Механізми формування девіантної поведінки у неповнолітніх та шляхи їх подолання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи формування девіантної поведінки у неповнолітніх

1.1 Розгляд механізмів формування девіантної поведінки через призму психоаналізу

1.2 Особливості механізмів формування девіантної поведінки у неповнолітніх

1.3 Робота з дітьми щодо попередження девіантної поведінки

2. Емпіричне вивчення особливостей формування девіантної поведінки у неповнолітніх

2.1 Методика та організація дослідження

2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження механізмів формування девіантної поведінки у неповнолітніх

2.3 Організація діяльності педагога щодо шляхів подолання механізмів формування девіантної поведінки у неповнолітніх

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Трансформація сучасного українського суспільства, зміна соціального устрою держави виявили недосконалість традиційної системи виховання. Директивна педагогіка, яка розглядає вплив за схемою "вимога - сприймання - дія", практично втратила свою ефективність, оскільки вона не розкриває суттєвих особливостей морального розвитку, не відображає всіх тонкощів способів реагування індивіда на поставлену вимогу, применшує активну роль особистості в засвоєнні норм, не враховує творчого оволодіння духовно-моральних цінностей. Як наслідок у дітей і у дорослих, вихованих за цією системою нерідко спостерігається недостатній рівень моральної культури.

Виникнення і розвиток девіантної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших факторів. Серед них слід відзначити посилення соціального розшарування суспільства, непідготовленість соціальних інститутів до забезпечення успішної соціалізації особистості в умовах трансформації суспільства, дефіцит засобів і технологій розвитку соціальних служб, орієнтованих на створення умов для самореалізації кожної людини, недостатньо високий рівень психічної компетентності більшості населення, в тому числі тих фахівців, які покликані надавати допомогу особистостям з поведінковими девіаціями тощо.

Проблема попередження і профілактики девіантної поведінки дітей була і залишається актуальною для будь-якого суспільства. Специфіка морального розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів асоціальної поведінки шляхів її корекції викликають стійкий інтерес дослідників. Науковці різних галузей знання приділяли їй достатньо уваги.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх зробили: К. Ушинський, П. Блонський, С. Шацький, А. Макаренко, В. Оржеховська, В. Сухомлинський.

Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А. Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської. [19, 98]

Девіантна (ненормативна) поведінка є антиподом поведінки нормативної. Ми поділяємо точку зору, згідно з якою ненормативна поведінка - не обов'язково негативне (антисоціальне) явище, але у межах нашого дослідження йдеться про ненормативну поведінку лише у негативному контексті. Своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності особи до ненормативної поведінки та розробка і застосування комплексу заходів щодо її психологічної корекції є особливо актуальною .

Девіантна поведінка найчастіше спричиняється складною взаємодією об'єктивних та суб'єктивних чинників, причому до об'єктивних належать як особливості мікросередовища (способу життя, найближчого оточення тощо), так і зміст та умови професійної діяльності. Останнє стосується переважно професій типу "людина - людина" і знаходиться в прямій залежності від їхньої психологічної напруженості.

З огляду на високий рівень девіантної поведінки як школярів так і дорослих є всі підстави вважати, що вивчення причин та корекції девіантної поведінки, її діагностика, обґрунтування адекватних способів корекційного впливу є проблемою не тільки теоретичною, але і прикладною. Враховуючи це, мною обрана тема курсового дослідження: "Вплив психоденамічних аспектів на механізми формування девіантної поведінки у неповнолітніх та шляхи їх подолання".

Об'єкт дослідження: формування механізмів девіантної поведінки у неповнолітніх.

Предмет дослідження: форми та методи формування механізмів девіантної поведінки у неповнолітніх.

Мета: теоретичне обґрунтування та дослідження особливостей механізмів формування девіантної поведінки у неповнолітніх та шляхи їх подолання.

Об'єкт, предмет та мета дослідження обумовили такі завдання:

Вивчити і опрацювати наукові джерела про стан досліджуваності проблеми впливу психодинамічних аспектів на механізми формування девіантної поведінки у неповнолітніх.

Теоретично обґрунтувати та розкрити особливості формування девіантної поведінки в неповнолітніх.

Розкрити функції та аспекти соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми щодо механізмів формування у них девіантної поведінки.

Підібрати методики і створити комплекс для психолого-педагогічної діагностики;

Розробити комплекс вправ для учасників навчально-виховного процесу щодо формування девіантної поведінки

Методи дослідження:

теоретичні: аналіз наукової, психолого-педагогічної, методичної літератури з обраної проблеми, порівняння, класифікація, конкретизація, систематизація, узагальнення.

емпіричні: педагогічне спостереження; усне опитування: бесіда, інтерв'ю; письмове опитування: анкетування, тестування, узагальнення незалежних характеристик, аналіз документів і продуктів діяльності.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи 33 сторінки, основної частини - 24 сторінок. До основного тексту введено 1 таблицю та 6 діаграм. Для розкриття змісту викладених теоретичних положень та методичних аспектів роботи запропоновано 8 додатків загальним обсягом 34 сторінок.



1. Теоретико-методологічні основи формування девіантної поведінки у неповнолітніх

1.1 Розгляд механізмів формування девіантної поведінки через призму психоаналізу

У перекладі з латинської "девіація" означає відхилення. Початковим для розуміння сутності девіантної поведінки є поняття "норма". Соціальні норми - це засновані на цінностях правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють дії та вчинки людей, соціальних груп, зміцнюючи стабільність та єдність суспільства. Норми втілюються в юридичних законах, моралі, етикеті. Вихід за ці норми розцінюється суспільством як девіантна поведінка. У більшості випадків вона підлягає соціальним санкціям - від суспільного осуду до кримінального покарання [8, 10].

Соціальні відхилення - це не випадкові факти, а процеси, що набули певного поширення в суспільстві. Для того щоб індивідуальні негативні відхилення набули якості соціальних, потрібні такі умови:

- однакова спрямованість таких відхилень у подібних груп людей в однакових умовах;

- близькість причин, які викликають ці відхилення;

- повторюваність, стійкість зазначених явищ.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень в поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Тому у дослідженнях девіантної поведінки особливу увагу приділяють вивченню [8, 12]:

- мотивів, причин і умов, що сприяють її виникненню та розвитку;

- можливостей попередження та подолання;

- загальних і індивідуальних особливостей проявів дефектів правової та моральної свідомості;

- змісту потреб особистості;

- особливостей характеру, емоційно-вольової сфери, що призвоять до виникнення девіантної поведінки.

