Саморегуляція, як чинник психологічного благополуччя студентської молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

УДК 159.923:17.023.34-057.875

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Саморегуляція, як чинник психологічного благополуччя студентської молоді

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Олександров Юрій Михайлович

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:кандидат психологічних наук, доцент Павленко Валентина Миколаївна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри прикладної психології.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор, член-кор. НАПН України Носенко Елеонора Львівна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідувач кафедри загальної та педагогічної психології;

кандидат психологічних наук, доцент Плохіх Віктор Володимирович, Українська інженерно-педагогічна академія (м. Харків), доцент кафедри креативної педагогіки та інтелектуальної власності.

Захист відбудеться 21 травня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.08 у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 6 ауд. 442.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розіслано 20 квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крейдун Н.П.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. На межі тисячоліть у психології виник новий напрямок - позитивна психологія. Завданням позитивної психології є вивчення сутності, механізмів і детермінант сильних сторін людини та її благополуччя (M.E.P. Seligman, М. Csikszentmihalyi, 2000; M.E.P. Seligman, T. Steen, N. Park, C. Peterson, 2005).

Важливими, якщо не найважливішими, темами позитивної психології є happiness (щастя) та/або well-being (благополуччя). З огляду на те, що благополуччя може бути й соціальним, і матеріальним тощо, цей термін зазвичай уточнюється як психологічне або суб'єктивне, гедоністичне або евдемоністичне (М. Аргайл, 2003; М.Й. Варій, 2007; N.M. Bradburn, 1969; G.V. Caprara, P. Steca, M. Gerbino and others, 2006; E. Diener, R. Lucas, C.N. Scollon, 2006; E. Diener, S. Oishi, R.E. Lucas, 2003; C.L.M. Keyes, D. Shmotkin, C.D. Ryff, 2002; R.M. Ryan, V. Huta, E.L. Deci, 2008; R.M. Ryan, E.L. Deci, 2001; C.D. Ryff, 1989; C.D. Ryff, B. Singer, 2008; A.S. Waterman, 2004). П.П. Фесенко (2005) відзначає, що існують різноманітні підходи спрямовані на різні складові й параметри позитивного функціонування особистості, тому стає актуальним введення поняття, що могло б їх узагальнити. Щоб охопити всі аспекти благополуччя у психологічному сенсі, ми звернулися до поняття психологічне благополуччя. Цей термін був введений N.M. Bradburn (1969) для позначення результату взаємодії негативного та позитивного афектів, тобто звертався до гедоністичного, суб'єктивного благополуччя у сучасному розумінні. У інших авторів конструкт «психологічне благополуччя» набував іншого значення: для позначення більш евдемоністичних аспектів благополуччя, позитивних наслідків відповідей на екзистенціальні виклики або внутрішньої злагоди, комфорту (М.Й. Варiй, 2007; Л.В. Куліков, 2000; П.П.Фесенко, 2005; C.D. Ryff, 1989 та ін.). Ми будемо використовувати поняття психологічне благополуччя як узагальнюючий конструкт, який дозволяє всебічно розглядати позитивне функціонування людини у психологічній царині та залучати напрацювання різних теорій, які звертаються до повноцінного й щасливого буття людини. На наш погляд, психологічне благополуччя можна й доцільно пояснити за допомогою декількох вже достатньо розроблених у психології понять: самоактуалізації, особистісної зрілості, концепції психологічного благополуччя особистості К. Ріфф, суб'єктивного благополуччя та гармонії особистості.

Незважаючи на зростаючий інтерес до позитивної психології й позитивних сторін функціонування людини, ця проблематика залишається ще недостатньо розробленою, особливо у порівнянні з цариною вивчення негативних аспектів людського буття. У той же час з'ясовано, що позитивні сторони буття, благополуччя, щастя не зводяться до відсутності негативних сторін, депресії, негативних емоцій, хвороб, неблагополуччя в цілому тощо, а мають власну природу й специфіку, що потребує свого вивчення (N.M. Bradburn, 1969; M.E.P. Seligman, М. Csikszentmihalyi, 2000; M.E.P. Seligman, T. Steen, N. Park, C. Peterson, 2005).

Недостатньо проробленою є проблема кількості й змісту найважливіших чинників психологічного благополуччя: у різних дослідженнях виокремлюють різну кількість чинників і різні чинники за змістовним наповненням (Л.В. Куліков, 2000, W.C. Compton, 2001; C. Peterson, N. Park, M. Seligman, 2005; K.M. Sheldon, T.H. Hoon, 2007; J. Vittersш, 2004). Відповідно, важливим є вивчення структури певної сукупності якостей, які розглядаються як складові або умови чи прояви психологічного благополуччя на вітчизняній виборці. Рішення цього питання дозволить, з одного боку, більш економно описувати психологічне благополуччя, а з іншого - краще розуміти його структуру, що, в свою чергу, дозволить більш предметно говорити про критерії психологічного благополуччя і засоби його підвищення.

Враховуючи те, що психологічне благополуччя тісно пов'язано з успішним досягненням власних цілей і реалізацією себе у різних сферах, ми вважаємо, що система саморегуляції є вагомим чинником цього феномену. Відповідно, плідним є вивчення компонентів і якостей системи саморегуляції як можливих детермінант психологічного благополуччя.

