Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Психологічні умови оптимізації спілкування батьків з дітьми дошкільного віку

19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

Горецька Олена Віталіївна

Київ - 2009 р.

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Бердянському державному педагогічному університеті,

Міністерство освіти і науки України, м. Бердянськ.

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Ладивір Світлана Олексіївна, Інститут психології імені.Г.С. Костюка АПН України, провідний науковий співробітник лабораторії психології дошкільника.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, профессор Кузьменко Віра Ульянівна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, професор кафедри теоретичної та консультативної психології Інституту соціології, психології та управління;

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Пенькова Олена Іванівна, Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України, провідний науковий співробітник лабораторії психології особистості імені П.Р. Чамати.

Захист відбудеться "18" листопада о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.10 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано "12" жовтня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.В. Долинська

Загальна характеристика роботи

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри психології Бердянського державного педагогічного університету "Психологічні аспекти навчання і виховання особистості на сучасному етапі розвитку суспільства", затверджена вченою радою Бердянського державного педагогічного університету (протокол № 5 від 01 березня 2006 року) та узгоджено міжвідомчою Радою з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук України (протокол № 4 від 25 квітня 2006 року).

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність психологічних умов оптимізації спілкування батьків з дітьми дошкільного віку.

У відповідності до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз особливостей процесу спілкування батьків з дітьми дошкільного віку.

2. Визначити комплекс методик, спрямованих на вивчення особливостей спілкування батьків з дітьми дошкільного віку.

3. Виявити вплив батьківського ставлення на процес спілкування в родині.

4. Обґрунтувати психологічні умови, що забезпечують оптимізацію процесу спілкування батьків з дітьми-дошкільнятами.

5. Розробити методичні рекомендації для батьків з метою оптимізації їх взаємин з дітьми дошкільного віку.

В основу дослідження покладено припущення про те, що процес спілкування батьків з дітьми-дошкільниками буде оптимально ефективним за таких психологічних умов: формування в батьків прийомів ефективної комунікації; активізації дії перцептивних механізмів спілкування; розвитку конструктивних способів взаємодії батьків з дітьми; реалізації особистісно орієнтованого підходу у процесі спілкування батьків з дітьми дошкільного віку.

Об'єкт дослідження - процес спілкування батьків з дітьми-дошкільниками.

Предмет дослідження - психологічні умови оптимізації процесу спілкування батьків з дітьми дошкільного віку.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали: теорії особистості (О.Г. Асмолов, С.Д. Максименко, К.К. Платонов); положення та концепції психічного розвитку особистості (Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Д.І. Фільдштейн та ін.); концепції спілкування (О.О. Бодальов, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, В.М. Мясищев); принципи та ідеї особистісного підходу до виховання (І.Д. Бех, О.Л. Кононко, М.І. Лісіна, Н.С. Лейтес, О.Я. Савченко, В.В. Сєріков, І.С. Якиманська); положення про психічний розвиток дитини дошкільного віку (Л.І. Божович, Л.С. Виготський, О.В. Запорожець, В.У. Кузьменко, О.М. Леонтьєв, В.С. Мухіна, Т.О. Піроженко, М.М. Поддьяков, Ж. П'яже); праці про виховний вплив сім'ї (М.І. Алексєєва, О.О. Алексєєва, М.Й. Боришевський, О.Л. Кононко, В.К. Котирло, С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір, О.І. Пенькова); теоретичні засади особливостей родинної взаємодії (Д. Баумринд, В.М. Дружинін, Е.Г. Ейдеміллер, В.К. Котирло, О.І. Кульчицька, О.О. Смирнова, А.С. Співаковська, Т.М. Титаренко, Л.Д. Шнейдер, В.В. Юстіцкіс).

Методи дослідження. Для розв'язання завдань, досягнення мети та перевірки гіпотези дослідження було використано комплекс методів: теоретичних: аналіз, порівняння, класифікація та узагальнення відповідних джерел; емпіричних: спостереження, анкетування, бесіди, тести, аналіз продуктів діяльності, психолого-педагогічний експеримент (констатувальний та формувальний).

Опрацювання результатів експериментальних даних здійснювалося за допомогою методів математичної статистики.

На різних етапах дослідження було використано різноманітні методики: діагностика типу батьківського ставлення (тест-питальник А.Я. Варга та В.В. Століна); встановлення ціннісних орієнтацій батьків (методика "Ціннісні орієнтації" М. Рокича); графічна методика ДДЛ ("Дім - Дерево - Людина"); елементи візуально-вербальної методики Р. Жиля.

База дослідження. Дослідження здійснювалося на базі ДНЗ №3 та №28 м. Бердянська. Вибірку склало 100 родин, які мали дітей дошкільного віку (5-6 років), 50% з яких склало експериментальну групу.