У будь-якому суспільстві є поведінка, яка відхиляється від суспільних норм. Причому вона буває не тільки зі знаком "-", а й зі знаком "+", як прогресивна, що випереджає цей стан суспільства. В останньому випадку вона виступає як засіб розвитку суспільства. Пригадаємо діяльність академіка А.Д. Сахарова, що виходила за межі прийнятих серед респектабельних радянських учених норм поведінки.

Негативні форми відхилень - це соціальна патологія (злочинність, наркоманія тощо). Ці вияви відхилень - дисфункціональні, завдають шкоди суспільству і особистості.

Найбільше девіація виявляється в періоди перетворень суспільних систем, коли руйнуються старі норми, цінності, стереотипи, і люди втрачають орієнтири.

Активно розроблявся психологічний напрям у поясненні девіації. Вже в XIX ст. зверталася увага на значення таких станів і характеристик особистості, як "розумові дефекти", "дегенеративність", "дебільність", "психопатія". З. Фрейд запропонував гіпотезу, згідно з якою девіація зумовлюється внутрішньою конфліктністю, властивою самій особистості. Він ввів поняття "потенційний злочинець з почуттям провини". Є люди, які хочуть, щоб їх піймали і покарали, оскільки вони відчувають себе винними. Проте навряд чи серед злочинців знайдеться багато таких, які по своїй волі прагнули б потрапити до в'язниці [8, 16].

Тепер психологи стверджують, що особливості особистості та мотиви її дій впливають на всі види девіації (хоч є і тісний зв'язок з соціальними чинниками). Одним із механізмів формування девіації є аддиктивиа модель поведінки (аддикція - згубна пристрасть до чого-небудь). Сутність її в тому, що людина прагне змінити свій психічний стан, приймаючи деякі речовини або фіксуючи увагу на якихось предметах, видах діяльності. Процес вживання таких речовин (алкоголь, наркотики), пристрасть до якогось предмета чи діяльності (азартна гра тощо) супроводжується розвитком інтенсивних емоцій і набуває таких розмірів, що починає керувати життям людини, позбавляє її волі до протистояння аддикції. Така форма поведінки характерна для людей з низькою здатністю переносити психологічні труднощі, таких, котрі важко адаптуються до швидкої зміни обставин. У такий спосіб вони прагнуть просто і швидко досягти психофізичного комфорту. Аддикція для таких людей універсальний засіб втекти від реального життя. Для самозахисту люди з аддиктивним типом поведінки використовують механізм, який у психології називається "мислення за бажанням": усупереч логіці причинно-наслідкових зв'язків вони вважають реальним лише те, що відповідає їхньому бажанню. В результаті порушуються міжособові відносини, люди відчужуються від суспільства.

Велику увагу девіації приділяв класик соціології Е. Дюркгейм (його праця "Самогубство" з'явилась у 1897 p.). Він ввів в соціологію поняття "аномія" яке означає [8, 18]:

- стан суспільства, за якого для його членів втратили значущість соціальні норми і цінності; старі норми вже не працюють, а нові ще не склалися;

- як наслідок цього для членів такого суспільства не існує еталонів, стандартів порівняння з іншими людьми, які б дали можливість оцінити своє соціальне становище і вибрати взірці поведінки; індивід не відчуває солідарності з конкретною групою, перебуває у невизначеному стані;

- невідповідність, розрив між універсальними цілями і очікуваннями (які схвалюються в цьому суспільстві) та соціально прийнятними, "законними" шляхами досягнення їх; внаслідок практичної недосяжності таких цілей для всіх членів суспільства це штовхає багатьох людей на незаконні шляхи їх досягнення.

"Промислове суспільство" (капіталізм), на думку Е. Дюркгейма, заохочує однакові для всіх цінності індивідуального успіху. Проте більшість людей, позбавлених багатства, високого престижу, неминуче виявляються в конфлікті з соціальними нормами або розцінюють своє життя як невдале. Останній аспект розуміння аномії активно розробляв американський соціолог Р. Мертон [8, 21].

У соціологічній теорії конфлікту є пояснення, згідно з яким девіація - результат того, що ця поведінка заснована на нормах іншої культури (автор американець А. Коен). Злочинець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до домінуючого в цьому суспільстві типу культури. Наприклад, революціонер не вважає свою діяльність злочинною, а для правосуддя вона є саме такою [8, 23].

Деякі вчені (наприклад, російський соціолог Я.А. Гилінський) як головне джерело девіації розглядають наявність у суспільстві соціальної нерівності, високий ступінь відмінностей у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Особливо це стосується сучасної ситуації, коли децільний коефіцієнт, що характеризує диференціацію суспільства, дуже високий (10 відсотків найбільш забезпечених в Україні в 10 разів перевищують за своїми доходами 10 відсотків найменш забезпечених, а "середнього класу" практично немає. У Росії цей коефіцієнт становить 13,5; у США - 20; у колишньому СРСР він дорівнював - 6,5). Крім того, як уже зазначалося, колишні соціальні норми і регулятори значною мірою перестали працювати [4, 23]. Як бачимо, спектр точок зору на цю проблему широкий. Найімовірніше, девіацію зумовлює комплекс соціальних і психологічних чинників, тому жодна окрема теорія не може пояснити ці явища в суспільстві. Ці теорії слід розглядати як такі, що взаємодоповнюють одна одну.



1.2 Особливості механізмів формування девіантної поведінки у неповнолітніх

Сьогодні ми стикнулися з ситуацією, яка є вкрай драматичною. Ідеологія "життя заради світлого майбутнього" виявилася повністю зруйнованою протягом дуже короткого періоду. Але й уміння повноцінно, повнокровно жити без "казки" - не сформувалось. Ця ситуація, складна навіть для дорослих, виявилась надскладною, зверхкризовою для підлітків і юнацтва. В результаті у багатьох з них виникає або повна розгубленість перед сьогоднішнім і завтрашнім днем, або бажання урвати від життя якомога більше, і негайно. У молодих формується і комплекс неповноцінності, який буквально роз'їдає душу дитини і штовхає до спотворених форм протесту - хуліганства та ін. 95% підлітків ніде подітися у вільний час [1, 34].

