Формування міжособистісних взаємин дітей на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ. Г.С. КОСТЮКА НАПН УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

Формування міжособистісних взаємин дітей на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку

ВИКОНАЛА МОРОЗ ОКСАНА ІВАНІВНА

Київ - 2011

АНОТАЦІЯ

Мороз О.І. Формування міжособистісних взаємин дітей на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. - Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. - Київ, 2011.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню особливостей міжособистісних взаємин дітей на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку. Розкриваються теоретико-методологічні та експериментальні підходи до вивчення цієї проблеми, дається теоретичний аналіз ступеня її розробленості в психолого-педагогічній літературі. Запропоновано методичний інструментарій для отримання даних про особливості міжособистісних взаємин у даній віковій групі. Експериментально виявлено особливості взаємин дітей з дорослими та однолітками, розкрито специфіку взаємин хлопчиків та дівчаток, з'ясовано соціально-психологічні та психологічні умови, що впливають на процес формування цих взаємин на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку. Виявлені внутрішні психологічні чинники, які негативно впливають на розвиток конструктивних міжособистісних взаємин дітей з дорослими та однолітками. Запропоновано та апробовано програму оптимізації міжособистісних взаємин дітей на етапі їх адаптації до шкільного життя в умовах навчально-виховного комплексу «школа-дитячий садок».

Ключові слова: міжособистісна взаємодія, міжособистісні взаємини, референтні особи, старший дошкільний вік, молодший шкільний вік, навчально-виховний комплекс, адаптація до шкільного навчання.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розвиток України як незалежної держави, кардинальні перетворення в соціально-економічній сфері, зміна освітніх пріоритетів потребують обґрунтування і реалізації нових методологічних засад виховання підростаючого покоління, зокрема на етапі переходу від дошкільного до молодшого шкільного віку. На необхідності цього наголошують основні державні документи в галузі освіти: Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Базовий компонент дошкільної освіти в Україні», - в яких зазначено, що в сучасному суспільстві найвищою соціальною цінністю є Людина, та наголошується на необхідності пошуку оптимальних шляхів особистісного розвитку.

Вагомими чинниками розвитку особистості в дитячому віці є ті взаємини з дорослими та однолітками, в які вступає дитина під впливом оточення, передусім, сім'ї та різних виховних інституцій. В контексті наукових теорій духовного розвитку людини, підґрунтям яких є концептуальні положення про міжособистісні взаємини та спілкування Л.С. Виготського, В.В. Давидова, Д.Б. Ельконіна, Г.С. Костюка, М.І. Лісіної, О.М. Леонтьєва, С.Д. Максименка, С.Л. Рубінштейна, постає нове бачення психологічних проблем розвитку особистості, починаючи з ранніх етапів онтогенезу. В працях Б.Г. Ананьєва, Г.М. Андрєєвої, О.О. Бодальова, Я.Л. Коломінського, Б.Ф. Ломова, В.В. Москаленко, В.М. М'ясищева, А.В. Петровського плідно проаналізовані теоретико-методологічні засади дослідження проблеми міжособистісних взаємин.

Здійснений аналіз робіт з вікової та педагогічної психології дав можливість констатувати наявність досить активного інтересу дослідників до питань онтогенезу спілкування та міжособистісних взаємин (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, М.І. Лісіна, С.Д. Максименко) та впливу міжособистісних взаємин на емоційний та психічний розвиток дитини, на формування її особистості в цілому (Я.Л. Коломінський, В.С. Мухіна, Р.В. Павелків, Т.О. Піроженко, М.М. Поддьяков, А.А. Рояк).

Досліджувалися особливості міжособистісних взаємин дітей з дорослими та однолітками в різних видах діяльності: пізнавальної (М.Г. Єлагіна, О.О. Смірнова), ігрової (Т.В. Антонова, К.В. Карасьова,Н.А. Короткова, С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір, Н.С. Пантіна), спільної самостійної (О.Л. Кононко, Ю.О. Приходько, Т.О. Піроженко, Т.О. Рєпіна, Р.К. Терещук, С.Г. Якобсон). З'ясовувалися соціально-психологічні чинники детермінації таких взаємин у дошкільному (Л.В.Артемова, О.І. Кульчицька, А.В. Пасічніченко, Т.В. Сенько) та молодшому шкільному (Л.І. Божович, О.В. Киричук, Л.С. Славіна) віці, вивчалися особливості усвідомлення дітьми свого місця в системі взаємин з однолітками (М.Й. Боришевський, Я.Л. Коломінський, Г.М. Счастна) та з дорослими (О.Л. Венгер, М.І. Лісіна, А.Г. Рузська, Д.Б.Ельконін).

Проте в сучасній психології маємо небагато досліджень, спеціально присвячених вивченню міжособистісної взаємодії дітей на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку. Тим часом, це надзвичайно важливий період соціального, а відтак і комунікативного розвитку особистості, становлення зв'язків дитини з оточуючими людьми, формування засад учбової діяльності. Прийняття нової для себе соціальної ролі школяра, розвиток здатності вибудовувати власну поведінку та формування очікувань щодо поведінки інших людей (як однолітків, так і дорослих) робить дітей у цей період надзвичайно сенситивними до вироблення комунікативних навичок (Г.С. Абрамова, Т.П. Гаврилова). Водночас лише в небагатьох дослідженнях (передусім, А.К. Маркової, З.Г. Кісарчук, Г.А. Цукерман) йдеться про підготовку дітей цього віку до спілкування, про розвиток у них комунікативних умінь, від чого, власне, залежить успішність їх спільної пізнавальної діяльності.

У низці праць доведено, що наявність сприятливих умов міжособистісної взаємодії школярів, педагогів і школярів, батьків і дітей є значущим чинником створення позитивної соціальної ситуації розвитку дитини цього віку (Л.І. Божович, С.Д. Максименко, С.Г. Якобсон). Проте доводиться констатувати відсутність спеціальних досліджень, присвячених з'ясуванню особливостей міжособистісних взаємин дітей з дорослими та однолітками у період переходу від дошкільної до початкової шкільної освіти. Також ґрунтовного дослідження потребує проблема наступності у розвитку таких взаємин у старших дошкільників і шестирічних першокласників в умовах функціонування освітніх закладів нового типу, зокрема, навчально-виховних комплексів «школа-дитячий садок».

