Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія соціальної психології

доктор психологічних наук, старший науковий співробітник Ващенко Ірина Володимирівна, Академія управління МВС України, кафедра роботи з персоналом, юридичної психології, педагогіки та політології, професор

кандидат психологічних наук, доцент Бондарчук Олена Іванівна, Державний вищий навчальний заклад «Університет менеджменту освіти» (м. Київ), кафедра психології, завідувач

Захист відбудеться „3” березня 2009 року о 13⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ - 33, вул. Паньківська, 2

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України

Автореферат розісланий „3” лютого 2009 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Л. Зливков

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Педагогічна професійна спільнота як категорія має низку специфічних ознак та особливостей розвитку, котрі кардинально вирізняють її серед інших професійних груп. Це, насамперед, стосується не стільки закономірностей становлення і функціонування, скільки забезпечення результативності діяльності.

В цілому смисл категорії «педагогічна професійна спільнота» безпосередньо пов'язаний із активністю людини. Форма активності і форма спільноти утворюють єдність схожого і відмінного в процесах акультурації людини. Розвиток педагогічної професійної спільноти характеризується особливостями спілкування, зокрема ділового, що й визначає специфіку та результативність її діяльності.

Функціонування професійної спільноти є результатом її відображення у соціально-психологічній практиці, тому педагогічна професійна спільнота розглядається, передусім, як соціально-культурне утворення. Серед структурних змістових зазначеної категорії можна виокремити властивості котрі уподібнюють її до інших. Це якості, що відтворюють організаційні особливості цієї групи, алгоритм її організації і управління. Окрім цього, визначаються й специфічні характеристики самоорганізації групи.

В першу чергу серед них слід відзначити комунікативні характеристики, котрі є провідною складовою й стрижневим чинником педагогічної професійної спільноти й характеризують її як соціо-культурне утворення й суб'єкт культури. Відтак, організація і самоорганізація педагогічної професійної спільноти становлять її сутність, відображають її психологічну природу й соціальні властивості. Саме комунікативна культура, ділове спілкування є змістом суб'єктного й об'єктного самовизначення спільноти як соціально-психологічного і культурного об'єднання. Завдяки організації комунікації професійна педагогічна спільнота розкривається як складова соціуму, етносу, цивілізації і культури.

Вагомий внесок у розв'язання проблеми психологічної природи професійної спільноти та комунікативного аспекту її діяльності внесли Б. М. Адрушків, В. Г. Афанасьєв, О. М. Зімічев, Л. М. Кроль, В. І. Курбатов, С. Д. Максименко, Г. О. Слезінгер, В. О. Сухомлинський та ін. Питання ефективної комунікації є предметом дослідження у працях Г. О. Балла, В. М. Галузяка, Ю. М. Ємельянова, О. В. Киричука, Л. Е. Орбан-Лембрик, Н. В. Чепелєвої. Формування комунікативного потенціалу педагога висвітлювалось в працях В. М. Галузінського, М. М. Заброцького, В. Л. Зливкова, С. О. Мусатова, О. В. Цуканової, С. І. Яковенка. Соціально-психологічні аспекти комунікації в організації висвітлюються в роботах Л. М. Карамушки, Н. Л. Коломенського, Т. М. Титаренко, Ю. М. Швалба та ін.

Проте здійснений аналіз наукових джерел засвідчує, що більшість досліджень із вказаної тематики присвячено лише окремим ракурсам даного питання. Це унеможливлює створення цілісного погляду на зазначену проблему. Зокрема, не вивчено і не розкрито специфіку забезпечення результативності діяльності педагогічної спільноти та її зв'язок із комунікативною культурою, а саме - діловим спілкуванням. Недостатнє опрацювання теоретичних і практичних аспектів проблеми, соціальне замовлення суспільства на розв'язання й практичне вирішення цієї актуальної для системи середньої освіти проблеми й обумовили вибір теми дисертаційного дослідження - “Ділове спілкування як чинник результативності діяльності педагогічного колективу”.

Зв'язок робот із науковими програмами, планами темами. Тема дисертаційного дослідження входить до наукової теми лабораторії соціальної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України “Соціально-психологічні проблеми молоді” (номер держреєстрації 0104U0880).

Об'єкт дослідження - спілкування в умовах діяльності педагогічної професійної спільноти.

Предмет дослідження - психологічні особливості організації ділового спілкування, що сприяють результативності діяльності педагогічного колективу.

Мета дослідження полягає у організації процесу ділового спілкування, для самореалізації педагогів як суб'єктів діяльності педагогічного колективу.

Гіпотези дослідження:

“формально правильне” ділове спілкування сприяє ефективності або набуттю зовнішнього ефекту діяльності професійної спільноти, але не задовольняє потребу в афіліації, довірливому спілкуванні суб'єктів педагогічного колективу;

комунікативна успішність як чинник результативності діяльності педагогічного колективу є інтегрованим утворенням, що складається із контактності, комунікативної сумісності, адаптованості суб'єктів спілкування;

корекція ціннісно-мотиваційної сфери й комунікативних умінь та навичок суб'єктів педагогічного колективу позитивно впливає на психологічну сумісність, адаптованість і результативність діяльності професійної педагогічної спільноти.

Відповідно до предмета, мети та гіпотез визначено такі завдання дослідження:

проаналізувати сучасний стан дослідження феномену ділового спілкування, виокремивши його індивідуально-психологічні та соціально-психологічні складові;

розкрити психологічну сутність діяльності педагогічної спільноти, що виявляється у показниках: «результативність», «успішність», «ефективність» та з'ясувати особливості їх прояву та наслідків;

виявити зв'язок між показниками діяльності педагогічного колективу і специфікою спілкування, мотивацією суб'єктів професійної спільноти;

з'ясувати можливості та передумови успішного спілкування, визначити засоби профілактики і корекції ціннісно-мотиваційної сфери й комунікативних умінь членів педагогічної спільноти задля досягнення результативності діяльності колективу.