Доцільним є дослідження цієї проблематики саме на прикладі студентської молоді, тому що студентський вік характеризується входженням або підготовкою людини до більшості сфер соціального життя. Це пов'язане з необхідністю робити важливі для всього життя вибори, становленням незалежності, світогляду, самовизначенням, розбудовою власного особистого та громадянського життя (Б.Г. Ананьєв, 2001; І.Д. Бех, 2009; М.Й. Боришевський, Т.М. Яблонська, В.В. Антоненко та ін., 2007; О.О. Євдокімова, 2009; В.С. Мухіна, 2006; В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін., 2003; С.В. Савченко, 2003; Л.Д. Столяренко, 2004). У той же час студенти далеко не завжди готові до цього, тому що такі зміни у житті, потужно впливаючи на благополуччя людини, потребують низки властивостей і ресурсів особистості, не останнє місце з яких, на наш погляд, посідає система саморегуляції. Розвиток провідної для цього віку учбово-професійної діяльності, становлення таких новоутворень як самосвідомість, професійна компетентність, моральна зрілість, вміння створювати та реалізовувати життєві плани також відбувається у взаємозв'язку з розбудовою системи саморегуляції, значно впливаючи і на психологічне благополуччя. Відповідно, важливим є вивчення системи саморегуляції, взаємозв'язків саморегуляції та психологічного благополуччя студентів для сприяння як адекватному входженню людини у нові життєві сфери, так і її психологічному благополуччю.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема входить у коло наукових досліджень кафедри прикладної психології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, присвячених вивченню феноменів масової та індивідуальної свідомості, в рамках НДР «Сучасні психологічні феномени масової та індивідуальної свідомості в українському суспільстві (№ держреєстрації 0104U002361).

Об'єкт дослідження - психологічне благополуччя.

Предмет дослідження - саморегуляція в системі психологічного благополуччя.

Мета дослідження полягає в теоретико-емпіричному визначенні саморегуляції як чинника психологічного благополуччя у студентської молоді.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати й узагальнити теоретичні підходи до психологічного благополуччя.

2. Розробити модель саморегуляції.

3. Визначити комплекс методик для дослідження психологічного благополуччя і саморегуляції.

4. Виявити особливості структури психологічного благополуччя у студентської молоді.

5. Виокремити типи саморегуляції і проаналізувати особливості психологічного благополуччя, характерні для кожного з них.

6. Виявити характер взаємозв'язків психологічного благополуччя з системою саморегуляції.

7. Розробити критерії психологічного благополуччя й визначити чинники підвищення його рівня.

Теоретико-методологічними засадами дослідження є положення позитивної та гуманістичної психології (Г.О. Балл, 1997; Б.С. Братусь, 1997; Є.Є. Вахромов, 2005; І. Галецька, 2007; Л.О. Коростильова, 2005; А. Маслоу, 1999; Г. Олпорт, 2002; К. Роджерс, 2002; М. Савчин, 2007; О.С. Штепа, 2006; B. Schwartz, K.E. Sharpe; M.E.P. Seligman, T. Steen, N. Park, C. Peterson, 2005; M.E.P. Seligman, M. Csikszentmihalyi, 2000), евдемоністична й гедоністична парадигми у розумінні психологічного благополуччя (М. Аргайл, 2003; Л.В. Куліков, 2000; Р.М. Шаміонов, 2002; N.M. Bradburn, 1969; E. Diener, S. Oishi, R.E. Lucas, 2003; R.M. Ryan, E.L. Deci, 2001; C.D. Ryff, 1989; A.S. Waterman, 2004), принципи детермінізму, системності, розвитку й активності, суб'єктно-діяльнісний підхід у психології (К.О. Абульханова, 1999; Б.Г. Ананьєв, 2001; О.Г. Асмолов, 2001; Л.І. Божович, 2001; Н. Волянюк, 2004; Л.С. Виготський, 2000; Е.В. Галажинський, 2002; О.М. Леонтьєв, 1975; Д.О. Леонтьєв, 2007; Б.Ф. Ломов, В.О. Барабанщиков, Д.Н. Завалішина, В.О. Пономаренко, 2003; О.Р. Лурія, 2003; Е.Л. Носенко, І.Ф. Аршава, 2009; В.А. Петровський, 1996; С.Л. Рубінштейн, 2001; С.Д. Смирнов, 2006; В. Татенко, 2006; Т. Титаренко, 2008), сукупність підходів до розуміння саморегуляції (Б.В. Зейгарник, А.Б. Холмогорова, О.С. Мазур, 1989; К.В. Злоказов, 2005; В.А. Іванніков, 1999; О.Д. Ішков, 2004; Д. Капрара, Д. Сервон, 2003; О.О. Конопкін, 1995; Д. Леонтьєв, 2005; В.І. Моросанова, І.В. Плахотнікова, О.О. Аронова та ін., 2006; Ю.А. Милославський, 1991; О.К. Осницький, 2001; Н.М. Пейсахов, М.Н. Шевцов, 1991; А.А. Файзуллаєв, 1987; Т.І. Шульга, 1994; R.F. Baumeister, B.J. Schmeichel, K.D. Vohs, 2007; C.S. Carver, M.F. Scheier; D. De Ridder, J. De Wit, 2006; R.P. DeShon, J.Z. Gillespie, 2005; J.S. Eccles, A. Wigfield, 2002; P.M. Gollwitzer, B. Schaal, 2001; E.A. Locke, G.P. Latham, 2002; R.M. Ryan, E.L. Deci, 2000) тощо.

Для виконання поставлених завдань був використаний комплекс теоретичних й емпіричних методів дослідження: теоретичний аналіз літератури за проблематикою, що вивчалася, систематизація й узагальнення концепцій і досліджень у царині психологічного благополуччя та саморегуляції, метод моделювання для розбудови моделей психологічного благополуччя та саморегуляції, психодіагностичні методи, кореляційний і квазіекспериментальний плани дослідження, методи дескриптивного, кореляційного, кластерного, факторного, дисперсійного аналізу, аналіз надійності та ін.

Психодіагностичний комплекс склали як традиційні, стандартизовані психодіагностичні методики, так і спеціально розроблені для розв'язання завдань дисертації: методика «Всесвіт мого Я», опитувальник «Діагностика особливостей самоорганізації-39 (ДОС-39)» О.Д. Ішкова, методика А.А. Файзуллаєва «Мотиваційна саморегуляція», тест-опитувальник А.В. Звєркова й Є.В. Ейдмана «Вольова саморегуляція», шкали психологічного благополуччя особистості К. Ріфф в адаптації Т.Д. Шевеленкової і П.П. Фесенка, методика «Оцінка потреби в схваленні» Д. Марлоу й Д. Крауна, власні методики «10 цінностей», «Ситуації», «Окремі показники психологічного благополуччя і саморегуляції», опитувальник «Особистісний потенціал і задоволеність життям» (до складу якого входять як адаптовані нами шкали, так і оригінальні), методика експрес-діагностики загальної самооцінки й рівня домагань (наша модифікація методики Дембо-Рубінштейн із урахуванням модифікації А.М. Прихожан). Статистична обробка проводилася за допомогою SPSS 15.0, SPSS Statistics 17.0.1.3 й Statistica 8.0.

