Основи психології та педагогіки

27. Структура конфлікту, динаміка конфлікту, стратегії поведінки у конфлікті

Основними елементами конфліктної взаємодії є: 1) об'єкт і предмет конфлікту. Цінність, з приводу якої виникає зіткнення інтересів, називається об'єктом конфлікту. На відміну від цього, предметом конфлікту є ті суперечності, які виникають між взаємодіючими сторонами і які вони намагаються вирішити за допомогою протистояння. 2) учасники конфлікту - суб'єкти соціальної взаємодії, які знаходяться в стані конфлікту, або люди, що явно чи приховано підтримують конфліктуючі сторони. 3) соціальне середовище, умови конфлікту. 4) суб'єктивне сприйняття конфлікту або образ конфліктної ситуації - відображення предмету конфлікту в свідомості суб'єктів конфліктної взаємодії. 5) мотиви конфлікту - це внутрішні сили, які підштовхують суб'єктів соціальної взаємодії до конфлікту. 6) позиції конфліктуючих сторін - це те, що проголошують конфліктанти один одному в процесі конфлікту або в переговорному процесі. Розгляд динаміки конфлікту вимагає поділу його на стадії. Це виникнення об'єктивної конфліктної ситуації, її усвідомлення, здійснення конфліктної поведінки, розв'язання конфлікту. Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тією мірою, в якій людина хоче задовольнити власні інтереси (діючи пасивно або активно) і інтереси іншої сторони (діючи спільно або індивідуально): 1) конкуренція (суперництво) - прагнення добитися реалізації власних інтересів і цілей, всупереч інтересам іншого. 2) пристосування - принесення в жертву власних інтересів заради збереження стосунків з іншим. 3) уникання - відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденції до досягнення власних цілей. 4) компроміс - угода на основі взаємних поступок; пропозиція варіанту “середнього рішення”, яке знімає суперечність. 5) співробітництво - вироблення альтернативного рішення, яке повністю задовольняє інтереси обох сторін. На думку А.В.Морозова, велике значення для вирішення конфлікту має володіння формулами конфлікту. Конфліктна ситуація + Інцидент = Конфлікт ( перша формула конфлікту), де конфліктна ситуація - це таке поєднання людських інтересів, яке об`єктивно створює підґрунтя для реального протиборства між суб`єктами, процес додавання і наростання конфліктних відносин; інцидент - це збіг обставин, що є приводом для конфлікту; конфлікт - це відсутність згоди між двома або більше сторонами (особами або групами осіб). Конфліктна ситуація + Конфліктна ситуація + ... = Конфлікт (друга формула конфлікту). Іншими словами: сума двох (або більш) конфліктних ситуацій приводить до конфлікту.

28. Механізми психологічного захисту

Психологічний захист - нормальний, постійно працюючий механізм людської свідомості. Психологічний захист проявляється не тільки в разі виникнення надзвичайних обставин, але й у повсякденні. Основне в дії механізму психологічного захисту: перебудова системи установок, що спрямована на зниження емоційного напруження та недопущення психічної травми. Виникає новий порядок емоційних переживань. Наприклад, відчуття приниженості у студента, який не здав іспит знижується, якщо «знецінюється» особистість вимогливого викладача (за О.В. Винославською).

Механізми психологічного захисту (за Фрейдом) включають: заперечення (die Verneinung): ствердження та віра в те, що те, що є істинним, насправді є хибним. Відмова визнати, що подія відбулася; зміщення (die Verschiebung): перенаправлення дій та/або емоцій із забороненого або недоступного об'єкту на інший, більш доступний об'єкт; інтелектуалізація (die Intellektualisierung): звернення до здорового глузду, уникання неприємних емоцій, фокусуючи увагу на фактах і логіці. Призводить до зростання почуття суб'єктивного контролю над ситуацією; проекція (die Projektion): приписування своїх мотивів або особистісних характеристик іншим людям. Людина витісняє знання про свої власні бажання, переміщаючи їх за межі своєї особистості; раціоналізація (die Rationalisierung): створення хибних але правдоподібних виправдань своєї поведінки, маскуючи її справжні причини як від інших, так і від себе; формування реакцій (die Reaktionsbildung): ґрунтується на амбівалентності потягів, при якому який-небудь потяг замінюється у свідомості на протилежний, зберігаючи у несвідомому свій початковий характер (несвідома любов проявляється як свідома ненависть, жорсткість - як надмірна доброта тощо); регресія (die Regression): повернення до більш ранніх стадій свого розвитку; витіснення або репресія (die Verdrдngung): витіснення незручних думок в підсвідомість; сублімація (die Sublimierung): переорієнтація неправильних бажань в соціально прийнятні дії.