Отже, соціальна значущість і недостатня розробленість теоретичних і прикладних аспектів зазначеної проблеми зумовлюють актуальність обраної нами теми дослідження «Формування міжособистісних взаємин дітей на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку (в умовах навчально-виховного комплексу «школа-дитячий садок»)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до комплексної теми лабораторії психології навчання ім. І. О. Синиці Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України «Психологічні чинники самодетермінації особистості в освітньому просторі» (номер державної реєстрації 0109U000558). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України (протокол №3 від 25.03.2010) та узгоджена з бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 4 від 25.05.2010).

Об'єкт дослідження - міжособистісні взаємини дитини на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - особливості формування міжособистісних взаємин дитини з дорослими і ровесниками на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку в умовах навчально-виховного комплексу «школа-дитячий садок».

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей формування міжособистісних взаємин дітей з дорослими і ровесниками на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку в умовах навчально-виховного комплексу «школа-дитячий садок».

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз літератури з проблеми дослідження та визначити основні теоретичні підходи до проблеми міжособистісних взаємин.

2. Обґрунтувати комплекс психодіагностичних методик вивчення міжособистісних взаємин дитини з однолітками та дорослими.

3. Провести експериментальне дослідження особливостей міжособистісних взаємин дітей з дорослими і ровесниками в період переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку.

4. Розробити і апробувати програму оптимізації міжособистісних взаємин дітей цього віку в умовах навчально-виховного комплексу «школа-дитячий садок».

Методологічним та теоретичним підґрунтям дослідження стали: системно-діяльнісна парадигма в дослідженні психіки (Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн), положення про діалектичну єдність спілкування та міжособистісних взаємин, про закономірності розвитку особистості в системі міжособистісних взаємин (Б.Г. Ананьєв, Л.С. Виготський, О.О. Бодальов, М.І. Лісіна, Б.Ф. Ломов, В.В. Москаленко, В.М. М'ясищев, А.В. Петровський), концепція діяльнісного опосередкування міжособистісних взаємин (А.В. Петровський), концепція генези спілкування, де взаємини між дітьми розглядаються як продукт діяльності спілкування (М.І. Лісіна), результати психолого-педагогічних досліджень міжособистісних взаємин дитини дошкільного та молодшого шкільного віку з дорослими і ровесниками (В.В. Абраменкова, О.Л. Венгер, Л.І. Божович, О.Л. Кононко, О.В. Киричук, Я.Л. Коломінський, О.І. Кульчицька, В.С. Мухіна, С.О. Ладивір, М.І. Лісіна, Т.О. Піроженко, Т.О. Рєпіна, А.Г. Рузська, Л.С. Славіна, О.О. Смірнова та інші).

Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи дослідження: теоретичні - аналіз, осмислення й узагальнення філософської, культурологічної та психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; емпіричні - спостереження, анкетування, тестування, інтерв'ю, індивідуальні та групові бесіди, психолого-педагогічний експеримент, статистичні методи обробки даних.

Організація і база дослідження. Експериментальна робота проводилася на базі НВК №2 та №12 м. Рівного та НВК №25 та №34 м. Житомира. Всього дослідженням було охоплено 86 дітей старшого дошкільного та 86 дітей молодшого шкільного віку (учні 1-го класу 6 та 7 років). Діагностичні процедури з молодшими школярами проводилися двічі: на початку їх шкільного життя; по завершенню адаптаційного періоду. Окрім того, різними видами експериментальної роботи було охоплено 178 батьків та 28 педагогів.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечуються використанням методичного інструментарію, адекватного меті та завданням дослідження, поєднанням якісного та кількісного аналізу експериментальних даних, достатньо репрезентативною вибіркою (обстежувані довільно обиралися із 6 дошкільних груп та 6 перших класів), використанням адекватних методів математичної статистики.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в уточненні змісту поняття міжособистісних взаємин, у розширенні та поглибленні теоретичних знань про особливості розвитку міжособистісних взаємин особистості, зокрема, на етапі переходу від дошкільного до шкільного етапу навчання. Подальший розвиток отримали ідеї стимулювання особистісного розвитку дітей шляхом оптимізації їх міжособистісних взаємин. З'ясовані взаємозв'язки між низкою психологічних особливостей особистості, котрі зумовлюють певний характер міжособистісних взаємин дітей, визначено ряд чинників та умов, що здійснюють вплив на оптимізацію міжособистісних взаємин дітей в період переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку.

Практичне значення роботи полягає у визначенні шляхів оптимізації міжособистісних взаємин дітей в умовах навчально-виховних комплексів «школа - дитячий садок», розробці спеціального тренінгу з метою формування у дітей навичок ділового спілкування та оптимізації системи їх міжособистісних взаємин, який може бути використаним у практичній діяльності вихователів, педагогів та практичних психологів дошкільної та молодшої шкільної ланки освіти. Методичний інструментарій дослідження можна застосовувати при проведенні психодіагностичних обстежень дітей відповідного віку. Матеріали дослідження можна використовувати в лекційних та практичних заняттях з педагогічної та вікової психології в процесі підготовки дошкільних працівників, вчителів початкової ланки та практичних психологів, а також на етапі підвищення їх кваліфікації.

Апробація та впровадження результатів дисертаційного дослідження. Обгрунтовані та досліджені автором положення апробовані та впроваджені в процес формування оптимізації міжособистісних взаємин дітей в умовах навчально-виховних комплексів «школа - дитячий садок»

Впровадження підтверджено відповідними довідками від 28.09.2010 року №45 Рівненського навчально - виховного комплексу №2 «школа - ліцей»; від 04.10.2010 року №67 Рівненського навчально - виховного комплексу №12; від 20.09.2010 року № 1-606 Житомирського Інституту післядипломної педагогічної освіти; від 27.09.2010 року №134 Житомирського навчально - виховного комплексу №25.

