Особливості зміни кровообігу в осіб зрілого віку з різним рівнем розумової працездатності

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Курсова робота: має об'єм 56 сторінок, 42 джерела, 2 таблиці, 3 діаграми, 2 додатки

Об'єктом роботи є особливості кровообігу та розумова працездатність чоловіків зрілого віку.

Мета дослідження. Оцінити особливості зміни кровообігу в осіб зрілого віку з різним рівнем розумової працездатності.

Методи дослідження. Тестові, антропометричні, і статистичні із застосуванням методів варіаційно-статистичного характеру.

Актуальність дослідження полягає в тому, що однією з актуальних задач фізіології праці залишається пошук прийомів об'єктивної оцінки і прогнозування стану психофізіологічних функцій людини від яких залежать надійність і ефективність виконуваної роботи та працездатність, зокрема в природних, штучно створених та екстремальних умовах працедіяльності.

У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, в тому числі інформацію про наявність шкідливих і небезпечних чинників на робочому місці; приймає і реалізує рішення; осмислює різні варіанти дій; використовує засвоєні знання, навички і вміння; аналізує відповідність умов, знарядь та предметів праці правилам, нормам; прогнозує можливі ситуації; оптимально мобілізує свої резервні можливості; концентрує вольові зусилля на досягненні поставленої мети і в цілях підвищення безпеки праці.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: ВПРАЦЮВАННЯ, НАВАНТАЖЕННЯ, РОЗУМОВА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ, ФІЗИЧНА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ, АНТРОПОМЕТРИЧНІ МЕТОДИ, ГЕМОДИНАМІКА. КАРДІОДИНАМІКА



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Розумова діяльність людини

1.2 Вікова періодизація дорослих

1.3 Взаємозв'язок м'язової активності і розумової діяльності

1.4 Відновлення розумової працездатності

2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Організація та схема дослідження

2.2 Визначення рівня розумової працездатності

2.3 Методи визначення антропометричних показників

2.4 Методи визначення гемо- та кардіодинамічних показників

2.5 Методи проведення навантажувальних проб

2.6 Статистична обробка отриманих даних

3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

4. ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ,ОДИНИЦЬ



ВСТУП

За підсумковими даними зарубіжних геронтологів максимальна розумова працездатність спостерігається у віці від 35 до 45 років, а до віку 50-60 років вона знижується на 20-40%. Аналогічні підтвердження вітчизняних науковців доводять загальну динаміку вікової інволюції психофізіологічних функцій людини. Однак, згідно численних геронтологічних праць та власних досліджень, на тлі вікового сповільнення сенсомоторних реакції та погіршенні уваги та короткочасної пам'яті, можливе збереження професійної працездатності й після 45 років. У контексті виявлених закономірностей російськими дослідниками були розроблені дві групи вікових норм психофізіологічної діагностики для осіб льотних професій, згідно яких для осіб до 50 років показники функціонального стану психічних функцій нижчі, ніж для працівників віком після 50 років, що дозволяє враховувати реальні психофізіологічні можливості професійної адаптації пілотів старшого віку.

Подальший поступ фізіології обумовив розвиток таких наукових напрямків, як оптимізація трудової діяльності людини і фізіологічне нормування трудової діяльності людини. Пізніше проблему трудової діяльності було розглянуто у віковому аспекті у зв'язку з вітауктом - процесом, що забезпечує підтримку життєздатності організму людини. В.В. Фролькіс розглядав вітаукт як системний процес, що охоплює механізми, які підтримують похідну надійність, відновлення, компенсацію, зокрема, адаптацію до праці[1].

Об'єкт роботи. Фізіологічні, психофізіологічні характеристики фізичної, розумової і трудової діяльності людини у зрілому віці.

Мета роботи. Оцінити особливості зміни кровообігу у осіб зрілого віку з різним рівнем розумової працездатності.

Завдання роботи:

1. Визначити відсотоко співвідношення показників розумової працездатності серед чоловіків зрілого віку;

2. Надати оцінку антропометричним показникам осіб зрілого віку залежно від їх розумової працездатності;

3. Виявити особливості стану серцево-судинної системи у осіб зрілого віку залежно від рівня їх розумової працездатності у стані спокою4

4. Оцінити діапазон функціональних резервів організму чоловіків із різним рівнем розумової працездатності за допомогою пробі Руф'є.



1. ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Розумова діяльність людини

На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не означає, що вона є легкою. Основним робочим органом під час такого виду діяльності виступає мозок. Під час розумової діяльності значно активізуються аналітичні та синтетичні функції ЦНС, ускладнюється прийом і переробка інформації, виникають функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, зростає роль функцій уваги, пам'яті, напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них. Для розумової діяльності характерні напруження уваги, пам'яті, велика кількість стресів, малорухомість, вимушена поза.

Все це зумовлює застійні явища у м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання мозку киснем, зростає потреба в глюкозі. Погіршуються також функції зорового аналізатора: стійкість ясного бачення, гострота зору, зорова працездатність, збільшується час зорово-моторної реакції [2].

Розумовій праці притаманний найбільший ступінь напруження уваги - в середньому у 5-10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму - втома, що з часом може перетворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму.

Люди, що займаються розумовою діяльністю, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої обов'язки без особливого зниження рівня працездатності і продуктивності.

Переважно люди розумової діяльності нездатні вимкнути механізм переробки інформації на ніч; вони працюють не лише 8-12 годин на добу, а майже постійно з короткими переключеннями. Це і є підтвердженням так званої інформативної теорії, згідно з якою людина, під час сну перероблює інформацію, отриману в період активної бадьорості [3].

Фізичний і розумовий види діяльності вимагають різного напруження певних функціональних систем організму, тому навантаження необхідно класифікувати відповідно до важкості і напруженості. Важкість праці - це напруження функціональних систем, які зумовлені фізичним навантаженням. Напруженість, в свою чергу, характеризує рівень напруження центральної нервової системи.

Працездатність - це функціональні можливості організму, які характеризуються кількістю та якістю виконаної роботи при максимальній її інтенсивності або тривалості.

Розрізняють працездатність людини неспецифічну(загальну) та специфічну,тобто здатність виконувати певний вид діяльності.

Працездатність людини зумовлена станом здоров'я, віком, статтю та рівнем функціонального стану всіх систем організму.

Зміна працездатності протягом робочого дня проходить 3 стадії. Перша називається стадією втягування у роботу, яка полягає у переході функціональних систем організму до робочого стану і характеризується підвищенням працездатності.