Дослідження здійснювалось у три етапи (пошуковий, експериментальний, заключний) впродовж 2001-2008 рр.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дослідженні:

уперше розроблено модель впровадження особистісно орієнтованого підходу в процес родинної взаємодії та визначено комплекс методичних засобів оптимізації спілкування батьків з дітьми; обґрунтовано критерії психологічно оптимального спілкування (особистісно-діалогічний стиль спілкування, безумовне позитивне ставлення до дитини, суб'єкт-суб'єктна стратегія взаємодії), показники та рівні прояву ефективності спілкування батьків з дошкільниками (високий, середній, низький); виявлено психологічні умови оптимізації спілкування батьків з дошкільниками (формування в батьків прийомів ефективної комунікації, активізація дії перцептивних механізмів спілкування у батьків, розвиток конструктивних способів взаємодії батьків з дітьми); розроблено програму спостережень "Особливості спілкування батьків з дітьми дошкільного віку"; зафіксовано феномен "надмірних очікувань" батьків у ставленні до дитини-дошкільника;

розширено та доповнено уявлення про умови реалізації особистісного спілкування в родинній взаємодії; психологічну сутність понять "оптимізація спілкування батьків з дітьми дошкільного віку" та "готовність батьків до усвідомленого ставлення до власної дитини";

набуло подальшого розвитку знання про вплив типу батьківського ставлення на вибір стилю спілкування з дитиною; про вплив ціннісних орієнтацій на вибір батьками стилю виховання дітей.

Практичне значення роботи полягає у створенні програми розвивальної роботи з батьками, спрямованої на оптимізацію взаємин у процесі родинного спілкування та розробці рекомендацій щодо оптимізації спілкування дорослих з дітьми, які можуть бути впроваджені в практику навчально-виховної роботи дитячих та загальноосвітніх навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів у процесі підготовки фахівців зі спеціальностей "Практична психологія" та "Дошкільне виховання", в системі післядипломної освіти при викладанні навчальних курсів "Психологія сім'ї" та "Дитяча психологія".

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідались автором, обговорювались та отримали схвалення на Міжнародних науково-практичних конференціях: "Проблеми духовності в психології розвитку особистості" (м. Ніжин, 2008 р.), "Актуальні проблеми практичної психології" (м. Херсон, 2009 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Навчання, виховання та розвиток" (м. Бердянськ, 2004 р.), "Особистісно-орієнтований підхід до організації навчально-виховного процесу: проблеми та пошуки" (м. Бердянськ, 2005 р.), "Проблема трансформації підготовки кадрів дошкільної освіти в контексті входження України до Європейського освітнього простору" (м. Бердянськ, 2007 р.); Всеукраїнських психолого-педагогічних Демиденківських читаннях "Навчання, виховання та розвиток" (м. Бердянськ, 2009 р.), а також на засіданнях кафедр психології, теорії та методики дошкільної освіти Бердянського державного педагогічного університету (2001-2009 рр).

Результати дослідження апробовано в умовах практичної психолого-педагогічної роботи здобувача та впроваджено в навчально-виховний процес експериментальних дошкільних закладів № 28 "Малятко" (довідка № 4 від 14.05.2007 р.), № 3 "Ластівка" (довідка № 1848 від 20.08.2007 р.) м. Бердянська та дошкільних закладів №1 "Пізнайко", №3 "Колосок", №6 "Ромашка" Бердянського району Запорізької області (довідка № 1737 від 28.04.2008 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дослідження висвітлено в 9 публікаціях, серед яких 7 одноосібних статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, в матеріалах наукових конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, що налічує 281 найменувань (6 із них іноземною мовою) та 4 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 182 сторінках. Робота містить 21 таблицю і 12 рисунків на 10 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 274 сторінки.

батьківський дошкільний оптимізація спілкування

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблеми і теми дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу, завдання і методи роботи, охарактеризовано методологічну й теоретичну основи дослідження. Розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження у практичну діяльність, подано дані про структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі "Теоретичні засади дослідження проблеми спілкування батьків з дітьми" висвітлено чинні у психологічній літературі тлумачення понять, структури і функцій спілкування як специфічної форми взаємодії людини з оточуючими, охарактеризовано підходи до дослідження спілкування в онтогенезі, з'ясовано особливості комунікативної сфери дитини-дошкільника, розкрито значення спілкування для процесу становлення особистості дитини, окреслено стилі родинного виховання як компонент унікального середовища дитини, наведено сучасні типології типів батьківського ставлення, проаналізовано погляди сучасних психологів на вибір батьками стилю спілкування з дитиною у співвідношенні з типом батьківського ставлення, уточнено ознаки психологічно оптимального спілкування.

Встановлено, що спілкування є об'єктом дослідження багатьох зарубіжних і вітчизняних психологів (А. Адлер, Б.Г. Ананьєв, А. Бандура, Е. Берн, В.М. Бехтерєв, О.О. Бодальов, Л.С. Виготський, К. Левін, О.М. Леонтьєв, М.І. Лісіна, Б.Ф. Ломов, А. Маслоу, Дж. Мід, В.М. Мясищев, К. Роджерс, С.Л. Рубінштейн, Е. Фромм, Е. Холл, К. Хорні, К. Юнг).

У радянській психології проблема спілкування вивчалась переважно в двох напрямках. Перший передбачав дослідження спілкування у контексті діяльністного підходу (Д.Б. Ельконін, О.В. Запорожець, П.І. Зінченко, О.М. Леонтьєв, М.І. Лісіна, О.Р. Лурія, С.Л. Рубінштейн та інші). Згідно з цим підходом спілкування розглядається або як особливий вид діяльності, або ж виводиться з категорії діяльності. Міжособистісні стосунки в такому контексті посідають другорядне місце.

Дослідження другого напрямку зосереджуються на вивченні проблем спілкування в руслі психології взаємовідносин (Б.Г. Ананьєв, В.М. Бехтерєв, О.О. Бодальов, С.В. Ковальов, К.К. Платонов та інші), головним об'єктом якої постає особистість (В.М. Мясищев). Перевагою такої концепції є той факт, що спілкування розглядається не як виключно вербальна комунікація, а як багатостороння взаємодія.