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали положення про сутність свідомості та розвиток особистості у процесі діяльності (К. О. Абульханова-Славська, Л. І. Анциферова, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, В. П. Москалець, Л. Е. Орбан-Лембрик, С. Л. Рубінштейн, О. М. Ткаченко); теорія проявів людської свідомості в умовах впливу (Х. Арендт, М. О. Бердяєв, Ж.-П. Сартр, В. Франкл, Е. Фромм); загальнотеоретичні та методологічні дослідження свідомості в контексті розвитку особистості (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, Л. С. Виготський, О. О. Бодальов, С. Л. Рубінштейн, В. В. Столін, П. Р. Чамата, І. І. Чеснокова, К. В. Шорохова); положення концепції педагогічного цілепокладання (Б. Г. Ананьєв, Б. Ф. Ломов, Ю.М. Швалб, В. О. Якунін); теорії формування соціально-психологічного клімату колективу (Б. Г. Паригін, В. Є. Семенов, І. Є. Шварц); акмеологічний підхід до професійно-педагогічної діяльності (Б. Г. Ананьєв, Н. В. Кузьміна); а також психологічна концепція спілкування та його соціально-культурного вираження (Г. М. Андрєєва, О. О. Бодальов, Н. В. Чепелєва); аналіз діалектики адаптаційних процесів (Г. О. Балл, А. А. Налчаджян, Ж. Піаже, Н. І. Сарджвеладзе), концептуальні положення про психологічні особливості професійного спілкування (С. Л. Братченко, Г. О. Денісенко, О. М. Коропецька, О. В. Киричук, В.А. Семеченко, Н. В. Чепелєва), підходи до формування комунікативного потенціалу педагога (В. М. Галузінський, М. М. Заброцький, В. Л. Зливков, С. О. Мусатов, О. В. Цуканова), основні положення теорії міжособистісного спілкування як міждисциплінарного знання (Н. В. Казарінова, В. М. Куніцина, Л. О. Петровська, В. М. Погольша), соціально-психологічні аспекти комунікації в організації (Л. М. Карамушка, Н. Л. Коломенський, В.В. Москаленко, Т. М. Титаренко, Ю. М. Швалб).

Для реалізації поставлених у дисертації завдань використовувалися такі методи:

теоретичні: аналіз, узагальнення, моделювання;

емпіричні: структуроване спостереження і метод опитування, в рамках якого були застосовані метод структурованої бесіди, метод експертних оцінок, психологічне тестування;

статистичні - для опрацювання даних була задіяна статистична програма SPSS (Statistic Package for Social Sciences) версія 13.0. Як загальні використовувалися методи описової математичної статистики: частотний аналіз, обчислювання мінімальних і середніх значень змінних, обчислення середніх стандартних відхилень; кореляційний аналіз результатів; непараметричний критерій U Манна-Уїтні.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалась теоретичним аналізом проблеми; відповідністю використовуваних методів меті та завданням дослідження; послідовною реалізацією теоретичних положень у розв'язанні завдань дослідження; кількісним та якісним аналізом емпіричних даних, а також репрезентативністю вибірки.

Наукова новизна дослідження:

- визначено, що результативність діяльності педагогічного колективу пов'язана із комунікативною успішністю, яка складається із контактності, комунікативної сумісності та адаптованості й емоційного задоволення спільною діяльністю членів спільноти;

- доведено, що ділове спілкування, з одного боку, є передумовою результативності діяльності педагогічного колективу, а з іншого, навпаки, може негативно впливати на самоорганізаційні процеси в ході міжособистісних взаємин членів педагогічної спільноти;

- поглиблено розуміння ділового спілкування як чинника, що сприяє розвитку таких складових результативності діяльності педагогічного колективу як: «ефективність», «успішність», а також якостей розвитку педагогічного колективу: «підготовленість до діяльності», «спрямованість», «організованість», «активність», «згуртованість», «інтегративність», «референтність».

Теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні розуміння поняття результативності діяльності педагогічного колективу як інтегративної властивості колективного суб'єкта діяльності, що пов'язується із організаційною культурою спільноти, особливостями ділового спілкування і комунікацій в групі. Зокрема, розширенні обсягу знань про психологічні механізми зв'язку між результативністю діяльності педагогічної спільноти та її станом, що уособлюється у таких показниках: «цілісність» (взаємозалежність, гармонійність); «організованість» (взаємодія, керованість); «ефективність» (продуктивність, задоволеність); «цілеспрямованість» (ціннісне і нормативне орієнтування); «згуртованість» (сумісність, довірливість); «динамічність» (мобільність, стійкість); «самостійність» (автономність, незалежність, свобода, захищеність). Виявлено й емпірично підтверджено позитивні і негативні прояви спілкування, що сприяють ефективності або спричинюють неуспішність педагогічного колективу.

Практичне значення даного дослідження зумовлюється можливістю використання розробленого методичного інструментарію для формування організаційної культури педагогічної спільноти як суттєвого чинника ефективності ділового спілкування і нейтралізації негативних проявів спілкування в групі. Матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні диференційної психології, психології управління, психології праці для студентів педагогічних навчальних закладів, центрів післядипломної освіти.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати дослідження доповідалися на засіданнях лабораторії соціальної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, а також на засіданнях кафедри педагогіки і психології Хмельницького національного університету, Міжнародній науковій конференції „Традиція і культура. Культурний набуток людства у свідомості нових поколінь”. - К., 2007.

