ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, виділено його об'єкт і предмет, визначено мету, сформульовано гіпотезу та завдання. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, а також особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми професійної інтеракції в соціальній роботі” відображено результати теоретичного дослідження проблеми. Розглянуто основні підходи до визначення поняття та розуміння сутності феномену інтеракції у соціальній психології, виділено детермінанти та запропоновано теоретичну модель інтеракції. На підставі аналізу досліджень професійної взаємодії у споріднених до соціальної роботи професіях групи “людина - людина, людські спільноти, соціальні системи” розкрито сутність феномену “професійна інтеракція”, визначено поняття “професійна інтеракція у соціальній роботі”, запропоновано соціально-психологічну модель професійної інтеракції у соціальній роботі.

На основі аналізу вітчизняних та зарубіжних теорій та концепцій інтеракції (К.А. Абульханова-Славська, Г.М. Андрєєва, Г. Блумер, В.О. Васютинський, Г. Гарфінкель, Е. Гофман, А.Л. Журавльов, Б.Ф. Ломов, Дж. Мід, В.В. Москаленко, М.М. Обозов, Л.Е. Орбан-Лембрик, Б.Д. Паригін, Т. Парсонс, А.В. Петровський, П. Сорокін, В.О. Татенко, Г. Хоманс та ін.) виявлено низку істотних особливостей цього явища, спільних для більшості підходів: визначальна роль інтеракції в соціалізаційних процесах; взаємні уявлення та очікуваня учасників взаємодії як змістовна основа інтеракції; регуляція інтеракції нормами, цінностями та мотивами, що визначаються груповою належністю її учасників.

Дослідження взаємозв'язків інтеракції з категоріями “дія”, “взаємодія”, “вплив”, “спільна діяльність”, “спілкування” показало, що інтеракція розглядається в якості: контакту двох або більше осіб; послідовності розгорнутих в часі реакцій людей на дії один одного; процесу взаємного впливу суб'єктів взаємодії; форми, аспекту, сторони, функції спілкування; форми, системоутворюючого компоненту, способу реалізації, умови ефективності та організації спільної діяльності.

Узагальнення досліджень професійної взаємодії в групі професій “людина - людина” (М.Й. Боришевський, В.О. Васютинський, О.В. Винославська, Л.М. Карамушка, С.Д. Максименко, Л.І. Мороз, С.О. Мусатов, В.Г. Панок, Т.В. Петровська, Г. Проценко, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва, В.А. Семиченко, Ю.М. Швалб, Т.Д. Щербан, Т.С. Яценко та ін.) дозволило розглядати професійну інтеракцію працівників цієї групи як специфічний вид комунікативної взаємодії, детермінований особливостями даної професійної діяльності, рівнем професійної компетентності фахівця, його ціннісними орієнтаціями, мотиваційними настановами, особливостями цілепокладання, а також відповідністю зазначених характеристик соціальним експектаціям.

Теоретичне дослідження професійної інтеракції у соціальній роботі виявило наступні соціально-психологічні особливості даного явища. По-перше, провідною функцією професійної інтеракції у соціальній роботі є соціалізаційна. Посередництвом інтеракції соціальний працівник отримує можливість здійснювати формуючі впливи на клієнта з метою його адаптації та ресоціалізації. Решта функцій (контактна, інформаційна, спонукальна та ін.) є інструментальними по відношенню до неї. По-друге, важливою особливістю професійної інтеракції у соціальній роботі є можливість її функціонування за неповної структури спільної діяльності, коли відсутня спільна мета, не існує можливості досягнення спільного результату, а, інколи, відсутні спільні дії. У такому випадку завдання соціального працівника як професіонала - підняти взаємодію з клієнтом на рівень предметно-спрямованої, цільової для того, щоб уможливити спільну діяльність у діаді “соціальний працівник - клієнт”. По-третє, можливість цього детермінується рівнем перцептивно-інтерактивної компетентності фахівця, його мотиваційними настановленнями та системою взаємних уявлень учасників інтеракції “соціальний працівник - клієнт”.

Це дозволило розглядати професійну інтеракцію у соціальній роботі як заснований на професійних знаннях, вміннях та цінностях процес комунікативної суб'єкт-суб'єктної взаємодії між соціальним працівником і клієнтом, в результаті якого створюються умови для позитивних змін у соціальній ситуації клієнта, наснаження та спонукання до активних дій по вирішенню клієнтом своїх проблем, тобто створюються умови для його ресоціалізації.

