Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут спеціальної педагогіки АПН України

УДК: 378.141.2-056.262:37.062.1

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Соціально-психологічна адаптація інвалідів з вадами зору до навчання у вищих навчальних закладах

19.00.08 - спеціальна психологія

Гребенюк Тетяна Миколаївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, професор Синьова Євгенія Павлівна, Інститут корекційної педагогіки та психології НПУ імені М.П.Драгоманова, кафедра тифлопедагогіки, завідувач

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, старший науковий співробітник Сак Тамара Василівна, Інститут спеціальної педагогіки АПН України, лабораторія інтенсивної педагогічної корекції, завідувач

кандидат психологічних наук, доцент Мустафаєв Геннадій Юсифович, Національний університет Державної податкової служби України, кафедра соціології і психології

Захист відбудеться “26” лютого 2008 року об 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.450.01 в Інституті спеціальної педагогіки АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).

З дисертацією можна ознайомитись в науковій частині Інституту спеціальної педагогіки АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розіслано “25” січня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Колупаєва А.А.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. В умовах розбудови демократичного та правового суспільства сучасна політика української держави в галузі корекційної освіти спрямовується на реалізацію принципів гуманізму, милосердя, справедливості, моральності, пріоритету загальних прав і свобод людини, індивідуального особистісного підходу до осіб з порушеннями психофізичного розвитку.

Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини та Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захист і розвиток дітей посилило увагу громадськості до проблем дітей-інвалідів, викликало необхідність створення найсприятливіших умов їхньої інтеграції в систему сучасних суспільних відносин.

Відповідно до чинного законодавства України “Про затвердження Умов прийому до вищих навчальних закладів України” інваліди 1 та 2 груп, яким не протипоказане навчання за обраною спеціальністю зараховуються поза конкурсом при одержанні позитивних оцінок.

Проте лише наявність правового забезпечення навчання інвалідів по зору у вищих навчальних закладах не гарантує їм якісної соціально-психологічної адаптації в студентських колективах.

У сучасній науці існує кілька відносно самостійних напрямків дослідження проблем адаптації. Зокрема, загальні проблеми адаптації представлені в працях Б.Г. Ананьєва, Д.А. Андреєвої, Ф.Б. Березіна, Т.Г. Дічева, І.А. Мілославової, В.І. Розова, С.Л. Рубінштейна та ін.

Проблеми психологічної, соціальної та професійної адаптації були предметом досліджень С.Д. Артемова, О.Г. Мороза, А.А. Налчаджяна, П.А. Просецького, В.А. Семіченко, І.М. Соколової, О.Г. Солодухової та ін.

Соціально-психологічні аспекти адаптації студентів - входження до нового колективу, налагодження міжособистісних стосунків, знайомство з нормами, цінностями цього колективу - висвітлюються в роботах І.А. Алевердієвої, В.І. Брудного, М.Г. Горліченко, Д.С. Грасмане, Т.В. Землякової, Н.Г. Колизаєвої, Т.І. Ронгінської, Є.І. Савонько, А.В. Сіомічева, та ін.

Дидактичні аспекти адаптації студентів до нової системи навчання, його змісту, методів, форм розглянуто в працях Д.А. Андреєвої, Г.І. Васильєва, В.М. Дугінець, Г.Х.А. Лопес, Л.А. Молодцової, С.І. Селіверстова, В.С. Штифурака, Т.П. Чернявської та ін.

На актуальність проблеми врахування соціально-психологічних особливостей адаптаційних процесів в діяльності інвалідів по зору звертають увагу тифлопсихологи і тифлопедагоги (Г.А. Буткіна, В. Гудоніс, В.З. Кантор, І.С. Моргуліс, І.М. Некрасова, Є.П. Синьова, Л.І. Солнцева, Є.М. Стерніна та ін.). Проте, специфіка цього процесу досі предметом цілісного дослідження в тифлопсихології не була.

Вищесказане зумовило вибір теми нашого дисертаційного дослідження - з'ясування сутності процесу соціально-психологічної адаптації інвалідів по зору до навчання у вищому навчальному закладі, зокрема, в отриманні професії, найбільш близької їм за власним соціальним досвідом - тифлопедагога.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у рамках науково-дослідних робіт кафедри тифлопедагогіки Інституту корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, тема затверджена Вченою радою НПУ імені М.П. Драгоманова (протокол № 8 від 01 березня 2002 р.), узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол №1 від 25.01.2005 р.).

Об'єкт дослідження: психологічна адаптація особистості до умов соціального середовища.

Предмет дослідження: фактори, які зумовлюють успішність соціально-психологічної адаптації студентів-інвалідів по зору до умов вищого навчального закладу.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати, експериментально визначити та дослідити комплекс психолого-педагогічних факторів перебігу адаптації інвалідів по зору у ВНЗ та умов, що забезпечують її успішність.

Гіпотеза дослідження: процес соціально-психологічної адаптації інвалідів по зору до нових умов вищого навчального закладу освіти протікає своєрідно, зі значними ускладненнями, обумовленими низкою соціально-психологічних факторів та пов'язаними з оволодінням студентами комплексом спеціальних умінь. Застосування превентивних та підтримуючих заходів дозволяє оптимізувати перебіг адаптаційного процесу, підвищити ефективність навчальної діяльності та оволодіння сліпими та слабозорими майбутньою професією.

Виходячи з мети дослідження, нами були поставлені такі завдання:

1. Визначити основні теоретичні підходи до проблеми адаптації в сучасній загальній та спеціальній психології.

2. Розробити діагностичний інструментарій для психолого-педагогічного вивчення особистості студента-інваліда як суб'єкта професійно-освітньої діяльності у ВНЗ.

3. Дослідити вплив соціально-психологічних факторів на якість перебігу та рівень адаптації сліпих та слабозорих студентів.

4. Розробити концептуальні основи управління соціально-психологічною адаптацією студентів-інвалідів в системі вищої освіти при отриманні професії тифлопедагога.