Експериментальна база дослідження. На різних етапах нашого дослідження взяли участь 708 студентів харківських вищих навчальних закладів: Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Харківського національного університету внутрішніх справ, національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «ХАІ», Харківської державної академії фізичної культури.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:

1)уперше запропоновано інтегративно-особистісну модель саморегуляції, відмітною рисою якої є введення блоку інтеграції й прийняття рішення;

2)поглиблено теоретичні уявлення щодо змісту поняття, структури й механізмів психологічного благополуччя, насамперед, завдяки виокремленню п'яти його аспектів (ресурсного, процесуального, результативного, структурного, оціночного);

3)дістали подальшого розвитку теоретичні уявлення про зміст поняття та структуру особистісного потенціалу, насамперед, завдяки визначенню ролі розуміння у блоці самовизначення;

4)уточнено взаємозв'язки системи саморегуляції й психологічного благополуччя: виявлено, що система саморегуляції найбільше взаємопов'язана з ресурсним і результативним аспектами психологічного благополуччя;

5)розширено уявлення про чинники та прояви різних рівнів головних складових психологічного благополуччя: виявлено характеристики, що найбільш розрізняють суб'єктів з високим, середнім або низьким рівнем задоволеності життям, психологічного благополуччя особистості, особистісного потенціалу.

Теоретична значущість результатів дослідження полягає в:

1)розкритті головних аспектів психологічного благополуччя (ресурсного, процесуального, результативного, структурного, оціночного), уточненні співвідношення та взаємозв'язків конструктів, що є проявами цих аспектів;

2)узагальненні різних підходів до саморегуляції в інтегративно-особистісній моделі саморегуляції;

3)розвитку суб'єктно-діяльнісного підходу через описи характеристик суб'єктів, які характеризуються різним ступенем сформованості системи саморегуляції.

Практична значущість дослідження полягає у можливості використання у практичній психології запропонованої моделі й критеріїв психологічного благополуччя, процедури визначення типу системи саморегуляції, даних про чинники підвищення рівня психологічного благополуччя. Розробка методики «Особистісний потенціал і задоволеність життям» дозволяє розширити інструментарій емпіричних досліджень психологічного благополуччя і саморегуляції. Результати роботи можуть бути впроваджені в курси лекцій для підготовки психологів за дисциплінами «Загальна психологія», «Патопсихологія», «Психодіагностика», «Вікова психологія» тощо.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення та результати дослідження були висвітлені на 3-й Міжнародній науково-практичній конференції пам'яті О.Р. Лурія (Бєлгород, 2007), 8-ій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2008), 5-ій Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Актуальні проблеми сучасної науки» (Київ, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції «Психологія здоров'я людини» (Луцьк, 2009), молодіжній науково-практичній конференції «Вектори психології -2009» (Харків, 2009), 11-й Міжнародній конференції молодих науковців «Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень» (Київ, 2009), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2009), засіданнях кафедри прикладної психології факультету психології ХНУ ім. В.Н. Каразіна.

Публікації. Основні результати дисертації було опубліковано у п'яти статтях (дві з них у співавторстві) у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК, та п'яти працях, що належать до матеріалів і тез конференцій.

Структура і обсяг дисертації: робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, в якому вказано 256 найменувань, і додатків. Загальний обсяг дисертації складає 296 сторінок, основна частина - 174 сторінки. Дисертація містить 52 таблиці, один рисунок і 6 дендрограм.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету та головні завдання, описано методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість результатів дослідження, його теоретико-методологічні засади, наведено відомості щодо експериментальної бази, апробації роботи, наукових публікацій і структури дисертації.

У першому розділі «Теоретичні основи підходів до психологічного благополуччя та системи саморегуляції» розглянуті теорії, які розкривають різні аспекти психологічного благополуччя та підходи до вивчення саморегуляції, надано власне розуміння саморегуляції й психологічного благополуччя, а також запропоновано інтегративно-особистісну модель саморегуляції.

Проаналізовано евдемоністичну та гедоністичну парадигму психологічного благополуччя, поняття суб'єктивного та психологічного благополуччя особистості, самоактуалізації, особистісної зрілості, гармонії особистості та гармонії між особистістю і її оточенням як ключові для розуміння психологічного благополуччя.

Найбільше уваги при розгляді концепцій психологічного благополуччя було приділено поглядам R.M. Ryan та E.L. Deci, теорії психологічного благополуччя особистості К. Ріфф, концепції особистісного потенціалу Д. Леонтьєва, поняттю когеренції А. Антоновського, концепції «потоку» M. Csikszentmihalyi. Проведений аналіз і співвіднесення вищезгаданих понять і теорій показали, що психологічне благополуччя можна розуміти завдяки певним «ключам» - поняттям, що в значній мірі взаємоперетинаються, але акцентують різні сторони, аспекти нашого благополуччя, всебічно розкриваючи його. Це самоактуалізація як процес розкриття власного потенціалу, власної Людяності, результати (а значною мірою і ресурси) цього процесу у вигляді особистісної зрілості й психологічного благополуччя особистості (сформованість якостей зрілої особистості, наявність розвиненої ціннісно-смислової сфери, надбання у різних життєвих галузях), гармонія як усередині особистості (тобто між її цілями, якостями, уявленнями про себе), так і між особистістю та її оточенням, а також позитивна оцінка на емоційному та когнітивному рівнях себе й власних досягнень, що знаходить своє відображення у суб'єктивному благополуччі (див. табл. 1). Таким чином, психологічне благополуччя було визначено як системна єдність оптимальних психологічних якостей і станів людини: особистісної зрілості, самоактуалізації, психологічного благополуччя особистості, гармонії особистості, суб'єктивного благополуччя.

