Психологічні особливості сприйняття людини в межах ведичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сучасні підходи щодо визначення сприйняття

1.1 Психологічна характеристика можливостей сприйняття людини

1.2 Сприйняття у межах ведичної культури

2. Психологічна характеристика людини в межах ведичної традиції за допомогою практичних досліджень

2.1 Вплив різних станів свідомості на сприйняття людини

2.2 Дослідження трансцендентальних станів свідомості

2.3 Психологічна діагностика вищих станів свідомості особистості в межах ведичної культури

3. Психологічні особливості використання власного досвіду та опитувальних методик для виявлення особливостей сприйняття людини в межах ведичної культури

3.1 Психологічна характеристика використання власного досвіду

3.2 Психологічна характеристика методів дослідження

3.3 Аналіз результатів опитування клієнта в контексті ведичної традиції

Висновки

Література

Анотація

Вступ

Пізнавальна діяльність у межах ведичної культури розкриває перспективи й межі пізнання, можливості й здатності самої людини, як одиниці суспільства, духовної істоти й частини всього всесвіту. Тому тема особливо актуальна з точки зору, як історії психологи, філософії, так і сучасності. Актуальність даної теми полягає у тому, що в сучасній психології розробляються методи вивчення людини в різних аспектах Буття. Досить цікаво провести паралель між розумінням людської сутності з погляду різних епох й народів. Міжнародна деградація змушує замислитися над проблемою розвитку цілісної особистості. На що ми звертаємо увагу, перший раз зустрівши людину, як оцінюємо? Ми дивимося, у що людина одягнена, якою мовою говорить, як виражає свої думки, намагаємося зрозуміти настрій, оцінюємо рівень інтелекту, соціальний стан. Людина є унікальною одиницею, яка складається з неповторних складових: душі, тіла, характеру, свідомості, спадкоємних і генетичних ознак. Кожна людська істота має свою долю й здатності, які розкриваються при певних життєвих обставинах, залежно від рівня розвитку, на якому перебуває конкретний індивід. Занурення в людське Буття розкриває основи самого життя, дозволяє зрозуміти відносне й абсолютне поле людського існування на Землі.

Саме Буття можна порівняти з океаном, по якому пливе людина. Хтось подорожує по самій поверхні життя, а хтось поринає в самі глибини, у яких приховані як великі істини, так і безліч камінців і лабіринтів. Одна з перешкод на шляху пізнавальних процесів - це особливості людської природи й психіки.

Розум людини - невід'ємна частина людської природи, однак розумові здатності перебувають на різних етапах розвитку у різних людей, а розкрити повний потенціал розуму можливо лише в процесі цілісного розвитку . Як було зазначено вище, людина це не тільки тіло або розум окремо, але й душа, свідомість, пов'язана із зовнішніми силами, долею, світом. Тому без розвинених духовних здатностей або певного розвитку свідомості, чи може розум досягти своєї досконалості? Природно, що відсутність цілісності в людині й рівноваги між усіма складовими частинами породжує розуміння світобудови ні як цілісного організму, а як однієї із складових частин. Людина схожа на Всесвіт, який складається з безлічі крапок, що вміщають нескінченність.

Важливо розглянути людину, як істоту духовну, що володіє творчим потенціалом і здатністю до інтуїтивного пізнання. Це Алхімія внутрішнього простору, який є наступною складовою частиною людської сутності, здатної до розуміння тонких шарів свідомості. Можливо, що ціною внутрішнього мовчання великі святі одержували Вищі істини, усамітнювалися в місця, важкодоступні звичайним людям, щоб піти в процес збагнення трансцендентної реальності. Безцінне по своїй суті знання Вед, яке є відбиттям внутрішньої й зовнішньої реальності людського буття, яке відображує психологію сприйняття особистості в процесі пізнання себе й світу.

Об'єктом досліджень є сприйняття людини в межах ведичної традиції

Предмет - психологічний аналіз сприйняття людини в межах ведичної традиції

Мета: Виявити психологічні особливості сприйняття людини в межах ведичної культури

Задачі

1. Проаналізувати теоретичні підходи що до проблеми сприйняття особистості

2. Розглянути психологічну характеристику сприйняття людини

3. Проаналізувати взаємозв'язок станів свідомості та сприйняття людини

4. Провести психологічне дослідження сприйняття та формування вищих станів свідомості людини під впливом ведичної культури

5. Надати аналіз з отриманим результатом

1. Сучасні підходи щодо визначення сприйняття

Сприйняття життя дозволяє людині знаходити сенс свого існування, розкривати індивідуальність у системі культурно - духовних цінностей. У сучасному світі часто можна спостерігати таке явище, як втрату сенсу життя. Коли повнота сприйняття втрачається в результаті хвороб або стресів людина втрачає цікавість до життя, не має можливості існувати задовго до моменту смерті фізичного тіла. Тоді поняття особистості й індивідуальності втрачає зміст. Розгляд цієї проблеми припускає насамперед розгляд індивідуального сприйняття людини. Дж Беркли розглядає індивідуальне сприйняття, виходячи з його унікальної природи, коли індивід здатний сприймати прекрасне, духовно удосконалюватися й пізнавати усе у світлі високих істин: «Perceiving active Beeing is what I call Mind, Spirit, Soul or Miself»[1, С. 18] «діяльна істота, Що Пізнає індивідуальне, є те, що я називаю розумом, духом, душою або мною самим» ( переклад Тихонова А.Н.)

Далі: «That nither our Thoughts, nor Passions, nor Ideas formed by the imagination, exist whithout the Mind, is what every Body will allow»

Нё і наші думки, ні страсті, ні ідеї, утворені уявою, не існують поза нашим Розумом. ( переклад Тихонова А.Н.)

З погляду Дж. Беркли, якщо людина не залучена в процес сприйняття усвідомлено, на високо духовному рівні, то вона перебуває в несвідомому стані або просто не існує.

Межа між сном і реальністю в сучасному світі стає усе тонше. Зв'язок відчуттів, випробуваних у стані пильнування, з переживанням у сні була підтверджена під час спостережень за сном глухонімого, який звичайно спілкувався мовою знаків. Коли йому снилося, що він звичайним шляхом говорить із іншими людьми, електричні прилади, приєднані до тіла сплячого, відзначили сильні рухові струми, однак не в гортані, а в пальцях [3, С. 48]

Це спостереження в черговий раз підтверджує суб'єктивний принцип пізнання навколишнього світу людиною. Індивідуальність людини пофарбована цією суб'єктивністю.

