Основи діалогічного підходу у психологічній науці й практиці

Здійснений нами аналіз психологічних функцій спілкування з позицій інтерсуб'єктно-діалогічного підходу також показав, що традиційний («тріад-ний») підхід у розумінні функцій спілкування (інформаційно-пізнавальної, поведінково-регулятивної та емоційно-афективної) не відображає справжньої природи спілкування і насамперед діалогічного спілкування. Внаслідок цього був зроблений висновок, що діалогічне спілкування конституюється ще однією функцією - екзистенційно-онтологічною, яка задає інтерсуб'єктно-діалогічний характер спілкування і взаємодії. Дана функція відображає мотиваційно- смисловий та ціннісно-духовний зміст діалогічного спілкування і діалогічної взаємодії, а тому вона набуває особистісно-смислового змісту.

У п'ятому розділі «Інтерсуб'єктно-діалогічні концепції фундамен-тальних психологічних явищ» був використаний діалогічний підхід при розгляді психології спілкування і взаємодії, проаналізовані екзистенційні функції конфлікту та розроблено інтерсуб'єктно-діалогічну концепцію і класифікацію почуттів і емоцій.

Теоретичний аналіз співвідношення психології спілкування і взаємодії з психологією спільної діяльності на основі інтерсуб'єктних концепцій Г.О.Ковальова і Н.В.Казарінової дозволив нам виокремити три підходи до структури спілкування й взаємодії: об'єктно-індивідуальний, спільно-суб'єктний та інтерсуб'єктно-діалогічний.

Об'єктно-індивідуальний підхід відповідає концепції спільно-індивідуальній діяльності (Л.І.Уманській), лінійно-передавальній моделі комунікації (Н.В.Казарінова), об'єктній парадигмі розуміння психологічної дії (Г.О.Ковальов) та дослідженням впливу спільної діяльності на міжособистісне спілкування (Г.М.Андреєва). Спільно-суб'єктний підхід до взаємодії виражає уявлення про спільно-послідовну діяльність (Л.І.Уманській), інтерактивно-циклічну модель комунікації (Н.В.Казарінова), суб'єктну парадигму психо-логічного діяння (Г.О.Ковальов), теорію діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин (А.В.Петровський), концепцію взаємовпливу спілкування і спільної діяльності (Г.М.Андреєва) та соціально-колективну макроструктуру спільної діяльності (А.Л.Журавльов). Інтерсуб'єктно-діало-гічний підхід відображає внутрішньо-сутнісне, особистісно-інтерперсональне, недиз'юнктивно-процесуальне розуміння міжлюдської взаємодії, що є основою концепції спільно-взаємодіючої діяльності (Л.І.Уманській), трансакційної моделі комунікації (Н.В.Казарінова), інтерсуб'єктної парадигми психологічних діянь-взаємодій (Г.О.Ковальов), метаатрибутивній підструктурі особистості (В.А.Петровській). В результаті аналізу проблеми ми встановили, що справжні можливості розуміння сутності й механізмів взаємодії відкриваються саме на рівні інтерсуб'єктно-діалогічного підходу, який відображає екзистенційно-онтологічну природу взаємодії, спілкування та спільної діяльності.

В результаті вивчення сучасної психології конфлікту, ми дійшли висновку, що основними загальноприйнятими функціями конфлікту є деструктивні функції (що пов'язані з посиленням протистояння, надмірною конкуренцією, дезінтеграцією, психологічним напруженням, агресією, маніпуляцією та ін.) та конструктивні функції (сигнально-пізнавальна, розрядки напруженості, оздоровлення відносин, джерело розвитку тощо). Поряд з тим, проблема психологічних функцій конфлікту майже не вивчалася з інтерсуб'єктно-діалогічних позицій. Здійснивши дослідження природи конфлікту з інтерсуб'єктно-діалогічної точки зору, ми виявили багато нових - екзистенційно-онтологічних - функцій конфлікту: потреба в яскравих і екстремальних переживаннях, досвід негативних почуттів і переживань, актуалізація несвідомого і спонтанності, експериментальна й смислова функції, функція граничності переживань та життєвого «вибуху», драматична функція, функції інсайту і катарсису, функція зустрічі суб'єктів та ін. Всі ці функції значно поглиблюють і збагачують розуміння сутності й природи конфлікту, а також свідчать про пізнавально-конструктивні можливості інтерсуб'єктно-діалогічного, екзистенційно-онтологічного підходу до психології конфлікту.

Важливим аспектом розвитку інтерсуб'єктно-діалогічного підходу є його застосування для вивчення сутності й феноменології почуттів і емоцій. В результаті аналізу цих явищ у інтерсуб'єктно-діалогічному контексті ми виявили такі основні обмеження і недоліки наукових класифікацій почуттів і емоцій: лінійна одномірність і неієрархічність, неповна специфікація вищих почуттів і переживань, недостатня представленість духовно-гуманітарних, екзистенційно-життєвих почуттів і переживань, онтолого-феноменологічна неповнота й фрагментарність. Виходячи з уявлень психології почуттів і емоцій та нашої екзистенційно-онтологічної концепції діалогу, ми розробили інтерсуб'єктно-поліфонічну концепцію і класифікацію почуттів і емоцій, яка долає обмеження онтології «ізольованого індивіда» і розкриває феноменологію почуттів і емоцій у онтології «життєвого світу» (Е.Гусерль, С.Л.Рубінштейн, Ф.Ю.Василюк). Діалого-поліфонічна концепція почуттів і емоцій відображає афективно-ціннісне буття людини у сферах самобуття, спів-буття, подійності та іншобуття. Інтерсуб'єктно-поліфонічна класифікація почуттів і емоцій є ієрархією афективно-ціннісних явищ, у якій ми виділили три рівні й типи почуттів й емоцій: об'єктні, суб'єктні та інтерсуб'єктні. До об'єктних ми відносимо такі емоції й почуття як: соматичні, гедоністичні, слабкості, несвободи, агресивні, маніпулятивні, неспроможності, володіння, дезорієнтації, відчуження та невротичні почуття. У коло суб'єктних входять емоції й почуття: самосвідомості, нарцисичні, вольові, відособлення, суперництва, комуніка-тивні, ідентифікаційні, соціальні, моральні, ринкові, пізнавальні та праксичні. Інтерсуб'єктно-діалогічними є переживання й почуття: духовні, душевні, романтичні, самоактуалізації, діалогічні, альтруїстичні, етичні, сімейно-родові, соціокультурні, смислові, творчі, катарсичні та естетичні. Розроблена нами класифікація емоцій і почуттів одержала емпіричну веріфікацію у циклі експериментально-практичних досліджень.