Публікації. Зміст і результати дослідження викладено у 4 публікаціях, надрукованих у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (226 найменувань, з котрих 20 іноземними мовами) та додатків. Основний зміст роботи викладено на 186 сторінках. Дисертація містить 10 таблиць на 10-ти сторінках.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено сутність проблеми та стан її вивчення, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання, теоретико-методологічну основу, наведено дані про апробацію роботи, її структуру та обсяг.

У першому розділі - Теоретико-методологічні засади дослідження соціально-психологічних проявів організації діяльності педагогічного колективу - здійснено аналіз проблеми у науковій літературі, визначено особливості організації діяльності педагогічного колективу та загальних її характеристик - «цілеспрямованість», «вмотивованість», «інтегрованість», «структурованість», «узгодженість», «результативність», а також виявлено специфіку соціального спілкування, зокрема ділового, як чинника, що опосередковує зазначені властивості. Слід зауважити, що акцент зроблено саме на результативності діяльності колективу як визначальному факторі спільної діяльності групи.

Стосовно поняття «результативність» діяльності варто підкреслити, що в дослідженнях теми індивідуальної та спільної діяльності малих груп і колективів різних рівнів та спрямованості зазначений термін співвідноситься із «продуктивністю», «ефективністю» та «успішністю» (Г. М. Андрєєва, Н. П. Анікєєва, А. Л. Журавльов, А. В. Петровський та ін.).

Р. С. Немов розглядає «результативність» спільної діяльності як інтегративну властивість колективного суб'єкта діяльності, здатність набути позитивного досвіду. Г. М. Андрєєва наголошує, що «результативність» найчастіше зводиться до поняття «продуктивності» діяльності групи. Однак необхідно виокремити показники «продуктивності» - ефективність, задоволеність членів групи трудовою діяльністю в колективі, емоційна задоволеність індивіда групою.

У ході визначення сутності поняття «результативність» слід звернутись до положення О. М. Леонтьєва про те, що за результатом можна визначити, чи досягнуто мету діяльності. Також важливим є акцентування уваги на тому, що із діяльністю пов'язані певні емоційні переживання, що залежать від задоволення потреби, яка опосередковує мету. Тобто результат діяльності постає як реалізація предметної сторони, а також як суб'єктивна реакція або оцінка результату діяльності людиною. Тому підставою для виокремлення параметрів результативності є можливість розподілу усієї сукупності завдань, що виконуються, на - виробничі і соціально-психологічні.

Водночас, необхідно розглянути позицію А. В. Петровського про те, що треба розрізняти «результативність» і «успішність». Так, якщо критерії ефективності оцінки, що приймаються, можуть кількісно вимірюватись, то ми говоримо про «результативність» як синонім ефективності (об'єктивна оцінка досягнень). Якщо до означених критеріїв додаються психологічні моменти, які не можна кількісно вимірювати, то використовуємо «успішність» (суб'єктивна оцінка досягнень).

А. Л. Журавльов використовує поняття «ефективності» в контексті співставлення результату із витратами на його досягнення.

Однак «результативність» діяльності колективу як відношення між результатом, який досягнуто (за певним критерієм), до того, що є максимально досягнутим або до запланованого, не є поняттям однозначним у тлумаченні, тому що не завжди припускає позитивний (такий, що задовольняє) результат.

Щодо дефініції понять «організація», «колектив», «педагогічний колектив». Традиційно поняття «організація» вирізняє такі смислові концепти - процес перетворення не підпорядкованого, випадкового у підпорядковане; певний результат цього процесу; особливості зв'язку елементів процесу. На думку В. Г. Афанасьєва, зміст означеного підпорядкування пов'язаний із гармонічним поєднанням суб'єктивної (свобода) і об'єктивної (необхідність) активності.

Відтак, організованість слід розглядати як здатність колективу (тобто організації) зберігати стійкість власної структури й динамічності її функцій. Таким чином, організованість визначає характер залежності колективу і середовища: чим вищою є організованість, тим гнучкіша залежність організації від середовища (О.С.Чернишов). Водночас підвищується залежність середовища від організації. Необхідно підкреслити, що організованість зумовлює і саморефлектування організації, а саме: чим вищою є організованість, тим більше має прояв ставлення колективу до себе як до суб'єкта (Л. О. Петрушенко, Н. О. Куртіков).

Варто зауважити, що серед соціальних інститутів типу “виробничий колектив”, “академічна група” - особливе місце займає педагогічний колектив, як така організація, в рамках котрої відбувається складна взаємодія різних психологічних явищ. Задля набуття єдності у такій групі, необхідно задіяти різні психологічні механізми, що забезпечують узгодженість індивідуального і колективного полюсів цілісного суб'єкта діяльності.

Сучасні соціокультурні трансформації ще більш посилюють контактність членів групи, що призводить до максимальної залученості особистості в організацію колективу. Власне це й спричиняє підвищення значущості впливу двох чинників на ефективність діяльності педагогічного колективу - безпосереднього спілкування й опосередковуючих психологічних та соціальних факторів (Б. Д. Паригін).

Проте принагідно зазначити, що не зважаючи на важливість товариських стосунків у колективі, міжособистісні стосунки варто розглядати через призму змісту діяльності, а значить і в рамках офіційних взаємовідносин, ділового спілкування (Л. П. Буєва).