29. Увага. Основні види уваги

Увага - це спрямованість і зосередженість свідомості, що забезпечує підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда. Спрямованість виявляється у довільному або мимовільному виборі, вибірковості об'єктів, які відповідають потребам суб'єкту, меті і задачам його діяльності. Концентрованість виявляється в одночасному відволіканні від всього стороннього, у тимчасовому ігноруванні усіх інших об'єктів. У своїх вищих формах увага пов'язана з регулюванням протікання психічних процесів і свідомої поведінки людини. В залежності від об'єкту зосередження увага може виявлятися у сенсорних, мнемічних, розумових і рухових процесах. На цій основі виділяють такі форми прояву уваги: сенсорна (зорова, слухова), інтелектуальна, моторна (рухова). Особливе значення для досягнення успіху в певній діяльності має концентрованість і сталість, які характеризують глибину, тривалість, і інтенсивність психічної діяльності людини. Саме концентрованість і сталість відрізняють людей, які здатні заради однієї справи, відключитись від багатьох зайвих подразників. Короткочасні мимовільні зміни ступеня інтенсивності, напруженості уваги отримали назву коливань уваги. За характером походження і засобам здійснення розрізняють три основних види уваги: довільна; мимовільна; післядовільна. Мимовільна увага виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів людини і без вольових зусиль з її сторони. Довільна увага - свідомо регульоване зосередження, що спрямоване і зв'язане з свідомо поставленою метою, з вольовим зусиллям. Про післядовільну увагу слід говорити тоді, коли в цілеспрямованій діяльності для особистості цікавими і значними стають зміст і сам процес діяльності, а не тільки її результат, як при довільній увазі. В цьому випадку діяльність так захоплює людину, що їй стають не потрібні помітні вольові зусилля для підтримання уваги. Прийоми управління увагою: підвищення голосу, встановлення зорового контакту між мовцем і слухачем, «нав'язування ритму» бесіди, «своєчасне використання пауз» тощо.

30. Пам'ять. Види пам'яті. Прийоми запам'ятовування

Пам'ять - це сукупність процесів запам'ятовування, збереження та відтворення людиною свого досвіду. Завдяки їй людина здатна сприймати світ знайомих речей, сприйнятий образ є деякою мірою незалежним від умов сприйняття та викривлень. Пам'ять дає можливість існувати і розвиватися мисленню та уяві. Розрізняють два типи пам'яті: генетичну і прижиттєву. За змістом матеріалу, що запам'ятовується (тобто за модальністю) розрізняють рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам'ять. Рухова пам'ять - це пам'ять на позу, рух тіла. Емоційна пам'ять - це пам'ять емоцій, почуттів. Вона надає можливість зберігати емоції і почуття, що раніш виникали, і відновлювати певний емоційний стан при повторній дії ситуації. Образна пам'ять - це пам'ять на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові образи. Словесно-логічна пам'ять - це суто людська пам'ять на думки, судження, закономірності і зв'язки між предметами і явищами дійсності. За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну - від 0,3 до 2,0 секунди), короткочасну (від 15 до 30 сек.), оперативна пам'ять (проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу) та довгочасну (збереження інформації протягом тривалого часу) пам'ять. Дослідження показали, що в короткочасній пам'яті можуть одночасно утримуватися лише 7 ± 2 структурних одиниці (закономірність американського вченого-психолога Джорджа Міллера). Основні прийоми довільного запам'ятовування: 1) треба чітко визначити мету, завдання запам'ятовування. Мнемічне завдання полягає в чіткому формулюванні того, що і як треба запам'ятати та міцно закріпити. Якщо таке завдання спеціально не ставиться, то матеріал запам'ятовується значно гірше, 2) у довільному запам'ятовуванні слід сформувати стійкі мотиви до запам'ятовування, набування знань, почуття відповідальності, 3) необхідною умовою запам'ятовування є розуміння матеріалу, утворення смислових зв'язків, якщо вони недостатні, та використання ефективних прийомів запам'ятовування, 4) важливою умовою ефективного запам'ятовування сприятливий психічний стан для засвоєння нового матеріалу, 5) для кращого запам'ятовування і тривалого збереження потрібне повторення матеріалу при заучуванні. Правильна організація повторень вимагає дотримування низки умов, зокрема розподілу повторень у часі.

