Структура та функції цільового компонента спрямованості особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

УДК 159.923

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук

Структура та функції цільового компонента спрямованості особистості

Васильєв Ярослав Васильович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Миколаївському державному університеті імені В.О. Сухомлинського, МОН України.

Науковий консультант: дійсний член АПН України, доктор психологічних наук, професор Максименко Сергій Дмитрович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, директор.

Офіційні опоненти:

- доктор психологічних наук, професор Клименко Віктор Васильович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", м. Київ, кафедра психології, професор;

- доктор психологічних наук, доцент Матеюк Олег Анатолійович, Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького, начальник ад'юнктури;

- доктор психологічних наук, професор Скребець Василь Олексійович, Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка, кафедра екологічної психології та психічного здоров'я, завідувач.

Захист відбудеться 17 листопада 2009 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України, за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розісланий 15 жовтня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Л. Зливков.

Анотація

Васильєв Я.В. Структура та функції цільового компонента спрямованості особистості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 2009.

Робота присвячена вивченню цільового компонента спрямованості особистості, у якій цілі займають центральне місце поряд із іншими компонентами спрямованості. Дослідження ролі та місця цілей у структурі спрямованості особистості дозволило надати основну увагу перспективам розвитку та саморозвитку особистості, її прагнення в майбутнє. Вивчення структури та функцій цільової спрямованості проводиться на основі принципів системного підходу. У роботі наводиться методика дослідження цільової спрямованості особистості, самостійно розроблена автором. Дана методика дозволила в експериментальних умовах підтвердити висунуті гіпотези.

У структурі цільової спрямованості виявлено сім сфер, що відображають зміст спрямованості, а також три рівні, що характеризують мотивацію та позиції особистості. Виявлено функції даної спрямованості, що є ведучими. Футурреальна функція вказує на тісний зв'язок цілей з орієнтацією особистості на ситуації майбутнього часу. Функція віддаленості цілей демонструє залежність між ступенем віддаленості цілей та мірою узагальнення життєвих ситуацій, що вирішуються. Проективна функція цілей виражається у тому, що різні за віддаленістю цілі ставляться залежно від певних особистісних рис. Динамічна функція цільової спрямованості особистості пов'язана з рівнями усвідомлення значущості цілей, відповідно, пропонується чотири типи психодинамічних відношень. Саморозвиток особистості залежить від віддаленості цілей та відповідного їм комплексу особистісних рис.

Виявлені структура та функції цільового компонента спрямованості особистості дозволяють розглядати її як самостійний вид спрямованості особистості, що дає можливість діагностувати перспективи розвитку та саморозвитку особистості й здійснювати психокорекційну роботу.

Ключові слова: цільовий компонент, цільова спрямованість особистості, сфери цільової направленості, рівнева структура, футурреальна функція, просторово-часовий континуум психологічних ситуацій, фактори розвитку особистості, саморозвиток особистості.

Аннотация

Васильев Я.В. Структура и функции целевого компонента направленности личности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. - Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины. - К., 2009.

Диссертация посвящена изучению целевого компонента направленности личности, в которой цели занимают центральное положение. Исследование роли и места целей в структуре направленности личности позволило основное внимание уделить перспективам развития и саморазвития личности, ее устремленности в будущее. Структура и функции целевой направленности рассматриваются на основе принципов системного подхода. Единицей психической деятельности является ситуация, что позволяет всю жизнедеятельность субъекта рассматривать как их последовательную смену. Предлагается структура психологической ситуации на основе единства компонентов ситуации и деятельности, в которой центральное место занимают цели.

В структуре целевой направленности были выявлены семь сфер: личная, интимная, семейная, дружественная, учебно-профессиональная, общественная и самодеятельная, которые отражают содержание направленности личности или горизонтальную структуру. Вертикальная или уровневая структура направленности включает три уровня, характеризующие мотивацию и позиции личности. Выявлены ведущие функции данной направленности. Футурреальная функция указывает на тесную связь целей с ориентацией личности на ситуации будущего времени. Функция удаленности целей показывает зависимость между степенью отдаленности целей и мерой обобщенности разрешаемых жизненных ситуаций. Проективная функция целей выражается в том, что различные по удаленности цели детерминированы определенным составом черт личности. Возрастные особенности постановки жизненных целей позволили выявить цикличность целевой направленности.

Динамическая функция целевой направленности личности связана с уровнями осознания значимости целей, и в зависимости от них выявлены четыре типа психодинамических отношений. Саморазвитие личности зависит от удаленности целей и соответствующего им комплекса личностных черт. Установлены четыре вида целей направленных на саморазвитие личности, к которым относятся цели: самореализации, самоопределения, самосовершенствования и самоактуализации, а также отличительные особенности черт, влияющих на их постановку.

Выявленные структура и функции целевого компонента направленности личности позволяют рассматривать его как самостоятельный вид направленности личности, позволяющий диагностировать перспективы развития и саморазвития личности и осуществлять психокоррекционную работу.

Ключевые слова: целевой компонент, целевая направленность личности, сферы целевой направленности, уровневая структура, футурреальная функция, пространственно-временной континуум психологических ситуаций, факторы развития личности, саморазвитие личности.

Annotation

Vasilyev Ya.V. "The structure and function of aim component of personality direction". - Manuscript.

Thesis for the Doctor's degree of Psychology. Speciality 19.00.01. - general psychology, history of psychology. - G.S. Kostyuk Institute of Psychology, APS of Ukraine. - Kyiv, 2009.

Dissertation is devoted to aim component of personality direction, where aims take the central position, along with other components of direction (orientation). The study of the role and place of aims in the structure of personality orientation allowed to pay main attention to personality perspective development and self- development, his orientation in the future. Aim direction is considered on the basis of systematic approach principles where its structure and functions are studied. Research methodology of personality aim orientation independently developed by the author, is given in the dissertation. The given methodology allowed to conform hypotheses in experimental conditions.

