Психологічні особливості міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького

УДК 159.9:356.13(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ОФІЦЕРІВ У ПРОБЛЕМНИХ СИТУАЦІЯХ

19.00.09 психологія діяльності в особливих умовах

Гаврюшенко Владислав Володимирович

Хмельницький - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міністерство оборони України.

Науковий керівник - доктор психологічних наук, професор Сафін Олександр Джамільович, Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра військової педагогіки та психології, професор кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, старший науковий співробітник Шимко Віталій Артурович, Інститут дослідження проблем державної безпеки Служби безпеки України, провідний науковий співробітник;

кандидат психологічних наук, доцент Осьодло Василь Ілліч, Національний університет оборони України, кафедра психології та педагогіки, начальник кафедри.

Захист відбудеться « 20 » жовтня 2011 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 70.705.02 Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького за адресою: вул. Шевченка, 46, м. Хмельницький, 29003.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького за адресою: вул. Шевченка, 46, м. Хмельницький, 29003.

Автореферат розіслано « 15 » вересня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат психологічних наук,

старший науковий співробітникО. Б. Самохвалов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

міжособистісний взаємодія військовий офіцер

Актуальність теми. Динаміка розвитку суспільства, держави та її військових та правоохоронних інституцій супроводжується порушеннями сформованих суспільних зв'язків і відносин, посиленням дезінтеграційних процесів у військових колективах, загостренням протиріч і, відповідно як наслідок, зростає число і частота виникнення проблемних ситуацій у міжособистісних відносинах офіцерів. Ці ситуації найчастіше стають типовим, щоденним явищем життєдіяльності офіцерського складу.

Проте офіцери не завжди оптимально взаємодіють у проблемних ситуаціях, коректно спілкуються під час спільної діяльності, деколи вони перекручено сприймають ситуацію і партнера по взаємодії, неточно прогнозують її розвиток, орієнтуються на неефективні стратегії поведінки, емоційно деструктивно реагують на розвиток проблемної ситуації. Це відбувається головним чином через те, що в офіцерів відсутнє системне розуміння сутності й закономірностей виникнення і розвитку протиріч у міжособистісній взаємодії, наявні лише фрагментарні знання та уміння продуктивного вирішення цих протиріч.

Сформовані стереотипи, не завжди вдалий індивідуальний досвід взаємодії та спілкування, нездорові традиції в деяких військових підрозділах і частинах приводять до закріплення й репродукції деструктивних способів вирішення проблемних ситуацій міжособистісної взаємодії, що знижує ефективність індивідуальної і спільної діяльності, погіршує міжособистісні відносини офіцерів, у цілому соціально-психологічний клімат військового колективу.

Протягом останніх десятиліть вітчизняними вченими проведена значна кількість фундаментальних досліджень психології військових підрозділів і частин, в яких подано глибокий аналіз соціально-психологічних процесів, що відбуваються у військових підрозділах, запропоновано шляхи й способи гармонізації соціально-психологічного клімату в них, розроблено рекомендації з покращення управління, спілкування, підвищення ефективності індивідуальної спільної діяльності (В. Барко, В. Лефтеров, О. Матеюк, Є. Потапчук, О. Сафін та ін.).

Наразі у вітчизняній психології залишається дискусійне розуміння проблемних ситуацій життєдіяльності офіцерів, украй мало фундаментальних прикладних досліджень соціально-психологічних процесів з проблемних ситуацій, у тому числі й міжособистісній взаємодії. Тому існує, на наш погляд, нагальна потреба у вивченні сутності й основних видів проблемних ситуацій офіцерів, закономірностей їхньої взаємодії, виявленні шляхів, принципів і психологічних механізмів гармонізації процесів вирішення протиріч між офіцерами, визначенні місця і ролі військового психолога в цьому процесі. Таким чином, практична й теоретична значущість розглянутої проблеми обумовили вибір теми дослідження та визначили його задум.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося відповідно до плану наукових досліджень Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах науково-дослідної роботи «Технологія формування психологічної готовності молодих офіцерів виховних структур ЗСУ до службово-бойової діяльності» шифр «Фахівець-Т». Роль здобувача у виконанні цієї роботи полягає в розробці напрямків діяльності військових психологів щодо забезпечення оптимальної взаємодії офіцерів у проблемних міжособистісних ситуаціях.

Тему дисертації затверджено вченою радою Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол №6 від 18.12.2008 р.) та узгоджено в Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні АПН України (протокол №3 від 28.04.2009 р.).

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити психологічні особливості міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях.

Завдання дослідження:

Здійснити теоретичний аналіз проблеми міжособистісної взаємодії у сучасній психології та розробити концептуальну модель міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях.

Виявити психологічні особливості спонукальної, когнітивної та регулятивної сторін міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях.

Обґрунтувати основні напрями діяльності військового психолога з гармонізації міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях.

Об'єкт дослідження - професійна діяльність офіцерів.

Предмет дослідження - психологічні особливості міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях.