Література

1. Ієвлєв О.М. Практикум з курсу «Психологія і педагогіка». Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямів. - Львів: Видавничий відділ Інституту підприємництва та перспективних технологій при Національному університеті «Львівська політехніка»,2006.- 142 С.

2. Колесніченко Л.А., Борисенко Л.Л. Основи психології та педагогіки: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002.

3. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. - К., 2001.

4. Палеха Ю.І., Герасимчук В.І., Шиян О.М. Основи психології і педагогіки: Навч. - метод. посібник. - 2-ге вид., доп. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003.

5. Палеха Ю.І., Герасимчук В.І., Шиян О.М. Основи психології та педагогіки. - К., 2001.

6. Психологiчний словник/ Пiд pед. В.I.Войтко. - К.: Вища школа, 1982.

7. Серьожникова Р.К., Пархоменко Н.Д., Яковицька Л.С. Основи психології і педагогіки: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003.

8. Фіцула М.М. Педагогіка. - К.: “Академія”, 2000.

9. Педагогічна психологія/ Під ред. Л.М.Проколієнко.- К.: Вища школа, 1990.

Стислий термінологічний словник

АВТОКРАТИЧНИЙ КЕРІВНИК - керівник, який має достатній обсяг влади для підкорення своїй волі підлеглих виконавців. При необхідності він це робить без коливань.

АВТОРИТАРНИЙ - (фр. autorіtaіre - владний) - у психології управління - авторитарний стиль як антипод демократичного стилю управління (керівництва).

Акцентуація (від лат. accentus - наголос) характеру - це граничні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно виражені і підсилені, внаслідок чого спостерігається вибіркова вразливість до психогенних впливів певного типу за доброї і підвищеної стійкості до інших. 20ч50% дорослих людей мають акцентуації. Акцентуації характеру часто спостерігається у підлітків та юнаків (50ч80%).

Атракція (прив'язаність, симпатія) - особлива форма пізнання іншого, яка ґрунтується на формуванні стосовно партнера стійкого позитивного почуття, внаслідок чого він сам стає відвертим, отже, з'являється можливість краще його пізнати.

ВІДОБРАЖЕННЯ - загальна властивість матерії, яка полягає в здатності матеріальних об'єктів реагувати на дію, впливи.

ВІДЧУТТЯ - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливові подразників на відповідні органи чуття.

ВЛАДА В УСТАНОВІ - обмежене право використання керівником ресурсів установи та скерування зусиль частини її працівників на виконання завдань. Виділяють два типи В.: перший - базується на винагороді; другий - на примусі. У першому випадку має місце переконання виконавця, що впливова особа має можливість забезпечити його активну потребу, аби забезпечити йому задоволення. У другому випадку мова про вплив, що базується на переконанні виконавця у тому, що впливова особа має можливість негативного впливу, який ускладнює задоволення актуальних потреб виконавця.

ГРУПА - дві або більша кількість осіб, які так взаємодіють одна з одною, що кожна з них впливає на іншу (інших) і відчуває, у свою чергу, її вплив.

група Мала -- невелика за чисельністю спільність: 3 (5) - 15 (30) осіб, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.

ГРУПА РЕФЕРЕНТНА. У кожної людини обов'язково є група людей, на вимоги якої вона зважає, на думку якої безперечно орієнтується. Ця група називається референтною.

ГРУПОВЕ МИСЛЕННЯ - тенденція окремих осіб нехтувати своєю точкою зору на ту чи іншу проблему для збереження одностайності (гармонії) поглядів членів групи.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ КЕРІВНИК - керівник, що намагається не нав'язувати своєї волі підлеглим, оскільки вважає, що люди мотивовані потребами вищих рівнів. Сам він мотивує підлеглих шляхом створення виробничого клімату, коли працівники мотивують самі себе.

