Методи психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методи психології

1. Загальні питання побудови психологічного дослідження

Психологія, розвиваючись як самостійна наука, визначила свій предмет і метод. Предмет - це зміст, якість чи закономірність, в яких наявна психологічна реальність. Метод - це шлях, спосіб або засіб осягнення сутності предмета вивчення. Науковий метод є синтезом певної методології, методики та прийомів дослідження.

Методологія - це вчення про те, з яких положень, принципів, правил повинен виходити дослідник психічної природи "Я" людини та якими засобами він повинен користуватися. Методологія залежить від своєрідності предмета самої науки. Саме своєрідність психічного явища визначає правила, прийоми та підходи науки.

Методикою в науковому дослідженні називають процедуру або послідовність здійснюваних дослідницьких чи перетворювальних дій, операцій, спрямованих на предмет та розв'язання пов'язаних з ним завдань дослідження. Психологічне дослідження повинно мати завершений цикл, що передбачає здійснення таких етапів.

Перший етап - вибір предмета дослідження. На цьому етапі дослідник узагальнює наукові дослідження, спрямовані на пізнання того чи іншого психологічного явища, а потім виділяє свій предмет вивчення. Первинне формулювання предмета дослідження залежить від ступеня осягнення та проникнення в його сутність. На цьому етапі відбувається формулювання цілей дослідження та вибір дій, спрямованих на предмет дослідження.

Отже, на першому етапі продумується цикл психологічного дослідження, завершеність якого досягається єдністю сутності предмета дослідження та дій, спрямованих на нього з метою пізнання або змінювання його.

Другий етап - теоретизація предмета дослідження, яка полягає у багатомірному та багаторівневому розгляді предмета дослідження, осмисленні його зв'язків з іншими явищами.

На цьому етапі дослідник обирає принципи, провідні методологічні положення, на які буде опиратися при вивченні свого предмета дослідження. Вони визначають вектор дослідження та характер пізнавальних дій дослідника з предметом вивчення. На цьому етапі дослідник вибирає методи дослідження. Отже, здійснюється побудова теоретичної моделі дослідження.

Третій етап - емпіричне дослідження сутності предмета дослідження. Діяльність дослідника полягає у визначенні показників, критеріїв пізнання, виборі та побудові адекватних методів і процедури дослідження.

Отже, третій етап полягає у побудові моделі дослідження, його організації та проведенні.

Четвертий етап вимагає аналізу інтерпретації та обґрунтування даних, отриманих дослідником під час вивчення предмета дослідження.

П'ятий етап психологічного дослідження - змістова презентація результатів та висновків системи пізнавальних дій. На цьому етапі дослідник подає результати та висновки свого дослідження, оцінює їх з погляду цілісності, завершеності, самостійності, та перспективності. П'ятий етап дослідження передбачає можливість попереднього планування та прогнозу перетворювальних впливів психолога на його предмет дослідження в дальшому циклі взаємодій.

Дослідник у взаємодії з явищами, що мають психологічний зміст, дотримується певних принципів. Йдеться про загальні вихідні правила, положення, які зумовлюють всі аспекти наукової взаємодії дослідника з предметом свого дослідження.

1. Принцип об'єктивності психологічного дослідження. Психічне у психологічному дослідженні постає як об'єктивне пізнання суб'єктивного явища. Результати дослідження не можуть змінити сутності та закономірності того явища, яке вивчають. Об'єктивність існування його не залежить від взаємодій з предметом дослідження.

Суб'єктивний компонент теж може виявлятися в ініціації дослідження як такого, у свободі вибору організаційних елементів дослідження від змістових до технічних, у професійній компетентності дослідника. Проте об'єктивність у пізнанні явища зберігається.

2. Принцип багатомірного та багаторівневого існування предмета. Вивчення та визначення сутності предмета можуть стосуватися різних його сторін, характеристик та рівнів. Отже, предмет психологічного дослідження постає як багатомірне та багаторівневе явище.

3. Принцип дослідження психологічних явищ у їхньому розвитку вимагає від дослідника розуміння їх такими, що перебувають у стані руху, зміни або очікування цієї зміни, що в кожний момент існування поєднують в собі елемент минулого, теперішнього та майбутнього.

Принцип творчої самодіяльності. Цей принцип вимагає розуміння дослідником того, що суб'єкт у своїх діяннях, в актах своєї творчої самодіяльності не тільки виявляє себе, а й формується та визначається в них.

Психолог-дослідник ставить перед собою питання про можливість побудови та запровадження таких методик психологічного впливу, в яких сутнісним розвивальним моментом стане механізм "само рефлексії" або моменти самозміни, самовнливів та само перетворення особистості.

Принцип організації формувальних та розвивальних впливів у процесі взаємодії дослідника з предметом свого дослідження.Перетворювальна діяльність психолога полягає у наданні предмету свого дослідження інтенції зміни, розвитку, перетворення.

Таким чином, психологічне дослідження є об'єктивним процесом наукового пізнання дійсності, використовує різні методики, засоби, прийоми з метою осягнення цілісної природи предмета дослідження.

2. Загальнонаукові методи

Кожна наука застосовує певні методи дослідження, їх поділяють на загальні, характерні для більшості наук, і конкретні, які використовуються окремими науками. До методів, які застосовуються майже в усіх науках, належать:

1) аналіз - розчленування певного явища на окремі властивості чи відношення;

2) синтез - поєднання різних елементів, сторін, властивостей об'єкта в єдине ціле;

3) індукція (від лат. induktio - проведення, представлення) - логічний умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень;

4) дедукція (від лат. deduktio - відведення) - логічний умовивід від загального до часткового, від загальних суджень до часткових висновків;

5) моделювання - заміна реального об'єкта вивчення об'єктом-замінником (моделлю), який містить у собі риси, зв'язки, відношення досліджуваного об'єкта;

6) гіпотетичний метод - висування на основі дедукції наукового припущення для пояснення певного явища;

7) системний метод - пов'язаний із побудовою системи взаємозв'язків елементів, складових об'єкта;

8) теоретичні загальнонаукові методи. Вони включають:

г) узагальнення - мисленнєвий перехід від емпіричного аналізу окремих об'єктів на більш високий ступінь абстракції шляхом виділення спільних ознак, що є в розглянутих об'єктах;

б) формалізацію (від лат. formalis - складений за формою) - метод відбиття результатів мислення в точних поняттях, виражених у формулах чи знаковій формі тощо;

в) абстрагування - метод наукового пізнання, оснований на формуванні образу реального об'єкта за допомогою мисленнєвого виділення ознаки, яка цікавить дослідника.

