Процес мислення
Мислення як психологічний процес пошуків нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. Досвід, збережений у пам'яті людини. Відображення чутливої картини світу. Знання про істотні властивості, зв'язки і відношення.
| Рубрика | Психология |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.10.2015 |
| Размер файла | 80,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Процес мислення
План
1. Поняття про мислення. Функції мислення
2. Теорії мислення
3. Змістовий бік мислення. Процес розуміння
4. Функціонально-операційний бік мислення. Мислення як процес
5. Логічні форми мислення як продукти мисленнєвого процесу
6. Мислення як діяльність. Процес розв'язання задач. Цілемотиваційний бік мислення
7. Види мислення
8. Індивідуальні відмінності в мисленні людини та її інтелект
9. Розвиток мислення
10. Поняття про інтелект
Література
1. Поняття про мислення. Функції мислення
Людина живе серед подій, які відбуваються одна за одною або паралельно. Потреби, цілі людини зумовлюють необхідність розібратись у тому, що з чого виходить, як пов'язані між собою події, об'єкти, явища, які їхні властивості детермінують цей зв'язок.
На перший погляд здається, що в цьому допоможе досвід, збережений у пам'яті людини. Наприклад, вона запам'ятала за прожитий період певну кількість випадкових зв'язків - і цього досить для підтримання життєдіяльності, для реалізації своїх потреб та завдань. Але буття складніше, і лише звички та минулий досвід не розв'язують усіх проблем. Це й змушує нас шукати таку властивість і такий зв'язок, які б допомогли дати відповідь на питання, досягти мети, розв'язати проблему. Скажімо, якщо будувати урок, покладаючись лише на новітню технологію як універсальну та чудодійну, ми не завжди зможемо досягти мети уроку.
Отже, потрібне уважне вивчення, обстеження, аналіз ситуації з метою виявлення таких взаємозв'язків фактів, подій, об'єктів та їхніх властивостей, які необхідні для розв'язання проблем. Пошук саме істотної для нас ознаки - це не простий, а досить своєрідний акт, що виконує мислення. Кожний автор визначає зміст цього поняття, пов'язуючи його з загальним предметом психології - психічним відображенням дійсності, яка опосередковує життя індивіда. Проте в поясненні предмета психологічної науки "психічне відображення" виступає як нерозчленована єдність. Відображення, що здійснюється мисленням, має свої сутнісні і специфічні властивості.
Мислення - це вища форма психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та уявлень, але ця чутлива картина світу не дає змоги глибоко і всебічно його пізнати. Зокрема, живе споглядання неспроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ, об'єктів, подій, у їхні причини та наслідки. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань (чуттєвого відображення) до мислення. Шляхом мислення індивід виявляє взаємозв'язки між предметами, подіями і явищами, з'ясовує причини та наслідки цієї взаємодії. Мислення, надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями, відкриває нові сторони явищ та різних об'єктів. Так, у фізиці відкрито елементарні частинки або ультрафіолетові та інфрачервоні промені, їх не можна побачити, про них можна тільки мислити.
Емпіричне знання містить у собі чуттєві ознаки предметів, явищ дійсності, але там, де цих знань не вистачає, виникає напруження, що є сплавом думок і почуттів. Відправним моментом мислення є постановка запитань: "Що це?" "Чому так?" "Хто винен?" "Що робити?"
Отже, мислення використовує емпіричні знання для міркування і становить трамплін для вищого ступеня відображення світу, що полягає у здійсненні глибинного аналізу, пошуку значущих для індивіда орієнтирів.
Мислення дає знання про істотні властивості, зв'язки і відношення об'єктивної реальності, здійснює у процесі пізнання перехід від явища до його сутності (О.М. Леонтьєв). Мислення, на відміну від процесів чуттєвого відображення, опосередковано відображає дійсність. Воно здійснюється через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тобто через мисленнєві операції, спираючись на знання, що дістає вираження у слові. Воно дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду.
Мислення є узагальненим відображенням дійсності. Це процес пошуку істотних ознак, властивостей предметів та явищ і зв'язків між ними, до того ж характеристик, спільних для однорідних явищ або предметів дійсності. Вирізненні найістотніші ознаки лежать в основі узагальнення, розкривають певну закономірність або тенденцію. Так, психологи, вивчаючи особливості сприйняття людиною дійсності, відкрили таку загальну закономірність, як константність. мислення дійсність пам'ять
Мислення має активний, дійовий і цілеспрямований характер. Виникнення в індивіда відчуттів, сприймань зумовлене зовнішніми чинниками. Ці процеси виникають при безпосередній дії подразників на органи чуття, незалежно від бажань суб'єкта. Мислення, зазвичай, актуалізується і спрямовується сутністю та значущістю для суб'єкта проблеми.
Мислення нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Думка об'єктивується у мові та мовленні. Мовлення є способом, а мова - засобом вираження думки і формою її існування. Будь-яка думка виникає і набуває свого розвитку у слові, а вдало дібране слово вдосконалює, уточнює думку. Що більше продумана думка, то чіткіше буде виражена у мовленні. Враховуючи особливості взаємозв'язку і взаємодії мислення та мовлення, П.Я. Гальперін розглядає формулювання думок уголос, закріплення думки або судження в слові як один із послідовних етапів формування розумових дій. Так, якщо вчитель пропонує учневі думати вголос, це поліпшує контроль за "маршрутами" думки та вдосконалює її.
Особливу роль у процесі взаємодії мислення і мовлення відіграє внутрішнє мовлення. Воно обслуговує думку, сприяє виникненню її і готує до вираження у зовнішньому мовленні.
Наголошуючи на специфічності взаємодії мови і мислення, німецький філософ Й. Діцген зазначав, що мислення відображає світ як художник, а мова служить для цього художника пензлем, яким він змальовує загальну спорідненість усіх речей. Отже, мислення людини не існує поза мовою.
Мислення має соціальну природу. Суспільно-історичний характер мислення пояснюється тим, що виникнення і розвиток його зумовлені суспільними потребами. Суспільний характер має і мета мислення, наприклад, актуальними для людства є екологічні проблеми планети.
Для розв'язання проблем люди використовують історичний досвід, засвоюють знання, закріплені у слові. У процесі засвоєння знань розвивається і мислення. Отже, мислення є продуктом суспільно-історичного розвитку. Водночас розвиток мислення суб'єктів зумовлює суспільний поступ, виконує роль його детермінанти.
Щоб підготуватися до життя, молоді потрібно опанувати досвід людства, вчитися. Цей досвід певним чином організований і поданий у навчальних планах, програмах, підручниках і посібниках для різних рівнів наявної в суспільстві системи освіти. Успішне засвоєння досвіду може відбутися на основі активної цілеспрямованої мисленнєвої діяльності, за умови виявлення творчості та самостійності школяра.
Отже, мислення - це соціально зумовлений, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності, з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі (О.В. Брушлінський).
