Психологічні особливості концептуалізації особистісного досвіду: індивідуально-типологічний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

• КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
• 19.00.01. - загальна психологія, історія психології
• УДК 159.923
• Автореферат
• дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук
• ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТІСНОГО ДОСВІДУ: ІНДИВІДУАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД
• Фрідман Ольга
• В'ячеславівна
• Київ - 2010
• Дисертацією є рукопис.
• Робота виконана на кафедрі загальної та організаційної психології факультету психології в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
• Науковий керівник - доктор психологічних наук, професор Маноха Ірина Петрівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри загальної та організаційної психології, декан факультету психології.
• Офіційні опоненти:
• доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України Носенко Елеонора Львівна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідувач кафедри загальної та педагогічної психології;
• кандидат філософських наук, доцент Грабовська Софія Леонідівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри психології.
• Захист відбудеться 22 квітня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.26 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60.
• З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зала №12.
• Автореферат розісланий «___» березня 2010 р.
• Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А. Щербатюк
• 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
• Актуальність теми. В умовах динамічного розвитку сучасного суспільства проблема адекватного оцінювання та конструктивного осягнення людиною власного досвіду як основи збереження й розвитку своєї індивідуальності набуває все більшого значення. Переорієнтація сучасних методів навчання й виховання на забезпечення самопізнання та розкриття людиною особистісного потенціалу вимагає озброєння її ефективними засобами роботи з власним досвідом. Такі суспільні та освітньо-виховні потреби ставлять перед психологією питання про необхідність визначення ролі, процесу й результату інтегрального рівня суб'єктної обробки досвіду - його концептуалізації.
• Якщо у філософії і лінгвістиці поняття, що досліджується, розглядають як спосіб формування системи уявлень про явища дійсності, то в психології концептуалізація особистісного досвіду розуміється радше як механізм, включений у реалізацію завдань розвитку та самоздійснення особистості. Предмет дослідження постає в межах методологічних положень, що стверджують суб'єктний статус особистості, яка реалізує буттєвий потенціал у ході осягнення досвіду (онтологічно орієнтована проблематика в працях М. М. Бахтіна, І. П. Манохи, С. Л. Рубінштейна), творить життєвий світ (О. Г. Асмолов, Ф. Ю. Василюк, Д. О. Леонтьєв, Т. М. Титаренко) та характеризується самодетермінацією (К. О. Абульханова-Славська, Л. І. Анциферова, А. В. Брушлинський, В. О. Татенко).
• У дослідженнях із проблеми індивідуального досвіду (О. Ю. Артем'єва О. М. Лактіонов, В. В. Нуркова, Т. М. Титаренко, О. Г. Шмельов) надається перевага побудові структурних моделей досвіду та визначення функцій його одиниць, унаслідок чого властивості й роль такого способу осягнення прожитого, як концептуалізація, залишається поза увагою. Безпосередній же аналіз цього поняття у вітчизняній науці виникає в межах психологічної герменевтики (А. А. Брудний, В. В. Знаков, М. Л. Смульсон, Н. В. Чепелєва). Методологічні основи психотерапевтичної роботи з концептами реальності представлено в дослідженнях, присвячених аналізові дискурсу й наративу (Дж. Брунер, Й. Брокмейєр, Н. Ф. Каліна, К. С. Калмикова, Дж. Комбс, Ж. Лакан, Е. Мергенталер, Дж. Фрідман, Р. Харре). Представники цих підходів вказують, що активність і вибірковість суб'єкта в моделюванні концептів реальності виступають базовими властивостями особистості, що зумовлюють концептуалізацію досвіду.
• Разом із тим дослідження в межах цих підходів свідчать про недостатню вивченість етапів концептуалізації, психологічних характеристик її процесу та результату, особливостей зв'язків між ними. Ці закономірності представлено в працях гуманістичних та екзистенційно орієнтованих психологів (Дж. Б'юдженталь, А. Маслоу, Р. Мей, Я. Морено, Ф. Перлз, К. Роджерс, В. Франкл, І. Ялом), однак вони описують переважно неконцептуалізаційне осягнення, не торкаючись вищого рівня узагальнення досвіду - концептуалізації.
• Отже, важлива роль концептуалізації в реалізації буттєвого потенціалу, самопізнанні та самоздійсненні особистості, а також потреба створення єдиної типології концептуалізації особистісного досвіду з огляду на варіативність перебігу цього процесу зумовлюють актуальність дослідження психологічних особливостей концептуалізації особистісного досвіду в індивідуально-типологічному підході.
• Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з науково-дослідною роботою «Розробка рекомендацій щодо психолого-методичного забезпечення інформаційних технологій оцінки та моніторингу якості освіти у ВНЗ України», № 0108U002461, що виконується на факультеті психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
• Мета дослідження - узагальнити теоретичні засади дослідження психологічних особливостей концептуалізації особистісного досвіду на рівні динамічних характеристик її процесу та якісних характеристик результату; емпірично виявити характер зв'язків між ними, типи концептуалізації досвіду та індивідуально-психологічні відмінності їхніх представників.
• Досягнення мети дослідження передбачає розв'язання таких завдань.
• 1. Узагальнити теоретичні засади дослідження рівнів осягнення особистісного досвіду в єдності його процесу і результату, виявити роль концептуалізації особистісного досвіду у психологічному функціонуванні особистості та актуалізації її буттєвого потенціалу на основі теоретичного та історико-критичного аналізу онтологічно та особистісно орієнтованих концепцій психології.
• 2. Встановити особистісно зумовлені психологічні характеристики процесу та результату концептуалізації на основі систематизації психологічних досліджень категорії індивідуального досвіду та процесів його осягнення.
• 3. Здійснити теоретико-методологічне обґрунтування, розробку та апробацію емпіричного методу змістового розгортання особистісного досвіду з метою виявлення психологічних особливостей його концептуалізації.
• 4. Емпірично визначити психологічні особливості та характер зв'язку між характеристиками процесу й результату концептуалізації особистісного досвіду порівняно з неконцептуалізаційним осягненням.