Друга стадія динаміки працездатності протягом робочого дня називається стадією стійкої працездатності, яка характеризується високим постійним рівнем.

Стадія стійкої працездатності змінюється стадією її зниження внаслідок розвинення втоми (третя стадія - стадія розвинення втоми). При цьому знижується продуктивність праці, з'являється суб'єктивне почуття стомленості. Прояв утоми може настати вже в першій половині робочого дня. Протягом обідньої перерви працездатність може відновитись цілком або частково залежно від організації перерви. Відновлення роботи після перерви супроводжується розвитком стадії втягування у роботу, яка змінюється стадією стійкої працездатності, що переходить у стадію розвинення втоми.

Втома - це зниження продуктивності діяльності через витрату енергетичних ресурсів організму людини [4].

На основі вивчення особливостей прояву втоми в різних умовах трудової діяльності М. І. Виноградов виділив два типи втоми: втома з швидким розвитком, яка зумовлена виникненням центрального надпорогового гальмування, і втома з повільним розвитком, в основі якої лежить виснаження фізіологічних ресурсів усієї функціональної системи з розвитком охоронного гальмування.

З утомою тісно пов'язаний стан перенапруження. Деякі дослідники розглядають стан втоми як початкову стадію перенапруження, не виключаючи можливості прямого виникнення перенапруження у різних структурах і органах, які беруть участь у трудовому процесі.

Термін «перенапруження» визначає несприятливий, граничний між нормою та патологією функціональний стан організму, викликаний надмірним за тривалістю або величиною навантаженням. Тривале перенапруження може викликати порушення здоров'я людини, виступаючи в ролі етіологічного фактору професійних форм захворюваності. Крім того, перенапруження може сприяти зниженню загальної реактивності організму, підвищенню неспецифічної захворюваності.

Однією з основних причин перенапруження опорно-рухового апарату є вимушена робоча поза. Незручні пози в результаті перенапруження можуть викликати прояв остеохондрозу, розтягування та ослаблення міжхребцевих зв'язок, зміну нормальної конфігурації хребта, ослаблення м'язів черевного преса, тазового дна, ослаблення та деформацію склепіння ступні тощо. Поряд із змінами в опорно-руховому апараті нераціональна робоча поза може сприяти перенапруженню в системі периферичного кровообігу, виникненню варикозного розширення вен [5].

Перенапруження функціональних систем, які тривалий час забезпечують високий рівень інтенсивності та концентрації уваги, пам'яті, аналітичного мислення, може бути одним із суттєвих факторів ризику виникнення невротичних станів та захворювань. Те ж саме можна сказати про такі фактори, як монотонність, емоційне перенапруження тощо.

Перенапруженню та переходу його у захворювання сприяють хронічні або інфекційні захворювання, клімактеричний період, недостатня рухова активність, несприятливі фактори виробничого середовища тощо [6].

1.2 Вікова періодизація дорослих

До дорослого населення відносять осіб старших за 20-21 рік. Дорослих з певною умовністю можна під розділити на такі вікові групи.

22 - 28 років (чоловіки) і 21-28 років (жінки) - молодіжний вік

29 - 39 років (чоловіки) і 29 - 34 роки (жінки) - 1 період зрілого віку

40 - 60 років (чоловіки) і 35 - 55 років (жінки) - 2 період зрілого віку

61 - 74 років (чоловіки) і 56 - 74 роки (жінки) - похилий вік

75 - 90 років - старший вік

91 років і більше - довгожителі [7].

Таке групування є схематичним, оскільки вікові зміни більшою мірою залежать від індивідуальних особливостей організму і умов життя. Проте поділ на вікові групи не позбавлений змісту.

Серцево-судинна система. Інволюційні зміни відбуваються в стінках судин, що виражається в розростанні сполучної тканини, в яких відкладаються ліпіди, холестерин і солі вапна. М'язова оболонка судин потоншується, розвиваються склеротичні зміни. Просвіт судин звужується, в результаті чого підвищується артеріальний тиск. Відомий афоризм “вік людини визначається віком її судин” надто категоричний, проте в цілому вірно відображає роль вікових змін в старінні організму. Відомо, що з віком різко зростає частота захворювань серцево-судинної системи і вони стають однією з основних причин смерті людини. Чоловіки в 200, а жінки в 260 разів частіше помирають від захворювань серцево-судинної системи у віці 60-69 років, ніж у 20-29 років. Це відбувається на тлі наростаючої загальної смертності від хвороб кровообігу, які набули в сучасному світі епідемічного характеру [8].

Старіння організму супроводжується значними змінами в судинах і серцевому м'язі. Поступово зменшуються розміри серця, в серцевому м'язі відбуваються гістологічні зміни, що супроводжуються розвитком сполучної тканини. В результаті прогресування цих проявів різко понижується сила серцевих скорочень, зменшується кількість крові, що викидається серцем в судинну систему за 1 скорочення. Змінюється положення серця в грудній клітині.

ЧСС залежить від віку. В 20 років серце скорочується в середньому 60-70 разів за хвилину, а в 55-60 років частота збільшується до 75-80 уд/хв. У фізично тренованих людей поступлення крові до м'язів відбувається за рахунок більшого викиду крові з серця за 1 скорочення. У нетренованих літніх людей при фізичному навантаженні кількість крові, що викидається в аорту за 1 скорочення майже не змінюється, проте значно пришвидшується ЧСС, що викликає більш швидку втому серця. Воно не забезпечує потреби м'язів в крові. Це призводить до їх кисневого голодування і відмирання окремих функціональних одиниць. Зміни функції ССС є одним з важливих чинників, які понижують працездатність організму в старості. Скелетні м'язи, нервові центри ще могли б забезпечити необхідний рівень фізичної працездатності, а серце не може виконати необхідної роботи [9].

На думку одних фахівців, зміни в ССС, які зустрічаються в старших людей стають результатом не самого процесу старіння, а атеросклерозу. На думку інших - численні зміни кровообігу пов'язані зі старінням серця і судин, а ті вже сприяють розвиткові атеросклерозу.

Таким чином, вікові зміни функції ССС самі по собі вторинні стосовно порушень на молекулярному рівні, визначають старіння цілісного організму: вони сприяють розвитку кисневого голодування тканин обмежують пристосувальні можливості організму створюють умови для виникнення патологій (атеросклерозу, гіпертонії, ішемії і т.п). Тому висока фізична активність і антисклеротична дієта сприятимуть продовженню життя.