Встановлено, що в сучасній психології на передній план висуваються питання з'ясування особливостей взаємодії партнерів, розвиваються уявлення про діалог як складову суб'єкт-суб'єктних відносин. Діалогічна стратегія визначає суб'єктний вибір партнерів, базується на настанові про те, що суб'єкти спілкування завжди паритетні між собою (особистісно орієнтований підхід). Діалогічне спілкування розуміється як активність усіх його учасників, що дає можливість встановити реакцію партнера на повідомлення, здатна забезпечити зворотний зв'язок, без якого спілкування втрачає сенс. Доведено, що діалогічний тип стосунків є необхідною умовою життєдіяльності людини, формою становлення, розкриття та вираження її сутності (Г.М. Андреєва, В.В. Андрієвська, Г.О. Балл, О.О. Бодальов, О.М. Корніяка, Б.Ф. Ломов, В.О. Сухомлинський).

Родина зі сформованими в ній батьківськими настановами істотно впливає на становлення та розвиток психіки дитини. Сім'я є персональним середовищем розвитку особистості дитини, гарантом безпеки у процесі взаємодії із зовнішнім світом. Система родинних стосунків дає дитині відчуття захищеності та водночас стимулює і спрямовує її розвиток (О.О. Алексєєва, Е.Г. Ейдеміллер, О.І. Захаров, О.І. Пенькова, О.О. Смирнова, А.С. Співаковська, Т.М. Титаренко, Л.Д. Шнейдер, В.М. Целуйко, В.В. Юстіцкіс).

Згідно з наявними даними (І.Д. Бех, С.Л. Братченко, О.О. Галицьких, О.М. Корніяка), характер спілкування батьків з дитиною коливається між такими екстремумами: особистісне - авторитарне.

Особистісно орієнтоване спілкування являє собою єдність гуманістичної позиції дорослого щодо дитини, тобто її прийняття, визнання та розуміння, і реального діалогу. За таких умов реалізується насамперед функція взаємозбагачення суб'єктів цінностями, інформацією і почуттями, через які здійснюється регулятивна функція спілкування.

Навпаки, авторитарне спілкування відбувається за умови мінімізації сприймання дитини як суб'єкта спілкування. Прийняття, визнання й розуміння дитини відбувається за стереотипами наявної практики. Регулятивна функція спілкування значно домінує над функцією взаємозбагачення.

Доведено (А.Я. Варга, Ю.Б. Гіппенрейтер, В.М. Дружинін, Е.Г. Ейдеміллер, О.І. Захаров, І.М. Марковська, О.О. Смирнова, А.С. Співаковська), що стиль спілкування батьків з дитиною зумовлюється переважно типом батьківського ставлення. Вибір батьками неадекватного типу (авторитаризм, гіперопіка, гіпопротекція) викривляє процес спілкування, зводить його до виконання лише традиційних "батьківських" функцій. Такий стиль призводить до відчуження, нерозуміння, емоційної дистанції між батьками і дітьми.

У роботі наголошено, що однією з важливих психологічних умов оптимізації батьківсько-дитячих стосунків є впровадження в процес спілкування особистісно орієнтованого підходу, який передбачає розуміння, визнання та прийняття дитини такою, яка вона є; створення максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку її потенційних можливостей, здібностей і обдарувань з урахуванням провідних потреб та інтересів дитини; виховання особистості, котрій притаманні почуття власної гідності й поваги до гідності інших; розкриття та формування загальнолюдських морально-етичних якостей; демократичне ставлення до дитини, співпраця, щирі, відкриті, довірливі стосунки з дитиною в атмосфері сприятливого психологічного клімату (І.Д. Бех, О.Л. Кононко, М.І. Лісіна, О.Я. Савченко, Г.К. Селевко, І.С. Якиманська).

Проте реалізація означених умов натикається на серйозні перешкоди, пов'язані з низьким рівнем психолого-педагогічних знань батьків, несформованою готовністю до усвідомленого ставлення до дитини, неадекватно обраним стилем спілкування, деконструктивними способами взаємодії, неефективними засобами виховного впливу. Це зумовлює необхідність оволодіння батьками вміннями встановлювати такий тип взаємин, який сприятиме гармонізації стосунків з дитиною та реалізуватиметься в просторі психологічно оптимального спілкування.

Зазначено, що оптимальним є такий процес, який призведе до максимальних результатів за мінімально необхідних зусиль та витрат часу (Ю.К. Бабанський). Отже, оптимізація спілкування - це процес свідомого вибору найкращого варіанту спілкування в конкретних умовах, що передбачає нерозривний зв'язок мети спілкування (обмін інформацією, організація взаємодії, пізнання один одного) та засобів і форм її досягнення (особистісно орієнтоване спілкування).

Констатовано, що психологічно оптимальне спілкування передбачає досягнення певних цілей: встановлення контакту як стану взаємної готовності до усвідомленого розуміння сутності повідомлення й адекватного сприймання і розуміння один одного; побудова на цій основі позитивно-конструктивних стосунків; стимулювання потрібних емоційних переживань, здійснення психологічного впливу. Оптимальне спілкування - це гуманістичне спілкування, що характеризується як діалогічне, довірливе, відкрите, рівноправне, поважливе, адекватно вимогливе, конгруентне (відповідне соціальному досвіду, потребам дитини); бажане, суб'єкт-суб'єктне, що передбачає встановлення позитивних стосунків, які сприяють успішному розв'язанню виховних завдань, призводить до взаємопізнання, взаєморозуміння та взаємоприйняття.

