Структура та функції цільового компонента спрямованості особистості

Дальні цілі мають два позитивних кореляційних зв'язки і один негативний. Два позитивних зв'язки стосуються методики Роттера: інтернальність під час контролю за невдачами = + 0,148 і у міжособистісних стосунках = + 0,176. Негативний кореляційний зв'язок з рисою радикалізму = + 0,248. Ці зв'язки підтверджують альтруїстичну позицію спрямованості особистості на надситуативному рівні, оскільки для дальніх цілей характерні інтернальність і консерватизм цих цілей, перевірених часом.

Результати дослідження підтвердили багаторівневий характер структури спрямованості особистості, оскільки цілі, які відрізняються за віддаленістю від ситуації теперішнього часу, мають різні психологічні механізми та особистісні риси.

Для поглибленого вивчення психодинамічної "напруги" (за термінологією С.Л. Рубінштейна) у процесі дослідження цільової спрямованості особистості, після ранжирування цілей за їх значимістю, за допомогою певних математичних розрахунків визначалося, як зміщуються цілі у процесі усвідомлення. Основна увага приділялася дальнім цілям, оскільки слід було вияснити, чи відбувається після усвідомлення "звеличення потреб" (за П.В. Симоновим). Передбачалося, що за нормального усвідомлення значущості цілей вгору рангового списку повинні були підніматися дальні альтруїстичні цілі, а близькі егоцентричні цілі опускатися вниз.

Першим типом психодинамічних відношень між неусвідомленою побудовою списку цілей і усвідомленим рангом цілей нами названо альтруїстичний тип. У ньому дальні цілі перебувають на вершині неусвідомлюваного і усвідомлюваного списків. Другий тип - раціональний: під час складання неусвідомлюваного списку дальні цілі перебувають внизу, а під час їх усвідомлення піднімаються вгору, тобто проходить "звеличення потреб". Третій тип - упертий: у першому списку далекі цілі перебувають внизу, проте і після усвідомлення не піднімаються вгору. Четвертий тип - парадоксальний: під час неусвідомлюваної побудови списку дальні цілі перебувають зверху, а після усвідомлення опускаються вниз. Ця типологія психодинамічних відносин відображена у моделі особистості (с. 12).

Психодинамічні типологічні особливості несвідомо-свідомої постановки цілей у чотирьох вищенаведених типах залежать від багаторівневої структури цільової спрямованості особистості. Усі динамічні системи структурних зв'язків у психології спираються на різні варіанти інстанцій особистості (У. Джемс, З. Фрейд, К. Юнг, Е. Берн). Інстанції визначають певні частини загальної організації та необхідні для того, щоб встановити межі відповідальності тих чи інших психічних функцій при вирішенні ситуацій.

На фундаментальному рівні функціонує інстанція "Глибинного Я", яка відображає несвідому психічну діяльність, відповідає за постановку дальніх цілей, але не на свідомому рівні, а у неусвідомленій інтенції. Діяльність "Глибинного Я" пов'язана зі здійсненням творчої діяльності та усвідомленням власного Я, архетипу самості, саморефлексії і саморозвитку. Інстанція "Особистісного Я" відноситься до ситуативного рівня, відповідальна за постановку близьких цілей і відповідає ситуаціям актуального минулого. Ця інстанція спирається на набутий досвід, витіснені захисні механізми, архетип "тіні". Якщо, з точки зору психоаналітичної концепції, інстанція "Его" - це відчуття мети та самоідентифікації, то архетип "тіні" - примітивні та несформовані якості особистості, котрі "Его" бажає приховати від інших. Вийти з "тіні" можна, усвідомлюючи негативні якості.

Інстанція "Діючого Я" належить до ситуаційного рівня і відповідає за постановку середніх цілей у ситуаціях теперішнього часу. Це свідома інстанція, через яку артикулюються всі вербальні дії. Інстанція "Ідеального Я" відноситься до надситуативного рівня і відповідає за постановку дальніх цілей в умовах вірогідного прогнозування ситуацій майбутнього часу за допомогою імагінативних образів, тобто образів уяви. Ці інстанції відображено у моделі особистості (с. 12).