У результаті проведеного аналізу в розділі запропонована трикомпонентна структурна модель професійної інтеракції у соціальній роботі: когнітивний компонент - розкривається через систему уявлень учасників взаємодії стосовно себе, партнера та ситуацію взаємодії; афективно-мотиваційний - відображає потреби, мотиви, ставлення партнерів до інтеракції; конативний (поведінковий) компонент - характеризує ефективність організації, налагодження та підтримки інтеракції соціальним працівником та знаходить вияв у рівні його інтерактивної компетентності.

На основі розробленої моделі здійснено емпіричне дослідження соціально-психологічних особливостей професійної інтеракції у соціальній роботі.

У другому розділі “Емпіричне дослідження соціально-психологічних особливостей професійної інтеракції у соціальній роботі” викладено загальну стратегію дослідження, охарактеризовано групи досліджуваних, обґрунтовано методики дослідження, наведено результати аналізу соціально-психологічних особливостей професійної інтеракції у соціальній роботі.

Дослідження проводилося протягом 1999-2006 років на базі Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці, а також мережі установ системи соціального захисту населення в містах Чернігові та Києві. До вибірки увійшли спеціалісти управлінь праці та соціального захисту населення (далі - УПСЗН), соціальні працівники та фахівці із соціальної роботи територіальних центрів обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян (далі - територіальний центр), керівники структурних підрозділів соціальних служб - разом 164 респонденти, а також 90 осіб клієнтів зазначених установ.

Діагностичний аналіз професійної інтеракції у соціальній роботі проводився відповідно до визначених структурних компонентів моделі професійної інтеракції: когнітивного, афективно-мотиваційного, конативного (поведінкового).

Дослідження когнітивного компонента професійної інтеракції здійснювалося через розкриття систем уявлень учасників взаємодії стосовно себе та партнера.

Для з'ясування уявлень про суб'єктні характеристики учасників професійної інтеракції у соціальній роботі була застосована методика „Ціннісні орієнтації” М Рокича, модифікована відповідно до структури ціннісних уявлень, запропонованої Д.О. Леонтьєвим. Досліджувалися групові уявлення соціальних працівників за образами: “Я-реальний” (СПР), “Я-ідеальний” (СПІ), “Клієнт-реальний” (СПКР), “Клієнт-ідеальний” (СПКІ) та клієнтів за тими ж образами “Я-реальний” (КР), “Я-ідеальний” (КІ), “Соціальний працівник реальний”(КСПР), “Соціальний працівник ідеальний” (КСПІ).

Аналіз систем ціннісних уявлень соціальних працівників та клієнтів стосовно термінальних та інструментальних цінностей, з обчисленням коефіцієнтів рангової кореляції між досліджуваними образами (див. табл. 1), показав, що, у переважної більшості досліджуваних фахівців система професійних ціннісних уявлень не повною мірою відповідає професійно визнаним цінностям соціальної роботи.

Таблиця 1

Зведена таблиця коефіцієнтів рангової кореляції між досліджуваними образами групових уявлень соціальних працівників та клієнтів

Зокрема, уявлення соціальних працівників щодо цінностей-засобів більшою мірою відповідають вимогам професійної інтеракції в соціальній роботі, ніж уявлення щодо цінностей-цілей. Так, серед професійно значущих в образі “Я-реальний” до групи найпріоритетніших термінальних цінностей увійшла тільки цінність “цікава робота”. Натомість цінності “щастя інших”, “свобода” та “продуктивне життя” є найменш значущими та посідають останні місця в уявленнях соціальних працівників про себе-реальних. В уявленнях соціальних працівників щодо власних інструментальних цінностей пріоритетними є професійно-важливі цінності: „вихованість”, „чесність”, „співчуття”, „відповідальність”, „терпимість”, „освіченість”. Разом з тим, до найменш значущих у цьому ж образі уявлень увійшли цінності: „ефективність у справах”, „незалежність” та „широта поглядів”. Крім того, в ідеальних уявленнях соціальних працівників про себе цінності „терпимість” та „співчуття” не входять до групи пріоритетних.