Серед неповнолітніх зростають такі злочини, як зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування. Це свідчить про ускладнення структури злочинності.

Негативні чинники, що зумовлюють девіантну поведінку дітей:

- неблагополуччя в сім'ї (неповна сім'я, батьки - п'яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; нестача доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальне неблагополуччя);

- низька педагогічна культура сім'ї (батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, але матеріальний достаток проявляється у створенні для дітей "парникових" умов, що призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю);

- недостатній рівень виховної роботи у загальноосвітніх закладах (проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти, що породжує негативізм, опір, намагання "втекти" від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів; ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо) [6, 128].

Негативні соціальні впливи, що грають десоціалізаційну роль у виникненні девіантної поведінки підлітків:

- прямі десоціалізаційні впливи чиняться з боку найближчого оточення, яке безпосередньо демонструє зразки асоціальної поведінки, антисуспільних орієнтацій і переконань, коли діють антисуспільні норми і цінності, групові приписи, зовнішні поведінкові регулятори, що спрямовані на формування особистості асоціального типу;

- непрямі десоціалізаційні впливи середовища полягають у відсутності необхідних умов для "запуску" провідних механізмів і засобів соціалізації, за допомогою яких здійснюється "трансформація" системи зовнішньої регуляції у внутрішню [7, 129].

Кримінальний фактор виникнення девіантної поведінки:

- група підлітків, що сформована поза соціально-значущої діяльності, в умовах марного згаяння часу та ризикованих хуліганських занять. У таку групу, яка виявляється "каталізатором" злочинної поведінки неповнолітніх, підліток потрапляє в разі неможливості добитися успіху, відсутності позитивної діяльності, в якій підліток може реалізувати себе; в разі психологічного дискомфорту, що виникає як результат престижного невдоволення, відчуження від колективу, як це буває з "важкими" учнями внаслідок їх слабкої успішності, конфліктів з вчителями та однокласниками, що призводить до зниження референтної значущості підлітка та пошуків ним іншого кола спілкування.

Психобіологічні передумови асоціальної поведінки дітей:

а) кризові явища, що характеризують психофізіологічний розвиток у підлітковому віці (кризові явища в організмі, психіці та взаємовідносинах підлітка);

б) нервово-психічні захворювання, акцентуації характеру

- психічні аномалії: олігофренія, психози, психопатії, неврози, психофізичний інфантилізм, ознаки органічного ураження головного мозку;

- частіше за інші зустрічаються акцентуації за гіпертимним та нестійким типом;

в) відставання в розумовому розвитку

- за особливо несприятливих умов внаслідок своєї підвищеної навіюваності підлітки можуть легко підпасти під вплив дорослих, досвідчених злочинців;

г) різні фізичні вади, дефекти мови, зовнішня непривабливість, вади конституційно-соматичного характеру [2, 45-48].

Відхилення від соціальних норм, незважаючи на велику різноманітність, мають деякі загальні причини, що підтримують їх існування, а часом провідні до їх зростання та поширеності. За своєю суттю вони зводяться до об'єктивних і суб'єктивних протиріч суспільного розвитку які порушують взаємодію особистості з соціальним середовищем і ведуть до форм поведінки індивідів не узгоджується з існуючою нормативною системою. При тому одне і те ж протиріччя може лежати в основі як соціально не бажаних форм поведінки (злочинність, алкоголізм, самогубство і т. д.), так і соціально схвалюваних (пізнавальна активність, творчість, побутова активність і т. д.) [5].

1.3 Робота з дітьми щодо попередження девіантної поведінки

Сутність соціально-педагогічної діяльності з дітьми різної девіантної поведінки полягає в організації підвищеного піклування, виховання у них почуття власної гідності, спираючись на позитивні якості характеру; попередження або подолання різних відхилень у поведінці; у встановленні контакту з перевиховуваним [10, 18].

Мета діяльності соціального педагога полягалє у тому, щоб допомогти подолати кризу і самостійно змінити життя.

Правильно організована соціально-педагогічна діяльність спрямована на надання комплексної допомоги в розв'язанні особистісних проблем клієнта. Вона включає три аспекти:

1) соціальний - розвиток і набуття соціальних якостей особистості, досвіду спілкування і засвоєння суспільних норм поведінки;

2) культурний - ознайомлення з навколишнім світом, оволодіння культурними цінностями суспільства, культурою поведінки і стосунків, відповідною освітою;

3) психолого-педагогічний - психічний та особистісний розвиток особистості, навчання і виховання в сім'ї, у дитячому садку, школі.

У контексті того, на кого спрямована соціально-педагогічна діяльність, доречно вести мову про соціально-педагогічну роботу з конкретною особистістю чи соціальною групою на рівні суб'єкт-суб'єктної взаємодії, яка реалізується профілактичною, реабілітаційною, культу-рно-дозвіллєвою, просвітницькою, корекційною функціями.

1. Діагностична функція, спрямовується на виявлення факторів ризику. Реалізується шляхом збору інформації про особливості особистість, негативні фактори, які провокують девіантну поведінку.

2. Прогностична, сутність якої полягає в тому, що на основі встановленого діагнозу розробляється конкретна соціально-педагогічна програма діяльності з клієнтом, яка передбачає етапні зміни і кінцевий результат соціальної адаптації, корекції та реабілітації.

3. Виховна, що передбачає визначення змісту соціально-педагогічної діяльності, методів перевиховання соціально-важливих якостей.

4. Правозахисна. Сопіально-педагогічна діяльність будується на правовій основі, що передбачає як дотримання, так і захист прав дитини.

5. Організаторська. Вона обумовлена тим, що соціально-педагогічна діяльність вимагає участі і координації дій різних спеціалістів залежно від проблеми.

6. Комунікативна, сутність якої полягає в установленні контактів між учасниками з метою обміну інформації.