Методологічною основою дослідження є вчення Л.С. Виготського про соціальну ситуацію розвитку людини як співвідношення зовнішніх та внутрішніх умов розвитку психіки; концепція особистістно орієнтованої вищої освіти; психолого-педагогічні положення про особливості соціально-адаптивних процесів та управління ними, дослідження ролі спеціальної корекційної роботи в особистісному становленні осіб з вадами психофізичного розвитку (В.І. Бондар, Л.С. Вавіна, Л.С. Виготський, І.Г. Єременко, В.В. Засенко, О.Г. Литвак, І.С. Моргуліс, Т.В. Сак, В.М. Синьов, Є.П. Синьова, В.В. Тарасун, Л.І. Фомічова, М.К. Шеремет, О.П. Хохліна, М.Д. Ярмаченко).

Методи дослідження. У роботі використовувався комплекс методів, вибір та поєднання яких обумовлені змістом проблеми та етапом дослідження. Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези були застосовані загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного дослідження: аналіз, синтез, систематизація, порівняння та узагальнення даних, експериментальний метод, спостереження, анкетування, інтерв'ювання, психодіагностичне тестування. Достовірність різниці контрольної та експериментальної груп до і після впровадження формуючих впливів визначався за допомогою непараметричного методу порівняння результатів дослідження - критерій К. Пірсона .

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечена теоретичним аналізом проблеми і методологічним обґрунтуванням вихідних теоретичних позицій, відповідністю методів меті та завданням дослідження; використанням взаємодоповнюючих методів, достатнім обсягом і репрезентативністю експериментальної вибірки; поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих даних.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось протягом 8 років, в ньому взяли участь 64 студенти І та ІІ групи інвалідності по зору, які вступили до Інституту корекційної педагогіки та психології на спеціальність: „Тифлопедагогіка”, 70 зрячих студентів цієї ж спеціальності, 20 викладачів НПУ імені М.П. Драгоманова та 86 учнів школи-інтернату №5 для сліпих дітей, школи-інтернату №11 для слабозорих дітей м. Києва та школи-інтернату для слабозорих дітей м. Боярка.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

уточнено поняття "адаптація" стосовно студентів-інвалідів по зору;

вперше визначено та науково обґрунтовано комплекс педагогічних умов, що сприяють процесу адаптації студентів-інвалідів по зору до навчання у ВНЗ;

визначено фактори соціально-психологічної адаптації інвалідів по зору до навчання у вузі;

встановлено рівні, критерії та показники адаптованості студентів-інвалідів по зору;

- встановлено вплив на перебіг адаптації студентів-інвалідів по зору навчання за спеціальністю, спрямованою на допомогу дітям з проблемами, ідентичними реципієнтам;

адаптовано до контингенту досліджуваних методи соціометрії, діагностики психічних станів, факторів та рівнів соціально-психологічної адаптації сліпих та слабозорих студентів;

розроблено структурно-функціональну модель реабілітаційно-адаптаційного супроводу інвалідів по зору, визначено його принципи та напрямки;

розроблено та впроваджено в практику вузівського навчання систему реабілітаційно-адаптаційного супроводу студентів-інвалідів по зору у ВНЗ.

Практичне значення дослідження полягає в розробці й апробації умов підвищення ефективності соціально-психологічної адаптації до навчання інвалідів по зору у вищих навчальних закладах, які з урахуванням специфіки професійної діяльності можуть бути розповсюджені на адаптаційний процес інших категорій студентів-інвалідів, що відображено у методичних матеріалах і навчально-методичних рекомендаціях для викладачів. Матеріали дослідження використовуються у практиці роботи зі студентами-інвалідами у НПУ імені М.П. Драгоманова, діяльності Центру реабілітаційно-адаптаційного супроводу при кафедрі тифлопедагогіки та у викладанні дисциплін: „Соціальна тифлопсихологія”, „Вікова та педагогічна тифлопсихологія”.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження доповідались на І, ІІІ, ІV міжнародних науково-практичних конференціях „Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами” (Київ, 2000 р.; Київ, 2002 р.; Київ, 2003 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції „Психолого-педагогічні проблеми підготовки вчительських кадрів в умовах трансформації суспільства” (Київ, 2000 р.), на міжнародному семінарі „Інформаційні технології у соціально-трудовій реабілітації інвалідів” (Київ, 2001 р.), на всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених-дефектологів „Сучасні технології та індивідуальні методи дослідження проблеми корекційно-компенсаторного навчання і виховання дітей з особливими потребами: методологія, досвід, практика” (2002 р.), на „Звітно-наукових конференціях НПУ імені М.П. Драгоманова” (2001-2007 р.р.).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 11 публікаціях автора, з них: 3 статті у наукових фахових виданнях, 8 - у збірниках матеріалів конференцій (одна у співавторстві з Є.П. Синьовою).

Особистий внесок здобувача у статті, написаній у співавторстві з Є.П.Синьовою, полягає в експериментальному з'ясуванні особистісного статусу студентів-інвалідів по зору у студентській групі як фактору їх соціально-психологічної адаптації.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації 215 сторінок. У тексті вміщено 38 таблиць, 1 схема, які обіймають 17 сторінок. У списку використаної літератури 203 джерела найменувань, обсяг додатків складає 19 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, теоретичні засади та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість результатів; подано дані щодо апробації і впровадження результатів дослідження, а також структуру дисертації.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження процесу адаптації студентів до умов вищого навчального закладу” проаналізовано вітчизняну та зарубіжну, загальну та спеціальну наукову психолого-педагогічну літературу з проблем адаптації особистості в цілому та студентів до умов ВНЗ, зокрема.

Аналіз літератури із загальної психології та педагогіки показав, що адаптація людини до життя і діяльності - складне явище, спрямоване на забезпечення формування адекватної поведінки та ефективної взаємодії людини з довкіллям. Було виявлено, що в науці існують різні підходи до класифікації видів адаптації. Досліджуючи входження людини до нового середовища, В.І.Брудний, С.М. Мадорська, П.А. Просецький, Р.Ф. Якунін та ін. виділяють такі види адаптації: психологічну, соціальну та соціально-психологічну.