У контексті вищезгаданої проблеми постає необхідність розмежування понять «колектив», «організація», «педагогічний колектив». Різниця між «колективом» і «організацією» полягає у тому, що організація визначає мету, матеріальні засоби, час й підпорядкованість дій для її досягнення. Водночас колектив виступає реальним носієм організації й вирізняє певні рівні, а саме: морально-психологічний зміст, особистісні чинники, цінності, норми, традиції та ін.

В цілому поняття «колективу» є достатньо дослідженим у психолого-педагогічній науці. У роботах О. С. Залужного, М. Г. Казакиної, А. С. Макаренка було розкрито проблему впливу колективу на особистість. Т. Є. Коникова, Т. М. Мальковська, Л. І. Уманський висвітлили роль особистості у становленні колективу. Специфіку взаємодії лідера і підлітково-юнацьких спільнот описано Р. Л. Кричевським, Л. І. Новиковою, В. О. Сухомлинським. Зрештою О. О. Бодальов, С. В. Кондратьєва, Є. С. Кузьміна, А. В. Петровський представляють різні аспекти міжособистісних взаємин у колективі: механізми виникнення стосунків між людьми різних вікових категорій і соціальних груп, чинники їх розвитку, особливості виявлення у діяльності та спілкуванні, сприйняття людей один одним та ін. Проблема згуртованості колективу висвітлюється в працях Л. О. Карпенко, В. В. Шпалінського, М. Г. Ярошевського (як результат ціннісно-орієнтаційної єдності членів групи); О. І. Донцова, Ю. Є. Дубермана, Ю. Л. Неймера (єдність дій, поведінки індивідів, які залучені у групу); П. І. Трет'якова, Т. І. Шамової (найважливіша характеристика діяльності школи); О. Г. Кирпичника, Р. С. Немова (дослідження згуртованості учнівських груп); Л. М. Лутошкіна, Л. І. Уманського (молодіжних організацій); Р. Х. Шакурова (згуртованість педагогічного колективу).

Розглядаючи питання сутності педагогічного колективу як професійної спільноти, слід звернутись до теоретичних положень О. І. Донцова, який в рамках концепції про предметно-ціннісну єдність як провідного чинника інтеграції колективу, визначає показники стану педагогічного колективу. Зокрема, дослідник пропонує таку класифікацію: цілісність (взаємозалежність, гармонійність); організованість (взаємодія, керованість); ефективність (продуктивність, задоволеність); цілеспрямованість (ціннісне і нормативне орієнтування); згуртованість (сумісність, довірливість); динамічність (мобільність, стійкість); самостійність (автономність, незалежність, свобода, захищеність).

Однак потрібно зауважити, що важливим аспектом і показником успішності діяльності педагогічної спільноти є особливе місце в якій займає ділове спілкування.

Важливо підкреслити, що ділове спілкування відіграє у соціокультурному житті педагогічної спільноти суттєву роль. У ході соціальної взаємодії та інформаційного обміну між членами колективу утворюються певні уявлення. У зазначених процесах соціокультурні функції набувають стійких культурних форм: взірці взаємодії і поведінки, цінності, норми. Саме в такому середовищі підтримується і транслююється культурний досвід у знаковому, поведінковому, організаційному проявах.

Сучасний педагогічний колектив - це комунікаційна система, що сама розвивається, динамічно реагує на актуальні зміни, які відбуваються у соціумі, й забезпечує розмаїття та альтернативність шляхів становлення особистості завдяки варіативності.

У діловому спілкуванні як особливому процесі, що забезпечує зближення індивідів, у встановленні контактів задля одержання оптимальних результатів професійної діяльності зацікавлені усі члени педагогічної спільноти. Ділове спілкування - багатофункціональний процес практичної взаємодії між людьми, що породжується потребами спільної діяльності. Окрім цього, ділове спілкування є специфічною формою спілкування, обміном інформацією через системи знаків і символів, коли інформація передається цілеспрямовано, а приймається вибірково, і взаємодія здійснюється у відповідності із певними правилами і нормами.

До найсуттєвіших властивостей педагога, члена педагогічної спільноти, слід віднести: - по-перше, стійкі індивідуальні характеристики психіки, які виявляються в індивідуально-типологічних особливостях, по-друге, відносно стійкі соціально-психологічні властивості, що відображаються у специфіці сприйняття або надання інформації.

У зазначеному контексті постає проблема визначення комунікативної успішності як вагомої властивості, що є передумовою результативності діяльності як педагога, так і колективу в цілому. Комунікативна успішність досить часто розглядається поряд із поняттям «соціальний інтелект», комунікативна і соціальна компетентність, соціальна обдарованість, соціально-перцептивні уміння і навички, лідерство (Ю. Д. Бабаєва, Т. П. Гаврилова, Ю. М. Жуков, Н. В. Калініна, В. М. Куницина, М. П. Матюшкін, В. С. Юркевич та ін.).

На сучасному етапі розвитку суспільства із появою інформаційно-комунікативних систем, комунікаційних моделей, які виконують функції посередників у взаємодії, комунікації, виникає ситуація «подвійного перекладу», коли із процесу ділового спілкування виключається діалог свідомостей, обмежуються способи внесення коректив у процес розуміння інформації, звужується смисловий простір ділової взаємодії. На відміну від міжкультурної комунікації, у якій «культурна дистанція» може бути зумовлена внутрішньою позицією людей, їх картиною світу, у діловому спілкуванні провідна роль належить поняттю інформаційно-комунікативної компетентності.