Під час постановки близьких цілей інстанцією "Особистого Я" альтруїсти демонструють безтурботність і відсутність нейротизму. Раціоналісти характеризуються напруженістю базальних потреб, екстернальністю у подоланні причин невдач і низьким рівнем потреби в самоактуалізації. Уперті не можуть покладатися на себе, не мають самоповаги, самоприйняття і спонтанності. Представники парадоксального типу готові до підкорення, але при цьому вважають себе самодостатніми, однак у них слабо розвинуте самосприйняття. Результати дослідження показують, що альтруїсти нетривожні, а раціоналісти, навпаки, тривожні. Уперті - невпевнені у собі, а парадоксальний тип системно нестабільний - пригнічений, проте вважає себе самодостатнім. Близькі цілі більшою мірою відображають емоційність особистості.

Під час постановки середніх цілей інстанцією "Діючого Я" альтруїсти виявляють себе залежними від групи і такими, що не визнають агресії у собі. Раціоналістам притаманний низький рівень орієнтації у часі, в них низькі соціальні потреби. Упертий тип відрізняється слабким Я, невротичним надконтролем, проте інтернальністю у подоланні причин власних негараздів. Парадоксальний тип характеризується низькою креативністю та індивідуалістичністю. Можна зробити висновок, що середні цілі відображають проблеми соціалізації особистості.

Під час постановки дальніх цілей інстанцією "Ідеального Я" альтруїсти характеризуються чутливістю, песимістичністю, самоповагою й образним інтелектом, що відповідає уявленням про альтруїстичну особистість. Раціоналісти в ідеалі прагнуть до консерватизму, щоб особистість була стабільна. Уперті реалізують власні проблеми в ідеалі за рахунок підвищення креативності, самоконтролю та домінування інтернальності в подоланні причин негараздів та міжособистісних стосунках. Представники парадоксального типу також стають більш інтернальними в загальному факторі й у виробничих стосунках, проте залежать від груп, відрізняються індивідуалістичністю та невротичним надконтролем.

Виявлені особистісні риси, характерні для постановки трьох видів цілей, відображають своєрідність психодинамічних відношень багаторівневої структури цільової спрямованості з типологічними особливостями особистості.

У четвертому розділі "Вікові характеристики цільової спрямованості особистості" розглядаються питання розвитку особистості у віковому аспекті та вплив віку на особливості цільової спрямованості. На сучасному етапі розвитку психологічної науки розглядати проблему особистості без дослідження її генезису, як відзначають Ж. Піаже, Г. Крайг, У. Крейн, С.Д. Максименко та інші, неможливо.

На цій стадії дослідження для вивчення вікових особливостей цільової спрямованості використано критерій Ст'юдента. Для цього розраховувалися статистичні залежності між сімома сферами горизонтальної структури спрямованості особистості та їх ієрархією у різні вікові періоди від 17 до 66 років. Вираховувалися достовірні відмінності між середніми показниками кількості цілей для кожної із семи сфер у шести виділених нами вікових періодах, а потім отримані показники ранжували. За цими місцями виділялися ведучі сфери, і тому в одному віці можуть бути однакові місця у різних сферах спрямованості особистості.

Для того, щоб правильно визначити межі вікових періодів, нами проведено теоретичний аналіз усіх найбільш відомих періодизацій психічного розвитку, як у дитячому, так і у дорослому віці (З. Фрейда, Е. Еріксона, Ж. Піаже, Д.Б. Ельконіна, Г.О. Абрамової, Б. Лівенхуда, Г. Крайг, Д. Левінсона, Г. Шихі та ін.).

У юності - від 17 до 21 року ведучими виявилися сфери, що займають перші місця серед усіх вікових груп - навчально-професійна (х сер. = 3,03) і самодіяльна сфера (х сер. = 2,60). У період молодості на першому місці перебуває дружня сфера (х сер.= 1,52); особиста (х сер. = 7,85) та інтимна (х сер. = 1,73) займають третє місце. У період дорослішання другі місця займають три сфери - навчально-професійна (х сер. = 3,00), сімейна (х сер. = 3,82) і дружня (х сер. = 1,13). У період дорослості друге місце займає самодіяльна сфера (х сер. = 2,39), а решта сфер - четверте місце й нижче. У літньому віці на першому місці сімейна сфера (х сер. = 4,31), на другому - особиста (х сер. = 8,42). У похилому віці два перших місця займають суспільна сфера (х сер. = 2,40) й інтимна (х сер. = 2,00).