Найбільш повне і точне визначення соціально-психологічної адаптованості дав А.А. Налчаджян - це такий стан взаємостосунків особистості і групи, коли особистість без тривалих зовнішніх і внутрішніх конфліктів продуктивно виконує свою провідну діяльність, задовольняє свої основні соціогенні потреби, в повній мірі іде назустріч тим рольовим очікуванням, які пред'являє до неї еталонна група, переживає стан самоствердження і вільного вираження своїх творчих здібностей. Відповідно до цього, адаптація - це той соціально-психологічний процес, який при сприятливому протіканні веде особистість до стану адаптованості.

В працях присвячених адаптації студентів до ВНЗ і обраній ними професії виділяють соціально-психологічні, професійні, психофізіологічні і дидактичні аспекти цього процесу (Д.А. Андреєва, В.М. Дугінець, І.А. Мілославова, О.Г. Мороз та ін.). Адаптацію першокурсників розглядають, як активне творче пристосування студентів до умов вищої школи, в процесі якого формується їх колектив, розвиваються уміння раціонально організовувати розумову діяльність, покликання до обраної професії, створюється система роботи з професіональної самоосвіти і самовиховання професіональних якостей особистості, виробляється раціональний режим навчання, побуту, проводження вільного часу (О.М. Кокун, С.В. Максимець, П.А. Просецький, І.М. Соколова, Шафажинська Н.Є. та ін.)

Безумовно, адаптація людини є багаторівневим та поступовим процесом. З одного боку, вона визначається виробленням пристосувальних механізмів, починаючи від психічної реакції на нові умови функціонування, перебудови вже існуючих динамічних стереотипів та психічних процесів, і завершується формуванням нових пристосувальних реакцій і стереотипів. З іншого боку, адаптаційні процеси послідовно реалізуються в напрямку засвоєння окремих різновидів діяльності, необхідних для досягнення індивідуальної і соціальної мети. Відповідно, в процесі адаптованості людини відбувається перехід від кількісних змін (поглиблення знань, оволодіння засобами та прийомами реагування, зростання впевненості в своїх можливостях, формування позитивного ставлення до нових завдань і умов діяльності) до якісних змін особистості, що дозволяє людині ефективно реалізувати нові види діяльності.

Дослідження ефективності адаптації, а також пошук факторів, які визначають її успішність, займає значне місце в психологічній науковій літературі. Всю її сукупність можна умовно розбити на три групи: минулий досвід індивіда, що склався в результаті його попередньої діяльності; особливості прояву активності та індивідуально-психологічна характеристика особистості; особливості середовища, до якого необхідно пристосуватися людині. Таким чином, виділяють об'єктивні та суб'єктивні фактори. Об'єктивними факторами, що впливають на соціально-психологічну адаптацію слід вважати традиції, цінності та норми об'єднаного навчально-виховного колективу, стиль керівництва колективом, систему взаємовідносин, рівень конфліктності, статус особистості тощо. Суб'єктивними факторами виступають рівень розвитку особистості та його особистісні характеристики (світогляд, спрямованість, адаптабельність, конфліктність тощо), індивідуальний стиль спілкування, адаптивний досвід, почуття корисності для колективу, прагнення прийняти його цінності (Ф.Б. Березін, М.Г. Горліченко, І.К. Кряжева, С.І. Селіверстов, О.В. Іванова, В.С. Штифурак та ін.).

У сучасній корекційній педагогіці та психології вузівську освіту інвалідів по зору трактують і як соціальний інститут, і як педагогічний процес, який є важливим фактором їх соціальної реабілітації. Для основної маси інвалідів по зору саме вступ до вищого навчального закладу і початок навчання в ньому являють собою перший в їхньому житті дійовий крок у напрямку соціальної інтеграції, оскільки попередні навчальні етапи проходили в спеціальних закладах інтернатного типу. Тому ВНЗ, на думку С.А. Гончарова, В.З. Кантора, М.І. Нікітіної, В.В. Семикіна та ін., стає тим „тренажером”, який моделює дії психолого-педагогічних механізмів соціальної адаптації та інтеграції інвалідів, що функціонують в масштабах суспільства. Відтак, досвід включення інваліда у вузівське середовище представляє собою досвід його соціальної адаптації та інтеграції в цілому. Але, разом з тим, даний досвід не завжди є позитивним, оскільки аналіз змісту шкільної освіти людей з вадами зору показує, що наявність у ньому базових загальноосвітніх стандартів, навіть при їх належному засвоєнні, не забезпечує повноцінної підготовки випускника спеціальної загальноосвітньої школи до самостійного життя і виконання всіх соціальних функцій (І.Н. Зарубіна, В.З. Кантор, Є.П. Синьова, П.М. Таланчук, С.В. Федоренко та ін).

Процес навчання у вищому навчальному закладі має складності, оскільки продовж шкільного життя у незрячої дитини розвивається певний негативний захисний комплекс перед зрячими, який поступово переходить в стан стійкого стереотипу поведінки.

Внаслідок цього виникають особливості спілкування інвалідів по зору в студентських групах. Умови співіснування з великою групою людей, що добре бачать і мають інакший досвід навчання і спілкування, для інвалідів по зору створюють нову складну соціальну ситуацію, пов'язану із протиріччями між звичними способами взаємодії з особами, що мають порушення зору, і новими умовами навчання в середовищі зрячих. У тифлопедагогіці виникає нова проблема підготовки випускників спеціальних шкіл-інтернатів до навчання у вищих навчальних закладах. Це можуть бути заходи, спрямовані на вивчення новітніх комп'ютерних технологій, які забезпечують людині продуктивне навчання та подальшу трудову діяльність, навчання незрячих студентів спілкування та способів самостійного опанування знань на рівні вищої школи. Сучасні дослідження І.Н. Зарубіної, В.З. Кантора, Г.В. Нікуліної, Г.Ф. Нікуліної, П.М. Таланчука та ін. засвідчили, що інтеграція студентів з особливими освітніми потребами у ВНЗ вимагає взаємної адаптації обох сторін: студентів, які здобули середню освіту у спеціальних школах, до нових умов навчання в змішаному середовищі і навчального закладу до потреб студентів з інвалідністю у спеціальних технологіях та засобах навчання, педагогічному, психологічному та соціальному патронаті.