Методи дослідження. З метою реалізації завдань дослідження застосовано комплекс таких методів: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, систематизація та узагальнення науково-теоретичних і спеціальних дослідних даних, метод моделювання тощо) - для теоретичного аналізу проблеми міжособистісної взаємодії у сучасній психології та розробки концептуальної моделі міжособистісної взаємодії офіцерів; емпіричні (включене і невключене спостереження, самоспостереження і самоаналіз, індивідуальна бесіда, нестандартизоване інтерв'ю, експертне опитування, констатувальний експеримент) - для з'ясування психологічних особливостей спонукальної, когнітивної та регулятивної сторін міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях, а також дослідження стратегій їхньої поведінки й рівнів їх конфліктологічної стійкості; у процесі емпіричного дослідження застосовувався такий психологічний інструментарій - опитувальники К. Томаса, Басса-Дарки, Б. Басса, Т. Лірі та ін.; статистичні методи обробки експериментальних даних - кореляційний аналіз, критерій Фішера - для перевірки достовірності відмінностей у досліджуваних показниках.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження:

уперше: розроблено концептуальну модель міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях; емпіричним шляхом виявлено психологічні особливості спонукального, когнітивного і регулятивного компонентів міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях;

удосконалено: психологічний інструментарій, який дозволяє здійснювати діагностику внутрішньоособистісної конфліктності, спрямованості мотивації особистості офіцера у проблемних ситуаціях та обирати адекватні стратегії поведінки;

отримали подальший розвиток: психологічні уявлення про феномен конфліктологічної стійкості офіцерів як різновиду їхньої психологічної стійкості та його формування; наукові уявлення про психологічні принципи та механізми гармонізації міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях; основні напрями діяльності військового психолога з гармонізації міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях.

Практична значущість результатів дослідження полягає в тому, що їх можна використати у роботі психологів, офіцерів частин та підрозділів Збройних сил України; при викладанні дисциплін «Військова психологія», «Конфліктологія», «Психологія спілкування».

Основні результати дослідження впроваджено: у навчально-виховний процес Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження від 28.03.2011 р.), у професійну діяльність психологів військової частини 1498 (довідка про впровадження від 25.03.2011 р.) та Київського військового ліцею імені Івана Богуна (довідка про впровадження від 11.04.2011 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися та отримали схвалення на Міжнародній науково-практичній конференції «Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє» (Київ, 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Особистість у сучасному соціальному просторі: соціологічний, психологічний, політологічний дискурси» (Київ, 2008 р.); двох науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми психологічної теорії й практики» (Макіївка, 2009 р.) та «Актуальні задачі фінансового, психологічного, правового, топогеодезичного, радіотехнічного та лінгвістичного забезпечення підрозділів та частин Збройних Сил України» (Київ, 2010 р.); Всеармійському науково-практичному семінарі «Основні напрямки формування професійних якостей фахівців виховної роботи у Збройних Силах України» (Київ, 2010 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано у 8 наукових працях, із них 5 наукових статей - у виданнях, що включені ВАК України до переліку фахових у галузі психології.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 11 додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 181 сторінку і містить 9 рисунків та 47 таблиць. Список використаних джерел налічує 180 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі - «Теоретико-методологічні основи дослідження міжособистісної взаємодії у психології» - викладено результати здійсненого автором теоретичного аналізу проблеми міжособистісної взаємодії у сучасній психології та представлено розроблену концептуальну модель міжособистісної взаємодії офіцерів (далі - МВО).

Взаємодія як соціально-психологічне явище являє собою процес впливу суб'єктів один на одного, взаємну обумовленість і опосередкованість їхньої спільної діяльності або спілкування. На сьогодні у психології сформувалося понятійне поле опису взаємодії, що містить у собі сутність взаємодії; її генезу; структуру; типологію; механізми й закономірності; динаміку; функції; чинники; ефекти й результати. Дослідження взаємодії у соціальній психології відбувається за такими напрямками: теоретико-методологічний аналіз військово-соціальної взаємодії; вивчення процесу спілкування військовослужбовців; комплексне дослідження конфліктів між військовослужбовцями; соціально-психологічний аналіз спільної діяльності військовослужбовців.

Значний доробок у дослідження цього феномена зробили Л. Берковітц, М. Горвітц, Д. Доллард, Д. Кемпбелл, Г. Теджфел, Дж. Тернер, З. Фрейд, М. Шеріф та ін. У вітчизняній психології проблема міжгрупової взаємодії активно розроблялася B. Агєєвим, В. Поздняковим та ін. Взаємодія - це зовнішній план ставлення особистості до оточуючих її людей. Основними компонентами взаємодії є спонукальний (мотиваційно-цільовий обмін), когнітивний (комунікативний процес як взаємоінформування й перцептивний процес як взаємосприйняття, взаємооцінка й взаєморозуміння), регулятивний (поведінковий процес як зміна поведінки один одного) й емоційний (як формування симпатії-антипатії) процеси. Вони у взаємодії розгортаються і реалізуються за допомогою психологічних механізмів і засобів та породжують низку ефектів, у яких втілюється й проявляється багатогранність міжособистісної взаємодії. Внутрішньоособистісною основою відносин є взаємовідносини, які включають мотиваційний, комунікативний, перцептивний, поведінковий та емоційний аспекти. Взаємовідносини формуються у процесі взаємодії в різних ситуаціях життєдіяльності офіцерів, зокрема, у проблемних.

Ситуація, як об'єкт наукового дослідження, розуміється як: а) обстановка, сукупність об'єктивних умов і обставин; б) перцептивний конструкт особистості; в) об'єктивно-суб'єктивна реальність. У нашому дослідженні вона розглядається як актуальний стан системи відносин людини із світом, як складна об'єктивно-суб'єктивна реальність, локалізована у свідомості людини за часом і простором. Основними видами ситуацій є ситуації професійної діяльності, побутові, міжособистісні й внутрішньоособистісні. Проблемна ситуація життєдіяльності - це ситуація розбалансованості системи «завдання - особисті можливості й (або) мотиви - умови середовища». Сутнісними ознаками проблемної ситуації є: наявність труднощів, перешкод, проблем; стан психічної напруженості; помітна зміна звичних параметрів діяльності, поведінки або спілкування, вихід за рамки звичайності.