• 5. Емпірично підтвердити правомірність розведення концептуалізаційного та неконцептуалізаційного рівнів осягнення. Емпірично встановити типи концептуалізації особистісного досвіду й індивідуально-психологічні особливості їхніх представників для оцінки різних способів концептуалізації за їхньою роллю в актуалізації буттєвого потенціалу та регулюванні життєдіяльності особистості.
• Об'єктом дослідження виступають процеси осягнення особистісного досвіду.
• Предмет дослідження - індивідуально-психологічні особливості процесу і результату концептуалізації особистісного досвіду.
• Гіпотеза дослідження: припускається, що психологічні характеристики процесу та результату концептуалізації особистісного досвіду перебувають у закономірних змістово-динамічних зв'язках, що дозволяє встановити сутнісні відмінності концептуалізації від неконцептуалізаційних процесів осягнення, визначити типові способи здійснення концептуалізації та виявити ефективність останніх у суб'єктній переробці досвіду.
• Гіпотезу дослідження деталізовано в наступних припущеннях:
• · Концептуалізація особистісного досвіду у співставленні з неконцептуалізаційним осягненням на рівні динамічних характеристик здійснюється за «впливовості» прожитого досвіду (тобто включеного, поглиненого, інтенсивного проживання на противагу відчуженню, ізоляції особистості від свого досвіду); на рівні якісних характеристик результат концептуалізації вирізняється водночас як «узагальненістю» (тобто сформованістю завершених пояснювальних змістів, висновків на основі прожитого досвіду), так і «застосованістю» (тобто трансформованістю поведінки, життя відповідно до висновків минулого).
• · «Відкритість» особистісних концепцій (диференційоване, когнітивно складне, ціннісне ставлення як до позитивних, так і негативних сторін досвіду) досягається в разі «прожитості» та/або «трансцендентованості» концептуалізації досвіду, внаслідок чого утворюються «відкриті» типи концептуалізації, тоді як «закритість» (фіксація на окремих елементах досвіду з викривленням або запереченням інших) досягається внаслідок «непрожитості» та/або «абсолютизованості» досвіду, що втілюється в «закритих» типах концептуалізації.
• · «Відкриті» типи концептуалізації пов'язані з переважанням рис особистості, що самоактуалізується, «закриті» - з переважанням невротичних рис.
• Методи дослідження. З метою визначення психологічного змісту категорій досвіду та концептуалізації особистісного досвіду використано методи теоретичного, історико-критичного аналізу та узагальнення результатів теоретичних та емпіричних досліджень. Під час розробки моделі дослідження та інтерпретації отриманих результатів застосовувалися методи теоретичного моделювання феномена концептуалізації особистісного досвіду в єдності його процесу й результату, порівняльний, структурний, комплексний види аналізу, типологічний метод.
• У процесі здійснення емпіричного дослідження психологічних особливостей концептуалізації особистісного досвіду використовувалися методи інтерв'ювання, опитування та структурованого самозвіту.
• З метою вимірювання співвідношень психологічних характеристик концептуалізації досвіду застосовано методику дослідження психологічних особливостей концептуалізації «Реконструкція внутрішнього досвіду особистості», розроблену у співавторстві з І. П. Манохою. Для визначення індивідуально-психологічних особливостей досліджуваних використано Стандартизований багатофакторний метод дослідження особистості (СМІЛ) за Л. М. Собчик та Самоактуалізаційний тест за Е. Шостромом (САТ).
• З метою обробки отриманих у ході застосування авторської методики текстів здійснено контент-аналіз. Для встановлення закономірних способів концептуалізації досвіду до якісних та динамічних характеристик, виявлених у заповнених матрицях «РВДО», використано типологічний метод.
• Для обробки даних застосовано комплекс математико-статистичних методів: аналіз дескриптивних статистик; частотний аналіз; t-критерій Ст'юдента; критерії татистичної значущості відмінностей при порівнянні середніх вибірок; F-критерій Фішера; дискримінантний аналіз; ієрархічний та неієрархічний види кластерного аналізу.
• Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять онтологічно орієнтовані концепції І. П. Манохи, С. Л. Рубінштейна; концепції творення життєвого світу О. Г. Асмолова, Ф. Ю. Василюка, Д. О. Леонтьєва, Т. М. Титаренко; суб'єктний підхід до розуміння особистості К. О. Абульханової-Славської, Л. І. Анциферової, А. В. Брушлинського, В. О. Татенка; концепції з проблеми дослідження структури, функцій і динаміки індивідуального досвіду О. Ю. Артем'євої, О. М. Лактіонова, Н. Н. Нуркової, О. Г. Шмельова; розробки в галузі психологічної герменевтики А. А. Брудного, В. В. Знакова, М. Л. Смульсон, Н. В. Чепелєвої; напрацювання з психологічного аналізу дискурсу й наративу Н. Ф. Каліної, К. С. Калмикової, Дж. Комбса, Ж. Лакана, Е. Мергенталер, Дж. Фрідман; екзистенційно-феноменологічний підхід до розуміння динаміки переживань Дж. Б'юдженталя, А. Маслоу, Р. Мея, Я. Морено, Ф. Перлза, К. Роджерса, В. Франкла, І. Ялома.
• Наукова новизна одержаних результатів:
• 1. Вперше визначено динамічні характеристики процесу концептуалізації особистісного досвіду, які дають змогу кваліфікувати особливості проходження її етапів («впливовість - невпливовість», «прожитість - непрожитість», «трансцендентованість - абсолютизованість» досвіду), а також якісні характеристики, що відтворюють специфіку результату концептуалізації («відкритість - закритість», «застосованість - незастосованість», «узагальненість - неузагальненість»).
