Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. К.Д. УШИНСЬКОГО

Інститут психології

Кафедра теорії та методики практичної психології

Дослідження акцентуацій характеру в підлітковому віці

Курсова робота

студентки 3 курсу 1 групи

Тарковської

Аліни Миколаївни

Науковий керівник

канд. психол. н., доц.

Головська

Ірина Георгієвна

Одеса-2008

Вступ

Актуальність теми. Дослідження акцентуацій характеру є найскладнішої соціально - психологічною й медичною проблемою. Багато підлітків мають аномальні прояви характеру, що, безумовно, позначається на їхній поведінці в суспільстві, взаємодії з навколишніми, успішності в навчальній діяльності.

Актуальність даного питання полягає в тому, що в період становлення характеру, його типологічні особливості, не будучи ще згладжені й затушовані життєвим досвідом у підлітковому віці, виявляються дуже яскраво. Згодом риси акцентуацій звичайно згладжуються. Це дозволяє говорити про "минущі підліткові акцентуації характеру". Акцентуація є основним аспектом у становленні підростаючої особистості, обумовлює суспільно значиму поведінку й діяльність.

Спроби побудови типології характерів неодноразово вживали протягом усієї історії психології. Однієї з найбільш відомих і ранніх з них з'явилася та, яка ще на початку нашого століття була запропонована німецьким психіатром і психологом Є.Кречмером. Трохи пізніше аналогічну спробу почав американський колега У. Шелдон, а в наші дні - Є. Фромм, К.Леонгард, А. Е. Личко й ряд інших учених.

Дана тема, особливо актуальна, тому що акцентуації характеру яскраво виражені у підлітків. У підлітків від типу акцентуації характеру залежить багато чого - особливості транзиторных порушень поведінки ("пубертатних кризів"), гострих афективних реакцій і неврозів (як у них до картини, так і у відношенні зухвалих їхніх причин). Тип акцентуації також значною мірою визначає відношення підлітка до соматичних захворювань, особливо тривалих. Акцентуація характеру виступає як важливий фактор фону при ендогенних психічних захворюваннях і як фактор, що привертає при реактивних нервово-психічних розладах. Тип акцентуації вказує на слабкі місця характеру й тим самим дозволяє передбачити фактори, які здатні викликати психогенні реакції, що ведуть до дезадаптації, - тим самим відкриваються перспективи для психопрофілактики. Нарешті, без знання характеру підлітка важко буває вирішувати сімейні проблеми, роль яких у розвитку порушень підлітків надзвичайно велика. При психопатіях і акцентуаціях характеру в підлітків їх батьки нерідко мають досить неточні дані про особливості характеру свого сина дочки, наслідком чого буває неправильне до них відношення, неадекватні вимоги, а звідси взаємне нерозуміння й конфлікти.

О'бєкт - характер в структурі особистості.

Предмет - акцентуації характеру в підлітковому віці.

Мета - виявити, який із типів акцентуації характеру переважає у підлітків.

Завдання:

Проаналізувати літературу, посвячену дослідженню проблеми.

На основі теоретичного матеріалу встановити місце характеру в структурі особистості.

Детальніше розглянути типи акцентуації характеру у підлітків і особливості їхньої поведінки.

4. Виявити, який із типів акцентуації характеру переважає у підлітків.

Методи дослідження:

Теоретичний аналіз літератури.

Для вирішення поставлених завдань було застосовано і узагальнено теоретичний матеріал. Для дослідження акцентуацій характеру у підлітків було застосовано наступні психодіагностичні методики: модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру у підлітків, методика виявлення акцентуації характеру К. Леонгарда, опитувальник Шмішека. Акцентуації характеру.

Кількісний та якісний аналіз.

Структура роботи: дана курсова робота складається із двох розділів, висновку, списку літератури і додатків.

1. Загальна характеристика проблеми акцентуації характеру у підлітків

1.1 Місце характеру в структурі особистості

Кожна людина відрізняється від будь-якої іншої своєю індивідуальною психологічною своєрідністю. У цьому змісті звичайно й говорять про риси, характерних для даної людини. («Характер» у буквальному перекладі із грецького позначає «карбування», «відбиток».) Але в психологи слово «характер» має більше вузький і певний зміст. Не всяку індивідуальну особливість людини називають рисою характеру. Наприклад, такі індивідуальні психічні особливості, як гострота зору й слуху, швидкість і тривалість запам'ятовування, глибина розуму, не є властивостями характеру. [7; 422].

Структура особистості - концепція особистості, що узагальнює процесуально-ієрархічні підструктури особистості із субординацією нижчих підструктур вищим, що включає накладені на них підструктури здатностей і характеру. [5; 322].

У психології поняття ХАРАКТЕР означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються й проявляються в діяльності й спілкуванні, спричиняючи типові для неї способи поводження.

Характер - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні й тому що чітко проявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - “каркас” і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури. [6; 467].

Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні й стійкі.

Виступаючи як прижиттєве утворення людини, характер визначається й формується протягом всього людини життя. Спосіб життя містить у собі напрям думок, почуттів, спонукань, дій у їхній єдності. Тому в міру того, як формується певний спосіб життя людини, формується Я, сама людина. Більшу роль тут грають суспільні умови й конкретні життєві обставини, у яких проходить життєвий шлях людини, на основі його природних властивістю в результаті його діянь і вчинків. Однак безпосереднє формування характеру відбувається в різні за рівнем розвитку групах (сім'я, дружня компанія, клас, спортивна команда, трудовий колектив та ін.). Залежно від того, яка група є для особистості референтної і які цінності підтримує й культивує у своєму середовищі, що відповідають риси характеру будуть розвиватися в її членів. Риси характеру також будуть залежати від позиції індивіда в групі, від того, як він інтегрується в ній. У колективі як групі високого рівня розвитку створюються найбільш сприятливі можливості для становлення кращих рис характеру. Цей процес взаємний, і завдяки розвитку особистості, розвивається й сам колектив.

Зміст характеру, що відбиває суспільні впливи, впливи, становить життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні й духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали й т.д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, які він собі ставить. [11; 256].

Вирішальної для розуміння характеру є взаємовідносини між суспільно й особистістю значимим для людини. У кожному суспільстві є свого найважливішого й істотні, завдання. Саме на них формується й перевіряється характер людей. Тому поняття «характер» ставиться в більшому степу до відношення цих об'єктивно існуючих завдань. Тому характер - це не просто кожне, проявлення твердості, завзятості й т.п. (формальна завзятість може бути просто впертістю), а спрямованість на суспільно значиму діяльність. Саме спрямованість особистості лежить в основі єдності, цілісності, сили характеру. Володіння цілями життя - головна умова утворення характеру. Безхарактерній людині властиві відсутність або розкиданість цілей. Однак характер і спрямованість особистості - це не те саме, добродушні і веселим може бути як чимала, високоморальна людина, так і людина з низькими, нечистоплотними помислами. Спрямованість особистості накладає величезний відбиток на все поводження людини. І хоча поводження визначається не одним спонуканням, а цілісною системою відносин, у цій системі завжди щось висувається на перший план, домінуючи в ній, надаючи характеру людини своєрідний колорит. [12; 175].