Проаналізувавши спеціальну літературу (В.З. Деніскіна, В.З. Кантор, Г.В. Нікуліна, Є.П. Синьова, С.В. Федоренко, В.А. Феоктістова та ін.), ми виділили причини, які найбільше впливають на соціально-психологічну адаптацію та інтеграцію інвалідів по зору в системі вищої школи - це причини загально-психологічного, спеціально-особистісного, пов'язаного з глибокими вадами зору, та соціального змісту.

Загально-психологічні причини включають рівень сформованості практичних і соціально значущих навичок у випускників шкіл-інтернатів для сліпих і слабозорих дітей, які дозволять їм вести самостійне життя в умовах закладу інтегрованого типу (високий рівень шкільної підготовки, тобто достатня інформативність та інформованість; особливості володіння елементами вузівської навчальної діяльності; комунікабельність та відсутність емоційно-вольових порушень).

Спеціально-особистісні причини включають правильне усвідомлення випускниками свого дефекту і відповідне ставлення до нього; наявність установки на соціальну інтеграцію; наявність позитивного мотиву на продовження навчання та віру в успішність наступної професійної діяльності.

До соціальних причин ми відносимо, в першу чергу, неготовність сучасної вузівської системи до створення для інвалідів по зору оптимальних умов для їх професійно-освітньої діяльності (інформованість суспільства про життя і діяльність інвалідів по зору; можливості і особливості їх професійної освіти, сформованість єдиних підходів до прийому інвалідів до ВНЗ; пристосованість архітектурного середовища для безбар'єрного доступу інвалідів, а також важливою умовою стабільна державна гарантія матеріального забезпечення, працевлаштування, соціального захисту інвалідів по зору).

Другий розділ “Методика та аналіз результатів експериментального вивчення факторів соціально-психологічної адаптованості студентів-інвалідів по зору до умов навчання у вищому навчальному закладі” включає визначення загальних складових процесу адаптації студентів; подається детальний аналіз контингенту учасників експериментів, зокрема, кількості інвалідів І та П груп, часу порушення зору у них та дані про тип навчального закладу, який закінчив студент. Зроблено висновки про те, що різка зміна соціального середовища, а саме, школи-інтернату на вищий навчальний заклад відбивається на процесі соціально-психологічної адаптації інвалідів по зору.

На основі аналізу матеріалів анкетування студентів та викладачів встановлено фактори адаптації, які надалі, для зручності експериментального вивчення, було розподілено на основні, до яких відносяться адаптивні уміння, зокрема, дидактичні, побутові, соціально-психологічні та супутні, зокрема, рівень тривожності, установки на адаптацію, мотивація навчання у ВНЗ, самооцінка та міжособистісні стосунки (в контексті впливу на їх розвиток факторів успішності у навчанні, громадської активності, глибини порушення зору).

Наші спостереження та результати опитування студентів показали, що в процесі адаптації виникають труднощі дидактичного характеру (велике навчальне навантаження, невміння конспектувати лекції, нові форми та методи навчання, недостатність вмінь виконувати самостійну роботу); побутові труднощі, особливо для інвалідів І групи по зору, пов'язані з самообслуговуванням та просторовою орієнтацією та соціально-психологічні труднощі, пов'язані зі встановленням міжособистісних стосунків зі зрячими. Передбачалося, що кількість труднощів та рівень їх впливу на адаптацію залежить від сформованості адаптивних умінь студентів.

Методика констатувального експерименту була спрямована на визначення особливостей сформованості адаптивних умінь студентів-інвалідів по зору як основних факторів в процесі їх соціально-психологічної адаптації та супутніх факторів, що впливають на якість її перебігу. Експериментальне дослідження включало з'ясування демографічних даних про респондентів (вік, група інвалідності, місце проживання (в гуртожитку чи з батьками), а також даних про розвиток у студентів дидактичних, побутових та соціально-психологічних адаптивних умінь і таких супутніх факторів адаптації, як міжособистісні стосунки, тривожність, мотивація, установка, самооцінка.

Адаптивні вміння в констатувальному експерименті вивчалися за спеціально розробленою програмою безпосереднього прихованого спостереження в 2 етапи:

перший етап - продовж 1 - 2 тижнів від початку навчання у ВНЗ;

другий етап - під час зимової заліково-екзаменаційної сесії.

В основу визначення рівня адаптованості було покладено розвиток у студентів-інвалідів по зору визначених вище адаптивних умінь. Виділено три рівня адаптованості: високий, середній та низький. В дисертації наводяться конкретні методики вивчення рівнів адаптивних умінь.

При зборі інформації використовувалась 6-бальна шкала, за якою: 1-2 бали свідчили про низький рівень сформованості уміння, 3-4 бали - середній; 5-6 балів - високий рівень. Виводились сумарні бали з кожного виду умінь, які надалі визначали рівень адаптації.

Результати І етапу констатувального експерименту показали, що у переважної більшості студентів дидактичні уміння розвинуті на низькому рівні (76 % інвалідів І групи та 62 % інвалідів П групи).

На другому етапі констатувального експерименту було з'ясовано, що названі уміння можуть розвиватись у студентів самостійно, але показник підвищується незначно (у 18 % у інвалідів І групи та у 14 % інвалідів ІІ групи).

При вивченні побутових адаптивних умінь з'ясовано, що на першому етапі констатувального експерименту вони були на низькому рівні у студентів-інвалідів І групи (66,5 %) і на високому та середньому у інвалідів П групи (відповідно 49,5 % та 29 %). В процесі діяльності, під час навчання у ВНЗ побутові вміння студентів підвищуються в середньому на 15 % і мають важливе значення лише на початку навчання. При цьому занепокоєння викликають уміння студентів-інвалідів І групи орієнтуватись у просторі.