• 2. Вперше встановлено, що особливості проходження процесу концептуалізації зумовлюють характеристики її продуктів. Так, особистісні концепції, які сприяють гармонізації, цілісності, вільному розвиткові та самоздійсненню особистості («відкритість» результату концептуалізації), формуються у випадках, коли досвід проживається глибинно та інтенсивно на І етапі концептуалізації («впливовість»), завершується шляхом його асиміляції, визнання та присвоєння на ІІ етапі («прожитість») та/або зазнає співвіднесення з універсальними категоріями та цінностями буття на ІІІ етапі («трансцендентованість»). Натомість умови формування «закритості» особистісних концепцій полягають у «впливовості», «непрожитості» та/або «абсолютизованості» досвіду відповідно на І, ІІ і ІІІ етапах.
• 3. Вперше емпірично виявлено чотири типи концептуалізації особистісного досвіду залежно від характеру його суб'єктної обробки та специфіки отриманого результату. «Відкриті» типи концептуалізації (трансцендентно-перетворювальний та духовно-практичний) полягають у доланні руйнівних переживань минулого зі збереженням ціннісного ставлення до них, завдяки чому сприяють вільному самоздійсненню й актуалізації буттєвого потенціалу особистості в подальшому. «Закриті типи» (світоглядно-обмежувальний і настановчо-імперативний) формуються на основі інтеграції та асиміляції деструктивних переживань минулого, внаслідок чого створюють перепони на шляху досягнення «буттєвої повноти».
• 4. Вперше з'ясовано, що «відкриті» типи концептуалізації притаманні особистостям, які самоактуалізуються, «закриті» - людям із переважанням невротичних рис, що можна пояснити індивідуально-психологічною зумовленістю концептуалізації особистісного досвіду.
• Практичне значення одержаних результатів. Результати роботи можуть застосовуватися у двох напрямах: по-перше, для оцінки ефективності суб'єктної обробки досвіду на основі визначення типового для особистості способу концептуалізації; по-друге, для здійснення навчального, виховного, наставницького, корекційного та консультативного впливу на перебіг концептуалізації залежно від індивідуально-психологічних особливостей її суб'єктів з метою підвищення ефективності цього процесу. Для цього мають використовуватися: визначені якісні та динамічні характеристики концептуалізації особистісного досвіду та їхні критерії; методика «Реконструкція внутрішнього досвіду особистості», що є інструментом для встановлення психологічних особливостей процесу та результату концептуалізації за визначеними характеристиками, а також виявлення типу концептуалізації; з'ясовані змістово-динамічні зв'язки між якісними і динамічними характеристиками концептуалізації особистісного досвіду; визначені психологічні індикатори та форми вияву типів концептуалізації досвіду; прогнозування психологічних характеристик результату концептуалізації залежно від особливостей проходження її етапів та індивідуально-психологічних властивостей особистості.
• Результати дисертаційного дослідження використовуються в консультативній роботі з сім'ями соціально-психологічної служби Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України. Довідка № 3 від 14.01.10. Розробки дослідження впроваджено в навчально-виховній діяльності з підлітками психологів Всеукраїнської благодійної асоціації «Рівний - рівному». Довідка № 01-02/15 від 25.02.10. Результати дослідження застосовуються в тренінговій діяльності психологів Київського інституту гештальту і психодрами. Довідка № 7 від 5.03.10. Напрацювання дисертації використовуються в навчальній і просвітницькій роботі координаторів Фонду розвитку громадських організацій «Західноукраїнський ресурсний центр». Довідка № 2/03 від 15.03.10.
• Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано одноосібно, результати дисертаційного дослідження опубліковано лише в одноосібних працях.
• Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на IX, X, XІ Міжнародних конференціях молодих науковців «Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень» (Київ, 2007, 2008, 2009 рр.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми емпіричних досліджень у психології» (до 110-річчя започаткування Г. І. Челпановим Психологічного семінарію в Київському Університеті Св. Володимира) (Київ, 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Українська людина в контексті мінливості епох» (Київ, 2009 р.); І Міжнародному науковому конгресі «Креативність і творчість» (Київ, 2009 р.).
• Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження представлено в чотирьох публікаціях, три з яких - наукові статті у фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.
• Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Дисертація має загальний обсяг 175 сторінок (додатки - 90), містить 49 ілюстрацій, 36 таблиць; список використаних джерел складається з 287 найменувань, із них 12 іноземними мовами.
• ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
• У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження, визначається об'єкт, предмет, мета й завдання, гіпотези дослідження, вказані наукова новизна й практичне значення результатів.
• У першому розділі «Сутнісні характеристики концептуалізації особистісного досвіду» на основі узагальнення психологічних досліджень встановлено, що процеси осягнення особистісного досвіду за мірою інтегрованості переживань та систематизованості семіотичної обробки досвіду поділяються на рівні: 1) рівень первинного переживання досвіду; 2) рівень неконцептуалізаційного осягнення досвіду; 3) рівень концептуалізації досвіду. На кожному з цих рівнів процеси осягнення розглядаються у двох площинах: процесуальній (динаміка переживання та суб'єктного перетворення досвіду) та результативній (структура та якість утвореного продукту концептуалізації).
• На першому рівні осягнення досвіду його процес та результат співпадають за причин одночасності появи станів і переживань та формування первинного ставлення до них. Представники різних підходів та шкіл - Дж. Б'юдженталь, У. Джемс, Дж. Дильтей, Дж. Дьюї, Я. Морено, Ф. Перлз, К. Роджерс - сходяться в тому, що досвід на цьому рівні - це потік емоційних, тілесних, чуттєвих вражень, які постають на свідомому й несвідомому рівнях психіки в межах «тут-і-тепер» (так званий досвід-«плин»), а їх осягнення обмежено з огляду на актуальність процесу переживання.
• Другий рівень (неконцептуалізаційне осягнення) реалізується в два етапи: 1) власне переживання досвіду; 2) його фрагментарно-семіотичне перетворення. Останнє полягає в обробці первинного досвіду-«плину» за посередництвом процесів осмислення, інтерпретації, розуміння, пояснення, переживання, ставлення тощо. Однак їх робота не є системною, а носить фрагментарний, ситуативно та предметно зумовлений характер. Результатом цього рівня осягнення є досвід-«зміст», ознаки якого - осмисленість, структурованість, вибірковість, індивідуально-психологічна детермінованість, відносна стабільність структури, часова та просторова інваріантність (О. Ю. Артем'єва, Дж. Брунер, О. М. Лактіонов, В. Ф. Петренко, К. Роджерс, З. Фройд, Н. В. Чепелєва, О. Г. Шмельов та ін.).