психологія метод дослідження статистичний



3. Конкретні наукові методи

Конкретні наукові методи відображають специфіку науки. Вони неоднакові в різних науках. Залежно від завдань дослідження одні з них виступають як основні, а інші - як додаткові. Розглянемо їх.

Метод об'єктивного спостереження

Цей метод включає об'єктивний метод і спостереження. Об'єктивний метод у традиціях всіх наук вважається основним, але часто він використовується у поєднанні з іншими методами. Метод об'єктивного спостереження це - спеціально організоване спостереження, має спеціальну мету. Використання цього методу передбачає наявність таких умов:

1) цілеспрямованість - визначення мети, завдання дослідження;

2) природні умови - типові умови спостереження (щоб учні не знали, що за ними ведеться спостереження);

3) наявність плану;

4) точне визначання об'єкта і предмета спостереження;

5) обмеження дослідником ознак, які є предметом спостереження;

6) вироблення дослідником однозначних критеріїв оцінки цих ознак;

7) забезпечення чіткості і тривалості спостереження.

Обов'язковою умовою є ведення дослідником щоденника. Позитивна сторона цього методу полягає у збереженні природних умов протікання психічних процесів. Але слід пам'ятати і про слабкі його сторони:

1) дослідник займає пасивну позицію (чекає, поки виникне явище);

2) майже неможливий кількісний аналіз, що знижує надійність висновків;

3) можливості виявлення причин психічних явищ обмежені;

4) застосування цього методу вимагає витрат і тривалого часу. Незважаючи на це, метод широко використовується у психології у взаємодії з іншими науковими методами.

Методом об'єктивного спостереження користуються не тільки при вивченні малих груп, або окремої особи. Цей метод передбачає фіксацію певних психологічних характеристик. Ним користуються не тільки науковці, а й студенти, наприклад, при нагромадженні даних для написання психологічних характеристик на учнів.

Метод самоспостереження, або інтроспекції

На зорі виникнення психології він вважався єдиним, а потім основним. Метод спостереження емпіричних психологічних даних при спостереженні:

o людини за самою собою;

o за внутрішнім планом власних психічних явищ, власного психічного життя.

Цей метод побудований на здатності людини усвідомлювати свою особистість, тому застосування його зумовлене рівнем розвитку в особистості самосвідомості. Цей метод можна застосувати до людей, які спроможні зробити самозвіт про зміст власних уявлень, думок тощо. Від дослідника, який користується методом самоспостереження вимагається наявність здатності виконувати діяльність в умовах, які впливають на його емоційну сферу. Дослідник має бути емоційно і соціально зрілою особистістю.

Метод інтроспекції використовують при дослідженні інтересів, уявлень, почуттів (психологічних станів, настроїв), у вивчені працездатності, професійної продуктивності тощо. Метод відіграє важливу роль серед інших прийомів у формуванні самосвідомості особистості. Самоспостереження як метод не є однорідним. Деякі психологи виділяють в ньому декілька методів, наприклад, феноменологічне самоспостереження - це метод інтроспекції, розроблений представниками гештальтпсихології.

Деякі психологи диференціюють цей метод, виділяючи окремо самоспостереження та інтроспекцію, вказуючи при цьому на різницю функцій, яку виконує експериментатор і піддослідний, а також підкреслюючи, що саме метод інтроспекції є суб'єктивним.

Г.І. Челпанов, котрий тривалий час працював у Києві і створив тут психологічну лабораторію, рекомендував широко використовувати метод самоспостереження. Він та інші психологи розробили вимоги до використання цього методу: 1) особлива підготовка дослідника; 2) вміння добре розподіляти увагу. Складність застосування методу самоспостереження в тім, що він вимагає від дослідника бути одночасно і суб'єктом, і об'єктом дослідження.

Тепер цей метод часто використовують як допоміжний поряд з іншими. Наприклад, при психологічній підготовці спортсмена разом з використанням спеціальних приладів, що фіксують стан спортсмена, пропонують йому розповісти про самопочуття, уявлення про дії перед їхнім виконанням тощо. Метод самоспостереження може набувати форми самозвіту. Деякі психологи вважають самозвіт і похідний від нього метод анамнезу окремими методами. Розглянемо їх.

Метод самозвіту

Деякі психологи слушно зауважують, що жодна наукова робота, в якій досліджуються індивідуальні відмінності особистості, не буде повною без урахування результатів, одержаних за допомогою опитувального самозвіту. У більшості випадків експериментатори виготовляють бланки з питаннями, які стосуються особливостей здібностей, мотивів, почуттів, характеру, темпераменту, інтересів тощо. Виконуючи завдання експериментатора, обстежуваний прямо повідомляє дані про себе, відповідаючи на певні запитання. Зразків бланків для самозвіту вироблено багато. Наведемо приклад: 1) Я почуваю себе погано, коли одержую незадовільну оцінку:

2) У конфліктних ситуаціях з ровесником я намагаюся контролювати свої емоції (обведіть колом відповідь):

Ніколи. Рідко. Інколи. Часто.

Метод анамнезу (анамнез від грец. - спомин, нагадування). Широко використовується у клінічній медицині з метою діагностики і лікування людей, які мають психічні проблеми. Цей метод застосовують і психологи. Так, 3. Фройд та його послідовники вивчали окремі клінічні випадки різноманітних проявів поведінки (спогади раннього дитинства, сновидіння, фантазії, вияви любові та ненависті до окремих осіб тощо). Метод анамнезу був використаний американським психологом К. Роджерсом (1902-1987) при дослідженні особистості. Г. Мюррей та його колеги з Гарвардської психологічної клініки вивчали протягом кількох років групу чоловіків-студентів коледжу. Наприкінці багаторічного експерименту Г. Мюррей і його співробітники на "виробничій нараді" висловили свою думку про кожного студента коледжу. Застосований метод анамнезу ці дослідники визначали як лонгітюдний. В таких формах метод анамнезу поєднується з лонгітюдним (1874-1917).

Природний експеримент

Цей метод розробив О.Ф. Лазурський (1874-1917).