Дихальна система. В старшому віці зменшується рухливість грудної клітини і легенів. Понижується екскурсія грудної клітини. Так, якщо у здорових молодих людей цей показник дорівнює 8-10 см, то в старших людей він знижується до 2-4 см.

З віком відбуваються функціональні і морфологічні зміни в легенях. Еластичність легеневих пухирців зменшується, знижується їх пружність, що ускладнює звільнення альвеол від повітря при видиху. Це призводить до зменшення вентиляційної здатності легенів, тобто кількості повітря за одиницю часу. В добре тренованого спортсмена вентиляційна здатність легенів досягає 200 л/хв, тоді як у старшої людини складає 70-100 л/хв. Дихання старшої людини стає поверхневим, розвивається стареча емфізема легенів (збільшення об'єму альвеол з втратою еластичності легеневої тканини), яка ускладнює виконання фізичних навантажень - виникає задишка навіть при невеликих навантаженнях (ходьбі) [10].

Зміни в легеневій тканині ускладнюють поглинання кров'ю кисню з повітря, що вдихається. Гіпоксичні явища перешкоджають транспортуванню кисню до тканин, в результаті чого організм відчуває хронічний кисневий дефіцит. Це пришвидшує старіння клітин і їх руйнування. Гіпоксія супроводжує численні фізіологічні стани організму - вагітність, пологи, фізичну активність, стреси, розумову роботу. Вона може обмежувати діяльність організму. Та антигіпоксична система може вдосконалюватися. В ході кисневого голодування збільшується кількість еритроцитів, зростає кількість гемоглобіну, величина серцевого викиду, легеневої вентиляції, кількості кровоносних капілярів в тканинах, вміст міоглобіну, кількості мітохондрій тощо. Академік Сіротинін одним з перших довів, що гіпоксія - важлива причина розвитку старіння. Боротьба з віковою гіпоксією - важливий шлях впливу на старіючий організм. Головне тут - не збільшення потреби тканин в кисні, не стимуляція систем забезпечення кисневого гомеостазу, а оптимізація механізмів більш повного і економічного використання кисню, шляхів підвищення стійкості організму до гіпоксії.

Нормалізуючий вплив на газообмін у старшому і похилому віці здійснюють біостимулятори (вітаміни, апілак, препарат маточного молочка бджіл тощо). На відміну від медичних препаратів, які лікуючи одне можуть шкодити іншому, різнобічний позитивний вплив на різні ланки організму здійснює активний руховий режим. Особливе велике значення для осіб старшого віку в яких часто спостерігається одночасно кілька захворювань. Під впливом фізичних вправ зростає ефективність легеневої вентиляції, покращується бронхіальна провідність, підвищується рівень кисневого насичення артеріальної крові, стає більшим інтенсивним капілярне кровопостачання. В результаті чітко покращується кисневе постачання тканин і поряд з цим підвищується інтенсивність поглинання кисню клітинами [11].

Нервово-м'язова система, опорно-руховий апарат. Зрілий вік характеризується відносною постійнiстю показників морфології, функцій опорно-рухового апарату і систем, що його забезпечують. Ступінь цієї стабільності, проте, досить індивідуальна і визначається способом життя особи, інтенсивністю і характером її фізичної активності. Так, характер реакції фізично активних людей на навантаження протягом перших 20-50 років суттєво не змінюється.

М'язи людини зрілого віку в цілому зберігають свої функціональні властивості протягом усього періоду стаціонарного стану. Проте регресивні зміни морфологічних характеристик помітні вже після 30-35 років. Це стосується передусім, зниження еластичності зв'язкового апарату, зниження його міцності, збільшення ламкості костей, окостеніння ряду елементів хребта, зниження рухливості в суглобах. Відомо, що лише 1% людей причиною остеохондрозу є дефекти в будові хребта. В решти - 99% поява цього поширеного захворювання залежить від фізичної активності цих осіб.

Оптимальне співвідношення сили м'язів різних м'язових груп завершується до 16-17 років. Найбільші її значення характерні для осіб у віці 25-30 років. Після цього показники відносної сили (на 1 кг маси) понижуються. М'язи 70-літньої людини гублять у масі в порівнянні з юнацьким і середнім віком до 40%. Ріст м'язових волокон в товщину продовжується до 30-35 років, у довжину - до 23-25 років. В процесі старіння особливо помітно зменшується маса розгиначів, перевага маси яких спостерігається від народження протягом всього життя. З віком змінюється співвідношення між сухожиллям і черевцем м'язу. В гомілковому м'язі сухожилля майже повністю поглинають м'яз. Це різко знижує здатність старших людей змінювати положення тулуба. Знижена кількість м'язових волокон уповільнює швидкість їх скорочення. Проте, при відповідному тренуванні рівень сили зберігається до 50-літнього віку. Так, А.Н.Воробйов (важка атлетика) став рекордсменом світу в 37-літньому віці, а трьохкратний чемпіон світу іранець Намдью показав кращий свій результат в 42 роки [12].

В житті сучасної людини відносній силі належить домінуюча роль. В період суттєвих інволюційних перебудов сила м'язів суттєво понижується, тоді як витривалість до статичних навантажень на рівні 1/2 і 1/3 максимальної сили досягає у жінок свого піку до віку 60-65 років. (Городніченко, 1996). Зі старінням понижується м'язовий тонус, особливо - в м'язах живота. Послаблюються і інші групи м'язів.

В людей зрілого віку, які ведуть малорухливий спосіб життя, м'язова маса зменшується, більшими стають жирові відклади в області живота, стегон, шиї. Встановлено, наприклад, що в добре розвинутого фізично 30-літнього чоловіка м'язи складають близько 43% маси тіла, а в старця - лише 25%, у спортсменів високого класу - 50 -52% маси тіла. Зрозуміло, що слабі м'язи стають лімітуючою ланкою фізичної сили, рухливості і спритності.

За даними досліджень А.В. Коробкова, скритий (латентний) період рухової реакції у відповідь на комбіновані (світлові і звукові) подразники мінімальний в 20 - 30 років. В пізньому онтогенезі він знову, як і в ранньому, - вищий. Це дозволяє зробити висновок, що найбільшої швидкості нервово-м'язова реакція людини досягає в пізній юності і ранній зрілості.