Шостий розділ «Теоретичне й емпіричне вивчення психологічних явищ за допомогою діалогічних методів» розкриває теоретичні засади діалогічних методів дослідження та результати емпіричного вивчення низки інтер-суб'єктно-психологічних явищ за допомогою цих методів.

Виходячи з ідей Т.О.Флоренської про діалогічні методи психодіагностики та з екзистенційно-онтологічного розуміння психології діалогу, ми проаналізу-вали методологічні можливості конструювання й розробки нових - інтер-суб'єктно-діалогічних - принципів і методів психологічного дослідження та психодіагностики. Проведений нами теоретичний аналіз передумов і засад методів діалогічного дослідження показав, що цей напрям відкриває значні можливості розробки нових емпіричних методів психологічного дослідження: діаграфічного анкетування, феноменологічного вивчення моральних почуттів, інтерсуб'єктного дослідження надії, діалогічного вивчення почуттів і емоцій.

В результаті аналізу особливостей методу анкетування ми встановили, що діалогічний підхід до вивчення психологічних явищ відкриває можливості виявлення їхнього екзистенційно-онтологічного змісту та визначає нові принципи й закономірності методики анкетування: інтерсуб'єктивність, поліфонічна вибірковість, контекстуальність, метафоричність та ін.

Особливості нашого емпіричного дослідження за допомогою методів діалогічного анкетування відповідають принципам монографічного емпі-ричного дослідження, яке спрямоване на досягнення первинної орієнтації у нових проблемах і явищах, у їхньої феноменології, основних рисах і особливостях та на виявлення сутності, структури, ролі, механізмів і функцій нових психологічних явищ і феноменів. Як відомо, методи монографічних досліджень спрямовані на якісний аналіз емпіричних даних, але отримані нами кількісні результати емпіричних досліджень дозволили позитивно оцінити надійність та підтвердити змістовну валідність розроблених нами методик діалогічного анкетування. Оскільки методи діалогічного анкетування часто використовуються за принципами монографічного дослідження, то їх можна називати методами діаграфічного анкетування.

Наше перше емпірико-діаграфічне анкетування було присвячене вивченню романтичних почуттів і переживань. У структурі розробленої нами анкети з 19 питань ми виділили сім смислових блоків, що розкривають різні аспекти феноменології романтичності: загальні уявлення про романтичність, психологічний зміст романтизму, життєве ставлення до романтизму, особистий романтизм, гендерні й вікові особливості романтизму, соціокультурні особливості романтизму, професійно-освітні аспекти романтизму. Результати опитування кіровоградської молоді (100 студентів з 4-х груп) виявляють інтерсуб'єктно-духовну сутність романтичних почуттів і показують, що, незважаючи на вплив сучасного раціоналізму й прагматизму, українська молодь має значну потребу в романтичних почуттях і переживаннях як проявах духовного життя людини.

Друге діаграфічне анкетування було присвячене психологічному дослідженню «почуття дому». У розробленій нами анкеті було 26 питань, які розкривали зміст восьми смислових блоків: дім у світі та дім серед людей, суб'єкти і об'єкти (предмети) дому, простір дому, дім і сім'я, психологічні функції дому, особливості батьківського дому, дім студента, мій дім. Результати анкетування переконливо свідчать, що «почуття дому» важливе для досліджуваних (20 школярів, 20 студентів і 20 дорослих людей) не тільки в соціоекологічному й проксемічному аспектах, але насамперед у духовно-екзистенційних вимірах «почуття дому».

Третє емпіричне дослідження - психології молитви - було спрямовано на перевірку припущення про діалогічну природу молитви. Відповіді 40 віруючих-христіян (з двох груп дослідження) на 17 питань розробленої нами діаграфічної анкети показали, що молитва для них - це спосіб діалогу з Богом, самим собою та іншими людьми. Діалогічний характер молитви виявився також в тому, що для віруючих вона є можливістю «приємної самоти», способом «морального роздуму про свою поведінку і про вчинки інших людей», «одним із способів самоаналізу», «найбільш глибоким і успішним способом самоаналізу» та ін.

Таким чином, інтерсуб'єктно-діалогічні принципи і закономірності анкетування дозволяють кардинально модернізувати цей традиційний метод та перетворюють його на принципово новий метод соціально-гуманітарного дослідження - на метод діаграфічного анкетування.

Для вивчення можливостей діалогічного підходу до розуміння моральних почуттів і емоцій ми розробили нову методику емпіричного дослідження сорому, провини й совісті. Дана методика відображає зміст і місце моральних почуттів і емоцій у поліфонії ціннісно-афективних явищ людського життя і тому ми назвали її «Мозаїкою». Наше емпіричне вивчення почуттів сорому, провини та совісті було спрямовано на виявлення феноменології змісту моральних почуттів, а тому воно здійснювалося за принципами монографічного дослідження. У нашому експерименті приймали участь три групи студентів (50 осіб у кожній групі) різних факультетів (історичного, психологічного, фізичного виховання) КДПУ ім. В.Винниченка. Згідно вимог до монографічного дослідження обрана нами кількість досліджуваних є репрезентативною для виявлення основних особливостей і закономірностей моральних почуттів.

Перший важливий результат емпіричного дослідження моральних почуттів за методикою «Мозаїка» полягає в тому, що феноменологічний підхід до почуттів сорому, провини й совісті розкриває поліфонічну природу цих моральних почуттів, що значно розширює розуміння їхнього змісту (у порівнянні з традиційними науковими підходами). Другий результат свідчить про те, що почуття сорому має об'єктний зміст, почуття провини - суб'єктний, а почуття совісті - інтерсуб'єктний зміст. Це означає, що розроблена нами методика розкриває парадигмальну феноменологію моральних почуттів (за Г.О.Ковальовим), а тому вона відображає діалогічну сутність і зміст моральних явищ. Таким чином, діалого-феноменологічна методика «Мозаїка» виявляє сутнісно-якісні особливості та співвідношення моральних почуттів, а її надійність та змістовна валідність є достатніми для методики монографічного дослідження.