О. Лазурський у 1910 р. вперше доповів про природний експеримент на І з'їзді з експериментальної педагогіки, а 1918 р. вийшла книга "Природний експеримент і його шкільне застосування". Ця книга була результатом шестирічної праці вченого у психологічній лабораторії Психоневрологічного інституту.

Природний експеримент поєднує позитивні риси методу об'єктивного спостереження (природність) і лабораторного експерименту (цілеспрямований вплив на обстежуваного). Він проводиться в умовах, близьких до звичайної діяльності, але у таких формах, які не порушують природності, звичайності для піддослідних. Природний експеримент дає змогу вивчати розвиток підростаючої особистості, її психічні процеси і властивості у природних умовах - ігровій, навчальній та трудовій діяльності.

Одним з видів природного експериментує психолого-педагогічний, або навчальний експеримент. Він дає змогу вивчати учнів безпосередньо у процесі навчання і виховання, перевіряти ефективність методів навчання і виховання тощо.

В Україні навчальний експеримент широко використовували у 50-60-х роках XX ст. при дослідженні нових навчальних програм (включення елементів алгебри тощо) і методів навчання, їхнього впливу на сприймання, пам'ять, мислення, мовлення, уяву, розумову працездатність тощо учнів початкових класів (проводився у деяких школах м. Києва, а потім у Павлоградському районі Дніпропетровської області та в Калузькому районі Івано-Франківської області). Подібний експеримент здійснювався з метою з'ясування умов навчання і розвитку шестирічних дітей в окремих районах та містах Чернігівської, Донецької, Дніпропетровської та Львівської областей. Згадані експерименти проводили співробітники відповідних відділів науково-дослідних інститутів психології та педагогіки та деякі викладачі Київського та інших педагогічних інститутів України.

Метод тестів

Метод тестів застосовують здебільшого з метою: 1) диференціації та порівняння за певними якостями учнів, які навчаються і виховуються приблизно за однакових умов; 2) профвідбору, особливо на відповідальні професії.

Тест (від англ. test - випробування) - короткочасне стандартне завдання, використання якого може слугувати виявленню:

1) рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливості, пам'яті, мислення, уяви, уваги тощо;

2) наявності певних знань, умінь, навичок, психічних якостей, вихованості тощо;

3) ступеня придатності чи готовності індивіда до певної професії;

4) психічних захворювань;

5) інтересів, думок, здібностей людини.

На питання, коли виникли тестові методики, немає однозначної відповіді. Одні вчені вважають, що тести використовували ще у Стародавньому Китаї, Єгипті при доборі посадових осіб (до речі, цей досвід варто було б запозичити і сьогодні). Інші пов'язують їхнє використання з іменами Дж. Кеттела (1860-1940), Ф. Гальтона (1822-1911).

Дж. Кеттел ("Соціальна фізика", 1935) вважав, що можна виявити деякі закономірності життя та поведінки людей, якщо виходити з ідеї так званої середньої людини - певної точки відліку, від якої виводяться відхилення в той чи інший бік. Для визначення параметрів "середньої людини" Кеттел запропонував вивчати за одним показником велику кількість людей.

Ф. Гальтон розвинув згадану ідею і втілив її в життя, створивши лабораторію при Лондонській міжнародній виставці (1884). Він обстежив 9337 осіб від 5 до 80 років і виявив у них за 17 показниками деякі фізіологічні можливості організму і психічні властивості.

Подальший розвиток методики тестів пов'язаний з іменами А. Біне (1857-1911) та Т. Сімона. Міністерство освіти Франції доручило їм створити серію тестових методик з метою: 1) вивчити розумові здібності дітей, учнів різних вікових груп; 2) створити метричні шкали. В ході дослідження Біне та Сімон запровадили поняття "розумовий вік" (МА) і "хронологічний вік" (СА).

Спираючись на роботи згаданих дослідників, німецький психолог В. Штерн (1871-1938) у 1912 р. запровадив поняття "коефіцієнт інтелекту" і запропонував відповідну математичну формулу, за якою визначається відставання чи випередження розумового віку щодо хронологічного.

На початку Першої світової війни у США були розроблені тестові методики для психологічної диференціації призовників, яких відправляли за здатностями і здібностями в різні роди військ. Такий захід розглядався у США як таємна психологічна зброя. На основі тестових методик було обстежено 1700 тисяч солдатів і 40 тисяч офіцерів. Подібна робота проводиться і тепер в арміях США та інших країн.

Після Першої світової війни тестові методики широко використовувалися для профвідбору та профорієнтації тощо.

В Україні тестові методики фактично були заборонені після постанови ЦК ВКП(6) "Про педологічні викривлення в системі народної освіти" (1936). Щоправда, окремі тести використовували при відборі льотчиків, машиністів тощо.

Після Другої світової війни тестові методики почали обережно й поступово використовувати в Україні спочатку при відборі льотчиків.

Поштовхом для їхнього використання стало підвищення вимог до психологічних характеристик льотчиків, зумовлене переходом авіації на реактивну техніку (див. праці К.К. Платонова, Є.О. Мілеряна та ін.).

У наш час тестові методики дедалі більше використовують при доборі студентів, курсантів військових училищ, спеціалістів, керівних працівників, діагностики розвитку учнів тощо. Проте можливості використання тестових методик в Україні ще далеко не вичерпані.

При подальшому ознайомленні з дослідженнями, побудованими на основі тестових методик, вам доведеться мати справу з низкою термінів, понять. Коротко розкриємо їхній зміст.

Тести - це певні невеликі за обсягом і часом виконання завдання, однакові для всіх обстежуваних. Ступінь успіху чи невдачі у виконанні певних завдань оцінюється кількісно.

Дебільність (від лат. debilis - слабкий) - це легкий ступінь розумової відсталості, який, за даними дослідників, трапляється у 1,5-2,5% населення. Він характеризується труднощами в інтелектуальній діяльності.

Інтелект (від лат. intellectis - розуміння) - це здатність людини розуміти нові ситуації і пристосовуватися до них. За Хеббом, розрізняють інтелект А (потенційний інтелект, який складається з усіх природжених можливостей індивіда) й інтелект В, який включає всі здатності і здібності індивіда, що розвиваються внаслідок його взаємодії із навколишнім середовищем.

Абстрактний інтелект - це інтелект, що спирається на пізнавальні дії, необхідні для суджень та оперування поняттями.