7. Попереджувально-профілактична, яка забезпечує закріплення отриманих позитивних результатів і попереджала про можливі прояви рецидивів [16, 24].

Основними завданнями соціально-педагогічної діяльності є:

- створення умов, які допоможуть компенсувати проблеми соціалізації;

- забезпечення діагностики, корекції і консультування з соціально-педагогічної проблеми;

- організація соціально-педагогічної профілактики і реабілітації;

- робота з проблемами клієнта (застосування власної методики);

- консультування і спеціалізована допомога у відповідних спеціалістів;

- культурно-просвітницька робота;

- організація дозвілля клієнтів;

- здійснення превентивних заходів, запобігання дезадаптації, депривації, соціальної та педагогічної занедбаності;

- організація допомоги і захисту клієнта.

Соціальний педагог проводить такі напрями соціально-педагогічної діяльності як:

1. Профілактика причин і наслідків девіації, особливо з тими дітьми, які перебувають у несприятливих умовах соціалізації, характеризуються негативною поведінкою, а також з тими, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки.

2. Організацію вільного часу тому, що беззмістовне дозвілля є провідним фактором ризику.

3. Посередницька діяльність щодо залучення до роботи батьків, учителів, лікарів, співробітників міліції, громадськості.

Результатом соціально-педагогічної діяльності є перевиховання, оздоровлення, реабілітація [19, 37].

Процес перевиховання можна розділити на 4 етапи. Перший - вивчення дитини та її оточення. Другий - забезпечення психологічної готовності до перевиховання. Він включає бесіди, входження в довіру, розвиток інтересу до тієї чи тієї роботи. Третій - накопичення моральних позитивних якостей, вчинків. Важливо, щоб дитини самостійно навчилася визначати позитивні і негативні сторони своїх вчинків, причини і самостійно знаходила подальшу поведінку. Четвертий - самовиховання, коли вихованець повинен самостійно вийти з кризи.

Варто зауважити, що в процес перевиховання крім соціального педагога включається колектив вихованців, у який потрапляє дитини.

Оздоровлення обстановки відбувається через створення клубу, спортивних секцій, технічних гуртків.

Процес реабілітації передбачає визначення спільних поглядів соціального педагога і клієнта, виявлення захоплень і особливостей поведінки, визначення негативних якостей особистості і реакції на зовнішній вплив, вироблення спільних норм поведінки і взаємодії.Також потрібно звернути увагу на психологічні захисти клієнта адже вони можуть вказати на особливості психіки людини

Будучи поняттям психології, захисні механізми особистості являють собою неусвідомлювані психічні процеси, спрямовані на скорочення негативних переживань, і лежать в основі розвитку опору.

Вперше дане поняття було введено З. Фрейдом. Їм були так названі прийоми, які використовує одна зі структур особистості для здійснення контролю над бажаннями, які можуть призвести до душевних переживань і тривозі. Тоді мова йшла про зусилля, які потребують великої витрати енергії та сил, спрямованих на захист свого внутрішнього світу.

Захисні механізми особистості в подальшому були розроблені А. Фрейд. Вона описала всю складність і різноманітність даних процесів і довела, що захист спрямовується проти всього, що приносить переживання, біль, тривогу і викликає появу стресу, причому в різному віці людиною використовуються різні психологічні оборонні прийоми [17, 30].

Таким чином, був складений каталог захистів з їх докладним описом, які мають здатність підтримувати психіку людини в нормі. Розглянемо детально даний список.

1. Заперечення - являє собою механізм, за допомогою якого заперечується минулий негативний досвід, що приносить страждання, а також імпульси і сторони характеру суб'єкта. При цьому людина не сприймає ніяку інформацію, яка суперечить його настановам.

2. Витіснення або придушення - захисні механізми особистості, за допомогою яких негативний досвід блокується шляхом забування його стимулу і всіх пов'язаних з ним об'єктів. Таким чином, зі свідомості усуваються небажані прагнення, потяги і бажання. Проте всі вони з часом проявляються в фобіях і страхах, тому такий прийом є самим малоефективним.

3. Проекція - механізм, за допомогою якого негативні якості, думки і почуття приписуються оточуючим людям, що є основою їх неприйняття. На цьому фоні розвивається егоїзм, самолюбство, ворожість, замкнутість і інші негативні якості.

4. Регресія - механізм уникнення тривоги за допомогою повернення до ранніх незрілим формам поведінки.

5. Заміщення або зміщена агресія - механізми психологічного захисту особистості, за допомогою яких знімається напруга за допомогою перенесення агресії з джерела гніву на більш доступний і слабкий об'єкт або ж на самого себе.

6. Раціоналізація - механізм нераціонального тлумачення суб'єктом власних вчинків і прагнень, які викликані тими причинами, визнання яких загрожує втратою самоповаги. Людина в частих випадках пояснює свої неуспіхи не власним безсиллям, а впливом зовнішніх обставин або поганим ставленням до себе інших людей.

7. Інтелектуалізація - механізм захисту, за допомогою якого здійснюється заміна почуттів логікою з тією метою, щоб досягти повного контролю над ситуацією.

8. Компенсація - механізм заміни того об'єкта, який викликає негативні почуття і переживання, а також почуття втрати за допомогою фантазування або привласнення собі чужих достоїнств, рис характеру чи манери поведінки [18, 54].

Існують такі психологічні захисту особистості, як реактивні утворення, які часто ототожнюють з гіперкомпенсації. При цьому людина запобігає вираз неприємних або негативних думок за допомогою розвитку протилежних. Наприклад, жалість може бути реактивним освітою несвідомої жорстокості.



2. Емпіричне вивчення особливостей формуванння девіантної поведінки у неповнолітніх

2.1 Методика та організація дослідження

В експериментальній частині дослідження брали участь 60 дітей віком 11-15 років, учні 6-10 класів школи № 17 м. Біла Церква. При проведенні дослідження їм були запропоновані тести за такими методиками:

"Схильність до девіантної поведінки" (Додаток А);

"Діагностика стану агресії (опитувальник Басса-Дарки)" (Додаток Б ).