Динамізуючий ефект потреби (мотиву) визначається: ймовірністю її задоволення та її значущістю

ДІЯЛЬНІСТЬ - одна з основних категорій психологічної науки. Предметом психології є саме цілісна Д. суб'єкта у різних формах та видах, у її філогенетичному, історичному та онтогенетичному розвитку. Основною, генетично вихідною, є зовнішня, предметна Д., яка породжує усі види внутрішньої психічної Д. Д. включає дії та операції як складові одиниці, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями.

ЕКСТРАВЕРСІЯ (від лат. extra - зовні і versіo - звертати, видозмінювати) - властивість людської особистості, яка виявляється у спрямованості відчуттів, переживань, інтересів до зовнішнього світу.

ЕКСТЕРНАЛ. Люди, які схильні пояснювати причини своєї поведінки (дій) зовнішніми факторами - долею, збігом обставин, випадком називаються екстерналами. Їм притаманна зовнішня спрямованість (локалізація) контролю.

ЕМОЦІЇ (від лат. emoveo-хвилюю, збуджую) - психічні стани і процеси людини і тварини, у яких реалізуються їх ситуативні переживання. Е. виступають також і як властивості людини, оскільки в них виявляється позитивне або негативне ставлення індивіда до певних об'єктів, сфер діяльності, до інших людей, до самого себе.

ЕФЕКТИВНIСТЬ ПРАЦI (вiд лат. effektivus - дiяльний) - системна мipа, головним компонентом якої є ступiнь досягнення цiлей дiяльностi, а пiдпоpядкованим - ступiнь економiчностi та pацiональностi викоpистання видiлених на це pесуpсiв.

Ідентифікація - процес емоційного та іншого самоототожнення особистості з іншою людиною, групою, взірцем. При ідентифікації себе з іншим засвоюються його норми, цінності, поведінка, смаки і звички.

ІНТЕРНАЛ. Люди, які вбачають першопричину своєї поведінки (дій) у власних якостях, характері, мотивах, зусиллях тощо, і через це самі несуть відповідальність за свої вчинки, називаються інтерналами. Для них притаманна внутрішня спрямованість контролю.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ (від лат. іndіvіduum - неподільне) - сукупність неповторно своєрідних рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших людей.

ІНДУКЦІЯ (від лат. іnductіo - наведення) - в широкому розумінні - форма мислення, за допомогою якої думка наводиться на якесь загальне правило, положення, притаманне поодиноким предметам певного класу.

Інтелект (від. лат. іntellectus - розуміння, пізнання) - 1) загальна здібність до пізнання і вирішення проблем, яка визначає успішність будь-якої діяльності та лежить в основі інших здібностей, 2) система всіх пізнавальних здібностей індивіда: відчуття, сприйняття, пам`яті, уявлення, мислення, уяви, 3) здібність вирішувати проблеми без проб і помилок «подумки».

КЕРІВНИЦТВО ОРГАНІЗАЦІЄЮ - здатність впливати на окремих осіб та на групи, щоб спонукати їх до праці для досягнення цілей організації.

КЛІМАТ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ (від гр. clima (climatos) - нахил) - соціально-психологічний стан колективу, характер ціннісних орієнтацій, міжособистісних відносин і взаємних очікувань у ньому.

КОЛЕКТИВ (від лат. collectіvus-збірний) - вищий рівень розвитку і функціонування соціальної групи. Відзначається єдністю ідейних, організаційних, ділових і міжособистнісних стосунків.

ЛIБЕРАЛЬНИЙ КЕРIВНИК - кеpiвник, який дає своїм пiдлеглим майже повну свободу у вибоpi виpобничих завдань та у контpолi за їх пpацею.

ЛIДЕР (вiд англ. leader - ведучий кеpiвник) - людина, яка завдяки своїм особистим якостям має пеpеважний вплив на членiв соцiальної гpупи. Л. здiйснює функцiї впливу, оpганiзацiї, мобiлiзацiї, цементування чи pоз'єднання в гpупi засобами моpального впливу, апелюючи до гpомадської думки (на відміну від кеpiвника, який виконує зазначенi функцiї, спиpаючись на адмiнiстpативну владу, юpидичний статус).