• Власне концептуалізація особистісного досвіду (третій рівень осягнення) здійснюється в ході трьох етапів: крім вище названих, наявний завершальний етап - системно-семіотичне перетворення. Структурно результатом концептуалізації виступає досвід-«форма» у вигляді високоінтегрованих, цілісних систем уявлень, концепцій, моделей, теорій, які породжують і регулюють суб'єктивну реальність їх носія (О. Ю. Артемьєва, Дж. Брунер, Н. Ф. Каліна, К. С. Калмикова, Ю. Крістева, Ж. Лакан, Е. Мергенталер, П. Рікер, М. Фуко, Р. Харре тощо) (див. рис. 1).
• Концептуалізація особистісного досвіду порівняно з іншими рівнями осягнення відрізняється не тільки за структурою, але й за онтологічним статусом. Цей процес виступає способом розгортання буттєвого потенціалу особистості, досягнення «буттєвої повноти» у житті (М. Гайдеґґер, І. П. Маноха, А. Маслоу, С. Л. Рубінштейн, Ж.-П. Сартр). Головна рушійна сила концептуалізації - прагнення віднайти єдине, універсальне, інтерсуб'єктивне, тобто ті смисли, що дають змогу встановити єдність у плині суперечливого досвіду.
• З метою встановлення психологічних особливостей концептуалізації виділено конкретні характеристики процесу та результату осягнення досвіду. Так, динамічні характеристики фіксують відмінності у проходженні кожного етапу процесу осягнення. Якісні характеристики - психологічні особливості продуктів осягнення (досвіду-«плину», досвіду-«змісту», досвіду-«форми»), тобто його результат.
• До динамічних характеристик належать: «впливовість - невпливовість», «прожитість - непрожитість», «трансцендентованість - абсолютизованість» досвіду. «Впливовість» - це характеристика, що відображає особливості проходження І етапу осягнення, а саме здатність відкритися впливові досвіду, бути доступним для інтенсивного, глибокого, поглиненого переживання станів досвіду на противагу ізоляції, відчуженості, уникнення такого «занурення» у почуття («невпливовість»). «Прожитість» характеризує ІІ етап осягнення й означає вичерпаність почуттів, їх асиміляцію та присвоєння внаслідок осмислення досвіду на відміну від блокування переживання та суб'єктивного «завершення» досвіду («непрожитість»). «Трансцендентованість» відображає ІІІ етап осягнення, на якому відбувається вихід за межі конкретики особистісного досвіду шляхом співставлення його з досвідом інших людей та універсальними категоріями буття задля виявлення єдності між суперечливими подіями й переживаннями прожитого. «Абсолютизованість» відображає інший спосіб подолання конкретики - відокремлення одних вражень досвіду від їх контексту та неправомірне поширення на інші, покладення одного принципу в основу інтерпретації всіх або більшості подій досвіду. У філософських термінах «трансцендентованість» - віднайдення «єдиного», «абсолютизованість» - виявлення «одного».
• До якісних проявів результату осягнення належать «відкритість - закритість», «застосованість - незастосованість», «узагальненість - неузагальненість» досвіду. «Відкритість» досвіду свідчить про диференційне, когнітивно складне, ціннісне ставлення як до позитивних, так і негативних аспектів досвіду, гнучкість смислової структури особистісних концепцій. «Закритість» відображає заблокованість продуктів концептуалізації для вільного обміну смислами, фіксацію на окремих подіях минулого, що спричинює деяку ригідність особистісних концепцій і вибіркову налаштованість на позитивні або негативні події. «Застосованість» досвіду свідчить про втілення уроків, смислів, винесених з власного досвіду в ході його осмислення, корегування життя у відповідності з ними задля підвищення його ефективності. Полярною до них є характеристика «незастосованість». «Узагальненість» відображає оформленість обробленого досвіду в узагальнених змістах (смислах, висновках, керівництвах, концепціях), що забезпечують інтерпретацію подій досвіду й життя та пояснення їх сутності. «Неузагальненість» - відсутність перетворення досвіду на осмислений структурований особистісний «матеріал».
• Теоретично узагальнено характеристики кожного з рівнів осягнення. Так, процес переживання досвіду відзначається «впливовістю» або «невпливовістю», його результат - «відкритістю», «закритістю», «застосованістю», «незастосованістю» та «неузагальненістю». Вказано на неможливість «узагальненості» на рівні первинного переживання досвіду (Дж. Дильтей, Я. Морено, Ф. Перлз, К. Роджерс, І. Ялом). Процес неконцептуалізаційного осягнення характеризується 1) «впливовістю» та «невпливовістю» (на І етапі осягнення); 2) «прожитістю» та «непрожитістю» (на ІІ етапі) (Дж. Б'юдженталь, Ф. Ю. Василюк, І. П. Маноха, В. В. Нуркова, Ф. Перлз, З. Фрейд). Результат цього рівня осягнення може бути представлений комбінаціями всіх трьох пар якісних характеристик (Дж. Брунер, А. Маслоу, Р. Мей, К. Роджерс, В. Франкл).
• У той час, як характеристики процесу й результату неконцептуалізаційного осягнення достатньо вивчені в психологічній науці, особливості концептуалізації досвіду утворюють емпірично не досліджену область, і тому їх теоретизовано в гіпотезах дослідження. Вимагає перевірки також доцільність розрізнення типів концептуалізації досвіду залежно від їх ролі в розгортанні буттєвого потенціалу особистості.