Визначення мислення, які можна знайти в більшості підручників, охоплюють декілька ознак. О.В. Брушлінський прагне збільшити кількість специфічних рису визначенні мислення. Але такий підхід швидше показує предмет дослідження або вказує на відмінність мислення від сприймання. Є й інші підходи до визначення мислення. С.Л. Рубінштейн вважав, що основним предметом психологічного дослідження мислення є його процес або розгляд цього процесу у плані діяльності. П.Я. Гальперін писав, що психологія вивчає не просто мислення і не все мислення, а тільки процес орієнтування суб'єкта при розв'язуванні інтелектуальних задач. O.K. Тихомиров переконаний, що предметом психологічного дослідження мислення є види мислення.
Сутність мислення можна визначити так: мислення - це психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв'язків між ними у предметах і явищах об'єктивної дійсності. Це відображення відбувається на основі виникнення другосигнальних тимчасових нервових зв'язків з опорою на першосигнальні зв'язки. Тимчасові нервові зв'язки на рівні першої сигнальної системи віддзеркалюють емпіричні знання, у яких істотне і варіативне співіснують. Слово ж вбирає в себе суттєве у характеристиці предметів, явищ і подій, завдяки своїй здатності до узагальнення дає змогу відірватися від дійсності, абстрактно відобразити глибинне в об'єктах буття.
На основі специфічних рис мислення можна вирізнити його основні функції. Обмежимося виокремленням чотирьох основних функцій (В.Д. Шадриков).
1. Розуміння. Г.С. Костюк зазначав, що процеси розуміння - це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їхніх істотних зв'язках з іншими об'єктами, що досягається на основі включення нового знання у суб'єктивний досвід. На думку Е.В.Ільєнкова, зрозуміти явище означає з'ясувати спосіб його виникнення, проаналізувати самі умови виникнення явища, що спричинює утворення понять та розуміння. Розуміння можна розглядати як одну з форм мислення, властивість або компонент мислення.
2. Розв'язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб'єктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити і сформулювати питання - це вже певний крок до розв'язання проблеми. А розуміння того, що відомо і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти зв'язок відомого і невідомого в задачі означає знайти спосіб її розв'язання.
3. Цілеутворення. Утворення цілей становить процес породження нових цілей, що відбувається у мисленні. Мислення виявляє свої передбачувальні можливості й формує образ кінцевого результату діяльності. Загальну мету мислення конкретизує у проміжних цілях. Отже, постановка загальної, проміжної та кінцевої мети саме і є ціле-утворювальним процесом, що відбувається у мисленні.
4. Рефлексію розглядають як діяльність суб'єкта, що спрямована на усвідомлення способів і дій його пізнання. Самопізнання виконує регулювальну функцію щодо поведінки або діяльності суб'єкта.
2. Теорії мислення
Питання про те, що таке мислення та яку роль воно відіграє у пізнанні і діяльності людини, цікавило людство здавна. Так, ще за античності виникло розмежування діяльності органів чуття та діяльності мислення (Геракліт Ефеський - V ст. до н.е.; Парменід - V ст. до н.е.; Платон - IV ст. до н.е.).
Асоціаністична теорія
Перші уявлення про універсальні закономірності психічного життя пов'язували з утворенням зв'язків (асоціацій). У XVII ст. вважали, що зв'язок, ланцюжок уявлень утворює думку. Розвиток мислення - це процес нагромадження асоціацій. Психологію мислення у той час ще не виділяли в окремий розділ. На цьому етапі розвитку науки мислення не розглядали як особливу форму діяльності суб'єкта. А тому ланцюжок мимовільних образів-уявлень брали за основу будь-якого розумового процесу. Асоціаністичний підхід до мислення співіснував з формально-логічним (Т. Ціген).
Мислення часто ототожнювали з логікою, виділяли поняттєво-теоретичне мислення, яке часто неправомірно називали логічним. До інтелектуальних здібностей у той час відносили "світоспоглядання", логічні міркування та рефлексію (самопізнання).
Підхід до пояснення мислення як асоціації уявлень набирав сили у ХУІІІ-ХІХ ст. Л.С. Виготський (20-30-ті роки XX ст.) неоднозначно ставився до цього напряму у психології. Він заперечував асоціаністичне трактування понять, а простіші форми узагальнення пов'язував з асоціаціями. Цей підхід у поясненні мислення розвивав Ю.О. Самарій, на ролі асоціацій у механізмах мислення наголошував А.Ф. Есаулов.
Вюрцбурзька школа
На відміну від асоціанізму, представники Вюрцбурзької школи (О. Кюльпе, М. Ах, К. Марбе та ін.) розглядали мислення як внутрішню дію (акт). Розпочався пошук об'єктивних методів дослідження. Зокрема, М. Ах розробив методику утворення штучних понять. Механізмом розвитку думки вважали процес виявлення відношень між думками. Завдання розглядали як детермінанту мислення - роботи "Я". У контексті мислення як процесу розв'язування задач розрізняли мислення і розумову діяльність, поняття настанови було використане для пояснення стану прийняття досліджуваним задачі. Цей стан свідомості є дифузним, але впливає на відбір і динаміку змісту мислення.
Вюрцбурзька школа виокремила мислення у самостійну діяльність, але відірвала його від практичної діяльності, мови та чуттєвих образів. Прикладом послідовного ідеалізму може бути таке міркування одного з представників цієї школи: "Ми не тільки скажемо: мислю - означає існую, а також: світ існує, як ми його встановлюємо та визначаємо".
Мислення прихильники Вюрцбурзької школи розглядали як функціонування інтелектуальних операцій. О. Зельц розвинув ці ідеї. Він розумів мислення як процес виконання інтелектуальних операцій, що визначаються структурою загальної задачі та антиципацією (передбаченням) результатів цих операцій. Згідно з поглядами О. Зельца, інтелектуальними операціями є доповнення комплексу абстрагування та репродукція схожості.
Послідовником О. Зельца був голландський психолог А. де Гроот. Він поставив собі за мету описати мисленнєвий процес, що лежить в основі гри в шахи, вирізнивши в ньому чотири послідовні стадії: стадія орієнтування, стадія обстеження (шахіст робить попереднє прикидання), стадія дослідження, стадія доведення. У сучасній психології цей напрям розвивали російські психологи С.Л. Рубінштейн, О.В. Брушлінський, Л.В. Гурова, українські психологи О.В. Скрипченко, Т.В. Косма, Т.К. Чмут, О.Г. Балл та ін. Особливо плідними були пошуки О.В. Скрипченка та його учнів. Вони вивчали вікову динаміку мислення в системі інших пізнавальних процесів, мисленнєві операції в їхньому взаємозв'язку - від простих, що не підлягають поділу, до складних.