Розроблення психологічних засад оптимізації спілкування батьків з дітьми дошкільного віку сприятиме зниженню конфліктності у родині, тим самим створюючи умови для подальшої конструктивної взаємодії батьків та дошкільників.

Спираючись на здійснений теоретичний аналіз проблеми, нами було розроблено програму експериментального дослідження, спрямовану на виявлення психологічних умов оптимізації спілкування батьків з дітьми дошкільного віку.

У другому розділі "Експериментальне вивчення особливостей спілкування батьків з дітьми" запропоновано стратегію процедури дослідження, висвітлено основні його етапи, обґрунтовано вибір методик дослідження; розкрито послідовність проведення констатувального етапу дослідження; визначено взаємозв'язок між вибором типу батьківського ставлення, пріоритетними цінностями та стилем спілкування дорослих з дітьми дошкільного віку, описано критерії, показники та рівні прояву ефективності спілкування батьків з дітьми.

Дослідно-експериментальна робота тривала впродовж 2001-2008 років на базі ДНЗ №№ 3, 28 м. Бердянська. Вибірку склали 100 сімей (констатувальний експеримент) з дітьми дошкільного року (5-6 років), 50% з яких брало участь у формувальній частині експерименту. Обов'язковою умовою була повнота родини.

Предметом експериментального вивчення на етапі констатувального експерименту визначено специфіку спілкування батьків з дітьми дошкільного віку, яка розглядалася через тип батьківського ставлення. Позиція батьків стосовно дитини характеризується відносно стійкими стилем спілкування, ситуативно специфічними діями щодо дитини.

Для визначення ефективності спілкування батьків з дітьми дошкільного віку було використано такі критерії:

особистісно-діалогічний стиль спілкування - гуманістична настанова, вміння батьків застосовувати ефективні технології спілкування (діалог, активне та рефлексивне слухання, Я - повідомлення), використовувати невербальні засоби спілкування;

безумовно позитивне ставлення до дитини - готовність батьків до усвідомленого ставлення, прийняття дитини, емпатія, здатність до рефлексії;

суб'єкт-суб'єктна стратегія взаємодії - позитивна емоційна підтримка дитини, рівноправність позицій, співробітництво, уміння застосовувати конструктивні способи розв'язання проблемних ситуації, використовувати ефективні засоби виховного впливу.

На основі вказаних критеріїв усі родини було розподілено на три групи, які різнилися між собою рівнями прояву ефективності спілкування.

До високого рівня прояву ефективності спілкування батьків з дітьми було віднесено ті, що характеризувалися безумовним прийняттям, позитивним ставленням до дитини, використанням у процесі спілкування діалогу й інших ефективних засобів, адекватною оцінкою можливостей, успіхів та невдач дитини, прагненням зрозуміти мету та мотиви її поведінки, вмінням прогнозувати особистісний розвиток, здатністю до співпереживання, рефлексії, вмінням застосовувати конструктивні способи розв'язання конфліктних ситуації, будувати стосунки на основі суб'єкт-суб'єктної стратегії взаємодії. Характер проявів ефективності спілкування був стабільним.

До середнього рівня увійшли досліджувані, котрі характеризувалися нестійкістю проявів показників ефективності спілкування. Батьки, віднесені до цього рівня, залежно від ситуації демонстрували суперечливе ставлення до дитини, переходили до авторитарно-монологічного спілкування, використовували неефективні способи розв'язання проблемних ситуації, були емоційно віддаленими від дитини, непослідовними у власних діях щодо неї, проте виявляли здатність до критичного осмислення власної поведінки, емпатійного реагування, зміни неефективних засобів виховного впливу.

До низького рівня прояву ефективності спілкування були віднесені батьки, що демонстрували неприйняття дитини, ригідність установок, посідали домінуючу позицію щодо дитини, емоційно відштовхували її, використовували неефективні засоби спілкування, деструктивні способи подолання проблемних ситуації, виказували неповагу, постійно контролювали дитину, не виявляли здатності до рефлексії та емпатійного ставлення, були схильні до покарань, вибудовували стосунки з дитиною на основі суб'єкт-об'єктної установки.

Під час спостережень було виявлено, що для значної кількості досліджуваних (52,00%) характерною була тенденція до ситуативного вияву ознак психологічно оптимального спілкування; частина батьків (43,00%) схильна у спілкуванні з дитиною виявляти негативне ставлення до неї, застосовувати неефективні засоби спілкування, деструктивні форми взаємодії з дотриманням стереотипних установок та шаблонів у вихованні дитини, і лише незначна кількість батьків (5,00%) показала високі результати.

Отримані дані свідчать про те, що батьки частіше діють у стосунках з дитиною залежно від ситуації, демонструючи суперечливе ставлення до неї, використовують такі способи взаємодії, котрі, на їх думку, швидше призводять до потрібного результату, не вважаючи за доцільне використовувати більш ефективне спілкування та конструктивні способи взаємодії. Значна частина батьків (40,00%) у процесі спілкування з дошкільниками використовує неефективні засоби спілкування (авторитарно-монологічний стиль, Ти - повідомлення, маніпулятивне слухання), не усвідомлюючи впливу обраного стилю спілкування на розвиток особистісних рис дитини, не виявляє поваги, терпимості, уваги до дитини; вони емоційно дистанційовані від неї, схильні до нав'язування власних думок, обмежують ініціативність дитини, ставляться до неї як до об'єкта взаємодії.