Вивчення сформованості соціально-психологічних умінь було зосереджено на виявленні комунікативних умінь та особливостей міжособистісних стосунків. Встановлено, що їх розвиток у студентів-інвалідів по зору знаходиться на низькому рівні (у 89 % інвалідів І групи та у 64 % - інвалідів ІІ групи). На другому етапі констатувального дослідження встановлено, що, в процесі спілкування цей показник покращувався (у 61 % інвалідів І групи та у 57% у інвалідів ІІ групи). В дослідженні було проведено вивчення попереднього досвіду студентів у сфері дружнього спілкування і з'ясовано, що недорозвиток комунікативних умінь має місце вже в шкільному віці і пов'язаний з глибиною порушення зору та відмежованістю навчально-виховного процесу спеціальної школи від суспільства.

Вивчення особливостей міжособистісних стосунків студентів-інвалідів по зору в групі інтегрованого типу проводилось на основі соціометричного експерименту, який показав, що студенти-інваліди по зору в інтегрованих вузівських групах займають малосприятливі статусні категорії нейтральних та ізольованих. Проведений аналіз отриманих даних за критеріями виборів (навчання, дружнє спілкування, майбутня професія), співставлення отриманих матеріалів з успішністю цих студентів, їх громадською активністю та самооцінкою.

Визначено, що найкращий статус студенти-інваліди мають за критеріями „навчання” та „майбутня професійна діяльність”, що пояснюється, з одного боку, ґрунтовнішою суспільною мотивацією навчальної діяльності, а з іншого - кращою обізнаністю незрячих студентів в професії тифлопедагога.

Простежено залежність соціометричного статусу від глибини порушення зору (студенти з І групою інвалідності рідше потрапляють у високі статусні категорії), від успішності у навчанні (студенти з високим рівнем успішності в 15 % випадків потрапляють в групи лідерів і з низьким рівнем успішності в 58,3 % - в групи ізольованих).

Отримані аналогічні показники кореляції соціометричного статусу з рівнем громадської активності. Студенти з високим рівнем громадської активності потрапляють до групи „лідерів” та „тих, кому надали перевагу” у 67 % випадків, а з низьким рівнем громадської активності займають в переважній більшості (близько 74 %) малосприятливі статусні категорії.

Виявлений в дослідженні неадекватно завищений рівень самооцінки у студентів-інвалідів по зору також впливає на їх соціометричний статус: 61,9 % студентів з такою самооцінкою потрапляють в нейтральне положення.

Аналіз наукових даних про особливості функціонування емоційно-почуттєвої сфери особистості при глибоких порушеннях зору та експериментальних матеріалів дозволили нам встановити причинно-наслідковий зв'язок між виникненням у студента-інваліда емоційних переживань, зокрема тривожних станів та рівнем його адаптованості. студент інвалід адаптація освітній

Для аналізу впливу на адаптацію особистості тривожності виділено два її види особистісну та ситуативну. В дослідженні було використано адаптований варіант методики самооцінки рівня тривожності Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна. В експерименті виявлено переважання ситуативної тривожності у інвалідів по зору, яка може відбиватися на процесі адаптації особистості, викликаючи стани дезадаптації.

Встановлено, що низький рівень тривожності, який свідчить про позитивний емоційний стан людини та кращу адаптованість спостерігався на першому тижні навчання лише у 3 % незрячих студентів та 11 % - зрячих; через 2 тижні - у 9 % незрячих та 20 % зрячих і через 4 тижні - у 16 % незрячих та 25 % зрячих. Це дає підстави вважати, що інвалідність по зору є однією з причин тривожності, що ускладнює процес адаптації. Вивчення причин тривожності за методикою незакінчених речень показало їх специфічність, пов'язану з порушенням зору у студентів.

Співставлення даних про наявність високого рівня тривожності у студентів-інвалідів по зору на початку навчання у ВНЗ з даними І етапу констатувального експерименту про переважання низького рівня їх адаптації дозволило зробити висновок про те, що існує пряма залежність рівня адаптації від рівня тривожності суб'єкта. При цьому ситуативна тривожність має особливо сильний вплив, оскільки вона викликана переживаннями значної кількості ситуацій, пов'язаних з невдачами на перших порах навчання у ВНЗ.

Вивчення впливу психологічних факторів установки та мотивації на адаптацію студентів-інвалідів по зору у вищому навчальному закладі показало, що внаслідок розвитку особистості в умовах зорової депривації у неї розвивається своєрідна установка (як життєва позиція) на інвалідність, яка впливає на процес адаптації в колективі, опосередковано викликаючи своєрідні установки на взаємостосунки зі зрячими. Встановлено 4 типи установок, які залежать від глибини порушення зору у студента. Так, для студентів з І групою інвалідності більше властиві установки залежності від інших (58 %), активності під натиском (20 %) та уникнення зрячих (8 %). Студентам-інвалідам ІІ групи по зору більш притаманні установки активності під натиском (44 %), уникнення зрячих (20 %) та залежності від інших (12 %). Адекватні установки зустрічаються рідко. Визначені установки, впливаючи на розвиток міжособистісних стосунків, обмежують розвиток адаптивних комунікативних умінь, позначаються на розвиткові інших.

Отримання вищої освіти інвалідами по зору пов'язано з їхнім професійним самовизначенням і ґрунтується на мотивації вибору, яка, в свою чергу, опосередковується усвідомленням особистістю своїх можливостей, співставленням їх з інтересами і нахилами та з суспільною значущістю обраної професії. Встановлено, що висока соціальна вмотивованість обраної професії впливає на процес адаптації при навчанні у ВНЗ, стимулюючи особистість до високої успішності і відповідно до вироблення адаптивних умінь.

Таким чином, отримані дані під час проведеного нами констатувального експерименту засвідчили, що рівень адаптації може самостійно підвищуватися у процесі навчальної діяльності, але значна частина студентів (46,4 %) залишається на низькому рівні адаптації (табл.1).

Таблиця 1. Порівняльна характеристика рівнів адаптації студентів-інвалідів по зору на І та ІІ етапах констатувального експерименту

Група інвалідності по зору	Рівень адаптації на І етапі (в %)	Рівень адаптації на ІІ етапі (в %)
	високий	середній	низький	високий	середній	низький
І група	3,5	19,3	77,2	9,3	35,2	55,5
ІІ група	23,5	27,3	49,2	36,0	26,7	37,3
середній показник	13,5	23,3	63,2	22,6	31,0	46,4

Наведені дані дали підстави для розробки і впровадження системи психолого-педагогічного супроводу студентів-інвалідів по зору.