Seven spheres which reflect the matter of orientation as well as 3 level which characterize motivation and personality position have been revealed in the structure of aim orientation. Leading functions of the given orientation have been found. Future real functions underlines close connection of aims with personality orientation on situations in future. The function of remote aims shows the relationship between distant aims and measure of generalization of solved life situations. Projective function of aims is expressed in the following: different remote aims are put by a definite number of personality traits. Age functions of aims allowed to reveal the cycle of aim orientation and on this basis suggest there own periodization of psychic development. Dynamic function of personality aim orientation is connected with aim significance realization and four types of psychodynamic relations are suggested. The function of personality self development depends on aim remoteness and corresponding number of personality traits.

Revealed structure and functions of personality aim orientations allow to consider it as independent type of orientation of personality which enables to diagnoze perspectives of development and self-development of personality and carry out psycho-correction work.

Key words: aim component, aim orientation of personality, spheres of aim orientation, level structure, future real function, space-temporal continuum of psychological situation, factors of the development of the personality, personality self-development.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Проблема особистості була завжди актуальною в різних науках, але у психології особливо. З тридцятих років минулого століття С.Л. Рубінштейн вводить поняття "спрямованість" у структуру особистості, що стає початком нового напрямку досліджень у радянській психології. У спрямованість особистості він включав два провідні моменти - "предметний зміст" та "напруження". Перший автор пов'язує з направленістю особистості на певний предмет, а другий - із напруженням, яке при цьому виникає.

Ці два взаємопов'язаних компоненти спрямованості відкривали чітку перспективу дослідження особистості, оскільки в них об'єднали два важливих аспекти - змістовний і динамічний. Однак, незважаючи на велику кількість наукових робіт, протягом більш ніж сімдесятирічної історії не опубліковано жодної монографії з даного питання, і взагалі відсутні узагальнюючі теоретичні праці. Виняток становлять дві видані в останні роки праці Є.М. Нікірєєва та В.А. Семиченко, які значною мірою мають пропедевтичний та практичний характер і не претендують на вищі рівні системних доробок.

Причин розбіжностей між необхідністю таких досліджень та рівнем їх фактичної розробки декілька. Перш за все, це методологічні проблеми. Дослідження спрямованості особистості спираються на особистісний принцип психології, а теоретичною базою вирішення цієї проблеми був принцип діяльності. Особистісний принцип більшою мірою передбачає вивчення ціннісно-мотиваційної сфери особистості, а принцип діяльності пов'язаний з операціональними структурними компонентами процесуального характеру.

Внаслідок цього виникають різночитання у визначеннях провідних компонентів у структурі спрямованості особистості. С.Л. Рубінштейн в основному орієнтувався на особистісний принцип. У структуру спрямованості він включав потреби, мотиви, інтереси, настановлення, ідеали. Ці компоненти спрямованості спонукають людину до діяльності й, на думку автора, у свою чергу, самі визначаються її метою і завданнями. Прибічник плюралістичного підходу Б.Ф. Ломов, спираючись на принцип діяльності, включав у структуру спрямованості також переконання, волю, здібності, характер, емоції, інтелектуальні особливості.

Відсутність теоретичних обґрунтувань під час виявлення структурних компонентів спрямованості особистості призвела до того, що у якості таких компонентів вводилися ті наукові проблеми, над якими працювали вчені. Так, О.М. Леонтьєв включав у структуру спрямованості змістоутворювальні мотиви, В.М. Мясищев - домінуючі стосунки, Е.П. Ільїн - стійкі мотиви.

Крім відсутності чіткої методологічної та теоретичної бази під час вивчення спрямованості особистості, слабо розвинута і база дослідження. У роботах С.Д. Максименка, Є.М. Нікірєєва, В.А. Семиченко відзначається, що під час дослідження спрямованості особистості використовуються методи із загальної психології, психодіагностики та інших галузей психологічної науки.

Експериментальних методів вивчення спрямованості особистості немає, крім загальних анкет у галузі професійної та навчальної діяльності.

Низький рівень розробленості експериментальної бази досліджень спрямованості особистості не дозволяє провести об'єктивний науковий аналіз закономірностей і психологічних механізмів даного явища. На негативний стан проблеми, що досліджується, впливає також складність застосування математичного апарату під час її вивчення. Це пов'язано з відсутністю об'єктивних критеріїв для оцінки параметрів, що дозволили б описувати різні компоненти спрямованості особистості.

У зв'язку із вищевказаними недоліками у вивченні спрямованості особистості, проблема експериментальних досліджень залишається актуальною. У даній роботі нами пропонується новий підхід до вивчення спрямованості особистості, який полягає у зміщенні акценту дослідження із указаних вище різноманітних компонентів у структурі спрямованості особистості на цільовий компонент. Дослідники спрямованості особистості не надавали особливого значення цілям, а ті дослідники, які вивчали процеси цілепокладання, не пов'язували їх із спрямованістю особистості. Зміщення акценту досліджень на цілі дозволить ліквідувати вказані вище недоліки і відкриє нові перспективи вивчення особистості.

Цілі завжди спрямовані на певні предмети, що дозволяє об'єктивно виявити змістовий характер спрямованості особистості. Визначення складу цілей і, відповідно, предметів потреби дозволяє встановити ієрархію їх значимості для суб'єкта і тим самим проникнути в механізм динамічної взаємодії мотиваційної сфери особистості.

Цілі особистості, по суті, завжди спрямовані у майбутній час, що дозволяє не тільки виявляти змістові та динамічні сторони спрямованості особистості, але і визначити перспективні тенденції її становлення і розвитку. Цільовий компонент спрямованості піддається об'єктивному обліку а, отже, у процесі експериментальних досліджень можливим є застосування статистичних методів обробки результатів. Використання таких методів, безумовно, сприятиме підвищенню якості наукових результатів, що були отримані.

