Взаємозв'язок рівня агресивності і типу акцентуації характеру в підлітковому віці
Теоретичне дослідження акцентуації характеру і агресивності. Причини агресії, види, механізми дії. Психологічні особливості підліткового віку. Практичне експериментальне дослідження взаємозв'язку рівня агресивності і типу акцентуації характеру підлітків.
| Рубрика | Психология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.11.2015 |
| Размер файла | 303,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Державний вищий навчальний заклад
«Запорізький національний університет»
Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Кафедра практичної психології
КУРСОВА РОБОТА
На тему: Взаємозв'язок рівня агресивності і типу акцентуації характеру в підлітковому віці
ВСТУП
Актуальність проблеми дослідження. Проблема агресивності одна з найбільш значних проблем сучасної психології. Тривожним симптомом є зростання числа неповнолітніх з девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.) Посилилась демонстративна і різка по відношенню до дорослих, поведінка. У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. Різко збільшилася кількість злочинів серед молоді. У порівнянні з недавнім минулим, зросло число тяжких злочинів, буденна свідомість фіксує збільшення конфліктів і фактів агресивної поведінки людей. Ми є свідками зміни всієї соціальної структури суспільства, інтенсивних процесів розшарування населення за майновою ознакою, по відношенню до різних форм власності. На грунті соціальних суперечностей виникають міжгрупові і міжособові конфлікти. Крім того, проблема агресивності мало вивчена теоретично. Ця проблема має давню історію. Багато дослідників у вітчизняній психології і за кордоном займалися проблемою агресії, але до одного рішення не прийшли, тому що вона складна і багатогранна, і не може бути єдиної точки зору.
У центрі уваги дослідників виявилися такі аспекти проблеми: біологічні та соціальні детермінанти агресії, механізми її засвоєння і закріплення, умови, що визначають прояви агресії, індивідуальні та статево-віковими особливості агресивної поведінки, способи запобігання агресії. Питання, пов'язані з людською агресивністю, зачіпаються в багатьох психологічних дослідженнях. Наявність надзвичайно високої концентрації агресії в суспільстві, відсутність однозначного і адекватного наукового визначення цього складного феномена роблять проблему дослідження агресивності однією з найбільш актуальних проблем сучасного світу, важливою теоретичною і практичною задачею. Агресивність формується переважно в процесі ранньої соціалізації в дитячому і підлітковому віці, і саме цей вік найбільш сприятливий для профілактики і корекції. Цим і пояснюється актуальність теми взаємозв'язку агресивності і типу акцентуації
Об'єкт дослідження: агресивна поведінка у підлітковому віці
Предмет дослідження: вплив типу акцентуації характеру на агресивну поведінку підлітків
Мета дослідження: вивчення взаємозв'язку акцентуації характеру і агресивності у підлітків.
Гіпотеза: Існує взаємозв'язок між рівнем агресивності та типом акцентуації характеру.
Задачі:
- визначення соціально-психологічної сутності поняття агресивність;
- Обґрунтування та визначення таких понять як акцентуація характеру і типи акцентуацій характеру
- Обговорення соціально-психологічних чинників формування підліткової агресивності, а також можливий вплив різних типів акцентуацій
- Проведення емпіричного дослідження з метою виявлення особливостей взаємозв'язку агресивності і типів акцентуації
Методи дослідження:
1. Методика Басса-Дарки
2.Методика «акцентуації особистостей» К. Леонгарда
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЇ ХАРАКТЕРУ
1.1 Поняття агресивності і агресії. Причини агресії, її види та механізми дії
На сьогодні не існує єдиного визначення агресії, тобто різні вчені надають цьому терміну різний зміст. Щоб краще зрозуміти поняття агресії і агресивності необхідно розглянути їх з точки зору різних вчених.
Серед трактувань агресії з позиції соціального феномена слід зазначити наступні. Деякими дослідниками під агресією розуміється активність адаптивного характеру. Наприклад, Ф. Аллан описує її як внутрішню силу (не пояснюючи її походження), що дає людині можливість протистояти зовнішнім силам [2]. На думку Д. Креч, Р. Кратчфилда "у своїй найпростішій формі агресія може розглядатися як пряма атака на перешкоду або бар'єр, і в цьому змісті вона є проявом адаптивного поводження". Під агресією також розуміється поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збиток іншим людям або об'єктам, шляхом актів ворожості, атак, руйнувань.
Е. Фромм визначає агресію більш обширно, як заподіяння збитку не тільки людині або тварині, але й усякому неживому об'єкту. А. Реан, трохи звужуючи Е. Фромма, розуміє під агресією "будь-які дії, які заподіюють або мають намір завдати шкоди іншій людині, групі людей або тварині" [17, 235].
Незважаючи на розходження у визначенні поняття агресії у різних авторів, ідея заподіяння шкоди іншому суб'єктові присутній практично завжди.
Один з найбільш відомих дослідників агресії й агресивності людини А. Басс визначає агресію як реакцію, у результаті якої інший організм одержує болючі стимули. Їм запропоноване наступне, також досить широке, визначення: агресія - це будь-яка поведінка, що містить погрозу або наносить збиток іншим [15, 25]. З даними визначеннями не можна повністю погодитися. Так, якщо збиток нанесений не навмисне, а випадково, дію людини не завжди можна розцінювати як агресію. Крім того, невдалі спроби завдати шкоди, згідно даного визначення, не можна розглядати як агресивні дії. Тим часом, агресивний намір і дії по його здійсненню мали місце.
Дж. Каган відзначав: для того щоб судити про агресивність того або іншого акту, необхідно знати його мотиви. Слідом за ним Фешбах наполегливо вказував на необхідність включення мотиваційних факторів у визначення агресії.
У силу цього декількома дослідниками (Берковиц, Фешбах) було запропоноване інше визначення "агресії". Воно містить наступне положення: для того, щоб дії індивіда були кваліфіковані як агресія, вони повинні містити в собі намір скривдити, а не просто приводити до таких наслідків. У цьому випадку вдалі й безуспішні спроби заподіяти шкоди або скривдити іншу людину будуть оцінені як агресивні, тому що вони були навмисними. Дане визначення, таким чином, є більш точним і містить облік мотивації.
Найбільше визнання одержало наступне визначення: "Агресія - це будь-яка форма поведінки, націленої на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, що не бажає подібного звертання" [14]. На думку зазначених авторів, прагнення реципієнта уникнути нападу й болю повинне бути присутнім.
Формулюючи визначення "агресії", Л.М. Семенюк відзначає, що в буквальному значенні слова - це напад за власною ініціативою з метою захоплення. "Разом з тим це такий стан, що може містити в собі не тільки прямий напад, але й погрозу, бажання напасти, ворожість".
Поняття "агресія" й "агресивність" розрізняються багатьма авторами. Якщо агресія трактується як дія або процес, що має специфічну функцію й організацію, то агресивність розглядається або як певний стан людини, або як деяка особистісна структура, що є компонентом більш складної структури психічних властивостей людини. Зокрема, Н.Д. Левітів пропонував розглядати й досліджувати агресію як психічний стан, виділяючи пізнавальний, емоційний і вольовий її компоненти. А. Реан [17, 236] розуміє під агресивністю "властивість особистості, що виражається в готовності до агресії".
Розрізнення понять "агресія" й "агресивність" веде до важливих наслідків. З одного боку, не за будь-якими агресивними діями суб'єкта дійсно стоїть агресивність особистості. З іншого боку, агресивність людини не завжди проявляється в очевидно агресивних діях. Прояв або не прояв агресивності, як особистісної властивості в певних актах поводження, завжди є результатом складної взаємодії ситуаційних факторів.
