Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

АПН УКРАЇНИ

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

Психологія рольової самореалізації особистості

19.00.05 - соціальна психологія; психологія соціальної роботи

Горностай Павло Петрович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті соціальної та політичної психології АПН України, м. Київ.

Науковий консультант - член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наук, професор Титаренко Тетяна Михайлівна

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України Яценко Тамара Семенівна РВНЗ "Кримський гуманітарний університет", м. Ялта, професор кафедри психології

доктор психологічних наук, професор Каліна Надія Федорівна Таврійський Національний університет ім. В.І. Вернадського, завідувач кафедри глибинної психології та психотерапії

доктор психологічних наук, професор Карпенко Зіновія Степанівна Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, завідувач кафедри педагогічної та вікової психології

Захист відбудеться 10 грудня 2009 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.457.01 в Інституті соціальної та політичної психології АПН України за адресою: 04070, Київ, вул. Андріївська, 15.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту соціальної та політичної психології АПН України.

Автореферат розіслано "6" листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Жадан І.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Рольова самореалізація, тобто презентація себе в соціально-психологічних ролях, проявах рольової ідентичності, є суттєвою складовою розвитку особистості. Рольова поведінка є однією з найважливіших форм соціальної поведінки людини і проявляється в усіх соціально значущих ситуаціях життєдіяльності. В умовах сучасності особистість постійно стикається з необхідністю виступати в нових ролях, засвоювати неіснуючі раніше суспільні функції, починає відчувати на собі тиск незвичних рольових очікувань, що відповідають новій рольовій структурі соціальних груп та суспільства в цілому.

Проте, у вітчизняній психології рольові теорії ніколи не були достатньо поширеними а ні при вивченні соціальних процесів та міжособової взаємодії, а ні при дослідженні особистості та її поведінки. В аналізі соціально-психологічних явищ (як і будь-яких інших соціальних феноменів) довго превалював культурно-історичний підхід, при якому рольова мікроструктура соціуму часто залишалася поза увагою. Ця тенденція простежувалася навіть в рамках соціальної психології особистості та психології малих груп (яскравий приклад - психологічна теорія колективу). Крім того, у нас довго не була реалізована практика психологічної допомоги індивіду та малій групі, де традиції рольової психотерапії є досить сильними. Останнім часом ситуація стрімко змінюється, розвиваються різні галузі психотерапії, що відносяться до рольового підходу. Проте наука тут різко відстає від практики, якій не вистачає науково-теоретичного та методологічного обґрунтування. Наукові психологічні розробки, що базуються на рольових теоріях, знаходяться у нас практично на початковому етапі.

Рольові теорії мають великий нереалізований потенціал. У феномені "ролі" відображено як соціальні, так і індивідуальні особливості особистості, взаємодія внутрішніх та зовнішніх детермінант її розвитку і, певною мірою, її біосоціальний дуалізм. Але саме рольовий підхід у соціальній психології особистості є найменш розвинутим серед інших напрямів соціальної психології. Отже дуже актуальною є задача поєднати теоретичний, емпіричний та практичний підходи в розробці рольових концепцій особистості, а отже розв'язати частину тих завдань, про які йшла мова.

Основні рольові теорії були створені декілька десятиліть назад і після того не зазнали суттєвого розвитку, а відтак потребують не лише доповнень та уточнень, а й відповідного перегляду, орієнтуючись на сучасний рівень теоретичних та емпіричних психологічних досліджень. Основні розробки в галузі психології ролей належать до зарубіжних наукових шкіл, де вітчизняні соціокультурні особливості та закономірності не знайшли свого відображення. Отже можна зробити висновок, що вказаний напрям досліджень не лише актуальний та перспективний, а й соціально значущий.

Стан вивчення проблеми. Закономірності соціально-психологічних ролей вивчались як в експериментально-прикладному, так і в теоретичному плані. У першому переважали психодіагностичні дослідження рольової поведінки. Це насамперед роботи таких психологів, як С.Л. Бем, Т.А. Бір, Дж.А. Дойл, Дж.Л. Меліа, Р. Дж. Мур, Дж.М. О'Ніл, Х.М. Пейро, Дж.Р. Ріццо, Дж.Т. Спенс, Ю. Дж. Фоа, Е. Фоа, Р.Л. Хелмріх та інших, які створили ряд тестових методик дослідження закономірностей рольових конфліктів та інших видів рольового стресу - рольової неоднозначності та рольового перевантаження. В цих роботах переважає прикладний психометричний підхід, що не передбачає вирішення фундаментальних психологічних проблем.

Другий напрям реалізується через соціологічну та особистісну орієнтації. Соціологічна традиція вивчення рольової поведінки є більш розвинутою, про що свідчить низка наукових теорій: функціональна рольова теорія, теорія символічного інтеракціонізму, структурна рольова теорія, організаційна рольова теорія, когнітивна рольова теорія (Т. Парсонс, Дж. Мід, Г. Блумер, Р. Лінтон, Н. Гросс, Р.Л. Кан, Я. Морено, М. Шеріф, Дж. Роттер, Ж. Піаже та інші). Перші три теорії відносяться до так званих "соціологічних теорій особистості", серед яких інтеракціоністський підхід, розвинутий у працях К. Берка та І. Гофмана, є найбільш відомим у нас завдяки книзі Т. Шибутані.

Сучасний рівень рольових досліджень, що мають певне відношення до концепцій особистості, представлений такими іменами, як Б. Дж. Біддл, У. Айкес, Е.С. Ноулес, Р.Ф. Кідд, Ш. Страйкер, Ч. Гордон та інші. Серед небагатьох вітчизняних соціологічних досліджень особистості, що використовують поняття "ролі", слід виділити праці І.С. Кона, В.Б. Ольшанського, І.О. Мартинюка, Н.І. Соболєвої, В.О. Єхало. Окремі проблеми психології ролей вивчалися Ю.Є. Альошиною, К.В. Лекторською, О.С. Кочаряном та іншими.