Таким чином, ділове спілкування - це вид соціального спілкування, котрий варто розглядати як соціально-культурну активність, що має протиріччя, пов'язані із стремлінням особистості до творчої самореалізації і залученням її до системи соціокультурної взаємодії. Ієрархічність структури, чітке дотримання певних встановлених нормах і кодів поведінки, з одного боку, можуть заважати самоорганізації, спрямованості до діалогу і спільної діяльності, а з іншого, відображають підпорядкування жорстким організаційним правилам, тому що раціоналізація комунікацій оформлює її як операцію передання інформації, руйнує акт взаємообміну символічних форм смислів між суб'єктами соціального спілкування.

Також варто зазначити, що результативність діяльності педагогічного колективу пов'язана із комунікативною успішністю, яка складається із контактності, комунікативної сумісності та адаптованості членів спільноти.

У другому розділі - Виявлення особливостей взаємозв'язку між специфікою організації процесу ділового спілкування і результативністю діяльності педагогічного колективу - обґрунтовано принципи організації експериментальної частини дослідження, представлено методичний апарат і конкретизовано умови проведення експериментальної роботи, здійснено психологічний аналіз результатів дослідження.

Для досягнення мети і вирішення завдань експериментального дослідження нами було розроблено діагностичний комплекс, що включав низку психодіагностичних методик і математико-статистичних методів. Зокрема, для визначення зв'язку між показниками організації процесу ділового спілкування і результативності діяльності колективу нами було застосовано:

1) експрес-методику визначення рівня розвитку психологічного клімату групи та чинників його формування (О. Ю. Шалито, О. С. Михалюк);

2) методику «Пульсар» для визначення рівня розвитку колективу, результативності діяльності колективу (Л. Г. Почебут);

3) тест FPI - «Фрайбурзький особистісний опитувальник» задля встановлення адаптованості членів колективу, позитивних та негативних проявів у спілкуванні (Дж. Фаренберг, Р. Хемпел, Ґ. Селг);

4) опитувальник «Шкали організаційних парадигм» Л. Л. Константіна для виявлення провідних принципів, якими оперує організація (модифікація Л. О. Ліпатова).

У констатувальному експерименті брали участь педагогічні колективи м. Кіровограда: загальноосвітньої школи № 29 (надалі - ЗОШ) - 50 осіб; Кіровоградський комунальний заклад “Навчально-виховне об'єднання природничо-економічно-правовий ліцей спеціалізована школа І-ІІІ ступеня № 8” (надалі - Ліцей) - 50 осіб; обласний дитячо-юнацький центр (надалі - ДЮЦ) - 30 осіб . педагогічний спільнота успішність колектив

У процесі дослідження результативності діяльності колективів, зокрема однієї з найголовніших її складових - соціально-психологічного клімату групи (за методикою О. Ю. Шалито, О. С. Михалюк) ми встановили суттєві змістовні характеристики:

1) соціально-психологічний клімат - співвідношення трьох компонентів - емоційного, когнітивного, поведінкового; характеризується як позитивний (оцінки розташовуються від + 0,33 до + 1), негативний (оцінки розташовуються від - 1 до - 0,33), невизначений (від - 0,33 до + 0,33);

2) індекс групової оцінки - співвідношення суми оцінок для даної групи і максимально можливої для цієї групи суми оцінок; характеризується як позитивний (+ 1), негативний ( -1), невизначений (0);

3) ставлення до діяльності - позитивне, невизначене, негативне.

За результатами визначення особливостей соціально-психологічного клімату як складової результативності діяльності педагогічних колективів було одержано такі дані, що представлено у таблиці 1.

Таблиця 1. Соціально-психологічний клімат групи як показник результативності діяльності педагогічного колективу (за методикою О. Ю. Шалито, О. С. Михалюк)

Таким чином, результати свідчать про превалювання позитивних оцінок досліджуваними за показником «соціально-психологічний клімат» у групі «Ліцей» та «ДЮЦ» й достатньо високу кількість негативних та невизначених оцінювань. Аналогічна тенденція простежується за показником «індекс групової згуртованості» позитивний результат (+1) є характерним саме для груп «Ліцей» та «ДЮЦ» і переважання суперечливих оцінювань означають невизначеність або незадоволеність ситуацією трудової діяльності в колективі «ЗОШ».

В ході дослідження було визначено особливості розвитку групи (рівня) як показника її результативності. Одержані дані представлені у таблиці 2.

Таблиця 2. Представленість показника «стан педагогічного колективу» в групах (за методикою Л.Г. Почебут) (у балах)

Примітка: 10-12 балів - зріла, згуртована, працездатна і надійна група; 7-9 балів - група достатньо зріла, виявляє здатність до виконання виробничих завдань; 4-6 балів - група недостатньо зріла, не завжди виявляє ефективність у вирішенні завдань; 1-3 бали - група незріла, ненадійна.

Подібну тенденцію ми спостерігали у зв'язку із визначенням «стану педагогічного колективу» або рівня розвитку групи як критерія її результативності. Так, найбільш зрілими за вказаними ознаками є групи «Ліцей» та «ДЮЦ» й менш зрілим, але в цілому здатним до виконання завдань, є колектив «ЗОШ».

Позитивні та негативні прояви у спілкуванні, та рівень адаптованості також виступають показниками соціально-психологічного клімату групи і результативності її діяльності. Результати дослідження зазначених характеристик подано у таблиці 3.

Таблиця 3. Представленість показників позитивних і негативних проявів у спілкуванні у досліджуваних групах (за методикою (Дж. Фаренберг, Р. Хемпел, Ґ. Селг) (у відсотках)

У ході експерименту нами було використано такі шкали «FPI» як: «невротичність», «спонтанна агресивність», «депресивність», «подразливість», «контактність», «врівноваженість», «реактивна агресивність», «сором'язливість», «відкритість», «емоційна лабільність», що відображають позитивні і негативні прояви спілкування в групі й особливості соціально-психологічного клімату групи та її результативності.