Гештальтпсихологія
Представники гештальтпсихології (М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Коффка, К. Дункер) започаткували новий підхід до мислення, розглядаючи його як акт переструктурування ситуацій. Первинним змістом будь-якого психічного процесу вони вважали цілісні утворення-конфігурації, форми, або "гештальти". Мислення характеризували як раптове, не підготовлене аналітичною діяльністю, спрямованою на вирізнення суттєвих ознак проблемної ситуації.
М. Вертгеймер, К. Дункер зазначають, що розв'язування задачі полягає в тому, що окремі елементи проблемної ситуації починають сприйматись у новому гештальті, у нових відношеннях; тобто проблемна ситуація переструктуровується, її елементи виявляють нові ознаки та відношення. Сам процес розв'язування задачі спрямований на відкриття нової властивості об'єкта, що існує у певній системі відношень з іншими елементами задачі. Розв'язок задачі настає як гештальт, як цілісне утворення, що становить певний крок у цьому процесі.
Біхевіоризм
Напрям започаткував Дж. Уотсон на початку XX ст. Він розширено трактував мислення, ототожнював його з внутрішнім мовленням або із засобами невербальної комунікації. Виділяв три форми мислення:
1) просте розгортання мовленнєвих навичок;
2) розв'язування задач не нових, але таких, що зрідка трапляються;
3) розв'язування складних задач, що вимагають словесного вираження міркування перед виконанням певних дій.
Біхевіоризм має кілька напрямів. Згідно з одним із них (Дж. Уотсон), основною одиницею аналізу поведінки є зв'язок стимулу з реакцією (S-R). Представники другого напряму розглядають поведінку як цілеспрямований процес, що включає в себе орієнтовну пізнавальну активність як опосередковану ланку. У межах першого напряму (С. Газрі, К. Халл, Б. Скіннер) проблематика мислення не набула свого розвитку. Другий напрям (Е. Толмен) є продуктом взаємодії біхевіоризму з гештальтпсихологією і складає когнітивну теорію поведінки (S-S). Пізнавальні процеси є основними інтеграторами окремих поведінкових актів суб'єкта. Результат навчання - "пізнавальна структура" (тобто певне відображення ситуації). Розв'язування задачі визначається її структурою, від якої залежать актуалізація досвіду та розуміння зв'язків, істотних відношень між елементами задачі.
Новий підхід до дослідження поведінки запропонували Дж. Міллер, Ю. Галантер і К. Прібрам у книзі "Плани і структура поведінки". Структурну організацію поведінки вони розуміють як вплив на систему та зіставлення цих впливів з минулим досвідом. Якщо окремі впливи вже були в житті суб'єкта, він діє, керуючись досвідом, а якщо ці впливи не відповідають набутому досвіду, то суб'єкт вдається до пошукових або орієнтовних реакцій. Операцію зіставлення називають компарацією. Автори також вводять поняття як "образ" і "план". Плани є у всіх психічних процесах. При розв'язуванні задач реалізуються два види планів:
а) систематичний план - здійснюється розгорнутий пошук, аналіз усіх об'єктів;
б) евристичний план - здійснюється частковий пошук, аналіз лише частини об'єктів.
O.K. Тихомиров зауважує, що мислення в цих теоріях розглядається як "процес в організмі", у відриві від мотиваційно-емоційної сфери.
Психоаналіз
Мислення розглядається у психоаналізі як мотиваційний процес. 3. Фройду належить робота з психології мислення "Дотепність та її відношення до несвідомого". У ній "дотепність" пояснено як вияв творчого мислення. В основі її лежать несвідомі первинні мотиви. Виникає дотепність та її результати в обхід незадоволення первинних потреб, тобто творчість є сублімованим задоволенням цих потреб. Мисленнєва діяльність може відбуватися під впливом несвідомого мотиву або його замінника - бажаного мотиву.
Психоаналіз лише частково торкнувся проблеми зв'язку мислення з мотивами. Питань, як впливає мотивація на організацію, будову мисленнєвої діяльності, не вивчали.
Із психоаналізом пов'язана теорія аутистичного мислення (Е. Блейлер). Аутизм пояснюють як домінування внутрішнього життя, відхід від зовнішнього світу. Виявами аутистичного мислення є сновидіння, міфологія, народні повір'я, шизофренічне мислення тощо. Е. Блейлер у своїй концепції показує регулювальний вплив мотиваційно-емоційної сфери на мислення.
Теорія мотивації
Згідно з когнітивною теорією мотивації, мотивація поведінки людини йде від пізнання, відповідно до нього. У межах цієї теорії вивчають зв'язок мислення з рівнем домагань та вплив на цей процес мотивації досягнення. Теорія мотивації досягнення пояснює реальний мотив як продукт інтеграції або навіть конкуренції двох тенденцій: суб'єкт боїться невдач та прагне пережити задоволення від успіху. На процес пізнання впливають різні мотиви, їхню ієрархічність вивчає пізнавальна теорія мотивації. Вибір мотиву залежить від того, як суб'єкт пізнає ситуацію, які його сподівання та ідеали. Особливою є потреба в корекції невідповідності між різними мотивами, настановами. Цю проблему розв'язує теорія когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер). Вона досліджує поведінку суб'єкта з метою приведення її у відповідність з уявленнями про те, як потрібно поводитися, вивчає явище дисонансу між мотивами до вибору і після його здійснення.
Гуманістична психологія
Досліджує мотиви самоактуалізації. Розпочав вивчення цих мотивів ще К. Юнг, проте глибше аналізував А. Маслоу. У переліку рис особистості, яка самоактуалізується, є чимало таких, що стосуються мислення (ефективність сприйняття дійсності, комфортне ставлення до реальності, постійна поява нового у розумінні того, що відбувається, почуття гумору тощо). Отже, дослідники, аналізуючи мотиви самоактуалізації, простежують їхній вплив на мислення.
Операціональна концепція інтелекту
Ж. Піаже розглядає мислення як біологічний процес. Він використовує поняття інтелект, а не мислення, аналізує такі трактування інтелекту, як "психічна адаптація до нових умов" (Е. Клапаред, В. Штерн), "акт раптового розуміння" (К. Бюлер, В. Келлер). Для Ж. Піаже характерним є генетичний підхід до розв'язання проблем інтелекту. Згідно з теорією Піаже, у цьому процесі може бути виділено п'ять стадій (або п'ять етапів у побудові операцій).
1. Стадія сенсомоторного інтелекту (від 8-10 місяців до 1,5 років).
2. Символічний, або допонятійний інтелект (від 1,5-2 років до 4 років).
3. Стадія інтуїтивного (наочного) інтелекту (від 4 до 7-8 років).
4. Стадія конкретних операцій (з 7-8 років до 11-12 років).
5. Стадія формальних операцій, або рефлексивний інтелект (з 11-12 до 14-15 років).
Щоб описати основні аспекти інтелекту, Ж. Піаже використовує біологічні, фізичні поняття, а також поняття з логіки та математики.