Таблиця 1 Аспекти психологічного благополуччя

Відзначено, що для уникнення термінологічної плутанини нашого використання терміну психологічне благополуччя та концепції психологічного благополуччя К. Ріфф, яка значною мірою подана у дисертації, останнє було позначено як психологічне благополуччя особистості, враховуючи міркування Т.Д. Шевеленкової і П.П. Фесенка (2005) щодо змісту цього поняття у розумінні К. Ріфф. Ми розглядаємо психологічне благополуччя особистості як насамперед результативний аспект психологічного благополуччя, наслідки відповідей людини на загальні для усіх людей екзистенціальні виклики життя, тоді як психологічне благополуччя є більш широким конструктом, що охоплює й емоційно-когнітивні оцінки себе та свого життя, гармонію особистості, процес самоактуалізації тощо.

Показано, що у сучасній психології доведена необхідність розкриття умов, специфічних механізмів і факторів досягнення й забезпечення психологічного благополуччя, які не зводяться до відсутності психічного нездоров'я й негативного афекту. Відзначено, що у літературі існують різні погляди (та результати) стосовно кількості та змісту чинників, механізмів психологічного благополуччя. Відповідно, важливим як у теоретичній площині, так і для практичних завдань діагностики й розвитку психологічного благополуччя, є питання уточнення структури психологічного благополуччя, виокремлення його головних чинників на вітчизняній виборці, що дозволить більш економно описувати психологічне благополуччя і краще розуміти його національні особливості у нашій країні. При цьому аналіз теорій і понять, що узагальнені у концепції психологічного благополуччя, дає можливість зрозуміти, що одним з важливих чинників практично усіх аспектів психологічного благополуччя є система саморегуляції, про що свідчать посилання на вміння керувати собою, власними емоціями, довкіллям, вміння досягати та співвідносити цілі тощо.

Визначення важливості системи саморегуляції для психологічного благополуччя обумовило більш детальний розгляд цього поняття. Було вказано на можливість виокремлення трьох взаємодоповнюючих розумінь саморегуляції: 1) як пов'язаного з цілями процесу; 2) як процесу, яким керує «Я»; 3) як емерджентної системної якості. Розкрито можливий поділ саморегуляції за видами та рівнями, вказані ті феномени і якості, що покликана пояснювати й охоплювати теорія саморегуляції. На основі цього матеріалу, аналізу низки концепцій і моделей саморегуляції, а також більш загальнопсихологічних праць запропоновано власне визначення й інтегративно-особистісну модель саморегуляції. Під саморегуляцією розуміється системний процес інтеграції мотиваційної сфери особистості відповідно до цілісного «Я» й наявних можливостей, а також сукупність засобів ініціації, побудови програми та контролю дій щодо втілення цих продуктів мотиваційної інтеграції у життя.

До інтегративно-особистісної моделі саморегуляції входять два рівні, самовизначення та виконавчий, а також блок інтеграції й прийняття рішення - центр моделі, який інтегрує впливи й організує взаємодію окремих елементів обох рівнів. Самовизначення є постійним процесом визначення, що людина може, хоче й повинна робити за наявних обставин. Цей рівень саморегуляції складається з таких блоків: 1) мотиваційний; 2) програмно-установчо-цільовий; 3) уявлення про себе; 4) ситуації, що сприймається й передбачається; 5) емоційний. У центрі моделі знаходиться блок інтеграції, осмислення й прийняття рішення. Тут інтегруються завдяки процесам осмислення й прийняття рішення (більш або менш розгорнуто у часі й усвідомлено) впливи всіх чинників на певну цілісність, яка, у свою чергу, впливає на всі ці фактори. Прийняття рішення веде до залучення виконавчого рівня, до якого входять певні інструментальні дії для втілення рішень у життя. Ці дії складають механізми втілення у дійсність і засоби контролю таких варіантів напрямку активності: 1) орієнтування у ситуації; 2) розробка нової діяльності; 3) здійснення виконавчих дій; 4) корекція дій; 5) завершення або переривання діяльності. При цьому всі ці варіанти взаємопов'язані й можуть переходити з одного в інший.

Описані загальні якості й властивості системи саморегуляції, виходячи з нашої моделі, а також особистісні й особистісно-регуляторні (суб'єктні) якості, що притаманні людині, яка здійснює оптимальну саморегуляцію. Це насамперед цілеспрямованість, відповідальність, розвинена ціннісно-смислова сфера, готовність до невизначеності, вміння користуватися можливостями, розвиненість інструментальних навичок саморегуляції.

У другому розділі «Процедура та методи дослідження» описано підбір і розробку психодіагностичного комплексу методик. Обрані методики охоплюють вивчення ціннісно-смислової сфери, різних аспектів та якостей саморегуляції, сприйняття життєвих ситуацій, особистісної зрілості, суб'єктивного та психологічного благополуччя особистості, що дозволяє говорити про широке й обґрунтоване врахування різних компонентів, якостей і характеристик як саморегуляції, так і психологічного благополуччя в емпіричному дослідженні.

Виявлена структура пунктів методик «Ситуації», «Мотиваційна саморегуляція», «Окремі показники психологічного благополуччя і саморегуляції». Отримані дані говорять про можливість виокремлення та використання шкал-чинників, що поєднують вихідні шкали експериментального варіанта методики А.А. Файзуллаєва «Мотиваційна саморегуляція». Продемонстровано достатню внутрішню узгодженість «класичних» шкал методики «Шкали психологічного благополуччя особистості» для їх практичного використання.