Ці результати свідчать про певні закономірності. Самодіяльна сфера є ведучою у двох вікових періодах - юності й дорослості, проте у юності є ще одна ведуча сфера - навчально-професійна, що можна пояснити зайнятістю навчанням у цей період. Самодіяльна сфера є самостійною і не входить у дві вищеназвані групи сфер - егоцентричної та альтруїстичної спрямованості, а відображає тенденції до розширення світогляду, саморозвитку і т.п. Юнацький період із періодом дорослості об'єднує те, що вони функціонують після криз (підліткової і середини життя) і є перехідними.

Наступний після юнацького - період молодості - характеризується домінуванням сфер, що належать до групи егоцентричної спрямованості. Аналогічно й у наступному віковому періоді після дорослості - зрілості - ведучими є дві сфери - сімейна на першому місці та особиста на другому. Сімейна сфера у віці зрілості вже пом'якшує егоцентризм.

Період дорослішання відрізняється тим, що друге місце займають дві сфери із альтруїстичної групи спрямованості - навчально-професійна, що, як правило, пов'язується із піком кар'єрного росту, та сімейна. Сімейна сфера, як і дружня, більшою мірою відображає тенденції спілкування. У похилому віці вперше починає домінувати суспільна сфера, а інтимна більшою мірою відображає прагнення до тісного і теплого спілкування, ніж до здійснення репродуктивної функції.

Співставляючи результати проведеного теоретичного аналізу періодизацій психічного розвитку і отриманих даних про перерозподіл сфер цільової спрямованості особистості, можна помітити одну особливість. Вона полягає у циклічній зміні вікових періодів. Уперше на це звернув увагу Д.Б. Ельконін, побудувавши періодизацію на основі зміни епох. Така ж циклічність спостерігається під час вивчення психодинамічних взаємодій цільового компонента спрямованості особистості.

Рівнева структура цільової спрямованості особистості знайшла своє підтвердження у циклічності зміни ведучих сфер, які проходять одна за іншою у кожному із трьох циклів дорослої особистості, що проявляється в ідентичності трьох пар вікових періодів: юності та дорослості, молодості та зрілості, дорослішанні й похилого віку. До ситуативного рівня та егоцентричної позиції особистості відносяться вікові періоди молодості та зрілого віку, до ситуаційного рівня і раціональної позиції - дорослішання і похилого віку, а до надситуативного рівня та альтруїстичної позиції - вікові періоди юності та дорослості.

У п'ятому розділі "Цільовий компонент спрямованості та саморозвиток особистості" під час семантичного аналізу цілей нами виявлено чотири види цілей, пов'язаних із процесом саморозвитку. Перший вид таких цілей віднесено до процесу самореалізації, коли ставилися цілі, пов'язані з досягненням результатів у конкретному виді діяльності, перш за все, у навчально-професійній сфері цільової спрямованості особистості. Другий вид цілей - цілі самовизначення - пов'язані з орієнтацією на майбутню професію чи зміну професії, а також із підвищенням кваліфікації та рівня освіти. Третій вид цілей - цілі самовдосконалення особистих чи інтелектуальних якостей. Четвертий вид - цілі самоактуалізації, зорієнтовані на самостійну й творчу діяльність у різних сферах життєдіяльності. Нами виведено інтегративний показник саморозвитку, який складає суму всіх чотирьох перерахованих вище видів цілей.

Для виявлення впливу цільового компоненту спрямованості особистості через функцію віддаленості цілей на саморозвиток особистості нами проведено кореляційний аналіз між кількістю цілей різної віддаленості - близьких, середніх і дальніх, та їх кількістю у чотирьох видах цілей як показників саморозвитку. Між кількістю близьких цілей та цілей на самореалізацію відсутніми є достовірні кореляційні зв'язки. З трьома іншими компонентами саморозвитку існують зворотні кореляційні зв'язки на високому рівні достовірності. Із самовизначенням = - 0,256, а самовдосконаленням = - 0,282 і самоактуалізацією = - 0,237. Ці результати дослідження показують, що близькі цілі не впливають на процес саморозвитку, а навпаки, його гальмують. Відсутність кореляційних зв'язків із процесом самореалізації вказує на те, що він має інші психологічні механізми.