Основні результати дослідження доповідалися на обласній науково-практичній конференції «Формування професійної компетентності практичного психолога, соціального педагога» (Житомир, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції «Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ» (Рівне, 2009); II Міжнародній науковій конференції «Сучасні дослідження когнітивної психології» (Національний університет «Острозька академія», 2010); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Психолого-педагогічні інновації технологій розвитку особистості: проблеми і перспективи впровадження» (Рівне, 2010); II Всеукраїнському психологічному конгресі (Київ, 2010); на теоретичних семінарах, науково-практичних конференціях та круглих столах для педагогів та практичних психологів м.Рівне та м.Житомир, а також на засіданнях лабораторії психології навчання ім. І.О. Синиці Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, розкрито форми її апробації та наведено відомості про структуру дисертації.

У першому розділі - «Теоретичні засади дослідження міжособистісних взаємин дитини з однолітками та дорослими на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку» - проаналізовано стан вивчення досліджуваної проблеми, окреслені основні теоретико-експериментальні підходи до її вирішення, визначено концептуальну основу даного дослідження.

Психічний і особистісний розвиток дитини є результатом присвоєння нею культурного досвіду в спеціально створюваній дорослим соціальній ситуації розвитку (Л.С. Виготський). Досягнувши певного віку, дитина, незалежно від особливостей її індивідуального розвитку та рівня готовності, потрапляє у визначену суспільством систему об'єктивних умов, котрі детермінують характер її життєдіяльності на даному етапі. Конкретизуються ці умови для кожного вікового періоду в особливих відносинах дитини з оточуючими людьми, у певному різновиді провідної діяльності, у визначеній для неї системі прав i обов'язків.

Попри відсутність чіткого та однозначного визначення поняття відносин, на що вказувала ще Л.І. Божович, визнаючи, однак, важливість його використання при вивченні особистості дитини, вітчизняна психологія активно оперувала цим поняттям у досить різноманітних контекстах. Так, Л.С. Виготський висунув ідею інтеріоризації відносин як обов'язкового елементу розвитку особистості дитини, С.Л. Рубінштейн розцінював ставлення однієї людини до іншої як таке, котре у дитини генетично передує ставленню до себе, для В.М. М'ясищева це система індивідуальних вибіркових зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності, а для А.В. Петровського - багаторівнева система міжособистісних взаємин. Широко використовується це поняття і в дослідженнях фахівців з дитячої психології (О.В. Запорожцем і Я.З. Неверович; Я.Л. Коломінським, І.В. Дубровіною, В.К. Котирло, Т.А. Рєпіною та іншими), в роботах яких воно набуває двоякого змісту: як зв'язок, залежність, отже - як взаємовідношення, спілкування; як думка, оцінка і, виходить - як соціальне налаштування, ціннісна орієнтація.

В розділі здійснено аналіз категорійних ознак понять відносини, стосунки і взаємини (Б.Г. Ананьєв, О.О. Бодальов, Л.І. Божович, І.Д. Бех, О.В. Киричук, С.Д. Максименко, В.М. Мясищев, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн, Д.Б. Ельконін та інші). Доведено, що міжособистісні взаємини формуються і реалізуються у процесі спільної діяльності та спілкування, є їх продуктом. Розглянуто різні підходи до розуміння міжособистісних взаємин, що дозволило трактувати останні як внутрішню психологічну основу взаємодії людей, як ті суб'єктивні зв'язки i ставлення, котрі виникають між людьми в соціальних групах, як систему мiжособистiсних налаштувань, цiннiсних орiєнтацiй, очiкувань, котрі визначаються змiстом спільної життєдiяльностi людей.

Дослідники (М.І. Дяченко, Л.О. Кандибович, Я.Л. Коломінський) пропонують таку структуру міжособистісних взаємин: 1) певні спонукання (інтерес, розуміння потреби у взаємодії, співробітництві, спілкуванні тощо); 2) певна поведінка (мова, дії, жести, міміка і т.п.); 3) емоції і почуття (задоволення від спілкування, симпатія чи антипатія, взаємна атракція або негативні стани та ін.); 4) пізнання (сприймання іншого, мислення, уява, уявлення); 5) саморегуляція, воля (витримка при відсутності взаєморозуміння, володіння собою у випадку конфлікту, надання допомоги іншим у важкій ситуації тощо).

Встановлено, що саме в міжособистісних взаєминах проявляються як індивідуальні якості особистості (її емоційні та вольові властивості, інтелектуальний потенціал тощо), так і засвоєні нею суспільні норми та цінності. Найважливішою ланкою міжособистісних взаємин є активність самої особистості, її власні дії та вчинки. Вступаючи в міжособистісні взаємини у різноманітних за формою, змістом, цінностями та структурі спільнотах (сім'ї, дитячому садочку, школі, об'єднаннях за інтересами тощо), дитина проявляє себе як особистість, надаючи, водночас, можливість іншим оцінити себе у стосунках з ними.

Взаємини мають певну модальність вияву, емоційно-ціннісний аспект, котрий розкривається в прагненні до гуманізації зв'язків особистості зі світом (Б.С. Братусь, А.Б. Орлов, В.І. Слободчиков), що є, з однієї сторони, умовою повноцінного розвитку дитини, а з іншої, - критерієм її особистісного розвитку. Гуманні взаємини в сучасному світі виступають як деяка ідеальна норма, необхідний оптимум максимальних особистісних зусиль людини. Ми погоджуємося у цьому зв'язку з В.В. Абраменковою, яка вважає найважливішим проявом відносин дитини саме гуманні взаємини, тобто такі, у яких світ дорослих і однолітків набувають для дитини значення безумовних особистісних цінностей, породжуючи прагнення до допомоги та співробітництва.

В сучасній психології представлено різні підходи до дослідження міжособистісних взаємин, найбільш поширеними серед яких є: соціометричний (вивчаються взаємні вибори членів групи); соціокогнітивний (з'ясовуються особливості пізнання й оцінки іншої людини); діяльнісний (взаємини розглядаються як результат спілкування і спільної діяльності індивідів).