Представники біхевіористичної психологічної школи часто говорять про агресивну поведінку. Під нею розуміються активні, відкриті, зовнішні виражені дії, часто ініціативні й завжди приносять іншій людині (або неживому предмету) певну шкода. Агресивна поведінка може виражатися в різноманітних формах: від грубого фізичного насильства до глузливих слів.
Істотне значення в розумінні сутності агресивної поведінки підлітків має аналіз їхньої мотивації. Основу агресивної мотивації становлять, насамперед, негативні емоції й почуття, такі як гнів, страх, помста, ворожість (А. Басс, К.Ізард, Х. Фешбах, Е. Фромм й ін.). Фешбах відзначає, що із придбанням різного роду навичок і рухів, пов'язаних з "експресивною агресією", необхідної для зняття емоційної напруги й тому виконуючу позитивну роль, виникає властивий агресії мотив - "бажання завдати фізичної шкоди".
Отже, більшість дослідників вважають, що агресивна поведінка повинна включати агресивний намір. Однак при більш уважному розгляді встановити наявність або відсутність агресивного наміру не завжди виявляється простим завданням. Наміри - це особисте, сховане, недоступне прямому спостереженню задуми (А. Басс, А. Бандура). Про них можна судити за умовами, які передували або випливали за актами агресії [15, С. 27]. Проте, включення критерію наявності або відсутності агресивного наміру у визначенні агресії є доцільним. Це дозволяє оцінювати як агресію спробу заподіяти шкоду іншим, навіть якщо вона не закінчилися успіхом, а також диференціювати агресивні дії, наслідком яких стало випадкове заподіяння шкоди, і дії, що мають благі наміри, для здійснення яких заподіяння болю необхідно (наприклад, дії хірурга).
Важливе значення у визначенні "агресії" має фраза "іншій живій істоті". На думку Р. Берона і Д. Ричардсона, тому що самогубець прагне заподіяти шкоду собі, а не іншим живим істотам, його дії не можуть бути розцінені як агресивні [15, С.ЗО].
Схильність людини до агресивних дій намагалися пояснити по-різному. Однією із перших виникла думка, за якою у тварин звинувачують в тому, що в людини існує вроджений "інстинкт агресивності". Фрейд символізував інстинктивні основи людського прагнення до руйнації, вважаючи безплідними спроби призупинити цей процес.
Людська агресивність має еволюційні і фізіологічні корені. До фізіологічних чинників агресії мають відношення статеві гормони.
Інший погляд на походження агресивної поведінки а представленій у теорії соціального навчання Л.Берковитц. Щоб агресивна поведінка виникла і поширилася на визначений об'єкт, необхідно щоб існувало дві умови[8]: перше - щоб перешкода, що виникла по дорозі цілеспрямованої діяльності, викликала в людини реакцію гніву та друге - щоб у ролі причини виникнення перешкоди виступав інший.
Найсучасніша думка на походження агресивної поведінки пов'язана з когнітивною теорією навчання.
Агресивні дії розглядаються як результат фрустрації, а й як наслідок навчання, наслідування іншим. Агресивна поведінка батьків у цій концепції сприймається як результат наступних когнітивних та інших процесів[8]:
1. Оцінки суб'єктом наслідків своєї агресивної поведінки як позитивної.
2.Наявність фрустрації.
3.Наявність емоційного перезбудження типу афекту чи стресу, що супроводжується внутрішньою напруженістю, від якої нормальна людина хоче позбутися.
4.Наявність необхідного об'єкта агресивної поведінки, здатного зняти емоційну напругу і усунути фрустрацію.
Говорячи про причини агресії потрібно враховувати, що агресія - неоднорідна за своєю природою.
Вирізняють різні типи й види агресії.
По-перше, розрізняють реактивну і спонтанну агресію. Ряд важливих відмінностей зазначив З. Фешбах, розмежувавши один від одного експресивну, ворожу і інструментальну агресію. Експресивна агресія є мимовільним вибухом гніву та люті, неціленаправленним і швидким, причому джерело порушення спокою не завжди піддається нападу.
Найбільш важливо розрізнення ворожої і інструментальної агресії. Мета першої головним чином заподіяння шкоди іншому, тоді як друга спрямована на досягнення мети нейтрального характеру, а агресія використовується лише як кошти.
Інструментальну агресію Фешбах поділяє на індивідуально та соціально вмотивовану, можна також казати про корисливу та безкорисливу, чи антисоціальну і просоціальну агресію.
Серед форм агресивних реакцій, необхідно виділити слідуючі[10]:
> Фізична агресія (напад) - використання фізичної сили однієї особи.
> Непряма агресія - дії, які створені задля іншої людини (плітки, злісні жарти), і не на кого не спрямовані вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, стукання дверима та інших.).
> Вербальна агресія - вираз негативних почуттів ніби крізь форму (крик, вереск, сварка), і через зміст словесних відповідей (загрози, прокльони, лайка).
> Прихильність до роздратування - готовність до прояву від найменшого порушення: гарячковості, різкості, грубості.
>Негативізм - опозиційна манера поведінки, зазвичай спрямована проти авторитету чи керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених законів і звичаїв.
З форм ворожих реакцій відзначаються:
> Образа - заздрість сусідам, ненависть до оточуючих, зумовлені почуттям гіркоти, гніву на весь світ за справжні чи удавані страждання.
>Підозрілість - недовіра й обережність до інших людей, засновані на переконанні, що оточуючі мають намір завдати шкоди.
Процеси самооцінки є вирішальними детермінантами агресивності суб'єкта, рівень самооцінки регулює внутрішньо обов'язкові нормативні стандарти, які можуть стати на перешкоді, і сприяти здійсненню агресії. Якщо в результаті несправедливого (на думку суб'єкта) нападу, образи чи свідомо створеної перешкоди буде зачеплене її почуття власної гідності (його нормативний рівень), то агресія ця буде штовхати на захист своєї гідності і здійснення помсти [21].
Отже, у найзагальніших рисах алгоритм розвитку агресивного циклу такий: на початку відбуваються невидимі спостерігачеві і почуттєво неоформлені для самої людини процеси відхилення від нормального ходу біологічного життя. Аналізуючи цей етап відбувається включення механізмів компенсації, що вкладені у подолання виниклих патологічних змін.
1.2 Поняття та теорії акцентуації характеру
В словнику з психології зазначено, що при акцентуації характеру властива вразливість особистості по відношенню не до будь-яких (як при психопатіях), а лише до певного роду психотравмуючих впливів, які адресовані до так званого “місця найменшого супротиву” даного типу характеру, при зберіганні усталеності по відношенню до інших [16, 194]. Подібне визначення акцентуації характеру надав А.Е. Лічко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при яких спостерігаються не виходячи за межі норми відхилення у психології і поведінці людини, які межують з патологією [11, 67]. Такі акцентуації, як тимчасовий стан психіки частіш за всього спостерігаються саме у підлітковому і ранньому юнацькому віці. В процесі зростання дитини-підлітка особливості її характеру, які з'явились в дитинстві, втрачають свою гостроту, але з віком знову можуть загострюватися. Акцентуацію з неявними проявами, навідміну від явних, потрібно вважати звичайним варіантом норми [13,85-86]. Як вважає німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру настільки загострені (акцентуйовані), що за певних обставин можуть привести до однотипових конфліктів і нервових вибухів. Акцентуації характеру частенько зустрічаються саме у підлітків (50-80%). Акцентуація характеру за К. Леонгардом - це перебільшений розвиток окремих рис характеру в шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми [12, 43].