Конкретний інтелект - це практичний інтелект, який використовується у щоденній практичній роботі шляхом мобілізації знань і дій, які "містяться" у пам'яті людини.

Розумовий вік - це розумовий рівень індивіда, який визначається за успішністю виконання тестових завдань.

Хронологічний вік - це реальний вік індивіда, що відлічується від дати його народження.

Метод запитань

Цей метод базується на цілеспрямованому одержанні інформації шляхом усного чи письмового опитування. Він реалізується у трьох формах: 1) бесіда; 2) інтерв'ю; 3) анкетне опитування. Розглянемо їх.

1. Метод бесіди може дати цінні результати за таких умов: 1) чітке визначення дослідником мети бесіди; 2) чітке планування системи запитань; 3) система запитань має відповідати віковим та індивідуальним особливостям обстежуваних, бути динамічною, тобто зміст наступного запитання має залежати від змісту відповіді на попереднє тощо; 4) бесіда має бути невимушеною і доброзичливою; 5) дослідник повинен уміти:

а) ставити обстежуваному прямі й опосередковані запитання;

б) приймати точку зору обстежуваного; в) враховувати його вік і досвід; г) виявляти до нього такт. Цей метод часто використовується при дослідженні темпераменту, умов розвитку характеру, інтересів тощо.

2. Інтерв'ю (від англ. interview - зустріч, бесіда) як метод застосовується для збирання первинної інформації у психологічних, соціологічних та педагогічних дослідженнях. Це метод, за якого одна людина (інтерв'юер) намагається одержати певну інформацію від іншої людини, групи осіб за умов особистої мовленнєвої взаємодії. Дослідники застосовують цей метод з метою: 1) виведення чи формулювання робочої гіпотези на ранніх стадіях дослідження; 2) збирання даних; 3) доповнення, уточнення, розширення, контролю даних, одержаних іншими методами.

Інтерв'ю як метод має три види:

1) стандартизоване інтерв'ю, в якому формулювання і послідовність визначаються заздалегідь;

2) нестандартне інтерв'ю, в якому інтерв'юер керується лише загальним планом опитування, формулює запитання відповідно до конкретної ситуації;

3) напівстандартне інтерв'ю, яке містить певну кількість можливих запитань.

Вибір видів інтерв'ю залежить від змісту дослідження, рівня вивчення проблеми, підготовки дослідника. Послідовність запитань в інтерв'ю має сприяти встановленню і зміцненню контактів між інтерв'юером і опитуваним.

3. Анкетне опитування використовується для збирання первинних даних здебільшого у соціальній психології, соціології та педагогіці. За анкетного опитування зміст запитань і спосіб відповідей заздалегідь плануються. На відміну від інтерв'ю, цей метод може використовуватись і заочно. Для побудови анкети потрібна спеціальна підготовка дослідника. В анкеті дослідник має уникати прямих запитань, що стосуються загальної мети дослідження. Слід поставити низку запитань, відповіді на які в сумі дадуть загальне уявлення про явище, що вивчається. Ці запитання (складові загального) розміщуються в анкеті у певному порядку. Вони мають бути чітко сформульованими. Часто в анкеті даються можливі відповіді.

Як і тести, анкетні методи у зв'язку зі вже згадуваною постановою ЦК ВКП(б) 1936 р. були фактично заборонені у психології та педагогіці. Сьогодні вони дуже широко використовуються. Проте, на нашу думку, у психологічних, соціологічних та педагогічних дослідженнях анкетні методи мають бути допоміжними. В окремих випадках, наприклад, у початкових класах, їх взагалі не слід застосовувати. При їхньому використанні необхідно пам'ятати, що надійність даних анкетного опитування залежить від таких умов:

1) відповідність запитань програмі дослідження, її завданням;

2) вилучення "зайвих" і відбір необхідних запитань;

3) дотримання правил розвитку теми: спершу - прості запитання, що стосуються подій, фактів; далі - складніші запитання, що стосуються думок і оцінок обстежуваного; далі - ще складніші (вибір рішень тощо); наприкінці - знову прості запитання, наприклад, про демографічні дані обстежуваного;

4) якість формулювання запитань, їхня однозначність;

5) чіткість варіювання відповідей (у закритих запитаннях);

6) достатній простір для відповідей на відкриті запитання;

7) однозначність усіх елементів виміру в часі, частоті подій, згоді -незгоді ("так", "ні") із запропонованими варіантами відповідей;

8) відсутність усяких натяків упорядника анкети на бажану йому відповідь обстежуваного;

9) наявність контрольних запитань;

10) комбінування прямих і опосередкованих, особистих і неособис-тих запитань.

Надійність даних анкетного опитування перевіряється двома шляхами:

1) повторним опитуванням за тією ж процедурою тих самих осіб (так визначається стійкість інформації);

2) контролем даних анкетного опитування іншими методами:

o опитування третіх осіб;

o спостереження;

o аналіз доступних документів.

Анкетний метод є порівняно економним методом збирання даних. Він дає змогу аналізувати й обробляти дані за допомогою статистики, цей метод застосовується у масових обстеженнях.

При дослідженні невеликих груп удаються до вільного чи формалізованого інтерв'ю. Анкетний метод застосовують у психології тільки в комбінації з іншими методами.

Метод запитань з його варіаціями у більшості випадків використовується як допоміжний поряд з іншими методиками. Цей метод вимагає заздалегідь розробленої програми прямих і опосередкованих запитань, чіткого планування, лаконічного формулювання, конкретності, однозначності й послідовності постановки запитань від простих до складних.

Крім цього, необхідні розробка надійної й простої системи критеріїв оцінок відповідей на запитання; створення дослідником умов, ситуацій, які стимулюють, заохочують обстежуваних до відповідей; ретельні фіксації і опрацювання відповідей.

При застосуванні цього методу часто дається система готових відповідей, одну з яких вибирає обстежуваний.

Лабораторний експеримент пов'язаний з моделюванням діяльності людини. Він проводиться у спеціальному приміщенні, обладнаному сигнальними і реєструвальними приладами, тобто він передбачає використання спеціальної апаратури, яка дає змогу фіксувати зовнішні впливи і відповідні психічні реакції, дії, вчинки обстежуваних; забезпечувати контроль. При проведенні лабораторного експерименту піддослідний свідомо бере участь в експерименті, хоч може і не знати мети його проведення. Результати лабораторного експерименту відрізняються порівняно високим ступенем надійності і достовірності. Насамперед завдяки контролю змінних умов, які вводить експериментатор.