Особистісна орієнтація представлена деякими психологічними теоріями особистості, в більшості з яких ролі розглядаються, як привнесені культурою, а отже, як зовнішня надбудова над особистістю, що не порушує її глибинних структурних утворень. У цьому сходяться навіть два такі різні підходи, як психоаналіз та гуманістична психологія, хоча вони трактують внутрішні рушійні сили розвитку особистості по-різному. Іншої позиції дотримуються теорії особистості, в основі яких лежать психологічні концепції ролей. До них відноситься вже згадувана теорія символічного інтеракціонізму Дж.Г. Міда, теорія психодрами Я.Л. Морено, теорія транзакційного аналізу Е. Берна і, певною мірою, теорія особистісних конструктів Дж. Келлі (концепції рольового конструкту та терапії фіксованої ролі). Особистість у них розглядається як сукупність певних психологічних утворень (ролей, рольового репертуару, рольових конструктів, его-станів, життєвих сценаріїв тощо).

Соціологічні та психотерапевтичні підходи по-різному визначають рольову природу особистості, вдаючись до різних крайностей у трактуванні соціальних чи внутріособистісних детермінант її розвитку. Отже, цінні ідеї про природу особистості, які містяться в рольових теоріях, далеко не вичерпані і можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях. Але постає необхідність подолати вказані протиріччя, шляхом вироблення інтегрального підходу до вивчення особистості та її ролей.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дисертація є частиною наукових досліджень лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології АПН України, які здійснювалися в межах НДР "Соціально-психологічні передумови та детермінанти особистісного вибору" (№ державної реєстрації 0198U002048). Тему затверджено Вченою радою Інституту соціальної та політичної психології АПН України (протокол № 11-97 від 26.12.97) та Президією АПН України (протокол № 1-7/1-3 від 28.01.98) та погоджено Міністерством освіти 12.01.98.

Мета: розробити рольову модель як основу теорії особистості, в якій визначено базові соціально-психологічні закономірності та особливості рольового функціонування і самореалізації, рольової соціалізації, рольового становлення та саморозвитку, рольової структурної організації особистості.

Гіпотези дослідження:

соціально-психологічні ролі виступають не лише як соціальні позиції (закріплені в суспільстві нормативні форми соціальної поведінки), а й як особистісні прояви (поведінкові патерни, що спричиняються як зовнішніми, так і внутрішніми особистісними детермінантами); основною тенденцією функціонування та рушійною силою розвитку особистості виступає протиріччя між прагненням до самореалізації та уникнення рольового конфлікту; в залежності від способу розв'язання цього конфлікту розрізняють інтернальний чи екстернальний локус рольового конфлікту;

особистісні детермінанти самореалізації впливають на рольовий розвиток особистості в процесі її соціалізації; рольовий розвиток виступає однією з найважливіших складових формування і розвитку особистості та формування рольової ідентичності;

різні вікові періоди та стадії розвитку особистості визначаються актуалізацією життєвих ролей, які виступають новоутвореннями, характерними для цих етапів; процеси зміни актуальних життєвих ролей відбуваються як життєві кризи особистості, тобто рольові конфлікти у сфері життєвих ролей;

існують особистісні характеристики, що впливають на характер та особливості виконання соціально-психологічних ролей: локус рольового конфлікту, різноманітність репертуару життєвих ролей особистості, рольова компетентність, потреба в рольовому переживанні та інші; ці характеристики визначають індивідуальні відмінності між людьми як основу особистісної типології;

соціально-психологічні ролі, що входять у структуру особистості людини та її рольової Я-концепції, розвиваються нерівномірно (окремі ролі можуть бути недорозвинутими, атрофованими, заблокованими, інші - деформованими, зафіксованими тощо); ці деформації рольової структури (якщо це пов'язано з незадоволенням важливих потреб людини) стають причиною рольових дисгармоній особистості: рольових девіацій, рольового інфантилізму, внутріособистісних рольових конфліктів тощо;

соціально-психологічні ролі виступають важливими компонентами життєвого світу особистості, визначаючи його соціально-психологічні характеристики: широту, гармонійність тощо; деформація життєвого світу особистості, викликана руйнуванням її рольової структури, що характерно для життєвої кризи, може бути пом'якшена засобами реконструкції зруйнованих соціально-психологічних ролей та їх компенсацією;

системою засобів психологічної допомоги особистості в критичних життєвих ситуаціях може стати рольова психотерапія, яка використовує дві основні стратегії: терапія роллю (використання рольової поведінки для досягнення терапевтичного ефекту) та терапію ролі (відновлення деформованої рольової структури особистості).

Завдання дослідження:

1. Здійснити соціально-психологічний аналіз поняття "роль" як осередку взаємодії соціальних та особистісних детермінант, виявити зв'язок між поняттями "психологічні ролі", "соціальні ролі", "особистісні ролі" та їх співвідношення з такими поняттями, як "життєві ролі", "ґендерні ролі"; на основі одержаних результатів побудувати соціально-психологічну модель ролі та рольової взаємодії;

2. Розробити рольову концепцію рушійних сил функціонування та розвитку особистості;

3. Дослідити основні закономірності рольового розвитку особистості, рольової соціалізації та формування рольової ідентичності;

4. Експериментально дослідити стратегії поведінки особистості в умовах рольового конфлікту; створити психодіагностичну методику для вивчення локусу рольового конфлікту;

5. Експериментально визначити особистісні характеристики рольової поведінки; створити психодіагностичну методику для вивчення рольової компетентності;

6. Розробити принципи рольової структури особистості; створити психологічну методику для дослідження репертуару життєвих ролей особистості;

7. З'ясувати, яким чином рольове функціонування особистості пов'язане з такими особистісними проявами, як творчість, переживання, ідентифікація; встановити зв'язок поняття "роль" з поняттями "ідентичність", "самість", "Я-концепція", "его-стан", "символ", "ритуал" та іншими.