Існує низка об'єктивних й суб'єктивних умов та обставин, які створюють проблемні ситуації життєдіяльності офіцерського складу. Ці ситуації можуть бути класифіковані на основі двох критеріїв: типу відносин, у яких виникла ситуація, й рівня її труднощів (загрози) для офіцера (загроза потенційна, безпосередня або така, що вже реалізується). Виділяються такі ситуації професійної діяльності: проблемні, критичні (або аварійні) і екстремальні (бойові); побутові - ситуації невідомості, небезпеки й втрати); міжособистісні й ситуації внутрішньоособистісного плану - внутрішньоособистісні ускладнення, конфлікти й кризи.

Проблемна ситуація являє собою психічно напружену ситуацію, у якій суб'єкт взаємодії (його присутність, дія або бездіяльність) розглядається у вигляді загрози, перешкоди для реалізації свого «Я» (бажань, прагнень, інтересів, цінностей, цілей, переконань тощо). Вона характеризується наявністю протиріччя, напруженим психічним станом, перекручуванням сприйняття, конкурентною взаємодією. Основними типами проблемної ситуації є власне проблемні, доконфліктні й конфліктні ситуації.

При розробці проблеми сутності й змісту взаємодії офіцерів ми брали за основу ідеї Б. Ломова та положення теорії відносин особистості, запропонованої О. Лазурським і концептуально оформленої В. Мясищевим. Виходячи з цього, розробок проблеми взаємодії іншими психологами та результатів проведеного теоретичного аналізу, нами пропонується концептуальна модель МВО.

Міжособистісна взаємодія офіцерів, включена в загальну систему взаємодій, що функціонує у військовому підрозділі (частині), у соціально-психологічному аспекті, подана структурно та в динаміці. Структурно в міжособистісній взаємодії ми умовно виділяємо три компоненти: спонукальний, когнітивний і регулятивний.

Таким чином, у широкому вигляді взаємодія розуміється як процеси впливу об'єктів один на одного, їхня взаємна обумовленість і породження одним об'єктом іншого. Взаємодія являє собою об'єктивну й універсальну форму руху й розвитку, що визначає існування й структурну організацію будь-якої системи. Міжособистісна взаємодія являє собою зовнішній план стосунків особистості до її людей, що її оточують.

У другому розділі - «Психологічні особливості спонукальної, когнітивної та регулятивної сторін взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях» - викладено результати емпіричного дослідження автора.

Емпіричне дослідження психологічних особливостей спонукальної, когнітивної та регулятивної сторін МВО у проблемних ситуаціях проводилося на базі Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, військової частини 1498 та Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Основну частину вибірки склали офіцери тактичної ланки Збройних Сил України. Різними методами дослідження було охоплено 249 осіб.

Результати емпіричного дослідження дозволили з'ясувати, що основною закономірністю мотиваційно-цільової МВО у проблемній ситуації є боротьба їх цілей та мотивів. Вона виявляється в тому, що прагнення офіцера досягти своїх цілей, як правило, блокує задоволення інтересів опонента, перешкоджає досягненню ним своїх цілей. Встановлено, що в більшості проблемних ситуацій офіцери найчастіше відстоюють службові інтереси.

Основним психологічним механізмом реалізації боротьби мотивів офіцерів в умовах проблемної ситуації, є узгодження їх цілей та інтересів. Оптимальною (з погляду досягнення загальної узгодженої мети) є спрямованість на справу і на іншого. Найбільш ефективно вирішення проблеми досягається, коли офіцер зорієнтований на справу, і значно нижче, - при зорієнтації на себе або іншого.

Спільна військова діяльність є основною детермінантою МВО в проблемній ситуації. Проблемні ситуації виникають найчастіше в основному виді військової діяльності офіцерів - у процесі навчально-бойової діяльності. Навчально-бойова діяльність є могутнім прискорювачем та об'єктивним чинником розвитку ситуації. Чинник ієрархічних відносин діяльнісного типу є більш значущим порівняно з чинником міжособистісних відносин в аспекті впливу на виникнення і розвиток проблемних ситуацій.

Найважче офіцером сприймається передконфліктна ситуація, що пов'язано з її швидкоплинністю і необхідністю прийняття рішення на конфліктні дії. При виникненні проблемних ситуацій основну роль відіграють об'єктивні чинники, а для конфліктних - суб'єктивні. Загостренню проблемної ситуації сприяють: непоступливість опонентів; блокування базових потреб опонента; відстоювання обома офіцерами особистих інтересів; високий рівень негативних емоцій; незалежність офіцерів один від одного; присутність інших офіцерів, які можуть надати підтримку. Основною закономірністю перцептивних процесів у проблемній ситуації є зростання ступеня перекручування сприйняття та оцінки ситуації. Перекручуванню піддаються як сама проблемна ситуація в цілому, так і її окремі складові: мотиви, вислови, дії і вчинки сторін, а також їх особистісні риси.

Показником точності сприйняття проблемної ситуації може служити точність прогнозу її розвитку. Найчастіше конфліктні ситуації не прогнозуються. Найменш точно прогнозуються передконфліктні ситуації. Точному прогнозу розвитку ситуації найчастіше заважають її швидкоплинність, відсутність інформації про можливі дії опонента і недооцінка важливості проблеми. Основними чинниками, що впливають на точність прогнозу розвитку ситуації, є: емоційний стан офіцера; його уміння концентрувати увагу на ключових параметрах ситуації; професійна приналежність офіцера, його вік. Найточніше проблемна ситуація прогнозується, коли офіцер дещо збуджений або роздратований; при врахуванні ним статусу, інтересів і душевного стану опонента; офіцерами виховних структур; офіцерами вікової групи 31-40 років.