Наступним діалогічним інструментом у нашому дисертаційному дослідженні є методика «Надія», яка спрямована на психодіагностику особливостей почуття надії у юнаків та дорослих людей. Дана методика є поліфонічним опитувальником, що виявляє особливості системи життєво-ціннісних орієнтацій людини і містить у собі 21 вимірювання-параметр почуття надії. Параметри методики «Надія» мають об'єктний, суб'єктний або інтерсуб'єктний смисл (за концепцією Г.О.Ковальова), а тому дана методика дозволяє діагностувати монологічний або діалогічний зміст (і тип) надії досліджуваного.

Для емпіричного вивчення життєво-ціннісних орієнтацій особистості за допомогою інтерсуб'єктної методики «Надія» і виявлення її надійності та валідності ми здійснили опитування 18 груп досліджуваних (загалом 372 особи) - студентів, старшокласників, дорослих, здорових і хворих людей.

Здійснивши кореляційний, факторний та кластерний аналіз емпіричних даних, ми одержали такі результати. По-перше, виявилося, що інтерсуб'єктний зміст почуття надії у більшості груп досліджуваних переважає її суб'єктний та об'єктний зміст, що підтверджує нашу гіпотезу про інтерсуб'єктно-діалогічну природу почуття надії. По-друге, суб'ектні та об'єктні компоненти надії теж мають важливе значення у структурі надії, оскільки вони відіграють роль екзистенційно-онтологічного «фону» для «фігури» інтерсуб'єктно-діалогічних компонентів змісту почуття надії. По-третє, емпірично доведено, що зміст почуття надії не зводиться лише до двох параметрів диспозиційної надії (за С.Снайдером і К.Муздибаєвим) - сили волі й вміння знаходити шляхи розв'язання проблем, а містить у собі багато параметрів, які виражають особливості емоційно-ціннісної та духовно-екзистенційної природи почуття надії.

Для емпірико-практичного вивчення особливостей афективно-ціннісної сфери людини ми використали діалого-поліфонічну методику «Поле почуттів». Згідно з концепцією Г.О.Ковальова про три рівні психологічного дослідження, ми виокремили 11 видів об'єктних почуттів та емоцій, 12 видів суб'єктних почуттів і емоцій та 13 видів інтерсуб'єктних почуттів і емоцій. Всі конкретні прояви цих емоцій й почуттів відображаються - у вільно-хаотичному порядку - на одному аркуші паперу, який ми назвали матрицею «Поля почуттів». Під час експериментів дана матриця пропонується досліджуваним згідно з певною дослідницькою установкою (метою, питанням, критерієм).

Аналіз результатів багатопланового емпіричного дослідження показав, що методика «Поле почуттів» відображає повноту і зміст індивідуальних та групових особливостей афективно-ціннісної сфери досліджуваних (респон-дентів, клієнтів) і тому дана методика дозволяє розкривати неповторну поліфонію особливостей їхнього внутрішньо-смислового життя.

Результати емпіричного дослідження емоційно-ціннісної сфери у студентів (психологів, юристів, економістів), здорових и хворих, працюючих і безробітних людей також показали, що методика «Поле почуттів» репрезентує характерні особливості емоційно-ціннісної сфери різних груп досліджуваних у залежності від їхнього віку, освіти, професійної діяльності та стану здоров'я.

Оцінку надійності й валідності методик «Надія» та «Поле почуттів» здійснено декількома способами. Статистичний аналіз групових особливостей надії та емоційно-ціннісної сфери і смислова інтерпретація співвідношень між об'єктними, суб'єктними та інтерсуб'єктними параметрами розкривають змістовну валідність методик «Надія» і «Поле почуттів».

Методи кореляційного і кластерного аналізу виявляють характерні групові особливості надії та сфери почуттів і емоцій, що вказує на особливості критеріальної валідності даної методики. Різні способи факторного аналізу результатів обстеження за методикою «Надія» (372 досліджуваних з 18 груп) розкривають і доводять змістовну валідність даної методики.

Перевірка ретестової надійності методик «Надія» і «Поле почуттів» способом повторного тестування виявила високі коефіцієнти кореляції (у межах 0,8 - 0,95) між первинним та повторним тестуванням, що говорить про високу надійність розроблених нами методик.

Вивчення кількісно-смислових співвідношень між особливостями надії і емоційно-ціннісної сфери та схожими особистісно-комунікативними особли-востями досліджуваних (що виявляються за допомогою інших тестів) також свідчить про змістовну валідність методик «Надія» і «Поле почуттів».

Експертна оцінка відповідності між змістом тверджень та параметрів методик «Надія» і «Поле почуттів», що була здійснена кваліфікованими психо-логами, виявила високий рівень коефіцієнтів узгодженості (який сягає значень у інтервалі від 0,8 до 0,95). Виявлено також, що експертні оцінки різних експертів мають достатню схожість, оскільки коефіцієнти кореляції між ними (за К.Пірсоном) є переважно високо значимими (на рівні 0,01), або значимими (на рівні 0,05). Обчислення коефіцієнтів конкордації (за М.Кендалом і Б.Смитом) також говорить про достатній рівень узгодженості експертних оцінок. Отже, різноманітні способи дослідження свідчать про змістовну валідність методик «Надія» та «Поле почуттів».

Таким чином, емпіричні результати, що були нами одержані за допомогою методик «Надія» й «Поле почуттів», свідчать про те, що ці методики є новими інструментами психологічного дослідження - методами інтерсуб'єктно-діалогічної психодіагностики, яка відкриває широкі можливості дослідження і практичного вивчення особливостей емоційно-афективного та ціннісно-смислового життя особистості.

Отже, здійснивши у шостому розділі теоретичний аналіз проблеми емпіричних методів в психології, ми виявили принципову можливість створення діалогічних методів дослідження. Розробивши декілька діалогічних методик, ми здійснили їх вивчення у емпіричних дослідженнях та дійшли до висновку про те, що вони розкривають екзистенційно-онтологічний та інтерсуб'єктно-духовний зміст багатьох психологічних явищ.

. Сьомий розділ диссертації «Діалог у практичній та прикладній психології» присвячений теоретичному аналізу діалогічного підходу в зарубіжній і вітчизняній практичній психології, практичному дослідженню діалогічного підходу в гештальт-терапії та вивченню деяких прикладних проблем з позицій діалогічного підходу.

Теоретичний аналіз вітчизняної практичної психології показав, що засновники діалогічної психотерапії розкривають гуманітарний потенціал парадигми діалогу і розглядають діалог як фундаментальний принцип психологічного консультування та психотерапії.