В умовах лабораторного експерименту перед обстежуваним висувається завдання за лабораторних умов виконувати певні дії, які за своєю структурою є близькими до реальних дій у певній конкретній діяльності. Лабораторний експеримент є одним із різновидів моделювання певного виду, частини, сторони людської діяльності. За допомогою такого експерименту можна нагромадити відомості, однорідні факти, що повторюються у приблизно однакових умовах, для подальшого їхнього математичного опрацювання.

Лабораторний експеримент прийшов до психології з інших наук. Наприклад, у фізиці лабораторний експеримент використовують для розрізнення детермінант (детермінанта - від лат. determinasa - те, що визначає; причина, що зумовлює виникнення явища), порівняння їх з іншими детермінантами (зміна провідності струму при зміні діаметра провідника однієї якості тощо). Однак якщо у класичній фізиці можна врахувати всі умови і дослідити одну (атомна фізика тут становить виняток), то в психології це неможливо. Психічні явища набагато складніші, ніж фізичні, поза як пов'язані з дією дуже багатьох чинників (стан, рівень тренованості, вихованості обстежуваного, його ставлення до експериментального завдання, мотивація його розв'язання, страх обстежуваного, вплив самого експериментатора та багато інших).

Одержання великої кількості даних дає змогу дещо нівелювати дію згаданих чинників, які важко враховувати у психологічних дослідженнях. Але при лабораторних дослідженнях, наприклад, індивідуальних відмінностей, слід зважати на дію суб'єктивних чинників. Тут усе залежить від мети конкретного лабораторного експерименту. В Україні лабораторний експеримент широко використовується співробітниками НДІ психології при відборі кандидатів у Харківське військове авіаційне училище (Є.О. Мілерян, П.С. Перепелиця, О.В. Скрипченко та ін.)

При використанні лабораторного експерименту важливо враховувати не тільки його сильні, а й слабкі сторони. До них належать насамперед умови проведення лабораторного експерименту, при яких виникають тривожні стани у піддослідного, боязнь оцінки його психічних якостей.

Метод експертних оцінок - ґрунтується на думці експертів, які добре ознайомлені з предметом явищ, що досліджуються. Експерт від лат. expertus - досвідчений, випробуваний, людина, яка здійснює експертизу. Експертиза від франц. expertise і лат. expertus - досвідчений; дослідження якогось питання, що вимагає спеціальних знань і вмотивованих, достовірних висновків. Цей метод пов'язаний з вивченням і узагальненням думки всіх учасників-експертів. Його використовують у комплексних дослідженнях, у дослідженнях психології особистості, деяких проблем педагогічної психології тощо. До експертних оцінок залучають компетентних осіб (вихователів, класних керівників, директорів шкіл, керівників інших колективів тощо). Оцінки експертів одержують різним шляхом (бесіди з експертами, анкети тощо). Важливо, щоб ці оцінки стосувались конкретних проявів психічних явищ, часткових елементів дій піддослідних, однозначних понять.

Експертні оцінки доцільно виражати в кількісній формі. Експерти мають фіксувати найдрібніші елементи досліджуваного явища.

Близькими до експертного методу є методи мозкового штурму, узагальнення незалежних характеристик, евристичного прогнозування. Усі ці методи базуються на елементах методів опитування, інтуїтивно-логічного аналізу, кількісної оцінки, формального опрацювання результатів.

Соціометричний і референтметричний метод

Застосовується для з'ясування референтності членів групи для кожної людини, яка входить в цю групу. В цих методах використовується низка методичних прийомів, спрямованих на з'ясування думок, оцінок, ставлень кожного з членів групи до окремого члена, яких входить до складу цієї групи тощо. Ці методи дають змогу з'ясувати мотиви міжособистісних виборів у групі, міжособистісні відношення у малих групах тощо.

Метод соматичного радикала

Розроблений О.Р. Лурія і О.С. Виноградовою, цей метод є одним з методів експериментальної семантики. Він базується на процесі утворення і перенесення умовних рефлексів при вивченні семантично близьких об'єктів. На думку авторів цього методу, він застосовується для дослідження неусвідомлених процесів при категоризації, при вивчені динаміки формування понять. Цей метод використовується у загальній психології, нейропсихології і патопсихології.

Проективний метод

Ґрунтується на з'ясуванні проекцій через одержані дані з їхньою дальшою інтерпретацією. Творцем цього методу був дослідник експериментальних ситуацій Л. Франк (1939). На його думку, в експериментально створених ситуаціях з'являються великі можливості для інтерпретації неусвідомлених або молоусвідомлених форм мотивації піддослідних особистостей. Цим методом користуються у психоаналізі, а також у психології, де психологи базують свої дослідження, виходячи з думки, що ядро особистості складається із суб'єктивного світу бажань, думок тощо, а взаємовідношення особистості і її соціального оточення є структурованим.

Метод лонгітюдний - належить до організаційних, полягає в роботі з однією і тією самою групою людей, або з однією людиною регулярно і протягом тривалого часу. Цей метод дає змогу об'єктивніше (порівняно, наприклад, із порівняльним методом і "продольних зрізів") зафіксувати мікровікові та індивідуальні відмінності у певному чи певних психічних явищах. Лонгітюдним методом користувався Р. Уайт (1975) при вивченні трьох відносно нормальних індивідів. О.В. Скрипченко досліджував розумовий розвиток одних і тих самих учнів 1-3 класів упродовж трьох років, а разом з H.A. Побірченко - впродовж шести років (з 1960 по 1967). Проте такі дослідження в психології є рідкісними, оскільки потребують тривалого часу.

Порівняльний метод

Пов'язаний із зіставленням психічних особливостей людини на різних етапах її еволюції. Цей метод використовують у різних галузях психології і особливо у віковій психології, хоча тут він вже є методом зрізів. Використовується в етнопсихології при вивченні психологічних особливостей різних народів і народностей. Деякі психологи протиставляють порівняльний метод лонгітюдному, хоча в цих методах є багато спільного. Так, в обох методах використовується порівняння, в порівняльному методі на різних об'єктах, а в лонгітюдному - на одному об'єкті на протязі тривалого часу.