Визначено, що основне порушення в стосунках "батьки - дитина" - неадекватні батьківська позиція та стиль спілкування. До причин неефективного батьківського ставлення можна віднести ригідні стереотипи виховання, неусвідомлення власного ставлення до дитини, відсутність єдиних вимог до неї з боку батьків, неправильну оцінку дошкільника, незнання психологічних особливостей власної дитини, низький культурний, освітній і психолого-педагогічний рівень батьків, порушення психологічного клімату сім'ї, особистісні проблеми та особливості батьків, використання авторитарно-монологічного стилю спілкування, відсутність здатності бачити власні неадекватні поведінкові стереотипи тощо.

Встановлено, що поширеним типом батьківського ставлення у сучасній сім'ї є такий, що включає до себе наступні явища: низький рівень прийняття; високий за середній рівень авторитарної гіперсоціальності; середній рівень симбіозу; нижчий за середній рівень інфантилізації.

Встановлено розбіжність між усвідомленим вибором найбільш адекватної батьківської позиції та реальним типом батьківського ставлення. Більшість батьків за результатами опитування визначала перевагу позитивної в усіх типах батьківського ставлення складової "соціальна бажаність" (70,00%). У той же час більше ніж у половини цих батьків існує проблема прийняття дитини такою, яка вона є, тобто в побудові стосунків з дітьми вони використовують інші типи батьківського ставлення ("симбіоз", "інфантилізація", "авторитарна гіперсоціалізація"). В умовах сучасного соціуму України традиційне ставлення до дитини поєднується з бажанням батьків якомога більше "підготувати" своїх дітей до досягнень соціального успіху. Таке поєднання посилює феномен неприйняття власної дитини такою, як вона є, на вимогу про те, якою вона має бути в сучасному суспільстві. При цьому природна близькість батьків з дітьми поступається пресингу необхідності. Наявність цих проблем вказує на необхідність психологічної допомоги сім'ї в опануванні методів індивідуального й особистісно орієнтованого підходу у вихованні, вмінні визнавати кожну дитину особистістю, поважати її і надавати необхідну допомогу.

Водночас усі батьки усвідомлено визнають пріоритетними такі цінності як "здоров'я", "щасливе сімейне життя". Це вказує на неузгодженість реальної позиції батьків у взаємодії зі своїми дітьми та цінностями, що обираються як бажані на рівні усвідомлення. Тільки в однієї особи (2,00%) зроблено вибір цінності "мир та щастя інших". З переліку інструментальних цінностей по дві особи (4,00%) з кожної групи визначили як важливі "чуйність", "турбота" та "чесність". "Терпимість до думок інших" як цінність зовсім не була визначена. Відсутність цінностей "чуйність", "терпимість", "щастя інших", "упевненість у собі", "чесність", "турбота" свідчать про те, що в сучасній український сім'ї відбувається занепад духовних та гуманістичних засад. Для переважної більшості батьків притаманна така позиція: "Моя хата скраю", "Мій дім - окрема держава", "Більшість людей - вороги", "Не чіпай мого". Окрім того, було зафіксовано наявність сімейних конфліктів і сварок як норми стосунків, нехтування духовними потребами, споживацькі установки, егоїзм, байдужість, зміщення соціальних ролей у традиційних стосунках чоловіка і дружини, деспотизм у стосунках з дітьми, ставлення до дитини як до власності, втручання в її особисте життя, нехтування її правами тощо.

Було зафіксовано протиріччя й у ставленні батьків до дитини. Хоча батьки прагнуть проводити весь вільний час з дитиною, підтримують її інтереси, прагнуть у всьому допомогти, співчувають їй, надто високо оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, пишаються нею, проте зберігають досить відсторонену позицію, дотримуються дистанції, зверхності, використовують прийом "батога і пряника". Спілкування сповнено емоційними стресами, відбувається через позицію нерівноправності, відсутності зворотного зв'язку, дитина сприймається як особа пасивна, її почуття, думки, інтереси не враховуються. Батьки використовують такі типові способи спілкування з дитиною: накази, розпорядження, команди, погрози, моралізування, осуд, вирок, присоромлення, наклеювання ярликів, переважають репліки, як "Не чіпай, відійди", "Якщо ти це не зробиш, то … ","Ти завжди мусиш …", "Роби як я", "Я досвідчена людина, а ти - ні", "Ти повинен …" тощо. Часто застосовується авторитаризм у вигляді контролю та покарань, що сприяє придушенню ініціативи, самостійності. Батьки надають перевагу повчанню своєї дитини, а не емоційній близькості, гармонійному співіснуванню з нею, при цьому вони не дивуються втраті виховного впливу, потрапляючи в ситуацію відчуження. Дорослі чекають від своєї дитини досягнень, які перевищують її можливості, і це формує в неї почуття невідповідності бажанням батьків, почуття провини, звичку жити за стандартом, високий рівень тривоги, прояви нервозності. Дитина сприймає себе як неуспішну, нездатну досягти успіху, невпевнену в собі.

