Правові та психологічні засади прокурорської діяльності

Актуальність теми. Необхідність наукового дослідження психологічних і правових засад прокурорської діяльності обумовлюється практичними потребами системи органів прокуратури України, логікою розвитку юридичної психології як двоєдиної інтегральної науки та виокремлення її самостійного напрямку (підгалузі) - психології прокурорської діяльності. Теоретична розробка організаційно-правових та психологічних підвалин прокурорської діяльності на ґрунті комплексного і системного підходів, обґрунтування створення системи психологічного забезпечення, важливі для підвищення ефективності діяльності органів прокуратури.

У зв'язку з наведеним є актуальною необхідність дослідження правових та психологічних засад оптимізації прокурорської діяльності. Дослідження цього напряму належать до юридичної психології, зокрема, до її прикладних аспектів, орієнтованих на розв'язання актуальних проблем соціальних суб'єктів у сфері регульованих правом відносин, у тому числі - правоохоронної діяльності.

Методологічну основу дослідження становлять положення системного підходу в психології, сформульовані Б. Ф. Ломовим, В. Д. Шадриковим, С. Д. Максименком та ін.; принцип єдності психіки і діяльності (С. Л. Рубінштейн, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, К. К. Платонов та ін.); системно-структурний підхід щодо вивчення психологічної готовності до діяльності (М .І. Д'яченко, В. М. Пушкін, М. І. Томчук та ін.); теоретичні ідеї та досвід упровадження тренінгових технологій (В. І. Барко, В. П. Казміренко, Л. І. Мороз, В. О. Лефтеров та ін.).

Суттєве значення для дослідження мали праці сучасних дослідників щодо напрямів інтеграції психології та юриспруденції (В. Л. Васильєв, М. В. Костицький, В. О. Коновалова, Я. Ю. Кондратьєв та ін.) і теоретичних проблем управлінської діяльності в органах внутрішніх справ та прокуратурі (О. М. Бандурка, В. І. Барко, В. М. Плішкін, М .К. Якимчук та ін.).

Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених з юридичної психології, загальної теорії права, філософії, соціології, управління, кримінально-процесуального, цивільного процесуального та міжнародного права, криміналістики, а також інших галузей наук. Нормативною базою дослідження є Конституція України, закони України, Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний та інші кодекси України, Європейські конвенції, законодавство, що регулює діяльність органів прокуратури низки іноземних країн (Російської Федерації, Білорусії, Грузії, Казахстану, Молдови, Франції, Німеччини, США), а також відомчі нормативні акти Генеральної прокуратури та МВС України, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Окремим правовим та психологічним проблемам діяльності правоохоронних органів, у тому числі прокуратури, присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, М. І. Ануфрієва, В. П. Бахіна, А. В. Дулова, М. І. Єнікеєва, Л. І. Казміренко, М. В. Костицького, М. В. Косюти, В. С. Кузьмічова, О. В. Кобця, М. В. Кроза, Н. С. Карпова, О. Р. Михайленка, В. С. Медведєва, В. В. Назарова, О. Р. Ратінова, Я. Й. Радзивидла, М. В. Руденка, О. М. Столяренка, В. М. Синьова, Г. П. Середи, В. В. Сухоноса, О. В. Cинєокого, В. Ю. Шепітька, Г. О. Юхновця, М. К. Якимчука та ін., проте на сьогодні не можна стверджувати про ґрунтовне теоретико-прикладне дослідження питань, пов'язаних із психологічними аспектами прокурорської діяльності. Аналіз наукових праць у галузі юридичної психології, психології управління, соціальної психології, теорії прокурорської діяльності та власні дослідження показують, що:

результати наукових досліджень психологічних особливостей прокурорської професії існують у фрагментарному вигляді і не можуть безпосередньо використовуватися у науковій, навчальній та правотворчій діяльності;

діагностичний інструментарій професійно-психологічного відбору до органів прокуратури сьогодні не спирається на специфічні особливості професійної діяльності фахівців різного профілю та вимоги до їх особистісних якостей, які можуть здобуватись лише шляхом професіографічного опису психологічних вимог професії та особистості;

недостатньо розробленим є теоретичне обґрунтування основних напрямів і компонентів системи психологічної підготовки прокурорських працівників до професійної діяльності, їх розстановки, виховання, адаптації та атестації;

наявні підходи та методи підготовки прокурорських працівників належним чином не забезпечують становлення особистості професіонала-прокурора, його готовність до практичної діяльності, зокрема, у мінливих та інтелектуально-напружених умовах;

у навчальному процесі Національної академії прокуратури України (далі - НАПУ) недостатньо використовуються професійно-психологічні та соціально-психологічні тренінги, які встигли зарекомендувати себе як дієві та ефективні засоби професійного навчання прокурорських кадрів;

спеціального дослідження потребують проблеми правового та психологічного забезпечення окремих напрямів прокурорської діяльності, зокрема: підтримання державного обвинувачення, представництва інтересів громадян та держави в суді; нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство; нагляду за додержанням і застосуванням законів; нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах; слідчої діяльності органів прокуратури.

Зазначене вище обумовлює необхідність подальших розробок у цій сфері, визначило вибір теми і свідчить про її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до розпорядження Президента України “Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи в правоохоронних органах” (26.03.2002 р. № 53/2002 РП); “Концепції реформування кримінальної юстиції України” (затверджена Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008); п.п. 2.1, 4.2. наказу Генерального прокурора України “Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України” від 20.01.2006 р. № 2гн; рішення колегії Генеральної прокуратури України “Про стан кадрового забезпечення органів прокуратури, заходи щодо посилення виховної роботи з прокурорсько-слідчими працівниками, а також результати перевірки з цих та інших питань у прокуратурі Київської області” від 23.10.2009 р.; п.п. 8.3, 8.7 рішення колегії Генеральної прокуратури України “Про стан роботи з добору, розстановки, навчання та виховання кадрів органів прокуратури” від 28.05.2010 р.

Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Київського інституту бізнесу та технологій (протокол від 20.10.2006 р. № 2), уточнено і схвалено на засіданні вченої ради НАВС (протокол від 27.11.2010 р. № 19). Робота зареєстрована за № 1699 у “Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права” Національної академії правових наук України, 2010 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка теоретико-прикладних засад правового і психологічного забезпечення прокурорської діяльності.

Виходячи з визначеної мети, поставлено та вирішувались такі завдання:

- розкрити теоретико-методологічний зміст поняття “юридико-психологічне забезпечення прокурорської діяльності”;

- визначити актуальні проблеми врегулювання правового статусу органів прокуратури та розробити класифікацію функцій органів прокуратури;

- сформулювати та обґрунтувати напрямки системи психологічного забезпечення прокурорської діяльності;

- надати психологічну характеристику управлінської діяльності органів прокуратури;

- з'ясувати організаційні передумови ефективності координаційної діяльності органів прокуратури у протидії злочинності;

- встановити організаційно-правові та психологічні чинники ефективності прокурорського нагляду;

- визначити психолого-правові особливості реалізації прокурором представницької та обвинувальної функцій у суді, а також сформулювати пропозиції щодо їх нормативно-правового удосконалення;

- обґрунтувати доцільність збереження за органами прокуратури функції досудового слідства;

- розробити та впровадити нормативно-правову базу професійно-психологічного відбору, адаптації та навчання кадрів для служби в органах прокуратури;

- окреслити шляхи ефективної організації професійно-психологічної підготовки прокурорських працівників;

- проаналізувати особливості реагування прокурорських працівників на конфлікти, що виникають у процесі реалізації їх професійної діяльності;

- надати характеристику основних форм використання психологічних знань у прокурорській діяльності та визначити параметри їх оптимізації.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що опосередковують професійну діяльність органів прокуратури України.

Предмет дослідження - правові та психологічні засади прокурорської діяльності.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використано такі методи: системного аналізу - уможливив здійснити аналіз фундаментальних положень сучасної теорії прокурорської діяльності, юридичної психології, кримінального та цивільного процесу, основоположних законодавчих та нормативних актів України - Конституції України та законів України, а також наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених з проблем правового та психологічного забезпечення правоохоронної діяльності (підрозділи 1.1, 1.2, 4.1); формально-юридичний - для співставлення та визначення відповідності чинних нормативно-правових актів, що регулюють професійну діяльність органів прокуратури, реаліям сучасної правоохоронної діяльності (підрозділи 1.2, 3.1-3.3, 4.2, 4.3); порівняльно-правовий - для аналізу та порівняння національного та зарубіжного законодавства, що регламентує діяльність органів прокуратури (підрозділи 1.2, 3.1-3.3); аналіз документації - для вивчення та узагальнення архівних кримінальних справ, текстів обвинувальних промов та їх тез, індивідуальних психологічних характеристик прокурорських працівників, протоколів та постанов міжвідомчих координаційних нарад органів прокуратури (підрозділи 2.2, 3.2); експертних оцінок - для визначення найбільш типових конфліктних ситуацій у діяльності прокурорських працівників, оцінки психологічних властивостей, що оптимізують діяльність керівника органів прокуратури, а також виявлення психологічних якостей прокурора, що підвищують ефективність його діяльності в суді (підрозділи 2.1, 3.2, 4.3); анкетування (опитування) - для виявлення недоліків в організаційно-правовому забезпеченні професійної діяльності органів прокуратури, удосконалення системи професійної підготовки та психологічного опосередкування фахової діяльності (підрозділи 3.2, 4.2, 4.3, 4.4); бесіди - для з'ясування психологічних особливостей професійної діяльності та психологічних складових особистості прокурора-обвинувача, що сприяють чи перешкоджають його діяльності в суді (підрозділ 3.2); спостереження - для первинної діагностики особливостей невербальної комунікації прокурора в судовому процесі (підрозділ 3.2); статистичні - для узагальнення одержаних результатів (підрозділи 3.2, 4.1, 4.3, 4.4).

Використано також психодіагностичні методи: методика Є. Клімова - для вияву схильності студентів денної форми навчання НАПУ до прокурорської професії; методика К. Томаса - для визначення стилю поведінки прокурорських працівників у конфліктній ситуації; психодіагностичний комплекс (“Карта структури особистості” К. Платонова, опитувальник Р. Кеттелла (16 PF-105), коректурна проба Бурдона-Анфімова, окремі субтести тесту Р. Амтхауера, методика діагностики піддатності психоемоційній напруженості В. Андросюка - для складення професіограми слідчого прокуратури (підрозділи 4.1, 4.3, 4.4.).

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення 200 одиниць індивідуальних психологічних характеристик прокурорських працівників (довідка від 27.10.2009 р.); дані, отримані при опитуванні (анкетуванні) 1384 прокурорських працівників, 224 студентів денної форми навчання магістратури НАПУ та 158 - заочної, 370 суддів (довідка від 02.11.2009 р.); дані візуального спостереження (протягом 2005-2010 рр.) за діяльністю державних обвинувачів (відвідано 87 судових засідань); дані, отримані в результаті вивчення 740 кримінальних справ (з них 370 - розслідувано слідчими ОВС України та 370 - органами прокуратури), розглянутих судами у різних регіонах України протягом 2005-2010 рр.; дані, отримані в результаті вивчення повних текстів та тез обвинувальних промов (370 матеріалів); дані, отримані за результатами застосування психодіагностичних методик (протягом 2006-2009 рр.) стосовно 1000 практичних працівників органів прокуратури (з них 418 слідчих, 380 помічників прокурорів, 202 прокурори) та 270 студентів магістратури НАПУ.