• У другому розділі «Обґрунтування організаційної моделі дослідження концептуалізації особистісного досвіду» поставлено емпіричні завдання, обґрунтовано емпіричну ситуацію дослідження, визначено його структуру, методичний інструментарій, описано метод дослідження концептуалізації «Реконструкція внутрішнього досвіду особистості» («РВДО»), розроблений у співавторстві з І. П. Манохою.
• Обґрунтування ситуації дослідження вимагає визначення модельного прикладу для застосування конструкту «особистісний досвід». Вибір станів відчаю, кохання, радості та страждання зумовлений, з одного боку, полюсністю цих переживань, що охоплюють багатоманітність емоційного досвіду людини, та їх звичністю, поширеністю та можливістю опанування кожним, з іншого.
• Попередній етап емпіричного дослідження полягав у проведенні індивідуальних інтерв'ю, структура яких відповідає стадіальній моделі осягнення станів досвіду. В результаті було виділено повторювані текстуальні елементи, які склали основу стимульного матеріалу «РВДО» та розробленої системи параметрів його оцінки, що фіксують прояви процесу та результату осягнення досвіду.
• Методичний інструментарій дослідження включає «РВДО», а також Стандартизований багатофакторний особистісний опитувальник (СМІЛ) за Л. М. Собчик та Самоактуалізаційний тест за Е. Шостромом (адаптацію виконали Ю. Є. Альошина, Л. Я. Гозман, М. В. Загика, М. В. Кроз), які застосовуються з метою об'єктивації оцінювання індивідуально-психологічних особливостей особистості.
• Метод «Реконструкція внутрішнього досвіду особистості» полягає у змістовому розгортанні (реконструкції) досвіду переживання та осягнення станів відчаю, кохання, радості та страждання. Він складається з чотирьох матриць, кожна з яких відповідає одному з названих станів і містить такі структурні блоки: 1) відтворення сутності та проявів стану; 2) особливості переживання; 3) завершення (фрагментарно-семіотичного перетворення); 4) наслідку (системно-семіотичного перетворення) цих станів (якщо останнє відбулося). Перший блок методу складається з подвійних альтернатив, у яких описані полюсні варіанти розуміння сутності та проявів кожного стану. Респонденту пропонують обрати один варіант та прокоментувати його. Три останні блоки, побудовані за принципом незавершених фраз, сприяють відображенню дійсного, заснованого на власному досвіді процесу осягнення кожного зі станів. Отже, структура методу відтворює етапність реального процесу концептуалізації досвіду, забезпечуючи операціональну валідність. Варто зазначити, що текстові елементи «РВДО» створені з урахуванням теоретичних досліджень особливостей побудови дискурсу (Р. Барт, Ж. Батай, Ж. Делез, М. Йорґенсен, Н. Ф. Каліна, К. С. Калмикова, М. Фуко) на основі феноменологічних описів переживання обраних станів (Р. Барт, М. Гайдеґґер, К. Ізард, С. К'єркеґор, І. П. Маноха, Х. Ортеґа-і-Ґассет).
• Кожен блок методу оцінюється за допомогою якісних та динамічних змінних, які поділяються на два види: часткові та інтегральні. Часткові змінні відображають детальні прояви якісних та динамічних характеристик, інтегральні співпадають із їх теоретично встановленими аналогами. Представленість у системі параметрів оцінки великого спектру змінних, що застосовуються як категорії для контент-аналізу текстів матриць, дає змогу відтворити індивідуально зумовлені відмінності осягнення особистісного досвіду. концептуалізація особистісний досвід осягнення
• Основний етап емпіричного дослідження складається з трьох блоків, які розкриваються через постановку дослідницьких завдань, опис аналітичних та статистичних процедур їх реалізації та зазначення використаних методів. Перший блок здійснюється в ході реалізації трьох завдань. 1. Виявлення значущих відмінностей у психологічних характеристиках концептуалізаційного та неконцептуалізаційного осягнення (виконується на основі порівняння середніх якісних та динамічних змінних за t-критерієм Стьюдента, а також дискримінантного аналізу в групах концептуалізаційного (ГКО) та неконцептуалізаційного осягнення (ГнКО) досвіду). 2. Змістовий та порівняльний аналіз психологічних особливостей концептуалізації досвіду, який здійснюється на основі інтерпретації результатів частотного аналізу якісних та динамічних змінних, зафіксованих у ГКО та ГнКО. 3. Визначення змістово-динамічних зв'язків між характеристиками процесу і результату концептуалізації шляхом застосування процедур порівняння середніх та дискримінантного аналізу. Другий блок складається з двох завдань. 1. Доведення правомірності розрізнення концептуалізаційного та неконцептуалізаційного рівнів осягнення на основі застосування ієрархічного кластерного аналізу до системи виділених змінних. 2. Встановлення типів концептуалізації за допомогою неієрархічного кластерного аналізу якісних та динамічних змінних. Третій блок: визначення переважних рис представників різних типів концептуалізації досвіду на основі процедури порівняння середніх балів за шкалами особистісних опитувальників СМІЛ та САТ у групах, що відображають різні типи концептуалізації.
• У третьому розділі «Психологічні типи концептуалізації особистісного досвіду» на основі аналізу дескриптивних статистик встановлено, що частота концептуалізації досвіду спостерігається у менш ніж половини досліджуваних (13,3% ч 26,7%). Цей факт відображає складність і високоінтегрованість цього процесу. Концептуалізація частіше здійснюється відносно до сутнісних станів відчаю, кохання та рідше щодо динамічних станів радості, страждання, адже останні впливають переважно на безпосередній енергетичний рівень та психологічний добробут особистості, ніж на її концептуалізаційну діяльність (див. рис. 2).