Проаналізовано дослідження (Т.В. Антонова, Л.І. Божович, О.Л. Венгер, М.Г. Єлагіна, К.В. Карасьова, Н.А. Короткова, С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір, П.О. Лахестик, М.І. Лісіна, В.С. Мухіна, Н.С. Пантіна, Т.О. Піроженко, В.В. Рубцов, А.Г. Рузська, Т.В.Сенько, Л.С. Славіна, О.О. Смірнова, Г.М. Счастна, А.Б. Ценципер, Г.А. Цукерман, Д.Б. Ельконін та інші), присвячені з'ясуванню специфіки спілкування та взаємин дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. На думку авторів, у старшому дошкільному віці розвивається позаситуативно-особистісна форма спілкування дитини з дорослими, завдяки чому вона встановлює різноманітні складні взаємини з оточуючими, засвоює уявлення про свої права й обов'язки, оволодіває нормами поведінки та долучається до моральних цінностей суспільства. Дорослий при цьому стає носієм знань, вмінь і соціально-моральних норм, справедливим і добрим старшим товаришем, від якого очікують розуміння і співпереживання. Завдяки взаєминам з дорослими дитина починає усвідомлювати зміст як своїх дій, так і тієї соціальної ситуації, у контексті якої вони відбуваються, що нерозривно пов'язано з розвитком образу Я, усвідомленням себе як учасника спільної діяльності.

При переході до молодшого шкільного віку провідною для дитини стає навчальна діяльність, а її взаємини з дорослими тепер починають залежати від норм і правил, пов'язаних з виконанням ролі учня. Поява сформованої внутрішньої позиції (тобто суб'єктивного образа власної ролі в спільній діяльності, коли дитина починає сприймати себе в ролі соціального індивіда) є (Л.І. Божович) центральним психологічним новоутворенням молодшого шкільного віку.

Проведені дослідження виявили, що від характеру взаємин з дорослими істотно залежить інтелектуальний розвиток дитини, розвиток її мовлення, спілкування (М. Раттер), усвідомлення образу Я (О.Б. Насонова), ставлення до себе і власного Я (Т.В. Архіреєва), розвиток відчуття власної цінності та компетентності (Г.М. Филипчук). Такі взаємини суттєво впливають на формування життєвих перспектив особистості (Т.М. Титаренко), навичок соціальної поведінки, уявлень про майбутнє сімейне життя, реалізацію особистісного потенціалу (Г.О. Ковальов).

Доведено (В.В. Абраменкова), що індивідуалізація особистості дитини вже на рівні старшого дошкільного та молодшого шкільного віку найбільш інтенсивно здійснюється саме через взаємини з однолітками. Проаналізовано дослідження (О.І. Аржанова, Л.В. Артемова, В.Л. Воронова, Р.І. Жуковська, К.В. Карасьова, В.О. Киричук, Я.Л. Коломінський, О.Л. Кононко, О.І. Кульчицька, Д.В. Менджерицька, А.В. Пасічніченко, Т.О. Рєпіна, А.Г. Рузська, Л.П. Сікорська, Л.М. Царегородцева та інші), де розглядаються особливості спілкування та міжособистісних взаємин дітей цього віку з однолітками.

З'ясовано (В.О. Білоусова, В.К. Котирло, О.І. Кульчицька, Я.З. Неверович, Л.М. Проколієнко), що емоційне ставлення до однолітка відображає і регулює взаємодію з ним. Здатність до емпатії передбачає розуміння дитиною емоційного стану іншого, здатність виявляти елементарний такт і культуру взаємин. У подальшому соціальні емоції дитини змістовно і структурно ускладнюються, обумовлюючись появою нових видів діяльності та взаємовідносин.

Наголошується (роботи Л.В. Артемової, О.В. Калягіної, О.Л. Кононко, О.І. Кульчицької, Т.О. Рєпіної, Г.В. Смольникової) на визначальному значенні для розвитку дружби і симпатій між дітьми тих їхніх якостей, котрі пов'язані із сформованістю моральних якостей, навичок соціальної поведінки та соціальною (зокрема, комунікативною) компетентністю. В дослідженнях, виконаних під керівництвом М.І. Лісіної, показано, наприклад, що психологічною основою продуктивних взаємин дитини з ровесниками є її здатність адекватно задовольняти їхні різні за змістом комунікативні потреби.

Ряд авторів наголошує, що вирішальним фактором розвитку продуктивних взаємин дитини з однолітками є її успішність у спільній діяльності: ігровій або трудовій (Л.П. Бухтіарова, Я.Л. Коломінський, В.С. Мухіна, Т.О. Рєпіна, А.А. Рояк, Т.В. Сенько), а починаючи з першого класу - в навчальній (Ю.А. Орн, Р.Ф. Савіних, В.А. Синицька, Л.С. Славіна, А.Б. Ценципер).

З'ясовано (Г.М. Бреслав, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, В.І. Слободчиков, Г.А. Цукерман), що від культурного впливу соціального середовища (передусім дитячого садочку або школи) істотно залежить, чи набудуть достатнього розвитку ті психологічні особливості дитини, котрі необхідні для налагодження в процесі спілкування ефективних і гармонійних міжособистісних взаємин з дорослими та однолітками.

Водночас здійснений в розділі аналіз засвідчує недостатню висвітленість в літературі питань формування міжособистісних взаємин дітей з дорослими та однолітками саме на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку.

У другому розділі - «Організація та методи дослідження» - охарактеризовано об'єкт дослідження. описано організацію і зміст експериментального етапу дослідження, подано методичний інструментарій.

Аргументовано (О.Л. Кононко, В.Г. Кузь, Г.І. Назаренко, Т.І. Поніманська, О.Я. Савченко), що наявність тісного зв'язку і наступності між дошкільною і шкільною ланками освіти дає дітям можливість без особливих перешкод переходити в процесі навчання від нижчого ступеня освіти до вищого, а такий плавний перехід сприяє формуванню конструктивних взаємин з оточуючими та гармонійному розвитку особистості. Сприятливі умови для вирішення зазначених завдань забезпечуються у закладах нового типу (А.В. Богуш, І.П. Печенко, В.І. Прокопенко, Д.І. Струннікова, Л.А. Федорович), котрі передбачають інтеграцію освітніх установ у межах єдиного навчально-виховного комплексу типу «дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад» або «загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад» (НВК).