Людина звичайно думає «Я є це тіло, це мої думки, я піду туди» В основі всього процесу сприйняття закладений принцип Я людини. Якщо людина перестає існувати, то виходячи з індивідуального принципу, усі навколо втрачає зміст. Людина за допомогою своєї унікальної природи створює світ навколо. Але чи існує щось за алтарем нашого сприйняття? Дж Беркли розкриває реальність, у якої нічого немає й бути не може, крім свідомості самої людини: « Great and Small, Swift and Slow, are allowed to exist no where without the Mind, being intirely relative, and changing as the Frame or Position of the Organs of Sense varies»[1, С. 18]

«Велике й мале, швидке й повільне, не можуть існувати поза розумом, тому що вони зовсім відносні й міняються відповідно до функціонування органів почуттів»(переклад Тихонова А.Н.)

Індивідуальність досягає таких масштабів, що відкидає існування матеріального світу за межі власного відчуття й сприйняття людини. Метою такого сприйняття є процес пізнання, який включає глибоке самопізнання, самоаналіз.

Пізнаючи свою внутрішню природу, людина пізнає суть усього, що існує у світі, тоді й суть вищого Я. Досягаючи цього рівня свідомості, індивідуальне сприйняття дозволяє людині бачити речі з іншого рівня. Уотсон Л. вважає, що проблема бачення це психологічна проблема, яку неможливо розв'язати тільки за рахунок фізіології.

Око - незвичайний орган. Він ізолює окремі предмети, витягаючи їх із загальної ситуації. “Чи здатна прозрівши, сліпа людина сказати що є куб, а що сфера?” [2, С. 23]

Дітям, що народилися без рук або ніг, дуже важко навчитися бачити в обсязі. Ми відкриваємо обсяг і перспективу, торкаючи предмети й випробовуючи їх на досвіді, а потім приєднуємо ці відчуття до зору. У комп'ютерах нашого мозку предмети запрограмовані таким чином, що вони сприймаються нами тільки на підставі нашого колишнього досвіду спілкування. Пігмей, що звик бачити лише поблизу, буває уражений, помітивши вдалині антилопу. У глибині тропічного лісу слух відіграє більш важливу роль, ніж зір, як досвід пігмея пристосований до іншого сприйняття життя. Він сприймає дійсність не так, як ми. Для погляду характерно природне прагнення затримуватися на предметі, засікаючи його місце розташування. Вухо ж сприймає інформацію одночасно у всіх напрямках, тому тим, хто чує краще нас, легше поринути в навколишній світ. При диктатурі ока інформація переводиться у візуальний код. Внутрішній досвід відповідає за зовнішнє сприйняття. У випадку їх розбіжності ми вважаємо перший галюцинацією. Усе, що не можна ясно побачити, не ухвалюється. Наука наполягає, щоб ми бачили, що відбувається, вимагає «спостережень», візуального досвіду, закодованого у вербальних звітах.

Але що робити з відчуттями, що не піддаються чіткому візуальному опису, що уникають вербальної класифікації?[3, С. 48]

Щоб прийти до свого вищого Я, досягти самореалізації в житті і єдності потрібно прикласти деякі зусилля. Недосконалість самої особистості, недосконалість принципів пізнавальної діяльності, відсутність волі й прагнення до змін породжує деградацію.

Чим вище ціль у людини, тим більше виправданим стає існування. Перед людиною встає мета досягнення вершини пізнавального процесу, розкриття високо духовних якостей особистості. Мисляча людина має можливість знищити або змінити усе актом волі.

Процес сприйняття це не відбиття навколишньої дійсності, а створення цієї дійсності людиною «По образу Бога створена людина» Рука Творця наділяє вищою здатністю творити прекрасне й спостерігати світ у всій його повноті.

Кожний з нас -- це те, як ми себе сприймаємо -- сприймаємо, насамперед, на підсвідомому рівні й частково -- на свідомому. Так само й світ, у якому ми існуємо, є результатом нашого сприйняття. Усе безупинно змінюється, трансформується, припиняється й виникає знов. І ми, живі сприймаючі істоти, прагнемо того чи ні, теж безупинно змінюємось разом із текучим світом. У нашому організмі безупинно відбувається обмін речовин, і, як затверджують вчені, за сім років у людському тілі не залишається ні однієї колишньої матеріальної часточки. У щомиті якісь наші клітинки зникають і замість них з'являються інші. При цьому психологічно ми відчуваємо сталість свого «я»., яке насправді щомиті теж змінюється.

1.1 Психологічна характеристика можливостей сприйняття людини

Усе в цьому житті виходить від нашого сприйняття. Людина є те, що про себе має, сприймаюча істота, якій природою відмірені грандіозні можливості. Логічний розум -- лише незначна крапля цих можливостей.

Одна з головних якостей людини - це постійна незадоволеність своїм станом і положенням у житті. Це -- неодмінна лінійність розуму, його прагнення працювати винятково в логічному режимі: причина -- явище -- наслідок... На практиці виходить так: людина відчуває незадоволеність своїм положенням, шукає причину й моментально її знаходить. Зиґмунд Фрейд запевняв, що єдине, у чому фантастично досягла будь-яка людина, так це в самовиправданості. Мало хто ухвалює на собі відповідальність за власні дії, а отже, і за свою долю. У своєму звичайному стані люди не бажають ухвалювати відповідальність за те, що роблять, і за те, що з ними відбувається.

Усвідомленому сприйняттю дійсності не так просто навчиться. Несвідоме дуже сильно переважає в людині, як і сила звички. Ми автоматично прокидаємося й натискаємо на пульт телевізора, або ставимо каву. Ці дії закладені в нас у підсвідомості, й щоб скоренити автоматизм, потрібно змінити своє сприйняття. У своїх скитаннях Сиддхартха перепробував купу засобів -- йогу, молитву, пости, усілякі обмеження плоті -- і, проте, нічого не допомагало. Одного разу, зневірившись остаточно, він у знемозі звалився під дерево Боддхи. І тоді на нього спустилося просвітління. Сиддхартха став Буддою!

У сучасних буддійських школах Махаяны («Великої колісниці») прийнято вважати, що на релігійний шлях царевича Сиддхартху надихнуло, у першу чергу, його жаль до усіх живих істот. Ці емоції психологія зв'язує з явищем емпатії, тобто із проектуванням на власну особистість чиїхось переживань. Людина схильна проектувати на себе негативні стани інших живих істот (у вигляді жалю й співчуття), а по-друге, -- проектувати власні негативні стани й пов'язану з ними незадоволеність на навколишній світ ( у вигляді осуду й ненависті). Схильність проектувати власні негативні стани на навколишніх, а їх негативні стани -- на себе є звичайною складовою природи людини. Щоб подолати схильності своєї ж природи людина використовує ті вольові механізми, які в неї закладені для подальшої еволюції.