Високий рівень позитивних проявів спілкування (за показниками: «контактність», «врівноваженість», «відкритість», «емоційна лабільність»(низький рівень або сформованість саморегуляції) є характерним переважно для педагогічних колективів «ДЮЦ» і «Ліцей». Негативні прояви спілкування (за показниками: «невротичність», «спонтанність агресії», «депресивність», «дратівливість», «реактивна агресивність») домінують у групі «ЗОШ».

У цілому слід зазначити, що результативність діяльності педагогічного колективу уособлюється у комунікативній успішності. В свою чергу, комунікативна успішність як інтегроване утворення складається із контактності, комунікативної сумісності, адаптованості, а також позитивних і негативних проявів у процесі спілкування членів спільноти.

У ході визначення впливу ділового спілкування на результативність діяльності педагогічних колективів ми також здійснили дослідження особливостей взаємостосунків у вищеназваних колективах. У процесі аналізу одержаних нами результатів емпірично було виокремлено критерії оцінки із застосуванням методики Л. Л. Константіна, а саме: 1) ступінь результативності, яка пов'язана із процесом взаємодії в групі, рівнем розвитку ділового спілкування; 2) ступінь емоційного задоволення взаємостосунками у процесі діяльності; 3) рівень згуртованості; 4) характер взаємостосунків (співдія, конкуренція, конфронтація, конфлікт.

Отже, використовуючи дані критерії ми одержали такі види групових взаємин:

1. Група, що ґрунтується на принципах взаємного прийняття (педагогічний колектив ДЮЦу). Особливості взаємостосунків характеризуються емоційним прийняттям членів спільноти, однак така взаємодія може знижувати ефективність спільної діяльності, а, отже, й результативність. Проте внутрішні взаємини характеризуються високим рівнем згуртованості, емоційного задоволення навіть і при невисокому рівні результативності спільної діяльності. Характерна, спрямованість на довірливе спілкування в групі домінують над діловими.

2. Група, яка базується на взаємному неприйнятті (педагогічний колектив ЗОШ). Специфіка стосунків проявляється у підвищеному рівні конфліктності членів колективу, їх відокремленості й неузгодженості інтересів. Такий тип стосунків негативно впливає на результативність спільної діяльності. Члени колективу незадоволені взаєминами, що склалися, і не намагаються їх покращити, не виявляють здатності до спільного вирішення протиріч, складних виробничих завдань. Такий тип взаємин є характерним для періоду кризи у розвитку колективу. Міжособистісне спілкування носить формальний характер, але при цьому ділові комунікації також характеризуються низьким рівнем розвитку.

3. Група, котра формує оптимальні взаємостосунки (педагогічний колектив Ліцею). Цей вид стосунків найбільше сприяє розвитку колективу та його результативності. Взаємини можуть бути різними, але при цьому високий рівень ділового спілкування, організованість і творчий потенціал групи позитивно впливає на ефективність її діяльності. У більшості випадків члени спільноти виявляють задоволення трудовою діяльністю.

Таким чином, аналізуючи дані, що були отримані в ході констатувального експерименту, можна відзначити наявність взаємозв'язку між показниками організаційної культури і взаєминами в колективі, що мають прояв у: результативності діяльності колективу (психологічний клімат, емоційна задоволеність, ефективність, успішність), стані педагогічного колективу (підготовленість до діяльності, згуртованість, спрямованість, організованість, активність, інтегративність, референтність) і характері спілкування (ділове, товариське). Було встановлено статистично значущий зв'язок між критерієм «щільність зв'язку» (критерій, що відноситься до характеру організаційної культури) і критерієм «згуртованість». Отже, високі значення за шкалою «щільність зв'язку» відповідають високим значенням за шкалою «згуртованість», і навпаки. А також, у результаті аналізу внутрішньогрупових процесів і культури ділового спілкування, нами було з'ясовано, що низькі значення за шкалою «випадкова парадигма» пов'язані із високими значеннями за критерієм «ділове спілкування», і, навпаки. Одержані результати свідчать про зв'язок «синхронної парадигми» із показником стану педагогічного колективу - «згуртованість, активність». Відповідно, низькі значення за шкалою «синхронна парадигма» виявляють зв'язок із високими значеннями за шкалою «відокремленість» і «пасивність».

Отже, за результатами констатувального експерименту можна зробити висновок, що ділове спілкування є чинником, котрий сприяє розвитку таких складових результативності діяльності педагогічного колективу, як ефективність, успішність, а також якостей розвитку педагогічного колективу - підготовленість до діяльності, спрямованість, організованість, активність, згуртованість, інтегративність, референтність.

Слід зазначити, що організація ділового спілкування сприяє ефективності й успішності - як суттєвих складових результативності діяльності педагогічного колективу, однак не задовольняє потребу у довірливому спілкуванні суб'єктів педагогічного колективу. Варто підкреслити, що комунікативна успішність колективного суб'єкта - педагогічної спільноти є чинником результативності її діяльності, котрий постає у вигляді інтегрованого утворення (контактність, комунікативна сумісність, адаптованість, організаційна культура, позитивні прояви процесу спілкування, емоційна задоволеність).

У третьому розділі - Формування особистісно-ціннісного ставлення до організації ділового спілкування як чинника результативності діяльності педагогічного колективу - розглядаються структура, зміст та особливості проведення формувального експерименту, доведено ефективність результатів його впровадження. У розділі представлено розроблену нами «Комплексну програму формування особистісно-ціннісного ставлення педагогічної спільноти до організації ділового спілкування».