• У результаті диференціації груп концептуалізованого (ГКО) та неконцептуалізованого досвіду (ГнКО) встановлено значущі відмінності психологічних особливостей процесу та результату концептуалізації особистісного досвіду від аналогічних характеристик неконцептуалізаційного осягнення. А саме:
• · перший етап концептуалізації досвіду вирізняється значущим підвищенням середніх динамічної характеристики «впливовість» прожитого досвіду (підтверджено першу гіпотезу - Sig. ? 0,01);
• · третій етап концептуалізації характеризується «трансцендентованістю» або «абсолютизованістю», що відрізняє концептуалізацію від неконцептуалізаційних процесів, які не мають третього етапу, а тому не можуть бути представлені цими характеристиками (коефіцієнти значущості за двома характеристиками у ГКО та ГнКО становлять Sig. ? 0,01);
• · результат концептуалізації досвіду на рівні якісних характеристик відзначається значущим підвищенням середніх змінних «застосованість» і «узагальненість» (підтверджено першу гіпотезу: коефіцієнти значущості відмінностей середніх у ГКО та ГнКО становлять Sig. ? 0,05).
• Доповнення вище описаних результатів здійснено на основі частотного аналізу інтегральних якісних та динамічних змінних. Встановлено кількісні особливості процесу та результату концептуалізації досвіду. Так, перший етап процесу концептуалізації характеризується винятковою «впливовістю» (100%) на етапі первинного переживання досвіду кожного з чотирьох станів. Натомість неконцептуалізаційне осягнення може характеризуватися як «впливовістю», так і «невпливовістю». Другий етап (фрагментарно-семіотичне перетворення досвіду) в переважній більшості відзначається «прожитістю» (56,7% ч 68,8%), що свідчить про домінування конструктивного способу завершення почуттів під час концептуалізації. Що стосується «абсолютизованості» та «трансцендентованості», то, як і передбачалося у першій гіпотезі дослідження, ці показники спостерігаються лише у ГКО, тобто є специфічними характеристиками концептуалізаційного рівня осягнення. Його третій етап здійснюється частіше шляхом трансцендентування досвіду, ніж його абсолютизації (60 ч 68,8% на противагу 31,2 ч 40%) (див. рис. 3). Отже, вже на рівні аналізу кількісних тенденцій можна стверджувати, що процес концептуалізації характеризується більш глибокою та конструктивною роботою з досвідом.
• Частотний аналіз якісних характеристик свідчить про те, що результат концептуалізації в переважній більшості випадків характеризується як «застосованістю» (93,8 ч 100%), так і «узагальненістю» (100%). Натомість результат неконцептуалізаційного осягнення може бути більш варіативним: «застосованим» і «незастосованим», «узагальненим» і «неузагальненим». «Відкритість» продуктів концептуалізації досягається більшістю представників ГКО (56,3 ч 71,9%) залежно від стану (див. рис. 4). На основі вище сказаного можна зробити висновок про те, що продукти концептуалізації досвіду, на відміну від неконцептуалізаційного осягнення, характеризуються системністю обробки досвіду, яка полягає у глибинному усвідомленні та аргументованому структуруванні прожитого.
• Отже, за результатами емпіричного дослідження встановлено, що концептуалізація здійснюється лише в разі «впливового» переживання досвіду, в той час як її результат характеризується обов'язково і «узагальненістю», і «застосованістю».
• Встановлено характер зв'язків між психологічними характеристиками процесу та результату концептуалізації особистісного досвіду:
• · «відкритість» досвіду значущо пов'язана з динамічними характеристиками «прожитості» та/або «трансцендентованості» (коефіцієнти значущості відмінностей між цими змінними становлять відповідно Sig. ? 0,05 та Sig. ? 0,01);
• · «закритість» досвіду спостерігається у випадках «непрожитості» та/або «абсолютизованості» досвіду (Sig. ? 0,05 та Sig. ? 0,01 відповідно). Ці результати частково підтверджують другу гіпотезу, остаточне доведення якої представлено нижче.
• Встановлені зв'язки можна розцінити як свідчення про зумовленість особливостей результату концептуалізації характером перебігу її процесу. Так, у разі, якщо переживання досвіду залишаються заблокованими й неасимільованими («непрожитість»), та/або у випадках, коли ці «неперетворені» почуття та ідеї стають універсальними та ригідними принципами розуміння свого досвіду («абсолютизованість»), то концепції, внутрішні пояснювальні теорії особистості набувають характеру «закритості». У свою чергу «закриті» продукти концептуалізації «перекреслюють» якийсь зі спектрів досвіду, блокуючи свободу самоздійснення особистості та повноту розкриття її буттєвого потенціалу. «Відкритість» особистісних концепцій встановлюється у випадках, коли минулий досвід був «віджитий», асимільований та присвоєний («прожитість»), а особистість зберегла відчуття цілісності життя, багатовимірний погляд на нього та вміння співвідносити свій досвід з універсальними категоріями та цінностями буття («трансцендентованість»). Віднайдення смислової єдності в житті, що не заперечує множинності можливостей самоздіснення, дозволяє особистості залишатися спонтанною та вільною в реалізації свого буттєвого потенціалу.
• Визначення особливостей змістово-динамічних зв'язків між характеристиками проходження процесу концептуалізації та її результату представляє вагомий внесок у розв'язання діагностичних та прогностичних завдань психологічної допомоги.
• Внаслідок використання ієрархічного кластерного аналізу, який був застосований до сукупності всіх змінних (часткових та інтегральних, динамічних та якісних), обрахованих у ході контент-аналізу текстів «РВДО», виявлено два полюсні кластери. Це означає, що серед усіх можливих способів проживання досвіду можна виділити два універсальні полюсні типи осягнення, незалежно від стану досвіду (відчай, кохання, радість чи страждання). Перший з цих типів описує узагальнену картину проживання досвіду за його концептуалізаційного осягнення, другий, відповідно, - неконцептуалізаційного. Отже, результати застосування типологічного підходу дозволили емпірично довести правомірність та доцільність розрізнення концептуалізаційного та неконцептуалізаційного рівнів осягнення.
• За допомогою неієрархічного кластерного аналізу за методом К-середніх встановлено типи концептуалізації досвіду. Типологічною основою для цієї процедури виступили психологічні характеристики процесу та результату концептуалізації досвіду. Визначено, що серед способів концептуалізації особистісного досвіду можна виділити чотири типи її здійснення. Вони належать до двох груп - «відкриті» та «закриті» типи - і відрізняються за особливостями проходження кожної зі стадій концептуалізації, що відображається на рівні динамічних характеристик, а також за змістовими та структурними відмінностями продуктів концептуалізації - на рівні якісних характеристик.