ЛІБЕРАЛЬНИЙ КЕРІВНИК - керівник, який дає своїм підлеглим майже повну свободу у виборі виробничих завдань та у контролі за їх працею.

Лідер неформальний - особа, що здійснює вплив, використовуючи власні здібності й уміння, а також наявні в неї ресурси, які необхідні людям. Принципова відмінність неформального лідера від керівника формальної, функціональної або виробничої групи полягає у підтримці формального керівника адміністративною системою за допомогою внутрішніх нормативних документів (положення, інструкції, правила, регламенти). Неформальний лідер спирається на свій авторитет і міжособистісні відносини, а не на офіційні владні повноваження. Типи неформальних лідерів. Н.Л., який є фахівцем у певній галузі: інструментальний. Н.Л., який «регулює» емоції в групі: експресивний. Н.Л., який виникає за певних обставин: дифузний.

метод емпатії (метод особистісної аналогії) - один з евристичних методів вирішення творчих задач. В його основі лежить процес емпатії, який передбачає: 1) ототожнення (злиття) себе з об`єктом (предметом) творчої діяльності; 2) осмислення функцій об`єкта (як деякої системи, наприклад, існуючого технічного об`єкта, майбутнього винаходу тощо) на основі “вживання” в його образ, якому можуть приписуватися особистісні почуття, емоції, здатність бачити, слухати, розмірковувати тощо.

Нейролінгвістичне програмування (НЛП) - відносно новий напрям у психотерапії та практичній психології. Вивчає структуру суб'єктивного досвіду людей, що займається розробкою мови його опису, розкриттям механізмів і способів моделювання досвіду з метою вдосконалення і передачі виявлених моделей іншим людям. Процес спілкування тут починається з двох етапів: "підлаштовування" та "ведення". Підлаштовування (matching) - це повторення частини поведінки іншої людини для посилення раппорта.. Раппорт (rapport) - встановлення довір'я, гармонії і співробітництва у взаємовідносинах. Підлаштовуючись і відображаючи мову тіла і тон голосу особи, ми можемо встановити раппорт майже з будь-якою людиною. Ведення - це наступний етап побудови раппорта. В нейролігвістичному програмуванні людей поділяють на: аудіалів, візуалів, кін естетиків.

НЕЙРОТИЗМ (від гр. neuron - нерв) - характерологічна особливість людини, що виражається в її схильності до невротичних реакій, нервових “зривів”, стану тривоги тощо. Рівень прояву Н. пов`язаний з інтенсивністю впливу, який викликає емоційну реакцію, і швидкістю її зникнення.

НЕФОРМАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ - групи людей, що виникли спонтанно, які регулярно взаємодіють для досягнення певної мети.

ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА - це специфічні для даної установи цінності, взаємовідносини, норми поведінки.

ОСОБИСТІСТЬ - людина як носій свідомості; одна з двох систем людини (друга - організм як носій матеріальних, фізіологічних якостей) і тому загальнопсихологічна категорія. О. - системна якість, яку набуває індивід взаємодіючи з соціальним оточенням. Особистості різні: гармонійно та однобічно розвинені, прогресивні та реакційні, моральні та злочинні, здорові та хворі тощо; вони поліпшуються, а інколи - деградують. З системних позицій особистість можна розглядати як відкриту та закриту систему. Основні функції особистості як відкритої системи - психічне відображення реального світу; як закритої - внутрішній суб'єктивний світ та активність. Інколи під О. розуміють людину, соціального індивіда, який поєднує у собі риси загальнолюдського, суспільно - значущого та індивідуально - неповторного. Особистість може бути суб'єктом та об'єктом пізнання і активного перетворення світу. Підходи до розгляду особистості: типологічний (аудіал, візуал, кінеститик; холерик, сангвінік, меланхолік, флегматик), ґрунтується на теорії рис (акцентуації за К. Леонгардом), інституційний (моделі Фрейда, Берна).

