогенезу. Проаналізовано виокремлення антиципаційних процесів у загальній структурі психічного відображення, а також різновиди та внутрішню структуру антиципаційних процесів. Емпірично верифіковано основні положення авторської концепції розвитку антиципації на матеріалі життєвої антиципації.

Представлено програму психологічної корекції та розвитку антиципації особистості й описано результати її апробації.

Ключові слова: антиципація, випереджаюче відображення, преадаптація, філогенез, соціогенез, онтогенез, процесогенез, психологічне майбутнє, життєва антиципація.

Батраченко И. Г. Психологические закономерности развития антиципации человека. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.01. - общая психология, история психологии. - Государственное учреждение «Южноукраинский национальный педагогический университет имени К. Д. Ушинского», Одесса, 2010.

В диссертации исследуются методолого-теоретические вопросы развития антиципации человека в фило-, социо-, онто-, макро- и микрогенезе. Концептуализировано понятие «антиципации» как формы психического, предназначенной для отображения, проектирования, упреждения и опредмечивания будущего. На основе культурно-исторического подхода обосновывается авторская концепция развития высших форм антиципирования. Антиципация рассматривается как продукт прогрессирующей дифференциации и интеграции психических процессов в подпроцессы и сверхпроцессы, специализированные на отображении и моделировании реальности в рамках временных модусов: «прошлое-настоящее-будущее». Установлено, что формирование более высоких, специфически человеческих форм антиципации, связано с развитием разных способов знако-символического опосредствования процессов антиципирования, вооружением его разными способами процедурной организации и обеспечения разными системами антиципирующих схем реальности.

Обосновано, что в фило-, социоонтогенезе и процесогенезе (макро- и микрогенезе) доминирует тенденция к прогрессу в точности, дальности, полноте, быстроте и продуктивности антиципирования и наблюдается эффект превышения границ антиципационных возможностей последовательных форм развития. Ведущей линией прогресса антиципации человека является наращивание возможностей не только познания и упреждения, но и творения будущего.

Выявлены филогенетические предпосылки возникновения антиципации человека. Показаны основные этапы развития опережающего отражения и преадаптации в процессе эволюции вплоть до перехода от эволюционно-биологических к культурно-историческим механизмам формирования антиципации. Выделены пралогический, теологический и логический этапы социогенеза индивидуальных и социетальных форм антиципирования. Показаны предпосылки для формирования неологических форм антиципации. Определены фазы онтогенетического развития антиципационных функций человека в условиях современного общества: допредставленческая, представленческая, преставленчески-речевая, речепредставленческая, абстрактно-символическая в пралогической, теологической или логической форме. Продемонстрирована ортогональность темпоральной классификации психических процессов на антиципацию, презенсоспекцию и ретроспекцию по отношению к классической класификации психических процессов (мышление, воображение, речь, восприятие, память и т.д.)

Теоретически определены и экспериментально исследованы особенности развития жизненной антиципации. Предложен авторский методический подход к эмпирическому изучению жизненной антиципации - метод вероятностных футуроматриц. Осуществлено математическое моделирование полного спектра возможных типов футуроматриц. Эмпирически выявлен дипазон индивидуальних различий в субъективных моделях будущего и основные типы деструкций в сфере жизненного антиципирования.

Рассмотрены подходы к психологической диагностике жизненной антиципации. Представлена программа психологической помощи с целью актуализации, коррекции и развития жизненной антиципации и описаны результаты ее апробации в контексте консультирования и тренинговой работы.

Ключевые слова: антиципация, опережающее отражение, преадаптация, филогенез, онтогенез, социогенез, процессогенез, психологическое будущее, жизненная антиципация.

Batrachenko I.G. Psychological correlations of anticipation development of man - Manuscript.

Dissertation for a Doctor degree in Psychology, specialty 19.00.01 - general psychology, history of psychology. - State Establishment of South Ukrainian State Pedagogical University named after K.D. Ushynsky, Odessa, 2010.

In the dissertation the methodological and theoretic questions of man's anticipation development are investigated in philo-, socio-, onto-, mаcro- & microgenesis. On the base of the principles of cultural and historical approach the authorial conception of anticipation development is grounded. Anticipation is considered as a product of progressive differentiation and integration of psychical processes into subprocesses and superprocesses, specialized on the reflection of reality within the framework of time modules "past - present - future". It is determined that the formation of higher specifically human forms of anticipation is related to the development of different methods of sign and symbolical intermediation of anticipation processes, equipping it with various means of its procedure organization and providing it with different systems of anticipating reality schemes.

The phyllogenetic pre-conditions of the formation of human anticipation are found out, features and correlations of its cultural and historical development and ontogenesis are investigated. The selection of anticipating processes in the general structure of psychical reflection, as well as varieties and inner structure of anticipating processes are analyzed. The main statements of the authorial conception of anticipation development are empirically verified on the material of vital anticipation.

The program of psychological correction and development of personality's anticipation is presented, and the results of its approbation are described.

Key words: anticipation, passing ahead reflection, preadaptation, phylogenesis, sociogenesis, ontogenesis, process-genesis, psychological future, live anticipation.

Размещено на Allbest.ru