Практично всі автори типологій підкреслювали, що характер може бути більш і менш виражений. Зона абсолютно "нормальних" характерів, зона виражених характерів (вони отримали назву акцентуацій) і зона сильних відхилень характерів, або психопатії. Перша і друга зони відносяться до норми (в широкому сенсі), третя - к патології характеру. Відповідно, акцентуації характеру розглядаються як крайні варіанти норми. Вони, в свою чергу, поділяються на явні і приховані акцентуації [10].
Мінливість характерологічних рис людини виявляється не тільки в їх якісній різноманітності, а й у кількісному вираженні. Та сама риса у різних людей розвинута неоднаково. Є люди щедріші і менш щедрі, впертіші і поступливіші тощо. Коли кількісний вимір риси характеру наближається до граничних величин і досягає межі норми, виникає акцентуація характеру.
Акцентуація характеру - граничний варіант норми, наслідок посилення окремих його рис [9, 47].
При цьому в людини з'являється підвищена вразливість до одних стресогенних впливів за відносної стійкості до інших. Ця особливість часто виявляється лише в тих складних ситуаціях, які потребують активної роботи саме слабкої ланки. У звичайних умовах наявність акцентуації не заважає людині в її діяльності, але за несприятливих умов може призвести до серйозних змін у її поведінці, виникнення неврозів чи гострих емоційних реакцій [13, 212-213].
Види акцентуацій
Розрізняють явну і приховану акцентуацію характеру (Личко А.Є., Александров А.А., 1973).
Явна акцентуація. Цей ступінь акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних рис певного типу характеру. Ретельно зібраний анамнез, відомості від близьких, нетривале спостереження, особливо в середовищі однолітків, а також результати експериментально-патохарактерологічної оцінки за допомогою діагностичного опитувальника (Личко А.Є., Іванов Н.Я., 1977) дозволяють розпізнати цей тип. Проте вираженість рис певного типу не перешкоджає можливості задовільної соціальної адаптації. Займане положення звичайно відповідає здібностям і можливостям. У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних чинників, що адресуються до "місця найменшого опору", можуть наступати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При дорослішанні особливості характеру стають достатньо вираженими, але компенсуються і звичайно не заважають адаптації.
Прихована акцентуація. Цей ступінь мабуть повинен бути віднесений не до крайніх, а до звичайних норм. У буденних, звичайних умовах, риси певного типу характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певний тип характеру.
Акцентуації характеру часто зустрічаються у підлітків і юнаків (50-80%). Визначити тип акцентуації або її відсутність можна за допомогою спеціальних психологічних тестів, наприклад тест Шмішека. Нерідко доводиться мати справу з акцентуйованими особистостями й важливо знати і передбачати специфічні особливості поведінки людей. [20]
Єдиної класифікації типів акцентуації поки не існує. Кожен із дослідників (К. Леонгард, російський психіатр Андрій Личко (1926-1996) та ін.) називає різну кількість акцентуйованих типів і дає їм назви. Проте за різною термінологією часто виявляються однакові описи акцентуйованих рис, що дає змогу виокремити найважливіші типи акцентуації [18,15].
Класифікація, яку запропонував Леонгард, має слідуючий вигляд:
1. Гіпертимний (гіперактивний) - надмірно піднятий настрій, завжди веселий, балакучий, енергійний, самостійний, прагне до: лідерства, ризику, авантюр, не реагує на зауваження, ігнорує покарання, відсутня межа самокритичності. Діти з гіпертимною акцентуацією характеру контактні, комунікабельні, жваво жестикулюють, ініціативні, у них яскраво вираженні організаторські здібності, оптимістична налаштованість. Нормальному розвитку характеру підлітків з гіпертимною акцентуацією можуть зашкодити як відсутність нагляду, так і жорстокий контроль, проти якого вони бурхливо протестують. Такі діти цінують доброзичливе, шанобливе ставлення педагога, можуть бути активними його помічниками, лідерами у підліткових групах, організаторами корисних справ [12, 123-124].
2. Дистимічний - Даний тип є протилежний гіпертимному, постійно понижений настрій, зажура (сум), замкнутість, небагатослівність, песимістичність, його обтяжує гучне суспільство, у конфлікти вступає рідко, частіше в них виступає пасивною стороною. В переважній більшості вони мають низький рівень комунікації і як наслідок цього дуже вузьке коло товаришів. Вони швидко втомлюються, важко переносять неприємності. Цінують тих, хто дружить з ними і схильні їм підпорядковуватися. Віддають перевагу роботі, що не потребує широкого кола спілкування [12,131-132].
3. Циклоїдний - товариськість циклічно змінюється (висока в період доброго настрою (підвищеного) і низька - пригніченості). У період піднесеного настрою виявляють себе як люди з гипертимічною акцентуацією, у період спаду - з дистимічною. У період спаду загострено сприймають прикрощі, аж до самогубства. Бувають випадки маніакально-депресивного психозу. Інтереси залежать від циклу настрою. Схильні до розчарування в професії, зміни місця роботи. На зауваження і докори можуть відреагувати роздратуванням, грубістю і гнівом, ще більше при цьому засмучуючись [12, 135-136]
4. Емотивний (емоційний) - Надмірна чутливість, уразливість, глибоко переживають найменші прикрощі, занадто чутливі до зауважень, невдач, тому в них частіше сумний настрій. Віддають перевагу вузькому колу друзів і близьких, котрих розуміють з півслова. Рідко вступають у конфлікти, відіграють в них пасивну роль.
Образи не виказують назовні. радіють чужим удачам. Виконавці, з високим почуттям обов'язку. Гарні cім'янини. Можуть виникнути конфлікти з близькою людиною, смерть або хвороба рідних сприймається трагічно. Протипоказані несправедливість, хамство, перебування в оточенні брутальних людей. Схильні до невротичної депресії, інфаркту, гіпертонії. Діяльність, якій віддається перевага: мистецтво, медицина, виховання дітей, догляд за тваринами, рослинами [12,145-146].
5. Демонстративний - Виражене прагнення бути в центрі уваги і досягти своїх цілей за будь-яку ціну: сльози, непритомність, скандали, хвороби, хвастощі, вбрання, незвичні захоплення, неправда. Легко забувають про свої непорядні вчинки. Поведінка залежить від людини, з якою має справу, висока пристосовуваність до людей. Схильність до інтриг, самовпевненості і високих претензій. Провокують конфлікти, при цьому активно захищаються. Ситуації зачеплення інтересів, недооцінка заслуг, повалення з “п'єдесталу” викликають істеричні реакції. Схильність до істерії. Замкнуте коло спілкування, одноманітна робота пригнічують їх [12, 151-152].
6. Збудливий - Підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість, “занудливість”, але можлива підлесливість, послужливість (як маскування). Схильність до хамства і нецензурної лайки або мовчазності, сповільненості в бесіді. Активно і часто конфліктують, не уникають сварок з начальством, невживчиві у колективі, у сім'ї деспотичні та жорстокі. Поза приступами гніву - сумлінність, акуратність, любов до дітей. Через нелагідність часто змінюють місце роботи [12, 158-159].