Середні цілі мають позитивні кореляційні зв'язки з трьома показниками саморозвитку цільової спрямованості особистості, проте різного ступеня достовірності. Найвищий ступінь кореляційного зв'язку із самореалізацією = + 0,202, проте відсутній зв'язок із процесом самовизначення. Негативний кореляційний зв'язок із процесом самоактуалізації = - 0,101, а два інших кореляційних зв'язки із самовдосконаленням = - 0,093 та інтегративним показником саморозвитку = - 0,103 позитивні, проте на більш низькому статистичному рівні. Такі кореляційні зв'язки свідчать про сильний вплив середніх цілей на процес самореалізації, проте на процес самоактуалізації вони впливають негативно.

Дальні цілі мають один негативний кореляційний зв'язок та три позитивних зв'язки, і всі на високому рівні достовірності. Негативний кореляційний зв'язок із процесом самореалізації = - 0,182. Найвищий позитивний зв'язок дальніх цілей із процесом самоактуалізації = + 0,430, а з процесами самовдосконалення = + 0,357 та інтегративним показником саморозвитку = + 0,385. Із наведених результатів дослідження можна зробити висновок про різні психологічні механізми дальніх та близьких цілей за відношенням до процесів самореалізації та самоактуалізації.

Для уточнення особливостей саморозвитку у віковому аспекті нами об'єднано випробовуваних у три групи. До першої ввійшли ті, у яких цілі направлені тільки на самореалізацію. Ця група налічувала 127 осіб й названа нами групою "реалізації". Другу групу склали ті випробовувані, у яких були цілі самореалізації та самовдосконалення, проте відсутніми були цілі самоактуалізації. Таких було 256 осіб, а група названа нами групою "вдосконалення". Третю групу склали випробовувані, у яких були цілі самоактуалізації, хоча могли бути й цілі інших показників саморозвитку. Кількість випробовуваних цієї групи становила 127 осіб, а група отримала назву групи "актуалізації".

Таблиця 5

Кількісні показники цілей спрямованих на саморозвиток особистості у віковому аспекті, %

Ці результати демонструють, що з віком кількість цілей у представників групи "реалізації" зменшується. Тільки у віковому періоді молодості кількість цілей дещо більша, у зв'язку з тим, що в цьому віці у новому віковому макроциклі особистість пристосовується до життєвих ситуацій за допомогою близьких за віддаленістю цілей.

У групи "вдосконалення" процес самовдосконалення досягає апогею у віковому періоді дорослішання, тобто у середині життя, а в наступному віковому періоді знижується.

Це пояснюється тим, що у віці дорослішання збільшується кількість цілей самоактуалізації.

У групі "актуалізації" з віком зростає послідовне збільшення цілей самоактуалізації, окрім періоду молодості.

Кореляційний аналіз особистісних рис, що відрізняють групу самовдосконалення від групи самоактуалізації, показав важливу особливість. Спільним є те, що в обох групах позитивна кореляція з імпульсивністю (у групи самовдосконалення = + 0,176, а у групи самоактуалізації = + 0,204) - як вихід за рамки нормативної ситуації. Спільними для них також є три позитивних кореляційних зв'язки з інтернальністю, одна з яких співпадає повністю - інтернальність до невдач (у групи самовдосконалення = + 0,154, а у групи самоактуалізації = + 0,181).

А два інших види інтернальності відображають суть відмінностей. У групи самовдосконалення - інтернальність до досягнень = + 0,155 та здоров'я = + 0,182, а у групи самоактуалізації - до сімейних = + 0,181 та міжособистісних стосунків = - 0,182, оскільки ця група більш серйозно ставиться до соціально-психологічних проблем.

Однак основна відмінність криється в емоційному ставленні до життя. У групи самовдосконалення позитивна кореляція з нейротизмом = + 0,168; у групи самоактуалізації - позитивна кореляція з емоційною стійкістю = + 0,215, а негативна з напруженням базальних потреб = - 0,210.