Перекручування сприйняття мотивів поведінки сторін у проблемній ситуації полягає у приписуванні собі соціально схвалюваних мотивів, а опонентові - соціально непривабливих. Із зростанням напруженості ситуації росте полярність в оцінках мотивації сторін, особливо при переході від передконфліктної до конфліктної ситуації. При сприйнятті висловів, дій і вчинків власна позиція розглядається як нормативна, обґрунтована і ситуативно доцільна. Позиція опонента сприймається як помилкова, бездоказова, нормативно не підкріплена. В оцінці особистості опонента фіксується посилення і гіперболізація її негативних рис і властивостей.

У більшості проблемних ситуацій відбувається погіршення оцінки етичних рис опонента. При цьому, чим важче ситуація, тим нижче оцінюється порядність опонента. Перекручування сприйняття іншого в умовах проблемної ситуації веде до формування негативного образу цього іншого. Цей негативний образ у гострих, напружених і затяжних ситуаціях виявляється як «образ ворога».

Основною психологічною закономірністю комунікативного процесу в проблемній ситуації є розширення спектру і зростання кількості вживаних засобів впливу у поєднанні з ослабленням зворотного зв'язку. Для проблемних ситуацій, як і для буденних, характерним є активне застосування методу переконання. Передконфліктна ситуація характеризується посиленням застосування засобів переконання з акцентом на їх правове обґрунтування і частішим застосуванням прихованих погроз. У конфліктних ситуаціях опоненти концентрують свою увагу на критиці один одного, апеляції до моральних принципів і значно частіше застосовують погрози, у тому числі й відкриті. Роз'яснення своїх цілей, чітка аргументація не розвивають проблемну ситуацію, а, навпаки, - гасять, вирішують її. Загостренню проблемної ситуації служить інтенсивне використання критики і погроз на адресу опонента.

Важливими психологічними закономірностями комунікації в умовах проблемної ситуації є: домінування феномена «говоріння» над феноменом «слухання»; руйнуюча дія на комунікацію негативних емоційних станів офіцерів; зниження відкритості й відвертості у ставленні один до одного; зростання ролі невербальних засобів комунікації; посилення критичності висловів на адресу опонента; переважання спонукальної інформації над констатувальною. Вибір конкретних комунікативних засобів в умовах проблемної ситуації залежить від стратегії взаємодії, якій надається перевага, ефективності зворотного зв'язку, гостроти ситуації, присутності в проблемній ситуації інших військовослужбовців.

Основною закономірністю поведінки офіцерів у проблемній ситуації є прагнення до реалізації такої стратегії поведінки, яка забезпечує досягнення поставлених цілей. Стратегія поведінки офіцера в проблемній ситуації може бути розглянута як його орієнтація по відношенню до ситуації, установка на певні форми поведінки у взаємодії з опонентом. Параметрами, якими описується стратегія поведінки, є жорсткість позиції офіцера і модальність його ставлення до опонента, тобто, він розглядається як об'єкт дії або як суб'єкт взаємодії.

Поєднання цих параметрів визначає чотири основні стратегії поведінки офіцерів у проблемній ситуації: нормативну, конфронтаційну, маніпулятивну і переговорну. Стратегії поведінки реалізуються з допомогою тактик. Основними тактиками поведінки офіцера в проблемній ситуації є: захоплення і утримання об'єкту, фізичне насильство, психологічне насильство, тиск, демонстративні дії, санкціонування, тактика коаліцій, фіксація своєї позиції, дружелюбність, операції. Названі тактики також можуть бути розглянуті як жорсткі, нейтральні і м'які. Вибір офіцером стратегії поведінки визначається співвідношенням ситуаційних та особистісних чинників. Ситуаційними чинниками є: прогноз офіцером успішності застосування саме цієї стратегії; статус офіцерів; гострота і напруженість ситуації; ступінь важкості вирішуваної проблеми; стратегія, яку обрав і реалізує опонент; залежність офіцера від свого опонента у неслужбових питаннях. Таким чином, від ситуаційних чинників залежить вибір директивної і переговорної стратегій.

До індивідуально-психологічних чи особистісних чинників, що визначають вибір стратегії поведінки офіцера в проблемній ситуації, можуть належати: орієнтація мотивів учасників ситуації; переважаючий тип ставлення до навколишніх; рівень когнітивної складності особистості; ступінь порядності офіцера. Більш за все від особистісних особливостей залежить вибір конфронтаційної і маніпулятивної стратегій, меншою мірою - переговорної. Діагностика переважаючих ліній поведінки офіцера у проблемній ситуації може бути здійснена за допомогою опитувальника «Стратегія» (табл. 2).

Таблиця 2

Стратегії поведінки, яким надається перевага в проблемних ситуаціях за К. Томасом (% і ранги)

Виявлено, що в 56% випадків офіцери використовували дві-три стратегії, іноді повертаючись до тієї, якої дотримувалися на початку розвитку ситуації. Проведене дослідження показало, що офіцери в абсолютній кількості проблемних ситуацій дотримуються активної позиції, реалізують активні стратегії поведінки, взаємодіють, а не уникають ситуації. Інше питання - наскільки вони ефективно це роблять.

Досягти своїх цілей офіцер може за допомогою: протиборства («боротьба»), відстоювання своєї позиції на основі норм і правил («право»), маніпуляції іншим («хитрість») і відкритої розмови («діалог»). Нормативна стратегія є лінією поведінки у проблемній ситуації, в основі якої лежить опора на нормативність позиції у поєднанні з повагою до особистості опонента. Вона детально викладена в різних нормативно-правових документах, насамперед в загальновійськових статутах, наказах і директивах. Ситуаційний аналіз МВО в проблемних ситуаціях показав, що більшість з них прагне реалізувати саме цю стратегію (табл. 3).

Таблиця 3

Стратегії поведінки офіцерів в проблемних ситуаціях (у % від загальної кількості ситуацій)

Виявлено, що офіцери схильні обирати стратегії поведінки залежно від того, хто є їх опонентом: їх керівник, підлеглий або офіцер, непідлеглий по службі (табл. 4).