Метод зрізів використовується до організаційних методів. Він пов'язаний з дослідженням людей різних вікових груп. Оскільки дослідження за цим методом проводять на різних об'єктах, то для одержання надійних результатів необхідно проводити дослідження з достатньою кількістю піддослідних. (їхню кількість визначають за допомогою математичних методів).

Комплексний метод, як і два попередніх, належить до організаційних. Він може простежуватись у багатьох інших розглянутих методах, коли дослідження набуває комплексу міждисциплінарних досліджень.

У психології використовують багато інших методів: метод аналізу життя використовувала К. Хорні (1885-1952) та ін. при розробленні проблем психологічної корекції в терапії. Асоціативний метод - використовують у лінгвістиці та інших галузях і напрямах психології.Біографічний метод - при дослідженні корекції і проектуванні життєвого шляху особистості тощо. Метод уявлюваного активноговикористовувався К.Г. Юнгом та ін. у психотерапії. Генетичний метод - при дослідженні психічних явищ у розвитку. З цим методом пов'язаний історичний метод, який використовують для дослідження впливу історичних умов життя людей на їхню психіку. Описовий метод, у якому дослідник виконує роль спостерігача, обмежується об'єктивним описом психічного явища, дії людини тощо. Метод проб і помилок використовують при дослідженні способів формування нових форм поведінки у проблемних ситуаціях. Порівняльно-генетичний метод застосовують для вивчення закономірностей психічної діяльності шляхом порівняння якісних особливостей її розвитку при з'ясуванні проблем філогенезу психіки, її історичного розвитку, онтогенезу психіки тощо.

4. Статистичний метод у психології

Статистичний метод належить до прикладної математичної статистики і використовується у більшості випадків для опрацювання експериментальних даних.

Проникнення математичних методів у будь-яку науку є прогресивним явищем, на що вказували І. Кант (1724-1804), В.І. Вернадський (1863-1945) та інші мислителі. Щодо математичної статистики у психології, то є два протилежні погляди. Перший - математичні методи дають змогу перебороти всі недоліки в дослідженнях з психології. Другий - математичні методи у психології неприйнятні з огляду на специфіку цієї науки. На нашу думку, обидва ці погляди є помилковими. Насправді математичні методи позитивно впливають на розв'язання психологічних проблем, але за умови, якщо експериментатор використовує якісний дослідний матеріал.

Статистичні методи у психології застосовуються з метою:

- опрацювання дослідних даних;

- математичного моделювання психологічних явищ. Що таке модель і моделювання?

Модель (від франц. modele - міра, зразок) - відображає не те, що насправді відбувається, коли розгортається певний психологічний процес, а те, що могло 6 відбуватися. Модель будує гіпотетичний, ідеальний об'єкт. Вона передбачає "очищення" психологічного явища від випадковостей. Модель пов'язана з дедуктивною логікою.

Моделювання - це відтворення характеристик певного об'єкта в іншому об'єкті, спеціально створеному для вивчення. Потреба в моделюванні виникає тоді, коли дослідження об'єкта в заданий момент є неможливим, коли дослідження вимагає тривалого часу. Такі умови часто виникають при вивченні багатьох психічних явищ.

Математичне опрацювання даних у психології базується на статистиці. Як і всі галузі знань, статистика оперує власними, специфічними поняттями. Розглянемо деякі з них.

Відбір - це виокремлення за допомогою методів психологічного, педагогічного чи іншого дослідження невеликої кількості елементів, які репрезентують певне явище, що є предметом вивчення. Наприклад, темп читання учнів певного конкретного класу чи переключення уваги учнів певної групи, відбір для дослідження групи обстежуваних, які входять у певну популяцію.

Дані - це той масив інформації, який дослідник має проаналізувати (кількісні результати, властивості, притаманні учням певної вікової групи, тощо).

Кількісні дані - це дані, одержані при вимірюваннях (час, кількість правильних чи помилкових відповідей при виконанні певних психологічних або педагогічних завдань тощо).

Якісні дані - це дані, які характеризують психологічні чи інші властивості елементів вибірки. Ці дані неможливо виміряти.

Гетерогенність - це властивість відбору, дані якого певною мірою розкидані на шкалі розподілу, що зумовлено великими стандартними відхиленнями.

Контрольна група - це група обстежуваних, на яких не поширюється експериментальний вплив.

Гомогенність - це властивість відбору, дані якого групуються навколо середньої арифметичної.

Подвійний сліпий метод - це метод проведення експерименту, коли ні обстежуваний, ні експериментатор не знають про введення незалежної змінної до завершення досліду.

Залежний відбір - це відбір, який складається з результатів обстеження одних і тих самих індивідів після двох чи кількох різних впливів.

Поняття діапазон індивідуальних відмінностей використовують у психології для опису динаміки процесів та явищ. Наприклад, у дослідженнях О.В. Скрипченка та його учнів це поняття застосовують для оцінки індивідуальних відмінностей у психічних функціях в одних і тих самих учнів протягом тривалого часу.

Упорядкування й рангування психологічних дослідних даних

Упорядкування дослідних даних полягає в такому.

1. Одержані дослідні дані слід класифікувати і згрупувати за якісними ознаками. Наприклад, при перевірці умінь і навичок читання необхідно проаналізувати дані про темп, способи, розуміння читання тощо.

2. Отримані показники якості слід упорядкувати. Наприклад, при перевірці у третіх класах темпу читання одержали від різних учнів такі дані: 119, 113, 123, 121, 128 тощо слід за хвилину. Цей ряд кількості слів треба впорядкувати так: 128,128,127,127,127 126,... 115,115,114, 114, 113,113, 110.

3. Необхідно згрупувати дані в таблицю

Темп читання	Кількість учнів
128	2
127	3
…	…
121	11
…	…
111	0
110	1
Разом	81

Ця таблиця незручна для користування, оскільки дуже громіздка. Інтервал між даними - 18 рядів (128- 110= 18). У таких випадках для зручності вибирають інтервал не 1, а 1, 3,4 тощо.

4. Слід визначити величину інтервалу, користуючись формулою:

Складаємо таблицю.

Інтервали темпу читання	Середина інтервалу	Кількість учнів
129-127	128	5
126-124	125	17
123-121	122	27
120-118	119	16
117-115	116	12
114-112	113	3
111-109	110	1
Разом	-	81

5. Необхідно накреслити полігон частот у вигляді графіка розподілу частот. Полігон частот дає змогу наочно показати дослідні дані з психології.