Подібно рибам люди не розуміють, що вони у воді поки не випливуть. Підсвідоме прагнення до розвитку змушує випливати , задихатися в незвичнім середовищі й вчитися дихати по іншому, народжуватися в іншому вигляді.

З погляду буддиста, народитися людиною краще, ніж навіть Богом, оскільки Боги задоволені своїм положенням і тому позбавлені стимулу до розвитку. Саме наша незадоволеність - серцевий вогонь спонукує людину до пошуків кращих станів, тобто до розвитку. Толтеки говорять, що, лише будучи припертою до стіни, людина може зважитися на самотрансформацію, або -- тільки той має шанс стати магом, кому нема чого в цьому житті втрачати. Інтелекту неодмінно потрібні фіксовані об'єкти й чітко позначені процеси, на які він міг би обпертися. Логіка розуму така -- можливість повторення будь-якого досвіду. Розум боїться зависнути в порожнечі, залишитися без своїх уявних еталонів.

У світлі Закону нестабільності світобудови в житті будь-якої людини постійно існує парадокс. Наше буття постійно змінюється, а розум не бажає із цим рахуватися. У підсумку виникає конфлікт у середині людської свідомості. У своєму справжньому положенні нам приречено один одного не розуміти -- можуть бути лише короткочасні випадкові спалахи розуміння, які, до того ж, легко забуваються свідомим розумом. Сукупність наших розумових і підсвідомих установок визначають доступні нам психічні позиції, або стани свідомості ( у тому числі й особливі, які нам необхідні для виконання будь-яких неординарних дій). Звичайні наші психічні настрої підтримуються звичайними установками, поглядами, інтерпретаціями світу й самого себе. Змінюючи своє сприйняття світу й себе, свої погляди на життя взагалі, ми тим самим одержуємо квитки в інші світи, вхід до змінних станів свідомості.

У своєму нормальному стані люди сковані власним сприйняттям реальності, нав'язаним суспільством.

Зашорена свідомість людини не здатна ухвалювати якісь інші форми. І тому безліч досить корисних психічних позицій залишається для нас недоступно, хоча формально кожна з них -- у нашім розпорядженні. Це звичайний і досить жалюгідний людський стан толтеки пояснюють пресом соціалізації. Світ, у якому ми живемо, із самого початку прагне загнати нас у певне суспільно-психологічне стійло, щоб потім утримувати в ньому завжди. Можна сказати, що головний його ставленик, що лобіює в нашій істоті ці інтереси, є наш розум. Саме в розумі формуються спершу певні погляди й вистави, які підтримують наші звичні психічні позиції, наш стан свідомості. Щоб змінити цю ситуацію, почати ми можемо тільки з розуму.

У Ведичній науці для цих цілей створена величезна бібліотека сутр і мантр різних класів, призначених для людей того або іншого типу. Ці словосполучення і їх послідовність впливає на природу розуму людину й систему уявлень про себе й про світ, сприйняття розширюється від рамок соціальних до рамок космічних. У християнських канонічних текстах спокушений погляд легко виділить безліч місць, що переслідують ту ж ціль -- допомогти людині звільнитися від кайданів обумовленого сприйняття. Прагнення фіксувати в певному (обмеженому) стані «я» і взаємозв'язку цього «я» з навколишнім світом призводить до психічного дисбалансу. У світі усе змінюється й неможливо сприймати себе окремо від світу, як щось стабільне, тому що наше Я - є світ у всій його повноті й різноманітті…. Мить відчуття себе єдиним зі світом неповторна! Ця маленька смерть дозволяє відчути себе всім і бути по сьогоденню вільним. Мінливість нашої істоти проявляється, зокрема, у тому, що ми або ростемо, або деградуємо. Жити значить сприймати, сприймати значить розвиватися, розвиватися значить більше жити й більше сприймати. [5, С. 23]

У когось зі старих англійських письменників є герой-лицар, а в цього лицаря -- чудовий девіз: «Роби, що повинен, нехай буде, що буде». У великому або в малому, завжди лови вітер долі й пливи в «свою» сторону.

Звичайні люди формують свою картину світу, переважно покладаючись на такі канали сприйняття:

(зорові образи;

(звукові образи;

(сукупність відчуттів

Люди з візуальним типом сприйняття, зазвичай, говорять: «подивимося», «подивимося-побачимо», «на мій погляд», «втішно бачити», «світло у вікні», «мені це бачиться так»

Звуковий засіб сприйняття виражається в інших мовних перевагах: «говорячи по совісті», «слід сказати», «в одне вухо влітає, в інше вилітає», «чув дзенькіт, так не знає, де він», «у мене на слуху»

Нарешті, для осіб з кінестичним типом сприйняття характерні наступні вираження: «у мене в печінках сидить», «мене дістало», «схопив суть», «гарячий хлопець», «з мене досить», «міцний горішок», «нутром чую», «зв'яжемося по телефону», «пощупати руками», «гаряче холодно» і т.п.

Люди візуального типу звичайно говорять швидко, взахліб, іноді фальцетом. Вони метушливі в рухах і схильні до спонтанних вибухових реакцій. До цього слід ще додати, що іноді в людині (не одне, а дві почуттєві переваги.

У нейролінгвістичнім програмуванні (НЛП) існує такий термін «рамка сприйняття», або просто «рамка». Він позначає якийсь конкретний контекст, у який людина мисляча постійно вміщує будь-яке явище.

Є дві групи сприйманих явищ - концептуальні й варіантні. До перших, зокрема, ставляться всілякі наші посади або положення, обумовлені сімейними зв'язками.

Або ж, ви йдете на приймання до якогось великого начальника й сприймаєте його не інакше, як у рамці займаної посади, також концептуальної. Варіантне сприйняття простіше побачити на прикладі. Тепер, допустимо, на вулиці дуже слизько. Ви боїтеся упасти або потрапити під машину. Ви сповільнюєте крок, уважно дивитесь під ноги... Акцент вашого сприйняття змістився: тепер ви розглядаєте ситуацію в рамці власної безпеки. А через п'ять хвилин ви стоїте на зупинці. И -- трапляються ж дива! - «ваш» трамвай і автобус підходять одночасно. На трамваї вам їхати довше, ніж на автобусі, але значно комфортніше. Виходить, якщо ви розглянете ситуацію із крапки зору особистого комфорту, або в так званій рамці процесу, то оберете трамвай, а якщо -- у рамці мети, то автобус.