Таблиця 4

Вибір офіцером стратегії поведінки в проблемних ситуаціях залежно від його службового статусу (у %)

Як видно, офіцери-керівники найчастіше орієнтовані в проблемних ситуаціях на вибір таких стратегій, як нормативна (42,9%) і маніпулятивна (25,0%). Крім того, керівники частіше використовують ці стратегії, ніж їх підлеглі офіцери, а також коли офіцери не перебувають у відносинах підлеглості. Якщо у проблемній ситуації офіцер перебуває в ролі підлеглого, то він найчастіше прагне вирішити проблему за допомогою нормативної (38,9%) або переговорної стратегій (29,5%).

У цілому, підлеглий, порівняно з керівником або офіцерами, рівними за посадовим статусом, частіше використовує переговорну стратегію і рідше - маніпулятивну і конфронтаційну.

Таким чином, основною закономірністю емоційної взаємодії офіцерів в проблемній ситуації є посилення регулюючої ролі емоцій і переживань в поведінці офіцерів. У проблемних ситуаціях вони є: індикатором складності ситуації; регуляторами власної поведінки і поведінки опонента; проявом ставлення до останнього. Дослідження механізмів емоційної взаємодії показало, що відображення й особливо поляризація емоцій є деструктивними психологічними механізмами, а емпатія - механізмом конструктивної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях.

У третьому розділі - «Психологічні принципи та механізми гармонізації міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях» - автором на основі результатів проведеного дослідження визначено психологічні механізми і принципи гармонізації МВО у проблемних ситуаціях, обґрунтовано основні напрямки діяльності військового психолога з гармонізації МВО у проблемних ситуаціях.

Найбільш ефективними результатами взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях є її конструктивні підсумки. Порівняно з такими результатами проблемної ситуації, як пригнічення одного з опонентів, загасання взаємодії, переростання в конфлікт, призупинення вирішення проблеми конструктивними можуть бути визнані: вирішення проблеми (протиріччя); реалізація опонентами своїх інтересів; збереження міжособистісних стосунків. Із перерахованих конструктивних підсумків визначальним є вирішення проблеми. Тому оптимальною взаємодією ми вважатимемо таку взаємодію, яка призводить до вирішення протиріччя між офіцерами. По-друге, в дослідженнях умов попередження конфліктів основна увага приділяється недопущенню розвитку конфліктної взаємодії. На наш погляд, завдання полягає в забезпеченні вирішення проблеми в умовах проблемної ситуації, бо просування у вирішенні проблеми блокуватиме розвиток ситуації до конфлікту. По-третє, дослідження оптимізації взаємодії офіцерів припускає не лише врахування умов і чинників їх неконфліктної поведінки, але й розгляд механізмів оптимальної взаємодії та основних напрямків корекції психологічними засобами повсякденної взаємодії офіцерів.

Проведене дослідження дозволило встановити, що в цілому взаємодія офіцерів у 45,6% випадків забезпечує повне або майже повне вирішення протиріччя проблемної ситуації, у кожній четвертій ситуації (22,2%) - часткове. Проте майже в кожній третій ситуації (32,2%) проблема фактично не вирішується або ще більше загострюється. Встановлено, що гострота і напруженість самої ситуації та її тип не дають істотного впливу на ефективність вирішення протиріччя, як передбачалося раніше. Узагальнені дані дослідження подано у табл. 5.

Таблиця 5

Ступінь вирішення різних типів проблемних ситуацій (у %)

Результатом ефективної МВО в проблемних ситуаціях є вирішення протиріччя ситуації, а також реалізація своїх інтересів обома опонентами. На успішність вирішення проблеми більшою мірою впливає не гострота і напруженість ситуації, а складність проблеми. Найменш ефективно вирішуються передконфліктні ситуації, оскільки вони є найбільш важкими. Найефективніше вирішуються конфліктні ситуації, оскільки вони відносно менш важкі, ніж передконфліктні ситуації. У процесі нашого дослідження виявлено, що добрі й доброзичливі стосунки між офіцерами сприяють конструктивному вирішенню проблем і протиріч, що виникають між ними (рис. 1). Гармонійній МВО у проблемних ситуаціях сприяє реалізація таких психологічних принципів: вибір офіцером переговорної стратегії поведінки; використання різноманітних засобів комунікації при мінімальному застосуванні критики і погроз; правильне прогнозування розвитку проблемної ситуації, а якщо це неможливо, - орієнтування на негативний розвиток подій, ніж їх недооцінка; орієнтація опонентів на інтереси служби або ж синхронізація особистих інтересів з інтересами справи: контроль за своїм емоційним станом і врахування емоційного стану опонента: певний рівень відкритості й відвертості; шанобливе ставлення до опонента. Як виявилося, гармонійній МВО в проблемних ситуаціях сприяє актуалізація таких психологічних механізмів: узгодження цілей та інтересів; прагнення до взаємної довіри; рефлексія; забезпечення балансу рангів; емпатія.