Для закріплення матеріалу пропонуємо виконати таке завдання.

При оціненні міцності засвоєних знань перевірявся обсяг пам'яті. З цією метою кожному учневі читали один, ряд (цифр, букв, складів, слів тощо. Зрозуміло, що бралося щось одне), який поступово зростав.

Учні відтворювали ряд. Правильно було відтворено таку кількість слів: 4, 5, 5, 5, 4, 6,6... 7, 6, 9, 5, 3. Ці дані свідчать про те, що існують індивідуальні відмінності в обсязі пам'яті учнів (від 9 до 3). Складіть таблицю розподілу частот.

Визначення середніх при опрацюванні дослідних даних

У психологічних дослідженнях найчастіше визначають моду, медіану, середнє арифметичне, середнє квадратичне, квартілі тощо.

Не вдаючись у складні математичні формули, дамо вербальні визначення цих середніх.

1. Мода (Мо) - величина дослідної ознаки, яка найчастіше трапляється у сукупності. Наприклад: З, 3, 4, 5, 6, 6, 6, 6, 7, 7, 8, 9, 9, 10. Мо=6.

2. Медіана (Ме) є показником, який міститься в середині варіаційного ряду.

Наприклад: 3, 5,7,9, 11, 13,15. Ме = 9.

3. 5, 7,9, 11, 13, 15, 16.Ме = (9+1І):2 = 10. 3. Квартіль - наприклад, одержали ряд 2, 5,8,16,24,28, ЗО, 32.

Використання міри дисперсії у психологічних дослідженнях

Окремі середні дані можуть мати ті самі середні арифметичні, але суттєво відрізнятись між собою.

Наприклад: 3,3,5, 7 і 1,3, 5,6, 7, 9 (в обох випадках х= 5).

Проте в першому варіанті дані варіюють у менш широких межах (від 3 до 7), ніж у другому (від 1 до 9), тобто їхня дисперсія (від лат. - розсіювання, розсипання), чи ступінь їхнього відхилення від x помітно більше розсіяний, дисперсійний.

Найуживанішими у психології є такі міри дисперсії:

1. Розмах - це інтервал між найбільшим і найменшим значенням у серії. Наприклад: З, 3, 5, 5, 8 - розмах 5 (8-3); 1, 3, 5, 7, 9, 1 - розмах 8 (9-1). Розмах є найзагальнішою й статистично малонадійною мірою дисперсії (розсіювання). Використовується для приблизного порівняння двох або декількох серій даних відносно міри дисперсії.

2. Середнє відхилення (МД).

3. Середнє відхилення й середнє квадратичне, або стандартне відхилення, характеризують зміни властивостей. Ці величини використовують у психології та педагогіці з різною метою, передусім для оцінення індивідуальних відхилень від середніх показників у засвоєнні знань, формуванні вмінь та навичок, у розумовому й моральному розвитку тощо. Розглянемо визначення цих величин на прикладах із життя школи.

Відомо, що вчителі, завучі, директори шкіл, інспектори тощо періодично перевіряють стан формування в учнів вмінь і навичок у виконанні математичних вправ. З цією метою складаються 2-4 варіанти рівнозначних вправ, ці вправи роздають кожному учневі так, щоб усі учні почали працювати одночасно (на звороті карток учні записують прізвище та ім'я, а потім за вказівкою вчителя перевертають картку і починають працювати). Виконавши завдання, учень піднімає руку, а той, хто перевіряє, записує час його роботи. При опрацюванні даних визначається кількість правильно виконаних математичних операцій за хвилину.

Середнє відхилення від середнього арифметичного визначається за формулою:

Якщо МД= 1,77 операцій за хвилину, то в цьому класі наявні індивідуальні відхилення, на які слід зважати вчителю. (МД визначається як середнє арифметичне відхилення, тому знаки "+" і "-" не беруться до уваги.

Такі розрахунки є недостатньо точними, тому за потреби в точному визначенні, наприклад, індивідуальних відхилень тощо, необхідно визначити середнє квадратичне, або стандартне відхилення. Воно визначається за формулою:

У випадках, коли можливе порівняння ступенів дисперсії двох серій досліджень, визначається коефіцієнт (сталий чи відомий множник при іншій невідомій або змінній величині) варіації (від лат. variatio -зміна, різновид; деяке відхилення від основного типу).

Порівнювати ступені дисперсії двох серій психологічних чи педагогічних досліджень можна за таких умов:

o якщо центральні тенденції (від нім. tendenz - напрямок розвитку якого-небудь явища) збігаються або приблизно однакові;

o якщо показники характеризують одну властивість (наприклад, навички читання, обсяг уваги тощо);

o якщо показники вимірюють в однакових одиницях.

Якщо ці умови порушуються, для порівняння двох серій досліджень необхідно вираховувати коефіцієнти варіації за формулами:

При опрацюванні дослідних даних вибірок важливо визначити, наскільки ймовірно, що дві вибірки належать до однієї популяції, тобто до загальної сукупності. У психологічних дослідженнях це важливо при визначенні одноманітних якостей у випадках їхнього розділення. або для встановлення, наприклад, ступеня впливу певних умов, методів навчання на його результати. В таких випадках беруть дані в контрольній групі і ті самі дані в експериментальній групі. За Стьюдентом, для опрацювання даних слід користуватись такою формулою:

Для визначення * слід звернутись до статистичних математичних таблиць, зокрема таблиці значимості критерію і Стьюдента. При цьому необхідно визначити кількість ступенів свободи.

Припустимо, якщо Ј = 0,92, п = 30, то рівень ймовірності для 0,92 буде вищим за 0,05. Оскільки в таблиці 1,70, можемо говорити, що дві вибірки належать до однієї популяції. Коли мова йде про конкретний дослідний експеримент, то його умови суттєво не впливають на результати у межах значимості р 0,05. Вони значущі, коли г = 1,7 та більше.