Самоактуалізація як самостійна творча діяльність викликає в особистості позитивні емоції, а особистість, що самовдосконалюється, можливо, хоче перебороти свої внутрішні протиріччя, проте не завжди втілює цілі в реальну діяльність.

Висновки

1. Аналіз джерел з теорії діяльності та ситуаційного підходу продемонстрував, що між структурами діяльності та ситуацій є багато спільних компонентів, і один із найважливіших - це ціль. Ціль - образ майбутнього, який структурує дії особистості, що залежать від віддаленості цього образу від ситуацій теперішнього часу; ціль є ланкою, яка зв'язує зовнішні та внутрішні умови ситуацій. Тому в нашій роботі вивчаються структура та функції цільового компонента спрямованості особистості, що дозволяє вивчати спрямованість особистості об'єктивно та системно.

2. Цільовий компонент спрямованості особистості вивчався з використанням ситуаційного підходу, в якому життєдіяльність суб'єкта розглядалася як послідовна зміна ситуацій, а ситуація - одиниця психічної діяльності. За такого підходу пропонується просторово-часовий континуум, який дозволяє ввести структурні рівні ситуацій: ситуативний, ситуаційний та надситуативний, а також ситуації часу: минулого, теперішнього та майбутнього. Ціль, яка завжди спрямована на майбутній час, робить надситуативний рівень ведучим у структурі спрямованості особистості, що проявляється у футурреальній функції цільового компонента спрямованості особистості як орієнтації особистості на майбутнє, виходячи із ситуацій теперішнього часу.

3. Розроблена авторська "Методика дослідження цільової спрямованості особистості" є проективною методикою, що дозволила експериментально вивчати спрямованість особистості через її цільовий компонент. Виявлено змістову характеристику цільової спрямованості особистості у вигляді горизонтальної структури, що включає в себе сім сфер: особисту, інтимну, сімейну, дружню, навчально-професійну, суспільну та самодіяльну. Спираючись на рівні ситуацій, що залежать від віддаленості цілей, встановлено їх градацію: близькі, середні та дальні. Вони визначають рівневу (вертикальну) структуру та відрізняються рисами, а також позиціями особистості, які сприяють їх постановці.

4. Виявлено чотири типи цільової спрямованості особистості за показником несвідомо-свідомого співвідношення різних за віддаленістю цілей, що відображають динамічні характеристики спрямованості: альтруїстичний, раціональний, упертий і парадоксальний. Психодинамічні відношення типів визначаються відмінностями між несвідомо побудованим переліком цілей та наступним усвідомленням значущості цих цілей для особистості.

5. Під час дослідження цільової спрямованості вивчено процеси саморозвитку особистості. Встановлено чотири види саморозвитку: самореалізація, самовизначення, самовдосконалення та самоактуалізація. Цілі самореалізації забезпечуються близькими цілями, цілі самовизначення та самовдосконалення - середніми, а самоактуалізації - дальніми цілями.

6. Під час постановки цілей самовдосконалення та самоактуалізації існують певні відмінності в особистісних рисах. Формулюючи цілі на самовдосконалення, можна виявити тенденції, пов'язані з емоційною нестійкістю. При постановці цілей самоактуалізації особистість відрізняється емоційною стійкістю та впевненістю у власних можливостях.

7. Запропоновано модель особистості, що спирається на провідну роль цільового компонента особистості. Застосування ситуаційного підходу до вивчання проблем особистості та впровадження просторово-часового континуума дозволило виявити чотири рівні особистості під час розв'язання будь-яких ситуацій життєдіяльності. Провідне значення цільового компонента спрямованості особистості підтверджується застосуванням його під час аналізу традиційних компонентів структури особистості.