Усі вищезазначені аргументи дозволяють стверджувати, що запропонований нами підхід вивчення спрямованості є актуальним і перспективним як у теоретичному, так і у практичному плані. Цілі особистості не тільки відображають перспективи особистості, але й можуть бути скореговані у процесі психокорекційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану досліджень кафедри теоретичної та прикладної психології Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського "Саморозвиток та психокорекція особистості", яка затверджена вченою радою державного університету ім. В.О. Сухомлинського (протокол №11 від 5 липня 2001 року) Тему дисертації затверджено вченою радою Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського (протокол №7 від 12 грудня 2006 року) та узгоджено в бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №1 від 23 січня 2007 року).

Гіпотези дослідження:

- розгляд процесу виникнення і функціонування цільового компоненту спрямованості відкриває нові перспективи в теоретичному узагальненні й методичному забезпеченні подальших досліджень, присвячених проблемам особистості;

- сприяти ефективному вирішенню проблеми спрямованості особистості та, відповідно, її цільового компонента можна на основі виявлення взаємовідношень між структурними компонентами діяльності та психологічними ситуаціями з метою виділення їх загальних суттєвих взаємозв'язків;

- структурні залежності цільового компонента спрямованості особистості, що відображають складні взаємозв'язки між різними елементами "предметного змісту" і "динамічних" тенденцій, можуть бути виявлені під час встановлення співвідношення просторових і часових параметрів у вигляді континууму психологічної ситуації;

- для вирішення поставлених теоретичних та практичних проблем необхідна розробка спеціальної методичної бази, яка дозволить об'єктивно виявити змістові та динамічні характеристики цільового компонента спрямованості та його зв'язку з іншими структурними утвореннями особистості.

Об'єкт дослідження - спрямованість особистості як складноструктуроване системне утворення.

Предмет дослідження - цільовий компонент спрямованості особистості у взаємозв'язку його змістових і динамічних характеристик.

Мета дослідження - виявити роль цільового компонента у структурі та функціонуванні спрямованості та його вплив на процеси особистісного розвитку.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

1) провести теоретичний аналіз стану дослідження проблеми спрямованості у психологічній науці;

2) виявити можливості ситуаційного і діяльнісного підходів у психології для дослідження ролі цільового компонента у структурі спрямованості особистості;

3) розробити методику дослідження цільового компонента спрямованості особистості;

4) запропонувати модель особистості та визначити в ній місце цільового компонента спрямованості особистості;

5) виявити змістову та рівневу структури цільового компонента спрямованості особистості;

6) встановити психологічні тенденції та закономірності процесу усвідомлення особистістю значущості цілей, що висуваються;

7) виявити особливості цільового компонента спрямованості особистості у віковому аспекті;

8) визначити функції і взаємозв'язки цілей різних за віддаленістю від ситуацій теперішнього часу;

9) виявити особистісні риси і особливості цілей, що впливають на постановку різних за ступенем віддаленості цілей;

10) встановити характер і особливості цілей, що визначають саморозвиток особистості.

Методи дослідження включають теоретичні методи розгляду проблеми: аналіз, синтез, теоретичне моделювання.

До емпіричних методів дослідження відносяться: спостереження, інтерв'ю, бесіда, психодіагностичні методики, в тому числі такі, що розроблені автором. Для вивчення мотиваційних характеристик цілей використано метод контент-аналізу із наступним укрупненням семантичних одиниць.

Організаційно дослідження включало в себе констатувальний та формувальний етапи дослідження. Усі результати експериментальних досліджень опрацьовувалися методами математичної статистики за допомогою критерію Ст'юдента та кореляційного аналізу Пірсона. Математичне опрацювання результатів дослідження здійснювалося на основі комп'ютерної програми SPSS-13.

Теоретико-методологічними основами дослідження є: особистісний принцип, який розглядає людину як центральну ланку досліджень у психологічній науці (З. Фрейд, К. Юнг, Е. Фромм, В.С. Мерлін, В.М. Мясищев); принцип діяльності (О.М. Леонтьєв, В.В. Давидов, П.Я. Гальперін) і ситуаційний підхід (К. Левін, А. Валлон, Х. Саггін, Л. Шеберг, С.В. Ковальов, А.В. Філіппов) використовували у даній роботі для виявлення місця цілей у структурі спрямованості особистості; принцип розвитку в даному дослідженні є провідним під час розгляду вікових особливостей спрямованості особистості та її місця у процесі саморозвитку (Ж. Піаже, К. Крайг, У. Крейн, Д.Б. Ельконін, С.Д. Максименко), ідеї гуманістичної психології (А. Маслоу, К. Роджерс, А. Шостром); загальнонауковий системно-структурний принцип використовувався під час аналізу компонентів спрямованості особистості. Вихідними для особистісного принципу виступають праці С.Л. Рубінштейна з проблем спрямованості особистості, які отримали продовження у дослідженнях Л.І. Божович, К.О. Альбуханової-Славської, К.К. Платонова, Є.М. Нікірєєва, В.А. Семиченко. Опора на вищевказані підходи, ідеї та принципи дозволяє продовжити дослідження спрямованості особистості через вивчення її цільового компонента.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у тому, що:

- уперше цільовий компонент спрямованості особистості стає самостійним предметом теоретичного й експериментального дослідження, оскільки цілі, з одного боку, направлені на предметний зміст, а з іншого, відображають мотиваційні динамічні тенденції особистості, що залежать від ступеня усвідомлення суб'єктом значущих для нього цілей;

- спрямованість особистості вперше вивчається на основі ситуаційного підходу, в якому життєдіяльність суб'єкта розглядається як послідовна зміна ситуацій, що є одиницями психічної діяльності, а цілі виступають як сполучна ланка, що пов'язує зовнішні і внутрішні умови ситуацій;

- введено поняття "просторово-часового континууму психологічної ситуації", яке дозволяє не тільки виділити в ситуаціях просторові відношення, але й пов'язати їх з часовими параметрами, включаючи ситуації глибинного минулого й актуального минулого, а також ситуації теперішнього і майбутнього часу;

- теоретично й експериментально доведено, що суб'єкт переважно орієнтується на ситуації майбутнього часу, з різним ступенем усвідомлення цього факту, що дозволяє стверджувати про існування футурреальної функції психіки, пов'язаної з орієнтацією суб'єкта на майбутнє, виходячи з реальних ситуацій теперішнього часу;

- запропоновано модель особистості, в якій особливе місце займає цільовий компонент спрямованості особистості;

- виявлено структуру спрямованості особистості, що складається з семи сфер, що відображають її предметний стан, рівневу структуру, яка характеризується трьома видами віддаленості цілей від ситуації теперішнього часу, а також трьома мотиваційними і позиційними видами відношень і відповідним складом рис особистості;

- розроблено типологію особистості, що включає чотири типи: альтруїстичний, раціональний, впертий та парадоксальний. Вона спирається на процес усвідомлення значимих цілей як динамічних тенденцій спрямованості особистості.

Теоретичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що створено новий підхід у дослідженні проблеми спрямованості особистості. За такого підходу цілі виступають об'єднувальною ланкою між зовнішніми і внутрішніми умовами ситуацій. Таке місце цілей у структурі спрямованості особистості визначено у результаті теоретичного аналізу компонентів діяльності й ситуацій та у запропонованому понятті "просторово-часового континууму психологічних ситуацій". Виходячи із цього континууму, виявлено чотири типи ситуацій за часовими параметрами і виділено нову функцію спрямованості - ступінь віддаленості цілей від ситуацій теперішнього часу. Запропоновано типологію динамічних відношень у структурі спрямованості особистості, які відображають особливості усвідомлення індивідом ієрархії значимих для нього цілей. У роботі вводиться поняття ведучої функції факторів розвитку особистості, що створюють умови для посилення акценту на постановку віддалених і перспективних цілей, а також встановлено значимі зв'язки між цілями саморозвитку, функцією віддаленості цілей і особистісними рисами. Запропоновано модель особистості, яка спирається на ситуаційний підхід, просторово-часовий континуум при домінуванні в цієї моделі цільового компонента спрямованості.

Практичне значення дисертаційної роботи забезпечено розробкою спеціальної "Методики дослідження цільової спрямованості особистості" та можливістю подальшого її використання у дослідженні цієї проблеми. Дана методика розширює спектр психодіагностичних можливостей сучасних проективних методик, оскільки дозволяє більш ефективно коректувати цілі, аніж результати вчинків, здійснених на їх основі. Результати дисертаційного дослідження покладено у розробку програм навчальних курсів "Цільова спрямованість особистості", що читаються у ВНЗ для психологів та педагогів. Аналогічні програми запропоновано для використання в практичній діяльності вчителів, шкільних психологів, спортивних працівників та в інших галузях трудової діяльності, що пов'язані з роботою із персоналом.

Особистий вклад автора полягає у розробці проблеми цільового компонента спрямованості особистості, в обґрунтуванні методології та організації дослідження, аналізі, узагальненні отриманих результатів і в безпосередньому виконанні всього обсягу дослідницької роботи. Розробки та ідеї співавторів у дисертації не використовувалися.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в чотирьох монографіях та інших одноосібних публікаціях автора, обговорювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, наукових та науково-практичних семінарах, на з'їздах і симпозіумах психологів, а саме: на Міжнародній науково-практичній конференції "Психолого-педагогічні аспекти формування та розвитку майбутнього фахівця" (2008 р., м. Миколаїв); науково-практичній конференції "Стратегія психологічного, біомедичного та соціального розвитку особистості" (2007 р., м. Миколаїв); Міжнародній науково-практичній конференції "Генеза буття особистості" (2006 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Стратегія соціально-психологічного та медико-біологічного забезпечення життєдіяльності людини" (2004 р., м. Миколаїв); VІ Костюківських читаннях "Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку" (2003 р., м. Київ); Міжнародній науковій конференції "Філософські проблеми гуманізації освіти" (2003 р., м. Одеса); V Костюківських читаннях "Психологія на перетині тисячоліть" (1998 р., м. Київ); методологічному семінарі АПН України "Психолого-педагогічна наука і суспільна практика" (1998 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-методичній конференції "Психологічна освіта в системі вищої школи" (1996 р., м. Одеса); Міжнародній конференції "Проблеми психології часу" (1995 р., м. Одеса); міжрегіональній конференції "Психологічна наука і сучасний заклад народної освіти" (1994 р., м. Запоріжжя); наукових читаннях "Актуальні проблеми сучасної психології" (1993 р., м. Харків); міжвузівській науково-практичній конференції "Соціально-психологічні проблеми професійної підготовки майбутнього вчителя" (1992 р., м. Київ); Всесоюзній науково-теоретичній конференції "Психологія особистості й час" (1991 р., м. Чернівці); міжвузівській науково-методичній конференції "Формування творчої особистості спеціаліста-вчителя в умовах перебудови роботи школи" ( 1990 р., м. Миколаїв); VІІ Всесоюзному з'їзді Товариства психологів СРСР (1989 р., м. Москва); науково-практичній конференції "Психологічні умови професійного становлення особистості в світлі реформування загальноосвітньої та професійної школи" (1988 р., м. Москва); науково-практичній конференції "Орієнтація молоді на педагогічну професію" (1987 р., м. Полтава); Всесоюзному симпозіумі "Актуальні проблеми соціальної психології" (1986 р., м. Кострома).