У характері, що сформувався, провідним компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, упевненість у справедливості й важливості справи, що він виконує. Особливості характеру тісно пов'язані з інтересами людини при тім умові, що ці інтереси стійкі й глибокі. Поверховість і нестійкість інтересів нерідко сполучені з великим наслідуванням, з недоліком самостійності й цілісності, особистості людини. І, навпаки, глибина й змістовність інтересів свідчать про цілеспрямованість, наполегливість особистості. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру. Так, серед раціоналізаторів можна виявити людей веселих і смутних, скромних і нав'язливих, егоїстів і альтруїстів.[19; 476].

Показовими для розуміння характеру можуть бути також прихильності й інтереси людини, пов'язані з його дозвіллям. Вони розкривають нові особливості, грані характеру: наприклад, Л.Н.Толстой захоплювався грою в шахи, И.П.Павлов - городками, Д.И.Менделєєв - читанням пригодницьких романів. Чи домінують у людини духовні й матеріальні потреби й інтереси, визначають не тільки помисли й почуття особистості, але й спрямованість його діяльності. Не менш важливо й відповідність дій людини поставленим цілям, тому що особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, але й тим, як вона це робить. Характер можливо зрозуміти тільки як певну єдність спрямованості й образа дій.[25; 264].

Люди з подібною спрямованістю можуть іти зовсім різними шляхами до досягнення цілей і використовуючи для цього свої особливі прийоми й способи. Ця відмінність визначає й специфіку характеру особистості. Риси характеру, маючи певну силу, що спонукує, яскраво проявляються в ситуації вибору дій або способів поводження. З такого погляду як риса характеру можна розглядати ступінь виразності в індивіда мотивації досягнення - його потреби в досягненні успіху. Залежно від цього для одних людей характерний вибір дій, що забезпечують успіх (прояв ініціативи, змагаючої активності, прагнення до ризику й т.д.), у той час як для інших більше характерне прагнення просте уникати невдач (відхилення від ризику й відповідальності, уникнення прояву активності, ініціативи й т.д.).[2; 156].

Іншим проявом характеру людини є його відношення до людей. При цьому виділяють такі риси характеру, як чесність, правдивість, справедливість, товариськість, увічливість, чуйність, чуйність і ін. Не менш показової є група рис характеру, що визначають відношення людини до самої себе. Із цього погляду найчастіше говорять про егоїзм або альтруїзм людини. Егоїст завжди ставить особисті інтереси вище інтересів інших людей. Альтруїст же ставить інтереси інших людей вище своїх власних.

Всі риси особистості людини можна умовно розділити на мотиваційні й інструментальні. Мотиваційні спонукують і направляють діяльність, а інструментальні надають їй певний стиль. Характер може проявлятися у виборі цілей дій, тобто як мотиваційна риса особистості. Однак коли ціль визначена, характер виступає більше у своїй інструментальній ролі, тобто визначає засобу досягнення поставленої мети. [9; 276].

Необхідно також підкреслити, що характер є одним з основних проявів особистості. Тому риси особистості цілком можуть розглядатися і як риси характеру. До числа таких рис у першу чергу необхідно віднести ті властивості особистості, які визначають вибір цілей діяльності (більш-менш важких). Тут як певні характерологические риси можуть проявлятися раціональність, ощадливість або протилежні їм якості. По-друге, у структуру характеру включають риси, які проявляються в діях, спрямованих на досягнення поставлених цілей: наполегливість, цілеспрямованість, послідовність і ін. У цьому випадку характер зближається з волею людини. По-третє, до складу характеру входять інструментальні риси, безпосередньо пов'язані з темпераментом, наприклад экстраверсия - интроверсия, спокій - тривожність, стриманість - імпульсивність, переключаемость - ригідність і ін.

Основний принцип класифікації особистостей.

Ідеальною класифікацією повинна вважатися така, що у кожному зі своїх типів давала б не тільки суб'єктивні особливості даної людини, але також його світогляд і соціальна фізіономія, оскільки вони складаються у зв'язку з його характером. Пропонована тут спроба, що анітрошки не претендує на досконалість або закінченість, є, проте, кроком саме в цьому напрямку.

В основу класифікації покладений принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, при цьому поняття “середовища” береться в самому широкому змісті цього слова, включаючи сюди, не тільки речі, природу, людей і людські взаємини, але також ідеї, духовні блага, естетичні, моральні й релігійні цінності й т.п. Послідовне застосування згаданого основного принципу до психології окремих людських індивідуумів приводить до встановлення двох найважливіших підрозділів: по психічному рівні - на три послідовно підвищуються рівня й по психічному змісті - на цілий ряд різних типів і їхніх різновидів.

Такий двоїстий розподіл прямо й цілком випливає зі згаданого вище основного принципу, цілком відповідаючи способам росту й духовного розвитку кожної окремої людської особистості. Пристосування людини до навколишнього середовища може бути більш-менш повний, глибокий і всебічним, причому ступінь і обсяг цього пристосування визначаються з одного боку, сприятливими або несприятливими зовнішніми умовами, а з іншої (і це найважливіше) - тим природженим запасом фізичних і духовних сил, що у загальній сукупності зветься “ступеня обдарованості”. У той час як бідно обдаровані індивідууми звичайно цілком підкоряються впливам середовища, обмежуючись, у найкращому разі, чисто пасивним пристосуванням до її умов і вимог, натури багато обдаровані прагнуть, навпаки, активно впливати на навколишнє їхнє життя, пристосовуючи й переробляючи її згідно своїм запитам і прагненням; починаючи, подібно більше примітивним натурам, з наслідування й пасивного пристосування, вони потім, у міру свого духовного росту, перетворюються поступово у творців і перетворювачів життя. [18; 302].

Якщо розподіл по психічних рівнях виражає собою ступінь активності пристосування особистості до навколишнього середовища (або, на більше високих рівнях, ступінь пристосування середовища до власних запитів і прагнень особистості), то не слід забувати й того, що саме це пристосування може йти різними шляхами залежно від чисто якісних розходжень між окремими людськими індивідуумами. Розходження ці обумовлюють, насамперед, тим, що жодного людини не можна зустріти зовсім однакового розвитку всіх окремих психічних функцій або здатностей.

Саме собою зрозуміло, що залежно від розходжень темпераменту й характеру вкрай різні будуть також і ті шляхи й способи, якими людина впливає на навколишнє життя, прагнучи так чи інакше пристосуватися до неї; і от ці-ті саме індивідуальні розходження в реакції індивідуума на навколишнє середовище й лежать в основі того, що називають розподілом особистостей по їхньому психічному змісті. [28; 165].

Історія вчень про характер.

Характерологія - галузь психології особистості (іноді розглядається як самостійна психологічна наука в стовбурі індивідуальної психології дерева психологічної науки, предмет якої характер. [10;467].