Теорія онтогенетичного розвитку мислення
У 20-40 pp. XX ст. Л.С. Виготський, О.Р. Лурія, О.В. Запорожець, П.П. Блонський досліджували розвиток мислення у дітей, зокрема "їхній інтелект і мовлення. Особливо важливий внесок у теорію онтогенезу мислення зробили дослідження Л.С. Виготського та його послідовників. Розвиток мислення вони розглядали як процес засвоєння дитиною суспільно-історично вироблених розумових дій та операцій. Цим процесом можна активно і планомірно керувати (П.Я. Гальперін).
Теорія мислення як системи опрацювання інформації
З появою електронно-обчислювальних машин виникло розуміння мислення як системи опрацювання інформації (А. Ньюелл, Г. Саймон, М. Мінський, Дж. Маккарті, Д. Міллер, Ю. Галантер, К. Прібрам). Головним завданням було простежити рух потоку інформації в "системі" (тобто в мозку). Основними поняттями цього підходу є ті, що стосуються когнітивної діяльності: інформація, вхід, перероблення, кодування і підпрограма.
Особливого значення збиранню інформації про ознаки елементів проблемної ситуації надавали В.М. Пушкін, O.K. Тихомиров та ін.
Діяльнісна теорія мислення
У контексті відношення мислення до об'єктивної реальності його розглядають як процес та як діяльність (О.М. Леонтьєв, В.В. Давидов, В.Л. Поплужний, O.K. Тихомиров). Цей підхід уможливив збагачення психології мислення даними про значення мотивації, емоцій, цілеутворення в мисленнєвій діяльності; залежність мисленнєвих дій від цих компонентів; роль контролю за мисленням, оцінного ставлення до свого мислення тощо.
Діяльнісний підхід дає змогу розглядати мисленнєву діяльність як умову самоздійснення особистості. Дослідження І.М. Семенова, Ю.С. Степанова спрямовані на подолання функціоналізму та розриву єдності між інтелектуальними та особистісними компонентами психічної цілісності. Вони дійшли висновку, що досягти самоздійснення особистості в мисленнєвому процесі можна через самостійне виявлення нею рефлексивних зусиль.
3. Змістовий бік мислення. Процес розуміння
Мислення, виконуючи будь-яку функцію (розуміння смислу тексту і розв'язування ситуацій, проблем, задач; утворення зв'язку загальної мети з кінцевою; осмислення своїх дій тощо), змінює вихідний зміст за допомогою різних операцій та прийомів. Діючи в такий спосіб, суб'єкт присвоює знання, робить їх своїми, трансформованими щодо зовнішніх. Тому варто вирізнити три компоненти мисленнєвої діяльності:змістовий, функціонально-операційний і цілемотиваційний.
Мислення завжди має певний зміст, до якого входять емпіричні знання, що існують у свідомості у вигляді образів уявлень або уяви, емпіричних понять.
Логічним шляхом людина збагачує свій досвід теоретичними знаннями у формі наукових понять, символів, схем тощо.
Емпіричні поняття називають житейськими. Це донаукові поняття, вони відображають чуттєві ознаки, властивості. Серед цих ознак можуть бути істотні та випадкові.
Наукове поняття - це форма мислення, яка відображає об'єктивно істинне в об'єктах або явищах.
Образ - суб'єктивне цілісне відображення дійсності, в якому одночасно виявляються три форми існування матерії, виражені в категоріях простору, руху і часу.
Уявлення відрізняється від поняття тим, що це завжди образ, який охоплює істотні й неістотні ознаки, а поняття - це думка, виражена в слові, що відображає істотне в об'єкті пізнання. Відображення у формі понять має узагальнений характер, а через це набуває навіть усезагальності. Уявлення у людей дуже різні, а в розумінні понять є багато спільного.
Отже, знання, які людина отримує через органи чуття та логічним шляхом, становлять змістовий бік її мислення.
Збагачення змістового компонента мислення не може відбуватися без розуміння. Воно залежить від того, наскільки глибоко і повно здійснюється процес розуміння. Розуміння виявляється у спілкуванні людини як із предметним світом, так і з іншою людиною.
Проблема співвідношення понять "розуміння" і "мислення" постала ще тоді, коли їхнє дослідження тільки розпочиналося. Г.С. Костюк зазначав, що розуміння - це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їхніх істотних зв'язках з іншими об'єктами.
В.В. Знаков дійшов цікавих висновків про те, що розуміння і мислення не завжди виявляються у єдності. Цей процес може відбуватися поза мисленням: у разі розуміння-пригадування. За потреби ж зрозуміти новий предмет процес розуміння проходить низку етапів і завжди включений в актуальну мисленнєву діяльність. Мислення може відбутися без участі розуміння тоді, коли суб'єкт не розуміє МІСЦЯ, ролі виявлених нових сторін об'єкта пізнання. Наприклад, розглядаючи нову модель соковитискача, ви натискуєте всі необхідні кнопки для роботи та для припинення дії, але принцип роботи залишається для вас незрозумілим. Утім, В.В. Знаков стверджує, що не існує розуміння як специфічного виду мислення. Воно завжди є компонентом, одним із процесів мислення. Отже, розуміння завжди пов'язане з мисленням і є однією з форм, властивістю, компонентом мислення.
Г.С. Костюк, описуючи процес розуміння, наголошує, що зрозуміти об'єкт означає розкрити його у всіх зв'язках і відношеннях. У цьому процесі важливе значення має відповідний досвід людини. Зрозуміти явище - це спробувати віднести його до певного класу явищ, пригадати, де доводилося мати справу з таким явищем або йому подібним, яким законам, правилам підкоряються такі явища тощо.
Розпочинається розуміння з усвідомлення питання, що робить цей процес цілеспрямованим і запобігає виникненню у свідомості перебігу випадкових асоціацій.
Розуміння залежить від ініціації, тобто від усвідомлення мети, від її чіткого формулювання та від постановки й осмисленості завдання.
Якщо перед учнями було поставлено завдання у формі, яка недоступна для їхнього розуміння, то марно розраховувати на успіх. Вони суб'єктивно трансформують її і присвоюють у неадекватному варіанті. Вчителеві необхідно чітко формулювати завдання. Звернути увагу школярів на те, що саме необхідно зрозуміти, починаючи від простих завдань і поступово переходячи до складніших.
Щоб зрозуміти об'єкт, потрібно думати, діяти розумово і практично. Наприклад, щоб зрозуміти математичну задачу, потрібно читати умову, виділити відомі і невідомі її компоненти. Іноді для полегшення процесу розуміння треба зробити малюнок або схематично зобразити основні компоненти об'єкта, що сприятиме відображенню зв'язків між ними. Отже, розуміння - це активний, дійовий процес.
Процес розуміння має аналітико-синтетичний характер - такий висновок підтверджують численні дослідження (Н.М. Стадненко - аналіз розуміння сюжетної картинки; І.О. Синиця - розуміння художнього тексту; Л.К. Балацька, Т.В. Косма - розуміння учнями метафори, прислів'я, байки, художніх описів природи; О.О. Смирнов - розуміння наукового тексту тощо). Ці дослідження доводять, що процес розуміння включає вирізнення основних елементів об'єкта й об'єднання їх у єдине ціле.