Обґрунтовано доцільність внесення ряду коректив до навчально-виховного процесу НВК, спрямованих на оптимізацію міжособистісних взаємин дітей на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку, зокрема проведення з дітьми спеціального психологічного тренінгу з метою вироблення відповідних навичок ділового спілкування та оптимізації їх міжособистісних взаємин з оточуючими. Досягнення загальної мети тренінгу передбачало вирішення таких завдань: розвиток у дітей більш адекватного і повного пізнання себе та інших; формування у них комунікативних умінь, необхідних для забезпечення більш успішної міжособистісної взаємодії, зокрема, умінь побудови взаємин асертивного типу в конфліктних ситуаціях; розвиток налаштувань, пов'язаних з конструктивним міжособистісним спілкуванням; розвиток емпатійних здібностей, умінь виражати психоемоційні стани соцільно дозволеними засобами, здатності до регуляції своєї поведінки у системі взаємин з іншими дітьми та з дорослими.

На основі аналізу спеціальної літератури (роботи Г.М. Андрєєвої, М.М. Богомолової, О.О. Бодальова, О.І. Донцова, Ю.М. Ємельянова, А.С. Золотникової, Г.А. Ковальова, Л.А. Петровської, Н.В. Чепелєвої, Т.С. Яценко) обґрунтовані ті вихідні принципи, котрі були покладені в основу організації тренігових занять, а саме: активності учасників та їх дослідницької позиції; об'єктивації поведінки; партнерського характеру спілкування та акцентуації мови почуттів.

Заняття базувалися на використанні інтерактивних ігор за наступною структурою:

1) вітання;

2) розминка, спрямована на мотивацію групової роботи; 3) обговорення домашнього завдання;

4) основна частина, котра складалася з вправ та ігор, спрямованих на: оцінку думок щодо власної поведінки в ситуаціях міжособистісної взаємодії; аналіз впливу своєї поведінки на взаємини з оточуючими; виховання схильності до асертивного типу взаємин шляхом обговорення наявних проблем; вираження власного ставлення до цих проблем; пошук і прийняття рішення діяти конструктивно (асертивно або ж, при необхідності, звертаючись за допомогою до дорослих) в ситуації вибору; уникнення або протистояння стимулам, котрі провокують агресивну поведінку; самозаохочення (заохочення зі сторони інших) зміни стилю взаємин на конструктивний у процесі спілкування;

5) рефлексія;

6) прощання.

Заняття (тривалістю 25-30 хвилин) проводились один раз на тиждень в період з вересня по грудень. Використовувалися такі основні методи: імітаційні ігри та ігри-інсценівки, розігрування етюдів, релаксаційні вправи на розслаблення чи заспокоєння, елементи групової дискусії, прийоми саморегуляції.

Для отримання даних про особливості міжособистісних взаємин у даній віковій групі обґрунтовано - в силу низького рівня розвитку рефлексії та труднощів в усвідомленні обстежуваними власних можливостей та переживань - доцільність застосування комплексу методів та методик, що включав: методи, котрі дозволяли фіксувати зовнішню картину взаємодії дітей у групі однолітків (або з дорослими), яка виявляє характер взаємин між ними (спостереження, аналіз обстежуваними проблемних - реальних або уявних - ситуацій, різні варіації соціометричних процедур тощо); методи, спрямовані на виявлення внутрішніх характеристик ставлення до інших, пов'язаних з особливостями особистості і самосвідомості дитини, і носять проективний характер (пакет проективних методик, який включав: методику «Пошта», спрямовану на виявлення емоційно-оціночного ставлення дитини до дорослих та до дітей як певних груп, з якими вона себе ототожнює; методики «Малюнок родини», «Я в дитячому садку» («Я у класі»), спрямовані на вивчення особливостей сімейних відносин обстежуваних та їх взаємин з однолітками та педагогами; візуально-вербальну методику Р. Жіля, призначену для дослідження соціальної адаптації дитини та інші проективні методи).

Паралельно проводилось експертне оцінювання характеристик міжособистісних взаємин обстежуваних з однолітками та дорослими, рівня розвитку у них пізнавальної сфери, сформованості комунікативних умінь, особливостей емоційно-вольової саморегуляції тощо. В ролі експертів виступили психологи та педагоги, які працювали з обстежуваними (коефіцієнт узгодженості оцінок експертів склав 0,8). Окрім того, батьки заповнювали Тест-опитувальник батьківського ставлення О.Я. Варги, В.В. Століна націлений на виявлення їхніх педагогічних налаштувань.

Описуються об'єктивні характеристики обстежуваних. Всього дослідженням було охоплено 86 дітей старшого дошкільного та 86 дітей молодшого шкільного віку (учні 1-го класу 6 та 7 років). 86,0% дошкільників та 76,7% учнів першого класу виховувалися в повних сім'ях. Бабусі і дідусі систематично займалися вихованням онуків у 40%, епізодично - у 35% випадків. Майже половина сімей мала 2 і більше дітей. Дані про освітній ценз батьків виявилися такими. 46,5% мам дітей дошкільного віку мали вищу, 9,3% - неповну вищу, 37,2% - середню спеціальну і 0,7% середню освіту (для тат відповідні показники виявилися: 20,9%, 4,7%, 65,1% і 4,7%). Подібним є освітній ценз і батьків учнів першого класу. Так, вищу освіту мали 48,8% мам (27,9% тат), неповну вищу - відповідно 9,3% і 0,7%, середню спеціальну - 37,2% і 44,2%, середню - 4,7% і 18,6%.

У третьому розділі - «Експериментальне вивчення міжособистісних взаємин дітей на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку в умовах навчально-виховного комплексу «школа-дитячий садок»» - представлені та проаналізовані емпіричні дані, котрі характеризують особливості міжособистісних взаємин дітей з однолітками та дорослими на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку та виявляють динаміку цих взаємин внаслідок реалізації в рамках навчально-виховного процесу НВК програми їх оптимізації.