В результаті складних морфологічних змін нервових клітин, волокон, синапсів, перебудов обміну і регуляції, з віком понижується збудливість, реактивність коркових клітин, послаблюються процеси збудження і гальмування, диференціація зовнішніх подразників. Це ускладнює вироблення і закріплення нових умовнорефлекторних зв'язків. Засвоєння нового матеріалу вимагає більш тривалого часу, рефлекторні зв'язки носять нестійкий характер. Так, формування нового рухового динамічного стереотипу роботи в передпенсійному віці (55-60 років)потребує в 1,5-2 рази більше часу, ніж у молодому [13].

В кістках опорно-рухового апарату зі старінням відбуваються структурні зміни. Особливо часто страждають суглоби, що часто навантажуються - гомілко-стоповий, колінний і кульшовий. Суглобові поверхні стираються, в'язи стають менш еластичними, що не тільки ускладнює рухи, але і часто спричинює біль. Причиною змін в костях людини є те, що % неорганічних речовин в кістках з віком збільшується. Так, в кістках молодої людини неорганічні речовини складають близько 50%, середнього віку - 65%; а у старців - 80%. Тому кістки в старості стають більш ламкими, при переломах важко зростаються.

Погіршення лабільності - одна з основних закономірностей старіння. Нервово-м'язовий синапс у дорослих може відтворювати 200 імпульсів за хвилину, старших осіб - до 100. Оцінюючи вікові зміни нервово-м'язової системи в цілому, необхідно відмітити, що не зважаючи на недостатню вивченість в онтогенезі ряду важливих функціонaльних показників особливо у старших людей, вже тепер можна встановити такі важливі закономірності: м'язи набувають функціональної зрілості відносно пізно, до 15-19 років; різні м'язові групи дозрівають в різні терміни; стареча інволюція нервово-м'язової системи - процес тривалий, проте у порівнянні з іншими тканинами виражений досить сильно.

Фізична працездатність. М'язова сила рук у людей в 60-69 років складає 62%, в 70-79 років 55%, а у 80 р. і більше - 45% рівня, зареєстрованого в молодих людей віком 20-29 років. З віком суттєво знижується максимальна потужність роботи. У віці 20-29 років цей показник складає в середньому 180 Вт, в 60-69 р. - 80ВТ, 70-79 р. - 60 ВТ. Необхідно відмітити, що фізична працездатність людини визначається функціональними можливостями енергозабеспечуючих систем - ССС, дихальної. Одним з інтегральних показників фізичної працездатності є МПК. У чоловіків у віці 64-69 років вона складає 63% у 70-79 - 54 % рівня поміченого у віці 20-29 років [14].

Старіння призводить до відмирання клітин. В кожному органі (легені, нирки, печінка) є працюючі в певний час групи клітин, функціональні одиниці і резервні, що підключаються при напруженій діяльності. При старінні зменшується кількість резервних одиниць, за рахунок чого підтримується кількість "працюючих". В старості через відмирання багатьох клітин обмежений обсяг резерву посилення. Окрім того, через відмирання клітин у літньої людини при виконанні тієї ж роботи aктивізується більша кількість функціональних одиниць, ніж у молодшої людини. В молодших людей певний рівень підтримується за рахунок більшої активності кожної функціональної одиниці[15].

За даними досліджень Фролькіса і І.В.Муравова у старших людей при фізичному навантаженні спостерігається явище, яке вони назвали "феноменом обриву". Суть його полягає в тому, що люди похилого віку при високій ступені працездатності повинні на деякий час припинити роботу, а потім знову можуть виконувати її. Це ніщо інше як пристосувальна реакція, що охороняє людину від глибокої втоми. Таким чином досягається більш досконала, ніж у молодих людей, організація режиму праці і відпочинку. Вважається, що в основі механізму цього явища суттєве значення відіграють зміни інтенсивності гальмівного процесу в ЦНС.

В похилому віці нервова система, кровоносна, дихальна обмежують працездатність організму. Тому фізична активність в старшому віці має основну мету - вдосконалення і розвиток функції цих систем організму: ЦНС, с-с, дихальної.

Розумова працездатність. Одним з головних чинників, що викликають старіння всього організму, є вікові структурні і функціональні зміни у нервовій системі, її центральних відділах. З віком погіршується пам'ять, особливо на поточні події, підвищується подразливість, знижується функція сенсорних систем. В осіб 60 років послаблюються процес гальмування і дещо пізніше збудження. Знижується сила, рухливість і врівноваженість нервових процесів і розвивається їх інертність [16].

Рівень розумової працездатності, темп і спрямованість її змін з віком здебільшого детерміновані соціально. Має значення рівень освіти, інтелекту, умов і характеру професійної діяльності, тренованість, стан здоров'я і тощо. Американські психологи встановили, що інтелект осіб з 20 до 60 років знаходиться в стаціонарному стані. Тривале обстеження було розпочате у віці обстежуваних 20-30 років. Потім дослідження провели повторно через 35-40 років. Повторні дослідження не виявили пониження інтелектуальних здібностей обстежуваних. Дослідники прийшли до висновку, що значне погіршення інтелектуальних можливостей у старших осіб у більшості випадків визначається хворобами, соціальною ізоляцією, а не старінням. Однією з найбільш поширених причин змін психіки, пам'яті та емоцій вважається швидко прогресуючий атеросклероз судин головного мозку. Тому профілактика атеросклерозу, що будується на раціональному способі життя і антисклеротичній дієті - одночасно є профілактикою порушень ВНД[17].

1.3 Взаємозв'язок м'язової активності і розумової діяльності

Для нормальної діяльності мозку потрібне щоб до нього надходили імпульси від різних систем організму, масу якого майже наполовину складають м'язи. Робота м'язів створює величезну кількість нервових імпульсів, що збагачують мозок потоком впливів, що підтримують його в робочому стані. При виконанні людиною розумової роботи посилюється електрична активність м'язів, що відображає напругу скелетної мускулатури. Чим вище розумова навантаження і чим сильніше розумове стомлення, тим більш виражено генералізоване м'язову напругу. Зв'язок рухів з розумовою діяльністю характеризується наступними закономірностями [18, 19].