Виявлено, що з вибірки дітей (29 дошкільників - 30, 20%), до яких батьки ставляться з середнім рівнем прийняття та мають середні показники психологічно оптимального спілкування, у 9 (31,03%) існують психологічні проблеми, а у вибірці дітей (67 дошкільників - 69,79%) з низьким рівнем прийняття їх батьками та низькими показниками прояву ефективності спілкування дезадаптивні симптомокомплекси притаманні 39 (58, 20%) з них. Ця група була додатково продіагностована за допомогою елементів методики Р. Жиля. Результати підтвердили наявність проблем у міжособистісних стосунках дітей цієї вибірки як з батьками і вихователями, так і з дітьми групи ДНЗ. Водночас 48 (50%) дітей з усієї вибірки не мало суттєвих проблем у родинному колі, з дітьми групи ДНЗ та вихователями, що вказує на високий потенціал психологічної адаптації дітей до несприятливих умов задоволення потреби у спілкуванні.

Аналіз результатів констатувального етапу експерименту довів необхідність розроблення спеціальної методики корекції названих недоліків спілкування батьків з дітьми дошкільного віку.

У третьому розділі "Психологічні умови оптимізації спілкування батьків з дітьми дошкільного віку" обґрунтовано програму проведення формувальних впливів, конкретизовано її зміст; презентовано модель реалізації особистісно орієнтованого підходу до спілкування в системі "батьки - дитина", подано обґрунтування психологічних умов оптимізації спілкування батьків з дітьми дошкільного віку, розкрито шляхи впровадження особистісно орієнтованого спілкування в родинну взаємодію; проаналізовано ефективність впливу психологічних умов на оптимізацію спілкування батьків з дітьми.

Метою формувального експерименту була оптимізація спілкування батьків з дітьми. Робота здійснювалася поетапно, в різних напрямах (з батьками і з дітьми), за різними формами організації досліджуваних (індивідуальною, груповою, підгруповою). Формувальним експериментом було охоплено 50 батьків та 51 дитина старшого дошкільного віку.

За результатами проведеної роботи було встановлено, що впровадження особистісно орієнтованого підходу в процес взаємодії між батьками та дітьми сприяє створенню необхідних психологічних умов оптимізації їх спілкування. Програма формування спиралася на наступну модель (див. рис.1).

Психологічними умовами оптимізації спілкування батьків з дітьми дошкільного віку визначено формування в батьків прийомів ефективної комунікації (безумовне прийняття, активне та емпатійне слухання, використання діалогу, зворотнього зв'язку, невербальних засобів спілкування); активізацію дії перцептивних механізмів спілкування батьків (ідентифікація; рефлексія; емпатія); розвиток конструктивних способів взаємодії батьків з дітьми (мотиваційно-ціннісне ставлення; авторитетно-довірливі стосунки; позитивна емоційна підтримка; суб'єкт-суб'єктна стратегія взаємодії).

Рис 1. Модель реалізації особистісно орієнтованого підходу до процесу спілкування у сімейній взаємодії

Робота з батьками проводилась у двох напрямах. Перший - просвітницька робота для підвищення психолого-педагогічної культури батьків. Зміст інформативного блоку був спрямований на озброєння батьків знаннями про вікові та психологічні особливості та можливості дитини, наявність різних стилів виховання дитини в сім'ї, важливість гуманізації стосунків.

Реалізація зазначених завдань здійснювалася шляхом проведення тематичних бесід, індивідуального консультування, семінарів-практикумів, інформативних доповідей, надання письмових рекомендацій, пам'яток, тематичних виставок, обміну досвідом, дискусій, роботи творчих груп.

Другий - розвивальний напрямок - передбачав ознайомлення батьків з технікою діалогічного спілкування; формування відповідних способів комунікації та встановлення позитивних стосунків з дитиною.

Для вирішення основних завдань формувальної роботи було розроблено комплексну програму, яка передбачала психолого-педагогічне просвітництво батьків, зміну стереотипів і шаблонів виховання та усвідомлене ставлення до дитини, реконструкцію способів взаємодії з дітьми, реорганізацію засобів спілкування.

Комплексна програма корекційно-розвивальної роботи в системі "батьки - дитина" включала 14 занять та індивідуальних консультацій і складалася з двох блоків.

У перший блок об'єднано 9 занять, що проводилися з батьками. Загальна мета - усвідомлення власного ставлення до дитини, підвищення сенситивності до дошкільника, створення більш адекватного уявлення про дитину, використання продуктивних засобів спілкування з нею, корекція неадекватних стилів взаємодії з дитиною, розуміння батьками власних проблем, актуалізація потенціалу особистісного розвитку, підвищення психолого-педагогічної культури.

Другий блок складався з 5 занять з батьками та їх дітьми. Загальна мета - корекція порушень батьківсько-дитячих стосунків, розвиток взаємного сприймання, взаєморозуміння, прийняття, формування адекватних уявлень про сім'ю, формування єдиного стилю спілкування; розвиток емоційної єдності, створення позитивного психологічного клімату спілкування.

Ефективність запропонованої програми оптимізації спілкування в системі "батьки - дитина" встановлювалася в процесі контрольного експерименту. Контрольний зріз засвідчив позитивну динаміку проявів ефективності спілкування батьків. Внаслідок проведеної експериментальної роботи на формувальному етапі збільшилась кількість досліджуваних ЕГ з високим рівнем прояву ефективності спілкування (на 10,00%); зросла кількість батьків середнього рівня (на 12,00%); на 22,00% зменшилась кількість досліджуваних, віднесених до низького рівня прояву ефективності спілкування (див. Табл. 1).