8. Розробити наукові засади та апробувати систему засобів психологічної допомоги особистості, що перебуває в ситуації життєвої кризи, деформації рольового розвитку, рольових девіацій, рольового дефіциту, рольового конфлікту, або переживає інші проблеми, пов'язані з рольовою поведінкою та труднощами її реалізації.

Об'єкт дослідження: рольова природа особистості як соціально-психологічного феномена.

Предмет дослідження: соціально-психологічні закономірності рольової самореалізації особистості.

Методи дослідження: теоретичні - системно-структурний аналіз, метод моделювання - з метою розробки робочої моделі дослідження та вивчення структури досліджуваних явищ; емпіричні - опитування, тестування, апробація та розробка психодіагностичного інструментарію - з метою емпіричного підтвердження концепції дослідження; методи математичної статистики (кореляційний, факторний аналіз та інші методи) - для доведення достовірності одержуваних висновків; техніки психотерапевтичного та психокорекційного впливу - з метою практичного підтвердження концепції дослідження тощо.

Наукова новизна дослідження визначається розробкою та обґрунтуванням рольового підходу в соціальній психології особистості, в рамках якого соціально-психологічні ролі та рольова взаємодія трактується не лише з урахуванням соціально-психологічних, а й особистісно-психологічних складових.

Вперше:

розроблено драматургічно-рольову модель особистості та соціально-психологічну модель рольової взаємодії;

створено оригінальну концепцію рольового конфлікту як рушійної сили функціонування та розвитку особистості;

вивчено закономірності рольового розвитку та рольової самореалізації особистості, пов'язані з особливостями рольових конфліктів;

розроблено нову класифікацію ролей та особистісних підходів до вивчення соціально-психологічних ролей особистості;

розроблено концепцію періодизації розвитку особистості як зміни життєвих ролей та концепцію життєвої кризи як рольового конфлікту;

створено рольову концепцію структури особистості та її життєвого світу;

розроблено рольову концепцію особистісної психопатології та рольової психологічної допомоги і психотерапії;

рольова самореалізація особистість психологія

на основі драматургічно-рольової моделі особистості розвинуто інтегративні підходи у психотерапевтичній теорії та практиці;

розширено термінологічний апарат психологічної науки рядом нових психологічних понять: "локус рольового конфлікту", "рольова компетентність", "рольове переживання", "зона перспективного розвитку" тощо, які теоретично та практично обґрунтовано.

Ці дослідження носять міжгалузевий характер і лежать на перетині дисциплін - психології особистості, соціальної психології, вікової психології, психології творчості, диференціальної психології, психотерапії.

Практичне значення дослідження полягає в розробці та апробації системи засобів психологічної допомоги, зокрема - рольової психотерапії, спрямованих на гармонізацію рольового розвитку, рольової структури особистості, сприяння переживанню різноманітних психологічних проблем, пов'язаних з функціонуванням психологічних ролей, використання рольових ресурсів особистості; в розробці нових психометричних інструментів, зокрема, психодіагностичних методик "Шкала локусу рольового конфлікту" та "Опитувальник рольової компетентності", методики "Репертуар життєвих ролей особистості"; в розробці методів розв'язання ґендерно-рольових конфліктів засобами психодрами, в знаходженні нових підходів в інтеграції психодрами, транзакційнного аналізу та системної сімейної психотерапії.

Впровадження результатів. За темою дослідження розроблено: авторський навчальний курс "Ґендерні ролі та ґендерно-рольові конфлікти", програму якого опубліковано як брошуру (довідка про впровадження № 382 від 2.11.2009 р.); авторську програму підготовки психологів-консультантів, затверджену Українським науково-методичним центром практичної психології та соціальної роботи та реалізовану для практичних психологів Києва, Мелітополя, Луганська, Ужгорода (довідка про впровадження № 96 від 2.11.2009 р.); навчальну програму "Драматургічний підхід у практичній психології", реалізовану в НУ "Києво-Могилянська Академія" (довідка про впровадження № 17/1483 від 3.11.2009 р.). Розроблено ряд авторських психологічних тренінгів, де використовуються положення дисертації; тренінги пройшли успішну апробацію на наукових конференціях та у ВНЗ Києва, Харкова, Житомира, Чернівців, Мелітополя, Луганська, Одеси, Ужгорода.

Особистий внесок здобувача: всі результати дисертаційного дослідження є самостійним внеском автора у вирішення проблеми дослідження; всі публікації за темою дисертації видані без співавторів.

Апробація результатів була здійснена: на 2-х наукових конгресах та конференціях загальноєвропейського рівня: 11-та Європейська конференція з психології особистості (Йєна, Німеччина, 2002); 11-й Конгрес Європейської асоціації психотерапії "Психотерапія - ідентичність та суперечності" (Львів, Україна, 2003); на 11-ти міжнародних зарубіжних конференціях: "Соціально-психологічна реабілітація населення, постраждалого від екологічних і техногенних катастроф" (Мінськ, Білорусь, 1996); Конференція, присвячена 90-річчю Б.Г. Ананьєва (Санкт-Петербург, Росія, 1997); 4 Московські конференції з психодрами (Москва, Росія, 2003, 2005-2007); 5 Міжнародних науково-практичних і учбових конференцій з психодрами, соціометрії та групової психотерапії "Морено-Фестиваль" (Ростов-на-Дону, Росія, 2003, 2004, 2006-2008); на 25-ти міжнародних конференціях та семінарах в Україні: "Конфлікти в суспільстві: Діагностика i профілактика" (Київ, 1995); "Психологічна служба школи: минуле, сучасність, майбутнє" (Тернопіль, 1996); "Конфліктологічна експертиза" (Київ, 1997, 2001, 2005, 2006); "Практична психологія в контексті культур" (Київ, 1998); "Обдарована особистість - пошук, розвиток, допомога" (Київ, 1998); "Костюківські читання-99" (Київ, 1999); "III Харківські Міжнародні психологічні читання" (Харків, 1999); "Фройд. Вітгенштайн. Кафка. Внесок Австрії у світову культуру XX століття (Пам'яті Вольфганга Крауса)" (Київ, 1999); "Духовність і проблеми розвитку особистості" (Житомир, 1999); "Тренінгові програми для бізнесу та для розвитку особистості" (Київ 2003); "Сучасна психотерапія: теоретичні проблеми та практика" (Харків, 2005); "Творчість як засіб особистісного росту та гармонізації людських стосунків" (Житомир, 2005); "Теорія і практика допомоги особистості в психологічному консультуванні і психотерапії" (Київ, 2005); "Я, взаємини, любов" (Київ, 2006); "Елітні професійні стандарти вітчизняного практичного психолога" (Київ, 2006); 2 Міжнародні конференції з практичної психології "Тавале-Фестиваль" (Харків, 2006, 2009); 5 Міжнародних науково-практичних конференцій центру "Ніка" та Московського інституту гештальту і психодрами (Київ, 2004-2008); на 44-х всеукраїнських та регіональних конференціях та семінарах: в містах: Києві (1996-2009); Ніжині (1994); Чернівцях (2004); Харкові (1996); Одесі (2004); с. Кацивелі, Крим (2004); Львові (2006, 2009); Чернігові (2006); Мелітополі (2007, 2008); Полтаві (2008); Донецьку (2008).