7. Застрягаючий - “Застрягають” на своїх думках, не можуть забути образ, “зводять, ведуть рахунки”, службова і побутова незговірливість, схильність до затяжних чвар, у конфліктах частіше бувають є активною стороною, чітко визначене коло ворогів і друзів. Виявляють властолюбство - “занудливість мораліста”. Зачеплене самолюбство, несправедлива образа, перешкода до досягнення честолюбних цілей, ситуація ревнощів здатні викликати “манію переслідування, ревнощів” тощо. Віддають перевагу роботі, що дає відчуття незалежності і можливість проявити себе [12, 164-165].
8. Тривожно-педантичний - Виражена занудливість у виді “пережовування” подробиць, на службі здатні замучити відвідувачів формальними вимогами, зморюють домашніх надмірною акуратністю. Сумлінність, акуратність, серйозність, надійність у справах і почуттях, рівний настрій. Прагнуть перекласти прийняття важливого рішення на інших. Віддають перевагу “паперовій роботі”, не схильні змінювати місце роботи [12, 170].
9. Тривожний (психостенічний) - Знижений фон настрою, побоювання за себе, близьких, боязкість. непевність у собі, крайня нерішучість, довго переживають невдачу, сумніваються у своїх діях, рідко вступають у конфлікти, пасивна роль, дружелюбні, самокритичні, ретельні. Боязкість, помисливість, внаслідок беззахисності служать часом мішенню для жартів, “козлами відпущення”. Ситуації страху, погрози, покарання, глузувань, несправедливих обвинувачень протипоказані. Не може бути керівником, приймати відповідальні рішення, тому що буде нескінченно зважувати, переживати. а рішення прийняти не зможе [12, 177].
10. Екзальтований (лабільний) - Дуже мінливий настрій, емоції яскраво виражені, підвищене відволікання на зовнішні події, балакучість, улюбливість, альтруїзм, почуття співчуття, художній смак, артистичне обдарування, яскравість почуттів, прихильність до друзів, надмірна вразливість, патетичність, панікерство, схильність до розпачу. Невдачі, сумні події сприймають трагічно. Схильні до невротичної депресії [12,183-184].
11. Інтровертований (шизоїдний, аутистичний) - Мала товариськість, замкнуті, осторонь від усіх, спілкування при необхідності, занурені в себе, про себе нічого не розповідають, свої переживання не розкривають, хоча властива підвищена ранимість. Стримано, холодно ставляться до інших людей, навіть до близьких. Поведінка, логіка часто не зрозумілі для оточуючих. Люблять самітність. У конфлікти вступають рідко - при спробі вторгнутися в їхній внутрішній світ. Перебірливість у виборі партнера у шлюбі, пошук ідеалу. Емоційна холодність і слабка прихильність до близьких. На усе має свою точку зору, що часто різко відрізняється від думки більшості. Самітність, нав'язливість, безцеремонність, брутальність оточуючих посилюють замкнутість. Часті випадки захворювання шизофренією [12, 193].
12. Екстравертований (конформний) - Висока товариськість, балакучі, своєї думки не мають, дуже несамостійні, прагнуть бути як усі, неорганізовані, віддають перевагу підпорядковуванню. Накази начальства приймають без обдумування. У спілкуванні з друзями й у сім'ї поступаються лідерством іншому. Готові вислухати “сповідь” іншого, старанність. Ситуації вимушеної самітності, безконтрольність і нерегламентаність життя протипоказані. Схильність до гіпоманіакальності. Легка пристосовуваність до нової роботи. Коли завдання та правила поведінки чітко визначені, можуть бути гарними виконавцями [12, 205-206].
Дуже схожа з цією класифікацією і класифікація А.Е. Лічко, котра вже характеризує акцентуації характеру підлітків.
1. Гіпертимний тип. Відрізняється рухливістю, схильністю до пустунства, товариськістю. Дуже галасливі, завжди добрий настрій. За хороших загальних здібностей одночасно і велика невсидчивість, тому і навчаються нерівномірно. Часто можуть конфліктувати з дорослими. У них багато захоплень, хобі, але вони дуже недовготривалі (поверхневі) часто такі підлітки переоцінюються свої можливості, занадто впевнені в собі. Одноманітні, насичені звичайною діяльністб уроки не цікавлять їх. Як правило, чим нижча у гіпертимного підлітка загальна мотивація навчальної діяльності, тим важче йому працювати на уроці без відхилень у поведінці. Найкращим способом нейтралізації гіпертима в процесі навчання є залучення його до цікавої, різноманітної, доступної для нього діяльності [11, 46-47].
2. Циклоїдний тип. Висока дратівливість, схильність до апатії, перевага віддається самотності. Тяжко переживають навіть незначні невдачі, дуже дратуються навіть на критику, зауваження. Настрій час від часу змінюється від припіднятого до подавленого з періодами приблизно 2-3 неділі. Цей тип акцентуації характеру найчастіше спостерігається у старшому підлітковому і ранньому юнацькому віці. Серйозні невдачі та дорікання оточуючих можуть поглибити їх депресивний стан або викликати гостру афективну реакцію з можливими спробами суїциду. Оптимальною позицією близьких щодо підлітка, який перебуває у депресивному стані, є ненав'язлива турбота й увага. В цей період необхідно, наскільки можливо, знизити вимоги до підлітка, забезпечити теплі стосунки із значущою для нього людиною[11, 53-54].
3. Лабільний тип. Характерний вкрай змінливий настрій. Приводом для цього може послугувати навіть незначне - слово, погляд. Поведінка майже повністю залежить від хвилинного настрою. Такі підлітки добре розуміють і відчувають відношення до них оточуючих. Від настрою залежить самопочуття, апетит, працездатність, бажання побути на самоті, або в галасливій компанії. Хоч іноді лабільні підлітки виглядають легковажними, насправді вони здатні на глибоку і щиру прив'язаність до рідних, друзів, надзвичайно чутливі до доброти, підтримки. Турботу до себе сприймають із вдячністю [11, 58-59].
4. Астено-невротичний тип. Характерна висока підозріливість і капризність, втомляємість, особливо при виконанні розумової праці, і роздратованість. В антено-невротиків, як правило, помітні добові цикли бадьорості та втоми. Найсприятливішими для їх інтенсивної навчальної роботи є другий і третій уроки, початок і середина тижня, перша половина чверті. Особливо важка для них третя чверть [11, 61].
5. Сензитивний тип. Цей тип характеризується високою чутливістю до всього: і те що втішає, і те, що засмучує. Такі підлітки не люблять великих компаній, веселих ігор. Найчастіше вони сором'язливі і несміливі при сторонніх, а відкритими і товариськими вони бувають тільки з добре знайомими людьми. Віддають перевагу спілкуванню з малюками і дорослими, чим з ровесниками. Дуже слухняні і прив'язані до батьків. Дуже рано формується почуття відповідальності, високі моральні вимоги до себе й оточуючих. Рівень контактності сенситивних підлітків нижчий середнього. Надають перевагу вузькому колу друзів, рідко конфліктують, оскільки переважно займають пасивну позицію, образи тримають у собі. Нестерпні для них ситуації, в яких вони є об'єктом насмішок, підозр у негативних вчинках, несправедливих звинувачуваннях. Це може спровокувати їх гостру афективну реакцію або депресію, підштовхнути до конфлікту [11, 62-63].
6. Психоастенічний тип. Цей тип характеризується прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до роздумів і міркувань до самоаналізу і оцінці поведінки інших. характерна крайня нерішучість, боязкість, постійна схильність до сумнівів, їх охоплює страх за себе, за рідних, вони марновірні, для зменшення тривоги і страхів знаходять свої прикмети і ритуали дій для “захисту себе від нещасть” [11, 68-69].