Завдяки проведеним діагностичним процедурам:

- з'ясовано особливості взаємин обстежуваних з дорослими та однолітками, рівень розвитку у них пізнавальної сфери, сформованості комунікативних умінь та особливості саморегуляції, основні характеристики стану здоров'я;

- встановлено, що найбільш референтними особами для обстежуваних (як в учбовій, так і в інших видах діяльності) виступають батьки та інші родичі (на них вказали 85% старших дошкільників та 75% (перше обстеження) і 72% (друге обстеження) учнів першого класу); педагогів серед референтних для себе осіб назвали, відповідно, 66%, 67% і 69%, а ровесників - 52%, 42% та 58% обстежуваних;

- виявлено специфіку референтності для обстежуваних батьків та педагогів як найбільш значущих представників світу дорослих, взаємодія з якими виступає магістральною лінією соціалізації особистості у цьому віці; проаналізовано особливості оцінювання дорослими діяльності та особистісних якостей дітей як чинника розвитку їх міжособистісних взаємин; з'ясовано основні характеристики взаємин обстежуваних з сиблінгами та з батьками в контексті педагогічних налаштувань останніх;

- виявлено особливості референтності для обстежуваних однолітків, через спілкування з якими найбільш інтенсивно здійснюється індивідуалізація особистості у цьому віці; проаналізовано специфіку оцінювання однолітками діяльності та особистісних якостей дітей як чинника розвитку міжособистісних взаємин; з'ясовано стильові характеристики міжособистісних взаємин дітей та їх динаміка на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку внаслідок здійсненої розвивально-корекційної роботи;

- визначено особистісні риси та особливості емоційної сфери обстежуваних в контексті характеру стосунків в сім'ї та специфіки їх міжособистісних взаємин з педагогами та однолітками.

Узагальнюючи результати вивчення особливостей взаємин досліджуваних з педагогами, констатували, що для старших дошкільників характерна загальна позитивна модальність їх оцінки (кількість позитивних висловлювань склала 68%, негативних - лише 13%, 19% складали нейтральні висловлювання). З початком навчання у школі доля позитивних висловлювань зменшилася до 35%, а кількість негативних, навпаки, зросла до 42%. По завершенню адаптаційного періоду кількість позитивних висловлювань зросла до 52%, а негативних зменшилася до 26%. Водночас зауважимо значне зростання загального числа висловлювань першокласників (особливо при другому обстеженні) у порівнянні зі старшими дошкільниками.

Для старших дошкільників особливо значущою виявилася комунікативна сторона педагогічної ролі, при цьому особливо позитивно вони оцінюють доброзичливість вихователів, їх справедливість, готовність зрозуміти, підтримати, тобто ті якості, в котрих виявляється увага до дитини та турбота про неї. Водночас діти болісно сприймають, коли їх прагнення бути активними і вільними у спілкуванні та діяльності пригнічується, або ж коли вихователі є агресивними чи суперечливими у виявленні доброзичливого ставлення. Досить часто - особливо дівчатками - називаються характеристики, що стосуються зовнішності вихователів.

Зміна соціальної ситуації розвитку при переході до шкільного навчання зумовлює ряд змін у взаєминах дітей з педагогами. Так, комунікативна сторона поведінки педагогів зберігає своє значення, і, власне кажучи, молодші школярі цінують ті ж комунікативні якості педагогів, що й старші дошкільники (доброту, доброзичливість, турботливість, співчутливість, здатність підтримати тощо). Водночас при сприйманні вчителя молодші школярі (особливо по завершенню адаптаційного періоду) все частіше називають характеристики, пов'язані з діловими взаєминами з ним. Високо цінується підтримка педагогів в учбовій діяльності, їх здатність зрозуміло пояснювати новий матеріал, готовність бачити успіхи дитини, її досягнення тощо. Дуже болісно сприймається, коли вчитель ділить дітей на хороших та поганих учнів, скаржиться на них батькам, буває агресивним або ж суперечливим у виявленні приязного ставлення тощо. При цьому молодші школярі вже доста добре уявляють собі мотиви поведінки вчителя як партнера по діловій взаємодії. Загалом можна стверджувати, що оцінка молодшими школярами педагогів в кінці адаптаційного періоду стає більш узагальненою та диференційованою, і, водночас, дещо амбівалентною, що виявляє формування більш зрілого та самостійного сприймання вчителя як партнера по міжособистісних взаєминах.

Особливу увагу приділили аналізу мотивувань, якими керувалися обстежувані у своєму виборі однолітків як партнерів по взаєминах. Виявилося, що дошкільники найчастіше керувалися мотивуваннями, пов'язаними з успіхами однолітка в різних видах діяльності, передусім, ігровій, та наявністю потрібних для цього якостей (66% виборів). На другому місці знаходиться наявність в однолітка особистісних якостей, значущих для міжособистісної взаємодії (54% виборів). Різноманітні випадкові чинники (близькість проживання, зовнішній вигляд, знайомство батьків тощо) назвали 52% обстежених, а ще 35% пов'язали свій вибір із загальною позитивною оцінкою однолітка, наявністю у нього позитивних рис характеру.

З початком шкільного життя на перший план виходять мотивування, пов'язані з наявністю в однолітка особистісних якостей, значущих для міжособистісної взаємодії (68% виборів). Зростає значення загальної позитивної оцінки однолітка (48% виборів), водночас зменшується (до 45% виборів) роль мотивувань, пов'язаних з успіхами в різних видах діяльності (передусім, в ігровій та спортивній, що можна пояснити труднощами освоєння учбової діяльності). Зберігають своє значення і різноманітні зовнішні чинники (55% виборів).

По завершенню адаптації до шкільного життя домінуючими стають мотивування, пов'язані з успіхами однолітка в різних видах діяльності (72% виборів), при цьому високо цінуються не лише якості, потрібні для спільного проведення вільного часу, але, і передусім, ті, котрі забезпечують успішність учбової діяльності. Мотивування, пов'язані з наявністю в однолітка особистісних якостей, значущих для міжособистісної взаємодії, зберігають своє значення (66% виборів), як і загальна позитивна оцінка однолітка (44% виборів). Водночас істотно зменшується роль випадкових зовнішніх чинників (до 13% виборів).