Вчення про характер - характерологія має тривалу історію свого розвитку. Найважливішими проблемами характерології протягом століть було встановлення типів характеру і їхнього визначення по його проявах з метою прогнозувати поводження людини в різних ситуаціях. Тому що характер є прижиттєвим утворенням особистості, більшість існуючих його класифікацій виходять із підстав, що є зовнішніми, опосередкованими факторами розвитку особистості. [29; 342].

Слово «характеристики» для опису індивідуальних особливостей людини вперше вжив Теофраст (IV- III в. до н.е.). Його «характеристики», однак, містять лише опис морального вигляду людини. Таким чином, уже із самого почала слово «характер» позначає щось соціально-моральна особа, що відбиває, людини, і в цьому значенні набутило сенсу, прямо протилежний темпераменту, обумовленому властивостями організму. В XIX в., починаючи з А.Бена, характер стали розуміти в чисто психологічному плані - як індивідуальні особливості або інтелекту, почуття й волі (А.Бен), або почуття й волі (Рибо), або тільки волі (П.Ф. Лесгафт). В XX в. під характером стали розуміти не особливості окремих областей психіки, а властивості цілісної особистості. Ці властивості розуміли або як різні її спрямованості - диспозиції (В.Штерн), або як основні спонукання (Л.Клагес), або як схильності й відносини (А.Ф. Лазурский). Найбільше значення в боротьбі матеріалізму й ідеалізму мав питання про спадкоємне або придбане походження характеру. И.Кант (XVIII в.) уважав характер, на відміну від темпераменту, придбаним. Однак при описі індивідуальних особливостей він не розрізняв уроджених і придбаних властивостей. Рибо розумів характер як спадково обумовлений. Малапер, Фулье й інші розрізняли в характері й спадкоємні й придбані властивості. Полан затверджував, що характер цілком визначається умовами життя. Боротьба цих двох поглядів триває аж до нашого часу. [20; 423].

Найбільш об'єктивні й незаперечні дані про характер людини дають не його паспортні дані, не риси зовнішнього вигляду, не його мимовільні дії, а свідоме поводження. Саме по тому, не з можливих дій вибирає людина в тій або іншій ситуації, оцінюється його характер. Характер людини досить багатогранний. Це видно вже в процесі діяльності: один робить все быстро, інший повільно й ґрунтовно, ретельно обмірковує, діючи напевно, а третій відразу ж хапається за роботу, не подумавши, і тільки через якийсь період часу, не вирішивши проблему знаскоку, оглядається й координує свої дій з урахуванням обставин. Ці особливості, виділювані в поводженні людини, називають рисами, або сторонами, характеру. Будь-яка риса є деякий стійкий стереотип поводження. [26; 264].

Однак риси характеру не можуть бути вирвані з типових ситуацій, у яких вони проявляються, у деяких ситуаціях навіть увічлива людина може бути грубим. Тому будь-яка риса характеру - це стійка форма поводження у зв'язку з конкретними, типовими для даного виду поводження ситуаціями.

Поряд із ситуаціями, у яких виявляється певна риса людини, її істотною характеристикою є ймовірність того, що даний вид поводження в даній ситуації відбудеться. Про яку-небудь рису можна говорити як про стійку характеристику людини, якщо ймовірність її прояву в певній ситуації досить велика. Однак імовірність означає, що ця риса проявляється не завжди, у противному випадку мовлення би йшло просто про механічне поводження. Таке розуміння рис характеру дуже нагадує прояв звички людини: у певних умовах діяти певним чином. Риса характеру містить у собі певний спосіб мислення, розуміння. У здійсненні характерного вчинку включені вольові механізми, задіяні почуття. Спричиняючись поводження людини, риса характеру в поводженні й формується. Формування рис характеру не може бути відірване від формування мотивів поводження. Мотиви поводження, реалізуючись у дії, закріплюючись у ньому, фіксуються в характері. Кожний діючий мотив, що здобуває стійкість - це в потенції майбутня риса характеру в її походженні й розвиток, у мотивах риси характеру виступають уперше ще у вигляді тенденцій, дія приводить їх потім у стійкі властивості. Шлях до формування риси характеру лежить тому через формування належних мотивів поводження й організацію спрямованих на їхнє закріплення вчинків.

Найбільш загальні властивості характеру розташовуються по осях: сила - слабість; твердість - м'якість; цілісність - суперечливість; широта - вузькість. Якщо під силою характеру розуміють ту енергію, з якої людина переслідує поставлені цілі, його здатність жагуче захопитися й розвивати велику напругу сил при зустрічі із труднощами, уміння переборювати їх, то слабість характеру зв'язують із проявом малодушності, нерішучості, “астеничності” у досягненнях цілей, нестійкості поглядів і т.д. Твердість характеру означає тверду послідовність, завзятість у досягненні цілей, відстоюванні поглядів і т.д., у той час як м'якість характеру проявляється в гнучкому пристосуванні до умов, що змінюються, досягненні мети за рахунок деяких поступок, знаходженні розумних компромісів. Цілісність або суперечливість характеру визначається ступенем сполучення провідних і другорядних рис характеру. Якщо провідні і другорядні гармоніюють, якщо відсутні протиріччя в прагненнях і інтересах, то такий характер називають цільним, якщо ж вони різко контрастують - те суперечливим. [27; 276].

При цьому єдність, багатогранність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у того самого людини проявляються різні й навіть протилежні властивості. Людина може бути одночасно й дуже ніжним і дуже вимогливим, м'яким, поступливим і одночасно твердим до непохитності. І єдність його характеру може не тільки збережуться, незважаючи на це, але саме в цьому й проявляється.

Велике значення для характерологічних проявів має співвідношення інтелектуальних рис особистості. Глибина й гострота думки, незвичайність постановки питання і його рішення. Інтелектуальна ініціатива, упевненість і самостійність мислення - все це становить оригінальність розуму як одну зі сторін характеру. Однак те, як людина використає свої розумові здатності, буде істотно залежати від характеру. Нерідко зустрічаються люди, що мають високо інтелектуальні дані, але не дають нічого коштовного саме в силу своїх характерологічних особливостей. [28;256].

Реальні досягнення людини залежать не від одних абстрактно взятих розумових можливостей, а від специфічного сполучення його особливостей і характерологічних властивостей.

Однак більшість індивідуальних проявів, що утворять характер людини, є комплексним і практично не піддаються класифікації по окремих властивостях і станам (так, наприклад, злопам'ятність, підозрілість, щедрість та ін.). У той же час окремі якості вольової (рішучість, самостійність і т.д.) і інтелектуальної (глибина розуму, критичність і т.д.) сфер можуть бути розглянуті як складові особливості характеру людини й використані для його аналізу. Всі риси характеру мають між собою закономірну залежність.

У самому загальному виді риси характеру можна розділити на основні, ведучі, що задають загальну спрямованість розвитку всього комплексу його проявів, і другорядні, обумовлені основними.[4; 156].