Перспективними для подальшої розробки проблеми цільової спрямованості особистості є методологічне та теоретичне обґрунтування футурреальної функції психіки, яка пов'язана з вирішенням питань місця та ролі майбутнього часу в житті особистості, впливу цілей на врахування випадкових фактів та їх використання під час розв'язання різноманітних життєвих ситуацій. Актуальним є також дослідження взаємодії інстанцій "Ідеального Я" та "Глибинного Я" за допомогою дальніх цілей і їх зв'язок з саморозвитком особистості. Необхідне подальше удосконалення "Методики дослідження цільової спрямованості особистості" з урахуванням зміщення середніх та близьких цілей при їх усвідомленні; виявлення особливостей цільової спрямованості особистості у різних видах діяльності, в тому числі й у екстремальних ситуаціях; дослідження цільової спрямованості в циклічних періодах життя та визначення вірогідних параметрів збігу та незбігу, досягнення та недосягнення цілей. У психокорекційному плані актуальною є подальша розробка методів корекції цілей особистості.

Список опублікованих праць з теми дисертації

Монографії

1. Васильев Я.В. Футурреальная психология личности / Я.В. Васильев. - Николаев: Илион, 2007. - 518 с.

2. Васильев Я.В. Уровневая структура психологии / Я.В. Васильев. - Николаев: Илион, 2005. - 270 с.

3. Васильев Я.В. Футурреальная психология и цикличное развитие личности / Я.В. Васильев. - Николаев: Илион, 2005. - 375 с.

4. Васильев Я.В. Надситуативность в структуре личности / Я.В. Васильев. - Николаев: Темп, 1994. - 266 с.

Методичні посібники

1. Васильев Я.В. Изучение личности школьника и ученических коллективов / Составитель Я.В. Васильев. - Николаев: НГПИ, 1988. - 49 с.

2. Васильєв Я.В. Психологічні ситуації розвитку та риси важковиховуваної особистості: Метод. посібн. / Я.В. Васильєв, В.Ф. Байдак, Ю.О. Грицай, Е.Ю. Парамонов; МОН України // Батьки й педагоги. - Миколаїв: Тетра, 1996. - С. 57-91 (Васильєв Я.В. здійснив дослідження цільової спрямованості підлітків, узагальнив результати та написав самостійно ІV розділ).

3. Васильев Я.В. Методика исследования целевой направленности личности / Я.В. Васильев. - Николаев: НИЦ "Темп", 1993. - 12 с.

Статті у наукових фахових виданнях

1. Васильєв Я.В. Структурно-динамічні характеристики цільової спрямованості особистості / Я.В. Васильєв // Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія / за ред. С.Д. Максименка. - К.: ДП "Інформаційно-аналітичне агентство", 2007. - Т. Х, вип. 2. - С. 100-107.

2. Васильєв Я.В. Психологічні механізми розвитку і саморозвитку особистості / Я.В. Васильєв // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. - Вип. 20 (44). - С. 3-7.

3. Васильєв Я.В. Цільова спрямованість та розвиток особистості / Я.В. Васильєв // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К.: Міленіум, 2007. - Вип. 32. - С. 207-211.

4. Васильєв Я.В. Структура і функції цільової спрямованості особистості / Я.В. Васильєв // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка / за ред. С.Д. Максименка. - К., 2007. - Т. ІХ, ч. 1. - С. 65-75.

5. Васильєв Я.В. Періодизація та макроцикли розвитку особистості / Я.В. Васильєв // Науковий часопис. НПУ ім. М.П. Драгоманова. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. - №9 (33). - С. 50-58.

6. Васильєв Я.В. Далекість цілей і футурреальна структура особистості / Я.В. Васильєв // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К.: Главник, 2005. - Вип. 26. - С. 207-211.

7. Васильєв Я.В. Динаміка цільової спрямованості і футурреальна структура особистості / Я.В. Васильєв // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 2006. - Т. VІІІ, вип. 1. - С. 48-54.

8. Васильєв Я.В. Ситуаційні рівні спілкування та взаємодій / Я.В. Васильєв // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 2005. - Т. VІІ, вип. 7. - С. 5.

9. Васильєв Я.В. Рівнева структура психології / Я.В. Васильєв // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - Т. 2. - К.: Міленіум, 2003. - Т. 2. - С. 25-31.

10. Васильєв Я.В. Час та футурреальність особистості / Я.В. Васильєв // Вісник Одеського національного університету. Випуск 2. Психологія. - Одеса, 2001. - Т. 6. - С. 34-38.