Публікації. За темою дисертації видано монографію "Особистість та роль" (2007) обсягом 20 ум. друк. арк. Основний зміст дисертації викладено також у 59 інших публікаціях, загальний обсяг яких становить 37,8 ум. друк. арк., у тому числі - 27 статей у фахових виданнях загальним обсягом - 14,7 ум. друк. арк.7 публікацій видано за кордоном. Всі публікації видано без співавторів.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, додатків, а також списку використаних джерел, що налічує 664 найменування, з них 187 - іноземною мовою. Загальний обсяг дисертації 429 сторінок, з них основної частини 322 сторінки, таблиць - 7, рисунків - 5 (загальний обсяг таблиць та рисунків 6,5 сторінок).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет і мету роботи, сформульовано гіпотези та завдання, висвітлено методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, подано відомості про апробацію, основні публікації автора та структуру дисертації.

У першому розділі "Міждисциплінарний аналіз рольових теорій та концепцій: соціологічний, соціально-психологічний, психометричний, психотерапевтичний та особистісний аспекти" викладено результати теоретичного аналізу категорії "роль" у філософських, соціологічних, соціально-психологічних теоріях та концепціях, у працях з психодіагностики, експериментальної та прикладної психології, психології особистості, психології творчості, психотерапії.

Серед різних підходів, що зосереджуються на соціальній природі особистості, рольові та драматургічні теорії займають особливе місце через те, що поняття "роль" і "особистість" є етимологічно близькими.

Історичні та культурні корені рольового підходу у вивченні особистості умовно поділяються на наукові розробки та людську практику. Джерелами сучасних рольових підходів є міфологія, релігія, наукові, насамперед філософські системи, що походять зі східних концепцій самореалізації. У театральній теорії та практиці категорія "роль" одержала найбільший розвиток та використання. Традиції давньогрецької драми, як її першої історичної форми, продовжувалися в наступних історичних періодах аж до сучасності та пов'язані з розвитком режисерського мистецтва і новаторськими формами кіно та драматургії.

Серед наукових розробок важливе місце займають експериментальні дослідження феномену рольового стресу та його складових: рольового конфлікту, рольової неоднозначності та рольового перевантаження, більшість з яких належать до зарубіжної експериментальної психології та психодіагностики. Найбільш відомі з них - Шкала Рольової Неоднозначності та Шкала Рольового Конфлікту (Дж.Р. Ріццо, Р. Дж. Хауз і С.І. Ліртцман), Опитувальник Рольового Конфлікту (Х.М. Пейро, Х.Л. Меліа, І. Закарец, В. Гонсалец-Рома), Шкала Ґендерно-Рольового Конфлікту (Дж.М. О'Ніл, Б. Дж. Хелмс, Р.К. Гебл, Д. Лоуренс, Л.С. Рігтсман). Існують десятки інших тестових методик психодіагностики рольової поведінки, серед яких лише одиниці належать до вітчизняної науки. Це, наприклад, "Шкала рольового конфлікту" (С.І. Єріна), методика "Рольові очікування та домагання в шлюбі" (О.М. Волкова).

Більшість теорій особистості, наприклад, психоаналіз (З. Фрейд) і гуманістична психологія (К. Роджерс, А. Маслоу) розглядали роль як привнесену культурою, а отже - як зовнішнє по відношенню до особистості утворення. Проте в подальшому розвитку теорій відбувається еволюція в бік підкреслення соціальної спрямованості особистості (теорії А. Адлера, Г.С. Саллівена, Е. Фромма, К.Г. Юнга та ін.). В одній із сучасних психодинамічних теорій (Т.С. Яценко) модель внутрішньої динаміки психіки доповнює фрейдівську трикомпонентну "вертикальну" модель особистості "горизонтальною" структурою, в основу якої покладено ідею "антиномій" суперечливих тенденцій між свідомою та несвідомою сферами психіки, чим підкреслюється її внутрішня цілісність. Про зв'язок глибинних підвалин особистості з соціальністю говорить і Н.Ф. Каліна.

Холістичний підхід до особистості реалізується в так званих рольових теоріях особистості: символічний інтеракціонізм (Дж. Мід); психодрама (Я. Морено, Г. Лейтц); транзакційний аналіз (Е. Берн); теорія особистісних конструктів, зокрема, концепція рольових конструктів (Дж. Келлі), які, незважаючи на добротну теоретичну обґрунтованість, не одержали (за винятком останньої) достатнього визнання саме як теорії особистості.