У ході аналізу психологічної літератури з даної проблеми було обрано методику "Схильність до девіантної поведінки". Автором методики є О. М.Орел.

Це стандартизований тест-опитувальник, який служить для виміру готовності підлітків до реалізації різних форм відхиленої поведінки. Опитувальник являє собою набір спеціалізованих психодіагностичних шкал. Для вивчення агресивної поведінки неповнолітніх.

Шкали опитувальника діляться на змістовні та службову.Змістовні шкали спрямовані на вимірювання психологічно-пов'язаних між собою форм девіантної поведінки, тобто соціальних та особистісних установок, що стоять за цими поведінковими проявами.

Службова шкала призначена для вимірювання схильності дітей давати про себе соціальну інформацію, оцінки достовірності результатів опитувальника в цілому.

Опис шкал і їх інтерпретація:

1.Шкала встановлення на соціальну бажаність (службова шкала)

Дана шкала призначена для вимірювання готовності випробуваного представляти себе в найбільш сприятливому світлі з точки зору соціальної бажаності. Показники від 50 до 60 Т-балів свідчить про помірної тенденції давати при заповненні опитувальника соціально-бажані відповіді. Показники понад 60 балів свідчать про тенденцію випробуваного демонструвати суворе дотримання навіть малозначних соціальних норм, умисному прагненні показати себе в кращому світлі, про настороженість по відношенню до ситуації обстеження.

Результати, що знаходяться в діапазоні 70-89 балів говорять про високу настороженості випробуваного по відношенню до психодіагностичної ситуації і про сумнівну достовірності результатів за основними шкалами.

Показники нижче 50 Т-балів говорять про те, що випробуваний не схильний приховувати власні норми і цінності, коригувати свої відповіді у напрямку соціальної бажаності.

2.Шкала схильності до заперечення.

Дана шкала призначена для вимірювання схильності випробуваного до заперечення загальноприйнятих норм і цінностей, зразків поведінки. Результати, що лежать в діапазоні 50-60 Т-балів, свідчать про вираженість вищевказаних тенденцій, про нонкомформістскіх установках випробуваного, про його схильність протиставляти власні норми і цінності груповим, про тенденції "порушувати спокій", шукати труднощі, які можна було б подолати. Показники, що знаходяться в діапазоні 60-70 Т-балів, свідчать про надзвичайну вираженість нонконформістських тенденцій, прояві негативізму і змушують сумніватися в достовірності результатів тестування з даною шкалою. Результати нижче 50 Т-балів за даною шкалою свідчать про комфортність установках випробуваного, схильності слідувати стереотипам і загальноприйнятим нормам поведінки. У деяких випадках за умови поєднання з досить високим інтелектуальним рівнем випробуваного й тенденції приховувати свої реальні норми і цінності такі оцінки можуть відбивати фальсифікацію результатів.

3.Шкала схильності до адиктивної поведінки

Дана шкала призначена для вимірювання готовності реалізувати адиктивну поведінку.

Результати в діапазоні 50-70 Т-балів за даною шкалою свідчать про схильність випробовуваного до відходу від реальності за допомогою зміни свого психічного стану, про схильність до ілюзорно-компенсаторного способу вирішення особистісних проблем. Крім того, ці результати свідчать про орієнтацію на чуттєву сторону життя, про наявність "сенсорної спраги", про гедоністично орієнтовані норми і цінності. Показники понад 70 Т-балів свідчить про сумнівність результатів або про наявність вираженої психологічної потреби в адиктивних станах, що необхідно з'ясовувати, використовуючи додаткові психодіагностичні засоби. Показники нижче 50 Т-балів свідчать або про невиразності перелічених вище тенденцій, або про хороше в соціальному контролі поведінкових реакцій.

4.Шкала схильності до саморуйнівної поведінки

Дана шкала призначена для вимірювання готовності реалізувати різні форми аутоагресивної поведінки. Результати, що знаходяться в діапазоні 50-70 Т-балів свідчать про низьку цінність власного життя, схильність до ризику, виражена потреба в гострих відчуттях, про садомазохістські тенденції. Результати понад 70 Т-балів свідчать про сумнівну достовірність результатів. Показники нижче 50 Т-балів за даною шкалою свідчать про відсутність готовності до реалізації саморуйнуючої поведінки, про відсутність тенденції до соматизації тривоги, відсутності схильності до реалізації комплексів провини в поведінкових реакціях.

5.Шкала схильності до агресії та насильства

Дана шкала призначена для вимірювання готовності випробуваного до реалізації агресивних тенденцій у поведінці. Показники, що лежать в діапазоні 50-60 Т-балів, свідчать про наявність агресивних тенденцій у випробуваного.Показники, що знаходяться в діапазоні 60-70 Т-балів, свідчать про агресивну спрямованості особистості у взаємовідносинах з іншими людьми, про схильність вирішувати проблеми за допомогою насильства, про тенденції використовувати приниження партнера по спілкуванню як засіб стабілізації самооцінки, про наявність садистичних тенденцій. Показники понад 70 Т-балів говорять про сумнівну достовірності результатів. Показники, що лежать нижче 50 Т-балів, свідчать про невиразності агресивних тенденцій, про неприйнятність насильства як засобу вирішення проблем, про нетиповість агресії як способу виходу з фрустраційної ситуації. Низькі показники за даною шкалою в поєднанні з високими показниками за шкалою соціальної бажаності свідчать про високий рівень соціального контролю поведінкових реакцій.

6.Шкала схильності до делінквентної поведінки

Дана шкала вимірює схильність підлітків до реалізації делінквентної поведінки. Висловлюючись метафорично, шкала виявляє "делінквентний потенціал", який лише за певних обставин може реалізуватися в житті підлітка. Результати, що знаходяться в діапазоні 50-60 Т-балів, свідчать про наявність делінквентних тенденцій у випробуваного і про низький рівень соціального контролю. Результати вище 60 Т-балів свідчать про високу готовність до реалізації делінквентної поведінки. Результати нижче 50 Т-балів говорять про невиразності зазначених тенденцій, що в поєднанні з високими показниками за шкалою соціальної бажаності може свідчити про високий рівень соціального контролю.