Багато зарубіжних і українських психологів схиляються до думки, що розуміння найкраще розглядати як вирішення проблем, розв'язання пізнавальних завдань. В.О. Моляко вважає, що розуміння задачі необхідно поділити принаймні на два етапи: розуміння умови задачі, її вимог та суті і розуміння результату, який слід знайти (з'ясування його правильності, відповідності умові задачі).
Розуміння - це продуктивний процес, він завжди пов'язаний з пізнанням нового, із залученням невідомого до системи раніше набутого досвіду. А тому фізіологічною основою розуміння є активізація утворених раніше тимчасових нервових зв'язків, їхнє застосування в нових умовах і формування нових зв'язків.
Кожна людина переконується на власному досвіді: що складніша проблема, то більшого досвіду, раніше набутого, вона потребує. На цю закономірність варто зважати в педагогічному керівництві навчальним процесом, у створенні підручників. Але при цьому слід пам'ятати, що для розуміння нового матеріалу актуалізації підлягають лише відповідні старі знання, невідповідні ж здатні лише віддалити учнів від розуміння, а не наблизити до нього.
Важливу роль у цьому процесі відіграє наочність, проте мета використання її полягає не тільки в тому, щоб учні змогли побачити об'єкт, а й у тому, щоб вони вирізнили в ньому суттєве, найістотніше.
Могутнім знаряддям розуміння є мова та мовлення. Чіткість, послідовність, граматична правильність мовлення сприяють розумінню мети, виділенню смислових одиниць у поясненні вчителя, у прочитаному тексті тощо. Слово вчителя має спрямовувати розумову діяльність школяра на утворення образу пізнавального завдання, перехід від нього до закону, правила, поняття тощо.
Успішність розуміння залежить не тільки від знань людини, а й від мотивів, що спонукають до пізнавальної діяльності. Основними мотивами є потреби людей, їхні інтереси, допитливість, прагнення до знань, потреба зрозуміти, усвідомлення необхідності ґрунтовно засвоїти знання з різних дисциплін, почуття відповідальності тощо.
Важливою є проблема критеріїв розуміння. A.B. Коваленко вважає основним критерієм вирізнення смислу. Ступінь розуміння суб'єктом певного матеріалу можна визначити на основі адекватності вирізненого ним смислу "еталонному". Серед інших критеріїв - здатність суб'єкта переказувати текст, відповісти на поставлені до тексту запитання, адекватність поведінкової реакції, виконання дій (для повідомлень інструктивного характеру), правильне розв'язання задачі, переказ умови задачі "своїми словами", побудову "свого" креслення, коментарі до нього (А.Б. Коваленко, В.О. Моляко). Складним питанням є повнота розуміння. Найчастіше розуміння у суб'єкта гіпотетичне, попереднє або не зовсім усвідомлене.
4. Функціонально-операційний бік мислення. Мислення як процес
Мислення об'єктивно виступає як системне та багато якісне явище. Цей процес завжди виникає у взаємодії суб'єкта з довкіллям та з іншими суб'єктами. Утім, постає воно не в готовому, завершеному вигляді, а як процес обстеження певного об'єкта, який безперервно розвивається, в ньому з кожним кроком відбувається відкриття нових та істотних характеристик. Безперервне пізнання від простіших до складніших і суттєвіших сторін об'єкта здійснюється завдяки функціонально-операційному боку мислення, або механізмові "аналізу через синтез" (С.Л. Рубінштейн, О.В. Брушлінський). Узагальнено можна сказати, що у взаємодії суб'єкта з дійсністю мислення виникає і формується як безперервний процес (аналізу, синтезу, узагальнення, конкретизації), збагачуючи свідомість знаннями, досвідом розв'язання проблем, забезпечуючи процес спілкування.
Пошук, відображення істотного в різних явищах, подіях, об'єктах не може мати відповідних результатів, коли суб'єкт не керує своїм мисленням, не визначає, що буде шукати, що відомо, що має більше значення, що повинно більше цікавити; не планує свої мисленнєві кроки, не передбачає результати, не приймає рішення, яким способом, якими прийомами буде користуватися, коли не контролює своїх дій, не оцінює і не коригує їх, ідучи до здійснення мети. Перелічені моменти мислення є операціональними. Операціональні компоненти - це структурні елементи будь-якої діяльності, отже, маємо підстави виділити в мисленні ще один аспект - характеристику його як діяльності
Оскільки не може бути мисленнєвої діяльності, ізольованої від суб'єкта, як і будь-якої іншої, зокрема перцеитивної, мнемічної діяльності, мислення має особистісний аспект. Цей аспект розкривається при розгляді впливу на процес мислення мотивів та ставлення суб'єкта до об'єктів пізнання. У субдомінантній мисленнєвій діяльності беруть участь усі під структури особистості.
Названі аспекти мислення вирізнені мислено, абстрактно, насправді вони становлять онтологічну єдність. Так, змістовий аспект мислення залежить від того, як суб'єкт володіє операціями, діями, а в засвоєні знання входять і такі, які характеризують функції мисленнєвих операцій. На якість засвоєння знань, формування понять, розв'язання завдань впливають мотиви, цілі, почуття, воля, рівень домагань, самооцінка, орієнтаційні цінності особистості та її вміння виконувати основні акти діяльності (планувати виконання мети, контроль, оцінювання).
Для глибшого розуміння своєрідності мислення розглянемо конкретно мислення як процес та безперервну операційну взаємодію суб'єкта з об'єктами пізнання.
Операційний компонент мислення, що забезпечує його процесуальність, складають операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікації, систематизації, конкретизації тощо.
Кожна мисленнєва операція виконує певні функції. Так, операція аналізу полягає у поділі цілого на частини, елементи, у вирізненні окремих його ознак і сторін.
Синтез - це мисленнєва операція, яка полягає у пошуку цілого через утворення істотних зв'язків між вирізненими елементами цілого. Аналіз і синтез є основними мисленнєвими операціями. Це операції, які взаємодіють і взаємозумовлюють одна одну. Повний аналіз, тобто вирізнення основних одиниць цілого, сприяє успішному виокремленню зв'язків між елементами, ознаками цілого.
Операції аналізу та синтезу зароджуються у практичних, зовнішніх діях і виконуються мимовільно. Розвиваючись, перетворюються на цілеспрямовані та внутрішні операції (здійснюються подумки).
Функції мисленнєвої операції порівняння полягають у відображенні елементів ознак подібності та ознак відмінності. Індивід може порівнювати наочно наявні або уявлювані об'єкти, створюючи їхні образи. Складним є процес порівняння людей, літературних персонажів, суспільних явищ.