У сучасній психології особистості найбільш популярними є факторні теорії особистості та теорії рис, що набули статусу домінуючого підходу. Найпопулярнішою сьогодні є 5-факторна теорія особистості (П.Т. Коста і Р.Р. Мак-Кре). Але такий підхід є обмеженим, оскільки при ньому губиться соціальний контекст, у якому існує та розвивається особистість, а сама особистість розглядається не цілісно, а "розділеною" на риси чи фактори. Відомі персонологи Л. Первін, К. Щейб, Р. Харре, критикуючи теорії рис, піднімають проблему побудови "драматургічної" моделі особистості, що розглядається не як сукупність рис, а як діалоговий, міжособистісний прояв. Отже, в рамках рольового підходу може бути створена цілісна модель особистості, позбавлена недоліків попередніх теорій.

У соціології, на відміну від психології особистості, давно та плідно досліджуються закономірності соціальних ролей, створено ряд наукових рольових теорій, серед яких п'ять вважаються найбільш значущими:

1) функціональна рольова теорія (Р. Лінтон, Т. Парсонс, Е. Шілз, Ф. Батс, С. Харві);

2) структурна рольова теорія (Р. Лінтон, М. Леві, С. Надел, Р. Барт, М. Мандел, Г. Уайт, С. Уіншіп);

3) організаційна рольова теорія (Н. Гросс, Р.Л. Кан, М. Ван-Селл, Е. Ван-де-Вліерт та ін.);

4) когнітивна рольова теорія (Я.Л. Морено, М. Шериф, Дж.Б. Роттер, Дж.А. Келлі, Дж.Г. Мід, Ж. Піаже);

5) теорія символічного інтеракціонізму (Дж.Г. Мід, Ч.Х. Кулі, Г. Блумер, М. Кун, Т. Шибутані, К. Берк, І. Гофман). Інтеракціоністський підхід (інша назва - "соціологія особистості"), спирається на поняття "роль" і розглядає життя як драматичну виставу, вивчаючи з позицій драматургічн-рольової моделей такі феномени, як "особистість", "життя", "суспільство", "група", "організація".

Одне з провідних місць у практиці роботи з феноменом "роль" посідає група методів, об'єднаних під назвою "рольова психотерапія": психодрама (Я. Морено, Г. Лейтц, Д. Кіппер, П. Келлерман, А. Блатнер, М. Карп, П. Холмс та ін.); транзакційний аналіз (Е. Берн, Р. Гулдинг, М. Гулдинг, Й. Стюарт, В. Джойнс, С. Карпман, К. Штайнер та ін.); терапія фіксованої ролі (Дж. Келлі) та інші. Ці психотерапевтичні та психопрактичні системи не лише є потужними реконструктивними технологіями, фактично кожна з них стала основою теорії, які можна об'єднати поняттям "рольові теорії особистості".

Серед найвідоміших теорій вітчизняних вчених, які стосувалися проблеми рольової самореалізації, слід виділити теорії особистості В.М. Мясищева та Б.Г. Ананьєва, концепцію розвитку особистості Г.С. Костюка, концепцію "соцієтальної психіки" О.А. Донченко, концепцію життєтворчості Л.В. Сохань та Д.О. Леонтьєва, концепції особистісної суб'єктності К.О. Абульханової-Славської, А.В. Брушлинського, В.О. Татенка. Важливим методологічним джерелом нашого дослідження є теорія життєвого світу особистості Т.М. Титаренко.

Серед інших досліджень, результати яких було використано в дисертації, слід назвати роботи Л.А. Коростильової з психології самореалізації особистості в шлюбно-сімейних взаєминах, О.П. Колісника з дослідження духовного саморозвитку особистості, Я.В. Васильєва з проблеми саморозвитку в контексті цільової спрямованості особистості, І.П. Манохи з психології потенціалу індивідуального буття людини.

Отже, ми можемо зробити висновок, що рольова самореалізація - це багатоаспектне рольове функціонування особистості, в якому власне самореалізація має провідне (системоутворююче) значення, поряд з іншими сторонами розкриття всіх граней особистісного потенціалу. Ми включаємо в це поняття будь-які прояви розвитку та саморозвитку особистості, яка базується на рольовій чи драматургічній моделі. Рольова самореалізація включає в себе такі основні аспекти: рольовий розвиток, розвиток творчого потенціалу, розвиток життєвих ролей, вдосконалення життєвого світу, розвиток рольової компетентності, гармонізація рольових проявів особистості.

У другому розділі "Соціально-психологічний аналіз рольової поведінки та характеристика рольових властивостей особистості" здійснено соціально-психологічний аналіз рольової взаємодії, зокрема - закономірностей перебігу рольових конфліктів, дано соціально-психологічні характеристики таких понять рольової психології, як "рольова ідентичність", "рольова Я-концепція", "рольові домагання" особистості, "локус рольового конфлікту", "рольова компетентність".

Наше дослідження є за своїм характером теоретичним, що спирається на практичну реалізацію, а також має емпіричне та практичне підтвердження. Програма дослідження складається з трьох етапів:

1) створення робочого варіанту моделі та концепції (на основі узагальнення рольових уявлень всіх доступних рольових теорій та концепцій в соціології, психології особистості та психотерапії);

2) апробація та перевірка робочої моделі та концепції (у трьох різних напрямах: емпіричному, теоретичному, практичному);

3) розробка кінцевого варіанту моделі дослідження, та отримання на її основі теоретичних та практичних концепцій, насамперед - концепції рольової самореалізації, що можуть бути покладені в основу рольової теорії особистості.

Ми вважаємо, що соціально-психологічна роль у процесі функціонування особистості може виступати в таких якостях:

1) Поведінкова модель соціальної позиції (визначається соціальною структурою, елементами якої є соціальні рольові позиції);

2) Норма (визначається стандартами відповідної форми поведінки, правилами виконання ролі);

3) Функція (вирішує практичні задачі, є способом досягнення певних соціальних цілей);

4) Символ (є носієм сенсів, у яких відбивається зміст, що стосується великого класу подібних рольових проявів);

5) Цінність (має функціональні якості, що досягають рівня життєвих цінностей);

6) Психічний стан (визначається поширенням ролі за межі рольової ситуації; можливістю зняти роль; наявністю інших психічних станів);

7) Особистісний модус (є особистісною самопрезентацією, системою інтеракційних якостей особистості);

8) Настановлення (виступає як готовність до певного способу реагування на ситуацію та певних індивідуалізованих форм поведінки);

9) Ставлення (виступає як взаємне ставлення суб'єктів обміну рольовими діями один щодо одного);

10) Ресурс (є джерелом особистісної самореалізації, адаптації до суспільства, входження в його структуру);

11) Захисний механізм (визначається приховуванням за рольовою поведінкою деяких аспектів власного Я).