Психологічне дослідження проводилося у два етапи (констатуючого та формуючого експерименту) на базі Інституту підвищення кваліфікації та магістратури Інституту підготовки кадрів НАПУ протягом 2005-2009 років із застосуванням методик Є. Клімова, К. Томаса, опитувальників К. Платонова, Р. Кеттелла (16 PF-105), В. Андросюка, тестів Бурдона-Анфімова, Р. Амтхауера. Всього обстежено 1270 респондентів. Вірогідність та надійність отриманих результатів забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних положень дослідження, використанням надійних і валідних методів, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих емпіричних даних з достатньою репрезентативністю вибірки.

Наукова новизна одержаних результатів визначається сукупністю поставлених завдань і засобів їх розв'язання. Дисертація є першим комплексним дослідженням на монографічному рівні правових та психологічних засад оптимізації прокурорської діяльності, зокрема:

вперше:

- обґрунтовано необхідність щодо виокремлення “Психології прокурорської діяльності” як підгалузі та навчальної дисципліни на рівні самостійного напрямку знань у галузі юридичної психології, що вивчає психологічні явища, механізми та закономірності, пов'язані з прокурорською діяльністю, реалізацією конституційних функцій органів прокуратури, психологічні особливості особистості прокурорських працівників, поведінки та взаємодії у сфері правозастосування;

- розкрито специфіку понятійного апарату правових та психологічних засад прокурорської діяльності, що змістовно опосередковується юридико-психологічним забезпеченням функціонування органів прокуратури, у тому числі професійним відбором, адаптацією, атестацією та навчанням прокурорів і слідчих;

- розроблено авторську класифікацію функцій органів прокуратури, що спрощує сприйняття студентами-магістрантами навчального матеріалу з теми “Функції органів прокуратури” спецкурсу “Теоретичні основи прокурорської діяльності” та “Прокурорський нагляд в Україні”;

- визначено нормативно-правові передумови створення та функціонування служби психологічного забезпечення в системі органів прокуратури України, організаційна структура якої повинна мати ієрархічний характер з оптимальним сполученням централізації і децентралізації владних повноважень і відповідальності;

- констатовано, що ефективність управлінської діяльності залежить від рівня та динаміки розвитку притаманних прокурорському працівнику професійно-важливих якостей, їх структури та індивідуального стилю професійної діяльності фахівця, тобто суб'єктивний чинник носить системний, а не одномірний характер;

- обґрунтовано, що основні організаційно-правові детермінанти реалізації представницької та обвинувальної функцій прокуратури в суді характеризуються психологічними властивостями, котрі належать до комунікативної сторони діяльності прокурора, який підтримує державне обвинувачення чи представляє інтереси громадянина або держави в суді;

- окреслено шляхи вдосконалення професійно-психологічної підготовки прокурорських працівників як невід'ємної складової кадрового забезпечення органів прокуратури;

- аргументовано, що психологічна консультація як одна з форм використання психологічних знань може вимагатися й застосовуватися прокурором не лише у межах досудових та судових стадій юрисдикційного процесу, а й поза кримінально-правовою сферою (в загально-наглядовій діяльності) шляхом заявлення вимоги про залучення консультанта відповідно до п. 3 ст. 20 та ч. 1 ст. 8 Закону України “Про прокуратуру”;

- запропоновано зміни до редакції ст. 121 Конституції України, а також окремих статей чинних законів України “Про прокуратуру” (ст.ст. 35; 46; 47; 50; 50¹; 56) та “Про оперативно-розшукову діяльність” (ст. 14), КПК України (ст.ст. 32; 65; 128¹; 229), ЦПК України (ст. 212), ГПК України (ст. 43), КАС України (ст. 86), та низка оновлених проектів галузевих наказів, положень, спрямованих на удосконалення психологічного забезпечення прокурорської діяльності;

удосконалено:

- розуміння координаційної та управлінської діяльності органів прокуратури як забезпечувальних функцій, що здатні збалансовувати реалізацію основних конституційних функцій прокуратури України;

- організаційно-правові умови забезпечення ефективності прокурорського нагляду, серед яких виокремлено: приведення у відповідність нормативно-правової бази, що регулює діяльність органів прокуратури; розроблення процедури надання прокурорським працівникам різних форм допусків до документів з грифом “таємно” з метою удосконалення нагляду за діяльністю оперативних підрозділів правоохоронних органів; оптимізація психологічної підтримки функціональної діяльності органів прокуратури;

дістали подальший розвиток:

- положення про незмінність конституційного статусу органів прокуратури та збереження її як багатофункціональної структури, зважаючи на кризову соціально-економічну й політичну ситуацію в Україні;

- уявлення про розширення переліку функцій органів прокуратури, закріплених у ст. 121 Конституції України, зокрема, участь прокурорів у правотворчій діяльності, міжнародно-правове співробітництво, кадрове та матеріально-технічне забезпечення, облік та статистична звітність, профілактична (попереджувальна) функція;

- обґрунтування необхідності стосовно подальшого збереження досудового слідства в органах прокуратури, що сприятиме не лише долученню прокуратури до розслідування найбільш складних, резонансних справ, а й буде стримуючим інструментом у протидії та попередженні вчинення певних категорій злочинів.