7. Шизоїдний тип. Головна риса - замкнутість (надання переваги самотності). Підлітки дуже часто демонструють зовнішню байдужість до оточуючих людей, погано розуміють стан інших, їх почуття. Їх дуже важко зрозуміти оточуючим, особливо однолітками, а їх, як правило, не дуже люблять. [11,71]. Характеризується внутрішньою відірваністю від зовнішнього світу, відсутністю внутрішньої послідовності у всій психіці; це дивні і незрозумілі люди, від яких не знаєш, чого чекати, вони холодні до інших і дуже ранимі самі. Шизоїд ігнорує те, що не відповідає його уявленням, свої вимоги будує незалежно від реальності, у нього своя логіка, і це позначається на його мисленні, що носить індивідуальний, іноді дуже оригінальний характер; він замкнений, дратівливий, уникає спілкування [11, 74].
8. Епілептоїдний тип. Дуже часто плачуть, особливо в ранньому віці. Такі діти люблять мучити тварин, ображати меншого, в компаніях дітей поводять себе як диктатори. Їх риси - жорстокість, власність, егоїзм. Характерна крайня дратівливість, нетерпимість до думки оточуючих, цілком не виносять заперечень, зауважень, у сім'ї - часто тирани, легко впадають у гнів, не можуть стриматися, виражають свій гнів у лайці, рукоприкладстві, втрачаючи часом контроль за власними діями до повної несамовитості (“у гніві - страшний, може вбити” або “трясеться від гніву”) [11, 76].
9. Істероїдний тип. Найбільш характерна риса цього типу - егоцентризм, прагнення до постійної уваги до своєї особи. Головне для них - привертати до себе увагу оточуючих у будь який спосіб (неправда, демонстративні сцени, непритомності, паралічі, хвороби тощо)., вислуховувати у свою адресу захоплення і похвалу [11, 85].
10. Нестійкий тип. Іноді про нього говорять як про слабовільного, котрий пливе за течією. Таких підлітків дуже притягають розваги, ледарство, святковість. Відсутні будь-які серйозні в тому числі професійні інтереси, майже зовсім не думають про майбутнє. Для підлітків, які репрезентують цей тип, характерна передусім патологічна слабкість волі. Їх соціальна поведінка більше залежить від впливу людей, котрі їх оточують, ніж від них самих. Особливо небезпечна для таких дітей зміна життєвої ситуації [11, 90-92].
11. Конформний тип. Цей тип демонструє бездумне, а часто просто підпорядкування будь-яким авторитетам, групі. Це тип пристосування. Характерне прагнення наслідувати інших, “бути як всі”, освоювати стандарти поведінки, поглядів, думок, властиві даній соціальній групі, не маючи власних позицій (“конституційно нерозумний”, за класифікацією психіатра Ганнушкіна) [11, 92].
За класифікацією А.Є. Личко існують ще й змішані типи, які складають майже половину випадків явної акцентуації. Їх особливості неважко описати на підставі наданих характеристик. Поєднання, що зустрічаються, не випадкові: риси одних типів з'єднуються один з одним досить часто, інші ж не поєднуються майже ніколи. Фахівцями пропонуються два типи поєднань.
Проміжні типи. Вони обумовлені ендогенними закономірностями, перш за все генетичними чинниками, а також особливостями розвитку в ранньому дитинстві. До них відносяться лабільно-циклоїдний і конформно-гіпертимні типи, а також поєднання лабільного типу з астено-невротичним і сенситивним, астено-невротичного з сенситивним і психастенічним. Сюди ж можуть бути віднесені також проміжні типи - шизоїдно-сенситивний, шизоїдно-психастенічний, шизоїдно-епілептоїдний, шизоїдно-істероїдний, істероїдно-епілептоїдний. Можлива трансформація гіпертимного типу в циклоїдний через різні ендогенні закономірності.
Амальгамові типи. Вони формуються як наслідок нашарування рис одного типу на ендогенне ядро іншого через неправильне виховання або інші хронічно діючі психогенні чинники. Тут також можливі лише деякі нашарування одного типу на іншій. Гіпертимно-нестійкий і гіпертимно-істероїдний типи є приєднанням нестійких або істероїдних рис гіпертимній основі [11, 95-96].
Отже, за несприятливих умов особистісний розвиток підлітків характеризується суперечливістю, дисгармонійністю та винекненням акцентуацій характеру [18, 232].
1.3 Психологічні особливості підліткового віку
акцентуація характер агресивність психологічний
Підлітковий вік -- це один з найважливіших етапів життя людини. В ньому багато джерел і починань всього подальшого становлення особистості. Вік цей нестабільний, ранимий, важкий і виявляється, що він більше, ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля.[5]
В підлітковому віці відбувається не лише анатомо-фізіологічний, а й когнітивний, психологічний розвиток особистості. До центральних психологічних новоутворень відносяться - поява самосвідомості, як можливості зрозуміти себе, пов'язаної з відкриттям світу власних переживань і упорядкування котрих стає можливим тільки з появою мислення в поняттях[3] (Л.С. Виготський, Е. Еріксон, М. Кле та інші).
У підлітковому віці, що характеризується як особливо складний, переломний, динамічний і при цьому сензитивний до світу почуттів та міжособистісних відносин, особливої актуальності набуває проблема емоційного реагування.[22]
На думку М. Кле[19] існує три головних завдання становлення підліткової самосвідомості:
1) самоусвідомлення часової протяжності власного Я, яке включає дитяче минуле і визначає проекцію в майбутнє,
2) усвідомлення себе як відмінного від інтеріорізованих батьківських думок про себе,
3) здійснення системи виборів, яка забезпечує цілісність особистості (вибір професії, статева поляризація, ідеологічні установки тощо).
Е. Еріксон виділив параметри розвитку, які характерні для кожної стадії життя людини. Так, для підлітка на його думку, параметр який виник в цей період, коливається ніж позитивним полюсом ідентифікації Я і негативним полюсом плутанини ролей школяра, і сина, і друга, і т.д., котрі підліток має зібрати в єдине ціле, зв'язавши з минулим і направити в майбутнє.[1]
Л.С. Виготський зазначав, що важливі новоутворення підліткового віку відбуваються в середині важливих для підлітка відношеннях з однолітками обох статей, в середині ведучої для підліткового періоду діяльності орієнтації на себе, відкриття себе.[3]
Підліток неначе дивиться на себе, свої можливості начебто ззовні, порівнює себе з іншими - дорослими і однолітками. Відбувається перехід орієнтації на оцінку оточуючих до орієнтації на самооцінку, формується уявлення про Я-ідеальне. Піаже3 писав, що коли дитина кооперується з собі подібним, вона вже доросла.
Підлітки скоріше і успішніше справляються з інтелектуальними завданнями, ніж в більш ранньому віці. Крім розвитку формального операціонального мислення, у них з'являється більша усвідомленість відмінності між приємним явищем і зберігаємого в пам'яті, - здатність будувати теоретичні припущення, які основані на тільки-но побаченому, переході до логічної пам'яті. Відбувається становлення спрямованості, виборності сприймання, формується абстрактне теоретичне мислення, розвиваються гіпотетико-дедуктивні процеси (на основі одних загальних уявлень, шляхом побудови гіпотез і їх перевірка), з'являється можливість будувати складні висновки, видвігати гіпотези і перевіряти їх. Формування теоретичного дискурсивного (міркуючого) мислення - мислення, яке основане на оперуванні не конкретними образами, а поняттями. Тому в інтелектуальній діяльності посилюється індивідуальні відмінності, пов'язані з розрізненням самостійного мислення, інтелектуальної активності, творчого індивідуального підходу до рішення задач.