Третій розділ „Методика формування адаптивних умінь студентів-інвалідів по зору в системі їх соціально-психологічної адаптації до умов навчання у ВНЗ” присвячений аналізу результатів формувального експерименту, який здійснювався в діяльності Центру реабілітаційно-адаптаційного супроводу, створеного при кафедрі тифлопедагогіки ІКПП НПУ імені М.П. Драгоманова.

Апробація методики проводилася на основі розробленої Програми супроводу, яка включала 3 напрямки: 1) діагностичний (встановлення динамічного контролю адаптивних вмінь студентів - інвалідів); 2) розробка індивідуальних програм супроводу; 3) реалізація програм супроводу з формування адаптивних вмінь.

Реалізація першого напрямку проводилася в три етапи: 1 - продовж 1-2 тижнів (перший контрольний зріз наявних адаптивних вмінь); 2 - через 2 місяці після початку навчання (другий контрольний зріз вивчення сформованих під час експерименту адаптивних вмінь); 3 - під час зимової заліково-екзаменаційної сесії (третій контрольний зріз вивчення стійкості сформованих адаптивних вмінь). Для проведення формувального експерименту було використано наступні заходи і методики:

- організація діяльності тюнера;

- діяльність служби персональних помічників в організації самостійної роботи студентів-інвалідів по зору;

- додаткові консультації викладачам, які працюють в інтегрованих групах з боку працівників Центру реабілітаційно-адаптаційного супроводу;

- адаптація навчальних лекційних курсів, завдань та навчальних демонстрацій з урахуванням присутності на заняттях студентів з порушеннями зору;

- переклад в адаптивні форми навчальних та навчально-методичних посібників;

- організація навчання студентів-інвалідів роботі на ПК;

- залучення студентів з порушеннями зору до громадських та культурно-масових заходів;

- проведення психологічних тренінгів.

Після проведення формувального експерименту рівень дидактичних умінь студентів з І групою інвалідності підвищився на 25 %, а у студентів з ІІ групою інвалідності - на 24 %. Визначено якісні показники покращення цього виду умінь (володіння скорописом по Брайлю, користування аудіозаписами, робота на комп'ютері).

Результати вивчення стійкості сформованих на третьому етапі дидактичних умінь показали, що вони не лише стійкі, але й покращились у 26 % інвалідів по зору І групи та у 44 % інвалідів ІІ групи з високим та середнім рівнем адаптації.

Формування побутових умінь студентів-інвалідів по зору відбувалося з урахуванням висновку констатувального етапу дослідження про особливу складність для них оволодінням просторовою орієнтацією. Встановлено, що 76 % студентів - інвалідів на першому етапі знаходилися на низькому рівні володіння цими уміннями. Внаслідок проведеної роботи кількість студентів, які оволоділи ними, збільшилась на 6 % на високому рівні та на 17 % на середньому. Надалі ці уміння збереглися та ще покращилися на третьому етапі дослідження (на 18 % на високому рівні).

Для розвитку у студентів-інвалідів комунікативних умінь в дослідженні використовувалися тренінги, спрямовані на формування навичок встановлення контактів зі зрячими студентами та навичок самопрезентації.

Через два місяці після початку навчання у ВНЗ та проведення тренінгів було зібрано експериментальні матеріали, які засвідчили, що збільшилась кількість студентів-інвалідів І групи, з високим рівнем розвитку комунікативних умінь на 6 %, а у інвалідів ІІ групи - на 14 %. Збільшилася також кількість студентів із середнім рівнем розвитку комунікативних умінь.

Розвиток комунікативних умінь вводився також у структуру експерименту з формування міжособистісних стосунків, який базувався на ідеї надання можливостей студентам-інвалідам проявити свої позитивні особистісні якості в спеціально організованій спільній діяльності зі зрячими студентами (участь в презентації групи - „Дебют першокурсника”; діяльності культурно-масового характеру, наприклад, тематичний вечір в гуртожитку „Незрячі поети”, участь в диспуті „Сліпий вчитель - переваги і проблеми”; рейтинг успішності після вивчення перших модулів із загальної психології, історії України, невропатології тощо).

Результати формувального експерименту показали покращення положення студентів-інвалідів по зору в системі міжособистісних стосунків. Зокрема, зменшилась кількість студентів, які займали положення „ізольованих” за всіма критеріями вибору на 10,4 % та збільшилась кількість студентів в групі „ті, яким надали перевагу” на 17,6 %.

Аналіз результатів 2-го етапу констатувального експерименту та третього етапу формувального експерименту показав доцільність запропонованої нами методики формування адаптивних умінь студентів-інвалідів по зору в системі їх соціально-психологічної адаптації до умов навчання у ВНЗ в діяльності Центру реабілітаційно-адаптаційного супроводу (табл. 2).

Таблиця 2. Порівняльна таблиця рівня адаптації студентів у констатувальному та формувальному експериментах

Група інвалідності	Рівень адаптації (у %)
	високий	середній	низький
	констатувальний	формувальний	констатувальний	формувальний	констатувальний	формувальний
І	9,3	24	35,2	47	55,5	29
ІІ	36,0	46	26,7	35	37,3	19
С.П.	22,6	35	31,0	41	46,4	24

Зокрема, високі показники підвищились ще на 14,7 % у інвалідів І групи та на 10,0 % у інвалідів ІІ групи. На 11,8 % збільшилась кількість студентів І групи інвалідності та 8,3 % студентів ІІ групи з середнім рівнем адаптації. Відповідно, майже вдвічі зменшилась кількість студентів з низьким рівнем адаптації, зокрема 26,5 % у студентів-інвалідів І групи та 18,3 % у інвалідів ІІ групи.