Практичне значення одержаних результатів. На користь практичного значення викладених у роботі висновків і пропозицій свідчить те, що їх використано:

- у законодавчій роботі - прийнято Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України для опрацювання проекту Кримінально-процесуального кодексу України та Закону України “Про прокуратуру” (лист № 06-19д/14-1868 від 14.12.2005 р.);

- у правоохоронній сфері - рекомендації щодо оптимізації здійснення професійно-психологічного відбору, виховання, адаптації та атестації прокурорських кадрів використовуються відділом роботи з кадрами прокуратури Одеської обл. (акт впровадження № 8 від 26.05.2008 р.);

- у навчальному процесі - при підготовці підручників і посібників з навчальних курсів “Психологія прокурорської діяльності” “Юридична психологія”, “Кримінальний процес України”, “Теоретичні основи прокурорської діяльності”, а також розробці текстів лекцій і навчально-методичних матеріалів для проведення семінарів і практичних занять з цих дисциплін, акти впровадження: НАПУ (від 12.10.2009 р.); Академії митної служби України (від 18.02.2010 р.); Академії суддів України (від 04.11.2009 р.); Київського національного університету імені Тараса Шевченка (від 12.10.2009 р.); Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (від 03.02.2009 р.); Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (від 31.05.2010 р.); Київського інституту бізнесу і технологій (від 15.01.2008 р.); Інституту вивчення проблем законності, правопорядку і підвищення кваліфікації кадрів органів прокуратури при Генеральній прокуратурі Республіки Казахстан ім. С. Ескараєва (від 20.11.2009 р.).

Досліджувані за темою галузево-предметні питання є складовими програм і тематичних планів з навчальних дисциплін та спецкурсів “Психологія прокурорської діяльності”, “Конфліктологія у прокурорській діяльності”, “Проблеми кримінального процесу”, “Теоретичні основи прокурорської діяльності”, що викладались та викладаються у НАПУ.

Також дисертантом розроблено та практично апробовано протягом трьох років спецкурс “Психологія прокурорської діяльності”, опублікований у вигляді навчального посібника (К., 2008. - 246 с.), який використовується у навчальному процесі НАПУ (акт впровадження від 12.10.2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднено на 43 конференціях, симпозіумах та семінарах, а саме: Міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (Львів, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Психологічні тренінгові технології у правоохоронній діяльності: науково-методичні та організаційно-практичні проблеми впровадження і використання, перспективи розвитку” (Донецьк, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій” (Донецьк, 2006 р.), Міжнародній науковій конференції “Психологическая наука: теоретические и прикладные аспекты исследования” (Карачаєвськ, 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Современное состояние, проблемы и перспективы развития судебной экспертологии” (Сімферополь, 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Четверті Прибузькі юридичні читання” (Миколаїв, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Реформування сучасної правової системи” (Донецьк, 2009 р.), II Міжнародному науковому симпозіумі “Актуальні питання нормативно-правового забезпечення здійснення митної справи” (Дніпропетровськ, 2010 р.), Науково-практичній конференції “Вдосконалення діяльності прокуратури - шлях до реформування кримінальної юстиції” (Львів, 2010 р.) та ін.

На монографію “Психологічне забезпечення роботи з кадрами в органах прокуратури” опубліковано рецензії: д.психол.н. М. В. Баришевського (“Економіка. Фінанси. Право” 2010 р.), д.ю.н. О. Х. Юлдашева (“Право і суспільство” 2010 р.), д.ю.н. В. М. Марчука (“Підприємство, господарство і право” 2010 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено у трьох одноосібних монографіях; 27 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України. Окремі положення дисертації викладені в одному навчальному посібнику, 52 - в інших наукових та навчально-методичних публікаціях.

Структура дисертації обумовлена логікою проблеми та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, 24 додатків, списку використаних джерел (618 найменувань). Дисертація містить 11 таблиць, сім рисунків та шість схем. Повний обсяг дисертації становить 664 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 384 сторінки.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 “Структурно-функціональна характеристика прокурорської діяльності в сучасній Україні” складається з трьох підрозділів і присвячений висвітленню теоретико-методологічного змісту юридико-психологічного забезпечення діяльності органів прокуратури та актуальних проблем врегулювання правового статусу органів прокуратури; наведено теоретичну класифікацію функцій органів прокуратури, а також пропозиції щодо створення служби психологічного забезпечення в системі органів прокуратури України як підрозділу, на який покладається впровадження в практику нормативно-методичних рекомендацій, здатних оптимізувати професійну діяльність.

У підрозділі 1.1. “Теоретико-методологічний зміст юридико-психологічного забезпечення діяльності органів прокуратури” досліджується, зокрема, походження прийнятої в юридичній науці термінологічної конструкції “юридико-психологічні” та зауважено, що попри широке її використання в назвах низки дисертацій зі спеціальності “юридична психологія” (М. Цепінь, 2007 р.; М. Гребенюк, 2009 р.; О. Культенко, 2010 р.; А. Федіна, 2010 р. та ін.), наукових статей (С. Загайнова, 2005 р.; А. Кузбагаров, 2005 р. та ін.), вона дотепер не одержала належного теоретико-методологічного обґрунтування.

На основі аналізу джерельної бази (В. Васильєв, М. Костицький, В. Коновалова та ін.) аргументовано, що термінологічна конструкція “юридико-психологічні” має мігруючий зміст, оскільки завжди залежить від мети, предмету і об'єкту дослідження певного правового чи психологічного явища на основі комплексного підходу та уособлює в собі двоєдиність юридичної психології як інтегральної науки, навчальної дисципліни, а також формули наукової спеціальності. У свою чергу, використана в авторській дисертації поняттєва конструкція “правові та психологічні засади прокурорської діяльності” змістовно опосередковується організаційним, правовим та психологічним забезпеченням основних функціональних напрямів діяльності органів прокуратури.