ПОВЕДIНКА - категоpiя для позначення сукупностi дiй тваpин i вчинкiв людини. За ступенем усвідомлення поведінка людини поділяється на: 1) безпосередні стереотипізовані реакції (дії), 2) стереотипізовані поведінкові схеми; 3) нестандартна поведінка.; З погляду суспiльства, П. людини дiстає певну полiтичну, моpальну, естетичну та iншi оцiнки. П. може бути непослiдовною, з пеpестpибуванням вiд одних до iнших (подекуди немотивованих) вчинкiв, або вiдносно послiдовною, як певний ланцюг, системою вчинкiв, об'єднаних спiльнiстю мети, мотивiв тощо. П. - властива живим істотам взаємодія з оточуючим середовищем, опосередоване їх зовнішнєю (рухливою) та внутрішнєю (психічною) активністю. П. вивчається рядом наук (психологією, біологією, соціальними дисциплінами, кібернетикою тощо) і розглядається як така, яка має природні передумови, але у своїй основі соціально обумовлена, опосередкована мовою та іншими знаково-смисловими системами діяльність, типовою формою якої є праця, а атрибутом - спілкування.

ПОТРЕБА - необхідність у чомусь. У людей П. є наслідком їхнього суспільно-історичного розвитку, а задоволення П. відбувається, головним чином, завдяки трудовій діяльності, в ході якої створюються предмети, потрібні людині. Саме суспільна зумовленість і спрямованість характерні для П. людини. Динамізуючий ефект потреби (мотиву) визначається: ймовірністю її задоволення та її значущістю.

ПОЧУТТЯ - психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій і емоційне ставлення до навколишньої дійсності. П. є суб'єктивним відношенням, у ньому специфічно відображається об'єктивний світ.

ПРОФЕСІОГРАМА - перелік і опис загальнотрудових і спеціальних умінь та навичок, необхідних для успішного виконання певної професійної діяльності.

Психіка (від грец. psychikos - душевний) - суб'єктивний образ об'єктивного світу, відображення дійсності у мозку людини.

ПСИХІЧНІ СТАНИ - психологічна характеристика особистості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання. Поряд із психічними процесами та психічними властивостями П.с. належать до трьох головних форм психічної діяльності. Яскравим прикладом П.с. є настрій, в якому відбивається загальний емоційний тонус людини.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ - галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності - роль людського і психологічного факторів в управлінні, оптимальний розподіл професійних і соціальних ролей в групі (колективі), лідерство і керівництво, процеси інтеграції і згуртованості колективу, неформальні стосунки між його членами, психологічні механізми прийняття управлінського рішення, соціально-психологічні якості керівника тощо.

Рівень суб'єктивного контролю (синонім - локус контролю - від лат. locus - місцезнаходження і фр. controle - перевірка) визначає ступінь розуміння людиною причинних взаємозв`язків між власною поведінкою і досягненням бажаного. ЕКСТЕРНАЛ. Люди, які схильні пояснювати причини своєї поведінки (дій) зовнішніми факторами - долею, збігом обставин, випадком називаються екстерналами. Їм притаманна зовнішня спрямованість (локалізація) контролю. ІНТЕРНАЛ. Люди, які вбачають першопричину своєї поведінки (дій) у власних якостях, характері, мотивах, зусиллях тощо, і через це самі несуть відповідальність за свої вчинки, називаються інтерналами. Для них притаманна внутрішня спрямованість контролю.

Самоактуалізація (від лат. actualis -- дійсний, справжній), самореалізація -- прагнення людини до якомога повнішого виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей (розкриття творчого потенціалу, самовдосконалення). У деяких напрямках сучасної західної психології самоактуалізація висувається на роль головного мотиваційного фактора, на противагу біхевіоризму і фрейдизму, за якими поведінкою особистості рухають біологічні сили. За А. Маслоу, самоактуалізованим людям властиве: більш яскраве і чітке сприйняття реальності, спонтанність, орієнтування на вирішення проблеми, пошук усамітнення для зосередження, незалежність у мисленні, пограничний або містичний досвід, щира доброта благородство і повага, почуття гумору, креативність, культурна відкритість, усвідомлення власної недосконалості.

СВІДОМІСТЬ - властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються у ньому, своїх дій, у попередньому уявному накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю.

СИСТЕМА - єдність, що складається із взаємозалежних частин, кожна з яких додає щось конкретне до унікальних характеристик цілого. Організації вважаються відкритими системами, оскільки вони динамічно взаємодіють із зовнішнім середовищем.

СитуативнЕ управління: управляючи людиною з позицій ситуативного управління зазвичай враховують: 1) ситуацію в вона перебуває; 2) її особистість; 3) всі перераховані варіанти.