Під час напруженої розумової роботи у людей спостерігається зосереджений вираз обличчя, стиснуті губи і це тим помітніше, чим сильніше емоції і складніше завдання, яке доводиться вирішувати. При спробах засвоїти будь-який заданий матеріал у людини несвідомо скорочуються і напружуються м'язи, згинальні і випрямляють колінний суглоб. Відбувається це тому, що імпульси, що йдуть від напружених м'язів в ЦНС стимулюють діяльність головного мозку, допомагають йому підтримувати потрібний тонус. Діяльність, що не вимагає фізичних зусиль і точно координованих рухів найчастіше супроводжується напругою м'язів шиї і плечового пояса, а також м'язів обличчя і мовного апарату, оскільки їх активність тісно пов'язана з нервовими центрами, які керують увагою, емоціями, промовою. Якщо людина швидко і довго пише, напруга поступово переміщується від пальців до м'язів плеча і плечового пояса.. Цим нервова система прагне активізувати кору головного мозку і підтримати працездатність. Тривала робота викликає звикання до цих подразнень, починається процес гальмування, працездатність знижується, оскільки кора головного мозку більше не в змозі впоратися з нервовим збудженням і воно поширюється по всій мускулатурі. Погасити його, звільнити м'язи від зайвої напруги можна за допомогою активних рухів, фізичних вправ [20, 21].

Тонус нервової системи і працездатність головного мозку можуть підтримуватися тривалий час, якщо скорочення і напруження різних м'язових груп ритмічно чергуються з їх подальшими розтягуванням і розслабленням. Такий режим рухів характерний для ходьби, бігу, пересування на лижах, ковзанах та ін Для успішної розумової роботи потрібен не тільки тренований мозок, але й треноване тіло, м'язи, які допомагають нервовій системі справлятися з інтелектуальними навантаженнями. Стійкість і активність пам'яті, уваги, сприйняття, переробки інформації прямо пропорційні рівню фізичної підготовленості. Різні психічні функції багато в чому залежать від певних фізичних якостей - сили, швидкості, витривалості та ін. Отже належним чином організована рухова активність і оптимальні фізичні навантаження до, в процесі і після закінчення розумової праці здатні безпосередньо впливати на збереження і підвищення розумової працездатності [22 - 24].

1.4 Відновлення розумової працездатності

Будь-яка діяльність супроводжується процесами втоми і відновлення. Стомлення є специфічним подразником відновлювальних процесів. З фізіологічної точки зору особливістю відновлення є те, що зовнішня діяльність людини вже припинена внутрішня діяльність організму по компенсації робочих витрат ще триває [25. 26].

Відновні процеси протікають безпосередньо при виконанні роботи. Наприклад, активізуються окислювальні реакції, що забезпечують ресинтез багатих енергією хімічних речовин. Після закінчення роботи інтенсивність відновлення значно зростає, завдяки чому працездатність досягає не тільки до робочого рівня, але протягом деякого часу навіть перевершує його /феномен надвідновлення/. Чим інтенсивніше розвивається стомлення /але не переходить у перевтому/, тим інтенсивнішими стають процеси відновлення.

Розумова праця, незалежно від того, в діяльності яких органів він знаходить своє зовнішнє вираз, пов'язаний з великою роботою коркових систем головного мозку. Інтенсивна розумова робота пов'язана з витрачанням ресурсів нервових клітин мозку, їх функціонального потенціалу.

Посилення витрачання ресурсів стимулює активність процесів відновлення по ходу роботи. Якщо витрачання починає значно переважати, з'являється охоронної гальмування, охорону нервових клітин від подальшого виснаження і підсилює відновні процеси, особливо після завершення роботи. Відпочинок відновлює працездатність нервових клітин.

Чергування роботи і відпочинку є важливою умовою продуктивної інтелектуальної діяльності. Завдання відпочинку - відновити оптимальне співвідношення основних нервових процесів: збудження і гальмування. Пасивний відпочинок незамінний для нічного сну, коли не тільки ліквідується накопичилася за день втому, але і відбувається “поточний ремонт” інтенсивно працювали органів і тканин. Відпочинком може бути не тільки припинення на час цілеспрямованої діяльності, але і чергування занять, наприклад, перехід від читання спеціальних книг до поезії або від обчислювальних операцій до креслярських робіт. Ефективні також форми відпочинку, які будучи новими подразниками, що викликають перемикання коркових процесів на нові мозкові структури: кіно, театр, спорт, хобі і т. д. Встановлено, що власники домашніх тварин, птахів, рибок володіють кращим фізичним і психічним здоров'ям, ніж ті, у кого їх немає [27].

Найбільш ефективною формою відпочинку вважається активний відпочинок. Вперше значення активного відпочинку науково обґрунтував В. М. Сєченов. Він звернув увагу на те, що сила руки після стомлення відновлюється швидше, якщо інший, рукою виконувати неважку роботу. Надалі вчені встановили, що активний відпочинок застосуємо не тільки до фізичного, але і до розумової роботи. Особлива роль тут належить м'язової діяльності, в процесі якої в роботу залучаються нервові центри, відмінні від тих, які застосовані при різних формах інтелектуальної діяльності. Перемикання з розумової роботи на фізичну дозволяють, по-перше, зберігати і покращувати діяльність організму в цілому, по-друге, вдосконалювати координаційні механізми його функціонування.

Для раціональної організації розумової праці велике значення має виділення і використання перерв /пауз для відпочинку. Значення пауз не обмежується тільки зменшенням накопичився стомлення. В такому випадку було б байдуже, коли і скільки часу відпочивати. Під час відпочинку відбувається зміна взаємодії між процесами збудження і гальмування з переважанням останнього, яке є важливою умовою відновлення робочих потенціалів в нервових клітках, де під час роботи відбувалася посилена фізіологічна діяльність. Поглиблення гальмування в клітинах мозку досягається при виконанні м'язової роботи у вигляді фізичних вправ під час пауз (физкультпауз) має вдвічі більший ефект на відновлення розумової працездатності, ніж пасивний відпочинок удвічі більшої тривалості.

У фізіології праці виділяють три різновиди пауз для відпочинку:

а/ мікропаузи від декількох секунд до півхвилини,

б/ короткі паузи від 30с до 5 хв,

в/ тривалі паузи понад 5 хв.

При цьому мається на увазі, що робота і відпочинок виступають як єдина система трудового циклу. Для відновлення працездатності більш тривалі паузи менш доцільні, ніж короткі паузи після кожного циклу роботи. Тривалі паузи в процесі роботи призводять до згасання робочої домінанти і для подальшого продовження роботи.

Фізичні вправи, використовувані в паузах для відпочинку, підбираються таким чином, щоб їх складність і інтенсивність максимально відповідали напруженості розумової діяльності: чим важче робота тим меншою повинна бути інтенсивність м'язового навантаження [28].



2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Організація та схема дослідження

Дослідження було виконано на базі кафедри фізіології з курсом ЦЗ, у лабораторії 308 в період з жовтня до грудня 2014 року.