У процесі розв'язування задач доводиться здійснювати не тільки аналіз, а й абстрагування. Абстрагування - це мисленнєва операція, якою ми вирізняємо окремі ознаки, елементи і відділяємо їх від інших і від самих об'єктів. Слово "абстрагувати" походить від лат. - відриватися, залишатись осторонь. Продуктом актуалізації операції абстрагування є утворення поняття, моделі, теорії тощо. В основі цих продуктів діяльності абстрагування лежать істотні ознаки, відокремлені від неістотних, необхідні - від випадкових, загальні - від поодиноких, якісні - від кількісних тощо. Зароджується абстракція в практичному мисленні, а свій подальший розвиток дістає у слові як засобі вираження свого продукту. Слово значно розширює можливості цієї операції. Оскільки абстрагування відіграє провідну роль в утворенні понять і розробленні теоретичних положень, якими оперує наукове мислення, його ще називають абстрактним мисленням.
Функції операції узагальнення полягають у вирізненні груп предметів та явищ за істотними ознаками, спільними для цих груп. Узагальнення відбувається на основі абстракції, бо остання здійснює вирізнення істотних ознак та відділення їх від неістотних. Операція узагальнення необхідна тоді, коли треба зробити висновок, визначення, вивести правило тощо. Ця операція є продовженням операції синтезу, але складніша від неї. Складність її полягає в тому, що вона здійснює пошук не тільки істотних, а й спільних для кількох об'єктів ознак, виокремлення родових ознак і відділення їх від видових. До того ж, операція узагальнення надбудовується над простішими операціями.
Є два різновиди узагальнення: емпіричне, яке здійснюється шляхом порівняння чуттєво даних ознак і виявлення серед них спільних; і теоретичне, яке ґрунтується на глибокому аналізі об'єктів, виділенні спільних та істотних ознак за допомогою подальшого розвитку аналізу в операції абстрагування. В узагальненні, як і в абстрагуванні, велику роль відіграє слово. Операція узагальнення сприяє виникненню узагальнених і абстрактних знань, але в житті людини, у навчальній діяльності завжди доводиться шукати зв'язок загального з частковим. Цей зв'язок полягає в тому, що істотні властивості поодинокого, стаючи видовими, відповідають узагальненим. Здійснення переходу від загального до часткового з метою встановлення їхньої відповідності істотному має назву конкретизація. Рух думки від аналізу і синтезу до абстрагування й узагальнення, а від нього до конкретизації - це діалектичний процес, що відображає зв'язок загального з частковим, поодиноким.
Операція класифікації - це пошук істотних і спільних ознак, елементів, зв'язків для певної групи об'єктів, що створює основи для розподілу об'єктів на групи, підгрупи, класи.
Систематизація - це мисленнєва операція, яка спрямована на виділення істотних і загальних ознак та подальше об'єднання за ними груп або класів об'єктів.
Мисленнєві операції, розвиваючись і ускладнюючись у пізнавальному процесі, можуть стати мисленнєвими діями. Мисленнєві дії - це дії з об'єктами, відображеними в образах уявлень, уяви та в поняттях. Мисленнєві дії співвідносяться з певним змістом, вони спрямовані на перетворення умов пізнання об'єкта, його образу, умов задачі тощо. Можна сказати, що в основі мисленнєвих дій лежать кілька взаємопов'язаних операцій, які впливають на зміст, перебирають на себе весь тягар у пошуку відповіді на питання. Мисленнєві операції спрямовані на розпізнавання об'єктів, а також - на контроль за виконанням перетворювальної функції. Вони взаємодіють між собою і взаємозумовлюють одна одну. Кожній із них відповідає операція, яка має протилежну за своїм характером функцію (розподіляти - об'єднувати тощо). Мисленнєві дії входять до складу розумових дій (перцептивні, мнемічні, імажинативні тощо).
5. Логічні форми мислення як продукти мисленнєвого процесу
Мислення вивчає не тільки психологія. Для філософії мислення виступає як суспільно-історичний процес, як процес виникнення та історичного розвитку пізнання людиною світу. Філософію цікавить остаточний продукт мисленнєвого пізнання, його відображувальні можливості (відображає він світ чи ні?). Психологія ж концентрує увагу на процесі мислення конкретної людини у її соціально-історичній зумовленості, на самому процесі здобуття продуктів мислення.
Логіка - це наука про форми і закони мислення. Об'єктом логічного дослідження є "форми" мислення:поняття, судження, умовисновки. Логіку цікавить правильне, істинне мислення. Велике значення для розвитку логіки мали праці Аристотеля, в яких він показав, що правильні міркування підпорядковані невеликій кількості законів, які залежать не від змісту висловлень, а тільки від "їхньої форми. З огляду на це Аристотелеву логіку називають формальною, а його самого вважають батьком формальної логіки.
З погляду логіки, правильним є таке мислення, яке вирізняється визначеністю і чіткістю, несуперечливістю, послідовністю, обґрунтованістю і доказовістю, тобто правильною думка буде тоді, коли вона відповідає логічним законам. Досягти правильного мислення, не розуміючи понять, за допомогою яких суб'єкт бажає висловити думку, неможливо.
Поняття - це форма мислення, в якій відображається суть предметів і явищ реального світу в їхніх істотних, необхідних ознаках і відношеннях. Істотність ознак об'єкта має відносний характер, тому що суттєвість його сторін змінюється залежно від того, яку мету висуває собі людина. Наприклад, геолог вивчає одні характеристики Землі, а геодезист - інші.
Існують родові і видові ознаки. Родовими називають ознаки, істотні для предметів одного класу, видовими - ті, які лежать в основі вирізнення певної групи предметів у межах роду. Сукупність істотних ознак, спільних для всіх предметів певного класу, що входять у це поняття, називають змістом поняття.
Обсяг поняття означає певну сукупність, множину, клас предметів, кожний з яких має ознаки, відображені в змісті поняття.
Співвідношення між змістом і обсягом поняття визначається законом зворотного відношення між його змістом і обсягом. Суть цього закону полягає в тому, що зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг, і навпаки - зменшення змісту поняття збільшує обсяг. Наприклад, в обсяг поняття "мистецтво" входять усі види мистецтва (література, живопис, театр, кіно, архітектура, музика тощо). Змістом цього поняття є істотні ознаки, спільні для всіх видів мистецтва (мистецтво - це відображення дійсності в емпіричних образах). Поняття "архітектура" менше за обсягом і містить у собі ознаки мистецтва (архітектура - це відображення дійсності в чуттєвих образах). Крім того, воно має ще й свої ознаки, яких нема в інших видів мистецтва (наприклад, архітектура - мистецтво споруджувати будівлі).
Поняття поділяють на види за їхнім обсягом і змістом. За обсягом поняття бувають одиничні, загальні і збірні.
Одиничне поняття - поняття, в якому відображаються ознаки якого-небудь одиничного предмета або явища ("Земля", "Київ" тощо).