Проаналізувавши та узагальнивши підходи та концепції щодо класифікації різних видів соціально-психологічних ролей (Я.Л. Морено, Г. Лейтц, Е. Томас, Б. Біддл та ін.), ми розробили свої принципи класифікації, які охоплюють основні функціональні сфери ролей, що досліджуються в соціології, соціальній психології, психології особистості та психотерапії. Вони полягають у побудові парних психологічних конструктів, які відносяться до чотирьох вимірів: Соціально-індивідуальний вимір визначає місце ролі в соціально-індивідуальному дуалізмі та складається з таких конструктів:

1) "Особистісні ролі-Соціальні ролі";

2) "Індивідуальні-Групові";

3) "Характерні-Міжособистісні";

4) "Неофіційні-Офіційні". Життєво-часовий вимір визначає рольове функціонування у психологічному часі та їхній зв'язок з часовими характеристиками та життям людини:

1) "Стійкі-Ситуативні";

2) "Реальні (Життєві) - Театральні";

3) "Зрілі-Інфантильні";

4) "Закономірні (Вікові) - Випадкові". Поведінковий вимір визначає рольове функціонування у поведінковому "просторі":

1) "Активні-Латентні";

2) "Зовнішні-Внутрішні (уявлювані)";

3) "Явні (актуальні) - Тіньові (антиролі)";

4) "Статусні-Стильові. Нормативно-функціональний вимір визначає доцільність рольової поведінки:

1) "Ритуальні-Спонтанні";

2) "Конвенціональні-Стихійні";

3) "Прописуючі-Досяжні";

4) "Конструктивні-Деструктивні";

5) "Функціональні-Ціннісно-смислові".

Така модель дозволяє поєднувати якісний та кількісний аналіз; кожному з конструктів відповідає вимірювальна шкала оцінювання дихотомії якості; це дає можливість побудови тестових методик для вивчення рольового функціонування особистості в різних життєвих ситуаціях. Нами була створена методика "Локус рольового конфлікту" як результат об'єднання конструктів "Соціальні-Особистісні" та "Зовнішні-Внутрішні" з наголосом на аспекті "джерела чи рушійні сили рольової поведінки".

Рольова поведінка - це особлива форма соціальної поведінки, що пов'язана з певними соціальними нормативними функціями особистості та закріплена у відносно стійких поведінкових моделях. Як показали наші дослідження, рольова взаємодія має структуру, що складається з трьох підструктур:

Рольові очікування - система вимог соціуму до ролі ("соціумом" може бути і одна людина), вірніше, відображення особистістю сукупності тих вимог, які висувають до людини партнери по рольовій взаємодії, її власні уявлення про те, якої поведінки від неї чекають інші.

Патерни рольової поведінки - реалізація рольових функцій у конкретних діях і вчинках, форма активності, здійснювана під впливом двох форм детермінації: зовнішньої (очікування) і внутрішньої (Я-концепція). Це - основа рольового функціонування особистості, без якої вона неможлива.

Рольова Я-концепція - це уявлення людини про власні соціально-психологічні ролі, відчуття себе суб'єктом ролі, внутрішня модель ролі. Вона пов'язана з потребою в рольовому розвитку, з рольовою ідентичністю, є важливою складовою загальної Я-концепції людини і містить у собі як найважливіші компоненти рольове переживання та рольові домагання.

Рольова взаємодія людей здійснюється шляхом взаємоузгодження між рольовими очікуваннями одного з партнерів та рольовими домаганнями іншого. Наша модель відображає соціально-психологічну структуру ролей в динаміці і може бути використана як основа рольової структури особистості.

Якщо роль є прийнятою особистістю, вона виступає як особистісна характеристика, що має рольову самосвідомість людини (тобто усвідомлення себе суб'єктом виконання ролі), рольову ідентичність та рольову Я-концепцію. Рольова ідентичність обумовлена соціальними ролями, що відповідають певним соціальним позиціям. Рольова ідентичність людини тісно пов'язана з її іменем, з мовою спілкування.

Рольові домагання у сфері життєві ролі людини є одним із проявів її життєвих домагань. Це - модель життєвої ролі в її протяжності з минулого в майбутнє, що включає рольові потреби (насамперед - потребу в рольовому переживанні) та є похідною від рольової Я-концепції особистості. Це - претензія на рольову поведінку людини, потенціал рольової самореалізації.

Люди розрізняються між собою соціальною обумовленістю їх поведінки: одні особистості еквівалентні соціальним ролям, що виконуються, їхня індивідуальність складається головним чином зі специфічного патерна цих ролей; інші - мають особисту та індивідуалістичну ідентичність, що характеризується перевагою особистісного над соціальним (А. Басс і С. Бріггс). Щоб пояснити описану закономірність, ми ввели поняття локус рольового конфлікту.

Локус рольового конфлікту - це конструкт, що визначає схильність особистості обирати одну з двох стратегій поведінки в рольовому конфлікті: інтернальну чи екстернальну, з орієнтацією відповідно на внутрішні чи зовнішні детермінанти рольової поведінки. За нашим припущенням локус рольового конфлікту - це не ситуативна поведінкова реакція, а стабільна особистісна характеристика, незалежна від соціальної ситуації. Для його підтвердження була розроблена психологічна методика "Шкала локусу рольового конфлікту", результати використання якої дали право зробити висновок: локус рольового конфлікту - це інтегральна характеристика особистості, що визначає не лише домінуючу стратегію поведінки в умовах рольового конфлікту, а й базову тенденцію рольового розвитку особистості. Вона впливає на цілий ряд рольових характеристик особистості та на особливості рольової самореалізації в цілому.