Т.О.Флоренська і Г.О.Ковальов єдині у тому, що оптимальною моделлю дослідження проблем практичної психології є корекційна, терапевтична і консультаційна практика, а основою моделі практичної психології є універсальність і конструктивність діалогічних відносин. На їхню думку, головна особливість діалогічного методу - це рівноправні відносини психолога і клієнта, що є умовою і метою спільного вивчення і розв'язання конкретної життєвої ситуації. Г.О.Ковальов виокремлює принципи успішного діалогічного спілкування: безумовне прийняття іншого, відвертість, емпатичне слухання, діалогічна інтенція, особистісне рівноправ'я, «естетична позаперебувальність», принцип мовчання, «мовний жанр», рівний розподіл відповідальності за хід і результат процесу терапії та ін. Т.О.Флоренська формулює діалогічні принципи роботи консультанта і терапевта: визнання духовного «Я», повага до унікальності й прийняття особистості співрозмовника, співпереживання й емпатія, безоцінність і підведення до самооцінки, оцінне ставлення до наявного «Я», актуалізація внутрішнього діалогу та ін. Аналізуючи групову динаміку в психотерапії, Г.О.Ковальов виявив у різних ведучих груп тренінгу три стратегії дії, які вони використовували у своїй діяльності - об'єктну, суб'єктну та інтерсуб'єктну.

На думку А.Ф.Копйова, діалогічний метод консультування і психотерапії базується на концепції М.М.Бахтіна, яка є не аналогом гуманістичної психології, а самобутньою позапсихологічною концепцією людини та її стосунків з іншими людьми. Здійснюючи психологічну реконструкцію концепції діалогу М.М.Бахтіна в контексті практичної психології, А.Ф.Копйов вважає, що вона має важливе значення для психології особистості, теорії психотерапії і консультування. Виходячи з цього, він формулює принципи діалогічного консультування, характеризує діалогічні особливості психо-логічного консультування, описує діалогічну позицію психотерапевта і клієнта та розробляє типологію клієнтів діалогічного консультування.

Досліджуючи особливості психокорекції в системі активного соціально-психологічного навчання (АСПН), Т.С.Яценко дійшла до висновку, що діалогічний підхід відображає індивідуальну неповторність психіки суб'єкта і глибинні психологічні механізми взаємодії його свідомості і несвідомого. Дослідниця доводить, що глибинно-динамічний підхід грунтується на вільній і спонтанній діалогічній взаємодії, яка принципово відрізняється від монологічно-структурованого психоаналізу. Цей підхід відкриває багато можливостей для прояву динаміки психіки і позитивного розвитку особистості протагониста, а також для актуальної психодіагностики й ефективної психокорекції. Т.С.Яценко показує, що терапевтична психодіагностика у психокорекційному діалозі має процесуальний характер і нерозривно пов'язана з психокорекцією особистості.

І.М.Сергієнко теоретично і експериментально вивчає глибинно-психологічний підхід в груповій психокорекції та його основні фактори: інфантильний патерн взаємодії; механізм перенесення, психологічні захисти, тощо. Вона формулює основні ознаки діалогічної взаємодії в системі глибинної психокорекції: рівноцінність осіб; відвертість; ініціатива, спонтанність; коректний зворотний зв'язок; творчий підхід; співпраця; цілісність особистості; опрацювання нового досвіду; допомога і підтримка в особистісному розвитку.

Діалогічний підхід у зарубіжній практичній психології розвивають американські дослідники М.Фрідман, М.Хікнер, Л.Джейкобс та ін., які розглядають діалогічний підхід як нову парадигму психотерапії й консультування. Вони вважають, що діалогічна психологія стає практичною тоді, коли органічно поєднує індивідуалістичну (раціоналістичну, прагматичну) модель природи людини з діалогічною (екзистенційною, гуманістичною) моделлю життя особистості. Американська діалогічна психотерапія базується на онтології діалогу М.Бубера, у якій монологічні взаємозв'язки об'єктивації й роздільності протиставляються діалогічним - інтерсуб'єктності, інтенційності й взаємопов'язаності. Оскільки діалогічні поняття і категорії М.Бубера мають екзистенційну природу, то це відкриває можливість інтерпретації американської діалогічної психотерапії з точки зору екзистенційно-онтологічної концепції діалогу.

Діалогічний вимір спів-буття у психотерапії пов'язаний з такими категоріями буберівської психотерапії як «Між», «зустріч», включення, «звернена присутність» та ін. Аналіз показує, що будь-який діалог є контактом, але не кожний контакт є діалогом. Діалог також не є гештальтистською конфлюєнцією (навіть позитивною). Діалогічне спів-буття - це безпосередня комунікація, але мовчання також є органічним моментом психотерапевтичного діалогу. Виявляється, що поняття «Між» нагадує гештальтистське поняття контактної межі. Важливою умовою спів-буття терапевта і клієнта є «звернена присутність» терапевта, яка може ставати продуктивним «включенням» терапевта в життя клієнта. Також підкреслюється, що інтенція терапевта на контакт з клієнтом більш важлива, ніж спонтанність і самовираження терапевта.

Вимір процесу в діалогічній психотерапії М.Хікнера, Л.Джейкобс визначається тим, що в її основі (як і в гештальт-терапії) лежить принцип: «як», важливіше, ніж «чому». Аналіз показує, що діалогічна психотерапія - це процесуальна терапія, основними функціями якої є процеси контактування й усвідомлення. В останні роки гештальт-психологи приділяють все більшу увагу процесу контактування, що наближає гештальт-терапію до діалогічної терапії. Процес контактування є подвійним, оскільки він може бути простором для розвитку, але може поставати і як екзистенційна безвихідь. Процеси усвідомлення також важливі в діалогічній психотерапії, оскільки головною умовою ефективного усвідомлення є постійна «повно-особистісна зверненість до іншої людини». Важливим принципом діалогічної терапії є намагання створити сприятливі умови для розгортання вільного діалогу, а не прагнення реалізувати певні цілі.

Аналіз особливостей самобуття у процесі діалогічної терапії показав, що основою діалогічного підходу є уявлення про цілісність особистості. Тому сутність роботи діалогічного психотерапевта полягає в тому, щоб відновлювати і відтворювати цілісність у тканині міжлюдських відносин; при цьому діалог виступає природним і органічним засобом такого зцілення.

Центральне значення для розвитку діалогічного підходу має вивчення ролі діалогу в практиці психотерапії та психологічного консультування.