На підставі констатувального експерименту, ми дійшли висновку щодо необхідності формування організаційної культури спільноти, а також суб'єктності, комунікативних умінь особистості як дієвої передумови результативної організації ділового спілкування в педагогічному колективі. Було розроблено та апробовано комплексну програму формування ціннісного ставлення членів групи до організації ділового спілкування як передумови результативності спільної діяльності колективу.

Комплексні формувальні засоби включали спеціально розроблену програму курсу «Організаційна культура», що містила низку теоретичних і практичних занять, спрямованих на засвоєння знань, формування умінь та навичок організаційної культури. Окрім цього, дієвим формувальним заходом тренінг організації ділового спілкування в педагогічному колективі, що мав на меті розвиток самоорганізації, конструктивної та доброзичливої взаємодії у групі; формування суб'єктності педагога та комунікативної успішності.

Для здійснення формувальних заходів, з'ясування їх результативності створено одну експериментальну групу з 15 осіб (педагоги «ЗОШ») і дві контрольні групи по 15 осіб (педагоги «Ліцею» - контрольна група № 1 і педагогічний колектив загальноосвітньої школи, який одержує назву «Школа» - контрольна група № 2). Вибір досліджуваних обґрунтовується тим, що педагогічний колектив «ЗОШ» продемонстрував низький рівень результативності у ході спільної діяльності і належить до групи, яка перебуває у кризовому стані. Й навпаки, результативність педагогічного колективу «Ліцей» визначена як висока внаслідок сформованості організаційної культури спільноти. Емоційна задоволеність і психологічний клімат цієї групи є оптимальними. Тому зазначена група обрана як еталонна й може бути представлена як контрольна. Окрім цього, ми в експеримент залучили колектив іншої загальноосвітньої школи, в котрому ані констатувальні, ані формувальні заходи до нашого експерименту не здійснювались.

Методики формувального експерименту:

1. «Шкала техніки спілкування» (Н. Д. Творогової), що складається із таких показників: вербальні засоби спілкування; експресивні засоби спілкування; показники емпатії; навички спілкування. За означеними показниками виокремлюються рівні сформованості техніки спілкування: високий, середній, низький.

2. Опитувальник «Шкали організаційних парадигм» (Л. Л. Константіна, у модифікації Л. О. Іпатова), для виявлення рівня сформованості організаційної культури колективу.

За результатами здійснення формувальних заходів нами було проведено дослідження їх ефективності. Передусім, були з'ясовані особливості сформованості техніки спілкування в експериментальній та контрольних групах (№ 1 і № 2), що відображені у таблиці 4.

Таблиця 4. Сформованість техніки спілкування в різних групах досліджуваних (у відсотках)

Отже, за результатами формувальних заходів ми відзначаємо сформованість переважно високого рівня техніки спілкування в експериментальній групі і еталонній - контрольній групі № 1. У контрольній групі № 2 домінує середній і високий рівень техніки спілкування, тобто це є передумовою успішності діяльності педагогічного колективу.

Окрім цього, ми встановили особливості організаційної культури як показника результативності діяльності колективу і ефективності ділового спілкування в групі. Результати формування організаційної культури подано у таблиці 5.

Таблиця 5. Представленість характеристик організаційної культури в різних групах досліджуваних після формувальних заходів

За результатами, які представлені в таблиці можна побачити, що об'єктивні зміни відбулися у «експериментальній групі». Задіяння програми формувальних заходів сприяло розвитку організаційної культури членів спільноти, що відбивалось і на специфіці взаємин, які ми спостерігали у діяльності групи. Тобто, зміна парадигми - конфліктність, відокремленість, неузгодженість інтересів змінилися на відкритість, спільність, колективізм, хоча перебільшені комунікації можуть негативно впливати на результативність спільної діяльності колективу. Цікаво, що «контрольна група № 2» на рівні сформованості організаційної культури демонструє характеристики, які спостерігалися у «експериментальній групі № 1» до формувальних заходів. Це свідчить про необхідність цілеспрямованого формування вказаної якості в педагогічних колективах. «Контрольна група № 1» як еталонна виявляє властивості, котрі є характерними для синхронної парадигми, що є оптимальною для розвитку групи.

Ми виокремили інтегровані показники результативності діяльності педагогічного колективу і порівняли їх задля встановлення ефективності формувальних заходів. Було отримано такі показники: «комунікативна успішність», «комунікативна сумісність», «організованість», «емоційна задоволеність».

Таблиця 6. Особливості розбіжності груп за показниками результативності спільної діяльності після формувальних заходів

У зв'язку із необхідністю визначення найбільш чіткої розбіжності) ми порівняли групи досліджуваних («експериментальну групу» і «контрольну групу № 1» за вищевказаними показниками. Для порівняння рівня вираженості різниці було використано критерій U (Манна-Уїтні). Характер різниці засвідчив про те, що досліджувані із показником «висока комунікативна успішність» виявили комунікативну сумісність і емоційну задоволеність спільною діяльністю і, навпаки, члени педагогічної спільноти, котрі демонструють «низьку комунікативну успішність», проявляють незадоволеність спільними діями і низький рівень самоорганізованості.

Таким чином, представлені результати дають можливість стверджувати про ефективність формувальних заходів та про наявність суттєвого статистичного зв'язку між показниками «результативність діяльності колективу» і «комунікативна успішність», «комунікативна сумісність», «організованість» та «емоційна задоволеність».

Однак, зауважимо, сформованість техніки спілкування і акцентування уваги лише на діловому спілкуванні не сприяє емоційному задоволенню, спільності інтересів членів колективу, а тому й результативності у цілому.