Рис. 1. Вплив характеру міжособистісних стосунків офіцерів на ступінь вирішення проблемних ситуацій

На відміну від діяльності військового керівника з урегулювання проблемних ситуацій, змістом якої є вирішення проблеми, психолог організовує свою роботу з опонентами ніби в двох площинах. Першою є організація і проведення переговорного процесу, під час якого сторони за допомогою активної комунікації приходять до вироблення узгодженого рішення. Подібні зусилля психолога дозволяють копіювати основну причину проблемної ситуації, погоджувати і реалізувати інтереси обох сторін. Причому здійснення взаємодії за типом «тріади» (опонент - психолог - опонент) робить учасників конфлікту більш поступливими. Таким чином, психолог дозволяє опонентам зберегти своє обличчя. Друга площина діяльності військового психолога у проблемній ситуації полягає в наданні психологічної допомоги його учасникам. Психолог діагностує психічні стани опонентів, характер їхніх міжособистісних стосунків. За допомогою різних психотерапевтичних дій виробляється корекція мотиваційної та емоційно-вольової сфер особистості кожного опонента, зниження ступеня перекручування сприйняття проблемної ситуації. Крім того, не менш важливим завданням стає відновлення і збереження стосунків сторін. Йдеться не про збереження формальних стосунків, а про міжособистісні стосунки, які служать основою для їх подальшої конструктивної взаємодії. Це можуть бути стосунки як між рівними за посадовомим статусом військовослужбовцями, так і стосунки в діаді «керівник-підлеглий». Психолог прагне відновити ці стосунки не лише на поведінковому рівні, але й на перцептивному, комунікативному і, що особливо важливо, емоційному рівнях. У разі успіху військовому психологові вдається інтегрувати стосунки недавніх опонентів у новий якісний стан. Таким чином, психолог, регулюючи проблемні ситуації, водночас розв'язує три основні завдання: сприяння вирішенню проблеми, реалізацію інтересів опонентів і збереження міжособистісних стосунків.

Алгоритм діяльності військового психолога при регулюванні проблемних ситуацій містить, як правило, роздільні зустрічі з опонентами, формування позитивного настрою учасників на спільну роботу (можливо, впродовж декількох зустрічей), а також етап спільної роботи, яка може бути організована з використанням системи інтеграційного ухвалення рішення, запропонованої А. Філлі. Спільна робота складається з 6 етапів: аналіз і корекція ситуації з метою створення необхідних умов для сприятливого клімату; аналіз і корекція уявлень, коли за допомогою спеціальних процедур з'ясовуються глибинні основи протиріччя і позиції учасників; аналіз і корекція стосунків, коли учасники разом з психологом обговорюють своє ставлення до проблеми і один до одного; визначення проблеми; пошук рішення; ухвалення рішення (оцінка альтернативних рішень і досягнення згоди щодо одного з них).

Таким чином, серед основних напрямків діяльності військового психолога щодо гармонізації МВО в проблемних ситуаціях є: формування сприятливого соціально-психологічного клімату в офіцерських колективах; підвищення конфліктної компетентності офіцерів; формування у них конфліктостійкості; успішна медіаторська діяльність з регулювання передконфліктних і конфліктних ситуацій у взаємовідносинах офіцерів.

ВИСНОВКИ

1. Категорія «взаємодія» є однією з фундаментальних у сучасній психології. У самому найширшому вигляді взаємодія розуміється як процеси впливу об'єктів один на одного, їхня взаємна обумовленість і породження одним об'єктом іншого. Взаємодія являє собою об'єктивну й універсальну форму руху й розвитку, що визначає існування й структурну організацію будь-якої системи. Значний доробок у дослідження цього феномена зробили Л. Берковітц, М. Горвітц, Д. Доллард, Д. Кемпбелл, Г. Теджфел, Дж. Тернер, З. Фрейд, М. Шеріф та ін. У вітчизняній психології сформувалися три основних підходи. Прихильники першого підходу (О. Леонтьєв, М. Обозов, В. Парфьонов та ін.) розглядають взаємодію як сторону спільної діяльності, взаємодія людей не може протікати в іншій формі, крім спілкування; без спілкування взаємодія неможлива. Другий підхід полягає у розгляді взаємодії як більш широкого комплексного явища, стороною або формою якого є спілкування. Дана точка зору подана в роботах А. Гончарова, Б. Ломова, В. Криська, В. Мясищева, М. Обозова, М. Рибакової, Ю. Ханіна та ін. Взаємодія людини з людиною може здійснюватися за допомогою різних контактів. Третій підхід подано у роботах Г. Андрєєвої.

Міжособистісна взаємодія являє собою зовнішній план стосунків особистості до оточуючих її людей. Виходячи з розробок проблеми взаємодії сучасними психологами та результатів теоретичного аналізу нами розроблено концептуальну модель міжособистісної взаємодії офіцерів. Сутність її полягає у тому, що вона, будучи включеною у загальну систему взаємодій, що функціонує у військовому підрозділі (частині), у соціально-психологічному аспекті описується структурою та динамікою. Структурно в міжособистісній взаємодії умовно виділяємо три компоненти: спонукальний, когнітивний і регулятивний. Спонукальний компонент являє собою мотиваційно-цільову взаємодію. Характеризує ціннісно-мотиваційний обмін суб'єктів взаємодії. Когнітивний компонент взаємодії полягає в здійсненні комунікації між суб'єктами та розумінні один одного. Він в основному характеризує інформаційні процеси, без яких взаємодія практично неможлива. Регулятивний компонент полягає в регулюванні поведінки, діяльності або спілкуванні взаємодіючих сторін. Це практичний або, як його ще називають, організаційний компонент взаємодії. Він містить поведінкові та емоційні процеси взаємодії. Зміст і специфіка міжособистісної взаємодії офіцерів багато в чому визначається цілями й завданнями військово-професійної діяльності, умовами макро- і мікросередовища, у яких вона здійснюється, а також індивідуально-психологічними особливостями взаємодіючих сторін.

2. За результатами емпіричного дослідження нами виявлено такі психологічні особливості спонукальної, когнітивної та регулятивної сторін міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях.