Ступінь статистичної значущості відмінностей між досліджуваними групами визначався за - критерієм. До проведення формувального експерименту між експериментальною та контрольною групами за параметром рівня адаптації студентів-інвалідів по зору до умов ВНЗ не існувало значущих відмінностей (= 0,39). Після організації формуючих впливів експериментальні і контрольні групи відрізняються за означеним параметром (=19,53) на рівні достовірності 0,01 %. Значущість змін, що відбулися в рівнях адаптації студентів-інвалідів по зору експериментальної групи підтверджує і той факт, що за критерієм зафіксовано відмінність у рівнях адаптації до формуючого експерименту і після нього (= 19,14) з достовірністю 0,01 %. Описані результати надають підстави для висновку, що рівень адаптації у студентів-інвалідів по зору експериментальної групи після формувального експерименту є більш сприятливим порівняно з рівнем адаптації студентів контрольної групи.

Шляхи оптимізації процесу соціально-психологічної адаптації студентів-інвалідів по зору до умов навчання у ВНЗ представлені у моделі супроводу (схема 1).

При розробці системи супроводу навчання студентів-інвалідів враховувались особливості їх психофізичного розвитку, а також виявлені в експериментальному дослідженні труднощі та фактори, які ускладнюють їм процес набуття фахових знань, участь у суспільному житті, всебічний розвиток. Супровід студентів здійснювався в індивідуальній формі, спрямований на вибір мети та стратегії досягнення результату адаптації і пов'язаний з діагностикою рівнів сформованості адаптивних умінь та актуалізацію здібностей студента в досягненні мети адаптації.

Схема 1. Модель системи супроводу студентів-інвалідів по зору в умовах ВНЗ

Експериментальний досвід дозволив сформулювати принципи реабілітаційно-адаптаційного супроводу студентів-інвалідів по зору у ВНЗ:

· відповідності змісту і форм реабілітаційно-адаптаційного супроводу цільовим установкам і умовам професійно-освітньої діяльності інвалідів;

· актуалізації реабілітаційно-педагогічних засад керівництва професійно-освітньою діяльністю інвалідів по зору на всіх його рівнях;

· опори на інтегрований (змішаний) колектив інвалідів і студентів, які не мають порушень зору;

· опори на цілеспрямовану активність інвалідів по зору з підготовки до самостійної діяльності в професійно-освітній сфері;

· врахування індивідуально-педагогічних характеристик реабілітаційного потенціалу студентів-інвалідів по зору;

· спрямованості на всебічну соціальну адаптацію;

· безперервності реабілітаційно-адаптаційного супроводу в межах навчального процесу в вузі;

· взаємозв'язку у реабілітаційних заходах медичного, технічного, педагогічного та психологічного супроводу.

Діяльність Центру реабілітаційно-адаптаційного супроводу здійснювалась в таких напрямках: психологічний, педагогічний, соціальний, технічний, просвітительська підтримка.

Психологічний супровід включав:

- психодіагностичне обстеження студентів-інвалідів по зору для виявлення рівня розвитку комунікативних умінь, соціометричного статусу, рівнів тривожності, установок на спілкування зі зрячими, самооцінки та мотивації навчання у ВНЗ;

- консультативну підтримку студентів з вадами зору;

- проведення тренінгових занять з формування комунікативних умінь та розвитку міжособистісних стосунків зі студентами інвалідами по зору, а також з групами студентів в яких навчаються інваліди по зору.

Темп навчання у ВНЗ, нові форми роботи, обсяг навчального матеріалу, кількість і складність завдань та вимоги викладачів значно вищі, ніж у спеціальній школі. Це й обумовлює потребу студентів-інвалідів по зору у додатковій увазі та допомозі педагогів і потребує відповідного педагогічного супроводу.

Викладач має володіти педагогічними технологіями та методами їх використання в роботі з інтегрованими групами студентів. Реалізація завдань педагогічного супроводу студентів з порушеннями зору вимагає використання спеціальних методів та освітніх технологій. Під освітніми технологіями мається на увазі науково обґрунтована організація навчання, яка орієнтує студента на здійснення певних дій, які призводять до досягнення мети адаптації.

До числа таких технологій можна віднести:

- надання студенту значного ступеня свободи в освітньому процесі;

- в разі необхідності вільний вибір аудиторних або позааудиторних умов навчання;

- індивідуальні форми вивчення освітнього матеріалу, доступні даному студенту для повного його осмислення;

- забезпечення можливості активного спілкування з іншими студентами.

З числа популярних сучасних технологій вузівської освіти найбільш доцільними в навчанні студентів - інвалідів по зору ми вважаємо модульно-рейтингову та кооперативну. Організація навчальної діяльності студентів з порушеннями зору на основі модульно-рейтингової технології здійснюється як послідовність дій: ознайомлення із загальним модулем, ознайомлення з конкретними модулями змістовного та дійового планів, пошук відповідних інформаційних джерел, вивчення джерел, здійснення самоконтролю, співбесіда з викладачем, фіксація результатів контролю в навчально-реєстраційних документах. Діяльність викладача в такому випадку представлена, головним чином, консультуванням в діалоговій формі. Методика роботи за кооперативною технологією навчання характеризується послідовною зміною трьох ситуацій: ситуації самостійної підготовки студентів до засвоєння теми і вирішення проблеми, ситуації групової (кооперативної) діяльності, зверненої до обговорення проблеми, і ситуації підведення підсумків і оцінки рівня засвоєння проблеми.

Метою соціального супроводу є:

- виявлення соціальних проблем студентів з вадами зору;

- залучення волонтерів для допомоги у навчанні цих студентів;

- сприяння у наданні стипендій, матеріальної допомоги студентам, що мають інвалідність по зору;

- залучення студентів з вадами зору до активного життя університету та організація культурно-масових заходів.

Основне завдання технічного супроводу навчання полягає в тому, щоб студенти з вадами зору могли отримати таку ж інформацію про предмети, процеси і явища дійсності, як і звичайні студенти, щоб вони за допомогою технічних засобів навчання могли розвивати та удосконалювати свої розумові та фізичні здібності.

Просвітительська підтримка педагогічного колективу ВНЗ спрямована на ознайомлення з особливостями діяльності студентів-інвалідів по зору; правилами співпраці з інвалідами по зору; особливостями організації навчальної діяльності осіб з порушенням зору; використання модульно-рейтингової та кооперативної технологій в роботі зі студентами-інвалідами по зору; використання спеціального обладнання і тифлотехнічних засобів в навчальній і побутовій діяльності студентів тощо.