Самі 13-літні підлітки дуже стурбовані вмінням володіти власною поведінкою. Особливістю вольової поведінки цього віку є відсутність або надзвичайно слабка представленість в ньому саме виконавчої ланки. Характерна і “установка на відмову від зусиль”.[1] Підлітки бурхливо і безпосередньо виражають свої емоції, вони часто не можуть стримувати радість, гнів, збентеженість. Особливістю емоційного реагування 13-14-літніх школярів-підлітків є і порівняна легкість виникнення у них переживань емоційної напруги і стресу.
В цей період “зворачується” дитяча форма уяви і починає складатися нова. В 13-літньому віці мрії все більше починають займати місце гри, створюючи тим самим ідеальні образи майбутнього.
Сьогодні в психологічній літературі можна знайти принаймні два розуміння кризи підліткового віку. З одного боку, акцент ставиться на ідеї перелому, раптових змін у ході розвитку, що тягнуть за собою значні зміни в поведінці, способі думок і уявленнях, з іншого боку - переважає розуміння кризи як психологічних порушень, що супроводжуються стражданнями, тривогами, пригніченістю, тобто - цілою низкою труднощів невротичного характеру, що обумовлює дезадаптацію в повсякденному житті. В описах підліткової кризи присутнє і те, і інше розуміння [7].
А. Гезел[3], американський психолог, описав особливості біологічного дозрівання, інтересів, і поведінки дітей в підлітковому віці і, вважаючи, що перехід від дитинства до дорослості йде з 11 до 21 року, де особливо важливі перші п'ять років (з 11 до 16 років, бо, якщо десять, одинадцять, дванадцять років - це ще дитина, то потім це вже щось більше в своєму розвитку). 13 років - підліток, для якого характерна зверненість в середину (інтровертність), самокритичність, вразливість до критики, критичне ставлення до батьків, виборність у дружбі. 14 років - підліток: екстраверсія, енергійність, товариськість, упевненість у собі, цікавість до інших, порівняння себе з героєм (своїм ідеалом). 15 років - підліток: здобуваються індивідуальні відміни: рух незалежності, свобода від зовнішнього контролю, початок усвідомленого самовиховання. Вразливість, сприйнятливість до негативного впливу. 16 років - підліток: рівновага, бунтівництво поступається місцем життєрадісності, збільшується внутрішня самостійність, емоційна урівноваженість, товариськість.
Бюлер[19] виділив дві фази перехідного віку: 1) негативну, 2) позитивну. Негативна бере свій початок у допубертатному періоді (занепокоєність, тривожність, дратівливість). Це період мрій, суперечливих почуттів меланхолії. У дівчат - з 11 до 13 років, у хлопців - з 14 до 16 років. Позитивна - постійна близькість з природою, по іншому сприймається мистецтво, з'являється новий світ цінностей, потреба в інтимній людській близькості.
Відповідно до теорії К. Левіна[1] найважливішими процесами перехідного віку є розширення життєвого світу особистості, її кругозору, почуття групової приналежності і типу людей, на яких вона орієнтується. Поведінка підлітка визначається проміжністю (маргинальністю) його положення. Це проявляється у психіці, для якої типові внутрішня сором'язливість, невизначеність рівнів притягань, внутрішніх протиріч, агресивність, схильність крайніх точок зору і позицій.
Столяренко Л.Д.[19] виділяє слідуючи типи самовідношення підлітка:
1. “самооцінка” дитини є прямою проекцією оцінки матері,
2. змішана самооцінка,
3. підліток проектує точку зору батьків на себе, але дає їй свою оцінку,
4. підліток веде боротьбу проти поглядів батьків, але при цьому залишається в рамках тієї ж системи цінностей,
5. підліток відтворює у самооцінці негативні думки батьків про себе, але підкреслюючи, що таким він хоче бути,
6. підліток просто не помічає негативної оцінки батьків.
За Кольбергом[19] підлітку (з 10 до 13 років) характерний другий рівень моральності - конвенціональний - орієнтація на принципи інших людей і на закони, а вже з 13 років людина судить про поведінку, виходячи з особистих міркувань, критеріїв - постконвенціональний (третій рівень).
Отже, психологічні новоутворення відбуваються завдяки розвитку соціальної дорослості - становлення готовності дитини до життя у суспільстві дорослих як його повноцінного і повноправного члена. Але поява у підлітка відчуття особистої дорослості і потреби в її визнанні вступає іноді (навіть у більшості випадків) у конфлікт, протиріччя, в якому значну роль відіграє характер (його риси), який формується в цей період.
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЇ ХАРАКТЕРУ ПІДЛІТКІВ
2.1 Методики дослідження акцентуації характеру і агресивності
1.Методика Шмішека.
Опис методики. Опитувальник Шмішека - особовий опитувальник, який призначений для діагностики типа акцентуації особистості, є реалізацією типологічного підходу до її вивчення. Опублікований Г. Шмішеком в 1970 р.
Методика складається з 97 питань, на які потрібно відповісти «так» чи «ні». Розроблений також скорочений варіант опитувальника. За допомогою даної методики визначаються наступні 10 типів акцентуації особи (по класифікації К. Леонгарда): демонстративний, педантичний, застрягаючий, збудливий, гіпертимний, емотивний, тривожний, циклоїдний, дистимний, екзальтований.
Максимальний показник за кожним типом акцентуації - 24 бали. Ознакою акцентуації вважається показник вище 12 балів. Отримані дані можуть бути представлені у вигляді «профілю особової акцентуації».
Теоретичні основи. Теоретичною основою опитувальника є концепція «акцентуїрованних особистостей» К. Леонгарда. Відповідно до цієї концепції всі риси особистості можуть бути розділені на основні і додаткові. Основні риси - стержень особистості, вони визначають її розвиток, процеси адаптації, психічне здоров'я. При значній вираженості основні риси характеризують особистість в цілому. В разі дії несприятливих факторів вони можуть набувати патологічного характеру, руйнуючи структуру особистості. Особистості, в яких основні межі яскраво виражені, названі К. Леонгардом акцентуїрованними. Акцентуїровані особистості не слід розглядати як патологічні. Це випадок «загострення» визначених, властивих кожній людині, особливостей. По К. Леонгарду, в акцентуїрованних особистостях потенційно закладені як можливості соціально позитивних досягнень, так і соціально негативний заряд.
К. Леонгардом виділені 10 типів акцентуїрованних особистостей, які досить довільно розділені на дві групи: акцентуація характеру (демонстративний, педантичний, застряючий, збудливий) і акцентуації темпераменту (гіпертимний, дистимний, тривожно-боязливий, циклотимний, афективно-екзальтований, емотивний).
Інструкція. Вам пропонується відповісти на 97 питань, що стосуються різних сторін вашої особистості. Поряд з номером питання поставте знак «+» (так), якщо згодні, або «-» (ні), якщо не згодні. Відповідайте швидко, довго не замислюйтеся.
Обробка результатів. Для зручності обробки результатів можна виготовити трафарети відповідно до ключа, які накладаються на бланк відповідей, заповнений випробовуваним. Потім здійснюється підрахунок відповідей, відповідних ключу і помножених згодне йому на 2, 3 або 6. При збігу відповіді на питання з ключем відповіді привласнюється один бал.