Обґрунтовані автором теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації впроваджено у процес навчання Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського (довідка № 01/554 від 29.06.07); при проведені профвідбору ООО "Сталекс" (довідка №354 від 6.12.06); у лекційних курсах та на практичних заняттях Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова (довідка №01/ 863 від 2.03.07); при проведені психодіагностичної та психокорекційної роботи психологів у Громадському русі "Радість життя" (довідка №2 від 15.03.07); у науково-дослідній роботі аспірантів, магістрів та навчальній роботі студентів Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова, м. Миколаїв (акт-довідка №66 - 10/1751 від 26.06.07); при підготовці психологів - консультантів центрального бюро "Карітас-спес Україна" (довідка №1537-6/07 від 17.04.07); у процесі діяльності Миколаївського обласного благодійного фонду "Логос" з подолання адикції (довідка №244 від 3.05.07); у лекційних курсах, практичних та лабораторних заняттях Південослов'янського інституту Київського славістичного університету (довідка №155 від 26.06.07); у процесі навчання в Українській Есперанто-Асоціації (довідка №40 від 5.04.07); при читанні курсів "Філософія" та "Політологія" у Миколаївському державному гуманітарному університеті ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія" (довідка №23/ 530 від 6.05.07); при відборі та підготовці кадрів у ТОВ "Міжнародна Україна" (довідка №128 від 21.04.07).

Публікації. Результати дисертації викладено у 34 друкованих працях: 4 монографіях, 3 навчальних посібниках (з них 2 - з грифом МОН України), 18 статтях у фахових журналах, затверджених ВАК України та 9 тезах науково-практичних конференцій.

Кандидатська дисертація на тему "Спільні рішення тактичних задач у спортивних іграх" захищена у 1984 р. Матеріали та положення кандидатської дисертації у тексті докторської не використовувались.

Структура дисертації складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури (284 найменувань, із них 63 - іноземною мовою). Робота містить 19 таблиць на 7,1 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 416 с.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, сформульовано об'єкт і предмет, основні гіпотези, завдання дослідження, розкрито його теоретико-методологічні основи. Вказано наукову новизну, теоретичне і практичне значення. Наведено відомості про апробацію результатів дослідження та їх впровадження в практику навчальної, професійної, психодіагностичної та психокорекційної роботи.

У першому розділі "Теоретичні й методологічні проблеми цільового компонента спрямованості особистості" розкривається проблема дослідження спрямованості особистості в психологічній науці. Вперше визначення спрямованості особистості дав С.Л. Рубінштейн, виділивши у ній два так званих "моменти" - предметний зміст діяльності та динамічні напруження, які виявляються у потребах і мотивах особистості. Його послідовники у поняття "спрямованості" вкладали зміст, що відповідав тому, чому саме найбільше уваги вони приділяли у власній науково-дослідницькій роботі. В.М. Мясищев вважав, що у зміст спрямованості особистості обов'язково входять домінуючі відношення, Л.І. Божович - стійко домінуюча система мотивів, Д.М. Узнадзе та А.С. Прагнішвілі - настановлення, М.Ф. Добринін - значимість і т. п. Кількість змістових компонентів спрямованості особистості постійно збільшувалася - від п'яти у С.Л. Рубінштейна до тринадцяти у Б.Ф. Ломова. Ці факти свідчать про відсутність об'єктивних критеріїв оцінки компонентів, що включаються у змістові характеристики спрямованості особистості.

Аналогічні тлумачення виникають і під час спроб опису динамічних відношень у структурі спрямованості особистості. Деякі автори вводять рівневі критерії, описуючи динамічні аспекти спрямованості (О.М. Леонтьєв, К.К. Платонов, В.С. Мерлін, Є.П. Ільїн). Однак у чому виявляється динаміка цих рівнів та особливо "напруженість" (за С.Л. Рубінштейном), автори не уточнюють. Ми підтримуємо позицію С.Д. Максименка і В.А. Семиченко стосовно того факту, що поділ на рівні неефективний, оскільки спрямованість особистості виявляється у різних видах діяльності. В одних випадках діяльності достатньо мотивів-стимулів, а в інших - без змістоутворювальних мотивів неможливо здійснювати діяльність. Під час рівневої побудови компонентів спрямованості важливим є вказівка на критерії, що відрізняють ці рівні, й те, у чому полягає динаміка відношень між ними.

Теоретичний аналіз дослідження проблеми спрямованості особистості показує відсутність об'єктивних критеріїв оцінки змістових компонентів у структурі спрямованості. Такий стан пояснюється тим, що відсутніми є теоретичні роботи системного і цілісного характеру, присвячені цій проблемі. Немає також експериментальних досліджень, що стосуються безпосереднього вивчення спрямованості особистості, оскільки не існує методик, які б дозволили досліджувати дану проблему цілісно і системно.

В історичному аспекті у загальній психології проблему динамічних відношень різних компонентів почав розробляти У. Джеймс. Він увів два види інстанції: "чисте Я" та "емпіричне Я". З. Фрейд увів три відомі інстанції: "Воно", "Я" та "Над-Я". Е. Берн створив ігри та сценарії, що зв'язували інстанції особистості "Дитина", "Батько" і "Дорослий" із поведінкою у зовнішньому середовищі.

Предметний зміст спрямованості особистості у єдності з динамічними тенденціями певною мірою представлений у роботах одного із основоположників гуманістичної психології - А. Маслоу. У його "піраміді потреб" відображено всі групи потреб, що забезпечують життєдіяльність людини, а на вершині піраміди перебуває потреба в самоактуалізації. Разом із тим, у цих напрямках досліджень не виділяються конкретні предмети потреб у зовнішньому середовищі, що не дозволяє в експериментальних умовах виявити чіткі залежності між різними компонентами структури спрямованості, а тим більше динамічні "напруги" між ними.

Цей недолік виправлено у теорії К. Левіна, коли він у ході експерименту вивчав поведінку суб'єкта, наділяючи предмети зовнішнього світу певною валентністю. Валентність показує значущість (притягальність) для індивіда того чи іншого предмета у конкретній ситуації. У сучасній психологічній науці подібні ідеї підтримуються прихильниками ситуаційного підходу та інтеракційної психології (Л.С. Виготський, Л.І. Божович, А. Валлон, Е. Фромм, У. Томас, Д. Магнуссон, М. Аргайл, Х. Саттін, Н.В. Гришина, С.В. Ковальов, А.В. Філіппов).