Висновки

1. Адаптація людини до життя та діяльності - складне явище, спрямоване на забезпечення формування комплексу психічних реакцій, що визначають адекватну поведінку та ефективну взаємодію індивіда із навколишнім середовищем. Її зміст складає багаторівнева організація адаптивних процесів, яка є відображенням інтегрованої активності біологічних, психічних і соціальних підсистем у структурі особистості. Сутність механізму адаптації полягає в соціально-спрямованій активності людини на засвоєння рольових, нормативних вимог, цінностей, умов середовища; оволодіння сталими формами предметної професійної діяльності; досягнення певного входження в окремі форми організаційної взаємодії; узгодження соціальних інтересів, колективних, групових і особистісних цілей.

Адаптація студентів-інвалідів по зору до навчання у ВНЗ - це складний, багатофакторний, взаємопов'язаний, поетапний процес долання адаптаційних труднощів та входження їх до сфери реалізації професійних функцій в умовах специфіки виконання професійної діяльності тифлопедагога, яка їм знайома більше, ніж зрячим студентам.

2. Діагностика рівня адаптованості студентів-інвалідів по зору до умов ВНЗ потребує адаптації методик, зумовленої особливостями виконання ними практичних дій. Для психолого-педагогічного вивчення особистості студента як суб'єкта професійно-освітньої діяльності у ВНЗ розроблено діагностичний інструментарій.

3. Адаптаційний процес включає фактори, які його детермінують, а саме: адаптивні вміння (дидактичні, побутові та соціально-психологічні), тривожність студента, його психологічні установки, мотиви навчання, положення в системи міжособистісних стосунків. Існує принципова можливість інвалідів по зору адаптуватися в умовах ВНЗ, проте рівень адаптації залежить від сформованості їх адаптивних умінь та ряду вищезазначених супутніх психологічних факторів.

4. Інваліди по зору мають різні рівні адаптованості: високий, середній та низький. Студенти-інваліди по зору, на початку навчання знаходяться переважно на такому низькому рівні адаптації, який визначається як дезадаптація, спроможні самостійно його покращити, проте в інвалідів І групи навіть покращений результат залишається на низькому рівні, а в інвалідів ІІ групи - на низькому та середньому через недостатню сформованість дидактичних та соціально-психологічних умінь, при відносній сформованості побутових (крім умінь орієнтуватися у просторі). Значний вплив на рівень соціально-психологічої адаптації мають тривожність особистості, установки на спілкування зі зрячими та мотивація.

5. Існує пряма залежність рівня адаптації від групи інвалідності студента. Глибина порушення зору, накладаючи відбиток на всю діяльність особистості, значно впливає на рівень адаптації, знижуючи його. Рівні адаптації у студентів корелюють з рівнями особистісної та ситуативної тривожності, з переважанням останньої, навіть після періоду психологічного втручання з використанням психотренінгів. Дезадаптивні стани студентів з вадами зору характеризуються порушеннями психічних функцій, негативними емоційними переживаннями, нездатністю реально оцінити ситуацію, невмінням знайти раціональний вихід із складного становища, неадекватністю вибору способу дій чи одночасним використанням суперечливих дій.

В системі міжособистісних стосунків студенти-інваліди по зору, в переважній більшості, займають малосприятливі статусні категорії, а це негативно відображається на процесі адаптації до умов ВНЗ. Психологічні установки інвалідів по зору щодо спілкування зі зрячими, характеризуються як, переважно, нейтральні та негативні і як такі, що опосередковано через міжособистісні стосунки впливають на рівень адаптації.

Висока соціальна мотивація професії тифлопедагога, впливаючи на оволодіння нею, активізує діяльність студентів-інвалідів по зору, підвищуючи її наслідки та розширюючи міжособистісні стосунки, які є фактором адаптації.

6. Процес соціально-психологічної адаптації піддається корекції при використанні адаптаційного супроводу за визначеними принципами та напрямами. Спеціальні заходи сприяння соціально-психологічній адаптації, застосовані у формувальному експерименті, показали їх високий рівень доцільності та необхідність впровадження в роботу Центру реабілітаційно-адаптаційного супроводу студентів, який було створено при кафедрі тифлопедагогіки НПУ імені М.П. Драгоманова.

Проведене дослідження не вичерпало всіх аспектів проблеми. Подальшої розробки потребують такі питання, як удосконалення технологій шкільного і вузівського навчання інвалідів по зору, підготовка науково-педагогічних працівників вищого навчального закладу до сприяння ефективності адаптації інвалідів по зору в групах інтегрованого типу та ін.

Зміст дисертації відображено в таких публікаціях

1. Синьова Є.П., Гребенюк Т.М. Вивчення структури міжособистісних стосунків інвалідів по зору в умовах студентської групи // Актуальні проблеми виховання та навчання студентів із особливими потребами. І Міжнародна науково-практична конференція. - К., 2000р. - С. 125-129.

2. Гребенюк Т.М. До питання про вивчення соціально-психологічної адаптації інвалідів по зору у ВУЗі // Психолого-педагогічні проблеми підготовки вчительських кадрів в умовах трансформації суспільства. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 80-річчю НПУ імені М. П. Драгоманова. - К., 2000р. - С. 211-214.

3. Гребенюк Т.М. Вивчення проблеми соціально-психологічної адаптації інвалідів по зору в студентських інтегрованих групах // Міжнародний семінар "Інформаційні технології у соціально-трудовій реабілітації інвалідів". - К., 2001. - С. 76-80.

4. Гребенюк Т.М. Методика дослідження соціально-психологічної адаптації інвалідів по зору до навчання у ВУЗі //Науково - звітня конференція НПУ імені М.П. Драгоманова. - К., 2001. - С. 141-144.

5. Гребенюк Т.М. Особливості та педагогічні шляхи забезпечення соціальної адаптації інвалідів по зору в інтегрованих студентських групах Актуальні проблеми виховання та навчання студентів із особливими потребами. ІІ Міжнародна науково-практична конференція. - К., 2001р. - С. 56 - 67.

...