Що б ми не сприймали і як би не інтерпретували, завжди щось буде сприйнято нами в перекрученому вигляді завдяки суб'єктивності суджень, що виносяться. Будь-яке явище ми свідомо сприймаємо неадекватно й ніколи не бачимо того, що є насправді. Тільки усвідомлення тотальної фальшивості власного сприйняття може привчити людину втримуватись від винесення суджень. «не засуджуйте, і не будете засуджені...» (Лука, 6, 37).

Сприйняття у всіх людей настільки різне й обумовлене, що неможливо поставити ярлик. Можна на прикладі анекдоту побачити безглуздість і відсутність розуміння у відносинах людей із за відмінностей у сприйнятті.

Хлопець їде в автобусі, сидячи у вікна. Поруч встає інвалід і, оскільки хлопець не проявляє бажання поступитися місцем, починає канючити:

- Я на війні ногу втратив!..

Хлопець -- нуль уваги. Інвалід -- знову:

- Я на війні ногу втратив!..

Хлопець піднімає голову й повідомляє:

- Слово честі, мужик, ну, не знаходив я твоєї ноги!

Що є наше «я»? сукупність наших сублічностей, або концептуальних рамок самосприйняття. Іншими словами, наше «я», безліч наших «я» суть розуму, або концепції, привнесеної в нього ззовні. Процес формування таких концепцій (вистав про себе, самовідчуттів) толтеки називають соціалізацією людини. Це жахливо! - саме такого, який ви є -- було б вірніше назвати не людиною мислячою, а біомашиною, керованої за допомогою особливого апарата, що генерує думки й емоції. А в основі процесу соціалізації, це робить людину досить примітивною маріонеткою. [5, С. 3-78]

Чи можлива розумна маніпулюючи власними думками й відчуттями, формування засобів свого сприйняття ( насамперед, самосприйняття)? Усі наші погляди й пов'язані з ними засоби сприйняття самих себе або явищ зовнішнього світу сформовані на базі якихось привнесених вражень й людям властиво вірити у власні маски, кожна з яких, лише маска або -- у кожній ситуації ви насправді не такий, яким собі представляєтеся.

Прихильники нейролінгвістичного програмування (НЛП) зовсім справедливо ділять усі можливі наші цілі на п'ять основних типів:

- діяти;

- мати;

- знати;

- ставитися;

- бути.

У людини може бути одночасно дуже багато цілей, але чи важливо пізнати себе? Лише пізнавши свою власну природу, людина здатна осягнути явища навколишнього світу, зрозуміти інших людей.

1.2 Сприйняття у межах ведичної культури

Не розуміючи світ і людей звичайна людина випробовує злість, образу, агресію… Але не задає собі питання «чому я не розумію?» А відбувається це від нерозуміння й небажання знати себе самого, від власної недосконалості, помилок і комплексів неповноцінності. Прадавні знали до чого прагнути споконвічно. У центрі пізнання перебував внутрішній світ людини, у якому відбивався всесвіт. Із глибин своєї свідомості вона дивилася на сонце! Чим глибше людина сприймала самого себе, розуміла і усвідомлювала свій внутрішній світ, тим більше свідомо вона сприймала і світ зовнішній. Для цього збагнення використовувалися різні методи самопізнання: медитація, молитва, пост, самота у віддалені. Люди, що присвятили себе ведичній культурі були людьми знання - той, хто відає. Знання передавалося з вуст у вуста, тому багато чого було загублено. Наші предки мали феноменальну пам'ять, ЗАСНОВАНУ НЕ НА МИСЛЕННІ, А НА РІВНІ УСВІДОМЛЕННЯ. Основну частину знання становив досвід людини. Інформація сприймалася на рівні найвищого ступеня важливості, на рівні свого власного вищого Я, яке досягло самоактулізації. Неможливо стерти з пам'яті те, що є власним досвідом, але лише те, що затуманює розум, створює невірне уявлення людини про самого себе. Для руйнування подоби себе самого, яке нав'язало індивідові суспільство, батьки, оточення необхідна була самота, ізоляція, відхід від світу. У тиші й спокої людина могла осмислити хто ж вона є насправді. Однак у сучасному світі це зробити дуже складно. Темп життя неймовірно високий, тому ведичні вчителі подарували просту техніку самопізнання - Трансцендентальну медитацію. Теоретичне пізнання ведичної культури сполучається із самопізнанням.

Пізнаючи саму себе, людина більш глибоко пізнає знання ріши й навколишній світ. Сучасна людина на рівні примітивного сприйняття, забрудненого шаблонами й невірними уявленнями, установами ніколи не зможе осягнути зміст ведичних знань, які ховаються в прадавніх ведичних текстах. Тому Дж Беркли й затверджує, що «сприймати - значить бути сприйнятим» Для подальшого просування по шляху еволюції кожному поважаючому своє вище Я необхідно навчитися вірно сприймати себе, світ і інформацію, яка впливає на нас ззовні.

З підвищенням усвідомленості не інформація буде управляти свідомістю людини, але людина зможе пропускати у свою свідомість лише те, що важливо й корисно для фізичного, духовного й культурного розвитку. Кожний- саме такий, який він є -- має в собі самому всі засоби, щоб тут і зараз стати людиною знання (тим, хто відає) Передача знання від наставника до учня означає лише виправлення свідомості останнього печаткою свідомості першого, і тут не існує якихось обов'язкових і фіксованих вказівок. При обміні питаннями й відповідями роль наставника зводиться тільки до розсічення вуз, що сковують свідомість учня.

Люди, які досягли рівня самоактулізації, високих ступенів самопізнання й розвитку передають свої знання й засоби саморозвитку іншим людям. Це дуже важлива мета, позбавлена егоїзму. Не кожний зможе узяти на себе таку відповідальність, але лише ті, хто відає, хто усвідомив себе й свій шлях у житті... Якщо вдуматися, то що може бути важливіше в житті із усіх можливих егоїстичних цілей і бажань, чим досягти піка саморозвитку й духовної досконалості, а потім передати це іншим людям? Люди знання - ведичні пандіти перебувають у тій стадії існування, у якій існує самовіддача, у якої вони знаходять гармонію, радість і зміст - служіння людям.