Визначення коефіцієнта рангової кореляції у психологічних дослідженнях. Кореляційний аналіз застосовується при вивченні кореляції, тобто при з'ясуванні, чи існує який-небудь зв'язок між двома показниками в одні вибірці. Наприклад, між темпом читання і переключенням уваги чи між обсягом уваги та короткочасною пам'яттю тощо. Цей аналіз допомагає встановити, чи можна зробити висновок про значимість одного показника, знаючи величину другого показника (успіх у навчанні з математики і рівень розвитку операції узагальнення тощо). Коефіцієнти рангових кореляцій варіюють у межах від (+1) до (-1). (+1) показує прямий зв'язок між першою і другою парою, (-1) - зворотний зв'язок. У принципі тут багато залежить від кількості вибірок (кількості обстежуваних тощо). При психологічних дослідженнях з обмеженою кількістю обстежуваних звичайно вважається, що якщо коефіцієнт рангової кореляції становить 0,3, то можна вважати, що наявний певний несуттєвий взаємозв'язок, якщо 0,4-0,5 - то є середній або добре виражений зв'язок, якщо вище

0,61 - сильний взаємозв'язок, а якщо він перевищує 0,9, то коефіцієнт рангової кореляції є дуже сильним. Але ще раз застерігаємо, що при оцінці коефіцієнтів рангової кореляції слід ураховувати кількість вибірок. Є статистичні таблиці, за якими можна встановити значимість одержаних коефіцієнтів рангової кореляції.

Під час проведення психологічних досліджень використовують систему упорядкованих показників. Таких систем буває дві чи більше. Вони можуть бути взаємопов'язаними або ні, їхній зв'язок називають ранговою кореляцією, яка характеризується ступенем взаємозв'язку досліджуваних явищ. Наприклад, дослідник дав групі учнів два різних за змістом завдання й дістав два ряди, що характеризують час виконання цих завдань кожним учнем та бал, яким оцінюється якість їхнього виконання.

Якщо для кожної пари значень ранги (секунди, бали чи інші показники) повністю збігаються, то маємо максимально тісний позитивний зв'язок, який виражається числом (+1).

Якщо мінімальні ранги однієї змінної відповідають максимальним рангам другої (чи навпаки), то маємо максимально тісний негативний зв'язок, який виражається числом (-1). Якщо взаємозв'язку немає, дістають число 0. Для кількісного вираження тісноти й напрямку рангових змінних використовуються коефіцієнти рангової кореляції, які обчислюють за допомогою різних формул. Розглянемо їх.

1. Визначення коефіцієнта кореляції за схемою Браве-Пірсона (К. Пірсон (1857-1930) - розробив статистичний апарат, який використовується у психології та інших науках). Ці автори пропонують визначати коефіцієнт рангової кореляції (г) за такою схемою.

Коефіцієнт рангової кореляції обчислюється за формулою:



2. Визначення коефіцієнта рангової кореляції за Спірменом (Ч. Спірмен (1863-1945) - англійський психолог, розробив цикл статистичних методик з метою вимірювання структур інтелекту). Він обчислюється за формулою

Наприклад, розглянемо взаємозв'язок між місцями учнів за кількістю розв'язаних задач першого й другого типу (табл. 3.5).

Підставивши значення з даних таблиці у формулу, дістанемо

За схемою Спірмена зручно робити обчислення, коли порядкові місця в кожному ряді відповідно не збігаються, як у нашому прикладі.

3. Коефіцієнт рангової кореляції обчислюється і за допомогою формули

Ця формула використовується у тому разі, коли не треба визначати стандартних відхилень, а вихідні показники невеликі (див. табл. 3.6).

Підставимо значення у формулу й отримаємо

3. У тих випадках, коли поряд із коефіцієнтом рангової кореляції треба визначити середні квадратичні (стандартні) відхилення, а вихідні дані великі, слід використовувати формулу

5. Надійність і валідність

Тест чи інший метод має бути надійним. Під надійністю розуміють постійність, стабільність конкретної методики. Надійність є однією із важливих характеристик методів і психодіагностичних тестів, одним із критеріїв точності психологічних вимірів. Надійність відображує точність психологічного вимірювання і стійкість результатів.

Це означає, що повторне проведення того ж самого дослідження за тією ж самою методикою на тих самих обстежуваних має давати схожі результати чи оцінки.

Постійність оцінок при повторному експерименті за тією ж методикою з однією й тією самою групою людей називають ретестовою надійністю, постійність оцінок за пунктами тесту - внутрішньою погодженістю.

Стабільність методу оцінки кількісно визначається коефіцієнтом ретестової надійності. Цей коефіцієнт установлює кореляцію між результатами, одержаними на одних і тих самих обстежуваних у кожному з двох випадків проведення дослідження за однією і тією ж методикою. Теоретично цей коефіцієнт має становити (+1), але на практиці такий коефіцієнт малоймовірний. Надійною методику можна вважати, коли цей коефіцієнт буде в межах приблизно від (+0,70) до (+0,95). Поняття валідність близьке до поняття надійність, але їх слід диференціювати.

Валідність означає, що тест чи інша методика вимірює те, для визначення чого ця методика складена, створена. У психології виділяють такі види валідності:

1) змістова валідність - це ступінь відповідності змісту запитань тесту вимірюваній галузі психічних явищ;

2) конвергентна валідність - це величина кореляції показників одного тесту з показником іншого тесту, який, за гіпотезою, вимірює те саме психічне явище, що й перший тест (конвергенція - від лат. сходжусь, наближаюсь);

3) дивергентна валідність - це ступінь, у якому тест не вимірює те психічне явище, для оцінки котрого складався;

4) конструктивна валідність - це доказ того, що тест вимірює певний гіпотетичний конструкт, передбачає валідизацію як самого тесту, так і тих характеристик, які гіпотетично пов'язані з концепцією, що її дотримується експериментатор;

5) емпірична або практична солідність стосовно психодіагностичних методик означає відповідність результатів психодіагностики, проведеною за даною методикою, досвідом людини;

6) критеральна валідність пов'язана з обґрунтуванням кореляції мети результатами тесту і емпіричним критерієм;

7) прогностична валідність - це ступінь точності передбачення тестом деяких майбутніх критеріально-оріентовних вимірів;

8) поточна валідність - це ступінь кореляції тесту з незалежним виміром тієї ж самої змінної, одержаним у той самий час.

Наведені вище методи можна групувати за різними критеріями. Для прикладу візьмемо класифікацію Б.І. Ананьєва. Особливістю його класифікації є те, що вона бере за основу всі етапи дослідження. Так, першим етапом відповідає група організаційних методів. До них належить: порівняльний, лонгітюдний та комплексний методи.

Емпіричні методи, які поділяються на основні та додаткові: відповідають третьому етапу дослідження.

...