Наше дослідження особливостей діалогічного підходу в практиці індивідуальної гештальт-терапії й консультування свідчить, що в цьому процесі актуалізуються принципи і закономірності діалогічної психотерапії. Важливими моментами діалогічності індивідуальної гештальт-терапії є культуротворча орієнтація життєвих цінностей і смислів та морально-духовний світогляд клієнта і психотерапевта. Неодмінними чинниками діалогічності гештальт-терапії виступають діалогічна інтенція (як дотримання «Я-Ти» відносин між терапевтом і клієнтом) та реалізація діалогічних відносин у плані актуального простору і часу (тобто, у формі «тут-і-тепер»). Принциповими умовами діалогічності гештальт-терапії є також діалогічна позаперебувальність та вільний і творчий характер взаємодії терапевта і клієнта.

Для розуміння внутрішньої феноменології психотерапевтичних діалогів важливе значення має дослідження психологічних особливостей внутрішнього діалогу в індивідуальній терапії. Проведені нами експериментальні дослідження внутрішніх діалогів (методами гештальт-терапії та техніки письмової фіксації) доводять, що уявні діалоги є не лише суб'єктивним продуктом фантазії індивіда, але й об'єктивним вираженням психологічної реальності суб'єкта. Незважаючи на віртуальну форму, у внутрішньому діалозі відбуваються різноманітні процеси і явища, які характерні для справжнього зовнішнього діалогу. Внаслідок цього, у внутрішньому діалозі людина може бути такою ж щирою і відвертою, як і у звичайному, зовнішньому спілкуванні. Більше того, саме у внутрішньому діалозі відкриваються нові можливості для зустрічі людини з самою собою, а тому внутрішні діалоги є формою породження буття і розвитку самобуття людини, а також формою її саморегуляції.

Особливий інтерес для дослідження діалогічної психотерапії становить емпіричне вивчення особливостей функціонування внутрішнього світу особистості, яке проявляється у феномені «потоку свідомості». Експери-ментальне дослідження діалогічної природи «потоку свідомості» людини методом самоспостереження (за допомогою техніки вільного опису) показало, що одержані нами психотерапевтичні «потоки свідомості» мають всі основні особливості цього явища, які були відкриті у літературно-художніх творах. Це доводить, що отримані нами експериментальні тексти можна розглядати як прояви справжніх «потоків свідомості». Принциповим результатом дослідження є те, що в одержаних нами психотерапевтичних текстах «потоки свідомості» мають внутрішньодіалогічний, рефлексивний і творчий характер. Не менш важливо й те, що в експериментальних текстах проявляються різноманітні екзистенційно-онтологічні й гештальт-психологічні особливості «потоків свідомості».

У сьомому розділі дисертації з позицій діалогічного підходу проаналі-зовано прикладні проблеми та технології практичної діяльності психолога.

Принципово важливим є дослідження діалогічних засад і закономірностей попередження й подолання конфлікту в психологічній практиці. Ми встановили, що основою стратегій попередження і подолання конфліктів є принципи і методи успішного спілкування: раціонально-логічні способи говоріння і методи активного емоційного слухання. У складі технології ефективного слухання виокремлюються такі компоненти як емпатія, валідація, усвідомлення й узагальнення, що виступають як основні етапи і конкретні дії процесу ефективного слухання. Діалогічні особливості подолання конфліктів також є основою технології посередництва в конфлікті. На основі зарубіжних і вітчизняних наукових уявлень ми розробили діалогічну технологію посеред-ництва. Вона включає в себе п'ять основних етапів (і п'ять основних форм умінь і навичок посередника): організацію опосередкування конфлікту, формування мотивації й встановлення стосунків між опонентами, монологічне опосередкування, діалогічне опосередкування й підбиття підсумків конфлікту.

Розглядаючи щоденник як діалогічний спосіб екзистенційної само-регуляції особистості, ми здійснили багатопланове дослідження психологічних особливостей щоденника та ставлення до нього старшокласників і студентів (100 респондентів). Відповіді опитуваних показують, що для більшості молодих людей щоденник є способом внутрішнього діалогу, саморегуляції, етико-життєвої рефлексії, словесної творчості, інтимною сферою життя і т. ін. Результати анкетування переконливо свідчать про діалогічну - зовнішню і внутрішню - природу щоденника і тому його діалогічне дослідження має важливе значення для практичної психології.

Діалогічний підхід відкриває нові можливості практичного дослідження багатьох феноменів клінічної психології, наприклад таких як алекситимія та суїцід. У прикладному вивченні феномену алекситимії ми зробили висновок, що основою діалогічного розуміння цього явища може бути концепція Г.О.Ковальова про три парадигми методологічного аналізу. Згідно з цією концепцією ми виокремили три рівні вивчення алекситимії - об'єктно-клінічний, суб'єктно-диференційний та інтерсуб'єктно-діалогічний. Виходячи з теорії діалогу та досвіду роботи з психотерапевтичними групами, ми висунули припущення про можливість виділення таких видів алекситимії як: мотиваційна, навчальна, інтелектуальна, лінгвістична, метафорична та само-презентаційна.

У клінічному дослідженні психології суїциду з позицій діалогічного підходу ми вважаємо, що загальною стратегією профілактики суїцидів є будь-які способи відновлення порушених або послаблених діалогічних зв'язків і відносин індивіда у сфері його зовнішньо- і внутрішньодіалогічного буття. Продуктивним напрямом дослідження суїциду є можливість інтерпретації його сутності й особливостей з точки зору об'єктного, суб'єктного та інтерсуб'єктного підходів, тобто з позицій діалогічної парадигми.

Основою діалогічного підходу до проблем психології управління і менеджменту ми обрали п'ять вимірів діалогічного аналізу - процес, подію, спів-буття, самобуття та іншобуття. Виходячи з діалогічної концепції Г.О.Ковальова, ми виокремили три парадигми розуміння психології управління і менеджменту: об'єктно-маніпулятивну, суб'єктно-менеджерську та колегіально-продуктивну (інтерсуб'єктно-діалогічну).

Діалогічний підхід ми розглядаємо також і як парадигму політичної психології. На основі «діабуттєвої» концепції психології діалогу ми виокремлюємо такі аспекти політичної психології як процес, подія, спів-буття і самобуття та характеризуємо їх з позицій трьох рівнів аналізу явищ політичної психології: об'єктного, суб'єктного та інтерсуб'єктно-діалогічного.