Вони допомагають вийти за межі ілюзії, яка приносить страждання й нерозуміння. Людина прокидається в іншому аспекті реальності, народжується й знаходить вічність і безсмертя про яке мріяли алхіміки. Практикуючий мислить себе не на рівні місця й часу, а поза часом і простором. Свідомість єдності дарує людині незабутні миті щастя й розуміння, що його Я є увесь світ, не обмежене ні часом, ні містом, ні тілом самої людини. Це сприйняття себе нескінченного розвивається за допомогою досвіду медитації, яка є науково обґрунтованою технікою. Народження відбувається протягом певного періоду часу, як народження дитини. Сприйняття змінюється відповідно до тимчасових циклів, руху планет і особливостей самої людини. У кожної людини неповторний досвід Кожний листик на дереві унікальний, а древо пізнання йде до неба. Нам не вдається тривалий час «пам'ятати себе» у процесі звичайного життя, а в стані алкогольного сп'яніння ми не можемо пам'ятати навіть ілюзію свого я. Страшно це тим, що проживаючи своє життя, НЕ ІСНУЄМО. Навіщо вмирати, якщо ми вже мертві? Народившись ми не зрозуміли навіщо, ми живемо, але не розуміємо цього, не цінуємо саме життя, його митей. Наше сприйняття й свідомість перебуває на тому рівні, на якім ми не можемо жити усвідомлено, а живемо по програмах подібно роботам: «Прокинувся, поїв, пішов на роботу або на зупинку, сіл за комп'ютер. Щодня та сама програма! Стоп? Плівка рветься….. це можливо трагедія, але ми самі відіграємо різні ролі, забуваючи що ми всього лише актори. І хто під маскою? Страшно, якщо там нікого не виявиться… тоді поринете в глибини своєї психіки й звідти спробуйте побачити обраного вами актора, чи ви це? Інстинкт самозбереження буде чіплятися за образ обраного вами Я. Але створюючи образ себе ми втрачаємо можливості йти вперед. Світ мінливий і текучий.

Його форми безупинно змінюються, переходять одна в одну, зливаються й діляться. Життя динамічне --проявляється в змінах. Час -- функція сприйняття (обумовленого розумом). По ту сторону розуму мить дорівнює вічності й навпаки. Індивідуальна сила сприймаючої істоти (психічна енергія) -- це похідна сприйняття. Чим більше людина здатна сприйняти, тим більше психічної енергії.

В результаті досліджень з'ясувалося, що люди, які займаються медитацією мають незмірно більший енергетичний потенціал, менше втомлюються й поліпшують свої творчі здібності.

Сама Ведична культура більш глибоко розкриває духовний аспект людської природи, здатної споглядати прекрасне, світ і щастя, творчість, різні рівні й прояви Буття. Буття виявляє себе в різних якостях, формах і феноменах різноманітного утвору. Одна з форм - це Буття виявлене - дерева, птахи, квіти, люди…. З іншої сторони Буття невиявлене - тонке духовне споглядання сутності природних явищ, які породжують у душі чарівні пориви. У цих поривах людина проявляє все своє різноманіття й розкриває дійсну природу свого внутрішнього всесвіту. Тоді народжується розуміння, що у світі немає двох однакових форм, тому що ніщо в утворі не є постійним. Усе змінюється, одна якість переходить в іншу, і проте в основі всіх форм і феноменів утвору полягає реальність - незмінне, вічне, абсолютне Буття. У цьому Абсолютному аспекті - трансцендентний аспект - Буття, в основі якого закладений Вищий принцип пізнання світу. Кожна людина здатна нести велич у світ. Вона здатна проектувати всі цінності абсолюту у світ відносного існування через збагнення вищих істин, які є людиною у вигляді різних знаків і символів, непомітних рухах природи.

Щоб більш глибоко зрозуміти психологію природи людини й процесу пізнання, ми зрівняємо людське життя з деревом Усе зовнішнє різноманіття дерева: стовбур, листи, квіти й плоди, а також сховане різноманіття його кореневої системи становлять разом єдине життя дерева.

Але, придивившись до життя дерева ближче, ми виявляємо, що, хоча корінь - це основа "зовнішнього" дерева, він аж ніяк не є абсолютно незалежним. Він залежить від харчування, від живлющих соків, одержуваних ззовні. Ці соки і є сутність дерева. Зрощуючи коріння, проходячи через них, вони сприяють життя й росту всіх інших частин дерева. Існує якась сила, яка приходить ззовні. Вигляд дерева - це "зовнішнє" дерево й коріння, але його основа - основа життя має трансцендентну природу: вона виходить за межі "внутрішнього" і "зовнішнього" дерева.

Так людське життя й сама людина подібна до такого дерева. Людина наділена зовнішнім аспектом - фізичним тілом, яке має кінцеву природу; внутрішнім - уся система поглядів, ідей, міркувань людини, його сприйняття й світогляд, картина світу, здатності, свідомість. Розвиток людей походить від більш грубих рівнів сприйняття до більш тонких. Груба природа зовнішнього аспекту існування породжує недосконалість внутрішньої природи: мислення, сприйняття, розуміння. Поки свідомість не сходить до більш тонкого розуміння третього аспекту - Абсолютній природі Буття -Вищого початку, який проявляє себе через знаки й символи, в обрисах небес, у легкому подиху вітру, шумі листя, сонячнім світлі…

Прояв ДІЙСНОЇ природи наповнює життя людини дійсним змістом і дозволяє розкрити всю повноту людської природи, прийти до цілісності й самодостатності існування. Це основа життя, та сила, яка дає силу корінням дерева, дозволяє рости, зводити плоди…

Воля людини, яка може бути як доброю, так і злою. Зовнішня сила харчує коріння залежно від їхнього походження. Як відомо родове дерево людини має свою історію, яка закладена в різних етапах еволюції всього людства. Чи Далеко пішла людина від своїх предків, чому вона відрізняється від тварин? Джордж Беркли, порівнює людину із твариною, підкреслюючи недосконалість самої системи мислення й утвору абстрактних ідей:

«Локк, вважав, начебто володіння абстрактними, загальними ідеями становить найголовнішу відмінність відносно розуму між людиною й тваринами. «… Володіння загальними ідеями,- говорить він,- є те, що зовсім відрізняє людину від тварини, є перевага, якого жодним чином не досягають здатності тварин. Тому що ясно, що ми не бачимо в них ніяких слідів користування загальними знаками для загальних ідей; звідси ми маємо право припускати, що вони не мають здатності абстрагувати, утворювати загальні ідеї, тому що не вживають слів або яких-небудь інших загальних знаків». І трохи далі:

«У цьому для мене полягає очевидна відмінність тварин від людини; у цьому й полягає, властиво, та різниця, яка зовсім розділяє їх. Тому що думки у тварин є взагалі ідеї, і якщо вони не прості механізми), то ми не можемо заперечувати у них відомої частки розуму. Для мене очевидно, що деякі тварини в деяких випадках виявляють розум, як вони виявляють почуття, але тільки стосовно окремих ідей, отриманих саме від своїх почуттів. Навіть самі вищі тварини утиснуті в ці вузькі межі й не мають, на мій погляд, здатності розширювати абстрагування, але оскільки людям абстрагування теж не властиве, боюся багато з людей, повинні бути віднесені до тваринного світу. [9, с. 4]

Принципи пізнавальної діяльності дозволяють знайти нове розуміння в сфері онтології. Багато з питань, які досліджувалися знаходять свій самостійний статус.