2. Опитувальник Басса-Дарки
Опитувальник Басса-Дарки (Buss-Durkey Inventory) розроблений А. Басс і А. Дарки в 1957 р. і призначений для діагностики агресивних і ворожих реакцій. Під агресивністю розуміється властивість особистості, що характеризується наявністю деструктивних тенденцій, в основному в області суб'єктно-об'єктних відносин. Ворожість розуміється як реакція, розвиваюча негативні почуття і негативні оцінки людей і подій. Створюючи свій опитувальник, диференціює прояви агресії і ворожості, А. Басc і А. Дарки виділили такі види реакцій:
Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.
Непряма - агресія, обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована.
Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, грубість).
Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів.
Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії.
Підозрілість - в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей до переконання у тому, що інші люди планують і приносять шкоду.
Вербальна агресія - вираз негативних відчуттів як через форму (крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).
Почуття провини - висловлює можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, а також відчуваються їм докори сумління.
2.2 Експериментальне дослідження рівня агресивності та типу акцентуації характеру підлітків
Об'єктом нашого дослідження стали типи агресивної поведінки у учнів 9 класу. Вибірка складалась з 24 чоловік (учнів класу) 13-ьох хлопців і 11-ти дівчат (віком від 14-16 років). Час проведення - день 12.00 (точніше - четвертий урок, коли має відбуватися класна година). В дослідженні була використана методика на виявлення акцентуацій характеру у підлітків - методика Карла Леонгарда та опитувальник Басса-Дарки. Перед проведенням діти були ознайомлені з інструкцією, і кожному були роздані бланки, які вони мали заповнити, відповівши на 88 питань у першому тесті і 75 питань у другому. Час, на протязі якого тривав “експеримент” приблизно 45 хвилин.
У бланках досліджувані зазначені під номерами: з 1 по 11- дівчата, з 12 по 24 - хлопці.
Апробація характерологічного опитувальника Леонгарда дозволила визначити типи акцентуацій характеру у підлітків. (Табл. 1; 2)
Переважають такі акцентуації характеру як гіпертимні, збудливі, афективно-екзальтовані. Більшість досліджуваних не мають яскраво виражених акцентуацій характеру.
Таблиця 1. Результати дослідження рівня акцентуації характеру за опитувальником Леонгарда (дівчата)
|
Столбец1 |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
СР. БАЛЛ |
|
|
ДЕМОНСТР. |
16 |
16 |
8 |
18 |
16 |
16 |
18 |
8 |
14 |
12 |
6 |
13,4 |
|
|
ЗАСТРЕВАЮЩ. |
16 |
14 |
16 |
12 |
20 |
14 |
12 |
16 |
10 |
8 |
12 |
13,6 |
|
|
ПЕДАНТИЧН. |
12 |
8 |
10 |
12 |
14 |
14 |
12 |
10 |
12 |
14 |
12 |
11,8 |
|
|
ВОЗБУДИМ. |
21 |
9 |
21 |
18 |
18 |
24 |
21 |
21 |
18 |
18 |
18 |
18,8 |
|
|
ГИПЕРТИМН. |
21 |
18 |
18 |
12 |
24 |
21 |
21 |
18 |
21 |
12 |
24 |
19 |
|
|
ДИСТИМН. |
6 |
3 |
6 |
6 |
12 |
9 |
6 |
6 |
3 |
6 |
6 |
6,2 |
|
|
ТРЕВ-БОЯЗЛ. |
6 |
12 |
9 |
6 |
21 |
15 |
6 |
9 |
3 |
3 |
0 |
8,1 |
|
|
АФФЕК-ЭКЗ. |
18 |
18 |
18 |
18 |
18 |
24 |
12 |
18 |
12 |
24 |
0 |
16,3 |
|
|
ЭМОТИВ. |
18 |
18 |
15 |
24 |
21 |
21 |
18 |
15 |
18 |
18 |
12 |
18 |
|
|
ЦИКЛОТИМ. |
12 |
12 |
18 |
18 |
15 |
24 |
12 |
18 |
12 |
18 |
15 |
15,8 |
Таблиця 2. Результати дослідження рівня акцентуації характеру за опитувальником Леонгарда (хлопці)
|
Столбец1 |
12 |
13 |
14 |
15 |
16 |
17 |
18 |
19 |
20 |
21 |
22 |
23 |
24 |
СР. БАЛЛ |
|
|
ДЕМОНСТР. |
12 |
10 |
8 |
6 |
4 |
8 |
4 |
16 |
2 |
12 |
18 |
6 |
16 |
9,3 |
|
|
ЗАСТРЕВАЮЩ. |
16 |
16 |
16 |
12 |
8 |
10 |
14 |
14 |
8 |
8 |
12 |
16 |
14 |
12,6 |
|
|
ПЕДАНТИЧН. |
10 |
14 |
6 |
12 |
12 |
8 |
4 |
8 |
4 |
14 |
6 |
10 |
12 |
9,2 |
|
|
ВОЗБУДИМ. |
12 |
18 |
15 |
18 |
15 |
9 |
15 |
21 |
15 |
18 |
21 |
21 |
15 |
16,3 |
|
|
ГИПЕРТИМН. |
6 |
18 |
15 |
24 |
9 |
12 |
12 |
21 |
9 |
12 |
18 |
18 |
24 |
15,2 |
|
|
ДИСТИМН. |
24 |
9 |
3 |
6 |
15 |
15 |
3 |
9 |
12 |
6 |
12 |
12 |
6 |
10,3 |
|
|
ТРЕВ-БОЯЗЛ. |
3 |
12 |
3 |
0 |
9 |
3 |
9 |
18 |
6 |
3 |
18 |
15 |
3 |
7,8 |
|
|
АФФЕК-ЭКЗ. |
6 |
12 |
18 |
0 |
12 |
12 |
18 |
18 |
6 |
24 |
18 |
6 |
12 |
12,4 |
|
|
ЭМОТИВ. |
6 |
15 |
15 |
12 |
12 |
12 |
3 |
21 |
6 |
18 |
9 |
9 |
18 |
12 |
|
|
ЦИКЛОТИМ. |
3 |
15 |
18 |
15 |
12 |
6 |
3 |
18 |
6 |
18 |
15 |
12 |
15 |
12 |
Як бачимо, за результатами наведеними в таблицях 1. і 2., в більшості випадків виявляється не просто один тип (або один змішаний тип), а декілька типів акцентуації характеру(діагр.1.1):
- Жодної акцентуації у 12,5% досліджуваних;
- Одна акцентуація характеру зустрічається у 8,3% досліджуваних;
- Поєднання двох видів у 25% досліджуваних;
- Поєднання трьох типів у 8,3% досліджуваних;
- Поєднання чотирьох типів виявлено у 25% досліджуваних;
- Поєднання п'ятьох типів і більше у 20,8% досліджуваних.
Це зумовлено генетичними чинниками, вихованням, а також особливостями розвитку в ранньому дитинстві.
За результатами дослідження можна сказати, що показники яскраво виражених акцентуацій характеру досліджуваних невисокі, не багато з них наближається до максимального - 24 бали.