Описано розробку методики «Особистісний потенціал і задоволеність життям». Шкали цієї методики характеризуються достатніми показниками внутрішньої узгодженості (показники б Кронбаха варіюють від 0,61 до 0,951 для різних шкал і у двох різних вибірок) та ретестової надійності (r Пірсона дорівнює від 0,665 до 0,876 при інтервалі між тестуваннями у п'ять тижнів). Відзначено, що вплив самооцінки й соціальної бажаності на показники методики знаходиться у межах прийнятного. Структуру методики «Особистісний потенціал і задоволеність життям» можна подати як такі блоки: 1) блок самовизначення, куди входить розуміння наявної ситуації, впевненість у собі й готовність іти на труднощі, відкритість новому, вміння бачити й користуватися можливостями; 2) блок прийняття рішень і вибору; 3) група шкал «позитивні характеристики виконання діяльності»; 4) відносно незалежна шкала «задоволеність життям»; 5) негативне відбиття особистісного потенціалу - безпомічність. Зроблено важливе уточнення щодо моделі особистісного потенціалу Д. Леонтьєва завдяки введенню шкали «розуміння», що надає всьому блоку самовизначення дещо інший зміст не лише як етапу перед виконанням діяльності, а як постійного моніторингу ситуації та усвідомлення, куди краще прямувати. Також було виявлено негативне віддзеркалення особистісного потенціалу - безпомічність, яка відсутня в моделі Д. Леонтьєва.

Проаналізовано інтеркореляції шкал опитувальника «Особистісний потенціал і задоволеність життям», що дозволило уточнити їх зв'язки. Відзначається, що отримані дані підтверджують думки щодо особистісного потенціалу як єдності розуміння ситуації, вміння вловити сенс моменту та зробити правильний вибір, бути як гнучким, так і наполегливим у залежності від обставин, вміння долати перешкоди, ставити перед собою щоразу більш серйозні цілі й досягати їх, втілюючи свої наміри в життя.

У третьому розділі «Результати дослідження саморегуляції та психологічного благополуччя» було визначено структуру досліджуваних конструктів; описані й проаналізовані кореляції шкал опитувальників «Особистісний потенціал і задоволеність життям» і «Шкали психологічного благополуччя особистості» з показниками інших методик; виявлені та проаналізовані розбіжності між групами, які виокремлені на підставі виразності показників задоволеності життям, особистісного потенціалу, психологічного благополуччя особистості, профілю якостей саморегуляції; проведено канонічний аналіз і подані рівняння лінійної регресії для визначення взаємозв'язків психологічного благополуччя із сукупністю показників саморегуляції; розроблені рекомендації віднесення досліджуваних до певного типу саморегуляції; подано критерії психологічного благополуччя; наведені чинники підвищення психологічного благополуччя.

Проведення кластерного аналізу показало різні можливості структурування змінних нашого дослідження. Одне з рішень дозволило отримати дванадцять кластерів: 1) особистісний потенціал і розуміння; 2) особистісна зрілість; 3) психологічне благополуччя особистості; 4) оптимістичний і позитивний погляд на світ; 5) самоорганізація; 6) мотиваційно-вольові аспекти саморегуляції; 7) вміння долати складні та психологічно важкі ситуації й отримувати з них користь; 8) важкість-легкість реалізації й дотримування власних цінностей і смислів; 9) позитивне сприйняття ситуацій самовизначення; 10) оптимальність динамічних характеристик ціннісно-смислової сфери; 11) вміння цінувати доступне й робити доступним те, що цінується; 12) вміння співвідносити важливість, відповідність внутрішньому Я, зусилля, задоволеність і радість у ціннісно-смисловій сфері. При цьому можна виокремити й більш потужні групи змінних, наприклад: 1) особистісна зрілість як єдність і взаємообумовлення особистісних ресурсів і можливостей (зокрема стратегічного, особистісного рівня саморегуляції) з певними рисами зрілої особистості; 2) кластер когнітивно-інструментальних, мотиваційних та емоційно-вольових аспектів саморегуляції - тактичний рівень саморегуляції; 3) вміння оптимально співвідносити динамічні характеристики індивідуальної ціннісно-смислової сфери. Також можна говорити про поєднання перших семи кластерів з вищезгаданих дванадцяти у єдину систему саморегуляції та психологічного благополуччя, що поєднує психологічне благополуччя особистості й суб'єктивне благополуччя, особистісну зрілість, систему саморегуляції у єдності її особистісних, інструментально-технічних, мотиваційних, емоційно-вольових аспектів тощо.

Інший варіант кластерного аналізу дозволяє виявити у структурі змінних психологічного благополуччя такий кластер, як самоактуалізація, та показує відносно відокремлене положення шкали «задоволеність життям». Відзначимо, що виявлена за результатами двох варіантів кластерного аналізу структура змінних узгоджується з нашим теоретичним розумінням психологічного благополуччя, враховуючи, що показники ціннісно-смислової сфери та позитивні установки до життя відображають структурний аспект психологічного благополуччя, гармонію особистості, а головні феномени (особистісна зрілість, самоактуалізація, психологічне благополуччя, задоволеність життям) інших аспектів склали окремі кластери. У той же час ці аспекти значною мірою взаємоперетинаються, тому у різних рішеннях виокремлюються різні поєднання шкал. Незмінним було виокремлення особистісного потенціалу (як показника особистісної зрілості, ресурсного аспекту психологічного благополуччя), психологічного благополуччя особистості (результативного аспекту психологічного благополуччя), дещо відокремлене положення задоволеності життям (як показника суб'єктивного благополуччя, оціночного аспекту психологічного благополуччя). Відповідно особистісний потенціал, психологічне благополуччя особистості й задоволеність життям і можна вважати ключовими складовими й головними індикаторами психологічного благополуччя у нашому дослідженні.

Наші емпіричні результати підтверджують дані й думки А.С. Шарова (2000) і Н.М. Вознюка (2006) про можливість розмежування системи саморегуляції на тактичний і стратегічний рівні. Для останнього властиві переважно особистісні характеристики, що визначають напрямок руху, головні цілі, узагальнені засоби поведінки, тоді як тактичний рівень забезпечує виконання цих цілей, доведення справ до кінця, конкретизацію у вигляді планів і підцілей, самоконтроль тощо.