Деякі автори підходять до розуміння ситуації у більш широкому контексті. П.Я. Гальперін вважав те, що предметом психології є орієнтація суб'єкта у ситуаціях на основі їх психічного відображення, а дії особистості відрізняються від інших видів дій тим, що перед їх виконанням спочатку намічається ціль. А.В. Філіппов і С.В. Ковальов розглядають ситуацію як одиницю психічної діяльності. Н.В. Чепелєва виділяє п'ять видів ситуацій: соціальну, соціальну ситуацію розвитку, життєву, проблемну та психологічну.

Сполучною ланкою між зовнішніми та внутрішніми сторонами ситуацій, з нашої точки зору, є мета. К. Левін і Б.В. Зейгарник класифікують цілі як реальні та ідеальні, зовнішні та внутрішні. Вищим рівнем цілей вони вважають мрію, а нижчим - невдалу спробу досягнення цілі. А. Адлер розрізняв фіктивну ціль, що призводить до неврозів; кінцеву ціль, яка організовує активність особистості та конкретні цілі, що ведуть до кінцевої цілі. Р. Мей вважав, що коли у людини немає цілей, вона відчуває стан пустоти, розпачу, і це може призводити до деструктивних дій. А. Маслоу ставив знак рівності між цілями та потребами.

У працях С.Л. Рубіштейна, О.М. Леонтьєва і Б.Ф. Ломова цілі включено у структуру діяльності. К.О. Альбуханова-Славська визначає важливу роль цілей під час побудови стратегій життя, а уміння регулювати діяльність відповідно до поставлених цілей, підпорядковуватися її цілям вона вважає вищим виявом якості суб'єкта життя. Ю.М. Швалб розробляє проблему свідомості, яка є цілепокладаючою, та пов'язує її з ситуаціями і майбутнім часом.

Після проведення теоретичного аналізу проблеми спрямованості особистості було визначено, що для ефективного дослідження даної проблеми з великої кількості компонентів спрямованості слід вичленувати цільовий компонент. Цілі є ланкою, що зв'язує зовнішній та внутрішній світ людини, а у напрямку, що досліджується, - між зовнішніми та внутрішніми умовами ситуацій. Цей аналіз також продемонстрував, що цілепокладання, яке досліджувалося як самостійна проблема, не включало в себе розгляд цілей, які відносяться до спрямованості особистості. З іншого боку, ті, хто вивчав спрямованість особистості, не приділяли достатньої уваги цільовому компоненту та не робили його предметом наукових досліджень. Вищеперераховане коло питань і становить наш дослідницький інтерес.

У другому розділі "Структура цільового компонента спрямованості особистості" розглядаються питання структурних компонентів спрямованості особистості й місця у ній цілей. Погляди С.Л. Рубінштейна є вихідними щодо структури спрямованості: тенденції, мотиви, діяльність, мета, завдання. У структуру діяльності він вводив дії, операції, вчинки. Ці ж компоненти входять і у структуру діяльності за О.М. Леонтьєвим, у яку він включав предмет діяльності, що змінює спрямованість та є її справжнім мотивом. Аналогічні компоненти наявні й у структурі ситуації. Розглядаючи структуру як стійкий взаємозв'язок частин і цілого, тобто систему, нами запропоновано структуру психологічних ситуацій, у які входять компоненти, характерні для діяльності. У неї включено не усі можливі варіанти елементів, а лише те, що для них є загальним, тобто стійкі зв'язки (таблиця 1).

Таблиця 1

Структура психологічної ситуації

Проблема особистості	Потреба - Діяльність Предмет - Мотив	Мотиваційна сфера
Завдання особистості	Мета - Дія Умови - Операції	Операційна сфера

Усі вісім компонентів взаємопов'язані між собою. Цілі перебувають у центрі даної системи, спрямовуючи дії на предмет, які спонукаються мотивами, проте ціль досягається з урахуванням умов. Тому ця структурна таблиця 1 стала основною при створенні моделі особистості (с. 12).

Психологічну ситуацію ми розглядаємо як просторово-часові обставини, що складаються із зовнішніх та внутрішніх умов, де носієм останніх є суб'єкт. Для дослідження цільового компонента спрямованості особистості у запропонованій структурі можна виділити не тільки зовнішні умови ситуації, що відображають просторові характеристики, але й зв'язати їх із часовими параметрами. Такий зв'язок двох характеристик нами названо "просторово-часовим континуумом психологічної ситуації".

Просторово-часовий континуум вивчається у фізиці, філософії, філології, культурології. У психології найбільш відомим є континуум, запропонований Т.М. Березиною. Під час його побудови авторка виходила з темпоральних позицій та вивчала формальні механізми образного гештальта у процесі організації часу, з опорою на методику нейролінгвістичного програмування. У процесі побудови просторово-часового континууму психологічної ситуації ми спиралися на хронотропні та релятивістські позиції, а також на змістовий характер спрямованості особистості.

Нами розглянуто процес життєдіяльності суб'єкта як послідовну зміну ситуацій у трьох часових вимірах. Ситуація теперішнього часу протікає від виникнення нової ситуації до досягнення чи недосягнення у ній мети. Після завершення ситуації теперішнього часу виникає нова ситуація, яку метафорично можна назвати "та, що виникла із майбутнього часу". Ситуація, яка перед цим була ситуацією теперішнього часу, стає ситуацією минулого часу.

Із чотирьох пар структури психологічної ситуації у контексті просторово-часового континууму утворюються відповідні рівні психічної діяльності особистості. Перший рівень - ситуативний - складається з пари "умови - операції" і відноситься до ситуацій минулого часу. Другий рівень - ситуаційний - утворений парою "ціль - дія", складає ситуації теперішнього часу. Третій рівень - надситуативний - складається із пари "предмет - мотив", створює ситуації майбутнього часу. Четвертий рівень - фундаментальний - утворений парою "потреба - діяльність", зв'язаний із ситуаціями глибоко минулого часу. Ці чотири ситуаційні рівні та часова функція відображені у моделі особистості (с. 12).