Знання провідних рис дозволяє відбити основну суть характеру, показати його основні прояви.

Хоча всяка риса характеру відбиває один із проявів відносини людини до дійсності, це не означає, що всяке відношення буде рисою характеру. Лише деякі відносини залежно від умов стають рисами характеру.

Із всієї сукупності відносин особистості до навколишньої реальності варто виділити характероутворюючі форми відносин є вирішальне, першорядне й загальне життєве значення тих об'єктів, до яких ставиться людина. Ці відносини одночасно виступають підставою класифікації найважливіших рис характеру. Характер людини проявляється в системі відносин:

У відношенні до інших людей (при цьому можна виділити такі риси характеру, як товариськість - замкнутість, правдивість - облудність, тактовність - брутальність і т.д.);

У відношенні до справи (відповідальність - несумлінність, працьовитість - лінощі й т.д.);

У відношенні до себе (скромність - самозакоханість, самокритичність - самовпевненість і т.д.);

У відношенні до власності (щедрість - жадібність, ощадливість -марнотратність. акуратність - неохайність і т.д.). Слід зазначити певну умовність даної класифікації й тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення зазначених аспектів відносин;

Незважаючи на те, що зазначені відносини виступають найважливішими з погляду формування характеру, вони не одночасно й не відразу стають рисами характеру. Існує відома послідовність у переході цих відносин у властивості характеру, і в цьому змісті не можна поставити в один ряд, допустимо, відношення до інших людей і відношення до власності, тому що сам зміст їх виконує різну роль у реальному бутті людини. Визначальну роль у формуванні характеру грає відношення людини до суспільства, до людей. Характер людини не може бути розкритий і зрозумілий поза колективом, без обліку його прихильностей у формі товариства, дружби, любові й т.д.[16; 243].

Взаємини людини з іншими людьми виступають визначальної у відношенні до діяльності, породжуючи підвищену активність, напругу, раціоналізаторство або, навпроти, заспокоєність, безініціативність. Відношення до інших людей і до діяльності у свою чергу спричиняється відношення людини до власної особистості, до самого себе. Правильне, оцінне відношення до іншої людини, є основною умовою самооцінки.

Відношення до інших людей не тільки виступає важливою частиною характеру, але й становить основу формування свідомості особистості, обов'язково включаючи й відношення до себе як діячеві, що залежить насамперед від самої форми діяльності. При зміні діяльності міняється не тільки предмет, методи й операції цієї діяльності, відбувається разом з тим і перебудова відносини до себе як діячеві.[18; 257].

Кожна людина відрізняється від будь-якої іншої своєю індивідуальною психологічною своєрідністю. У цьому змісті звичайно й говорять про риси, характерних для даної людини - про характер.

Структура особистості - концепція особистості, що узагальнює процесуально-ієрархічні підструктури особистості із субординацією нижчих підструктур вищим, що включає накладені на них підструктури здатностей і характеру.

Характер - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні й тому що чітко проявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - “каркас” і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури.

Виступаючи як прижиттєве утворення людини, характер визначається й формується протягом всього людини життя. Зміст характеру становить життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні й духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали, відношення до людей і т.д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, які він собі ставить. Необхідно також підкреслити, що характер є одним з основних проявів особистості. Тому риси особистості цілком можуть розглядатися і як риси характеру. До числа таких рис у першу чергу необхідно віднести ті властивості особистості, які визначають вибір цілей діяльності.

Вирішальною для розуміння характеру є співвідношення між суспільно й особистістно значимим для людини. У кожному суспільстві є свого найважливішого й істотні, завдання. Саме на них формується й перевіряється характер людей. Характер - це не просто кожне, проявлення твердості, завзятості й т.п. (формальна завзятість може бути просто впертістю), а спрямованість на суспільно значиму діяльність. Саме спрямованість особистості лежить в основі єдності, цілісності, сили характеру. Володіння цілями життя - головна умова утворення характеру.

Із всієї сукупності відносин особистості до навколишньої реальності варто виділити характероутворюючі форми відносин є вирішальне, першорядне й загальне життєве значення тих об'єктів, до яких ставиться людина. Ці відносини одночасно виступають підставою класифікації найважливіших рис характеру. Характер людини проявляється в системі відносин: у відношенні до інших людей, у відношенні до справи, у відношенні до себе, у відношенні до власності.

1.2 Акцентуації характеру в підлітків

Поняття «акцентуації» було уведено в психологію К.Леонгардом. Його концепція «акцентуїрованих особистостей» ґрунтувалася на припущенні про наявність основних і додаткових рис особистості. Основних рис значно менше, але вони є стержнем особистості, визначають її розвиток, адаптацію й психічне здоров'я. При значній виразності основних рис вони накладають відбиток на особистість у цілому, і при несприятливих обставинах вони можуть зруйнувати всю структуру особистості. [13; 34].

Акцентуації характеру - це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних впливів при гарній і навіть підвищеній стійкості до інших. [10; 24].

В залежності від ступеня виразності було виділено два ступені акцентуації характеру: явна й схована.

Явна акцентуація. Ця ступінь акцентуації ставиться до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних рис певного типу характеру.

У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних факторів, що адресуються до "місця найменшого опору", можуть наступати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поводженні. При підростанні особливості характеру залишаються досить вираженими, але компенсуються й звичайно не заважають адаптації.

Схована акцентуація. Ця ступінь, видимо, повинна бути віднесена не до крайніх, а до звичайних варіантів норми. У повсякденних умовах, риси певного типу характеру виражені слабко або не проявляються зовсім. Однак риси цього типу можуть яскраво виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, які висувають підвищені вимоги до "місця найменшого опору". Психогенні фактори іншого роду, навіть важкі, не тільки не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типу характеру. Якщо ж такі риси й виявляються, це, як правило, не приводить до помітної соціального дезадаптації.[14; 256].

Акцентуїрованість характеру - явище досить розповсюджене серед підлітків. Підліткам взагалі властива певна дисгармонічність, акцентуїрованість характеру, у цьому одна з найважливіших особливостей даного віку. Зрозуміло, ступінь такої дисгармонічності в різних підлітків може бути різною, а головне - акцентуїрованість характеру може мати різні якісні особливості - по-різному відповідати прийнятим у суспільстві етичним нормам.

У побудові типологій використаються два основних підходи: умовно їх можна назвати клінічним (психіатричним) і психологічним. Перший із цих підходів представлений типологією, розробленої А.Е.Личко, другий реалізований у типології К.Леонгарда. По суті, обидві ці типології виділяють у реальній дійсності (у людському соціумі) ті самі об'єкти, однак трактують їх трохи по-різному. Це видно почасти із самих назв.[15; 248].