Методика діагностики показників і форм агресії (Додаток Б)

А. Басса та А. Дарки (адаптація А.К. Осницького).Дана методика є простою в обробці даних і найбільш інформативною серед застосовуваних у цей час психологічних методик для діагностики агресивної по поведінки школяра.

Методика діагностики показників і форм агресії включає в себе кілька шкал:

- Фізична агресія - агресивна поведінка, що виражається в бійках, нанесенні тілесних ушкоджень та інших фізичних впливів на людину,

- Вербальна агресія - агресія, що виражається у словесній формі: крики, плітки, обмови і т.д.,

- Непряма агресія - агресивна поведінка, ненаправленої або спрямоване не на кривдника, а на інших людей (тварин або предмети)

- Негативізм - поведінка, пронизане духом протиріччя, яке демонструє відкидання норм і правил поведінки в даному суспільстві,

-Дратівливість,підозрілість, образа, почуття провини (аутоагресія),ІА - індекс агресії (узагальнений показник агресії).ІВ - індекс ворожості (узагальнений показник ворожості), що показує наскільки індивід вороже ставиться до свого оточення.

Текст методики наведений у ( Додатку Б).

Ключ до методики А. Басса і А .Дарки:

Можливо чотири варіанти відповідей, які підсумовуються по парах: "так" + "мабуть, так", "мабуть, немає" + "ні". Відповідь на питання зі знаком "-" реєструється з протилежним знаком. Суму балів за шкалою необхідно помножити на коефіцієнт (К) для даної шкали.

Індекс агресивності (ІА): Суму балів за шкалами ("1", "2", "3") розділити на 3.Індекс ворожості (ІВ): Суму балів за шкалами ("6", "7") розділити на 2.

2.2 Аналіз результатів досліджень

У ході проведеного дослідження 6-10класах ЗОШ № 17 м. Біла Церква були отримані наступні результати. З даної діаграми рис.2.1 видно, що більше половини 47% підлітків даної вибірки схильні до помірної тенденція при заповненні опитувальника давати соціально бажання відповіді.

Рис. 2.1. Показники результатів опитування учнів щодо соціально бажаної поведінки



Згідно з отриманими результатами на Рис.2.2, 50% опитаних підлітків не схильні до подолання норм і правил, 36% - мають помірну тенденцію. А для 14% підлітків характерна надзвичайна виразність нонконформістських тенденцій, прояв негативізму.

Рис. 2.2.Показники схильності учнів до заперечення

З Рис.2.3 видно, що для підлітків даної вибірки не характерна схильність до реалізації адиктивної поведінки і тільки 23% опитаних підлітків мають схильність до відходу від реальності за допомогою зміни свого психічного стану, схильності до ілюзорно-компенсаторного способу вирішення особистісних проблем.

Рис.2.3 Схильність до афективної поведінки

На Рис.2.4 50% опитаних підлітків не схильна до саморуйнівної поведінки. А іншим 50% характерна занижена цінність власного життя, схильність до ризику, наявність садомазохістських тенденцій.

Рис.2.4 Схильність до саморуйнівної поведінки

Виходячи з результатів методики Рис.2.5, можна зробити висновок, що схильність до агресії та насильства властива більшості 38% підлітків даної вибірки. Проте 31% опитаних мають помірну тенденцію і 31% - схильності вирішувати проблеми шляхом без насильства.

Рис.2.5 Схильність до агресії та насильства

Для більшості опитаних підлітків характерна невиразність даної тенденції Рис2.6, для 22% - наявність делінквентна тенденція, низького рівня соціального контролю. І лише 6% мають виражену готовність до реалізації делінквентної поведінки.

Рис.2.6 Схильність до делінквентної поведінки

У ході проведеного дослідження 23 учнів 6-10 класів ЗОШ № 17 м. Білої Церкви були отримані наступні результати схильності до агресивної поведінки неповнолітніх результати наведено у таблиці 2.1.

Таким чином, високий рівень агресії - 12 осіб (52%);

середній рівень - 7 осіб (30%);

низький рівень - 4 людини (18%).

Таблиця 2.1

№	Прізвище, ім'я	Рівень
		Басса-Дарки
		ІА	ІВ
1	Балакова С.	П	П
2	Бочаров А.	Н	П
3	Воробйов С.	Н	П
4	Гамбург Є.	П	П
5	Гамбург К.	П	П
6	Горст Д.	П	П
7	Гуляєва Н	Н	Н
8	Дольник Ю	П	П
9	Ільїних С.	Н	Н
10	Ілюшин В.	П	Н
11	Калюжний М.	Н	П
12	Карстів В.	Н	Н
13	Колуном К.	Н	Н
14	Кулаков Д.	П	П
15	Курганська Н.	Н	Н
16	Ліньова М.	Н	Н
17	Мітіна І.	Н	Н
18	Міхаель Л.	П	П
19	Могутов Д.	П	П
20	Найдьонов А.	П	П
21	Салматов І.	П	П
22	Юріна Є.	Н	Н
23	Якушев А.	П	П

Таким чином, порівнявши результатів двох проведених методик ми можимо зробити висновок що рівень агресії високий. Для подолання агресивності нами були розроблені заняття, які повинні знизити цей рівень.

2.3 Організація діяльності педагога щодо шляхів подолання механізмів формування девіантної поведінки у неповнолітніх

Під час проходження практики було розглянуто та досліджено підліткову агресію, що найчастіше розвивалася внаслідок загальної озлобленості та заниженої самоповаги, які були зумовлені пережитими життєвими невдачами, несправедливостями (покинув батько, погані оцінки в школі, відрахували зі спортивної секції тощо). Витончену жорстокість і вандалізм нерідко проявляли також жертви гіперопіки, балувані "мамині синочки”, які не мали можливостей у дитинстві експериментувати й відповідати за свої вчинки; жорстокість для них - своєрідний сплав помсти, самоствердження і одночасно самоперевірки ("мене всі вважають слабким, а я ось що можу!), а також страх перед спілкуванням, нездатністю ефективно діяти в присутності незнайомих осіб, відмові від знайомства з новими людьми, страхом бути незрозумілими іншими.

Це сприяло активним діям, які полягали у тому, щоб допомогти подолати кризу, підвищити рівень самооцінки і допомогти дітям самостійно змінити життя.