Психологічні особливості спонукальної сторони міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях. Щодо спонукальної сторони міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях, констатуємо боротьбу їх цілей і мотивів. Вона полягає в тому, що прагнення офіцера здійснити свої цілі, як правило, блокує задоволення інтересів опонента, перешкоджає досягненню ним своїх цілей. У більшості проблемних ситуацій офіцери найчастіше захищають службові інтереси. Інтереси, що відстоюються офіцером, не впливають на гостроту розвитку цих ситуацій. В умовах проблемних ситуацій задоволення інтересів однієї сторони веде до зменшення можливостей по задоволенню інтересів іншої. Психологічним механізмом, за допомогою якого здійснюється боротьба мотивів офіцерів в умовах проблемних ситуацій, є узгодження їх цілей та інтересів. Оптимальною з точки зору досягнення загальної узгодженої мети є спрямованість на справу і на іншого.

Психологічні особливості когнітивної сторони міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних міжособистісних ситуаціях. Зокрема, щодо перцептивних процесів під час міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях констатуємо зростання ступеня перекручування сприйняття і оцінки ситуації. Перекручуванню піддаються як сама проблемна ситуація в цілому, так і її окремі складові: мотиви, висловлювання, дії і вчинки сторін, а також їх особистісні якості. Показником точності сприйняття проблемної ситуації може служити точність прогнозу її розвитку. Найчастіше не прогнозуються конфліктні ситуації. Найменш точно прогнозуються передконфліктні ситуації. Точному прогнозу найчастіше заважають швидкоплинність проблемної міжособистісної ситуації, відсутність інформації про можливі дії опонента й недооцінка важливості проблеми. Основними чинниками, що впливають на точність прогнозу розвитку ситуації, є: емоційний стан офіцера; його вміння сконцентрувати увагу на ключових параметрах ситуації; його професійна приналежність і вік. Найточніше проблемна ситуація прогнозується: коли офіцер дещо збуджений або роздратований; при врахуванні ним статусу, інтересів і внутрішнього стану опонента; офіцерами виховних структур; офіцерами вікової групи 31-40 років.

Щодо комунікативних процесів під час міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях констатуємо розширення спектру й зростання кількості вживаних засобів дії у поєднанні з послабленням зворотного зв'язку. Крім того виявлено, що для комунікативного процесу характерно: домінування феномену «говоріння» над феноменом «слухання»; руйнівна дія на комунікацію негативних емоційних станів; зниження відкритості й відвертості по відношенню один до одного; зростання ролі невербальних засобів комунікації; посилення критичності висловлювань; переважання спонукальної інформації над констатувальною.

Психологічні особливості регулятивної сторони міжособистісної взаємодії у проблемних ситуаціях. Щодо поведінки офіцерів у проблемних ситуаціях констатуємо прагнення до реалізації такої стратегії поведінки, яка забезпечує досягнення поставлених цілей. Поведінка офіцера у проблемній ситуації може бути реалізована за допомогою таких стратегій: нормативної, конфронтаційної, маніпулятивної та переговорної. Вибір офіцером стратегії поведінки визначається співвідношенням ситуаційних та особистісних чинників. Ситуаційними чинниками є: прогноз офіцером успішності саме цієї стратегії; статуси офіцерів; гострота і напруженість ситуації; ступінь складності вирішуваної проблеми; стратегія, яку реалізує опонент; залежність офіцера від свого опонента з неслужбових питань. Найбільшою мірою від ситуаційних чинників залежить вибір нормативної і переговорної стратегій. До особистісних чинників, що визначають вибір стратегії поведінки офіцера, можуть належати: орієнтація мотивів учасників ситуації; той тип, який має переваги у ставленні до оточення; рівень когнітивної складності особистості; ступінь порядності офіцера. Найзначніше від індивідуально-психологічних особливостей залежить вибір конфронтаційної і маніпулятивної стратегій.

Щодо емоційної сторони міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуацій констатуємо посилення емоційної складової в загальному процесі регуляції. Емоції і переживання офіцерів є: індикатором складності ситуації; регуляторами власної поведінки і поведінки опонента; проявом ставлення до опонента. Відзеркалення і (особливо, поляризація емоцій) є деструктивними психологічними механізмами, а емпатія - механізмом конструктивної взаємодії офіцерів. Результатом гармонійної міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях є вирішення протиріччя, а також реалізація своїх інтересів обома опонентами. На успішність вирішення проблеми більшою мірою впливає не гострота і напруженість ситуації, а складність вирішуваної проблеми. Найменш ефективно вирішуються передконфліктні ситуації, оскільки вони найбільш важкі. Найефективніше вирішуються конфліктні ситуації, оскільки вони є менш важкими, ніж передконфліктні ситуації.

3. Гармонійній міжособистісній взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях сприяє реалізація таких психологічних принципів: вибір переговорної стратегії поведінки; використання різноманітних засобів комунікації при мінімальному застосуванні критики і погроз; точне прогнозування розвитку проблемних ситуацій, а якщо це неможливо, то орієнтація на негативний розвиток подій; орієнтація опонентів на інтереси служби або ж синхронізація особистих інтересів з інтересами справи; контроль за своїм емоційним станом і врахування емоційного стану опонента; певний рівень відкритості; шанобливе ставлення до іншого. Можливості по реалізації офіцером своїх інтересів збільшуються у проблемних і конфліктних ситуаціях (порівняно з передконфліктними) й залежать від того, як реалізував свої інтереси опонент. Найефективніше офіцери домагаються свого при наявності статусу керівника, а також за допомогою нормативної і маніпулятивної стратегій взаємодії. Визначальними психологічними механізмами гармонійної міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях є: узгодження цілей та інтересів; прагнення сторін до взаємодовіри; рефлексія; забезпечення балансу рангів і взаємного контролю сторін, а також емпатія.