Таблиця 1.1. Класифікації типів акцентуацій характеру

Тип акцентуїрованої особистості, по К. Леонгарду	Тип акцентуації характеру, по А. Е. Личко
Лабільний	Лабільний циклоїд
Зверхрухливий Емотивний	Лабільний
Демонстративний	Істероїдний
Зверхпунктуальний	Психастенічний
Ригідно-афективний Некерований	Епілептоїдний
Інтравертний	Шизоїдний
Боязкий	Сенситивний
Неконцентрований або неврастенічний	Астено-невротичний
Екстравертний	Конформний
Слабовільний	Нестійкий
--	Гіпертимний Циклоїдний

Таблиця 1.2. Порівняльно-зіставляючий аналіз класифікації акцентуїрованих особистостей (по К.Леонгарду) і класифікації акцентуацій характеру (по А.Е.Личко)

Тип акцентуацій по К.Леонгарду	Складання типів по А. Личко класифікації К. Леонгарда (на думку А. Личко)	Аналіз відповідності двох класифікацій (по А.Реану)
Демонстративний	Істероїдний	Істероїдний
Педантичний	Психастенічний	Немає прямої відповідності. Частково психастенічний і сенситивний. Не основні елементи епілептоїдного.
Застрягаючий	-	Відповідності немає. Частково епілептоїдний
Збудливий	Епілептоїдний	Епілептоїдний (неповна відповідність)
Гіпертимічний	Гіпертимний	Гіпертимний
Дистимічний	-	-
Циклотимічний	Циклоїдний	Циклоїдний. Частково лабільний
Екзальтований	Лабільний	Немає прямої відповідності. Частково лабільний
Емотивний	Лабільний	Не пряма відповідність - лабільний і сенситивний
Тривожний	Сенситивний	Не пряма відповідність - сенситивний і психасте- нічний

Акцентуації характеру в підлітків (класифікація Н.Я. Іванова, А.Е. Личко.)

Гіпертимний тип.

Такі підлітки відрізняються майже завжди гарним, навіть злегка підвищеним настроєм, високим життєвим тонусом, що бризкає енергією, нестримною активністю, постійним прагненням до лідерства, притім неформальному. Гарне почуття нового сполучається з нестійкістю інтересів, а більша товариськість із нерозбірливістю у виборі знайомств. Легко освоюються в незнайомій обстановці, але погано переносять самітність, розміряна режим, строго регламентовану дисципліну, одноманітну обстановку, монотонної й потребуючої дріб'язкової акуратності праця, змушена неробство. Схильні до переоцінки своїх можливостей і до надмірно оптимістичних планів на майбутнє. Прагнення навколишніх придушити їхня активність і лідерські тенденції нерідко веде до бурхливим , але коротких спалахів роздратування. Самооцінка нерідко непогана, але часто намагаються показати себе більше конформними, чим це є насправді.

Циклоїдний тип.

При циклоїдній акцентуації фази гіпертимності й субдепресії виражені не різко, звичайно короткочасні (1-2 тижня) і можуть перемежовуватися тривалими інтермісіями. У субдепресивній фазі падає працездатність, до всього втрачається інтерес, підлітки стають млявими домосідами, уникають компанії. Невдачі й навіть дрібних безладь важко переживаються Серйозні дорікання, що особливо принижують самолюбство, здатні навести на думці про власну неповноцінність і непотрібність і підштовхнути до суїцидальному поводження. У субдепресивній фазі також погано переноситься круте ламання стереотипу життя (переїзд, зміна навчального закладу й т.п. ). У гіпертимній фазі циклоїдні підлітки не відрізняються від гіпертимів. Самооцінка формується поступово в міру нагромадження досвіду "гарних" і "поганих" періодів. У підлітків вона нерідко буває ще неточної.

Лабільний тип.

Головна риса цього типу - крайня мінливість настрою, що міняється занадто часто й надмірно круто від незначних і навіть непомітних для навколишніх приводів. Від настрою моменту залежить і сон, і апетит, і працездатність, і товариськість. Почуття й прихильності щирі й глибокі, особливо до тих особам, хто самі до них проявляють любов, увагу й турботу. Велика потреба в співпереживанні Тонко почувають відношення до себе навколишніх навіть при поверхневому контакті. Усякого роду ексцесів уникають. До лідерства не прагнуть. Важко переносять втрату або емоційне відкидання з боку знайомих осіб Самооцінка відрізняється щирістю й умени їм правильно помітити риси свого характеру.

Астено-невротичний тип.

Головними рисами є підвищена стомлюваність, дратівливість і схильність до іпохондричності. Стомлюваність особливо проявляється при розумових заняттях і в обстановці змагань. При стомленні афективні спалахи виникають по незначному приводі. Самооцінка звичайно відбиває іпохондричні установки.

Сенситивний тип.

У цього типу дві головні риси - більша вразливість і почуття власної неповноцінності. У собі бачать безліч недоліків, особливо в області якостей морально-етичних і вольових. Замкнутість, боязкість і сором'язливість виступають серед сторонніх і в незвичній обстановці. З незнайомими важкі навіть самі поверхневі формальні контакти, але з тими, до кого звикли, бувають досить товариські й відверті. Ні до алкоголізації, ні до делінквентності схильності не виявляють. Непосильної виявляється ситуація, де підліток виявляється об'єктом недоброзичливої уваги оточення, коли на його репутацію падає тінь або він піддається несправедливим обвинуваченням. Самооцінка відрізняється високим рівнем об'єктивності.

Психастенічний тип.

Головними рисами є нерішучість, схильність до розмірковування, тривожна помисливість у вигляді побоювань за майбутнє - своє й своя близьких, схильність до самоаналізу й легкість виникнення нав'язливістю. Риси характеру звичайно виявляються в початкових класах школи - при перших вимогах до почуття відповідальності. Відповідати за себе й особливо за інші буває самим важким завданням. Захистом від постійної тривоги із приводу уявлюваних неприємностей і нещасть служать вигадані прикмети й ритуали. Нерішучість особливо проявляється, коли треба зробити самостійний вибір. Алкоголізація й делінквентність не властиві. У самооцінці зустрічається тенденція знаходити в себе риси різних типів, включаючи зовсім невластиві. характер акцентуація підліток гіпертимний

Шизоїдний тип.

Головними рисами є замкнутість і недолік інтуїції в процесі спілкування. Важко встановлювати неформальні, емоційні контакти - ця нездатність нерідко важко переживається. Швидка втомлюваність у контакті спонукає до ще більшого відходу в себе. Недолік інтуїції проявляється невмінням зрозуміти чужі переживання, угадати бажання інших, догадатися про невисловлений уголос. До цього примикає недолік співпереживання. Внутрішній мир майже завжди закритий для інших і заповнений захопленнями й фантазіями, які призначені тільки для тішення самого себе, служать розраді честолюбства або носять еротичний характер. Захоплення відрізняються силою, сталістю й нерідко незвичайністю, вишуканістю. Багаті еротичні фантазії сполучаються із зовнішньою асексуальністю. Алкоголізація й делінквентне поводження зустрічаються нечасто. Сутужніше всього переносяться ситуації, де потрібно швидко встановити неформальні емоційні контакти, а також насильницьке вторгнення сторонніх у внутрішній мир. Самооцінка звичайно - неповна: добре констатується замкнутість, труднощі контактів, нерозуміння навколишні, інші особливості помічаються гірше. У самооцінці іноді підкреслюється нонконформізм.