Для забезпечення конструктної валідності майбутньої методики в попередньому варіанті опитувальника, що складався з 46 пунктів, були використані типові висловлювання клієнтів психологічної консультації, що стосувалися зовнішніх чи внутрішніх чинників рольових конфліктів. Після обробки результатів шляхом кореляційного та факторного аналізу на вибірці 296 чоловік (62% жінки і 38% чоловіки) було отримано остаточний варіант опитувальника з 24 тверджень. Були здійснені процедури визначення надійності та валідності тесту: коефіцієнт альфа Кронбаха - 0,64; надійність частин тесту: кореляція двох половинок тесту - 0,49, а парних і непарних відповідей - 0,65; показник ретестової надійності 0,72 (p?0,01). Конкурентна валідність - порівняння з іншими методиками методологічно близькими тестами, що стосуються iнтернальностi-екстернальностi: шкала локусу контролю Дж.Б. Роттера, шкала екстраверсії-інтроверсії із особистісного опитувальника Г. Айзенка та шкала конформізму з опитувальника 16PF Р.Б. Кеттелла. Кореляції з ними, склали відповідно 0,32, 0,21 і 0,29 (p?0,05). Ці показники є досить низькими, тобто перелічені тести та наша методика вимірюють різні психологічні якості. Можна зробити висновки про правомірність використання тесту "Шкала локусу рольового конфлікту" як самостійного вимірювального інструменту.

До рольових характеристик особистості належить рольова компетентність, тобто здатність людини оперативно володіти своїми психологічними ролями, виступати їх повноцінним суб'єктом, включати рольову поведінку в процес життєдіяльності та життєтворчості, розв'язувати різні життєві проблеми. Рольова компетентність - інтегральна характеристика особистості, що має структуру:

1) рольова варіативність - різноманітність репертуару психологічних ролей особистості, багатство її рольової поведінки;

2) рольова гнучкість - уміння легко переходити від однієї ролі до іншої;

3) рольова глибина - інтенсивність володіння роллю, сила рольового переживання, опора в рольовій поведінці не лише на рольові очікування оточуючих, а й на рольову Я-концепцію;

4) здатність до рольової децентрації та прийняття ролей інших (протилежна якість носить назву рольовий егоцентризм). Рольова децентрація, в свою чергу, включає: а) здатність до перевтілення - вміння грати ролі інших; б) рольову емпатію - прийняття ролі іншої людини, вміння дивитися на світ очима цієї людини; в) рольову рефлексію - уміння оцінити себе, свою рольову поведінку з точки зору інших людей, здатність визначати і прогнозувати рольові очікування до себе.

З метою емпіричної перевірки концепції рольової компетентності ми розробили психодіагностичну методику, що вимірює дану якість особистості. Початковий варіант опитувальника складав 48 тверджень, що стосувалися властивостей рольової компетентності, описаних всіма параметрами теоретичної моделі. Після обробки результатів дослідження на вибірці 243 чоловік у віці 18-53 років (76 % жінки, 24 % чоловіки) за допомогою кореляційного та факторного аналізу був отриманий остаточний варіант опитувальника з 32 тверджень та виділено 2 значущих фактори:

1) рольова гнучкість, рольова варіативність та здатність до рольової децентрації (зокрема - рольова емпатія та рольова рефлексія), які виявилися взаємозалежними між собою та увійшли в одну вимірювальну шкалу;

2) рольова глибина (зокрема - здатність до рольових переживань).

У третьому розділі "Генетичні аспекти рольової самореалізації" подана авторська концепція рольового розвитку особистості, що включає в себе аналіз індивідних, диференціально-психологічних, соціальних, суб'єктних детермінант рольової самореалізації, трактування рушійної сили розвитку, періодизації розвитку та життєвих криз особистості з позицій рольового підходу.

В нашій моделі рольового розвитку особистості важливе місце посідає концепція рушійних сил та проблема співвідношення потенціального і актуального в розвитку та самореалізації людини. Границі потенціальних можливостей визначаються теоретичною межею, далі якої не може сягнути розвиток ні за яких умов. Вона, незважаючи на скінченність, набагато дальша, ніж ми можемо собі уявити. Дійсний же рівень розвитку та самореалізації обмежений не нею, а іншими факторами: умовами розвитку, навчання, виховання (а також психологічними ролями, які грає людина у відповідних ситуаціях), в решті-решт - обмеженням культури, в якій формується людина. В різні сенситивні періоди онтогенезу потенціал може поступово зменшуватися, тобто багато можливостей, які вчасно не реалізувалися, втрачаються.

Розвиток, навіть пов'язаний з найсприятливішим вибором життєвих ролей, також має обмеження, пов'язані з поняттям, яке ми назвали "зоною перспективного розвитку", тобто дистанцією між актуальним рівнем психічного розвитку людини та його теоретичною межею і характеризує фактичний рівень потенціальних можливостей самореалізації. Теоретична межа, по мірі зростання актуальних здібностей, поступово знижується, наближаючись до актуального рівня. Це буває настільки істотним, що можна говорити про набуту нездібність, тобто формування обмеженого обсягу здібностей людини, навіть при високих вроджених можливостях (генетичних та органічних).

Соціальне середовище відіграє значну роль в самореалізації людини, проте воно впливає на розвиток не саме по собі, а в тісній взаємодії з особистістю, що визначається її потребою в груповій ідентифікації та прагненням відповідати соціальним експектаціям. Соціальність лежить у природі особистості набагато глибше, ніж це визначається соціальними ролями та закономірностями соціалізації. Існують істотні групові потреби, можливо, групові інстинкти, які на відповідних філогенетичних та онтогенетичних етапах розвитку людини впливають на формування соціально-рольових якостей особистості та виступають одним із джерел соціалізації особистості.