З точки зору діалогічного підходу ми аналізуємо основні проблеми психології еліти. Цей напрям наукового дослідження базується на принципах інтерсуб'єктно-діалогічної методології (Г.О.Ковальов, Т.О.Флоренська), згідно з якою ми виокремлюємо три рівні розуміння соціально-психологічних явищ еліти: об'єктний, суб'єктний та інтерсуб'єктно-діалогічний.

Ще одним аспектом прикладного діалогічного дослідження є проблема самопрезентації, яка є гостро актуальним і характерним соціально-психологіч-ним явищем сучасного життя у сферах бізнесу, економіки, політики, культури, освіти і реклами. Спираючись на концепцію Г.О.Ковальова, ми виділили три підходи до розуміння явища самопрезентації: об'єктно-ринковий, суб'єктно-індивідуалістичний та інтерсуб'єктно-діалогічний.

Таким чином, в результаті багатопланового теоретичного і практичного дослідження особливостей і можливостей діалогічного підходу в сфері практичної психології ми приходимо до висновку про те, що інтерсуб'єктно-діалогічний підхід є глибокою і універсальною основою для розвитку нових концепцій у практичній психології та для розробки креативних і ефективних технологій практичної діяльності психолога й психотерапевта.

Отже, здійснивши теоретико-методологічні й емпірико-практичні дослідження, ми приходимо до головного висновку про те, що результати нашого дослідження забезпечили можливість глибокого і системного розкриття основ діалогічного підходу в психологічній науці й практиці та виконання всіх науково-практичних завдань нашого дисертаційного дослідження.

Аналіз і узагальнення теоретико-методологічних засад та результатів емпірико-практичного дослідження проблеми основ діалогічного підходу в психологічній науці та практиці дають нам підстави для наступних висновків:

1. Науковий аналіз досліджень діалогу в предметному просторі загальної та соціальної психології дозволив визначити фундаментальні принципи і закономірності основних форм і проявів діалогу. Вивчення проблеми в загальній психології показало, що сучасні дослідники вивчають різноманітні явища діалогу: роль діалогу в пізнанні, мисленні й навчанні; діалог у зовнішньому і внутрішньому мовленні; структуру і процес внутрішнього діалогу; діалогічність самосвідомості, саморозуміння, рефлексії та сенсу життя особистості; діалогічну природу почуттів і емоцій людини; діалогічні механізми психології творчості та ін. Теоретичний аналіз загальної психології діалогу засвідчив, що його принципи і закономірності визначають особливості низки фундаментальних психологічних явищ, процесів і сторін психічного життя людини - мовлення, мислення, спілкування, особистості, свідомості, самосвідомості, творчості.

Дослідження феноменології діалогу в соціальній психології доводить, що він є основою широкого кола наступних соціально-психологічних механізмів і явищ: зовнішня комунікація, форми і види діалогічного спілкування; взаємодія, взаєморозуміння і взаємини між людьми; паритетне спілкування і партнерська взаємодія; бесіда як діалог; психологія конфлікту і дискусії; комунікативна спрямованість і комунікативні права особистості; пізнавальний і особистісний егоцентризм; егоїзм та альтруїзм; толерантність, соціальний інтелект, діалогічна психосемантика особистості. Теоретичне вивчення діалогу в соціальній психології показує, що його принципи і закономірності є основою фундаментальних явищ і проблем соціально-психологічної науки - психології спілкування, міжособистісних відносин, особистості, групових явищ і групового розвитку, масовидних явищ психіки та ін.

Таким чином, дослідження природи діалогу в загальній та соціальній психології розкривають методологічну багатоплановість діалогу, який може виступати як принцип фундаментальних психологічних явищ (мислення, спілкування, самосвідомість, особистість), процес і механізм психічних явищ (емпатія, ідентифікація, проекція, інтроекція, егоцентризм, саморозуміння, інтерпретація, рефлексія, сенс життя), психічний стан (відвертість, захоп-леність, співчуття, інтуїція), почуття й емоція (надія, любов, відповідальність, романтизм, совість), властивості особистості (діалогічність, гідність, щирість, людяність, свобода, проникливість, прийняття себе, творчість).

2. Теоретичне вивчення філософських уявлень зарубіжних мислителів показало, що напрями сучасної зарубіжної філософії - феноменологія, персоналізм, антропологія, герменевтика і екзистенціалізм - мають глибокі й двосторонні взаємозв'язки з філософією і психологією діалогу. З одного боку, категорії й уявлення цих філософських напрямів мають певний діалогічний зміст. З іншого боку, категорії та уявлення філософії й психології діалогу мають фундаментальний феноменологічний, персоналістичний, антропо-логічний, герменевтичний та екзистенційний зміст, що відображає гуманітарно-духовний і визначає теоретико-методологічний потенціали діалогічного підходу в психологічній науці й практиці.

Науковий аналіз філософських уявлень видатних вітчизняних мислителів свідчить про те, що вони фундаментально розкрили гуманітарно-культурний, духовно-світоглядний, методологічний, конструктивний і евристичний потен-ціали діалогічної парадигми мислення і наукового дослідження. Вітчизняні вчені описали такі духовно-онтологічні властивості й принципи діалогу як, інтенційність, антиномічність, «незлиття-нероздільність», парадоксальність, символічність, металогічність, цілісність-всеєдність, гетерофонічність та ін. Дослідження творчості вітчизняних мислителів показало, що вони глибоко розкривають гуманітарно-онтологічні витоки і засади людської психіки, особистості й духовності, а тому відображають інтерсуб'єктні, тобто «людино-людські» сутність і зміст діалогу.

Наші дослідження показали, що діалог є фундаментальним, багатопла-новим і універсальним феноменом, який визначає кардинально нові принципи і закономірності психологічних явищ і створює передумови інтерсуб'єктного підходу в психологічних дослідженнях. Діалог виступає як основа інтер-суб'єктної парадигми психологічного пізнання, що має значний теоретико-методологічний потенціал в психологічній науці й практиці. Інтерсуб'єктно-діалогічна парадигма долає обмеженість традиційної монологічної методології та відкриває можливості дослідження нових психологічних явищ, принципів, механізмів і закономірностей.

3. Теоретико-методологічне дослідження взаємозв'язку вітчизняної та зарубіжної філософської думки з психологією діалогу дозволило розробити уявлення про діалог як багатовимірне й полідисциплінарне екзистенційно-онтологічне явище, сутність і природа якого втілюють у собі духовно-особистісне життя людини та розкриваються у гуманітарно-духовному, антрополого-персоналістичному й феноменолого-герменевтичному вимірах.