Отримані дані свідчать, що особистісний потенціал входить як у структуру особистісної зрілості, так і у систему саморегуляції. Отже особистісний потенціал можна вважати вищим, інтегральним, особистісним рівнем системи саморегуляції, а також важливою складовою особистісної зрілості. психологічний благополуччя молодь саморегуляція

Аналіз кореляцій шкал особистісного потенціалу з конструктами інших методик дозволяє довести конвергентну валідність методики, що підтверджує її конструктну валідність. На користь методики свідчать і дані, що шкали опитувальника не зводяться до схожих на них існуючих конструктів. Також на основі отриманих кореляцій можна зробити висновок щодо значної інтегрованості особистісного потенціалу та його складових як у систему саморегуляції, так і у психологічне благополуччя.

Виявлені кореляції та структура складових системи саморегуляції дозволяють говорити, що емпіричні дані узгоджуються з нашою моделлю цього конструкта.

Визначено, що для задоволеності життям найбільше значення мають особистісний потенціал і низка його складових, такі складові психологічного благополуччя особистості, як самоприйняття та керування довкіллям, а також перевага загальної позитивної емоційної оцінки себе та свого життя. Тобто, задоволеність життям (як насамперед гедоністичний аспект психологічного благополуччя) більше пов'язана з феноменами, що здебільшого віддзеркалюють гедоністичні аспекти психологічного благополуччя, та менше - із суб'єктністю (та, відповідно, саморегуляцією), здібностями, слідуванням тому, як повинно бути, осмисленістю в житті, особистісною зрілістю, які відображають здебільшого евдемоністичний аспект психологічного благополуччя та важливі для задоволеності життям більше як засоби досягнення тих стандартів, щодо яких оцінюється життя, а не самі по собі, хоч вони також можуть слугувати такими стандартами.

Кластерний аналіз й аналіз інтеркореляцій шкал психологічного благополуччя особистості дозволяють говорити про структуру психологічного благополуччя особистості як сукупність таких блоків: незалежна автономна поведінка, осмисленість життя, позитивні стосунки з оточуючими, особистісне зростання, блок шкал, які поєднує насамперед позитивна оцінка себе й свого життя, власних вмінь створити довкілля, що відповідає власним прагненням, потребам і цілям. Зроблено висновок, що у центрі психологічного благополуччя особистості знаходиться самоприйняття, позитивна оцінка себе й свого життя. Це свідчить про те, що психологічне благополуччя особистості студентів здебільшого ґрунтується на гедоністичному аспекті психологічного благополуччя, тобто більше пов'язано із задоволенням від життя та позитивними емоціями, ніж з «належним», осмисленим та доброчесним буттям.

Аналіз кореляцій шкал психологічного благополуччя особистості з іншими методиками доводить, що для цього конструкта в цілому та його складових важливими є система саморегуляції, суб'єктивне благополуччя, зрілість особистості, позитивні установки до життя, вміння проходити складні життєві ситуації тощо. Можна зробити висновок, що найбільш важливими в цілому для психологічного благополуччя особистості та його компонентів виявилися особистісний потенціал і низка його складових, вміння гнучко змінювати власну поведінку відповідно до змін власного стану і довкілля, розвиток і сформованість мотиваційної саморегуляції, здатність інтенсивно й осмислено реалізовувати власні мотиви, впевненість у собі. Тобто важливим чинником психологічного благополуччя особистості є розвинена суб'єктність: активна позиція у житті, відчуття контролю, впевненість у собі, гнучкість, сформована система саморегуляції у цілому.

Відзначена низка несподіваних для нас зв'язків (за силою, у співвідношенні з силою інших зв'язків тощо). Такими, що найбільш заслуговують уваги, є дані, які говорять на користь припущення щодо певної несформованості психологічного благополуччя особистості наших респондентів, а саме: а) шкала «особистісне зростання» у наших досліджуваних може віддзеркалювати не стільки реальні досягнення та зміни, скільки переконання у власних можливостях змінюватися; б) наявність цілей у житті більше пов'язана з певними сталими, освоєними сферами, ніж з сферою опанування нового, потягом до нового та відкритістю йому; в) те, що наявність цілей у житті та насиченість і цікавість цього життя - це різні речі, тобто у наших респондентів цілі та життєві смисли насправді можуть не мати мотивуючої сили, будучи лише декларативними або такими, що є лише знаними, але не діючими. Це ж може свідчити про недостатню рефлексію свого життєвого шляху, розчинення особистості у власному житті, про те, що цілі та смисли життя ще не мають відповідної провідної ролі у регуляції життя студентів та у їх смисловій сфері.

Дисперсійний аналіз показав, що значна частина змінних (як показників саморегуляції, так і психологічного благополуччя) може слугувати умовою та чинником насамперед переходу від низького рівня задоволеності життя до середнього та від середнього рівня психологічного благополуччя особистості до високого.

Завдяки кластерному аналізу було виокремлено п'ять характерних типів профілю якостей саморегуляції (типи вказані від більшого до меншого рівня сформованості системи саморегуляції): 1) оптимальний; 2) помірно успішний; 3) знижений; 4) амотивований і некритичний; 5) з несформованою системою саморегуляції (див. у табл. 2 частку цих типів у нашій виборці). Виявлено, що розвиненість особистісного потенціалу, вольової саморегуляції та самоорганізації змінюються досить злагоджено при переході від групи до групи, тоді як зміни мотиваційної саморегуляції є дещо відокремленими від цих шкал. Доведено, що кожний тип характеризується власними особливостями психологічного благополуччя.