Проаналізовано стильові характеристики міжособистісних взаємин дітей та їх динаміка на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку (див. Таблицю 1; оскільки обстежуваним дозволялося вибирати декілька варіантів поведінки, то сума даних по рядках в таблиці більша 100%).

Таблиця 1. Порівняння стильових особливостей міжособистісних взаємин учасників експериментальної роботи

Отримано статистично значущі дані про зростання внаслідок здійсненої корекційно-розвивальної роботи привабливості для дітей асертивного стилю міжособистісних взаємин. Водночас стостерігалося зменшення кількості звернень за допомогою до дорослих (педагогів або батьків), що виявляє зростання рівня самостійності дітей при вирішенні проблем міжособистісних взаємин. З'ясовано специфіку впливу контексту ситуації (неформальне спілкування або ж взаємодія в умовах шкільного класу чи групи ДНЗ) на вибір дітьми стилю міжособистісних взаємин.

Паралельно з'ясовувалися педагогічні налаштування батьків обстежуваних як найбільш референтних для них осіб (див. Таблицю 2).

Як і варто було сподіватися, батьки виявили загальне позитивне ставлення до своїх дітей (шкала «прийняття-відторгнення»). Схвально слід також оцінити зростання при переході дітей від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку значень за шкалою «кооперація» (виявляє зацікавленість батьків дитячими справами, прагнення їм допомогти та готовність поспівчувати, висока оцінка можливостей та заохочення ініціативи і самостійності дітей, зорієнтованість на партнерські взаємини з ними тощо).

Таблиця 2. Педагогічні налаштування батьків

Високі значення, отримані за шкалою «симбіоз», виявляють відсутність вираженої психологічної дистанції між батьками та дитиною, прагнення бути ближче до неї, задовольняти її розумні потреби, захищати від труднощів і негараздів життя тощо. Певне зниження цих значень з початком шкільного життя дітей можна пояснити загальними тенденціями соціалізації (діти дорослішають, у них з'являється все більше інтересів, пов'язаних із взаєминами з однолітками тощо), що, природно, зумовлює певне емоційне віддалення дітей від батьків. Своєрідною реакцією на названі тенденції можна вважати дані про особливості батьківського контролю (шкала «авторитарна гіперсоціалізація»). Значна частина батьків вимагає від дітей передусім слухняності та соціального успіху, прагне нав'язати їм свою волю, не готова враховувати їхню точку зору. Важливо, що з початком навчання в школі описані тенденції лише посилюються. Турбує та обставина, що багато батьків намагаються інфантилізувати своїх дітей, надаючи їм особистісних та соціальних рис невдахи (шкала «маленький невдаха»). Водночас позитивним є зменшення таких батьківських інтенцій при переході дітей до навчання в школі.

В результаті проведеного кореляційного аналізу емпіричних даних отримано велику кількість статистично значущих кореляційних зв'язків між діагностичними показниками. Проаналізовано кореляційні зв'язки таких показників як товариськість з дорослими та однолітками. Товариськість розуміється (М.І. Лісіна, А.Г. Рузська) як стійка психодинамічна характеристика індивіда, котра полягає у розвиненому прагненні до спілкування та виявляється через такі показники, як потреба у спілкуванні, ініціативність, широта кола спілкування, легкість контакту, тривалість спілкування тощо. Здійснено аналіз дошкільників (по вибірці загалом, окремо за статями) та учнів першого класу по завершенню ними періоду адаптації до шкільного життя (по таких же групах).

Розглянуті кореляції показують, що гармонійності міжособистісних взаємин з дорослими сприяють: емоційне прийняття дітей в сім'ї, висока особистісна значущість дорослих, сприятлива сімейна атмосфера, намагання дітей завершувати розпочате, товариськість до інших дітей, самостійність, впевненість, рішучість, розвиненість інтелектуальної сфери (зокрема, вміння добре розповідати казки та різні історії, гарно малювати і ліпити, конструкторських умінь тощо), комунікативних умінь (зокрема, вміння організовувати дітей, виконувати лідерські ролі та вміння придумувати цікаві ігри), міцне здоров'я, успіхи в рухливих іграх і заняттях фізкультурою. Виявлені параметри тим краще розвинуті, чим менші такі прояви: посередні успіхи дітей на заняттях з фізкультури та посереднє здоров'я, невпевненість у собі, виконання у спільних заняттях передусім ролі підлеглого, відсутність прагнення до самостійності і переживання своєї меншовартості, невисокий рівень товариськості до інших дітей, нестійкість психоемоційних станів.

Доведено, що гармонійність міжособистісних взаємин з однолітками залежить від: емоційного прийняття дитини в сім'ї та наявності сприятливої сімейної атмосфери, високої особистісної значущості однолітків, вміння бути лідером, придумувати цікаві ігри, наявності добре розвинутих ігрових умінь, товариськості з дорослими і, водночас, прагнення бути самостійним, в силу чого дитина буває як слухняною, так і неслухняною, намагання завершувати розпочате, домінування веселого, життєрадісного настрою, захоплення рухливими іграми і заняттями фізкультурою, вміння добре танцювати і співати. У свою чергу, виявлені параметри тим більш розвинуті, чим менші прояви: меншовартості, тривожності, невпевненості, виконання у спільних заняттях передусім ролі підлеглого, відсутності належного розвитку ігрових умінь та успіхів на заняттях фізкультурою, товариськості до дорослих та батьківське налаштування «маленький невдаха».

Проаналізовано гендерні особливості кореляцій розглядуваних діагностичних показників.

В результаті реалізації програми оптимізації міжособистісних взаємин дітей на етапі їх адаптації до умов шкільного життя отримали позитивну динаміку кореляційних зв'язків діагностичних показників, яка свідчить про ефективність запропонованої програми.