• «Відкриті» типи концептуалізації особистісного досвіду яскраво відображають єдність якісних та динамічних характеристик осягнення досвіду. Трансцендентно-перетворювальний тип («прожитість», «трансцендентованість») концептуалізації відтворює, за словами Ф. Ю. Василюка, «успішне» переживання досвіду. Так, цей досвід - «впливовий», сприймається глибоко, включено, інтенсивно (І етап). Його завершення відбувається внаслідок вичерпання та асиміляції минулого (ІІ етап). У подальшому цей досвід трансцендентується (ІІІ етап) - співвідноситься з досвідом інших людей, універсальними цінностями й смислами в пошуку єдності концепції, що твориться. Отже, цей тип нагадує концептуалізацію, що здійснюється в рамках психотерапії: проживання, асиміляція минулого («прожитість»), цілісне осягнення досвіду, що виходить за рамки індивідуальної обмеженості («трансцендентованість») і сприяє утворенню концепцій, які підтримують гармонійний розвиток особистості («відкритість»).
• Духовно-практичний тип («непрожитість», «трансцендентованість») базується на іншому механізмі досягнення «відкритості» результату концептуалізації. Він полягає у трансцендентуванні досвіду, незважаючи на збереження «непрожитих» почуттів. Такий тип концептуалізації поширений у духовних практиках, що закликають до роботи над пошуком єдності між власним досвідом та універсальним влаштуванням буття, Всесвіту, долі тощо, сприяючи трансцендентуванню досвіду, подоланню власної незадоволеності й тиску деструктивних переживань минулого. Особистість, що здійснює роботу над своїм досвідом у такий спосіб, здатна відтворити рівновагу та психологічну гармонію за допомогою того, що, незважаючи на власні болісні спогади, усвідомлює різноманітність та необмеженість можливостей себе і світу.
• «Закриті» типи концептуалізації особистісного досвіду мають відповідну специфіку. Так, досвід, що концептуалізується за світоглядно-обмежувальним типом («непрожитість», «абсолютизованість») характеризується «впливовістю» (І етап), однак його завершення, проживання, вичерпання залишається неможливим, почуття - заблокованими (ІІ етап). В подальшому, під час системного перетворення (ІІІ етап) «непрожиті» почуття набувають своєї абсолютизації, підносяться до рівня базових і глобальних пояснювальних принципів, породжують цілі світогляди на основі переживань, що не були асимільовані. Внаслідок такої динаміки осягнення досвіду набуває специфічних рис: досвід стає «закритим», монолітним, «звужуючи» простір життя особистості.
• Настановчо-імперативний тип («прожитість», «абсолютизованість»). За цього типу особистісні концепції, теорії та моделі набувають «закритості» за рахунок неправомірного розширення досвіду, що характеризується «прожитістю». Наприклад, досвід успішного подолання складних ситуацій, віри в себе, вдалої кар'єри тощо утворює фундамент світобачення та системи поглядів у цілому. Наслідком ідеалізації або абсолютизації таких досягнень є формування надзвичайної віри в себе та світ, налаштування на тотальну контрольованість життя та заперечення впливу сторонніх факторів. Такі концепції спонукають до активного «оволодіння» долею. Настановчо-імперативний тип має як свої переваги, так і недоліки. До останніх відноситься ризик розчарування внаслідок зіткнення з реальними обмеженнями світу, краху ідеалізацій. На відміну від цього варіанту «закритого» типу, «відкриті» типи забезпечують більшу гнучкість, адекватність оцінки реальності, відчуття своїх дійсних можливостей та обмежень (див. рис. 5).
• Порівняння представників «відкритих» та «закритих» типів концептуалізації за рівнем прояву рис самоактуалізованої особистості (на основі порівняння середніх значень шкал Самоактуалізаційного тесту) дозволило встановити наступне. Представники «відкритих» типів концептуалізації характеризуються підвищеними порівняно з носіями «закритих» типів значеннями шкал компетентності в часі (коефіцієнт значущості с становить 0,005 ? 0,01), спонтанної поведінки (с = 0,028 ? 0,05), схильності до емоційно-насичених контактів (с = 0,018 ? 0,05), вміння підтримувати інших (с = 0,027 ? 0,05), позитивного самосприйняття (с = 0,049 ? 0,05), самоповаги (с = 0,029 ? 0,05), вміння приймати агресію (с = 0,022 ? 0,05), прагнення до задоволення пізнавальних потреб (с = 0,001 ? 0,01) та креативності (с = 0,009 ? 0,01). Натомість представники «закритих» типів концептуалізації відрізняються ригідністю, недостатньою гнучкістю поведінки (с = 0,034 ? 0,05), недостатністю самоприйняття (с = 0,002 ? 0,01), недостатньою компетентністю в часі (с = 0,002 ? 0,01), недостатньою здатністю до підтримки інших (с = 0,027 ? 0,05), нижчим рівнем самоповаги (с = 0,039 ? 0,05) та недостатньо розвиненим вмінням приймати агресію (с = 0,008 ? 0,01).
• Порівняння середніх балів за шкалами особистісного опитувальника «СМІЛ» за Л. М. Собчик у представників «відкритих» та «закритих» типів концептуалізації особистісного досвіду дає змогу встановити, що носії «закритих» типів характеризуються більш вираженими порівняно з іншими учасниками дослідження рисами невротичної особистості: підвищеним рівнем самоконтролю (с = 0,011 ? 0,05) та зниженою оптимістичністю (с = 0,014 ? 0,05).
• Отже, представники «відкритих» типів концептуалізації більшою мірою, ніж інші учасники дослідження, схильні до самоактуалізації, тоді як у носіїв «закритих» типів переважають невротичні риси, що підтверджує третю гіпотезу дослідження.
• ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення існуючих психологічних уявлень з проблеми осягнення особистісного досвіду. Встановлено, що концептуалізація особистісного досвіду представляє інтегральний рівень семіотичного осягнення, якому передує рівень неконцептуалізаційного осягнення, що має несистемний, предметно та ситуативно зумовлений характер. Власне концептуалізація здійснюється в ході трьох етапів: 1) первинне переживання досвіду; 2) фрагментарно-семіотичне перетворення досвіду; 3) системно-семіотичне перетворення досвіду. Результатом концептуалізації структурно є так званий досвід-«форма», втілений у цілісних пояснювальних концепціях, моделях, теоріях, які відтворюють та регулюють суб'єктивну реальність їх носія.

Визначено роль концептуалізації особистісного досвіду в психологічному функціонуванні особистості. Концептуалізація як утілення саморефлексивних здатностей особистості, спосіб конструктивного опанування своїх станів і переживань, ефективного перетворення та застосування власного досвіду сприяє розкриттю буттєвого потенціалу особистості. Разом з тим концептуалізація може функціонувати як спосіб укорінення деструктивних висновків досвіду, обмежуючи вільний розвиток і самоздійснення особистості. Така неоднозначність зумовила потребу в застосуванні індивідуально-типологічного підходу до вивчення особливостей концептуалізації особистісного досвіду.

2. Узагальнено дві групи психологічних характеристик: динамічні та якісні, які служать для кваліфікації, відповідно, процесу й результату концептуалізації особистісного досвіду. Динамічні характеристики визначають психологічні особливості проходження кожного з етапів концептуалізації: діада «впливовість - невпливовість» відображає досягнення чи уникнення глибини та інтенсивності первинного переживання досвіду (І етап); характеристики «прожитість - непрожитість» досвіду описують специфіку завершення досвіду з погляду його осмислення, асиміляції, присвоєння (ІІ етап); діада «трансцендентованість - абсолютизованість» досвіду визначає повноту і спосіб системного перетворення прожитого, співвіднесення його з досвідом інших, а також універсальними категоріями та цінностями буття (ІІІ етап).

Якісні характеристики використовуються для кваліфікації психологічних особливостей особистісних концепцій і теорій, тобто результату концептуалізації. Діада «відкритість - закритість» досвіду визначає модальність ставлення до прожитого, широту й диференційованість розуміння та інтерпретації його змісту. Характеристики «застосованість - незастосованість» досвіду вказують на особливості втілення усвідомлених висновків минулого в життя. Діада «узагальненість - неузагальненість» досвіду відображає відмінності в продукуванні нових змістів, смислів, настанов, концептів і концепцій на основі прожитого. Запропоновані психологічні характеристики дали змогу встановити психологічні особливості концептуалізації особистісного досвіду порівняно з неконцептуалізаційним осягненням та емпірично виявити типи концептуалізації.

3. Здійснено теоретико-методологічне обґрунтування, розробку та апробацію емпіричного методу «Реконструкція внутрішнього досвіду особистості», спрямованого на дослідження психологічних особливостей концептуалізації. Метод ґрунтується на концепції онтологічного кола динамічних станів (І. П. Маноха). Структура «РВДО» відтворює стадіальність процесу осягнення, що задає умови для змістової реконструкції психологічних особливостей переживання та подальшої суб'єктної обробки полюсних станів відчаю, кохання, радості та страждання.

4. Визначено психологічні особливості процесу та результату концептуалізації особистісного досвіду, які відрізняють її від неконцептуалізаційного осягнення. Процес концептуалізації має специфічні риси: його перший етап завжди характеризується «впливовістю» почуттів. Іншими словами, концептуалізація можлива лише в разі специфічного переживання станів: емоційного, інтенсивного, включеного, глибинного. Результат концептуалізації, на відміну від неконцептуалізаційного осягнення, здебільшого має ознаки «узагальненості» та «застосованості» досвіду, що свідчить про складноорганізованість, конструктивність та продуктивність цього процесу.

Встановлено особливості зв'язків між характеристиками процесу й результату концептуалізації. «Відкритість» результату концептуалізації спостерігається в разі «прожитості» та/або «трансцендентованості» досвіду на ІІ і ІІІ етапах її процесу, тоді як «закритість» досягається за «непрожитості» та/або «абсолютизованості» досвіду.

5. Унаслідок застосування індивідуально-типологічного підходу підтверджено правомірність і доцільність розрізнення концептуалізаційного й неконцептуалізаційного рівнів осягнення, а також адекватність застосування запропонованих якісних і динамічних характеристик осягнення досвіду. На основі сполучення останніх визначено чотири типи концептуалізації особистісного досвіду: трансцендентно-перетворювальний і духовно-практичний, що належать до групи «відкритих» типів, та світоглядно-обмежувальний і настановчо-імперативний («закриті» типи). «Відкриті» типи концептуалізації відображають здатність до диференційованого й конструктивного осягнення досвіду, а також сприяють цілісності й розвитку особистості. «Закриті» типи виникають за рахунок абсолютизації прожитих або непрожитих переживань досвіду, унаслідок чого формуються уявлення про тотальну контрольованість життя, вичерпність дійсності уявленнями про неї. Концепції цих типів демонструють неефективність у регулюванні життєдіяльності та обмежують повноту актуалізації буттєвого потенціалу особистості.

Представники «відкритих» типів характеризуються більш вираженими порівняно з рештою учасників дослідження рисами самоактуалізованої особистості. У носіїв «закритих» типів переважають невротичні риси. Таким чином, конструктивність результату концептуалізації зумовлена не тільки специфікою проходження всіх етапів, але й індивідуально-психологічними особливостями її суб'єкта. Виявлені закономірності мають вагоме значення з погляду здійснення психологічного впливу на кожний з етапів концептуалізації досвіду з метою досягнення його найбільш продуктивного та конструктивного перетворення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Фрідман О. В. Стратегіальні практики трансформації наративу / О. В. Фрідман // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. - Вип. 27-28. - 123 с. - с. 61-64.