Епілептоїдний тип.

Головною рисою є схильність до станів злобно-тужливого настрою з поступово, що накипає роздратуванням, і пошуком об'єкта, на якому можна було б зірвати зло. У цими станами звичайно зв'язана афективна вибуховість. Афекти не тільки сильні, але й тривалі. Більшою напругою відрізняється інстинктивне життя. Любов майже завжди пофарбована ревнощами. Алкогольні сп'яніння часто протікають важко - із гнівом і агресією. Лідерство проявляється прагненням панувати над однолітками. Непогано адаптуються в умовах строгого дисциплінарного режиму, де намагаються прилеститися до начальства показною ретельністю й заволодіти положенням, що дає влада над іншими підлітками. Інертність, погана рухливість , в'язкість накладають відбиток на всю психіку - від моторики й емоцій до мислення й особистісних цінностей. Дріб'язкова акуратність, скрупульозність, допитливе дотримання всіх правил, навіть на шкоду справі, що допікає навколишній педантизм звичайно розглядаються як компенсація власної інертності. Самооцінка звичайно однобока: відзначається прихильність до порядку й акуратності, нелюбов до порожніх мріянь і перевага жити реальним життям; в іншому звичайно представляють себе набагато більше конформними, чим є насправді.

Істероїдний тип.

Головними рисами є безмежний егоцентризм, ненаситна спрага уваги до своєї особи, замилування, подиву, шанування, співчуття. Всі інші особливості харчуються цим. Облудність і фантазування цілком служать прикрашанню своєї особи. Зовнішні прояви емоційності на ділі обертаються відсутністю глибоких почуттів при великій виразності, театральності переживань, схильності до малювання й позерства. Нездатність до завзятої праці сполучається з високими домаганнями відносно майбутньої професії. Видумуючи, легко вживаються в роль, митецькою грою вводять в оману довірливих людей. Серед однолітків претендують на першість або на надзвичайний стан. Намагаються піднятися серед них вигадками про свої удачі й пригоди. Товариші незабаром розпізнають їхні вигадки й ненадійність, тому вони часто міняють компанії. Самооцінка далека від об'єктивності. Звичайно представляють себе такими, якими в цей момент легше всього зробити враження.

Нестійкий тип.

Головна риса - небажання трудитися - не працювати, не вчитися, постійна сильна тяга до розваг, задоволенням, ледарству. При строгому й безперервному контролі знехотя підкоряються, але завжди шукають випадок відлинювати від будь-якої праці. Повна безвільність виявляється, коли справа стосується виконання обов'язків, досягнення цілей, які ставлять перед ними рідні, суспільство в цілому. З бажанням розважитися зв'язана делінквентність і рання алкоголізація. Тягнуться до вуличних компаній. Через боягузтво й недостатню ініціативність виявляються там у підпорядкованому положенні. Контакти завжди поверхневі. Романтична закоханість невластива, сексуальне життя служить лише джерелом насолод. До свого майбутнього байдужі, планів не будують, живуть сьогоденням. Від будь-яких труднощів і неприємностей намагаються втекти й не думати про їх. Слабовілля й боягузтво дозволяють утримувати їх в умовах строгого дисциплінарного режиму. Бездоглядність швидко робить пагубна дія. Самооцінка звичайно невірна - легко приписують собі гіпертимні або конформні риси.

Конформний тип.

Головна риса - постійна й надмірна конформність до звичного оточення, до свого середовища. Живуть за правилом: думати "як всі", надходити "як всі", намагатися, щоб усе в них було "як всіх" - від одягу до суджень по животрепетних питаннях. Стають цілком продуктом свого оточення: у гарних умовах старанно вчаться й працюють, у дурному середовищі згодом міцно засвоюють звичаї, звички, манеру поводження. Тому "за компанію" легко співаються. Конформність сполучається з разючою некритичністю, істиною вважають те, що надходить через звичний канал інформації. По цьому додається консерватизм: нове не люблять тому, що не можуть до нього швидко пристосуватися, важко освоюються в незвичній ситуації. Нелюбов до нового легко проявляється ворожістю до чужинців. Найбільше успішно працюють, коли не потрібно особистої ініціативи. Погано переносять круте ламання життєвого стереотипу, позбавлення звичного суспільства. Самооцінка може бути непоганий.[26;365].

Змішаний тип.

Зустрічаються досить часто. Однак далеко не всі сполучення описаних типів можливі Практично не сполучаються наступні типи:

Гіпертимний - з лабільним, астено-невротичним, сенситивним, психастенічним, шизоїдним, епілептоїдним;

Циклоїдний - з усіма типами, крім гіпертимного й лабільного;

Лабільний - з гіпертимним, психастенічним, шизоїдним, епілептоїдним;

Сенситивний - з гіпертимним, циклоїдним, лабільним, епілептоїдним, істероїдним, нестійким;

Психастенічний - з гіпертимним, циклоїдним, лабільним, епілептоїдним, істероїдним, нестійким;

Шизоїдний - з гіпертимним, циклоїдним, лабільним, астено-невротичним;

Епілептоїдний - з гіпертимним, циклоїдним, лабільним, астено-невротичним, сенситивним, психастенічним;

Істероїдний - із циклоїдним, сенситивним, психастенічним;

Нестійкий - із циклоїдним, сенситивним, психастенічним.

Змішані типи бувають двоякого роду.

Проміжні типи.

Ці сполучення обумовлені ендогенними, насамперед генетичними факторами, а також, можливо, особливостями розвитку в раннім дитинстві. До них ставляться лабільно-циклоїдний і конформно-гіпертимний типи, сполучення лабільного типу з астено-невротичним і сенситивним, останніх один з одним і із психастенічним. Проміжними можуть бути також такі типи як шизоїдно-сенситивний, шизоїдно-психастенічний, шизоїдно-епілептоїдний, шизоїдно-істероїдний, епілептоїдно-істероїдний. У силу ендогенних закономірностей з віком можлива трансформація гіпертимного типу в циклоїдний.

Амальгамні типи.

Ці змішані типи формуються протягом життя як наслідок нашарування чорт одного типу на ендогенне ядро іншого в силу неправильного виховання або інших довгостроково діючих несприятливих факторів. На гіпертимне ядро можуть нашаровуватися риси нестійкості й істероїдності, до лабільності приєднується сенситивність або істероїдність. Нестійкість може також нашаровуватися на шизоїдне, епілептоїдне, істероїдне й лабільне ядро. Під дією асоціального середовища з конформного типу може розвитися нестійкий. В умовах твердих взаємин в оточенні епілептоїдні риси легко нашаровуються на конформне ядро.[14;158].

Акцентуації характеру - це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних впливів при гарній і навіть підвищеній стійкості до інших.

В залежності від ступеня виразності було виділено два ступені акцентуації характеру: явна й схована.