Правильно організована соціально-педагогічна діяльність була спрямована на надання комплексної допомоги в розв'язанні особистісних проблем дітей. Вона включала три аспекти:

1) соціальний - розвиток і набуття соціальних якостей особистості, досвіду спілкування і засвоєння суспільних норм поведінки ; Тренінгове заняття " Мої права та обов'язки" (Додаток Д).

2) культурний - ознайомлення з навколишнім світом, оволодіння культурними цінностями суспільства, культурою поведінки і стосунків, відповідною освітою; Тренінгове заняття "Я за дружбу…" (Додаток Г).

3) психолого-педагогічний - психічний та особистісний розвиток особистості, навчання і виховання в сім'ї,школі.

Соціально-педагогічна діяльність була спрямована на роботу з соціальною групою учнів на рівні суб'єкт-суб'єктної взаємодії, що реалізувалася через профілактичну, реабілітаційну, культурно-дозвіллєву, просвітницьку, корекційну функції.

1. Діагностична функція, спрямовувалась на виявлення факторів ризику. Реалізувалася шляхом збору інформації про особливості особистість, негативні фактори, які провокують девіантну поведінку. Тест "Батьки очима дитини" (Додаток В).

2. Прогностична показала сутність, яка полягала в тому, що на основі встановленого діагнозу розроблялася конкретна соціально-педагогічна програма діяльності з учнями, що передбачала по етапні зміни і кінцевий результат соціальної адаптації, корекції та реабілітації. Тренінгове заняття "Я за дружбу…" (Додаток Г).

3. Виховна - передбачала визначення змісту соціально-педагогічної діяльності, методів перевиховання соціально-важливих якостей.Тренінгове заняття " Мої права та обов'язки" (Додаток Д).

4. Правозахисна - відображала соціально-педагогічну діяльність, що будувалася на правовій основі та передбачала дотримання і захист прав дитини. Вправа "Інтерв'ю" (Додаток З).

5. Організаторська - обумовлювала те, що соціально-педагогічна діяльність вимагала участі і координації дій різних спеціалістів. Дидактичні ігри (Додаток Е).

6. Комунікативна - показувала сутність в установленні контактів між учасниками з метою обміну інформації (Додаток Є).

7. Попереджувально-профілактична - забезпечувала закріплення отриманих позитивних результатів і попереджала про можливі прояви рецидивів. Тренінгове заняття" Обережно - злочин" (Додаток Ж).

Після проведення соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми відбулися позитивні зміни щодо впевненості в собі, в розвитку позитивного значення свого "Я", покращенні володіти своїми сильними сторонами, підвищенні рівня правової свідомості та досвіду правової діяльності.



Висновки

Було проведено експериментальне дослідження на тему "Вплив психодинамічних аспектів на механізми формування девіантної поведінки у неповнолітніх та шляхи їх подолання".

Мета курсової роботи досягнута, завдання реалізовані:

Опрацьовано наукові джерела про стан досліджуваності проблеми впливу психодинамічних аспектів на механізми формування девіантної поведінки у неповнолітніх і встановлено, що трансформація сучасного українського суспільства, зміна соціального устрою держави виявили недосконалість традиційної системи виховання. Як наслідок у дітей і у дорослих, вихованих за цією системою нерідко спостерігається недостатній рівень моральної культури.

Виникнення і розвиток девіантної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних факторів. Проблема попередження і профілактики девіантної поведінки дітей була і залишається актуальною для будь-якого суспільства.

Науковці різних галузей знання приділяли їй достатньо уваги.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх зробили: К. Ушинський, П. Блонський, С. Шацький, А. Макаренко, В. Оржеховська, В. Сухомлинський.

Теоретично обґрунтовано та розкрито особливості механізмів формування девіантної поведінки у неповнолітніх.

Девіантна поведінка неповнолітніх як соціальне явище була однією з центральних проблем, які розглядалися у різних аспектах і філософських концепціях. Підхід до вивчення проблеми девіантності з позицій принципу детермінізму дає можливість з'ясувати суперечливість зв'язку причини і наслідку, а також дійти висновку, що девіантність неповнолітніх у різних її варіантах і проявах як соціальне явище є наслідком гострих суспільних суперечностей, внутрішніх і зовнішніх конфліктів, які з усією повнотою проявилися у сучасному суспільстві під впливом трансформаційних процесів.

Проблема девіантності неповнолітніх останнім часом набула особливої значущості у зв'язку з тими соціальними, політичними, економічними змінами, які відбулися у пострадянському суспільстві. Затягування перехідного періоду, незавершеність реформування усіх сфер життєдіяльності, відсутність чітко визначених орієнтирів подальшого розвитку, ціннісної парадигми усе це створює передумови для загострення внутрішніх конфліктів у неповнолітніх, невизначеність їх соціального статусу, незадоволеність своїм соціальним і матеріальним положенням, що у своїй сукупності стає однією з причин девіантності їх поведінки.

Девіантна поведінка неповнолітніх є однією з найгостріших соціальних проблем нашого часу. Особливу тривогу викликає не тільки зростаюча відчуженість, підвищена тривожність, духовна спустошеність дітей, але і їх жорстокість, агресивність. Девіантна поведінка підлітків стає джерелом душевних страждань не тільки батьків, але самих підлітків, які нерідко самі стають жертвами з боку однолітків.

Підібрано методики і створено комплекс вправ для психолого педагогічної діагностики;

Під час експериментального дослідження було проведено бесіди, індивідуальні і групові консультування, анкетування,тестування, тренінгові заняття, та інші види роботи з дітьми схильними до девіантної поведінки.

Розглянуто аспекти і функції роботи з неповнолітніми щодо попередження у них формування девіантної поведінки.

Було визначено що для попередження девіантної поведінки потрібно:

- створити умови, які допоможуть компенсувати проблеми соціалізації;

- забезпечити діагностику, корекції і консультування з соціально-педагогічної проблеми;

- організувати соціально-педагогічну профілактику і реабілітацію;

- працювати з проблемами неповнолітнього ( з застосуванням методик);

- надати консультування і спеціалізовану допомогу у відповідних спеціалістів;

- проводити культурно-просвітницьку роботу;

- організовувати дозвілля неповнолітніх;

- здійснювати превентивні заходи, для запобігання дезадаптації, депривації, соціальної та педагогічної занедбаності;

- організувати допомогу і захист неповнолітніх.