Достатньо ефективною виявилася система роботи з батьками, спрямована на усвідомлення власного ставлення до дитини, що змінила неадекватне ставлення більшості батьків на безумовно позитивне. Зафіксовано зрушення в стратегії поведінки батьків щодо побудови стосунків з дитиною, котрі зрозуміли дієвість суб'єкт-суб'єктної взаємодії, більшість із них визначила особистість дитини як цінність, почали поводитися з нею на позиціях рівноправності, виявляла повагу до дитячих побажань, прагнень, потреб і можливостей, відповідальності, чесності, справедливості та толерантності. При цьому більш помітними виявилися зміни, пов'язані з підвищенням компетентності батьків щодо оптимізації процесу спілкування. Вони навчилися ефективних прийомів побудови процесу комунікації, зокрема застосовували в процесі спілкування з дитиною техніки активного і емпатійного слухання, діалог, обирали адекватні способи звернень і впливів. Батьки усвідомили необхідність зміни авторитарно-монологічного стилю на більш дієвий у стосунках з дошкільником - особистісно-діалогічний. Важливим було й те, що батьки навчилися розуміти дітей: виявляли здатність поставити себе на їх місце, дивитися на події з її позиції, співчували, співпереживали, разом раділи і сумували, правильно оцінювали її, розуміли вчинки, прогнозували поведінку дитини та моделювали власну.

Таблиця 1

Динаміка прояву ефективності спілкування батьків з дітьми n =100

Таким чином, порівняльний аналіз дозволяє відзначити зростання ступеня психологічно оптимального спілкування у стосунках батьків з дошкільниками. Відзначається суттєве збільшення їх компетентності в оптимізації спілкування, гуманізації батьківсько-дитячих стосунків.

Що стосується батьків КГ, то зростання показників високого та середнього рівнів було незначним, переважно за рахунок ситуативно вдалої поведінки дорослих та природних змін.

Порівняльний аналіз результатів контрольного експерименту в цілому підтвердив висунуту гіпотезу і дав можливість зробити висновок, що впровадження особистісно орієнтованого підходу в родинну взаємодію є вирішальною умовою оптимізації спілкування батьків з дітьми дошкільного віку, і це підтверджено якісними та кількісними показниками.

Проведений аналіз зафіксував значні зміни у батьківських ставленнях до дитини в експериментальній групі.

Більшість батьків ЕГ змінила власне ставлення до дитини у бік її безумовного прийняття та розуміння. Високі показники за типом батьківського ставлення "відштовхування" зменшилися на 40,00% і становило 32,00% порівняно з констатувальним етапом (72,00%). Батьки стали більш адекватно оцінювати можливості дитини та власні вимоги до неї, усвідомлювали бажаний образ батьківського ставлення, більш ретельно узгоджували власні очікування з потребами й інтересами дітей. Високим був рівень бажаності відповідності дитини сучасним критеріям "успіху" (шкала "соціальна бажаність"), він зменшився на 26,00% і становив 54,00%.

Більшість батьків змінила авторитарний стиль на особистісне ставлення до дитини, відмовившись у спілкуванні від покарань, високих вимог до слухняності, почала виявляти толерантність та співчуття до дитини. Порівняно з даними констатувального етапу за шкалою "авторитарна гіперсоціалізація" (64,00%), показники зменшилися на 28,00% і становили 36,00% за середнім рівнем. За шкалою "симбіоз" показники змінилися незначно, тобто батьки, хоча й почуваються з дитиною одним цілим, постійно намагаються захистити її від труднощів і негараздів життя, не дозволяють бути дитині досить самостійною. Це впливає на рівень міжособистісної дистанції у спілкуванні. Показники за високим рівнем інфантилізації дитини відсутні порівняльно з констатувальним етапом (12,00%), тобто батьки сприймають дитину відповідно до її віку, вважають її зданою до успіху.

Спостереження та бесіди з вихователями підтвердили висновки про те, що в дітей з сімей ЕГ значно підвищився рівень комунікативних навичок, вони стали більш активнішими у спілкуванні, вносили пропозиції щодо подолання проблемних ситуацій: пропонували допомогу, робили щось приємне, чимось поступалися, зважали на думку інших, не конфліктували.

Результати порівняльного аналізу свідчать, що в батьків КГ, з якими не проводилася робота щодо оптимізації спілкування, показники за всіма шкалами змінилися неістотно.

Перевірка достовірності здобутих показників здійснювалася за допомогою багатомірного аналізу. Результати підрахунку засвідчили наявність статистично значущих змін у батьківському ставленні до дошкільнят.

Таким чином, існують підстави стверджувати, що система активізації психологічних умов оптимізації спілкування батьків з дітьми, організована в ході формувального експерименту, виявилася ефективною. Дослідження підтвердило, що завдяки впровадження спеціально організованої розвивальної та освітньої роботи з батьками стало можливим усвідомлення ними важливості особистісного ставлення до дитини, швидке набуття вмінь та навичок ефективного спілкування та конструктивної взаємодії. Обов'язковою умовою такої оптимізації має бути реалізація особистісно орієнтованого підходу в родинних стосунках.