Для участі в дослідженні були залучені добровольці чоловічої статі у кількості 60 осіб, середній вік яких був 35 ± 5 років. Усі особи, що приймали участь у дослідженні працювали водіями та не мали супутніх хвороб, вважали себе умовно здоровими. Для вирішення поставлених завдань всі дослідженні були поділені на три групи за рівнем їх розумової працездатності: 1 група - високий рівень (n = 16); 2 група - середній рівень (n = 32); 3 група - низький рівень (n = 12);

Для оцінки функціонального стану серцево-судинної системи були визначанні та проаналізовані такі показники:ЧСС, АТ, СДТ, ХОК, СОК.

Рівень функціонального стану організму визначали за допомогою функціональних проб і тестів.

2.2 Визначення рівня розумової працездатності

Розумову продуктивність оцінюють за допомогою коректурних буквенних проб по таблиці Анфімова (Додаток А). Аналізують виконану роботу за такими критеріями: оцінка якісного і кількісного аналізу уваги за певний проміжок часу (4 хв). Для обробки даних підраховується загальна кількість переглянутих знаків, яка характеризує обсяг і швидкість виконання завдання; число допущених помилок. Отримані результати розраховуються за формулами:

Коефіцієнт точності виконання завдання [формула 2.1]:

А = М/N

А - коефіцієнт точності виконання завдання; М - кількість викреслених букв заданої якості; N - загальна кількість букв, які необхідно викреслити в переглянутому тексті.

Коефіцієнт розумової продуктивності [формула 2.2]:

Р = АS

де Р - коефіцієнт розумової продуктивності, А - коефіцієнт точності виконання завдання; S - загальна кількість переглянутих знаків.

В середньому показник точності виконання завдання становить 0.7 - 0.8, а коефіцієнт точності виконання завдання 1400-1600 у.о.

Дослідження об'єму зорової інформації та швидкості її переробки проводять за допомогою таблиці Ландольта (Додаток Б). Ця таблиця містить кільця розташовані випадково, кожне кільце має різні розриви. Випробуваному пропонують перекреслити кільця з одним із розривів за обмежений час (5хв).

При оцінці виконання роботи враховується кількість переглянутих кілеці, кількість помилок та число викреслених кілець заданої якості. Розрахунки ведуться за формулами:

Об'єм зорової інформації розраховують за формулою [2.3]:

Q = 0,5936N

де Q - об'єм зорової інформації, біт; 0,5936 - середній об'єм інформації, що приходиться на 1 знак; N - кількість переглянутих знаків.

Швидкість переробки інформації розраховують за формулою [2.4]:

S = [Q-2,807n] / Т

де S - швидкість переробки інформації, біт/сек; 2,807 біти - втрата інформації, що приходиться на 1 пропущений знак; n - кількість пропущених кілець; Т - час виконання завдання, сек.

Середні показники об'єму зорової інформації становлять 300-400 біт, а швидкість переробки інформації - 1,2 - 1,3 біт/сек.[29, 30]

2.3 Методи визначення антропометричних показників

Для оцінки антропометричних показників вимірювали зріст, вагу та розраховували Індекс маси тіла (ІМТ) і індекс пропорційності тіла (ІПТ).

Зріст виміряли. розумовий інтелектуальний поведінка кардіопоказник

Вагу.

Індекс маси тіла (ІМТ) або індекс Кетлє, рекомендований ВООЗ для визначення ризику захворювань супутніх ожирінню розраховували за формулою:

де ІМТ - індекс маси тіла, кг/м2;

В - вага, кг;

З - зріст, м.

Оцінку результатів ІМТ здійснювалася за допомогою таблиці 2.1 30

Таблиця 2.1 - Оцінка індексу маси тіла Кетлє.

Класифікація	ІМТ, кг/м 2	Ймовірність розвитку захворювань
		Серцево-судинних	Бронхо-легеневих	Ендокринних
Недостатня маса	менше 18,5	Низька	Збільшена	Низька
Норма	18,5--29,9	Низька	Низька	Низька
Надлишкова маса	більше 30,0

Індекс пропорційності тіла між зростом та окружністю грудної клітини розраховується за відношенням розміру грудної клітини в паузі (см) ділиться на величину зросту (см) та множиться на 100%. В нормі показник цього ундексу не повинен перевищувати 50-55%. [32]

Розраховується за формулою [2.6]

ІПТ= 100%

2.4 Методи визначення гемо- та кардіодинамічних показників

Для оцінки гемо- та кардіодинамічних показників визначали:

- частоту серцевих скорочень у хвилину в спокої - ЧСС (уд/хв);

- систолічний артеріальний тиск у спокої - САТ (мм.рт.ст.);

- діастолічний артеріальний тиск у спокої - ДАТ (мм.рт.ст.).

Частота серцевих скорочень (пульс) - це періодичні поштовхоподібні коливання стінок кровоносних судин (артерій, вен), обумовлені скороченнями серця. Артеріальний пульс визначали, поклавши два пальці (вказівний і середній) руки на область променевої артерії, що лежить в нижній третині передпліччя безпосередньо перед променезап'ясткових суглобом з боку великого пальця руки (рис. 2.1 а), здавлювали її до повного припинення кровотоку; потім тиск на артерію поступово зменшували, оцінюючи основні властивості пульсу: частоту, ритмічність, напругу, висоту і наповнення. Частоту пульсу при правильному ритмі визначали, підраховуючи число пульсових ударів за 1 хвилину. Оцінку результатів ЧСС проводили відносно фізіологічної норми з урахуванням вікових особливостей дітей. Фізіологічна норма ЧСС у спокої в середньому в чоловіків дорівнюється 55-70 уд./хв.,. при частоті понад ці цифри пульс уважається прискореним (тахікардія), при меншій частоті - (брадикардія) 33, 34.

Визначення систолічного та діастолічного артеріального тиску проводили шляхом аускультативного вимірювання артеріального тиску (АТ, мм.рт.ст.) за методом Короткова. Принцип вимірювання тиску полягає в наступному: манжета накладається на нижню третину плеча, тиск в манжеті нагнітають за допомогою ручної груші, до повного припинення кровотоку в артерії нижче манжети. Відпускаючи грушу тиску дозволяють по трохи спадати. Коли тиск в манжеті падає до того значення, який створює систолічний тиск артерія тимчасово відкривається, коли кров'яний тиск у ній досягає піку. Кров проривається через частково затиснену артерію на короткий час, доки тиск в артерії знову не знизиться і артерія знов буде закрита (рис. 2.1 б).