Обґрунтовано, що природа походження та етимологічний зміст поняття “прокурорська діяльність”, яку більшість вчених-юристів (О. Гардецький, М. Мельник, М. Хавронюк та ін.) ототожнюють з правоохоронною, зумовлює необхідність врахування її юридико-психологічних закономірностей. Це підтверджується здійсненим теоретичним аналізом розроблених в психологічній науці концептуальних підходів (Б. Ананьєв, Л. Божович, С. Геллерштейн, В. Зінченко О. Леонтьєв, Б. Ломов, С. Максименко, Л. Виготський, С. Рубінштейн) до розуміння категорії “діяльність”. В основу психологічного опосередкування прокурорської діяльності дисертантом покладено концепцію діяльнісного підходу О. Леонтьєва.

У контексті означеного було синтезовано теоретичні положення щодо визначення поняття прокурорської діяльності (В. Сухонос, Л. Грицаєнко) та виявлено їх змістовну недосконалість. Запропоновано власне визначення поняття “прокурорська діяльність”, яку представлено як регламентовану законами та підзаконними нормативними актами діяльність органів прокуратури щодо забезпечення законності та правопорядку в державі.

У підрозділі 1.2. “Правовий статус прокуратури України та актуальні проблеми його нормативного врегулювання” доведено, що у правничій науці до цього часу не вироблено єдиноузгодженого підходу стосовно віднесення прокуратури до тієї чи іншої гілки влади. Окремі питання врегулювання правового статусу прокуратури України висвітлено в дисертаціях В. Долежана (1991 р.), М. Мичка (2002 р.), М. Косюти (2002 р.), М. Якимчука (2002 р.), А. Пшонки (2006 р.), М. Бурбики (2007 р.), В. Сухоноса (2009 р.) та ін. Аналіз світових (зокрема, європейських) моделей інституту прокуратури свідчить про різноманітність схем побудови цього правозахисного органу і дозволяє зробити висновок, що інститут прокуратури - це складний соціально-правовий феномен, який пройшов шлях становлення і трансформувався з традиційної французької моделі у різноманітні моделі в різних правових системах світу.

Узагальнення поглядів науковців (В. Гончаренко, В. Долежан, Л. Давиденко, В. Савицький, Г. Середа, О. Толочко, В. Костицький, М. Косюта, О. Михайленко, М. Мичко, В. Сухонос, П. Шумський) дозволило дійти висновку про необхідність незмінності в сьогоднішніх перехідних кризових умовах розвитку України правового (конституційного) статусу прокуратури як багатофункціональної структури та її існування як незалежної від жодної гілки влади правоохоронної інституції, що є очевидним, зважаючи на окремий розділ (VII) під назвою “Прокуратура” в Конституції України. Намагання ж підпорядкувати прокуратуру законодавчій, виконавчій або судовій владі фактично означатиме виведення відповідної гілки влади з-під прокурорського нагляду та відкриває шлях до політичного маніпулювання її конституційними можливостями.

При аналізі правового статусу Генерального прокурора України підтримано висловлену вченими (Е. Невмержицький, В. Ніндипова, С. Прилуцький, Я. Толочко та ін.) та практиками (М. Косюта, О. Медведько, О. Шинальський та ін.) ідею щодо скасування інституту недовіри Верховної Ради Генеральному прокурору України (ст. 122 Конституції України), оскільки звільнення у такий спосіб спотворює уявлення про незалежність органів прокуратури у цілому та уможливлює її залежність від політичних сил, які утворюють ситуативну парламентську більшість.

У запропонованій класифікації функцій органів прокуратури виокремлено: основні конституційні функції, передбачені ст. 121 Конституції України та конкретизовані в Законі України “Про прокуратуру” і галузевих наказах Генерального прокурора України; тимчасові конституційні функції, визначені в п. 9 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України та факультативні (забезпечувальні) функції, серед яких названо управління та координацію, що збалансовують і підсилюють реалізацію прокуратурою її основних і тимчасових функцій та є суспільно необхідними, тобто здатні об'єктивно сприяти вирішенню основних завдань прокуратури - протидії злочинності, утвердженню законності.

У підрозділі 1.3. “Система психологічного забезпечення діяльності органів прокуратури України” на основі вивчення позитивного 19-річного досвіду функціонування системи психологічного забезпечення в прокуратурі Російської Федерації та аналогічних підрозділів у системі МВС України, СБУ обґрунтовується положення про необхідність створення служби психологічного забезпечення в системі органів прокуратури. Така позиція підтримується практичними працівниками органів прокуратури (99,4%), тим більше, що відповідно до п. 6.4. наказу Генерального прокурора України “Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України” від 19.09.2005 р. № 1 такий підрозділ може бути утворений на самостійних, автономних засадах для забезпечення всіх напрямків прокурорської діяльності, зокрема, і на регіональному рівні.

Вважається, що служба психологічного забезпечення має бути створена при Головному управлінні кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України з підпорядкуванням їй фахівців-психологів при відділах роботи з кадрами прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів та військової прокуратури ВМС України, на єдиних для центрального й обласних апаратів засадах, як правило, за галузевим принципом.

Запропонований проект “Положення про службу психологічного забезпечення в системі органів прокуратури України”, що покладений в основу нормативного забезпечення діяльності означеної служби в системі органів прокуратури. В ньому відображені основі засади функціонування служби, її завдання, структура та порядок управління, основні права та функціональні обов'язки її працівників та інші питання. За умови успішного впровадження на практиці концептуальної моделі створення та розвитку такої служби, враховуючи накопичений в інших правоохоронних відомствах досвід, можна очікувати реальних позитивних результатів її функціонування, що знайдуть свій прояв в оптимізації прокурорської діяльності.