Отже, провівши дослідження ми побачили, що більшість дітей мають високий рівень агресії що призводить до виникненя девіантної поведінки, основною причиною є невпевненість в собі і в своїх діях. Але після проведення соціально-психологічної роботи, діти стали впевненішими в собі, набули навичок культурного спілкування і знайшли спільну мову з колективом.



Список використаної літератури

1. Балакирева О.М., Дупленко П.Ю., Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л. Профілактика вживання алкоголю, наркотиків і токсичних речовин серед молоді // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. - Вип. 7. - К.: НТЗФ "Студцентр", 1998. - С. 34-38.

2. Бех I.Д. Психологічний аналіз довільної поведінки особистості // Психологія: Наук.-метод, зб. / Редкол.: О.В. Киричук (відп. ред.) та ін. - К.: Освіта, 1993. - С. 45-48.

3. Бондарчук О.І. Психологія девиантнов поведінки. - К.: МАУП, 2013.;

4. Ветров Н.И. Профилактика правонарушений среди молодежи. - М.: Наука, 1980. - 89 с.

5. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория // Социс. - 1991. - №4. - С. 23-27.

6. Життєві кризи особистості: Наук.-методичний посібник: У 2 ч. / Ред. рада: В.М. Доній (голова), Г.М. Несен (заст. голови), Л.В. Сохань, І.Г. Єрмоков (керівники авторського колективу) та ін. - К.: ІЗМН, 1998. - Ч. 1: Психологія життєвих криз особистості.

7. Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - 3-е изд., испр. и доп. - М.: Академия, 2006. - 288 с.;

8. Кавалеров А.І., Довгополюк В.О., Кавалеров А.А. Молодіжне середовище в його девіантному вимірі: Монографія. - Одеса: Астропринт, 2013. - 128 с.

9. Капська А.Й. та ін. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.X. Вайнола; Заг. ред.: І. Звєрєвої та Г. Лактіонової. - К, 2001.-129 с.

10. Ківенко Н.В., Лановенко І.І., Мельник П.В. Девіантна поведінка: сучасна парадигма: Монографія. - Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2002. - 134 с.

11. Корж А. Содержание делинквентной субкультуры // Социология преступности - М.: 1966

12. Мухина В.С. Возрастная психология. - М.: Академия, 2000 - С. 345-406

13. Немов Р.С. Психология: В 3-х кн. Кн.2.: Психология образования. - 2-е изд. - М.: Просвещение, Владос, 1995. - 486 с.

14. Немов Р.С. Психология: В 3-х кн. Кн.3.: Экспериментальная педагогическая психология и психодиагностика. - 2-е изд. - М.: Просвещение, ВЛАДОС, 1995. - 512 с.

15. Овчарова Р.В. Довідкова книга соціального педагога. - М.: ТЦ Сфера, 2005.

16. Петровский А.В. Возрастная и педагогическая психология. - М.: Просвещение, 1979 - С. 101

17. Соціальна робота: теорія і практика: Учеб. посібник / Відп. ред., проф. Є.І. Холостова, д.і.н., проф. А.С. Сорвіма. - М.,: инфра-М, 2003.

18. Соціальні відхилення. / Під. Ред. В.Н. Кудрявцева. - М., 2013.

19. Технології соціальної роботи: Підручник за заг. ред. проф. Є.І. Холостовой. - М.: ИНФРА-М, 2002.

20. Учителям и родителям о психологии подростков / Г.Г. Аракелов, Н.М. Жариков, Э.Ф. Зеер и др. - М.: Высшая школа, 1990. - 303 с.

девіантний поведінка соціальний педагогічний



Додаток А

Методика "Визначення схильності до девіантної поведінки" (А. Н. Орел)

Інструкція до тесту

Перед вами є ряд тверджень. Вони стосуються деяких сторін вашого життя, вашого характеру, звичок. Прочитайте перше твердження і визначте чи вірно дане твердження по відношенню до вас, якщо вірно, то на бланку відповідей поряд з номером, відповідним твердженням, в квадратику поставте цифру "1", якщо воно невірно, то поставте цифру "0", якщо вам важко відповісти, то постарайтеся вибрати варіант відповіді, який все-таки більше відповідає вашу думку.

Тестовий матеріал

Я прагну в одязі слідувати моді чи навіть випереджати її.

Буває, що я відкладаю на завтра те, що маю зробити сьогодні.

Якби була така можливість, то я б із задоволенням пішов служити в армію.

Буває, що іноді я сварюся з батьками.

Щоб домогтися свого, іноді можна і побитися.

Я б взявся за небезпечну для здоров'я роботу, якби за неї добре платили.

Іноді я відчуваю таке сильне занепокоєння, що просто не можу всидіти на місці.

Я іноді люблю трохи попліткувати.

Мені подобаються професії, пов'язані з ризиком для життя.

Мені подобається, коли мій одяг і зовнішній вигляд дратують людей старшого покоління.

Тільки дурні й боягузи, виконують усі правила і закони.

Я вважаю за краще б робити, роботу пов'язану зі змінами та подорожами, навіть якщо вона небезпечна для життя.

Я завжди кажу тільки правду.

Якщо людина в міру і без шкідливих наслідків вживає збуджуючі і впливаючі на психіку речовини - це нормально.

Навіть якщо я злюся, то намагаюся нікого не лаяти.

Я із задоволенням дивлюся бойовики.

Якщо мене образили, то я обов'язково повинний помститися.

Людина повинна мати право випивати, скільки вона хоче і де вона хоче.

Як що моя подруга або друг спізнюється до призначеного часу, то я зазвичай зберігаю спокій.

Мені часто буває важко зробити роботу до точно визначеного терміну.

Іноді я переходжу вулицю там, де мені зручно, а не там, де належить.

Деякі правила і заборони можна відкинути, якщо чогось сильно хочеш.

Бувало, що я не слухаюсь батьків.

...