Таблиця 2 Частка типів саморегуляції у нашій виборці

При цьому загалом можна говорити про лінійний зв'язок виразності психологічного благополуччя з типом саморегуляції: чим краще сформована система саморегуляції, тим вище рівень психологічного благополуччя (хоча є певні винятки стосовно окремих показників психологічного благополуччя, коли, наприклад, помірно успішний тип саморегуляції перевищує оптимальний за деякими показниками особистісної зрілості та знижений тип - за негативним афектом). Зроблено висновок, що провали у мотиваційній саморегуляції, нерозвиненість особистісного потенціалу, вольової саморегуляції й самоорганізації у сукупності чи окремо є вагомими чинниками зниження психологічного благополуччя, здатності проходити складні життєві ситуації. Тоді як розвинена система саморегуляції в єдності її інструментально-технічних, особистісних, мотиваційних, емоційно-вольових сторін, критичності щодо власних справ та вчинків, здатності рішуче й без зайвих вагань діяти є суттєвим чинником і проявом психологічного благополуччя в єдності його компонентів, а також позитивного проходження складних життєвих ситуацій.

Проведений статистичний аналіз доводить наявність значущих взаємозв'язків між психологічним благополуччям і системою саморегуляції (коефіцієнти детермінації головних змінних психологічного благополуччя на основі найбільших зв'язків зі шкалами саморегуляції вказані у табл. 3).

Таблиця 3 Коефіцієнти детермінації ключових складових психологічного благополуччя системою саморегуляції

Примітка. У стовпчику 1 вказаний коефіцієнт детермінації на основі найсильнішої кореляції з однією з змінних саморегуляції, у дужках вказаний коефіцієнт детермінації на основі найсильнішої кореляції за умови вилучення змінних особистісного потенціалу. У стовпчику 2 вказаний найбільший коефіцієнт множинної детермінації за результатами лінійної регресії, де незалежними змінними були показники саморегуляції.

Таким чином, результати дослідження дозволяють стверджувати, що ключові чинники психологічного благополуччя середньо або сильно пов'язані з сукупністю складових саморегуляції, які за допомогою регресійних рівнянь дозволяють пояснювати від 34,1% до 76,1% дисперсії складових психологічного благополуччя. Також варто відзначити, що надмірність у канонічному аналізі сукупності ключових характеристик психологічного благополуччя за умови сукупності головних змінних саморегуляції досягає 0,383 при врахуванні лише значущих коренів. Такими, що найбільш пов'язують множину складових психологічного благополуччя та сукупність змінних саморегуляції є особистісний потенціал, психологічне благополуччя особистості, задоволеність життям, особистісна зрілість, сформованість мотиваційної саморегуляції, обережність і самоорганізація. Це свідчить про те, що система саморегуляції найбільше взаємопов'язана з ресурсним і результативним аспектами психологічного благополуччя. В цілому можна говорити про середній рівень взаємозв'язків психологічного благополуччя та саморегуляції, розуміючи, що різні складові цих феноменів мають різний ступінь взаємозв'язку один з одним: від відсутності значущого зв'язку до сильної кореляції або моделей, що пояснюють понад 50% дисперсії.

Було розроблено рекомендації стосовно визначення типу саморегуляції через опис характерних особливостей цих типів.

Отримані дані та теоретичний аналіз дозволили виокремити критерії психологічного благополуччя: особистісна зрілість і розвиток особистісного потенціалу, задоволеність життям, психологічне благополуччя особистості, оптимістичне й позитивне ставлення до життя та світу, вміння проходити складні життєві ситуації, легкість реалізації і дотримування власних цінностей і смислів, оптимальність характеристик ціннісно-смислової сфери. Також було сформульовано чинники розвитку та підвищення рівня психологічного благополуччя. Показано, що використання конструктів можливості, цілі, смисли, інтерес, цінності, впевненість, контроль, вибір, розуміння, позитивні установки, реалістичність, зрілість, гармонія та ін. надає великі можливості для розвитку і розуміння психологічного благополуччя та системи саморегуляції через величезний вплив цих якостей і характеристик, а також пов'язаних з ними вмінь і феноменів, на якість життя, досягнення особистості, її надбання та розвиток.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове розв'язання проблеми саморегуляції як чинника психологічного благополуччя студентської молоді. На підставі узагальнення результатів дослідження зроблено такі висновки.

1.Теоретичний аналіз й узагальнення літератури дозволяє визначити психологічне благополуччя як системну єдність оптимальних психологічних якостей і станів людини: особистісної зрілості, самоактуалізації, психологічного благополуччя особистості, гармонії особистості, суб'єктивного благополуччя. Тобто психологічне благополуччя можна розглядати як складну сукупність п'яти аспектів, а саме: 1) ресурсного - особистісної зрілості; 2) процесуального - самоактуалізації; 3) результативного - психологічного благополуччя особистості; 4) структурного - гармонії особистості як внутрішньої, так і гармонії між нею та її довкіллям; 5) оціночного - задоволеності життям і позитивних емоцій.

2.Сформульовано власне визначення й розроблено інтегративно-особистісну модель саморегуляції. Під саморегуляцією ми розуміємо системний процес інтеграції мотиваційної сфери особистості відповідно до цілісного «Я» і наявних можливостей, а також сукупність засобів ініціації, побудови програми та контролю дій щодо втілення цих продуктів мотиваційної інтеграції у життя. Складовими інтегративно-особистісної моделі саморегуляції є рівні самовизначення та виконавчий, а також блок інтеграції і прийняття рішення - центр моделі, який інтегрує впливи й організує взаємодію окремих елементів обох рівнів. Виявлені структура та взаємозв'язки складових системи саморегуляції дозволяють говорити, що емпіричні дані узгоджуються з нашою моделлю цього конструкта.

3.Визначено комплекс методик для дослідження психологічного благополуччя і саморегуляції. Доведено внутрішню узгодженість, ретестову надійність і конструктну валідність розробленого опитувальника «Особистісний потенціал і задоволеність життям».

4.Виявлено, що центральною рисою психологічного благополуччя особистості студентської молоді є самоприйняття, позитивна оцінка себе й свого життя. Наші результати показують, що у психологічному благополуччі студентів гедоністичний аспект є більш виражений, ніж евдемоністичний. Тобто психологічне благополуччя студентів більше пов'язано із задоволеністю життям і позитивними емоціями, ніж з «належним», осмисленим і доброчесним буттям.