Загальні поняття відображають ознаки певної групи чи класу (множини) предметів. Обсяг таких понять завжди буде більшим від обсягу одного елемента. Наприклад, "планета", "дерево", "лампа", "держава" тощо.
Збірні поняття відображають ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле. Ці поняття охоплюють ознаки особливого, збірного індивідуального предмета. Наприклад, "оркестр", "листя", "сузір'я" тощо.
За змістом ознак, що становлять видову відмінність виділених предметів, поняття поділяють на конкретні й абстрактні.
Конкретні поняття відображають предмет у сукупності його ознак. Цим поняттям відповідають певні конкретні предмети, напр.: "книжка", "школа" тощо.
Абстрактні поняття відображають будь-яку ознаку предмета, яка відділяється подумки від предмета і сама стає предметом мислення, напр.: "мужність" "сила", "загадковість" тощо.
Кожне поняття існує у зв'язку з іншими. На основі порівняння змісту й обсягу понять їх поділяють на дві великі групи: порівнянні та непорівнянні. Ті поняття, у змісті яких є спільні ознаки, називають порівнянними. Наприклад, "прямокутник" і "квадрат", їхній спільний найближчий рід - поняття "плоска фігура". Непорівнянні поняття не мають найближчого спільного родового поняття.
Порівнянні поняття поділяють на сумісні і несумісні.
Сумісними називають такі, які передбачають повний або частковий збіг обсягів порівнянних понять ("прямокутник" і "квадрат" - сумісні поняття). Сумісні поняття включають у свій обсяг такі поняття, які перебувають у відношенні тотожності, підпорядкованості та часткового збігу.
Несумісні поняття - це поняття, обсяги яких зовсім не збігаються. До несумісних належать поняття, які перебувають у відношенні спів-підпорядкування, протилежності і суперечності.
Поняття і слово становлять єдність. Поняття існує і закріплюється в слові. Проте поняття і слово не є тотожними. Слово - засіб утворення поняття, елемент мови, а поняття - продукт діяльності мислення, елемент думки.
Якщо поняття відображає сукупність істотних ознак предметів, то судження як форма мислення відображає окремі відношення між предметами і їхніми ознаками, причому шляхом ствердження або заперечення. Істинним буде судження, в якому стверджується ознака, яка належить предметові, або заперечується ознака, яка не належить предметові. Отже, судження істинне, коли його зміст відповідає істинному стану речей.
Усі судження поділяють на дві групи: прості і складні. У простому судженні щось стверджується або заперечується.
Судження, в якому стверджується або заперечується наявність певної властивості в того чи іншого об'єкта, - це судження про належність, або атрибутивне ("Одеса - місто-герой").
Судження, яке відображає відношення між об'єктами, - це судження про відношення, або релятивне ("Планета Юпітер за розмірами більша за планету Земля").
До простих суджень належать ще судження про існування, або екзистенціальні судження ("Вчені стверджують, що невпізнані літальні об'єкти існують").
Судження, в якому стверджується або заперечується ознака предмета, множини (класу) або частини множини (класу) предметів, незалежно від будь-яких умов, називають категоричним ("число 1232 ділиться на 4"). Категоричні судження поділяють на види:
- за якістю - стверджувальне або заперечне;
- за кількістю, тобто за множиною предметів, про яку в ньому йдеться, - на одиничні, часткові та загальні ("Аристотель - основоположник формальної логіки"; "Деякі чотирикутники є квадратами"; "У будь-якому трикутнику сума внутрішніх кутів дорівнює 180°");
- за якістю і кількістю - загально стверджувальні, частково стверджувальні, загально заперечні і частково заперечні.
Декілька простих суджень, об'єднаних в одне, називають складними судженнями. У складних судженнях кілька простих суджень об'єднуються сполучниками. Основними серед бінарних (що складаються з двох частин) сполучників є кон'юнкція (об'єднання) (сполучник 0" роздільна і нероздільна диз'юнкція (сполучник або), імплікація {якщо...то) і еквіваленція {тоді і тільки тоді, коли).
Зв'язки між предметами чи між предметами і їхніми ознаками бувають можливими, дійсними або необхідними. Відповідно до зв'язків між предметами судження поділяють на судження можливості, дійсності та необхідності.
За значенням істинності всі судження поділяють на три групи: тотожно істинні, або закони; тотожно хибні; здійсненні.
Людина здобуває знання безпосереднім та опосередкованим шляхом. Безпосередній шлях - це шлях прямої взаємодії суб'єкта з об'єктом. Коли ж безпосередній шлях для здобуття знань неможливий, то людина здобуває їх у процесі послідовного логічного міркування на підставі накопичених знань.
Отже, опосередковані знання - це ті знання, які суб'єкт здобуває шляхом виведення із вже готових, перевірених на істинність знань. Ці знання потребують логічного доведення, аргументації тощо.
Думки людини перебувають у нерозривній єдності зі словом. Проте судження і речення, будучи нерозривно пов'язаними, не є тотожними. Судження - це акт мислення, його продукт, а речення - граматична конструкція, певне сполучення слів.
Існують знання у формі суджень, а формою здобуття таких знань є умовивід - форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводять нове судження. Умовивід може бути як правильним, так і неправильним. В останньому відсутній послідовний зв'язок між судженнями. Неправильні умовиводи поділяють на дві групи: неправильні логічно та умовиводи, неправильність яких зумовлена неточністю словесного вираження думки.
За характером логічних форм і характером логічного висновку умовиводи поділяють на два різновиди: необхідні і правдоподібні (ймовірні). Серед необхідних найпоширенішими є дедуктивні умовиводи. За допомогою дедуктивних (від лат. - виведення) міркувань переходять від загальних положень до конкретних. Отже, дедуктивний умовивід дає змогу зрозуміти конкретний факт на основі загального положення. Цими вихідними положеннями є аксіоми, вислови, що несуть певну обґрунтовану думку. Вони виражають загальне правило (закон) або знання про частину класу предметів чи одиничний предмет, який підпорядкований цим загальним правилам. Якщо всі судження такого умовиводу істинні, таку схему називають дедуктивною, або правилом виведення. Наведемо приклади дедуктивних умовиводів: "Якщо йде дощ, земля стає мокрою. Йде дощ. Отже, земля мокра"; "Всі рідини пружні. Вода - рідина. Отже, вода пружна". У звичайному спілкуванні дедукція не завжди виступає у розгорнутій формі. Але кожного разу, коли виникає сумнів в обґрунтованості зробленого висновку, необхідно повернутися до загального положення та судження про одиничний факт. Тільки так можна виявити помилку і домогтися правильного умовиводу. Схем правильних дедуктивних умовиводів нескінченна кількість. Логічні закони, що лежать в основі правильних міркувань, об'єктивні й не залежать від свідомості та волі людини.
Будь-який закон спирається на певну кількість фактів, які довелося спостерігати дослідникові, який, вийшовши за їхні межі, сформулював загальне універсальне положення (закон).
Виникає питання, як перейти від знання про обмежене коло фактів до нового, більш загального або широкого і разом з тим істинного знання. Отже, назріла проблема індукції. Суть її зводиться до проблеми переходу від знання про окремі предмети досліджуваного класу до знань про всі предмети цього класу. Індуктивним (від лат. - наведення) називають умовивід, у результаті якого на підставі знань про окремі об'єкти певного класу дістають загальний висновок, який стосується всіх об'єктів цього класу. Прикладом індуктивного умовиводу може бути такий: "Залізо проводить електричний струм. Олово проводить електричний струм. Мідь проводить електричний струм. Цинк проводить електричний струм. Алюміній проводить електричний струм. Платина проводить електричний струм. Залізо, мідь, олово, цинк, алюміній, платина - метали. Усі метали проводять електричний струм". Чи правильно зроблено висновок? Це можна встановити лише з додаткових досліджень, а поки їх не проведено, можна говорити тільки про ймовірну (можливу) істинність здобутого висновку. Отже, висновок ми отримали з допомогою неповної індукції, тож він є правдоподібним умовиводом. Неповна індукція не гарантує істинності зроблених висновків, а лише висуває гіпотези, припущення, істинність яких необхідно обґрунтувати.
...Подобные документы
Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації. Активізація мислення людини як адекватна відповідь на проблему. Мислення як психічний процес пошуків нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності.
курсовая работа [255,0 K], добавлен 23.11.2014Будова та функції кори великих півкуль головного мозку. Мислення як процес опосередкованого, предметного відображення властивостей об'єктів та явищ дійсності. Виникнення свідомості людини та її головні властивості. Функції та рівні свідомості людини.
презентация [492,2 K], добавлен 23.12.2013Знання про мислення та їх значення в сучасному світі, в описі особливостей інтелекту даної людини та визначенні моделі спілкування з нею. Зв'язок науки про мислення з психодіагностикою здатностей людини, якими визначається схильність до виду діяльності.
реферат [21,5 K], добавлен 25.03.2010Уява як психічний процес створення образу предмету або ситуації. Її фізіологічні основи та функції. Характеристика видів, форми вираження та синтезу уявлень. Процес розвитку цієї психічної функції головного мозку. Сутність і шляхи розвитку мислення.
контрольная работа [36,5 K], добавлен 31.10.2014Поняття та психологічна сутність процесу мислення. Типологія і якості мислення. Обґрунтування індивідуальних особливостей мислення конкретної людини. Зміст основних етапів розгорненого розумового процесу. Інтелект, його співвідношення з мисленням.
реферат [20,8 K], добавлен 12.12.2010Пізнання як процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини. Головна ознака агностицизму. Раціональне пізнання у мисленні. Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Регулятивні принципи побудови наукової теорії.
контрольная работа [43,8 K], добавлен 09.12.2011Термін “умовивід” вживається у подвійному значенні. Це і розумовий процес виведення нового знання із суджень, і нове судження. Це форма мислення, за допомогою якої з двох або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить в собі нове знання.
реферат [20,9 K], добавлен 16.07.2008Мислення як поняття в психології, його форми та види, базові розумові операції. Проблеми рішення розумових задач, інтелект як індивідуальні якості мислення. Поняття реальності, чинники, які впливають на процесс мислення, аналіз і синтез як його основа.
реферат [26,3 K], добавлен 20.04.2009Психологічні особливості профілю мислення особистості. Мислення як особлива форма психічного віддзеркалення дійсності. Характеристика основних факторів, що впливають на розвиток мислення особистості. Теорія детермінізму, поняття інформаційного підходу.
курсовая работа [59,0 K], добавлен 04.11.2014Теоретичні основи проблеми розвитку мислення школярів. Феномен мислення у психолого-педагогічній літературі. Мислення як один із пізнавальних процесів на різних етапах розвитку школяра. Проблема формування та розвитку критичного мислення у школярів.
курсовая работа [53,0 K], добавлен 12.05.2014Наукові підходи до дослідження проблеми мислення. Психологічні особливості мислення як пізнавального процесу. Класифікація видів мислення та їх характеристика. Особливості розвитку мислення у дітей молодшого шкільного віку в процесі засвоєння знань.
курсовая работа [58,3 K], добавлен 19.03.2015Сприйняття як психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії на органи чуття з розумінням цілісності відображуваного, його різновиди. Залежність сприйняття від попереднього досвіду.
реферат [13,7 K], добавлен 22.01.2011Застосування психологом життєвого знання як предмета усвідомлення істини засобами диференціації Я-не-я у внутрішньому діалозі людини. Використання наукового мислення у психологічній практиці з метою здійснення операцій класифікації та конкретизації.
реферат [23,3 K], добавлен 18.03.2010Зорові, слухові, тактильні, нюхові почуття і образи як елементи образної пам'яті. Процеси пам’яти, форми запам'ятовування. Значення слухової і зорової пам'яті. Системне мислення - процес оперування поняттями, що відображають взаємозв'язок об'єктів.
контрольная работа [18,4 K], добавлен 15.04.2011Поняття про мислення, його соціальна природа. Розумові дії, операції та форми мислення. Різновиди та індивідуальні риси мислення. Місце відчуттів, сприймань у пізнавальній діяльності людини. Вплив практики на розумову діяльність. Етапи вирішення проблеми.
презентация [798,2 K], добавлен 24.09.2015Визначення понять "мислення" та "сприйняття". Види, форми та процеси мислення. Основні властивості сприйняття. Функції процесу сприйняття: оцінювання, загальне орієнтування, реагування, пізнавання, регулювання та контроль практичної діяльності.
презентация [3,1 M], добавлен 21.01.2011Дослідження типових патологічних психологічних характеристик мислення хворих на неврастенію. Загальні уявлення про мислення особистості. Аналіз динаміки мислення особистості при неврастенії. Методологічні основи патопсихологічного дослідження хворого.
курсовая работа [125,8 K], добавлен 21.09.2010Амбівалентне відношення до всього нового як характерна риса всіх сигнальних систем, що існують у живій природі. Аналогії між об'єктивною (біологічної) і суб'єктивної (психологічної) сторонами життя. Метаболізм - одна з найбільш характерних рис життя.
статья [23,1 K], добавлен 27.09.2010Аналіз нормальності життя і нормальної поведінки людини. Приклади психологічного консультування клієнта з використанням інформації для орієнтації його на індивідуальність. Саногенне мислення як особливий вид активності людини, виявлення його ознаків.
реферат [20,2 K], добавлен 29.03.2010Специфічний зміст пізнавальних, емоційних, вольових психічних процесів, необхідність їх врахування в процесі діяльності людини-оператора. Основні процеси пам'яті, її види. Головні операції мислення. Підвищені вимоги до властивостей уваги операторів.
контрольная работа [885,2 K], добавлен 01.11.2012