Нормальними величинами артеріального тиску для людей зрілого віку важаються: АТД від 100 до 129 мм рт. ст., АТС - від 60 до 79 мм рт. ст. Артеріальний тиск понад 130 мм рт. ст. і вище для АТС та від 80 мм рт. ст. і вище для АТД називаються гіпертонічним станом, відповідно нижче 100 і 60 мм рт. ст. - гіпотонічним 35.

Рис. 2.1 Визначення показників гемодинаміки: а - вимірювання пульсу на область променевої артерії; б - вимірювання АТ.

Із отриманих результатів АТ розраховували пульсовий артеріальний тиск (АТп) та середній (АТсер). Ці показники відображають одночасно і рівень анатомічного розвитку та функціональні можливості організму в динаміці протікання тих чи інших функціональних процесів.

Визначення пульсового артеріального тиску проводили за формулою [2.7]

де АТп - пульсовий артеріальний тиск, мм.рт.ст.;

САТ - систолічний артеріальний тиск, мм.рт.ст.;

ДАТ - діастолічний артеріальний тиск, мм.рт.ст.

Середньо динамічний тиск (СД) виражає енергію безперервного руху крові і представляє собою постійну величину для даної судини, його показники в нормі 75 - 87 мм. рт. ст., та розраховується за формулою [2.8]

СД = АТп + АТд

Викид крові. Або хвилинний об'єм крові (ХОК) є кількістю крові. Що викидають шлуночки серця за 1 хв. Викид лівого шлуночка дорівнює споживанню О2 (250 ). Визначається за формулою [2.9]: В нормі становить 3,5 - 5 л/хв

ХОК = СОК

де СОК - систолічний об'єм крові; ЧСС - частота серцевих скорочень.

Визначається по формулі [2.10]:

СОК = [(101 + 0.5АТп) - (0.6 АТд)] - 0.6 вік

Систолічним об'ємом крові є викид крові в аорту за одну систолу при частоті скорочень 70 - 75 нормі становить 60 - 70 мл. [35].



2.5 Методи проведення навантажувальних проб

Дослідження впливу фізичних навантажень на стан різних фізіологічних систем організму людей зрілого віку і різної статі присвячена значна кількість експериментальних досліджень.

Разом з тим практично невивченими є питання щодо особливостей зміни, в процесі систематичних фізичних тренувань, стану системи гемо- та кардіодинаміки у осіб різної статі зрілого віку. Переважна кількість досліджень, присвячених цій проблемі обмежуються вивченням тільки системних реакцій апарату кровообігу на різноманітні види м'язової роботи [33].

Проба Руф'є-Диксона (визначення фізичної працездатності за відновленням ЧСС) виконується за відношенням ЧСС до та після навантаження. ЧСС підраховують у спокої в положенні сидячи протягом 15 сек, потім виконується 30 присіданій за 45 сек та знову підраховується ЧСС у перші та останні 15 сек першої хвилини відновлення організму.

Індекс Руф'є розраховується за формулою[ 2.11]

де ІР - індекс Руф`є, Р1 - ЧСС в положенні сидячи за 15 с, Р2 - ЧСС за перші 15с першої хвилини відновлення; Р3 - ЧСС за останні 15с першої хвилини відновлення[34].

Таблиця 2.2 - Оцінка Індексу Руф'є

Бали	Працездатність
0 - 3	Висока
4 - 6	Добра
7 - 9	середня
10 - 14	задовільна, наявна середня ступінь серцевої недостатності
15 та більше	погана, наявна висока ступінь серцевої недостатності

2.6 Статистична обробка отриманих даних

Статистичну обробку результатів проводили методом обчислення середньої арифметичної, помилки середньої арифметичної, середнього квадратичного відхилення. Вірогідність відмінностей між середніми величинами оцінювали за критерієм Ст'юдента [36,37].

Основним показником, що характеризує сукупність за величиною ознаки, яка вивчається, є середня арифметична ( X ). Прямий спосіб її обчислення полягає в складанні усіх варіант ( X1 + Х2 + . . . Xh) з наступним діленням суми на число варіант сукупності ( N ):

,

де - сума варіант, n - кількість випадків.

Далі підраховували відхилення кожного з отриманих результатів від середньої арифметичної , ()2, після чого розраховували середнє квадратичне відхилення за формулою:

,

Потім знаходили величину середньої помилки (т), яка прямо пропорційна середньому квадратичному відхиленню та обернено пропорційна числу проведених досліджень:



,

Вірогідність різниці (td):

,

Показник вірогідності (р) встановлювали по таблиці Ст'юдента на підставі даних td і (n1+n2-2).



3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

За результатами проведеного дослідження рівня розумової працездатності серед осіб зрілого віку чоловічої статі було встановлено, що найбільший відсоток осіб мають середній рівень розумової працездатності (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 Відсоткове співвідношення показників розумової працездатності серед чоловіків зрілого віку.

Кількість особин із високим рівнім працездатності на 6,7% було більше ніж особин із низьким рівнем розумової працездатності.

Отриманні данні та їх статистичний аналіз щодо антропометричних показників чоловіків зрілого віку залежно від рівня їх розумової працездатності не виявив достовірних відмінностей за ростом, вагою та ІПТ (табл.. 3.1).

Таблиця 3.1 - Антропометричні показники чоловіків зрілого віку залежно від рівня їх розумової працездатності.

Групи Показники	Низький рівень розумової працездатності (n = 12)	Середній рівень розумової працездатності (n = 32)	Високий рівень розумової працездатності (n = 16)
Зріст, см	180 ± 0,008	180 ± 0,007	180 ± 0,009
Вага, кг	86,75 ± 1,97	87,7 ± 0,93	83,3 ± 1,94
ІМТ, у.о	23,8 ± 0,76	25,4 ± 0,3**	26,4 ± 0,46***
ІПТ, %	57 ± 1,04	57 ± 0,63	57 ± 0,68

За індексом Кетле, який показує співвідношення маси та довжини тіла є одним із показників здоров'я людини, оскільки як надлишок, так і нестача маси тіла може привести до погіршення здоров'я встановлено, що середні значення за цим показником відповідають нормі у всіх досліджуваних групах. Але виявленні достовірні відмінності за ІК серед групами осіб із високим і низьким рівнім розумової працездатності, та із середнім і низьким рівнем працездатності. Так, індекс Кетле у групі осіб із середнім рівнем працездатності на 6,3% (р < 0,01) вище ніж у групі осіб із низьким рівнем розумової працездатності. У групі осіб із високим рівнем працездатності росто-ваговий індекс на 9,8% (р < 0,001) вище ніж у осіб із низьким рівнем працездатності.