СОЦІОТЕХНІЧНА СИСТЕМА - система, що включає до свого складу людей та технологічні компоненти. Усі формальні організації - це соціотехнічні системи.

Соціалізація - процес та результат інтеграції індивіда у суспільство. Набуваються культурні навички, традиції, стереотипи. Соціально-психологічні механізми соціалізації: ідентифікація, наслідування, воювання, соціальна фасилітація, конформність.

СТАТУС (соціально-психологічний) (лат. status-становище) - становище, яке посідає індивід або група серед інших людей чи груп. С. відбиває визнання, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію, якими користується особа у референтній групі або ж у суспільстві в цілому.

Стереотипізація - це приписування партнеру по спілкуванню психологічних характеристик за певними ознаками (зовнішнім виглядом, професією, національністю тощо).

СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА - узагальнені типи поведінки керівника стосовно підлеглих в процесі реалізації поставлених цілей.

СТРЕС (від англ. stress - напруга) - емоційний стан організму; виникає у напружених обставинах.

СУБЛІМАЦІЯ - у психоаналізі З.Фрейда один з механізмів психологічного захисту, який знімає напруженість у ситуації конфлікту шляхом трансформації інстинктивних форм психіки у більш пристойні для індивіда у суспільстві. Окремим випадком сублімації (за Фрейдом) є переключення енергії лібідо на процес творчості, а також жарти, вияви дотепності та інші дії, які миттєво викликають зменшення напруженості у формі, санкціонованій суспільством. Поза психоаналітичною інтерпретацію термін «сублімація» використовується для позначання переключення активності суб'єкта на більш високий рівень.

Темперамент (від лат. tempera - пропорція) - це індивідуально-своєрідні властивості психіки, які визначають динаміку (рухливість) психічної активності людини та однаково проявляються у будь-якій діяльності, незалежно від її змісту, цілей, мотивів. Фізіологічною основою темпераменту є тип вищої нервової діяльності або тип нервової системи

УСТАНОВКА - стан готовності до певної активності, спрямованої на задоволення тієї чи іншої потреби.

ФУНКЦІЯ ВІДГУКУ - взаємозвзв'язок імовірності відгуку (Р) із інтенсивністю впливу (І), тобто Р = f(І) . У зоні «підпорогового» впливу функції відгуку розглядаються питання «несвідомого» управляння людиною: 25-ого кадру, дії невербальної комунікації («мови тіла»), механізмів запуску стереотипної поведінки тощо. У зоні «свідомого» впливу функції відгуку розглядаються питання: ситуативне управління людиною (дія позитивних і негативних, моральних і матеріальних стимулів), її самореалізації тощо. У зоні «надсильних» впливів функції відгуку розглядаються питання: оптимального управління і працездатності фізично та (або) психічного виснаженої (втомленої) людини тощо.

ФУНКЦІЯ КОРИСНОСТІ - встановлює взаємозв'язок між величиною виграшу (програшу) і суб'єктивною мірою цього виграшу чи програшу для людини, яка приймає рішення. Ф.К. визначається трьома групами факторів: 1) станом справ, наявністю ресурсів в індивіда, який приймає рішення (можна очікувати, що людина з кращим станом справ, з більшими ресурсами буде обирати сміливішу поведінку, ніж індивід з меншими ресурсами); 2) цілями, які ставить собі індивідом, що приймає рішення; 3) типом вищої нервової діяльності, темпераментом людини, яка приймає рішення (загалом, більш екстравертовані суб'єкти схильні обирати сміливішу поведінку, ніж інтравертовані).

ХАРАКТЕР (від грец. charakter -- відбиток, ознака, карб) (у вузькому сенсі) - це сукупність стійких властивостей індивіда, в яких виявляються способи його поведінки та емоційного реагування. Х. (як набір акцентуацій) - це надмірне підсилення і вираження окремих рис характеру (або їх поєднань), які виявляються у вибірковому ставленні особистості до психологічних впливів певного типу за умови доброї або підвищеної стійкості до інших. Як і світогляд, Х. є стрижнем особистості, головним визначником її індивідуальності.

ЧУТКИ - інформація, що передається неформальними каналами повідомлень.

Размещено на Allbest.ru