Веда вивчає природу пізнання і його можливості, відношення знання до реальності, виявляє умови вірогідності й істинності знання взагалі й наукового знання.

Ведична Культура - це внесок у наукове пізнання. До цих досягнень ставляться принципи спостереження фізичних явищ і втілення в життя результатів спостереження й експерименту. Тому так важливий сам факт пізнавальних принципів, які розглядає Веда. Веда являє собою чималу цінність для науки, займає відоме місце в системі філософського знання, історичного розвитку, має безліч меж, які сховані від погляду завісою часу й думкою численних критиків, але завжди відкриті для дослідження шукачам нових філософських істин.

Сприйняття світу в рамках ведичної культури дозволяє особистості жити в гармонії із собою, людьми й світом, визначає потяг людського духу до прекрасного, відкриває великий дарунок прозріння. На піку своєї самоактулізації особистість розкривається на шляху добра. Людина досягає свого вищого Я, живе у відповідності зі стандартами вищих духовних і культурних цінностей. Як сказав великий художник, філософ і провидець Н.К. Реріх : «Що доступно вашому організму - усе одержуєте. Туман тільки для земного ока важкий, але, хто зауважує явища життя бачить поїзд подій.» (с 14 - 150 Автор чудової праці «Жива Етика» розбудовував свій дарунок тонкого сприйняття у підніжжя великих гірських вершин у Гімалаях. На його прикладі ми можемо судити про силу людського духу в зіткненні з великими традиціями мудреців.

Наше сприйняття є більшим, ніж сума одержуваних відчуттів. Веди в перекладі із санскриту означають «знання». Це не тільки містичне, але й психологічне писання, що оповідає про духовний досвід, світогляд, поетичний, психологічний світогляд людей. Донині люди черпають крупиці безцінного досвіду із чаші пізнання себе й всесвіту. Великий мудрець і вчений Шри Ауробиндо згадував, що лише зіткнувшись безпосередньо у власних духовних дослідженнях з тими істинами й переживаннями, які надихали прадавніх ріши на створення цих безсмертних добутків, він зміг проникнути за межі ведичних символів і відкрити таємний зміст Веди. Шри Ауробиндо називав свій підхід до інтерпретації Вед «психологічним». На прикладі цієї людини можна побачити, що він на власному досвіді, реалізувавши вищі духовні досягнення, зміг перевершити їх і усвідомив, що остаточною й закономірною метою духовних пошуків є повна трансформація людини, аж до фізичного рівня. Багато ведичних термінів втілюють психологічні реалії, Сурґя - Бог сонця це переживання осяяння й внутрішнього просвітління. Агні - Бог вогню ототожнюється із силою волі, і несе відповідальність людини за свої діяння. Сома - місячне божество, персоніфікує розум, інтелект людської істоти. Ведичні божественні аспекти наділені глибинними психологічними функціями. Вони становлять духовні й психологічні знання не тільки однієї людини, але цілої раси.

Дзеркало сприйняття й процес сприйняття людини не є чистою поверхнею. Воно складається із численних психологічних реалій, які не дозволяють людині побачити реальність у чистому виді, а наділяють часткою суб'єктивності. Ми бачимо не те, що є, а то, що прагнемо або можемо. Це залежить від рівня розвитку й індивідуальних рис особистості.

Люди, яким була доступна ведична мудрість виховували внутрішню дисципліну для передачі своїх думок через слова й образи, наділяючи їх духовним змістом для обраних і конкретним для більшої маси простих людей. Ведичні гімни були задумані й створені по цьому принципу. Зовнішній прояв для загальної маси людей становили деталі зовнішніх ретуалов пантеїстичного поклоніння. Схований зміст священних слів містив у собі дійсну символіку духовного досвіду й знання, яке становило психологічну дисципліну самовдосконалення, яке є найвищим досягненням. Духовний досвід, осяяння, збагнення свого внутрішнього світу відбувається за допомогою трансцендентальних технік, про яких мова йтиме нижче. Ці техніки є науково обґрунтованим досягненням. Людина на найтоншому рівні сприйняття відчуває слова, які прадавні Ріши вважали доступними для тих, хто чистий у душі й пробуджений у свідомості. Веди формувалися в ту епоху, коли думка людини розвивалася методами відмінними від наших логічних міркувань. Тоді мудрість розвивалася за допомогою внутрішнього досвіду, інтуїтивного розуму. Пошуки знання виходили за межі звичайних людських сприйняттів і повсякденної людської діяльності. Метою цього досвіду було осяяння, а не логічне переконання. Ідеалом служив провидець, а не старанний логік. Ріши був не індивідом, що складає гімни, але провидцем поза особистого знання. Сприйняття ріши виходило далеко за рамки суб'єктивного сприйняття сучасних людей. Мова вед називається на санскриті «шруті - вірш, не складений інтелектом, але почутий з нескінченності й, що дійшов до внутрішнього слуху людини, що заздалегідь приготувала себе до сприйняття знання. Слова, дрішти й шруті - «бачення» і «слух» є ведичними термінами й позначають відверте знання й суть натхнення.

З історичної точки зору Рігведа може розглядатися як літопис великого просування людства, здійсненого особливими засобами в певний період його колективного розвитку.