Розділ 2 “Організаційно-правові заходи удосконалення управлінської та координаційної діяльності органів прокуратури України” складається з двох підрозділів, у яких надано психологічну характеристику управлінської діяльності в органах прокуратури та висвітлено організаційні передумови координаційної діяльності органів прокуратури у протидії злочинності. Обґрунтовуються науково-теоретичні засади та психологічні чинники опосередкування управлінської діяльності наявністю і сформованістю професійно-важливих якостей прокурора-керівника.

У підрозділі 2.1. “Психологічна характеристика управління в органах прокуратури” йдеться, насамперед, про відсутність комплексної підготовки управлінців для органів прокуратури та ґрунтовних психологічних досліджень, присвячених відбору та розстановці прокурорських кадрів на керівні посади. Зважаючи на важливість опосередкування ефективного прокурорського менеджменту відповідними особистісними параметрами, проведено емпіричне дослідження професійно-психологічних властивостей прокурора-керівника, що є бажаними для оптимізації прийомів та методів управління. Предметом дослідження стали професійно важливі для ефективного управління психологічні властивості керівників різних ланок органів та підрозділів прокуратури, об'єктом - керівники органів прокуратури різних за ієрархією рівнів управління східного (20,0%), південного (25,0%), північного (20,0%), західного (15,0%) та центрального регіонів України (20,0%) зі стажем від 3 до 5 років - 61,3%; понад 5 років - 17,7%; понад 10 років - 12,0%, що відповідає територіальним вимогам до формування вибірки.

Загальний обсяг вибірки становить 526 одиниць, що відповідає статистичним вимогам та визначає досить високий рівень надійності отриманих результатів. Математико-статистична обробка кількісних даних дозволила поділити їх у межах 4-х інтервалів згідно з оцінкою міри значущості конкретних якостей для ефективності управління.

До 1-го інтервалу увійшли 21 властивість, які детермінують ефективність управління й отримали найвищу експертну оцінку: працелюбність (99,05%); організаторські здібності (98,86%); самоорганізованість (98,48%): комунікабельність (98,10%); вміння розмовляти з людьми (97,53%); вміння слухати людину (96,77%); вимогливість до себе та до інших (95,82%); авторитетність (95,06%); принциповість (94,11%); обов'язковість (93,16%) та ін.; до 2-го інтервалу включено 19 властивостей, суттєво необхідних для ефективності управління: зібраність (79,66%); обачність (78,14%), професійна гордість (76,81%) та ін; 3-й інтервал вміщує 6 властивостей, що є бажаними для управлінської діяльності, зокрема: розвинена уява (59,13%); охайність (58,17%); висока чутливість (56,84%); акуратність (55,32%); 4-й інтервал формують 34 професійно-психологічні властивості, які не мають суттєвого значення чи можуть негативно впливати на управлінську діяльність. До цього інтервалу належать 35 якостей, зокрема: конформізм (51,33%); фамільярність (49,62%); боязкість (47,91%); себелюбство (46,20%); навіюваність (45,06%); кар'єризм (43,73%); імпульсивність (42,59%); марнославство (41,44%) та ін.

Результати емпіричного дослідження професійно-психологічних властивостей прокурора-керівника дали змогу виявити перелік професійно-психологічних якостей, що зумовлюють оптимізацію прийомів та методів управління. За рахунок вилучення частин, що діагностують статистично незначущі та небажані якості, методичний комплекс припустимо економізувати з метою якісного відбору прокурорських працівників на управлінські посади.

Одержані результати дозволяють охарактеризувати особистість сучасного керівника органів прокуратури на двох рівнях: на рівні прояву в процесі прокурорської діяльності, поведінки і ставлення (поведінковий функціональний рівень) і на рівні власне психологічного механізму регуляції (психологічний функціональний рівень). Обидва рівні знаходяться у взаємозв'язку й утворюють цілісний динамічний компонент особистості керівника органів прокуратури. Враховуючи зазначені показники, можна запропонувати модель успішного керівника органів прокуратури та застерегти кадрові комісії від призначення на управлінські посади непридатних (частково придатних) для такого виду діяльності осіб. Обґрунтована доцільність запровадження в навчальний процес НАПУ спецкурсу “Наукові засади управління в органах прокуратури України” (М. Якимчук), де дисертантом представлено теми: “Психологічні проблеми управління в органах прокуратури” та “Конфлікт в управлінській сфері органів прокуратури”, що посилюють психологічний аспект оптимізації прокурорського менеджменту як критерій ефективного прийняття і реалізації управлінського рішення майбутнім керівником.

У підрозділі 2.2. “Організаційні передумови координаційної діяльності органів прокуратури у протидії злочинності” досліджено теоретичні підходи (М. Бурбика, А. Голомша, В. Соломка, О. Червякова та ін.) щодо визначення поняття координаційної діяльності правоохоронних органів з урахуванням визначальної ролі прокуратури у цій сфері. У наведених визначеннях координаційної діяльності виокремлюються різні складові (“взаємодія”, “узгодження”, “зв'язки”, “спільна мета”), що потребує уніфікації змістовної теоретико-правової конструкції терміну “координація”. Дисертант розглядає координацію як взаємоузгодження правоохоронної діяльності уповноважених державних органів, спрямоване на своєчасне виявлення, розкриття, припинення й попередження злочинів, усунення обставин, що сприяють їх скоєнню, з метою зміцнення законності і протистояння злочинності, шляхом взаємодії у розробці й реалізації спільних заходів на чолі з органами прокуратури як спеціального суб'єкта координаційного процесу в межах дотримання компетенції кожного його учасника.