Ситуативний і ситуаційний рівні реалізують діяльність усередині ситуації, а надситуативний рівень пов'язаний із виходом за межі ситуацій. На цьому рівні суб'єкт "піднімається" над засвоєними ситуаціями, передбачає їх розвиток, моделює нові ситуації, самостійно ставить нові цілі. На фундаментальному рівні зберігаються сформовані у процесі діяльності потреби, що з'єднуються з фізіологічними утвореннями безумовно-рефлекторного характеру, здібностями, утворюючи нові констеляції нахилів та інтересів. З іншого боку, у процесі творчої діяльності розкриваються потенційні можливості особистості, її "покликання", здійснюється розкриття архетипу "самості", колективного несвідомого та ін. Також на цьому рівні ставляться цілі інтенційного та несвідомого характеру.

Спираючись на ситуативний підхід та просторово-часовий континуум психологічних ситуацій, ми розробили методику дослідження цільової спрямованості особистості. Ця методика є проективною. Її надійність забезпечується значною кількістю випробуваних. Валідність методики підтвердилася за рахунок застосування п'яти особистісних психодіагностичних методик загальною кількістю до 60 факторів. Така кількість факторів дозволяє їх перехресне накладання один на одного при застосуванні статистичного аналізу. Репрезентативність методики перевірялася на основі вибірок за віковими та статевими ознакам та з урахуванням професійних сфер діяльності. Дані оброблялися за допомогою контент-аналізу. Також проводилися ретестові дослідження, які підтвердили тотожність результатів досліджень за кількістю та змістом цілей.

Перед тим, як проводити дослідження структури та функцій цільового компонента спрямованості особистості, було побудовано цілісну модель особистості.

Особливістю такої моделі є те, що в її основу покладено рівневий підхід, оснований на нашому розумінні структури психологічної ситуації, що наведено у таблиці 1. Тому модель, представлена в таблиці 2, відображає динамічні зв'язки між чотирма рівнями, що включають цільовий компонент спрямованості особистості, оскільки ми переконані, що визначальним фактором розвитку особистості є цілі, які ставлять особи в різноманітних ситуаціях життєдіяльності.

В структуру моделі особистості, де провідним є цільовий компонент спрямованості, входять, окрім чотирьох рівнів, вісім блоків. У них відображено провідні функції цільового компонента: просторові, часові та віддаленості цілей, інстанційні, позиційні, характерологічні та типологічні, а також пов'язані з етапами розвитку та саморозвитку особистості. Чотири рівні моделі відображають структурно-динамічні характеристики моделі особистості.

Усі ці блоки-моделі і мали бути перевірені у запропонованому дисертаційному дослідженні.

Таблиця 2

Цільовий компонент спрямованості у структурі моделі особистості

Ситуативні рівні	Функція часу	Віддаленість цілей	Інстанції "Я"	Позиції особистості	Провідні риси	Пиходинамічна типологія	Етапи саморозвитку
Надситуативний	Майбутній	Дальні	Ідеальне	Альтруїстична	Емотивний над-контроль	Альтруїстичний	Самоактуалізація, самовдосконалення
Ситуаційний	Теперішній	Середні	Дійове	Раціональна	Раціональні	Раціональний	Самовизначення
Ситуативний	Минулий, актуальний	Близькі	Особисте	Егоцентрична	Індивідуалістичноригідні	Впертий	Самореалізація
Фундаментальний	Минулий глибинний	Інтенційні	Глибинне	-	-	Парадоксальний	Потенціал зростання

У першому дослідженні 1990-1992 рр. взяло участь 142 випробовуваних (чоловіків та жінок) у віці від 17 до 40 років. Ставилася мета: виявити предметний зміст цілей і структурувати його за групами. У результаті контент-аналізу виявлено сім сфер, що характеризують предметний зміст цільового компонента спрямованості особистості, її горизонтальну структуру. Це сфери: особиста, сімейна, дружня, навчально-професійна, суспільна і самодіяльна. Остання сфера має широке розуміння. У ній представлено цілі, що відображають специфіку проведення вільного часу, хобі тощо.

У таблиці 3 наведено загальну кількість цілей у кожній сфері та їх процентне співвідношення, середні показники місця, що займає кожна сфера у першому та другому (усвідомлення особистістю цілей) списках, а також час досягнення цілей, що оцінюється за десятибальною шкалою. У цю шкалу ввійшли різноманітні часові відрізки - від максимального показника "завжди" до мінімального "зараз". Решта показників варіаційного ряду отримано у результаті нормування на основі правила "плюс - мінус трьох сигм".

Таблиця 3

Кількісні характеристики сфер цільової спрямованості особистості

Сфери	Особиста	Інтимна	Сімейна	Дружня	Навчально-професійна	Суспільна	Самодіяльна
Кількість цілей	555	234	200	270	314	203	480
% відношення	24,6	10,37	8,86	11,96	13,91	8,99	21,27
Несвідомий список (х середнє)	11,23	9,74	9,44	9,31	8,05	7,73	11,54
Свідомий список (х середнє)	5,75	6,5	5,75	6,77	6,45	6,94	5,49

Ці сім сфер цільової спрямованості особистості увійшли в запропоновану нами модель особистості як змістовну горизонтальну характеристику індивіда. Між показниками кількості цілей у кожній із семи сфер і особистісними рисами, визначеними на основі результатів, отриманих за допомогою методик Г. Айзенка, Р. Кетелла, К. Леонгарда-Шмишека, СМДО та К. Юнга, проведено кореляційний аналіз. На статистично достовірному рівні виявлено дві групи сфер, які відрізняються протилежними провідними рисами особистості.

У першу групу ввійшли три сфери: особиста, інтимна та дружня. Домінуючою рисою особистості членів цієї групи є індивідуалістичність, а у перших двох сферах до неї ще додається ригідність особистості. Ця група сфер відрізняється активністю особистості та егоцентризмом. Друга група також складається із трьох сфер: сімейної, навчально-професійної і суспільної. Провідною рисою особистості другої групи є невротичний надконтроль, що відображає чутливість суб'єкта та прагнення піклуватися про інших. Причому ці дві групи сфер протистоять одна одній. Самодіяльна сфера характеризується автономністю і не входить до жодної із груп за складом особистісних рис.