11. Васильев Я.В. Футурреальный подход в психологии / Я.В. Васильев // Мир психологии. - М., 1999. - №4. - С. 90-103.

12. Васильєв Я. В. Ситуативний підхід у психології та рівнева структура особистості / Я. В. Васильєв // Педагогіка і психологія. - 1999. - №2 (23). - С. 5-10.

13. Васильев Я.В. Проблемы личности в свете футурреальной психологии / Я.В. Васильев // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 1998. - Т. 1. - С. 195-202.

14. Васильев Я.В. Идеология, мировоззрение и проблемы психолого-педагогической науки с точки зрения футурреальной психологии / Я.В. Васильев // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 1998. - С. 43-48.

15. Васильев Я.В. Надситуативность и динамика уровневой структуры личности / Я.В. Васильев // Вісник Харківського університету. Серія: Психологія. - Харків, 1997. - №395. - С. 18-24.

3.16. Васильев Я.В. Уровневая структура онтогенеза личности / Я.В. Васильев // Вісник Харківського університету. Серія: Психологія. - Харків, 1997. - №395. - С. 24-31.

17. Васильєв Я.В. Цілісність та духовність особистості / Я.В. Васильєв // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 1993. - Т. 1. - С. 217-225.

18. Васильев Я.В. Надситуативность в творчестве и духовности / Я.В. Васильев // Актуальные проблемы современной психологи: Сб. стат. - Харьков, 1993. - С. 225-228.

Матеріали та тези конференцій

1. Васильев Я.В. Смена смысловых позиций педагога в процессе повышения психологической квалификации / Я.В. Васильев // Психологічна підготовка кадрів: Зб. статей міжрег. конфер. "Психологічна наука і сучасний заклад народної освіти" (21-24 березня 1994 р.). - Запоріжжя, 1994. - Ч. 2. - С. 45-51.

2. Васильев Я.В. Смена позиций педагога в процессе получения второй специальности "Практический психолог" / Я.В. Васильев // Психологічна освіта в системі вищої освіти: Зб. статей Всеукр. наук.-методичн. конф., 17-21 вересня 1996 р. - Одеса, 1997. - С. 11-14.

3. Васильев Я.В. Гуманизация образования и футурреальная психология / Я.В. Васильев // Філософські проблеми гуманізації освіти: Матеріали міжнар. наук. конф., 28-30 травня, 2003 р. - Одеса: Негоціант, 2003. - С. 76-78.

4. Васильев Я.В. Функции воображения и надситуативности личности в процессе ее обучения и развития / Я.В. Васильев // Система і методика викладання педагогічних дисциплін у вузі: Зб. статей межвуз. наук.-методичн. конф. "Формування творчої особистості спеціаліста-вчителя в умовах перебудови роботи школи" (17-18 квітня 1998 р.). - Миколаїв: МДПІ, 1998. - С. 34-38.

5. Васильев Я.В. Надситуативность и время / Я.В. Васильев // Проблеми психології часу: Тези доповідей міжнарод. конф., 30 жовтня - 1 листопада. - Одеса, 1995. - С. 81-83.

6. Васильев Я.В. Целевая направленность и временная перспектива личности / Я.В. Васильев // Психология личности и время: Тезисы докладов всесоюз. науч.-теорет. конфер., 23-25 апреля 1991 г. - Черновцы: ЧГУ, 1991. - С. 10-13.

7. Васильев Я.В. Становление профессиональных склонностей в процессе школьного обучения / Я.В. Васильев // Психологические условия профессионального становления личности: Тезисы научных сообщений научно-практич. конф., 18 марта, 1988 г. - М., 1988. - С. 15-17.

8. Васильев Я.В. Совместное решение задач как средство формирования педагогической деятельности / Я.В. Васильев // Ориентация молодежи на педагогическую профессию: Тезисы научно-практич. конф. - Полтава: ПГПИ, 1987. - С. 154-155.

9. Васильев Я.В. Структурные уровни педагогического общения / Я.В. Васильев // Актуальные проблемы социальной психологии: Тезисы научных сообщений всесоюз. симпоз. - Кострома: КГПИ, 1986. - С. 36-37.

Размещено на Allbest.ru