За результатами досліджень, коефіцієнти рангової кореляції у парах уявлень соціальних працівників та клієнтів про себе-реальних демонструють, що ціннісні орієнтації соціальних працівників і клієнтів (уявлення про себе-реальних - СПР-КР) є ближчими, ніж вони існують у ціннісних стереотипах (уявленнях соціальних працівників і клієнтів один про одного - СПКР-КСПР) партнерів по взаємодії, а це дозволяє стверджувати, що потенційна можливість налагодження професійної взаємодії є вищою, ніж вона існує в уявленнях соціальних працівників.

У ході кореляційного рангового аналізу встановлено, що ціннісні уявлення соціальних працівників не відповідають соціальним експектаціям клієнтів. А саме, соціальні працівники сприймають клієнтів через призму забезпечення їх матеріальних потреб, що не відповідає уявленням клієнтів про значущі для них цінності. Крім того, в системі репрезентативних ціннісних уявлень клієнтів соціальні працівники постають більш актуалізованими та такими, що відповідають цінностям професії, ніж в уявленнях соціального працівника про себе самого.

У результаті дослідження було виявлено нечіткість власної професійної Я-концепції (недостатня сформованість професійних ціннісних уявлень) у соціальних працівників, що, поряд із неадекватними уявленнями про клієнтів, утруднює здійснення ефективного психологічного впливу і, зрозуміло, знижує ефективність професійної інтеракції у соціальній роботі.

Дослідження афективно-мотиваційного компонента професійної інтеракції в соціальній роботі проводилося з метою виокремлення соціально-психологічних особливостей та чинників, що впливають на її ефективність. Було застосовано адаптовану методику М.В. Кузьміної “Ставлення до своєї професійної діяльності” та адаптований варіант методики визначення мотиваційного профілю особистості В.Е. Мільман.

Виявлено, що більшість опитаних соціальних працівників висловило загалом позитивне ставлення до своєї професійної діяльності. Вони усвідомлюють її високу значимість для суспільства, що створює потенційні умови для активізації просоціальних мотивів у ході формуючих впливів. Проте, результати визначення мотиваційного профілю особистості засвідчують недостатню диференційованість ієрархії мотивів, її невиражений характер, а інколи і суперечність між мотиваційними чинниками у соціальних працівників ССЗН. Мотиваційний профіль особистості соціального працівника характеризується перевагою рівня мотивів підтримки життєдіяльності та нормального соціального існування над мотивами особистісного розвитку і має вигляд (за ієрархією мотивів): спілкування, комфорт, підтримка життєзабезпечення, соціальний статус, суспільна користь, загальна активність, творча активність.

У межах мотиваційно-цільового компонента моделі інтеракції дослідження виявило існування труднощів у процесі формулювання соціальними працівниками цілей професійної діяльності. На запитання анкети, що передбачало формулювання повсякденних та віддалених у часі цілей професійної діяльності, адекватні відповіді були отримані від половини та третини респондентів. При цьому серед названих цілей переважають: прагнення отримати освіту та підвищити кваліфікацію, кар'єрне зростання, створення комфортних умов праці, виконання службових обов'язків та спрямованість на взаємодію з клієнтом. Останній вид цільової спрямованості, безпосередньо пов'язаний із процесом надання послуг клієнтам, представлений у відповідях респондентів у незначній мірі. Крім того, за оцінками фахівців, найбільше місце у їхній професійній діяльності займає навчання та підвищення кваліфікації, але при цьому залишається незадоволеною потреба в особистісному зростанні, спостерігається відчуття нестачі професійного досвіду та прагнення підтримки у професійній взаємодії.

Аналіз конативного компонента професійної інтеракції в соціальній роботі здійснювався через визначення рівня перцептивно-інтерактивної компетентності соціальних працівників. При цьому ми керувалися тим, що результативність взаємодії у системі “соціальний працівник - клієнт” зумовлюється, великою мірою, тими інтерактивними навичками, якими володіє фахівець із соціальної роботи, його інтерактивною компетентністю, яка розглядається нами в якості інтегральної характеристики, що визначає ефективність налагодження, організації, підтримки та досягнення цілей професійної інтеракції з клієнтами соціальних служб.

З метою визначення рівня інтерактивної компетентності нами була застосована методика діагностики перцептивно-інтерактивної компетентності Н.П. Фетискіна. Емпірично з'ясовано, що соціальні працівники оцінюють свої перцептивно-інтерактивні уміння переважно як середні (див. табл. 2).

Таблиця 2