У таблиці 4 наведено результати статистичних відмінностей за критерієм Ст'юдента між трьома рівнями цільової спрямованості.

цільовий особистість психологічний

Таблиця 4

Кількісні характеристики рівневої структури цільової спрямованості особистості

Рівні	Кількість цілей	Відсоток цілей	Несвідомий список (х сер.)	Свідомий список (х сер.)	Час досягнення цілей (х сер.)
Надситуативний	607	26,9	10,66	8,66	7,37
Ситуаційний	992	43,97	9,34	9,82	5,88
Ситуативний	727	32,22	9,96	11,07	5,38
Усього (сер.)	2256	100,0	9,81	9,8	6,07

Статистичні розбіжності Р = 0,01; Р = 0,05.

Таблиця 4 демонструє статистично значущі відмінності між рівнями за трьома показниками. Під час складання першого списку цілей дальні цілі надситуативного рівня розміщено нижче, ніж два інші рівні, а під час усвідомлення значущості цілей відбувається кардинальна зміна - дальні цілі піднімаються вгору. Третій показник - час досягнення цілей - підтверджує їх відмінність. Ця таблиця відображає рівневу структуру цільової спрямованості, яка представлена у моделі особистості (с. 12).

Проведений після цього кореляційний аналіз між кількістю цілей кожного рівня і особистісними рисами підтвердив суттєві відмінності цих рівнів. На ситуативному рівні близькі цілі корелюють із індивідуалістично-ригідними рисами особистості, що підтверджує висновки про егоцентричний характер спрямованості особистості та відповідної позиції на даному рівні.

Цілі ситуаційного рівня мають негативні кореляційні зв'язки із клінічними шкалами СМДО, а середній профіль особистості перебуває в районі 50-відсоткової шкали. Це свідчить про живий та активний характер, а за змістом цілей, серед яких переважають цілі середньої віддаленості, можна стверджувати про раціональну позицію особистості.

На надситуативному рівні кількість дальніх цілей корелюється позитивно з невротичним надконтролем і фактором емотивності за методикою Леонгарда-Шмишека, а негативно - з індивідуалістичністю r = - 0,865 при 0,001 достовірності відмінностей. Такий склад особистісних рис свідчить про альтруїстичний характер спрямованості особистості на надситуативному рівні й за постановки дальніх цілей. Ці три позиції та провідні риси відображено у моделі особистості (с. 12).

Проведені дослідження показали, що на основі вивчення цільового компонента спрямованості особистості можна встановити наступні структурні особливості. Горизонтальна структура цільової спрямованості складає сім сфер, у яких відображено змістовий склад спрямованості особистості. Рівнева структура цільової спрямованості особистості включає три рівні (позиції) цієї спрямованості. Перший рівень - егоцентричний, що включає в себе близькі цілі, а за змістом цілей відноситься до меркантильної та утилітарної мотивації. Другий рівень - раціональний, що складається із середніх за віддаленістю в часі цілей, а за змістом вони відносяться до престижної та прагматичної мотивації. Третій рівень - надситуативний, представлений дальніми цілями, за змістом відповідними альтруїстичній спрямованості, що відрізняється піклуванням про інших, прагненням до саморозвитку і творчої діяльності. Рівневу структуру особистості ми розглядаємо як вертикальну. Четвертим рівнем є фундаментальний рівень, до якого відносяться механізми несвідомого реагування. Функція віддаленості цілей відображена у моделі особистості (с. 12).

У третьому розділі "Динамічні функції цільового компонента спрямованості особистості" розглядаються питання динамічних виявів цільової спрямованості особистості. Для вивчення психодинамічних відношень у структурі спрямованості на другому етапі дослідження (з 1999 до 2001 рр.) за участю 471 випробовуваних від 17 до 66 років (чоловіки і жінки) виявлено кореляційні зв'язки між постановкою різних за віддаленістю цілей (близьких, середніх і дальніх) та особистісними рисами випробовуваних за такими методиками: Г. Айзенка, Р. Кетелла, А. Маслоу, Дж. Роттера, А. Шострома та Мінімульт.

Вимоги до статистичного аналізу були такими ж, як і в першому дослідженні, але надійність результатів була ще вищою, оскільки кількість випробуваних на цьому етапі більше утричі. Результати кореляційного аналізу показали, що між трьома видами різних за віддаленістю цілей існують тільки негативні залежності, що свідчить про незалежні механізми їх функціонування. У подальшому наводяться показники зв'язків, що мають достовірні статистичні відмінності. У наведених нижче даних відмінності на рівні Р = 0,01 виділено жирним шрифтом, а на рівні Р = 0,05 не виділяються. Між близькими та середніми цілями коефіцієнт кореляції = - 0,320, між близькими і дальніми = - 0,398, а між середніми і дальніми цілями він = - 0,259.

Для визначення відповіді на питання, за рахунок яких особистісних рис здійснювалася постановка різних за віддаленістю цілей, проведено кореляційний аналіз за вказаними методиками. Близькі цілі мають негативні кореляційні зв'язки з ціннісними орієнтаціями = - 0,194 та інтернальністю у сімейних стосунках = - 0,153. Такі зв'язки вказують на те, що близькі цілі обслуговують егоцентричну позицію.

Середні цілі мають кореляційні зв'язки з п'ятьма рисами особистості, чотири з яких негативні й одна позитивна. Позитивний кореляційний зв'язок із прагненням до домінування = + 0,215, а негативні зв'язки із незадоволеністю соціальних потреб = - 0,240, а також із трьома рисами з методики Шострома. Це самосприйняття = - 0,173, самоповага = - 0,136, орієнтація у часі = - 0,162. Усі п'ять рис особистості свідчать про те, що середні цілі мають відношення до проблем міжособистісних стосунків і внутрішніх конфліктів.

...