Душа піднімається до рівня думки й досвіду. Незмінна сталість ведичної думки комбінації з її глибиною, багатством і тонкістю наводить на думку, що її форма й зміст чи ледь могли зложитися на початкових етапах зародження ідеї й психічного досвіду на ранніх етапах становлення людства. Недоступну для нашого розуміння мову можливо перевести в доступне для нашого сприйняття русло лише за допомогою зміни цього сприйняття. Брахмани й Упанішади це лише письмове свідчення, за допомогою якого священний текст і рітуал стали опорою й відправною крапкою для відновлення мислення й досвіду. Відновити втрачене або стерте знання мудреці спробували за допомогою духовної практики й досвіду, уживаючи тексти прадавніх мантр, як основу для зміни посереднього сприйняття й стандартного мислення людини до більш тонких і високих рівнів. Це також джерело для власних інтуїтивних прозрінь для відновлення старих істин у нових формах. Втрата знання відбулася в результаті розриву в розумінні вищих істин і відмінності сприйняття того, ким знання передавалося й ким було сприйнято. Веда перейшла з рук провидця в руки жерця, а потім з рук священнослужителя в руки вченого. У цьому процесі був перекручений її зміст. Ведичне сприйняття має на увазі під собою збагнення змісту Веди, який закладений у її мові. Утримується чи в самій мові гімнів достатнє ядро психологічних понять, яке виправдало б наше припущення про наявність у Ведах схованого змісту?

У цьому процесі важливе тлумачення символів і образів, а також психологічні функції кожного аспекту Вед. Три жіночі аспекти Вед - Мулу, Сарасваті і Сарама представляють якості розуму: осяяння, натхнення, інтуїцію. Веди виявляють собою унікальний рукопис із психології, пояснюючи складові психіки людини з погляду певної закономірності. Природнє психологічне тлумачення дхи - думка, манас - розум, мати - почуття, маниша - інтелект, ритам - істина. Психологічна теорія Веди опирається на наше право визнати властиве цим словам їх природнє значення. Веда повна психологічним змістом. Ті самі слова можуть мати різні значення. Це можуть бути або зовнішні й матеріальні, або внутрішні й психологічні змісти, залежно від концепцій сприйняття самої Веди. Ратна - матеріальний добробут або духовний дарунок. Те, що ставиться або до об'єктивного, або до суб'єктивного світу. Так багато віршів і гімнів здобувають психологічне фарбування залежно від сприйняття їх самою людиною і її особистого досвіду. [10, с. 10 - 41]

2. Психологічна характеристика людини в межах ведичної традиції за допомогою практичних досліджень

2.1 Вплив різних станів свідомості на сприйняття людини

З того часу, як Адам скуштував плід із древа «пізнання добра й зла» чи Сиферот - це добро й зло перебувають усередині нього так само, як Істина й кривда, Бог і диявол. В інших ми бачимо тільки те, чим є ми самі.

Ми оточені предметами. Усе життя ми пізнаємо, класифікуємо, оцінюємо й використовуємо предмети. Наші інструменти, житло, їжа -- предмети. Майже усе, що ми цінуємо, чим жевемо, чого лякаємося, по чому нудьгуємо, -- предмети. Ми звикли до того, що предмети (об'єкти) усюди, і тому, напевно, важко уявити собі, що здатність нашого зору бачити предмети усе ще загадкова. Проте це так.

Л.Р. Грегорі

Пізнання світу має активний, творчий характер, що виходить за межі безпосередньої інформації.

Психологи добре знають, що інформація, яку людина отримує від зовнішнього світу, не обмежується безпосередніми враженнями. Те, що досягає органів почуттів, проходить потім через довгий ланцюг процесів, що забезпечують найскладніший аналіз інформації, всебічне відбиття властивостей сприйманого предмета, виділення його істотних ознак і включення його у відповідну систему категорій. Тільки такий тривалий шлях, який поряд з активною діяльністю органів почуттів включає й активні дії людини, колишній досвід, досвід поколінь, що й дозволяє виходити за межі безпосередньо одержуваної інформації, і становить процес активного, творчого сприйняття зовнішньої дійсності, і є психологічною основою процесів створення суб'єктивного образа об'єктивного світу.

Більшість людей у пізнанні світу використовують зорові образи. У сфері сучасного утвору все частіше використовуються всілякі відео матеріали, фільми виховного характеру, вивчення англійської мови за допомогою 25 кадра та інш. Однак ефективність усіх цих методів далеко не завжди виправдовує себе, оскільки не враховується індивідуальність природи людини. Кожна людина унікальна, тому неможливо застосувати один метод у навчанні до всіх учнів. Це основна проблема у сфері сучасності, яку треба буде розв'язати.

Час і простір обмежують можливості людини. Знання подібне океану, а людина маленькому човну, який тоне в потоці інформації. За кілька годин величезній кількості людей необхідно викласти ще більш величезний обсяг навчального матеріалу. У більшості випадків мало що залишається в довгочасній пам'яті. Як розв'язати цю проблему? Психологи, вчені й філософи протягом історії вивчали можливості людини до пізнавальної діяльності.

Досвід багаторічних досліджень дає можливість зрозуміти сучасність й заглянути у майбутнє. В контексті ведичного знання зачіпається дуже важлива проблема: як ми дізнаємося про те, чого немає у відчуттях?

Дослідження ведичних текстів цікаво порівняти із дослідженням Г. Гельмгольца, який чимало зробив для вивчення зорових і слухових відчуттів у своїх працях «Фізіологічна оптика», « Вчення про звукові відчуття як фізична основа акустики», Л.Р. Грегорі, який у своїй праці «Розумне Око»досліджує таке питання, як взаємовідношення зорових відчуттів і діяльність мозку, свідомості: «навіщо потрібне око,якщо немає мозку, здатного інтерпретувати зорову інформацію? Але, з іншого боку, навіщо потрібний мозок, що вміє це робити, якщо немає очей, здатних поповнити мозок відповідною інформацією» Ще Ж. П. Сартр виразив відмінність між оком і поглядом людини, відмінність між «дивитися» та «бачити», яке В.А. Подорога пояснює так: «поглядом приклеюються до того, що бачать, поглядом стосуються. Погляду бракує об'єкта бажання.... Ми бачимо очі тих, хто заточений у власні тіла. Проява особистості в інтенсивності погляду». Автор досліджує суб'єктивність зорових відчуттів людей, які бачать світ та людей із свого тіла.

Самі Веди розкривають бачення, як можливість людини отримувати вищі духовні істини.

Існує дві сторони реальності. Одна з них ілюзорна, тому що виявлений світ дійсний, у тому вигляді, який ми сприймаємо, не існує. Сама по собі матерія не має тих якостей, які дозволяють нам орієнтуватися в цьому світі. Інша сторона - невиявлена, яка і є єдина реальність не тільки світу, сприйманого живими істотами, але й взагалі у всьому нескінченному Всесвіті. Єдиною метою невиявленого є еволюція свідомості. Саме для цієї мети була створена ілюзія виявленого світу, і всі події, що відбуваються в цьому світі є проявом цієї світобудови. Усе у виявленому світі містить у собі призначення життя, і в першу чергу це стосується людини. Але люди не прагнуть знати про своє призначення, про те, що вони прийшли на землю зовсім не для того, щоб шукати для себе джерела задоволень. І ця омана буде тривати доти, поки люди не зустріниться з невиявленим, яке прийде як Знання Вед.