Констатується недосконалість у вітчизняному законодавстві нормативно-правового врегулювання координаційної діяльності правоохоронних органів, зокрема, прокуратури як головного координатора. Удосконалення законодавства необхідно розпочати з Конституції України (ст. 121), де координацію діяльності з протидії злочинності слід визначити як самостійну функцію прокуратури (А. Горпенюк, М. Копетюк, Л. Прінь, М. Якимчук та ін.), а не обмежуватися, як пропонують О. Михайленко та З. Пасєчко, лише ст. 10 Закону України “Про прокуратуру”. Підтримується пропозиція (А. Голомша, П. Козир, В. Нор, В. Сухонос) щодо необхідності прийняття закону про координацію дій правоохоронних органів, у якому буде визначено роль прокуратури та форми її взаємодії з суб'єктами координаційної діяльності.

Вивчення координації в динаміці показало, що вона може бути не лише забезпечувальною внутрішньо-зовнішньою функцією, а й особливою інтегруючою формою організації управління. Як функція у процесі загального функціонування прокурорської системи вона створює певну залежність одних рішень від інших, а як форма організації управління - є особливим апаратом приведення до загальних цілей самостійних організаційних структур, скеровує їх діяльність у тій її частині, що належить або до сфери взаємних інтересів, або пов'язана із задоволенням загальновизначених пріоритетів щодо напрямів протидії злочинності.

Розділ 3 “Психологічний аналіз організаційно-правового функціонування органів прокуратури” складається з трьох підрозділів і містить комплексний організаційно-правовий та психологічний аналіз основних напрямків прокурорської діяльності, серед яких виокремлюються: прокурорський нагляд за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство; прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; підтримання державного обвинувачення в суді; представництво прокуратурою інтересів громадян та держави в судах; прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів; досудове слідство в органах прокуратури України.

У контексті розділу проаналізовано окремі аспекти провадження судово-психологічних експертиз та проблемні питання щодо укладення мирової угоди і ролі в цьому органів прокуратури.

У підрозділі 3.1. “Організаційні, правові та психологічні чинники здійснення прокурорського нагляду” аргументується необхідність законодавчо врегулювати питання щодо діяльності міськрайпрокурорів при здійсненні нагляду за дотриманням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності шляхом включення міських і районних прокурорів та їх заступників до кола суб'єктів, уповноважених ч. 1 ст. 14 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності. Дисертант поділяє висловлену в теорії прокурорської діяльності точку зору (А. Максимюк) про приведення у відповідність до положень Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” (1993 р.) ст. 97 КПК України у частині погодження з прокурором подань до суду про отримання дозволу на проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів, оскільки керівники оперативних підрозділів, посилаючись на те, що це прямо не зазначено в Законі, переважно звертаються з поданнями безпосередньо до суду, що позбавляє прокурора можливості своєчасно перевіряти їх законність і вживати ефективних заходів щодо запобігання порушенням прав і свобод громадян.

Зазначено, що діяльність прокурора при реалізації нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, опосередковується психологічними особливостями, пов'язаними зі спецконтингентом (ув'язненими) кримінально-виконавчих установ, задіяним до прокурорської перевірки персоналом та власне методикою її проведення. Під час здійснення перевірки додержання законності в роботі кримінально-виконавчих установ прокурор має право опитувати осіб, які там перебувають (затриманих, заарештованих, засуджених). Таке опитування є не лише однією з форм виявлення порушень законності, але й, з психологічних позицій - формою комунікативної діяльності прокурорського працівника. Здійснюючи обхід приміщень, у яких перебувають ув'язнені, або при особистому їх прийомі прокурор з'ясовує питання щодо фактів порушення працівниками установи їх прав та законних інтересів. Така діяльність прокурора відбувається шляхом спілкування із засудженими у формі особистої (безпосередній контакт під час прийому чи обходу) та безособової (отримання листів, скарг, заяв) комунікації.

Рішення Конституційного суду України № 20-рп/2010 від 30.09.2010 р. щодо визнання неконституційним Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 р. № 2222-IV у частині, яка стосується виключення зі ст. 121 пункту п'ятого, іменованого як: “нагляд за додержанням прав і свобод людини та громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами”, є своєчасним, оскільки її (названої функції) діяльнісний зміст цілком вплетений у ще існуючу в п. 9 “Перехідні положення” Конституції України функцію - “нагляду за додержанням та застосуванням законів”. Остання є більш широкою за назвою та сутністю, відповідно, за формальними ознаками включає в себе раніше сформульований зміст п. 5 ст. 121 Конституції України.

Надано додаткову аргументацію до позиції М. Біденка щодо розуміння “нагляду за додержанням та застосуванням законів” як елементу досудової стадії конституційної функції представництва інтересів громадянина або держави в суді. У цьому разі “нагляд за додержанням та застосуванням законів” буде складовою функції представництва “на правах” підфункції, оскільки закріплення за прокуратурою підфункції “нагляду за додержанням і застосуванням законів” дає можливість майже повністю зберегти законоохоронний потенціал прокуратури, включаючи захист інтересів держави та суспільства.