Однак, отриманні середні значення даних антропометричних показників не можуть повною мірою відбивати наявність відмінностей морфологічного статусу чоловіків залежно від їх розумової працездатності. Величина індексу маси тіла добре відображають запаси жиру в організмі, і можуть вчасно сигналізувати про його надлишок, про ризик розвитку ожиріння та пов'язаних з ним захворювань [36]. У зв'язку із цим нами були проаналізовано відсоткове співвідношення різних значень ІК у чоловіків залежно від рівня їх розумової працездатності (рис. 3.2). За результатами проведеного дослідження було встановлено наявність осіб із надлишковою вагою у всіх досліджених групах.

Аналіз розрахункового показника росто-вагового індексу Кетле показав, що серед осіб із високим та середнім рівнем розумової працездатності переважали особи з надмірною вагою, а серед особин із низьким рівнем розумової працездатності переважали особи з нормальною вагою. Відсоток осіб із низькою вагою у всіх трьох групах був в межах 12,5 - 16,6%.

Рис. 3.2 Відсоткове співвідношення осіб із різними показниками індексу Кетле залежно від рівня їх розумової працездатності.

Серед осіб із низьким рівнем працездатності відсоток осіб із надмірною вагою був нижче на 13,5% ніж серед осіб із середнім рівнем працездатності, та на 16,6% ніж серед осіб із високим рівнім працездатності.

У групі осіб із високим рівнем працездатності відсоток осіб із нормальною вагою був нижче на 12,5% ніж у групі осіб із середнім рівнем працездатності та на 3,1% ніж у групі осіб із низьким рівнем працездатності.

Показники серцево-судинної системи є найбільш важливими параметрами оцінки функціонального стану організму. Для оцінки стану серцево-судинної системи осіб із різним рівнем розумової працездатності нами були проаналізовані показники ЧСС, СД, ХОК, СОК (табл.. 3.2).

Таблиця 3.2 - Показники серцево-судинної системи чоловіків із різним рівнем розумової працездатності.

Групи Показники	Низький рівень розумової працездатності (n = 12)	Середній рівень розумової працездатності (n = 32)	Високий рівень розумової працездатності (n = 16)
ЧСС, уд/хв	77 ± 0,6	76 ± 0,5	76 ± 0,52
АТС, мм.рт.ст.	120 ± 1,4	119 ± 1,05	120 ± 1,58
АТД, мм.рт.ст.	77 ± 1,7	79 ± 1,13	78 ± 1,63
АТП, мм.рт.ст.	43 ± 1,8	40 ± 1,27	41 ± 1,35
СДТ, мм.рт.ст.	91 ± 1,51	91 ± 1,03	91 ± 1,53
ХОК, л/хв	4,01 ± 0,16	4,06 ± 0,09	4,06 ± 0,09
СОК, л/хв	52,68 ± 2,13	53,18 ± 1,26	53,18 ± 1,26

Аналіз отриманих даних показників серцево-судинної системи осіб із різним рівнем розумової працездатності не виявив достовірних відмінностей за ЧСС та СДТ. Але показники СДТ у осіб всіх досліджених груп виявилися вище норми, що свідчить наявність певної неузгодженості регуляції серцевого викиду та периферичного опору.

АТС, АТД, АТП у осіб чоловічої статі зрілого віку з різними рівнями розумової працездатності відносно однакові та знаходяться в межах норми.

Аналіз показників ХОК, які характеризують загальну кількість крові, що перекачується правим і лівим відділом серця протягом однієї хвилини в серцево-судинній системі та механічну функцію міокарда, яка відбиває стан системи кровообігу, показав, що особини із різними рівнями працездатності мають ці показники в норми.

Рівень функціонального стану організму можна визначити за допомогою функціональних проб і тестів. Функціональна проба - спосіб визначення ступені впливу на організм дозованого фізичного навантаження. Проба має значення для оцінки функціонального стану систем організму, ступені пристосовності організму до фізичних навантажень для визначення їх оптимального обсягу та інтенсивності, а також для виявлення відхилень, пов'язаних з порушенням у роботі серцево-судинної системи.

Для оцінки працездатності серця при фізичному навантаженні була використана проба Руф'є. Аналіз отриманих даних за показниками проби Руф'є серед чоловіків зрілого віку із різним ступенем розумової працездатності виявив, що найкращі показники фізичної працездатності за відновленням організму у чоловіків з високим рівнем розумової працездатності. (рис.. 3.3).

Показники ІР свідчать про резервні функціональні можливості серця. За цими показниками можна сказати, що в осіб зрілого віку з різним рівнем розумової серцева система адаптована до фізичних навантажень, та швидко відновлюється після навантаження.

Рисунок 3.3 - Показники працездатності серця (проба Руф'є) у чоловіків із різним рівнем розумової працездатності.



4. ОХОРОНА ПРАЦІ

Тема моєї дипломної роботи: Особливості показників кровообігу у людей зрілого віку з різним рівнем розумової працездатності.

Мета даного розділу показати практичні вміння застосовувати теоретичне знання при виконанні дипломної роботи. Перед початком роботи зі мною був проведений інструктаж з охорони праці та пожежної безпеки моїм науковим керівником за інструкцією № 129 з охорони праці та інструктаж з пожежної безпеки №62. Оскільки дипломна робота пов'язана з перебуванням у лабораторії, то мені довелося дотримуватись всіх правил індивідуального та колективного захисту. Основні небезпечні виробничі фактори при виконанні роботи, які можуть статися пов'язані зі зміною показників (відносна вологість повітря, температура повітря, швидкість руху повітря, атмосферний тиск) мікроклімату в лабораторії, ураження електричним струмом. При роботі в лабораторії можуть виникати травми різного характеру внаслідок невмілого використання приладів та інструментів [38].

На всі види робіт, що являють собою потенційну небезпеку повинна бути підготовлена документація, що узгоджується з керівником робіт. Для запобігання виникнення нещасних випадків, пожеж і вибухів слід чітко виконувати правила з техніки безпеки, виробничої санітарії й пожежної профілактики. Експерименти треба проводити обережно, уважно та з достатнім знайомством із приладами, інструментами, властивостями речовин і правилами безпеки робіт. Студенти, лаборанти та викладачі повинні бути в спеціальному одязі (халат, окуляри, маска, рукавички) в залежності від виду роботи [38, 39].

...