Діаграма 1.1
Дослідивши рівень агресії за допомогою опитувальника Басса-Дарки, маємо результати у таблицях 3 і 4
Таблиця 3. Результати дослідження рівня агресії за опитувальником Басса-Дарки (дівчата)
|
Столбец1 |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
ср. балл |
|
|
Индекс агрессии |
27 |
23 |
26 |
18 |
23 |
24 |
16 |
26 |
16 |
14 |
28 |
21,9 |
|
|
Индекс вражды |
13 |
11 |
12 |
5 |
13 |
15 |
11 |
9 |
10 |
12 |
14 |
11,3 |
|
|
Физическая агрессия |
77 |
88 |
99 |
33 |
66 |
77 |
55 |
99 |
33 |
44 |
99 |
70 |
|
|
Вербальная агрессия |
104 |
72 |
80 |
72 |
80 |
88 |
56 |
80 |
64 |
56 |
96 |
77 |
|
|
Косвенная агрессия |
91 |
78 |
91 |
78 |
91 |
78 |
52 |
91 |
65 |
39 |
91 |
76,8 |
|
|
Негативизм |
80 |
80 |
40 |
60 |
100 |
80 |
60 |
80 |
60 |
40 |
100 |
70,9 |
|
|
Раздражение |
63 |
54 |
81 |
36 |
72 |
45 |
36 |
72 |
45 |
54 |
81 |
58 |
|
|
Подозрительность |
77 |
66 |
77 |
33 |
77 |
88 |
66 |
55 |
77 |
77 |
99 |
72 |
|
|
Обида |
78 |
65 |
65 |
26 |
78 |
91 |
65 |
52 |
39 |
65 |
65 |
62,6 |
|
|
Чувство вины |
66 |
77<... |
Подобные документы
Теоретичні підходи дослідження взаємозв’язку між акцентуаціями характеру і схильністю до девіантної поведінки. Основні риси, природа та особливості характеру підлітків, поняття акцентуації. Типи та роль акцентуації характеру молоді на її поводження.
курсовая работа [86,1 K], добавлен 25.02.2010Перевірка гіпотези про існування взаємозв'язків вроджених інстинктів з акцентуаціями характеру у підлітковому віці, визначення їх характеру. Психологічні особливості підліткового віку. Підходи до теорії акцентуації характеру (К. Леонгард, А.Є. Личко).
курсовая работа [630,7 K], добавлен 11.01.2013Особливості підліткового віку і передумови їх девіантної поведінки. Науково-теоретичні підходи до визначення поняття "характер". Акцентуації як тимчасові зміни характеру в підлітків. Загальні характеристики акцентуацій характерних для сучасних підлітків.
курсовая работа [216,9 K], добавлен 04.02.2015Основні дослідники типології характеру, характеристика досліджень. Сутність і критерії типології характеру. Практичне дослідження, пов'язане з методиками визначення акцентуації характеру. Рекомендації респондентам щодо застосування отриманої інформації.
курсовая работа [160,2 K], добавлен 10.11.2010Психологічні особливості агресивної поведінки підлітків. Статевовікові та індивідуальні особливості прояву агресивності в підлітковому віці. Експериментальне дослідження та програма психокорекції гендерних відмінностей прояву агресії у підлітків.
дипломная работа [374,0 K], добавлен 19.10.2011Сутність агресії, агресивності. Девіантна поведінка дітей шкільного віку, підлітків. Психологічні та статевовікові особливості прояву агресивності в підлітковому віці. Проведення тестування "Кінетичний малюнок сім’ї", результати. Опитувальник Басса-Дарки.
курсовая работа [183,0 K], добавлен 08.06.2015Психологічні особливості підліткового віку. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки підлітків. Експериментальне дослідження проблеми агресії у підлітковому віці. Корекційна програма по зменьшенню агресії та підвищенню рівня самооцінки.
дипломная работа [325,5 K], добавлен 12.05.2010Визначення основних типів акцентуацій характеру і їх впливу на поведінку дітей. Дослідження взаємозв’язку між акцентуаціями характеру і схильністю до важковиховуваності. "Важкі діти" та їх поведінка. Робота соціального педагога з важковиховуваними дітьми.
курсовая работа [436,5 K], добавлен 04.05.2015Сутність агресії та агресивності, причині їх прояву та основні психологічні напрямки дослідження, соціальні умови, що сприяють закріпленню. Етапи проведення емпіричного дослідження агресивності в старшому підлітковому віці, аналіз отриманих результатів.
курсовая работа [54,8 K], добавлен 14.03.2014Визначення сутності поняття характеру. Психологічні особливості розвитку особистості у підлітковому віці. Опис процедури дослідження характеру в підлітків, аналіз результатів. Рекомендації щодо впливу психолого-педагогічних умов на формування характеру.
курсовая работа [111,1 K], добавлен 17.04.2015Природа, структура та види агресії. Феномен, основні теорії, особливості проявів дитячої агресії. Вплив на прояви дитячої агресивності в молодшому шкільному віці. Експериментальне дослідження, діагностика та проявів агресивності у молодших школярів.
курсовая работа [70,0 K], добавлен 10.11.2010Загальна характеристика стилів виховання в сім’ї. Сутність та джерела агресії. Особливості виявлення агресивності у юнаків та дівчат. Експериментальне дослідження взаємозв'язку між стилем виховання і особливостями прояву агресивних реакцій у підлітків.
дипломная работа [176,8 K], добавлен 04.08.2016Агресія та агресивність як предмет наукового дослідження. Психологічні та соціальні детермінанти підліткової агресії. Обґрунтування методик та процедура психодіагностичного обстеження. Взаємозв'язок умов соціалізації з проявами агресивності у підлітків.
дипломная работа [99,6 K], добавлен 12.03.2012Теоретичне та експериментальне дослідження природи агресивності та міжособових стосунків у середовищі підлітків. Аналіз психологічних понять агресія, агресивність. Розвиток агресивності в дитячому віці та її подальше формування в процесі соціалізації.
дипломная работа [194,2 K], добавлен 15.07.2009Поняття агресії та агресивності. Психологічна характеристика дітей; чинники, що впливають на розвиток агресивності в молодшому шкільному віці. Емпіричне дослідження прояву агресії у школярів за методикою "Неіснуюча тварина", "Тест емоцій" Баса-Даркі.
курсовая работа [225,2 K], добавлен 28.05.2012Теоретичний аналіз проблеми по вивченню когнітивних особливостей характеру людини. Дослідження когнітивної сфери пізнавальної діяльності людей, що грають в го. Емпіричне дослідження мислення і акцентуації характеру людей, що грають в інтелектуальні ігри.
курсовая работа [502,4 K], добавлен 16.06.2013Розкриття особливостей підліткового віку, поняття характеру, а також передумов розвитку акцентуацій. Визначення головних факторів виникнення порушень поведінки неповнолітніх. Аналіз ознак основних акцентуацій з урахуванням їх впливу на особистість.
статья [22,5 K], добавлен 07.02.2018Психолого-педагогічні основи вивчення проблеми "важких" підлітків. Психологічні особливості розвитку дітей підліткового віку. Методи дослідження підлітків, які важко піддаються вихованню. Дослідження самооцінки та агресивності підлітків і їх результати.
курсовая работа [580,8 K], добавлен 20.09.2010Загальне поняття агресивності і самооцінки, особливості їх розвитку і прояву в підлітковому віці. Дослідження учнів ліцею за методикою С.А. Будассі, встановлення наявності кореляційного взаємозв’язку між формами агресивної поведінки та рівнем самооцінки.
курсовая работа [55,0 K], добавлен 14.03.2011Девіації як соціально-психологічна проблема. Аналіз типів акцентуацій характеру і сп’яніння у підлітків. Сутність психологічної профілактики схильності підлітків до алкоголю. Діагностика і співвідношення рівня пияцтва та акцентуацій характеру у підлітків.
дипломная работа [192,0 K], добавлен 22.08.2010