У підрозділі 3.2. “Психолого-правові особливості реалізації прокурором представницької та обвинувальної функцій у суді” розкрито на ґрунті існуючих в юридичній науці теоретичних підходів до тлумачення інституту державного обвинувачення (С. Альперт, В. Корж, І. Рогатюк, О. Михайленко, М. Строгович, В. Середа, П. Шумський, Ф. Фаткуллін та ін.) та інституту представництва як процесуальної діяльності в суді (М. Гадіятова, Т. Дунас, В. Сухонос, М. Косюта, М. Мичко, Т. Маслова, М. Руденко, М. Штефан та ін.), поняття і зміст “підтримання державного обвинувачення в суді” (п. 1 ст. 121 Конституції України) та “представництва прокуратурою інтересів громадян та держави в судах” (п. 2 ст. 121 Конституції України) як функцій органів прокуратури, що характеризуються психологічними властивостями, котрі належать до комунікативної сторони діяльності прокурора.

Обґрунтовано, що положення п. 1.4. наказу Генерального прокурора України “Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення” (25.09.2005 р. № 5гн) не лише суперечить п. 1 ст. 121 Конституції України, але й п. 1 ст. 5 Закону України “Про прокуратуру” та вимогам статей 16¹, 225, 228, 264 КПК України в частині призначення державного обвинувача на досудовому слідстві, які закріплюють обов'язок прокурора брати участь у судовому засіданні саме на стороні обвинувачення. Якщо слідувати конституційним положенням, то прокурор офіційно набуває статусу державного обвинувача лише в суді, оскільки п. 1 ст. 121 Конституції України (розділ “Прокуратура”) виписаний у наступній редакції: “підтримання державного обвинувачення в суді”, а відтак будь-які інші дії прокурора з реалізації означеної функції на різних стадіях чи етапах досудового слідства не підлягають розгляду.

Доведено, що прокурор, який не має достатнього професійного досвіду чи належної психологічної підготовки для використання в суді психологічних прийомів оптимізації функції підтримання державного обвинувачення, повинен у досудовому порядку чи в суді звертатися за допомогою до спеціаліста-психолога, керуючись нормами ст. 128¹ та ст. 270¹ КПК України. За результатами проведеного анкетування, 73,2% суддів та 48,9% прокурорських працівників вважають, що прокурору у справах про насильницькі злочини доцільно залучати до складення тексту промови спеціаліста-психолога для максимального вилучення чи толерантної, коректної заміни подробиць реалізації насильницьких дій, котрі можуть викликати як у потерпілої сторони, так і в учасників судового розгляду стресовий, психотравмуючий стан і, як наслідок, - конфлікт протилежних сторін процесу.

Зазначено, що професійні знання спеціаліста-психолога органів прокуратури слід використовувати при проведенні щорічних оглядів-конкурсів професійної майстерності державних обвинувачів, оскільки лише йому під силу оцінити психологічний (переконливий) вплив обвинувальної промови, використання психологічних прийомів її подання, вербальні та невербальні засоби спілкування прокурора в суді, їх оптимальне поєднання. Запропоновано до складу комісії з проведення огляду-конкурсу і підведення його підсумків включати спеціаліста-психолога органів прокуратури.

Проведене анкетування дало змогу виявити спільні, на думку прокурорів та суддів, чинники, що заважають державним обвинувачам ефективно підтримувати державне обвинувачення в суді, серед яких: недосконалість кримінально-процесуального законодавства (судді - 52,2%, прокурори - 54,3%); процесуальна завантаженість, дефіцит часу на всебічну підготовку до судового процесу, підтримання державного обвинувачення (судді - 57,6%, прокурори - 76,2%); відсутність у навчальних закладах, що готують прокурорські кадри, вузької спеціалізації - підтримання державного обвинувачення (судді - 76,2%, прокурори - 84,3%). Окремо судді (59,2%) відзначили недостатність знань та умінь прокурорів-обвинувачів у застосуванні та тлумаченні кримінально-процесуальних норм. У свою чергу, прокурори (50,5%) вбачають у діях суддів упередженість та їх непрофесійність, що негативно впливають на порядок дотримання всіх процесуальних процедур під час діяльності прокурорів в суді.

На думку дисертанта, у цього показника є й інший бік, що не виправдовує процесуальну поведінку самих державних обвинувачів, адже виходить, що 50,5% прокурорів просто байдужі до порушень закону та упередженого ухилу суддів. Тим паче чинне законодавство надає прокурору всі необхідні правові засоби для реагування на порушення, що трапляються під час судового розгляду кримінальної справи.

З психологічних позицій розглядаються виступи прокурорів з промовами та репліками під час судових дебатів як у цивільному (ст. 193 ЦПК України) так і в адміністративному судочинстві (ст. 152 КАС України), оскільки представницька промова за риторико-психологічними характеристиками схожа на обвинувальну. Зазначено, що вміле використання прокурорськими працівниками психологічних знань у юрисдикційному процесі зможе оптимізувати встановлення важливих обставин справи та з'ясування істинної мотивації предмету спору сторін у судовій справі. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України та ч. 1 ст. 152 КАС України, прокурору, як і всім іншим особам, які беруть участь у справі, надано право виступати у судових дебатах з промовами. Цих осіб, згідно з ч. 7 ст. 193 ЦПК України та ч. 6 ст. 152 КАС України, іменовано “промовцями”, водночас цей статус викликає певне непорозуміння, адже з правових міркувань у ст. 3 КАС України (“Визначення понять”) та у чинному ЦПК України варто було б роз'яснити названу процесуальну фігуру. Не означено такого учасника процесу як “промовець” ні в ст. 26 ЦПК України (“Склад осіб, які беруть участь у справі”), ст. 47 ЦПК України (“Особи, які є іншими учасниками цивільного процесу”), ні у ст. 47 КАС України (“Склад осіб, які беруть участь у справі”). Вважається, що у цьому разі законодавцю слід окреслити поняття “промовця” чи уточнити, що ним є особа, яка виступає з промовою та має статус, відображений у ст. 26 ЦПК України і ст. 47 КАС України.