Акцентуїрованість характеру - явище досить розповсюджене серед підлітків. Підліткам взагалі властива певна дисгармонічність, акцентуїрованість характеру, у цьому одна з найважливіших особливостей даного віку. Зрозуміло, ступінь такої дисгармонічності в різних підлітків може бути різної, а головне - акцентуїрованість характеру може мати різні якісні особливості - по-різному відповідати прийнятим у суспільстві етичним нормам.

У побудові типологій використаються два основних підходи: умовно їх можна назвати клінічним (психіатричним) і психологічним. Перший із цих підходів представлений типологією, розробленої А.Е.Личко, другий реалізований у типології К.Леонгарда. По суті, обидві ці типології виділяють у реальній дійсності (у людському соціумі) ті самі об'єкти, однак трактують їх трохи по-різному.

1.3 Особливості поведінки акцентуїрованих підлітків

Таблиця 1.3. Види конфліктного поводження акцентуїрованих особистостей

Тип акцентуації	Особливості спілкування й поводження	Риси, що відштовхують і сприяють конфлікту	Ситуації, у яких можливий конфлікт
Гіпертимічний (гіперактивний)	Надмірний піднятий настрій, завжди веселий, говіркий, дуже енергійний, самостійний, прагне до лідерства, ризику, авантюрам, не реагує на зауваження, ігнорує покарання, втрачає грань недозволеного, відсутня самокритичність. Необхідно стримано ставитися до його необґрунтованого оптимізму й переоцінки своїх можливостей. Енергія часом направляється на вживання спиртного, наркотиків	Легковажність, схильність до аморальних учинків, несерйозне відношення до обов'язків, дратівливість у колі близьких людей	Протипоказані монотонність, самітність, умови твердої дисципліни, постійні моралі можуть викликати гнів. Часто бувають випадки захворювання маніакально-депресивним психозом.
Дистимічний	Постійно знижений настрій, смуток, замкнутість, небагатослівність, песимістичність, тяготитися шумним суспільством, з товаришами по службі близько не сходиться. У конфлікти вступає рідко, частіше є в них пасивною стороною. Цінує тих, хто дружить із ними й схильний їм підкорятися.	Пасивність, песимізм, смуток, сповільненість мислення, «відрив від колективу».	Ситуації, що вимагають бурхливої діяльності, зміна звичного способу життя протипоказані. Схильність до невротичної депресії.
Циклоїдний	Товариськість циклічно міняється (висока в період настрою й низька в період пригніченості).	У період підйому настрою проявляють себе як люди з гіпертимною акцентуацією. У період спаду загострено сприймають неприємності, аж до самогубства. Бувають випадки маніакально-депресивного психозу.	У період підйому настрою, як у гіпертимного типу: у період спаду - по типу дистимічного.
Демонстративний	Виражено прагнення бути в центрі уваги й домагатися своїх цілей за всяку ціну: сльози, непритомність, скандали, хвороби, хвастощі, убрання, незвичайне захоплення, неправда. Легко забувають про свої погані вчинки. Поводження залежить від людини з яким мають справа, висока пристосовність до людей.	Егоїзм, неприборканість учинків, облудність, хвалькуватість, ухиляння від роботи, схильність «занедужувати» у самі відповідальні й важкі моменти. Схильність до інтриг, самовпевненості й високим домаганням. Провокують конфлікти, при цьому активно захищаються.	Ситуація обмеження інтересів, недооцінка заслуг, повалення з «п'єдесталу», викликають істеричні реакції. Схильність до істерії. Замкнуте коло спілкування, одноманітна робота гнітять.
Збудливий	Підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість, «занудливість», але можливі підлесливість, послужливість (як маскування). Схильність до хамства, нецензурній лайці або експресивній жестикуляції, перехопленням подиху. Активно й часто конфліктують, не уникають сварок з начальством, невживчиві в колективі, у сім'ї деспотичні й жорстокі.	Дратівливість, запальність, неадекватні вибухи гніву й люті з рукоприкладством, жорстокість, ослаблений контроль над потягом.	Схильність до конфліктів по незначних приводах до невротичних зривів, психопатії, правопорушенням (аморальне поводження, зловживання алкоголем, асоціальні вчинки)
Застрягаючий	«Застряє» на своїх почуттях, думках, не може забути образ, «зводить рахівницю», службова й побутова незговірливість, схильність до затяжних жмутів, у конфліктах часто бувають активною стороною, чітко визначене коло друзів і ворогів. Проявляє властолюбство, «занудливість нравоучителя».	Уразливість, підозрілість, мстивість, честолюбство, самовпевненість, ревнощі, роздуте до фанатизму почуття справедливості.	Зачеплене самолюбство, несправедлива образа, перешкода до досягнення честолюбних цілей, ситуація ревнощів здатна викликати «марення переслідування, ревнощів» і т.д.
Педантичний	Виражена занудливість у вигляді «переживання» подробиць, на службі здатні замучити відвідувачів вимогами, розморюють домашніх надмірною акуратністю.	Формалізм, «крутійство», «занудливість», прагнення перекласти ухвалення важливого рішення на інші.	Ситуація особистої відповідальності за важливу справу, недооцінка їхніх заслуг, схильність до нав'язливості, психастенія.
Тривожний (психастенічний)	Знижене тло настрою, побоювання за себе, близьких, боязкість, непевність у собі, крайня нерішучість, довго переживає невдачу, сумнівається у своїх діях. Рідко вступає в конфлікти, пасивна роль.	Боязкість, мстивість, внаслідок беззахисності служать часом мішенню для жартів, «козлами» відпущення.	Ситуація страху, погрози, покарання глузувань, несправедливих обвинувачень протипоказані. Схильність до психастенії.
Екзальтирований (лабільний)	Дуже мінливий настрій, емоції яскраво виражені, підвищена відволікаємість на зовнішні події, балакучість, влюбливість.	Надмірна вразливість, патетичність, панікерство, схильність розпачу.	Невдачі, сумні події сприймають трагічно. Схильність до невротичної депресії.
Інтровертирований (шизоїдний, аутистичний)	Мала товариськість, замкнутість, осторонь від усіх, спілкування по необхідності, занурений у себе, про себе нічого не розповідає, свої переживання не розкриває, хоча властиво підвищена ранимість. Стримано холодно ставиться до інших людей, навіть близьким. Поводження, логіка часто незрозумілі для навколишніх. Люблять самітність. У конфлікти вступають рідко - при спробі вторгнутися в їхній внутрішній мир. Переборчивість у виборі чоловіка пошук ідеалу. Емоційна холодність і слабка прихильність до близького. ...

Подобные документы

• Акцентуації характеру в підлітковому віці

  Особливості підліткового віку і передумови їх девіантної поведінки. Науково-теоретичні підходи до визначення поняття "характер". Акцентуації як тимчасові зміни характеру в підлітків. Загальні характеристики акцентуацій характерних для сучасних підлітків.
  