Розглянуті статистично значущі кореляції показують зростання впливу на оптимізацію міжособистісних взаємин з дорослими основних показників параметрів «рівень розвитку пізнавальної сфери», «особливості саморегуляції» та «розвиток комунікативних умінь». Товариськість з дорослими позитивно пов'язана з емоційним прийняттям дитини в сім'ї та негативно з конфліктністю в сімейних стосунках та батьківським налаштуванням «авторитарна гіперсоціалізація». Виявлена більш істотна залежність розглядуваного діагностичного показника від відсутності у дітей певних характеристик (прагнення до самостійності, належної наполегливості, впевненості, лідерства, товариськості до інших дітей, готовності співчувати їм, працьовитості тощо), ніж від їх наявності. Зменшення конфліктів з оточуючими, стабілізація психоемоційних станів, подолання відставання в інтелектуальному розвитку від вікових норм, розвиток ігрових умінь, комунікабельності, образотворчих та музичних здібностей також позитивно впливає на оптимізацію міжособистісних взаємин дітей з дорослими.

Оптимізація міжособистісних взаємин обстежуваних з однолітками позитивно пов'язана з емоційним прийняттям дитини в сім'ї, сприятливою сімейною атмосферою, налаштуванням батьків на кооперацію та негативно з конфліктністю в сімейних стосунках і батьківськими налаштуваннями типу «маленький невдаха» або ж «авторитарна гіперсоціалізація». Діти тим більш товариські з однолітками, чим більш готові доводити розпочате до завершення, люблять робити все самостійно, впевнені в собі і рішучі, вміють виконувати лідерські ролі, веселі, життєрадісні, не дратівливі та не вразливі, чим вища для них особистісна значущість однолітків та сформована готовність співчувати їм, коли вони чимось засмучені. Не менш важливими є товариськість з дорослими, готовність охоче і старанно виконувати їх доручення, працелюбність, а також сформованість основних показників розвитку пізнавальної сфери та загального стану здоров'я. Відсутність названих характеристик, як і наявність меншовартості, тривожності, мінливості психоемоційних станів тощо, виражено негативно впливає на товариськість дітей з однолітками.

З'ясовано специфіку динаміки кореляційних зв'язків діагностичних показників внаслідок реалізації програми оптимізації міжособистісних взаємин дітей, зумовлену гендерним чинником.

Узагальнюючи викладені у роботі результати теоретико - експериментального дослідження, можна зробити такі висновки:

ВИСНОВКИ

1. Теоретичний аналіз наукових джерел з проблеми дослідження дав можливість розуміти міжособистісні взаємини як внутрішню психологічну основу взаємодії між людьми, як ті суб'єктивні зв'язки i ставлення, котрі виникають між людьми в соціальних групах, системи налаштувань, цiннiсних орiєнтацiй, очiкувань, котрі визначаються змiстом спільної життєдiяльностi людей. Міжособистісні взаємини формуються і реалізуються у процесі спільної діяльності та спілкування, є їх продуктом. В них проявляються як індивідуальні якості особистості (її емоційні та вольові властивості, інтелектуальний потенціал тощо), так і засвоєні нею суспільні норми та цінності. Найважливішою ланкою міжособистісних взаємин є активність самої особистості, її власні дії та вчинки.

2. Соціальна ситуація розвитку дитини характеризується передусім системою емоційно насичених і діяльнісно опосередкованих взаємин, котрі встановлюються між дорослим і дитиною та між дітьми. Від впливу соціального середовища істотно залежить, чи набудуть достатнього розвитку ті психологічні особливості дитини, котрі необхідні для налагодження в процесі спілкування ефективних і гармонійних міжособистісних взаємин з дорослими та однолітками на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку.

3. Підібраний діагностичний інструментарій та використання методів математичного аналізу отриманих емпіричних даних дозволили дослідити ті психологічні особливості дітей, які визначають характер їх міжособистісних взаємин з дорослими та однолітками, та виявити соціально-психологічні та психологічні умови, що впливають на процес формування цих взаємин на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку. Такими умовами є: характер батьківських педагогічних налаштувань і, відповідно, особливості сімейного виховання та специфіка психологічної атмосфери в сім'ї, особистісна значущість для дітей дорослих та однолітків, як тих референтних осіб, на чиї еталони, норми та цінності вони орієнтуються, та специфіка оцінювання ними діяльності та особистісних якостей дітей, рівень розвитку пізнавальної сфери останніх, сформованість комунікативних умінь, характер емоційно-вольової саморегуляції.

4. За результатами досліджень були виявлені внутрішні психологічні чинники, які негативно впливають на розвиток конструктивних міжособистісних взаємин дітей з дорослими та однолітками. Відтак, це: почуття меншовартості, тривожність, невміння бути лідером, невпевненість в собі, недостатня настирність в доведенні розпочатих справ до завершення, відсутність прагнення до самостійності, замкнутість, нестійкість психоемоційних станів, недостатньо розвинута емпатія, недостатня сформованість умінь, необхідних для ділової та неформальної взаємодії з однолітками та дорослими. Для хлопчиків до цих умов ще приєднується відставання в інтелектуальному розвитку від вікових норм, недостатній розвиток мовлення, прояви агресії, образливість та вразливість, а для дівчаток - несправедливість по відношенню до однолітків.

5. Психологічний аналіз результатів здійсненої розвивально-корекційної роботи показав її ефективність. Зросла привабливість для дітей асертивного стилю міжособистісних взаємин. В результаті оптимізації міжособистісних взаємин відбулися зниження тривожності у дітей, зменшення проявів конфліктності, агресивності та несправедливості, а також мало місце зростання рівня прийняття себе та зменшення переживання меншовартості.

Перспективу дослідження вбачаємо у подальшому поглибленні змісту міжособистісних взаємин, уточненні їх структури, вдосконаленні форм, методів та прийомів психолого-педагогічного забезпечення процесу гармонізації міжособистісних взаємин дітей на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного та від молодшого шкільного до підліткового віку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

психодіагностика міжособистісний пізнавальний емоційний

1. Мороз О.І. Теоретичні передумови дослідження міжособистісних взаємин дітей / О.І. Мороз // Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України. - Житомир:«Вид. ЖДУ ім. І. Франко», 2009.- Т.VII, вип. 21. - С. 163 - 168.