Екзистенційно-онтологічний підхід до розуміння феномена діалогу суттєво розширює коло традиційних характеристик діалогу (двобічність, рівність сторін - паритетність, зверненість до Іншого - домінанта на Співрозмовникові, зворотний зв'язок, відвертість) і дозволяє виокремити нові фундаментальні інтенції діалогу: поліфонічність, антиномічність, двоголосся, недиз'юнктивність, позаперебувальність, інтенційність, парадоксальність, феноменологічність, контекстуальність та ін. та ін.

Виходячи з інтерсуб'єктно-парадигмального і духовно-ціннісного розуміння діалогу та філософсько-психологічних уявлень про його природу, ми розробили екзистенційно-онтологічну концепцію психології діалогу, у якій розглядаємо його як «незлито-неподільну» єдність п'яти основних вимірів-іпостасей «людино-людського» буття: процесу, події, спів-буття, самобуття та іншобуття. Ці виміри-іпостасі є онтологічно рівноправними формами реалізації діалогу, вони виражають його екзистенційний зміст і психологічну архітектоніку та виступають його перетворюваними формами.

У вимірі спів-буття діалог постає як феномен міжлюдського спілкування і спільної діяльності, як феномен комунікації, інтеракції та перцепції, що здійснюються за допомогою механізмів ідентифікації й відособлення. Іпостась самобуття людини в діалозі втілена в таких проявах людського «Я», як самосвідомість особистості, її внутрішній світ і внутрішній діалог, цінності й смисли життя, самореалізація і самоактуалізація. Вимір діалогу як процесу виражає функціонально-динамічні й генетично-темпоральні особливості спілкування і взаємодії між людьми. Процесуальність діалогу виражає недиз'юнктивність діалогу, а «двоголосими» механізмами процесуальності є ідентифікація - відособлення та проекція - інтроекція. Подія як іпостась діалогу - це акт здійснення людиною значимого вчинку в межовій ситуації особистісного буття, наслідком якого стає перехід у новий стан буття та формування особистісних змін. Вимір іншобуття в діалозі - це сфера здійснення інтенційно-трансцендентних процесів і змін, у яких породжуються психодуховні явища і якості особистості, розгортається творчість людини і здійснюються парадоксальні зміни у житті особистості.

Виходячи з екзистенційно-онтологічного підходу, розроблено уявлення про співвідношення об'єкта і суб'єкта діалогу. Об'єкт діалогу (а також спілкування і спільної діяльності) розуміється як певна задача (проблема, справа, відносини), яку повинні виконати (здійснити, розв'язати) учасники діалогічної взаємодії. Здійснення діалогічної взаємодії також передбачає створення і реалізацію суб'єктної (точніше, інтерсуб'єктної) спільності, яка є власне суб'єктом діалогу і виступає як цілісна структура «спів-буття» учасників діалогу. Важливим принципом екзистенційно-онтологічного (інтерсуб'єктного) розуміння діалогу є контекстуально-релятивне взаємовизначення суб'єкта і об'єкта, а також процесу, засобів і умов взаємодії в діалозі.

Отже, екзистенційно-онтологічний підхід відображає глибоку і багатопланову природу психології діалогу і відкриває перспективи його фундаментального дослідження, як універсального феномена психодуховного буття, як одиниці й методу аналізу психічного, особистісного і духовного життя людини.

4. Розроблена нами інтерсуб'єктно-екзистенційна методологія дослідження феноменів і проявів діалогу відкриває можливість та доцільність створення теоретичних концепцій багатьох психологічних феноменів і проявів діалогу. Конкретними моделями різних психологічних проявів діалогу є розроблені нами концепції: діалогічне розуміння взаємодії, діалогічний підхід до психології моральних почуттів, діалогічна концепція й класифікація почуттів та емоцій, інтерсуб'єктна інтерпретація почуття надії, діалогічна інтерпретація конфлікту, діалогічна технологія поведінки в конфлікті й діалогічна технологія посередництва в конфлікті.

Емпіричне дослідження широкого кола психологічних явищ з позицій діалогічного підходу показало, що об'єктна і суб'єктна методології дослі-дження неадекватно відображають сутність і редукують зміст цих явищ. Лише інтерсуб'єктно-діалогічний підхід розкриває екзистенційно-онтологічну повноту й глибину таких явищ психології людини, як моральні почуття (сором, провина, совість), екзистенційні явища (надія, романтичність, довіра, смисл, інтуїція та ін.), психологія щоденника, психологія молитви.

У багатьох ракурсах і аспектах дослідження сутності й природи психічного, особистісного і духовного життя людини виявлено обмеженість монологічного (об'єктного і суб'єктного) розуміння цих сторін людського життя і показані можливості інтерсуб'єктно-діалогічного осягнення екзистенційно-онтологічної природи людського буття.

Виходячи з цих уявлень, ми довели обґрунтованість інтерсуб'єктно-діалогічної концепції трьох парадигм психологічного дослідження (об'єктної, суб'єктної та інтерсуб'єктної) та показали її продуктивність на рівнях теоре-тичного, методичного, емпіричного і прикладного діалогічного дослідження.

5. Екзистенційно-онтологічна природа психології діалогу зумовлює кар-динальні особливості й значні перспективи розробки нових - інтерсуб'єктно-діалогічних - методик дослідження (анкетування, феноменологічних і ціннісних опитувальників, експерименту), які утілюють у собі принципові можливості гуманітарно-суб'єктивного дослідження. Розроблені нами нові методики діалогічного дослідження дозволили отримати численні емпіричні результати, що підтверджують правомірність інтерсуб'єктно-діалогічного розуміння та перспективність інтерсуб'єктно-діалогічного дослідження багатьох психологічних явищ. Слід підкреслити, що експериментально-статистичний аналіз результатів емпіричного дослідження, які ми одержали за допомогою розроблених нами методик, свідчить про надійність та валідність нових методів інтерсуб'єктно-діалогічного дослідження.

6. Теоретичне і практичне дослідження принципів, категорій і зако-номірностей практичної психології показало, що гуманітарно-культурна й екзистенційно-онтологічна природа діалогу є основою фундаментального науково-теоретичного значення і широких емпірико-методичних можливостей діалогічного підходу в різних сферах практичної психології - у психо-діагностиці, психокорекції та психотерапії.

Науково-теоретичний аналіз показав, що гештальт-терапія є одним з найбільш органічних напрямів діалогічної психотерапії. Багатопланові дослідження особливостей і способів психотерапевтичного діалогу в процесі індивідуальної й групової психотерапії, у внутрішньому діалозі та «потоку свідомості» свідчать про значний потенціал і перспективи використання цих методів і технологій у практичний психології.

Психологічне вивчення діалогу має важливе значення для вивчення низки прикладних проблем психології, оскільки дозволяє розкрити нові, духовно-екзистенційні виміри відомих і актуальних феноменів прикладної психології. Конкретні приклади цього представлені в наших інтерсуб'єктно-діалогічних дослідженнях психології управління, психології еліти, політичної психології, психології самопрезентації, психології алекситимії та суїциду, що пред-ставляють собою інтерсуб'єктно-діалогічні концепції цих явищ.Перспективи подальшого розвитку й використання діалогічного підходу в психології пов'язані з такими основними напрямками дослідження: методологічний аналіз співвідношення екзистенційно-онтологічних засад психології діалогу із теоріями і категоріями психологічної науки (діяльності, свідомості, особистості, спілкування, стосунків, поведінки, вчинку); теоретичне дослідження структурно-функціональних особливостей діалогу та його форм і проявів з позицій інтерсуб'єктного, екзистенційно-онтологічного підходу; розвиток уявлень про принципи й особливості інтерсуб'єктно-діалогічних методів психологічного дослідження, подальше вивчення і обгрунтування надійності і валідності діалогічних методів дослідження; емпірічне вивчення численних явищ феноменології діалогу та аналіз їхньої природи шляхом співставлення з багатьма іншими духовно-особистісними феноменами; розвиток діалогічного підходу в практичній психології, вивчення і розробка інтерсуб'єктно-діалогічних методів і технологій психокорекції та психотерапії.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

діалог психологічний людський конфліктність

1. Дьяконов Г. В. Основы диалогического подхода в психологической науке и практике / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : РИО КГПУ им. В.Винниченко, 2007. - 847 с.

2. Дьяконов Г. В. Психология диалога: теоретико-методологическое исследование / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : РИЦ КГПУ им. В.Винниченко, 2006. - 693 с.

3. Дьяконов Г. В. Психология педагогического общения / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : Изд-во КГПИ, 1992. - 213 с.

4. Дьяконов Г. В. Диалогический подход в психологии / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : Полиграфия, 2006. - 124 с.

5. Дьяконов Г. В. Диалогические методы психологического исследования чувств и эмоций : учебн. пособ. для высшей школы / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : Изд-во КОД, 2004. - 64 с.

6. Дьяконов Г. В. Идентификация как феномен общения, личности и деятельности / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : Изд-во КИРУЭ, 2004. - 64 с.

7. Дьяконов Г. В. Общение и самопознание : тексты творческих работ студентов-психологов / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : «Центральне українське видавництво», 2004. - 98 с.

8. Дьяконов Г. В. Активные методы группового обучения психологии: диалогический подход : учебно-метод. пособ. для студентов и препод. психолог. факультетов университетов и пединститутов / Г. В. Дьяконов, И. А. Добрянский. - Кировоград : Изд-во «Имекс ЛТД», 2004. - 189 с. (Дьяконов Г.В. розробив концепцію та технологію активних методів групового навчання, описав основні форми групового навчання).

9. Дьяконов Г. В. Активные методы обучения этике и психологии семейной жизни : метод. реком. для студентов педагогического института и учителей средних школ / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : Изд-во КГПИ, 1988. - 20 с.

10. Дьяконов Г. В. Идентификация как механизм общения и развития личности : метод. реком. / Г. В. Дьяконов, Л. В. Попова. - М. : Изд-во МГПИ им. В. И. Ленина, 1988. - С. 19-26. - (Дьяконов Г. В. розробив концепцію ідентифікації як механізму спілкування і розвитку особистості, написав статтю).

11. Дьяконов Г. В. Методические рекомендации по психологии активных форм обучения лекторскому мастерству / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : Редакционно-издательский отдел облполиграфиздата, 1990. - 32 с.

12. Дьяконов Г. В. Изучение классного коллектива : метод. реком. для студентов пединститутов и учителей средних школ / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : Изд-во Министерства просвещения УССР, 1991. - 32 с.

13. Дьяконов Г. В. Деятельность и психические процессы : метод. пособ. для студентов пединститутов / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : Изд-во Кировоградского пединститута, 1991. - 49 с.

14. Дьяконов Г. В. Дипломна робота. Спеціальність 7.040101 «Психологія» : метод. вказівки до виконання дипломних робіт за освітньо-кваліфікаційним рівнем 7.040101 «Психологія» / Г. В. Дьяконов. - Кіровоград : Изд-во Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки, 2005. - 64 с.

15. Дьяконов Г. В. Соціальна психологія : програма навчального курсу, методичні матеріали та методичні рекомендації для студентів ІІ-го курсу психолого-педагогічного факультету / Г. В. Дьяконов. - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. К. Винниченка, 2007. - 49 с.

16. Дьяконов Г. В. Интерсубъектно-диалогический подход к стрессу / Г. В. Дьяконов // Наука і освіта. - 2000. - № 1, 2. - С. 14-15. (Спецвипуск-2000 : матеріали Міжнародного конгресу «Стреси в повсякденному житті дітей»).

17. Дьяконов Г. В. Діалог як процес / Г. В. Дьяконов // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології / За ред. С. Д. Максименка. - К. : Інститут психології ім. Г.С.Костюка, 2001. - т. ІІІ, ч.2. - С. 168-174.

18. Дьяконов Г. В. Внутрішній діалог і свідомість особистості / Г. В. Дьяконов // Теоретичні і прикладні проблеми психології і педагогіки. - 2001. - № 1 (1). - С. 42-48.

19. Дьяконов Г. В. Діалогічна інтерпретація проблеми алексітімії / Г. В. Дьяконов // Теоретичні і прикладні проблеми психології і педагогіки. - 2001. - № 2 (2). - С. 54-60.

20. Дьяконов Г. В. Диалог - парадигма политической психологии / Г. В. Дьяконов // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави : зб. наук. праць / За заг. ред. В. М. Литвина та М. М. Слюсаревського. - К. : Інф.-вид. центр Товариства “Знання” України, 2001. - Вип. 3. - С. 34-37.