  курсовая работа [216,9 K], добавлен 04.02.2015
  

• Акцентуації характеру і девіантна поведінка

  Теоретичні підходи дослідження взаємозв’язку між акцентуаціями характеру і схильністю до девіантної поведінки. Основні риси, природа та особливості характеру підлітків, поняття акцентуації. Типи та роль акцентуації характеру молоді на її поводження.
  
  курсовая работа [86,1 K], добавлен 25.02.2010
  

• Формування характеру в підлітковому віці

  Визначення сутності поняття характеру. Психологічні особливості розвитку особистості у підлітковому віці. Опис процедури дослідження характеру в підлітків, аналіз результатів. Рекомендації щодо впливу психолого-педагогічних умов на формування характеру.
  
  курсовая работа [111,1 K], добавлен 17.04.2015
  

• Прояви акцентуацій характеру в поведінці молоді

  Аналіз феномену акцентуацій характеру у структурі особистості в різноманітних психологічних теоріях. Акцентуації характеру, що впливають на поведінку. Використання характерологічного опитувальника Леонгарда для визначення типів акцентуацій характеру.
  
  курсовая работа [61,7 K], добавлен 14.07.2016
  

• Взаємозв'язок вроджених інстинктів особистості з акцентуаціями характеру у підлітковому віці

  Перевірка гіпотези про існування взаємозв'язків вроджених інстинктів з акцентуаціями характеру у підлітковому віці, визначення їх характеру. Психологічні особливості підліткового віку. Підходи до теорії акцентуації характеру (К. Леонгард, А.Є. Личко).
  
  курсовая работа [630,7 K], добавлен 11.01.2013
  

• Акцентуації характеру

  Основні дослідники типології характеру, характеристика досліджень. Сутність і критерії типології характеру. Практичне дослідження, пов'язане з методиками визначення акцентуації характеру. Рекомендації респондентам щодо застосування отриманої інформації.
  
  курсовая работа [160,2 K], добавлен 10.11.2010
  

• Характер та його місце у структурі особистості

  Загальне поняття про особистість. Визначення природи характеру, його роль, місце та значення в структурі особистості. Ознайомлення з методами вивчення акцентуації характеру, що надають можливість визначити певний напрям характеру, його акцентуацій.
  
  курсовая работа [51,5 K], добавлен 09.12.2012
  

• Вплив акцентуацій характеру особистості на формування шкідливих звичок у підлітковому віці

  Характерологічні типи дітей підліткового віку. Проблема формування шкідливих звичок у підлітків у контексті акцентуйованих рис характеру особистості. Дослідження взаємозалежності впливу акцентуацій характеру підлітків на формуванням шкідливих звичок.
  
  курсовая работа [598,0 K], добавлен 16.06.2010
  

• Акцентуація рис характеру. Класифікація типології особистості

  Властивості характеру людини: вольові (рішучість, дисциплінованість), інтелектуальні (допитливість, винахідливість) та емоціональні (пристрасть, веселість, байдужість). Акцентуація та типи особистості, діагностика та характеристика типів акцентуації.
  
  реферат [20,0 K], добавлен 14.10.2009
  

• Акцентуації характеру як причина важковиховуваності

  Визначення основних типів акцентуацій характеру і їх впливу на поведінку дітей. Дослідження взаємозв’язку між акцентуаціями характеру і схильністю до важковиховуваності. "Важкі діти" та їх поведінка. Робота соціального педагога з важковиховуваними дітьми.
  
  курсовая работа [436,5 K], добавлен 04.05.2015
  

• Особливості формування характеру у розумово відсталих підлітків

  Специфіка формування характеру в підлітковому вiцi, вiдмiнностi мiж нормальним i патологiчним характером. Дослідження особливостей характеру у підлітків з інтелектуальною недостатністю. Способи корекції порушень характеру у розумово відсталих підлітків.
  
  дипломная работа [153,7 K], добавлен 13.03.2012
  

• Взаємозв’язок пияцтва, як форми девіантної поведінки у підлітків, з акцентуаціями характеру

  Девіації як соціально-психологічна проблема. Аналіз типів акцентуацій характеру і сп’яніння у підлітків. Сутність психологічної профілактики схильності підлітків до алкоголю. Діагностика і співвідношення рівня пияцтва та акцентуацій характеру у підлітків.
  
  дипломная работа [192,0 K], добавлен 22.08.2010
  

• Акцентуації характеру та їх вплив на поведінку підлітків

  Розкриття особливостей підліткового віку, поняття характеру, а також передумов розвитку акцентуацій. Визначення головних факторів виникнення порушень поведінки неповнолітніх. Аналіз ознак основних акцентуацій з урахуванням їх впливу на особистість.
  
  статья [22,5 K], добавлен 07.02.2018
  

• Типологічні чинники стилю лідерства у студентів

  Розвиток лідерських якостей студентської молоді. Визначення типологічних чинників стилів лідерства на основі виявлення наявності та характеру їх зв’язку з типологічними особливостями особистості. Діагностика типів акцентуації рис характеру і темпераменту.
  
  дипломная работа [1,1 M], добавлен 25.08.2014
  

• Психологічні особливості формування та становлення характеру у підлітковому віці

  Процес особистісного розвитку підлітка та специфіка формування характеру. Опис характерологічних тенденцій Т. Лірі. Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру. Психокорекційні вправи для роботи з акцентуйованими підлітками.
  
  курсовая работа [229,6 K], добавлен 15.02.2015
  

• Природа характеру

  Поняття, сутність, структура, природа та особливості формування характеру як однієї з істотних особливостей психічного складу особистості. Аналіз місця волі в характері людини. Загальна характеристика та значення виховання характеру в підлітковому віці.
  
  реферат [26,4 K], добавлен 23.11.2010
  

• Характер людини та його визначення

  Структура, природа та вияви характеру. Основні соціально-психологічні умови його формування. Експериментальна перевірка з акцентуації характеру людини за тестами К. Леонгарда. Порівняння характерологічних особливостей у студентів третього курсу.
  
  курсовая работа [68,1 K], добавлен 20.06.2012
  

• Вплив акцентуації характеру на особливості спілкування

  Науково-теоретичні підходи до визначення поняття "характер" та типології рис характеру. Види, рівні, функції та структура спілкування. Основні якості особистості, які потрібні для успішного спілкування співробітника дорожньої інспекції із населенням.
  
  дипломная работа [95,7 K], добавлен 12.12.2013
  

• Особливості характеру особистості

  Виявлення особливостей акцентуацій характеру у дітей підліткового віку, їх типи і класифікація; експериментальне дослідження, аналіз та інтерпретацію отриманих результатів. Формування психологічних рекомендацій щодо роботи з акцентуйованими підлітками.
  
  курсовая работа [419,7 K], добавлен 16.08.2011
  

• Проблема лідерства у підлітковому віці

  Дослідження визначення лідерів та аутсайдерів у групі підлітків. Становлення лідерства у підлітків як спосіб поведінки і діяльності в соціальній групі. Визначення чинників, що впливають на прояв лідерських якостей особистості у підлітковому віці.
  
  курсовая работа [255,1 K], добавлен 03.05.2015
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам