Діяльність як форма активності особистості

Теорію гри, яка виходить з визнання її соціальної природи, розробляли Є.А. Аркін, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв. Пов'язуючи гру з орієнтованою діяльністю, Д.Б. Ельконін визначає її як діяльність, в якій утворюється і вдосконалюється керування поведінкою. Відмінними ознаками розгортання гри є швидка зміна ситуацій, в яких знаходиться об'єкт після дій з ним, і таке ж швидке пристосування дій до нової ситуації.

До структури гри дітей входять: ролі, які взяли на себе гравці; ігрові дії як засоби реалізації цих ролей; ігрове використання предметів, тобто заміщення реальних предметів ігровими, умовними; реальні взаємини між гравцями. Одиницею гри, і водночас центральним моментом, який об'єднує всі її аспекти, є роль. Сюжетом гри є царина дійсності, яка в ігровому сюжеті й відтворюється; змістом її є те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності та взаємин між дорослими в їхньому трудовому і суспільному житті. В грі відбувається формування довільної поведінки дитини, її соціалізація.

Гравець виконує реальну діяльність, пов'язану з вирішенням досить конкретних, часто нестандартних завдань. Окрім того, низка моментів цієї діяльності має умовний характер, що дає змогу відволікатися від реальної ситуації з її відповідальністю і багатьма привнесеними обставинами.

Дорослі грають у ділові ігри. Для них така гра містить соціальний зміст професійної діяльності, моделювання систем відносин, характерних для певного виду практики. Сьогодні ділові ігри набули поширення у зв'язку із завданнями вдосконалення управління, прийняття планових і виробничих рішень, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Навчальні ділові ігри дають змогу внести в навчання предметний і соціальний контексти майбутньої професійної діяльності.

Навчання - вид практичної чи теоретичної діяльності, який за своєю сутністю є пізнавальним процесом засвоєння людиною соціального досвіду. Навчання здійснюється в процесі научіння тварини та людини. Научіння - процес і результат набуття індивідуального досвіду. Поняття "научіння" виникло в зоопсихолоігї в працях американського психолога Е.Л. Торндайка та ін. Научіння відрізняється від учіння тим, що є набуттям досвіду в діяльності, спрямованій пізнавальними мотивами і цілями (або тільки мотивами). Шляхом научіння можна набути будь-якого досвіду (знання, уміння і навички) у людини і нових форм поведінки тварин.

У людини роль і значення научіння змінюється протягом онтогенезу. В дошкільному віці научіння є основним способом набуття досвіду, потім воно відходить на другий план, поступаючись місцем навчанню, навчальній діяльності, хоча і не втрачає свого значення назовсім. Важливим чинником научіння є місце засвоюваного матеріалу у відповідній діяльності. Людина найкраще навчається тому матеріалу, який є метою діяльності.

Научіння людини, так як і учіння, розглядається як пізнавальний процес засвоєння соціального досвіду практичної і теоретичної діяльності. Научіння тварин трактують як інтенсивний процес зміни вродженого видового досвіду і пристосування його до конкретних умов.

Навчання, відбуваючись в процесі научіння, може бути організованим і здійснюватися в спеціальних навчальних закладах. Воно може бути неорганізованим, становити додатковий результат інших видів діяльності. У дорослих людей навчання може мати характер самоосвіти. Особливістю навчальної діяльності є те, що вона слугує засобом психологічного розвитку індивіда.

Особливе місце в системі людської діяльності належить праці. Завдяки праці людина побудувала суспільство, створила предмети матеріальної і духовної культури, змінила умови свого життя, відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. З працею пов'язані створення та вдосконалення знарядь праці. Вони, передусім, сприяють підвищенню продуктивності праці, розвиткові науки, промислового виробництва, технічної та художньої творчості.

Праця - соціально зумовлений вид діяльності, який виявляється у зв'язку із значеннями, зафіксованими в закріплених знаряддями схемах дій, мовленнєвих понять, соціальних ролей, цінностей та соціальних норм.

Для прикладу розглянемо складну працю оператора, яка полягає в управлінні технічними пристроями, які здійснюють безпосередній вплив на об'єкт діяльності замість людини. Діяльність оператора має алгоритмічний характер. При її проектуванні враховують всі найбільш вірогідні ситуації керування технічним пристроєм. До завдань оператора входить навчання побудові образно-концептуальних моделей цих ситуацій, оволодіння інформаційними моделями і вмінням управляти кожною з них. В інформаційній моделі об'єкт діяльності відображається в знаковій формі. Одна з особливостей діяльності оператора полягає в тому, що йому доводиться розпізнавати знаки, співвідносити їх з власними уявленнями про реальний об'єкт діяльності, оперувати знаками, вивчати алфавіт знаків, правила утворення поєднань із них тощо. Головне - не забувати про функцію заміщення цих знаків. Оператор є особою, відповідальною за успішний результат дії з об'єктами і нормальну роботу технічних пристроїв. Ця обставина враховується при розробці сучасних технічних механізмів, особливо з елементами штучного інтелекту, робототехнічних комплексів. Такі механізми виконують важливі функції, однак вирішальна роль у цій складній системі відводиться людині-оператору.

Отже, розрізняють три основні види діяльності людини: гру, навчання, працю. Кінцевим результатом гри є емоційне освоєння соціального досвіду людини та емоційне задоволення. Кінцевий результат навчання - оволодіння знаннями, уміннями і навичками. А завдяки праці людина створює предмети матеріальної і духовної культури та змінює умови свого життя.

Література

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. - М.: Наука, 1990.

2. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М.; Мысль, 1991.

3. Асмолов А.Г. Психология личности. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990.

4. Выготский Л.С. Психология. Генезис высших психических функций. - М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000.

5. Гельвецій Клод Адріан. Про людину, її розумові здібності та її виховання / Переклад з франц. В. Підмогильного. - Ч. 10. - К.: Основи, 1994.

6. Зинченко В.П. Проблемы психологии развития. (Читая О. Мандельштама) // Вопросы психологии. - 1992. - № 3-4; 5-6.

7. Золотнякова A.C. Общение и деятельность. Целеполагание и его место в структуре педагогического общения. // Психология педагогического общения. - Ростов-н-Д.: Изд-во Гос. пед. ин-та, 1978. -С. 53-65.

8. Кан-Калик В.А. Педагогическая деятельность как творческий процесс. - М.: НИИ проблем воспитания школьников, 1977.

9. Леонтьев А.И. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975.

10. Ломов Б.Ф. Проблема общения в психологии. - М.: Наука, 1981. П. Нікуленко О.О., Вех 1.Д. A.C. Макаренко і діяльнісний підхід до виховання особистості. // Психологія, - Вип. 30. - К.: Рад. шк., 1988.

22. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. -4.1, Розд. 3,20. - К.: Рад. шк., 1976.

Размещено на Allbest.ru