5.Виокремлено п'ять характерних типів профілю саморегуляції за ступенем її сформованості: 1) оптимальний; 2) помірно успішний; 3) знижений; 4) амотивований і некритичний; 5) з несформованою системою саморегуляції. Доведено, що кожний тип характеризується власними особливостями психологічного благополуччя. При цьому виявлено лінійний зв'язок виразності психологічного благополуччя з типом саморегуляції: чим краще сформована система саморегуляції, тим вище рівень психологічного благополуччя.

6.Доведена наявність значущих взаємозв'язків якостей і характеристик системи саморегуляції з складовими психологічного благополуччя. З'ясовано, що система саморегуляції найбільше взаємопов'язана з ресурсним та результативним аспектами психологічного благополуччя. Однією з головних поєднуючих ланок психологічного благополуччя та саморегуляції є особистісний потенціал. Показано, що особистісний потенціал входить як до ресурсного аспекту психологічного благополуччя (будучи складовою особистісної зрілості), так і до системи саморегуляції, утворюючи її вищий, інтегральний, особистісний рівень. Визначено структуру особистісного потенціалу як сукупність таких блоків: 1) самовизначення; 2) позитивні характеристики виконання діяльності; 3) негативне відбиття особистісного потенціалу - безпомічність. Зроблено важливе уточнення моделі особистісного потенціалу завдяки введенню розробленої нами шкали «розуміння», що надає всьому блоку самовизначення дещо інший зміст не лише як етапу перед виконанням діяльності, а як постійного моніторингу ситуації і усвідомлення, куди краще прямувати.

7.Сформульовано критерії психологічного благополуччя: особистісна зрілість і розвиток особистісного потенціалу, задоволеність життям, психологічне благополуччя особистості, оптимістичне й позитивне ставлення до життя і світу, вміння проходити складні життєві ситуації, легкість реалізації та дотримування власних цінностей і смислів, оптимальність характеристик ціннісно-смислової сфери. Виявлено, що сприяння оптимальній системі саморегуляції, розвиток особистісного потенціалу є важливими чинниками підвищення рівня психологічного благополуччя.

Перспективами подальших досліджень є вивчення взаємозв'язків психологічного благополуччя і саморегуляції у інших вікових і професійних груп (крім студентської молоді), а також у динаміці, тобто у процесі становлення й розвитку цих феноменів, введення до аналізу не тільки структурно-динамічних, але й змістовних характеристик ціннісно-смислової сфери.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Александров Ю.М. Использование методологии Л.С. Выготского и А.Р. Лурия в психологическом исследовании: на примере проблемы саморегуляции/ Ю.М. Александров // Развитие научного наследия А.Р. Лурия в отечественной и мировой психологии: материалы III Междунар. науч.-практ. конф. / Под. ред. проф. В.А. Москвина. - Москва-Белгород: ПОЛИТЕРРА, 2007. - С. 14 - 15.

Олександров Ю.М. Саморегуляція: діалектика можливого та сталого як умова позитивного функціонування особистості / Ю.М. Олександров, В.М. Павленко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. Серія: психологія. - Харків, 2007. - № 759, вип. 37. - С. 173 - 180 (особистий внесок здобувача полягає у підборі, аналізі та систематизації теоретичних матеріалів, розробці поняття оптимальної регуляції, обґрунтуванні її зв'язку з позитивним функціонуванням особистості, формулюванні характеристик особистості з оптимальною саморегуляцією, написанні 65% тексту роботи).

Александров Ю.М. Критерии благополучия личности / Ю.М. Александров // Актуальні проблеми практичної психології: зб. наук. праць. Ч. 1 - Херсон, ПП Вишемирський В.С., 2008. - С. 12 - 14.

Олександров Ю.М. Інтегративно-особистісна модель саморегуляції / Ю.М. Олександров // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. Серія: психологія. - Харків, 2008. - № 793, вип. 39. - С. 329 - 336.

Олександров Ю.М. Саморегуляція і психологічне благополуччя особистості / Ю.М. Олександров // Актуальні проблеми сучасної науки: матеріали п'ятої Всеукр. наук.-практ. конф., 29-31 жовт. 2008 р. Ч. 3. / Ін-т наукового прогнозування, Кримський ін-т економіки та господарського права (Севастопольська філія), ТОВ «ТК Меганом». - К., 2008. - С. 30 - 34.

Александров Ю.М. Система саморегуляции и удовлетворенность жизнью/ Ю.М. Александров // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. Серія: психологія. - Харків, 2008. - № 807, вип. 40. - С. 8 - 12.

Олександров Ю.М. Компоненти благополуччя особистості як прояви та детермінанти психологічного здоров'я / Ю.М. Олександров// Психологічні перспективи. - Луцьк: Вежа, 2009. - Вип. 14. - С. 67 - 75.

Александров Ю.М. Благополучие личности квалифицированных спортсменов: на примере гимнасток / Ю.М. Александров, А.Я. Муллагильдина, Л.А. Макарова // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. Серія: психологія. - Харків, 2009. - № 842, вип. 41. - С. 20 - 25 (особистий внесок здобувача полягає в формулюванні поняття й індикаторів благополуччя особистості, плануванні та проведенні експериментального дослідження, обробці, аналізі й узагальненні отриманих результатів, написанні 60% тексту роботи).

Александров Ю.М. Благополучие личности и показатели ценностно-смысловой сферы личности / Ю.М. Александров// Вектори психології - 2009: матеріали молодіжної наук.-практ. конф. - Харків, 2009. - С.21 - 24.

Олександров Ю.М. Життєві ситуації у контексті саморегуляції та благополуччя особистості / Ю.М. Олександров // Актуальні проблеми практичної психології: зб. наук. праць. Ч.2. - Херсон, ПП Вишемирський В.С., 2009. - С. 142 - 150.