Висновки

У висновках підбиваються підсумки дослідження, що було здійснене, формулюються основні положення, результати аналізу предмета вивчення, окреслюються практичні рекомендації.

1. Результативність діяльності педагогічного колективу як колективного суб'єкта діяльності є реалізацією його предметної сторони, а також суб'єктивною реакцією чи оцінюванням людиною результатів діяльності. Це усталене відношення між результатом, котрий досягнуто (за певним критерієм), до того, що може бути максимально досягненим, чи попередньо заплановане. Результативність діяльності взагалі не є однозначним у тлумаченні поняттям, внаслідок того, що не завжди може бути позитивною (такою, що задовольняє). Традиційно співвідноситься із «продуктивністю», «ефективністю» та «успішністю».

2. Педагогічний колектив - це комунікаційна система, яка характеризується саморозвитком, динамічністю та активною реакцією на актуальні зміни, що відбуваються у соціумі, варіативністю у виборі із розмаїття й альтернативності шляхів становлення особистості. Групова єдність забезпечується психологічними механізмами, що виявляють узгодженість індивідуального і колективного полюсів цілісного суб'єкта діяльності. Характерною є контактність членів групи, що має прояв у максимальній залученості особистості до організації колективу. Це зумовлює вплив спілкування й опосередковуючих психологічних та соціальних чинників на ефективність діяльності педагогічного колективу.

3. Ділове спілкування - це вид соціального спілкування, котрий часто розглядається як соціально-культурна активність, в межах якої виявляються протиріччя між прагненням особистості до творчої самореалізації і залученням її до системи соціокультурної взаємодії. Таким чином, чітка ієрархічність структури, а також необхідність слідування встановленим нормам і кодам поведінки, негативно впливають на самоорганізацію, діалогічність процесу спільної діяльності. А також, дана структура, відображає підпорядкування жорстким організаційним правилам, що руйнує в цілому акт взаємообміну символічними формами смислів між суб'єктами соціального спілкування.

4. На підставі даних констатувального експерименту виявлено, що результативність діяльності педагогічного колективу пов'язана із комунікативною успішністю (контактність, комунікативна сумісність, адаптованість, емоційне задоволення спільною діяльністю членів спільноти). З'ясовано, що ділове спілкування є передумовою результативності діяльності педагогічного колективу, але може негативно впливати на самоорганізаційні процеси у міжособистісних взаєминах членів педагогічної спільноти. Ділове спілкування як чинник результативності діяльності педагогічного колективу (що увиразнюється у складових: «ефективність», «успішність») має вплив на розвиток педагогічного колективу (на якості: «підготовленість до діяльності», «спрямованість», «організованість», «активність», «згуртованість», «інтегративність», «референтність»).

5. Визначено, що організація ділового спілкування сприяє ефективності і успішності (складові результативності діяльності педагогічного колективу), однак не задовольняє потребу у довірливому спілкуванні суб'єктів педагогічного колективу. Варто відзначити, що комунікативна успішність колективного суб'єкта - педагогічної спільноти - як чинник результативності її діяльності, розглядається у вигляді інтегрованого утворення, що характеризується контактністю, комунікативною сумісністю, адаптованістю; а також є суттєвою ознакою організаційної культури і має вплив на прояви процесу спілкування.

6. На підставі результатів формувального експерименту доведено ефективність формувальних заходів, що демонструє наявність статистично значущого зв'язку між показниками «результативність діяльності колективу» і «комунікативна успішність», «комунікативна сумісність», «організованість» та «емоційна задоволеність». Також виявлено, що сформованість лише навичок ділового спілкування не сприяє емоційному задоволенню, спільності інтересів членів колективу, а тому й результативності у цілому.

Результати формувального експерименту підтвердили правильність гіпотези що корекція ціннісно-мотиваційної сфери й комунікативних умінь та навичок суб'єктів педагогічного колективу позитивно впливає на психологічну сумісність, адаптованість і результативність діяльності професійної педагогічної спільноти.

Перспективи подальших досліджень пов'язані з перевіркою можливості застосування розроблених методів сприяння формуванню організаційної культури педагогічних спільнот, створення умов задля оптимізації психологічного клімату колективу, а втім і його результативності.

Основний зміст дисертації відображено в публікаціях

Зміст дисертації відображено у фахових виданнях рекомендованих ВАК України:

1. Яновська О. Є. Ділова комунікація як чинник професійної компетентності й культури спілкування спеціаліста / О. Є. Яновська // Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології Г. С. Костюка АПН України. / За ред. С. Д. Максименка. - К.: „Логос”, 2007. - Том. 7, Вип. 12. - С. 271-276.

2. Яновська О. Є. Ділове спілкування як передумова результативності діяльності трудового колективу / О. Є. Яновська // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. - К.: ДП „Інформаційно-аналітичне агентство”, 2007. - Вип. 35. С. 222-232.

3. Яновська О. Є. Ділове спілкування як чинник згуртованості й ефективної діяльності трудового колективу / О. Є. Яновська // Актуальні проблеми психології: Психофізіологія. Психологія праці. Експериментальна психологія. Випуск 6 / За ред. С. Д. Максименка. - К.: ІВЦ Держкомстат України, 2007. С. 367-374.

4. Яновська О. Є. Особливості ділового спілкування в професійній діяльності педагогічного колективу / О. Є. Яновська // Актуальні проблеми психології: Психофізіологія. Психологія праці. Експериментальна психологія. Випуск 7 / За ред. С. Д. Максименка. - К.: ІВЦ Держкомстат України, 2008. С. 335-339.