На основі проведеного теоретичного аналізу проблеми та узагальнення результатів дослідження сформульовано загальні висновки, що підтвердили висунуту гіпотезу.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичний аналіз, методологічне обґрунтування й експериментальне розв'язання проблеми оптимізації спілкування батьків з дітьми дошкільного віку; визначено критерії та рівні психологічно оптимального спілкування; з'ясовано психологічні умови оптимізації процесу спілкування; створено та експериментально апробовано модель впровадження особистісно орієнтованого підходу до процесу спілкування в родині; здійснено експериментальну апробацію розвивальної програми оптимізації спілкування батьків та дітей дошкільного віку.

1. Характер міжособистісних стосунків батьків з дитиною дошкільного віку визначає позитивні або негативні зміни в її розвитку. Близькість, глибина, діалогічний і безконфліктний характер такої взаємодії сприяє розвитку гармонійної особистості, а авторитаризм, відчуження і конфлікти - формуванню її дисгармонійного типу.

2. Тип батьківського ставлення реалізується виключно в процесі спілкування і має такі складові: когнітивний компонент передбачає психологічні знання батьків про сутність та особливості спілкування з дитиною, зокрема про особливості власного стилю; перцептивно-рефлексивні здібності батьків (ідентифікація, рефлексія, емпатія), що дозволяють встановлювати контакти з дитиною, адекватно пізнавати та розуміти її внутрішні стани, а також власне ставлення до дитини; емоційний компонент, який характеризує різноманітні почуття до дитини, ставлення до неї, співучасть; поведінковий компонент, що передбачає сформованість у батьків умінь та навичок ефективного використання різноманітних способів спілкування, встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин, застосовування конструктивних стратегій взаємодії та ефективних засобів виховного впливу.

Батьківське ставлення впливає на вибір стилю спілкування батьків з дітьми, формування психологічних особливостей дошкільника. Батьки з авторитарного-монологічним стилем спілкування застосовують жорсткі форми наказів та розпоряджень, часто використовують зауваження і покарання, уникають можливостей вислухати дитину, дати пораду, емоційно підтримати, прийняти її позицію, часто бувають непослідовні у вимогах до дитини. З іншого боку, батьки з особистісно-діалогічним стилем спілкування приймають дитину такою, якою вона є, оцінюючи її як рівноправного партнера, співучасника, надають перевагу позитивній оцінці вчинків дошкільника, заохочують, підтримують його у прагненні досягти успіху, а в сім'ях переважають дружні та теплі стосунки.

3. Найбільш доцільним в оптимізації процесу спілкування є застосування особистісно орієнтованого підходу в родинну взаємодію. Впровадження основних ідей та принципів такого підходу в родинне спілкування гармонізує сімейні стосунки, обумовлює вибір батьками психологічно оптимального спілкування, сприяє в цілому всебічному розвитку дитини.

4. Спеціальна організація процесу спілкування батьків з дитиною на основі особистісно орієнтованого підходу створює сприятливі умови для її психічного і фізичного розвитку. Критеріями визначення рівня прояву психологічно-оптимального спілкування батьків з дітьми є особистісно-діалогічний стиль спілкування (гуманістична настанова, вміння батьків застосовувати ефективні технології спілкування; безумовне позитивне ставлення до дитини (готовність батьків до усвідомленого ставлення, прийняття дитини, емпатія, здатність до рефлексії); суб'єкт-суб'єктна стратегія взаємодії (підтримка дитини, рівноправність позицій, співробітництво, уміння застосовувати конструктивні способи подолання проблемних ситуації, використовувати ефективні засоби виховного впливу). Ступінь прояву психологічно оптимального спілкування характеризується високим, середнім і низьким рівнями, що визначаються відповідно до рівня сформованості та систематичності прояву названих вище критеріїв.

5. Авторська модель впровадження особистісно орієнтованого підходу до спілкування в сімейній взаємодії побудована на принципах індивідуального підходу, цілісності, системності, доступності. Впровадження цієї моделі сприяє усвідомленню батьківства, вибору адекватних форм взаємодії, формуванню в батьків ставлення до іншої людини як суб'єкта спілкування, розвитку взаєморозуміння, самопізнання, навичок співробітництва завдяки організації спільної діяльності.

6. Психологічними умовами, що дозволяють підвищити ефективність процесу родинного спілкування з метою його оптимізації, є сформовані в батьків прийоми ефективної комунікації (безумовне прийняття дитини, активне та емпатійне слухання, діалог, зворотній зв'язок, використання батьками невербальних засобів спілкування) та конструктивні способи взаємодії батьків з дітьми (мотиваційно-ціннісне ставлення, авторитетно-довірливі стосунки, позитивна емоційна підтримка, суб'єкт-суб'єктна стратегія взаємодії), розвинені перцептивно-рефлексійні здібності батьків (ідентифікація, рефлексія, емпатія).

7. Впровадження у практику роботи експериментальної групи моделі особистісно орієнтованого підходу до міжособистісної взаємодії батьків з дітьми забезпечує помітне зростання ефективності їх спілкування, що проявляється у зменшенні кількості батьків з низьким рівнем прояву ефективності спілкування та збільшення кількості з середнім та високим рівнями. Врахування визначених психологічних умов спілкування дозволяють досягнути оптимізації стосунків у системі "батьки - діти", зокрема, нівелюють такі складові батьківського ставлення як відштовхування, авторитарна гіперсоціальність; розширюють арсенал комунікативних навичок спілкування та навичок побудови конструктивної взаємодії; підвищують сенситивність батьків стосовно дітей, сприяють зростанню рівня психолого-педагогічної культури батьків.