Під соціалізацію розуміємо не (або не лише) засвоєння суспільних норм і цінностей (як це традиційно вважається), а формування соціально-психологічних ролей, адже суспільні нормативи існують не як абстрактні правила, а як соціальні експектації, очікування суспільства, спрямовані на особистість, що формується. Але джерелом цього процесу є не соціум, а суб'єктна активність особистості, яка вибірково реагує на різноманітність рольових очікувань відповідно до власних потреб людини, уявлень про себе, рольової Я-концепції. Такий рівень розвитку людини відповідає індивідуальності, що є переходом на новий діалектичний ступінь, другим діалектичним запереченням. Не можна стати індивідуальністю, не ставши особистістю. Але тут набирають сили суб'єктно-особистісні чинники розвитку. Видатна індивідуальність піднімаються над суспільством, вступає з ним у протиріччя, розвивається часто всупереч соціальним очікуванням.

Соціально-психологічна роль - це той місточок, що з'єднує групове та індивідуальне, особистісне та суспільне, це засіб та механізм включення особистості в групу. Отже, роль може розглядатись як ключова ланка в розв'язанні проблеми соціально-індивідуального дуалізму, виступаючи інтегруючим, синтезуючим началом у вивченні соціально-психологічної природи особистості. Проте, розвиток особистості не зводиться до формування ролей, як сутність особистості не визначається її життєвими ролями. Рольова самореалізація є хоч і важливою, але лише складовою частиною самореалізації особистості і можлива лише тоді, коли людина здатна презентувати себе, свою сутність, ідентичність, Я-концепцію та базові потреби у своїх життєвих ролях. Якщо роль є лише нав'язаною людині, якщо вона змушена виконувати її всупереч базовим потребам (зокрема - потребі в рольовому переживанні), це не має нічого спільного з самореалізацією.

Мотиваційна основа особистості у рольовому підході описується основними стратегіями поведінки в умовах рольового конфлікту. Розвиток особистості залежить від двох груп факторів:

1) інтернальних (задоволення інстинктів, базових потреб, розвиток потенціалу);

2) екстернальних (вимоги культури, соціальні очікування, інтеріоризація суспільного досвіду, виховання). Взаємодія цих факторів є рушійною силою розвитку особистості, який розглядається як інтеграція двох тенденцій: соціалізації та індивідуалізації. З обома тенденціями пов'язані відповідні групи потреб особистості: а) потреба наслідувати інших, рольове научіння; б) потреба в дії, акціональний голод, потреба в рольовій самореалізації. Вони можуть вступати в суперечність, провокуючи рольовий конфлікт.

Очевидно, віддавати перевагу одній з групи потреб (як це робиться в окремих рольових теоріях) методологічно некоректно. За нашою концепцією, саме протиріччя між потребою в рольовому научінні та потребою в рольовій самореалізації є джерелом особистісного розвитку. Основною тенденцією особистості а також рушійною силою її поведінки є прагнення мінімізувати рольовий конфлікт, що виникає в процесі рольової соціалізації, при максимізації задоволення потреб у рольовому розвитку. Розходження в стратегіях рольової поведінки в умовах рольового конфлікту для різних людей визначається локусом рольового конфлікту.

У процесі рольового розвитку кожному віковому періоду або стадії відповідають свої життєві ролі, які пов'язані з позицією суб'єкта провідної діяльності та з провідними потребами даної стадії і постають як новоутворення даного віку. Розвиток життєвих ролей відбувається на всіх періодах онтогенезу. Протягом життя людини, при переході від однієї життєвої фази до іншої відбувається актуалізація різних життєвих ролей в різноманітних сферах життєдіяльності людини: в сімейній, професійній, міжособистісній тощо. Це можна бачити на поданій нижче таблиці:

Таблиця 1

Вікова періодизація з позицій рольового підходу

№	Віковий період	Роки	Провідна діяльність	Актуальні життєві ролі
1	Немовля	0-1	Емоційне спілкування з дорослим	Дитина
2	Раннє дитинство	1-3	Предметно-маніпулятивна діяльність	Дослідник
3	Дошкільне дитинство	3-6	Сюжетно-рольова гра	Гравець Чомучка
4	Молодший шкільний вік	7-12	Учіння	Учень
5	Підлітковий період	12-15	Інтимно-особистісне спілкування	Співрозмовник Лідер Дорослий Член групи
6	Ранній юнацький вік	15-18	Учбово-професійна діяльність	Мислитель Коханий Учбово-професійні ролі
7	Старший юнацький вік	18-21	Професійна діяльність	Професійні ролі
8	Початок зрілості	22-28	Сімейне спілкування	Сімейні ролі

Зміна життєвих ролей при переході від одного життєвого етапу до іншого не завжди відбувається гармонійно. Іноді спостерігається утрудненість формування життєвих ролей (наприклад, людина не може прийняти на себе роль "пенсіонера" чи "важко хворого"), або складно переживаються зміни старих ролей (наприклад, відмова від міжособистісної ролі при втраті близької людини). Ці труднощі провокують життєву кризу, що з позицій рольової теорії може бути інтерпретована як глибинний рольовий конфлікт у сфері життєвих ролей.

Роль виконує захисну функцію особистості та має властивості, спільні з захисними механізмами. Людина надягає на себе "рольову маску", щоб сховати за нею своє справжнє обличчя, захистити деякі болісні сторони свого "Я", або приховувати щирі почуття, думки, наміри. Захисні механізми досліджувалися класиками психоаналізу (З. Фрейд, А. Фрейд). Т.С. Яценко доповнила класифікацію базовими (особистісними) та ситуативними (периферійними) захисними механізмами, в чому є певна аналогія з дефензивними властивостями ролі. Людина тимчасово втрачає захисну функцію ролей, що змінюються під час кризи, чим і зумовлені суб'єктивні труднощі її переживання.

З точки зору змісту та характеру психологічних проблем чи життєвих обставин, що спричинили кризову ситуацію, а також особистісних ролей людини, ми виділяємо такі типи життєвих криз:

...