Основними напрямками діяльності військового психолога з гармонізації міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях є: формування сприятливого соціально-психологічного клімату в офіцерських колективах; підвищення компетентності офіцерів щодо конфліктності; формування у них конфліктостійкості; діяльність по регулюванню передконфліктних і конфліктних ситуацій.

Перспективні напрямки подальшого дослідження проблеми: психологічні умови гармонізації міжособистісної взаємодії керівників і підлеглих; формування конфліктостійкості офіцерів; розвиток конфліктної компетентності військових керівників; формування міжособистісних стосунків у процесі міжособистісної взаємодії офіцерів; конструктивне вирішення внутрішньоособистісних конфліктів офіцерів у процесі військової діяльності; діяльність військового психолога з гармонізації міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях; вплив ситуацій діяльності на виникнення проблемних ситуацій у офіцерів; психологічні механізми емоційної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях; взаємосприйняття офіцерів у проблемних ситуаціях; ефективна комунікація офіцерів у проблемних ситуаціях і умови її забезпечення; особистісні детермінанти поведінки офіцера у проблемних ситуаціях.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гаврюшенко, В. В. Теоретичний аналіз проблеми міжособистісної взаємодії у сучасній психології / Гаврюшенко В. В. // Вісник Національної академії оборони України : збірник наукових праць / редактор Стасюк В. В. - К. : НАОУ, 2009. - Вип. 2 (10). - С. 73-76.

2. Гаврюшенко, В. В. Аналіз соціально-психологічних явищ військового колективу та методи їх вивчення / Гаврюшенко В. В. / Вісник Національної академії оборони України : збірник наукових праць / редактор Стасюк В. В. - К. : НАОУ, 2009. - Вип. 3 (11). - С. 126-128.

3. Гаврюшенко, В. В. Концептуальна модель міжособистісної взаємодії офіцерів / В. В. Гаврюшенко / Збірник наукових праць №56. Серія: педагогічні та психологічні науки / гол. ред. Романишина Л. М. - Хмельницький : Видавництво НАДПСУ, 2010. - С. 155-159.

4. Гаврюшенко, В. В. Спонукальна, когнітивна та регулятивна сторони взаємодії офіцерів у проблемних міжособистісних ситуаціях / В. В. Гаврюшенко / Збірник наукових праць №57. Серія: педагогічні та психологічні науки / гол. ред. Романишина Л. М. - Хмельницький : Видавництво НАДПСУ, 2011. - С. 45-48.

5. Гаврюшенко, В. В. Оптимізація взаємодії офіцерів в проблемних міжособистісних ситуаціях / Гаврюшенко В. В. / Вісник Національного університету оборони України : збірник наукових праць / редактор Стасюк В. В. - К. : НАОУ, 2011. - Вип. 2 (21). - С. 101-104.

6. Гаврюшенко, В. В. Актуальні питання дослідження психологічних особливостей міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях / Гаврюшенко В. В. / Основні напрямки формування професійних якостей фахівців виховної роботи у Збройних Силах України : матеріали четвертого Всеармійського науково-практичного семінару / ВІ КНУ імені Тараса Шевченка. - Київ : ВІКНУ, 2010. - С. 41-42.

7. Гаврюшенко В. В. Перекручування сприйняття та оцінки офіцерами один одного / Гаврюшенко В. В. / Актуальні задачі фінансового, психологічного, правового, топогеодезичного, радіотехнічного та лінгвістичного забезпечення підрозділів та частин Збройних Сил України : тези доповідей науково-практичної конференції [Наукове видання] / ВІ КНУ імені Тараса Шевченка. - К. : ВІКНУ, 2010. - С. 18-19.

8. Гаврюшенко, В. В. Підвищення конфліктної компетентності офіцерів / Гаврюшенко В. В. / Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє : тези доповідей VI Міжнародної науково-практичної конференції / ВІ КНУ імені Тараса Шевченка. - Київ : ВІКНУ, 2010. - С. 94-95.

АНОТАЦІЇ

Гаврюшенко В. В. Психологічні особливості міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.09 - «Психологія діяльності в особливих умовах». - Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. - Хмельницький, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню психологічних особливостей міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях. У роботі здійснено теоретичний аналіз проблеми міжособистісної взаємодії у сучасній психології та розроблено концептуальну модель міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях. Виявлено психологічні особливості спонукальної, когнітивної та регулятивної сторін міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях. Обґрунтовано основні напрями діяльності військового психолога з гармонізації міжособистісної взаємодії офіцерів у проблемних ситуаціях.

Ключові слова: міжособистісна взаємодія, концептуальна модель, проблемні ситуації, військовий психолог, офіцер.

Гаврюшенко В. В. Психологические особенности межличностного взаимодействия офицеров в проблемных ситуациях. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.09 - «Психология деятельности в особых условиях». - Национальная академия Государственной пограничной службы Украины имени Богдана Хмельницкого. - Хмельницкий, 2011.

Диссертация посвящена изучению психологических особенностей межличностного взаимодействия офицеров в проблемных ситуациях. Выявлено, что взаимодействие как социально-психологическое явление представляет собой процесс влияния субъектов один на другого, взаимную обусловленность и опосредованность их общей деятельности или общение, внешний план отношения личности к окружающим ее людям. Основными компонентами взаимодействия являются побудительный, когнитивный, регулятивный и эмоциональный процессы.

Ситуация, как объект научного исследования, понимается как: обстановка, совокупность объективных условий и обстоятельств; как перцептивный конструкт личности; как объективно-субъективная реальность. Основными видами ситуаций являются ситуации профессиональной деятельности, бытовые, межличностные и внутриличностные. Сущностными признаками проблемной ситуации является наличие трудностей, препятствий, проблем; состояние психической напряженности; заметное изменение обычных параметров деятельности, поведения или общение, выход за рамки обыкновенности.