Для людини, що звикла мислити категоріями виявленого, скласти розуміння світу невиявленого нелегко.

Ілюзія - це перекручене сприйняття. І не провина нашого світу , що він сприймається нами не таким, який він є в дійсності. Практично ми сприймаємо навколишній світ таким, які ми самі, ми сприймаємо тільки самих себе. Образи - це теж символи реальності, у якій ми живемо і якою є самі. Це якісь абстрактної моделі, значимість якої залежить від наших інтересів і нашого стану. Кожна із цих моделей - відбиток якої-небудь реальності. У період пильнування в нашому розумі з величезною швидкістю йде моделювання будь-якого виду нашої діяльності. Усвідомлення навколишнього світу можливо тільки тоді, коли в нашому розумі існують відповідні йому моделі. У дійсності ми при цьому усвідомлюємо не дійсну реальність, а тільки недосконалий її символ, що виник у розумі. Будь-якій нашій дії завжди відповідає побудова моделі цієї дії. Якщо модель недосконала, то й дія буде недосконалою. Таким чином, ми сприймаємо світ і діємо в цьому світі відповідно до можливостей нашого внутрішнього механізму моделювання.

Якщо в нашім розумі є модель навколишнього світу, то для нас цей світ, як певна реальність, існує. Якщо її немає, то й ніякої реальності немає. Єдиною причиною, що спонукує нас діяти певним чином, є взаємодія моделей дійсності в нашому розумі. Існують також моделі, що визначають наші стани. Саме вони створюють тло, на якім розвертаються будь-які взаємодії моделей усередині нас і визначають нескінченну різноманітність сприйняття світу й наших реакцій у ньому. І це емоційне тло залежить не тільки від зовнішніх обставин, але й від стану психіки людини ії фізичного здоров'я.

Світ нескінченно різноманітний, а наші ресурси, необхідні для його моделювання, обмежені.

Є ще одна особливість сприйняття: з віком первісні символи як би склеюються в більші й, внаслідок цього, більш стійкі конгломерати. Звідси більш важке й більш перекручене засвоєння нового, тому що великі блоки символів не можуть відповідати формам нових моделей, що є відбиттям нового досвіду й нових знань. Тому людям похилого віку легше оперувати чим-небудь вже знайомим по колишньому досвіду й адаптуватися до чого-небудь нового.

Ми не розуміємо повною мірою дійсного змісту усього, що відбувається навколо нас, тому що людський розум обмежений у своїх можливостях, і залежить від емоційних станів, у яких ми перебуваємо. Залежно від нашого стану міняється й оцінка того, що ми усвідомлюємо навколо себе. Але не тільки це обмежує наше сприйняття й розуміння світу. Природа змушує всіх людей підкорятися її програмам, за межі яких рідко кому вдається вийти. Але ми, люди, будучи несвідомими істотами, вважаємо, що всі дії в зовнішньому світі, які в дійсності ми виконуємо нібито виконуємо по своїй власній волі.

Існує ще одна, можливо, найбільш важлива ілюзія людського існування. Людина вважає, що пильнує вдень і спить уночі. Але в дійсності усе, що відбувається з людиною днем, - це теж сновидіння. Якби людині вдалося прокинутися днем, усвідомити, що все, що відбувається є також сном, як і той, який ми бачимо вночі, можливо, тоді всі вищесказані причини ілюзій втратили б для своє значення. Усвідомлення навколишнього світу, та й нас самих у цьому світі, стає можливим тільки тоді, коли наш розум будує усередині себе відповідну модель. Тільки після цього відбувається усвідомлення, але тільки через перекручену модель дійсності. Перекручену, тому що при створенні моделі (фантома) до неї додається й наше відношення до цього світу, яке залежить від нашого стану.

Розум не має здатності сприймати світ безпосередньо й тому він не може не спотворювати його. Протягом багатьох сторіч людина існує в омані. Отже, при такому сприйнятті ми ніколи не пізнаємо дійсність, наше судження про світ завжди буде перекрученим.

Наше прагнення доводити вірність сприйняття світу або подій, свідками яких ми були не має змісту. У кожному разі розум привнесе в наші докази свої викривлення, і, крім того, наші опоненти у свою чергу, внесуть додаткові викривлення в отриману ними інформацію.

Ми говорили про ненавмисні викривлення, внесені в сприйняття дійсності нашим розумом. Але практично завжди при спілкуванні з людьми ми свідомо вносимо викривлення в дійсність. Це звичайно зв'язане із прагненням его представити себе слухачеві у корисному світлі. При цьому може бути використано кілька варіантів. Наприклад, оповідач повідомляє, що він був свідком дуже цікавих подій, що підвищує його рейтинг в очах слухачів, або ж повідомляє про якій-небудь відомій людині, з якою він добре знайомий, що-небудь надзвичайне, дуже часто вигадуючи в дійсності не існуючі факти. При цьому він одержує той же ефект, що й у першому випадку. Іноді людина уявляє себе героєм у якій-небудь складній ситуації, іноді за принципом: "нажаль, що він мене не наздогнав, а то я б йому дав". Може бути й такий варіант, коли відбулися події, у яких брав участь оповідач, який підносить усе дуже небезпечним для життя, при цьому між рядків звучить очікування, що про нього подумають як про героя, можливо, пошкодують його, або хоча б поспівчувають.

При спілкуванні ми завжди надягаємо маски, за якими приховуємо свої дійсні цілі. Навіть один одного ми оцінюємо, виходячи не з якоїсь реальності, а керуючись різницею між бажаним і дійсним і, звичайно, нашими відносинами. Але ці " дійсні цілі»- не що інше, як тіні (фантоми) реальності, і маски, якими ми прикриваємося, це теж тільки тіні тіней, і не більш того. Це схоже на процес обігу грошей. Самі гроші не є матеріальною цінністю, вони тільки тінь або еквівалент золота, Але й золото не є в дійсності матеріальною цінністю, воно теж тільки тінь або захід людської праці й тих матеріальних структур, на які ця праця спрямована. Отже, людина живе у світі тіней, які сама створює. Усі прихильності - це не прихильності до чогось реальному, а до моделей або тіней, які існують усередині людини.

...